Харлампіївська церква Гамаліївського монастиря - усипальниця гетьманської родини Скоропадських
Гамаліївський монастир добре відомий в історико/архітектурній науці і належить до найбільш яскравих прикладів українського бароко першої третини XVIII ст.
Saved in:
| Published in: | Відлуння віків |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40375 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Харлампіївська церква Гамаліївського монастиря - усипальниця гетьманської родини Скоропадських / С. Юрченко // Відлуння віків. — 2010. — № 2(13). — С. 13-20. — Бібліогр.: 37 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859913880941101056 |
|---|---|
| author | Юрченко, С. |
| author_facet | Юрченко, С. |
| citation_txt | Харлампіївська церква Гамаліївського монастиря - усипальниця гетьманської родини Скоропадських / С. Юрченко // Відлуння віків. — 2010. — № 2(13). — С. 13-20. — Бібліогр.: 37 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Відлуння віків |
| description | Гамаліївський монастир добре відомий в історико/архітектурній науці і належить до найбільш яскравих прикладів українського бароко першої третини XVIII ст.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:03:47Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ãамаліївський монастир добре відомий в
історико/архітектурній науці і належить до
найбільш яскравих прикладів українського
бароко першої третини XVIII ст. Цим він завдячує,
перш за все, самобутньому характеру архітектури
головної споруди — собору Різдва Богородиці, в
якому поєдналися дві тенденції планово/просторо/
вого вирішення — тринавна триабсидна базиліка та
п’ятиверха українська церква [1]. Шляхом такого
поєднання утворено оригінальний архітектурний
симбіоз з яскраво вираженим національним заба/
рвленням [2]. Саме через це, мабуть, на собор
дослідники звертали найбільше уваги, залишаючи
на другому плані інші споруди ансамблю. Це сто/
сується, перш за все, теплої церкви, або, як її нази/
вають місцеві мешканці, — теплушки.
Церкву присвячено святому мученику Хар/
лампію — єпископу Магнезійському. Із четьїх міней,
складених у 1684–1705 роках святителем Дмитром
Тупталом — пізнішим митрополитом Ростовським,
довідуємося, що єпископ Харлампій жив нап/
рикінці II століття нашої ери. У перекладі з грецької
Хара/лампій означає “радості світильник”, тобто
сяючий радістю. Житіє начебто наочно ілюструє йо/
го власне ім’я — адже під час тортур, яким мучени/
ка було піддано Римським імператором Септимієм
Севером за відмову поклонитися язичницьким свя/
тиням, він говорив: “Муки приносять мені велику
користь, адже наскільки тіло моє покривається ра/
нами, настільки радіє в мені дух мій” [3].
Цікавим в нашому контексті є пояснення
Св. Харлампієм видіння Галини, дочки імпе/
ратора, котра була прихильна до християн.
Їй наснився сон, в якому вона стоїть на дуже
обводненій місцині і їй ввижається сад, де
насаджено багато квітучих дерев, посеред
них росте прекрасний виноградник, а в ньому
стоїть високий кедр, з коренів котрого витікає дже/
рело. Сад охороняє грізний страж, який нікому не
дозволяє туди увійти. Ось як пояснив цей сон Хар/
лампій: “Велика кількість води — це дарування Ду/
ха Святого, сад огороджений — це рай. Виноград/
ник означає упокоєння в раю праведників, а квітучі
дерева — лики святих ангелів. Високий кедр знаме/
нує хресну славу Христа, джерело — вічне життя,
дароване хрестом роду людському, а страж — це
Господь Христос” [4]. Для нашого розгляду важли/
во те, що всі описані природні атрибути якнайкра/
ще відповідають місцю, яке було вибране при зас/
нуванні монастиря. (Окрім, звичайно, кедра,
замість якого, вірогідно, використано місцеву по/
роду дерева — дуб, котрий у християнстві сим/
волізує місце, присвячене Богу, виражає повноту
життя Народу Божого [5]).
Симптоматичним є викладений у житії факт, що
перед мученицькою смертю Харлампія з’явився сам
Господь і спитав його, що б він бажав отримати, на
що святий відповів: “Нехай в тій місцевості, де бу/
дуть почивати мої мощі і де буде почитатися пам’ять
про мене — нехай там не буде ні голоду, ні мору, ні
повітря, що погубляє плоди, але нехай панують в то/
му місці мир, добробут, багатство пшениці й вина”
[6].
Таким чином, споруджуючи церкву, присвячену
Харлампію, її фундатори символічно віддавали під
опіку святому увесь Сіверський край.
