Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення

У статті представлено сучасне бачення досвіду суспільно-політичного розвитку Чехословаччини у другій половині XX ст. загалом і подій 1948, 1968, 1989 рр. зокрема, що має особливий інтерес для розуміння суті повоєнних режимів радянського зразка в країнах Центрально-Східної Європи і спроб їх демократи...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
Дата:	2010
Автор:	Мотрук, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Теми:	Славістичні студії
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40629
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення / С. Мотрук // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 71-86. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859613033188294656
author	Мотрук, С.
author_facet	Мотрук, С.
citation_txt	Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення / С. Мотрук // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 71-86. — Бібліогр.: 44 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
description	У статті представлено сучасне бачення досвіду суспільно-політичного розвитку Чехословаччини у другій половині XX ст. загалом і подій 1948, 1968, 1989 рр. зокрема, що має особливий інтерес для розуміння суті повоєнних режимів радянського зразка в країнах Центрально-Східної Європи і спроб їх демократичної трансформації. В статье отображено современное видение опыта общественно-политического развития Чехословакии во второй половине ХХ в. в целом и событий 1948, 1968, 1989 гг. в частности, что представляет собой особенный интерес для понимания сущности послевоенных режимов советского образца в странах Центрально-Восточной Европы и попыток их демократической трансформации. The article deals with the modern seeing of experience of social and political development of Czechoslovakia in the second half of the XX century on the whole and events 1948, 1968, 1989 in particular, that has the special interest for understanding of essence of the post-war modes of soviet standard in Central and Eastern European countries, attempts of their democratic transformation.
first_indexed	2025-11-28T14:59:31Z
format	Article
fulltext	Світлана Мотрук ПОЛІТИЧНІ КРИЗИ В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст.: ПОГЛЯД ІЗ СЬОГОДЕННЯ У статті представлено сучасне бачення досвіду суспільно-політичного розвитку Чехословаччини у другій половині XX ст. загалом і подій 1948, 1968, 1989 рр. зокрема, що має особливий інтерес для розуміння суті пово- єнних режимів радянського зразка в країнах Центрально-Східної Європи і спроб їх демократичної трансформації. Ключові слова: Чехословаччина, суспільно-політичний розвиток, політичні кризи. Минуло двадцять років з того часу, коли в країнах Центрально-Східної Європи розпочалися кардинальні політичні й соціально-економічні перетворення, спричинені глибокою внутрішньою кризою суспільного устрою та суттєвими зрушеннями в загальній міжнародній геополітичній ситуації. Для їх характеристики використовуються терміни «революція» («ніжна», «оксамитова», «демократична», «народна», «антитоталітарна», «антикомуністична», «договірна»), «трансформація», «переворот» або навіть «контрреволюція». Проте й донині ще повністю не усвідомлено масштаби перелому, що відбувся, і глибину змін не лише в політичній, а й духовній сферах. Вони безпосередньо торкнулись усього світового співто - вариства. У самих же країнах регіону розпочалася докорінна переоцінка цінностей, радикальне переосмислення концепцій суспільного розвитку, запровадження нових підходів до аналізу цивілізаційних процесів1. Методологічний переворот в історичній науці супроводжувався суттє - вими тематичними зрушеннями, появою нових пріоритетних тем і наукових напрямів, які визначили специфіку розвитку дослідницької діяльності у посттоталітарну добу. Особливу увагу науковців привернули внутрішньо - полі тичні кризи в окремих країнах та системні конфлікти всередині радянсь - кого блоку. Поміж ними – кризи 1948, 1968 та 1989 рр. у Чехословаччині. У новітній вітчизняній і зарубіжній історіографії по-різному оцінювалися досліджувані події, що, без перебільшення, можна вважати епохальними в долях чехів і словаків. Наразі, цілком логічно, вони залиша - ються предметом наукових розвідок і політичних дискусій, під час яких виявився наступний факт: у чехословацькому суспільстві, як, мабуть, в жодному іншому, яскраво прослідковується двадцятилітня періодичність історичних перемін. Причому кожний період суспільної трансформації у другій половині ХХ ст. пов’язаний із черговою зміною генерацій. Три найважливіші етапи в розвитку країни, що розпочалися у вищеназвані роки, визначили долі та соціокультурне обличчя трьох поколінь, які називають поколіннями індустріалізації, «нормалізації» та демократизації2. Якісні зміни в Центрально-Східній Європі примусили дослідників насамперед по-новому подивитися на події 1940-х років, що призвели до зародження тоталітаризму й розвитку за радянським зразком. Безперечний інтерес для розуміння суті повоєнних політичних режимів у регіоні та шляхів їх трансформації має досвід суспільно-політичного розвитку Чехословаччини у 1945-1948 рр. Адже ЧСР, одна із найрозвинутіших європейських демократій довоєнних років, пройшла складний і супереч ли - вий шлях після визволення від фашизму – через відродження чехословаць - кої державності й демократичного устрою до встановлення комуністичного режиму. Усього за кілька повоєнних років існування «народної», або як її іменують зараз - «обмеженої», «лімітованої», «контрольованої», «регульова - ної», «скерованої» демократії, у ЧСР поступово були ліквідовані основні громадянські свободи, справжня багатопартійність, парламентська демо - кратія та ідейно-політичний плюралізм3. Переломною для Чехословаччини стала лютнева криза 1948 р., яка дала «зелене світло» монопольній владі КПЧ та прискореному запровадженню радянської моделі. Цього хотіли як московські покровителі чеських і словацьких комуністів, так й вони самі. Своєрідною пасткою для повоєнної демократії в ЧСР на тлі очевидного зовнішнього тиску з боку СРСР став власне «соціалістичний вибір» більшості політичних сил, державно- політичної еліти й суспільства, хоча погляди партнерів комуністів по коаліції на «соціалістичне завтра» були надзвичайно різноманітними і загалом відкидали принципи устрою радянського типу. Певною мірою новонакреслений курс виявився результатом зростання міжнародної