Література і кіно: (не)залежність мистецтв?
Автор аналізує результат взаємодії літератури і кіно – кінотранскрипцію як об’єкт літературознавства. Кінотранскрипція розглянута під кутом подвійної рецепції літературного тексту: режисерської і глядацької. Автор анализирует продукт взаимодействия литературы и кино – кинотранскрипцию как литературо...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Парадигма |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40466 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Література і кіно: (не)залежність мистецтв? / Ю. Пушак // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 49-58. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860228825813614592 |
|---|---|
| author | Пушак, Ю. |
| author_facet | Пушак, Ю. |
| citation_txt | Література і кіно: (не)залежність мистецтв? / Ю. Пушак // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 49-58. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Парадигма |
| description | Автор аналізує результат взаємодії літератури і кіно – кінотранскрипцію як об’єкт літературознавства. Кінотранскрипція розглянута під кутом подвійної рецепції літературного тексту: режисерської і глядацької.
Автор анализирует продукт взаимодействия литературы и кино – кинотранскрипцию как литературоведческий объект. Кинотранскрипция рассматривается с точки зрения двойной рецепции литературного текста: режиссерской и зрительской.
The article is about adaptation from literature to cinema as a literary theory’ object. Adaptation investigates in two sequentional modes of reader’ reception: filmmaker’s and spectator’s.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:20:42Z |
| format | Article |
| fulltext |
Осягаючи літературу на перехрестях віків, бачимо, що вона
активно запозичує засоби суміжних мистецтв. Цей процес відбу-
вається здавна, але є мистецтво, яке вступило в «літературну» гру
трохи більше, ніж сто років тому. Йдеться про літературу й кіно.
Я обрала для розгляду саме ці мистецтва, бо вони разом: 1) ви-
творюють конкретний естетичний продукт – твір-фільм; 2) звер-
таються до нового реципієнта. А. Петруччі так описує сучасне чи-
тання: «Нові читацькі практики нових читачів неодмінно співіс-
нують з тією справжньою революцією у маскультурній поведінці,
яка невпинно впливає на них» [1, с. 361]. У статті міркуватиму
лише про один аспект нового читання, а саме про результат вза-
ємодії літератури і кінематографу.
Перш за все обґрунтую базові поняття і терміни. Література
(лат. lit(t)eratura, буквально – написане, від lit(t)era – буква, лі-
тера) – у широкому розумінні – сукупність словесних текстів;
художня література – художніх. Кінематограф (грец. κινημα, род.
в. Κινηματος – рух і грец. γραφω – писати, зображати) – сфера
людської діяльності, яка полягає у творенні фонофотографічних
рухомих зображень. Отож, продукт взаємодії цих двох мистецтв
називаю кінотранскрипцією (грец. рухаю і лат. trascriptio – пе-
реписування). М. Ґловінський під транскрипцією розуміє пере-
несення літературного твору в знакові системи інших мистецтв
(пісні, ілюстрації, спектаклі, фільми) [2, с. 137]. Взявши за основу
його термін, намагаюся усунути з дефініції семіотичний вектор,
адже підходи Ф. Де Соссюра і Ч. С. Пірса (і їхніх послідовників)
Юлія Пушак Література і кіно:
(не)залежність мистецтв?
50 Етоси і топоси літератури крізь в іки
не вичерпують собою усі методи дослідження фільмів. Пропоную
розглядати кінотранскрипцію як процес і результат перенесення
літературного твору на кіноекран. В англомовній літературі цьо-
му поняттю відповідає термін adaptation (лат. adaptatio, adapto –
пристосовую), у польськомовній – adaptacja. У літературознав-
чому словнику с. Яворського читаємо: «Адаптація – це присто-
сування літературного твору до його розповсюдження в іншому
вигляді, ніж оригінальний; результат цього пристосування. Най-
частіше переробляють епічні твори для театру, кіно або телеба-
чення» [3, с. 9]. Український «Літературознавчий словник-довід-
ник» подає інакше тлумачення : «Адаптація тексту – спрощення
тексту літературного твору, пристосування його для сприйняття
дітьми або малопідготовленими читачами. Адаптація тексту ши-
роко застосовується при вивченні іноземних мов» [4, с. 17].
