Конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії
Досліджено процеси конкуренції вищих навчальних закладів; обґрунтовано основні критерії формування рейтингів університетів; виявлено взаємозв’язок між високим рейтингом університету і показником його елітності; розкрито значення капіталізації в конкурентних перевагах вищих навчальних закладів; визна...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Вісник НАН України |
|---|---|
| Datum: | 2012 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2012
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38996 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії / Т.М. Боголіб // Вісн. НАН України. — 2012. — № 10. — С. 31-41. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860029982667964416 |
|---|---|
| author | Боголіб, Т.М. |
| author_facet | Боголіб, Т.М. |
| citation_txt | Конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії / Т.М. Боголіб // Вісн. НАН України. — 2012. — № 10. — С. 31-41. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Вісник НАН України |
| description | Досліджено процеси конкуренції вищих навчальних закладів; обґрунтовано основні критерії формування рейтингів університетів; виявлено взаємозв’язок між високим рейтингом університету і показником його елітності; розкрито значення капіталізації в конкурентних перевагах вищих навчальних закладів; визначено роль елітних університетів у постіндустріальному розвитку суспільства.
Исследованы процессы конкуренции высших учебных заведений; обоснованы основные критерии формирования рейтингов университетов; показана взаимосвязь между высоким рейтингом университета и показателем его элитности; раскрыто значение капитализации в конкурентных преимуществах высших учебных заведений; определена роль элитных университетов в постиндустриальном развитии общества.
The processes of competition of universities are studi ed, proved the main criteria for the formation of university rankings, found the relationship between highly-rated university and the rate of its elite, disclosed the value of capitalization in the competitive advantages of higher education institutions, and determined the role of elite universities in the post-industrial development.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:51:53Z |
| format | Article |
| fulltext |
31ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 10
Досліджено процеси конкуренції вищих навчальних закладів; обґрунтовано основні критерії формування рей-
тингів університетів; виявлено взаємозв’язок між високим рейтингом університету і показником його елітності;
розкрито значення капіталізації в конкурентних перевагах вищих навчальних закладів; визначено роль елітних
університетів у постіндустріальному розвитку суспільства.
Ключові слова: конкуренція університетів, суспільство знань, постіндустріальне суспільство, рейтинг
університету, фандрайзинг, елітний університет, капіталізація.
УДК 338.262:378.1
Т.М. БОГОЛІБ
Державний вищий навчальний заклад
«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»
вул. Сухомлинського, 30, Переяслав-Хмельницький, Київська обл., 08401, Україна
КОНКУРЕНЦІЯ УНІВЕРСИТЕТІВ:
СВІТОВИЙ ДОСВІД І УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ
© Т.М. Боголіб, 2012
ВСТУП
Сучасне суспільство економісти назива-
ють постіндустріальним або інформацій-
ним, а в останні роки найчастіше користу-
ються терміном «суспільство знань». Пост-
індустріальному суспільству відповідає еко-
номіка знань, у якій головне багатство
суспільства становлять не речі, не рухоме й
нерухоме майно і не природні, у тому числі
енергетичні, ресурси. Всі вони поступають-
ся місцем новому пріоритету — інформації
та інтелекту, що виробляє й опрацьовує цю
інформацію. У такому суспільстві, прагнен-
ня до якого має стати нашою стратегічною
метою, пріоритетними є духовні цінності,
що створює наукова, гуманітарна й освітян-
ська еліта.
Уперед прориваються не ті країни, які орі-
єнтуються на видобуток і первинне обро-
блення корисних копалин, навіть якщо їхні
запаси великі, часом навіть унікальні, а ті,
національний продукт яких — це насампе-
ред створення й опрацювання інформації, а
також виробництво, що базується на висо-
ких технологіях, і відповідно такі країни ма-
ють якісну систему освіти, яка готує фахів-
ців зі створення інформаційних та іннова-
ційних технологій. Ефективне використання
знання для одержання нового знання, при-
чому потрібного і, як правило, очікуваного
суб’єктом, — це оптимальне управління в
сучасному світі.
У суспільстві, де переважає економіка
знань, особливу, якщо не головну, роль віді-
грає наука і освіта, передусім елітна освіта,
тісно пов’язана з виробництвом знань і під-
готовкою кваліфікованих кадрів, що во-
ло діють найсучаснішими технологіями та
методологією аналізу високотехнологічної
інформації. Такі фахівці відкривають нові
горизонти перед людством, способом існу-
вання якого є безперервний і стрімкий роз-
виток, коли набуті знання швидко застарі-
вають і потребують постійного оновлення і
переосмислення. Для цього необхідні нові
підходи, нові ідеї, нові узагальнювальні тео-
рії. Тому проблема, обрана автором для
32 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 10
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
дослідження, є актуальною в умовах розви-
тку саме постіндустріального суспільства.
Порушену проблему нині досліджують ві-
домі зарубіжні економісти — С. Глазьєв,
Й. Шумпетер, Е. Мирський. У працях укра-
їнських науковців Б. Данилишина, В. Ку-
ценко, Л. Федулової значну увагу приділено
вивченню економіки знань, ролі освіти в
суспільному розвитку. Натомість мало до-
сліджено проблему взаємозв’язку якості
університетської освіти і рівня розвитку на-
ціональної економіки, а також становлення
елітних університетів та визначення їхніх
рейтингів, про що і йдеться в цій статті.
Особливий інтерес для досліджень у га-
лузі економіки елітної освіти становить ви-
вчення разом із соціологами механізму фор-
мування рейтингів університетів, визначен-
ня цих рейтингів, конкуренції між вищими
навчальними закладами (ВНЗ). Високий
рейтинг — важливий показник елітності уні-
верситету, і його здобуття і підтримка — го-
ловне завдання ВНЗ, його професорів, адмі-
ністрації, спонсорів. Рейтинг університету
безпосередньо відображається на його до-
бробуті. Чи потрібно доводити, що менедже-
ри, спонсори і загалом усі особи, причетні до
університетського бізнесу, зуби з’їли на всіх
його тонкощах.
