Київ і Петербург Ярослава Івашкевича
У центрі уваги дослідника образи міст Києва і Петербурга у творчості польського письменника Ярослава Івашкевича як символи метафізичного початку і кінця на тлі європейської цивілізації, символи, що врівноважуються поєднанням суперечностей на шляху до єдності світу. В центре внимания исследователя об...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Парадигма |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40464 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Київ і Петербург Ярослава Івашкевича / Б. Бакула // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 22-36. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859655686156189696 |
|---|---|
| author | Бакула, Б. |
| author_facet | Бакула, Б. |
| citation_txt | Київ і Петербург Ярослава Івашкевича / Б. Бакула // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 22-36. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Парадигма |
| description | У центрі уваги дослідника образи міст Києва і Петербурга у творчості польського письменника Ярослава Івашкевича як символи метафізичного початку і кінця на тлі європейської цивілізації, символи, що врівноважуються поєднанням суперечностей на шляху до єдності світу.
В центре внимания исследователя образы городов Киева и Петербурга в творчестве польского писателя Ярослава Ивашкевича как символы метафизического начала и конца на фоне европейской цивилизации, символы, уравновешивающиеся сочетанием противоречий на пути к единству мира.
The researcher focuses attention on the images of Kyiv and Petersburg in the creative work of a Polish writer Jarosław Iwaszkiewicz. The city images are regarded as symbols of the metaphysical beginning and end on the background of European civilization. The symbols are counterbalanced by removing ambiguities on the way to world’s unity.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:39:14Z |
| format | Article |
| fulltext |
Душі міст
Міста Ярослава Івашкевича – Палермо, Сієна, Рим, Турін, Ве-
неція, Флоренція, але також Ріо-де-Жанейро, Брюссель, Париж,
Варшава, Краків, Ґданьск, Київ, Петербург, Сандомир. Їхнє про-
меніння, що утворюється з напруги поміж історією та сьогоден-
ням, специфічна енергія людей та каміння неодноразово привер-
тали увагу Івашкевича. Велелюдна пустка, пристрасті й розпач,
бунт духу й боротьба тіла з плинністю часу, багатство і всеохопна
нужда, всі суспільні ритуали, які прищеплюються у житті міста,
дуже цікавили поета. Тож образам міст в Івашкевича належить
окремий розділ. Ностальгійний песимізм, що проступає з їх літе-
ратурних портретів, історіософічна і літературна задума ніби схо-
дять зі старомодного записника, та однак ці замальовки справді
мають художню силу. У декадентських, зазвичай, портретах міста
відроджуються спогади Івашкевича, час, «переживаний» ззовні,
оживляє зруйновані собори, із дна смутку й ностальгії зринають
бліді обличчя людей, які мешкають на міських площах і людних
пустирях, померлі імена набирають нового звучання, каміння по-
чинає говорити власною мовою. Івашкевич, який, здавалось, не
любив замкнутих, кам’яних просторів, який волів бачити ліс і річ-
ку, море, острів, у літературному портреті міста пробує віднайти
таємницю сьогодення, її джерела і призначення.
Чому до деяких місць ми повертаємось у мріях, у спомині,
у вірші, у нав’язливому образі, а інші минаємо? Чому одні місця
Богуслав БакулаКиїв і Петербург
Ярослава Івашкевича
Богуслав Бакула Ки їв і Петербург Ярослава Івашкевича 23
стають для нас заманливою таємницею, а до інших залишаємось
байдужими? Івашкевич неодноразово ставив собі подібні питан-
ня, бо ж його уявою керувала ностальгія і пам’ять. За Івашкеви-
чем, поезія – це намагання схопити вічність і безнастанна зміна.
Тому затримує нас лише тінь часу, тінь хвилі, окрушина пам’яті,
зворушеності. Але завдяки їй ми не втрачаємо певності того, що
це насправді існувало. Ілюзія поезії здається сповненою загуслої
психічної й речовинної матерії. Однак вона є лише фрагментом
опосередковано проголошуваного досвіду, подібно до міста, яке
неможливо повністю охопити. Тому місто і поезія – це таємниця.
Неохопність міста прирікає поета на фрагментарність, яка стає
його принципом. Перебуваючи в такому щільному зв’язку, по-
ети й камені мають багато що сказати одне одному. А отже, місто!
Його небо і земля, палаци й канали. А можливо, його душа?
В Івашкевича вимальовується переконання, що місто, його
простір, розіграний людиною нерідко як наймайстерніший витвір
мистецтва, знищуваний і створюваний наново кращими й гірши-
ми, мудрішими й дурнішими поколіннями, можливо, найліпше
показує характер нації, її темперамент, минуле і мрії. У конструк-
ції міста виражена мрія про «диявольську» досконалість, утім, ні-
коли повністю не реалізовану. Філософи кажуть, що досконалою
є тільки природа, а людина будує місто всупереч природі, силку-
ється накинути їй своє розуміння простору, часу, протиставити
її логічній плодовитості власну психічну невгамовність, хаос по-
кинутих звалищ і моральне безглуздя. У літературі XIX і XX ст.