1948 р. А. Астрюк опублікував статтю «Камера-перо», де роз-
винув ідею про повну свободу вираження творця у фільмі. Він
вва жав, що кіно стало мовою, з допомогою якої автор може висло-
вити все те, що раніше здавалося йому недоступним (аб стракт ні
поняття, психологічну складність, метафізичні підтек сти). При-
клавши цю ідею до кінотранскрипції, отримаємо питання: хто
автор фонофотографічного літературного твору?, режисер – тво-
рець чи співтворець? реципієнт – глядач, читач чи глядач-читач?
Перш ніж аналізувати авторів кінотранскрипцій і їх реципієнтів,
коротко зупинюся на літературних текстах, які можуть лягати в
їх основу.
Щоб зробити принаймні якусь вибірку текстів для екраніза-
ції, дослідники спочатку виділяли «кіно-літературу» і «некіно-лі-
тературу» [5, с. 7]. Перша добре надається для фільмування, дру-
гу – складно/неможливо екранізувати. Для превірки цієї гіпоте-
зи потрібен був час. Сьогодні, маючи кіноверсії творів М. Пруста,
Х. Кортасара, В. Ґомбровіча, Б. Шульца, чітка межа між буцімто
двома типами літератури затирається (а зарахування якоїсь кі-
нотранскрипції до другої звучить як пояснення її невдачі). Якщо
ж іти у протилежному напрямку, тобто шукати кіноознак у літе-
ратурі, то знаходимо поняття «літературної кінематографічно-
сті» [6]. І. Мартьянова бачить зародження сценарної форми вже
у романах Достоєвського, базуючись на аналізі його чернеток і
Юлія Пушак Література і к іно : (не)залежн ість мистецтв? 51
підготовчих матеріалів до творів. Однак авторка підкреслює, що
«ні суспільство того часу, ні література, ні сам автор [Достоєв-
ський] ще не були готові до такого структурування кінцевого ва-
ріанта художнього тексту» [6, с. 83]. Гадаю, винайдення (за визна-
ченням Е. Гобсбаума [7]) літературної кінематографічності (зо-
крема на основі творів 19 ст.) свідчить про бажання «молодшого»
мистецтва посилити свою легітимність за рахунок «старшого».
Сканувати тексти Достоєвського на наявність іманентних кіно-
ознак – річ, хтозна, чи показова для твору чи фільму, це, радше,
взірець накладання теоретичних розробок сучасності на «безза-
хисне» минуле.
Одним з перших критеріїв для оцінки кінотранскрипції вва-
жали її «вірність» першотворові [8; 9, с. 154–155], у межах цього
поняття виділяли «вірність букві» і «вірність духові» оригіналу.
Перший тип передбачає буквальне, близьке до тексту відтворен-
ня на екрані, другий – відповідність іманентній, магматичній
ідеї твору. Вірність букві фактично заперечує можливість режи-
серської творчості, замикаючи творця фільму у просторі тексту.