Харлампій помер 202 року, храм же його імені
засновано 1702 р., тобто в ознаменування 1500/
ліття мученицької смерті святого.
13
АРХІТЕКТУРНІ ПАМ’ЯТКИ, ПАРКИ ТА ІСТОРИЧНІ ЛАНДШАФТИ
Харлампіївська церква
Гамаліївського монастиря —
усипальниця
гетьманського роду
Скоропадських
Сергій Юрченко
Загальний вигляд Гамаліївського монастиря
з півночі. Фото початку XX ст.
Пам’ять святого
відзначається 23 лютого
за новим стилем.
Присвячення святому
Харлампію є досить
рідкісним, і навряд чи де в
Україні зберігся другий
храм із такою ж назвою.
Витоки культу Св. Хар/
лампія в Україні сягають
останньої чверті XVII ст. і
тісно пов’язані із
діяльністю київських мит/
рополитів Гедеона Чет/
вертинського (1686–1690
рр.) та Варлама Ясинсь/
кого (1690–1707 рр.). Са/
ме при них було створено
санктуарій у київському
Софійському соборі, де
серед інших святинь знаходимо
також частки мощей Св. Хар/
лампія. Наявність у соборі цих
мощей задокументовано у
першій половині XIX ст. митропо/
литом Євгенієм Болховітіновим у
його описі Софійського собору і
Київської ієрархії [7].
Здається, що у виборі присвя/
чення майбутнього храму пер/
шорядну роль відіграв саме мит/
рополит Варлаам Ясинський.
Справа у тому, що саме
1690 р. гетьманом Мазепою було
підтверджено повернення до
Київської митрополичої єпархії
трьох протопопій — Глухівської,
Конотопської та Борзнянської,
що були тимчасово передані
митрополитом Діонісієм Балаба/
ном у 1658 р. Чернігівському
архієпископу. На території
Глухівської протопопії, що підля/
гала безпосередньо митрополи/
ту, й було засновано Харлампієву
пустинь, тому виглядає цілком
логічним, що благословення на
фундацію надав Гамаліям саме
митрополит Варлаам [8].
До заснування монастиря тут
були густі ліси. Знатний козак
Степан Бугай із сусіднього села
Локотки, вирубавши частину лісу
на березі ріки Шостки, створив
займище, де збудував млин. Ге/
неральний військовий єсаул
Андрій Гамалія викупив займище
і у 1690 році отримав підтвердну
грамоту від царів Іоанна та Петра
Олексійовичів на “дві плотины на
ріки Шостці в уїзді Воро/
нижском, меж селом Ма/
ковим и Локотками, с по/
житками о десяти жерно/
вах” [9]. Таким чином бу/
ло відзначено його війсь/
кові заслуги — зокрема
участь у Кримських похо/
дах 1687 і 1689 років. Своє
життя Андрій Гамалія
закінчив “в Несвіжу от
неприятелей Шведов за/
битый” [10]. Його син Ан/
тон, котрий, як видно із
матеріалів допиту після
1709 р., “уряду никакого
напред сего не имел, слу/
живал под бунчуком за
товарища” [11]. За указом
царя від 8 серпня 1709 ро/
ку він в числі інших був визначе/
ний на заслання, але через моро/
ве повітря, що було в Україні в
1710 році, його утримували у в’яз/
ниці. Після цього все ж таки зас/
лано до Сибіру, хоча згодом по/
вернуто до Москви, де він і по/
мер у 1728 р. [11/а]. Саме Антон
Гамалія заклав церкву Святого
Харлампія.
Філарет Гумілевський, автор
опису Чернігівської єпархії, у
архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти
Харлампіївська церква на плані
монастиря 1795 р.
Собор Різдва Богородиці в
Стародубі. Фото автора, 2008 р.
Облямування вікна собору
Різдва Богородиці в Стародубі.
Фото автора, 2008 р.
другій половині XIX ст. оглядав
знайдену у Харлампіївській
церкві під підлогою мідну таб/
личку із написом: “Основася сей
храм св. Мученика Христова
Харлампия за благословением
ясне в Богу преосвященного
о. Варлама православного мит/
рополита Сівського, Кіевского
коштом и накладом славне уро/
женного его милости пана Анто/
на Гамаліи, товарища значного
воскового року 1702 месяца ап/
риля 14 дня” [12]. Підкреслимо,
що табличку знайдено в існуючо/
му мурованому храмі, тому мож/
ливим є заснування Антоном Га/
малією саме мурованого храму.
