Подарунок Сталіна радянському електорату. (До 70-річчя «великого терору»)
The article is dedicated to mass terror of Soviet period as the tool of state policy.
Saved in:
| Published in: | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
|---|---|
| Date: | 2007 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40117 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Подарунок Сталіна радянському електорату. (До 70-річчя «великого терору») / С. Кульчицький // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2007. — № 1 (28). — С. 66-76. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40117 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Кульчицький, С. 2013-01-09T17:42:42Z 2013-01-09T17:42:42Z 2007 Подарунок Сталіна радянському електорату. (До 70-річчя «великого терору») / С. Кульчицький // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2007. — № 1 (28). — С. 66-76. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. XXXX-0112 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40117 The article is dedicated to mass terror of Soviet period as the tool of state policy. uk Інститут історії України НАН України З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ «Великий терор» в Україні: До 70-річчя масових політичних репресій 1937–1938 років Подарунок Сталіна радянському електорату. (До 70-річчя «великого терору») Stalin’s gift to the Soviet electorate (To 70th anniversary of the Great Terror) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Подарунок Сталіна радянському електорату. (До 70-річчя «великого терору») |
| spellingShingle |
Подарунок Сталіна радянському електорату. (До 70-річчя «великого терору») Кульчицький, С. «Великий терор» в Україні: До 70-річчя масових політичних репресій 1937–1938 років |
| title_short |
Подарунок Сталіна радянському електорату. (До 70-річчя «великого терору») |
| title_full |
Подарунок Сталіна радянському електорату. (До 70-річчя «великого терору») |
| title_fullStr |
Подарунок Сталіна радянському електорату. (До 70-річчя «великого терору») |
| title_full_unstemmed |
Подарунок Сталіна радянському електорату. (До 70-річчя «великого терору») |
| title_sort |
подарунок сталіна радянському електорату. (до 70-річчя «великого терору») |
| author |
Кульчицький, С. |
| author_facet |
Кульчицький, С. |
| topic |
«Великий терор» в Україні: До 70-річчя масових політичних репресій 1937–1938 років |
| topic_facet |
«Великий терор» в Україні: До 70-річчя масових політичних репресій 1937–1938 років |
| publishDate |
2007 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Stalin’s gift to the Soviet electorate (To 70th anniversary of the Great Terror) |
| description |
The article is dedicated to mass terror of Soviet period as the tool of state policy.
|
| issn |
XXXX-0112 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40117 |
| citation_txt |
Подарунок Сталіна радянському електорату. (До 70-річчя «великого терору») / С. Кульчицький // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2007. — № 1 (28). — С. 66-76. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT kulʹčicʹkiis podarunokstalínaradânsʹkomuelektoratudo70ríččâvelikogoteroru AT kulʹčicʹkiis stalinsgifttothesovietelectorateto70thanniversaryofthegreatterror |
| first_indexed |
2025-11-25T22:31:24Z |
| last_indexed |
2025-11-25T22:31:24Z |
| _version_ |
1850564981264744448 |
| fulltext |
66
Станіслав Кульчицький
(Київ)
Подарунок Сталіна радянському електорату
(До 70-річчя «великого терору»)
Kulchytskyi S. Stalin’s gift to the Soviet electorate (To 70th anniversary
of the Great Terror).
The article is dedicated to mass terror of Soviet period as the tool
of state policy.
У березні 1937 р. в СРСР почалася кампанія репресій, відома
як «Великий» (рос. — «Большой») терор (за назвою присвяченої
їй книги Роберта Конквеста). Й. Сталін заявив, що країна опинила-
ся у небезпечному становищі через підступну діяльність саботаж-
ників, шпигунів і диверсантів.
70 років — це строк, рівний тривалості людського життя. Серед
нас уже майже нема людей, які пам’ятають цю сталінську акцію.
Але події зловісного Тридцять сьомого закарбувалися у народній
пам’яті на рівні підсвідомості. Для України це був уже другий,
після Тридцять третього, рік невимовного жаху. Та вчені й досі
не можуть зрозуміти, чому трапилося те, що трапилося.
