Міфологічна онтологія текстів Віктора Кордуна
Статтю присвячено типологічному зіставленню сонетарію Б. Кравціва та Леоніда Мосендза. За посередництвом мотиву глорифікації сонета, тематичних, образних, композиційних перегуків виявлено, зокрема, генетичний зв’язок між вінком сонетів Б. Кравціва «Дзвенилава» та «Криницею ніжності» Л. Мосендза – на...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Парадигма |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40476 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Міфологічна онтологія текстів Віктора Кордуна / Т. Пастух // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 185-196. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860065054231101440 |
|---|---|
| author | Пастух, Т. |
| author_facet | Пастух, Т. |
| citation_txt | Міфологічна онтологія текстів Віктора Кордуна / Т. Пастух // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 185-196. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Парадигма |
| description | Статтю присвячено типологічному зіставленню сонетарію Б. Кравціва та Леоніда Мосендза. За посередництвом мотиву глорифікації сонета, тематичних, образних, композиційних перегуків виявлено, зокрема, генетичний зв’язок між вінком сонетів Б. Кравціва «Дзвенилава» та «Криницею ніжності» Л. Мосендза – на рівні жанровому, тематичному, інтонаційному, композиційному та джерельному.
В статье рассматривается мифологическая поэзия Виктора Кордуна как проявление сакральной онтологии. Поэт строит свое мифологическое пространство на границе языческой и христианской мифологий, привлекая также исторический материал. Это пространство характеризуется четкой проекцией в трансцендентное и философичностью.
The paper deals with the mythological poems by Viktor Kordun as an appearance of sacred ontology. The poet builds his mythological space on the boundary line of pagan and Christian mythology, and also added the historical material there. The space is characterized by significant projection to transcendence and philosophical vision.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:06:39Z |
| format | Article |
| fulltext |
Міфологічна поезія В. Кордуна назагал апелює до часів, коли
окремі території сучасної України почали кристалізуватися як ет-
нокультурні регіони (такий розподіл, наприклад, ще не відбувся
у єдиному «казковому царстві» Голобородька). Власне, осердям
поетичного світу Кордуна стає Полісся, населене богами Волосом
та Перуном, лісовиком і «древлянськими тінями». У його поезії
знайдемо стилізацію не лише веснянки та народної балади, а й
«Слова о полку Ігоревім». Однак міфологія Кордуна зосереджу-
ється не лишень на добі Київської Русі та другій половині ХХ ст.
(авторському часі), торкається скіфського і козацького періодів,
а й апелює до новозавітного біблійного часу. Власне час лірично-
го суб’єкта суміщає ці різні періоди, робить їх підставою власних
онтологічних міркувань.
Варто підкреслити, що предмети та явища Кордунового світу
несуть у собі власну історію. Вони, хоч і перебувають у міфі, од-
нак позначені певними історичними нашаруваннями. В. Колес-
ник спостерігає: «…У Кордуна рослини, речі й явища зберігають
у собі свій прапочаток: яблуко втримує насінину, з якої колись
(дуже давно) виросла яблуня; сліди бережуть образ людини, яка
їх залишила; навіть дощ приносить із собою запах диму з мину-
лого тисячоліття» [2, с. 50]. Інакше кажучи, міфологічний світ
Кордуна більше маркований історією, аніж відповідні світи Гри-
горіва чи Голобородька. У поемі Кордуна «Сонцестояння» є мі-
фологічний первісний час, коли конюшина «вперше чує корінь,
/ дивується уперше, що росте». Однак тут же знаходимо маркер
Тарас Пастух Міфологічна онтологія текстів
Віктора Кордуна
186 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі
історичності – образ «древнього шолому», – котрий зафіксовує
історичну дистанційованість ліричного суб’єкта від часу першо-
дії. Автор постулює опозицію історичного та трансцендентного
як таких («із ними йдемо, а куди? / В історію чи ввись?»). Проте
особливість міфологізму Кордуна полягає у тому, що поет здат-
ний зчитати трансцендентне у «забарвленому» історичністю ма-
теріалі. Маркуючи історичністю свої міфопоетичні тексти, він
демонструє живучість самого міфу, його здатність і «потребу»
актуалізуватися у різних часових періодах. Адже, як писав О. По-
тебня, «міфологічність зберігається не у наслідок своєї власної
сталості, а тому, що застосовується до життєвих обставин, стає
образом значення, що постійно оновлюється» [9, с. 77]. Також
Кордун утверджує ідею того, що міфологічна картина світу може
розгортатися не лише у найперший час (коли першодія сталася
уперше) Григоріва, або у казковому просторі Голобородька, а й у
історичному часі Київської Русі чи у ХХ ст.
