Навколо літер та їхньої символіки
Saved in:
| Published in: | Слово і Час |
|---|---|
| Date: | 2007 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38964 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Навколо літер та їхньої символіки / Н. Науменко // Слово і Час. — 2007. — № 11. — С. 56-61. — Бібліогр.: 28 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859678020794580992 |
|---|---|
| author | Науменко, Н. |
| author_facet | Науменко, Н. |
| citation_txt | Навколо літер та їхньої символіки / Н. Науменко // Слово і Час. — 2007. — № 11. — С. 56-61. — Бібліогр.: 28 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Слово і Час |
| first_indexed | 2025-11-30T16:47:35Z |
| format | Article |
| fulltext |
56 Слово і Час. 2007 • №11
Як правило, основне місце публікації різного роду есеїстики – це “товсті”
літературно'мистецькі та гуманітарні журнали (“Сучасність”, “Кур’єр Кривбасу”,
“Березіль”, “Четвер”, “Критика”, “Ї”, “Святий Володимир”, “Потяг'76”, “Київська
Русь”) або респектабельна громадсько'політична преса (“День”, “Дзеркало тижня”,
“Столичные новости”, “Українська правда”, “Україна молода”, “Без цензури”,
“Post'Поступ”, “Главред”, “Корреспондент”). Нерідко у друкованих мас'медіа
публіцисти ведуть авторські рубрики/колонки (наприклад, А.Бондар, М.Бриних,
В.Стах, С.Пиркало, В.Жежера, М.Рябчук – у “Газеті по'українськи”, В.Коротич –
у “Бульваре Гордона”, Ю.Андрухович – у “Дзеркалі тижня”, С.Жадан – у “XXL”),
в яких ненав’язливо висловлюють свої думки з різних приводів. Але, попри доволі
якісний рівень української есеїстики і її тематичне різноманіття, гострою проблемою
залишається відсутність потужного і впливового на громадську думку видання,
тієї трибуни, з якої голос публічного інтелектуала був би максимально почутий
громадянським суспільством, а не лише посвяченою “тусовкою”. На сьогодні в
та “International Gerald Tribune” (США), “Figaro” і “Le Monde” (Франція), “Spiegel”
(Польща). Тому за браком аналогічної продукції есеї часто виходять окремими
книжками (колективна збірка “Нерви ланцюга: 25 есеїв про свободу”, “Гра триває”
К.Москальця). Це хоч якось компенсує, за словами О.Забужко, “кричущий розрив
між інтелектуальним попитом і інтелектуальною пропозицією”24. Але вже
сама наявність відповідної читацької аудиторії й когорти талановитих авторів дає
підстави розраховувати на те, що ця “прірва” поступово меншатиме, а українська
есеїстика ставатиме дедалі популярнішою і впливовішою. Не менш важливим і
актуальним питанням залишається теоретичне вивчення есею, що нині викликає
помітний інтерес науковців (Г.Швець, М.Балаклицький, Н.Іванова, І.Артамонова,
Н.Мирошкіна, Т.Шевченко та ін.), проте цілісну національну концепцію жанру їм
ще належить створити.
24 Забужко О. Публічний інтелектуал в Україні: Виступ на семінарі Фундації Фулбрайта 15 лютого 2005
року // Let my people go: 15 текстів про українську революцію. – К., 2005. – С. 111.
Наталія Науменко
НАВКОЛО ЛІТЕР ТА ЇХНЬОЇ СИМВОЛІКИ
Усі культури світу використовують символічний зміст письмен – ідеографічного,
складового та буквеного письма – як у графічному, так й у фонетичному
значеннях. Буквений символізм будується на подібності тої чи тої літери до
предмета, який вона первісно позначала1. У переказах багатьох народів говориться
про те, що письмо – “безмовна мова” – було даром від Богів2.
Без перебільшення, літера вирізняється особливою синтетичністю. Крім
поєднання зовнішньої візуальної форми зі звуковим вираженням, вона містить
ще й числові та кольорові елементи. Тому однією з перших метафор світобудови
у світовій культурі став буквар. В українській мові (зокрема науковій) існує чимало
тому підтверджень: “альфа і омега”, “від А до Я” – від початку й до кінця,
1 Див.: Сорока М. Зорова поезія в українській літературі XVII–XVIII століть: Автореф. дис. ... канд.
