Проблема добробуту населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в наукових творах учених Інституту історії України
Saved in:
| Published in: | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40023 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Проблема добробуту населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в наукових творах учених Інституту історії України / В. Молчанов // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 329-350. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859857028425449472 |
|---|---|
| author | Молчанов, В. |
| author_facet | Молчанов, В. |
| citation_txt | Проблема добробуту населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в наукових творах учених Інституту історії України / В. Молчанов // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 329-350. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історіографічні дослідження в Україні |
| first_indexed | 2025-12-07T15:43:52Z |
| format | Article |
| fulltext |
Володимир Молчанов
проблема добробуту населення україни
в другІй половинІ ХІХ – на початку ХХ ст.
в науковиХ твораХ учениХ Інституту
ІсторІї україни
Проблема дослідження добробуту людей в різні історичні
епохи здавна є традиційною для історичної науки та однією з най-
більш вагомих у бутті людської цивілізації. Вона є надзвичайно
багатоаспектною, не є застиглою, змінюється в часі та залежно від
регіонів і країн. Тому для її найбільш об’єктивного висвітлення
необхідно широко залучати досягнення з різних галузей гумані-
тарного знання для ретельного аналізу крізь призму історичної ре-
троспективи. Саме такий підхід дає можливість найбільш повно
висвітлити картину добробуту жителів України у минулому і вбе-
регтися від необдуманих кроків у економічній політиці держави,
які можуть спричинити соціальні катаклізми у майбутньому.
Один із талановитих російських дослідників кінця ХІХ ст.
стверджував: «Історія найбезжалісніша з усіх богинь, вона на-
правляє свою переможну колісницю по кучугурах трупів не лише
на війні, а й під час «мирного» господарського розвитку, а ми на
жаль настільки нерозумні, що не здатні набратися сміливості для
досягнення справжніх успіхів до тих пір, поки не будемо виму-
шеними до того стражданнями, набагато важчими»1. Як бачимо,
розуміння необхідності копіткого вивчення економічного мину-
лого значною мірою усвідомлювалось нашими попередниками.
Відомий науковець-економіст Дуглас Норт у своїй Нобелівській
лекції стверджував, що «економічна історія вивчає функціонування
економічних систем у часі. Дослідження у цій галузі не лише до-
зволяють по-новому поглянути на економіку минулого, але й сприяє
розвитку економічної теорії, надаючи їй аналітичну схему, за допо-
могою якої можна краще зрозуміти економічну еволюцію»2. На його
думку: «Історія показує, що ідеї, ідеології, міфи, догми і стереотипи
мають велике значення. Саме тому без правильного розуміння того,
як вони еволюціонують, ми не можемо виробити концептуальний
апарат для пояснення тих змін, які відбуваються у суспільстві»3.
329
Дещо інакше до розуміння історичного процесу підходить
добре знаний сучасний російський учений Л.Гумільов, який
стверджує, що в найширшому розумінні «Наука історія – це бо-
ротьба з часом»4. За його переконанням муза історії Кліо проти-
стоїть богу часу Сатурну і завжди програє в цій боротьбі. Річ у
тім, що людина як істота свідома з певним світоглядом і систе-
мою цінностей розуміє плинність буття і неминучість своєї
смерті. Саме тому вона намагається протистояти небуттю, реалі-
зуючи себе у певних видах діяльності таким чином, щоб пам'ять
про неї була якомога тривалішою. Вчений стверджує: «…невже
розуміння себе і свого місця в світі – лише засіб для здобуття гро-
шей ? Ні, для багатьох достойних поваги людей – це мета ! Істо-
рія – це пошук істини, адже свідчення давніх джерел заляпані
брехнею, як смердючою грязюкою. Минуле тоді перестає бути ре-
альним, коли його підміняють вигадкою або спотворюють непо-
вною передачею, чи обтяжують непотрібною мішурою безглуз-
дих подробиць. … Самі на вигляд простенькі узагальнення
вимагають душевного підйому і загострення почуттів, при яких
думка плавиться і приймає нову форму, спочатку вражаючу, а зго-
дом переконуючу відвертого читача»5.
Останні два десятиліття на фоні активізації державотворчих
процесів в Україні значною мірою посилився інтерес до минулого
укра їнського народу, прагнення більш глибоко пізнати та осмисли -
ти історичний поступ нашої Батьківщини у різні епохи. Одна з про-
блем, яка викликає сьогодні неоднозначні, суперечливі оцінки
істориків та економістів – це добробут широких верств населення
Укра їни, і зокрема в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. За
нашим переконанням, необхідно критично підходити до ряду вис-
нов ків, зроблених як у радянській, так і пострадянській історіогра -
фії з цієї проблеми, зваживши на те, що на першій відбивався тиск
офіційної політичної ідеології. Крах тоталітарної системи в СРСР,
що розпочався з 1980-х рр., а потім розпад самої держави поста-
вили, як усіх науковців, так і істориків зокрема, перед необхідністю
переглянути концептуальні положення в науці, підійти до них без
ідеологічних озирань, спираючись на об’єктивні економічні закони
розвитку людського суспільства. Саме тому не випадково велику
увагу дослідників нині привертають соціально-економічні аспекти
добробуту різних категорій населення українських земель.
330
Проблема добробуту широких верств населення на терені
українських земель у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. зав-
жди цікавили істориків і не лише їх. Річ у тім, що саме в цей пе-
ріод відбувалося завершення процесу первісного нагромадження
капіталу, котрий надзвичайно болюче вплинув на добробут пере-
важної більшості всіх категорій жителів України. Нині, в Україн-
ській державі відбуваються подібні процеси. Необхідно визнати,
що оскільки зовнішніх джерел первісного нагромадження капі-
талу Україна як у розглядуваний нами період, так і нині, не мала,
то накопичення капіталів у нашій країні відбувалося (і відбува-
ється) виключно за рахунок визиску переважної більшості грома-
дян, що у свою чергу негативно позначається на їх добробуті.
Визначаючи актуальність дослідження, необхідно відзначити,
що в сучасних умовах 42,7% українців оцінюють економічний
стан України як поганий, 31,3% - як дуже поганий, 19,6% - як
задовільний, і лише 1,1% - як досить хороший, 5,3% не змогли
відповісти. Про це свідчать результати опитування, проведеного
компанією TNS у вересні 2011 р. в рамках національного щомі-
сячного дослідження «Омнібус». Варто також відзначити, що 84%
українців вважають, що економічне становище їхньої сім'ї знач-
ною мірою залежить у цілому від розвитку економіки країни,
8,2% - не згодні з цим твердженням, і 7,8% не змогли відповісти.