Припущення деяких авторів про
те, що Гамалією було збудовано
дерев’яну церкву, на місці якої
вже після 1713 року Скоропадсь/
кими зведено муровану, не має
підтвердження архівними доку/
ментами, тому не може прийма/
тися беззастережно [13].
З огляду на наведені факти, час
будівництва мурованої Хар/
лампіївської церкви міг вкладати/
ся у проміжок часу 1702–1708 рр.
При візуальному обстеженні
церкви, що виконувалось авто/
ром у лютому 2007 р. [14], було
здійснено деякі спостереження,
що можуть бути додатковим
підтвердженням більш раннього
датування. На таку думку наво/
дить форма віконних обляму/
вань, власне, сліди останніх, що
відкрилися на південному фасаді
після зняття штукатурки.
Сліди збитих наличників зна/
ходяться над арками, що прорі/
зують південну стіну і з’єднують
церкву із добудованим у XIX ст.
приділом Івана Кущника — пок/
ровителя гетьмана Івана Скоро/
падського. Віконний проріз мав
трицентрову форму перемички.
Наличник складався із двох коло/
нок, розміщених ліворуч і право/
руч, які несли профільований
карниз, набраний із трьох рядів
фігурної цегли. В місцях опиран/
ня на колонки було зроблено
розкреповки. На карниз спирав/
ся присадкуватий сандрик кіле/
подібної форми. Середня його
частина була розірвана, і по цент/
ру зроблено вставку на зразок
замкового каменю такого ж
профілю. Такий мотив характер/
ний для російської архітектури
кінця XVII століття. Єдиним
майстром, котрий на всьому
просторі Сіверщини від Глухова
до Стародуба застосовував у цей
період кілевидні розірвані санд/
рики, був “записной государев
мастер” Матвій Єфимов.
Першою його відомою спору/
дою була Миколаївська церква в
Стародубі, збудована у 1691
р. [15] Йому ж слід приписати і
авторство собору Різдва Богоро/
диці у тому ж таки Стародубі. Час
будівництва останнього повинен
би вкладатися у проміжок часу
між 1677 (велика пожежа в
архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти
15
Харлампіївська церква на плані
монастиря 1830Dх років.
План Харлампіївської церкви. Обмір
НДІТІАМ, 1959 р.
Надгробна плита гетьмана Івана
Скоропадського. Фото 1959 р.
Методфонд НДІТІАМ.
Стародубі) та 1691 р. (кінець
будівництва Миколаївської
церкви). В стародубському со/
борі, що зберігся до наших днів,
на вимогу, очевидно, замовника
Єфимов використав улюблений
на Україні планово/просторовий
тип тридільної триверхої церкви.
Цікавою особливістю храму є
виступи, влаштовані в південно/
східній та північно/східній гранях
основного восьмерика. Деякі
дослідники вважають таке рішен/
ня архаїчним і, можливо, пов’я/
заним із зміною задуму в процесі
будівництва [16]. Проте таку не/
регулярність можна пояснити і
суто функціональними міркуван/
нями — адже за таких умов наба/
гато зручніше влаштувати іконос/
тас — виступи в плані забезпечу/
ють додатковий простір.
Прикметною особливістю со/
бору є застосування невеликого
барабану у середній частині.
Менші главки, судячи з їхньої
форми, походять з першої поло/
вини XIX ст., і є результатом пе/
ребудови.
Декорування фасадів забезпе/
чено шляхом виконання налич/
ників із напівколонок, що обрам/
люють віконний проріз із трице/
нтровою аркою і несуть трикутної
форми розірваний сандрик із
вставним елементом. Пілястри
мають характерну “авторську”
деталь — горизонтальні пояски,
між якими вміщено ряд поребри/
ку. Описані елементи зустріча/
ються і в інших спорудах майстра.
У 1692 р. Матвій Єфимов
підписав контракт на будівництво
Михайлівської, а в 1693 р. — Ми/
колаївської церков у Глухові [17].
Остання збереглася і має знайому
вже нам із Стародуба артику/
ляцію пілястр та наличників.
Відмінність полягає у застосуванні
кілевидної форми сандрика —
аналогічної до сандрика Хар/
лампіївської церкви Гамаліївсь/
кого монастиря. Останньою відо/
мою спорудою Єфимова є собор
Петропавлівського монастиря під
Глуховом, біля села Будище, що
будувався на замовлення ігумена
монастиря Димитрія Туптала з
1695 по 1697 роки [18].