філол. наук. – К., 1995. – С. 7.
2 Энциклопедия символов. – Харьков, 2002. – С. 327,338.
Україні немає таких масових у позитивному значенні часописів, як “New Yorker”
і “Suddeutsche Zeitung” (Німеччина) або “Gazeta Wyborcza” і “Rzeczpospolita”
Слово і Час. 2007 • №11 57
“йота” – невелика частина чогось, “ази” – початки тієї чи тієї справи або науки;
“абеткою життя” біологи називають вітаміни, позначаючи їх конкретною літерою.
У практиці вищих навчальних закладів застосовується психолінгвістичний
експеримент: дається завдання, наприклад, створити семантичні пари “голосний
– колір”. Ця робота активізує асоціативне мислення слухача, визначає
індивідуальність його наукового стилю. Найчастіше голосним української мови
приписують такі кольорові значення: а – червоне, я – яскраво'червоне, о –
біле, е – зелене, є – салатове, у – кольору морської хвилі, ю – вишневе, і –
синє, ї – бузкове, и – коричневе. Ці асоціації (як бачимо, в основному яскраві)
можуть варіюватися залежно від особливостей психіки студента, його світогляду.
Неможливо оминути увагою такий значущий феномен українського красного
письменства, як абеткова, або алфавітна, поезія (“абецедарій” – від латинського
abecedarium “буквар”). Починаючи з ІХ століття, цей різновид віршування
розвивається, постійно видозмінюючись. Так, Б.Степанишин3, Л.Ушкалов4,
Д.Чижевський5 та низка інших дослідників твердять, що від самого початку алфавітна
поезія мала виразно духовний зміст, реалізуючись у жанрах молитви й так званого
“маріологічного”, присвяченого Богородиці, вірша:
Мария – раями
Раями Маріино имя насажденно,
Тое над все роскоши Рая возлюбленно...6
А.Макаров із цього приводу зауважує: “Якщо в природі ми скрізь знаходимо
виразні знаки присутності живої думки творця світу, то цілком логічно припустити,
що й зовнішня форма творів, які несуть у собі часточку Божої мудрості, мусить
мати якісь особливі зовнішні прикмети”7.
Спробуймо визначити місце алфавітного вірша в український літературі, його
варіацій (зорової, моноалітеративної, курйозної поезії, екзотичних жанростроф)
як різновидів поетичного осягнення довкілля в його мовному вимірі, намаганні
поета проникнути в сутність світу, виражену метафорою абетки.
З'поміж засновників українського алфавітного віршування насамперед
вирізняють Костянтина Преславського та Івана Величковського. Зіставмо
найвідоміші поезії цих авторів:
Абеткова молитва (Костянтин) Алфавітний вірш (Величковський)
Аз молюся словом сим до Тебе, Аз благ всіх глубина,
Боже мій, що сотворив на світі Діва єдина.
Видимі й невидимі істоти. Живот sачах званим
Господи, пошли свого на мене Ісуса избранним,
Духа, щоб зродив у серці Слово...8 Котрий люде мною
На обід покою
Райська собираєт,
Туне Yчреждаєт.
Умне Фенікс Христе,
Отче Царю чисте.
Шествуй щедротами,
Матере Мольбами9.
3 Див.: Степанишин Б. Давня українська література в школі. – К., 2000.
4 Див.: Ушкалов Л. Есеї про українське бароко. – К., 2006.
5 Див.: Чижевський Д. Український літературний барок. – Прага, 1941. – Кн. 1.
6 Величковський І. Повне зібрання творів: Дзиґар цілий і напівдзиґарик. – К., 2004. – С. 67.
7 Макаров А. Світло українського бароко. – К., 1994. – С. 247.
8 Цит. за: Степанишин Б. Давня українська література в школі. – С. 392.
9 Величковський І. Повне зібрання творів. – С. 59.
