Меморіальні реліквії родини Косачів із фондів Волинського краєзнавчого музею
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Леся Українка і сучасність |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40190 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Меморіальні реліквії родини Косачів із фондів Волинського краєзнавчого музею / Н. Пушкар, М. Ковальчук // Леся Українка і сучасність: Зб. наук. пр. — Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. — Т. 6. — С. 556-566. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40190 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Пушкар, Н. Ковальчук, М. 2013-01-13T13:13:38Z 2013-01-13T13:13:38Z 2010 Меморіальні реліквії родини Косачів із фондів Волинського краєзнавчого музею / Н. Пушкар, М. Ковальчук // Леся Українка і сучасність: Зб. наук. пр. — Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. — Т. 6. — С. 556-566. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. XXXX-0050 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40190 uk Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Леся Українка і сучасність Музеї Лесі Українки Меморіальні реліквії родини Косачів із фондів Волинського краєзнавчого музею Memorial Relics of Kosachs’ Family from the Funds of Volyn Ethnographic Museum Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Меморіальні реліквії родини Косачів із фондів Волинського краєзнавчого музею |
| spellingShingle |
Меморіальні реліквії родини Косачів із фондів Волинського краєзнавчого музею Пушкар, Н. Ковальчук, М. Музеї Лесі Українки |
| title_short |
Меморіальні реліквії родини Косачів із фондів Волинського краєзнавчого музею |
| title_full |
Меморіальні реліквії родини Косачів із фондів Волинського краєзнавчого музею |
| title_fullStr |
Меморіальні реліквії родини Косачів із фондів Волинського краєзнавчого музею |
| title_full_unstemmed |
Меморіальні реліквії родини Косачів із фондів Волинського краєзнавчого музею |
| title_sort |
меморіальні реліквії родини косачів із фондів волинського краєзнавчого музею |
| author |
Пушкар, Н. Ковальчук, М. |
| author_facet |
Пушкар, Н. Ковальчук, М. |
| topic |
Музеї Лесі Українки |
| topic_facet |
Музеї Лесі Українки |
| publishDate |
2010 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Леся Українка і сучасність |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Memorial Relics of Kosachs’ Family from the Funds of Volyn Ethnographic Museum |
| issn |
XXXX-0050 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40190 |
| citation_txt |
Меморіальні реліквії родини Косачів із фондів Волинського краєзнавчого музею / Н. Пушкар, М. Ковальчук // Леся Українка і сучасність: Зб. наук. пр. — Луцьк: Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2010. — Т. 6. — С. 556-566. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT puškarn memoríalʹnírelíkvíírodinikosačívízfondívvolinsʹkogokraêznavčogomuzeû AT kovalʹčukm memoríalʹnírelíkvíírodinikosačívízfondívvolinsʹkogokraêznavčogomuzeû AT puškarn memorialrelicsofkosachsfamilyfromthefundsofvolynethnographicmuseum AT kovalʹčukm memorialrelicsofkosachsfamilyfromthefundsofvolynethnographicmuseum |
| first_indexed |
2025-11-24T11:50:34Z |
| last_indexed |
2025-11-24T11:50:34Z |
| _version_ |
1850467518395711488 |
| fulltext |
Леся Українка і сучасність. Т. 6.
556
Н. Пушкар
М. Ковальчук
МЕМОРІАЛЬНІ РЕЛІКВІЇ РОДИНИ КОСАЧІВ
ІЗ ФОНДІВ ВОЛИНСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
І
«Знято у Дерпті...»
Це «домашнє» фото зроблено братом Лесі Українки Михай-
лом. Олександра, його дружина (зліва), та її мати, Ганна Іванівна,
свою гостю, Михайлову сестру Ольгу, студентку Петербурзького
медичного інституту, посадовили між собою; Михайло
налаштував фотоапарат і встиг стати поряд зі своїми найдорож-
чими рідними. Так і залишилися вони на шматочку цупкого
паперу – в одній із чотирьох кімнат не великої, але затишної, зі
скромною обстановкою квартири подружжя Михайла і Шури
Косачів у Дерпті.
Перша зліва на фото – Олександра Євгенівна Судовщикова
(по-домашньому – Річчі, Шура, Рашель) – українська письменниця,
автор нарисів, оповідань для дітей, творів про тяжке життя
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
Музеї Лесі Українки
557
сільської бідноти (літературний псевдонім Грицько Григоренко).
