Репресивні заходи радянської влади щодо громадян єврейської національності в УРСР (1960-ті – 1980-ті рр.)
Being based on the archival documents of Ukranian KGB, the article dedicated to the restricting and repressive measures of Soviet Ukraine authorities about the Jewish citizens, especially as for the banning of their mass emigration.
Saved in:
| Published in: | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
|---|---|
| Date: | 2004 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2004
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40054 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Репресивні заходи радянської влади щодо громадян єврейської національності в УРСР (1960-ті – 1980-ті рр.) / О. Бажан // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 112-120. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40054 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Бажан, О. 2013-01-09T10:32:56Z 2013-01-09T10:32:56Z 2004 Репресивні заходи радянської влади щодо громадян єврейської національності в УРСР (1960-ті – 1980-ті рр.) / О. Бажан // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 112-120. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. XXXX-0112 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40054 Being based on the archival documents of Ukranian KGB, the article dedicated to the restricting and repressive measures of Soviet Ukraine authorities about the Jewish citizens, especially as for the banning of their mass emigration. uk Інститут історії України НАН України З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ З історії радянського тоталітаризму Репресивні заходи радянської влади щодо громадян єврейської національності в УРСР (1960-ті – 1980-ті рр.) Repressive measure of Soviet authority about the Jewish citizens of Ukrainian Soviet Socialistic Republic (1960th – 1980th) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Репресивні заходи радянської влади щодо громадян єврейської національності в УРСР (1960-ті – 1980-ті рр.) |
| spellingShingle |
Репресивні заходи радянської влади щодо громадян єврейської національності в УРСР (1960-ті – 1980-ті рр.) Бажан, О. З історії радянського тоталітаризму |
| title_short |
Репресивні заходи радянської влади щодо громадян єврейської національності в УРСР (1960-ті – 1980-ті рр.) |
| title_full |
Репресивні заходи радянської влади щодо громадян єврейської національності в УРСР (1960-ті – 1980-ті рр.) |
| title_fullStr |
Репресивні заходи радянської влади щодо громадян єврейської національності в УРСР (1960-ті – 1980-ті рр.) |
| title_full_unstemmed |
Репресивні заходи радянської влади щодо громадян єврейської національності в УРСР (1960-ті – 1980-ті рр.) |
| title_sort |
репресивні заходи радянської влади щодо громадян єврейської національності в урср (1960-ті – 1980-ті рр.) |
| author |
Бажан, О. |
| author_facet |
Бажан, О. |
| topic |
З історії радянського тоталітаризму |
| topic_facet |
З історії радянського тоталітаризму |
| publishDate |
2004 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Repressive measure of Soviet authority about the Jewish citizens of Ukrainian Soviet Socialistic Republic (1960th – 1980th) |
| description |
Being based on the archival documents of Ukranian KGB, the article dedicated to the restricting and repressive measures of Soviet Ukraine authorities about the Jewish citizens, especially as for the banning of their mass emigration.
|
| issn |
XXXX-0112 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40054 |
| citation_txt |
Репресивні заходи радянської влади щодо громадян єврейської національності в УРСР (1960-ті – 1980-ті рр.) / О. Бажан // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2004. — № 1/2 (22/23). — С. 112-120. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT bažano represivnízahodiradânsʹkoívladiŝodogromadânêvreisʹkoínacíonalʹnostívursr1960tí1980tírr AT bažano repressivemeasureofsovietauthorityaboutthejewishcitizensofukrainiansovietsocialisticrepublic1960th1980th |
| first_indexed |
2025-11-26T05:45:54Z |
| last_indexed |
2025-11-26T05:45:54Z |
| _version_ |
1850611287711547392 |
| fulltext |
З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ
112
Олег Бажан
(Київ)
РЕПРЕСИВНІ ЗАХОДИ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ЩОДО
ГРОМАДЯН ЄВРЕЙСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОСТІ В
УРСР (1960-ТІ – 1980-ТІ РР.)