Наведені дати вибудовуються
у безперервний ланцюжок, що
характеризує діяльність артілі від
1691 по 1697 роки. На будівництво
однієї споруди йшло два або три
роки, що свідчить про добру ор/
ганізацію будівельного процесу.
Одночасно будувалося не більше
двох споруд. Цікаво, що приписи
середньовічних мулярських це/
хів (наприклад, львівського
XVI ст.) не дозволяли одному
майстру вести будівництво біль/
ше двох об’єктів [19].
Артільний спосіб будівництва,
як це підмітив П. Раппапорт на
матеріалі Київської Русі, полягав
у поступовому зведенні церков
однією артіллю, причому після
закінчення будівлі в одному місті
артіль переміщувалася в інше. Це
спостереження дало можливість
досліднику об’єднати хроно/
логічно близькі споруди у групи,
пов’язані із діяльністю певної
артілі майстрів. Всередині групи
будівлі поєднані стилістично за
прикметними ознаками — деко/
ром, деталями тощо.
Проектуючи цей метод на
рубіж XVII і XVIII століть на Сівер/
щині, можна було б гіпотетично
продовжити термін діяльності
артілі Єфимова, включивши до
нього і Харлампіївську церкву,
адже між роком її закладення
(1702 р.) і роком закінчення собо/
ру Петропавлівського монастиря
(1697 р.) незначна часова дис/
танція — п’ять років, за які майс/
тер міг звести, наприклад, дві
споруди, що можуть залишатися
для нас невідомими. Приміром,
В. Безсонов припускав, що Ге/
оргіївський собор Видубицького
монастиря зводився цією ж
артіллю [19/А].
Для остаточного підтверджен/
ня чи спростування цієї гіпотези
необхідно провести натурні
архітектурні дослідження фасадів
Харлампіївської церкви, особли/
во у місцях зтесаних у XIX ст.
пілястр, які, як видно із частково
розкритих слідів, мали горизон/
тальне профілювання.
1 грудня 1713 року Іван Скоро/
падський видає універсал на зас/
нування монастиря. “Давно уже
архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти
Гамаліївський монастир.
Загальний вигляд із заходу.
Фото автора, 2007 р.
малжонка моя Анастасія Мар/
ковна, за нашим советом и сог/
ласием, положила в своем наме/
рении создать своим коштом де/
вичий монастырь…а ныне обет
свой желая привести в исполне/
ние и место для фундации того
монастыря избрав, млины и
прочіе грунта монастырю тому
покупила” [20].
Широке розгортання мурова/
ного будівництва при Скоро/
падських слід віднести до 1718 ро/
ку. Саме цим роком датується
інша грамота російського царя
Петра I, якою він підтверджує зас/
нуванням гетьманом “за совокуп/
ним з женою его, подданною на/
шею, Анастасиею Марковною со/
ветом и согласием, общежител/
ной законно/девического чина
обители, називаемой Харлампие/
вой пустынки, …которая уже на
честь и хвалу в Тройце Святой
Славимого Бога и Пречистой Бо/
гоматери, всепоспешенствующим
его ж Божественним пособием, от
имения его … сооружается и в со/
вершенство приходит” [21] надає
монастирю села Маків, Локотки,
Вечірку, Колтунівку, Камінь,
Рогівку та Пушкарі.
24 січня 1718 р. гетьманова
Анастасія Скоропадська купила
на р. Десні “вапенной завод…от
жителя Новгородського” [22].
За описом 1768 р., він скла/
дався із трьох дерев’яних сараїв
“для висипки вапна”, в яких було
три кам’яні печі. При них було
збудовано будинок і дві “чорні”
хати, існували також дві комори,
льодовня, конюшня, хлів та
погріб, що призначалися для
робітників, котрі вироб/
ляли вапно [23].
На період 1710/х —
1720/х років слід віднес/
ти основні будівельні ро/
боти в монастирі. Тоді
були зведені собор,
дзвіниця з надбрамною
церквою та вежі з огоро/
жею. Харлампіївська
церква знаходилася на
краю монастирської те/
риторії, тому стіни мо/
настирської огорожі
примкнули до неї.
У 1722 році помер геть/
ман Іван Скоропадський,
і був похований у склепі
Харлампіївської церкви.
