№ 87. Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р.
Saved in:
| Published in: | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
|---|---|
| Date: | 2005 |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2005
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40252 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | № 87. Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2005. — № 1/2 (24/25). — С. 225-229. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859591450201686016 |
|---|---|
| citation_txt | № 87. Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2005. — № 1/2 (24/25). — С. 225-229. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| first_indexed | 2025-11-27T15:14:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 225
листопаді, арештовано іще трьох єпископів (усього вже 14) та біля 100 свяще-
ників, і в той же час деклярується «свобода» релігії і «розвиток» Церкви.
Прот. Демид Бурко
Опубліковано:
«Рідна Церква». – Мюнхен, 1955. – Ч. 20, листопад–грудень. – С. 2–4;
Мартирологія Українських Церков: В 4-х т. – Т. I. Українська
Православна Церква. Документи, матеріали, християнський самвидав
України. – Балтимор; Торонто: Укр. Вид-во «Смолоскип»
ім. В. Симоненка, 1987. – С. 151–155.
Примітки:
[1] Тут наведено уривок із книги митрополита Василя Липківського. Див.
докл.: Митрополит Василь Липківський. Історія Української Православної
Церкви. Розділ УІІ: Відродження Української Церкви. – Вінніпег: Вид. нак-
ладом фундації Івана Грищука, 1961. – 181 с.
[2] Митрополит Василь Липківський був усунутий від митрополичого
служіння під час ІІ Всеукраїнського Православного Церковного Собору
УАПЦ, який відбувся в храмі Св. Софії 17–30 жовтня 1927 р. Рішення про
звільнення було прийняте під тиском органів ДПУ.
[3] Другий «екстренний» Собор УПЦ відбувся не 22 грудня, а 9–12 груд-
ня 1930 р. Повідомлення про нього опубліковано в книзі: Митрополит Ва-
силь Липківський. Листи (1933–1937). – Торонто: Вид. Укр. Православного
Братства ім. Митрополита Василя Липківського, З.Д.А., 1980. – С. 4.
№ 87
Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору
про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р.
ПРОЕКТ РЕЗОЛЮЦІЙ
НАДЗВИЧАЙНОГО ЦЕРКОВНОГО СОБОРУ (СІЧЕНЬ 1930 р.)
ПРО ЛІКВІДАЦІЮ УАПЦ, АВТОРСТВА ДПУ
ДПУ, на вимогу якого відбувся ліквідаційний Собор УАПЦ в січні 1930
року, підготувало усе, включно з проектом резолюцій; що їх мали прийняти
делегати. Агент ДПУ Карін, який відіграв зловісну ролю в усуненні митропо-
лита Василя Липківського на II Всеукраїнському Православному Церковному
Соборі 1927 року, передав наперед опрацьований проект секретареві
ВПЦРади єпископові Маркові Грушевському. Текст проекту резолюцій зберіг-
226 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ
ся завдяки тому, що копію було нелегально переслано уповноваженому УАПЦ
в Західній Европі Євгенові Бачинському.
Заслухавши доповідь Голови Президії ВПЦР прот. о. Л. Юнакова про
працю Президії ВПЦР і стан УАПЦ, Надзвичайний Собор мусить признати,
що УАПЦ, як це остаточно тепер з’ясувалось, на протязі свого 10-ти річного
існування, була явно виявленою антирадянською контрреволюційною органі-
зацією. Не можна відкинути того, що в її складі були й досі є люди, які йшли
до церкви лише для задоволення своїх релігійних потреб. Але ця суто цер-
ковна маса, сама не знаючи того, жила й діяла за проводом і вказівками тих
осіб, для котрих УАПЦ була не ціллю, а засобом для здійснення своїх контрре-
волюційних намірів. Слабі намагання всієї віруючої, хоч і незначної частини
членів Церкви звільнитись від позацерковних цілей і впливів, як ми бачимо з
доповіді, не мали позитивних наслідків. І чим далі, тим УАПЦ все більш і
більш ухилялась в бік нецерковности. Надзвичайний Собор іменно такий стан
УАПЦ мусить твердо і ясно констатувати.