Вона рано почала віршувати. Подружці Шурі Леся присвятила
поезію «Сафо» («Над хвилями моря, на скелі...»). Зберігся автограф
із посвятою: «Любій Шурі Судовщиковій на спомин. Село
Колодяжне, 1884 року, 3 ноября. Леся Косач». На звороті дописала:
«Прочитай і возврати». Ольга Косач-Кривинюк згадувала, що
поезію «Шлю до тебе малий сей листочок...» Леся написала на
шматочку березової кори й адресувала Шурі.
Родини Косачів і Судовщикових були знайомі здавна. Євген
Судовщиков був добрим приятелем Петра Антоновича Косача.
Проживаючи в Києві, родини спілкувались постійно; Судов-
щикови часто гостювали в Гадячі, Колодяжному, а ще раніше –
в Новограді-Волинському. До 1875 року належить спомин Лідії
Шишманової-Драгоманової:
«Як гарно, вільно жилось нам у тому Новоград-Волин-
ському!
...Пам’ятаю, як возили нас кожного дня гуляти на возі.
Навіть бачу ще, де хто сидів. Мені, старшій з дітей, дана була
велика честь сидіти на козлах поруч з кучером.
На почесному місці, зробленому з сіна, прикритого килимом,
сиділа тітка Саша Косач, а коло неї пані Судовщикова. Між ними
садовили маленьку Лесю, щоб не впала. А на дні візка
примощувались по уподобі брат Лесі Миша і Шура Судовщикова,
котра 20 років пізніше стала його дружиною» [1, 416].
...Вінчання Михайла і Шури відбулось у вересні 1893 року в
Києві. 1898 року в молодого подружжя народилася дочка Євгенія
(Іма, Імочка, Євця), яка стала лікарем.
У центрі знімка – Ольга Петрівна Косач, в одруженні
Кривинюк – лікар, письменниця і перекладач, фольклорист
і біограф Лесі Українки (літературний псевдонім Олеся Зірка;
«домашні» імена – Пуц, Ліля, Лілея). Того року вона вже була
студенткою, слухачкою Вищих жіночих медичних курсів
у Петербурзі. Їдучи на літні й зимові канікули додому, до Києва
або Колодяжного, не могла обминути привітну братову оселю
в Дерпті (Юр’їв, Тарту) по вулиці Пеплерській у будинку № 5:
відомо ж, якими дружними між собою були косачівські діти.
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
Леся Українка і сучасність. Т. 6.
558
Тієї зими її приїзду з Петербурга дуже чекала Леся. На
прохання сестри Ольга мала заїхати до Мінська, щоб провідати
Сергія Мержинського, вже безнадійно хворого, і привезти Лесі
свідчення з перших рук, з перших вуст. І здається, недовгими
були Ольжині гостини у брата, але коли дуже чекаєш... Тому
напевно, аж із якоюсь прикрістю писала Леся Українка до Ольги
Кобилянської на початку січня 1901 року: «Питаєте про Лілю?
Я сама тепер про неї мало знаю: виїхала вона, вже більш як два
тижні буде, з Петербурга та й досі їде, мала бути у брата і тіток
в гостині по дорозі, та отож гостює й досі. Ми вже всі гніваємось
на неї, бо могла ж би хоч написати з дороги...» [2, 200].
...Через сорок років Хома Михайлович Коцюбинський
попросив Ольгу Петрівну Косач-Кривинюк засвідчити, хто є хто
на знімку, що він знайшов його разом з Лесиними листами «в купі
паперового мотлоху на підлозі в Київському історичному музеї
і забрав до музею ім. Коцюбинського в Чернігові» [3, 524].
Невідомо, скільки таких знімків виготовив Михайло, де вони
блукали стільки років, як потрапили до Київського історичного
музею і чому опинилися в купі сміття. Мабуть, пригадалися Ользі
Петрівні, яка тоді жила у Києві і працювала над «Хронологією...»,
ті давні гостини, і на звороті фото вона своєю рукою написала:
«М. П. Косач (брат Лесі Українки). А. Ів. Судовщикова (Хойнаць-
ка, мати). О. П. Кривинюк (Косач) (сестра Лесі Українки).
О. Євг. Косачева (Судовщикова) (жінка Мих. Петр. Косача, псев-
донім – Грицько Григоренко). Дар О. П. Кривинюкової. Знято
в Дерпті початку 1900 р.? Напис вірний. Ольга Косач-Кривинюк
12/ІІІ 1941».