Жалобна процесія, як її
описав у своєму щоден/
нику генеральний хорун/
жий Микола Ханенко,
йшла із Глухова в Гамаліївку. 4
липня його тіло до обідні винесено
до глухівської Мико/
лаївської церкви “с пе/
чальною музыкою”. 5
числа несли тіло в Га/
маліївську пустинь з
військовими почестя/
ми, з якими час від часу
поєднувались молитви
Церкви. Спершу йшли
два батальйони сол/
датів від двох полків,
при котрих офіцери бу/
ли всі перев’язані чор/
ними стрічками. Бито в
барабани, запнуті пок/
ровцями з тканини, гра/
но на гобоях. За батальйонами
несли значок і корогву гетьмансь/
ку, обернені вниз до землі. Затим
їхали два козаки в панцирях, ми/
сюрках і карвашах з двома шабля/
ми, тримаючи їх за низ леза. Після
них три коні, убраних в чорне, а
потім знову два такі ж козаки. За
ними йшли диякони та священики
парами, несено булаву, бунчук з
чорними стрічками, похилені до
низу. Потім гайдуки та слуги геть/
манські несли тіло на марах. За
тілом йшли пани “з многими женс/
ка полу особами”, комендант
Глухівської фортеці, офіцери, пол/
ковники та прості посполиті. За
тілом везено шістьма конями бал/
дахін “жалобно обитій”.
При виході з міста почали
стріляти з гармат на валу. Потім
тіло поставлено під балдахін, і вся
процесія відправилась у Га/
маліївку. З сусідніх сіл виходили з
процесіями священики, “співаю/
чи церемоніи”. Ночували біля
Слоута. Наступного дня прибули в
Гамаліївку. Процесію зустрічали
численне духовенство, що прибу/
ло із Києва та сусідніх сіл та міст,
черниці Харлампіївської пустині.
Після служби почалась “стрелба
первей з армат, яких туда в Га/
маліевку из Глухова, з Вороніжа и
з Новгородка (Новгорода/Сівер/
ського — С. Ю.) кильканадцать
штук было припроваджено”.
Потім було дано потрійний залп з
“дробного оружья”, після чого
тіло було покладено у склеп Хар/
лампіївської церкви, праворуч за
крилосом.
Завершення робіт у монастирі,
очевидно, відбулося після 1729
року. В грудневому листі Анас/
тасії Марківни до Київського
архієпископа Варлама Ванатови/
ча згадується, що вона має намір
архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти
17
Надгробна плита Петра Івановича Скоропадського. Фото автора, 2007 р.
Надгробні плити Анастасії Скоропадської (1729 р.) та її дочки Уляни (1733 р.).
Фото автора, 2007 р.
“совершивши окончевающееся
…строение…переменить девичес/
кую оную обитель на общежител/
ство иноческое” [25]. Скоро/
падська померла цього ж року і
була похована у родинному
склепі біля правого кліросу Хар/
лампіївської церкви. У 1733 р. тут
же було поховано її дочку Уляну.
Звертає на себе увагу той
факт, що зараз надмогильні дош/
ки знаходяться на лівій (пів/
нічній) стіні. Їх перенесено у
зв’язку із добудовою у XIX ст., як
вище зазначено, приділу і
пов’язаним із цим влаштуванням
кількох арок в стіні, при якій зна/
ходилися поховання.
Найстаріший опис обителі
здійснено у 1779–1781 рр. В монас/
тирі на той час були “церковь ка/
менная болшая о пяти престолах,
а другая трапезная; при ней трапез
дві: одна болшая летняя, а другая
маленкая тіоплая, также поварня,
хлібопекарня и полата каменные,
под одною кришкою” [26].
Перше відоме зображення
Харлампіївської церкви знаходи/
мо на плані монастиря, складено/
му після пожежі приблизно у 1795
році [27]. В експлікації до плану
під № 5 значиться: “трапеза и кух/
ня. Сгорели железная крыша и
одна дверь” [28]. На кресленні
зображено витягнуту споруду з
гранчастим вівтарем на сході.
Входів два: один до вівтаря, дру/
гий — посередині будинку до
сіней. Із сіней праворуч — вхід у
трапезну (за описом 1781 р. —
“маленкая тіоплая”) та церкву,
відділену стіною із дверним
прорізом. Прямо з сіней — хід до
невеликого приміщення із вароч/
ною піччю на чотирьох стовпах
(поварня), з якого ліворуч вхід до
більшого приміщення (хлібопе/
карня), а праворуч — до меншого
(“полата каменная”). За звичаєм
українських трапезних, кухонні
приміщення влаштовані з півночі.
Крім того, на плані показано заго/
родження, що створювало госпо/
дарчий двір. Місце розташування
“болшой летней трапезы” можна
було б локалізувати у великому
наріжному приміщенні, що при/
микає до північно/західної гран/
частої башти, адже саме тут не
зображено опалювальної печі.
