Сирія далека й близька. Подорожні нотатки київського мистецтвознавця
Saved in:
| Published in: | Відлуння віків |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40382 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Сирія далека й близька. Подорожні нотатки київського мистецтвознавця / І. Пархоменко // Відлуння віків. — 2010. — № 2(13). — С. 55-59. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859793484694683648 |
|---|---|
| author | Пархоменко, І. |
| author_facet | Пархоменко, І. |
| citation_txt | Сирія далека й близька. Подорожні нотатки київського мистецтвознавця / І. Пархоменко // Відлуння віків. — 2010. — № 2(13). — С. 55-59. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Відлуння віків |
| first_indexed | 2025-12-02T12:37:32Z |
| format | Article |
| fulltext |
55
Ñтародавня країна Сирія — справжній рай
для істориків та археологів. Найдавніші
цивілізації світу залишили тут свої сліди.
Андре Парро, професор із Дувру, безперечно,
мав рацію, коли сказав, що кожен з нас має дві
батьківщини — одну свою власну, і другу —
Сирію. Столиця країни Дамаск існувала ще до
часів Авраама. Він був заснований Уцом, онуком
Ноя. Дамаск був свідком усього, що відбулося на
землі і стало відомо історії. Ось вже 4 тисячі років
він згадується у писемних пам’ятках усього цього
періоду. Дамаск вимірює час не роками, а
імперіями, які створювались і руйнувались на йо/
го очах. Він бачив народження Баальбека, Фів,
Ефеса: вони вражали світ своєю величчю, а потім
занепадали. Він простежив, як виникло царство
Ізраїлю, і як воно загинуло. Він бачив дві тисячі
років процвітання Греції, а пізніше — її загибель.
Він спостерігав за будівництвом Риму, його сла/
вою і падінням. Сяяння розкішних Генуї і Венеції
було для старого Дамаска лише коротким спала/
хом. Дамаск дивився на уламки багатьох
імперій, а сам жив, процвітав і процвітає зараз,
хоча оточує його гола пустеля під гарячим, сліпу/
чим сонцем.
Знаменитими стали слова Магомета, який
простим погоничем верблюдів дійшов до гори
Касьюн (біля якої розташований Дамаск), поба/
чив з гори місто і сказав: “Людина може увійти
лише один раз до раю, то краще я увійду до раю
небесного”. І він сів на горі та милувався земним
раєм — Дамаском, а потім пішов геть, так і не сту/
пивши до його брами. На цьому місці побудува/
ли башту.
Докладно про історію міста та країни можна
дізнатися в Національному музеї Дамаску. Його
було відкрито у 1919 році. Надзвичайно
оригінальний фасад музейної будівлі у вигляді
двох башт з воротами, вкритий багатою орна/
ментацією в національному стилі VIII ст., було ви/
везено з під Пальміри. Він був частиною старо/
давнього замку Касра Альхиєр, побудованого
шейхом Хисхатом Алмазиком. Фасад прибудо/
вано до нової просторої будівлі музею з багатьма
ДАЛЕКІ МАНДРИ
C и р і я
далека і близька
Подорожні нотатки
київського мистецтвознавця
Інна Пархоменко
Під колонадою Пальміри
56
сучасними залами на ділянці землі, відведеній
Муніципальною владою.
Співробітники музею — Джафар Аль Хусейн та
Морис Шехаб, які вивчали музейну справу у
Франції 1996 р., створили сучасну експозицію му/
зею на високому рівні. У 2006 році вийшов ґрун/
товний музейний путівник.
Споруду музею оточує великий сад, де розта/
шовано стародавні скульптури, ассирійські ба/
рельєфи з базальту, надгробки ,саркофаги, при/
везені з Пальміри. Усе це в оточенні рідкісних
рослин — зокрема, можна побачити справжнє
листя аканту — кущі. В саду постійно проходять
практичні заняття з малюнку студентів художньо/
го факультету Дамаського університету.
Численні іноземні туристи відвідують перш за
все старовинний храм Іоанна Предтечі, побудо/
ваний ще у 374 році (до Софії Константино/
польської) імператором Візантії Феодосієм. Тут
служив Іоанн Дамаскін, тут зберігається найбіль/
ша святиня — глава Іоанна Предтечі — його одна/
ково шанують як християни, так і мусульмани.
Тому будь/якої години дня тут можна зустріти
безліч людей — вони сидять на килимах у молитві
годинами. Фасад храму (храм було перебудова/
но на мечеть династії Омейядів під час арабсько/
го завоювання 705—715 рр.) вражає своїми
візантійськими мозаїками: вони незвичні за те/
мами — це сади, дерева, річки; можливо, це бу/
ло уособленням раю, мрією мешканців пустелі.
