Магія ювілею
У статті йдеться про творчу діяльність відомого українського оперного режисера, педагога, громадського діяча, художнього керівника Національної філармонії України Володимира Лукашева. В статье освещается творческая деятельность известного украинского оперного режиссёра, педагога, общественного деяте...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Студії мистецтвознавчі |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/39376 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Магія ювілею / Н. Семененко // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2011. — № 3(35). — С. 105-109. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-39376 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Семененко, Н. 2012-12-15T18:08:46Z 2012-12-15T18:08:46Z 2011 Магія ювілею / Н. Семененко // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2011. — № 3(35). — С. 105-109. — укр. 1728–6875 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/39376 7.071.2(477) У статті йдеться про творчу діяльність відомого українського оперного режисера, педагога, громадського діяча, художнього керівника Національної філармонії України Володимира Лукашева. В статье освещается творческая деятельность известного украинского оперного режиссёра, педагога, общественного деятеля, художественного руководителя Национальной филармонии Украины Владимира Лукашева. The article highlights the creative activity of well-known Ukrainian opera stage-director, teacher, public worker, artistic leader of the National philharmonic society of the Ukraine Vladimir Lukashev. uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Студії мистецтвознавчі Постаті Магія ювілею Magic of Jubilee Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Магія ювілею |
| spellingShingle |
Магія ювілею Семененко, Н. Постаті |
| title_short |
Магія ювілею |
| title_full |
Магія ювілею |
| title_fullStr |
Магія ювілею |
| title_full_unstemmed |
Магія ювілею |
| title_sort |
магія ювілею |
| author |
Семененко, Н. |
| author_facet |
Семененко, Н. |
| topic |
Постаті |
| topic_facet |
Постаті |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Студії мистецтвознавчі |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Magic of Jubilee |
| description |
У статті йдеться про творчу діяльність відомого українського оперного режисера, педагога, громадського діяча, художнього керівника Національної філармонії України Володимира Лукашева.
В статье освещается творческая деятельность известного украинского оперного режиссёра, педагога, общественного деятеля, художественного руководителя Национальной филармонии Украины Владимира Лукашева.
The article highlights the creative activity of well-known Ukrainian opera stage-director, teacher, public worker, artistic leader of the National philharmonic society of the Ukraine Vladimir Lukashev.
|
| issn |
1728–6875 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/39376 |
| citation_txt |
Магія ювілею / Н. Семененко // Студії мистецтвознавчі. — К.: ІМФЕ НАН України, 2011. — № 3(35). — С. 105-109. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT semenenkon magíâûvíleû AT semenenkon magicofjubilee |
| first_indexed |
2025-11-26T19:55:23Z |
| last_indexed |
2025-11-26T19:55:23Z |
| _version_ |
1850772174312308736 |
| fulltext |
105
У вихорі бурхливого сьогодення нам не
властиво замислюватися над таємничою
силою чисел. А втім, думка про магію цифр
мимоволі спливає, коли йдеться про так зва-
ні круглі дати або ювілеї. Підсвідомо виникає
питання: чому саме в такі моменти загострю-
ється прагнення осягнути важливість певно-
го життєвого етапу, усвідомити, з чим людина
зустрічає свій ювілей, що вдалося реалізува-
ти із запланованого. Можливо, з’являється
нагода ще раз подумки переглянути «кіно-
стрічку» свого життя чи певного його періо-
ду. Звичайно, усе це передусім стосується
яскравих творчих особистостей, ключових
фігур в історії суспільства й культури.
Є в центрі Києва, на площі, що кілька разів
змінювала свою назву – від Царської до ни-
нішньої – Європейської, на самому початку
Володимирського узвозу унікальна будівля
Національної філармонії України. Заходячи
всередину, відразу потрапляєш в особливий
простір душевного спокою, гармонії й краси.