Загалом, згідно з рейтингом нещасливих країн в Європі,
Україна по «індексу нещастя» посіла 10-е місце (з 38 країн), між
Португалією (9-е) і Грецією (11-е), які наразі знаходяться на межі
дефолту. Нагадаємо, у поточному році Україна піднялася з 89-го
на 82-ге місце у щорічному рейтингу конкурентоспроможності
економік Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), розташував-
шись між Тринідадом і Тобаго (81) та Намібією (83). Фактично,
вітчизняна економіка застрягла на рівні африканських країн6.
Сучасний український дослідник Л.Андрієнко, вивчаючи про-
блему визначення бідності в сучасній Україні, вимушений конста -
тувати: «… спостерігаємо повернення села до епохи феодалізму,
але здійснюване під барабанний бій «відродження сільського гос-
подарства на основі радикальних ринкових «реформ». …Знедо-
лений сільський батрак, що протягом десяти років поспіль не
одержує за свою працю жодної платні, не в змозі второпати, хто і
як порахував, що він отримує лише у 6 разів менше порівняно зі
331
своїм паном, який купається в багатстві. Проте це все за межами
«мужицької арифметики». Таким чином, на запитання, «кому і як
живеться в нинішній Україні», відповіді, підтвердженої досто-
вірними цифровими викладками, не може або не хоче дати ніхто.
Схоже, що це питання складає таку саму державну таємницю, як
і, приміром, відома «кольчужна справа». Але попри всю інфор-
маційну утаємниченість, неможливо приховати всю страшну гли-
бину злиденності переважної більшості суспільства, що спосте-
рігається неозброєним оком. І все це відбувається на тлі теж
кількісно не визначеного, але динамічно зростаючого майнового
відриву панівної верхівки суспільства від статків самого суспіль-
ства. Отже, вістря дослідження й ліквідації витоків бідності в
Україні має бути спрямоване на розкриття механізму дії цих спо-
лучених неправедним чином судин»7.
Як засвідчують науковці Інституту демографії та соціальних
досліджень НАН України, у сучасних умовах катастрофічного по-
гіршення добробуту широких верств населення в Україні розши-
рене відтворення людського капіталу стало практично нереаль-
ним. У свою чергу такі тенденції призводять до зростання
смертності, скорочення народжуваності та посилення еміграції
населення України за кордон, що у свою чергу спричиняє до зро-
стання «ефекту заміщення», коли на зміну вимираючому і виїж-
джаючому автохтонному населенню прибувають іммігранти з
країн Сходу, займаючи їх життєвий простір8. За роки незалежно-
сті населення України скоротилось з 52,5 млн осіб. до 39,5 млн
осіб. Причиною такого скорочення, безумовно, було і є катастро-
фічне погіршення добробуту переважної більшості громадян. Тим
більше, що в нинішніх умовах у нашій державі бідність щорічно
зростає не менш як на 5%.
Зважаючи на вищесказане, метою нашої наукової студії виз-
начаємо необхідність ґрунтовного дослідження проблеми добро-
буту населення України в другій половині ХІХ – на початку
ХХ ст. у наукових творах учених Інституту історії України.
Оцінюючи ступінь теоретичної розробки поняття добробуту,
необхідно звернути увагу на той факт, що науковці-попередники
здійснили значний внесок в розробку суттєвого обґрунтування
цієї категорії, про що ми повідомляли в наших попередніх робо-
тах9. Разом з тим, на сучасному етапі добробут розуміють як
332
соціально-економічну категорію, яка характеризує рівень задово-
лення фізичних, духовних та соціальних потреб. Він визначається
системою кількісних та якісних показників, загальним обсягом
споживчих благ та послуг, реальними доходами населення, рів-
нем споживання продуктивних і непродуктивних товарів та по-
слуг, розмірами оплати праці, усуспільненням фондів спожи-
вання, умовами праці, величиною робочого і вільного часу,
житловими умовами та ін.10
На думку лауреата Нобелівської премії А.Сена добробут не
можна вимірювати лише фінансовими категоріями, необхідно
також враховувати умови життя. За такого підходу рівень добро-
буту залежить не від доходу, а від можливостей, які він відкриває.
Наприклад, тисячі карбованців на ощадкнижці у жителя СРСР не
підвищили його добробут, бо через дефіцит були відсутні можли-
вості їх використання. Втім, можливості людини залежать не лише
від ліквідності грошей, а й від здоров'я та освіти. Сен довів, що
при вимірюванні добробуту на ці фактори варто звертати увагу11.
Аналізуючи історіографію проблеми у творчій спадщині нау-
ковців Інституту історії України, слід звернути увагу на той факт,
що на перший погляд вона видається досить значною і достат -
ньою. Однак, прискіпливе вивчення наукових праць наших попе-
редників наштовхує на думку, що в переважній більшості випад-
ків дослідники вітчизняної історії лише побічно торкалися
проблеми добробуту населення України у другій половині ХІХ –
на початку ХХ ст.
Так, монографія радянського дослідника Є. Власенка цілком і
повністю присвячена грошовій реформі С.Ю. Вітте 1895–1897 рр.
Загалом автор досить критично підходить до аналізу впливу цієї
реформи на добробут широких верств населення в Україні.
Однак, не зважаючи на тиск партійної ідеології, вчений вимуше-
ний був визнати, що «Росія вперше здійснила стабілізацію курсу
нестійкої паперової валюти, вдало застосувавши девізну політику
і валютну інтервенцію. Девізна політика12 як метод впливу на век-
сельний курс практикувалась тією чи іншою мірою і раніше ба-
гатьма країнами, зокрема й Росією. Але історія не знала до
того прикладів, коли таким способом була б досягнута настільки
успішна стабілізація курсу паперової валюти, як у Росії в 1890-х
рр. Їй вдалось витримати відносно стабільний курс паперового
333
рубля протягом майже чотирьох років. Звідси витікала ще одна
особливість реформи – своєрідний рівень девальвації. …Росія пі-
дігнала не кредитний рубль до золотого, а навпаки, золотий рубль
до кредитного. Здійснена у Росії в 1895–1898 рр. стабілізація рубля
стала зразком для інших капіталістичних країн»13. Ретельно проа-
налізувавши монографію Є.Власенка можна дійти висновку, що в
умовах підйому 1890-х рр. система С.Ю. Вітте сприяла розвиткові
промисловості та залізничного будівництва, який зумовлював
поліпшення добробуту широких верств населення підросійських
земель України. Так, приміром, у Києві з цього часу розпочина-
ється будівельна лихоманка по спорудженню прибуткових будин-
ків. Істот них змін зазнав земельний ринок, адже завдяки запровад-
женню золотого стандарту кількість угод по купівлі-продажу землі
в українських губерніях зросла у сотні разів. Це сприяло товариза -
ції сільськогосподарського виробництва і зростанню промисловос -
ті. Крім того, поширення товарно-грошових відносин стимулювало
зростання ефективного використання всіх ринкових ресурсів. Го-
ловним досягненням запровадження золотого монометалізму стала
ліквідація інфляції, адже при вільному обміну паперових грошей
на золото темпи зростання цін стали мінімальними.