Ольга Петрівна, здається, помилилася на рік (не дивно:
пройшло чимало літ, неспокійних, важких, розшарпаних), тому
й поставила знак запитання – знак сумніву.
На початку січня 1900-го, на Різдво, Ольга і Леся доглядали
Дору й Оксану, які захворіли на скарлатину [3, 504]. Про це ж
довідуємося і з листа Михайла до матері від 8 січня 1900 р.:
«Добре, що Ліля тепер при вас, все таки вона мусіла багато
помогти і на Лесю не так тяжко мусіло прийтися» [3, 507].
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
Музеї Лесі Українки
559
У Дерпті Ольга була в кінці 1900-го – на початку 1901-го,
а роком раніше, повертаючись із Петербурга, у брата й зовиці
гостювала Леся. До речі, в листі до матері з Дерпта вона згадує
про «домашні» знімки маленької братової доньки Євці, яку
Михайло фотографував сам [2, 168].
Поряд з Ольгою – Ганна Іванівна Судовщикова (Хойнаць-
ка), Шурина мама, Михайлова теща. По смерті чоловіка вона
майже постійно жила в сім’ї своєї дочки: клопоталася по
господарству, доглядала онуку, щоб Шура мала вільний час для
літературної творчості. Була привітною і гостинною. Радо
приймала гостей – друзів та знайомих – і в Києві, спочатку на
Лабораторній, пізніше на Єлизаветинській (бувало, у неї по кілька
днів жила Олена Пчілка з дітьми), і на своєму полтавському
хуторі. Про неї згадує Леся в листі від 13 березня 1900 року до
сестри Ольги з Дерпта: «Анна Іванівна, як завжди, угощає і вітає,
аж мені ніяково, бо думаю, що, може, се її томить...» [2, 170].
Найстарший із дітей Косачів Михайло в часи, до яких
належить фото, працював у Дерптському (Тартуському)
університеті викладачем фізики і математики. Молодий учений
мав справді енциклопедичні знання: був метеорологом і письмен-
ником, винахідником і перекладачем (літературний псевдонім
Михайло Обачний). А для молодших сестер він був щирим
другом та порадником. Талановитий і працьовитий, як, зрештою,
всі Косачі, він залишив по собі добру пам’ять, хоч де б жив
і працював: на Волині й у Києві, у Дерпті та Харкові.
«Ну що ж тобі про наших написать? Всі вони, – пише Леся
до сестри Ольги з Дерпта взимку 1900 року, – здорові, маються
добре. Миша тільки вже занадто у свої лекції та уроки затопився,
так що я його навіть мало бачу, тільки увечері, та й то він часто
засідає в кабінеті, складає лекцію для другого дня...» [2, 170].
З Лесею вони іноді ще й «філософствували... безконечно».
І в тому, що Леся Українка попала в Дерпті «на роковини Шев-
ченка в чисто студентську компанію», безперечно, була заслуга її
брата – професора. Треба думати, подібний режим роботи
Михайла застала й Ольга роком пізніше. Напевно, з Ольгою,
яка вивчала природничі науки, старшому братові було про що
поговорити.
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
Леся Українка і сучасність. Т. 6.
560
...Ользі пора було від’їздити, а так хотілося хоча б на
трішечки відстрочити мить розлуки, затримати час. Михайло
налаштував фотоапарат (звичайно ж, на тринозі!) так, щоб його
домашні й дорога гостя були в центрі знімка, тому сам опинився
мало не за кадром. Тихеньке клацання дало знати: готово! От так
і залишилася пам’ять про ті давні гостини у брата.
1. Спогади про Лесю Українку. – Вид. 2-е, доп. – К. : Дніпро,
1971. – 484 с.
2. Українка Леся. Зібр. творів : у 12 т. – Т. 11. Листи (1898–1902) /
Леся Українка. – К.: Наук. думка. – 480 с.
3. Косач-Кривинюк О. П. Леся Українка. Хронологія життя і
творчости : репринт. вид. / О. П. Косач-Кривинюк ; вст. ст.
М. Г. Жулинського. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2006. – XVI с. + 928 с. :
іл. 13 с.