Bazhan O. Repressive measure of Soviet authority about the
Jewish citizens of Ukrainian Soviet Socialistic Republic (1960th – 1980th).
Being based on the archival documents of Ukranian KGB, the article
dedicated to the restricting and repressive measures of Soviet Ukraine
authorities about the Jewish citizens, especially as for the banning of their
mass emigration.
Донедавна, навіть серед фахівців, єврейський національний рух
сприймався крізь призму окремих конфліктів й непорозумінь. Проте,
вже наприкінці 1940-х років він являв собою помітну силу, здатну від-
стояти свою честь і гідність, боротись за свої права і свободи. Консолі-
дацію та піднесення єврейського національного руху в Україні можна
цілком розглядати як закономірну реакцію єврейства на відкриті або
приховані антисемітські кампанії, наявну дискримінацію євреїв і, як
наслідок цього – “хронічну” юдофобію серед населення. Не останню
роль у розгортанні національного руху відіграло також утворення в
1948 р. держави Ізраїль, яка стала своєрідним символом відродження
єврейської нації.
Вивченню опозиційних настроїв серед осіб єврейської націона-
льності в Радянському Союзі, і в Україні зокрема, в 1950 – 1980-х рр.
значну увагу приділяли безпосередні учасники дисидентського руху в
СРСР Л. Алексеєва та І. Клейнер1. Проте внаслідок об’єктивних при-
чин (відсутність архівів, неперевіреність відомостей) згаданим авто-
рам не вдалось в повній мірі дослідити невід’ємну складову опозиції в
Україні, яким був єврейський національний рух. Тому у статті дослі-
Бажан О. Репресивні заходи радянської влади
113
джується законодавча та нормативна база, механізм репресивних захо-
дів тоталітарного режиму, націленого на нейтралізацію єврейського
національного руху в УРСР в 1960 – 1980-х рр.
Своєрідною прелюдією до зростання опозиційних настроїв се-
ред громадян єврейської національності в другій половині ХХ ст. стала
петиційна кампанія на рубежі 1940 – 1950-х рр. Аналіз документаль-
них матеріалів вищих органів влади та державного управління засвід-
чив кількісне зростання листів, надісланих на адресу ЦК КПРС, ЦК
Компартії України, союзного та республіканського урядів, засобів ма-
сової інформації, в яких порушувалися питання дискримінації осіб
єврейської національності. Деякі з них мали досить широкий резонанс.
Так, навесні 1953 р. предметом спеціального розгляду партійних та
радянських органів став лист з України, підписаний вигаданим прі-
звищем “Михайло Правдін”. Розгляд листа здійснювався за доручен-
ням першого заступника Голови Ради Міністрів СРСР Л. Берії, який не
проминув використати факти, наведені в повідомленні “М. Правдіна”,
щоб висловити особисте занепокоєння з приводу зростання “антисемі-
тизму до рівня державної небезпеки”2. Весною 1953 р. лист “М. Прав-
діна” став предметом спеціального розгляду партійних та радянських
органів СРСР. Хоча обговорення листа “М. Правдіна” проходило ціл-
ком формально, без глибокого і всебічного аналізу наявних фактів, він
відбивав настрої, які панували серед єврейського населення, засвідчив
небажання миритися з існуючим становищем.
Не залишився поза увагою вищого політичного керівництва
СРСР та УРСР і анонімний лист за підписом “професор М. Б. Н.”, яко-
му наводились конкретні приклади дискримінації євреїв у Києві, реа-
льні прояви антисемітизму в школах, вищих учбових та наукових за-
кладах. Спростування, зроблене першим секретарем ЦК КПУ М. Під-
горним, хоча і містило чимало різноманітної статистики та прізвищ,
однак загалом виглядало аж ніяк не переконливо3.
Якщо в 1950-х рр. під впливом недавніх політичних репресій
протести євреїв носили обережний характер, обмежувались петицій-
ною кампанією, охоплювали незначне коло осіб, то вже в першій по-
ловині 1960-х рр. вони набувають більш рішучих форм. Очевидно,
саме це дозволило відділу пропаганди і агітації ЦК Компартії України
зробити висновок, що сіоністській пропаганді піддаються не лише
окремі особи, а “певна частина єврейського населення республіки”4.
