Оцінка інтелектуального капіталу та мотиваційні чинники інноваційних потенцій можливостей підприємств
Проаналізовано основні методи оцінки інтелектуального капіталу та ризику інвестора, розглянуто їх взаємозв'язок та взаємний вплив у процесі інвестування. Також розглянуто можливість використання та практичну цінність отриманих результатів для оцінки інвестиційного потенціалу регіону. Проанализи...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Управління економікою: теорія та практика |
|---|---|
| Дата: | 2009 |
| Автори: | , , , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут економіки промисловості НАН України
2009
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/39769 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Оцінка інтелектуального капіталу та мотиваційні чинники інноваційних потенцій можливостей підприємств / О.В. Гаращук, О.І. Щукін, В.М. Матієнко, Є.Є. Козлов // Управління економікою: теорія та практика: Зб. наук. пр. — Донецьк: ІЕП НАНУ, 2009. — С. 331-337. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-39769 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Гаращук, О.В. Щукін, О.І. Матієнко, В.М. Козлов, Є.Є. 2012-12-24T15:59:06Z 2012-12-24T15:59:06Z 2009 Оцінка інтелектуального капіталу та мотиваційні чинники інноваційних потенцій можливостей підприємств / О.В. Гаращук, О.І. Щукін, В.М. Матієнко, Є.Є. Козлов // Управління економікою: теорія та практика: Зб. наук. пр. — Донецьк: ІЕП НАНУ, 2009. — С. 331-337. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2221-1187 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/39769 Проаналізовано основні методи оцінки інтелектуального капіталу та ризику інвестора, розглянуто їх взаємозв'язок та взаємний вплив у процесі інвестування. Також розглянуто можливість використання та практичну цінність отриманих результатів для оцінки інвестиційного потенціалу регіону. Проанализированы основные методы оценки интеллектуального капитала и риска инвестора, рассмотрена их взаимосвязь и взаимное влияние в процессе инвестирования. Также рассмотрена возможность использования и практическая ценность полученных результатов для оценки инвестиционного потенциала региона. The basic methods of estimation of intellectual capital and investment risk are analysed; their interconnection and mutual dependence in the investment process are considered. The possibility of using and practical value of the results obtained for estimation of region’s investment potential is also considered. uk Інститут економіки промисловості НАН України Управління економікою: теорія та практика Оцінка інтелектуального капіталу та мотиваційні чинники інноваційних потенцій можливостей підприємств Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Оцінка інтелектуального капіталу та мотиваційні чинники інноваційних потенцій можливостей підприємств |
| spellingShingle |
Оцінка інтелектуального капіталу та мотиваційні чинники інноваційних потенцій можливостей підприємств Гаращук, О.В. Щукін, О.І. Матієнко, В.М. Козлов, Є.Є. |
| title_short |
Оцінка інтелектуального капіталу та мотиваційні чинники інноваційних потенцій можливостей підприємств |
| title_full |
Оцінка інтелектуального капіталу та мотиваційні чинники інноваційних потенцій можливостей підприємств |
| title_fullStr |
Оцінка інтелектуального капіталу та мотиваційні чинники інноваційних потенцій можливостей підприємств |
| title_full_unstemmed |
Оцінка інтелектуального капіталу та мотиваційні чинники інноваційних потенцій можливостей підприємств |
| title_sort |
оцінка інтелектуального капіталу та мотиваційні чинники інноваційних потенцій можливостей підприємств |
| author |
Гаращук, О.В. Щукін, О.І. Матієнко, В.М. Козлов, Є.Є. |
| author_facet |
Гаращук, О.В. Щукін, О.І. Матієнко, В.М. Козлов, Є.Є. |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Управління економікою: теорія та практика |
| publisher |
Інститут економіки промисловості НАН України |
| format |
Article |
| description |
Проаналізовано основні методи оцінки інтелектуального капіталу та ризику інвестора, розглянуто їх взаємозв'язок та взаємний вплив у процесі інвестування. Також розглянуто можливість використання та практичну цінність отриманих результатів для оцінки інвестиційного потенціалу регіону.
