Генезис громадських організацій: історична ретроспектива
В статті з’ясовуються і аналізуються історичні аспекти становлення громадських організацій. This article explicates and analyses historical facets of the public organization establishment.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38807 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Генезис громадських організацій: історична ретроспектива / А.В. Найчук // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 120-132. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859591446159425536 |
|---|---|
| author | Найчук, А.В. |
| author_facet | Найчук, А.В. |
| citation_txt | Генезис громадських організацій: історична ретроспектива / А.В. Найчук // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 120-132. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Збірник наукових праць "Політологічні студії" |
| description | В статті з’ясовуються і аналізуються історичні аспекти становлення громадських організацій.
This article explicates and analyses historical facets of the public organization establishment.
|
| first_indexed | 2025-11-27T15:13:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
120
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
Заключний акт Віденського конгресу 1815 р. — Режим досту-34.
пу: http//www.hrono.ru/dokum/vena1815.html.
Коппель О. А. Міжнародні системи. Світова політика / О. А. Коп -35.
пель, О. С. Пархомчук. — К. : ФАДА, ЛТД, 2001. — 224 с.
Протопопов А. С. История международных отношений и внешней 36.
политики России (1648–2005) / Протопопов А. С., Кузьменко В. М.,
Елманова Н. С. — М. : Аспект-Пресс, 2006. — 399 с.
Філінюк А. Г. Торговельно-економічні зв’язки Правобережної 37.
України в умовах інкорпорації та геополітики Російської імпе-
рії (кінець ХVІІІ — 50-ті роки ХІХ ст.) : монографія / А. Г. Фі-
лінюк, Т. В. Ігнатьєва. — Кам’янець-Подільський : Кам’янець-
Подільський державний університет, редакційно-видавничий
відділ, 2007. — 316 с.
Алексеева И. В. Геополитика в России. Между Востоком и За-38.
падом (конец ХVІІІ — начало ХХ в.) / Алексеева И. В., Зеленев
Е. И., Якунин В. И. — СПб. : С.-Петерб. ун-т, 2001. — 304 с.
Грушевський М. На порозі нової України. Статті і джерельні 39.
матеріяли / М. Грушевський ; ред. і вст. стаття Л. Винара. —
Нью-Йорк-Львів-Київ-Торонто-Мюнхен, 1992. — 278 с.
Россия и Черноморские проливы (ХVІІІ — ХХ столетия). — М. : 40.
Международные отношения, 1999. — 560 с.
The article represents investigation of Russian empire geopoli-
tics and geopolitical interests of end ХVІІІ age at Vienna congress.
The pays attention to geopolitical manipulations of Ukrainian
lands as means of achievement European and world domination.
Key words: geopolitics, Vienna congress, Ukrainian earths,
Russian empire.
Отримано 07.04.11
УДК 329(09)
А. В. Найчук
ГЕНЕЗИс ГРОмАДсЬКИХ ОРГАНіЗАЦіЙ:
істОРИЧНА РЕтРОсПЕКтИВА
В статті з’ясовуються і аналізуються історичні аспекти ста-
новлення громадських організацій.
Ключові слова: громадські організації, асоціація, масон-
ська ложа, лицарський орден, церковний орден.
Громадські організації, що є елементом недержавної
влади, відіграють значну роль як система протидії держав-
ній владі, яка виконує функції зворотного зв’язку в систе-
мі саморегуляції соціального організму країни. При цьому
взаємодія між об’єднаннями громадян та органів влади
може набувати, як свідчать історичні факти, різних форм.
Практичний матеріал про об’єднання людей зі спільними
© Найчук А. В., 2011
121
Політична історія
поглядами на природу, суспільство, літературу, можна знай-
ти в соціальній структурі давніх суспільств, Середньовіччі, у
Новий час. Такими об’єднаннями, виходячи з того, що гро-
мадські організації — добровільні масові об’єднання грома-
дян, які виникають внаслідок їхнього вільного волевиявлен-
ня на основі спільних інтересів та завдань [1, с. 76], можна
вважати філософські школи, релігійні та лицарські ордени,
різноманітні таємні організації та суспільно-політичні клу-
би. Із зростанням соціально-політичної культури, розвитку
демократичних засад суспільства проявляється тенденція
розширення розмаїття громадських організацій та їх впли-
ву на соціально-політичне життя країни. Окремі положен-
ня зазначеної проблеми знайшли відображення у працях
М. Еліаде, Ж. Руа, Дж. Робінсона, О. Дугіна, Б. Сушинського,
В. Смирнова, С. Карпачова, А. Колодій, О. Крижановської.