Органи КДБ при Раді Міністрів УРСР зафіксували ряд важливих
моментів, що свідчили про зростання активності серед осіб єврейської
національності. Так, слюсар Київського протезного заводу
Й.Чорнобильський в 1964 р. передав через американських туристів
З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ
114
інформацію про факти дискримінації євреїв в Україні, надруковану в
американському тижневику “Джюім Ньюс”(Єврейські новини). Свій
вчинок він пояснював бажанням, щоб “люди за кордоном знали про
нерівноправне становище євреїв в УРСР”5.
Докладну інформацію про становище євреїв в СРСР передав на
Захід у 1964 р. юрисконсульт з міста Мукачева Б. Городецький, якого
хвилювала не лише власна доля, а розв’язання життєво важливих про-
блем всіх євреїв, що проживали на теренах Української РСР. За по-
відомленнями спецслужби, постійні особисті контакти із закордоном
підтримували також громадяни І. Кушнір, Б. Гандельман, М. Ландо,
М. Альтман. Підготовлені ними матеріали часто використовувалися
зарубіжними засобами масової інформації. Регулярні зустрічі з інозем-
ними кореспондентами, представниками зарубіжних релігійних та
громадських організацій переслідували подвійну мету: належне інфо-
рмаційне забезпечення єврейського національного руху, а також ство-
рення світової громадської думки щодо ігнорування радянським ре-
жимом права євреїв на еміграцію.
Зневажаючи положення “Загальної декларації прав людини”
(1948 р.), в якій закріплювалося право кожної людини “залишати будь-
яку країну, включаючи свою власну і повертатися в свою країну”, ра-
дянські владні структури вбачали в еміграції не стільки демографічний
чи економічний аспекти, скільки ідеологічний. Виїзд з СРСР, що
уособлював собою “історичну перспективу людства”, “торжество со-
ціалістичної демократії” сприймався не інакше як зрада Батьківщині.
Саме тому всіляка протидія еміграції розглядалася в числі найбільш
важливих завдань владних структур СРСР.
Особливо гостро стояла проблема еміграції євреїв в Україні. За
даними Міністерства внутрішніх справ УРСР, в другій половині 1960-х
рр. заяви на виїзд подали 5762 громадянина єврейської національності,
що мешкали на території республіки6. Прагнучи за будь-яку ціну зу-
пинити потік еміграції, ЦК КПРС і ЦК Компартії України, союзний та
республіканський уряди прийняли ряд постанов, що ускладнювали
процес виїзду з країни. Серед них: постанова ЦК КПРС і Ради Мініст-
рів СРСР від 22 вересня 1970 р., якою затверджувалося положення про
виїзд за кордон та в’їзд до СРСР; постанови ЦК КПУ від 21 січня 1968
р. “Про практику розгляду в органах внутрішніх справ УРСР клопо-
тань про виїзд за кордон в приватних справах” та від 4 лютого 1970 р.
“Про стан та заходи по поліпшенню організації в республіці туристсь-
ких поїздок за кордон” , Указ Президії Верховної Ради СРСР від 3 серп-
ня 1972 р. про відшкодування від’їжджаючими за кордон державних
затрат за навчання тощо7. Однак урядові рішення по створенню штуч-
Бажан О. Репресивні заходи радянської влади
115
них перешкод для потенційних емігрантів з України виявилися мало
результативними. Не мала бажаного ефекту й діяльність мережі агіта-
ційних осередків, створених ідеологічним апаратом ЦК КПУ з метою
“боротьби з антирадянською сіоністською пропагандою”8. Більше то-
го, методи протидії еміграційним настроям єврейського населення та
відродженню національної самосвідомості дали протилежний ефект.