Не випадково, що з того часу, як у нашій
країні стали утверджуватися ринкові відно-
сини, усім, хто більшою чи меншою мірою
причетний до освітніх закладів, доводиться
підвищувати свій професійний рівень як
менеджерів у сфері освіти. Як пише профе-
сор Ю. Рубін, ректор Московської фінансово-
промислової академії: «…зараз ринок освіт-
ніх послуг не лякає навіть найортодоксальні-
ших прихильників чистоти університетської
освіти. Конкуренція — взаємодія зацікавле-
них сторін ринку, кожна з яких претендує на
відносно кращі умови <...> і відносно велику
вигоду в спробах запобігти надмірному роз-
ширенню діапазону застосування «ринко-
вих» термінів, застерегти себе від можливих
звинувачень у «товаризації» освіти. <...>
Су б’єкти ринку освітніх послуг трактують-
ся виключно як партнери <…>, але ринок
освітніх послуг від цього не перетворюється
в неринкову субстанцію» [1].
ОСОБЛИВОСТІ КОНКУРЕНЦІЇ
ЕЛІТНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ
У РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ СВІТУ
Найбільш конкурентоспроможними є
американські університети, перші з яких
почали створюватися в XVII ст. у найрозви-
ненішій частині країни — на північному
сході США, переважно в Новій Англії. В се-
редині XX ст. вони об’єдналися в елітну
групу, так звану Лігу Плюща (Ivy League).
До неї ввійшли Гарвардський, Єльський,
Принстонський, Колумбійський, Пенсиль-
ванський, Дартмутський, Корнельський та
Браунський університети. Тривалий час
члени Ліги Плюща цілковито домінували в
рейтингу університетів США, але напри-
кінці XX ст. вони почали відчувати сильний
тиск із боку університетів інших регіонів,
насамперед Тихоокеанського побережжя
країни.
Вересневий номер журналу «Есоnomist»
за 2005 р. стверджує, що американська сис-
тема вищої освіти — найкраща у світі. Хоча
плата за навчання в елітних університетах
США сягає 40 000 доларів на рік, абітурієн-
ти, які напишуть найкращий твір і покажуть
найвищі результати, мають можливість бути
зарахованими до цих навчальних закладів
завдяки системі грантів і внесків благодій-
них фондів [2].
Конкуренція в галузі освіти властива всім
країнам із ринковими відносинами, але осо-
бливо гостро вона розгортається саме в тих
країнах, де є елітні університети. Конку-
рентна боротьба розрізняється тут за ступе-
нем напруженості, інтенсивністю та форма-
ми. Так, у США конкуренція найгостріша.
Кожного року за лідерство змагаються уні-
верситети Ліги Плюща — Гарварду кидає
виклик Принстон або Єль, часто в боротьбу
втручаються й інші, не менш знамениті, на-
вчальні заклади, такі як Стенфордський,
Джорджтаунський, Каліфорнійський уні-
верситет у Берклі, або такі багаті, як Техась-
кий університет. У Великій Британії конку-
33ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 10
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
ренція не така запекла, як у США, тому що
важко заперечити лідерство Оксфордського
і Кембриджського університетів (іноді до-
слідники елітної освіти навіть називають їх
одним словом «Оксбридж»). Зрозуміло, що
таке становище стимулює конкуренцію за-
значених університетів між собою, але їхній
відрив від інших навчальних закладів занад-
то великий, щоб остерігатися втрати свого
домінантного, фактично монопольного (а
точніше — олігопольного) становища. Схо-
жа ситуація склалася й у ряді інших країн,
наприклад у Японії, де незаперечним є лі-
дерство Токійського університету.
Цікавим видається порівняння американ-
ської і західноєвропейської систем вищої
освіти. Європі важко конкурувати в цьому
сенсі з США з суто економічних міркувань.
Якщо в Сполучених Штатах на навчання
одного студента витрачають 20 000 доларів
на рік, то в країнах старого континенту — у
два-три рази менше, а в Україні — у 10 разів
менше. Це підриває конкурентоспромож-
ність Європи в галузі освіти. У доповіді з
питань вищої освіти в Євросоюзі, представ-
леній 2010 р. Єврокомісією, йдеться: «Зрос-
тання недофінансування європейських уні-
верситетів підриває їхні можливості із залу-
чення найкращих талантів, удосконалення
наукової і викладацької діяльності. Із 3300
університетів лише два старовинні, імениті
університети формують репутацію вищої
освіти ЄС, решта потребує покращення
якісних показників» [3].
Фахівці з економіки освіти нерідко під-
креслюють, що в країнах із ринковою еконо-
мікою сфера освіти — це такий самий бізнес,
як і будь-який інший, хоча й дещо специфіч-
ний. Особливість конкуренції між елітними
університетами полягає в тому, що боротьба
відбувається не за оптимальне співвідно-
шення якості й вартості продукції, як в ін-
ших видах бізнесу, а виключно за високу
якість освіти, адже кількість охочих здобути
освіту в найпрестижнішому університеті
країни завжди значною мірою перевищує
кількість місць, причому незалежно від вар-
тості освіти.
КРИТЕРІЇ РЕЙТИНГУ УНІВЕРСИТЕТІВ
Розглянемо критерії, за якими визнача-
ють рейтинг елітних університетів США та
інших зарубіжних країн. Економісти вважа-
ють, що такі критерії не можуть бути абсо-
лютно об’єктивними, тому що базуються на
суб’єктивних оцінках споживачів, які «ку-
пують» освітні послуги, а «продавці» виму-
шені керуватися правилом ринку: «поку-
пець завжди правий». Враховуючи небезпе-
ку такого суб’єктивізму, американські й
західноєвропейські економісти і соціологи
прагнуть чіткого збалансування су б’єк тив-
них і об’єктивних критеріїв визначення рей-
тингу університетів.