В. Моренець говорить, що лірика Кордуна найвиразніше
представляє «онтологічне» крило міфологізму української поезії
1960–80-х рр. Причому доглибна міфологічність поезій Кордуна,
вважає дослідник, «…повсюдно заявляє про себе розшарованістю
ліричного хронотопу, його багатоплощинністю, що вивільнює з
тісноти ситуативних рефлексій «час, емансипований від побуто-
вої конкретики» (за Д. Лихачовим), себто точку відліку кожної
індивідуальної екзистенції» [8, с. 46]. Стосовно Кордуна, то тут
варто говорити про сакральну онтологічну версію міфологічної
стильової течії. Адже особистісне розумово-інтуїтивне осягнен-
ня основ усього сущого в його текстах відбувається за допомогою
язичницької та християнської міфологій, які становлять транс-
цендентний та сакральний простір для ліричного суб’єкта.
Корпус текстів Кордуна засвідчує поступовий відхід від язич-
ницького до домінування християнського світоглядів, зокрема
християнського міфологізму. Одначе цілком помилково було би
бачити еволюцію творчості поета як розрив із язичництвом і при-
хід до християнства (як завершений індивідуальний акт вибору,
що його свого часу здійснив згадуваний у Кордуна князь Воло-
димир, котрий «навів пастухів з Віфлиєма»). У першій збірці
«Земля натхненна» цілковито домінує язичницький світогляд,
Тарас Пастух Міфолог ічна онтолог ія текст ів В і ктора Кордуна 187
а біблійна стилістика лишень вгадується у кількох текстах. Друга
збірка «Славія» теж є цілковито язичницькою, але в ній в одному
з віршів вже з’являється «янгол». У третій збірці поруч із язич-
ницьким природним храмом з’являється «рукотворний» христи-
янський, і ліричний суб’єкт торує свій шлях так, аби переходи-
ти «із одного золотоверхого / в інший». Також поруч із козаком
Мамаєм тут фігурують образи Йоанна Предтечі та Армагедону.
Наступна збірка «Зимовий стук дятла» демонструє цілковите
домінування християнського світогляду, розкриває долю світу в
контексті новозавітної есхатології і т. ін. Однак язичницькі моти-
ви не зникають зовсім; навіть більше, ліричний суб’єкт відчуває
сум за тим, що існувало у прадавніх часах і тепер має померти.
В останній книжці «Трава над травою» християнські мотиви є ви-
значальними, проте вже не такими суцільно домінантними, як у
попередній збірці. І хоча кількість язичницьких мотивів не зрос-
тає, однак сама назва книжки вказує на язичницьке уявлення про
життя після смерті: серце ліричного суб’єкта має «зійти травою
над травою». Ця ідея, яка лишень промайнула у другій збірці по-
ета, стала знаковим мотивом останньої книжки. Можливо, що
подані у збірках поетичні тексти не відображають цілковито істо-
рію розвитку авторового письма, адже поет майже 20 років писав
«у шухляду». Проте вже сам вибір текстів для кожної збірки свід-
чить про певну авторську концепцію укладання книжок.
Отож, поетичний світ Кордуна поєднує як язичницький, так і
християнський світогляди, й зростання питомої ваги останнього
не означає відмирання першого. А в низці текстів ці світогляди
співіснують. Це справді світ «багатобожжя», де поруч з язич-
ницькими ідолами співіснують постаті з Нового Завіту; успішно
поєднуються образи та уявлення, по суті своїй взаємовиключні.
Поет далекий від принципу церковного інституційного розподі-
лу «матеріалу» на канонічні та апокрифічні, «нечестиві» тексти.
