«Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особливості інтимної поезії Романа Бабовала
Авторка статті здійснила спробу відшукати свій код до розуміння складного світу інтимно-еротичної поезії одного з наймолодших і найзагадковіших учасників «Нью-Йоркської групи». Роман Бабовал – поет, котрий пізнає буття і кохання в ньому, опираючись на первісні структури української міфологічної свід...
Saved in:
| Published in: | Парадигма |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40474 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | «Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особливості інтимної поезії Романа Бабовала / О. Легка // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 161-172. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40474 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Легка, О. 2013-01-18T10:54:03Z 2013-01-18T10:54:03Z 2011 «Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особливості інтимної поезії Романа Бабовала / О. Легка // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 161-172. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. XXXX-0114 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40474 Авторка статті здійснила спробу відшукати свій код до розуміння складного світу інтимно-еротичної поезії одного з наймолодших і найзагадковіших учасників «Нью-Йоркської групи». Роман Бабовал – поет, котрий пізнає буття і кохання в ньому, опираючись на первісні структури української міфологічної свідомості, сучасну філософію й психологію. Його поетичний текст творять незвична стилістика, закодована метафорика й цілковито особистий синтаксис. Автор статьи сделала попытку отыскать свой код к пониманию сложного мира интимно-эротической поэзии одного из самых молодых и самых загадочных писателей «Нью-Йоркской группы». Роман Бабовал – поэт, который познает бытие и любовь в нем, опираясь на древнейшие конструкции украинского мифологического сознания, современную философию и психологию. Его поэтический текст создается необычной стилистикой, закодированной метафорикой и абсолютно индивидуальным синтаксисом. Authoress of this article made an attempt to find out her personal code to the understanding of complicated world of intimately – erotical poetry, written by on of the youngest and most mysterious masters of «New York group». Roman Baboval – a poet, who’s getting acquainted with the existence and love in it by basing himself on the most initial structure of Ukrainian mythical consciousness, contemporary philosophy and psychology. Unusual stylistics, coded metaphorics and absolutely personal syntax create his unusual poetical text. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Парадигма Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму «Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особливості інтимної поезії Романа Бабовала «Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особенности интимной поэзии Романа Бабовала «In Your Hair Rainbows Fell Asleep…»: Peculiarities of Love Poetry by Roman Baboval Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
«Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особливості інтимної поезії Романа Бабовала |
| spellingShingle |
«Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особливості інтимної поезії Романа Бабовала Легка, О. Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму |
| title_short |
«Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особливості інтимної поезії Романа Бабовала |
| title_full |
«Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особливості інтимної поезії Романа Бабовала |
| title_fullStr |
«Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особливості інтимної поезії Романа Бабовала |
| title_full_unstemmed |
«Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особливості інтимної поезії Романа Бабовала |
| title_sort |
«заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особливості інтимної поезії романа бабовала |
| author |
Легка, О. |
| author_facet |
Легка, О. |
| topic |
Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму |
| topic_facet |
Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Парадигма |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
«Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особенности интимной поэзии Романа Бабовала «In Your Hair Rainbows Fell Asleep…»: Peculiarities of Love Poetry by Roman Baboval |
| description |
Авторка статті здійснила спробу відшукати свій код до розуміння складного світу інтимно-еротичної поезії одного з наймолодших і найзагадковіших учасників «Нью-Йоркської групи». Роман Бабовал – поет, котрий пізнає буття і кохання в ньому, опираючись на первісні структури української міфологічної свідомості, сучасну філософію й психологію. Його поетичний текст творять незвична стилістика, закодована метафорика й цілковито особистий синтаксис.
Автор статьи сделала попытку отыскать свой код к пониманию сложного мира интимно-эротической поэзии одного из самых молодых и самых загадочных писателей «Нью-Йоркской группы». Роман Бабовал – поэт, который познает бытие и любовь в нем, опираясь на древнейшие конструкции украинского мифологического сознания, современную философию и психологию. Его поэтический текст создается необычной стилистикой, закодированной метафорикой и абсолютно индивидуальным синтаксисом.