напруги, посилення протистояння СРСР – Захід, а також загострення взаємовідносин усередині радянського блоку4. Хронологію подій лютого 1948 р. в ЧСР досить докладно представлено в історіографії. Оцінки останніх десятиліть докорінно відрізняються від тих, що давалися їм в добу тоталітаризму. Формулювання «Переможний Лютий», «перемога комуністів над реакцією», «кульмінаційний пункт націо нально- демократичної революції», «завершення революційної боротьби робітничого класу за остаточне прийняття соціалістичного шляху» зміни лися на «кому - ніс тичний переворот», «державний переворот», «урядовий переворот», «ко- муніс тичний путч», «путч з метою захоплення влади», «ліворадикальний анти конституційний путч». Сучасні дослідники вважають, що кожна із полі - тичних партій, яка брала участь у тодішньому протистоянні, переслідувала свої цілі, намагаючися зміцнити власні позиції. Комуністи прагнули ізолю - 72 Світлана Мотрук вати, за їх термінологією, «реакцію», відсторонити її від участі у владі. Їхні партнери по коаліції розраховували, викликавши урядову кризу, послабити суперника і сформувати новий уряд, в якому комуністи не мали б уже такого впливу5. На Заході чехословацькі лютневі події 1948 р. із самого початку характеризувались як «комуністичний переворот», «путч», здійснений «з офіційною участю представників СРСР і в результаті погрози прямого військового втручання Радянського Союзу»6. У самій країні тодішній прем’єр-міністр К.Готвальд (КПЧ), поклавши всю відповідальність на «реакційних політиків», оцінював те, що відбулося, як «перемогу народної демократії» й наголошував, що «протягом усього перебігу кризи ніде і ні в чому не були порушені принципи Конституції та чехословацькі парла - ментські традиції», «урядова криза була ліквідована конституційним, демократичним і парламентським шляхом»7. Це, за фактами, виявилося відвертим лукавством, оскільки комуністи передусім залучали непарла - ментські методи в перебігу політичної боротьби (створення комітетів дій, Народної міліції, звернення за підтримкою до «вулиці», провокації, протиза - кон ні арешти та обшуки тощо). Їхні політичні опоненти, добре досвідчені у парламентських баталіях, але зовсім не обізнані у справах комунікації з масами, не могли чинити комуністам гідного опору й протидії. «Низи» у вирішальний момент або підтримали КПЧ, або зберегли нейтралітет8. Питання чехословацької історії перших повоєнних років стали предме - том особливої уваги істориків –«шестидесятників». Деякі з учасників тодіш - ньої дискусії характеризували «лютий» як результат тиску зовнішніх обста - вин і зазначали, що «специфічні умови розвитку революції в Чехословаччині вели до нової моделі соціалізму». Натомість інші вважали, що у 1944-1948 рр. йшлося не про цілеспрямоване створення будь-якої нової моделі суспільного розвитку, а лише про спробу мирним шляхом реалізувати радянську9. Гостра полеміка навколо подій 1948 р. в ЧСР розгорнулася після перемоги «ніжної революції». Проте реставрація чехословацької історії воєнної та повоєнної доби супроводжувалася, на жаль, народженням нових міфів і легенд. Причин було чимало: і прагнення до сенсаційності, і однобічне тлумачення нововиявлених документів і матеріалів, і емоційне піднесення, і масова антикомуністична ейфорія. Чергова річниця «Переможного Лютого», як його називали тут і урочисто святкували протягом чотирьох десятиліть, 1990 року була вперше відзначена у Празі мітингом протесту, що проходив під гаслом: «Кінець тоталітаризму! Лютий ніколи не повториться!». У пресі почали масово з’являтися «розвінчальні легенди» щодо лютневих подій, які все частіше іменувалися «комуністичним путчем». Якщо раніше беззаперечно стверджувалося, що багаточисельні натовпи пражан і делегатів з усієї країни Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення 73 висловлювали у 1948 р. одностайну підтримку політиці К.Готвальда та його соратників, то тепер наголошувалося на тому, що інші, не менш представ - ниць кі юрби виступали проти готвальдівських методів, інспірованих Й.Сталіним. Суттєво переглядалася роль Народної міліції у підтримці громадського руху, як такої, що вирішальним чином визначила долю «путчу», органів безпеки, секретних служб, а також «радянського фактора»10. Були оприлюднені документи, що давали нове пояснення діям 12 «реак - ційних міністрів», представників національно-соціалістичної, народної й демократичної партій, які подали у відставку, чим власне спровокували урядову кризу в країні. Тим самим вони висловлювали протест проти невиконання раніше прийнятого урядового рішення про скасування наказу міністра внутрішніх справ В.Носека (КПЧ) стосовно посадових перемі - щень офіцерів Корпусу національної безпеки – представників некомуністич - них партій, а фактично – проти спроб комуністів монополізувати ці та інші структури, надавши посади виключно представникам своєї партії. Урядова криза тривала шість днів (20-25 лютого) і завершилася згодою Президента Е.Бенеша (його мотивації й донині викликають дискусії) прийняти відставку, підписати декрет про призначення нових міністрів і створення уряду «відродженого Національного фронту», де посади отримали прибічники прорадянської лінії компартії11. КПЧ, яка у постреволюційні роки перетворилася на об’єкт жор сткої критики, також взяла участь у полеміці, намагаючися довести, що 1948 року йшлося зовсім не про «змову», «путч» або «шахрайство». З її точки зору, мала місце політично вмотивована боротьба за владу і «лютий» став піком цієї боротьби. Активна більшість населення підтримала в кри- тичний момент програму КПЧ, в якій ще домінували демократичні по- стулати. Ті, хто висловив компартії довіру, прагнули передусім суспільного прогресу, щиро бажали побудувати соціалізм, як більш справедливе і більш вільне суспільство. Проте КПЧ, отримавши владу, відкинула плюралістичну демократію й не зуміла протистояти запровадженню радянської моделі – тим самим вона створила підґрунтя для майбутньої історичної поразки12. У новітній історіографії лютневі події 1948 р. в Чехословаччині оцінюються загалом як комуністичний переворот при підтримці або лояль - ній поведінці доволі широких верств населення. Зазначається, що урядова криза була «не тільки кризою політичної системи, а кризою народно- демократичного режиму», бо «розпад коаліції Національного фронту – політичної основи режиму – не тільки уразив режим в його підвалинах, а й став вирішальною умовою державного перевороту, тобто зміни режиму»13. Політичний алгоритм, вироблений КПЧ ще на завершальному етапі війни – через «народну демократію» до «соціалізму», – виявився правильним: 74 Світлана Мотрук розпочавши рух 1945 року та прискоривши його під впливом міжнародної ситуації влітку 1947 р., комуністи, врешті-решт, повністю оволоділи владою в Чехословаччині, декорованою «відродженим Національним фронтом», і поклали край парламентській демократії. Вони вдало використали урядову кризу для вирішальної сутички із конкретними ознаками державного перевороту. До того ж участь Радянського Союзу, яка включала заохочення й можливість збройного втручання, насправді мала місце14. Серед причин поразки ліберально-демократичних сил 1948 року наразі часто називають те, що Е.