Для модерної свідомості Кордуна обидва світогляди становлять
сакральну історію власного народу та особистісного духовного
зростання; тим, хоч і різнорідним, та все ж єдиним, простором, де
оптимально здійснюється інтуїтивно-розумове осягнення основ
сущого. Поет актуалізує не лишень певні знакові образи та уяв-
лення язичницького та християнського світорозуміння, але й
188 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі
використовує окремі стильові прикмети текстів, де це розуміння
виявилося так чи інак.
Відродження міфологічної свідомості, здійснене у текстах по-
етів Київської школи, Кордун пов’язує зі «справжнім поворотом
до первісної основи буття» та з естетичним, а, по суті, ідеологіч-
ним протистоянням з радянським режимом [6, с. 11]. Проте фор-
мування поетичного сакруму Кордуна можна побачити і в іншому
контексті. Американський філософ Ричард Рорті зазначав: «Для
більшості інтелектуалів ХХ ст. швидше за все саме поезія, а не
релігія, слугувала головним засобом до приватного удосконален-
ня» [10, с. 10]. Щодо Кордуна, то можна побачити, як особистіс-
не прагнення осмислити світ і долучитися до його сакральних
первнів здійснюється саме через поетичну форму; як поезія стає
репрезентантом справжнього та одвічного; якою траєкторією від-
бувається оцей особистісний пошук істини буття.
У першій збірці міфопоетичний світ Кордуна окреслюється
доволі широко, і, що найважливіше, цей світ спонукає лірично-
го суб’єкта до онтологічних розмірковувань. У ньому струменить
весняне звернення до землі як до певної життєдайної сили, у
котрій «зелом зелениться / дихання ґрунту» (поема «Земля на-
тхненна»). Земля у Кордуна має характерні для міфологічної сві-
домості ознаки святості, ритуальної чистоти та плодючості (з ви-
разною еротичною конотацією). Саме земля народжує жінку, ко-
тра «ще світиться вся», і передає їй свою життєтворчу силу. Цим
поет демонструє відомий міфологічний принцип «подібне поро-
джує подібне». Однак ліричний суб’єкт помічає амбівалентний
характер землі, що охоплює як життєдайні, так і хтонічні влас-
тивості: «О земле, ти знову двоїшся / між світлом і темрявою».
Поема виявляє не лишень язичницьке поклоніння землі, але й
характерне для Кордуна прагнення осмислити минущість існу-
вання: «Сльозиться бузок над собою, / що день минає / і час йому
осипатись». І саме у цій язичницькій поемі весняне поклоніння
землі позначено, зокрема, біблійною образною стилістикою: «Не-
бесні крилаті коні сурмлять, / а світанкові уста немовлят / співа-
ють беззвучно / славу тобі!»
Одним із лейтмотивних образів Кордунового поетичного сві-
ту є Полісся. Осмислення рідної землі, її глибинної екзистенції
Тарас Пастух Міфолог ічна онтолог ія текст ів В і ктора Кордуна 189
та історичної долі присутнє у кожній книжці поета. Топос Поліс-
ся пройнятий динамічною живою стихією лісу: «Відлине зелена
смолиста хвиля. Оголивши на дні пісків / золотисті цяточки хат»
[3, с. 46]. Він не лишень заселений «сріблобогами», котрі персо-
ніфікують відповідні природні міфологічні стихії. Полісся стає
епіцентром слов’янської ойкумени, а її квінтесенцією стає відпо-
відно конотований символ «дзвінкої живиці». Це місце, де транс-
цендентні основи буття виявляються найповніше: «Тут люди
земляніші за землю, / дзвонистіші за вранішні спаські дзвони,
ближчі до себе і дальші від себе за інших». Все це спонукує лірич-
ного суб’єкта до розмірковувань над буттям і часом: «Час бронзо-
вою ящіркою / шурхотить у чебреці п’янкому. / Що менше твого
життя у тобі, то більше його над тобою». Це міркування можна
відчитати як загальне міфологічне уявлення про перехід буття з
однієї форми в іншу.
Зенітом міфологічного часу є літнє сонцестояння (як часу
найбільшої активності сонця), що в народі отримало назву Свя-
та на Івана Купала. Збірка завершується уже згадуваною поемою
«Сонцестояння». Саме тут розгортається міфологічний «зелений
час», коли вся навколишня природа найповніше виявляє свої
властивості («виносять трави земну любов у пагінцях із надр»).
