Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925–1930 рр.)
У статті досліджується діяльність Клубу політемігрантів Західної України імені Івана Франка у 1925–1930 рр. Доведено, що крах сподівань вищого партійно-державного керівництва СРСР на «світову революцію» наприкінці 1920-х рр. позбавив сенсу продовження державної підтримки організацій політичних емігр...
Saved in:
| Published in: | Історія України: маловідомі імена, події, факти |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40451 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925–1930 рр.) / Л. Маринич // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2011. — Вип. 37. — С. 136-152. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859705002816176128 |
|---|---|
| author | Маринич, Л. |
| author_facet | Маринич, Л. |
| citation_txt | Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925–1930 рр.) / Л. Маринич // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2011. — Вип. 37. — С. 136-152. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історія України: маловідомі імена, події, факти |
| description | У статті досліджується діяльність Клубу політемігрантів Західної України імені Івана Франка у 1925–1930 рр. Доведено, що крах сподівань вищого партійно-державного керівництва СРСР на «світову революцію» наприкінці 1920-х рр. позбавив сенсу продовження державної підтримки організацій політичних емігрантів.
В статье исследуется деятельность Клуба политэмигрантов Западной Украины имени Ивана Франка в 1925–1930 гг. Доказано, что крах надежд высшего партийно-государственного руководства СССР на «мировую революцию» в конце 1920-х гг. лишил смысла продолжения государственной поддержки организаций политических эмигрантов.
This article examines the activities of the Club of political emigration in western Ukraine Ivan Franko in 1925–1930 gg. It is proved that the collapse of the hopes of higher party and state leadership of the USSR «world revolution» in the late 1920s. deprived of sense to continue government support organizations of political exiles.
|
| first_indexed | 2025-12-01T02:02:37Z |
| format | Article |
| fulltext |
Людмила МАРИНИЧ*
Клуб політемігрантів Західної України
імені Івана Франка:
історія створення, постаті, ліквідація
(1925–1930 рр.)
У статті досліджується діяльність Клубу політемігрантів Захід-
ної України імені Івана Франка у 1925–1930 рр. Дове-
дено, що крах сподівань вищого партійно-державного
керівництва СРСР на «світову революцію» наприкінці
1920-х рр. позбавив сенсу продовження державної
підтримки організацій політичних емігрантів.
Ключові слова: Клуб ім. Івана Франка, політичні емігранти, За-
хідна Україна, світова революція.
Предметом розгляду нашої статті є мотивація створення,
історія функціонування й ліквідації харківського Клубу полі
тичних емігрантів Західної України імені Івана Франка, а та
кож долі його найвідоміших членів.
Упродовж 1920х рр. західноукраїнська еміграція в УСРР
поповнювалася за рахунок безробітної української інтелі
генції, випускників вищих навчальних закладів ЧехоСловач
чини, Польщі, Румунії, значною мірою колишніх військових
Української Галицької армії, поодиноких західноукраїнських
інтелектуалів, які прагнули долучитися до реалізації партій
ноурядової політики українізації в УСРР чи лише отримати
роботу за фахом, а також коштом перебіжчиків, які нелегаль
но перетинали кордон УСРР у пошуках праці й кращої долі на
«батьківщині трудящих». Окрему категорію емігрантів стано
вили політичні емігранти — переважно члени Комуністичної
партії Східної Галичини (з 1923 р. — Компартії Західної Ук
раїни [КПЗУ]), які змушені були залишити батьківщину внас
лідок судових переслідувань за антидержавну діяльність.
* Маринич Л.В. — здобувачка відділу історії України 20–30х років
ХХ ст. Інституту історії України НАН України.
Клуб політемігрантів Західної України ім. І. Франка …
Певна частина емігрантів перебувала під впливом ідеології
українського націоналкомунізму, вважаючи можливим реа
лізацію «українського проекту» у рамках більшовицької мо
делі державного устрою УСРР/СРСР1.
11 січня 1925 р. у Харкові у приміщенні Польського робіт
ничого клубу імені Людвіга Варинського відбулися загальні
збори політичних емігрантів Західної України за участю 230
осіб, з яких 65 були членами КП(б)У, 113 — членами профе
сійних спілок, 42 — червоноармійцями, решта присутніх —
десятеро — були, зрозуміло, цивільними, позапартійними й
позаспілковими особами2. Головою зібрання було обрано
проф. М. Яворського, до президії, поряд з ним, увійшли М. Луц
кевич, В. Рендель, М. Романюк та секретар засідання Нова
ковський.
Заслухавши доповідь проф. М. Яворського про політичне
та економічне становище у Польщі й на Західній Україні, а
також організаційне питання створення Західноукраїнсько
го клубу, збори ухвалили вважати чинну президію —
«ініціативною групою, якій доручається до других загальних
зборів виробити статут клюбу і перевести регістрацію товари-
шів, що бажають бути членами Клюбу політемігрантів Зах[ід-
ньої] України, і скликати в короткому часі загальне зібрання,
на якому повинно бути вибрано Правління Клюбу»3.
Цікаві постаті осіб, які увійшли до президії цього органі
заційного зібрання.
Матвій Іванович Яворський (1885–1937) народився у
с. Корчмин Сокальського повіту на Львівщині. З 1902 р. брав
участь у національному русі українців Східної Галичини.