Рейтинг визначають щорічно, оскільки
він значною мірою впливає на статус уні-
верситету, в тому числі й на його матеріаль-
не становище. Рейтинги університетів дру-
кують у найавторитетніших газетах і журна-
лах — «Time», «U.S. News&World Report»,
«The New York Times», «Newsweek», «Econo-
mist» та інших. До всебічного оцінювання
рейтингу університетів зазвичай залучають
визнаних у світі фахівців.
Серед критеріїв під час визначення рей-
тингу університету перше місце посідає ка-
піталізація — активи установи. Деякі еко-
номісти і соціологи вважають, що це може
бути узагальненим критерієм елітності уні-
верситету, оскільки значні кошти дають
змогу купити майже всі інші атрибути еліт-
ності: побудувати просторі приміщення,
реставрувати старі корпуси, закупити но-
вітнє обладнання для лабораторій, спору-
дити сучасні стадіони, басейни, спортзали і
найважливіше — запросити найкращих ви-
кладачів.
Абсолютний чемпіон за сумою активів —
Гарвардський університет. Професор уні-
верситету Берклі Дж. Карабел в огляді з
досить характерною назвою «Найкраща ос-
віта, яку можна купити за гроші», надруко-
ваному 2006 року в газеті «Washington
Post», оцінює капітали Гарварду в 25,9 млрд
доларів [4].
Проте цей критерій багато фахівців у га-
лузі економіки освіти піддають нищівній
34 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 10
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
критиці, і з цього приводу ведуться бурхли-
ві дискусії. Постає питання щодо мораль-
ності висунення на перше місце такого кри-
терію. Більшість учених вважає, що фінан-
сові ресурси не можна брати за основу
рейтингу, їх варто розглядати лише як засіб,
за допомогою якого забезпечується функці-
онування університету і його розвиток.
Можна запитати, наскільки «чисті» мільяр-
ди доларів із капіталів першої сотні елітних
університетів?
Багатства старих університетів, зокрема
Оксфорду, Кембриджу, накопичувалися
віками, молодших елітних університетів
Нового Світу, наприклад членів Ліги Плю-
ща, — впродовж століття. Почнемо з неру-
хомості, передусім із землі, яка належить
елітним університетам. У багатьох країнах
світу, насамперед у Європі й Північній
Америці, ці землі були подаровані універ-
ситетам державою.
Крім того, більшість випускників євро-
пейських і американських вищих навчаль-
них закладів вважає своїм обов’язком ро-
бити пожертви на користь університетів,
яким вони зобов’язані успішною кар’єрою.
Пізніше до таких благодійників приєднали-
ся випускники з інших країн і континентів.
Останнім часом така тенденція спостері-
гається й для університетів Росії. В Україні
благодійництво випускників не є пошире-
ним, а часом і переслідується правоохорон-
ними органами.
У XXI ст. пожертви окремих осіб і навіть
благодійних фондів уже не відіграють голо-
вну роль у капіталізації елітних університе-
тів. Нині на перше місце вийшов фандрай-
зинг (fundraising) та інші форми співпраці
університетів із бізнесом, фірмами і потуж-
ними корпораціями, коли елітні універси-
тети з користю для себе надають приватним
структурам відповідні послуги. Наприклад,
фірми користуються брендом знаменитого
університету для підвищення своєї конку-
рентоспроможності, університети беруть
участь у науково-дослідницьких проектах,
в яких зацікавлені певні комерційні устано-
ви, постійно консультують їх. Університети
часто створюють цілі підрозділи, які відпо-
відають за контракти, у тому числі й нефор-
мальні, з випускниками минулих років, з
великими корпораціями — потенційними
спонсорами [5].
Епоха звичайного благодійництва закін-
чується, поступаючись місцем партнерству і
діловій співпраці університетів і бізнесу. Фі-
нансові донори надають перевагу успішним,
перспективним університетам, інвестуючи в
їхні найперспективніші проекти. Великі уні-
верситети світу щороку все більше заробля-
ють на замовленнях від приватних установ і
державних організацій. Подібно до того як
фірми створюють бізнес-плани, університе-
ти розробляють свої довготермінові стра-
тегії заробляння грошей.
На нашу думку, університети не повинні
надто захоплюватися збільшенням капіта-
лізації, щоб не відволікатися від своєї над-
важливої мети — надання елітної освіти
(при цьому ми не згадуємо про науку, адже
вона, якщо справжня, завжди елітна). Не-
припустимо, щоб накопичення коштів пе-
ретворювалося на самоціль, тому що елітні
універ ситети — це насамперед храми освіти
і науки [6].
Елітні університети вирізняються ме-
неджментом топ-класу, який забезпечує
поєднання фінансових інтересів закладу з
вимогами високого рівня освіти, хоча, на
наш погляд, найкращою формулою успіху
є все ж підпорядкованість фінансових ін-
тересів освітнім і науковим цілям. Важли-
ву роль в управлінні західних, насамперед
американських, елітних університетів віді-
грають піклувальні ради, до складу яких
найчастіше входять відомі бізнесмени, ви-
датні політичні, соціальні, культурні діячі,
що мають значний авторитет не лише в
своїй країні, а й в усьому світі. У статутах
елітних університетів світу акцентовано
увагу на високих моральних принципах,
відповідно до яких вони організовують
свою діяльність.