Вагомий внесок у вивчення проблеми життєвого рівня робіт-
ників Правобережжя на початку ХХ ст. зробив відомий україн-
ський історик Ф.Є.Лось («Революція 1905-1907 років на Україні»
(К., 1955); «Формирование рабочего класса на Украине и его ре-
волюционная борьба» (К., 1955); «Робітничий клас України в
1907-1913 роках» (К., 1962) та ін.). У цих працях учений детально
досліджує проблеми руху заробітної плати, динаміку штрафів,
умови найму, праці та проживання, рух цін на харчові продукти у
Києві, стан страхування життя та здоров’я робітників, динаміку
травматизму тощо.
Важливе значення для всебічного аналізу проблеми добробуту
населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. є
наукова спадщина І.О. Гуржія. Так, досліджуючи селянську те-
матику, вчений опублікував брошуру «Селянський рух на Україні
в 1856 р.»(К., 1956), в якій показав важке матеріальне становище
сільського населення. Серед величезної наукової спадщини вче-
ного найбільшу цінність становлять праці присвячені економічній
історії України. Так, у монографії «Розвиток товарного вироб-
334
ництва і торгівлі на Україні (з кінця ХVІІІ ст. до 1861 року)»(К.,
1962) автор, використовуючи першоджерела та спеціальну істо-
ричну літературу, чи не вперше в історичній науці дослідив зро-
стання промисловості і роль її у розвитку товарного виробництва
в Україні в кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст., показав про-
никнення товарно-грошових відносин у сільське господарство,
охарактеризував розвиток торгівлі в Україні і визначив місце
цього краю у внутрішній і зовнішній торгівлі Російської імперії.
Крім того, у цій студії на основі статистичних даних дослідник
аналізує розвиток ярмаркової торгівлі, зростання чисельності
сільських і міських базарів та соціально-економічний розвиток
міст й розширення в них постійної торгівлі14.
Справжньою перлиною наукової творчості О.І Гуржія є праця
«Україна в системі всеросійського ринку 60 – 90-х років ХІХ ст.»
(К., 1968). Створена на основі широкого залучення архівних та
друкованих документальних матеріалів, вона вперше в історичній
науці детально висвітлює низку питань по розвитку народного гос-
подарства України в системі всеросійського ринку, роль україн-
ських губерній у сільськогосподарському виробництві Росії. Ве-
лику увагу в книзі приділено українській внутрішній торгівлі, що
була складовою частиною всеросійської, визначено місце України
у зовнішній торгівлі Росії, досліджено питання розвитку тран-
спорту в Україні і його значення в зміцненні економічних зв’язків
як внутрішнього, так і зовнішнього ринків України зокрема, так і
всієї Російської імперії у цілому. Крім того, значну увагу приділив
автор вивченню зростання товарообігу та розширення експортно-
імпортних операцій15. Загалом усі досліджувані І.О. Гуржієм про-
цеси, так чи інакше, розкривали проблему добробуту різних верств
населення України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
Необхідно визнати, що для того, щоб писати про економічні
закономірності ринкового господарювання в умовах тоталітар-
ного режиму та безмежно всеохоплюючої комуністичної ідеоло-
гії (коли лише слово «ринок» сприймався членами ЦК КПРС та
більш дрібними партійними функціонерами як прояв дисиден-
тства та «буржуазного націоналізму») авторові необхідно було
мати неабияку громадянську мужність і відвагу. Адже будь-які
наукові розробки у цій царині жорстко контролювалися відповід-
ними партійними органами.
335
Слід зазначити і вагомий внесок О.А. Парасунька у розробку
проблеми становища робітників. Його праця «Положение и борьба
рабочего класса Украины (60–90 годы ХІХ в.)» побачила світ у
1963 р. На початку дослідження подається змістовний історіогра-
фічний аналіз досліджуваної теми. На основі великої кількості ар-
хівних джерел було ґрунтовно досліджено становище робітничого
класу, розвиток його руху в Україні у другій половині ХІХ ст. Ви-
світлено питання виникнення і діяльності соціал-демократичних
організацій. У зазначений період робітничий клас зростав чисель -
но, збільшувалась кількість постійних робітників, виникав контин -
гент спадкових пролетарів. Одним із джерел формування робітни-
чого класу стали сім’ї самих робітників на відміну від попередніх
часів. Остаточний і повний відрив робітників від землі, концентра -
ція пролетаріату в промислових центрах значною мірою сприяли
формуванню його класової свідомості. Загалом на 1891 р. в оброб -
ній промисловості України, за неповними даними офіційної фаб-
рично-заводської статистики, кількість робітників на підприєм-
ствах, узятих на облік, становила 146,9 тис. осіб. Ускладнювалася
галузева структура робітничого класу. На першому місці, як і в по-
передні десятиріччя, перебував великий загін робітників цукрової
промисловості, який налічував понад 79 тис. осіб. Усі робітники
тут були зайняті на підприємствах заводського типу. У 80–90-х рр.
ХІХ ст. швидко виріс новий великий загін робітників-металістів і
машинобудівників, другий за чисельністю серед індустріального
пролетаріату України, — понад 22,5 тис. осіб. Серед металістів аб-
солютну більшість становили робітники, зайняті на підприємствах
фабрично-заводського типу. Робітники, які були задіяні у вироб-
ництві будівельних матеріалів, були третіми за чисельністю серед
промислових робітників України — понад 10,8 тис. осіб.16 Слід
відзначити, що історику вдалося висвітлити не стільки матеріальне
становище робітників, скільки їх кількісні показники.
Має науковий інтерес для всебічного аналізу досліджуваної на -
ми проблеми і колективна праця Ф.Є.Лося, І.О.Гуржія, Й.Т.Щер -
бини та О.І.Лугової «Історія робітничого класу Української РСР,
Т.І» (К., 1967). В окремому її розділі під назвою «Становище ро-
бітничого класу» охарактеризовано умови праці робітників різ-
них галузей виробництва, простежено обсяги їх заробітної плати,
умови проживання та наявність побутових зручностей, травма-
336
тизм робітників і їх медичне обслуговування, обсяги штрафів, які
стягувалися з них підприємцями та ін. І хоча роботу написано ціл-
ком і повністю у відповідності до пануючої у ті часи ідеології про
нещадну експлуатацію найманих робітників приватним капіта-
лом, все ж автори вимушені були констатувати: «У 90-х роках за-
робітна плата кваліфікованих робітників на деяких металургій-
них заводах була досить висока. Зокрема, на Брянському заводі в
Катеринославі середній заробіток за даними буржуазного еконо-
міста Є.Рогозіна, становив 34 крб. 60 коп. на місяць, а майстрові
(кваліфіковані робітники) одержували від 30 до 90 крб. на місяць,
чорнороби взимку 70 коп., а літом від 80 коп. до 1 крб. на день.