Бенеш і лідери партій припустилися серйозних прорахунків і не протиставили КПЧ лінію активного захисту парламентсь - кої демократії. Звертається увага на відсутність єдності серед некомуністич - них партій, бездіяльність їх лідерів й спроби перекласти відповідальність за розв’язання урядової кризи на плечі тяжко хворого Президента. Однак не можна ігнорувати й того моменту, що на результати боротьби політичних сил впливала загальна атмосфера тих років. А її визначав не лише терор органів безпеки проти інакомислячих, передусім у Словаччині, а й надії на якнайскорішу побудову суспільства соціальної справедливості, та ще свіжа пам’ять про роки правління партій ліберально-демократичної спрямова - ності, що завершилися мюнхенською катастрофою. КПЧ набула в той період доволі широкої підтримки, а масовий приплив в її лави нових членів, у тому числі з прагматичних переконань, надавав їй характеру загальнонаціональ - ної сили. Загалом лютневий переворот розділив громадськість ЧСР: одна частина населення захоплювалася діями уряду й була впевнена, що пере - мога комуністів прямо зумовлена перебігом подій і духом історії; інша – зазнала репресій; чимало громадян знову емігрували15. Не менш знаковою й драматичною в історії Чехословаччини стала суспільно-політична криза 1960-х років. Боротьбу за подолання чехосло - ваць кої кризи та лібералізацію суспільства тоді очолила комуністична інтелігенція, яка дала поштовх ідейному опору тоталітарній системі. Представники реформаторського крила вважали, що суттю перетворень повинна стати ліквідація «деформацій соціалізму» та демократизація не лише партійного, а й громадського життя. Невідкладними заходами називалися врегулювання словацького питання, зміна ставлення КПЧ до інтелігенції, послідовна реабілітація всіх постраждалих під час політичних процесів 1940-1950-х років. Період політичних та економічних реформ, спрямованих на ліквідацію радянської моделі cуспільного устрою та побудову «соціалізму з людським обличчям», дістав назву «Празької весни». Цей період розпочався із січневого (1968 р.) пленуму ЦК КПЧ, на якому першим секретарем ЦК КПЧ було обрано комуніста-реформатора, лідера словацької опозиції О.Дубчека, і був перерваний уведенням військ п’яти країн ОВД на терени Чехословаччини у серпні 1968 р.16. Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення 75 У сучасній історіографії розроблено докладну періодизацію подій Празької весни: передкризовий період (два етапи – до травня 1968 р.), власне криза (з п’ятьма етапами – від 5 травня до 20 серпня), посткризовий період (до 27 серпня, дня підписання так званого Московського протоколу). Береться до уваги те, що водночас фактично розгорталися два процеси: по- перше, демократизація в Чехословаччині, посилення плюралістичних тенден цій і відтиснення антиреформаторських сил усередині КПЧ; по- друге, зміцнення консервативних підходів і поступове визрівання інтер - венціоністських настроїв у керівних партійно-державних структурах СРСР та його найближчих союзників17. Празька весна стала великою публічною дискусією, що спиралася на свободу слова, і в якій громадська думка відігравала дедалі важливішу роль. За словами британського посла, атмосфера тоді була «п’янкою», «уперше за 350 років чехи опинилися в ролі героїв»18. Водночас ілюзія єдності прихову - вала суперечливі тенденції. Оцінки Празької весни в країнах Центрально-Східної Європи за порівняно короткий час кардинально змінилися: від «антисоціалістичного виступу», «повзучої контрреволюції» до «мирної демократичної революції». На Заході чехословацькі події 1968 р. завжди розглядалися як процес відродження, виступ за свободу й незалежність, проти диктатури компартії, придушений уведенням військ СРСР та його союзників. Інша справа, що країни НАТО за всіх, більших (Західна Європа) чи менших (США), симпатіях до Празької весни не спромоглися відкрито підтримати її на рівні державної політики. Західний світ, керуючись інтересами власної безпеки та концепцією невтручання у внутрішні справи радянського блоку, зайняв доволі стриману позицію: з одного боку, він демонстрував незгоду з акцією п’яти країн ОВД, з іншого – заявляв про свою готовність, незважаючи на чехословацьку кризу, не доводити справу до загострення «холодної війни», не руйнувати досягнуті результати політичних контактів і продовжити діалог із питань «ослаблювання напруги»19. Два десятиліття офіційною основою для оцінок подій 1968 р. в країнах «реального соціалізму» служив документ «Уроки кризового розвитку в Ком - партії Чехословаччини і суспільстві після ХІІІ з’їзду КПЧ», прийнятий на грудневому (1970 р.) пленумі ЦК КПЧ. У ньому зусилля реформаторів по виходу із кризи тлумачились як «контрреволюційний заколот блоку правих ревізіоністських та антисоціалістичних сил», спровокований «світовим імпе - рі алізмом», які прагнули «розвалити політичну структуру соціалістич ного суспільства з метою розв’язати дрібнобуржуазну стихію й змінити зов - нішньо політичну орієнтацію ЧССР». Водночас інтервенція військ країн ОВД демонструвалась у вигляді «братньої допомоги союзників чехосло ваць кому народові у захисті завоювань соціалізму», «інтернаціоналістичної акції»20. 