Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2012
1. Verfasser:	Ярмошик, І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК 2012
Schriftenreihe:	Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
Schlagworte:	Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40559
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях / І. Ярмошик // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 2. — С. 78-83. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40559
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-405592025-02-23T17:31:28Z Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях Ярмошик, І. Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя 2012 Article Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях / І. Ярмошик // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 2. — С. 78-83. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2078-0850 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40559 uk Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні application/pdf Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя
spellingShingle	Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя Ярмошик, І. Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
format	Article
author	Ярмошик, І.
author_facet	Ярмошик, І.
author_sort	Ярмошик, І.
title	Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях
title_short	Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях
title_full	Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях
title_fullStr	Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях
title_full_unstemmed	Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях
title_sort	постать прецлава лянцкоронського в польській та українській історіографіях
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК
publishDate	2012
topic_facet	Історико-краєзнавчі дослідження пам’яток пізнього середньовіччя
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40559
citation_txt	Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях / І. Ярмошик // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: Зб. наук. ст. — 2012. — Вип. 21, ч. 2. — С. 78-83. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні
work_keys_str_mv	AT ârmošikí postatʹpreclavalânckoronsʹkogovpolʹsʹkíjtaukraínsʹkíjístoríografíâh
first_indexed	2025-11-24T03:22:47Z
last_indexed	2025-11-24T03:22:47Z
_version_	1849640424947318784
fulltext	78 8. ЦДІАК України. – Ф. 35, оп. 1, спр. 7 [Ковельська міська книга за 1680–1686 рр.]. – 279 арк. 9. ЦДІАК України. – Ф. 35, оп. 1, спр. 8 [Ковельська міська книга за 1686–1690 рр.]. – 283 арк. 10. ЦДІАК України. – Ф. 35, оп. 1, спр. 9 [Ковельська міська книга за 1690–1694 рр.]. – 283 арк. 11. ЦДІАК України. – Ф. 35, оп. 1, спр. 10 [Ковельська міська книга за 1694–1697 рр.]. – 227 арк. 12. ЦДІАК України. – Ф. 35, оп. 1, спр. 11 [Ковельська міська книга 1697–1700 рр.]. – 273 арк. 13. Архив ЮЗР. – К., 1869. – Ч. 5, т. 1. – 675 с. 14. Лохвицька ратушна книга другої половини ХVII ст. : збірник актових документів / підготували О.М. Маштабей, В.Г. Самійленко, Б.А. Шарпило. – К., 1986. – 218 с. 15. Білоус Н. О. Київ наприкінці XV – у першій половині XVII століття. Міська влада і самоврядування. – К., 2008. – 358 с. 16. Владимирский-Буданов М.Ф. Німецьке право в Польщі та Литві. Розвідки про міста і міщанство на Україні-Руси в XV – XVIII в. – Львів, 1903. – Ч. 1. – 176 с. 17. Гошко Т. Нариси з історії Маґдебурзького права в Україні XIV - початок XVII ст. – Львів, 2002. – 252 с. 18. Історія українського козацтва. Нариси: у 2 т. – К., 2006. – Т. 1. – 800 c. 19. Сас П.М. Феодальные города Украины в конце XV – 60-х годов XVI в. – К., 1989. – 230 с. 20. Ярошинський О.