Authoress of this article made an attempt to find out her personal code to the understanding of complicated world of intimately – erotical poetry, written by on of the youngest and most mysterious masters of «New York group». Roman Baboval – a poet, who’s getting acquainted with the existence and love in it by basing himself on the most initial structure of Ukrainian mythical consciousness, contemporary philosophy and psychology. Unusual stylistics, coded metaphorics and absolutely personal syntax create his unusual poetical text.
|
| issn |
XXXX-0114 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40474 |
| citation_txt |
«Заснули райдуги у теплоті твого волосся…»: особливості інтимної поезії Романа Бабовала / О. Легка // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 161-172. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT legkao zasnuliraidugiuteplotítvogovolossâosoblivostííntimnoípoezííromanababovala AT legkao zasnuliraidugiuteplotítvogovolossâosobennostiintimnoipoéziiromanababovala AT legkao inyourhairrainbowsfellasleeppeculiaritiesoflovepoetrybyromanbaboval |
| first_indexed |
2025-11-24T19:09:31Z |
| last_indexed |
2025-11-24T19:09:31Z |
| _version_ |
1850490118488457216 |
| fulltext |
Один із дослідників творчості Романа Бабовала слушно за-
значив: «…жодним інтерпретаційним спробам і констатаціям… не
вдасться остаточно з’ясувати зміст тієї органічної живої словес-
ної єдності, якою є фраза у Бабовала… Її залишається лише об-
разно сприйняти» [4, с. 16].
Спроможусь на ризик: бодай наблизитись до тих дверей у йо го
поетичному світі, за якими превалююча екзистенційна рефлексія
все ж залишає невеличку шпаринку до розуміння зметафоризо-
ваних до краю, але відчутно інтенсивних переживань автора.
Р. Бабовала відносять до молодших членів «Нью-Йоркської
групи», чільних представників якої об’єднувало особливе світо-
відчуття, загострене розуміння своєї земної місії, відмова від іс-
нуючих стильових орієнтирів. Ба більше. Вони творили особливу
поезію – поезію думання, поезію ерудиції, поезію коду, коли сенс
лише частково зумовлений природою тексту, а більшою мірою
приписаний читачем. Разом з Ю. Коломийцем, М. Царинником,
М. Ревакович Р. Бабовал ще болісніше від своїх старших колег
сприймали світ, складно реагуючи на його прояви у своїх віршах.
«Ці автори зміщують акцент зі споглядання естетичних об’єктів
на їх переживання, створюючи відчутну напруженість між не-
проникною структурою твору і свідомістю, яка сприймає світ» [1,
с. 40] – констатує О. Астаф’єв. Літературознавець акцентує на
внутрішньому драматизмові й душевному дискомфортові авторів,
що текстуально проявляється у вигляді нових комбінацій розірва-
ної на фрагменти дійсності, які виринають з глибин підсвідомості.
Орися Легка «Заснули райдуги
у теплоті твого волосся…»:
особливості інтимної поезії
Романа Бабовала
162 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі
Власне, інтимні звіряння Р. Бабовала – не просто зафіксова-
ний «фрагмент дійсності», це радше сама дійсність, що проявля-
ється своєрідною усе-присутністю, «розлитістю» по маргінесах
складної авторської поетичної скульптури. Він не освідчується
в коханні, не шукає прихистку в любовних утіхах. Від його інтим-
них поезій віє невідомістю, якоюсь холоднуватістю, спустошеніс-
тю, відчуттям нерозрадної людської самотності.