І не випадково, що саме тут відбувається (повторюється) міфо-
логічна першодія. Отож можна побачити космогонічні процеси,
котрі витворили ландшафт Середнього Подніпров’я: «Горби зі-
йшлися до Дніпра, / лягли рудими мордами / на волохаті лісисті
лапи / і дивляться на течію…» [3, с. 106–107]. Тут відбувається
народження мови, яка своїм походженням завдячує орнітофа-
уні та яка «програмує» людське зростання як природну вегета-
цію: «Що кожен сокіл прилетів з росточком слова. / Не скласти
ті слова у речення, лише – у коло, і його смисл: ростімо як дере-
ва! – / так тихо вглиб і вгору…» Тут постають образи Даждь-бога
з «вогняним дощем», «чотириликий» Світовид, Ярило, «сполоха-
на» Либідь. Ліричний суб’єкт розмовляє з рослинами і вдається
до заклинання, котре утверджує неминучість природних циклів
смерті та воскресіння усього живого довкола. Наприкінці поеми
ліричний суб’єкт говорить про «незвіданість землі», де «ми живе-
мо», адже «не всі пергаменти віднайдено / і письмена прочитано
190 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі
не всі». Однак саме завдяки «розкопанню городища» та «питтю
спогаду із пригорщів» (тобто долученню до давнього міфологіч-
ного досвіду, а, точніше, – «пригадуванню» цього досвіду) мож-
ливе наше відродження, наш духовний прорив: «ми вибухнемо
новими життями / під нерухомим на все небо / співкревним з
нами сонцем. / Сонцестояння наше не минає!»
У наступній збірці поет апелює до календарно-обрядової, ро-
динно-побутової пісенності та жанру думи й опрацьовує їх на
рівні образів, мотивів та форм («Весняночка», «Три варіації піс-
ні», «На Чорному морі» тощо). У відповідних авторських текстах
відчутна стилізація під речитативні форми дитячого фольклору.
Тако ж поет творить власні міфологічні тексти, що нагадують на-
родні пісенні форми («Сівер-дерево», «Пісенька з макове зерня»).
Новим стає авторське звернення до знаків Зодіаку й поява циклу
«Зодіакальний круг» (пригадаймо, давні греки пов’язували знаки
Зодіаку з міфами). Поетова візія зодіакальних знаків позначена
філософічністю й у підтексті подекуди має відповідні міфологіч-
ні уявлення: Водолій – «Все із вод починається – / все у водах
і кане»; Овен – «Скаче сонце золотороге, / розпустивши гарячі
кучері, / навсібіч розбігаються хмарки вихрасті / ще й злякано
стиха зітхають, / неначе вівці»; Стрілець – «Як злякано лук зі-
гнувся! / І стягує тятива / дві нескінченності разом / смерть мою
і життя». Тут Лев виступає «слов’янським пращуром» , і до нього
«язичницьким словом» молиться за свій народ ліричний суб’єкт.
Проте визначальним для збірки є поетове міркування про час
та буття, власну екзистенцію та екзистенцію свого роду, етносу.
Саме зміни природних циклів змушують ліричного суб’єкта за-
думатися над минущістю часу й поставити собі питання: «Де та
грань, та межа, / за якою усе / починає з глибин осеніти»? Туж-
ний щем породжує відчуття, що «Літо збігло, та не збулося, / не
розквітло в душі – / прокотилося луками, / переграло і перехлю-
палося барвами / за межу цвітіння і зелені» [7, с. 33]. Ліричний
суб’єкт не може зупинити течію часу, уповільнити проминаль-
ність буття і тому з’являються такі рядки: «Хоч сумуй – не сумуй:
все тече, / і трави – як плач землі».
