Зародження американо-британських «особливих» відносин

Стаття присвячена особливостям процесу зародження американо-британських «особливих» відносин підчас Другої світової війни. Тhe article is dedicated to the origins of Anglo-American «special» relationship....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Збірник наукових праць "Політологічні студії"
Дата:	2011
Автор:	Олійник, О.В.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України 2011
Теми:	Політична історія
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38809
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Зародження американо-британських «особливих» відносин / О.В. Олійник // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 142-154. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859622316562972672
author	Олійник, О.В.
author_facet	Олійник, О.В.
citation_txt	Зародження американо-британських «особливих» відносин / О.В. Олійник // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 142-154. — Бібліогр.: 18 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Збірник наукових праць "Політологічні студії"
description	Стаття присвячена особливостям процесу зародження американо-британських «особливих» відносин підчас Другої світової війни. Тhe article is dedicated to the origins of Anglo-American «special» relationship.
first_indexed	2025-11-29T06:16:00Z
format	Article
fulltext	142 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 УДК 327(73+410) О. В. Олійник ЗАРОДЖЕННЯ АмЕРИКАНО-БРИтАНсЬКИХ «ОсОБЛИВИХ» ВіДНОсИН Стаття присвячена особливостям процесу зародження американо-британських «особливих» відносин підчас Другої світової війни. Ключові слова: нація, коаліція, союзники, зовнішня політи- ка, стратегія, збройні сили, національні інтереси, співпраця. Розвиток сучасних міжнародних відносин характе- ризується сукупною взаємодією багатьох факторів, серед яких важливу роль відіграє двостороннє співробітництво. Протягом більшої частини ХХ ст. зв’язки між двома суве- ренними суб’єктами міжнародних відносин розглядалися як фундаментальна база всієї міжнародної системи. В до- слідженні розглядається традиційна для теорії міжнародних відносин проблема взаємодії між двома суб’єктами міжна- родної системи — США та Великою Британією. Відносини між двома акторами на рівні міжнародного співробітництва почали розвивати з Другої світової війни. Таке двосторон- нє партнерство налічує вже понад 65 років. Саме навколо США та Великої Британії сформувалося те співтовариство країн Заходу, яке згодом отримало назву Атлантичного сві- ту. Між цими країнами існують тісні культурно-історичні та етнолінгвістичні зв’язки, що зробило взаємовідносини між США та Великою Британією набагато тіснішими, ніж між Сполученим Штатами та їх іншими союзниками по НАТО. Саме тому ці відносини між двома державами на- були статусу «особливих» і почали розвиватися за самостій- ною логікою на військовому, політичному та економічному рівні. Водночас провідні держави світу — США та Велика Британія — посідають особливе місце в системі зовнішньо- політичних та зовнішньоекономічних пріоритетів України, що викликає додатковий інтерес у дослідників. Метою дослідження є аналіз процесу зародження «осо- бливих» відносин Сполучених Штатів Америки та Великої Британії підчас Другої світової війни. Теоретико-методологічну основу дослідження склада- ють праці Трухановського В. Г., Поздєєвої Л. В., Уткіна А. І., Яковлєва Н. Н. Вони допомогли автору проаналізувати процес формування й реалізації зовнішньої політики США та Великої Британії. Дослідження зарубіжних науковців С. Амброуза, Дж. Бейліса, Дж. Дики, В. Ленджера, В. Манчестера, А. Сле- зинджера, А. Стейна сприяло відстеженню автором загальних © Олійник О. В., 2011 143 Політична історія тенденцій та окремих аспектів зовнішньої політики трансат- лантичних союз ни ків. Праці британських та американських політиків того часу, їх особисте листування дозволили авто- ру провести комплексне дослідження проблем американо- британських взаємовідносин. Підстави для зближення Великої Британії та Сполучених Штатів Америки були закладені в міжнародній ситуації, що склалася напередодні Другої світової війни. Незважаючи на політику «умиротворення», яку проводив уряд Британії щодо Німеччини, а також позицію американської адмініст- рації на чолі з Франкліном Рузвельтом, що ґрунтувалася на політиці ізоляціонізму, яка сягає своїм корінням доктрини Монро, очевидним було одне — агресора необхідно спини- ти. На той час правлячі кола