Проте тема кохання простежується практично в усіх добірках
митця. Не кажу вже про такі збірки, як «Нічні перекази», «Листи
до коханок» та «Омана молока», майже всуціль складених з інтим-
но-еротичних віршів. Інтимна лірика Р. Бабовала – складна, вра-
жає своєрідністю нібито власного самозаперечення. Зацікавлений
ірраціональними порухами людської свідомості, до самозабуття
заглиблений у внутрішній світ людини, поет одночасно тривожно
«оглядається», шукаючи дорогу до себе, губиться у відповідях, а
тому, очевидно, «кодує» їх. Письмо, отже, позначене експеримен-
туванням зі словом та формою. Важлива роль у конструюванні
світу кохання відводиться метафорам, які дають змогу авторові
виявити себе, тонко нюансувати інтуїтивне, підсвідоме, а також
втілювати заплутаний шлейф сюрреалістичного думання. Тут до-
речно згадати слова Ф. Ніцше про те, що кожна творча особистість
«прагнула до створення рятівного видіння, і потім, занурившись
у споглядання його, спокійно трималася б серед моря на своєму
хиткому човні» [6, с. 70].
Так, ледь вловлювані інтимні ознаки затираються, нівелю-
ються розгнузданістю сюрреалістичного мазка, перед очима по-
стає сумне видіння (у поезії зі збірки «Подорож поза форми»):
землею пахнуть твої коси
в часі кохання протоплазму так
нагадує тоді вода
десь – сон мов бублик з діркою
для втомленого мозку [2, с. 41].
Вже у цьому вірші на поверхні лежить така риса інтимного
світу Р. Бабовала, як універсальність, котра є чи не основополож-
ною у його творчості. Органічно поєднати чуттєве (хоча й вираз-
но негативного прояву) із таким, що належить до сфери точних
Орися Легка …особливост і і нтимно ї поез і ї Романа Бабовала 163
наук і дискурсивного мислення, формуючи органічну цілість, –
закономірність у поезії Р. Бабовала.
Такою ж надреальною, неозначеною особою, фантасмагорією
без окресленої тілесної «оболонки» постає жінка-з’ява, ілюзія,
привид. Вона вимріяна, але ця мрія ніколи не стане реальністю,
бо у цьому світі для неї немає життя.
Кожен рядок – вагомий штрих до декодування цілої строфи.
А віднайти код практично неможливо, є варіант домислити, при-
пустити… Поетова жінка парадоксально усеприсутня в його світі,
про що свідчить її «неіснування», яке всіма силами він намага-
ється заперечувати. Така парадоксальність авторського мислення
інтегрується в модерні вислови, помережану недомовками образ-
ну символіку. Складається враження, що поет зумисне віддаляє
власну мову від звичайної літературної, аби зілюструвати міру
віддаленості його власного світу від нашого буття: «коли вми-
рати будуть ранком коні / я снитиму про тебе сни / кривавіші /
ридатиму…» [2, с. 50]; «між нами ходить божевілля. – / прадіди
звіряються: / десь, кажуть, папороть (ходи!) / росте далеко шов-
ковіша» [2, с. 78]; «хто ж нас переведе туди / крізь проріз при-
страсти / у невиразний вимір простору / де море зморене до краю
ототожнюється / із виснаженою землею?» [2, с. 205]. Очевидно,
такі картини – результат підсвідомих актів, вигадати їх важко, це
злет недовідомих порухів серця, душі. Коментувати непросто, бо
й сам Р. Бабовал може не здогадуватися, які множини сенсів зда-
тен породити його текст.
Філософський підтекст інтимних рядків (зб. «Восени вода»)
закликає у світ міфу, легенди, вічності, заворожує незвичними,
але глибокими образами («сивина очей душі»). Вірш немов сам
доростає до власних меж, цілковито органічний, недомовленість
неповторно-природно заторкує духовну співтворчість читача.
Поетова мрія, об’єкт кохання з’являється з ірреальності, за-
колисана вітрами життя, вона не має ані найменшої дотично-
сті до буденних ознак жінки. Така незвичність, універсальність
твореного образу не потребує від автора віддзеркалити повно-
ту почуттів і вібрацій самого життя, а радше спонукує передати
меланхолійну тугу за тим, щоб цю повноту почуттів вирізьбити
в текст.