Певна річ, сама архітектура, вишукане оздо-
блення інтер’єру, сніжно-білі мармурові статуї
Орфея та Еврідіки на сходах, що ведуть до
Колонного залу ім. М. В. Лисенка, піднесення
в очікуванні зустрічі з прекрасним – класич-
ною музикою – налаштовують на відповідний
емоційний лад. Утім, гадаємо, має існувати
специфічний камертон, завдяки якому в цьо-
му Храмі Високого Мистецтва панує незбаг-
ненна для сьогодення тональність велично-
го спокою і свята. І великою мірою цей ета-
лонний тон задає Володимир Анатолійович
Лукашев – художній керівник Національної
філармонії України. Елегантний, завжди до
всіх привітний і толерантний, позитивно на-
лаштований, енергійний, сповнений новатор-
ських ідей та креативних проектів, присутній
майже на всіх концертах – таким є портрет
Володимира Лукашева в інтер’єрі цитаделі
музики – філармонії.
Довідка: За півстолітній період В. Лукаше вим
було здійснено 97(!) оперних постановок
(більше, ніж будь-яким режи сером у світі),
таких як «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-
Артемовського, «Пікова дама», «Чародійка»
П. Чайковського, «Дон Карлос» Дж. Верді,
«Дон Жуан» В.-А. Моцарта, «Прапороносці»
О. Білаша, «Молода гвардія» Ю. Мейтуса,
«Оптимістична трагедія» О. Холмінова та ін.
Упродовж роботи в Національній філармонії
В. Лукашев був ініціатором і режисером бага-
тьох новаційних мистецьких проектів, числен-
них оперних вистав у «камерному форматі»
для Колонного залу ім. М. В. Лисенка, поста-
новником близько 500 урядових концертів.
Мимоволі починаєш шукати якісь містичні
знаки, що супроводжують по життю цю не-
пересічну особистість. І ось – інтрига перша.
Народився наш ювіляр 7 травня. Це сакраль-
не число справді є магічним: у різні роки
цей день в історії засвітився появою на світ
Петра Чайковського, Марка Кропивницького,
Володимир Анатолійович Лукашев
МАГІЯ ЮВІЛЕЮ
Наталія Семененко
УДК 7.071.2(477)
У статті йдеться про творчу діяльність відомого українського оперного режисера, педагога,
громадського діяча, художнього керівника Національної філармонії України Володимира Лукашева.
Ключові слова: Володимир Лукашев, оперний режисер, педагог, Національна філармонія України.
The article highlights the creative activity of well-known Ukrainian opera stage-director, teacher, public worker,
artistic leader of the National philharmonic society of the Ukraine Vladimir Lukashev.
Keywords: Vladimir Lukashev, opera stage-dіrector, teacher, National philharmonic society of the Ukraine.
106
постаті
Йоганнеса Брамса та інших видатних ді-
ячів із музично-театральної царини. Між ін-
шим, 7 травня 1824 року у Відні відбулася
прем’єра Дев’ятої симфонії Л. Бетховена.
У цей самий день 1663 року вперше в
Лондоні для публічного відвідування відчи-
нилися двері Королівського театру. А 7 трав-
ня нинішнього року музична громадськість
України широко відзначала 75-річчя від дня
народження і 55-річчя творчої діяльності на-
родного артиста України, професора НМАУ
Володимира Лукашева. Звичайно, переду-
сім – у стінах рідної філармонії, де ювілейні
урочистості мовою музики й жесту розкрили
вражаючу багатовекторність видатного ре-
жисера, педагога, музично-громадського ді-
яча – нашого сучасника – і засвідчили любов
та пошану до ювіляра його колег – ректорів
провідних музичних вишів України, артистів
філармонії, колег, студентів його класу, гос-
тей з Москви, Харкова, зрештою, глядачів у
переповненій залі.
Під час презентації масштабної концерт-
ної програми, що проходила в Колонному
залі ім. М. В. Лисенка з нагоди відзначен-
ня ювілею В. Лукашева, провідні філармо-
нійні колективи змінювали один одного, ві-
домі співаки-солісти Сергій Магера, Євген
Орлов, Олена Романенко, Тамара Гармаш,
Ірина Семененко, Анжеліна Швачка по-
ступалися місцем тріо тенорів у складі
С. Максутова, С. Бортника, С. Гурця, яке
«озвучило» арію Калафа з «Турандот»
Дж. Пуччіні. У концерті блискуче прозвучав
фінал опери П. Чайковського «Іоланта» у
виконанні Академічного симфонічного ор-
кестру Національної філармонії під орудою
М. Дядюри. Ювілейний концертний захід
став своєрідним оглядом і яскравою демон-
страцією кращих виконавських сил столиці.