Проанализированы основные методы оценки интеллектуального капитала и риска инвестора, рассмотрена их взаимосвязь и взаимное влияние в процессе инвестирования. Также рассмотрена возможность использования и практическая ценность полученных результатов для оценки инвестиционного потенциала региона.
The basic methods of estimation of intellectual capital and investment risk are analysed; their interconnection and mutual dependence in the investment process are considered. The possibility of using and practical value of the results obtained for estimation of region’s investment potential is also considered.
|
| issn |
2221-1187 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/39769 |
| citation_txt |
Оцінка інтелектуального капіталу та мотиваційні чинники інноваційних потенцій можливостей підприємств / О.В. Гаращук, О.І. Щукін, В.М. Матієнко, Є.Є. Козлов // Управління економікою: теорія та практика: Зб. наук. пр. — Донецьк: ІЕП НАНУ, 2009. — С. 331-337. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT garaŝukov ocínkaíntelektualʹnogokapítalutamotivacíiníčinnikiínnovacíinihpotencíimožlivosteipídpriêmstv AT ŝukínoí ocínkaíntelektualʹnogokapítalutamotivacíiníčinnikiínnovacíinihpotencíimožlivosteipídpriêmstv AT matíênkovm ocínkaíntelektualʹnogokapítalutamotivacíiníčinnikiínnovacíinihpotencíimožlivosteipídpriêmstv AT kozlovêê ocínkaíntelektualʹnogokapítalutamotivacíiníčinnikiínnovacíinihpotencíimožlivosteipídpriêmstv |
| first_indexed |
2025-11-24T03:22:18Z |
| last_indexed |
2025-11-24T03:22:18Z |
| _version_ |
1850840933721964544 |
| fulltext |
О.В. Гаращук, к.е.н.,
О.І. Щукін, к.е.н., В.М. Матієнко,
Є.Є. Козлов
ОЦІНКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ
ТА МОТИВАЦІЙНІ ЧИННИКИ ІННОВАЦІЙНИХ
ПОТЕНЦІЙ МОЖЛИВОСТЕЙ ПІДПРИЄМСТВ
Проаналізовано основні методи оцінки інтелекту-
ального капіталу та ризику інвестора, розглянуто їх взаємозв'язок та взаємний вплив у процесі
інвестування. Також розглянуто можливість використання та практичну цінність
отриманих результатів для оцінки інвестиційного потенціалу регіону.
Проанализированы основные методы оценки интеллектуального капитала и риска
инвестора, рассмотрена их взаимосвязь и взаимное влияние в процессе инвестирования. Также
рассмотрена возможность использования и практическая ценность полученных результатов
для оценки инвестиционного потенциала региона.
The basic methods of estimation of intellectual capital and investment risk are analysed; their
interconnection and mutual dependence in the investment process are considered. The possibility of
using and practical value of the results obtained for estimation of region’s investment potential is also
considered.
Стратегія економічного зростання України та її регіонів передбачає проведення на
інноваційній основі глибоких структурних перетворень в господарській системі, формування
ринкового середовища на засадах конкурентних відносин у всіх сферах економічної
діяльності, що вимагає відповідних інвестицій і нових підходів до використання
інтелектуального потенціалу.
© О.В. Гаращук, О.І. Щукін,
В.М. Матієнко, Є.Є. Козлов, 2009
В умовах гострої міжнародної конкуренції на ринку капіталів унаслідок перевищення
попиту над їх пропозицією важливою та актуальною проблемою постає вивчення
економічного середовища регіонів, їх структурних підрозділів, інтелектуальної насиченості
інвестиційної привабливості міст, ресурсного призначення та формування сприятливого
інвестиційного середовища, тобто створення умов для підвищення інвестиційної активності
вітчизняних та іноземних суб'єктів підприємницької діяльності на основі ефективного
використання інтелектуального потенціалу [1].