як Великої Британії, так і США плекали надії на відвернення війни. Дотримуючись свого політичного і стратегічного курсу, Н. Чемберлен сподівався домовитися з А. Гітлером, поступово задовольняючи його претензії, а Ф. Рузвельт, надсилаючи численні листи ні- мецькому лідерові, закликав докласти всіляких зусиль для розв’язання існуючих проблем мирним шляхом. Як засвід- чили подальші події, такі спроби британського прем’єра та американського президента не увінчалися успіхом. Перші спроби створення англо-американського сою- зу проти Німеччини та її сателітів зробив Рузвельт. У січні 1938 р. він надіслав телеграму Чемберленові, в якій пропо- нував європейським лідерам зібратися у Вашингтоні для об- говорення розбіжностей у своїх позиціях щодо Німеччини. Однак британський прем’єр відхилив пропозицію президен- та США, будучи певним, що як з Гітлером, так і, насамперед, з італійським лідером Беніто Муссоліні, можна домовитись. Невідступність від політики «умиротворення» перекреслю- вала останній шанс для Великої Британії уникнути війни. Запеклий критик курсу кабінету Чемберлена У. Черчілль го- ворив прем’єрові, що відвернутися від Америки було повним безглуздям. Він передбачав, що невдовзі Британія відчай- душно потребуватиме такого союзника, як США [13, c. 254]. У вересні того ж року Ф. Рузвельт через британсько- го посла у Вашингтоні сера Рональда Ліндсея знову запро- понував скликати конференцію світових лідерів для об- говорення міжнародної ситуації, але Н. Чемберлен не по- годився і цього разу. Президент США розумів, що західні демократії не зможуть протистояти Німеччині без амери- канської допомоги, однак британський прем’єр, на відмі- ну від У. Черчілля і його нечисленних прихильників, ще не усвідомлював усієї серйозності ситуації. 144 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 Серед британських правлячих кіл панувала думка, що німецький лідер — блискучий, але вразливий геній, яко- го можна втішити добротою і поступливістю. Таке помил- кове розуміння поведінки диктатора, що лежало в осно- ві політики Лондона, призвело до трагічних наслідків для Британської імперії [13. c. 470]. Ініціатива Ф. Рузвельта була досить ризикованою з огля- ду на ізоляціоністські настрої серед правлячих сил США. Хоча ізоляціонізм ніколи не означав відмежування Сполучених Штатів від світу, його суть полягала у відмові від будь-яких зобов’язань стосовно інших країн, що давало повну свобо- ду дій США. Обмежений американським законодавством, а також залежний від конгресу та громадської думки, переко- наних, що війна в Європі не розпочнеться, президент не міг зробити більше нічого, крім обережних натяків на прихиль- ність до Англії і Франції та можливе залучення США стриму- вання Німеччини. Під час чеської кризи 1938 р. Рузвельт за- певнив сера Ліндсея, що Сполучені Штати нададуть Британії обмежену допомогу в разі війни та водночас попередив по- сла, що оприлюднення їхньої розмови може призвести до його імпічменту [16, c. 102]. Відомий американський учений А. Шлезінгер писав, що політика конгресу США, який на- магався керувати зовнішньополітичним курсом держави, спрямована на узалежнення діяльності адміністрації прези- дента, була повним провалом. Це довів Перл-Харбор, після якого ніхто вже не міг довіряти конгресу щодо основних за- сад зовнішньої політики [15, c. 99]. Упевненість Ф. Рузвельта в тому, що виживання люд- ства залежить від знешкодження гітлерівської Німеччини, повністю поділяв У. Черчілль. У своїх виступах він нама- гався донести до американських слухачів думку про те, що нацизм є ворогом свободи людини. Черчілль проводив вражаючу паралель між тим, як американський і британ- ський народи боялися одноосібної влади, і наголошував на необхідності виробити таку систему відносин у майбутньо- му, в якій життя всього людства не залежало б від вчинків однієї людини [13, c. 490]. Поступове зближення Рузвельта і Черчілля, налагодження співпраці між ними на основі гли- бокої взаємоповаги і спільних переконань стало вирішаль- ним фактором для виникнення «особливих відносин» між США та Великою Британією. Після нападу Німеччини на Польщу та ігноруван- ня британського ультиматуму від 3 вересня 1939р. Н. Чемберленові нічого не залишалося, як переглянути свою політику та оголосити стан війни з агресором. Сталося те, 145 Політична історія від чого застерігав ще 1933 р. У. Черчилль. Через два дні після вторгнення Німеччини у Польщу Ф. Рузвельт у сво- їй «розмові біля каміна» висловив сподівання, що США уникнуть війни. Він запевнив американський народ, що уряд докладе всіляких зусиль у цьому напрямі [14, c. 184]. 