58 Слово і Час. 2007 • №11
У творах подібного ґатунку літера, з якої починається слово або рядок, виконує
функцію “знамення” (за висловом М.Ігнатенка10), як і рима. Беручи кожну окрему
літеру в контексті вірша, можемо припустити, що вона означатиме цілком
конкретне поняття, передусім із духовної сфери. Наприклад, Б – “Бог”, “благо”,
“благодать”; Д – “Дух”, “душа”, “Діва”; М – “милість”, “милосердя” тощо.
Згодом це виявилося й у творчості Митрофана Довгалевського. Так, наприклад,
літера А для нього – “Альфа, Алфей величезний, і буква, і то початкова, / І
голосний також перший, стоїть на початку будівлі, / В Азії є на чолі, перший
голос малої дитини...”11
Зважаючи на те, що кожна літера кириличної абетки мала словесне позначення,
автори доволі часто застосовували його у віршованих загадках, тим самим
активізуючи уявлення тогочасного читача: “дежл” – “добро есть живете, люди”;
“иіклм – “и иже како люди мыслете”, “ноп” – “наш он покой”; “рст” – “рцы
(говори) слово твердо”. Так барокові митці показували читачеві, як близько від
нашого щоденного життя знаходяться кордони незвичайного.
Отже, ще на початкових стадіях розвитку алфавітної поезії в Україні її творці
намагалися проникнути в таємну суть літери, розглядаючи літеру не лише як
писемний знак, а й як модель мікросвіту, що разом із іншими літерами створює
макросвіт слова та мови. Якщо в XVII–XVIII ст. абеткові твори були різновидом
“елітарних” версифікаційних вправ, які вимагали від поета чималої віртуозності
у володінні словом, то згодом вони отримали споріднену функцію – дидактичну,
навчальну, пізнавальну. Тому вони посіли гідне місце в літературі для дітей.
Науковці приділяють значну увагу співвідношенню форми та змісту літер у
навчанні дітей грамоти. За спостереженням О.Ніколенко, прототипом знаменитого
сонета А.Рембо “Голосівки” став “барвистий буквар, за яким він учився читати”12.
Якщо в запам’ятовуванні літер багато важить їхній колір, що підтверджується
даними психологічних досліджень, то закономірною є дидактична парадигма “літера
– колір + звук + форма + слово + символ...” Отже, абеткові вірші сприяють
проявленню внутрішньої форми слова, таємної сутності літери та звуку. Традиції
візуального віршування, вкорінені в поетичних експериментах українського бароко,
творчо переосмислюються новітніми авторами в дидактичному, мнемотехнічному,
а разом з тим – і розважальному ключі13.
Наприклад, відомий “Алфавіт віршами написаними для сина” Олександра Олеся:
Айстра квітне у саду, Явір гнеться над водою,
Аєр в лузі я знайду... Ятір сохне під вербою14.
Архетипність звука та його кольору акцентується в ліриці Івана Малковича,
який у верлібровому “Напучуванні сільського вчителя” обігрує кольористичні
значення літер, притаманних лише для української абетки:
... ти, дитино, букви “є”,
покликана захищати своїми долоньками що зрізаний з неба
крихітну свічечку букви “ї”, разом із ниточкою.
а також, Бо кажуть, дитино,
витягнувшись на пальчиках, Що наша мова – солов’їна...15
оберігати місячний серпик
10 Ігнатенко М. Генеза сучасного художнього мислення. – К., 1990. – С. 57.
11 Цит. за: Макаров А. Світло українського бароко. – С. 256.
12 Ніколенко О. Поети французького символізму: Бодлер. Рембо. Малларме. – Харків, 2003. – С. 102.
13 Науменко Н. Мотиви мови та мовлення в українській дитячій літературі // Збірник наук. праць
Науково,дослідного інституту українознавства МОН України. – К., 2005. – Т. 5. – С. 179.
14 Олесь О. Алфавіт віршами написаними для сина // Дніпрова хвиля. – К., 1990. – С. 522,523.
15 Малкович І. Напучування сільського вчителя // Барви української мови. – К., 1997. – С. 248.