Метою даного дослідження є системний аналіз станов-
лення та розвитку громадських організацій.
Суспільство Традиції вбачало в реальності (соціальній,
політичній, історичній тощо) дві частини: зовнішню (ви-
диму) і внутрішню (невидиму). Внутрішнє, невидиме по-
яснює зовнішнє і постає більш сутнісним та первісним.
Спроектувавши даний підхід на вчення про людину, фор-
мується традиційне уявлення про людину, в основі якої ле-
жать дві складові: тіло і душа. Субстанція душі виступає
первинною і визначальною, субстанція тіла — другоряд-
ною. Душа живе довше тіла, це невидимий зміст людсько-
го буття [2, с. 19]. Виходячи із позитивного змісту онтології
невидимого вибудовується соціальна структура традицій-
ного суспільства. Онтологія таємного, вшанування неви-
димого визначає сутність і первісне уявлення про функції
«таємних об’єднань» давніх суспільств.
Таємні об’єднання являють собою закриту форму лю-
дей, які вирішували в таємниці певні питання, не посвячу-
ючи решту в те, що вони роблять. Досить часто засекречу-
вався сам факт існування такої організації [3]. В усіх типах
традиційного суспільства таємні об’єднання являють со-
бою об’єднання груп священників, жреців, чаклунів, магів
тощо. Вони є таємними, тому що займаються потаємними
сторонами буття. Воно є невидимим, бо має справу з неви-
димим. Відтак характер таємниці в структурах традицій-
ного суспільства обумовлений тим, що він оперує з неви-
димими реальностями глибинної онтології і через концен-
трацію уваги на них вибудовує такі ж невидимі, скритні
методики, вислизаючі від нормативів здорової раціональ-
ної оцінки. Вступ в таємну організацію відбувався через
122
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
перехід «із світу тіла в світ душі» та символізувався новим
народженням [4, с. 128].
У давніх народів таємні об’єднання складали основу
суспільного життя. Існували таємні організації професій-
ного напряму (риболовів, мисливців) та специфічні: чолові-
чі і жіночі організації.
Зміст таємних об’єднань професійного напряму випли-
ває із загального міфологічного комплексу, за який відпо-
відає «головна таємна організація» або жреці. Відповідно
професійні об’єднання, таємні союзи на професійній осно-
ві були конкретизацією або специфікацією міфологічних
моделей, існуючих саме в жрецьких організаціях. Серед
усіх типів таких об’єднань завжди було центральне ядро,
те загальне, з якого випливало усе конкретне, приватне.
Таємна організація жреців була загальним елементом, про-
фесійна таємна організація — приватним. Тому, в ритуа-
лах жреців зустрічаються елементи професійної діяльності:
мисливські, риболовецькі знаряддя [4, с. 131-132].
Із стародавніх суспільств беруть свій початок і жіночі
таємні об’єднання. В Індії існувала релігійна громада при-
хильниць чорної богині Калі — «дакені». Дана таємна громада
агресивного феміністичного напрямку, яка в певному екста-
тичному стані практикувала священне насилля над чоловіка-
ми. В Римі існувала таємна організація охоронців таємного
вогню — «весталок» [4, с. 130; 5, с. 579-581]. Отже, стародав-
ній світ характеризується зародженням перший об’єднань
— таємних організацій, які існували в контексті загального
соціуму і вибудовувались за специфікою своєї діяльності.
Становлення та розширення функцій держави в житті
суспільства призвело до формування нових суспільних сто-
сунків — майнової нерівності, незахищеності як бідної, так і
панівної верств населення від сваволі імператорів та бюро-
кратії, посилення антагонізму між людиною та державою.
Як наслідок, на «атомізацію» індивідуального буття та його
підкоренність державі відбувається переоцінка традицій-
них і поява нових форм соціального зв’язку та спілкуван-
ня індивідів. Саме в даний час формуються в стародавніх
Греції та Римі різноманітні спілки, свого роду громадські
організації, які отримали назву — «гетерії», «фіаси» (Греція);
«колегії», «асоціації» (Рим). Це своєрідні соціальні, психоло-
гічні, духовні «сховища», які відігравали певну компенса-
торну роль, де людина мала змогу повернути собі втрачене
«відчуття належності». Основними із головних практич-
них функцій зазначених вище організацій і записаних в
статуті були: зобов’язання забезпечувати захист станових
123
Політична історія
і професійних інтересів своїх членів, а також колективні
здійснення культу. Колегії мали своїх богів покровителів:
металурги, ковалі — юпітера Максімуса Оптімуса; кравці,
теслярі — Геркулеса тощо [6, с. 11].