Приблизно такий же рівень заробітної плати був і на Гданцівсь-
кому металургійному заводі. Проте зростання заробітної плати
набагато відставало від продуктивності праці, що яскраво видно
з даних по Південно-Дніпровському заводу. В 1889–1890 рр. –
2724 крб. на рік. За цей же період середній річний заробіток штат-
ного робітника виріс з 1 крб. 77 коп. до 1 крб. 85 коп. на день, а
поденного так і залишився на рівні 1 крб. 9 коп. на день»17.
Значна увага вчених приділялась і дослідженню добробуту
українського селянства. За радянських часів найбільше у цій ца-
рині було здійснено М.Н. Лещенком. Хоча його праці і присвя-
чені переважно класовій боротьбі селян, та все ж з їх сторінок
можна простежити зміни у добробуті українського селянства18.
Досить складним і суперечливим процесам первісного нагро-
мад ження капіталу в Україні присвячене цікава й ґрунтовна моно -
графія І.С. Слабєєва «З історії первісного нагромадження капіталу
на Україні (Чумацький промисел і його роль у соціально-еконо-
мічному розвитку України XVIII – першої половини ХІХ ст.)»
(К., 1964)19. У цій праці історик простежив еволюцію виникнення
та розвитку чумацтва в Україні, показав вплив поширення чу-
мацької торгівлі на розширення сфери споживання широких
верств населення, відтворив розширення залізничної мережі та
річкового транспорту на території українських земель та відоб-
разив вплив цих процесів на розвиток внутрішнього ринку та доб-
робут широких верств населення.
Окремо слід сказати про монографію О.І. Лугової «Сільсько-
господарський пролетаріат півдня України в період капіталізму»
(К., 1965). Завдяки залученню широкого кола джерел на яскравому
337
історичному тлі дослідниці вдалося охарактеризувати соціальний
склад, форми найму, обсяги заробітної плати, умови праці та ве-
личину робочого часу й умови проживання сільськогосподарських
робітників України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.20
Варто згадати про монографічне дослідження Ю.П. Лаврова
«Металурги України в авангарді революційної боротьби (1895–
1904)» (К., 1970). І хоча ця праця у цілому присвячена багато-
гранній боротьбі робітників металургійних підприємств за свої
економічні та політичні права, та все ж з її сторінок можемо по-
черпнути свідчення про умови праці, обсяги і форми заробітної
плати та матеріальне становище металургів21.
Висвітлює проблему і підручник В.О. Голобуцького «Еконо-
мічна історія Української РСР. Дожовтневий період» (К., 1970).
З його сторінок дізнаємося про головні тенденції розвитку соці-
ально-економічних процесів в Україні. І хоча тут факти підібрані
тенденційно, однак робота написана доступною для широкого за-
галу читачів мовою на високому академічному рівні22.
Істотний внесок у розробку досліджуваної нами проблеми
здійснив відомий український історик В.Г. Сарбей. Будучи про-
фесійним фахівцем періоду історії України ХІХ – початку ХХ ст.,
він у своїх монографіях, підручниках, наукових статтях, та розді-
лах у колективних працях, досліджуючи передусім політичну
історію України, обов’язково звертав увагу на стан добробуту її
населення. Так, приміром, у 9-му томі видання «Україна крізь
віки», який вийшов під назвою «Національне відродження
України» за авторством В.Г.Сарбея, справедливо відзначається,
що «…земства в Україні (там, де вони діяли з 1864 р.) відіграли
значну роль у піднесенні добробуту, рівня освіти, національної
свідомості населення. Це добре видно, як порівняти Лівобережжя
з Правобережжям, де ці показники були нижчими. Адже земства
тут виникли аж 1911 р., бо до того царизм не давав дозволу на їх
заснування, боячись, щоб вони не потрапили під вплив польсько-
шляхетського руху»23.
При здійсненні у цілому досить критичного аналізу аграрної
реформи П. Столипіна та її впливу на добробут широких верств
населення, В.Г. Сарбей вказував, що «…і все-таки саме в Україні
(насамперед, Правобережній і Південній), де було багато замож-
них господарів, сільське населення найспокійніше виходило з
338
общин. На хутори і відруби виселилось 226 тис. господарств, що
становило майже половину їхньої загальної кількості. Це сприяло
розвиткові капіталізму на селі, зростанню товарності господар-
ства, ширшому застосуванню машин і добрив»24.
У колективних працях «Хроника рабочего движения на
Украине (1861–1899)» (К., 1991) та «Хроника революционного
рабочего движения на Украине (1900-1917)»(К., 1987) показано
боротьбу робітників за покращання свого добробуту. Завдяки цим
роботам можна простежити, як відбувалися зміни в умовах праці
та економічному забезпеченню робітників. Ці документальні
праці допомагають усвідомити, що покращання добробуту робіт-
ників відбувалося не безболісно, а у жорсткій боротьбі за свої еко-
номічні і політичні права25.
Соціально-культурній сфері життя робітників присвячене до-
слідження В.І.Кізченко «Культурный облик пролетариата
Украины в период империализма» (К., 1990). У праці розглянуто
доступні для робітників у той період засоби культурного роз-
витку: загальноосвітні і професійно-технічні навчальні заклади
для дітей робітників, різні заклади позашкільної освіти й куль-
турно-просвітницької роботи (вечірні та недільні класи, курси і
школи, бібліотеки-читальні, народні читання й науково-популярні
лекції, художня самодіяльність). Крім того, авторкою проаналізо-
вано урядову політику в галузі освіти робітників, наводяться кон-
кретні факти щодо фінансування культурної сфери робітників.
У колективній праці С.В. Кульчицького, В.Ф. Верстюка,
О.В. Головка, В.М. Даниленка, В.С. Коваля, Н.А. Шип та ін. «На-
риси з історії українського національного руху» (К., 1994) оха-
рактеризовано стан освіти в Україні, вирішення питання про ста-
тус української мови, розвиток політичної ситуації тощо26.