Можливо, саме цей концерт послужив
стимулом до відвертої розмови з ювіляром,
на яку він погодився без вагань. Мушу ви-
знати, що Володимир Анатолійович виявив-
ся справжньою знахідкою для журналіста,
настільки цікавою й змістовною виявилася
наша зустріч у його кабінеті на другому по-
версі Національної філармонії.
– Володимире Анатолійовичу, при
нагоді хтось із Вашого оточення слуш-
но зауважив, що Ви маєте повне право
сказати, перефразуючи відомий вислів
Людовіка ХІV: «Філармонія – це я».
– Гадаю, такий складний і потужний твор-
чий організм, як філармонія, завдячує своїм
сучасним іміджем провідного, універсального
плану мистецького центру столиці європей-
ської країни насамперед злагодженій праці
великого колективу на чолі з на той час гене-
ральним директором Дмитром Остапенком,
моїм однодумцем, високопрофесійним ке-
рівником, відомим музикантом, громадським
діячем, з яким ми співпрацюємо у творчому
«тандемі» не один десяток років. Для мене
ж робота у Національній філармонії на по-
саді генерального директора й художнього
керівника, що знаменувала кардинальний
поворот у моїй мистецькій і, зокрема, ре-
жисерській кар’єрі (після переїзду з рідного
Харкова), розпочалася з моменту «реаніма-
ції» аварійної будівлі після тривалого періо-
ду її застою як культурного осередку Києва.
На щастя, до Києва я приїхав, уже маючи
регалії народного артиста, професора, і то-
му не було необхідності витрачати час на
завойовування авторитету. Скажу коротко:
за півроку філармонія, як птах Фенікс, по-
стала з руїн, у новому ошатному оздобленні,
з новим «наповненням» творчої структури.
Одночасно довелося розв’язувати масу зо-
всім «нетворчих» проблем – від придбання
стільців і пультів для оркестрантів до фраків,
сорочок і краваток-метеликів для солістів.
Спільними зусиллями нам вдалося на бал-
коні Колонного залу ім. М. В. Лисенка встано-
вити орган, і таким чином було відкрито шлях
до насичення концертних програм невідоми-
ми до того широкому загалу творами бароч-
ної доби Й.-С. Баха, Г.-Ф. Генделя та інших
західноєвропейських класиків. Зрештою,
скажу без перебільшення: було здійснено
справжній прорив у переформатуванні самої
структури філармонії – організовано власний
симфонічний оркестр, що мав віднині обслу-
говувати проекти філармонії. [До того осібно
існував лише Національний симфонічний
оркестр. – Н. С.]. На чолі новоствореного
колективу став молодий, надзвичайно енер-
гійний диригент Микола Дядюра, завдяки са-
мовідданості якого наш оркестр у короткий
термін набув авторитету далеко за межами
України. Крім того, з’явилася власна студія
107
наталія семененко. магія ювілею
звукозапису, що вивело виконавський сег-
мент концертного життя філармонії на якісно
новий, сучасний рівень. Цьому ж сприяло і
застосування освітлювального устаткуван-
ня. Водночас було підтримано мою ініціати-
ву отримання культурного гранту від уряду
Японії на придбання музичних інструментів
для симфонічного оркестру на суму близько
500 тис. доларів США.
Довідка: Ім’я В. Лукашева входить до найсо-
лідніших довідково-енциклопедичних ви-
дань: Української Енциклопедії, Української
музичної енциклопедії, до 27-го Біографіч-
ного словника Міжнародного біографічного-
центру в Кембриджі (Велика Британія)
тощо. Саме рішенням Незалежної ради
цього Центру В. Лукашева було визнано
Міжнародною людиною 1998–1999 років за
особливі заслуги в розвиткові культурних
взаємин між народами світу й визначні до-
сягнення в розбудові музично-театрального
мистецтва України. І це зрозуміло, адже
В. Лукашев був головним режисером кон-
цертних програм Днів України в Болгарії
(1997), Днів Словаччини в Україні (1998),
Днів України у Франції (Париж, Ліон-1999),
музично-драматичної вистави «Пер Гюнт»
(спільний проект із посольством Королівства
Норвегії), концерту-вистави «Руслан і
Людмила» (спільний проект із посольством
Російської Федерації), МоцАртФесту «Ave
Verum» (2006) тощо.
