Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр.
Статтю присвячено проблемі формування англо-американських відносин наприкінці ХІХ ст. Зокрема досліджено діяльність посла США у Великобританії Джона Хея та його роль у встановленні порозуміння між обома країнами....
Gespeichert in:
| Datum: | 2010 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Schriftenreihe: | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40632 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. / М. Бур’ян, Т. Богданова // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 107-118. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40632 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-406322025-02-09T15:48:54Z Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. USA Ambassador to Britain John Hay and the development of Anglo-American relations in the 1897-1898 Бур’ян, М. Богданова, Т. Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин Статтю присвячено проблемі формування англо-американських відносин наприкінці ХІХ ст. Зокрема досліджено діяльність посла США у Великобританії Джона Хея та його роль у встановленні порозуміння між обома країнами. Статья посвящена проблеме формирования англо-американских отношений в конце ХІХ в. В частности исследована деятельность посла США в Великобритании Джона Хэя и его роль в установлении взаимопонимания между двумя странами. This article is devoted to the problem of forming English-American Relations at the end of 19th centuries. Especially, to explore the role of ambassador of USA in Great Britain John Hay contribution to the case of establishment friend relations between two countries. 2010 Article Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. / М. Бур’ян, Т. Богданова // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 107-118. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. XXXX-0020 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40632 uk Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин |
| spellingShingle |
Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин Бур’ян, М. Богданова, Т. Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки |
| description |
Статтю присвячено проблемі формування англо-американських відносин наприкінці ХІХ ст. Зокрема досліджено діяльність посла США у Великобританії Джона Хея та його роль у встановленні порозуміння між обома країнами. |
| format |
Article |
| author |
Бур’ян, М. Богданова, Т. |
| author_facet |
Бур’ян, М. Богданова, Т. |
| author_sort |
Бур’ян, М. |
| title |
Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. |
| title_short |
Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. |
| title_full |
Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. |
| title_fullStr |
Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. |
| title_full_unstemmed |
Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. |
| title_sort |
посол сша у великій британії джон хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40632 |
| citation_txt |
Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. / М. Бур’ян, Т. Богданова // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 107-118. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
| series |
Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки |
| work_keys_str_mv |
AT burânm posolsšauvelikíjbritaníídžonhejírozvitokangloamerikansʹkihvídnosinu18971898rr AT bogdanovat posolsšauvelikíjbritaníídžonhejírozvitokangloamerikansʹkihvídnosinu18971898rr AT burânm usaambassadortobritainjohnhayandthedevelopmentofangloamericanrelationsinthe18971898 AT bogdanovat usaambassadortobritainjohnhayandthedevelopmentofangloamericanrelationsinthe18971898 |
| first_indexed |
2025-11-27T16:26:49Z |
| last_indexed |
2025-11-27T16:26:49Z |
| _version_ |
1849961544802107392 |
| fulltext |
Михайло Бур’ян, Тетяна Богданова
ПОСОЛ США У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ ДЖОН ХЕЙ І РОЗВИТОК
АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКИХ ВІДНОСИН У 1897-1898 рр.
Статтю присвячено проблемі формування англо-американських
відносин наприкінці ХІХ ст. Зокрема досліджено діяльність посла США у
Великобританії Джона Хея та його роль у встановленні порозуміння між
обома країнами.
Ключові слова: Джон Хей, зовнішня політика США, Білий Дім,
Уайтхолл, Далекий Схід, міжнародні відносини.
Проведення експансіоністської політики США в далекосхідному регіоні
та, як наслідок, проголошення доктрини «відкритих дверей» у Китаї,
нерозривно пов’язано з ім’ям Джона Хея (1838-1905). Цей відомий
дипломат і державний діяч у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
обіймав важливі посади, зокрема був послом США у Великій Британії та
очолював Державний департамент у 1898-1905 рр. Йому вдалося не лише
зміцнити відносини Вашингтона з європейськими країнами, особливо з
Великою Британією, а й істотно посилити позиції своєї держави на
міжнародній арені.
Історіографія проблеми формування зовнішньополітичної доктрини
Сполучених Штатів наприкінці ХІХ ст. достатньо численна1. До неї
належать і праці, присвячені діяльності Джона Хея як політика та
літератора. Передусім це дослідження Т. Деннетта, К. Клаймера, Л. Сірза,
В. Таера та ін.2.
Разом із тим, роль Джона Хея у формуванні та здійсненні американської
політики відносно Великої Британії вивчена, з нашого погляду, ще
недостатньо. Саме тому можна зробити висновок про необхідність
додаткового аналізу джерел і літератури для більш повного відтворення
картини формування міжнародних відносин на зламі ХІХ-ХХ ст.
Майбутній державний секретар США Джон Мільтон Хей народився
8 жовтня 1838 р. у м. Варсаві, штат Іллінойс. Після закінчення школи юнак
перебрався до Пітцфілда на запрошення свого дядька Мільтона Хея,
адвоката за фахом, який активно займався політикою і був досить
впливовою людиною у своєму штаті. Саме дядько наполіг на тому, аби Джон
здобував освіту в Броунівському університеті у м. Роуд Айленді3.