76 Світлана Мотрук «Ніжна революція» внесла суттєві корективи в оцінку подій кінця 1960-х років. Однією із головних вимог демократичних сил було засудження інтер - вен ції 1968 р., покарання всіх винних у її підготовці й здійсненні, повне виве - дення із країни радянських військ. Ідеї Празької весни восени 1989 р. з’яви - лися на прапорах революції. Невдовзі були оприлюднені заяви керів ництва Чехословачинни та інших країн радянського блоку, де серпнева окупа ція 1968 р. зазнала рішучої критики й засудження. Вона кваліфікува лася як «порушення норм міжнародного права» і «втручання у внутрішні справи суверенної дер - жави». Підкреслювалося, що «перервавши процес демократич ного оновлення в ЧССР, ці неправомірні дії мали довготривалі негативні наслідки»21. Уже в січні 1990 р. створено Урядову комісію з аналізу подій 1967-1970 рр. у складі 20 відомих істориків, соціологів, політологів (М. Барта, В. Курал, В. Менцл, Я. Моравець, Ф. Яначек та ін.). Вона зібрала та узагальнила величезний документальний матеріал, який зберігається в архіві Інституту сучасної історії АН ЧР. Це дало можливість скоригувати різноманітні упереджені уявлення, ліквідувати фактичні неточності, що мали місце у працях попередників. Празька весна тлумачилась як відповідь КПЧ на глибинні соціально-економічні протиріччя, як налагодження правлячою партією діалога з різними прошарками населення, що знаменувало трансформацію авторитаризму в громадянське суспільство з елементами керованої демократії. Перші результати діяльності комісії були оприлюднені вже 1993 року разом із багатьма іншими працями різного характеру, зокрема мемуарами очевидців та учасників тих подій. У подальшому публікація документів продовжилась і наразі налічує понад десять томів22. Упродовж останніх десятиліть по-різному оцінювалися чехословацькі події 1968 р. Одностайно засуджуючи добу «нормалізації» та дії консер - вативних сил у КПЧ, сучасні політики й науковці звертають увагу на те, що Празька весна залишалася переважно елітарним рухом і комуністи-рефор - ма тори, політику яких підтримувало понад 75% населення країни, не мали на меті позбавити її від соціалізму, що по суті виник конфлікт лише двох комуністичних сект, – реформаторів і консерваторів, що комуністичний режим узагалі не можна реформувати ізсередини, з використанням його власних структур. Метою не було руйнування соціалізму, але зміни мали бути настільки швидкими, що загалом це скидалося на революцію. З іншого боку, мовиться про реформи 1968 р. як результат об’єктивного процесу з реальним історичним підґрунтям, що тим часом мали свої межі. Головним обмеженням на шляху їх розвитку вважається те, що Чехословаччина нале - жала до радянського блоку. Саме ця обставина не давала реальної можли - вості розгорнутися реформаторам і врешті-решт вирішила їх долю. Акту - альними досі залишається чимало дискусійних питань, зокрема: «Чи був шанс збройного опору чехів і словаків 1968 року?», «Чи могло керівництво Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення 77 країни розраховувати на активнішу підтримку США?», «Чи міг у тих історичних умовах узагалі вижити чехословацький експеримент?»23. З точки зору відомого правозахисника, політика й драматурга, останнього Президента Чехословачини та першого – Чеської Республіки В.Гавела, «1968 р. був логічним завершенням попередніх подій, того тривалого процесу «самопізнання та самозвільнення суспільства», а не просто зіткненням двох політичних груп і тимчасовою перемогою найбільш ліберальної… Небезпека полягала в тому, що керівництво, не маючи чіткого уявлення про те, що відбувається, не уявляло собі, як це захистити»24. «Чехословацька спроба здійснити реформи зазнала поразки. Тим більше не мусить зазнати поразки правда про цю спробу, її ідея. Соціалізм у Чехословаччині знову втрачає людське обличчя. Тим важливіше не втратити ідею про його олюднення», – писав В.Гавел25. Водночас одностайним є висновок, що чехословацька спроба реформ прискорила розпад радянського блоку й комуністичної влади. Хоча єдиним тривким продуктом Празької весни була формальна федералізація держави, вона все ж таки помітно вплинула на зародження вже на новому щаблі історії ідей антитоталітарних масових рухів і мирних революцій, що привели до зміни суспільного устрою в колишніх соцкраїнах. Придушення Празької весни й наступна «нормалізація» не розв’язали назрілих проблем, а лише загнали хворобу всередину, відклали її на двадцять років, до фінального краху системи. Невдача комуністичної реформації поставила під сумнів здатність самої системи до еволюціонування та активізувала пошуки шляхів розриву із тоталітаризмом у рамках інших політичних концепцій і поза структурами влади, що склалися26. У наші дні в суспільно-політичній галузі події, що відбувалися в Чехо - словаччині й навколо неї у серпні 1968 р., не мають суттєвого практичного значення, відгомін їх послабшав, переважно вони перейшли до розряду істо - ричних. Однак у міжнародно-правовій практиці (і в теорії) не згасає інтерес до конценції «обмеженого суверенітету», що становила суть так званої доктрини Брежнєва. Перемога її прихильників посилила імперські риси радянської зовнішньої політики, поклала край руху за реформи й сприяла встановленню у Чехословаччині прорадянського авторитарного партійно-бюрократичного режиму «нормалізації», який невдовзі набув тоталітарних рис27. Доба «нормалізації», що влучно називалася дисидентами «ерою нерухо - мості» (М. Шимечка), часом «суцільного безформного туману» (В.Гавел), призвела чехословацьке суспільство не до «консолідації», за твердженнями офіційної пропаганди, а до прямо протилежного результату – розпороше - ності та роз’єднання (О.Дубчек). Стагнація економіки, ідеологічна експан- сія правлячої компартії, постійні утиски будь-якого вільнодумства були реа- ліями життя за правління Г.Гусака та М.Якеша (1969-1989)28. 78 Світлана Мотрук Початок радянської «перебудови», лібералізація життя в деяких країнах Центрально-Східної Європи та активізація демократичних сил у Чехосло - вач чині на тлі загострення кризи тоталітарного режиму стали поштовхом для розгортання революційних подій у листопаді 1989 р., які поклали край режиму монопольної влади КПЧ. Зміна влади відбулася тут стрімко, «під тиском вулиці», на хвилі емоційного піднесення, масової антикомуністичної ейфорії, що дало назву «оксамитового», навіть «ніж ного», переходу до демократії. Через це навіть з’явився екзотичний термін «рефолюція» – як щось середнє між революцією та реформою29. Феномен «оксамитової революції» в Чехословаччині продовжує при- вертати пильну увагу дослідників і з перебігом часу розкривається у все більшому розмаїтті ракурсів та аспектів. Головне в них – зміна «лінійної» перспективи бачення подій 1989 р. на «об’ємну». Незаперечним нині зали- шається одне: чехословацька революція є унікальною історичною подією, яка мала спільні риси і водночас відрізнялася від тодішніх соціальних зру- шень у сусідніх країнах. Інтерес до неї не