Вірність духу усуває будь-які обмеження для режисера, мак-
симально віддалений від першотвору варіант гарантує впі зна-
ваність оригіналу в кінотранскрипції. А. Хелман і А. Пітрус так
співвідносять «дві вірності»: «Випадки вірності букві чи духові
оригіналу слід трактувати як один з рівнів шкали, на якій ми мо-
жемо локалізувати фільми, що поступово віддаляються від пер-
шотвору, щоб досягнути рівня цілковитої зради, коли фільм стає
полемікою з літературним текстом, його пастишем чи якоюсь
іншою формою його заперечення» [9, с. 154–155]. Так поняття
вірності вміщає усі кінотранскрипції: якщо ж буквальну кіновер-
сію твору ще можна розпізнати і обґрунтувати як таку, то пошуки
духу першотвору у фільмі – наскрізь суб’єктивні. Дж. Елліс ра-
тує за вірність букві: «Успішна адаптація – та, яка здатна заміни-
ти пам’ять про літературний твір телеверсією або фільмом» [10,
с. 3]. На його думку, кіно перебирає на себе функції літератури як
форми культурної пам’яті. Думаю, маємо справу зі сплавленням
різновидів останньої, а не з їх взаємозаміщенням. Н. Сіньярда
можна зарахувати до прихильників вірності духові, він вважає
кінотранскрипцію літературною критикою: «Це справджується,
52 Етоси і топоси літератури крізь в іки
коли адаптатори йдуть повз рабське наслідування оригіналу і на-
магаються запропонувати альтернативні інтерпретації літератур-
них подій і характерів» [11, с. 72]. Для нього кіноверсія літератур-
ного тексту неодмінно включає процес відбору і акцентування,
тому імпліцитно вона – форма літературної критики. Така теорія
служить двом господарям: креативності режисера і літературній
критиці, оминаючи кінознавство. Категорія вірністі букві/духо-
ві важлива для мотивів режисера, кінокритиків, глядачів, однак,
швидше за все, вона не репрезентативна для наукового вивчення
кінотранскрипції.
Тепер маю намір розглянути підходи до кінотранскрипції
у ключі: творець фільму-кінотраскрипція-глядач. В. Вєжевський
вирізняє 5 типів режисерів кінотранскрипцій.
1. Режисер виконує кіноверсію близьку духові першотво-
ру, яка служить популярності класичного літературного
твору.
2. Творець фільму шукає аудіовізуальні еквіваленти для ви-
раження композиційних засад оригіналу.
3. Режисер симпатизує письменникові та його творчості, що
виражається у відтворенні на екрані клімату твору або
вільному трактуванні літературної інтриги.
4. Творчий режисер, який примножує значення літературно-
го першотвору.
5. Незалежний режисер, який тільки шукає інспірації на
ґрунті літератури, спираючись на поодинокі змінені моти-
ви, певні сюжетні лінії, фрагменти фабули [12, с. 102].
Але ж класифікація режисерів здійснюється після появи кі-
нотраскрипцій, бо, хтозна, чи реалізатор фільму апріорі визначає
себе творчим чи незалежним, а якщо й так, то упродовж творчої
кар’єри мотиви й цілі режисера, ймовірно, можуть змінюватися.
Отож, можна говорити про синонімічність термінів для позна-
чення творця фільму і результату його творчості.
Від 1960-х рр. точаться дискусії про те, на які одиниці мож-
на поділити фільм для його подальшого аналізу. Цю пробле-
му вчені розглядали у руслі семіотики, що пройшла три етапи:
1) структурна семіотика; 2) психоаналітична семіотика; 3) семіо-
тика дискурсу [13; 14, с. 189–209; 15; 16; 17]. Дослідники щукали
Юлія Пушак Література і к іно : (не)залежн ість мистецтв? 53
відповідності між вербальною і кіномовою, беручи за основу роз-
робки Ф. де Соссюра, Ч. С. Пірса, проводячи паралелі між еле-
ментами натуральної мови і мови кіно (наприклад, фонема філь-
му – це кінема у П. П. Пазоліні). Однак розроблені схеми не дава-
ли прогнозованих результатів і, як правило, залишалися у межах
семіотики кіно. Як пише А. Хелман, при аналізі фільму дослід-
ник зустрічається з такими труднощами: а) складеність медіуму
фільму вже в межах матерії творення, тобто неоднорідність його
складників; б) неможливість визначення елементів кінотексту
з погляду на різні і поки що нерозв’язані проблемі з його сегмен-
тацією; в) неадекватність мови фільму і його опису [18, с. 147].
Попри сподівання нарешті конкретизувати кінознаки через мов-
ні (що було б особливо плідним для дослідження кінотранскрип-
цій), гола семіотика залишилась тільки етапом у кінознавстві.