Слово і Час. 2007 • №11 59
Дидактична та естетична мета цих віршів – не лише формувати й закріплювати
в дітей знання алфавіту, а й розвивати пам’ять, асоціативне мислення. На подібних
засадах базуються й деякі зразки “дорослої” зорової поезії, яка має виразний
суспільно'політичний підтекст (як, наприклад, виражений у протиставленні
притаманних лише українській та лише російській абеткам літер):
П’ЯТА КОЛОНА (М.Сорока)
є є є є э
є є є є э
є є є є э
є є є є э16.
Принципи алфавітного віршування вдало реалізуються у творах канонічних
форм. Наприклад, візьмімо сонет “І” Богдана'Ігоря Антонича зі збірки “Привітання
життя”. Таємниця цієї поезії – не лише у звуковому інструментуванні. Тут в
одному звуці – не окрема барва, а ціла градація кольористичних метафор: дощ,
небо, виноград, водоспад, водограй – синє; зорі, пшениця, коні, степ, ватра –
жовте; сад, гай, ліс, пасовисько – зелене17.
“І” – це, власне, перший твір, в якому Антонич, подібно до барокового митця,
робить спробу заглибитися в сутність графічного та звукового синтезу в літері,
у кольорове вираження голосного звука. Концентричне коло Антоничевого вірша,
яке виходить зі звука “і”, заповнюють і кольори, а переважно – їх приховані
метафори, розташовані напрочуд симетрично: жовте'синє'жовте'жовте'синє'
жовте (катрен 1); зелене'синє'зелене'зелене'синє'зелене (катрен 2);
жовте'зелене'жовте'жовте'зелене'жовте (терцети).
Для Б.'І.Антонича звук “і” – не лише звук (солов’їні пісні, “немов фонема “І”),
а й слово – сполучник. У цьому сенсі ліричний лад поезії українського митця
знову'таки подібний до барокового, однак тут ідеться вже про перелічування: “І
вітер... і дощ... і злотий усміх зір... і долі спів” тощо. Водночас він межує й зі
стилем викладу біблійної Книги Буття, визначаючи так шляхи творення поетичного
світу з літер та звуків: “І гарний світ удень і серед ночі, / І найгарніший, як лиш
зімкнеш очі”18.
Домінантою збірки “Тринадцять алогій” Ігоря Калинця стає індивідуально'
авторська концепція культури, яка, поєднуючи образи свят, квітів, звуків, чисел,
місяців, зодіакальних знаків, каменів тощо, витворює т. зв. “нову мову”. І
виявляється це у 12'частинному циклі “Мій азбуковник” – за висловом
М.Ільницького, “духовна генеалогія визволення з'під тягаря приголосних...
скандинавського імені (Іngward – Ігор. – Н.Н.), а відтак і варязького войовничого
духу”19. “Азбуковник” – притаманний не лише бароко, а й давнішій слов’янській
культурі симбіоз “зображення, напису й підпису”20.
Візьмімо, наприклад, мініатюру “К” – заголовну літеру слова “культура”:
я знаю вказують мені водночас
ти зламаний промінь і небо і землю...
об промінь спрагнений висоти
тепер його персти а насправді
ти глухий проривний постріл...21
16 Цит. за: Мойсієнко А. Традиції модерну і модерн традицій. – К., 2001. – С. 40.
17 Науменко Н. Райдуга звуків і почуттів: звуко,кольорова образність поезії А.Рембо та Б.,І.Антонича
// Дивослово. – 2005. – №3. – С. 51.
18 Антонич Б.'І. Велика гармонія: Модерністична поезія ХХ століття. – К., 2003. – С. 63.
19 Ільницький М. Ключем метафори відімкнені вуста... Поезія Ігоря Калинця // Бібліотека альманаху
українців Европи “Зерна”. – Париж; Львів; Цвікау, 2000. – С. 161.
20 Макаров А. Зазнач. праця. – С. 23.
21 Калинець І. Слово триваюче. – Харків, 1997. – С. 416.
60 Слово і Час. 2007 • №11
Тут створено кілька символічних рівнів образу літери К: візуальний “зламаний
промінь” викликає асоціацію з фізичним процесом заломлювання; “персти”, які
“вказують водночас і небо і землю”; “глухий проривний постріл” – фонетична
характеристика звуку К; “клешня долі” – ще одна візуальна асоціація, натяк на
дату народження поета – сузір’я Рака (липень 1939 р.).