– Відомо, що Ви свого часу були
членом творчої лабораторії видатного
оперного режисера сучасності Бориса
Покровського в Большому театрі в
Москві. що Ви винесли для себе із спіл-
кування з маестро? що стало для вас
підґрунтям у подальшій самостійній ді-
яльності як оперного режисера?
– Мабуть, режисером треба народитися.
Б. Покровський створив режисуру музичного
театру, що поєднала умовну природу опер-
ного мистецтва з провідними принципами
психологічного реалізму, напрацьованими
К. Станіславським. Мені виявилися близьки-
ми його, сказати б, специфічні наукові при-
йоми й засоби, такі як «режисерська симфо-
нізація», «режисерський перпендикуляр»,
і особливо сформульований ним базовий
принцип оперної режисури – відповідність
візуальних образів їхнім музичним характе-
ристикам, тобто досягнення в ідеалі симбіо-
зу візуального й звуко-акустичного рядів. Не
можу не погодитися з відомою формулою
Б. Покровського: «Опера – це театр плюс му-
зика. А театр – це режисер». Утім, цей режи-
сер, як відомо, сам вважав себе хранителем
традицій оперного театру. Власне, цю ідею
сповідую і я. Тому мені не зовсім зрозумілі
численні «екстремальні» сценічні рішення
деяких сучасних режисерів, коли, скажімо,
оперні персонажі ХІХ століття з’являються
перед ошелешеною публікою у камуфляж-
ному вбранні, а, наприклад, Цариця Ночі в
«Чарівній флейті» пересувається по сцені
на ходулях. Звичайно, знайти новаційне сце-
нічне прочитання класичних оперних парти-
тур, виходячи з глибинної суті музичних об-
разів – на порядок складніша праця. Проте
колись той же Покровський зазначив: «Про
оперну режисуру можна сказати так само,
як і про косметику: найкращою є така, якої
не видно…» На жаль, сучасна українська
оперна музика і відповідно – оперний театр
занадто повільно інтегруються у світовий,
передусім європейський простір. Натомість
резюмую свої міркування висловом Бориса
Покровського, який, у свою чергу, послав-
ся на О. Пушкіна: «Мне не слышно, когда
маляр, негодный мне, пачкает Мадонну
Рафаэля». Тож перед нами – одвічна дихо-
томія проблеми.
Довідка: Свого часу В. Лукашев мав стажуван-
ня в Берлінській «Коміше опер» у Вальтера
Фельзенштейна, а в період 1971–1986 рр.
був членом творчої лабораторії режисерів
музичного театру СРСР у Тартуському театрі
«Ванемуйне» під керівництвом Каарела Ірда.
– Чи доводилося Вам, особливо з
огляду на вражаючий перелік здійсне-
них Вами оперних вистав («послужний
список» В. Лукашева – понад 40 режи-
серських робіт на оперній сцені, близь-
ко 20 вистав – в оперній студії ХІМ),
будь-коли «наступати на горло власній
пісні», тобто коли щодо певного спек-
таклю спускалася згори директива і Ви
змушені були різко змінювати власні по-
становочні плани?
108
постаті
– Раніше, я маю на увазі радянські часи,
у нашій державі функціонувала стабільна
система держзамовлень на твори з бо-
ку Міністерства культури, при якому діяла
репертуарно-редакційна колегія з музики.
Це стимулювало професійну роботу компо-
зиторів і одночасно гарантувало постанов-
ку написаної ними опери. Звичайно, своє-
рідний «протекторат» партійних органів на-
магався утримати митців в ідеологічно чітко
визначеному річищі, і тому передусім заохо-
чувалися твори революційно-патріотичної
тематики, приурочені до певних історичних
подій, тощо. Пригадую, як під час активної
роботи над сценічним утіленням «Мазепи»
П. Чайковського керівництво запропону-
вало мені негайно взятися за постановку
тільки-но створеної Олександром Білашем
опери «Прапороносці». Після ознайомлен-
ня з її партитурою стало очевидно, що дра-
матургія опери вимагає істотних коректив,
які ми, за погодженням із автором музики й
лібретистом – Борисом Олійником, врешті-
решт і внесли. Постановка мала неабиякий
публічний резонанс, зокрема ввійшла до
історії вітчизняного оперного мистецтва як
перший зразок так званої «пісенної опери».