місто стає інфернальним міфом. Але Івашкевича місто притягує
інакше. Він не шукає там диявольських сил, хоча знаходить бага-
то катастрофічних інспірацій. Івашкевич намагається зрозуміти
місто в його есхатології та надії, він шукає історичну передумову
і шукає текст, пейзаж або міф, який би визначав цю передумову.
Попри багато картин, ремінісценцій, спогадів із числених і
поновлюваних подорожей до різних місць, лише два міста посі-
дають у його творчості знамення метафізичного початку й кін-
ця – це Київ і Петербург. Знаменно, що Івашкевич по десятках
літ подорожування побачив ці міста «свіжими» лише під кінець
життя. Київ був ремінісценцією молодості, Петербург як Ленін-
град, поет бачив уперше перед смертю, в 70-х рр., однак він знав
24 Етоси і топоси літератури крізь в іки
це місто як сукупний літературний образ – славетний «петербур-
ський текст»1.
Київ і Петербург поет бачить на тлі європейської традиції, у
діалозі з Європою. На тлі інших міст і просторів. Із Києва він роз-
почав свою життєву мандрівку. А Петербург відвідує під кінець
життя. Підкреслимо, що поет відвідує саме Петербург, себто праг-
не увійти в певний міфічний та історичний контекст, при цьому
досить віддалено трактуючи совєцьку ленінградськість Петер-
бурга, що, як ми вже сьогодні знаємо, є лише епізодом в історії
цього міста. Київ і Петербург – це межів’я подорожі, фундамен-
тального мотиву івашкевичівської творчості.
У вірші Zaproszenie do podróży (Запрошення до подорожі) зі
збірки Powrót do Europy (Повернення до Європи) він писав:
Chociaż wszystkich nie odb�d� podróży,
Chciałbym wci�ż trwać w w�drownej m�ce,
Patrzeć, jak nieznanych miast zamglone wieże
Wyci�gaj� rozmodlone r�ce.
Європа є матір’ю міст. Вона своїм історичним існуванням на-
гадує про їх одвічність і водночас сама стає полем змагань двох
засадничих сил, що лежать в основі метафізичної конструкції
міста: хаосу і ладу. Міфічне повернення до Європи в Івашкевича,
який виводить своє коріння з поміщицького світу, із пастораль-
ної польсько-української реальності, здійснюється також через
місто.
Київ – міф початку
Віддалені, ледь намічені у віршах і в прозі, картини Києва по-
єднуються з міфом початку. Початок майже завжди невиразний,
1 Див. на цю тему: В. Н. Топоров. Миф. Ритуал. Символ. Образ. Исследо-
вания в области мифопоэтического. Избранное. – Москва, 1995, особл. роз-
діл Петербург и «петербурский текст» русской литературы (Введение в тему),
с. 259–367. Польський переклад: Petersburg i tekst petersburski literatury ro-
syjskiej (Wprowadzenie do tematu). Przeł. B. Żyłko. «Pami�tnik Literacki» 1991,
z. 2, s. 247–273. На тему «петербурського тексту» див. також: Н. А. Анциферов.
Душа Петербурга. – Петроград, 1922; Його ж: Быль и миф Петербурга. – Пе-
троград, 1924; Б. Н. Орлов. Александр Блок и Петербург. – Ленинград, 1980;
А. А. Александров. Блок в Петербурге-Петрограде. – Ленинград, 1987; Л. Дол-
гополов. Андрей Белый и его роман «Петербург». – Ленинград, 1988.
Богуслав Бакула Ки їв і Петербург Ярослава Івашкевича 25
невиокреслений, він постає з уламків спогадів, уривків забутих
подій. Це, можна сказати, материнський міф, тісно пов’язаний
з водою, з річкою. Дніпро єднає Київ зі світом, із міфічним пів-
днем, з Одесою, з Чорним морем. Міф початку і українські річки
дитинства – Дніпро, Іква, Десна. Цей зв’язок просто архетипний.
Річки Івашкевича – це тема, дивовижно пов’язана з розумінням
часу, міфом землі, проминанням, життям і смертю. Особливо
Дніпро здається гераклітичною вічністю, котра все плине і плине,
пропливає картинами дитинства, неочікувано з’являється в іта-
лійських краєвидах, як контрапункт, необхідний елемент злаго-
дженої уяви. Івашкевичівська поезія:
Wsłuchana w Dniepr st�ka i śpiewa,
Powtarza dniowi słowa cienia,
Palcami westchnień czesze drzewa,
- Spokojny b�dź, bóg si� nie zmienia.
Пригадаймо ностальгійний поетичний діалог Ikwa i ja (Іква і я).
Ліричний герой розмовляє з річкою дитинства, з річкою пам’яті.