Як у барокових carmina alphabetica, так і в “Азбуковнику” Калинця наявні
символічні знамення слів, виражені заявленими в заголовках літерами: О –
“веселкова” земна куля; Р – радість, офіра, “Христова літера”; А – “прозорА
піраміда”, стрільчастий храм; Л – “лагідний злам життя” (“м’який” звук і “гостра”
літера); Ь – “беззвучна надія”, яка “важко дається чужомовцю”, а відтак – вияв
автохтонності мови.
“Відповідності” між літерою, її архетипним наповненням оригінально –
компонуванням у паліндромні рядки – знаходить Анатолій Мойсієнко:
Моди данина... Дивом У – гуд у дугу.
Нотую у тон: И – бурану наруби.
О – соло, гожо'голосо. І – лети, Боже, меж обителі...
Е – Лель, леле. У нурт – струну
А – Мови, де дивом –
Вада, гадав... І леза на зелі22.
Дзеркальна симетрія слова, словесного ряду й навіть окремої літери* в
паліндромі, її майже математичний вираз (не лише в буквах, а й у цифрах, а
сьогодні також у комп’ютерних та інших символах) породжує естетику літературної
гри на взірець “Гри в бісер” Германа Гессе23.
Літературна гра в сучасній українській поезії вдало реалізується й у такому
доволі рідкісному жанрі, як моноалітеративна поезія – вірші, всі слова яких
розпочинаються з однієї літери. Найчастіше такими літерами є “П”, “С”, “Т” та
інші, що до них можна добрати достатню кількість самостійних і службових
слів. Наприклад, хрестоматійне “Сипле, стеле сад самотній...” Володимира
Кобилянського або ж збірка Анатолія Мойсієнка “Сім струн”, де тверда канонічна
форма стає ґрунтом для образотворення:
ТРІОЛЕТ
Слов’янства світова столиця, Святиться, споконвік святиться
Столиць столиця серед світу, Славути синь... Стяг... Сонцевіти...
Софії славою сповита... Слов’янства світова столиця,
Слов’янства світова столиця. Столиць столиця серед світу24,
а також для словотворення:
То таїна така тройзільна – Терпкий трояндовий туман,
Тур тятиву тугу трима, Той тепловійний тиховирій –
Та течія травневохвильна, То Трахтемирів, Трахтемирів...25
Проте частіше моноалітеративний вірш виступає засобом сатирико'
гумористичного осягнення світу, як'от у “Чіткій чечітці” чернівчанина Сергія Пантюка:
22 Мойсієнко А. Вибране. – К., 2006. – С. 208.
* Щодо винесеного в окремий рядок “А” зауважимо: літери, які вирізняються двосторонньою симетрією
– у цьому разі не лише А, а й Е, Є, І, Ї, М, Н, О, П, С, Т, Ш тощо – убачаються нами “паліндромами самі,
у,собі”, які виводять на рівень пізнання цілу низку образів, асоційованих із цими літерами. – Див. вище
про барокову алфавітну поезію.
23 Решетняк Л. Вопросы теории и истории европейского палиндрома. – Донецк, 1996. – С. 5.
24 Мойсієнко А. Вибране. – С. 202.
25 Там само. – С. 290.
Слово і Час. 2007 • №11 61
Чекайте часу чорних чоток, Чумою чахлих чагарів
Численних чемних чиряків... Чарує чесних чаклунів...26
Чогось чалапається човник,
До розвитку українського моноалітеративного віршування долучається й авторка
цієї статті:
Фазан фотони фабрикує, Флояри файної флюїд,
Фантом фанерою фонить, Фанфара форту – Фукідід.
Філолог фертиком форсить, Фантасмагорія фокстроту:
Фільварки факелом фарбує... Фортисимо – фінал фаготу! (“Файна фантазія”).