Шкода, звичайно, що постановка «Мазепи»
так і не відбулася.
– На мою думку, існують дві основні
категорії митців, роль яких у формуван-
ні культурного простору досить різна.
До першої належать ті, які намагаються
присвятити своє життя в мистецтві лише
собі та входять до історії, так би мовити,
одноосібно. Є й інші, які, опановуючи
секрети мистецтва, досягаючи творчих
злетів, завжди прагнуть щедро ділитися
набутим досвідом, ідеями, проектами зі
своїми колегами й учнями. Ви, безпере-
чно, Володимире Анатолійовичу, нале-
жите саме до цієї плеяди.
– Знаєте, девізом мого життя я обрав ві-
домий вислів Сенеки: «Docendo discimus» –
«Навчаючи – навчаюся сам». Упродовж пів-
століття мені довелося спочатку викладати
на кафедрах оперної підготовки у Харківсь-
кому інституті мистецтв, пізніше завідувати
цією ж кафедрою, а вже з 1999 року – ста-
ти професором кафедри музичної режису-
ри НМАУ. Протягом двох десятиліть мною
було підготовлено кілька випусків музичних
режисерів, які нині успішно працюють у різ-
них музично-театральних закладах України
й зарубіжжя. І, повірте, я чималому навчився
у власних учнів. Тепер багато з-поміж них є
справжніми зірками музичного й театрально-
го мистецтва. Я щасливий, що мої учні – мої
послідовники, які, що називається, «у пові-
трі» ловлять мої ідеї й намагаються їх творчо
використати у власних постановках.
Довідка: Від 1960 року В. Лукашев – викла-
дач і режисер-постановник кафедри опер-
ної підготовки, згодом – доцент, завіду вач
кафедри Харківського інституту мистецтв
ім. І. П. Котляревського. З 1972 року – прорек-
тор з навчальної роботи музичного й театраль-
ного відділень цього ж інституту, завідувач ка-
федри оперної підготовки. У цей період став
лауреатом Всесоюзного й Українського кон-
курсів. 1989 року став першим проректором
Харківського інституту культури. Висвітленню
й розробці наукової проблематики, пов’язаної
з оперною режисурою, присвячено близько 40
його науково-методичних праць.
– Хто з Ваших вихованців сьогодні
найпослідовніше реалізує Ваші режи-
серські настанови? Чи здатні Ваші учні
розв’язувати складні питання сучасної
оперної режисури?
– Нині проблема оперної режисури взагалі
у світі й в Україні зокрема стоїть дуже гостро.
Адже саме в площині режисури закладено
програму сценічного життя цього надзвичай-
но складного, синтетичного за своєю приро-
дою музичного жанру. Не секрет, що нині па-
нує думка про «смерть» опери як такої, дехто
вважає, що нібито вона вже вичерпала свій
естетичний потенціал, що цей жанр – про-
дукт виключно ХІХ століття. Натомість опера
всупереч песимістичним прогнозам продо-
вжує жити й нині перебуває у точці перетину
полярних пошуків її «осучаснення» з боку
режисури. Оскільки музика видатних опер-
них класиків залишається з нами назавжди,
її сценічне оновлення є завданням насам-
перед режисера. Сьогодні мусимо конста-
тувати кризову ситуацію у цій сфері, адже,
наприклад, посади головного режисера є ва-
кантними у всіх (!) оперних театрах України.