Якщо за всю другу половину 1960-х рр. бажання виїхати з України
виявило близько 6 тисяч євреїв, то лише в 1970-1973 рр. кількість по-
даних на виїзд заяв перевищувала 11 тисяч9 Не зменшувався цей пока-
зник і в наступні роки. Найбільше число бажаючих емігрувати з СРСР
наприкінці 1970-х років було зареєстровано в м. Києві (8,1 тис.), Одеській
(понад 6 тис.), Чернівецькій (1,8 тис.), Львівській (1,5 тис.) областях.
Активність “відмовників” не залишалась непоміченою силови-
ми міністерствами та відомствами, покликаними стримувати емігра-
ційні настрої єврейського населення. 21 жовтня 1971 р. голова КДБ
при Раді Міністрів СРСР Ю. Андропов, міністр внутрішніх справ
СРСР М. Щолоков та Генеральний прокурор СРСР Р. Руденко повідоми-
ли ЦК КПРС про те, що “в останнім часом (з лютого ц. р.) екстреміст-
ські елементи, підбурювані із-за кордону, організовують групові відві-
дування особами єврейської національності центральних і республі-
канських партійних та радянських органів, вручення їм колективних
заяв, в яких висловлюється протест проти “насильницького утриму-
вання євреїв в СРСР” і містяться ультимативні вимоги з питань.
пов’язаних з виїздом в Ізраїль”10.
Не без тиску силових структур були затверджені постанови ЦК
КПРС “Про заходи по посиленню боротьби з антирадянською антико-
муністичною діяльністю міжнародного сіонізму” (від 1 лютого 1972 р.)11.
7 вересня 1972 р. секретаріат ЦК КПРС за участю М. Суслова, Ф. Ку-
лакова, П. Дємічева, В. Кузнєцова та інших схвалив підготовлений
завідувачами відділами ЦК КПРС Фірюбіним та Яковлєвим “План ос-
новних пропагандистських і контрпропагандистських заходів у зв’язку
з черговою антирадянською кампанією міжнародного сіонізму”. Важ-
ливе місце в його реалізації відводилось КДБ при Раді Міністрів СРСР,
якому доручалось “вжити заходів до виявлення і припинення ворожих
акцій спецслужб супротивника, зарубіжних сіоністських організацій та
єврейських націоналістів у середині країни”12.
Таким чином, крім вже традиційних пропагандистських заходів
цей та інші партійні документи містили ряд нових моментів - застосу-
вання до так званих “єврейських націоналістів” репресій.
Виходячи з настанов вищого політичного керівництва СРСР, сек-
ретар ЦК КПУ В. Маланчук та завідувач відділом пропаганди і агітації
З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ
116
ЦК А. Мяловицький 15 серпня 1973 р. пропонували доручити Проку-
ратурі УРСР, Міністерству внутрішніх справ УРСР, Комітету держав-
ної безпеки при Раді Міністрів УРСР “посилити роботу по викриттю і
притягненню до кримінальної відповідальності активних пропагандис-
тів “руху” за виїзд євреїв з СРСР, емісарів зарубіжних сіоністських
центрів”13. Внаслідок цього кожна більш-менш значна акція активістів
євреїв -“відмовників” не залишалася поза увагою правоохоронних
органів Української РСР.
Особливо непокоїли правоохоронні органи такі форми протесту
“еміграційників” як проведення мітингів, демонстрацій, інших масо-
вих акцій. Останні, як правило, знаходили широкий резонанс і в СРСР,
і за кордоном. Наприклад, з винятковою ретельністю готувалися в КДБ
при Раді Міністрів СРСР та МВС СРСР до “всесоюзного походу євре-
їв” - демонстрації поблизу будинку ЦК КПРС на Старій площі 25 жов-
тня 1971 р., приуроченій до візиту генерального секретаря ЦК КПРС
Л.І. Брежнєва до Франції. В акції взяло участь близько 80 “відмовни-
ків” з Москви, Ленінграда, Риги, Вільнюса, Кишинева14. До демон-
страції також готувалися представники єврейської громади України.