Бо ж час неодмінно асоціюється з річкою. Поет говорить про не-
стрічання і неповерненість. У такий гераклітичний спосіб він фор-
мулює українську тему. Усе минуло, а співрозмовники бродять
десь у степучасі, ведучи смутний діалог про неможливість зустрічі:
Na próżno szemrzesz, próżno ja wołam,
Nie dop�dzimy w niebie anioła,
Nie dop�dzimy gwiazdy zawrotnej,
Nasz p�d samotny – jego lot lotny!
Bo on odpływa wietrznym okr�tem
Ponad naszego wiatru zam�tem.
Nim si� z niebieskiego prochu rozwi�żem,
Już nie nad�żym, już nie nad�żym!
Już odlatuje, już niepo,wrotny,
Żaglem obłoków zbroi si� lotny,
Jak gwiazda taje z nieba roztoczy…
Obłok nam jego zdejmuje z oczu…
У подорожі до країни дитинства й молодості неможливо про-
минути Київ. Хоч образ цього міста ненав’язливий у творчості
26 Етоси і топоси літератури крізь в іки
поета. Знаходимо три вірші про Київ у збірці Mapa pogody (Кар-
та погоди): Kr�gło-uniwersytecka (Кругло-університетська), Nie-
buieski pałac (Блакитний палац), Córki Jarosława (Ярославові до-
чки). Ці три вірші, написані під кінець життя, підсумовують у
поетичному спогаді все ті ж самі ідейні та художні орієнтири
Івашкевича. Вони говорять про велике мистецтво, про власний
творчий і життєвий шлях, про історію. В Києві Івашкевич дозрі-
вав до Польщі, відкрив для себе Лесьмяна, Віткаци, польський
театр. Польська культура домінувала у цьому, тоді російському,
місті. Однак почнемо з вірша, присвяченого прадавній історії Ки-
єва. У вірші Córki Jarosława (Ярославові дочки) Київ постає одним
із важливих центрів середньовічної Європи. Ярослав, недаремно
званий Мудрим, відправляє своїх дочок по світу, аби вони мирни-
ми шляхами наближали світ до брам Києва.
Jakże im jechać daleko!
Wychodz� tak ze świecami,
Anna do Francji, Eudoksja
Na W�gry, Saweta do Danii.
Stoj� na progu i patrz� -
Każ� w świat jechać ojcowie,
Dziewczynom to bardzo trudno:
– Żegnaj zielony Kijowie! –
A na przeciwnej ścianie,
Gdzie załamała si� krata,
Śledzi je ci�żki, spode łba,
Tak przenikliwy wzrok brata.
Незважаючи на родинні чвари, підступність і жорстокість, Єв-
ропа – це релігійна єдність, а політично вона тяжіє до династич-
них інтеграцій. Київ Ярослава відігравав у цій історії значну роль.
Це давня і щораз поновлювана оповідь. В епоху політичних ге-
ніїв, Ярослав був, мабуть, одним із найосвіченіших європейських
правителів, які вміли передбачати плин історії. Його справа – по-
при тисячу років звертання Києва зі шляху до Європи – встояла.
У цьому видно велич, геній правителя, котрий мав тяжку руку, але
те, що він зробив, є сьогодні історіософічною перспективою Укра-
їни. Про Росію тоді ще ніхто нічого не знав. Вона не випливала
Богуслав Бакула Ки їв і Петербург Ярослава Івашкевича 27
навіть на мить із глибокої темряви історії. Петро Перший почне
будувати Петербург на сім століть пізніше.
Прізвище італійського архітектора Бартоломео Растреллі
тісно пов’язане як з Києвом, так і з Петербургом. У Івашкевича
воно поєднується зі спогадом про ранній київський період його
молодості. Niebieski pałac (Блакитний палац) є автобіографічною
картиною, вписаною у київський ландшафт і зорієнтованою до
центру, зі спорудженими Растреллі царським палацом (який вже
не існує) і Андріїївською церквою, яка владарює над Дніпром і
набережним Подолом. Тут шмигав хлопець «із довгими ногами»:
Ludzie! Czyście widzieli
Mi�dzy siwymi drzewami,
Gdzie pałac zbudował Rastrelli,
Chłopca z długimi nogami?
Przecie nie bity był w ciemi�,
Choć nic nie wiedział o świecie,
Nie dał si� zepchn�ć pod ziemi�,
Chyba odnajdzie si� przecie?
Niedawno jeszcze przechodził,
Gdzie pałac postawił Rastrelli,
Do mnie podobny w urodzie -
I gdzieś go diabli wzi�li…
«Я не зустрічав монографій Растреллі, – пише Івашкевич у
Пе тербурзі. – Але цей архітектор заслуговує на детальне дослі-
дження, на осмислення всіх елементів, із яких складається його
особливий стиль. Для мене він, цей стиль, пов’язаний зі спогадом
про перші міські враження. Собор святого Андрія в Києві зрісся
з першими моїми враженнями від цього міста. Растреллі був ар-
хітектором, до якого я відчував повагу ще у віці 4–5 років. Сріб-
ний київський собор був провісником зеленого Зимового палацу
і сапфірового палацу в Царському Селі» (J. Iwaszkiewicz, Peters-
burg, Warszawa 1981, s. 9). Початок – це провісник кінця, так Київ
віщує Петербург.