Досі вони чарують високим рівнем виконання,
станом збереження і викликають запитання щодо
авторства.
Прекрасно збережені й будинки часів апосто/
ла Павла (!)
Залишки старовини, хай навіть це буде лише
одна колона (як, наприклад, колона Юпітера),
дбайливо зберігаються і деінде виринають із
пізнішої добудови.
В будівлях караван/сараїв розташовують ху/
дожні майстерні, відкриті для відвідувачів — на ва/
ших очах тчуть килими, розписують посуд у старих
традиціях. Ці вироби можна купити, або й спробу/
вати під наглядом майстра зробити самому.
У місті багато фонтанів,які надзвичайно вра/
зили київського мандрівника Василя Григорови/
ча/Барського у ХVIII ст., а також старовинних
бань (лазень), які діють, а не знищуються, як,
наприклад, у Києві.
В іншому великому місті — Алеппо (арабська
назва Халеппо), розташованому на півночі
країни, все також зачаровує старовиною. Туристи
приїздять сюди, аби відчути справжню атмосфе/
ру Сходу. Вона починається з готелів, під які
Гробниця з главою Іоанна Предтечі в Дамаску.
Храм Іоанна Предтечі (зараз — головна мечеть
Дамаску).
57
пристосовано невеличкі двоповерхові кам’яні
будиночки на вузеньких вуличках, з обов’язко/
вим фонтаном у внутрішніх двориках. Тут, у за/
тишній домашній атмосфері будинку XII ст., пе/
реживаєш особливі відчуття. За будь/якої спеки у
будинках прохолодно, адже в кімнатах стіни,
підлога з мармуру, а стеля з натурального дере/
ва. Звідси йшли караванні шляхи на схід, до Мек/
ки та Єрусалиму, на захід везли товари — до
Італії, Франції, завдячуючи чому Алеппо було
найбагатшим містом. Свої будинки, мануфакту/
ри тут будували купці з Генуї,
Франції — у місті залишилося ба/
гато італійських палаців, като/
лицьких, вірменських церков.
А в першій половині XIX
століття, коли почався справжній
археологічний бум, зацікавлен/
ня Сходом, саме через Алеппо
проходили шляхи багатьох відо/
мих людей із Заходу — манд/
рівників, письменників, архео/
логів і просто шукачів пригод чи
скарбів.
Якщо починати дуже здалеку,
то тут були Авраам, пророк За/
харія (до наших днів в місті збе/
реглася його гробниця), а вже
значно пізніше — письменники
Вільям Шекспір, Альфонс де Ша/
тобріан, Альфонс де Ламартін,
мандрівники й археологи: Стівенс Едіт Лейярд,
Роберт Кольдевей, Чарльз Леонард Вуллі, Томас
Едвард Лоуренс (відомий як Лоуренс Аравійсь/
кий). Серед них опинилися й киянин Василь Гри/
горович/Барський, Вацлав Жевуський зі Львова.
Розкопки Вавілона, Ура, Немрут/дага, Шумера
починалися саме звідси, для чого з Європи заво/
зилося необхідне устаткування.
Огляд міста Алеппо треба обов’язково почи/
нати з величної фортеці (це і становило колись
усе місто),яка вражає своїми мурами, вхідними
баштами — в Європі подібного немає, — це точно.
А в самій фортеці — цілий комплекс споруд:
церкви, бані, тронний зал, в’язниці тощо.
Зараз у фортеці діє музей, директорами якого
призначаються найвідоміші історики, вчені міста.
Тут відбуваються найбільш знаменні місцеві
події: різні церемонії, вручення премій, медалей
і т. п.
Найвідоміший сучасний історик Алеппо —
професор алеппського університету Амер Рашид
Мобайед видав у 2008 р. ґрунтовний путівник по
місту з унікальними фотоілюстраціями.
За 57 км від Алеппо знаходиться монастир
святого Симеона/Стовпника, що являє собою
ранній зразок сирійської архітектури V ст. Мо/
настир цей було побудовано вже після смерті Си/
меона (у 459 р.), будівництво розпочалося 476 р.
за наказом візантійського імператора Леона (та/
ким чином, монастир є давнішою спорудою, аніж
Свята Софія у Константинополі). У X ст. імперато/
ром Василієм було добудовано ще одну церкву
комплексу та кріпосну стіну. Тому монастир нази/
вається у путівниках Калат Саман (Калат у перек/
ладі — фортеця). Після кількох землетрусів стовп,
на якому стояв Симеон, обвалився і зараз по
центру нартекса стоїть лише невеличка частина
стовпа (раніше він був заввишки 16 м). Розкопки,
реставрація монастирського комплексу проводи/
лися у 1938 р. працівниками Берлінського архео/
логічного інституту на чолі з Кринкером.