Формування національної економічної системи, докорінна зміна економічних відносин
зумовили ряд нових завдань, пов'язаних з реконструкцією господарського комплексу. У цій
ситуації вкрай необхідно провести децентралізацію державного управління та структурну
перебудову промисловості й господарства України на засадах вмілого регулювання
інвестиційних процесів, виробничо-технічної і соціальної політики, які б забезпечували
реалізацію просторової стратегії й регіональної політики в масштабі держави [1, 2].
Вивченню проблеми інвестиційних ризиків різного характеру присвячені роботи
багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців, наприклад, І. Борщука, О. Бугрова, В. Варені,
В. Головатюка, І. Дворака, А. Пересади, О. Чечелюка, А. Яскевича. До наукових досліджень
стосовно методів оцінки інтелектуального капіталу та інвестиційного потенціалу належать
праці таких науковців, як О.Б. Бутнік-Сіверський, C.O. Довгий, В.Г. Зінов, Г. Мінс, Ричард Р.
Нельсон, Е. Брукінг, Т. Бьюзен, Д. Шнайдер, В.П. Чеботарьов, В.М. Антонов, П.С. Харів, Н.А.
Колеснікова та інші.
При традиційних методологічних підходах до розробки регіональної й інвестиційної
проблематики оцінка інвестиційного забезпечення здійснюється за характеристиками
завершальної стадії інвестування – обсягами залучених у суспільне виробництво інвестицій,
співвіднесеними з одержуваними соціально-економічними результатами. Тим самим процеси
регіонального інвестування неадекватно описуються методами, що оперують
характеристиками економічних подій, які здійснилися, не враховуючи ресурсну базу та
потенціал інвестування. Крім того, знижується операційність методичного інструментарію,
що найчастіше деформує уявлення про реальні інвестиційні можливості регіону й
перспективи його розвитку на основі визначення та використання інтелектуального
потенціалу.
Особливої уваги щодо аспекту економічного розвитку та інноваційної діяльності
суспільства потребує унікальна група об'єктів, які перебувають у формі потенцій
(можливостей). Вони недостатньо вивчені та висвітлені в науковій літературі внаслідок того,
що потенційне, існуюче за межами реально функціонуючого економічного життя досить
складно зрозуміти та відобразити в понятійному апараті. Хоча вплив потенцій на реальні
господарські процеси не можна недооцінювати. Не треба забувати, що економіка перебуває як
у реальній, так і в потенційній формі. Потенційне завжди має шанс втілитися,
матеріалізуватися.
Можливості розвитку мають причинно-наслідковий зв'язок з поняттями зовнішніх
ефектів. Тільки зовнішні ефекти є наслідком реалізації даних можливостей, тобто потенції
являються причинами їх прояву, і навпаки.
Крім факту існування можливостей розвитку нас цікавить, яким чином їх реалізація
впливає на функціонуючу систему. Тут треба відзначити такі особливості: впливи
можливостей розвитку мають подвійний характер: їх використання покращує параметри
системи, а невикористання – призводить до суттєвих втрат зайнятих позицій.
Ще на одну суттєву особливість необхідно звернути увагу. Можливості є лише частками
економіки, яка існує у потенційній формі, а не реальної економіки, яка здатна отримати
максимально можливий результат за певних умов виробництва, розподілу та перерозподілу.
Реальна економіка здатна досягнути свого потенційного рівня і одночасно вона обмежена
рівнем максимально можливих результатів. На відміну від неї економіка, що існує у
потенційній формі, – це світ різних можливостей, які необов'язково реалізуються чи не
реалізуються. Економіка у потенційній формі нічим не обмежена, оскільки все в ній перебуває
у вигляді ідей (благ), які здатні впливати на господарське життя. Можливості в ній можуть
знаходитися у виявленому або невиявленому стані.
Виявлені можливості – це сформульовані ідеї, логічно викладені у вигляді теорій,
систем, що виникають як наслідок дослідження проблем для їх розв'язання.
Невиявлені можливості – це ідеї, які потребують осмислення та формалізації.