Вважається, що виникненню й поширенню християн-
ських громад та їхній інтеграції в суспільне життя сприяли
саме традиції громадського самоврядування, що їх репре-
зентували колегії, асоціації. Багато хто з римлян сприймав
перших християн як одну з численних асоціацій, або як та-
ємну гетерію [6, с. 12]. У формуванні даних поглядів є пев-
ний резон. За О. Дугіним православне християнство про-
йшло у своєму розвитку три періоди: донікейський (ката-
комбний); візантійський і поствізантійський [4, с. 220, 236-
237]. Саме перший період — катакомбний (33 р. — IV ст.)
являє собою нонконформістську (позиція непогодження
із загальноприйнятими уста но ва ми в політиці, культурі,
мистецтві тощо) таємну общину. Будучи нонконформним,
християнство заперечує як громадянську сакральність
Риму, так і релігійні догмати іудаїзму. Головна мета — це
порятунок общини обраних у світі через церковне колек-
тивне «таїнство». В основні об’єд нан ня індивідів лежала на-
лежність до церкви Христа.
Процес інтернаціоналізації суспільного і духовного
життя в римській імперії (пов’язаного із завоюваннями),
характеризувався із зміною світогляду. Держава, громади-
поліси перестають сприйматися як основа добробуту, впо-
рядкованості, гармонії. Кожна людина, від громадянина
до раба, опинилася фактично із власними проблемами,
пов’язаними із питаннями індивідуального виживання.
Проте підходи вирішення проблеми виживання були вже
не «коментаторського», не спекулятивного толку, а носили
суто практичний характер, вирізнялися своєю прагматич-
ністю [7, с. 156-157]. Тому засобами вирішення індивіду-
альних проблем, досягнення певної рівноваги та знаття
напруги у житті стають різні товариства, в тому числі фі-
лософські школи. Філософія того часу вибудовувала пере-
хід від теорії до практики, процес роз’єднання людини і
громадянина, етики і політики. Новий спосіб філософству-
вання знайшов своє відображення у філософських школах
епікуреїзму, стоїцизму, скептицизму тощо.
Згідно з поглядами епікурійців, метою філософії є досяг-
нення щастя людини. Щастя — у задоволенні. Проте Епікур
писав: «Коли говоримо, що задоволення є кінцева мета, то
розуміємо не задоволення розпусників і не задоволення в
чуттєвій насолоді, як думає дехто, хто не знає, або не пого-
124
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
джується, або неправильно розуміє, але розуміємо свободу
від тілесних страждань і душевних тривог» [8, с. 244].
На іншій основі вибудовувалася цінність життя люди-
ни у філософії стоїцизму. Якщо епікуреїзм прагне вирвати
людину із «лещат необхідності», то для стоїцизму необхід-
ність (фатум, доля) непорушна і позбавитися її неможливо.
Дія людей відрізняється лише тим, що одні діють добро-
вільно, а інші з примусу вибудованої для них необхіднос-
ті. Тобто доля веде того, хто добровільно їй підкоряється, і
веде силоміць тих, хто нерозумно і безрозсудливо їй супер-
ечить. Жити мудро, доброчесно означає вести життя сми-
ренно і покірно, відповідно вибудованій необхідності (долі)
[9, с. 482, 486-487, 491; 6, с. 14]. Проте, незважаючи на яв-
ний песимізм, етика стоїків орієнтована на альтруїстичний
принцип обов’язку і безстрашність перед ударами долі.
Заслуговує на увагу, в контексті нашого досліджен-
ня, така еліністична філософська школа як скептицизм.
Родоначальником скептицизму вважається Піррон із
Еліди, який сформував оригінальну позицію, що склала
основу поглядів даної школи: «ми нічого не знаємо, навіть
самого факту — знаємо ми чи не знаємо, і взагалі, існує
що-небудь, чи ні» [10]. Тобто, про властивості речей ми ні-
чого не знаємо, а цінністю теоретичних знань є не те, як іс-
нує світ, а те, як потрібно жити в цьому світі, щоб досягти
щастя, а правильне ставлення до речей — утримання від
категоричних суджень, саме так можна досягти атараксії
[11, с. 108-109].
Отже, для ранніх організацій характерним було звер-
нення людини до власних життєвих потреб: соціальних,
етичних, релігійних. Проблеми індивідуального і колектив-
ного виживання, впроваджування в життя та його обла-
штування вирішувалися через звернення людини до її вну-
трішнього світу.
Слід зазначити, що в процесі формування перших
об’єднань основну роль відігравали представники двох груп:
жреців (священників) та виконавців (воїни, мисливці, ри-
балки тощо). Саме від їх взаємодії та діалектичної співпід-
кореності залежала найвищою мірою система суспільства.