Андріївська церква – магічна споруда, вона здіймається в небо
золотисто-блакитно-біла, неземна, уся в позолоченій піні, про-
колює небо трьома шпилями куполів – ніби золотисто-білими
28 Етоси і топоси літератури крізь в іки
шпорами дзьоба і зіп’ятих крил, наче барокова гуска. А біля неї
мчить узвіз, найстаріша дорога Києва, що прямує до Дніпра, яко-
го спільно охороняють св.Андрій зі св.Володимиром. Нагорі до
Андріївського узвозу підходить Велика Житомирська (вулиця),
а потім невдовзі можна пройти повз університет і повз вулицю
Університетську.
Tu szła Wysocka. Wypr�żona
St�pała z wolna, krótkowzroczna.
Jej duża stopa ogumiona
Spod krótkiej sukni zbyt widoczna.
Gdy umr�, nikt już nie odtworzy
Uśmiechu, z�bów, głosu, kroku
Na pochylonym trotuarze,
Który ośnieża si� co roku.
I nic nie mog� tutaj zmienić,
Wci�ż widz�, jak ulica kroczy,
Wci�ż widz� blask jej ciemnych źrenic,
Błysk z�bów, uśmiech, wielkie oczy…
Kijów 1974
(Kr�gło-Uniwersytecka)
Чи йшла вона у бік Хрещатика? А може, до Кооперативної
кав’ярні, неподалік славетного київського п’ятачка, де зустріча-
лася тогочасна богема? Крокувала до Критого Ринку, званого
в народі Бесарабкою? Її оминали поодинокі вагончики трамваю
№14, який курсував Хрещатиком, а вона, ступаючи великими
кроками, наздоганяла ліниву пролітку, що везла гостей до го-
телю «Національ» (Hotel National). По бруку Хрещатика мчав,
напевно, мишастий кінь у дерев’яних голоблях, нетерпляче гна-
ний візницею в лляній сорочці; на возі – мука, меблі. Висоцька
повертала праворуч від Бесарабки на Бібіковський бульвар, ви-
саджений сріблястими тополями, там її зустрічав хлопець «із
довгими ногами», задивлений у суворе обличчя найбільшої то-
гочасної польської акторки, обожнюваної у Варшаві, Петербурзі
й Києві. Тут вони розставалися. Він сам зникав із-поміж незви-
чайних будівель, які оточували бульвари й вулиці, зачіпав пань
у довгих сукнях, зіштовхувався з хлопцями, схожими на нього,
Богуслав Бакула Ки їв і Петербург Ярослава Івашкевича 29
і потрапляв на форкаючих візницьких коней. Що ще він бачив?
Споруди Растреллі, а можливо, його захоплювало київське баро-
ко, найдивовижніший стиль архітектури. Як же відмінний він від
стилю Тимошівки й Кальника, багатий, насичений церковними й
декадентськими елементами водночас, повний орієнтальних і на-
родних прикрас. Увечері хлопець ішов на спектакль; імовірно, до
театру-студії Висоцької, що діяв у Києві в залі клубу Банківських
працівників у 1916–1917 рр. і літературним керівником якого він
був. У київських театрах ставили великий польський національ-
ний репертуар, діяв також Остерва. У залах і на балах виблис-
кувала українська, польська й російська авангардна молодь. Світ
прискорював свій біг, занепадали старі порядки, але Івашкевич у
Києві щойно розпочинав свою мандрівку. Київ – прадавня столи-
ця східнохристиянської Європи – жив далі. Навіть окрадений на
власну традицію, вигнаний зі стародавніх церков, люто винищу-
ваних більшовиками, він і так був повний історії, яку Петербург –
місто, збудоване на болоті всупереч природі каменя – не міг себе
здобути. Київ – це частина творчої, хоча досить глибоко прихо-
ваної біографії митця. Київ є приводом для подорожі у власний
проминулий час, при цьому він міф, сповненим івашкевичівської
«манії» часу, зникання в часі («коли помру, ніхто [мене] вже не
відтворить»), розпорошення, буквально: роз-порошення (зни-
кання в поросі). Міф початку не має початку. «Не треба нічого
зривать виключати / саме все скінчиться». А все-таки початок
вимагає кінця. Ним є Петербург, який замикає вільний простір
холодної Півночі. Київ ясний, просвічений сонцем і зеленню, Пе-
тербург заповнює собою катастрофічну темряву. У ній Івашкевич
віднаходить російські й польські нитки, їх сплетіння, драму.