Крім цього, можливості можуть перебувати в потенційній економіці як завгодно довго,
навіть у виявленому стані. Це підтверджується досвідом історичного розвитку світової
економіки. Так, наприклад, у часи раннього середньовіччя утвердилося натуральне
господарство як наслідок активної реалізації ідей Аристотеля, тоді як можливості розвитку
банківської системи , що заклалися ще за часів Древнього Риму, не були використані і лише в
період пізнього середньовіччя набули ознак утвердження. Те саме стосується ідей фізичної
економії, закладеної Лейбніцем, продовженої Л. Карно, Г.К. Кереєм, Ф. Лістом та сучасним
вченим Л.Ларушом [3-5], інших можливостей, реалізація яких посприяла б розвитку
фінансово-економічного життя людства. Тема економіки, що існує у потенційній формі
виявлених та невиявлених можливостей, вимагає подальшого вивчення та дослідження. Проте
автори дозволяють собі продовжити дослідження мoжливocтeй розвитку та можливостей
занепаду.
Досліджуючи повноцінні блага, слід окремо розглянути потенційно існуючі повноцінні
блага – можливості розвитку, оскільки вони є наслідками функціонування економічних
суб'єктів, а створення механізму активної реалізації даних можливостей відкриє перспективу
підвищення рівня позитивної результативності та прискорення динаміки розвитку фінансово-
економічної системи.
Можливості розвитку – це потенційно існуючі повноцінні блага, що є наслідками
діяльності агентів фінансово-економічної системи, і їх активна реалізація дозволяє отримати
кількісно більші та якісно кращі нові повноцінні блага.
Прийшов час, коли суб'єкти господарської системи обов'язково повинні враховувати у
своїй діяльності можливості розвитку, оскільки індиферентне відношення до проблеми їх
реалізації в кінцевому випадку стимулюватиме процеси занепаду, руйнування та розпаду, які
відбуваються зараз на мікро- та макроекономічному рівнях.
На наш погляд, необхідне використання нового методологічного прийому. В його основі
пропонується використовувати ресурсний підхід, який, з одного боку, дозволяє забезпечити
цілісність опису регіону як об'єкта дослідження, а з іншого – усуває зазначену вище
невідповідність між предметом і методами дослідження регіональної й інвестиційної
проблематики.
У процесі дослідження економічної теорії нами визначено етапи формування системи
наукових знань про інтелектуальний та інвестиційний потенціали, які характеризуються
такими ознаками.
I етап – наявність в теоріях описів елементів, окремих ознак та факторів без
використання самого поняття «інвестиційний потенціал», «інноваційний потенціал» чи
«інтелектуальний потенціал»;
II етап – введення в науковий обіг термінів «інвестиційний», «інноваційний» та
«інтелектуальний» потенціали, поява теорій та концепцій, у яких вони досліджуються;
III етап – розширення змістовного навантаження поняття «інвестиційний потенціал»,
«інноваційний потенціал» та «інтелектуальний потенціал» унаслідок їх актуалізації через
зростання ролі інноваційно-інвестиційних процесів у розвитку економіки.
Означені потенціали характеризуються складністю та комплексністю і розглядаються на
макро-, мезо- та мікрорівнях.
На макрорівні інвестиційний потенціал включає в себе показники політичного
(включаючи законодавство), економічного та соціального середовища для інвестицій. Засоби
макроекономічного характеру втілюються в державних заходах щодо підвищення
привабливості інвестицій в інновації.
Підходи до аналізу інвестиційного потенціалу на мезорівні є подібними до підходів на
макрорівні. Характерною особливістю є те, що у всіх регіонах діє однакове законодавче поле
(зі змінами лише для ВЕЗ та ТПР), а більшу роль на регіональному рівні починають
відігравати безпосередні стосунки інвесторів з регіональною владою.
На мікрорівні інвестиційний потенціал проявляє себе через двосторонні відносини
інвестора та конкретних державних органів, господарюючих суб'єктів-постачальників, банків,
а також профспілок та трудових колективів приймаючої сторони. На цьому рівні відбувається
так звана конкретизація узагальненої оцінки інвестиційного потенціалу під час реальних
економічних, правових, культурних відносин іноземної фірми з новим для неї середовищем.