Однак оперативні заходи, проведені правоохоронними органами рес-
публіки, перешкодили цим планам. Українська делегація була затри-
мана при виїзді з столиці України.
Для тиску на вищі органи державної влади група “відмовників”
регулярно проводила демонстрації в приймальнях Президії Верховної
Ради УРСР, республіканських міністерств і відомств. Одна з перших
таких демонстрацій відбулася 22 липня 1971 р. в приймальні українсь-
кого парламенту. В цей день 12 активістів єврейського національного
руху передали керівництву Верховної Ради УРСР свої вимоги щодо
негативного розв’язання питання про виїзд на історичну батьківщину.
Організували акцію протесту Л. Товеровський, І. Трейдінгер, Є. Лан-
цетер, М. Барбой, Р. Гершунович, О. Рабинович, І. Клейнер, А. Фельд-
ман та ін15. Повідомляючи про “антирадянську захід” вище політичне
керівництво, заступник голови Президії Верховної Ради УРСР С. Сте-
ценко визнав факт невдоволення євреїв еміграційною політикою у
Львівській, Чернівецькій, Івано-Франківській, Житомирській областях.
Тому дивною виглядає резолюція на документі першого секретаря ЦК
КПУ П. Шелеста, який замість серйозного аналізу ситуації, обмежився
дорученням голові КДБ при Раді Міністрів УРСР В. Федорчуку та мі-
ністру внутрішніх справ УРСР І. Головченку “внести свої висновки-
пропозиції”.
Якими були пропозиції силових міністерств і відомств, наявні
документи не розкривають. Однак, можна бути переконаним, що серед
Бажан О. Репресивні заходи радянської влади
117
іншого, вони містили рекомендації щодо застосування рішучих заходів
щодо демонстрантів. В цьому переконав весь наступний перебіг подій,
у тому числі, переслідування учасників демонстрації в приймальній
Президії Верховної Ради УРСР у жовтні 1979 р. Дії демонстрантів бу-
ли кваліфіковані як хуліганські. Тому народний суд Печерського райо-
ну м. Києва засудив 12 осіб до адміністративного покарання - 15 діб
арешту16.
Аналогічні акції протесту здійснювались регулярно і в примі-
щенні приймальні Міністерства внутрішніх справ УРСР. Його керів-
ник І. Головченко визнавав, що постійна група осіб, серед яких коли-
шній інженер НДІ ”Оріон” А. П’ятецький, колишній заступник нача-
льника Київського телецентру С. Хмельницький, колишній заступник
контрольно-випробувальної станції заводу “Київприлад” С. Покри-
шевський та інші, щотижня демонстративно відвідували МВС, вима-
гаючи дозволу на виїзд. Лише в першому кварталі Міністерством вну-
трішніх справ України було зареєстровано більше 450 таких відвіду-
вань17. Особливо І. Головченка непокоїла група осіб, об’єднаних на-
вколо Ю. Книжника, братів і сестер Ротштейн-Олійник, здатних, на
його думку, до більш рішучих дій18.
Широкий громадський резонанс мали акції протесту євреїв -
“відмовників”, пов’язані з відмовою від радянського громадянства і
здачею паспортів. Для багатьох з них вони закінчувались адміністра-
тивними покараннями, штрафами, а то й кримінальним переслідуван-
ням. Наприклад, в жовтні 1983 р. проти Марка Очеретянського пору-
шили кримінальну справу. Його звинувачували у нехтуванні паспорт-
ним режимом. Суд, який відбувся в листопаді того ж року засудив йо-
го до одного року позбавлення волі19.
Ігнорування владними структурами національних потреб єврей-
ського народу, спонукало до створення в ряді населених пунктів Укра-
їни – Києві, Харкові, Одесі – своєрідних культурних центрів –
“ульпанів” (курсів, гуртків по вивченню івриту). Їх діяльність голова
КДБ СРСР Ю. Андропов у листі до ЦК КПРС від 30 квітня 1970 р.