164 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі
Нереальна жінка і чоловік єднаються через єднання з приро-
дою. Завдяки коханню відкривають одне в одному вічність, закла-
дену в живій природі. Трепетом наближення до чогось нестерпно
бажаного віє від слів «відстані, як між двома зернинами секунд»,
ще крок – і гармонія з Всесвітом, у собі й над собою. Ця поезія –
рідкісний випадок, коли душею поета оволодіває солодкий від-
світ, умиротвореність. Вдумаймось: «ти відходиш / ввечері… / по
тобі мабуть згорить останній жмут надії / що в моїй полатаній
душі. » [2, с. 166]. Серпанком смутку, ностальгії оповиті рядки:
«вже начеб ранок / а чомусь ще півень не запіяв» [2, с. 166]. У по-
етичному синтаксисі відсутні стривожені сюрреалістичні комбі-
нації, а метафори ніби «губляться» у величі власного змісту. Вчу-
вається ледь вловимий відгомін голосів українських романтиків,
а також Петрарки, Данте, Ронсара.
Загалом Р. Бабовал – абсолютний новатор у мовно-стиліс-
тичній майстерності, що ґрунтується на «базових рівнях системи
мови (лексичному, фонетичному, граматичному, синтаксичному з
урахуванням законів пунктуації)» (М. Нікула). Постає особлива
реальність, і вже не просто мотив ліричного переживання, а своє-
рідна модель буття «випробовує» читацьку уяву:
коли виплигує кохання наглим голубом з ру-
ки – вже не лякає нас зліт воронів, і чи верті-
тись далі сонцю спопелілому? [2, с. 78]
Автор творить свій міф, у якому чомусь зайвою є «молитва
мертвим», «бджолиний час плете вузли жорстокі», «між нами
хо дить божевілля». Читач потрапляє у пастку мови: усі поняття
осібно зрозумілі, а зв’язані в текст, не піддаються тлумаченню.
Це вже текст у тексті. Як на долоні – невідповідність авторської
логіки логіці, звичній для нас.
Емоції, переживання поета, що не піддаються розшифруван-
ню, як правило, розлиті між рядками, відчуваються у невимов-
ності ілюзорно-позасвідомого. Свою еротику він «одягає» у ви-
шукані форми: «під шкірою – пожежі / невгасимі. у твоїх / очах –
лявіни срібла / під сукнею – молочне / озеро і пекло» [2, с. 79].
Пунктуаційні правила для автора – не закон, він розставляє чи
просто ігнорує розділові знаки відповідно до логіки свого тексту.
Орися Легка …особливост і і нтимно ї поез і ї Романа Бабовала 165
Живою магією слова поет виважує сконденсованість власного ін-
тимного простору на тлі безмежності всесвіту («коли в коробку /
золоту / поняття часу / замикаю» [2, с. 79]; «щілина / між нами й
вічністю…» [2, с. 89]; «шукаємо шляхів, що поведуть нас у безвіт-
ря. / що божевілля спраги обминуть. » [2, с. 8]; «не встиг я розріз-
нити снігу твоїх пліч від піни / океанів» [2, с. 107]).