вичерпується ще й тому, що хвиля «нових», або так званих «кольорових», революцій, яка прокотилася по- страдянським простором на початку ХХІ ст., ставить на порядок денний проведення порівняльно-типологічних досліджень, які зможуть розкрити вузлові характеристики «генів» революційних процесів і внести додаткову ясність у цю проблему30. Серед переважно безкровних революцій, що восени 1989 р. сколихнули схід ноєвропейське суспільство і якими рухала відмова сприймати правила комуністичних режимів, заперечення офіційної ідеології, найбільш мирною, ненасильницькою та унікальною була саме чехословацька. Неочікувано для самих її учасників, вона, не зустрівши практично жодної протидії (що в подаль шому породило чимало припущень), увінчалася тріумфальним успіхом. З усіх демократичних революцій, які відбулися в країнах регіону, чехосло ваць ка була ще й найкоротшою, що зафіксувало супроводжуюче її гасло: «Польща – десять років, Угорщина – десять місяців, НДР – десять тижнів, Чехословач чина – десять днів». Чеська нація в силу специфіки її історії й культурно-психологічних ознак продемонструвала типологічні крайнощі «оксамитової» зміни влади. Досліджуючи передумови та основні чиннники «оксамитової революції», історики наразі продовжують шукати відповіді на давно вже порушені запитання: «Чому так пізно?», «Як це трапилося так легко?» і «А що далі?»31. Події листопада 1989 р. стали кульмінацією у розв’язанні системної кризи в Чехословаччині. Вони розпочались одразу після придушення владою 17 ли- стопада маніфестації празьких студентів у пам’ять про антифашистський ви- ступ їхніх колег, що відбувся рівно за півстоліття до того. За двадцятилітній період «нормалізації» після 1969 р. це була наймасовіша демонстрація пере- Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення 79 важно молодих людей під гаслами ліквідації монополії КПЧ і зміни політич- ного режиму. Події тих днів об’єднали громадський, молодіжний і диси - дентський рухи. Так звані незалежні, або громадянські ініціативи (близько 39), більшість з яких походила від дисидентського об’єднання «Хартія-77», опозиція загалом перетворились у визначну політичну силу, що реалізувалася в діяльності створених на гребні революційних подій Громадянського форуму (Чехія) та Громадськості проти насильства (Словаччина). Гуманістичні ідеали опозиції сприяли зростанню її авторитету серед широкого загалу і відіграли помітну роль у консолідації суспільства32. Настрої громадськості хитнулись у бік демократичних сил уже через де - сять днів після першої масової акції протесту. Рівно стільки знадобилося лідерам опозиції, аби отримати громадську підтримку. Після цього час існу - ван ня колишнього режиму пішов навіть не на дні, а на години. Як подія «окса ми това революція» завершилася наприкінці 1989 р. обранням В.Гавела Прези ден том країни, але надалі вона продовжувалась як процес. Її резуль - тати оста точно легімітизувалися внаслідок перших вільних парламентських виборів 1990 р.33. «Запізніла» революція антикомуністичного спрямування в Чехословач - чині, як і в інших східноєвропейських країнах, стала історичним за своїм масштабом та значенням соціально-психологічним феноменом, аналогів якому не було в новітній історії. Революційний настрій тих днів навіть заглушив або послабив найважливіші риси характеру народів регіону, в тому числі чехів, які завжди відрізнялися раціоналізмом та обережністю. Психологічний фактор, визнаний домінуючим в успіху демократичних революцій у країнах Центрально-Східної Європи, виявився в чехословаць - кому середовищі найяскравіше, знайшовши відображення у стрімкому падінні авторитету колишньої влади, усвідомленні людьми її вичікувальної, консервативної позиції. Вона позбавила режим останніх прибічників. Керівництво КПЧ дедалі більше втрачало підтримку не тільки населення загалом (кількість його прихильників зменшилася протягом 1988-1989 рр. з 58% до 33%), а й безпосередньо членів партії34. На відміну від масових виступів Празької весни, протестні настрої «оксамитової революції» зароджувались у доволі чутливому молодіжному середовищі, а не серед реформаторських прошарків КПЧ. Ці настрої передба - чали повну відмову від комуністичного минулого. У використаній Грома дянсь - ким форумом революційній риториці було геть відсутнє поняття «соці алізм». Воднораз, згідно з опитуванням громадської думки, проведе ним у Чехії 22-24 листопада 1989 р., майже половина – 47% - респондентів виявилися при хиль - ни ками політичної та економічної системи, поєднуючої переваги соціалізму й капіталізму. Майже стільки же було прибічників соціалістичного вибору. Ли ше 5% опитаних висловилися на користь капіталістичного шляху розвитку35. 80 Світлана Мотрук Якщо «шлях до тоталітаризму» після 1948 р. був наповнений «конструк - тивним ентузіазмом», то зворотний – характеризувався прямо протилежним настроєм. За дореформеним станом політичної апатії прокотилася коротка, але доволі сильна революційна хвиля, що змінилася тривалим періодом наростання скептицизму, депресії, потреби у захисті, ціннісним вакуумом36. Характер багатьох процесів, що розгорнулися в добу демократичної трансформації суспільства, призвів на певному етапі до втрати ейфорічних ілюзій та кризи, спричиненої очікуванням швидких і безболісних змін. Уже святкування першої річниці революції в Чехословаччині супроводжувалося відкриттями та розвінчаннями доволі незвичайного, часто скандального ґатунку, викликаними передусім відсутністю повної ясності навколо подій 17 листопада (незважаючи на всі зусилля відповідної парламентської комісії), розчаруваннями в темпах і масштабах реформ у країні. Доволі знаковою в цьому сенсі була відозва групи радикальних студентів: «Уже немає підстав називати нашу революцію «оксамитовою». Точніше сказати, це вкрадена революція!». Знайшлися сили, що намагалися (і намагаються) представити «ніжну революцію» справою рук Кремля, результатом «біль шо вистсько- єврейського заколоту», «путчем», підготовленим і здійсненим КДБ (або ЦРУ), змовою між «Хартією-77» і КПЧ з метою збереження соціалізму. По- різному були розтлумачені свого часу й слова Президента В.