«Жреці», як уже зазначалося, формують і коментують свя-
щенні книги, міфи та легенди, тлумачать священні вчення.
Роль «виконавців» — впроваджувати все це в конкретну
реальність. Досить виразно даний підхід представлений
в Середньовіччі і пов’язаний з формуванням лицарських
орденів та масонства. Ми не будемо зупинятися на дис-
кусіях співвідношення лицарських орденів та масонства і
125
Політична історія
концепціях виникнення масонства [13, с. 24-25; 18, с. 17].
Метою нашого дослідження є характеристика їхньої діяль-
ності через призму людина — суспільство — держава.
Лицарство («рицар» в романських мовах означає «кава-
лер») було сформовано із статутів таємних товариств, вій-
ськових, національних та релігійних традицій, побудоване
на порядку («орден» з латинської «ряд», «порядок») в побуті
та світогляді кожного народу. Щоб зрозуміти масштаби та
роль лицарських орденів в Середньовіччі, зупинимося на їх
класифікації. Так, французький дослідник Ж. Руа у праці
«Історія лицарства» пропонує такі «розряди»:
1. Легендарні лицарські об’єднання, які існують лише
в романах (Лицарі Круглого Столу);
2. Історичні Ордени, які у своїй більшості вини-
кли в часи Хрестових походів з метою визволення Гробу
Господнього, коли християни об’єднувалися у спільне вій-
сько і йшли в Палестину. Саме в цей період відбувалося фор-
мування Лицарських Орденів, які відрізнялися за певними
особливостями і вносили кожен посильний внесок у всесвіт-
ню історію народів (Орден Святого Іоанна Єрусалимського,
Тевтонський Орден, Мальтійський Орден);
3. Почесні Ордени, в основі яких лежить не якась
особлива діяльність, а винагородження загальних заслуг
(Орден Золотого Руна, Орден Підв’язки) [12, с. 225-226].
Більш детальну характеристику типів лицарських
Орденів дає український науковець Б. Сушинський, хоча,
як зазначає автор, «поділ цей буде умовним, оскільки в ді-
яльності деяких Орденів можна віднайти ознаки одразу
кількох типів»: чернечо-лицарські; лицарсько-чернечі; ли-
царські військово-чернечі; лицарські чернечо-військові;
лицарські військово-політичні; військові духовно-лицар-
сь кі; світські духовно-лицарські; кавалерські; лицарські
релігійно-політичні; лицарсько-масонські; лицарсько-міс-
тич ні; династичні [13, с. 75].
Щодо чернечих Орденів, їх особливістю є те, що вони
постійно проживали в монастирях і у них була відсутня
зброя. Вони мали свої традиції, обряди, проте не здійсню-
вали військових походів в метою змін політичного устрою,
загарбання територій тощо. Члени Ордену займалися, ке-
руючись статутом, доглядом за хворими в шпиталях, пра-
цювали на монастирських землях, жебракували.
На відміну від суто чернецьких чернечо-військові та
військово-чернечі ордени мали свою специфіку. Вони збе-
рігали свою первинну сутнісну ознаку, їх члени залиша-
126
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
лися ченцями і, здебільшого, жили в монастирях. Проте
в першому випадку військова служба (охорона кораблів,
караванів, арсеналів) мала другорядне значення, в друго-
му, Орден мав яскраво виражені військові цілі. Прикладом
служить Орден Храму або Орден Тамплієрів [14, с. 31].
Яскраво вираженим Орденом військово-політичного
спрямування були Лицарські військово-політичні ордени
(Орден Мечоносців, Тевтонський та Лівонський Ордени)
[13, с. 77-78]. Вони формувалися з воїнів, воїнська атрибу-
тика поєднувалася з атрибутикою релігійною. В їхню інф-
раструктуру входили храми, монастирі, шпиталі. Кінцева
мета їхньої діяльності — утворення власної держави (ор-
денської держави) [13, с. 78].
Специфічною ознакою військових духовно-лицар сь-
ких орденів було те, що вони в повній мірі не були ні релі-
гійними, ні військовими. Релігійно-культурні споруди, які
знаходилися під їхньою опікою, слугували лише заклада-
ми для моління та шпиталями. Лицарське буття складало
систему поглибленого духовного самовдосконалення, котре
обов’язково передувало самовдосконаленню фізичному, і
зумовлювало це фізичне вдосконалення, націлюючи його
на підготовку до стриманого, поміркованого, сповнено-
го звитяги та випробовувань, мужнього життя воїна [13,
с. 82]. Вони виробляли філософську базу, в основі якої ле-
жав певний спосіб життя і мислення, ставлення до земних
утіх й до смерті. Доводячи при цьому морально-етичні пе-
реваги до ореолу богообраності: «Істина хоробрість полягає
в тому, щоб жити, коли правомірно жити, і вмерти, коли
правомірно вмерти» (Дайодзі юдзанге «Початкові основи
військового мистецтва»).