1910 р. закінчив правничий факультет Львівського універ
1 Рубльов О.С. Західноукраїнська еміграція в УСРР 1920–1930х років /
О. С. Рубльов // Енциклопедія історії України: В 5 т. / [НАН України.
Інт історії України; редкол.: В. А. Смолій (гол.) та ін.]. – К.: Наукова
думка, 2005. – Т. 3: Е–Й. – С. 295.
2 ЦДАВО України, ф. 166, оп. 4, спр. 186, арк. 156.
3 Там само.
Людмила Маринич
ситету, 1912 р. отримав ступінь доктора політичних наук.
Учасник Першої світової війни, хорунжий. 1918 р. у складі ав
стрійського війська опинився в Україні, служив при штабі
військового уповноваженого австрійського командування
при Українській Центральній Раді та гетьмані П. Скоропадсь
кому. Восени 1918 р. повернувся до Львова, брав участь «в
праці Начальної військової команди» УГА як «референт орга
нізації польової жандармерії». За власним свідченням М. Явор
ського, упродовж 1919 р. відбулася його «більшовизація». З
серпня 1920 р. працював у Харкові: викладач місцевого Інсти
туту народної освіти (ІНО), уповноважений Компартії Східної
Галичини (з 1923 р. — КПЗУ) при ЦК КП(б)У (1921–1922). З
утворенням у грудні 1922 р. Інституту марксизму перейшов
працювати на його кафедру історії української культури.
Автор популярних «синтетичних» курсів з історії України,
створених на засадах «марксівської» методології. Зміцненню
становища Яворськогоісторика сприяла прихильність ком
партійних верхів й ключова посада, яку він обіймав у НКО
УСРР — упродовж 1924–1927 рр. фактично керував Управлі
нням науковими установами в Україні (Упрнаукою чи Укр
наукою) НКО4.
Виразною політичною постаттю був на той час Марко Луц
кевич (1882–1934) — український кооперативний та громад
ськополітичний діяч, публіцист, уродженець м. Ковеля на
Волині. Восени 1922 р. під час перших виборів до польського
Сейму він був обраний послом (депутатом) за списком Бло
ку національних меншин. Обрання до Сейму звільнило його
з в’язниці, до якої він потрапив за заклики до несплати подат
ків й невиконання розпоряджень польської влади. Належав
до Українського клубу у Сеймі, який на початку 1923 р. зали
шив через його «сервілістичну й угодовську» щодо польської
4 Про нього докладніше див.: Касьянов Г.В. Академік М. І. Яворський:
доля вченого // Укр. іст. журн. – 1990. – № 8. – С. 75–86; Рубльов О.С.
Лідер «істориківмарксистів» України: М. І. Яворський // Репресова
не краєзнавство: 20–30ті роки. – К., 1991. – С. 293–304; Санцевич А.В.
М. І. Яворський: нарис життя та творчості. – К., 1995. – 61 с.; та ін.
Клуб політемігрантів Західної України ім. І. Франка …
влади позицію, сповідуючи особисто орієнтацію на радянсь
ку Україну. У квітні 1923 р. Сейм позбавив М. Луцкевича де
путатської недоторканості. Перед загрозою неминучого пов
торного арешту втік до ЧехоСловаччини, звідки у листопаді
1923 р. перебрався до УСРР5, де отримав статус політичного
емігранта, займався антипольською публіцистикою6. 21 лип
ня 1926 р. секретаріат ЦК КП(б)У розглянув питання «про
т. Луцкевича (бувш. член Польського сейму)», ухваливши
«командирувати т. Луцкевича для відповідної роботи по лінії
Наркомзему». 10 серпня 1926 р. той самий секретаріат ЦК
КП(б)У вже «не заперечував» проти «призначення тов. Луц
кевича для роботи в Науковому комітеті НКЗсправ»7.
Нонконформізм М. Луцкевича проявився й за умов ра
дянської дійсності. Зрозуміння механізму квазіфедеративної
державності СРСР й реального статусу у ній УСРР, злиденного
існування населення й перманентного поліцейського нагля
ду за громадянами «Батьківщини трудящих» дуже швидко
викликали у колишнього посла неприйняття більшовицької
дійсності й бажання виїхати за кордон. Відповідні висловлю
вання М. Луцкевича, які оперативно фіксувалися чекістською
агентурою, дали підстави для обвинувачення його в «антира
дянській діяльності» й відтак спрямування до одного з сибір
ських поправнотрудових таборів вже на початку 1927 р.
Уродженець Східної Галичини, колишній офіцер австрійсь
кого війська та УГА Микола Михайлович Романюк, який в
УСРР прибув 1924 р. з першим транспортом галичан«радян
ців» (колишніх військових УГА) з ЧехоСловаччини, на мо
мент організації Клубу був консультантом відділу судоуст
5 Kto był kim w Drugiej Rzeczypospolitej / Redakcja naukowa prof.
J. M. Majchrowski przy współpracy G. Mazura i K. Stepana. – Warszawa:
Polska oficyna wydawniczа «BGW», 1994. – S. 352.
6 Див., напр.: Луцкевич М. Нові комбінації польської шляхти // Вісті
ВУЦВК. – 1924. – 13 листопада. – № 258. – С. 2; Його ж. На Західній
Україні й Білорусі // Вісті ВУЦВК. – 1924. – 4 грудня. – № 276. – С. 1;
та ін.