Петербург – міф кінця
«Це було місто, про яке ми стільки знали з часів ранньої юно-
сті. Читали про нього в польській та іноземній літературі, знали
про нього все. Воно пов’язане з найсильнішими літературними
враженнями молодості, насамперед із Пушкіним і Міцкевичем,
Бальзаком і Достоєвським, потім – із Блоком і Віткаци. Здава-
лося, що з книжок я знаю тут кожен камінець, знаю, як виглядає
Мідний Вершник і куди йшов з ліхтарем Олешкевич, знаю, яки-
ми мостами їздив Ніс, котрий загубив свого власника, і де зняли
30 Етоси і топоси літератури крізь в іки
шинель з Акакія Акакійовича, знаю, де розмовляв посол Палео-
лог зі своїми інформаторами і в якому місці знайшли загубле-
ний бот утопленого в ополонці Распутіна. Усе це я переживав.
Але не бачив.
Тепер я це побачив» (J. Iwaszkiewicz, Petersburg, Warszawa
1976, c. 5).
Це місто, показане в книжці Івашкевича Петербург, втілює
міф катастрофізму. Оскільки Київ варто було би пов’язати з мі-
фом походження, то Петербург для Івашкевича є типовим лі-
тературним міфом, у центрі якого він ставить особу творця і
специфічний досвід його петербурського життя. Це Петербург
Пушкіна, Міцкевича, Достоєвського, Блока, Віткаци. Петербург
як межа досвіду, доля. Книжку відкриває нарис про Радище-
ва, недостатньо вивченого автора бунтівної розвідки Подорож
із Петербурга до Москви, здається, недооціненої після одкровень
Астольфа де Кюстена, але не гіршої за своїми літературно-пізна-
вальними якостями. Про Кюстена Івашкевич не згадує, як і про
багатьох інших. Вражає, наприклад, ідіосінкразія до Андрія Бє-
лого і його роману Петербург. Радищев створює нагоду для по-
гляду в епоху Катерини II. За Івашкевичем, російський письмен-
ник «найвідвертіше підкреслює засадничу суперечність режиму.
Показова пишність, імпозантний декоративний фасад Імперії за-
кривають, як ширма, страхітливі картини утисків і жахів, а сим-
волічна Правда говорить уявному цареві: «знай, що ти є найпер-
шим розбійником, найпершим зрадником, найпершим ворогом,
який спрямував усю свою злість у нутрощі слабкого» (Petersburg,
s. 13–14). Це цікава думка, що беззаперечно переноситься у но-
вітні часи. Її супроводжує історія перебування молодого Міцке-
вича в Петербурзі, який «бачить одразу, що є правдою, що істотне,
і звітує собі про фасадність, мішуру, фальш і поверховість культу-
ри» російської імперії (с. 22). Жорстокість, владність Петербурга
цілковито панують у творчості Достоєвського. Івашкевич пише,
що: «Уся особистість письменника, здавалось, витікала з імлис-
тих закутків цього міста, народжувалася з білих ночей на берегах
каналів, приходила завжди од Сінного Ринку, як той молодий чо-
ловік <…> Раскольников, який абсолютно не може конкретизу-
ватися в літньому, яскравому світлі дня» (с. 36). Далі автор додає:
Богуслав Бакула Ки їв і Петербург Ярослава Івашкевича 31
«Це Петербург страхіть, який нагадує привиди Гойї <…> Петер-
бург страшних людей» (с. 36).
У вірші Do Rosji (До Росії) зі збірки Powrót do Europy (Повер-
нення до Європи) він пише:
O czym mam ci powiedzieć, Rosjo, czy to, że Puszkin jest pisarz niebieski?
Czy o tym, że mnie wzgard� smagał Dostojewski?
Czy, że mi oddalone granie za ścian� przypomina
Świec�ce noc� kopuły, zdrowie stepu i dreszcze Skriabina?
Czy to, że po twym ciele kołysze si� słodkie i ci�żkie zboże?
Czy to, że dzieli nas przepaść, na któr� już nic nie pomoże?
Przepaść, która mnie boli i pali, jak nożem zatrutym zadana nieuleczalna rana?
Mam ci rzec, że ci� nienawidz�? Czy rzec, że jesteś ukochana?