Як і елементів фільму, існує багато типів кінотранскрипцій,
за максимальним рахунком – скільки кінотранскрипцій, стіль-
ки й типів. Обсяг статті не дозволяє розглянути усі класифікації,
які, на мій погляд, прояснюють різницю між кінотранскрипціями
[19–23]. Тож зупинюся на відомому поділі Е. Дадлі, який розкри-
ває підтексти різних кінотранскрипцій. Та перед цим доточу за-
уваження А. Хелман для класифікаторів. Вона вважає, що систе-
матизуючи кінготранскрипції, варто враховувати змінність само-
го кіномистецтва [9, с. 157–158]. Дослідниця виділяє 4 історичні
етапи розвитку кінематографу у взаємозв’язку з літературою:
1) початок кіно: використання техніки живих образів,
фільм – це ніби ілюстрація до тексту;
2) кіно розвиває нараційні техніки, що відповідають репер-
туару прийомів і засобів прози 19 ст.;
3) перша декада розвитку звукового кіно: «словесне» набли-
ження до літератури;
4) після 1940-х рр. кіно шукає способи конкурувати з про-
зою 20 ст., знаходить такі: відхід від слідування причино-
наслідковій логіці, багатоплощинні конструкції оповіді,
різні способи суб’єктивізації нарації, змішування жанрів,
використання вільніших, відкритіших форм та ін.
Справді, час виконання кінотранскрипції певною мірою її ви-
значає. Якщо ж досліджувані фільми за мотивами літературного
54 Етоси і топоси літератури крізь в іки
твору належать до одного етапу розвитку кіномистецтва, то фак-
тор технології не значущий.
Е. Дадлі виокремоює такі види кінотранскрипцій: запози-
чення (borrowing), трансформація (transforming), перехрещення
(intersecting) [24, с. 98–104]. Запозичення він вважає найчастот-
нішою з кіноверсій літературного твору. Реалізовуючи її, режи-
сер використовує ідеї, теми, окремі сцени, форму давнішого, як
правило, успішного тексту. У цьому випадку кінотранскрипція
«розраховує виграти публіку через престиж запозиченої назви
або теми, але водночас вона прагне заробити певну респекта-
бельність, якщо не естетичну цінність, як дивіденд від проведе-
ної операції» [24, с. 98]. Такий фільм демонструє джерело сили
першотвору, проаналізувавши його, вийдемо на тривкі форми і
архетипи культури.
Трансформація виводить нас на поняття вірності оригіналу,
бо завданням такого фільму є репродукція в кіно чогось вну-
трішньо притаманного літературному тексту. Так літературне
підлягає зміні, яка спричинена характером кіномедіуму. Е. Дадлі
знаходить спільне для вербальної і фонофотографічної знакових
систем у конотації та імплікації, які можна дослідити у наративі:
«Сам по собі наратив є семіотичною системою, яка притаманна
обом [фільму і мові] і видобувна з обох» [24, с. 104].
Сучасне кіно, на думку автора, особливо зацікавлене в пере-
хрещенні, де текст оригіналу стає настільки далеким, наскільки
це лише можливо. Такі фільми бояться або відмовляються адап-
тувати, «натомість вони показують особливість і самобутність
оригінального тексту, ініціюючи діалектичну взаємодію між ес-
тетичними формами одного періоду і кіноформами нашого влас-
ного періоду» [24, с. 100]. Досліджуючи перехрещення, доходимо
до специфіки оригіналу через специфіку фільму. Класифікація
Е. Дадлі виводить нас далеко за межі кіно: в обшири культури,
економіки, історії мистецтв. Однак аналіз мистецького явища не
повний без розгляду його рецепції.