Б. Волинь у роки української національної революції середини XVII ст. – К., 2005. – 458 с. 21. Góralski Zbigniew. Encyklopedia urzędów i godności w dawnej Polsce. – Warszawa, 2000. – 191 s. 22. Surdacki Marian. Urzędόw w XVII i XVIII wieku. Miasto. Społeczeństwo. Źycie codzienne. – Lublin, 2007. – 656 s. Іван Ярмошик (Житомир), завідувач кафедри спеціальних історичних дисциплін та правознавства Житомирського державного університету імені Івана Франка, доктор історичних наук, доцент Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях У польській історіографії ми знайдемо чимало важливих розвідок з історії українського козацтва ХVI – XVII cт. Це обумовлено тісним переплетенням історичних події українських земель та Речі Посполитої. Власне навіть не стільки переплетенням, скільки спільністю цього періоду історії, зважаючи на той факт, що українські землі у першій половині ХVI ст. входили до складу Великого Князівства Литовського, а після Люблінської унії 1569 р до складу Речі Посполитої як спільної держави цих двох народів. Це обумовило тісну взаємопов’язаність багатьох проблем минулого українського та польського народу. І не завжди ці стосунки були ворожими та конфронтаційними. Однією з таких проблем, котра хвилювала та була болючою як для 79 українського, так і польського суспільства зазначеного періоду, була загроза нападів кримських татар. Саме в умовах цієї небезпеки виникло та сформувалося таке унікальне історичне явище як українське козацтво. Польських істориків від епохи середньовіччя і ранньомодерного часу традиційно цікавили багато різноманітних проблем українського минулого. Серед них, очевидно найбільше уваги привертала історія козацтва та діячів, пов’язаних із цим суспільно-політичним та військовим явищем. З-поміж тих, хто стояв біля витоків козацтва найбільше уваги привертала постать Остафія Дашкевича. Поруч із ним не оминули увагою і Прецлава Лянцкоронського. Обидва діячі є ровесниками процесу становлення козацтва, життєвий шлях обох містить чимало загадок, котрі пояснюються невеликою кількістю джерел, котрі засвідчували б їх діяння. Все ж про життя О. Дашкевича маємо більше достовірних відомостей, постать же П. Лянцкоронського залишається більш загадковою. То ж метою цього повідомлення буде аналіз досліджень його життєвого шляху у польській та вітчизняній історіографіях. Українська історична традиція зараховує його до перших козацьких гетьманів. Така версія започаткована на сторінках Густинського літопису, де вказується, що польський король послав Прецлава «пакостити татарам» за їх напад [1]. Пізніше думку про гетьманство більш категорично ствердив у своєму творі гадяцький полковник Григорій Грабянка, віднісши термін його гетьманування до 1506 р. [2]. Про це ж писав і анонімний автор відомого історичного твору першої половини ХІХ ст. «Історія русів» [3]. У ньому категорично стверджується, що П. Лянцкоронського «з родини Сенаторської, зятя князя Острозького і свояка короля Олександра» було обрано гетьманом у 1506 р. Варто нагадати, що в «Історії русів» є чимало неточностей і помилок, невідомо звідки взята й ця безсумніву хибна інформація. Російський історик Д. Іловайський у праці «История России» в окремому розділі розглянув проблему початків історії українського козацтва і слідуючи за традицією, яка уже склалася на той час в історіографії, назвав П.Лянцкоронського першим відомим отаманом низових козаків [5]. Високу позитивну оцінку П.Лянцкоронському дав відомий український дослідник козаччини Дмитро Яворницький, який назвав його одним з найкращих полководців свого часу, який подорожуючи Європою та Єрусалимом досконало вивчив бойове мистецтво кращих європейських та азіатських полководців [6, с. 9]. Д. Яворницький повідомляє ще про один похід козаків разом з поляками та українськими осадниками на чолі з князем Костянтином Івановичем Острозьким та «камянецьким старостою Предславом Ляндскоронским» проти татар у 1512 р.[6, с. 9]. На жаль, історик не зазначив, звідки він взяв таку інформацію, в інших згадках про нього він опирався на Кроніку Мартина Бєльского. У творі польського хроніста знайдемо розповідь про вторгнення 25- тисячної татарської орди до руських країв у 1512 р. Нападники зупинилися кошем поблизу Буська і розпустили свої загони на всі сторони. Один із таких загонів був розбитий Кам’янецьким старостою Лянцкоронським 80 поблизу Білки. Хроніст не вказує імені чи ініціалів того Лянцкоронського, але титул його без сумніву вказує на Станіслава, старшого брата Прецлава. Основна битва з татарським військом відбулася під Вишневцем, вона є досить відомою в українській історії. Польськими військами командував Великий гетьман Коронний Миколай Камєнецький, литовськими (або як уточнив М.