1. Великий терор
Зрозуміло, що «великий терор» не співпадає з календарними
рамками 1937 року. Відлік сталінської акції треба починати з берез-
ня 1937 р. Але тільки 2 липня Сталін підписав рішення політбюро
ЦК ВКП(б)1, на основі якого з’явився оперативний наказ по НКВС
СРСР за № 004472. Це була перша з багатьох розкладка (рос.: раз-
верстка) «ворогів народу», за якою у найближчі чотири місяці
підлягали викриттю й репресуванню 269 тис. осіб. Закінчився
«великий терор» з усуненням наркома НКВС М. Єжова в листопаді
1938 р. Його розстріляли за стандартним звинуваченням: «шпигун-
ство на користь іноземних розвідок»3.
Комісія ЦК КПРС у 1963 р. виявила, що в 1937–1938 рр. було
заарештовано 1372392 особи, з них 631897 — розстріляні4. В Украї-
1 Російський державний архів соціально-політичної історії, ф. 17, оп. 162,
спр. 21, арк. 89.
2 Вперше надруковано: Труд. 1992. – 4 червня.
3 М. Єжова розстріляли в лютому 1940 р.
4 Источник. – 1995. – № 1. – С. 120.
Подарунок Сталіна радянському електорату... 67
ні було заарештовано 265669 осіб. Впродовж 1937–1938 рр. в рес-
публіці розглянули справи на 198918 осіб. 62 відсотки були роз-
стріляні (12341 особа), 34,7 відсотка — відправлені у табори (68823
особи), 2,1 відсотка — ув’язнені в тюрми (4124 особи), 0,5 відсот-
ка — засуджені до заслання (1067 осіб), 0,3 відсотка — звільнені
(658 осіб)5.
Від Голодомору «великий терор» відрізнявся не тільки характе-
ром, але й відсутністю яскраво вираженої національної спрямова-
ності репресій. Голодомор був наслідком чекістської акції у вигляді
конфіскації будь-яких запасів продовольства, яка здійснювалася
в Україні у січні 1933 р. Ця акція відбувалася на тлі голоду, який
поширювався в хлібовиробних регіонах СРСР (не виключаючи й
України) внаслідок конфіскації вирощеного в 1932 р. урожаю.
Хлібозаготівлі були терористичними за своїм характером, тому
що супроводжувалися загибеллю десятків і навіть сотень тисяч
селян, але їх не можна назвати акцією, спеціально спрямованою
на винищення людей.
На відміну від голоду 1932–1933 рр. в СРСР, «великий терор»
був від початку і до кінця чекістською операцією, спрямованою
на винищення людей. У спеціальній спрямованості на Україну
вже не було потреби після Голодомору і пов’язаного з ним нищення
української інтелігенції в 1933 р. Проте багатостраждальна рес-
публіка перебувала, як і раніше, в епіцентрі репресій. Підвищена
увага Сталіна до українських справ у 1937 р. проявилася, мабуть,
тільки в тому, що в республіці особливо ретельно знищувалася
керівна верхівка. З 11 членів політбюро ЦК КП(б)У загинули 10.
«Всеукраїнський староста» Григорій Петровський врятувався лише
випадково, скориставшись хаосом в державному управлінні, який
постав на певний час внаслідок репресій.
За кілька місяців до розгортання терору був проведений Всесо-
юзний перепис населення6. Тому є можливість співставити питому
вагу кожної національності в чисельності населення України і у
складі заарештованих. Українці становили 78,2 % в населенні і
5 Нікольський В.М. Репресивна діяльність органів державної безпеки
СРСР в Україні (кінець 1920-х – 1950-ті рр.). Іст.-стат. дослід. – Донецьк,
2003. – С. 153, 402–421.
6 Докладніше про перепис 1937 р. див.: Голотик С.И., Минаев В.В. Населе-
ние и власть. Очерки демографической истории СССР 1930-х годов. –
М., 2004. – С. 80–112.
68 Станіслав Кульчицький
53,2 % серед заарештованих в 1937–1938 рр., а росіяни відповід-
но 11,3 % і 7,7 %. Натомість поляки становили 1,5 % в населенні
України і 18,9 % серед заарештованих, а німці відповідно — 1,4 і
10,2 %. Причиною перекосу було виконання чекістами спеціальних
завдань: наказу № 00439 від 25 липня 1937 року про німецьку
операцію і наказу № 00485 від 11 серпня 1937 р. про польську
операцію7. Ці накази продовжували репресивну політику Кремля,
розпочату в 1935 р. депортаціями німців і поляків з прикордонних
районів України.