7 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 7, спр. 61, арк. 17, 28.
Людмила Маринич
рою Наркомату юстиції УСРР, очолюваного М. Скрипником8.
Менш знаними є постаті інших членів президії вищезгадано
го зібрання 11 січня 1925 р. — В. Ренделя та Новаковського,
але, безперечно, що обидва вони були політичними емігран
тами, уродженцями Східної Галичини й членами нелегальної
Компартії Західної України (КПЗУ).
Цілком зрозуміло, що відкриття та уся подальша діяль
ність Клубу політичних емігрантів Західної України відбува
лася з санкції та під контролем ЦК КП(б)У та підлеглих його
керівництву «компетентних організацій» — Наркомату юс
тиції, Наркомату освіти й насамперед ГПУ/НКВД УСРР, а та
кож Комітету у справах політемігрантів при ЦК МОДР УСРР,
організованого 1924 р.9 Так, наприклад, 6 червня 1925 р. на
засіданні Політбюро ЦК КП(б)У було заслухано інформацію
М. О. Скрипника, тодішнього наркома юстиції республіки,
щодо організації в УСРР Товариства політичних біженців За
хідної України. За згодою Генерального секретаря ЦК КП(б)
Л. М. Кагановича, який головував на засіданні, було ухвалено:
«В зв’язку із дозволом П[оліт]Б[юро] ЦК РКП організації в Біло-
русії Товариства політбіженців Західної Білорусії доручити
Секретаріатові з’ясувати в ЦК РКП питання про можливість
організації на Україні т[оварист]ва політбіженців Західної
України»10 .
25 січня 1925 р. о 15й год. у будинку Червоної армії у Хар
кові відбулися другі загальні збори політемігрантів Західної
України у кількості 257 осіб, які конституювалися як перші
загальні збори членів Клубу політемігрантів зі Західної Ук
раїни. Було заслухано й визнано задовільною роботу ініціа
8 Див.: Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональ
них політичних та культурних процесах (1914–1939) / О. С. Руб
льов. – К.: Інт історії України НАН України, 2004. – С. 103–104.
9 Див.: Павленко В.В. Міжнародна організація допомоги борцям рево
люції (МОДР) / В. В. Павленко // Енциклопедія історії України: У
10 т. / [НАН України. Інт історії України; редкол.: В. А. Смолій (гол.)
та ін.]. – К.: Наукова думка, 2009. – Т. 6: Ла–Мі. – С. 705.
10 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 2019, арк. 214.
Клуб політемігрантів Західної України ім. І. Франка …
тивної групи, а також прийнято запропонований нею ста
тут Клубу. Клуб окреслено як регіональнотериторіальну ор
ганізацію, що до неї мав право належати кожен політичний
емігрант — виходець з західноукраїнських земель без різниці
національності11. Було запроваджено членські внески: особи,
місячний заробіток яких становив до 50 руб., сплачували
20 коп., до 75 руб. — 50 коп., до 100 руб. — 1 руб., понад
100 руб. — 2 руб. Від сплати членських внесків звільнялися
червоноармійці та безробітні12.
На тому ж засіданні було обрано Правління Клубу, до яко
го увійшли: М. Левицький, М. Яворський, М. Луцкевич, М. Куз
няк, Й. Зозуляк (члени) та Й. Дабудик та М. Павловський (кан
дидати), а також Контрольна комісія — М. Гаврилів, М. Свід
зинський, І. Кучера (члени) та В. Дністренко й Ф. Вишиваний
(кандидати)13.
Того ж дня, 25 січня 1925 р., відбулося перше засідання
Правління Клубу, на якому було обрано його вужче керів
ництво: головою Правління став Михайло Васильович Ле
вицький (1891–1933), уродженець Східної Галичини (с. Явче
Рогатинського повіту), член КП(б)У–РКП(б) з 1918 р., заві
дувач внутрішніми справами й секретар Галицького ревко
му 1920 р., Повноважний представник СРСР у Відні (до трав
ня 1924 р.), з листопада 1924 р. — голова Правління Укрдерж
страху, 1926 р. — член Колегії НК РСІ УСРР, з листопада
1926 р. — завідувач інформаційностатистичного відділу ЦК
КП(б)У14; секретарем Правління — М. Кузняк; скарбником —
Й. Зозуляк. Завідувачем Клубу політичних емігрантів Захід
ної України став Новаковський15.
Тоді ж було намічено розподіл праці поміж членами Прав
ління. Зокрема, М. Яворському доручалося організувати полі
11 ЦДАВО України, ф. 166, оп. 4, спр. 186, арк. 162.
12 Там само, арк. 155.
13 Там само.
14 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 7, спр. 61, арк. 88.
15 ЦДАВО України, ф. 166, оп. 4, спр. 186, арк. 154.
Людмила Маринич
тикоосвітні гуртки й прочитати лекцію на тему «В. Ленін і
національне питання». Розгортання іншої роботи у Клубі
відкладалося до з’ясування питання з помешканням. Щодо
останнього, то голова Правління й завідувач Клубу мали звер
нутися з проханням до Вищої житлової комісії при ВУЦВК
щодо сприяння в отриманні у Клубі Наркомату фінансів при
леглих до нього кімнат № 7 та 816.
