“Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?” До 360-ї річниці Берестецької битви
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Відлуння віків |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40420 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | “Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?” До 360-ї річниці Берестецької битви / С. Сегеда // Відлуння віків. — 2011. — № 1-2(14-15). — С. 94-97. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860039233491697664 |
|---|---|
| author | Сегеда, С. |
| author_facet | Сегеда, С. |
| citation_txt | “Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?” До 360-ї річниці Берестецької битви / С. Сегеда // Відлуння віків. — 2011. — № 1-2(14-15). — С. 94-97. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Відлуння віків |
| first_indexed | 2025-12-07T16:55:24Z |
| format | Article |
| fulltext |
94
Âранці 30 червня 1651 року по/
ля під старовинним містечком
Берестечком на Волині вкри/
вала густа імла. Пополудні туман на/
решті розвіявся, і два війська — ко/
ролівсько/шляхетське та козацьке, що
вперше після локальних сутичок зіткну/
лись віч/на/віч, завмерли в тривожно/
му очікуванні початку вирішальної бит/
ви. Близько четвертої години кіннота
воєводи Руського князя Яреми Вишне/
вецького з дозволу короля Речі Поспо/
литої Яна ІІ Казиміра атакувала позиції
козацького війська, але, зазнавши
значних втрат і лишившись без прапора, була
змушена відступити.
…Так розпочалися вирішальні події багатоден/
ної Берестецької битви — одного із найбільш яск/
равих епізодів Національно/визвольної війни
українського народу 1648–1657 рр. під проводом
Богдана Хмельницького. За свідченнями багать/
ох джерел, з обох боків в цій битві брало участь
близько 200 тис. осіб.
Невдовзі кримська орда під орудою хана
Іслам Гірея ІІІ — союзника Богдана Хмельницько/
го, піддавшись паніці, втекла з поля бою, трохи
пізніше полонивши гетьмана та генерального пи/
саря Війська Запорозького Івана Виговського.
Невдалий початок битви змусив козаків відсту/
пити до берегів річки Пляшівки, де за одну ніч
було облаштовано добре укріплений табір,
фланги якого захищали непролазні болота. Ззаду
протікала болотиста річка Пляшівка — притока
Стиру, де залишався шлях для відступу.
Впродовж десяти днів козацько/селянське
військо утримувало оборону, доки 9 липня на на/
раді козацької старшини було вирішено розпоча/
ти організований відступ з укріпленого табору.
Збудувавши мости і проклавши греблі в боло/
тистій заплаві, в ніч на 10 липня близько 2 тисяч
козаків на чолі з наказним (тимчасовим) гетьма/
ном Іваном Богуном переправилися на правий бе/
рег Пляшівки, щоб відігнати звідтіля ворожі заго/
ни, які контролювали тили козацького табору, і за/
безпечити організований відступ усього війська.
Довідавшись про дії козаків і не знаючи їхніх
планів, вранці наступного дня селяни/повстанці,
за словами автора “Літопису Самовидця”, “…так
юже не дбаючи и приказання старших своих…”[1]
, кинулися до переправ і почали поспіхом зали/
шати табір. Спроби Івана Богуна та козацької
старшини стримати збуджений багатотисячний
натовп не мали успіху. Відступ прикривав загін
козацької кінноти, якому під натиском перева/
жаючих сил ворога також довелося відійти в бо/
лотисту низину. На одному з островів Пляшівки
засіло близько 300 козаків, які чинили відчай/
душний спротив. У відповідь на обіцянку корон/
ного гетьмана Миколая Потоцького зберегти їм
життя, вони, на знак лицарської зневаги до зем/
ного буття та багатства, дістали з кишень і га/
манців гроші й викинули їх у воду. Майже всі ці
козаки загинули, але, за висловом польського
історика німецького походження ХVІІ ст. Йоахи/
ЗНАМЕННІ ДАТИ
“Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?”
До 3605річчя Берестецької битви
Сергій Сегеда
Георгіївська церква>меморіал. Арх. В. Максимов.
1910–1914 рр.
95
знаменні дати
ма Пасторія, “так і залишились
непереможеними” [2].