Після закінчення навчання в університеті 1858 року Джон студіював
право у Спрінгфілдському коледжі. 1860 року Мільтон Хей запросив його
на роботу до свого офісу помічником4. Фірма займалась юридичними
питаннями та вела справи різноманітних торгових підприємств. Це була
одна з найавторитетніших та найуспішніших адвокатських контор на Заході.
Ще у 40-х роках ХІХ ст. серед її партнерів значилися А. Лінкольн, Дж.
Палмер, Ш. Каллом та ін.5. У 50-х роках Мільтон Хей співпрацював із
фірмою «Лінкольн енд Херндон», яка розташовувалася поряд6, тому не
дивно, що серед її клієнтів були відомі політичні й державні діячі. Дж. Хей
отримав гарну нагоду реалізувати свій потенціал у світі великої політики,
куди йому відчинялися двері завдяки новим знайомствам. Сам Лінкольн
досить часто з’являвся в офісі й неодноразово давав молодому юристові
корисні поради. Кмітливий Джон, якому на той час виповнилося лише
двадцять два роки, сподобався Лінкольну. 1860 року після перемоги на
виборах той запросив юнака до Вашингтона як «відданого друга та надій -
ного компаньйона»7. Після інавгурації у березні 1861 р. Дж. Хей отримав
посаду помічника особистого секретаря глави держави Дж. Ніколая.
Діяльність Дж. Хея на цій посаді була достатньо різноманітною. Він
допомагав Ніколаю у веденні кореспонденції президента, відповідав на
листи, зустрічався із відвідувачами Білого Дому, підтримував контакти з
політичними і громадськими діячами тощо8. Окрім того, Джон став прак -
тично частиною родини Лінкольна, адже постійно знаходився поруч та
спілкувався з його дружиною і дітьми. Тому після трагічної смерті
президента у квітні 1865 р. він не лише втратив свою посаду через зміну
керівництва держави (1865 року до влади прийшов демократ Ендрю
Джексон), а й залишився без друга й порадника. Єдиною втіхою був той
факт, що нова адміністрація залишила для Хея можливість займатися
дипломатією. Так, 1865 року його було призначено на посаду секретаря
посольства США у Парижі. Це дало змогу Дж. Хею протягом двох років
поподорожувати і познайомитися зі світом, міжнародним бізнесом, а також
стало школою політичного виховання. 1867 року державний секретар
Уїльям Сьюорд (1861–1869 рр.) відправив його до Відня на посаду
повіреного у справах США в Австро-Угорщині. Через два роки Хей виру -
шив до Іспанії як перший секретар американського посольства9.
Одразу після повернення 1870 року Джона Хея до Нью-Йорка Уайтелоу
Рейд, головний редактор «Нью-Йорк Трібьюн», запропонував йому посаду
журналіста в газеті, що на той час займала лідируючі позиції серед періо -
дич них видань10. Джон прийняв пропозицію Рейда, з яким був знайомий ще
під час свого перебування у Вашингтоні. Досвідченість у справах політики
та дипломатії допомогла йому стати відомим аналітиком, який у своїх стат -
тях висвітлював важливі проблеми тогочасного суспільства й міжна родних
відносин. Згодом, обіймаючи посаду посла США у Лондоні, він підкрес -
лював значення отриманого ним журналістського досвіду. «Бути послом, –
констатував Хей, – це, по суті, майже те саме, що бути редактором»11.
108 Михайло Бур’ян, Тетяна Богданова
В останній рік своєї співпраці з виданням «Нью-Йорк Трібьюн» Дж. Хей
одружився з донькою успішного фінансиста Амази Стоуна та переїхав до
м. Клівленда, штат Огайо, де почав займатися бізнесом разом із тестем12.
Цей період його життя відзначився не лише досягненням успіху в
фінансових справах (завдяки підтримці та порадам Амази Стоуна в галузі
інвестицій у залізничне будівництво та операцій з нерухомістю), а й
знайомством із промисловими магнатами К. Вандербільтом, Дж. Куком та
Дж. Гоулдом13. Серед його друзів з’явилися також представники політичної
еліти – Дж. Гарфілд, У. Мак-Кінлі, М. Ханна та Р. Хейс, які відіграли
вирішальну роль у подальшому становленні Хея на політичній арені,
зокрема сприяли його поверненню до уряду14. 1878 року Хея призначено на
посаду асистента державного секретаря президента Ратерфорда Хейса
(1877–1881 рр.).
Неабияке враження на Хея справила його перша подорож до Лондона:
«Лондон – найдивовижніший світовий феномен... Велика Британія – най -
чудовіша країна, яку я коли-небудь бачив. Духом ввічливості та порядку,
старанності та кмітливості насичене все повітря», – згадував він у своєму
листі до місіс Стоун15. Асистент державного секретаря не лише отримав
естетичне задоволення, а й став ще більшим прибічником англо-
американського союзу.