Головний храм монастиря (зараз без куполу )
являє собою тринавну базиліку з нартексом (його
далекі мандри
В. ГригоровичDБарський. Мечеть Омейядів у Дамаску.
Малюнок 1720Dх рр.
Фортеця в Алеппо — нині музей.
ширина становить 24 м — три
арочних прольоти). Своєрідної
краси і вишуканості храму нада/
ють високі (17–20 м) арки,
здвоєні у підніжжі. Це притаман/
но саме давній сирійській
архітектурі. Колони арок мають
гарні коринфські капітелі з лис/
тям аканту, серед якого у колі
вмонтовано знак хреста. Музей
належить державі, вхід до нього
є платним. Біля огорожі та воріт
чатують озброєні охоронці.
Ця місцевість взагалі надзви/
чайно багата на пам’ятки історії
та культури. Тут знаходяться за/
лишки близько 30 церков IV–V
ст. Активно проводяться архео/
логічні розкопки, після чого все
ретельно консервується.
З високої гори Джебель Са/
ман, де розташувався монастир
Св.Симеона, добре видно гори
Туреччини, гірський хребет
Тавр, а внизу — село Дер Саман
(римська назва Теланісіус), де
збереглися кілька старовинних
церков, будинків для відпочин/
ку прочан, які йшли до св.Симе/
она звідусіль.
Реставрація пам’яток старо/
вини у Сирії розпочалася з пер/
шої половини XIX ст., коли сю/
ди почали приїздити мандрів/
ники — в основному, англійці, а
також після першої світової
війни — тут активно працю/
вали французькі археологи.
Та у славнозвісній Паль/
мірі, яка є, безперечно, най/
визначнішим археологічним
об’єктом Сирії, вчені вже нап/
рикінці ХVIII ст. намагалися
дослідити, перекласти старо/
давні написи. Англійський пас/
тор Галіфакс першим скопіював
три написи, але прочитати їх
зміг тільки французький вче/
ний Бартелело, і лише у 1861 р.
Уоддингтон переклав сто текс/
тів з каменів Пальміри. І все ж
пальма першості щодо відкрит/
тя Пальміри з її унікальними
пам’ятками належить італійсь/
кому патрицію П’єтро делла Ва/
ле. Аби забути нещасливе ко/
хання, він подався до Святої
землі і майже випадково натра/
пив на дивовижне місто.
Завойоване римським імпе/
ратором Авреліаном, місто за/
лишило пам’ять про себе у вули/
цях з колонадою заввишки 12 м
(було 400 колон, залишилось
150), східним храмом Ваала,
різними залишками скульптур. З
вікон готелю, в якому Агата
Крісті писала свою книгу “Схід/
ний експрес” (її чоловік тут пра/
цював археологом), і який
функціонує й дотепер, видно
руїни — особливо романтично
вони виглядають при повному
місяці.
Широку відомість Пальміра
отримала після видання англій/
ськими археологами Г. Доукін/
сом та Р. Вудом у 1753 р. альбо/
му з гравійованими малюнками
Пальміри. Один примірник було
подаровано Катерині II. Останнє
перевидання було здійснено у
1953 р. (H. Dawkins, R. Wood. Lеs
ruines de Palmyre. Paris, 1953).
Зараз скульптурні портрети з
Пальміри, мозаїки (знаменита
німфа Кассіопея з “Дому Ахіл/
ла” — IIІ ст.) знаходяться у музеї
в Дамаску.
Завдяки відвідинам України
під час подорожі до Москви
славнозвісного Павла Алеппсь/
кого та видання його книги “Пу/
тешествие антиохийского пат/
ріарха Макария в Россию в по/
ловине ХVII в., описанное его
сыном, архидиаконом Павлом
Алеппским”, Україна, її побут,
культура, мистецтво стали
особливо відомими. (Антіохій/
ська патріархія на той час роз/
ташовувалася в м. Алеппо).
Саме з міста Алеппо походив
перший київський митрополит
Михаїл, якого привіз з собою
князь Володимир, і якого було
поховано в Десятинній церкві
Києва.
далекі мандри
Монастир Св. СимеонаDстовпника.