Останній із відчайдухів “обо/
ронявся протягом трьох годин
один проти цілого польського
війська” [3]. Вскочивши в
напівзатоплений човен, він спо/
чатку відстрілювався з мушкета,
а згодом відбивався від ворогів,
озброївшись косою. Свідком
цієї сцени став король Ян Кази/
мир, який звелів крикнути коза/
кові, що подарує йому життя, як/
що він припинить опір. Проте він
гордо відповів, що про життя
уже не дбає, а хоче померти, як
лицар. “З великим жалем ко/
роль дивився на цю смерть, —
зауважує автор 6/7 томів хроніки
“Театр Європи” Йоганн/Георг
Шледер, — тому що в грудях ко/
зака билося героїчне серце” [4].
За оцінками фахівців, під час
відступу з табору козацьке
військо втратило близько 30 ти/
сяч осіб. Незважаючи на пораз/
ку, в історичній пам’яті українців
битва під Берестечком залиши/
лася символом самопожертви,
героїзму і козацької доблесті.
Минули століття… Невбла/
ганний час знищив без сліду і
залишки укріплень, і сліди пе/
реправ через болотистий пра/
вий берег річки Пляшівка. Од/
нак жителі місцевих сіл — Пля/
шевої та Острова не забували
про те, що їхні оселі розташо/
вані неподалік того місця, де, за
переказами, козаки на чолі з
гетьманом Богданом Хмель/
ницьким билися з ворогом.
Тамтешні селяни часто знахо/
дили на полях людські кістки і в
нічній темряві не раз бачили, як
на полі битви то тут, то там ми/
готять зеленкуваті болотні вог/
ники. За місцевою легендою,
це — душі загиблих козаків, які
блукають, не полишаючи місця
їхнього сумного спочинку.
У 1846 році поле Берестець/
кої битви, на думку дослідників,
відвідав Тарас Шевченко. Вра/
ження від побаченого і почутого
під Берестечком згодом вили/
лося у відомі поетичні рядки,
написані ним у другій половині
1848 року під час заслання у да/
лекому Косаралі:
“Ой чого ти почорніло,
Зеленеє поле?”
“Почорніло я од крові
За вольную волю.
Круг містечка Берестечка
На чотири милі
Мене славні запорожці
Своїм трупом вкрили” [5].
У 1908 році архімандрит
Почаївської лаври Віталій
Максименко виступив із про/
позицією щодо увічнення па/
м’яті загиблих козаків. Неза/
баром розпочався збір по/
жертв для спорудження ме/
моріалу, який розмістився на
острові Журавлиха в заплаві
лівого берега Пляшівки.
Цетральною спорудою ме/
моріального комплексу, збудо/
ваного у 1910–1914 рр. за проек/
том В. Максимова, є триярусна
Георгіївська церква. Ця
оригінальна споруда, побудо/
вана у стилі бароко, складаєть/
ся з двох частин: церкви та ба/
бинця, що розташовані під
відкритим небом. На фасаді
церкви розміщений одноярус/
ний іконостас із царськими вра/
тами, простір над яким заповнює
велична картина “Голго/
фа”, намальована видат/
ним українським худож/
ником Іваном Їжакевичем
на металевих листах.
Неподалік централь/
ної споруди комплексу
нині знаходиться Ми/
хайлівська церква, яку
спорудили “тщанієм нас/
тоятеля Івана Береговича
до 1650 року” в селі
Острів. У червні 1912 р.
цю оригінальну пам’ятку
дерев’яної архітектури
України перенесли на
нове місце і відновили в
первинному вигляді.
Михайлівську та ниж/
ній ярус Георгіївської
церкви з’єднує підземний ту/
нель довжиною 50 метрів, де
знаходиться колона/саркофаг і
ніші, заповнені кістковими
рештками полеглих на полі Бе/
рестецької битви. Поруч із Ге/
оргіївською церквою було зве/
дено будинок, де оселилися
монахи невеликого монасти/
ря — філії Почаївської лаври.
Урочисте відкриття меморіаль/
ного комплексу, що дістав наз/
ву “Козацькі могили”, відбуло/
ся влітку 1914 р. В такому виг/
ляді, хоч і не без втрат, він
проіснував 50 років.
У 1964 р. влада прийняла
рішення про закриття монасти/
ря і передала його територію
місцевому колгоспу. Тут облаш/
тували ізолятор для худоби,
хворої на ящур. У Георгіївсько/
му соборі якраз над саркофа/
гом і нішами з козацькими
кістками розмістили зерносхо/
вище та склад для зберігання
цукрових буряків. Михайлівсь/
ку церкву перетворили на ку/
рятник і кролячий розплідник.