Мікроекономічними інструментами користуються іноземні інвестори, з метою пристосування
до умов існуючого середовища.
У поєднанні статистичних і експертних оцінок деякі методики передбачають, з одного
боку, аналіз потенціалу – інвестиційного та інтелектуального, тобто масштабів бізнесу, до
яких готовий регіон, з іншого боку – рівень інвестиційного ризику, тобто наскільки
ризиковано цей бізнес розгортати.
Серед інших, зокрема, слід відзначити методику, запропоновану рейтинговою агенцією
«Експерт РА», відповідно до якої, як основні складові інвестиційної привабливості регіонів
прийняті дві характеристики: потенціал інвестиційний та інтелектуальний (об'єктивні
можливості країни чи регіону) та інвестиційний ризик (умови діяльності інвесторів).
При розрахунку інтегрального рейтингу кожного регіону використовується поєднання
складових потенціалу та ризику. У площині ризик-потенціал задані такі градації:
потенціал: високий (цифрове позначення 1), середній (2) і низький (3);
ризик: низький (літерне позначення А), середній (В), високий (С) і дуже високий (D).
Відповідно рейтинг кожного регіону позначається буквено-цифровою комбінацією, що
вказує на область у згаданих вище координатах.
Взаємозв'язок інвестицій, ризику і потенціалу характеризується місцем кожного регіону
в координатній площині, по осі ординат якої відкладені сумарні інвестиції, що припадають на
1% потенціалу регіону, а по осі абсцис – індекс інвестиційного ризику.
Загалом єдиної загальновизнаної методики оцінки потенціалу не існує. На основі аналізу
існуючих методик можна виділити декілька підходів до його оцінки [2].
Перший – звужений, який базується на аналізі обмеженої кількості показників:
наявності законодавчих умов для інвестування, рівня політичної стабільності, а також деяких
макроекономічних показників.
Другий – розширений, факторний. Він базується на оцінці комплексу факторів, які
впливають на інвестиційний потенціал. Особливістю його є те, що в даний час ще не
сформований остаточний перелік цих факторів. При цьому існує ряд факторів, що присутні в
класифікації практично всіх авторів.
Зведений показник оцінки потенціалу не може служити однозначним критерієм
сприятливості тієї або іншої господарської системи для вкладення інвестицій. Він звичайно
доповнюється інформацією про розвиток тих або інших факторів, що здійснюють вплив на
стан та динаміку потенціалу. Але при прийнятті рішення щодо об'єкта вкладення інвестор
орієнтується на свій вибір факторів.
Тому пропонуємо поряд з іншими використовувати диференційований підхід оцінки
потенціалу з позиції різних типів інвесторів, які мають різні цілі і зважають на неоднаковий
набір факторів при оцінці потенціалу об'єкта інвестування.
До переваг факторного методу можна віднести: врахування взаємодії багатьох факторів,
ієрархічність та диференційований підхід до аналізу різних рівнів національної економічної
системи, використання статистичних даних, які нівелюють суб'єктивізм експертних оцінок.
Третій підхід – факторно-ризиковий. Цей підхід дозволяє оцінити привабливість
території для інвестування за допомогою двох складових оцінки: потенціалу та ризику.
Четвертий підхід – ризиковий. Прихильники цього підходу як параметри, що
характеризують інвестиційне середовище, використовують оцінку лише інвестиційних
ризиків. Інвестиційний ризик характеризує імовірність повного або часткового недосягнення
результатів інвестиційних проектів, втрати інвестицій і доходу від них у певному середовищі,
показує, чому не слід (чи слід) інвестувати в даний проект, регіон, галузь чи країну.
Інвестиційний ризик визначається як можливість знецінювання капітальних вкладень в
результаті дій органів державної влади і управління чи як передбачувана ймовірність того, що
реальні доходи від інвестування будуть нижчими за очікувані.