Загалом будівельну періоди/
зацію слід було б поточнити після
проведення натурних архітектур/
них досліджень.
Над планом церкви зображе/
но південний фасад. Його роз/
членовано пілястрами з горизон/
тальними поясками та завершено
кріпованим профільованим кар/
низом. Барабан куполу також має
наріжні пілястри. Віконні прорізи
оформлені наличниками.
Другий збережений план мо/
настиря може бути датований
1830/ми роками [29] — перед по/
чатком значних переробок споруд
і приведенням їхньої архітектури
до норм пізнього класицизму.
Креслення більш точно передає
плани окремих церков, дзвіниці,
келій та башт. На жаль, зображен/
ня Харлампіївської церкви збе/
реглося не повністю — частина йо/
го відірвана. Проте й так видно,
що архітектура храму не зазнала
суттєвих змін, з’явився тільки
третій вхід — до трапезної.
Зміни в плануванні пам’ятки
протягом XIX ст. можна прослідку/
вати, порівнявши останній план з
обміром 1959 р., виконаним
архітекторами Мойсеєнко та Но/
ваківським [30]. Після ремонту
розібрано стіну між трапезною і
церквою, пробито проходи в
західну частину та змінено плану/
вання останньої, в результаті чого
вона стала двоповерховою.
В другій половині XIX — на по/
чатку XX ст. в церкві було похова/
но відомих представників роди/
ни Скоропадських. Так, 1885 р.
тут знайшов свій останній спочи/
нок Петро Іванович Скоропадсь/
кий — батько останнього гетьма/
на Павла Скоропадського. Він на/
родився у 1834 році в с. Гри/
горівці Конотопського повіту. За
участь у походах на Кавказ був
нагороджений низкою орденів. У
1864 р. відзначений орденом Св.
Станіслава ІІ класу та “золотою
зброєю” з написом “за хо/
робрість”. Доклав багато зусиль
для ліквідації кріпацтва. За це от/
римав 1861 р. медаль на Олек/
сандрійській стрічці. Діяльність
свою розвивав, в основному, на
Стародубщині. 1872 р. обраний
почесним мешканцем Староду/
ба. Помер від перенапруги у
Києві у 51/річному віці [31].
архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти
Харлампіївська церква. Загальний вигляд із півдня. Фото автора, 2007 р.
Ось як описує похорон свого
батька гетьман Павло Скоро/
падський у своїх спогадах. “Пе�
ревозка тела покойного на желез�
ную дорогу, а затем по маршруту
Сафоновка, Волокитино, Полошки,
в 20 верстах от Волокитина, име�
ние моего деда Ивана Михайловича,
Глухов и, наконец, Гамалеевский мо�
настырь длилась несколько дней.
Во всех имениях служились панахи�
ды, и мы ночевали. От Глухова до
Гамалеевского монастыря кортеж с
телом покойного отца шел той же
дорогой, как то было более чем 250
лет тому назад, с телом покойного
гетмана Ивана Скоропадского, опи�
санного в Диариуше Ханенко.
Гамалеевский монастырь пост�
роен гетманшей Анастасией Скоро�
падской и я с ужасом думаю о том,
что делается теперь в этой тихой
обители. (Спогади писалися в 1930�
ті роки — С. Ю.)
К вечеру мы прибыли в Гамалеев�
ку, навстречу нам в лесу сосновом
вышел весь монастырь: монашки
впереди, послушницы позади, попар�
но, с зажженной свечей в руках. Был
тихий вечер, вся обстановка и прек�
расное пение клирошанок произво�
дило очень торжественное и худо�
жественное впечатление. Священ�
ники отслужили тут же, в лесу, ли�
тию, а затем весь кортеж, уже с те�
лом отца, которое везли на ката�
фалке, потянулся к монастырю под
заунывный звон монастырских коло�
колов. На следующий день было от�
певание. После отпевания отец был
похоронен в Харлампиевской церкви.
Мне грустно все это вспоми�
нать. Таким порядком я свез, кроме
отца, свою сестру, мать и брата.
Все они похоронены рядом в Харлам�
пиевской церкви, там же, где похоро�
нены гетман Иван и гетьманша
Анастасия” [32].
Як видно із спогадів, крім Пет/
ра Івановича, в церкві поховано
також Єлизавету (померла 12
серпня 1899 р.) — сестру Павла —
та Марію з Миклашевських —
дружину Петра Івановича та
матір гетьмана Павла [33].