Часто доводиться полемізувати з російськими вченими, які не
розрізняють український Голодомор від загальносоюзного голоду
1932–1933 рр. Вони стверджують, що сталінські репресії мали
класову, а не національну спрямованість. Факти, однак, свідчать
про наявність як класових, так і національних репресій. Під час
«великого терору» проводилися спеціальні операції проти поляків,
німців, латишів, греків та ін. національностей. Не оминали в
Кремлі своєю увагою й росіян. Вони становили 58,3 % всіх заареш-
тованих з жовтня 1936 р. до липня 1938 р.
У 2004 р. в Москві відбулося обговорення колективної моно-
графії «Голод 1932–1933 років в Україні: причини і наслідки»,
яка була підготовлена в Інституті історії України НАН України.
Покійний вже Віктор Данилов подарував мені тоді ще недрукова-
ну таблицю національного складу заарештованих під час «великого
терору». Наведена у попередньому абзаці цифра — з тієї таблиці.
Вона переконливо доводить, що Сталін не мав національних уперед-
жень чи уподобань. Але вона не є аргументом на користь відсутності
у сталінському терорі національної складової.
Думаю, що ми зможемо порозумітися з російськими історика-
ми, якщо будемо чітко відрізняти Кремль від Москви, режим від
країни. За дії сталінської команди не несе відповідальності навіть
правляча партія. Скористаюсь аргументами, запозиченими з остан-
ньої публікації В. Данилова «Радянське село в роки Великого теро-
ру». 14 квітня 1937 р. при політбюро ЦК ВКП(б) була створена
постійна комісія для підготовки й розв’язання питань секретного
(від політбюро ЦК!) характеру8. Ця п’ятиосібна комісія (Сталін,
7 Репрессии против поляков и польских граждан. – М., 1997; Наказан-
ный народ. – М., 1999.
8 Политбюро ЦК РКП(б)–ВКП(б). Повестки дня заседаний. 1919–1952:
Каталог / Т. II. 1930–1939. – М., 2001. – С. 854.
Подарунок Сталіна радянському електорату... 69
Молотов, Каганович, Ворошилов, Єжов) розв’язувала передусім
питання, пов’язані з терором. В 1937–1938 рр. Єжов побував в
кабінеті Сталіна 278 разів і перебував там 833 години. Тільки
голова Раднаркому Молотов більше, ніж він, спілкувався з генсе-
ком. Це показує, хто насправді керував кампанією терору9.
У 1997 р. в Парижі з’явилася «Чорна книга комунізму» —
фундаментальна праця міжнародного колективу, незабаром пере-
кладена на багато мов. Розділ «Великий терор» написав відомий
історик Ніколя Верт. Він вважав, що репресії 1937–1938 рр. пере-
слідували дві мети: по-перше, підпорядкувати центру бюрократію
периферії, по-друге, знищити всіх фігурантів чекістських карто-
тек — членів інших політичних партій і опозиціонерів з ВКП(б),
вихідців з дореволюційних привілейованих станів10. Верт мав ра-
цію, але терор був спрямований не тільки проти еліти. У вогні
репресій загинути сотні тисяч цілком звичайних людей. Й досі
залишається без відповіді питання, уперше сформульоване в попу-
лярному журналі часів горбачовської перебудови «Век ХХ и мир»
(1990, № 9) московським істориком-дисидентом М. Гефтером: «Я
історик, та хіба я можу зрозуміти, чому в 1937 році трапилося те,
що трапилося? Я не знаходжу у світовій історії жодного випадку,
щоб в момент найвищих успіхів могутньої країни знищувалися
мільйони абсолютно лояльних людей!»
Однак відповідь на це питання існує. Якщо відкинути всі засно-
вані на здогадках варіанти (наприклад про паранойю Сталіна), то
в «сухому залишку» залишиться тільки один безсумнівний факт:
радикальна зміна процедури формування радянських органів влади.
2. Система влади в умовах «диктатури пролетаріату»
У листопаді 1917 р. більшовики встановили «диктатуру про-
летаріату». Суверенним носієм влади проголошувалися пролетар-
ські маси. Представники робітників і селян утворювали ради. Між
з’їздами рад законодавча, виконавча й судова влада перебувала в
руках обраних ними органів — виконавчих комітетів. Виконкоми
ухвалювали закони й здійснювали поточне управління, враховуючи
накази виборців.
9 Исторический архив. – 1995. – № 6; 1996. – № 2–6.