Це Росія – «прірва, що болить і пече, як отруєним ножем зав-
дана невиліковна рана». А на її [Росії] краю столиця, місто, повне
води, затиснутої у міцні кам’яні артерії, кінець і нездійсненність,
страждання, запах бунту, незмивальні плями крові старої лихвар-
ки. Петербург відчиняє й зачиняє браму внутрішнього людського
пекла. Сталевосиня Нева, що впадає в холодне Балтійське море,
нагадує Івашкевичу не лише знаменний у російській літературі
мотив катастрофізму. Він зароджується в поезії Олександра Бло-
ка з праць Володимира Соловйова, а потім натхненного ними
Віткаци». Петербург – це північна столиця мистецтва. У Петер-
бурзі його [мистецтва] подих дійшов і до Віткаци. «Наразі дивля-
чись на ці страхіття, на вулиці Петербурга, на будинки й палаци,
я не можу позбутись враження, що тут кружляє несамовита по-
стать нашого письменника, який тут відчув себе митцем. І не він
один» (с. 59). У Петербурзі Віткаци бачив авангардні маніфеста-
ції; спостерігаючи революцію, він осмислював логіку деструкції
й силу катастрофічного міфу, знайомився з ідеєю панмонголізму,
що випливала з філософії обох згаданих росіян. Івашкевич роз-
повідає: «Віткаци знайшов у тому, що писав Бєлий, підтверджен-
ня своїх теорій і страхів. <…> Революція трактована як неминуча
катастрофа, диявольська химера, монгольське нашестя, що руй-
нує цінності нашої цивілізації – це спільні ідеї Бєлого і Вітка-
ци» (с. 61). Міф катастрофізму пов’язується з міфом Петербурга,
32 Етоси і топоси літератури крізь в іки
витоками революції та її всілякими трагічними наслідками. Він
наздогнав не лише Віткаци, він змінив Петербург на Ленінград.
Останній розділ, присвячений Ленінграду в період блокади, най-
слабший, і має ознаки штучної приклеєності, паперовості, хоча
мотив катастрофи (яка несе в собі зародок відродження) домінує
у ньому.
Петербург – це, у духовному сенсі, найбільш західне місто
Росії. Він є дивовижним витвором мистецтва, сконструйованим
всупереч логіці, а також клубком історичних і літературних при-
страстей, які роблять з нього загадку. Він здається найбільш росій-
ським з усіх міст і найменш азійським, він кидає виклик Росії й ро-
сійській історії. Але водночас він провокує постановку засадничих
питань про цю країну і про її ідентичність. Не підлягає сумніву
те, що погляд на Росію з Петербурга ближчий до традицій та пер-
спектив європейського мислення, ніж погляд з Іркутська чи Вла-
дивостока. Незалежно від того, як голосно «кричать павичі смерті
в Петергофі». Своєю невеликою збіркою нарисів про Петербург
Івашкевич пробує вписати себе у традицію «петербурзького тек-
сту», поновити його польську вітку, започатковану Адамом Міц-
кевичем. Згаданий В. Топоров пише: «В петербурзькому тексті ро-
сійської літератури була відображена квінтесенція життя на краю,
над прірвою, на межі смерті, й були прокладені шляхи до спасін-
ня». Водночас не варто забувати про віщу і прогностичну роль
цього тексту, який виступає одкровенням і пророцтвом на теми іс-
торії Росії, що розглядається sub specie Петербурга. Саме в цьому
місті складність і глибина життя – державно-політичного, госпо-
дарсько-економічного, практичного, того, що стосується розвитку
почуттів, інтелектуальних здібностей, ідей, сфери символічного та
онтологічного – сягнула того найвищого рівня, котрий може ство-
рювати надію на одержання правдивих відповідей на найважли-
віші питання. У тому столітті, коли виникав петербурзький текст
(20-ті рр. XIX ст. – Б. Б.), іншого такого міста в Росії не було»2.
У польській традиції домінує грізний, імперський образ міста над
Невою, і тому обидва варіанти «петербурзького тексту» близькі
поміж собою. Обидва розташовані в межах катастрофічного міфу.
2 W. Toporow. Petersburg i tekst petersburski. Przeł. B. Żyłko. Op. cit., s. 273.
Богуслав Бакула Ки їв і Петербург Ярослава Івашкевича 33
Євразія – міф поєднання, спільноти
Петербург і Київ – це знаки поетичної есхатології Івашкеви-
ча, кинутої в історіозофічний простір. Це чітко видно в написаній
під кінець життя поемі Azjaci (Азіати) зі збірки Карта погоди. Тут
поява традиційної проблеми минучості збагачена питанням, яке
стосується фундаментального аспекту ідентичності.
Поема починається епіграфом:
Е.Й. Вам подобається одне, а нам інше. Бо ви європей-
ці, а ми азіати.
Й.Й. Патякаєш, друже. Усі ми європейці.
А.О. Усі ми азіати.
(Розмова в театрі)
Твір складається з низки тривожних, подекуди раптових істо-
ричних та літературних ремінісценцій. Королева Констанція, ба-
зиліанка Теофану, Маша Чехова, Мариля, бабуся Таубе. А потім
образ аркадії, яка швидко зникає.
A w Dachnówce bieliło si� płótno
Na ł�kach nad Dnieprem
Jak po bitwie pod Kaniowem
<…>
Na obszernym stawie
Cień własny cedz� w białych sukniach czółna
I do dna si�ga utopion� dłoni�
Kobieta co pół chłopcem jest a pół łab�dziem
Lilie wodne nurzaj� si� jak u Moneta
Jak głowy rybie przez fale przechodz�
W niebieskich zmierzchach tonie Europy
Kształt porwanej przez byka we mgle w śniegu w gradzie…
Цій аркадії загрожують імперії.