Поет повертається до міфологічної історії і протиставляє про-
фанний час власного сьогодення сакральному скіфському часові
Тарас Пастух Міфолог ічна онтолог ія текст ів В і ктора Кордуна 191
(«там сон без течії, / а тут сльоза на щоці лишає / глибочезний
слід»). Знову бачимо образ жінки, що рівна землі за своєю «гли-
биною та життєдайністю», і саме до цієї жінки запалюється при-
страстю бог. Саме завдяки еросу – міфологічний мотив єднан-
ня неба і землі, божественного і земного – відбувається процес
окультурення скіфського племені, коли воно отримує від бога
ярмо, рало, чашу та сокиру. Поет вигадливо представляє міфо-
логізовані візії єднання бога та жінки-скіф’янки: «пиття з чаші»,
«ширяння у повітрі», «кочення колеса по обіддю», «розтинання
мечем», «склювання зерна». Реліктом того часу (творення жит-
тя та його культурних форм) залишилися у сьогоденні лірично-
го суб’єкта лишень скіфські камінні баби, котрі тримають у своїх
душах «зблакітнілий настрій», однак цей настрій «нема в кого
перелляти» і нема кому проказати «пломінку молитву». Як і Го-
лобородько, Кордун вельми скептично оцінює свій час. Збірку
завершує поема «Славія», у якій постає «реконструйована» візія
космогонії слов’янської землі; мотив боротьби за рідну землю, що
«нам усім – наречена» (інтертекстом тут виступає «Слово о пол-
ку Ігревім»); життєдайне єднання чоловічого та жіночого начал;
заклинання небесних сил бути сприятливими для цієї землі. Кін-
цеві рядки – це апофеоз Славії та Слову, що походить із прадав-
ньої мови та відновлюється у мовленні ліричного суб’єкта. Це є,
по суті, останнім великим текстом Кордуна, де давні історичні
часи постають у міфологічному та історіософському осмисленні.
І хоча певні мотиви повторюватимуться у пізніших текстах, проте
вони не матимуть такого обширного епічного заокреслення.
Як вже було зауважено, у композиції збірки «Кущ вогню»
виникає християнська сюжетна лінія, яка органічно співіснує
з язичницькою; навіть більше, у деяких віршах ці два світогля-
ди успішно поєднуються. Видається, що автора цікавить не так
тип сакрального світорозуміння, як саме сакральне розуміння
взагалі. Утім, засвоєння християнства в період Київської Русі
нерідко відбувалося саме завдяки «нашаруванню» відповідних
уявлень на язичницьку основу, через адаптацію християнського
світогляду на «поганському» ґрунті. У творчості Кордуна мож-
на виокремити тексти, де постають зразки «чистого» християн-
ського світовідчуття. Тобто коли характерні християнські мотиви
192 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі
стають предметом рефлексій ліричного суб’єкта й здобуваються
на відповідне «канонічне» осмислення. Окремо постають тексти,
де новозавітні мотиви та образи виступають як елементи міфоло-
гічної структури – або через зрощення з народними міфологіч-
ними уявленнями, або завдяки особистому авторському міфоло-
гізуванню. Сергій Аверінцев визначає християнську міфологію,
як «… комплекс уявлень, образів, наочних символів, які пов’язані
з релігійною доктриною християнства й розвиваються у взаємо-
дії цієї доктрини з фольклорними традиціями народів» [1, с. 218].
«Канонічними» християнськими текстами у збірці «Кущ вог-
ню» можна вважати вірші «У падінні» (знаменує «нове Пришес-
тя», недалеку в часі появу Ісуса Христа) і, напевно, «Радій, Ма-
ріє!» (із мотивом Благовіщення, котрий, за Аверінцевим, – вияв-
ляє «початковий момент історії Божого втілення в людину») та
«Книгу Еклезіаст» («народження» ліричного суб’єкта як христи-
янина). Значно більше у Кордуна зразків власне християнської
міфології. Останні, зрештою, домінують у просторі збірок «Кущ
вогню» та «Зимовий стук дятла». Показовим з цього огляду є
вірш «Жоржиновий Христос»: «Задля жоржинності – / жоржи-
новий Христос / долонькою маленькою / геть відгорає землю /
від коріння жоржин / Жоржиновий Христос / з Початку воді /
набирає в обличчя своє води – / поцілунками обмиває / пелюст-
ку за пелюсткою / жоржини кожної / Жоржиновий Христос /
тут зовсім не зацвітає – / без листя / без кореня: / у пуп’янках
весь» [5, с. 51]
Василь Стус в образі жоржинового Христа побачив мотив
«підтримування світової рівноваги», а оскільки сам він не цвіте, то
це засвідчує початок «релігії сподівання та надії» [11, с. 367]. Цей
текст спершу збиває з пантелику інтерпретатора, оскільки основ-
ний предмет зображення поєднує антропоморфні та флористичні
прикмети, загалом властиві для язичницького світогляду. Однак
така незвична – а для християнського віровчення неприпустима –
контамінація вдало передає парадокс християнського «олюднен-
ня» Бога, адже в цій релігії «Ісус Христос поєднує у своїй осо-
бистості всю повноту як людського, так і божественного єства» [1,
с. 30]. Крім цього, образ жоржинового Христа виявляє ідею по-
кликання Месії, що полягала у врятуванні людства. А що сам він
Тарас Пастух Міфолог ічна онтолог ія текст ів В і ктора Кордуна 193
«тут зовсім не зацвітає», – це може інтерпретуватися по-різному.