На засіданні Правління Клубу політемігрантів Західної
України 19 лютого 1925 р. відбулася ротація керівника Прав
ління — головою обрано М. Яворського (на той момент від
сутнього у Харкові), але попередній очільник М. Левицький
мав виконувати обов’язки до повернення свого наступника
(М. Яворський вступив на посаду 8 березня 1925 р. і вже 23
березня подав заяву про відставку, яку, втім, не прийняли —
відклавши питання до перевиборів). Водночас до членів Прав
ління було кооптовано завідувача Клубу Новаковського17.
Тоді ж вирішили опрацювати взірці анкети й членського
квитка18.
Правління Клубу політемігрантів Західної України збира
лося на робочі засідання щотижнево, у понеділок, о 18 год. У
таких зібраннях, крім членів Правління, в обов’язковому по
рядку брали участь й члени Ревізійної та Господарської ко
місій Клубу19.
Гальмувалася справа з отриманням сталого помешкання
Клубу. Зазнали фіаско спроби на умовах суборенди винайня
ти кімнати послідовно у Клубі Наркомату фінансів, клубі
«Червоний міліціонер» та деяких інших аналогічних устано
вах. Нарешті вдалося домовитися щодо оренди приміщення
по Троїцькому пров., 8, з Харківським губернським військко
матом й отримати державну субсидію на ремонт у 10 тис. руб.
16 ЦДАВО України, ф. 166, оп. 4, спр. 186, арк. 154.
17 Рубльов О.С. Лідер «істориківмарксистів» України: М. І. Яворсь
кий. – С. 296.
18 ЦДАВО України, ф. 166, оп. 4, спр. 186, арк. 152.
19 Там само, арк. 146.
Клуб політемігрантів Західної України ім. І. Франка …
Тимчасово (до завершення ремонту) Клуб політемігрантів
Західної України розташувався за місцем першого власного
організаційного зібрання — у Польському клубі ім. Л. Ва
ринського20.
Вже в травні 1925 р. виникла загроза втрати Клубом влас
ного територіального обличчя. Ініціатором виступив спорід
нений за профілем діяльності Балканський клуб, який об’єд
нував політичних емігрантів — вихідців з відповідного регіо
ну. Тому на засіданні Правління Клубу політемігрантів Захід
ної України 24 травня 1925 р. ухвалили:
«Рахувати недоцільним об’єднання Клюбу політемігран-
тів Зах[ідньої] України з Балканським клюбом, як рівно ж
касувати назву Клюбу політемігрантів Зах[ідньої] України не
є в компетенції правління, а справа вищих інстанцій. Інші
організації можуть користуватися помешканням Клюбу політ-
емігрантів Зах[ідньої] України тільки за дозволом правління
Клюбу […]»21.
24 червня 1925 р. на засіданні Правління Клубу М. Яворсь
кий подарував Клубу ленінську бібліотечку вартістю 250 руб.,
а 10 липня він же поінформував присутніх про свій від’їзд у
відпустку. На час відсутності керівника обов’язки голови
Правління мав виконувати М. Луцкевич22. 9 серпня 1925 р. у
складі Клубу було утворено художню комісію (Й. Букшова
ний, Й. Зозуляк, Новаковський та ін.)23.
26 вересня 1925 р. на засідання Правління Клубу обгово
рювалося питання про доцільність входження чергового ко
лективного члена — цього разу Бессарабського клубу — до
Клубу політемігрантів Західної України. Ухвалили:
«Наколи Клюб бессарабців існує як юридична установа з
окремим бюджетом, то справу прийняття його в наш Клюб прий-
20 ЦДАВО України, ф. 166, оп. 4, спр. 186, арк. 150–151.
21 Там само, арк. 146.
22 Рубльов О.С. Лідер «істориківмарксистів» України: М. І. Яворсь
кий. – С. 296; ЦДАВО України, ф. 166, оп. 4, спр. 186, арк. 144, 162.
23 ЦДАВО України, ф. 166, оп. 4, спр. 186, арк. 161.
Людмила Маринич
деться вирішувати як з окремою організацією в цілому. Якщо
не являється окремою установою з окремим бюджетом, то в
цім випадку кожний з товаришів — бессарабців має можли-
вість, згідно статуту нашого Клюбу, вступити індивідуально […].
До вияснення характеру Клюбу бессарабців справу прийняття
бессарабців відложити»24.
У вересні–жовтні 1925 р. Правління Клубу політемігран
тів Західної України розглянуло й позитивно вирішило пи
тання про виділення кімнати у Клубі (на правах суборенди)
для канцелярії Комітету політемігрантів при ЦК МОДР Ук
раїни25. Тоді ж попередньо була визначена дата урочистого
відкриття Клубу — 1 жовтня. На імпрезу мали запросити
представників Раднаркому, НКО УСРР, ВУЦВК, ВУСПС, ЦК
КП(б)У, ЦК КНС та «других партрадпредставників», а також
оркестр харківської Школи червоних старшин. Офіційно ж
Клуб політемігрантів Західної України був відкритий 1 лис
топада 1925 р.26
29 листопада відбулися чергові загальні збори членів Клу
бу за присутності 278 осіб. Було заслухано звіт про роботу
голови Правління М. Яворського та доповідь голови Ревізій
ної комісії Клубу М. Гавриліва. Робота Правління була визна
на «вповні задовольняючою». У резолюції зібрання йшлося:
«Приймаючи на увагу основні завдання Клюбу, як органі-
зації, що виховує своїх членів під ленінським прапором бо-
ротьби за визволення працюючих, новому Правлінню Клюбу
звернути виключну увагу на політосвітню працю. Крім того,
необхідно новому Правлінню звернути увагу на зв’язок Клю-
бу з тов[аришами]-політемігрантами, що живуть на периферії,
вирішити це питання в організаційному відношенню і повести
в цьому напрямку працю. Вирішити в організаційному відно-
шенні питання про з’їзд, який буде доцільний як зв’язок з дру-
гими організаціями політемігрантів, що існують на Україні»27.