Бєльський, волинцями, яких було 2 тисячі кінних) Великий гетьман Литовський Костянтин Острозький. М. Бєльський старанно перерахував рицарів як польських, так і волинських-литовських, котрі відзначилися в цій переможній битві. Серед поляків згаданий і Станіслав Лянцкоронський гербу Задора [8 , s. 963 - 965]. Тож повинні визнати помилку в праці поважного дослідника українського козацтва. Все ж Д. Яворницький утримався від нагородження Прецлава гетьманським титулом, наголосив, що той був лише Хмельницьким старостою, але має значні заслуги в організації козацтва в єдине ціле [6, с. 12]. Найбільше уваги П. Лянцкоронському з-поміж українських істориків приділив Михайло Грушевський у своїй фундаментальній «Історії України- Руси» [4]. М. Грушевський згадує походи П. Лянцкоронського як Хмельницького старости на чолі польських вояків та русинів, котрі стояли на Поділлю на Очаків у 1516 та 1528 роках та їх інтерпретації в давній польській та українській літературі як початки козаччини. М. Грушевський вважає і О. Дашкевича та П. Лянцкоронського за опікунів української козаччини, однак вони не були ані її організаторами, ані першими призвідцями козацьких походів, своє значення тут вони повинні розділити з багатьма іншими репрезентантами української адміністрації, які використовували козаччину як побутове явище для оборони українського пограниччя [4, с. 89]. Історик вважає, що пізніша традиція безпідставно звеличувала роль П. Лянцкоронського в справі охорони брацлавсько- подільського пограниччя від татар. Центральною фігурою у цій справі на той час був князь Костянтин Іванович Острозький [4, с. 94] Вище названі публікації лише фрагментарно згадують П. Лянцкоронського у зв’язку з іншими історичними подіями. Єдиною розвідкою, котра спеціально йому присвячена, є стаття польського історика Юліана Бартошевича «Czy Przecław Lanckoroński był hetmanem kozaczyzny?» [7]. У ній автор на основі польських джерел (переважно Я.Длугоша, К. Нєсецького, Б. Папроцького) висвітлив родове походження та життєвий шлях П. Лянцкоронського, підкреслив, що це був польський шляхтич гербу Задора. Чимало уваги приділив його старшому брату Станіславу, котрий в часи Зигмунта 1 обіймав відповідальну посаду Кам’янецького старости і був «стражем руської землі і добре громив татар» [7, s. 358]. Історик переповів відомі події життя П. Лянцкоронського. Особливу увагу приділив аналізу повідомлення М. Бєльського про похід П. Лянцкоронського проти татар у 1516 р, з яким із легкої руки хроніста пов’язують початки козацтва. Маємо на увазі фразу «jechali w kozactwo pod Białgorod, …». Ю. Бартошевич цей похід назвав незначною подією, але вона викликала багато трактувань і породила чимало важливих 81 висновків, зокрема, походження українського козацтва та ролі П. Лянцкоронського у цьому процесі. Дослідник слушно зауважив, що в даному випадку мова йде про територію Східного Поділля, котре належало до Корони, а козацтво формувалося в межах Наддніпрянщини, котре відносилося до Великого Князівства Литовського. Ю. Бартошевич звернув увагу, що після вдалого походу на Очаків у 1516 р, наш герой брав участь у війні проти пруських хрестоносців, за дорученням короля Зигмунта 1 очолив оборону Познані від прусаків. Він добре зарекомендував себе у цих баталіях, але жодного козацького загону з ним у цих бойових діях не було. Після закінчення війни у 1525 р. ми знову зустрічаємо його на Поділлі уже Хмельницьким старостою [7, s. 360]. Можливо, цю посаду він заробив своєю звитягою у прусько-польській війні. Конкретних відомостей про його діяльність на цій посаді немає, але виходячи з тодішніх реалій і постійної татарської загрози, він мав би здійснити чимало рицарських виправ у степ. Хроніст М. Бєльський згадує лише про одну із них, котру у 1528 р. здійснили військові загони на чолі з П. Лянцкоронським, О.