Елітні університети завжди унікальні, за-
ймають особливу нішу в освітній системі
країни і світу в цілому. Кожний із них вибу-
35ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 10
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
довує певну стратегію, яка відображує мі-
сію університету як елітного навчального
закладу і має відповідати міжнародним
стандартам якості вищої освіти, наприклад
вимо гам Болонської конвенції, відкриваю-
чи перспективи подальшого розвитку осві-
тянської сфери.
Одна з головних особливостей елітних
університетів — поєднання навчання з на-
уково-дослідною роботою, висока наукоєм-
ність навчальних дисциплін, активна участь
у міжнародних і національних наукових
програмах, висока якість технічного облад-
нання наукових лабораторій, велика кіль-
кість грантів і міжнародних премій, отрима-
них університетом.
В елітних університетах формуються і
розвиваються наукові школи світового рів-
ня. Наявність таких шкіл дає змогу най-
більш продуктивно поєднати в університеті
освітній і науково-дослідний процеси [7].
Розглянемо інші критерії оцінювання
елітності університету, а водночас і склад-
ники його рейтингу. Більшість західних та
російських спеціалістів, що проводять рей-
тингові дослідження, відносять до них:
• кількість лауреатів Нобелівської пре-
мії — вихідців із певного університету; кіль-
кість членів національної академії наук, за-
кордонних академій, а також керівників на-
ціональних і світових наукових шкіл та
напрямів;
• якість професорсько-викладацького скла -
ду— кількість зарубіжних професорів зі сві-
товим ім’ям і докторів наук; при цьому важ-
ливими персональними показниками ви-
кладачів університету є кількість статей,
опублікованих у провідних наукових ви-
даннях світу, кількість виданих монографій,
індекс цитування;
• репутацію університету, ступінь оцінки
його академічним співтовариством і праце-
давцями;
• новітні методичні розробки та програ-
ми для забезпечення елітності навчального
процесу, індивідуальний підхід до студентів,
інноваційна система викладання, так звана
елітопедагогіка;
• селекційні критерії, такі як меритокра-
тичні принципи прийому до університету,
незалежна експертиза вступу;
• розмір бібліотеки — кількість одиниць
зберігання і якість обслуговування, при цьо-
му особливу увагу приділяють спеціалізова-
ним бібліотекам, наприклад у Гарварді таких
близько тридцяти — філософська, соціоло-
гічна, політологічна тощо;
• історію університету, кількість його
знаменитих випускників, зокрема прези-
дентів, прем’єр-міністрів, відомих політи-
ків, мультимільйонерів, видатних учених;
• попит на випускників університету (де-
які фахівці з економіки вищої освіти вважа-
ють цей критерій найважливішим у рейтингу
університетів); наприклад, більшість випус-
кників бізнес-шкіл Пенсильванського, Гар-
вардського, Колумбійського університетів
узагалі не переймаються пошуками роботи,
оскільки на них уже полюють рекрутери й
представники відомих фірм, а заробітна пла-
та спеціалістів одразу ж після закінчення уні-
верситету може сягати 100–150 тис. доларів;
• банк даних випускників університету,
реалізація їхніх освітніх навичок у практич-
ній сфері, перспективи їхньої подальшої ді-
яльності, кар’єрне зростання; зв’язок уні-
верситету зі своїми випускниками, допомога
їм у разі потреби, хоча частіше саме alma ma-
ter отримує від них систематичні спонсор-
ські внески;
• рівень спортивного життя університету,
кількість чемпіонів Олімпійських ігор, пе-
реможців світових і національних першо-
стей, знаменитих спортивних тренерів, кіль-
кість і якість спортивних споруд [8].
Елітний університет — це найвища кате-
горія якості вищого навчального закладу.
Допуск до нього, як правило, обмежений,
незважаючи на декларування відкритості та
меритократичні принципи відбору. В такий
університет потрапляють переважно вихід-
ці з привілейованих коледжів із високою
вартістю навчання. Соціальна база студен-
тів і аспірантів елітних університетів зна-
чною мірою збігається з елітними класами
суспільства.
36 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 10
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
Диплом елітного університету справляє
враження на потенційного працедавця й
відкриває шлях до групи «сильних світу
цього». Ті, хто в США закінчив приватні
університети, в цілому мають більш пре-
стижну і високооплачувану роботу, ніж ті,
хто навчався в державних. До того ж, як пи-
сав Р. Міллс у книзі «Властвующая элита»,
для того, хто прагне належати до еліти, хоче
бути «справжнім аристократом», недостат-
ньо закінчити Гарвард або Єль. Важливо,
який Гарвард або Єль ти закінчив. Під
«справжнім» Гарвардом розуміють той або
інший аристократичний клуб при цьому
університеті — «Порселайн» або «Флай»,
під «справжнім» Єлем — «Фенс». У цих
елітних університетах формується специ-
фічна елітарна субкультура, підтримувана
родинними зв’язками, закритими школами
і клубами.
Природно, що, обираючи різні критерії,
автори рейтингів приходять до різних ре-
зультатів. Беручи за основу перший розгля-
нутий критерій — рівень капіталізації уні-
верситетів, — журнал «Еconomist» пропонує
таку топ-десятку елітних університетів: Гар-
вард (капіталізація — понад 20 млрд до-
ларів), Єль (близько 10 млрд доларів). Далі
йдуть Принстонський, Техаський, Стен-
фордський університети, Массачусетський
технологічний інститут, Каліфорнійський,
Колумбійський, Еморі, Оксфордський уні-
верситети [2].
Надаючи перевагу комплексному підхо-
ду до критеріїв визначення елітності уні-
верситетів і дотримуючись критеріїв, роз-
роблених, переважно, американськими до-
слідниками елітної освіти, Інститут вищої
освіти Шанхайського університету в 2010 р.
склав рейтинг 500 найкращих університе-
тів світу [3].