Імперії такі ж. Їх «коні тупотять удень і вночі/ Йдуть і не-
суть малих наполеонів/ І великих голих/ Акторів неймовірних
фільмів». Війни, смерть, скоки – це не винятково азійські риси.
Приписувана Азії жорстокість, обожнювання смерті так само
присутні над Луарою й Невою. Івашкевича зачаровує російська
культура та її есхатологія, пронизаність смертельною ностальгією.
Він пише: «Трава Толстого/ Хліб Достоєвського/ Плакучі верби
34 Етоси і топоси літератури крізь в іки
Чайковського/ Заростають мене по шию. <…> І павичі смерті кри-
чать у садах Петергофа». Петербург накладається на «вологі палі-
сади» давнього Києва. По них колись, як буря, пройшли армії Ба-
тия: «Пісня тупоту коней пісня шабель/ В чорнобильські дуби в
енгадинські кедри». Історія – це палімпсест, вона не закінчується
разом із нашим існуванням. Хто вміє бачити, помітить, підслухає
і, можливо, навіть зрозуміє мову палімпсеста. З’являються ремі-
нісценції Катиня, спливає непередбачувано багатозначний мотив
чорнобильської аварії. Земля повна могил, проціджена рештками
померлих. Земля ненастанно джеркотить, бесідує, повторює ко-
лись сказані слова; неправда, що цвинтарі не живуть:
«Dawno świeżo – jakaż to różnica?»
«Tu dużo takich mogił pod olchami
I sosny także rosn�.»
«Razem z nami
Spać b�dzie cała ziemia. Posuń si� kolego.»
«Sen długi ci�żki. Może to i racja
we dwoje przeminie pr�dzej.»
«Zimne doły
i sny tumanne jak leśne leszczyny.»
«I już nas nic nie czeka. Prawda bracie?»
«Podobno maj� zatr�bić anioły».
Поет роздивляється довкола: «Цілі поля цвинтарів і заростів
життя». Над ними життя смерті. Шалене, неспокійне, захланне. У
цьому, що затихає, то знову лунає, метафізичному розголоссі чути
великий передзвін – «колом бом, колом бом». Російські дзвони
уособлюють мрію про взаємопроникнення живих і мертвих світів,
про нескінченні змагання над річками Європи й Азії − в Євразії.
I żebyśmy gnali konno naprzód
naprzód naprzód
wszyscy razem
w t�czy dzwonów
Kołom bom
Azjaci.
Богуслав Бакула Ки їв і Петербург Ярослава Івашкевича 35
Поема Азіати висловлює переконання поета щодо неважли-
вості встановлених кордонів. Вона містить концептуальне бачен-
ня катастрофічного взаємного тиску континентів і цивілізацій.
Вона містить думку про відкидання насильства і страждання –
«Не хочу слухати звучання різких інструментів». Засновок по-
еми виражається в ідеї поєднання Європи й Азії. Це поєднання
здійснюється через історичні трагедії, але воно невідворотне, як
життя і смерть, що зливаються в одне ціле. Історіософія твору
показує мандрівку людини від апокаліпсису в напрямку вічної
аркадії. Тих, хто виживе, зможе врятувати «простий жест брата».
Tam si� dla nas otworz� gotyckie arkady
Pomarańcz wirydarze jabłek rajskich sady
I góry popielate skryte pluszu trenem
I czerwienie romańskie nad zielonym Renem.
Odsłoni si� z tajemnic prawda tego świata
Który nas przyjmie prostym gestem brata
<…>
I stopimy si� w jedno z szerok� równin�
Kiedy obok nas ziemia i niebo przemin�.
I czy si� nasza wiedza naprawd� wzbogaci
Czy b�dziemy wiedzieli
czyśmy Europejczycy czyli też Azjaci?
Злиті з рівниною, перетворені на порох, а з пороху на дерево,
крота, птаха, пізнаючи цю просту й водночас неймовірну таємни-
цю, ми безглуздо підкреслюємо різницю ідентичності, власну ви-
щість і чужу нищість. Івашкевич, здається, вірить у кумулятивну
мудрість світу, де все рівноправне й однаково важливе. Все є одне.
Це головна істина теософії. Різниця не слугує нічому іншому як
підтриманню єдності світу. Для пізнього Івашкевича стає важли-
вою єдність знання і матерії. Раціоналіст, скептик, у поемі Азіати
він доходить такого висновку: важлива сама тяглість життя, а його
стан, його концентрація може бути питанням випадку. Загублений
в уламках пам’яті Київ, пульсуючий гарячкою лютих пристрастей
Петербург поволі розсипаються, але не зникають, не гинуть, тому
що переживають зміни. Коли б вони застигли в одній історичній
формі, можливо, їх би вже не було. Зміна в часі й просторі, зміна,
36 Етоси і топоси літератури крізь в іки
що є поновленням ідеї вічної перемінності та сталості космосу.