Основна мета світських духовно-лицарських Орденів,
— пізнання таємних знань про небесний і земний світи,
вивчення історії та розвитку науки, відповідно генезису
буття цивілізації, тому що випередження останньої у своє-
му розвитку є небезпечним для людського існування.
Усі Ордени до певної міри є релігійними, тому що під-
тримують обрану їхніми членами віру. Проте релігійно-
політичні Ордени відрізняються від військово-політичних
та військово-чернечих тим, що провідною метою їхньої
діяльності є релігійний аспект: пропаганда своєї віри,
відстоювання перед іншими вірами та політичними ліде-
рами країн своєї віри, тощо. Там, де чернечо-військові,
військово-чернечі, або військово-політичні Ордени діяли
спочатку зброєю, а потім словом, там релігійно-політичні
Ордени діють «словом Божим, словом правди» [13, с. 84-85].
127
Політична історія
Впливаючи при цьому на політичну сферу, досить часто за
допомогою релігійно-політичних інтриг. Прикладом такої
діяльності може слугувати Орден єзуїтів (офіційна назва
товариства Христа). Гаслом «Товариства Христа», як ви-
значає Г. Бемер на початковому етапі: «… було по вер нення
мас, які покинули огорожу церкви. При допомозі яких за-
собів вони збиралися досягнути даної мети? Насамперед,
забезпечити прихильність підростаючого покоління. Тому
єзуїт в першу чергу має бути законовчителем. Він пови-
нен виховувати у християнському вченні дітей, повинен
укорінювати в них десять заповідей і символів віри і цим
шляхом заставляти їх думати та жити відповідно із вчен-
ням церкви. До дорослих єзуїту найкраще підійти в образі
духовника. Тому після закону вчительства, єзуїту необхідно
звернути особливу увагу на проповідь. Проте народ у бага-
тьох місцях відвик від проповіді, досить часто люди взагалі
не ходять до причастя. Тому необхідно знову прищепити
йому бажання сповідатися, а для цього єзуїт ніколи не по-
винен відпускати без причастя, хто приходить. На інших
можна впливати в даному напрямі за допомогою пропо-
відей, тому що проповідь є найбільш близьким та сприят-
ливим шляхом до сердець мас. Тому єзуїт повинен усюди
проповідувати, і як проповідник він завжди повинен праг-
нути бути зрозумілим для народу…» [15, с. 47-48].
Єзуїти-місіонери не обмежували себе Європою та
Близь ким Сходом, вони проникали в Індію, Японію, Китай.
Більш того, в 1610 році в Парагваї була створена єзуї тами
релігійна держава, яка проіснувала 150 років.
З посиленням свого впливу, єзуїти все частіше стали
«влізати» в політику, що, власне, і стало причиною роз-
формування ордена спеціальною папською булою від
1773 року [15, с. 5]. Саме політична їх діяльність залишила
свій особливий світ у формуванні морально-етичних засад
європейської цивілізації: єзуїтська мораль, єзуїтська під-
ступність, єзуїтська дипломатія тощо.
При нагоді слід зазначити, що ще в Стародавньому
Римі за спробу впливати на політику різних товариств при-
звело до їх закриття. Як згадував імператорський намісник
Пліній Молодший, за часів імператора Трояна у римській
провінції Віфінія були заборонені всі товариства-гетерії,
включаючи товариство пожежників.
Лицарсько-містичні, таємні Ордени, на відміну від та-
ємних політичний союзів, на думку Є. Черняка, характери-
зується: системою посвячення, ритуалами, обрядами, безу-
мовним підтриманням і цілковитим, закріпленим клятвени-
128
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
ми зобов’язаннями підпорядкування членів організації від-
повідним ідеологічно обґрунтованим нормам поведінки [16,
с. 86]. Яскравим прикладом може слугувати «Товариство
Сіону», яке ніколи не афішувало свою діяльність, переслі-
дуючи одну мету: усілякими заходами захищати христи-
янство, поширювати його на Схід та Захід, розбудовувати
християнські лицарські Ордени, монастирі та товариства.
Як зазначає Б. Сушинський, значна частина членів цієї ор-
ганізації ставала керівниками, або входила в керівний склад
Тевтонського, Лівонського Орденів [13, с. 87].