Ситуація довкола народної
святині обурила громадськість
України. На її захист рішуче
піднялася інтелігенція на чолі з
Михайлівська церква ХVII ст.
(ліворуч). Перенесена з с. Острів
у 1912 р.
96
поетом/академіком Максимом Рильським. Владі
довелося поступитися: в січні 1966 р. на території
“Козацьких могил” було створено державний за/
повідник, підпорядкований Рівненському
краєзнавчому музеєві. 1991 року його реорганізо/
вано в Державний історико/меморіальний за/
повідник “Поле Берестецької битви”, котрий у
вересні 2009 р. отримав статус національного.
Нині на території заповідника знаходяться Ге/
оргіївська та Михайлівська церкви; приміщення
музею; інші об’єкти, пов’язані з подіями 10 липня
1651 року: козацька переправа, острів Гайок,
озерце Козакова Яма, урочище Монастирщина,
де збереглися хрести на
козацькому цвинтарі то/
що. У 1993 році тут було
встановлено пам’ятник
загиблим козакам і селя/
нам/повстанцям.
Так склалося, що не/
подалік Берестечка, в
селі Хотин, перед Дру/
гою світовою війною
пройшли дитячі роки
відомого львівського
фахівця/археолога Ігоря
Свєшнікова. Допитли/
вий хлопчик не раз чув
від дорослих легенди і
перекази про героїчні
подвиги козаків, мріяв
окреслити поле Берес/
тецької битви, “шу/
кав, — за його слова/
ми, — сліди козацьких і
татарських коней на всіх
дорогах і стежках” [6].
Свої дитячі мрії він
втілив у життя значно
пізніше, набувши бага/
толітнього досвіду під час розко/
пок десятків стародавніх
пам’яток — стоянок, городищ,
курганів. У 1970 р. Ігор Свєшні/
ков розпочав розкопки на полях
між селами Пляшева й Острів,
які тривали понад 15 років. Вже
під час першого польового сезо/
ну було виявлено залишки двох
переправ, одну з яких збудували
козаки, а іншу — повстанці/селя/
ни.
Особливо цінні знахідки було
виявлено на місці козацької пе/
реправи. Разом із військовим об/
ладнанням і речами господарсь/
кого вжитку, що нині прикрашають експозицію
музею “Козацьких могил”, тут відкрито тлінні ос/
танки козаків, які прикривали відступ козацько/
селянського війська. Це дало змогу реконструю/
вати зовнішність чотирьох учасників Берестець/
кої битви на підставі методики, розробленої в
середині минулого століття відомим російським
радянським антропологом Михайлом Герасимо/
вим (1907–1970).
Два з них — козаки/запорожці, “докумен/
тальні” антропологічні портрети яких створила
співробітниця Лабораторії пластичної рекон/
струкції Інституту етнографії АН СРСР Галина Ле/
бединська та її учень —
аспірант із Колумбії Хо/
се Родрігес. Попри чітко
виявлені індивідуальні
риси, за своїми антро/
пологічними ознаками
вони назагал схожі між
собою, характеризую/
чись округлою формою
голови, відносно широ/
ким обличчям, помірно
широким носом
здебільшого прямої,
або трохи опуклої фор/
ми спинки носу. Ці ант/
ропологічні ознаки досі
переважають серед ук/
раїнців Середньої та
Нижньої Наддніпрян/
щини, Поділля, Півден/
ної Волині тощо.
Ще один портрет,
створений іншою
співробітницею згада/
ної інституції — Єлиза/
ветою Веселовською за
черепом людини, біля
знаменні дати
97
правого вушного отвору якої
під час розкопок знайшли
масивну латунну сережку.
Звичай носити сережку в
правому вусі вже нап/
рикінці ХVІ ст. був поши/
рений серед козаків/
донців, які народились від
полонених туркень, а
запорожці перей/
няли його лише у
другій половині
ХVІІІ ст. Це дало
підстави Ігорю Свєш/
нікову висловити при/
пущення, що згадані ос/
танки належали донсько/
му козакові, що брав участь у Берестецькій битві.
За своїми фізичними рисами він знач/
но відрізнявся від своїх бойових побра/
тимів. Схожі антропологічні варіанти
нині широко розповсюджені переваж/
но в західних і центральних районах
європейської частини Російської Фе/
дерації, звідки, починаючи з XVI ст.,
правдами і неправдами пробирались
на Дон втікачі, вливаючись до лав ко/
зацького товариства.