«Не треба нічого зривати виключати/само собою все скінчиться»
для того, аби жити в іншій формі, на іншій хвилі буття. Поет каже,
я є «потік потоків безликий, що несеться в кінець…».
У поемі Івашкевич звертається до своїх міркувань, записаних
у Петербурзі. Йому цілком чужа катастрофічна ідея панмонго-
лізму (Соловйов, Бєлий, Віткаци), що стає алюзією до інших
форм виру імперськості. На думку Івашкевича, найважливіша –
підшита апокаліпсисом квазі-аркадійна єдність суперечностей.
Усі ми європейці! Усі – азіати!
Київ постає перспективою біографії, дитинства, початку. Пе-
тербург описаний майже винятково через літературу. У росій-
ському місті поет помічає край і темряву, страшні віруси зарозу-
мілої імперськості, зародок бунту, революції, кінця. Київ – міф
світлий, міф джерела, народження. Київ завершений, Петербург –
незавершений. Але саме Київ стає ворітьми у великі відкриті ро-
сійські, а потім євразійські простори, тоді як Петербург втягує
нас у замкнутий простір збудованої на багні метрополії, що існує
для себе, відкривається назовні, втягує у вир власної психомахії;
він є втіленням темних міфів, символом ув’язнення (хтось ска-
зав, перефразовуючи Гамлета, що Росія – це в’язниця). Аж рап-
том остання думка Івашкевича – «в досконалості часу володіти
початком і кінцем», охопити сіткою пам’яті водночас і Київ і Пе-
тербург, бо «речі закінчені є ідентичні нескінченності». Кінець і
початок, Європа і Азія, місто і безмежжя степів, річка і небо, птах,
черв’як, любов і страждання, вільна воля і необхідність взаємно
врівноважуються, хоча це і недосконала гармонія. Пізній Іваш-
кевич, поєднуючи суперечності, звертається до ідеї єдності світу,
в якій рятується великість і малість, без ілюзій про те, що в цім
поєднанні йому поталанить вирвати щось для себе, крихту слави
чи безсмертя. Бо ж усі ми: «stopimy si� w jedno z szerok� równin�/
Kiedy obok nas ziemia i niebo przemin�» («зіллємось в одне з широ-
кою рівниною/ Коли біля нас проминуть земля і небо»).
(Переклав з польської В. Білоцерківський)
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40464 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0114 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:39:14Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бакула, Б. 2013-01-18T09:51:18Z 2013-01-18T09:51:18Z 2011 Київ і Петербург Ярослава Івашкевича / Б. Бакула // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 22-36. — укр. XXXX-0114 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40464 У центрі уваги дослідника образи міст Києва і Петербурга у творчості польського письменника Ярослава Івашкевича як символи метафізичного початку і кінця на тлі європейської цивілізації, символи, що врівноважуються поєднанням суперечностей на шляху до єдності світу. В центре внимания исследователя образы городов Киева и Петербурга в творчестве польского писателя Ярослава Ивашкевича как символы метафизического начала и конца на фоне европейской цивилизации, символы, уравновешивающиеся сочетанием противоречий на пути к единству мира. The researcher focuses attention on the images of Kyiv and Petersburg in the creative work of a Polish writer Jarosław Iwaszkiewicz. The city images are regarded as symbols of the metaphysical beginning and end on the background of European civilization. The symbols are counterbalanced by removing ambiguities on the way to world’s unity. Переклав з польської В. Білоцерківський uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Парадигма Етоси і топоси літератури крізь віки Київ і Петербург Ярослава Івашкевича Киев и Петербург Ярослава Ивашкевича Kyiv and Petersburg of Jarosław Iwaszkiewicz Article published earlier |
| spellingShingle | Київ і Петербург Ярослава Івашкевича Бакула, Б. Етоси і топоси літератури крізь віки |
| title | Київ і Петербург Ярослава Івашкевича |
| title_alt | Киев и Петербург Ярослава Ивашкевича Kyiv and Petersburg of Jarosław Iwaszkiewicz |
| title_full | Київ і Петербург Ярослава Івашкевича |
| title_fullStr | Київ і Петербург Ярослава Івашкевича |
| title_full_unstemmed | Київ і Петербург Ярослава Івашкевича |
| title_short | Київ і Петербург Ярослава Івашкевича |
| title_sort | київ і петербург ярослава івашкевича |
| topic | Етоси і топоси літератури крізь віки |
| topic_facet | Етоси і топоси літератури крізь віки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40464 |
| work_keys_str_mv | AT bakulab kiívípeterburgâroslavaívaškeviča AT bakulab kievipeterburgâroslavaivaškeviča AT bakulab kyivandpetersburgofjarosławiwaszkiewicz |