І як те, що зацвісти мають самі «жоржини» (люди), яких він ре-
тельно плекає. І як те, що «цвітіння» жоржинового Христа відбу-
деться у майбутньому, після Страшного суду з настанням Нового
Єрусалиму.
Інший приклад релігійної міфологізації розгортається у вірші
«Армагедон». Згідно з християнською есхатологією, Армагедон –
місце есхатологічної битви на виході всіх часів, у якій візьмуть
участь «царі цілої вселенної» [1, с. 40]. Кордун активізує цей об-
раз у контексті української національної проблематики; складної
екзистенційної ситуації, що стояла і стоїть перед українцями сот-
ні років: «Битва без нас, без наших царів, – / вони вже повергнуті,
вже їхня смерть / осипається цвітом терновим додолу: / кінець
часів – і мечем відсічено. / Тільки гетьман Петро Сагайдачний, –
/ що ніяк не може змиритися / з терновою білою долею, – / то
розквітне гірко і відчайно / на тонкій і колючій гілці, / то наб’є
під кущем свою люльку / міцним тютюном / прикликає козацькі
полки, / що давно полягли на далекій Вкраїні. / І луна розляга-
ється вдень і вночі / від гори палестинської, від Мегіддо / аж до
круч придніпровських: / від тужливого голосу никне трава. / Цей
світ минає за мить – / і триває одвічно [5, с. 59].
Власне Армагедон як образ «остаточної битви» гранично за-
гострює проблему українських національно-визвольних змагань,
закликає до підведення певних підсумків. У картині загальної на-
ціональної поразки та упокорення постає приклад персональної
неупокореності, індивідуального спротиву, особистісного «пря-
мостояння» (Стус): Петро Сагайдачний прагне битися й надалі.
І хоча відбувся програш на колективному рівні, однак на індиві-
дуальному рівні цього не сталося. Два останні рядки засвідчують
повторюваність у часі представленої міфологеми «відмови героя
визнавати поразку». Цей пройнятий духом «трагічного оптиміз-
му» вірш є характеристичним як для світогляду самого Кордуна,
так і для поетів Київської школи й оточення, і, зрештою, для тих
українських шістдесятників, котрі так і не пішли на співробітниц-
тво з радянським Режимом.
У збірці «Зимовий стук дятла» християнська міфологізація
стосується образів Маковія, апостола Павла та Івана Хрестителя.
194 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі
Останній постає в такий спосіб: «Бджола в бороді Івана Хрести-
теля / і весняне сонце у руці. / Ідуть вони від села до села – / по
садах цвітіння розносять. / А попереду їх заходить на дворище /
розпашілий медовий дух» [4, с. 68]. В українській духовній тра-
диції образ Івана Хрестителя контамінувався з культом Івана Ку-
пали. Отож у тексті поєднано язичницьку радість пробудження
життя і його розкішного буяння та відрадне передчуття з приводу
недалекого в часі приходу Месії. У образах «цвітіння садів» та
«розпашілого медового духу» передано не лише магічну емана-
цію природних сил, а й християнську символіку близької появи
Ісуса Христа.
Саме з Поліссям пов’язане, на наш погляд, вершинне досяг-
нення Кордунової християнської міфології – поема «IV. Плач по
землі Поліській». У ній як Останній суд Божий розглядає автор
збірки аварію 1986 р. на Чорнобильській атомній електростанції.