Про існування далекої
країни з назвою Сирія не забу/
вали в Україні й у ХVIII ст. Це бу/
ло пов’язано з ім’ям гетьмана
Івана Мазепи, який надрукував
Євангеліє у 1708 р. арабською
мовою в сирійському місті
Алеппо. Воно призначалося для
сирійських християн, адже
впродовж І–VІ ст. це була хрис/
тиянська країна та й після
арабського завоювання правос/
лавні церкви, монастирі про/
довжували діяти. До речі, зараз
на державному прапорі Сирії
дві зірки, які означають законо/
давче існування мусульмансь/
кої та християнської релігій.
Це унікальне Євангеліє, над/
руковане арабським шрифтом,
є видатною пам’ яткою книгод/
рукування. Воно має розмір
24,3 х 15,6 см, 25 рядків на
сторінці. На звороті титульного
аркуша герб Мазепи (дерево/
рит) та арабською мовою вірші
на пошану гетьмана з підписом
тодішнього патріарха Антіо/
хійського Афанасія. На шкіря/
ній обкладинці витиснуто зоб/
раження Богоматері з Антонієм
та Феодосієм поруч.
Це рідкісне видання зберег/
лося в бібліотеці Київської Ду/
ховної Академії, воно не було
відоме європейським бібліо/
графам. Згодом книга потрапи/
ла в Російську Публічну біб/
ліотеку (подарунок Х.
Лазарева у 1818 р.),
про неї писали в га/
зеті “Северная пчела”
(№178 за 1853 p.).
Український вче/
ний, книгознавець
С. Маслов опубліку/
вав у 1926 р. це
Євангеліє у збірнику
“Українська книга”.
А вже в 1728 р. в
далеку Сирію від/
правився з Києва
пішки вихованець
Києво/Могилянсь/
кої Академії, пись/
менник/мандрівник
Василь Григорович/
Барський (брат ві/
домого київського
архітектора XVIII cт.
Івана Григоровича/
Барського). Саме в
Алеппо, у 1735 р.
патріарх Антіохійсь/
кий посвятив його у
сан ченця. Після 24
років мандрів він
написав книгу під первісною
авторською назвою: “Пешеход/
ца Василия Григоровича Барс/
кого/Плаки/Альбова, урожен/
ца Киевского, монаха Антио/
хийского, путешествие к свя/
тым местам, в Европе, Азии и
Африке находящимся, предп/
ринятое 1723 и оконченное в
1747 году, им самим описан/
ное” (СПб, 1788). Видано В. Ру/
баном. Після цього було ще 6
перевидань. Видання Рубана не
можна вважати довершеним:
він дозволяв собі виправляти й
скорочувати авторський текст.
Автентичний рукопис Василя
Григоровича/Барського впер/
ше явився світові недоторканим
у виданні православного палес/
тинського товариства, за ре/
дакцією М. П. Барсукова.
Слід згадати ще й про відо/
мого київського колекціонера й
мецената Богдана Ханенка,
який потрапив до Сирії у 1911
році. В Дамаску він придбав ко/
лекцію сирійських хрестів. —
нині вона зберігається в Музеї
історичних коштовностей на те/
риторії Києво/Печерської лав/
ри.
далекі мандри
59
Пальміра. Тріумфальна арка.
Одна з капітелей колони.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40382 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0045 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T12:37:32Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Пархоменко, І. 2013-01-15T12:01:04Z 2013-01-15T12:01:04Z 2010 Сирія далека й близька. Подорожні нотатки київського мистецтвознавця / І. Пархоменко // Відлуння віків. — 2010. — № 2(13). — С. 55-59. — укp. XXXX-0045 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40382 uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Відлуння віків Далекі мандри Сирія далека й близька. Подорожні нотатки київського мистецтвознавця Article published earlier |
| spellingShingle | Сирія далека й близька. Подорожні нотатки київського мистецтвознавця Пархоменко, І. Далекі мандри |
| title | Сирія далека й близька. Подорожні нотатки київського мистецтвознавця |
| title_full | Сирія далека й близька. Подорожні нотатки київського мистецтвознавця |
| title_fullStr | Сирія далека й близька. Подорожні нотатки київського мистецтвознавця |
| title_full_unstemmed | Сирія далека й близька. Подорожні нотатки київського мистецтвознавця |
| title_short | Сирія далека й близька. Подорожні нотатки київського мистецтвознавця |
| title_sort | сирія далека й близька. подорожні нотатки київського мистецтвознавця |
| topic | Далекі мандри |
| topic_facet | Далекі мандри |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40382 |
| work_keys_str_mv | AT parhomenkoí siríâdalekaiblizʹkapodorožnínotatkikiívsʹkogomistectvoznavcâ |