Отже, маленька Харлампіївсь/
ка церква стала, за влучним вис/
ловом Олександра Білецького,
“справжнім мавзолеєм лицарсь/
кого роду наших гетьманів” [34].
Із названих останніх поховань
збереглася тільки надгробна
плита П. І. Скоропадського.
10 травня 1907 р. монастир
був пограбований. Грабіжники
увірвалися після служби в собор
і забрали там 200 рублів. В тра/
пезній вони перекинули престол
та пошкодили іконостас в
приділі Івана Кущника. Після ць/
ого довелося виготовити новий
іконостас [35].
Однак, ці втрати були нічим у
порівнянні зі шкодою, якої
пам’яткам монастиря завдали
роки радянської влади.
1920 р. монастир було закри/
то, а в його спорудах влаштовано
кустарно/виробничу артіль. Пер/
шими її членами стали монахині.
У 1927 р. артіль перейменували у
сільськогосподарську із назвою
“Нова праця” [36]. Всі церкви бу/
ло закрито. Під час війни части/
ною монахинь було відремонто/
вано і відкрито для богослужіння
Харлампіївську церкву.
У 1959 році на церкву було
складено справу БТІ, в якій
вміщено акт огляду технічного
стану наступного змісту: “1. Фун/
дамент — кирпичный ленточный;
2. Стены — кирпичные на извест/
ковом растворе; 3. Междуэтаж/
ные перекрытия — по деревян/
ным балкам без черепных брус/
ков, накаты дощатые, подшивка
из шалевки; 4. Полы — дощатые;
5. Крыша — стропила висячие из
брусьев, обрешетка дощатая,
крыша из листовой стали; 6. Ок/
на — летние переплеты створ/
ные, зимние глухие; 7. Двери —
архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти
19
Харлампіївська церква. Вигляд з південного сходу. Фото інституту “УкрНДІпроектреставрація”, 1957 р.
Інтер’єр Харлампіївської церкви. Фото автора, 2007 р.
20
архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти
однопольные простые; 8. Отоп/
ление печное — 4 грубы“ [37].
Відновлювальну вартість оцінено
в 531 089 руб., дійсну ж вартість
споруди — у 393 006 руб.
Проте вже у 1961 році всіх
мешканців з території монастиря
відселено і тут утворено установу
закритого типу, що перебуває в
цих приміщеннях і зараз.
Керівництво установи в міру
своїх можливостей намагається
підтримувати пам’ятки монасти/
ря, всіляко сприяти науковцям у
проведенні досліджень пам’яток
ансамблю.
На початку 2010 року Прези/
дентом України підписано указ
про вивільнення споруд монасти/
ря, і тільки 1 листопада завдяки
енергійній позиції Конотопського
та Глухівського архієпископа Луки
вдалося виділити з території ко/
лонії Харлампіївську церкву.
Харлампіївська церква, нез/
важаючи на всі лихоліття історії,
зберегла основні об’єми, наявні
на її стінах сліди архітектурного
декорування дозволяють відно/
вити пам’ятку у формах, близь/
ких до первісних. Храм потребує
пильної уваги науковців та рес/
тавраторів, а також людей, не/
байдужих до своєї історії та
культури.
1. Цапенко М. П. Архитектура Левобережной Украины
17–18 веков. — Москва, 1967. — С. 175.
2. Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування
Лівобережної України. — Київ, 2005. — С. 550–551.
3. Жития святых на русском языке изложенныя по руко"
водству четьих"миней Св. Димитрия Ростовскаго. —
Книга 6. — Москва, 1904. — С. 194.
4. Там само.
5. Forstner D. Swiat symboliki chrzescijanskiej. — Warszawa,
1990. — S. 160–161.
6. Жития святых на русском языке изложенныя по руко"
водству четьих"миней Св. Димитрия Ростовскаго. —
Книга 6. — Москва, 1904. — С. 2017.
7. Болховітінов Є. Вибрані праці з історії Києва. — Київ,
1995. — С. 70.
8. Филарет (Гумилевский). Историко"статистическое
описание Черниговской епархии. — Книга 4. — Черни"
гов, 1873. — С. 21.
9. Генеральное следствие о маєтностях Нежинского полка
1729"1730. — Чернигов, 1901. — С. 234–235.
10. Там само, С. 239.
11. Павленко С. О. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та
прибічники. — Київ, 2005. — С. 101.
11"а. Руський биографический словарь. — "Гааг — Гербель".
— Москва, 1914. — С. 185.
12. Филарет (Гумилевский). Историко"статистическое
описание Черниговской епархии. — Книга 4. — Черни"
гов, 1873. — С. 21.