Щодо династичних Орденів, то вони об’єднували осіб,
які належали до одного монархічного або князівського роду
незалежно від того, чи є він правлячим.
Відтак лицарські Ордени внесли значний вклад у фор-
мування суспільних відносин. Частково легалізовані, але із
збереженням своїх традицій, вони об’єднували значну час-
тину населення під егідою віри та суспільного статусу.
За тлумаченням «Політологічного енциклопедичного слов-
ни ка», масонство (від англ. freemasoury і франц. franc macon —
вільний каменяр) — релігійно-етичний рух, який має на меті
«освітній» вплив на владні структури та проникнення в них [1,
с. 194]. Проте масонство більш складне явище. В королівській
масонській енциклопедії Англії висувається 20 теорій похо-
дження масонства: від біблейських патріархів, від часу бу-
дівництва Соломонового храму та від Хрестових походів [17,
с. 7]. Однак, як зазначає О. Кри жановська: «Насправді ж, ма-
сонський Орден найімовірніше виріс із середньовічної цехової
організації, точніше — з корпорації каменярів-будівельників»
[18, с. 15], пов’язуючи це із широкомасштабним будівництвом
як церковним так і світським. Учасники будівництва селили-
ся недалеко від об’єктів й зберігали свої мулярські інструмен-
ти в спеціальних приміщеннях-ложах — «праобраз пізніших
масонських лож («майстерень»)» [18, с. 16].
В кінці XIV століття в англійських документах з’яв ля-
ється термін «франкмасон» («вільний каменяр») який спо-
чатку слугував для виділення більш кваліфікованих робіт-
ників [19, с. 2; 17, с. 10]. Між різними артілями-ложами іс-
нували різноманітні зв’язки, а їхні робітники могли розра-
ховувати на підтримку інших представників по професії.
Також надавалася допомога артілей вдовам, людям стар-
шого віку, дітям-сиротам [17, с. 10]. Середньовічні артілі
будівельників мали свої ритуали, статут, суд та благодійну
касу [19, с. 7-8].
Із змінами політичними, економічними, які відбули-
ся під впливом Нідерландської, Англійської буржуазних
129
Політична історія
революцій середини XVII ст., відбулася і зміна суспільно-
наукової парадигми, сформувався якісно новий етап іс-
торії — Новий час. В центр нової філософії стає наукове
пізнання як головний засіб морального й соціального онов-
лення людства, утвердження гідності й могутності людини,
як джерело її свободи і щастя.
Зміни в суспільно-політичному житті призвели до змін
і в громадських об’єднаннях, в тому числі і масонстві. Як
зазначає О. Крижановська: «Наприкінці Середньовіччя в
спілки (гільдії) мулярів-будівельників почали вступати і ін-
телектуали, які не мали ніякого відношення до будівельної
професії. Вони присвятили себе ліберальним починанням,
займалися моралізаторством, маючи намір морально й
духовно удосконалити себе й оточуючих. На зламі XVI —
XVII ст. такі доброзичливці вже кількісно переважали в
ложах…» [18, с. 16]. Таким чином, поряд з «оперативним
масонством», тобто безпосередньо «будівельниками», сфор-
мувалося «масонство спекулятивне», інтелектуальне, яке
спроектувало процес «будівництва церков» на ідеї «ство-
рення храму в душі людини», «собору» як символу ідеально-
го «людського гуртожитку». Створення «оперативного ма-
сонства» призвело до формування масонської організації
сучасного типу. При цьому «оперативне масонство» пере-
стало існувати [17, с. 11].
В основу діяльності нових масонських товариств ля-
гла традиційна середньовічна таємність, конспіративність.
Саме в них прибічники суспільного прогресу вбачали мож-
ливість пропагування свої ідей в боротьбі з католицькою
церквою та політичним тероризмом [18, с. 17]. Дані зміни
надали можливість англійському науковцю Дж. Робінсону
трактувати, що масонство це не гільдія будівельників, а
опозиційна, захисна організація в противагу державі та
церкві [20, с. 267-279]. У 1662 р. в Лондоні було створено
Королівське Товариство природничих наук, засновниками
якого були представники «масонської ложі». Це було одне із
перших легальних об’єднань, яке могло відкрито формулю-
вати свої погляди [20, с. 235].
З часом масонські етичні принципи стали приваб-
ливими і для громадсько-політичних діячів, які прагну-
ли звільнитися від догм старої ідеології (Д. Вашингтон,
Г. Е. Лессінг, А. М. Б. Стендаль, Ш. Фур’є, П. Ш. Прудон,
Р. Тагор, Ш. Л. Монтеск’є, Д. Ф. Рузвельт, Д. Р. Форд та ін.).