розцінив як один з найнебезпечніших антирадянських проявів20.
Очевидно, саме такою оцінкою фахівців з ”єврейського відділу”
П’ятого управління КДБ СРСР пояснюється той факт, що “ульпани”
постійно перебували під щільною опікою органів держбезпеки, а їх
організатори зазнавали утисків та переслідувань. Це змушувало орга-
нізаторів курсів, семінарів, гуртків дотримуватись певної конспірації.
Наприклад, у Харкові семінар по вивченню єврейської культури не мав
свого постійного місця проведення, а відбувався під надуманими при-
водами на квартирах різних осіб21.
З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ
118
Наскільки обережність була не зайвою, засвідчив суд, який від-
бувся в Одесі 16-20 листопада 1984 р. над одним з організаторів гуртка
по вивченню єврейської мови та культури Я. Левіна. За культурницьку
діяльність останній отримав 3 роки виправно-трудових таборів.
Як свідчать документальні матеріали, повідомлення міжнарод-
них правозахисних організацій, будь-яка участь євреїв у русі за виїзд
на історичну батьківщину супроводжувалась різного роду репресіями,
які особливо посилились наприкінці 1970-х і на початку 1980-х рр.
Своєрідним першим етапом “розчавлення” особистості стали переслі-
дування по службовій лінії. Особи, які наполягали на еміграції або бу-
ли помічені у відвідуванні “ульпанів”, гуртків, розповсюдженні єврей-
ського самвидаву, позбавлялись роботи, вчених ступенів, звань, ви-
ключались з лав КПРС і ВЛКСМ. Так, 26-річного інженера групи тех-
нічного контролю Чернівецького радіо-телецентру Йосипа Зісельса в
1972 р. виключено з ВЛКСМ за “політично незрілі” виступи на захист
громадян, котрі подали заяви на виїзд з СРСР22. Дещо пізніше, за ак-
тивну правозахисну діяльність, участь в Українській Гельсінській гру-
пі він відбув близько 8 років у виправно-трудових таборах23.
Рішення виїхати на історичну батьківщину стало фатальним для
доктора хімічних наук, професора Київського державного технологіч-
ного інституту легкої промисловості Володимира Барбоя. Його зняли з
роботи, позбавили вченого ступеня, створили нестерпні умови життя24.
Кандидат технічних наук харків’янин Олександр Парицький піс-
ля відвідування ОВІРу та подання прохання на виїзд в середині 1970-х
рр., був змушений два роки працювати електриком на харківському
заводі “Спецмонтаж”. Однак і тут він не мав змоги трудитись спокій-
но. В 1979 р. після телефонної розмови з представником американської
міжнародної правозахисної організації його, науковця, висококваліфі-
кованого фахівця, звільнили з скромної посади електрика. Як вияви-
лось, це була прелюдія до справжньої розправи. Харківський облас-
ний суд 13 листопада 1981 р. засудив О. Парицького за статтею 187
(наклепницькі вигадки на радянський державний лад ) до трьох років
виправно-трудових таборів. Вершиною цинізму став розгляд у суді
шкільного твору дочки О. Паризького - Дарини, написаного нібито під
впливом антирадянських поглядів батька25.
Три роки виправно-трудових таборів “коштувала” Юрію Тарно-
польському з Харкова спроба зібрати і передати до Ізраїлю об’єктивну
інформацію про становище євреїв в СРСР. В останньому слові на суді,
який відбувся 30 червня 1983 р., Ю. Тарнопольський заявив, що його
арешт лише є підтвердженням правдивості підготовленої інформації26.
Бажан О. Репресивні заходи радянської влади
119
Негативні висловлювання Леоніда Шраєра на адресу засновника
КПРС щодо зовнішньої політики СРСР, зберігання та розповсюдження
ним “самвидаву” були оцінені 4 січня 1985 р. Чернівецьким обласним
судом трьома роками позбавлення волі у виправно-трудових таборах27.