Вибір критеріїв для оцінювання універ-
ситетів характеризується великою мірою
суб’єктивності. Зокрема більшість амери-
канських фахівців з економіки і соціології
освіти абсолютизують показник рівня капі-
талізації університету, нехтуючи іншими
критеріями. Не випадково, що за такою ме-
тодикою підрахунку рейтинги інших, на-
приклад російських університетів, дуже за-
нижені. Ректор Московського державного
університету ім. М.В. Ломоносова В.А. Са-
довничий справедливо вважає, що «не по-
трібно підганяти нашу освіту під західні
стандарти. Ми повинні зіставляти дві сис-
теми, а це не одне й те ж. Немає потреби
ламати те добре, що є в нас» [9].
Ця думка є актуальною і для Української
держави, адже досить часто в нас руйнують
наявне, не створюючи нічого нового. Напри-
клад, вітчизняна економіка за двадцять ро-
ків існування незалежної України так і не
прийняла освітньо-кваліфікаційний рівень
«молодший спеціаліст». У результаті було
марно витрачено кошти на підготовку ніко-
му не потрібних фахівців.
АНАЛІЗ ДЕЯКИХ РЕЙТИНГІВ
УНІВЕРСИТЕТІВ
У 2012 р. журнал «Корреспондент» [10].
опублікував рейтинг ВНЗ України. До
першої десятки ввійшли Київський націо-
нальний університет імені Тараса Шевчен-
ка (53 бали); Національний університет
«Києво-Могилянська академія» (46 ба-
лів); Національний технічний університет
України «Київський політехнічний інсти-
тут» (40 балів); Київський національний
економічний університет імені Вадима
Гетьмана (28 балів); Національний універ-
ситет «Юридична академія України імені
Ярослава Мудрого» (15 балів); Львівський
національний університет імені Івана
Франка (13 балів); Національний універ-
ситет «Львівська політехніка» (10 балів);
Донецький національний технічний уні-
верситет (8 балів); Національний авіацій-
ний університет (8 балів); Національний
технічний університет «Харківський полі-
технічний інститут» (8 балів); Київський
національний лінгвістичний університет
(8 балів); Київський національний тор го-
вельно-економічний університет (6 ба-
лів); Донецький національний університет
(4 бали). Рейтинг було складено на основі
опитування найкращих роботодавців Ук-
37ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 10
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
раїни: «Райффайзен Банк Аваль»; «Ерсте
Банк», «САН ІнБев Україна», «Nе miroff»,
«Deloitte», «DTEK», «Ernst&Young», «Google
Україна» та ін.
На нашу думку, цей рейтинг лише частко-
во виявив статус і позиціювання українських
ВНЗ. По-перше, університети, які мають су-
часну матеріально-технічну базу, високо-
кваліфіковані науково-педагогічні кадри,
значний науковий потенціал, посідають
значно нижчі позиції в рейтингу порівняно
з тими ВНЗ, які не мають усіх цих складни-
ків. По-друге, згадані університети є багато-
профільними, а зазначені роботодавці —
вузькопрофільними, тому вони не можуть
дати об’єктивну оцінку.
Цей приклад ще раз підкреслює, що до
рейтингів університетів в Україні треба під-
ходити дуже виважено. Невиправданий по-
діл університетів на так звані «профільні» і
«непрофільні» є суто українським «ноу-
хау». Так, скажімо, ціла низка так званих
«профільних» університетів за спеціальніс-
тю «Економіка і підприємництво» не вико-
нує елементарних ліцензійних та акредита-
ційних вимог, передусім із кадрового забез-
печення; вони пропонують сотні ліцензійних
місць у магістратурах, не маючи натомість
жодного доктора наук, професора, який би
викладав на випускових кафедрах. Така
необ’єктивність призводить до того, що
українські університети втрачають автори-
тет у студентів, які дедалі частіше прагнуть
здобути західну освіту. У протиборстві віт-
чизняних академічних знань і зарубіжних
практичних навичок перемагає розумний
прагматизм.
За даними міжнародного дослідження
«Студенти — образ майбутнього», прове-
деного Інститутом Горшеніна в 2011 р. на
батьківщині хотіли б навчатися тільки
15,5% українських студентів, порівняно з
27,7% росіян і 34,1% поляків. Найкращою
альтернативою для студентської молоді є
британські університети, де мають бажан-
ня навчатися 45,9% опитаних, 23,8% обра-
ли для навчання США, 14,9% — Німеччи-
ну [11].
Така статистика нікого не дивує, тому що
система вищої освіти західних країн набага-
то ефективніша за українську, вона має зна-
чний практичний складник — налагоджено
тісну співпрацю з провідними компанія-
ми — роботодавцями, на ринку праці є заці-
кавленість у висококваліфікованих кадрах,
чого майже немає в нас.
У світових рейтингах українські універ-
ситети посідають украй низькі позиції. У
рейтингу університетів «Webometrics» най-
кращий результат серед українських вищих
навчальних закладів показав Львівський на-
ціональний університет імені Івана Франка,
який зайняв 1443 рядок рейтингу, на 1502
позиції розташувався Київський національ-
ний університет імені Тараса Шевченка, на
1608 — Національний університет «Києво-
Могилянська академія» [11].
Слід зауважити, що рейтинг «Webomet-
rics» складає дослідницька група «Cybermet-
rics Lab», яка є підрозділом великої дослід-
ницької групи CSIC при Міністерстві освіти
Іспанії. «Webometrics» аналізує не освітню
діяльність університетів у цілому, а презен-
тацію університету в Інтернеті. Починаючи з
2004 р., двічі на рік відбувається ранжування
присутності в мережі університетів усього
світу. На сьогодні аналізують роботу близь-
ко 13 тис. університетів із 18 тис. тих, що
входять до Всесвітньої бази вищої освіти
WHED.