5 вересня Сполучені Штати оголосили світові про свій ней- тралітет, хоча його важко назвати безстороннім. На на- полегливі прохання Лондона Рузвельтові вдалося схилити конгрес до перегляду закону про нейтралітет від 1 травня 1937 р. Оновлений закон про нейтралітет від 4 листопада 1939 р. скасував ембарго на озброєння воюючих сторін. Це була перша перемога політики Рузвельта щодо підтрим- ки Британії. Оскільки за новим законом про нейтралітет американським суднам заборонялося перевозити військові вантажі в Європу, набув сили закон «cash & carry», за яким Англія і Франція мали змогу замовляти товари в США, пла- тити за них готівкою і вивозити на власних суднах [4, c. 88]. Таким чином, Сполучені Штати, заявивши про свій нейтралітет, постачали воюючим проти Німеччини сторо- нам усе необхідне. Закон «cash & carry» символізував друж- бу і прихильність Вашингтона західноєвропейських демо- кратій і водночас свідчив про те, що США не мали намірів платити високу ціну, щоб зупинити А. Гітлера [7, c. 3]. Це підтверджувалося й переважаючими ізоляціоністськими настроями серед американського населення. Перше гро- мадське опитування у воєнний час, проведене у вересні 1939 р., показало, що відразу вступити у війну на боці Англії, Франції і Польщі погоджується лише 2,5% населен- ня, а решта — займає позицію невтручання [5, c. 245]. В той час, коли американська преса майоріла різними комер- ційними рекламними оголошеннями, в британський пресі їх взагалі не було. На шпальтах газет подавали інформацію про кількість затоплених німецькими підводними човнами британських торгівельних суден, що перевозили продукти харчування для острова, подавалася інформація про на- вчальні повітряні тривоги для цивільного населення, що миттю розбігалося з парламентської площі, почувши сире- ну. За вісім днів війни втрати британського торгівельного флоту вже складали 11 суден [10, c. 11]. Період з вересня 1939 р. по травень 1940 р. відомий в історії як період «дивної війни», коли Британія офіційно перебувала у стані війни з Німеччиною, але війни не вела. Англію влаштовувала прихильний нейтралітет США, вій- ськові дії велися далеко від її території, а уряд Чемберлена все ще шукав замирення з Гітлером. Посередником у цій 146 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 справі могли б виступити Сполучені Штати, як натякав на початку війни британський дипломат Семюел Хор, лорд-хранитель державної печатки. У звіті про розмову з Хором посол США в Англії Джозеф Кеннеді повідомляв, що правлячі кола в Лондоні розуміють, що будь — яка пар- тія в країні, яка виступить за врегулювання відносин з Німеччиною, буде усунена від влади. Британський уряд не міг з власної ініціативи піти на угоду з Гітлером, лише пре- зидент США міг би запропонувати план «загального миру» Американський посол в Лондоні Дж. Кеннеді взагалі не ві- рив у спроможність Великої Британії витримати німецьке бомбардування, змінити хід подій на користь англійців. У своїх телеграмах до Вашингтону він висловлював гли- бокій сумнів у необхідності надання британцям будь-якої військово-технічної допомоги [1, c. 68]. У цей період унікальної історичної паузи Ф. Рузвельт з його світоглядом і перспективами бачення доходить ви- сновку, що починається процес різких світових змін. Він бачить нові можливості для Америки й хоче, щоб у світлі подій, що відбуваються, США зайняли гідну для себе по- зицію. Для орієнтування у міжнародній ситуації 11 верес- ня 1939 р. Рузвельт надіслав особисті листи Чемберленові і Черчіллю, якого прем’єр — міністр запросив на посаду мі- ністра військово-морського флоту, яку він обіймав під час першої світової війни, з проханням тримати його в курсі усіх справ. Рузвельт писав Черчіллю: «Через те, що ви та я займа- ли спільну позицію під час світової війни, я надзвичайно радий, що ви повернулися знову в Адміралтейство… Я хочу, щоб ви та прем’єр-міністр знали, що я завжди буду радий, якщо ви особисто будете інформувати мене про все, про що хотіли мене повідомити» [9, c. 307]. Черчілль із задоволенням листувався з американським президентом у гарному епіс- толярному стилі, як потім це називали дослідники. Інколи листи були у формі коротких телеграфних повідомлень або у вигляді довгих стратегічних або філософських висновків. Британський політик писав свої листи по завершенню важ- кого робочого дня у своєму кабінеті на Даунінг Стріт після опівночі. У зв’язку з