Проте проголошений масонами принцип універсалізму,
духовного єднання в його практичному втіленні виявився
значною мірою лицемірним. Єднання «вільних каменярів»
130
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
було скоріше ілюзорним, аніж реальним. Пройняті світлою
кінцевою метою — будівництвом нового суспільства на за-
садах свободи — рівності та братства, масони не зреклися
при цьому своїх конкретних соціальних і політичних упо-
добань і тому, в періоди суспільних збурень, як правило,
опинялися в протилежних таборах і, «нітрохи не вагаючись
стинали голови один одному» [18, с. 19].
В сучасному світі нараховується близько 5-6 млн. ма-
сонів, переважна більшість яких мешкає в США. Але масо-
ни не мають міжнародного органу, який об’єднував би усі
ложі. Всесвітнє масонство є конгломератом національних
автономних братств, які суттєво відрізняються за харак-
тером та спрямованістю своєї діяльності [1, с. 195]. Проте
основою їхньої діяльності залишається боротьба за свободу
людини від політичної та церковної тиранії. Частково при
цьому масонські Ордени набувають статусу громадських
організацій [21, с. 8]. Масони утворили ряд осередків гро-
мадської та гуманітарної діяльності — парамасонські ор-
ганізації, засновані «адептом Ордену Полем Гарісом Ротарі
— клуб, Лайонс — клуб, Ліга прав людини та інші» [18, с.
161]. Метою їх є спрямована робота на захист гідного існу-
вання людини, свободи совісті та слова, громадських прав,
демократичних інститутів.
Новий час характеризується формуванням та поси-
ленням ролі національної держави. Вона узгоджує багато-
манітні соціальні інтереси, упорядковує життєдіяльність
суспільства, забезпечує його цілісність, утверджує відно-
сини між людьми. Проте держава, як показує історія, не
є абсолютним «позитивом», з її діяльністю пов’язано і ба-
гато негативного. Вона може зловживати своїм монополь-
ним правом примусу і чинити насилля над суспільством.
Держави можуть вводити жорсткі закони, обкладати гро-
мадян непомірними податками, здійснювати геноцид про-
ти власних народів тощо. Негативні сторони функціону-
вання держави проявляються не лише за тоталітарних по-
літичних режимів, а й в демократичних країнах. Будь-яка,
навіть найдемократичніша, держава прагне до розширен-
ня своїх повноважень і встановлення тотального контролю
над суспільством.
З метою мінімізації негативних наслідків функціону-
вання держави для суспільства людство напрацювало низ-
ку теоретичних і практичних засобів. До них належить на-
самперед теорія демократії з її концепціями і принципами
та їх практичною реалізацією. Особливе місце в даному
контексті засобів впливу суспільства на державу посідає
131
Політична історія
теорія громадянського суспільства. В основі ідеї даної те-
орії лежить проблема відносин людини з політичною вла-
дою, суспільства з державою.
Практичне становлення інститутів громадянського
суспільства як підструктури суспільної системи вибудува-
ло свою внутрішню складову, до якої ввійшли: «добровільні
громадські організації і громадські рухи, а також політичні
партії на перших стадіях свого формування, поки вони ще
не задіяні в механізмах здійснення влади; незалежні засоби
масової інформації, які обслуговують громадські потреби
та інтереси, формують і оприлюднюють громадську дум-
ку; громадська думка як соціальний інститут; в певному
аспекті вибори та референдуми, коли вони служать засо-
бом формування і виявлення громадської думки та захис-
ту групових інтересів; залежні від громадськості елементи
судової і правоохоронної системи (як-то суди присяжних,
народні міліцейські загони тощо)» [22, с. 8]. Рейтинг демо-
кратизації, того чи іншого суспільства, залежить від рів-
ня дієвості громадських організацій, тим паче суспільств
перехідного періоду. Можливі розширення впливу громад-
ських організацій на державні структури останнього є ак-
туальною темою дослідження сьогодення.
Список використаних джерел:
Політологічний енциклопедичний словник : навч. посібник для 1.
студентів вищих навчальних закладів. — К. : Ґенеза, 1997. —
400 с.
Павленко ю. В. Дохристиянські вірування давнього насе-2.
лення України : монографія / ю. В. Павленко. — К. : Либідь,
2000. — 328 с.
Элиаде М. Тайные общества. Обряды инициации и посвяще-3.
ния / М. Элиаде ; пер. с фр. Г. А. Гельфанд ; науч. ред. А. Б. Ни-
китин. — М.–СПб. : Университетская книга, 1999. — 356 с.