Взагалі експерти Санкт-Петербурзького
державного університету (СПбДУ) радять
дуже обережно ставитися до рейтингів ВНЗ.
Зокрема, СПбДУ за одними рейтингами
посідає в Росії 14-те місце, а за іншими —
285-те. Формально з такими показниками
цей університет не може навіть і наблизи-
тися до списку найкращих університетів
світу [12].
Отже, рейтинги складаються за різними
методиками і на основі різних показників.
Методики бувають некоректними, трапля-
ється так, що при складанні рейтингу ви-
конується чиєсь замовлення. Наприклад,
це стосується окремих рейтингів універ-
ситетів, які українські рейтингові агенції
38 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 10
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
роблять на замовлення. Безперечно, рей-
тинг — важливий інструмент маркетингу з
усіма наслідками, що випливають із цього.
Високі місця в рейтингах дають змогу уні-
верситету швидше і простіше отримувати
різноманітні гранти й укладати контракти,
підвищувати свою популярність серед абі-
турієнтів, а отже — і вартість платних по-
слуг. Таким чином рейтинг визначає «рин-
кову вартість» університету.
У 2011 р. впливова британська газета «The
Times» склала рейтинг «Топ-100 світових
репутацій» (World Reputation Rankings). До
речі, жоден український університет не ввій-
шов до цього рейтингу, немає там і універси-
тетів СНД. Винятком став лише Москов-
ський державний університет ім. М.В. Ло-
моносова, який посів 33-тє місце, проте і
його немає в загальному рейтингу універ-
ситетів. Репутацію лідера — Гарвардського
університету — оцінено в 100 балів, МДУ —
у 9 балів.
Дослідники відзначають, що згідно з да-
ними компанії «Interbrand», репутація
Гарварду оцінюється дорожче від багатьох
відомих брендів. Найдорожчим брендом
за цією версією є «Соса-Соlа», торгова
марка якої коштує понад 70,45 млрд дола-
рів. Бренд Гарвардського університету
оцінено в 15,58 млрд доларів, «Nіке» —
13,7, «Рерsі» — 14, а «Sоnу» — 11,36 млрд
доларів. Пишатися вагомістю свого брен-
ду можуть також Стенфордський універ-
ситет (10,69 млрд доларів), Каліфорній-
ський університет у Берклі (2,31 млрд до-
ларів), Кембридж (1,97 млрд доларів) і
Оксфорд (1,47 млрд доларів) [13]. Активи
жодного з українських університетів не
досягають навіть 0,5 млрд доларів.
Маркетологи, які складали цей рейтинг,
відзначають позиції японських універси-
тетів, хоч у загальносвітовому рейтингу
вони слабо представлені. У першу сотню
ВНЗ із найкращою репутацією, крім То-
кійського, входять ще чотири університети
Японії, в тому числі університети Осаки й
Кіото. Найсильніші позиції в США — до
першої сотні потрапило 45 американських
університетів, що зумовлено їхнім найви-
щим у світі рівнем капіталізації, найпотуж-
нішим професорсько-викладацьким скла-
дом — у США на сьогодні працюють 166
лауреатів Нобелівської премії з 228 нині
живих [14].
Із китайських університетів найвищу по-
зицію — 35-ту — посів Пекінський універ-
ситет, який займає в загальносвітовому
рейтингу 58-ме місце.
Цей список університетів зі світовою ре-
путацією складали за результатами опи-
тувань понад 13 тис. учених, на основі 13
критеріїв, серед яких: рівень освіти, об’єм
наукових досліджень, індекс цитування, ін-
новаційність і впровадження розробок у
промисловість, рівень обміну студентами.
Рейтинг сформовано за результатами обро-
блення даних агентством «Thompson Reu-
ters» і соціологічною компанією «Ipsos». За
останні сім років, упродовж яких «Times»
публікує свої рейтинги, жоден з україн-
ських університетів не потрапив ні до пер-
шої, ні до другої сотні найкращих універси-
тетів світу.
За повідомленням Miznews.com.ua, в січні
цього року було оприлюднено результати
всесвітнього опитування Американського
інституту громадської думки Дж. Геллапа
щодо рівня задоволення системою освіти. В
Україні такий рівень становить лише 38%,
тоді як у Білорусі – 52%, у Росії — 42%, у
США — 70%, у Німеччині — 59% [9].
Аналогічні результати показують соціо-
логічні опитування, проведені в Україні.
Так, за підсумками досліджень Інституту
Горшеніна (серпень 2010 р.), якість осві-
ти, наданої українськими ВНЗ, 34,4 % гро-
мадян оцінюють на 3 бали, а кожний п’я-
тий (20,2%) — на 2. Інакше кажучи, більше
половини українців вважає, що якість
освіти в Україні не відповідає їхнім вимо-
гам [15].
У 2007 р. тижневик «Аргументы и факты»
опублікував рейтинг університетів Росії за
кількістю їхніх випускників, що нині нале-
жать до еліти російського державного управ-
ління: Московський державний університет
39ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 10
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
(79), Санкт-Петербурзький державний уні-
верситет (48), Московський державний ін-
ститут міжнародних відносин (28), Москов-
ська юридична академія (17), Уральська
державна юридична академія (17) [14].
УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ
Рівень освіти в країні та рівень її націо-
нальної економіки є взаємозалежними. Ук-
раїна поставила перед собою грандіозне за-
вдання — модернізувати країну і провести
необхідні економічні реформи. При цьому
освіта має відігравати фундаментальну роль
і стати рушійною силою цього процесу. Пре-
зидент України Віктор Янукович ставить за
мету повернути колись утрачену конкурен-
тоспроможність вітчизняної освіти на між-
народному рівні, акцентуючи увагу на без-
посередньому зв’язку між темпами розви-
тку економіки й освітою. Ще не так давно
Україна славилася своїм інженерно-тех ніч-
ним потенціалом, спеціалізувалася на висо-
котехнологічному машино- і приладобуду-
ванні. Освічені й кваліфіковані кадри —
основ не багатство і перспектива Української
держави.