різницею у часі американський прези- дент міг відповісти на листа лише пізно у вечері, що дозво- ляло У Черчіллю прочитати відповідь вже за сніданком на- ступного дня. За всю історію цієї секретної переписки перу У. Черчілля належало близько 950 листів, а американський президент надіслав близько 800 листів [9, c. IV]. Так почалося секретне листування між міністром військово-морського флоту Великої Британії У. Черчіллем 147 Політична історія і колишнім помічником міністра військово-морського фло- ту США в адміністрації Вудро Вільсона Ф. Рузвельтом, яке тривало до весни 1945 р. Проте це не було відновленням давніх дружніх відно- син обох політиків. Вони бачилися лише один раз під час Першої світової війни на офіційній вечері в Лондоні. Ніхто не передбачав, що цей крок може стати поштовхом до роз- витку історичного співробітництва. З точки зору націо- нальних інтересів США, що постійно розширювались, для Рузвельта було вкрай необхідно мати приязні стосунки з англійським політиком, який в стратегічній перспективі міг стати британським національним військовим лідером, у разі падіння кабінету Чемберлена. Вітання 11 вересня 1939 року були новим поштовхом для американського лі- дера у дедалі глибшому залученні США до європейських справ [10, c. 13]. Президент Сполучених Штатів став ініціатором на- лагодження контактів з воюючою стороною, попри офі- ційний нейтралітет своєї країни, і розвинув співпрацю з Англією до значущих масштабів. Обійшовши британського прем’єра, міністерство закордонних справ і американське посольство в Лондоні, Рузвельт встановив прямий зв’язок з єдиною, на його думку, людиною, здатною врятувати Європу від Гітлера. Для Черчілля, який спрямував свої по- гляди на захід у пошуках допомоги для Британії, ініціатива американського президента мала надзвичайне значення. Вона започаткувала найважливіші стосунки в його житті. Ф. Рузвельт намагався скористатися шансом, що ви- пав на долю Америки. Він розумів, що війна послабить, як Німеччину, так і її противника, а це давало змогу Сполученим Штатам обійняти провідні позиції у світі. Тому Вашингтону було невигідно залишатися осторонь європейських подій, оскільки треба було підтримувати Англію та Францію у про- тистоянні Німеччині. Водночас імовірне підписання Англією та Францією мирної угоди з Гітлером ізолювало б Сполучені Штати від світу. Для пошуку і вивчення можливостей збли- ження ворогуючих сторін, а також засад, на яких вони по- годяться укласти мир, 9 лютого 1940 р. Рузвельт скерував Семнера Уеллеса, заступника держсекретаря США, з візи- том у Європу. Уеллес провів переговори з представниками керівних кіл Італії, Німеччини, Франції та Англії, однак уже після відвідання Берліна його місія, по суті, вичерпалася, оскільки стало зрозуміло, що Гітлер не був зацікавлений у мирних ініціативах, а мав рішучі наміри продовжувати свою переможну війну. Як зазначав Уеллес, єдиною силою 148 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 в світі, здатною зупинити Гітлера і його прибічників, могло стати їхнє переконання в тому, що у спустошливій війні, форсованій Німеччиною в Європі, Сполучені Штати з влас- них інтересів виступлять на боці західної демократії [11, c. 368]. У Лондоні на відміну від Франції, Уеллес упевнився, що Британія боротиметься з Німеччиною до переможного кінця. На зустрічах з ним 12 березня 1940 р. Черчілль та Іден — міністр у справах домініонів — рішуче висловилися за необхідність розгрому Гітлера. Черчілль заявив, що цілі Німеччини залишаються незмінними — військова інтервен- ція і світове панування, і що такі цілі ставлять під загрозу інтереси як Британії, так і США. Своєю чергою Іден зазна- чив, що не бачить виходу із ситуації, що склалася, за винят- ком розгрому Німеччини і встановлення такого режиму в країні, якому можна було б довіряти [17, c. 105]. Чемберлен і міністр закордонних справ лорд Галіфакс погоджувалися, що тривалий мир у Європі може бути досягнений лише після заміни гітлерівського режиму, однак на відміну від Черчілля та Ідена, сподівалися на державний переворот у Німеччині та прихід до влади опозиційних сил. Загалом місія Уеллеса довела неможливість укладення миру з Гітлером. У звіті про свою поїздку він писав, що нема жодних шансів успішно- го ведення переговорів між ворогуючими сторонами щодо відновлення миру [4, c. 100; 14]. Інформація, з якою повер- нувся Уеллес з Європи, допомогла зрозуміти у Вашингтоні, що війна буде тривалою. Своєю чергою Гітлер і Муссоліні, оцінивши позицію США, дійшли висновку, що можна за- вдати удару Заходу, не боячись вступу Сполучених Штатів у війну [2, c. 75]. У травні 1940 р. «дивна війна» завершилась. 