Ступінь ризику залежить від політичної, соціальної економічної, екологічної,
кримінальної ситуації, що зумовило поділ загального некомерційного інвестиційного ризику
на: економічний, фінансовий, політичний, законодавчий, соціальний, криміногенний та
екологічний, кожний з яких характеризується певною групою показників.
Оскільки ризики – досить складна економічна категорія, то їх оцінка повинна
проводитись комплексно. Існує декілька методів оцінки або вимірювання ризиків, серед яких
основними, на наш погляд, можна назвати такі [3]:
метод аналогій складається з вивчення досвіду інвестування, оцінки результатів
реалізованих проектів та екстраполяції їх на перспективу;
метод моделювання ґрунтується на теорії ігор. Гіпотетичний інвестиційний проект
(модель) «програється» з метою визначення реакції середовища та можливих наслідків;
демонстраційний метод дозволяє визначити суспільну думку стосовно інвестиційного
проекту та з'ясувати коло можливих потенційних учасників;
методи математичної статистики дозволяють з'ясувати ймовірність настання події.
Оскільки ризик є супутником будь-якого варіанта вкладення інвестицій, розрахунки
проводяться з метою мінімізації можливих збитків, тобто визначається ймовірність рівня
втрат, ймовірність того, що вони не будуть вище певного рівня, який є прийнятним для
інвестора. По суті, методи математичної статистики являють собою математичне забезпечення
методу аналогій.
Таким чином, на основі проведеної оцінки ризику проводиться цілеспрямований пошук і
організація роботи щодо додаткового отримання прибутку (виграшу) та зниження рівня
можливих втрат у процесі реалізації фінансово-господарських рішень. А це означає, що
інвестор, який вкладатиме кошти в певні рішення, повинен мати інформацію про можливі
непередбачені втрати чи додаткові прибутки, тобто оцінити потенціал та ризикованість цього
рішення [3]. Об'єктом управління в такому разі виступає ризик відхилення від запланованих
результатів. Ризик визначається таким співвідношенням:
R = f(P, I),
де R – ризикова подія;
Р – вірогідність її появи;
І – важливість наслідків у випадку появи ризикової події.
Можна сказати, що в процесі інвестування рівень ризику віддзеркалює уявлення
інвестора про потенціал об'єкта капіталовкладень. Тобто чим більший потенціал вбачає
інвестор, тим більшим буде рівень ризику на який він готовий іти, звичайно враховуючи ряд
інших факторів. Під потенціалом об'єкта капіталовкладень інвестор має на увазі
інтелектуальний капітал, який можливо конвертувати в прибутки або, іншими словами,
капіталізувати. Поняття «інтелектуальний капітал» зазвичай визначається як «здатність
системи (держави, регіону, підприємства, організації і т.п.) знаходження унікальних рішень
для досягнення значних результатів у галузі науки, техніки, технології, в духовно-моральній
сфері» [4].
Суть інтелектуального капіталу як економічної категорії можна визначити як систему
відносин різних економічних суб'єктів з метою раціонального, стійкого його відтворення на
основі прогресивного розвитку науки з метою виробництва конкретних товарів, послуг,
доходів, підвищення життєвого рівня, вирішення проблеми нерівномірності світового та
регіонального розвитку на основі персоніфікованих економічних інтересів суб'єктів [5].
Інтелектуальний капітал, розвиваючись на основі попередніх форм капіталу, вбирає в
себе їх основні властивості та одночасно має власний зміст, який визначається специфікою
його функцій:
наявність та прогресуючий розвиток інтелектуальної власності;
становлення креативного типу мислення працівників, підприємців, наукових діячів,
керівного складу, який формує та реалізує основні моделі відтворення кожної конкретної
економічної системи та їх сукупності;
переважне формування в даній системі капіталу інтелектуального центру, який
поступово охоплює всю сукупність факторів виробництва, розподілу, обміну та споживання.