24 ЦДАВО України, ф. 166, оп. 4, спр. 186, арк. 160.
25 Там само, арк. 159–160.
26 Там само, арк. 158–159.
27 Там само, арк. 166.
Клуб політемігрантів Західної України ім. І. Франка …
Тоді ж відбулися перевибори Правління й Ревізійної ко
місії Клубу. Правління було обрано у складі 7 членів і 3 канди
датів, Ревізійна комісія — 3 члени й 2 кандидати. Головою
Правління було переобрано М. Яворського; М. Луцкевичу
дісталися функції «скарбника і господаря»; організаційно
інструкторські справи — К. Савричу (Максимовичу); питан
ня агітації й пропаганди — М. Левицькому; масова робота —
С. Вітику. Вакантною залишалася посада члена Правління
жіночої статі — майбутньої керівнички жіночого відділу
Клубу. Ревізійну комісію знову очолив М. Гаврилів28.
Властиво, наприкінці 1925 р. — першого року існування
Клубу політичних емігрантів Західної України ім. Івана Фран
ка — він уповні розгорнув свою діяльність, здійснивши на
лежну внутрішню структуризацію: у його складі функціону
вали політосвітні гуртки двох рівнів; регулярно (раз на тиж
день — щосереди) відбувалися лекції з історії Інтернаціоналу
(викладач І. Сіяк) та природознавства (М. Гаврилів); працю
вали курси з вивчення англійської та французької мов; функ
ціонувала художня комісія, хоровий та драмгурток, бібліоте
ка; випускалася стінна газета29. Його керівництво (у дусі ча
су) віддавало належне й безбожницькій пропаганді. Так, на
порядку денному засідання Правління Клубу 19 грудня
1925 р. стояло питання про Різдвяний вечір 25 грудня. Вирі
шили: «Влаштувати вечір антирелігійної пропаганди, поста
вити про походження різдва та живу газету»30.
Загострення ідеологічних баталій упродовж наступних
двох років істотно й переважно негативно вплинуло на діяль
ність Клубу, у центрі уваги якого опинилася не культурно
освітня й просвітницька діяльність, а питання ідеологічної
боротьби довкола стану й перспектив національної політики
РКП(б)–КП(б)У в Україні, темпів українізації, правильності/
неправильності позиції керівництва КПЗУ щодо оцінки си
туації в УСРР тощо. Як відомо, на лютневоберезневому плену
28 ЦДАВО України, ф. 166, оп. 4, спр. 186, арк. 165.
29 Там само, арк. 162, 168–169.
30 Там само, арк. 171.
Людмила Маринич
мі ЦК КП(б)У 1927 р. при розгляді змісту й темпів україніза
ції з ініціативи генерального секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагано
вича нарком освіти УСРР О. Шумський був обвинувачений у
націоналізмі. Було ініційовано переведення керівника НКО з
України. Проти такого рішення виступив (при голосуванні —
утримався) секретар Закордонного бюро допомоги КПЗУ,
кандидат у члени ЦК КП(б)У і член ЦК КПЗУ К. Саврич (Макси
мович), підтриманий згодом більшістю ЦК КПЗУ. Перемога
лінії Кагановича викликала репресії (спершу організаційно
ідеологічні) проти керівництва КПЗУ з боку маніпульованого
Й. Сталіним Виконкому Комінтерну31. Відтак більшість членів
Клубу політемігрантів Західної України, одним з фундаторів
якого був К. Саврич (Максимович), змушені були здавати
іспит на політичну лояльність сталінському режиму, неза
лежно від результатів якого (іспиту) вони все більше підпа
дали під підозру тоталітарного репресивного апарату.
Харківський Клуб політемігрантів Західної України імені
Івана Франка було розгромлено у ході слідства у сфабрикова
ній «справі» так званого «Українського національного цент
ру» 1931–1932 рр.32 Втім, відповідна постанова ЦК КП(б)У
«делікатно» говорила лише про його «ліквідацію»33. Зокрема,
під час слідства обвинувачуваного у «справі» «УНЦ» другого
з черги голови Правління Клубу політичних емігрантів Захід
ної України Матвія Яворського йому (серед іншого) інкримі
нувалася й «контрреволюційна робота» під «вивіскою» цієї
організації. Клуб політемігрантів Західної України вже тоді
розглядався слідством як «легальне прикриття», мовляв,
31 Панчук М.І. Комуністична партія Західної України (КПЗУ) / М. І. Пан
чук // Енциклопедія історії України: У 8 т. / [НАН України. Інт
історії України; редкол.: В. А. Смолій (гол.) та ін.]. – К.: Наукова дум
ка, 2007. – Т. 4: Ка–Ком. – С. 507–508.