10 Черная книга коммунизма. Преступления, террор, репрессии. – М.,
1999. – С. 188–203.
70 Станіслав Кульчицький
У такій системі влади В. Ленін побачив колосальні можли-
вості для встановлення незримої диктатури власної партії. Скла-
дання наказів виборців, визначення кандидатів у депутати з’їздів
рад і забезпечення їх обрання, контроль за діяльністю депутатів
та їх відкликання в разі потреби — все це мала здійснювати струк-
тура, яка перебувала поза конституційними рамками.
Суспільним життям апарат партії більшовиків керував опосе-
редковано — через радянські органи влади. Опосередкованість
вважалася перевагою, тому що дозволяла державній партії розв’я-
зувати принципові питання, не беручи на себе безпосередньої відпо-
відальності за поточні справи.
Влада радянських органів була вторинною, але реальною. Дик-
татура партійних комітетів в конституціях не знаходила відбиття,
а тому не псувала конституційного вигляду рад. Узурпація влади
компартійними комітетами відбувалася не на інституційному, а
на особистісному рівні. Рішення, які приймалися парткомами,
проводилися в життя саме тому, що повноважні представники
радянської влади були членами цієї партії і підпорядковувалися
залізній партійній дисципліні.
Узурпація владних функцій рад повинна була відтворюватися
при кожному їх оновленні. Тому вибори в радянські органи влади
завжди були для партійних комітетів, аж до Центрального, справою
великої ваги. Щоб утримати контроль над країною, державна
партія розробила виборчі процедури, які дозволяли їй гарантовано
підбирати склад органів влади за всіма параметрами: класовим
походженням, партійною приналежністю, демографічними ознака-
ми, персональними якостями.
Диктатура системи «партія-ради» базувалася не тільки на на-
силлі, а й на пропаганді. Безпосередній зв’язок з населенням давав
можливість піднімати мільйони людей на виконання завдань, які
партійне керівництво вважало першочерговими. Ради, в яких
працювали сотні тисяч депутатів, стали ефективним «передаваль-
ним пасом» (рос.: «приводным ремнем») від керівних органів дер-
жавної партії до всього населення. Цю ж саму функцію «переда-
вального пасу» виконувала багатомільйонна членська маса «зов-
нішньої» партії, а також профспілки, комсомол, організації піоне-
рів і жовтенят.
Щоб полегшити собі формування складу рад, парткоми відмо-
вилися від рівних виборів. Робітники за конституцією користували-
ся п’ятикратною перевагою у нормах представництва порівняно з
Подарунок Сталіна радянському електорату... 71
селянами. Представники «нетрудових» класів взагалі позбавлялися
права голосу. Категорія «позбавленців» (рос.: «лишенцев») станови-
ла до 10 % населення.
Виборчими одиницями були підприємства, установи, навчальні
заклади. Кандидатури на обрання пропонувалися від імені партій-
них або профспілкових організацій. Затверджувалися вони, як
правило, простим підняттям руки. На незгодних із запропонованими
кандидатурами в депутати тут же здійснювала вплив адміністрація.
Прямі вибори проводилися тільки в місцеві ради. Всі з’їзди
рад — від районних до Всесоюзних формувалися з депутатів місце-
вих органів влади. Над списками делегатів з’їздів і над списками
членів виконавчих комітетів рад, аж до Всесоюзного Центрального
Виконавчого Комітету, ретельно працювали в партійних комітетах
відповідного рівня.
Технологія виборчих кампаній не підлягала критиці. Той, хто
її критикував, негайно звинувачувався в антирадянській поведінці
й репресувався. Тому виступи були анонімними. У листівці, яка
поширювалася есерами Дніпропетровська у січні 1929 року, знахо-
димо такі рядки: «Більшовики нав’язали нам відкрите голосування
у виборах в ради. Та невже можемо ми обирати вільно, коли обирає-
мо відкрито? Хто насмілиться на очах осередкових (рос.: ячейко-
вых) князьків голосувати за чесного безпартійного або підняти
руку проти мерзотника-комуніста, якщо останній виставлений
осередком?»
3. Загроза вільних виборів
Працівники, які спеціалізувалися в парткомах на організації
виборів в ради, були шоковані коротким повідомленням в газетах
про рішення лютневого пленуму ЦК ВКП(б) 1935 р. Пленум ЦК
запропонував внести в порядок денний чергового Всесоюзного з’їзду
рад питання про зміни в Конституції СРСР. Вказувалося на необ-
хідність демократизації виборчої системи: заміни нерівних вибо-
рів рівними, багатоступеневих — прямими, відкритих — закритими.