Серед яскравої плеяди сучасних дослідників слід виділити
роботи Н.А. Шип. Так, у ґрунтовній науковій монографії «Интел-
лигенция на Украине (ХІХ в.)» (К., 1991) дослідниці вдалося
побудувати цікаву розповідь про витоки формування інтелігенції
в Україні, її соціальний склад, правовий статус та добробут.27
У розвідці «Київська духовна академія - центр вищої духовної
освіти Над дніпрянської України» автор висвітлює проблеми утри -
мання ви кладачів цієї установи, фінансування їх наукових від ряд -
жень, об сяги й умови прийому абітурієнтів, умови проживання
339
і добробут учнівської молоді та ін.28 Справжньою перлиною нау-
кової творчості дослідниці стала монографія «Київська духовна
академія в культурно-освітянському просторі України (1818-1919)»
(К., 2010). Використовуючи широкий інструментарій наукового
пошуку та нові джерела їй вдалося побудувати цікаву розповідь
про роль цього навчального закладу в піднесенні освітнього по-
тенціалу населення українських земель у ХІХ – на початку
ХХ ст.29 Особливу цінність мають наведені дані про соціально-
правове становище викладачів і студентів академії та рівень їх ма-
теріального добробуту.
Багатотомне видання «Історія міст і сіл Української РСР»
(у 26 т.), в створенні якого брали участь учені Інституту історії
України, як узагальнююча праця допомагає розібратися у того-
часній економічній ситуації, залучити дані про умови праці робіт -
ників, зайнятість населення, кількість закладів освіти тощо. Голов-
ною цінністю цього видання є те, що в кожному з томів поряд з
висвітленням історії конкретної області чи міста України в окре-
мих підрозділах розглядаються питання соціально-економічного
становища регіону в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
У монографічному дослідженні Т.І. Лазанської «Історія під-
приємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової ста-
тистики XIX ст.)» (К., 1999) чи не уперше у вітчизняній історіо-
графії ґрунтовно простежено історичний процес виникнення та
розвитку класу підприємців. Визначено головні джерела поход-
ження підприємців, характер їх економічної діяльності та ін.
Особливо цінними є наведені дані про матеріальний стан та жит-
тєвий рівень представників підприємництва30.
Важливе значення для опрацювання проблеми добробуту на-
селення м. Києва в минулому має «Науково-допоміжний бібліо-
графічний покажчик у виданнях XVII ст. –– 2000 р.: Т. І. Кн. 2.»
(К., 2009)31. З його допомогою можна від слідкувати необхідні ви-
дання з соціально-економічної тематики історії Києва другої по-
ловини ХІХ – початку ХХ ст.
Монографічне дослідження відомих українських істориків
О.П. Реєнта та О.В. Сердюка «Сільське господарство України і
світовий продовольчий ринок (1861-1914 рр.)» (К., 2011) дає мож-
ливість багатогранно аналізувати проблему добробуту тогочасного
суспільства. Так, спочатку автори проаналізували землеволодіння
340
в Україні після селянської реформи 1861 р. і справедливо відзна-
чили, що «замість того, щоб серйозно аналізувати ситуацію на
ринку та економічну політику урядових кіл, історики зосеред-
жують зусилля на критиці високих цін на продукти харчування
для міських споживачів. У відриву від реалій світового ринку вони
не помічають того, що насправді ціни були низькими, і що це було
вигідно найперше підприємницькій буржуазії. Завдяки цьому
остан ня могла виплачувати робітникам і службовцям замалу заро-
бітну плату і не піклуватися надто про раціоналізацію виробниц-
тва. Ще гіршими були наслідки для села, оскільки низький рівень
цін на продукти землеробства і тваринництва гальмував пере хід
сільського господарства на рейки інтенсивного розвитку, підви-
щення добробуту більшості населення України. На жаль, ця тен-
ден ція в нашій історіографії зберігається до сьогоднішнього дня»32.
На думку вчених скупка за безцінь перекупниками у селян
урожаю та продуктів тваринництва призводила до їх зубожіння і
не давала можливості хоч якось раціоналізувати господарства за
рахунок запровадження техніки чи агрокультурних заходів.
Більше того, засилля посередників в аграрній сфері постійно при-
зводило до монополізації ринків сільськогосподарської продук-
ції, а це, за нашим переконанням, можна вважати однією з рис
первісного нагромадження капіталу, котре цілком відповідало тій
історичній епосі. Отже, вплинути на процеси ціноутворення на
ринках закупівель, а тим більше здійснити цінову реформу, про
яку автори згадують на початку роботи33, правляча верхівка не
мала ні змоги, ні бажання.
Надзвичайно повільні зміни у сфері землеволодіння не давали
можливості розвивати дрібнотоварне сільськогосподарське ви-
робництво, що в свою чергу призводило до аграрного перенасе-
лення країни та зростання соціальної напруги. Автори вказують,
що «за сорок років після реформи 1861 р. сільське населення
збільшилося на 86%, а площа селянських земель – лише на
31%»34. Разом з тим, у пореформену добу дворяни втратили
значну частину своїх земель, а сумарні володіння селян потроху
збільшувалися.
За переконанням авторів пореформена доба характеризується
значним зростанням посівних площ з величезним переважанням
хлібних культур. Останнє визначалося природно-кліматичними
341
умовами, історичними традиціями народу та пристосуванням
рільництва до експорту зерна на світовий ринок. На початку
ХХ ст. зросли посіви коренеплодів, бобових культур і кормових
трав для відгодівлі домашньої худоби, посилився відхід від за-
старілого трипілля до більш продуктивних багатопільних систем
у польовому господарстві України.
Аналізуючи роль українських волів, як головного засобу гужо -
вого транспорту у розвитку сільського господарства, дослідники
констатують, що «надзвичайно високою була працездатність
волів сірої степової породи, які могли працювати по 10–12 годин
щоденно і перевозити у парній запряжці до 100–120 пуд. ван-
тажу»35. Досліджуючи продовольчі ресурси України і світу, автори
відзначають, що країни Західної Європи за високої врожайності
зерна продовжували завозити пшеницю та продукти її переробки
у величезних кількостях з інших континентів. «Останнє зайвий
раз свідчить про високий життєвий рівень населення цих країн,
його фінансові можливості»36. Здійснивши кропіткий аналіз вну-
трішнього споживання збіжжя, урожайності хлібних культур та
вмісту клейковини у пшеницях України та ряду країн світу, до-
слідники дійшли закономірного висновку, що «…борошно з
української пшениці за своїми якостями і властивостями мало
високий рейтинг на світовому хлібному ринку»37. При аналізі ре-
сурсів тваринництва історики зазначають, що в реальній дійс нос -
ті вони стихійно спрямовувалися в русло екстенсивного розвит ку
зернового землеробства з подальшим виснаженням ґрунтів. За цих
обставин ціни на м’ясні продукти на головних споживчих ринках
Російської імперії підвищилися за 1902–1911 рр. в оптовому про-
дажу на 50%, а в роздрібному – на 65%38.