10 трав- ня — у день вторгнення гітлерівських військ у Нідерланди, Бельгію та Люксембург — кабінет Н. Чемберлена впав, що стало доказом повного провалу політики «умиротворення». У. Черчілль сформував уряд, обійнявши посади прем’єр- міністра, міністра оборони, міністра фінансів і лідера пала- ти громад. На відміну від Чемберлена він усвідомлював, що Англія могла домовитись з Німеччиною про мир лише ціною своєї фактичної капітуляції, і цей «мир» став би початком кінця Британської імперії. Тому Черчилль зробив вибір на користь США. З самого початку свого перебування на поса- ді прем’єр-міністра основні проблеми англо-американських відносин він вирішував в особистому листуванні з пре- зидентом Ф. Рузвельтом. 15 травня Черчілль звернувся до Рузвельта з проханням оголосити стан «невоюючої держа- ви», що дозволило б Сполученим Штатам надавати Англії 149 Політична історія всіляку допомогу у війні, за винятком участі збройних сил. У своєму посланні пре м’єр-міністр черговий раз заявив, що його країна воюватиме, навіть якщо залишиться одна про- ти Німеччини, і висловив сподівання, що президент усві- домлює, що затримана американська допомога не знадо- биться Британії, коли вже буде пізно [11, c.482]. У цей важкий для Англії час Черчилль був перекона- ний, що його народ боротиметься, незважаючи ні на що. Ця впевненість ґрунтувалася на думці, що Сполучені Штати рано чи пізно зрозуміють, наскільки серйозною є небезпе- ка для їхніх інтересів унаслідок подій у Європі, і відразу нададуть необхідну допомогу західним демократіям. З пер- ших днів перебування на посаді прем’єр-міністра Черчилль віддав наказ регулярно забезпечувати Рузвельта британ- ськими щоденними оглядами про хід військових дій, які складалися для прем’єр-міністрів домініонів, і з цього часу й надалі Білий дім мав у розпорядженні всю важливу ін- формацію, якою володів Лондон. Пізніше Британія зробила ще один вагомий крок на зустріч США: особистій довіреній особі Ф. Рузвельта Гаррі Гопкінсу було дозволено перебу- вати на окремих засіданнях британського кабінету, що не могло не викликати роздратування британських урядов- ців. Американський посланець сприяв розширенню та по- глиблення співпраці між двома націями, що згодом почало називатися «особливими» відносинами [10, c. 17]. В англійській політиці було взято курс на активне ве- дення війни з Німеччиною і водночас — чітку орієнтацію на Сполучені Штати. Цей курс одразу зустрів підтримку британських домініонів, насамперед Канади, Австралії і Нової Зеландії. В особистих посланнях до Рузвельта пре м’єр- міністри домініонів підтримували прохання Черчилля про надання термінової допомоги Англії. Черчилль попереджав США про необхідність швидкого вступу у війну. Його листу- вання з Рузвельтом упродовж літа 1940 р. було переповнене подібним застереженням. Рузвельт розумів, що у випадку поразки Англії і знищення її флоту всі американські тради- ційні концепції безпеки в Атлантичному океані, доктрина Монро, принцип свободи морів, солідарність західної півкулі перетворяться на примару й американський народ опинить- ся під постійною загрозою з боку нацизму. У своїй промові в Шарлотсвіллі, штат Вірджинія, 10 червня 1940 р. — в день вступу Італії у війну на боці Німеччини — президент заявив, що симпатії американського народу на боці демократичних сил, що борються з тоталітарними державами. Він обіцяв надати матеріальні ресурси «борцям проти насильства» [1, 150 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 c. 141]. Зобов’я зан ня США допомогти Англії після декларації Рузвельта набуло офіційної форми. 19 червня 1940 р. У. Черчилль виступив на таємному засіданні у палаті громад з оцінкою ситуації, що виникла в наслідок невідворотного розгрому Франції. Прем’єр гово- рив про ставлення американців до війни і наголошував, що ніщо не вплине на них, як боротьба в Англії. Він впевнено заявив, що якщо британці вистоять упродовж наступних трьох місяців, то протримаються і в наступні три роки, і додав, що героїчна боротьба Великої Британії — це най- кращій шанс залучити США до участі у війні [18, c. 1]. 