32 Див., напр.: Михайло Грушевський: Справа «УНЦ» і останні роки
(1931–1934) / Публ. В. Пристайка та Ю. Шаповала. – К.: Критика,
1999. – 353 с.
33 Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних
політичних та культурних процесах (1914–1939). – С. 356.
Клуб політемігрантів Західної України ім. І. Франка …
«шкідницької» й «антирадянської» діяльності його членів34.
Зрозуміло, що відповідним чином скомпоновані й фальшиві
по суті «слідчі матеріали» й визначили долю Клубу та стали
підґрунтям вищезгаданої постанови ЦК КП(б)У про ліквіда
цію цієї інституції.
Хвиля репресій у сфабрикованій «справі» «Українського
національного центру» зачепила й інших осіб, причетних,
принаймні свого часу, до Клубу політемігрантів Західної Ук
раїни ім. Івана Франка. Так, 15 лютого 1932 р. у Харкові нак
лав на себе руки колишній голова Контрольноревізійної ко
місії Клубу Мирослав Гаврилів (1885–1932), який з грудня
1924 р. був ректором Харківського інституту народної осві
ти (ХІНО), з лютого 1930 р. працював директором Українсь
кого науководослідного інституту педагогіки (УНДІП), а зго
дом був науковим працівником цього ж інституту35. У зв’яз
ку з цією сумною подією львівське «Діло» на початку берез
ня 1932 р. інформувало читачів:
«З певних джерел довідуємося, що перед двома тижнями
покінчив у Харкові самогубством б[увший] ректор Інституту
Народньої Освіти в Харкові, останніми часами директор техні-
куму […] проф. Мирослав Гаврилів. Покійний був перекона-
ним комуністом і активним членом компартії від 1917 р. Весь
час був дуже рухливими діячем у ділянці організації вищого
шкільництва в УСРР. Довгий час почувався добре у своїй ролі.
Але коли почалась там нагінка проти галичан, тоді і Гаврилів
попав, мабуть, у неласку […]. Тамошні відносини спричинили
в нього психічну депресію та нервовий розстрій, який і всунув
йому до рук револьвер, щоби перервати терпіння […]»36.
У масштабній серії репресивних заходів, здійснених со
юзним і республіканським НКВД наприкінці 1932 – на почат
34 Галузевий державний архів СБ України (далі – ГДА СБ України),
ф. 6, спр. 59881ФП, т. 22–24, арк. 24–25, 29–30, 32 та ін.
35 Див.: Борці за возз’єднання: Біографічний довідник / Упоряд.
Ю. Ю. Сливка; редкол.: Ю. Ю. Сливка (кер.) та ін. – Львів: Каменяр,
1989. – С. 61–62.
36 Самогубство видатного комуністагаличанина у Харкові // Діло. –
1932. – 2 березня. – Ч. 46. – С. 1.
Людмила Маринич
ку 1933 рр., була й ліквідація розгалуженої (але вигаданої че
кістами) мережі «Української військової організації» (УВО)37.
1933 р. було «знешкоджено» «Московський центр УВО». 9
січня 1933 р. за ґратами опинився старший інспектор «Загот
зерна» К. Саврич (він же Максимович). Постановою Колегії
ОГПУ СРСР від 5 вересня 1933 р. К. Максимович як один з мі
фічних «керівників» «Московського центру УВО» (і реальний
співзасновник харківського Клубу політемігрантів Західної
України) був засуджений до десяти років поправнотрудо
вих таборів. Його перебування у БіломорськоБалтійському
таборі НКВД СРСР завершилося 17 липня 1934 р. внаслідок
самогубства в’язня38.
Того ж 1934 р. в одному з сибірських таборів ГУЛАГу обір
вався й земний шлях одного з засновників Клубу політич
них емігрантів Західної України у Харкові, колишнього посла
польського Сейму М. Луцкевича.
Інший засновник Клубу політичних емігрантів Західної
України імені Івана Франка і перший голова його Правлін
ня — М. Левицький — також під тиском життєворепресив
них обставин змушений був укоротити собі віку. Внаслідок
політичних обвинувачень у контактах з заарештованими
«контрреволюціонерами» — вихідцями з західноукраїнських
теренів, тобто своїми земляками, Михайло Васильович був
37 Див. докладніше: Рубльов О.С. Репресивний режим в Україні, 1930ті
роки: справа «Української військової організації» / О. С. Рубльов //
Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. / Інт історії
України НАН України; Голов. редкол. наук.док. серії книг «Реабілі
товані історією»; редкол.: П. Т. Тронько (відп. ред.) та ін. – К., 1999. –
Вип. 9. – С. 169–184; Рублёв А. Тоталитарный режим 1930х годов и
украинская интеллигенция: Дело «Украинской военной организа
ции» / А. С. Рублёв // Impactul trecutului totalitar asupra noilor democ
raţii din Europa Centrală şi de Est: Simpozion internaţional, Chişinău, 1–
2 iulie 1999. – Chişinău, 2000. – Р. 29–41; Його ж. Західноукраїнська
інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних
процесах (1914–1939). – С. 355–432; та ін.
38 Див.: Глазунов Г. Чесне ім’я Карла Максимовича / Г. Глазунов // По
літика і час. – 1991. – № 5. – С. 81.