Гавела про необхідність «другої революції» в країні, хоча сам Президент, проголошуючи їх, передбачав повне й незворотнє викоренення номенклату ри. Чимало діячів екстремістського спрямування сприйняли ці слова як керівництво до радикальних дій, насильства. Істини публічно вимагали представники всіх політичних сил, часто пропонуючи свої інтерпретації «ніжної революції». Час від часу з’являлися твердження або натяки на те, що 1989 року мав місце «заколот» або хтось дирегував подіями, викорис товуючи брудні прийоми. Учасниками «заколоту», безперечно, проголошу вались опоненти, яким у провину ставилися всі труднощі й проблеми перехідного періоду37. З плином років термін «революція» почав поступово відступати на задній план; натомість у Центральній Європі все частіше говорили про «зміни», «трансформацію», «переворот» або просто «1989 р.» Відсутність катарсису – одна з причин того, чому 1989 р. так хутко стерся у пам’яті людей. Серед країн, для яких цей рік позначив справжні зміни, лише Чехія наразі святкує 17 лис - то пада як національне свято. З тієї самої причини й західним спосте рі гачам вельми непросто було називати ці події «революцією», хіба що додаючи яко- гось прикметника на кшталт «договірна». Однак масштаб змін – політич них, економічних, суспільних, культурних – плюс стрімкість утілення в життя роб- лять кожне інше слово на їх окреслення дивним і навіть тенденційним38. Донині предметом принципової дискусії залишається питання про причини революцій у Чехословаччині та інших країнах регіону, від тієї чи Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення 81 іншої відповіді на яке залежить загалом розуміння суті регіональних подій 1989-1991 рр.: були ці події переворотом верхівки, інспірованим до того ж іззовні, або все-таки вони являли собою антитоталітарні революції самого народу, а не лише змову вузької групи дисидентські налаштованої інтелігенції. Більшість сучасних дослідників, не відкидаючи важливої ролі зовнішнього чинника (особливо радянської політики), виходять із визначення суті цих подій як саме революцій, безпосереднім результатом яких став новий державний і суспільний устрій, причому такого роду революцій, які виявилися новим словом у теорії зміни суспільно-політичних систем і в практичній реалізації подібної зміни39. Цей висновок, безперечно, стосується й чехословацької «оксамитової революції», що являла собою своєрідний вияв «творчості мас», із результатами, складно прогнозованими навіть найдосвідченішими аналітиками в Білому домі чи Кремлі – наскільки б потужною не уявлялася нібито залучена там «рука»40. Один із найпоширеніших закидів стосовно подій 1989 р.– навіть тих, хто погодився, що це таки були революції – полягає в тому, що вони не породили нових великих ідей чи форм урядування (на відміну від американської, російської чи французької революцій). Натомість завдяки їм утворилися держави, чиї лідери та населення прагнуть бути схожими на західні ринкові демократії. Ця обставина робить постреволюційні зміни радше неминучими, а захоплення перед 1989 р. дещо зайвим. Окрім того, його описи, на жаль, донині більше містифікують, аніж пояснюють. Навіть науковці, які дуже добре знають регіон, удаються до ірраціональних пояснень того, яким чином у комуністичному блоці зародилися демократія й свобода. Вони пишуть про 1989 р. як про «рік чудес», «коли влада народу» «освітила ніч», забуваючи, що перша-ліпша революція не є одномоментним актом, вона вимагає не лише відповідного балансу об’єктивних і суб’єктивних чинників, а й неабияких зусиль її ідеологів і виконавців41. Незважаючи на численні дискусії, що точаться навколо подій «осені народів» кінця 1980-х років (популярний вислів, покликаний нагадувати «весну народів» 1848 р.), їх передумов, характеру та наслідків, учасники яких наразі не дійшли згоди з багатьох питань, практично одностайною є думка, що ці події сприяли зміні суспільного устрою в країнах Центрально- Східної Європи під час «шокової» лібералізації та геополітичної орієнтації. Серед обставин, що підштовхували до відносно швидкого краху тоталітарної системи називають зокрема факт наявності тут більш чи менш значних залишків громадянського суспільства, певних його традицій і структур, високий ступінь готовності населення до перемін, поширене в різних прошарках переконання в необхідності глибоких реформ, які відкидалися догматично налаштованою владою, тотальне падіння автори тету правлячих комуністичних партій, економічні негаразди, а також «чинник Горбачова»42. 82 Світлана Мотрук Водночас звертається увага на те, що всі без винятку країни регіону на почат ковому етапі посткомуністичних перетворень пережили найсерйоз - нішу системну кризу. Для цього періоду характерні численні конфлікти, по- стійні пере становки на політичній сцені, розпад федерацій, а також болючий син дром «зраджених сподівань», який змушував багатьох ствер джувати, що 1989 р. – то не революція, а лише «трансформація» – мирний перехід від однієї системи до іншої. У силу регіонального або – в розмірах світу – на- віть локального масштабу ця системна трансформаційна криза не мала від- крито гострого за гального характеру, але заклала підвалини пере ходу до нової якості суспіль ного розвитку в східноєвропейських країнах. Кризові явища мали не перма нент ний, а циклічний характер й часто приводили до зміни моделі державної політики (наприклад, у Чехії з правоконсервативної на лівоцентристську). У дру гій половині 1990-х років оновлені демократії регіону вступили до завершального етапу посткомуністичних перетворень, який у чехів і словаків після невдалого по шу ку консенсусу з кардинальних проблем розвитку федерації та «оксами тового розлучення» тривав з 1993 р. вже в рамках самостійних держав43. Отже, упродовж майже чотирьох десятиліть, перекидаючись із однієї країни Центрально-Східної Європи на іншу, хвиля за хвилею прокочувалися гострі політичні, економічні й соціальні кризи. Їх причини, передусім, поля- гали у першоджерелах того шляху розвитку, який під тиском низки зовнішніх і внутрішніх чинників був нав’язаний народам цих країн, в тому числі чехам і словакам. Досвід суспільно-політичного розвитку Чехословач чини у другій половині XX ст. загалом і події 1948, 1968, 1989 рр. зокрема мають особли- вий інтерес для розуміння суті повоєнних режимів радянського зразка в краї- нах регіону та спроб їх демократичної трансформації. Беручи до уваги неабияку актуалізацію цього досвіду на сучасному етапі та комплексно аналізуючи його, варто усвідомлювати, що з перебігом часу все очевиднішою стає перевірена на практиці істина: минуле є полем битви сучасників, які свої проблеми часто одягають в історичні костюми44. Тому тільки максимально фундовані й суворо об’єктивні наукові дослідження, незалежно від їх кон’юн- ктурного сприйняття в тій чи іншій країні, в кінцевому рахунку витримують перевірку часом і не піддаються моральній девальвації. 