Мабуть, це невипадково. Адже від режисера
109
наталія семененко. магія ювілею
вимагається насамперед фундаментальна
професійна підготовка, як правило, це – дві
вищі освіти. Саме тому у вихованні високо-
професійних кадрів відповідальну функцію
покладено на факультет оперної режисури
Національної музичної академії. Гадаю, сьо-
годні неозброєним оком помітно, як елементи
театру й театралізації поступово з’являються
в найрізноманітніших жанрах музичного вико-
навства. Пригадайте хоча б виступи оркестру
«Віртуози Москви» під орудою В. Співакова,
який охоче вводить у власні концертні про-
грами елементи «інструментального театру»,
пожвавлюючи таким чином сприйняття му-
зики. Це – поклик нашого динамічного часу,
і режисери мають на нього адекватно відпо-
відати. На сучасні запити сьогодення намага-
ються реагувати й мої учні. Одна з них – Ірина
Нестеренко. Її самостійні постановки опер
П. Чайковського «Черевички» та «Іоланта» за-
свідчили режисерську зрілість і були схваль-
но сприйняті фахівцями й публікою. Свого
часу вона по працювала, так би мовити, моїм
«резидентом» у Харківській опері, де здійсни-
ла блискучу постановку «Богеми» Дж. Пуччіні
та «Самсона і Даліли» К. Сен-Санса – опери,
якої майже ніколи не побачиш на вітчизняних
сценах. Успіхи І. Нестеренко, її нешаблонне
бачення формату сучасного оперного спек-
таклю дали мені підставу доручити саме їй
відкриття найближчим часом декади моїх від-
новлених постановок у Харківській опері.
– Як на мене, сьогодні Національна
філармонія багато в чому перебирає на
себе функцію камерного оперного теат-
ру, який поки що залишається у мріях
музикантів і київської публіки, хоч його
ідея витає в повітрі вже не один рік.
– Ви маєте рацію. Справді, сцена
Колонного залу ім. М. В. Лисенка є не лише
концертним майданчиком. Тут часто відбува-
ються прем’єри оперних вистав у камерному,
сказати б, форматі. Згадаймо хоча б цього-
річну прем’єру опери В. Бібіка «Біг», опери
О. Ізраїлева «Пісня кохання» тощо. На мій
погляд, так ми виконуємо важливу просвіт-
ницьку місію, оскільки одержуємо можливість
«експортувати» наші спектаклі у великі міста,
що не мають своїх оперних театрів, як, скажі-
мо, той же Севастополь, і, варто зазначити,
приймають нас там завжди з великим ентузі-
азмом. Як тут принагідно не згадати Париж,
де функціонує понад 400 театрів. Так само
й наші численні концерти-вистави (з демон-
страцією на Першому національному каналі
ТБ) «Трубить Трубіж» (за Б. Олійником), три-
логія монументальних літературно-музичних
вистав «Філармонічна шевченкіана» за учас-
тю хору, симфонічного оркестру, читця й со-
лістів, літературно-мистецькі вистави «То бу-
ла доба неповторна…», «Жнива скорботи»,
«Утоплена» (до 200-річчя М. Гоголя), «Анна
Ахматова» (до 120-річчя поетеси), концерт-
вистава «Гімн Києву», музично-поетична
елегія «Пейзажі споминів» Б.-І. Антонича та
багато інших постановок завжди сприйма-
ються публікою із щирим захопленням.
Довідка: За вагомий внесок у розвиток укра-
їнського мистецтва В. А. Лукашев нагоро-
джений відзнакою Президента України –
орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, орденом
«Святого Володимира», а також орденом
«Святої Софії», медаллю «За доблесну пра-
цю», Почесними грамотами Верховної Ради
України, Кабінету міністрів України, міжна-
родними преміями «Дружба», «Слов’яни»,
«Золотий Орфей».
Уже наприкінці нашої тривалої бесіди з
Володимиром Лукашевим виникла думка
повернутися до раніше озвученого запи-
тання щодо магії ювілею й запропонувати
свою версію відповіді. Отже, як на мене,
ювілей непересічної творчої особистості за-
вжди залучає до свого енергетичного поля
потужний інтерактив, і в координатах сього-
дення відповідним чином ніби заново акту-
алізує мистецькі події минулого. Водночас у
його тривалому відлунні здатні визрівати й
окреслюватися новітні перспективні творчі
концепти, що є завжди надзвичайно цінним
для культурної спільноти.
В статье освещается творческая деятельность известного украинского оперного режиссёра,
педагога, общественного деятеля, художественного руководителя Национальной филармонии Украины
Владимира Лукашева.
Ключевые слова: Владимир Лукашев, оперный режиссёр, педагог, Национальная филармония Украины.
|