6-7 червня 1985 р. у Харкові відбувся суд над Євгеном Айзенбергом.
Серед епізодів звинувачення – розповсюдження книг “История евреев”
Сесиля Рота та “90 хвилин в Єнтеббі”, а також участь у відзначенні
свята Пурим, під час якого історія Амана та Есфірі зображувалась з
“натяком на сучасність”28.
Активні учасники руху за виїзд до Ізраїлю карались не лише за
політичними статтями. Нерідко їм інкримінувались кримінальні зло-
чини, безпідставність яких не важко довести. За різними звинувачен-
нями в 1970-1980-х рр. були покарані Марк Остромогильский, Інна
Чернявська, Станіслав Зубко, Юхим Лувищук, Яків Меш, Семен Шні-
рман, Мойсей Зац, Мойсей Тонконогий, Олександр Пінкусович, Йосиф
Беренштейн, Лев Ельберт та інші.
Однак лише в умовах проголошеної М. Горбачовим “перебудови” вда-
лося впритул підійти до назрілих питань єврейського народу. За спри-
яння міністра закордонних справ СРСР Є. Шеварнадзе, секретаря ЦК
КПРС О. Яковлєва та голови КДБ при Раді Міністрів СРСР В. Крюч-
кова наприкінці 1988 р. вищому політичному керівництву країни вда-
лося закласти основи законодавчої та нормативної бази для безпереш-
кодного виїзду і в’їзду в СРСР.
Примітки
1 Алексеева Л. М. История инакомыслия в СССР. Новейший период. – Виль-
нюс-Москва, 1992; Клейнер І. Національні проблеми останньої імперії. – Па-
риж, 1978. – С. 219-255.
2 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі –
ЦДАГО України). – Ф.1. – Оп. 24. – Спр. 3736. – Арк. 106.
3 Там само. – Спр. 3758. – Арк. 174-178.
4 Там само. – Оп. 25. – Спр. 186. – Арк. 60.
5 Там само.
6 Галузевий державний архів МВС України. - Ф. 54. – Оп. 1. – Спр. 288. – Арк. 56.
7 ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп.25. – Спр. 546. – Арк. 1-2.
8 Там само. – Оп. 10. – Спр. 3519. – Арк.5.
9 Державний архів МВС України. – Ф. 54. – Оп.1. – Спр. 379. – Арк. 18.
10 Російський державний архів новітньої історії (далі - РДАНІ). – Ф. 89. – Пер.
17. – Спр. 50. – Арк.3,5.
11 ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 10. – Спр. 1085. – Арк. 131-132.
12 РДАНІ. - Картотека постанов Секретаріату ЦК КПРС.
13 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп.25. – Спр. 890. – Арк. 41-42.
З ІСТОРІЇ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ
120
14 РДАНІ. – Ф. 89. – Пер. 17. – Спр. 50. – Арк.12.
15 ЦДАГО України. – Ф.1. – Оп. 25. – Спр. 546. – Арк. 23-24.
16 Там само. – Спр. 1939. – Арк. 25-26.
17 Там само. – Арк. 21.
18 Там само. – Арк. 22.
19 Вести из СССР. Права человека. – Мюнхен, 1989. – Т.1. – С.80, 390.
20 Галузевий Державний архів Служби безпеки України. – Спр. 68130-ФП, т.2.-
Арк. 76.
21 ГДА СБ України, Харків. - Спр.033151- ФП. - Т.2.- Арк. 251-252.
22 ГДА СБ України, Чернівці. - Спр.П.-7302.-Т.1.- Арк. 37.
23 Вести из СССР. – Т.1. – С. 16, 22, 74, 83, 88, 98, 206, 248.
24 ЦДАГО України. – Ф. 1,оп. 25. – Спр. 641. – Арк. 106.
25 Вести из СССР.. –Т. 1. – С. 134, 148, 162, 194.
26 Там само. – С. 53, 388.
27 Там само. – Т. 2. – С. 489; Т.3. – С. 13, 96.
28 Там само. – Т.3. – С.68.
|