1 Авторитарные режимы в Центральной и Восточной Европе (1917-1990 гг.). Цен траль- но европейские исследования. – М., 1999. – Вып. 1; Волков В.К. Узловые проблемы новей - шей истории стран Центральной и Юго-Восточной Европы. – М., 2000; История анти ком - мунистических революций конца ХХ века: Центральная и Юго-Восточная Европа. – М., 2007. – С.280-324; Марьина В.В. Чехословацкая, чешская и словацкая историография до и после «бархатной революции» 1989 г.// Новая и новейшая история. – 2002. - № 1. – С. 56- 79; Мотрук С.М. Нові тенденції у розвитку чеської та словацької історіографії в 90-х роках ХХ ст. // Історія та історіографія в Європі: Зб. наук. праць. – К., 2003. – Вип.1-2. – С.72-80. Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення 83 2 Чехия и Словакия в ХХ веке: Очерки истории: В 2 кн. – М., 2005. – Кн.2. – С.503- 504; Malé dejiny velk’ých udalostí v Česko(a)Slovensku po roku 1948, 1968, 1989. - Brati- slava, 2005.- D.1-2. 3 Вовканич І.І. Чехословачина в 1945-1948 роках: Нарис історії перехідного періоду. – Ужгород, 2000; Восточная Европа в документах российских архивов. 1944-1953 гг. – М.-Новосибирск, 1997-1998. – Т.1-2; Barnovský M. Na ceste k monopolu moci. Mocen- skopolitické zápasy na Slovensku v rokoch 1945-1948. – Bratislava, 1993; Kaplan K. Pravda o Československu, 1945-1948. – Praha, 1990. 4 Вовканич І.І., Свєженцева О.І. Трансформаційні процеси в Чехословаччині в умовах радянської блокової політики на рубежі 40-50-х рр. ХХ ст. // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – К., 2009. – Вип.18. – С.89; Тоталитаризм. Исторический опыт Восточной Европы. «Демократическое интермеццо» с коммунистическим финалом. 1944- 1948. – М., 2002. – С.88-112; Kaplan K. Nekrvavá revoluce. - Praha, 1993. – S. 42. 5 Марьина В.В. Февраль 1948 г. в Чехословакии. Современное видение проблемы // Вопросы истории. – 1998. - №6; Февраль 1948 г. Москва и Прага. Взгляд через полвека. – М., 1998. 6 Постоловський Р.М., Пугач Є.П., Страшнюк С.Ю. Встановлення тоталітарних режимів у країнах Центральної та Південно-Східної Європи (1944-1953): Хрестоматія. – Х., 2000. – С.179. 7 Цит. за: Шел З. Клемент Готвальд в феврале 1948 года. – Прага, 1972. – С.49, 57. 8 Чехия и Словакия в ХХ веке… - С.75; Hanzlík F. Únor 1948: výsledek nerovného zápasu. - Praha, 1997. - S.250. 9 Československá revoluce v letech 1944-1948. - Praha, 1966; Ораt J. O novou demokra- cii. 1945-1948. - Praha, 1966; Přispěvky k dějinám KSČ. – 1966. - №3. 10 Спор вокруг Февраля // Известия. – 1990. – 27 февраля. 11 Kaplan K. První povalečná vlada. Komentované dokumenty // K ustavnímu vývojí v Českých zemích a na Slovensku v letech 1938-1948. - Praha, 1992; Tři roky: Přehled a do- kumenty k československé politice v letech 1945-1948. - Praha, 1991. 12 Historické kořeny zápasu o novou levicovou stranu // Rudé právo. – 1990. – 18. září. 13 Kaplan K. Pět kapitol o Únoru.- Praha, 1997. – S.355-356. 14 Вандич П. Ціна свободи. Історія Центрально-Східної Європи від середньовіччя до сьогодення: Пер. з англ. – К., 2004. – С.302, 305. 15 Вовканич І.І. Чехословачина в 1945-1948 роках. – С.143; История южных и за- падных славян: В 2 т. Учебник. – Т.2. Новейшее время. – М., 1998.– С.233-234; Чорней П., Покорны Й. Краткая история Чешских земель до 2004 года. – Прага, 2006. – С.67. 16 Чехословакия конца 60-х годов. Социализм с человеческим лицом: Реф. сб. – М., 1991; Kaplan K. Kořeny československé reformy 1968. – Brno, 2000-2002. 17 Чехия и Словакия в ХХ веке… - С.168-169. 18 Цит. за: Вандич П. Вказ. праця. – С.317. 19 Валента И. Советское вторжение в Чехословакию: Пер. с англ. – М., 1991. – С.205- 206, 245-246; Марьина В.В. Пражская весна 1968 года: к вопросу о международном ре- зонансе (по опубликованным в ЧР документам и материалам чешского журнала «Sou- dobé dějiny»)// Славяноведение. – 2008. - №3. – С.22-40; Орлик И.И. Запад и Прага в 84 Світлана Мотрук 1968 г. По документам архива МИД Чешской Республики // Новая и новейшая история. – 1996. - №3. – С.3-20. 20 Завоевания социализма отстояли в борьбе: Документы, статьи и материалы об опы - те борьбы Компартии Чехословакии против контрреволюционных и правооппортунис - тических сил, за ликвидацию политического кризиса в партии и обществе 1968-1969 гг., за дальнейшее строительство социализма в ЧССР. – М., 1981. – С.15, 17, 25. 21 Страшнюк С.Ю., Пугач Є.П. Політичні кризи та антитоталітарні рухи у країнах Східної Європи (50-80-ті роки ХХ ст.). – Х., 1998. – С.208-209. 22 Дмитрук В.І. Події в Чехословаччині 1968 р.: спроба історіографічного аналізу // Історія України. Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей. – К., 2003. – Вип.22-23. – С.264-287; Латыш М.В. «Пражская весна» 1968 г. и реакция Кремля. – М., 1998. – С.2- 6; Марьина В.В. Пражская весна 1968 года…– С. 22; Пихоя Р.Г. Чехословакия, 1968 год. Взгляд из Москвы. По документам ЦК КПСС// Новая и новейшая история. – 1994. - № 6. – С. 3-20; 1995. - № 1. – С. 34-48; Československo roku 1968. – Praha, 1993. – D. 1-2. 23 Зарицький О.М. Вацлав Гавел. Політичний портрет. - К., 2009. - С.45; Смерть «Пражской весны». Внутренний спор двух сект или попытка реформировать общество // Киевские Ведомости. – 1994. – 17 августа; Чехия и Словакия в ХХ веке… - С.221-230. 24 Гавел В. Заочный допрос: Разговор с Карелом Гвиждялой: Пер. с чеш. – М., 1991. – C.99-100. 25 Havel V. O lidskou identitu. - Praha, 1990. – S.440. 26 Латыш М.В. Указ. соч.– С.379. 27 Дмитрук В.І. Вказ. праця. – С.272-273; Валента И. Указ. соч. – С.250-256; Чорней П., Покорны Й. Указ. соч.- С.72-77. 28 Власть – общество – реформы: Центральная и Юго-Восточная Європа. Вторая по- ловина ХХ века. – М., 2006. – С.259-326; November 1989 a Slovensko: Chronologia a do- kumenty (1985-1990). – Bratislava, 1999. – S.206; Otáhal M. Normalizace 1969-1989. Přispěvek ke stavu bádaní. - Praha, 2002. – S.5-10. 29 Вандич П. Вказ. праця. – С.332. 30 История антикоммунистических революций конца ХХ века… – С.193. 31 Коровицына Н.В. Самая «бархатная» революция: «чешский человек» на фоне общественных перемен // Славяноведение. – 2000. - № 3. – С.16; Možný I. Proč tak snadno... Nekteré rodinné důvody sametové revoluce. - Praha,1991. - S.8. 32 Vedení KSČ o disentu a opozici: Dokumenty z ledna 1986 – října 1989. - Praha, 1999. – S.39; Otáhal M. Opozice, moc, společnost 1969-1989. Příspěvek k dějinám «normalizace» v Československu. – Praha, 1994. – S.70. 