Мережа вищих навчальних закладів Украї-
ни налічує сьогодні 862 установи. Для нашої
країни це забагато. Нині вкрай важливо
оптимізувати мережу ВНЗ, однак робити це
потрібно зовсім не тими методами, які про-
понує Міністерство освіти і науки, молоді та
спорту, не обґрунтовуючи державного за-
мовлення на ті чи інші напрями підготовки,
без будь-яких підстав поділяючи ВНЗ на
профільні та непрофільні.
В усі часи оптимізацію ВНЗ у світі здій-
снювали за допомогою моніторингу. Сьо-
годні нагальною потребою для України є
створення Незалежної агенції моніторингу
якості підготовки фахівців, де головну роль
було б відведено роботодавцям. На наш по-
гляд, 98 національних університетів із 192
ВНЗ — це вже не бренд, а радше товар ши-
рокого вжитку в освіті. В умовах економіч-
них негараздів неможливо забезпечити всі
державні вищі навчальні заклади фінан-
совими ресурсами в повному обсязі. Тому
потрібно чітко визначити типи ВНЗ. Має
бути 5–7 елітних університетів, що гаран-
тують високий рівень підготовки фахівців
для різних галузей національної економіки.
Для їхнього розвитку необхідно сконцен-
трувати кошти держави і бізнесу, надати їм
повну автономію, законодавчо закріпивши
цей статус. Крім того, слід сформувати по-
тужну групу регіональних університетів,
які б мали змогу об’єднатися з науковими
установами, як, наприклад, це зроблено у
Кривому Розі, створивши університетські
корпорації, де основну роль відігравав би
регіон.
Державне замовлення має бути регуля-
тором якості освітніх послуг, з’єднувальною
ланкою університетів і роботодавців. Гово-
рити про якість освітніх послуг, які надає
університет, можна лише на підставі неза-
лежного моніторингу. У статті, надрукова-
ній у газеті «Освіта України» за 18 липня
2011 р., наголошено, що найвагомішою є
частка державного замовлення на підготов-
ку педагогічних кадрів. При цьому замов-
чується, що в 2011 р. педагогічні й гумані-
тарні університети змогли працевлаштува-
ти тільки від 10 до 40% своїх випускників
через відсутність вакансій. Причиною є
скорочення чисельності учнів і закриття
загальноосвітніх шкіл. І в наступні роки
ситуація, на жаль, не зміниться на краще.
Такі підходи значною мірою принижують
роль освіти в суспільному розвитку, робля-
чи використання фінансових ресурсів не-
раціональним.
Спираючись на досвід престижних уні-
верситетів світу, можна констатувати, що
система освіти має відповідати потребам
соціально-економічного і соціального роз-
витку України. По-перше, потрібно збіль-
шувати інвестиції в систему освіти, оскіль-
ки це — магістральний шлях відродження
Ук раїни з її великими культурними і науко-
вими традиціями. По-друге, місцеві органи
влади повинні всіляко сприяти розвитку
університетів.
Необхідно збільшити частку ВВП, виді-
лену на фінансування освіти, і довести її
40 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 10
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
до рівня навіть вищого, ніж він є у краї-
нах, що випереджають нас за обсягом ін-
вестицій в освіту. Зокрема, Росія на освіту
витрачає близько 5% ВВП, Фінляндія —
7,5%, США — 5,7%, середня норма витрат
на освіту в розвинених країнах становить
5% ВВП [8]. Асигнування в освіту — це
інвестиції в майбутнє країни. Україна
може відродитися й стати високорозви-
неною державою, але не шляхом продажу
чорноземів, зерна, металу й інших сиро-
винних ресурсів, а лише завдяки розвит ку
освіти.
ВИСНОВКИ
У нинішній ситуації в Україні необхідне
реформування системи вищої освіти, спря-
моване на трансформацію її функціональ-
ного призначення в умовах інтеграції та
глобалізації, кооперування освітніх систем,
науки і бізнесу, що забезпечить у майбут-
ньому конкурентоспроможність україн-
ських вищих навчальних закладів та їхнє
гідне місце у світових рейтингах. Для цього
потрібно чітко розмежувати масову і елітну
вищу освіту, виділивши дві групи універси-
тетів:
1) університети, які надають елітну
освіту (за рівнем набутих знань, якістю на-
вчання, конкурентоспроможністю випус-
кників);
2) університети, які здійснюють масову
професійну підготовку.
Елітні університети повинні мати належ-
ний рівень фінансування, висококваліфіко-
ваний кадровий склад, сучасну ма те ріально-
технічну базу й відповідний якісний рівень
студентів. Теоретична складова підготовки
студентів має бути інтегрована з практич-
ною. Роль роботодавців у навчальному про-
цесі потрібно значною мірою підвищити.
Загальну модель організації діяльності
українських університетів необхідно буду-
вати з урахуванням світових тенденцій, а
саме:
• постійне підвищення якості вищої осві-
ти, оновлення її змісту та форм організації
навчально-виховного процесу;
• оптимізація системи вищої освіти, її ди-
ференціація;
• інтеграція, глобалізація освітніх і нау-
кових систем;
• кооперація бізнесу, освіти і науки;
• капіталізація освітніх послуг і наукових
розробок;
• формування багатовекторної системи
інвестиційного забезпечення університет-
ської освіти, розвиток державно-приватного
партнерства у цій сфері.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Предпринимательские университеты в инноваци-
онной экономике / под ред. Ю.Б. Рубина. — М.:
Маркет ДС Корпорейшн, 2005. — 402 с.