Дашкевичем спільно із Вінницьким та Брацлавським старостою, котрим на той час був Костянтин Іванович Острозький. Однак хроніст не згадує про особисту участь князя у поході, можливо там був його намісник на уряді старости. Похід закінчився вдало, нападники провели під Очаковим три переможних битви, захопили велику здобич: 30 тис. худоби, 500 коней і щасливо повернулися додому. Після того письмові джерела не згадують про якісь дії П. Лянцкоронського, відомо лише, що помер він 1531 р, похоронений у Кракові. Як бачимо, військові дії П.Лянцкоронського у світлі писемних відомостей виглядають дуже скромними, на відміну від його сучасника О. Дашкевича. До того ж джерела ніде не називають його гетьманом чи отаманом козаків, він лише брав участь в кількох походах разом з іншими старостами українських міст. Очевидно, титул козацького гетьмана був приписаний йому пізнішими істориками. Варто сказати, що славу імені П.Лянцкоронському почали творити іще польські автори XVII cт. Так, відомий поет Шимон Старовольський у своєму творі «Sarmatia bellatores» (Сарматські війни), що був опублікований у 1631 році, представив його гідним учнем Костянтина Острозького, як рицаря європейської школи [10]. Ю. Бартошевич зазначив, що козаччини, як зорганізованої інституції на степових просторах за часів Зигмунта 1, ще не було, отже, не могло бути й гетьманів. Основний тягар боротьби проти татарських нападів падав на плечі старост українських міст, які за необхідності використовували для цього ватаги козаків та інших військових людей, так званих «słuzebnich», як різновид постійного війська, котрі отримували плату від короля [7, s. 362]. Але кожен староста верховодив козаками окремо, один одному вони не підпорядковувалися. Історик вважав, що повідомлення М. Бєльського про похід 1516 р. на Білгород було штучно приєднано до історії козачини, тим більше, що це був похід за здобиччю, до того ж із територій підвладних 82 Короні. Від себе зауважимо, що М. Бєльський у своєму повідомленні взагалі не зазначає, що в поході брали участь козаки, з П. Лянцкоронським ходили кілька сотень людей «słuzebnich» [8, s. 991]. Не вказує хроніст і на те, що це робилося з волі короля. Очевидно, це був похід за здобиччю на власний страх і ризик П. Лянцкоронського. На нашу думку, Ю. Бартошевич слушно зауважує, що не варто відносити на карб козаччини все те, що робилося на степовому пограниччі супроти татар, варто розрізняти діяння старост українних міст і низового козацтва [7, s. 363]. Ю. Бартошевич вважав, що задніпровські історики (за його висловом) привласнили П. Лянцкоронського пана з Кракова, якого випадково занесло на Поділля, на справу козаччини, на користь своєї народності. На його думку, на такого героя більше годився б його старший брат Станіслав, староста Кам’янецький, який понад 30 років жив на Поділлі і стеріг цей край від татарських нападів. Відмітимо, що Ю. Бартошевич дав високу оцінку О. Дашкевичу, наголосив, що за походженням він був русином, створив цілу систему оборони українських земель від татарських нападів, з нього багато в чому брав приклад П. Лянцкоронський. У згаданій статті Ю. Бартошевич не вдавався у глибоке дослідження проблеми походження козацтва, його думки в цьому питанні поверхові, базуються більше на патріотичних емоціях, аніж на аналізі тогочасної внутрішньо- і зовнішньополітичної ситуації на українських землях. У згаданій статі він постає щирим пропагандистом польської ідеї «культуртрегерства на схід», зазначивши, що руська народність у той час перебувала під щитом Польщі та мирно дрімала і почала розвиватися під впливом панів польських рицарів, таких як П. Лянцкоронський [7, s. 366]. Загалом маємо відмітити фрагментарність і в багатьох випадках непевність інформації про життєвий шлях та ратні справи П. Лянцкоронського. Загалом це лише кілька побіжних згадок у «Хроніці» Мартина Бєльского. Можливо, це дало підстави сучасному польському досліднику історії запорозького козацтва Мацею Франзу віднести його до когорти старост, діяльність яких сприяла формуванню результативної самооборони від татарських нападів, і висловити при цьому сумнів, чи такий герой існував насправді [9, s. 91]. На основі аналізу повідомлень історичної літератури про постать Прецлава Лянцкоронського очевидним стає, що його не варто відносити ні до перших козацьких гетьманів, ані до когорти тих осіб героїчної натури, котрі стояли біля витоків процесу формування козацтва як суспільно- політичної верстви українського суспільства ХVI ст. Джерела та література 1. Густинський літопис. // Українська література ХVII ст.. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 165. 2. Літопис Григорія Грабянки. // Українська література ХVIIІ ст.. – К.: Наукова думка, 1983. – С. 449. 3. Історія русів. – К.: Радянський письменник, 1991. – С. 50 – 51. 83 4. Грушевський М. Історія України – Руси. – Т. VII. Козацькі часи – до року 1625. – К.: Наукова думка, 1995. – С. С. 59 – 60, 68, 86 – 89, 94 – 95, 568. 571 – 573. 5. Иловайский Д. История России.– М.: Типография Грачева И. К., 1890. – Т. ІІІ. – С. 582. 6. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків.– Т. 2. – К.: Наукова думка, 1990. – 560с. 7. [Bartoszewicz J.] Czy Przecław Lanckoroński był hetmanem kozaczyzny? // Dzieła Juliana Bartoszewicza. – Tom dziesiąty. Studia historyczne i literacki. – T. III. – Kraków: nakładem K. Bartoszewicza, 1881. – S. 357 – 367. 8. [Bielski M.] Kronika Marcina Bielskiego. – Sanok: nakład i druk K. Pollaka, 1856. – T. II. – S. 701 – 1222. 9. Franz M. Wojskowość Kozaczyzny Zaporoskiej w XVI – XVII wieku. Geneza i charakter. – Toruń: wydawnictwo Adam Marszałek, 2007. – 255 s. 10. Starowolski S. Sarmatia bellatores. – Kraków, 1631. – P. LXXVII. Марина Бабінська (Житомир), аспірант кафедри історії України Житомирського державного університету імені Івана Франка Українське козацтво в дослідженнях Polskiego Towarzystwa Heraldycznego (1906–1939) Українська проблематика завжди привертала значний інтерес польських істориків. Козацька доба була об’єктом вивчення польських наукових історичних товариств і шкіл. Аналіз доробку польських істориків в даному напрямку став предметом досліджень українських істориків О. Рудої [2], І. Ярмошика [5], польських дослідників А. Хойновського [8], А. Стемпніка [3] та ін. Однак історіографічний внесок діячів Polskiego Towarzystwa Heraldycznego в процес дослідження історії козацької доби на Правобережній Україні залишається на сьогоднішній день не достатньо проаналізованим. Polskie Towarzystwo Heraldyczne було утворено у Львові з ініціативи Людвіка Пєжхали на основі спілки шанувальників геральдики у 1906 р. Товариство очолив відомий дослідник історії Правобережної України, фахівець з джерелознавства, професор Зигмунт Люба-Радзимінський (1843–1928 рр.). Після перенесення головного осередку Товариства до Варшави у 1930 р., його головою став професор Варшавського університету, історик, дипломат Оскар Галецький (1891–1973 рр.). На першому установчому засіданні, яке відбулося 23 березня 1908 р., було прийнято рішення видавати часописи «Miesięcznik Heraldyczny» та «Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego», редагування яких доручили професорові Владиславу Семковичу [13, 193]. «Misięcznik Heraldyczny» після переїзду Товариства до Варшави видавався до початку Другої світової війни в 1939 р. Редагування цього часопису доручили Зигмунту Вдовішевському. Редактором «Rocznikа Towarzystwa Heraldycznego» залишався Владислав Семкович, однак в 1932 р., через фінансові труднощі видання «Rocznikа…» було припинене. Основною метою діяльності Рolskiego Тowarzystwa Heraldycznego було видання та публікація історичних матеріалів джерелознавчого, геральдичного, генеалогічного, сфрагістичного характеру, наукових

Постать Прецлава Лянцкоронського в польській та українській історіографіях

Institution

Ähnliche Einträge