Радіоактивний розпад, зумовлений слабкою ядерною взаємоді-
єю, вийшов з-під контролю та приніс смерть, понищив генофонд
нації, зробив великі простори землі зараженими радіацією і не-
придатними для проживання сотні років. Цю найбільшу в істо-
рії людства техногенну катастрофу автор розглядає крізь призму
«Об’явлення Св. Івана Богослова», котрий у загибелі «великого
Вавілону» побачив вияв Господньої кари людей за їхні гріхи. Від-
так аварія на ЧАЕС перетворюється на страшний Апокаліпс: «тут
людство скінчилося, змішалися із пилюгою народи / в радіацій-
ному розпаді змішалися мертві, / живі і ненароджені, / і це вже
не люди, а тільки рухомий пісок» [4, с. 44]. Незмірне жахіття цієї
події таке, що навіть «Сам Бог підступити боїться до того рога-
того сяйва, / що гостро сичить над пекельним проваллям часу».
Полісся знищено. Люди залишають свій обжитий та любий світ і
відходять «в нікуди». Ліс вибігає та проситься з людьми у далеку
дорогу, але люди змушені були порубати його, землю ж, що теж
проситься, заганяють назад «за ограду з колючого дроту». У ков-
чезі порятунку, що прибився до берега Прип’яті, порожньо: «слова
спопеліли / й віднині нічого не значать»; «Археоптерикс кричить
серед ночі про вічную пам’ять, / і скрапують роси з хвощів веле-
тенських / уже не на землю, – / а в безвість». Але у розвитку цієї
катастрофічної, жахної, макабричної теми виринає інший мотив,
Тарас Пастух Міфолог ічна онтолог ія текст ів В і ктора Кордуна 195
що можна означити: у небі гряде новий Чорнобиль. Наприкінці по-
еми ліричний суб’єкт усвідомлює жорстку та справедливу логіку
Божого задуму: «Першими / з-поміж усіх народів / ми вступили
/ в епоху Страшного суду. / Пролітаючи над Чорнобилем, / вино-
зорий янгол / підніс до вуст / свою задумливу сурму / й зацепенів
від жаху. / Не зволікай же, / надхмарний янголе, / просурми на-
решті: / ми вже готові / за тобою злетіти / над вись!»
Отож чорнобильський вибух та його подальше відлуння набу-
вають ознак національної есхатології: розпуста, Страшний Суд та
страждання, і, зрештою, «відхід» до Нового Єрусалиму. У «Псал-
мі, солонішим за сіль» ліричний суб’єкт молиться до Бога від сво-
го імені та імені свого народу й просить: «Як відродиться нова
земля – / відроди тоді й нас – / і навіки спаси, і помилуй». Власне
Страшний суд у Чорнобилі й став першим кроком до оцього від-
родження та помилування.
Ліричний суб’єкт у відповідних текстах Кордуна виявляє не
лишень таку важливу для релігійної свідомості емоційну зво-
рушливість, прагнення перейнятися таким чи таким сакральним
почуттям, викликати знову або ж продовжити його. А також де-
монструє прагнення осмислити те, що відбувається, осягнути
своє місце у масштабному Господньому задумі, зрозуміти такі не-
прості парадокси віри. Саме тому він звертається до Бога з таким
проханням: «якщо наші дні обраховані, / додай до них ще один, –
/ щоб подумати після всього: / що це було?»
Загалом розвиток сакральної поезії Кордуна відображає, з од-
ного боку, історичний рух свідомості від язичництва до христи-
янства, з другого – живучість язичницького світогляду, котрий
або існує (як певні уявлення) у своєму «чистому» вигляді, або
входить у християнство й служить засобом нового міфологізу-
вання. Ця поезія передає не лишень духовне поставання та вивер-
шення ліричного суб’єкта; його викшталтовування себе як особи-
сто сті, що відчуває та поціновує одухотвореність навколишньої
дійсно сті й, зрештою, сама генерує цю одухотвореність. У кон-
тексті доби звернення до язичницької та християнської духовних
практик набувало знаковості як внутрішній опір аморальній ра-
дянській Системі, її псевдо-сакральному хронотопу та облудній
міфології з настановами масштабної дегуманізації суспільства.