VІІ Всесоюзний з’їзд рад в лютому 1935 р. створив конститу-
ційну комісію на чолі зі Сталіним. 12 червня 1936 р. комісія опублі-
кувала проект нової конституції. Розпочалося його майже піврічне
обговорення. В Україні у ньому взяло участь 13 млн. осіб. Це був
рекордний показник в організаційно-масовій роботі компартійно-
радянського апарату. Надзвичайний VІІІ з’їзд рад 5 грудня 1936 р.
затвердив нову конституцію.
72 Станіслав Кульчицький
Конституція проголошувала, що в Радянському Союзі побудо-
вано соціалізм. У зв’язку з цим, згідно з положеннями діючої
програми РКП(б) 1919 року, треба було відмовлятися і від позбав-
лення виборчих прав окремих категорій населення, і від формуван-
ня органів влади за класовою ознакою. Тому багатоступеневі вибори
замінювалися прямими при таємному голосуванні. Селяни одер-
жували рівні з робітниками права обирати й бути обраними в усі
органи влади. Виборчі округи в містах вимагалося формувати не
за виробничими одиницями (завод, установа тощо), а за місцем
проживання виборців. З’їзди рад різного рівня замінювалися інсти-
тутом сесійних засідань місцевих і Верховних (республіки та Со-
юзу) рад. Нові ради набували зовнішніх рис парламентської влади.
Принципові зміни в конституційних нормах аніскільки не
позначилися на системі реальної влади. Ради не були самостійною
владою у традиційній формі і не могли стати нею у парламентській
формі. Контроль над державою і суспільством здійснювали партко-
ми. Однак диктатура парткомів офіційно заперечувалася, прихо-
вуючись за беззмістовним словосполученням «диктатура пролета-
ріату». В конституцію увійшло декларативне положення про ко-
муністичну партію як керівне ядро всіх громадських і державних
організацій, але воно було позбавлене нормотворчої сили.
Вже опубліковано немало документів, які підтверджують наро-
стаюче невдоволення компартійно-радянського апарату диктатурою
Сталіна. Апаратники були незадоволені тим, що генсек вибудував
ще одну вертикаль влади — по лінії органів державної безпеки.
Поширювався в усьому суспільстві протест проти терористичних
методів керівництва.
Сталін не міг бути диктатором, спираючись тільки на ДПУ–
НКВС. Він потребував надійної підтримки з боку компартійно-
радянського апарату. Щоб дістати її, генсек поставив апаратників
перед загрозою вільних виборів. Тільки він, контролюючи органи
державної безпеки, міг відвернути небезпеку появи на всіх щаблях
радянського апарату нових людей. Розуміючи це, апаратники
повинні були згуртуватися навколо генсека і разом зустріти ту
загрозу, яку несла з собою найдемократичніша в світі (без всякої
іронії!) сталінська конституція.
Кожен розумів, що допомога органів державної безпеки у прове-
денні виборів за демократичним сценарієм може здійснюватися у
звичних для чекістів формах державного терору. Так Сталін дістав
від партійно-радянського апарату карт-бланш на репресії в будь-
Подарунок Сталіна радянському електорату... 73
яких масштабах. Ті, хто не погоджувався запрограмовано діяти у
ситуації, створеній генсеком, повинні були згоріти у вогні терору.
Бажаючих зайняти їхні місця не бракувало.
4. «Вільні вибори» за сталінською конституцією
Вожді партії мали план комуністичних перетворень, втілений
у програмі РКП(б) 1919 року. Програма вважалася діючою аж до
часів М. Хрущова і здійснювалася за допомогою насилля методом
проб і помилок. Щось вдавалося, від іншого доводилося відступати
на певний час або й назавжди. У 1938 році з’явився короткий
курс «Історії ВКП(б)», в якому невдачі були затушовані, а здобутки
підкреслені. Відтоді історія СРСР розгорталася як послідовність
завчасно відомих керівництву завдань, які становилися перед
народом, а той їх з героїчними зусиллями виконував. Непередба-
чена керівництвом ситуація виникала в цій розповіді тільки один
раз — 22 червня 1941 року. Потім раптовістю нападу пояснювалися
всі невдачі Червоної армії впродовж... півтора року.