Досліджуючи цукрові ресурси України і країн світу, автори ре-
тельно аналізують як динаміку його виробництва, так і обсяги по-
душного споживання. На їх думку зростання споживання цукру в
Україні стримувалося передусім високими цінами на нього, що
було наслідком фіскальної політики царського уряду та деяких
інших причин. Разом з тим, дослідники стверджують, що «із роз-
витком й удосконаленням техніки цукрового виробництва в
Україні ціни на солодкий продукт потроху знижувалися, проте за-
лишалися дуже високими порівняно з експортними, навіть без
урахування акцизу»39. Заслуговує схвалення здійснене авторами
342
кропітке вивчення динаміки споживання алкогольних напоїв. За-
галом автори зі щемом у серці шкодують нашого безталанного
українського селянина, котрий під тиском урядових податків, не-
долугої фінансової системи, оточений монополістами-перекуп-
никами та іншими негативними умовами, все ж таки з останніх
сил прагнув налаштувати своє господарство на ринкові рейки
шляхом підвищення його товаризації, щоб досягти більш висо-
кого рівня добробуту.
Не менш цінною для всебічного висвітлення проблем добро-
буту населення України на початку ХХ ст. є фундаментальна
праця вищезгаданих авторів «Перша світова війна і Україна»
(К., 2004). Головною заслугою цієї книги є те, що вона є першим
у вiтчизнянiй iсторiографiї виданням про Велику вiйну, яке при-
свячене не бойовим дiям, вiйськовим операцiям i битвам на
українських землях, а виявленню ролi та значення економiчного
потенцiалу України в межах Росiйської iмперiї в роки вiйни.
Особливе мiсце вiдведено впливу вiйни на суспiльнi процеси в
Надднiпрянськiй Українi, вiдтворенню загальної картини полi-
тичного, соцiально-економiчного, етноконфесiйного, iдеологiч-
ного та культурного життя українського народу в перiод воєнного
лихолiття. Книга написана на великiй джерельнiй базi – архiвнi
документи, матерiали преси, численнi офiцiйнi й статистичнi
збiрники, рiзноманiтнi вiсники тогочасних державних i гро-
мадських органiзацiй, а також iсторичнi працi з порушеної теми
за останнi 90 рокiв. Iсторичну та iнформацiйну цiннiсть моно-
графiї пiдвищують рiзноманiтні таблиці, якi суттєво доповнюють
авторський текст i допомагають читачевi розiбратися з iнформа-
цiєю. Найбiльш фундаментальними й цiнними у монографiї є роз-
дiли про промисловiсть i сiльське господарство України у роки
вiйни40.
Участь профспілок у боротьбі за покращання добробуту насе-
лення України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. все-
бічно розкрито в колективній праці «Нариси історії професійних
спілок України» (К., 2002). Зі сторінок цього видання дізнаємося,
що як безпечні умови праці, так й оптимальний робочий день та
достойна заробітна плата здобувалися найманими робітниками у
жорстокій боротьбі між працею та капіталом, а ключову роль у
ній відігравали саме професійні союзи робітників41.
343
Важливу роль у ґрунтовному дослідженні добробуту жителів
України у ХІХ – на початку ХХ ст. мають праці О.М. Доніка. Так,
у монографії «Родина Терещенків в історії доброчинності»
( К., 2004) досліджено доброчинну діяльність представників цієї
відомої української родини підприємців-поміщиків. Особливу
увагу автором приділено висвітленню їхньої діяльності як фун-
даторів і покровителів закладів соціального захисту й охорони
здоров'я, початкової, ремісничо-професійної, середньої та вищої
освіти, культурно-освітніх філантропічних товариств тощо.
Також розглянуто меценатську діяльність і колекціонування тво-
рів мистецтва членами родини Терещенків, показано їхній ваго-
мий внесок у культурну й духовну спадщину України. З'ясовано
суспільні та моральні чинники тогочасної епохи, що спонукали
Терещенків як представників підприємницького класу до широкої
доброчинної й меценатської діяльності42. Зі сторінок цієї книги
ми переконуємося, що розвиток доброчинної справи значною
мірою сприяв покращанню добробуту населення.
Не менш цікавою є наступна праця цього історика «Купецтво
України в імперському просторі (ХІХ ст.)» (К., 2008). Ця моно-
графія присвячена основним аспектам формування і діяльності
купецтва в українських губерніях Російської імперії у ХІХ ст. як
верстви з окремим соціально-правовим статусом, становою й про-
фесійною організацією. На її сторінках ретельно проаналізовано
форми й основні напрямки купецького підприємництва, визна-
чено етнічно-релігійну структуру купецтва України, з'ясовано ди-
наміку його чисельності протягом вказаного періоду, участь в ор-
ганах міського самоврядування та інших об'єднаннях. Значну
увагу приділено соціокультурному виміру діяльності купецької
верстви та показано її роль в економічному й громадському житті
України в ХІХ ст. Особлива цінність цієї книги полягає в тому,
що вона надає дані про матеріальне становище представників
купецького стану в Україні43.
Істотне значення для вивчення проблеми добробуту має фунда-
ментальне дослідження В.С. Шандри «Генерал-губернаторства
в Україні: ХІХ – початок ХХ століття» (К., 2005). У монографії роз -
гля дається історія генерал-губернаторств, заснованих в україн-
ських губерніях Російської імперії – Малоросійського (1802–1856),
Новоросійського та Бессарабського (1822–1874) і Київського
344
(1832–1914). Простежується, як за однакової форми врядування з
тотожніми функціями, з децентралізацією й концентрацією влад-
них повноважень генерал-губернаторів здійснювалося управління
набутими територіями. З'ясовуються методи й засоби інтеграції
у складі імперії історичних регіонів з геополітичними, етносоці-
альними та господарськими відмінностями. Розглядаються шляхи
усунення локальних особливостей у законодавстві, управлінні,
соціальних структурах, формах землеволодіння, темпи модерні-
зації і, як наслідок, асиміляції та акультурації місцевого насе-
лення. Особливу цінність становлять свідчення про грошове
утримання чиновників імперської адміністрації, їх матеріальний
стан, робочий час та умови праці44.
Важливий аспект життєвого рівня населення розкрито в мо-
нографії Н.О. Шапошнікової «Продовольче становище в Україні
в роки Першої світової війни (липень 1914 – лютий 1917рр.)»