196 Коди і декодування у л ітературознавчому дискурсі
Це був опір нівеляційним тенденціям часу не лишень на локаль-
ному рівні особистісної екзистенції, а й на колективному рівні на-
ціонального існування. Задіяні у текстах язичницькі уявлення та
фольклорні образи ставали сигналами долучення до давньої ду-
ховної традиції українського етносу, що, зокрема, увиразнювало-
ся численними історичними алюзіями. Власне глибину, багатство
й сенс життя Кордун бачить не у власному сьогоденні, а у міфо-
логізованій історії, продовженням якої стає авторський час.
Список літератури
1. Аверинцев С. Софія–Логос. Словник. – Київ: Дух і Літера, 2004.
2. Колесник В. Київська школа та В. Кордун: поезія зворотності //
Маґістеріум. Літературознавчі студії. – 1999. – Вип. 2. – С. 46–50.
3. Кордун В. Земля натхненна. – Київ: Молодь, 1984.
4. Кордун В. Зимовий стук дятла. – Київ: Український письмен-
ник,1999.
5. Кордун В. Кущ вогню. – Київ: Молодь, 1990.
6. Кордун В. Київська школа поезії – що це таке? // Світовид. –
1997. – Ч. І-ІІ (26–27). – C. 7–19.
7. Кордун В. Славія. – Київ: Радянський письменник, 1987.
8. Моренець В. Міфологічна течія в українській поезії другої пол.
ХХ ст. // Слово і Час. – 2002. – № 9. – С. 43–51.
9. Потебня А. А. Объяснения малоруських и сродных народних пе-
сен: В 2 т. – Варшава, 1883. – Т. 1.
10. Рорти Р. Случайность, ирония и солидарность. – Москва: Русское
феноменологическое общество, 1996.
11. Стус В. [Про поезію Віктора Кордуна] // В. Стус. Твори: У 4 т.,
6 кн. – Львів: Просвіта, 1994. – Т. 4. – С. 361–368.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40476 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0114 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:06:39Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пастух, Т. 2013-01-18T11:03:02Z 2013-01-18T11:03:02Z 2011 Міфологічна онтологія текстів Віктора Кордуна / Т. Пастух // Парадигма: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 185-196. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. XXXX-0114 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40476 Статтю присвячено типологічному зіставленню сонетарію Б. Кравціва та Леоніда Мосендза. За посередництвом мотиву глорифікації сонета, тематичних, образних, композиційних перегуків виявлено, зокрема, генетичний зв’язок між вінком сонетів Б. Кравціва «Дзвенилава» та «Криницею ніжності» Л. Мосендза – на рівні жанровому, тематичному, інтонаційному, композиційному та джерельному. В статье рассматривается мифологическая поэзия Виктора Кордуна как проявление сакральной онтологии. Поэт строит свое мифологическое пространство на границе языческой и христианской мифологий, привлекая также исторический материал. Это пространство характеризуется четкой проекцией в трансцендентное и философичностью. The paper deals with the mythological poems by Viktor Kordun as an appearance of sacred ontology. The poet builds his mythological space on the boundary line of pagan and Christian mythology, and also added the historical material there. The space is characterized by significant projection to transcendence and philosophical vision. uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Парадигма Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму Міфологічна онтологія текстів Віктора Кордуна Мифологическая онтология текстов Виктора Кордуна The Mythological Ontology of the Texts by Viktor Kordun Article published earlier |
| spellingShingle | Міфологічна онтологія текстів Віктора Кордуна Пастух, Т. Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму |
| title | Міфологічна онтологія текстів Віктора Кордуна |
| title_alt | Мифологическая онтология текстов Виктора Кордуна The Mythological Ontology of the Texts by Viktor Kordun |
| title_full | Міфологічна онтологія текстів Віктора Кордуна |
| title_fullStr | Міфологічна онтологія текстів Віктора Кордуна |
| title_full_unstemmed | Міфологічна онтологія текстів Віктора Кордуна |
| title_short | Міфологічна онтологія текстів Віктора Кордуна |
| title_sort | міфологічна онтологія текстів віктора кордуна |
| topic | Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму |
| topic_facet | Коди і декодування у літературознавчому дискурсі: від тоталітаризму до постмодернізму |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40476 |
| work_keys_str_mv | AT pastuht mífologíčnaontologíâtekstívvíktorakorduna AT pastuht mifologičeskaâontologiâtekstovviktorakorduna AT pastuht themythologicalontologyofthetextsbyviktorkordun |