Зі сказаного вище випливає, що Сталін мав перед собою певну
послідовність дій, яка передбачувалася програмою партії. Він зав-
часно прорахував власні дії, які з необхідністю випливали після
оголошення соціалізму побудованим. Це підтверджують зміни в
карно-процесуальних кодексах союзних республік, здійснені після
вбивства С. Кірова в грудні 1934 року. Вони технічно забезпечували
здійснення масового терору, але певний час залишалися без ужитку.
В день затвердження сталінської конституції було оголошено,
що вибори до Верховної Ради СРСР плануються на «найближчий
час». Однак вони були відстрочені на цілий рік, до 12 грудня
1937 року. Замість виборів Сталін влаштував у лютому–березні
1937 року пленум ЦК ВКП(б), який поклав початок Великому
терору. Відстрочка була потрібна, щоб належним чином підготу-
вати електорат.
В ситуації терору, що розгортався, було покладено край всім
розмовам про висування альтернативних кандидатур, які мали
місце під час обговорення проекту конституції. Виборчі комісії
зобов’язувалися реєструвати тільки одного претендента на кожне
депутатське місце — кандидата від «блоку комуністів і безпартій-
них». Пропозиція про висування альтернативного кандидата роз-
глядалася як антирадянська вилазка. Однак у виборчому бюле-
тені, як того вимагала світова практика, були надруковані слова:
«Залиште прізвище одного кандидата, за якого Ви голосуєте, решту
викресліть».
74 Станіслав Кульчицький
Навіть тоді, коли у бюлетені містилося тільки одне прізвище
кандидата в депутати, голосуючий — якщо це були вільні вибори,
зобов’язувався визначити своє ставлення до пропонованої кандида-
тури у письмовій формі, тобто викресленням одного слова в аль-
тернативній парі слів: згодний — незгодний. Однак організатори
перших і всіх наступних радянських виборів з таємним голосуван-
ням здійснили підступне спрощення тексту бюлетеня: в ньому
друкувалися тільки прізвище кандидата і назва колективу, який
його першим висунув. За цих умов позитивне ставлення до канди-
датури виключало необхідність письмової фіксації. Навпаки, нега-
тивне ставлення обов’язково вимагало письмової фіксації, тобто
викреслення прізвища у бюлетені. Виходило так, що відвідувати
кабінку для таємного голосування було потрібно тільки тим, хто
мав намір викреслити прізвище кандидата від блоку комуністів
та безпартійних. Кабінка для таємного голосування ставала тестом
на лояльність.
Виборці надходили у розпорядження величезної армії агітато-
рів, яка рекрутувалася за виробничою ознакою з їхнього середови-
ща. Агітатор особисто відповідав за те, щоб усі його виборці про-
голосували. Щоб вони проголосували як слід, відповідали вже не
агітатори. Тут перше слово у створенні відповідної атмосфери пере-
ходило до органів державної безпеки.
В ході терористичних операцій, які змінювали одна одну, сотні
тисяч людей були знищені фізично, а мільйони — морально, шля-
хом примушування до співробітництва з органами безпеки, публіч-
ного засудження «ворогів народу», вимушеної подачі неправдивих
свідчень проти співробітників, знайомих і навіть рідних. Виборчий
бюлетень народу довірили тільки тоді, коли довели його терором
до певної кондиції.
5. Повертаючись до Голодомору
Починав цю статтю зі згадки про Голодомор, і хотілося б закін-
чити її цією ж болючою темою. Точніше — роздумами про те, як
переконати вчених, громадськість і владу в Російській Федерації,
й заодно — всіх солідарних з ними українських громадян у наяв-
ності у сталінському терорі всіх трьох складових — соціально-
класової, національної і персональної.
Російську владу не можна звинувачувати у захисті Сталіна.
Вона прагматично побоюється, що Україна почне вимагати від
Росії матеріальних компенсацій за смерть від голоду мільйонів
Подарунок Сталіна радянському електорату... 75
українських громадян. Цього ж побоюються українські політичні
діячі, які стурбовані тим, щоб не попсувати відносини з Росією.