II
Останнє прижиттєве фото –
перші посмертні листівки
28 квітня 1913 року Леся Українка приїхала до Києва
востаннє – з Єгипту, де лікувалася з осені 1912-го. 4 травня була
присутня на вечорі, влаштованому на її честь в українському
клубі «Родина». Декламатори читали її поезії; було показано
постановку діалогу «Айша та Мохаммед»; лунали співи на слова
творів Лесі Українки. У відповідь на численні привітання поетеса
виголосила досить довгу промову і взагалі трималася бадьоро.
Під час того останнього перебування в Україні Юрій
Тесленко-Приходько, син Олени Антонівни, батькової сестри,
сфотографував Лесю Українку. Він зробив кілька знімків, які
відрізняються поворотом голови, поглядом. Одне на тих знімках
спільне: «Ох, у тривких до життя людей таких очей не буває.
Се очі з іншої країни...». Фото вперше опубліковано у виданні
«Лісової пісні» 1914 року.
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
Музеї Лесі Українки
561
Одна з таких фотокарток, оправлена в рамочку, вишиту
бісером, завжди стояла на комоді в домі матері, Олени Пчілки.
Повернувшись з далекої Америки (від Ольги Сергіїв, дочки
Ізидори Косач-Борисової), ця реліквія нині зберігається в літера-
турно-меморіальному музеї Лесі Українки в Колодяжному.
Один з останніх знімків поетеси використав для видання
поштової листівки (першої післяжиттєвої) Петро Юрійович
Дятлов (1883–1933), революційний, громадський та політичний
діяч, публіцист і перекладач.
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
Леся Українка і сучасність. Т. 6.
562
Принаймні ім’я його було відоме Лесі Українці за її життя.
У кінці листопада 1905 року вона написала до сестри Ольги та
Михайла Кривинюка; до листа додала вирізку з якоїсь газети
з таким оголошенням: «З місяця грудня (декабря) має виходити
щоденна соціял-демократична робітнича газета “Праця”. Газета
видаватиметься при ближчій участі: В. Винниченка, Вітека,
М. Ганкевича, М. Порша, І. Стешенка, Лесі Українки і інших.
Газета має кореспондентів зі всієї України і із головних міст Росії
і Західної Європи. Підписна ціна: на 12 міс. – 5 р., на 6 міс. 2 р.
50 к., на 3 міс. – 1 р. 40 к., на 1 міс. – 50 к. Адреса для зносин
з редакцією і адміністрацією “Праці” – Киев, Паньковская, 8, Д-ру
Юркевичу. Редактор-видавець П. Дятлов» [1, 764].
Це той самий Дятлов, який високо оцінив творчість письмен-
ниці в некролозі «Памяти Леси Украинки», надрукованому в газеті
«Рабочая правда» (1913 р., № 15): «19 июля в Сураме, на Кавказе,
после тяжелой болезни скончалась видная украинская
писательница Леся Украинка (Лариса Петровна Косачева-Квитка).
Телеграф разнес эту весть по всем газетам России. Но при
постоянной конфискации “Рабочей правды” известие о смерти
писательницы-друга могло и не дойти до рабочих – читателей
своей “Правды”. Леся Украинка, стоя близко к освободительному
общественному движению вообще и пролетарскому в частности,
отдавала ему все силы, сеяла разумное, доброе, вечное. Нам надо
сказать ей спасибо и читать ее произведения... Леся Украинка
умерла, но ее бодрые произведения долго будут будить нас к ра-
боте-борьбе. Добрая вечная память писательнице – другу рабо-
чих!» [2, 269–270]. Він же переклав російською мовою вірш Лесі
Українки «Досвітні огні».
У 1914–1921 рр. Петро Юрійович Дятлов жив і працював
у Відні. Саме тут, в еміграції, він видав 1917 року першу серію
з 12 портретних поштових листівок «Українські письменники»
у чорно-білому друці. На звороті листівки містилися вихідні дані:
«Українські письменники. Сер. 1. Відень. 1917. Накл. П. Дят-
лова». Підпис – ім’я та прізвище портретованого – знаходився на
лицевому боці. До серії окрім портрета Лесі Українки
(з фотознімка Ю. Тесленка-Приходька) увійшла репродукція
з портрета Т. Шевченка роботи Ф. Красицького, фотозображення
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
Музеї Лесі Українки
563
І. Нечуя-Левицького, І. Франка, Б. Грінченка, М. Драгоманова,
О. Кобилянської, М. Грушевського, М. Коцюбинського, В. Стефа-
ника, О. Кобця і В. Винниченка.