22 червня 1940 р. Франція підписала умови капітуляції. Уряд Британії опинився перед лицем безпосередньої загрози з боку Німеччини. Англія вперше у своїй історії опинилась в стані воюючої держави без жодного союзника. При цьому їй протистояла така сила, якої вона не знала з часів Наполеона. Розгром Франції став черговим кроком до зближення США і Британії. Американська громадська думка, яка досі харак- теризувалася апатією і байдужістю до подій у Європі, враз кардинально змінилась. Країна відчула себе незахищеною і вразливою. Лише Англія стояла на шляху Гітлера до Америки, і якщо Німеччина продовжуватиме свій натиск з тією ж си- лою, яка знищила опір у Західній Європі за кілька тижнів, над Британією до кінця року майорітиме німецький прапор і Сполучені Штати залишаться віч-на-віч з ворогом. Американські правлячі кола влітку 1940 р. передбачали швидку поразку Англії у війні, прихильники ізоляціонізму виступали за посилення обороноздатності власної держави, а не за надання допомоги Британії. Такі песимістичні на- строї посилювалися й тим, що Сполучені Штати не були го- тові вести війну у 1940 р. Військові спеціалісти повідомляли про критичну відсутність протитанкових гармат і зенітних батарей. В одному з основних класів сучасних озброєнь — військово-повітряних силах — у США налічувалося лише 160 винищувачів і 52 важкі бомбардувальники. Існувала нагальна проблема переозброєння армії [4, c. 110]. Склалася така ситуація, що, з одного боку, Вашингтон не міг допустити перемоги Гітлера над Британією, а з іншо- го — американці знали, що Англія без США не мала шансів на успіх у війні. Таким чином, обидві країни виявилися взаємопов’язаними спільною метою здолати Німеччину та її сателітів. І це розуміли не лише правлячі кола Британії на чолі з У. Черчиллем, а й Ф. Рузвельт зі своїм оточенням. Міністр фінансів Генрі Моргентау повністю підтримував прохання англійців про допомогу і переконував їх наполя- 151 Політична історія гати на її збільшенні. Військовий міністр Генрі Стімсон і мі- ністр військово-морського флоту Френк Нокс були глибоко переконані, що Сполученні Штати повинні зробити все, що в їхніх силах, щоб урятувати Велику Британію. За наказом генерала Джорджа Маршала, американського начальника генерального штабу протягом 48 годин було підготовлено перелік військового обладнання та амуніції, готового для негайного транспортування до Англії. Було підготовлено 500.000 рушниць та набоїв до них, 900 польових гармат, 80.000 автоматичної зброї та іншого військового споря- дження на суму близько 37 млн. доларів [8, c.18]. Упродовж червня 1940 р. в обхід закону про нейтралі- тет американські приватні фірми з санкції Рузвельта про- дали Англії озброєнь і матеріалів на суму більш ніж 41 млн. дол. [6, c. 84]. Війна вимагала великих затрат і Черчилль просив надати Британії подальшу допомогу. Особливо го- стро стояло питання про есмінці, яких катастрофічно не ви- стачало Лондону для захисту Британських островів й охо- рони торговельних комунікацій. З офіційним проханням надати Англії 40–50 американських «застарілих» есмінців часів Першої світової війни Черчілль звернувся до Рузвельта ще 15 травня 1940 р. Через місяць прем’єр повторив своє прохання. На 15 червня зі 133 англійських есмінців, що перебували у водах метрополії, лише 68 були придатні для бойових операцій. Для Англії це була досить мала цифра, якщо взяти до уваги, що у 1918 р. вона володіла 433 кора- блями цього класу. Англійські есмінці зазнавали величезних втрат унаслідок підвод ної війни й ударів німецької авіації. Восени 1940 р. дві третини суден, що були атаковані та по- топлені німецькими підводними човнами були британські кораблі. За 5 тижнів війни втрати британського флоту скла- дали 420.300 тон. Термінова допомога такими кораблями, за словами Черчілля, була «питанням життя і смерті» для Британії [1, c. 155]. Невдовзі король Великої Британії наді- слав Рузвельтові особистого листа стосовно цього питання. Переговори про передачу есмінців затягувалися, оскіль- ки Рузвельт не міг одноосібно зробити такий крок на зустріч Британії. Потрібна була згода конгресу, в якому прихиль- ники ізоляціонізму досі переважали. Тому адміністрація Рузвельта була змушена постійно переконувати конгрес, що озброєння чи обладнання, яке продавалося західним демо- кратіям, застаріле або надлишкове [16, c. 105]. Англо-американські переговори про передачу Британії есмінців почалися 23 липня 1940 р. Коли Черчилль до- мовився з Рузвельтом, для нього було важливо не стільки 152 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 отримати поповнення для англійського військово-морсь ко- го флоту, скільки спонукати США зробити крок на шлях до вступу у війну. Однак, унаслідок дипломатичної боротьби і суперечок серед правлячих кіл Вашингтона, Рузвельт лише 