Сучасними формами матеріалізації інтелектуального капіталу сьогодні є матеріальні
фактори виробництва, праці – патенти, ліцензії, ноу-хау, моделі, програми і т.п., попит на які
все більш зростає у всіх сферах життєдіяльності суспільства та його суб'єктів (див. рисунок).
Рисунок. Основні форми інтелектуального капіталу
сферах,
-
державного органу і т.п.)
розробки
а
Інтелектуальний капітал здійснює завершений процес руху, формуючи, доповнюючи,
реалізуючи себе як систему. Значна частина циклу руху інтелектуального капіталу пов'язана з
використанням інвестиційних коштів, але віддача відбувається не відразу. Лише на стадіях
матеріалізації капіталу створюються можливості окупності витрат, отримання прибутків.
Інвестиції в інтелектуальний капітал мають ряд особливостей, які відрізняють їх від
інших видів інвестицій.
1. Віддача від інвестицій в інтелектуальний капітал безпосередньо залежить від
тривалості працездатного періоду його носія.
2. Інтелектуальний капітал піддається не тільки фізичному і моральному зносу, але
водночас має здатність накопичуватись та примножуватися.
3. Під час накопичення інтелектуального капіталу його доходність підвищується до
певного рівня, обмеженого верхньою межею – активною трудовою діяльністю, а потім різко
знижується.
4. Далеко не всі інвестиції в людину можуть бути визнані інвестиціями в
інтелектуальний капітал, а лише ті, які суспільно доцільні та економічно ефективні.
5. Характер та види вкладень в людину зумовлені історичними, національними,
культурними особливостями і традиціями.
6. Щодо інвестицій в інші різні форми капіталу, то інвестиції в інтелектуальний капітал
є найбільш вигідними як з точки зору індивідуума, так і з точки зору всього суспільства.
Інтелектуальний капітал починає працювати на благо регіону тільки при його освоєнні,
а освоєння інтелектуального капіталу (воно буде втілюватися у використанні знань населення
у виробництві, створенні та реалізації наукових розробок) можливе лише за наявності
інвестицій у нього.
У таких умовах перед обома сторонами (маються на увазі інвестор та реципієнт) постає
питання про необхідність адекватної оцінки інтелектуального капіталу з метою залучення
інвестицій для подальшого розвитку. При цьому, як будь-яка вартість, основа вартості
інтелектуального капіталу визначається необхідністю відтворення інтелектуальної власності, з
одного боку, а з іншого – необхідністю отримати відповідну віддачу від використання її в
процесі відтворення.
В оцінці інтелектуального потенціалу як особливої форми капіталу існує одна досить
серйозна проблема, яка до цього часу залишається невирішеною. Справа в тому, що в
інтелектуального потенціалу на відміну від матеріальних факторів процес знецінення
відбувається за іншим алгоритмом. Крім того, в більшості випадків інтелектуальний капітал
не піддається повному знеціненню.
Найбільш повний та чіткий огляд методів оцінки інтелектуального капіталу проведено
Карлом-Еріком Свейбі, де він виділяє 25 методів, згрупованих у 4 категорії [7]:
Методи прямого вимірювання інтелектуального капіталу – Direct Intellectual Capital
methods (DIC). У цю категорію входять всі методи, які ґрунтуються на ідентифікації та оцінці
в грошовому еквіваленті окремих активів або окремих компонентів інтелектуального
капіталу. Після того як проведено оцінку окремих компонентів інтелектуального капіталу,
виводиться інтегральна оцінка інтелектуального капіталу. При цьому зовсім не обов'язково
оцінки окремих компонентів додаються, можуть бути застосовані й більш складні формули.
Методи ринкової капіталізації – Market Capitalization Methods (MCM). Розраховується
різниця між ринковою капіталізацією компанії та власним капіталом її акціонерів. Отримана
величина розглядається як вартість її інтелектуального капіталу або нематеріальних активів.