Радвлада декретом «Відокремлення Церкви від держави» [1] дала законну
можливість українській віруючій людності відродити свою рідну, українську
автокефальну, соборноправну, Православну Церкву, ту Церкву, що близько
300 років була в неволі казенної цареславної Церкви [2]. Але, звільнившись
від політично-монархічного гніту, УАПЦ не судилось самій стати дійсною
Христовою Церквою, вільною й далекою від своєрідного національно-шові-
ністичного політиканства. Це є факт. Бо і відродилась УАПЦ в часи політичної
боротьби і відроджували її, а потім і до керівництва нею стали ті люди, які
потерпіли поразку на відкритому політичному фронті й пішовши в Церкву,
мали намір використати її і дійсно використовували, як знаряддя для даль-
шої боротьби проти радвлади, а значить і проти справедливости соціяльної
революції.
Природньо, що керуючі органи УАПЦ від ВПЦР до ПЦР [3] виявляли
себе, як в цілому, так і окремі члени, явно не церковними, а національно-
політичними антирадянського контрреволюційного характеру акціями. Те ж
саме можна сказати й про священнодіячів всіх ступнів, починаючи з митропо-
лита Липківського; з церковного амвону проповідувались націоналістично-
політичні ідеї, що різко розходились з ідеологією Церкви, а з боку ставлення
до радвлади були контрреволюційними, антидержавницькими.
Отже, все це довело до того, що УАПЦ стала синонімом контрреволюції
на Україні, бо для значної частини керівників Церкви церковність була тільки
зовнішньою формою, що прикривала націоналістично-політичний зміст. В
такому стані цілком послідовно дійшли до того, що автокефалія стала симво-
лом національно-політичної петлюрівської самостійности, українізація вико-
ристовувалась як засіб до розпалювання національної ворожнечі, а соборно-
ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 227
правність обернулась в демагогічний засіб політичного впливу до здійснен-
ня зазначеної мети.
Тому то Надзвичайний Собор УАПЦ з глибоким жалем і з усією щирістю
констатує, що V Розділ канонів УАПЦ значною кількістю керівників Церкви
систематично порушувався [4]. Це стверджується цілим рядом фактів з історії
минулого УАПЦ, а саме: перевірка персонального складу священнодіячів
УАПЦ в своїх рядах виявила значну кількість людей, що раніше брали активну
участь у військових петлюрівських загонах, були старшинами, отаманами,
або просто скомпромітовані в минулому. Всі вони шукали в Церкві одного —
використати Церкву в контрреволюційних, а дехто і в своїх особистих нецер-
ковних цілях.
Низка випадків притягнення діячів УАПЦ до відповідальности держав-
ним урядом за контрреволюційні вчинки також переконують в цьому Над-
звичайний Собор. До такого висновку приводить ще й те, що серед членів
нашої Церкви були й є люди нерелігійні, антирадянські, наміри яких не викли-
кають ніякого сумніву. І всі такі люди в більшості були церковним активом,
тому і керуючі органи Церкви: ВПЦР, ОЦР, РЦР, ПЦР, — як про це свідчить
вереснева нарада 1926 р., — стали виразниками націоналістично-політич-
них антирадянських настроїв і нецерковних дій.
Собор з жалем констатує, що митрополит В. Липківський, єпископи:
О. Ярещенко, С. Орлик, Ю. Жевченко, М. Пивоварів, К. Кротевич, всеукраїн-
ський благовісник В. Чехівський і інші стояли на шляху націоналістично-
політичних контрреволюційних, антирадянських дій через Церкву.