Дугин А. Г. Философия Политики / А. Г. Дугин. — М. : Арктогея, 4.
2004. — 616 с.
Дугин А. Философия Традиции / А. Дугин. — М. : Арктогея–5.
Центр, 2002. — 624 с.
Головащенко С. І. Історія християнства : курс лекцій : навч. 6.
посібник / С. І. Головащенко. — К. : Либідь, 1999. — 352 с.
Історія філософії в її зв’язку з освітою : підручник / за ред. 7.
Г. І. Волинки. — К. : Каравела, 2006. — 480 с.
Історія філософії : підручник для вищої школи. — Х. : Прапор, 8.
2003. — 768 с.
Асмус В. Ф. Античная философия. — 2-е изд., доп. / В. Ф. Ас-9.
мус. — М. : Высшая школа, 1976. — 543 с.
Аристотель. Сочинения : в 4 т. / Аристотель. — М. : Мысль, 10.
1978. — Т. 2. — 687 с.
132
Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2
Секст Эмпирик. Сочинение: в 2 т. / Секст Эмпирик. — М. : 11.
Мысль, 1976. — Т. 1. — 400 с.
Руа Ж. История рыцарства. — 2-е изд. / Ж. Руа. — М., 2001 — 12.
423 с.
Сушинський Б. Всесвітня історія лицарства / Б. Сушинський. — 13.
Одеса : Видавничий дім «ЯВФ», 2005. — 635 с.
Смирнов В. В. Чаша Господня. Воскресение тамплиеров / 14.
В. В. Смирнов. — М. : Вече, 2005. — 544 с.: ил. — (Тайные
общества, ордена и секты).
Орден иезуитов: правда и вымысел // Сб. / сост. А. Лактио-15.
нов. — М. : ООО «Издательство АСТ», 2004. — 539 [5] с. —
(Историческая библиотека).
Черняк Е. Невидимые империи. Тайные общества старого и 16.
нового времени на Западе / Е. Черняк. — М. : Мысль, 1987. —
272 с.
Карпачев С. П. Тайны масонских орденов. Ритуалы «вольных 17.
каменщиков» / С. П. Карпачев. — М. : Яуза-пресс, 2007. —
352 с. — (Тайны масонства).
Крижановська О. О. Таємні організації: масонський рух 18.
в Україні / О. О. Крижановська. — К. : Наш час, 2209. —
200 с. — (Сер. «Невідома Україна»).
Масонство (репринтное воспроизведение издания 1915 года) : 19.
в 2-х т. — Т. 1. — М. : СП «ИКПА», 1991. — 255 с.
Робинсон Дж. Масонство. Забытые тайны / Дж. Робинсон. — 20.
М. : КРОН-ПРЕСС, 2000. — 480 с.
Уайт А. Новая энциклопедия масонства (великого искусства 21.
каменщиков) и родственных таинств / А. Уайт. — М. : Лань,
2003. — 480 с.
Колодій А. Ф. Історична еволюція громадянського суспільства 22.
та уявлень про нього (формування ідеалу) / А. Ф. Колодій //
Електронний незалежний культурологічний часопис «Ї». —
2001. — № 21.
This article explicates and analyses historical facets of the
public organization establishment.
Key words: public organization, association, the Masonic
lodge, the order of the knighthood, the order of the church.
Отримано 14.02.11
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38807 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0103 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T15:13:19Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Найчук, А.В. 2012-11-22T15:45:23Z 2012-11-22T15:45:23Z 2011 Генезис громадських організацій: історична ретроспектива / А.В. Найчук // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 120-132. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. XXXX-0103 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38807 329(09) В статті з’ясовуються і аналізуються історичні аспекти становлення громадських організацій. This article explicates and analyses historical facets of the public organization establishment. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Збірник наукових праць "Політологічні студії" Політична історія Генезис громадських організацій: історична ретроспектива Article published earlier |
| spellingShingle | Генезис громадських організацій: історична ретроспектива Найчук, А.В. Політична історія |
| title | Генезис громадських організацій: історична ретроспектива |
| title_full | Генезис громадських організацій: історична ретроспектива |
| title_fullStr | Генезис громадських організацій: історична ретроспектива |
| title_full_unstemmed | Генезис громадських організацій: історична ретроспектива |
| title_short | Генезис громадських організацій: історична ретроспектива |
| title_sort | генезис громадських організацій: історична ретроспектива |
| topic | Політична історія |
| topic_facet | Політична історія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38807 |
| work_keys_str_mv | AT naičukav genezisgromadsʹkihorganízacíiístoričnaretrospektiva |