13 серпня зробив офіційну пропозицію Черчіллю про пере- дачу Англії 50 есмінців і деяких військових матеріалів в об- мін на продаж або довгострокову (99 років) оренду земель- них ділянок для спорудження американських військово- морських і військово-повітряних баз у британських володін- нях, а саме: Ньюфаундленд, Бермудські, Багамські острови, Ямайка, Санта-Лючія, Тринідад, Британська Гвіана. Англо- американська угода була опублікована 2 вересня 1940 р. у вигляді обміну нотами між держсекретарем США Корделлом Хеллом і британським послом у Вашингтоні лордом Лотіаном. Території на Бермудських островах і Ньюфаундленді Англія передавала Сполученим Штатам «як подарунок», а решту — в обмін на есмінців [1, c. 168]. Звичайно, угода не була вигідною для Британії, але ідея англо-американського со- юзу мала більшу цінність, ніж бази чи есмінці. Це був один с перших успіхів У. Черчілля, який започаткував активну і тісну співпрацю між обома країнами. У своїй промові в пар- ламенті 20 серпня 1940 р. прем’єр передбачив, що обмін баз на есмінці дасть поштовх до об’єднання США і Британії для взаємовигідного розв’язання спільних справ. Він зазначив, що цей процес є невідворотним і «ніхто не може його зупи- нити, як річку Міссісіпі». Ф. Рузвельт назвав угоду про обмін баз на есмінці «най- важливішою акцією у посиленні національної оборони з ча- сів купівлі Луїзіани» [12, c. 305]. Цей крок означав відмову США від традиційного нейтралітету і злиття британських і американських інтересів, він засвідчив перехід Сполучених Штатів з положення нейтральної до невоюючої сторони. Американська преса писала, що угода перетворила і без того небезсторонній нейтралітет США на відверте прикриття співпраці з Великою Британією [11, c. 774]. Передача есмін- ців Британії стала віховою подією в політиці Вашингтона. Незважаючи на закон про нейтралітет, Рузвельтові вдавало- ся знаходити шлях для надання допомоги Англії. Отже, дії США свідчили про поступове наближення краї- ни до вступу у війну. Підписання Атлантичної Хартії в серп- ні 1941 р. та напад Японії на Перл-Харбор в грудні 1941 р. призвели до більш тісної та глибокої співпраці двох великих суспільств англомовних демократій, Британської Імперії та США, що згодом ввійшло в історію міжнародних відносин та світової політики під назвою «особливі» відносини. 153 Політична історія Список використаних джерел: Поздеева Л. В. Англо-американские отношения в годы Второй 1. мировой войны 1939–1941 гг. / Л. В. Поздеева. — М. : Наука, 1964. — 454 с. Трухановский В. Г. Внешняя политика Англии в период 2. Второй мировой войны 1939–1945 гг. / В. Г. Трухановский. — М. : Наука, 1965. — 638 с. Трухановский В. Г. Уинстон Черчилль. Политическая биогра-3. фия. — 2-е изд., испр. и доп. / В. Г. Трухановский. — М. : Мысль, 1977. — 460 с. Уткин А. И. Дипломатия Франклина Рузвельта / А. И. Уткин. — 4. Свердловск : Изд-во Урал. ун-та, 1990. — 544 с. Шервуд Р. Рузвельт и Гопкинс. Глазами очевидца : в 2 т. : пер. 5. с англ. / Р. Шервуд ; под ред. В. М. Павлова. — М. : Изд-во иностр. л-ры, 1958. — Т. 1. — 680 с. Яковлев Н. Н. США и Англия во Второй мировой войне / 6. Н. Н. Яковлев. — М. : Учпедиз, 1961. — 271 с. Ambrose S. E. Rise to Globalism. American Foreign Policy Since 7. 1938 / S. E. Ambrose. — N. Y. : Penguin Books, 1991. — 413 p. Bayliss J. Anglo-American Defence Relations 1939-1984 / 8. J. Bayliss. — L. : MacMillan Press Ltd, 1984. — 290 p. Churchill and Roosevelt : The Complete Correspondence, Vol. 1: 9. Alliance Emerging / ed. By Warren F. Kemball. — Princeton : Princeton Univ. Press — 1984. — 674 p. Dickie J. Special No More / J. Dickie. — L. : Weidenfeld and 10. Nicolson, 1994. — 320 p. Langer W. L. The Challenge to Isolation 1937–1940. The World 11. Crisis and American Foreign Policy / W. L. Langer, S. E. Glea- son. — N. Y. : Harper & Brothers Publishers, 1952. — 795 p. Leuchtenburg W. E. Roosevelt and the New Deal, 1932–1940 / 12. W. E. Leuchtenburg, D. Franklin. — N. Y. : Harper & Row, Publishers, 1965. — 390 p. Manchester W. The Last Lion. Winston Spencer Churchill. Alone 13. (1932–1940) / W. Manchester. — Boston; Toronto; London : Little, Brown and Company, 1988. — 756 p. Roosevelt’s Foreign Policy 1933–1941. Franklin D. Roosevelt’s 14. Unedited Speeches and Messages. — N. Y. : Wilfred Funk, Inc, 1942. — 634 p. Schlesinger A. M. The Imperial Presidency / A. M. Schlesinger. — 15. Boston : Houghton Mifflin Company, 1973. — 505 p. Stein A. Domestic Constraints, Extended Deterrence, and 16. the