Особистісні моделі буття в Р. Бабовала часом позначені рисами
українськості. Хоча, до слова, це спірне питання серед літературо-
знавців. Скажімо, М. Ільницький репрезентує поета українському
читачеві як «український сонях під бельгійським сонцем», наголо-
шуючи на генетичності українських знаків у авторському тексті:
«Несподівано, за якимось генетичним покликом з’являються у
віршах коні, соняхи, вітряки – реалії українського степу, україн-
ської історії, української поезії – і вигадливо переплітаються не
тільки з реаліями урбанізованого середовища, а й з іншими зна-
ками психологічного комплексу переселенця, що формувався у
маргінальній (межевій) ситуації…» [5]. Категорично протилежної
думки дотримується В. Івашко: «Серед організовуючих елементів
у символіці поета, що є запорукою єдності його поетичного світу,
в тій постійній індивідуальній міфології, що лежить в його осно-
ві, відсутній український колорит» [4, с. 9]. Думаю, що абсолютно
знівелювати «поклик крові» у поезії Р. Бабовала неможливо. В ін-
тимному буттєвому просторі його вір шів хай зрідка, проте зрине
«тополя… для збереження пам’яті / про наше перше запаморочен-
ня» [2, с. 85], а «з липових листочків шелест твого імені» [2, с. 105]
знову захочеться вичитати. Вишукано «небо загорілося від райдуги
/ що зашморгнула соняшник / горбатий у незграбному півсні…» [2,
с. 236], бо «на слизькім порозі казки» ліричний герой ковтнув «кра-
плиночку живущої роси твоєї цноти». Незмінний атрибут укра-
їнського кохання, оповитий таємничістю, казкою, – квітка папо-
роть – мимоволі проникає в поетичний текст. Звісно ж, цей образ
забарвлений модерною експресією, «виштовханий» підсвідомістю
автора, сформований у ли ше йому відому модель буття:
а папороть сховала
вчорашнє літо під крило
і прив’язала вітер до
ноги найстаршої берези…
166 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі
я вже не знаю де
тебе шукати
аби віджити завтра…
ти заблукала (переказують)
за невиразний вимір неіснуючих
рослин… [2, с. 247].
В іншій поезії натрапляємо на образ полину, що символізує
в українських піснях гіркоту спомину, терпкість розлук, потаму-
вання минулих надій. У Бабовала своє трактування цього образу,
хоча також з розряду гірко-полинного розуміння недосяжності
ідеалу. Його «янгол пристрасти» переорює душу, «щоразу викра-
даючи із тіл знеможених / то клаптик підсвідомости що в’яне /
то шмат сумління…» [2, с. 314]. Безжально відверто, недомовлено
сприймаються рядки:
за жменю полину дешевого
я продаю тебе
прохожим з-поза часу
того
що вже віддавна нас забув [2, с. 314].
Важко збагнути джерела думок поета, буденність і потойбіч
його світу, однак безпомилково вловлюється нерозривна енергія
поетичної форми, інтелектуальна змістовність, спресована в об-
рази-коди. При цьому кожне слово пульсує динамікою смисло-
вих відтінків, уможливлюючи співжиття реалій та ілюзій.
Часто ловила себе на думці про неймовірну схожість у баченні,
відчуванні світу Р. Бабовала з Б.-І. Антоничем. Інтимні зізнання
цих двох поетів незмінно чисті і природні, сповнені цноти буття,
їх особистісно-еротичні фантазії «розлиті» в природі, «врослись»
в неї. Більше того, природа – їх Творець, Абсолют. Очевидно, саме
пантеїстичне сприйняття буття, включення інтимних почуттів у
природний колообіг зроджують рядки:
завісу жита вранці відхиливши
так я знайшов тебе –
нагу
тендітну серед паперових зміїв
в кущі безкрилих маківок
що несподівано заметушилися
Орися Легка …особливост і і нтимно ї поез і ї Романа Бабовала 167
і випурхнули навкруги
коли тебе
як квітку
я
зірвав. [2, с. 265].
Магічно схоплений еротизм у природі часто у Бабовала (як
і в Антонича) стає тлом , а то й джерелом людських утіх, спокус,
насолод. Читач заворожений до знемоги – так відверто описано
найпотаємніше, без найменшого натяку на вульгарність:
облизана туманами
тут вигинається струнка лоза
безжурна – де ж вітрам її переломити
це кажуть жінка що вмліває похапцем
як тільки пучкою мізинця
до її тіла доторкнешся
це кажуть озеро
без справжніх берегів
просторе таємниче
камінчик кинеш – і за мить
коловорот розгнузданий
шалено плесо переоре [2, с. 298].