Методи віддачі на активи – Return on Assets Methods (ROA). Співвідношення середнього
доходу компанії до вирахування податків за певний період та матеріальних активів компанії –
ROA компанії – порівнюється з аналогічним показником для галузі взагалі. Для розрахунку
середнього додаткового доходу від інтелектуального капіталу отримана різниця множиться на
матеріальні активи компанії. Далі шляхом прямої капіталізації або дисконтування отриманого
грошового потоку можна розрахувати вартість інтелектуального капіталу компанії.
Методи підрахунку балів – Scorecard Methods (SC). ідентифікуються різні компоненти
нематеріальних активів або інтелектуального капіталу, генеруються та додаються індикатори
й індекси у вигляді підрахунку балів або як графи. Застосування SC-методів не передбачає
отримання грошової оцінки інтелектуального капіталу. Ці методи подібні до методів
діагностичної інформаційної системи.
Усі відомі методики оцінки інтелектуального капіталу легко розподіляються за чотирма
перерахованими категоріями. При цьому слід відзначити відносну близькість DIC та SC-
методів, а також МСМ та методів ROA. У перших двох випадках рух здійснюється від
ідентифікації окремих компонентів інтелектуального капіталу, у другому – від інтегрального
ефекту.
Методи типу ROA та МСМ-методів, які передбачають грошові оцінки, корисні при
злиттях компаній, в умовах купівлі-продажу бізнесу. Вони можуть бути використані для спів-
ставлення компаній у межах однієї галузі. Також вони дуже практичні для ілюстрації
фінансової вартості нематеріальних активів. І нарешті, вони ґрунтуються на сталих правилах
обліку, їх легко інтерпретувати професійним бухгалтерам. Основним недоліком можна
вважати те, що їх застосування неможливе для некомерційних організацій, внутрішніх
підрозділів, організацій суспільного сектору та на макро-, мезорівнях. Це особливо правильно
для МСМ-методів, які можуть застосовуватись тільки до публічних компаній (а це лише
перспектива для України).
Перевагами діагностичної інформаційної системи та SC-методів є те, що вони можуть
застосовуватись на будь-якому з рівнів економічного суб'єкта. Вони працюють ближче до
події, тому отримане повідомлення може бути більш точним за суто фінансовий вимір. Вони
мають велику практичну цінність для некомерційних організацій, внутрішніх підрозділів та
організацій суспільного сектору, а також на на макро-, мезорівнях та з екологічною,
соціальною метою. Їх основними недоліками є те, що індикатори є контекстними та повинні
бути налаштовані відповідним чином до конкретних умов та з певною метою, що спричиняє
ряд труднощів для співставлення. Крім того, ці методи досить нові та неоднозначно
сприймаються суспільством і менеджерами, які звикли розглядати все з суто фінансової точки
зору. А комплексні підходи породжують великі масиви даних, які важко піддаються аналізу та
співставленню.
Висновки. Можна впевнено сказати, що у процесі залучення інвестицій оцінка
інтелектуального капіталу має вирішальне значення, оскільки досвідчений інвестор буде
співвідносити супутні ризики з наявним потенціалом об'єкта інвестування. Інтелектуальний
капітал виступає особливою формою потенціалу, втілює можливості та ризики, одночасно
віддзеркалюючи очікування інвестора.
Література
1. Колесникова Н.А. Финансовый и имущественный потенциал региона: опыт
регионального менеджмента. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 240 с.
2. Гришина И., Шахназаров А., Ройзман И. Комплексная оценка инвестиционной
привлекательности и инвестиционной активности // Инвестиции в России. – 2001. – №4. – С.
5-16.
3. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2002. – 472 с.
4. Руткевич М.Н., Левашов В.К. О понятии интелектуального капитала и способах его
измерения // Науковедение. – 2000. – №1. – www.auditorium.ru.
5. Эскиндаров М.А. Развитие корпоративных отношений в современной российской
экономике. – М.: Республика, 1999. – 368 с.
6. Ткаченко В.А. Інтелектуальний потенціал в основі розвитку виробничих сил і
виробничих відносин: моногр. –
Д.: Монолит, 2008. – 274 с.
Надійшла до редакції 21.04.2009 р.
www.auditorium.ru
|