Багатогранність поетичного осягнення світу через звернення до образів літери
та звуку отримала оригінальний вираз у збірці “Перед лицем Слова” сучасного
поета Омеляна Лупула, яка є взірцем рецепції на українському ґрунті японської
поезії танка. Тут лаконізм і сугестивність, притаманні класичній танка, перебувають
у стані симбіозу з прадавніми українськими символічними образами, і в цьому
реалізується, за висловом К.Бальмонта, “сьоме, духовне чуття поезії”.
Звернімося до циклу “Вітражі”. Уже сам собою заголовок дозволяє припустити,
що йдеться про культурне явище, яке, будучи освітленим сонцем із різних
боків, постійно міняє відтінок, лишаючись незмінним у кольорі27. “Вітражі”
О.Лупула – це алфавітні моноалітеративні танка:
Блукаю'броджу Квітень кучером Тремтить'трепече
Безмежжям Буковини – Кругом квітів крутиться – Турботливо'тендітна
Божа благодать: Каламбурами Троянда тиші:
Бурлять бурхливі барви, Колобродить, колише – Ти таке таємниче,
Багряно'барвінкові. Кожну. Квітує квітень. Третє тисячоліття…28
Попри певну поетичну заданість як у строфіці (5 рядків та 31 склад), так і в
абетковій організації вірша, визнаємо: незмінною лишається щирість, органічність
ліричного світовідчуття, все те, що становить підтекст поезії, поза яким її неможливо
зрозуміти, і що водночас подає в мікрокосмосі слова (і навіть літери) цілісний
макрокосмос довкілля.
У танка О.Лупула наявні символічні знамення слів, виражених першими рядками
кожного зразка: літера Б викликає асоціації з барвінком, барвами, багрянцем,
Богом та Божою благодаттю (а заразом – і з бароко), літера К – метафора
колообігу, в якому перебувають квіти, квітень, колиска й навіть каламбур (також
асоціація з бароко!); літера Т – флористична метафора троянди, яка через тишу
та трепет вивершується у хронотопі “таємничого” третього тисячоліття.
Отже, алфавітна поезія для кожного її автора – філігранна поетична школа.
Створюючи вірш на засадах поєднання літер абетки або їх подібності до предметів
і явищ довкілля, поети тим самим стверджують неподільність зовнішнього та
внутрішнього, слова мовленого та слова мисленого. Як різновид зорового віршування,
carmina alphabetica приховують вагомий пласт природних і культурологічних образів,
які на стадії створення поезії постають у бароковій символічній тріаді “зображення,
напису та підпису”, іншими словами – Речі, Слова та Вірша. Окрім виразно
дидактичного, навчального впливу на читача, абеткова поезія, розвиваючи образ
літери та вводячи його у стан художньої градації, допомагає людині – як авторові,
так і реципієнтові – осягнути світ та своє місце в ньому.
26 Пантюк С. Босяцький калфа. – К., 2005. – С. 51.
27 Науменко Н. Екзотична строфіка в українській поезії ХХ століття // Актуальні проблеми слов’янської
філології: Міжвуз. зб. наук. праць. – К.; Ніжин, 2006. – Вип. ХІ: Лінгвістика та літературознавство. – С. 425.
28 Лупул О. Перед лицем Слова: Танка. – Чернівці, 2001. – С. 20, 24, 31.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38964 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0236-1477 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-30T16:47:35Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Науменко, Н. 2012-11-26T15:34:42Z 2012-11-26T15:34:42Z 2007 Навколо літер та їхньої символіки / Н. Науменко // Слово і Час. — 2007. — № 11. — С. 56-61. — Бібліогр.: 28 назв. — укp. 0236-1477 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38964 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Слово і Час Питання теоретичні Навколо літер та їхньої символіки Article published earlier |
| spellingShingle | Навколо літер та їхньої символіки Науменко, Н. Питання теоретичні |
| title | Навколо літер та їхньої символіки |
| title_full | Навколо літер та їхньої символіки |
| title_fullStr | Навколо літер та їхньої символіки |
| title_full_unstemmed | Навколо літер та їхньої символіки |
| title_short | Навколо літер та їхньої символіки |
| title_sort | навколо літер та їхньої символіки |
| topic | Питання теоретичні |
| topic_facet | Питання теоретичні |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38964 |
| work_keys_str_mv | AT naumenkon navkololítertaíhnʹoísimvolíki |