Не можна замовчувати про те, що громадянство республіки в зв’язку з
викриттям органами влади контрреволюційної організації «СВУ», яка викорис-
товувала в своїх політичних цілях УАПЦ, вважає нашу Церкву за контррево-
люційну організацію.
Отже, зважаючи на все, Надзвичайний Собор визнає, що УАПЦ з причин
вищенаведених була контрреволюційною, національно-політичною організа-
цією, складовою частиною «Спілки Визволення України». Тому Надзвичай-
ний Собор категорично засуджує всіх тих, хто спричинився до перетворення
Церкви на контрреволюційну, антирадянську організацію, визнає дальше існу-
вання УАПЦ недоцільним і вважає її ліквідованою. Цим самим Собор припи-
няє діяльність керуючих органів: ВПЦР, ОЦР, РЦР.
Єпископи УАПЦ припиняють своє духовне керівництво округовими Церк-
вами й залишаються парафіяльними священнодіячами наряду з священика-
ми, що діють в зареєстрованих парафіях, які залишаються необ’єднаними в
будь-яку церковну організацію.
Опубліковано:
Вісник. – Мюнхен, 1960. – Ч. 2, січень.; Мартирологія Українських Церков:
228 З АРХІВІВ ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ
В 4-х т. – Т. I. Українська Православна Церква. Документи, матеріали,
християнський самвидав України. – Балтимор; Торонто:
Укр. Вид-во «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1987. – С. 159–161.
Примітки:
[1] «Декрет про свободу совісті, церковних та релігійних товариствах» від
23 січня /2 лютого 1918 р., за підписами Голови Ради Народних Комісарів Воло-
димира Леніна, комісарів М. Подвойського, О. Шліхтера, В. Менжинського
О. Шляпнікова, В. Бонч-Бруєвича став чинним в РСФРР від дня публікації 3
лютого 1918 р. Головними тезами цього закону були наступні: 1) Церква відкрем-
люється від держави; 2) в межах республіки забороняється видавати будь-які
закони, які обмежують свободу совісті; 3) кожний громадянин може сповідувати
будь-яку релігію або не сповідувати ніякої; 4) діяльність державних та суспіль-
но-правових установ не супроводжуються ніякими релігійними обрядами або
церемоніями; 5) ніхто не може відмовитися від виконання громадянських обов’яз-
ків під приводом дотримання релігійних переконань; 6) релігійна присяга або
клятва касуються; 7) акти громадянського стану ведуться тільки відділами запи-
су шлюбів і народжень. Школу було відкремлено від Церкви, а викладання будь-
якого віровчення в державних навчальних закладах забороняється. Громадяни
мають право навчати і навчатися релігії приватним чином. Будь-які релігійні това-
риства не мають прав юридичної особи. В Україні більшовики, приступивши до
створення власної правової бази запозичили законодавчий досвід РРФСР. 22 січня
1919 р. Тимчасовий Робітничо-Селянський уряд України ухвалив Декрет «Про
відокремлення церкви від держави і школи від церкви», взявши за основу анало-
гічний закон РНК РРФСР 1918 р. Принцип відокремлення Церкви від держави
був закріплений в Конституції УСРР, затвердженій у березні 1919 р., а 10 листо-
пада 1920 р. НКВС, НКЮ, і НКО УСРР прийняли інструкцію про відокремлен-
ня Церкви від держави і школи від Церкви.
[2] Тут маються на увазі події, які пов’язані з змінами в становищі Київ-
ської Митрополії, яка була підпорядкована Константинопольському патріар-
хові, після Переяславської Ради 1654 р. і остаточного переходу її до складу
Московського патріархату у 1686 р.
[3] ВПЦР — Всеукраїнська Православна Церковна Рада, вищий адмініст-
ративний орган по керуванню діяльністю УАПЦ між Соборами. ПЦР — Пра-
вославні Церковні Ради всіх рівнів, тобто округові (ОЦР), районові (РЦР),
парафіяльні (ПЦР).