Схожих віршів у Р. Бабовала немало. Поет часто оперує але-
горією, яка дозволяє йому абстрагувати психологічні комплекси
любові, еротичних ілюзій, філософсько-інтелектуальних спромог
при пізнанні всесвіту в коханні і кохання у всебутті. Проте, як і
в інших поетів Нью-Йоркської групи, у Р. Бабовала є особ ливо
близька його світовідчуттю призма, крізь яку він заломлює об-
рази оточуючого життя. Це своєрідний, часто незрозумілий чи-
тачеві міфічний спосіб художнього мислення, що провокує на-
громадження в ліриці поета метафоричних модусів споглядання,
скомпонованих за принципом «текст у тексті».
Причащаючись жіночого тіла, поет розкошує безконечними
відкриттями, жіноча плоть для нього навіки повінчана з приро-
дою, вона – витвір Всевишнього, вічна, але змінна. Тому кожного
разу нова, цікава, неповторна. Змістовні порівняння точні, хоча
й незвичні, метафоричні сполуки у поезії вражають, спонукають
думати, добудовувати авторську модель кохання: «ішов дощ. ти
була, мов овоч – / із запахом негоди під твоїм плащем розшитим /
168 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі
із виразом спокуси під твоєю сукнею роздертою… / твоя рука
зганяла порухом / між нами сни щоразу молочніші… / дощ і твоє
тіло – / як земля – такі обманливі, зрадливі» [2, с. 81]. Чому сни
«молочніші», а тіло «як земля»? Варіантів домислювання обмаль.
Проте дозволю собі зазначити, що один із наулюбленіших, най-
змістовніших, набільш вживаних поетом образів – образ моло-
ка (і похідні від нього – «молочні сни», «омана молока» і т. д.) –
займають особливе місце у поетовій концепції жіночого тіла й
еротичних зізнань взагалі. Молоко – кохання, еротика, солодка
спокуса, інтимні мрії. Метафори місткі, за ними – дивний світ
почуттів, далеких від буденності. Тому прості слова втрачають
звичний для нас зміст, набувають магічності, таємничості, зача-
ровують сенсозначущістю: «роздерте рогом місяця – кохання /
скрипить воно, немов / забуті сходи, що ведуть/ під землю, ви-
минаючи / країну молока, імперію медів» [2, с. 86]. Так хочеться
по-іншому розставити розділові знаки, як того вимагають закони
мови і звичне мовленнєве звучання. Проте… Роман Бабовал ство-
рює свої універсальні закони пунктуації і синтаксису, що слу-
гують творенню «тексту в тексті» і розраховані на читача вдум-
ливого, інтелектуала, котрий більш-менш осягне потаємні коди
авторської перцепції.
Багато запитань породжує бабовалівський текст, вичерпних
відповідей шукати годі. Як і картини сюрреалістів, до розуміння
яких можна лише наблизитись, так і поезії Бабовала: при набли-
женні – зачудування і певна розгубленість. Чому так часто порів-
нює автор жіноче тіло із землею, а любов із божевіллям? Чи здат-
ні «пожежі» (до речі, ще один поліфункціональний образ у поета)
спопелити згадки тілесних насолод, щоб констатувати: «а ми собі
/ одне для одного / (невже?) – лише тілесна чужина…» [2, с. 99]?
Вже мовилось, що Р. Бабовал-поет – більше песиміст, аніж опти-
міст, і його інтимні вірші позначені смутком, зболено-ностальгій-
ним настроєм, особливою задивленістю в життя, кохання, жінку,
і всюди наче вчувається подих смерті:
край неба – лісовик пастки готує
на мою довірливість, на твою цноту.
ми засинаємо між двома грудками землі,
що така подібна до твого тіла [2, с. 98].