Того ж або наступного, 1918 року видання серії було
повторено, але листівки мали інший адресний бік: у рамочку
українського геометричного орнаменту вкомпоновано внизу зліва
і справа тризуб, угорі зліва – портрет Т. Шевченка, справа текст:
«“...Возвеличу / Малих оттих рабів німих! / Я на сторожі коло їх /
Поставлю слово”. Т. Шевченко». Вгорі підпис «Листівка Україн-
ські письменники». Вихідні дані – час, місце видання, ім’я
видавця – відсутні [3, 85].
Обидві листівки з портретом Лесі Українки зберігаються
у фондах Волинського краєзнавчого музею.
1. Косач-Кривинюк О. П. Леся Українка. Хронологія життя і
творчости : репринт. вид. / О. П. Косач-Кривинюк ; вст. ст.
М. Г. Жулинського. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2006. – XVI с. + 928 с. :
іл. + 13 с.
2. Леся Українка. Документи і матеріали. – К. : Наук. думка, 1971.
3. Забочень М. На спомин рідного краю: Україна у старій листівці:
альбом-каталог / М. Забочень, О. Поліщук, В. Яцюк. – К. : Криниця. –
508 с. : іл.
ІІІ
«Гарний гостинець...»
У розділі ХІІ «Особисті речі Лесі Українки та родини
Косачів» каталога-довідника «Документи і матеріали Лесі
Українки та родини Косачів у музеях, установах Волині»
зазначено (поз. 220): «Сорочка жіноча. Кін. ХІХ ст. Полотно
лляне домоткане; вишивка хрестиком, гладдю; орнамент рослин-
ний, геометризований. Вишита Лесею Українкою і подарована
нею В. Й. Дмитрук, – жительці с. Колодяжне. ВКМ, інв. № Р2-
196» [1, 41]. Ця сорочка знаходиться в постійно діючій експозиції
відділу давньої історії Волинського краєзнавчого музею і є пред-
метом справді унікальним, єдиним у своєму роді. Як, власне,
кожен музейний предмет, має свою історію.
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
Леся Українка і сучасність. Т. 6.
564
Варвара Йосипівна Дмитрук (1872–1964) – жителька Коло-
дяжного з діда-прадіда. Коли Косачі у травні 1882 року переїхали
жити до села, дівчинці було 10 років; вона була на рік молодшою
від Лесі, до якої її було взято в покоївки-компаньйонки, ймовірно,
за певну платню.
У своїх спогадах, уперше опублікованих у лютому 1941
року, Варвара Йосипівна розповіла про перше знайомство
з Ларисою Косач: нових панів вийшло в день їх приїзду
зустрічати все село – «всім хотілося знати, що воно за люди, з ким
прийдеться жити» [2, 96].
Пани насамперед захотіли побачити курну хату (в Колодяж-
ному тоді майже усі хати були курними, тобто опалювалися по-
чорному, без димаря). Варчина мати показала на свою, теж курну,
хату. «Подивилися на все це Косачі ... а далі й кажуть: “Знаєте
що, Федосько (це моя мати), відпустіть до нас одну дівчинку”, –
і глянули на мене. Злякалася я, вчепилася в материну спідницю.
А панночка – вона була трохи старша за мене – підійшла,
простягнула руку: “Будьмо знайомі: я – Леся. А тебе як звати?”
Я з ляку мовчала і ще міцніше трималася за спідницю.
“Варка... Варкою зветься, – чую, каже моя мати. – Чого ж
ти, доню? Іди, раз панночка просить”.
Пішли, правда, гуртом – їхні всі, наша мати і ми.
Таке було моє перше знайомство з Лесею, яке тривало потім
без малого п’ятнадцять років» [2, 96].
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
Музеї Лесі Українки
565
У фондах Волинського краєзнавчого музею зберігається ще
один унікальний експонат – зошит, у який Леся та її молодша
сестра Ольга записували народні пісні від колодяжненських дівчат
і молодиць, а Оля майже під кожним записом робила помітку:
«Колодяжне, од Варки», «Од дівчини Варки». То вже було пізніше,
на початку 1890-х, коли і Леся, і Варка були дорослими.
«Вельми любила вона [Леся Українка. – Авт.] пісні.
Прибіжить, було, мотнеться туди-сюди по хаті і: “Варко, клич-но
дівчат, будемо співати”. Весільних співали, веснянки, хороводи
водили, переказували почуті од старих бувальщини», – згадувала
Варвара Йосипівна [2, 97].