Підходи до статусу глядача фільму поступово динамізува-
ли його: спочатку глядач вважався пасивним спостерігачем біля
фільму-картини чи фільму-вікна, потім – несвідомим учасником
екранного дійства, на сьогодні глядач – активний співрозмовник
Юлія Пушак Література і к іно : (не)залежн ість мистецтв? 55
фільму [25–27]. Специфічна ситуація з глядачем кінотранскрипції.
А. Хелман визначає такі процеси при перегляді кінотранскрипції:
1) свідома чи несвідома пам’ять книжки;
2) попереднє диспонування структурою демонстрованого
фільму;
3) усвідомлення того, що можуть бути зміни, але книга за-
лищається рамкою очікувань;
4) увімкнення механізму порівняння твору з фільмом під час
перегляду кінотранскрипції;
5) відзначення пропусків і доповнень;
6) думки про нове і знане у фільмі [5, с. 14–16].
Прикладною до аналізу кінотранскрипції видається ілея до-
слідниці про утворення віртуального твору в голові реципієнта
у результаті перегляду «фільму за мотивами». Цей віртуальний
твір уже не літературний текст і не тільки фільм, а їх синтез –
нова цілісність. Дослідження такого «новотвору» засвідчило б
акт фонофотографічної рецепції літературного першотвору.
Кінотранскрипції дедалі впевненіше почуваються в літера-
турному каноні, на що вказує хоча б поява словників «літера-
турних фільмів» [28–30]. Узагальнений план словникової статті
такий: про письменника, про його твір (сюжет, особливості тек-
сту), про фільм (чий?, що додано?, що пропущено?, що змінено?),
співставлення книги і фільму. У постмодерній ситуації «невсти-
гання» кінотранскрипція дає можливість зекономити час, а для
освітнього обов’язкового читання – швидко і цікаво «почитати»
подивившись. Тому й розробляються програми заміни великих
прозових творів їх якісними кіноверсіями.
Аби вибрати з множини кінотранскрипцій кращу, варто її ви-
значити, і тут не обійтися без адекватної методології досліджен-
ня. Виділяють дві методології: компаративістичну та інтердисци-
плінарну [18, с. 250–270]. Перша має давніші традиції і обіймає
багато специфічних предметів, які належать до окремих сфер
знання про мистецтво і культуру. Друга новіша, характерна для
досліджень після Другої світової війни, інтегрує методи кількох
дисциплін із метою всестороннього огляду і глибокого аналізу
предметів одного типу, які залишаються поза засягом і можли-
востями, знаряддями і методами однієї дисципліни. Гадаю, аналіз
56 Етоси і топоси літератури крізь в іки
кінотранскрипції потребує застосування обох методик: компара-
тивної, бо такий фільм – це вже два мистецтва в одному; інтер-
дисциплінарної, оскільки аналіз неповний без використання при-
йомів культурології, мистецтвознавства, літературознавства.
Отже, кінотранскрипція займає визначену і досі хитку пози-
цію на перетині літератури і кінематографу: вона нібито вже не
писане слово і ще не зовсім кіномистецтво, проте від часу своєї
появи постійно привертає увагу і критику. Вчені пробують відмо-
витися від оцінки кінотранскрипцій на основі дихотомії вірність
букві оригіналу-вірність його духові, але рідко яка класифікація
обходиться без неї. Однак важливо враховувати, що кінотран-
скрипція – симптом сучасної культури, який чомусь має пропо-
зицію і попит. Крім власних естетчних властивостей і умов роз-
повсюдження, «фільм за мотивами» оприсутнює в культурі дві
послідовні рецепції літературного твору: режисера і глядача. Тоді
як перша з них публічна і видима, друга – індивідуальна і, як пра-
вило, неомовлена. Як на мене, нові «живі» дані для студій може
дати польове дослідження сприйняття «літературного фільму»
глядачем. І не варто заплющувати очі на проблематичне для на-
уковця накладання двох мистецтв, воно відбувається і в голові
режисера, і в думках глядача, прояснюючи одне одного.