Орися Легка …особливост і і нтимно ї поез і ї Романа Бабовала 169
Поет уміло водить мазком натураліста, моделюючи іноді мото-
рошні картини інтимних стосунків: «стягну до стіп тобі зубами
небо…» [2, с. 102], «хто ж завтра роздягатиме твоє / ім’я між дво-
ма краплями дощу, / від яких іржавіють уста?» [2, с. 103], «в гли-
бинах тіла землетруси крови» [2, с. 109], «за ніч одну / до краю
літо ніби розгризло / останню / нашу незамінну / пристрасть» [2,
с. 260]. А ось перед очима поетично оформлений каскад почуттів,
а в уяві постають картини сюрреалістів: «пляма від дешевого вина
/ метеликовий дотик пальців… / марне маячіння цькованого звіра /
судороги ящірки в незграбності кохання… / смак нечистої води / й
нещадне вістря спраги» [2, с. 177]. Власне, справді глибока і непере-
бутня творчість завжди позначена трагічністю сприйняття світу, бо
істинний поет не просто «списує» буття, він осягає рівень пережи-
вання світу. Багатьом поетам вдається відтінити цю трагічність від-
повідним кольором. У Р. Бабовала барва з’являється вкрай рідко,
кольористичний епітет не відіграє вагомої ролі. Світлого чи темно-
го тонування почуттів він досягає максимальною смисловою запов-
неністю, заглибленістю у запаморочливі манівці словесних надр.
Насамкінець, хочу відчути теплі і світлі тони й напівтональ-
ності інтимно-еротичної поезії Р. Бабовала. Автор вміє вдивля-
тися в ауру добра, і тоді колоситься його лірика «пшеницею»,
тішиться «соняшниками», губиться у лісах мрій. Кохана жінка,
вимріяна, піднесена до ідеалу, іноді гріховно-земна, а більше над-
реальна, запаморочує уяву поета і йому нестерпно хочеться «пі-
знати остаточну тайну / і нею освятити нашу гостру / несвідо-
му спрагу / божевілля» [2, с. 180], «щоб проросло крізь нас кохання
чисте і прозоре» [2, с. 180]. А ще відчути той спалах, особливий
стан душі, який неможливо повторити: «так знову прочитати б
/ твоє засмагле тіло… / як підкаже дотик пальців / як підкаже
памороч / передкохання» [2, с. 189].
Мить одухотвореної насолоди переживає вся природа («тобі
весною стегна загортаю. вже й слів не стає, / аби ревніше помо-
литись / до чудної зелені пшениці. / твою шкіру, імена твої усі
люблю, як тільки / сонце розпинається на бляклих кольорах – уве-
чері» [2, с. 115]; «п’янкі кохання я знаходжу / в кожнім зернятку
пшениці під / крилом птаха» [2, с. 168]). Естетично оформлені
еротичні почування вписані в схожу природну ситуацію:
170 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі
ніжніші груди твої за
проснулі ранком персики поліття
що спекою не займані… [2, с. 197].
Скільки делікатності, вишуканого мистецького чуття, справж-
ності емоцій віднаходимо у рядках «тремтить примхливе плесо
моря / що стиха причаїлось нетерпляче між / двома загубленими
островами» [2, с. 197]. Поетова душа відпочиває, у замріяній спо-
кусі несвідомо повертає до рядків біблійної Пісні Пісень, рекон-
струюючи їх на свій лад:
коли кохаємось:
мій дотик – мов огонь загублений в соломі
твій стан – мов неугавне розгинання очерету
мої уста – мов ледь дозріла шкірка персика
і твої перса – мов сполохані два соболі [2, с. 172].
У Біблії читаємо:
Твої губки – немов кармазинова нитка…
Два перса твої – мов ті двоє близнят молодих у газелі… [3, с. 835].
Уста його – солодощі, і він увесь – пожадання… [3, с. 837].