13. Черняков С. Меценатська діяльність Скоропадських на
Чернігово"Сіверській землі// Сіверянський літопис. —
№5(71). — Чернігів, 2006. — С. 14.
14. Автор складає подяку керівництву виправно"трудової
колонії за зичливе сприяння при візуальному обстеженні
пам’яток Гамаліївського монастиря.
15. Пуцко В. Г. Московская строительная артель Матвея
Ефимова на Украине//Строительство и архитектура. —
1981. — №1. — С. 28
16. Цапенко М. П. Архитектура Левобережной Украи"
ны... — С. 135–136.
17 Пуцко В. Г. Московская строительная артель Матвея
Ефимова на Украине//Строительство и архітектура. —
1981. — №1. — С. 28.
18. Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування
Лівобережної України. — Київ, 2005. — С. 357.
19. Kowalczuk M. Cech budowniczy we Lwowie. — Lwow,
1927.
19"а. Пуцко В. Г. Московская строительная артель Матвея
Ефимова на Украине//Строительство и архитектура. —
1981. — №1. — С. 28.
20. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. — Т. 2:
Нежинский полк. — Киев, 1893. — С. 351.
21. Генеральное следствие о маєтностях Нежинского полка
1729–1730. — Чернигов, 1901. — С. 315.
22. ЦДІАК. — Ф.57. — Оп. 1. — Спр. 147. — С. 467.
23. Там само.
24. Филарет (Гумилевский) Историко"статистическое опи"
сание Черниговской епархии. — Книга 4. — Чернигов,
1873. — С. 23–24.
25. Там само, С. 29.
26. Опис Новгород"Сіверського намісництва (1779–1781). —
Київ, 1931. — С. 390.
27. РДІА. — Ф. 1488. — Оп. 4. — Спр. 950.
28. Там само.
29. РДІА. — Ф. 1399. — Оп. 1. — Спр. 843.
30. Методфонд НДІТІАМ.
31. Останній гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Ско"
ропадського. 1873–1945. — Київ, 1993. С. 187–188.
32. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень
1918. — Київ"Філадельфія, 1995. — С. 399–400.
33. Останній гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла
Скоропадського. 1873"1945. — Київ, 1993. С. 196.
34. Там само, С. 188.
35. Маринина М. М. Гетьманша Скоропадская//Историчес"
кий вестник. — т. СХХV. — Август, 1911. — С. 542–543.
36. Із спогадів місцевих старожилів.
37. Справа БТІ.
Північний фасад Харлампіївської церкви. Фото О. Лихвара, листопад 2010 року.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40375 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0045 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:03:47Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Юрченко, С. 2013-01-15T11:40:30Z 2013-01-15T11:40:30Z 2010 Харлампіївська церква Гамаліївського монастиря - усипальниця гетьманської родини Скоропадських / С. Юрченко // Відлуння віків. — 2010. — № 2(13). — С. 13-20. — Бібліогр.: 37 назв. — укp. XXXX-0045 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40375 Гамаліївський монастир добре відомий в історико/архітектурній науці і належить до найбільш яскравих прикладів українського бароко першої третини XVIII ст. uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Відлуння віків Архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти Харлампіївська церква Гамаліївського монастиря - усипальниця гетьманської родини Скоропадських Article published earlier |
| spellingShingle | Харлампіївська церква Гамаліївського монастиря - усипальниця гетьманської родини Скоропадських Юрченко, С. Архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти |
| title | Харлампіївська церква Гамаліївського монастиря - усипальниця гетьманської родини Скоропадських |
| title_full | Харлампіївська церква Гамаліївського монастиря - усипальниця гетьманської родини Скоропадських |
| title_fullStr | Харлампіївська церква Гамаліївського монастиря - усипальниця гетьманської родини Скоропадських |
| title_full_unstemmed | Харлампіївська церква Гамаліївського монастиря - усипальниця гетьманської родини Скоропадських |
| title_short | Харлампіївська церква Гамаліївського монастиря - усипальниця гетьманської родини Скоропадських |
| title_sort | харлампіївська церква гамаліївського монастиря - усипальниця гетьманської родини скоропадських |
| topic | Архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти |
| topic_facet | Архітектурні пам’ятки, парки та історичні ландшафти |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40375 |
| work_keys_str_mv | AT ûrčenkos harlampíívsʹkacerkvagamalíívsʹkogomonastirâusipalʹnicâgetʹmansʹkoírodiniskoropadsʹkih |