Кілька днів тому у мене відбулася розмова у коридорах влади з
одним високопосадовцем, який заявив, що у 1933 році мав місце
не геноцид, а соціоцид, від якого також постраждали його роди-
чі — не українці. Соціоцид не належить до категорії злочинів,
передбачених Конвенцією ООН «Про попередження злочину гено-
циду і покарання за нього». Саме через це він використав цей
термін, хоч кілька років тому в іншій політичній ситуації цілком
впевнено говорив про геноцид.
Політичні діячі повинні вжити своїх засобів, щоб переконати
російських колег у відсутності у них намірів обтяжити виною за
сталінський терор сучасну Росію. На жаль, такі наміри час від
часу висловлюються екстремістами. Проте екстремістів вистачає
всюди, у тому числі і в Росії. А завданням наших науковців і
журналістів повинне стати відновлення історичної пам’яті україн-
ського народу, який постраждав від сталінського терору як фізич-
но, так і морально. Хіба не принизливо для нас самих розкладати
смерть рідних по полицях: тут — геноцид, тут — соціоцид?
Великий терор, так само як Великий голод, свідчить про всеїд-
ність сталінських репресій. Вони були інструментом державної
політики, і тільки. Під час колективізації села від репресій пост-
раждали селяни, і цей різновид терору можна назвати соціоцидом.
Це — теж геноцид, але він не увійшов до конвенції про геноцид
від 9 грудня 1948 року тільки тому, що радянські представники в
ООН добре знали історію своєї країни. Під час голоду 1932–
1933 рр., який був наслідком колективізації і політики хлібозаготі-
вель, особливо постраждали українські селяни. На це теж є полі-
тична причина: Сталін бажав за допомогою лютого голоду попере-
дити соціальний вибух в УСРР і на Кубані, який назрівав внаслі-
док політики руйнівних хлібозаготівель. Під час Великого терору
найбільше (у відсотках до своєї чисельності) постраждали чекіс-
ти, тому що Сталіну потрібно було перекласти на інших свою
відповідальність за масові репресії.
Масовий терор, який був інструментом державної політики до
початку 50-х рр., в Україні мав дві пікові відмітки — у 1933 і в
1937 рр. В обох випадках він досяг своєї мети. Це легко переві-
ряється життєвим досвідом старшого й навіть середнього з трьох
сучасних поколінь. Тим, кому тепер за 40, можна задати два за-
питання:
76 Юрій Шаповал
— Скажіть, чому Ви в ті роки не згадували публічно про всім
відомий, але офіційно замовчуваний голод в Україні?
— Скажіть, будь-ласка, чому Ви голосували за безальтернатив-
ного кандидата в депутати, оминаючи традиційну кабінку?
Зважте, так все тривало з 1953 до 1987 рр., тобто три з полови-
ною десятиліття, без масового терору — тільки з профілактичним
бесідами в КДБ у випадку необхідності. Сталінський терор тримає
нас мертвою хваткою й досі. Адже ми не відчуваємо приниження,
живучи в містах або ідучи по вулицях, які носять імена чекістів
та їхніх начальників.
Юрій Шаповал
(Київ)
Україна в добу «великого терору»:
етапи, особливості, наслідки
«Єжовщина» починається
Shapoval Yu. Ukraine during «the great terror» phases, peculiarities,
consequences.
The author investigated the peculiarities of the course of «the
great terror» in Ukraine during 1937–1938.
26 вересня 1936 р. політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення
про звільнення Генріха Ягоди від обов’язків наркома внутрішніх
справ СРСР і призначило Миколу Єжова, який залишався за суміс-
ництвом секретарем ЦК ВКП(б) і Головою Комісії партійного конт-
ролю, з тим, щоб він «дев’ять десятих свого часу віддавав НКВД»1.
Той факт, що Сталін зупинився на особі Єжова, не був випадко-
вим. Американський історик Роберт Такер слушно зауважував:
«У період максимального підйому хвилі терору справжнім керівни-
ком каральних органів міг бути лише сам Сталін. Однак в ролі
формального голови НКВД він потребував людину, яка без зайвих
запитань, автоматично могла виконувати його замовлення і бажан-
ня. Ідеально така людина виглядала б подекуди кмітливою, досвід-
ченою і цілком готовою до послуг, політичним нулем без пре-
1 Сталинское Политбюро в 30-е годы. Сб. док. / Сост.: О. В. Хлевнюк,
А. В. Квашонкин, Л. П. Кошелева, Л. А. Роговая. – М., 1995. – С. 150.
|