[4] У Розділ «Канонів» УАПЦ складається з 4-х пунктів, де сформульова-
но засади відношення УАПЦ до держави, яке грунтується на Декреті про відок-
ДОКУМЕНТИ І МАТЕРІАЛИ 229
ремленні церкви від держави. Розділ У Відносини межи церквою і державою
// Перший Всеукраїнський Православний Церковний Собор УАПЦ 14–30
жовтня 1921 року: документи і матеріали / Упоряд.: Г. Михайліченко., Л. Пи-
лявець., І. Преловська. – К.; Львів: «Жовква», 1999. – С. 379.
№ 88
Уривок зі спогадів прот. Митрофана Явдася
про ліквідацію УАПЦ в газеті «Пролетарская правда»
від 6 лютого 1930 р.
ПОВІДОМЛЕННЯ
ПРО ЛІКВІДАЦІЮ УАПЦ В РАДЯНСЬКІЙ ПРЕСІ
Протоієрей Митрофан Явдась у своєму коментарі на появу першої час-
тини IV тому «Нарису історії Української Православної Церкви» Івана Вла-
совського («Церква й життя», ч. З, травень–червень 1962 р.) цитує уривок
статті з харківської «Пролетарської правди» про ліквідацію УАПЦ на над-
звичайному Соборі в січні 1930 року.
Надзвичайний собор УАПЦ визнає, що українська автокефальна право-
славна церква з вищезазначених причин була національно-політичною, контр-
революційною організацією — складовою частиною «Спілки визволення
України». Тому надзвичайний собор, категорично засуджуючи всіх тих, хто
спричинився до перетворення церкви на контрреволюційну, антирадянську
організацію, визнає дальше існування УАПЦ за недоцільне й вважає її за злік-
відовану. Цим самим припиняють діяльність провідні органи УАПЦ. Митро-
полит припиняє своє духовне керівництво УАПЦ, а єпископи УАПЦ припи-
няють, своє духовне керівництво окружними церквами й лишаються пара-
фіяльними священнодіячами, поряд із священиками, зареєстрованими по
парафіях, що залишаються необ’єднаними в будь-яку церковну організацію.
Опубліковано:
Пролетарська правда. – Харків, 1930, 6 лютого.
Друкується за: Мартирологія Українських Церков: В 4-х т. Т. I.
Українська Православна Церква. Документи, матеріали, християнський
самвидав України. — Балтимор; Торонто: Укр. Вид-во «Смолоскип»
ім. В. Симоненка, 1987. – С. 162.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40252 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0112 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T15:14:36Z |
| publishDate | 2005 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | 2013-01-14T18:04:34Z 2013-01-14T18:04:34Z 2005 № 87. Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2005. — № 1/2 (24/25). — С. 225-229. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. XXXX-0112 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40252 uk Інститут історії України НАН України З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Опубліковані документи та матеріали про Собори УАПЦ 1930 р. та процес «Спілки визволення України» 1930–1932 рр. № 87. Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р. Article published earlier |
| spellingShingle | № 87. Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р. Опубліковані документи та матеріали про Собори УАПЦ 1930 р. та процес «Спілки визволення України» 1930–1932 рр. |
| title | № 87. Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р. |
| title_full | № 87. Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р. |
| title_fullStr | № 87. Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р. |
| title_full_unstemmed | № 87. Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р. |
| title_short | № 87. Проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію УАПЦ 28–29 січня 1930 р. |
| title_sort | № 87. проект резолюцій «надзвичайного» церковного собору про ліквідацію уапц 28–29 січня 1930 р. |
| topic | Опубліковані документи та матеріали про Собори УАПЦ 1930 р. та процес «Спілки визволення України» 1930–1932 рр. |
| topic_facet | Опубліковані документи та матеріали про Собори УАПЦ 1930 р. та процес «Спілки визволення України» 1930–1932 рр. |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40252 |