Incoherence of Grand Strategy: The United State, 1938– 1950. — The Domestic Bases of Grand Strategy / A. Stein ; ed. by R. Rosecrance, A. Stein. — N. Y. : Cornell University Press, 1993. — 123 p. The Memoirs of Anthony Eden Earl of Avon. The Reckoning. — 17. Boston : Houghton Mifflin Company, 1965. — 716 p. Winston Churchill’s Secret Session Speeches / ed. by Charles, 18. N.Y. : Simon and Schuster, 1946. — 114 p. 154 Збірник наукових праць «Політологічні студії». — 2011. — Випуск 2 Тhe article is dedicated to the origins of Anglo-American «spe- cial» relationship. Key words: nation, coalition, allies, foreign policy, strategy, armed forces, national interest, cooperation. Отримано 23.05.11 УДК 930(477)«19»:338.43 О. М. Федьков, В. А. Дубінський УКРАЇНсЬКі ЛіБЕРАЛИ ПРО ШЛЯХИ і ЗАсОБИ ВРЕГУЛюВАННЯ АГРАРНИХ ВіДНОсИН НА ПОЧАтКУ ХХ ст. В НАДДНіПРЯНЩИНі У статті висвітлюється процес виникнення та становлення програм аграрних перетворень українських ліберальних партій в підросійській Україні. Здійснюється аналіз проектів програм УДП, УРП та УДРП, їхніх представників, що були поширені на- передодні та в роки революції 1905-1907 рр. Ключові слова: політична партія, аграрне питання, на- ціоналізація землі, приватна власність, кооперація, ліберали, національне питання, автономія України, реформи, Державна Дума. Значне місце в українському національно-визволь но- му русі на початку ХХ ст. займав національно-ліберальний напрямок. Його представникам у своїх програмних доку- ментах, літературі вдалося поєднати аграрні та національ- ні вимоги. Українські ліберали визнавали ті ж принципи, що й російські конституційні демократи, але їхні програмні засади суттєво відрізнялися. Спільним у російських і укра- їнських лібералів було те, що вони з повагою ставилися до приватної власності і відстоювали необхідність проведення змін у суспільстві лише еволюційним шляхом, за допомогою реформ. Проте, саме щодо проектів вирішення соціально- економічних проблем, зокрема, й аграрного питання, між ними були досить значні відмінності. При характеристиці українських лібералів і їхніх поглядів ми будемо розгляда- ти і тих діячів, які входили до складу російських політич- них партій, що діяли в Наддніпрянській Україні. Також ми аналізуємо позиції громадсько-політичних діячів, які наро- дилися в Україні, однак, працюючи за її межами, пропо- нували свої підходи щодо вирішення аграрного питання, зокрема і в Наддніпрянщині. Діяльність українських лібералів у розв’язанні аграрно- го питання знайшла часткове відображення в історіогра- фії. Найбільше зробили у цьому відношенні П. Феденко [1], © Федьков О. М., Дубінський В. А., 2011
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38809
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0103
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-29T06:16:00Z
publishDate	2011
publisher	Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України
record_format	dspace
spelling	Олійник, О.В. 2012-11-22T15:50:36Z 2012-11-22T15:50:36Z 2011 Зародження американо-британських «особливих» відносин / О.В. Олійник // Збірник наукових праць "Політологічні студії". — 2011. — Вип. 2. — С. 142-154. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. XXXX-0103 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38809 327(73+410) Стаття присвячена особливостям процесу зародження американо-британських «особливих» відносин підчас Другої світової війни. Тhe article is dedicated to the origins of Anglo-American «special» relationship. uk Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України Збірник наукових праць "Політологічні студії" Політична історія Зародження американо-британських «особливих» відносин Article published earlier
spellingShingle	Зародження американо-британських «особливих» відносин Олійник, О.В. Політична історія
title	Зародження американо-британських «особливих» відносин
title_full	Зародження американо-британських «особливих» відносин
title_fullStr	Зародження американо-британських «особливих» відносин
title_full_unstemmed	Зародження американо-британських «особливих» відносин
title_short	Зародження американо-британських «особливих» відносин
title_sort	зародження американо-британських «особливих» відносин
topic	Політична історія
topic_facet	Політична історія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38809
work_keys_str_mv	AT olíinikov zarodžennâamerikanobritansʹkihosoblivihvídnosin

Зародження американо-британських «особливих» відносин

Репозитарії

Схожі ресурси