(К., 2002). У цій роботі дослідницею комплексно висвітлено про-
довольче становище в Україні під час Першої світової війни. На
її думку напередодні і в період війни Україна була одним із голов -
них світових виробників і експортерів хліба, цукру та продуктів
тваринництва. Потужні виробничі можливості українських гу-
берній забезпечували продовольством військо і населення міст та
промислових регіонів Російської імперії. Однак, на третьому році
війни урядові кола віддали остаточну перевагу адміністративним
методам регулювання ринку продуктів. Новий курс економічної
політики царського уряду, який знайшов втілення у продовольчій
розверстці міністра землеробства О.О. Ріттіха, був викликаний
обставинами війни, відповідав традиціям Російської імперії та
мисленню більшої частини правлячої верхівки. Виникненню про-
довольчої кризи в роки війни сприяли помилки в урядовій полі-
тиці. Майже виключне пристосування економіки до потреб армії
призвело до катастрофічного зменшення виробництва сільсько-
господарських машин і товарів народного споживання, згортання
традиційного обміну між містом і селом. Як наслідок, рівень то-
варності сільськогосподарських культур, особливо хлібних, різко
знизився, що загострило продовольчу кризу. Вирішальну роль у
виникненні і загостренні продовольчої кризи зіграли такі об’єк-
тивні чинники, як довготривалість війни, транспортна криза, за-
гальний занепад народного господарства. Проте, за переконанням
345
дослідниці, не зважаючи на нестачу продуктів харчування та ви-
сокі ціни на них в роки війни, немає жодних підстав характери-
зувати продовольче становище в Україні напередодні Лютневої
революції 1917 р. як продовольчу катастрофу і початок голоду45.
Істотний науковий інтерес для вивчення різних аспектів добро -
буту представників міської спільноти українських земель в імпе рії
Романових представляє і книга О.Л. Вільшанської «Повсякденне
життя міст України кінця ХІХ – початку ХХ ст.: європейські
впливи та українські національні особливості» (К., 2009). У цій
монографії досліджено особливості повсякденного життя меш-
канців міст України кінця ХІХ – початку ХХ ст. Проаналізовано
соціокультурні явища, які призвели до змін у повсякденні городян
в зазначений період. Зокрема розглянуто роль технічних винахо-
дів, що впроваджувалися у побут, а також вплив моди та реклами
на спосіб життя пересічних городян. Особливу увагу приділено
висвітленню українських національних рис у здебільшого здена-
ціоналізованому та європеїзованому міському повсякденні. По-
казано, як саме національні особливості виявлялися в облашту-
ванні житла, одязі та харчуванні міського населення46.
Узагальнюючи вищенаведений матеріал у якості висновку на-
шого дослідження слід відмітити:
1. Представники радянської історичної науки торкаючись у
своїх працях проблеми добробуту широких верств населення пі-
дросійської України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
одностайно акцентували увагу на важкому матеріальному стано-
вищі трудящих мас. Тим самим вони обґрунтовували постулат па-
нуючої у ті часи марксистсько-ленінської ідеології про те, що
разом із розвитком капіталізму який вступав в імперіалістичну
стадію розвитку, відбувалось неминуче абсолютне і відносне зу-
божіння пролетаріату. Така тенденція висвітлення радянськими
істориками матеріального становища робітників і селян мала на
меті здійснення наукового обґрунтування неминучості зростання
класової боротьби яка закономірно увінчалась «Великою Жовт-
невою соціалістичною революцією». Проте, навіть радянські до-
слідники в своїх роботах змушені були констатувати факт про до-
сить високе матеріальне утримання висококваліфікованих
робітників та представників інтелігенції і представників вільних
професій.
346
2. Разом з набуттям Україною незалежності вітчизняні істо-
рики у своїх наукових працях все більше переосмислюють творчі
підходи своїх дореволюційних попередників та авторів радянської
доби прагнучи більш об’єктивно підходити до аналізу матеріаль-
ного становища та добробуту мешканців українських земель у до-
сліджуваний період. Однак, в ряді робіт відчувається вплив ра-
дянської історіографічної спадщини, що проявляється в
продовженні застосування марксистської методології стосовно
аналізу соціально-економічних процесів.
3. Сучасні українські історики при здійсненні аналізу добробуту
жи телів України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. прагну -
чи максимально об’єктивно висвітлити соціально-економічні про-
цеси все більше звертаються до найновіших концепцій сучасного
світового гуманітарного знання. Така тенденція дає можливість роз -
гля дати соціально-економічні процеси в регіоні в контексті розвитку
ринкових відносин у масштабах світового господарства в цілому.
1 Николай Он. Очерки нашего пореформенного общественного хо-
зяйства. – Спб, 1893. – С. XV.
2 http://www.strana-oz.ru
3 Там же.
4 Гумилев Л.Н. Этногенез и биосфера земли. Под ред. В.С.Жеку-
лина. – Л.:Гидрометиздат, 1990. – С.254.
5 Там же. – С.256–257.
6 http://vidgolos.com/118108-totalna-bilshist- ukrayinciv-pokrashhen-
nya-zhittya.html
7 Андрієнко Л. Про кількісні параметри визначення бідності в
Україні//Збірник наукових праць. Міжнародна економіка. – К: ІСЕ МВ
НАНУ, 2002. – Вип.35. – С.127.
8 Людський розвиток в Україні: інноваційний вимір (колективна мо-
нографія) / За ред. Е. М. Лібанової. — К.: Ін-т демографії та соціаль-
них досліджень НАНУкраїни, 2008. — 383с.
9 Молчанов В.Б. Теоретичні підходи до вивчення життєвого рівня
населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.//
Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – К.: Ін-т іст. Укр. НАН
Укр., 2011. – Вип. ХVІІІ. – С.411 – 438.
347
10 Зкономическая энциклопедия. Политическая экономия/А.М.Ру-
мянцев – М.:Сов.энц-я,1980. – С.238.
11 http://www.epravda.com.ua/publications/2011/07/29/293290/
12 Девізна політика – один з методів дії держави на рух курсу на-
ціональної валюти шляхом прямої купівлі-продажу іноземної валюти.
З метою підвищення курсу своєї валюти центральний банк держави
продає іноземну валюту і купує свою національну, штучно збільшуючи
попит на неї на валютних ринках. Купівля іноземної валюти збільшує
пропозицію національної валюти і знижує її курс. Головною умовою
проведення девізної політики є наявність в країні значних валютних
резервів. Впливаючи на попит і пропозицію валюти, держава тимча-
сово згладжує коливання валютного курсу, але не може усунути сти-
хійну його основу і затримати знецінення валюти при розладі платіж-
ного балансу і посиленні інфляції. Різновидом девізної політики є
валютна інтервенція, яка відрізняється більшими масштабами і корот-
ким періодом застосування.
13 Власенко В.Е. Денежная реформа в России 1895-1898 гг. - К.: Изд-
во Ак. наук УССР, 1949. - 217 с.
14 Гуржій І.О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні.
– К., 1962. – 204 С.
15 Його ж. Україна в системі всеросійського ринку 60 – 90-х років
ХІХ ст. – К., 1968. – 188с.
16 Парасунько О. А. Положение и борьба рабочего класса Украины
(60-90-е годы ХІХ века). – К.: АН УССР, 1963. – 576 с.
17 Історія робітничого класу Української РСР. – Т.І. – К.: Наукова
думка, 1967 – С.150.