Можна було б заперечити Варці з приводу «прибіжить»
і «мотнеться туди-сюди по хаті»: через хвору ногу Лесі важко
було ходити, тому вона просила Варку приводити дівчат на
співанки до неї додому, але загалом правдивість її спогадів
підтверджує Ольга Косач-Кривинюк у листі від 3 березня 1941 р.
до синів Михайла й Василя: «Незвичайно приємно було мені
прочитати, що наші земляки-колодяжненці пам’ятають нас та
згадують добрим словом, що в них моя найближча товаришка
дитячих та молодих літ живе та розказує про Лесю цілком
правильно, як справді бувало» [2, 435].
Спогади Варвари Йосипівни стосуються багатьох моментів
життя і побуту Косачів у Колодяжному: як висаджували на садибі
квіти; як зводився «білий» Лесин будинок; як святкували
Шевченкові роковини; як Леся вчилася малювати у ковельського
художника Зозулі; про приїзд сім’ї Франків у Колодяжне; про
хворобу Лесі тощо.
«Одного літа Косачі виїздили в Гадяч, на Полтавщину, де
жила Лесина бабуня. Хотіли взяти й мене, а батьки не пустили.
Тоді Леся сказала: “Добре, я тобі зате привезу гарний гостинець”.
І привезла. Коли повернулися назад, вона одразу ж прибігла
й питає: “А вгадай, що я тобі, Варко, привезла?” – “Звідки мені те,
– кажу, – знати? Може, плаття яке”. – “А ти мало не вгадала”, –
каже і розгортає на столі гарну-прегарну вишиту сорочку» [2, 99].
Можливо, цей Варчин спогад стосується літа 1883 року, –
у тій частині, що Косачі хотіли взяти її з собою: з кінця червня до
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
Леся Українка і сучасність. Т. 6.
566
початку серпня 1883 року Ольга Петрівна з дітьми Михайлом,
Лесею, Ольгою й Оксаною гостювали в Гадячі у Є. І. Драго-
манової [3, 47]; у середині серпня Косачі повернулися до Коло-
дяжного.
А чи могла Леся того літа вишивати? Ольга Косач-
Кривинюк, згадуючи про гостини у бабусі того літа, розповідає,
що тоді в Гадячому зібралося велике товариство, яке любило
їздити «на човнах чарівним Пслом... Здебільшого доводилося Лесі
зі смутком лише дивитися на те збирання, а самій не їхати
човном, хоч вона пристрасно любила всяку воду і плавання нею.
Рука в неї дужче та дужче боліла і напухала. Вважали, що то
ревматизм, і думали, що Лесі шкідливо бути “на воді” та ще по
заході сонця. Взагалі, хвора рука сильно затроювала Лесі її життя,
тоді ще, власне, дитяче» [3, 49–50].
Імовірно, Леся привезла Варці подарунок трохи пізніше:
у серпні-вересні 1887 року Олена Пчілка з дітьми знову
гостювала у матері в Гадячі [3, 60–61]. Ми схильні думати, що
саме тоді Леся Українка привезла Варці в дарунок вишиванку:
адже обом дівчатам на той час було по 15-16 років, а сорочка саме
дівоча, а не дитяча. Якщо наш здогад правильний, то сорочці,
вишитій Лесею Українкою і подарованій нею Варварі Дмитрук,
уже понад 120 років. Варвара Йосипівна все життя берегла
дарунок і передала його 1949 року, в рік відкриття, літературно-
меморіальному музею в Колодяжному.
1. Документи і матеріали Українки та родини Косачів у музеях,
установах Волині. – Вид. 2-ге, зі змінами й допов. / упорядкув.
Т. Я. Данилюк-Терещук, Н. Ю. Пушкар. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин.
нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2008. – 136 с.
2. Дмитрук В. Молодість Лесі // Спогади про Лесю Українку /
Варвара Дмитрук. – Вид. 2-е, доп. – К. : Дніпро, 1971. – 484 с.
3. Косач-Кривинюк О. П. Леся Українка. Хронологія життя і
творчости : репринт. вид. / О. П. Косач-Кривинюк ; вст. ст.
М. Г. Жулинського. – Луцьк : Волин. обл. друк., 2006. – XVI с. + 928 с. :
іл. + 13 с.
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
http://www.pdffactory.com
|