33 Приходько В.О. «Ніжна революція» в Чехословаччині та формування нової внутрішньої і зовнішньої політики країни. – Ужгород, 1999; Deset pražských dnů. 17-27. listopad 1989: Dokumentace. – Praha, 1991. 34 Z výzkumu veřejného mínení v době sametové revoluce//Sociología.-1990.- №5.- S.539. 35 Situační zprávy ústředního aparátu KSČ (20. listopadu - 1. prosince 1989). - Praha, 1995. - S.105. 36 Burianek J., Šubrt J. The Exhausted or Parient Society? On the Human Potential in the Process of Social Change // Crossroads of Transition. - Praha, 1995. – P.115. Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення 85 37 Загадки «бархатной революции» // Megapolis-EXPRESS. – 1991. – 3 января; Черных Е. Кто гладит против шерсти бархатную революцию // Комсомольская правда. – 1992. – 21 августа. 38 Кені П. Карнавал революції. Центральна Європа 1989 року: Пер. з англ. – К., 2006.- С.39, 412.; Měchyř J. Velký převrat či snad revoluce sametová?: Nekolik informací, poznámek a komentářů o naší takřečené něžné revoluci a jejích osudech, 1989-1992. – Praha, 1999. – S.3- 5; Suk J. «Listopad´89» a věc revoluce. Jaká revoluce se v Československu na přelomu let 1989/1990 odehrála? // Po stopách nedávné historie: Sborník k 75. narozeninám dok. Karla Kaplana. – Brno, 2003. – S.343-351. 39 История антикоммунистических революций конца ХХ века… – С.7-9, 17-23; Цен- тральноевропейские страны на рубеже ХХ-ХХІ вв. Аспекты общественно-политиче- ского развития. Историко-политологический справочник. – М., 2003. – С.6-7. 40 Задорожнюк Э.Г. «Бархатная» революция в Чехословакии глазами американских дипломатов // Славяноведение. – 2006. - №6. – С.56; 41 Кені П. Вказ. праця. – С.22, 413. 42 Мусатов В.Л. Метаморфозы политики Горбачева в отношении стран социалисти - чес кого содружества // Славяноведение. – 2009. - №4. – С.3-18; Революции 1989 года в стра- нах Центральной (Восточной) Европы. Взгляд через десятилетие. – М., 2001. – С.30-34. 43 Демократические революции в Центральной и Восточной Европе: 10 лет спустя… // Новая и новейшая история. – 2000. - №2. – С.90-105; Кені П. Вказ. праця. – С.11; Яж- боровская И.С. Глобализация и опыт трансформации в странах Центральной и Юго- Восточной Европы. – М., 2008. – С.20-23. 44 Див.: Панек Я., Пешек И. Историки против насилия над историей. Точка зрения Содружества историков Чешской Республики // Славяноведение. – 2003. - №1. – С.43-72. В статье отображено современное видение опыта общественно- политического развития Чехословакии во второй половине ХХ в. в целом и событий 1948, 1968, 1989 гг. в частности, что представляет собой особенный интерес для понимания сущности послевоенных режимов советского образца в странах Центрально-Восточной Европы и попыток их демократической трансформации. Ключевые слова: Чехословакия, общественно-политическое развитие, политические кризисы. The article deals with the modern seeing of experience of social and political development of Czechoslovakia in the second half of the XX century on the whole and events 1948, 1968, 1989 in particular, that has the special interest for un- derstanding of essence of the post-war modes of soviet standard in Central and Eastern European countries, attempts of their democratic transformation. Key words: Czechoslovakia, social and political development, political crises. 86 Світлана Мотрук
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40629
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0020
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-28T14:59:31Z
publishDate	2010
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Мотрук, С. 2013-01-20T18:58:16Z 2013-01-20T18:58:16Z 2010 Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення / С. Мотрук // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 71-86. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. XXXX-0020 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40629 У статті представлено сучасне бачення досвіду суспільно-політичного розвитку Чехословаччини у другій половині XX ст. загалом і подій 1948, 1968, 1989 рр. зокрема, що має особливий інтерес для розуміння суті повоєнних режимів радянського зразка в країнах Центрально-Східної Європи і спроб їх демократичної трансформації. В статье отображено современное видение опыта общественно-политического развития Чехословакии во второй половине ХХ в. в целом и событий 1948, 1968, 1989 гг. в частности, что представляет собой особенный интерес для понимания сущности послевоенных режимов советского образца в странах Центрально-Восточной Европы и попыток их демократической трансформации. The article deals with the modern seeing of experience of social and political development of Czechoslovakia in the second half of the XX century on the whole and events 1948, 1968, 1989 in particular, that has the special interest for understanding of essence of the post-war modes of soviet standard in Central and Eastern European countries, attempts of their democratic transformation. uk Інститут історії України НАН України Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки Славістичні студії Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення Political crisis in Czechoslovakia in the second half of the twentieth century: present day examining Article published earlier
spellingShingle	Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення Мотрук, С. Славістичні студії
title	Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення
title_alt	Political crisis in Czechoslovakia in the second half of the twentieth century: present day examining
title_full	Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення
title_fullStr	Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення
title_full_unstemmed	Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення
title_short	Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення
title_sort	політичні кризи в чехословаччині другої половини хх ст.: погляд із сьогодення
topic	Славістичні студії
topic_facet	Славістичні студії
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40629
work_keys_str_mv	AT motruks polítičníkrizivčehoslovaččinídrugoípolovinihhstpoglâdízsʹogodennâ AT motruks politicalcrisisinczechoslovakiainthesecondhalfofthetwentiethcenturypresentdayexamining

Політичні кризи в Чехословаччині другої половини ХХ ст.: погляд із сьогодення

Репозитарії

Схожі ресурси