Клуб політемігрантів Західної України ім. І. Франка …
відправлений у почесне заслання — до провінційного росій
ського Сормово, де влітку 1933 р., не чекаючи неминучих по
дальших репресій, наклав на себе руки — застрелився.
Репресований 1933 р. як учасник міфічної «УВО» в УСРР,
колишній директор Інституту радянського будівництва та
права ВУАМЛІН й колишній фундатор Клубу політичних еміг
рантів Західної України ім. І. Франка М. Романюк разом з ба
гатьма іншими в’язнямигаличанами, в тому числі й учасни
ками вищезгаданого Клубу, був страчений у листопаді 1937 р.
в урочищі Сандармох у Карелії.
Таємні матеріали ГПУ УСРР зафіксували станом на 25 лип
ня 1933 р. широке коло осіб, приналежних, нібито, до «контр
революційної» організації «УВО». Поважна частка у цьому
репресивному «індексі» належала й колишнім членам Клубу
політемігрантів Західної України у Харкові. Лаконічні че
кістські характеристики на них промовляють самі за себе:
Ніколаєв (псевдонім) — «при Левицком был ответственным сек
ретарем отдела политэмигрантов ЦК МОПРа, членом Правле-
ния Клуба политэмигрантов [...]. Входил во все легальные орга
низации УВО. Принимал участие во всех важнейших совеща
ниях у МАКСИМОВИЧА, РЕПЫ и ТУРА»;
Є. Виговська — «член УВО харьковской организации; в 1927 г.
принимали участие в совещании руководства и актива УВО в
Клубе политэмигрантов, где обсуждался вопрос о расколе в
“Сельробе”»;
Й. Кубрак — «попеременно работал в разных учреждениях Харь
кова, которые были использованы для работы УВО, — зав. Клу-
бом политэмигрантов, сотрудник Наркоминдела у ТУРА и сот
рудник УРЭ у Биленького»39 ;
В. Мамалига — «член УВО, проводил контрреволюционную ра
боту, используя для этой цели Клуб политэмигрантов»;
39 Докладніше див.: Рубльов О.С. Долі співробітників «УРЕ» на тлі реп
ресивної політики 30х років / О. С. Рубльов, М. М. Фельбаба // З
архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–ГБ. – 2000. – № 2/4 (13/15). – С. 207–251.
Людмила Маринич
В. Ничко — «проводил контрреволюционную работу, используя
для этой цели Клуб политэмигрантов»;
М. Павловский — «бывший сичевой стрелец, член УВО, проводил
контрреволюционную работу через Клуб политэмигрантов»;
Риндель — «активный член УВО, до 1929 г. [...] проводил в Клубе
политэмигрантов активную увовскую работу, участвовал на
совещаниях руководства УВО, где обсуждался вопрос о раско
ле в Сельробе»;
Старухівна (дружина І. Тура) — «активный член УВО, входит в
состав руководства, проводила контрреволюционную работу в
Клубе политэмигрантов [...]»;
Стефанів — «бывший секретарь Клуба политэмигрантов [...]. Член
УВО, прибыл из Закарпатской Украины, был устроен ЗОЗУЛЯ
КОМ в Клуб политэмигрантов в качестве секретаря»40; та ін.
(виділення наше. — Л. М.).
Цікаво, що своєрідний галицький клуб відродився у
специфічних й значно трагічніших обставинах — на Солов
ках, під час відбування покарання засудженими у численних
міфічних «справах» уродженцями західноукраїнських земель.
Так, наприклад, довкола акад. М. Яворського наприкінці
1935 р. згуртувалася група українцівгаличан, що її таємні
інформатори досить влучно охрестили «Галицьким бюро»
або «Галицьким клубом». Серед учасників цього неформаль
ного об’єднання були й учорашні члени Клубу політеміг
рантів Західної України ім. І. Франка у Харкові (В. Баб’як, В. Іль
ницький, Й. Кубрак та ін.). Увечері, після виснажливої праці,
в’язнігаличани обговорювали переважно політичні питан
ня, критикували національну політику ВКП(б) в Україні, вис
ловлюючи жаль, що не вдалося відстояти національну дер
жавність під час визвольних змагань 1917–1921 рр. Колишні
«радянці» й націоналкомуністи «завдяки» ув’язненню про
ходили прискорену школу національного самоусвідомлен
40 ГДА СБ України, ф. 13, спр. 925, арк. 21, 62, 80, 89, 98–99, 105, 111,
115 та ін.
Клуб політемігрантів Західної України ім. І. Франка …
ня й патріотичного виховання. Жваво й зацікавлено обгово
рювався механізм фабрикації енкаведистами «справ» проти
української інтелігенції — «Спілки визволення України», «Ук
раїнського національного центру», «Української військової
організації» та ін., тим більше, що «людського матеріалу» із
власним гірким досвідом «слідства» й засудження за участь
у віртуальних «контрреволюційних організаціях» на Солов
ках не бракувало41.