З історичних джерел відомо, що
під час Берестецької битви в ко/
зацькому таборі перебував Йоа/
саф — митрополит православної
церкви із грецького міста Коринф,
який володів українською мовою і мав
блискучі ораторські здібності, запалю/
ючи козаків перед боями своїми промо/
вами. Помічником митрополита був грецький че/
нець (диякон) Павло.
Коли шляхта увірвалася
до табору, митрополит
Йоасаф із хрестом у руці
вийшов назустріч і закли/
кав її до милосердя. Од/
нак один із вояків ко/
ролівсько/шляхетського
війська в шалу битви спо/
чатку застрелив його
стрілою з лука, а згодом
відсік голову шаблею. За/
гинув і диякон Павло. За
свідченням писемних
джерел, король Ян ІІ Ка/
зимір звелів поховати
митрополита в найб/
лижчій православній
церкві.
Найближчою до козацького
табору тоді була Ми/
хайлівська церква у селі
Острів. У 1971 р. на місці її
колишнього бабинця Ігор
Свєшніков провів розкоп/
ки, виявивши праворуч
від входу до церкви залиш/
ки ями з подвійним похо/
ванням. Майже не виникає
сумнівів, що це похо/
вання належало мит/
рополиту Йоасафу і
диякону Павлу.
Зовнішність митро/
полита Йоасафа рекон/
струювати неможливо: над/
то значними були прижиттєві ушкодження об/
личчя. Натомість зовнішність диякона
Павла вдалося відтворити. Судячи зі
скульптурного антропологічного порт/
рету, виконаного Галиною Лебединсь/
кою, він мав риси вихідця із Великого
Середземномор’я (вузьке, різко
профільоване обличчя, з площини
якого чітко випинається ніс і т.п.), куди
входять і терени материкової та
острівної Греції.
“Козацькі могили” давно стали
символом прагнення українців за/
хистити власну національну
гідність і здобути власну дер/
жавність: сюди і за царату, і за часів
довоєнної Польщі, і під час німець/
ко/фашистської окупації, і за ко/
муністичного режиму всупереч за/
боронам і переслідуванням ніколи не заростала
народна стежина. Люди йшли на поле Берестець/
кої битви, щоб віддати шану полеглим героям.
Низько вклонімося ж і ми їхній пам’яті.
знаменні дати
1. Літопис Самовидця. — Київ: Наук. думка, 1971. — С. 61.
2. Цит за: Свєшніков І. К. Битва під Берестечком. — Львів:
Слово, 1993. — С. 123.
3. Шерер Ж.�Б. Літопис Малоросії обо історія козаків�за�
порожців та козаків України або Малоросії. — Київ: “Ук�
раїнський письменник”, 1994. — С. 107.
4. Шледер Й.�Г. Театр Європи (Фрагмент) // Жовтень. —
1985. — № 7. — С. 89.
5. Шевченко Т. Кобзар. — Київ: “Просвіта”, 1993. —
С. 359.
6. Свєшніков І. Спогади музейного працівника // Пам’ятки
України: історія та культура. — 2008, № 2. — Дода�
ток. — С. ІІ.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40420 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0045 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:55:24Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК |
| record_format | dspace |
| spelling | Сегеда, С. 2013-01-15T21:17:02Z 2013-01-15T21:17:02Z 2011 “Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?” До 360-ї річниці Берестецької битви / С. Сегеда // Відлуння віків. — 2011. — № 1-2(14-15). — С. 94-97. — Бібліогр.: 6 назв. — укp. XXXX-0045 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40420 uk Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК Відлуння віків Знаменні дати “Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?” До 360-ї річниці Берестецької битви Article published earlier |
| spellingShingle | “Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?” До 360-ї річниці Берестецької битви Сегеда, С. Знаменні дати |
| title | “Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?” До 360-ї річниці Берестецької битви |
| title_full | “Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?” До 360-ї річниці Берестецької битви |
| title_fullStr | “Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?” До 360-ї річниці Берестецької битви |
| title_full_unstemmed | “Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?” До 360-ї річниці Берестецької битви |
| title_short | “Ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?” До 360-ї річниці Берестецької битви |
| title_sort | “ой, чого ти почорніло, зеленеє поле?” до 360-ї річниці берестецької битви |
| topic | Знаменні дати |
| topic_facet | Знаменні дати |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40420 |
| work_keys_str_mv | AT segedas oičogotipočornílozeleneêpoledo360íríčnicíberestecʹkoíbitvi |