Список літератури
1. Винайдення традиції / [за ред. Е. Гобсбаума та Т. Рейнджера ;
пер. з англ.]. – К. : Ніка-Центр, 2005. – 448 с. – (Серія «Зміна
парадигми»; Вип. 8).
2. Зонтаґ с. Проти інтерпретації та інші есе / с. Зонтаґ ; пер. з англ.
В. Дмитрука. – Львів : Кальварія, 2006. – 320 с.
3. Літературознавчий словник-довідник / [ред. колегія: Р. Т. Гром’як
та ін.]. – К. : ВЦ «Академія», 1997. – 752 с. (Nota bene)
4. Мартьянова И. А. Киновек русского текста: Парадокс
литературной кинематографичности / И. А Мартьянова – СПб. :
Издательство «Сага», 2001. – 224 с.
5. A history of reading in the West / [edited by G. Cavallo and R. Chart-
ier ; translated by L. G. Cochrane]. – Amherst & Boston : Massachu-
setts press, 1999. – 478 p.
Юлія Пушак Література і к іно : (не)залежн ість мистецтв? 57
6. Casetti F. W poszukiwaniu widza / F. Casetti.// Panorama wspócze-
snej myśli filmowej. – Kraków : Universitas, 1992. – S. 171–185.
7. Chatman S. Coming to terms: The rhetoric of narrative in fiction and
film / S. Chatman. – Ithaca and London : Cornell university press,
1990. – 240 p.
8. Dayan D. Widz zaprogramowany / D. Dayan // Panorama wspócze-
snej myśli filmowej. – Kraków : Universitas, 1992. – S. 185–197.
9. Dudley A. Concepts in film theory / A. Dudley. – Oxford, New York,
Toronto, Melbourne : Oxford university press, 1984. – 239 p.
10. Ellis J. The literary adaptation. An introduction / J. Ellis // Screen. –
1982. – № 23 (1). – P. 3–5.
11. Film: j�zyk – rzeczywistość – osoba : antologia / [pod redakcj� A. Hel-
man i J. Ostaszewskiego]. – Warszawa : Wydawnictwo Polskiego to-
warzystwa semiotycznego, 1992. – 254 s.
12. Głowiński M. Dzieło wobec odbiorcy. Szkice z komunikacji literackiej
/ M. Głowiński. – Kraków : Universitas, 1998. – 428 s.
13. Helman A. Przedmiot i metody filmoznawstwa / A. Helman. – Łodź :
Wydawnictwo Łodzkie, 1985. – 304 s.
14. Helman A. Twórcza zdrada: Filmowe adaptacje literatury / A. Hel-
man. – Poznań : Ars nowa, 1998. – 199 s.
15. Helman A., Ostaszewski J. Historia myśli filmowej : podr�cznik /
A. Helman, J. Ostaszewski. – Gdańsk : słowo/obraz terytoria, 2007. –
357 s.
16. Helman A., Pitrus A. Podstawy wiedzy o filmie / A. Helman, A. Pi-
trus. – Gdańsk : słowo/obraz terytoria, 2008. – 296 s.
17. Hopfinger M. Film i literaratura: uwarunkowania techniczne przekła-
du intersemiotycznego / M. Hopfinger // Sztuka. Technika. Film. –
Warszawa : Wydawnictwa Artystyczne i Filmowe, 1970. – S. 159–
183.
18. Jaworski S. Słownik terminów literackich: Podr�czny / S. Jaworski. –
Kraków : Universitas, 2007. – 228 s.
19. Kałużyński Z., Raczek T. Perły kina. Leksykon filmowy na XXI wiek
/ Z. Kałużyński, T. Raczek. – Michałów : Grabina, 2005–
T. 2 : Ekranizacje literatury. – 400 s.
20. Kołodyński A., Zar�bski K. J. Słownik adaptacji filmowych / A. Ko-
łodyński, K. J. Zar�bski. – Warszawa : Wydawnictwo szkolne PWN,
2008. – 364 s.