Підводячи підсумки, можемо стверджувати, що організа
ція Клубу політичних емігрантів Західної України імені Івана
Франка була об’єктивною вимогою часу — як з огляду на кіль
катисячний «загін» політемігрантів з західноукраїнських те
ренів в УСРР першої половини 1920х рр. та іманентні потреби
їхньої самоорганізації, так і на зацікавленість більшовицької
адміністрації в об’єднанні й згуртуванні територіальних осе
редків майбутнього «війська» «світової революції», особливо
вихідців з західного прикордоння СРСР. З плином часу тота
літарний режим все більше втрачав впевненість у відданості
собі присутніх на контрольованій ним території численних
політемігрантів, одним з свідчень чого стала «криза лояль
ності» КПЗУ 1927 р., яка безпосередньо вплинула на діяль
ність Клубу політичних емігрантів Західної України у Хар
кові. Форма клубного об’єднання й реєстрації членства істот
но полегшувала «оперативночекістську роботу» серед полі
тичних емігрантів. Крах сподівань Кремля на «світову рево
люцію» вже наприкінці 1920х років позбавив будьякого
сенсу продовження існування (й державного фінансування)
окремих політемігрантських клубів. Додаткову «аргумента
цію» владі постачали численні інспіровані «процеси» й «спра
ви» проти української інтелігенції.
В статье исследуется деятельность Клуба политэмигрантов
Западной Украины имени Ивана Франка в 1925–
1930 гг. Доказано, что крах надежд высшего партий-
41 Див.: Рубльов О. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціо
нальних політичних та культурних процесах (1914–1939). – С. 438–
440.
Максим Онацький
Максим ОНАЦЬКИЙ*
Ліквідація приватної торгівлі у Харкові
в умовах згортання НЕПу (1927–1929 рр.)
У статті розглянуто процес ліквідації приватної торгівлі у Хар-
кові наприкінці 1920-х рр. Проаналізовано причини та
напрями зникнення приватноторгового підприємництва
у місті. Висвітлено негативні наслідки скорочення при-
ватноторгівельної мережі в столиці УСРР. Встановлено
основні шляхи трансформації приватноторгового капі-
талу, з’ясовано нові види занять колишніх крамарів та
наслідки зміни їхнього соціального статусу.
Ключові слова: приватноторгівельна мережа, приватний капітал,
ліквідація, згортання, крамарі.
Процес згортання НЕПу та ліквідації приватного підпри
ємництва в різних галузях економіки, зокрема, у сфері тор
гівлі, його особливості в різних регіонах України активно вив
чається вченими. До числа маловивчених питань відносить
но-государственного руководства СССР на «мировую
революцию» в конце 1920-х гг. лишил смысла про-
должения государственной поддержки организаций
политических эмигрантов.
Ключевые слова: Клуб им. Ивана Франка, политические эмиг-
ранты, Западная Украина, мировая революция.
This article examines the activities of the Club of political emigra-
tion in western Ukraine Ivan Franko in 1925–1930 gg. It
is proved that the collapse of the hopes of higher party
and state leadership of the USSR «world revolution» in
the late 1920s. deprived of sense to continue govern-
ment support organizations of political exiles.
Key words: club them. Ivan Franko, political emigration, West
Ukraine, world revolution.
* Онацький М.Ю. — аспірант кафедри історії України історичного
факультету Харківського національного університету імені В. Н. Ка
разіна.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40451 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0012 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-01T02:02:37Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Маринич, Л. 2013-01-16T19:43:00Z 2013-01-16T19:43:00Z 2011 Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925–1930 рр.) / Л. Маринич // Історія України: маловідомі імена, події, факти. — 2011. — Вип. 37. — С. 136-152. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. XXXX-0012 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40451 У статті досліджується діяльність Клубу політемігрантів Західної України імені Івана Франка у 1925–1930 рр. Доведено, що крах сподівань вищого партійно-державного керівництва СРСР на «світову революцію» наприкінці 1920-х рр. позбавив сенсу продовження державної підтримки організацій політичних емігрантів. В статье исследуется деятельность Клуба политэмигрантов Западной Украины имени Ивана Франка в 1925–1930 гг. Доказано, что крах надежд высшего партийно-государственного руководства СССР на «мировую революцию» в конце 1920-х гг. лишил смысла продолжения государственной поддержки организаций политических эмигрантов. This article examines the activities of the Club of political emigration in western Ukraine Ivan Franko in 1925–1930 gg. It is proved that the collapse of the hopes of higher party and state leadership of the USSR «world revolution» in the late 1920s. deprived of sense to continue government support organizations of political exiles. uk Інститут історії України НАН України Історія України: маловідомі імена, події, факти Студії з політичної історії України ХХ століття Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925–1930 рр.) Article published earlier |
| spellingShingle | Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925–1930 рр.) Маринич, Л. Студії з політичної історії України ХХ століття |
| title | Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925–1930 рр.) |
| title_full | Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925–1930 рр.) |
| title_fullStr | Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925–1930 рр.) |
| title_full_unstemmed | Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925–1930 рр.) |
| title_short | Клуб політемігрантів Західної України імені Івана Франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925–1930 рр.) |
| title_sort | клуб політемігрантів західної україни імені івана франка: історія створення, постаті, ліквідація (1925–1930 рр.) |
| topic | Студії з політичної історії України ХХ століття |
| topic_facet | Студії з політичної історії України ХХ століття |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40451 |
| work_keys_str_mv | AT mariničl klubpolítemígrantívzahídnoíukraíniímeníívanafrankaístoríâstvorennâpostatílíkvídacíâ19251930rr |