2. The Economist. — Sept. 10, 2005. Див. також: The
Economist. — Apr. 17, 2010. — P. 43.
3. http://news.mail.ru/inworld/ukraina/global/112/
economics/5280104/.
4. Karabel J. The Best Education Money Can Buy //
www.washingtonpost.com (Sept. 10, 2006).
5. Ашин Г.К. Теоретические основы элитологии об-
разования. — М.: МГИМО(У) МИД РФ, 1998. —
С. 201–204.
6. Ашин Г.К. Элитология. — М.: МГИМО(У) МИД
РФ, 1999. — С. 9.
7. Ашин Г.К. Мировое элитное образование. — М.:
Анкил, 2008. — 358 с.
8. Образование в США // http://www.englishadv.
narod.ru/Resources/others/Educationabroad/usa.
html.
9. Россия в 2015 году: цели и приоритеты разви-
тия. — ЮНЕСКО, Информационный центр ООН,
2005. — С. 64.
10. Супервузы страны // Корреспондент. — 2012. —
№ 13(50).
11. Статистический ежегодник Украины. 2011 год. —
К.: Гос. служба стат., 2012. — 868 с.
12. Официальные данные Министерства образования
и науки Российской Федерации // минобрнауки.
рф.
13. Набойченко С., Соболев А., Богатова Т. К реализа-
ции стратегии партнерства высшей школы и биз-
неса // Высшее образование в России. — 2007. —
№ 1. — С. 26–27.
14. Нобелевские лауреаты 2010 // http://www.
korrespondent.net/main/103989.
15. http://news.mail.ru/inworld/ukraina/global/112/
politics/5478592/.
Стаття надійшла 24.05.2012 р.
41ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2012, № 10
СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ
Т.М. Боголиб
Государственное высшее учебное заведение
«Переяслав-Хмельницкий государственный
педагогический университет им. Григория Сковороды»
ул. Сухомлинского, 30, Переяслав-Хмельницкий,
Киевская обл., 08401, Украина
КОНКУРЕНЦИЯ УНИВЕРСИТЕТОВ:
МИРОВОЙ ОПЫТ И УКРАИНСКИЕ РЕАЛИИ
Исследованы процессы конкуренции высших учеб-
ных заведений; обоснованы основные критерии фор-
мирования рейтингов университетов; показана взаи-
мосвязь между высоким рейтингом университета и
показателем его элитности; раскрыто значение капи-
тализации в конкурентных преимуществах высших
учебных заведений; определена роль элитных универ-
ситетов в постиндустриальном развитии общества.
Ключевые слова: конкуренция университетов, об-
щество знаний, постиндустриальное общество, рейтинг
университета, фандрайзинг, элитный университет, ка-
питализация.
T.M. Bogolib
Hryhoriy Skovoroda State Pedagogical University
of Pereyaslav-Khmelnytsky
30 Sukhomlinsky Str., Pereyaslav-Khmelnytsky,
Kiev region, 08401, Ukraine
COMPETITION OF UNIVERSITIES:
THE WORLD EXPERIENCE
AND UKRAINIAN REALITY
The processes of competition of universities are
studi ed, proved the main criteria for the formation of
university rankings, found the relationship between
highly-rated university and the rate of its elite, dis-
closed the value of capitalization in the competitive
advantages of higher education institutions, and deter-
mined the role of elite universities in the post-industri-
al development.
Keywords: competition of universities, knowledge so-
ciety, postindustrial society, rating of the university, fund-
raising, elite university, capitalization.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-38996 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:51:53Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Боголіб, Т.М. 2012-11-26T17:44:47Z 2012-11-26T17:44:47Z 2012 Конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії / Т.М. Боголіб // Вісн. НАН України. — 2012. — № 10. — С. 31-41. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38996 338.262:378.1 Досліджено процеси конкуренції вищих навчальних закладів; обґрунтовано основні критерії формування рейтингів університетів; виявлено взаємозв’язок між високим рейтингом університету і показником його елітності; розкрито значення капіталізації в конкурентних перевагах вищих навчальних закладів; визначено роль елітних університетів у постіндустріальному розвитку суспільства. Исследованы процессы конкуренции высших учебных заведений; обоснованы основные критерии формирования рейтингов университетов; показана взаимосвязь между высоким рейтингом университета и показателем его элитности; раскрыто значение капитализации в конкурентных преимуществах высших учебных заведений; определена роль элитных университетов в постиндустриальном развитии общества. The processes of competition of universities are studi ed, proved the main criteria for the formation of university rankings, found the relationship between highly-rated university and the rate of its elite, disclosed the value of capitalization in the competitive advantages of higher education institutions, and determined the role of elite universities in the post-industrial development. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Вісник НАН України Статті та огляди Конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії Конкуренция университетов: мировой опыт и украинские реалии Competition of universities: the world experience and ukrainian reality Article published earlier |
| spellingShingle | Конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії Боголіб, Т.М. Статті та огляди |
| title | Конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії |
| title_alt | Конкуренция университетов: мировой опыт и украинские реалии Competition of universities: the world experience and ukrainian reality |
| title_full | Конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії |
| title_fullStr | Конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії |
| title_full_unstemmed | Конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії |
| title_short | Конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії |
| title_sort | конкуренція університетів: світовий досвід і українські реалії |
| topic | Статті та огляди |
| topic_facet | Статті та огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/38996 |
| work_keys_str_mv | AT bogolíbtm konkurencíâuníversitetívsvítoviidosvídíukraínsʹkírealíí AT bogolíbtm konkurenciâuniversitetovmirovoiopytiukrainskierealii AT bogolíbtm competitionofuniversitiestheworldexperienceandukrainianreality |