21. Kosecka B., Kubistowska K. Lektury na ekranie, czyli Mały leksykon
adaptacji filmowych / B. Kosecka , K. Kubistowska. – Kraków : Wy-
dawnictwo Znak, 1999. –213 s.
58 Етоси і топоси літератури крізь в іки
22. McFarlane B. Novel to film: An introduction to the theory of adapta-
tion / B. McFarlane. – Oxford : Clarendon press, 1996. – 284 p.
23. Michałek B. Film – sztuka w ewolucji / B. Michałek. – Warszawa :
Wydawnictwa Artystyczne i Filmowe, 1975. – 238 s.
24. Pałczewska D., Kumor A. Kulturowe wyznaczniki dzieła filmowego
(Z zagadnień standartyzacji filmu) / D. Pałczewska, A. Kumor //
Wst�p do badania dzieła filmowego. – Warszawa : Wydawnictwa Ar-
tystyczne i Filmowe, 1966. – S. 233–279.
25. Plesnar Ł. A. Semiotyka filmu / Ł. A. Plesnar. – Kraków : Wydawnic-
two Uniwersytetu Jagiełońskiego, 1990. – 165 s.
26. Problemy semiotyczne filmu / [pod redakcj� A. Helman i E. Wilka]. –
Katowice : Wydawnictwo Uniwersytetu Śl�skiego, 1980. – 142 s.
27. Sinyard N. Filming literature: The art of screen adaptation / N. Siny-
ard. – London : Croom Helm, 1986. – 193 p.
28. Wagner G. The novel and the cinema / G. Wagner. – London : The
Tantivy press, 1975. – 394 p.
29. Wierzewski W. Film I literatura / W. Wierzewski. – Warszawa : COK,
1983. – 252 s.
30. Wilk. E. Kompetencja audiowizualna. Zarys problematyki / E. Wilk. –
Katowice : Wydawnictwo Uniwersytetu Śl�skiego, 1989. – 124 s.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40466 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0114 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:20:42Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пушак, Ю. 2013-01-18T10:08:31Z 2013-01-18T10:08:31Z 2011 Література і кіно: (не)залежність мистецтв? / Ю. Пушак // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 49-58. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. XXXX-0114 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40466 Автор аналізує результат взаємодії літератури і кіно – кінотранскрипцію як об’єкт літературознавства. Кінотранскрипція розглянута під кутом подвійної рецепції літературного тексту: режисерської і глядацької. Автор анализирует продукт взаимодействия литературы и кино – кинотранскрипцию как литературоведческий объект. Кинотранскрипция рассматривается с точки зрения двойной рецепции литературного текста: режиссерской и зрительской. The article is about adaptation from literature to cinema as a literary theory’ object. Adaptation investigates in two sequentional modes of reader’ reception: filmmaker’s and spectator’s. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Парадигма Етоси і топоси літератури крізь віки Література і кіно: (не)залежність мистецтв? Литература и кино: (не)зависимость искусств? Literature and cinema: (in)dependence of arts? Article published earlier |
| spellingShingle | Література і кіно: (не)залежність мистецтв? Пушак, Ю. Етоси і топоси літератури крізь віки |
| title | Література і кіно: (не)залежність мистецтв? |
| title_alt | Литература и кино: (не)зависимость искусств? Literature and cinema: (in)dependence of arts? |
| title_full | Література і кіно: (не)залежність мистецтв? |
| title_fullStr | Література і кіно: (не)залежність мистецтв? |
| title_full_unstemmed | Література і кіно: (не)залежність мистецтв? |
| title_short | Література і кіно: (не)залежність мистецтв? |
| title_sort | література і кіно: (не)залежність мистецтв? |
| topic | Етоси і топоси літератури крізь віки |
| topic_facet | Етоси і топоси літератури крізь віки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40466 |
| work_keys_str_mv | AT pušakû líteraturaíkínonezaležnístʹmistectv AT pušakû literaturaikinonezavisimostʹiskusstv AT pušakû literatureandcinemaindependenceofarts |