Автор часто апелює до образу «персика», що символізує щас-
ливу гармонію тілесних і душевних насолод.
Поет захоплюється красою жінки, особливої сили надає такій
її ознаці, як волосся. Він «вичитує» з цієї ознаки суто бабовалів-
ську, незмінно складну інформацію і вибудовує такі модерні ви-
слови, котрі безвихідно заплутують уяву читача:
птахи
проснулися в твоїм волоссі
і віднесли
на поняття землі
усмішку первісну [2, с. 61].
Від такої дивної картини «приснилися найстаршим соняш-
никам / подорож поза форми». Чому? Запитанням немає кінця.
Але неповторна індивідуальна стилістика, цілковито особистий
синтаксис вивершують поетове розуміння вершин духовної ек-
зистенції. Завдяки уяві, почуттям, особливому талантові він
Орися Легка …особливост і і нтимно ї поез і ї Романа Бабовала 171
проникає в потаємні, лише йому відомі глибини буття. Органіч-
но відчуваючи природу людини, трансформує власні враження
у незвичні, магічні образи і цілі картини, передані далеко не бу-
денною поетичною мовою. Увага митця зосереджується на трьох
первнях: природа – кохання (людина) – всесвіт. Інтимні зізнання
випросторюються в трансцендентні мотиви: «пройшли крізь нас
дощі – розгнуздані казкові коні… / у сонця викрав я один ще день
горіховий і сміх / кульбаби… [2, с. 124]. Звичне, буденне заворожує
величчю і незбагненністю свого втілення, що дає підстави думати
про моменти авторського повернення до найпервісніших струк-
тур української міфологічної свідомості зі зримим опертям на су-
часну філософію і психологію. Його кохання, фізичне і духовне,
закодовується у глибокі філософські сентенції, котрі викликають
читача на акт поетичного співтворення: «зажди! / ми ж добрели
лишень до берега години, / що визначає невиразну межу між / кін-
цем ілюзій та початком споминів… / зажди! – / бо прийдеться
завчасно нам умерти» [2, с. 124]. На мою думку, в цих словах весь
Р. Бабовал, поет і людина. Він в жодному разі не нав’язує влас-
ного життєвого драматизму, не вимагає співчуття, але від цього
ще більше увиразнюється справжність його поезії, поезії любові,
ілюзій і затаєності буття. Поетові ноти кохання звучать у неймо-
вірній відповідності до мелодії природи:
заснули райдуги у теплоті твого волосся
і серце розірвалося від музики… [2, с. 124].
Вслухаймось у непросту мелодію поетового серця, спробуймо
прийняти такою, якою вона є, в усій дивовижності й неповтор-
ності її звуків. Роман Бабовал щиро поділився з нами заплутани-
ми одкровеннями, тривожними передчуттями, формально обрав-
ши для цього складну метафоричну обсерваторію, створивши
свій міф, свою таємницю, свою казку:
в цій казці я всесильний володар
невизначене моє царство що границь не знає
нікому не бажаю ані лиха ані щастя
я начеб легкодухий бо самотній і старий
зате хто ввійде потайки – умре на місці [2, с. 326].
172 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі
Список літератури
1. Астаф’єв О. Передмова // Поети «Нью-Йоркської групи»: Анто-
логія. – Харків: Веста; Видавництво «Ранок», 2005.
2. Бабовал Р. Мандрівники ймовірного: Поезії. – К. : Дніпро, 1993.
3. Біблія або Книги Святого Письма старого і нового заповіту. – М.,
1988.
4. Івашко В. Однокрилий янгол // Бабовал Р. Мандрівники ймовір-
ного: Поезії. – К. : Дніпро, 1993.
5. Ільницький М. Український сонях під бельгійським сонцем //
Дзвін. – 1990. – № 10.
6. Ницше Ф. Рождение трагедии, или Эллинство и пессимизм //
Сочинения: В 2-х т. – М., 1987. – Т. 1.
|