18 Лещенко М.Н. Селянський рух на Правобережній Україні в пе-
ріод революції 1905-1907 рр. – К.: Вид-во АН УРСР, 1955. - 229 с.;
Його ж. Сторіччя падіння кріпосного права. – К.: Рад-ка Укр., 1961. –
48 с.; Його ж. Класова боротьба в українському селі на початку XX сто -
ліття. – К.,: Вид-во політ. літ-ри Укр., 1968. – 204 с.; Лещенко М.Н.,
Михайлик О.Г. Класова боротьба в українському селі в епоху домоно-
полістичного капіталізму. – К.: Наук. д-ка, 1970. – 304 с.; Лещенко М.Н.
Утворення союзу робітничого класу і селянства в роки першої Росій-
ської революції (До 70-річчя революції 1905–1907 рр. у Росії). – К.:
Знання, 1975. – 48 с.; Його ж. Українське село в революції 1905–1907 рр.
– К.: Наук. д-ка, 1977. – 360 с.
348
19 Слабєєв І.С. З історії первісного нагромадження капіталу на
Україні: Чумацький промисел і його роль у соціально-економічному
розвитку України XVIII – першої половини XIX ст. – К.: Наук. думка,
1964. – 140 с.
20 Лугова О.І. Сільськогосподарський пролетаріат півдня України в
період капіталізму. – К.: Наук. д-ка, 1965. – 190 с.
21 Лавров Ю.П. Металурги України в авангарді революційної бо-
ротьби (1895–1904). – К.: Наук. д-ка, 1970. – 192 с.
22 Голобуцький В.О. Економічна історія Української РСР. Дожовт-
невий період. Навч. посіб. для студ. економіч. спец. вузів. – К,: Рад.
шк., 1970. – 298 с.
23 Сарбей В.Г. Національне відродження України. Україна крізь віки.
– Т.9. – К.: Альтернативи, 1999. – С. 164.
24 Там само – С.288.
25 Хроника революционного рабочего движения на Украине (1900–
1917): Справ. / Сост. О. А. Белоцкая и др. ; отв. ред. В.Г. Сарбей. – К.,
1987. – 375 с.; Хроника рабочего движения на Украине(1861-1899) /
Сост.:Т.И.Лазанская и др., Отв.ред.А.Ф. Овсиенко. - К: Наук. д-ка, 1991.
– 148 с.
26 Шип Н.А. Нариси з історії українського національного руху. – К.:
Ін-т іст. Укр. НАН Укр., 1994. – 190 с.
27 Її ж. Интеллигенция на Украине (XIX в.): Ист.-социал. очерк. –
К.: Наук. д-ка, 1991. – 172 с.
28 Її ж. Київська духовна академія - центр вищої духовної освіти
Наддніпрянської України в ХІХ – на початку ХХ ст.// УІЖ, – №2, 1999.
– С.71 – 78.
29 Її ж. Н.А. Київська духовна акаднмія в культурно-освітянському
просторі України (1818-1919). – К, 2010. – 436 с.
30 Лазанська Т. І. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах
торгово-промислової статистики XIX ст.). – К.: Ін-т іст. Укр. НАН Укр.
1999. – 282 с.
31 Історія міста Києва періоду 186І – першої половини 1917 рр.
Наук.-допом. бібліогр. покажчик у виданнях XVII ст.––2000 р. / Ред.
кол. В.А. Смолій, О.І. Гуржій, Л.Є. Дем’янова, Н.А. Дехтярьова,
С.В. Кульчицький, Л.Я. Муха: Т. І. Кн. 2. –– К.: Ін-т іст. Укр. НАН
Укр. – 2009. – 199 c.
349
32 Реєнт О.П., Сердюк О.В. Сільське господарство України і світо-
вий продовольчий ринок (1861-1914 рр.). - К.: Ін-тут іст. Укр. НАН
Укр., 2011. - С.26 – 27.
33 Там же – С.6.
34 Там же – С.31.
35 Там же – С.66.
36 Там же – С.100.
37 Там же – С.130.
38 Там же – С.131.
39 Там же – С.152.
40 Реєнт О.П., Сердюк О.В. Перша світова війна і Україна. – К.:
Генеза, 2004. – 480 с.
41 Нариси історії професійних спілок України/Федер. проф-к Укр.
гол. ред. О.М. Стоян; кер. авт. кол-ву О.П. Реєнт. – К., 2002. – 732 с.
42 Донік О. М. Родина Терещенків в історії доброчинності. – К.:
Ін-т іст. Укр. НАН Укр., 2004. – 314 с.
43 Його ж. Купецтво України в імперському просторі (ХІХ ст.). – К.:
Ін-т іст. Укр. НАН Укр., 2008. – 271 c.
44 Шандра В. С. Генерал-губернаторства в Україні: ХІХ – початок
ХХ століття. – К.: Ін-т іст. Укр. НАН Укр., 2005. – 427 с.
45 Шапошнікова Н.О.Продовольче становище в Україні в роки Пер-
шої світової війни (липень 1914 – лютий 1917 рр.) – К.: Ін-т іст. Укр.
НАН Укр., 2002. – 173 с., 1 табл.
46 Вільшанська О.Л. Повсякденне життя міст України кінця ХІХ –
початку ХХ ст.: європейські впливи та українські національні особли-
вості. – К.: Ін-т іст. Укр. НАН Укр., 2009. – 172 с.
350
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40023 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0023 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:43:52Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Молчанов, В. 2013-01-07T19:20:18Z 2013-01-07T19:20:18Z 2012 Проблема добробуту населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в наукових творах учених Інституту історії України / В. Молчанов // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 22. — С. 329-350. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. XXXX-0023 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40023 uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Концептуальні, інструментальні та проблемні виміри української історії Проблема добробуту населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в наукових творах учених Інституту історії України Article published earlier |
| spellingShingle | Проблема добробуту населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в наукових творах учених Інституту історії України Молчанов, В. Концептуальні, інструментальні та проблемні виміри української історії |
| title | Проблема добробуту населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в наукових творах учених Інституту історії України |
| title_full | Проблема добробуту населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в наукових творах учених Інституту історії України |
| title_fullStr | Проблема добробуту населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в наукових творах учених Інституту історії України |
| title_full_unstemmed | Проблема добробуту населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в наукових творах учених Інституту історії України |
| title_short | Проблема добробуту населення України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в наукових творах учених Інституту історії України |
| title_sort | проблема добробуту населення україни в другій половині хіх – на початку хх ст. в наукових творах учених інституту історії україни |
| topic | Концептуальні, інструментальні та проблемні виміри української історії |
| topic_facet | Концептуальні, інструментальні та проблемні виміри української історії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40023 |
| work_keys_str_mv | AT molčanovv problemadobrobutunaselennâukraínivdrugíipoloviníhíhnapočatkuhhstvnaukovihtvorahučenihínstitutuístorííukraíni |