Проте справжній злет дипломатичної кар’єри Джона Хея розпочався із
приходом до влади президента Уільяма Мак-Кінлі (1897–1901 рр.).
Протягом усієї підготовки до президентських виборів Хей виконував
важливі доручення впливового промисловця та «боса» республіканської
партії Маркуса Алонзо Ханни. Його головним завданням було досягти
порозуміння із політиками різних штатів та отримати їхню згоду на обрання
Мак-Кінлі президентом США16. Уже майже одразу після інавгурації
останнього Хея призначено послом Сполучених Штатів у Великій Британії.
Традиційно ця посада вважалася однією з найпрестижніших та
найвідповідальніших. Наприкінці ХІХ ст. її значення ще більше зросло.
Незважаючи на те, що правлячі кола США, як і раніше, дотримувалися
політики ізоляціонізму17, число прихильників цієї зовнішньополітичної
доктрини поступово почало скорочуватись. На порядок денний стала
активізація експансіоністського зовнішньополітичного курсу Вашингтона.
За цих умов необхідно було уникнути загострення відносин із головним
суперником – Великою Британією18. Саме тому відомий англофіл Джон Хей
виявився дуже потрібним. До того ж серед його друзів уже було чимало
прихильників англо-американського зближення: міністр колоній Джозеф
Чемберлен, британський посол у Вашингтоні Джуліан Паунсфот, майбутній
прем’єр-міністр Великої Британії Артур Бальфур, відомий дипломат і
секретар британського посольства у Вашингтоні Сесіль Спрінг Райс,
Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. 109
впливовий юрист та майбутній посол Великої Британії у США Джеймс
Брайс, видатний представник британської інтелектуальної еліти Редьярд
Кіплінг та ін.19.
Дж. Хей очолив посольство США у Великій Британії в травні 1897 р.20.
Значне зростання рівня економічного розвитку Сполучених Штатів
змушувало американців шукати нові ринки збуту своєї продукції, зокрема
на Далекому Сході. Окрім того, і Велика Британія, і США були зацікавлені
у взаємній підтримці. Особливо це було вкрай важливо для Вашингтона, що
знаходився на порозі війни проти Іспанії21. Загострення відносин із
Німеччиною, Францією та Росією спонукало й Велику Британію перейти
від ізоляціонізму до активного пошуку союзників22. У такій ситуації Джон
Хей виявився дійсно «потрібною людиною у потрібному місці».
На той час в англо-американських відносинах негайного вирішення
потребували питання не політичного, а економічного характеру. Правлячі
кола обох країн спрямували свої зусилля на розв’язання двох проблем:
полювання на Командорських островах та біметалізму23. Суть першої
полягала у несанкціонованому полюванні громадянами Канади на території,
що належала Сполученим Штатам і Росії. Інтереси канадської сторони на
міжнародній арені представляла Велика Британія. Інша проблема виникла
через існування у США відмінного від інших європейських держав
грошового стандарту – біметалізму, згідно з яким роль валютного металу
виконували одночасно і золото, і срібло. Правлячі кола обох країн розуміли,
що якщо не вирішити ці питання, то в подальшому це призведе до значних
матеріальних збитків і до загострення й без того суперечливих відносин між
Лондоном і Вашингтоном.
Реалізація цих завдань співпала з дуже важливою подією в історії
Великої Британії. Свій 60-літній ювілей відзначала королева Вікторія.
З одного боку, це ускладнювало ситуацію, оскільки увага Уайтхоллу була
зосереджена на Букінгемському палаці, а не на міжнародних відносинах,
але з іншого – це створювало сприятливі умови для розв’язання існуючих
проблем у неформальній обстановці. Щойно призначений посол США мав
враховувати всі аспекти ситуації, що склалася.
Представники Білого Дому сподівались отримати підтримку від керів -
ників європейських держав, які прибули привітати Її Величність. У відпо -
відь на запрошення Уайтхоллу Вашингтон планував відрядити
американську делегацію на чолі з адміралами Дж. Міллером та К. Майл -
зом. Вони мали порозумітися з англійською стороною та досягти
консенсусу в дискусійних питаннях. Рішення королеви про присутність на
святкуванні лише по одному представнику від кожної країни змусило
президента Мак-Кінлі переглянути попередні плани. До Лондона
направили власника «Трібьюн» У. Рейда, який під час президентської
110 Михайло Бур’ян, Тетяна Богданова
кампанії 1896 р. активно агітував на сторінках своєї газети за майбутнього
президента. Рейд мав певний політичний досвід: у 1889–1892 рр. він
обіймав посаду посла США у Франції, а 1892 року був претендентом на
посаду віце-президента24. Джон Хей підтримав вибір Мак-Кінлі. Як голова
дипломатичного представництва він мав координувати дії Рейда та
інформувати його про президентські вказівки. Діяльність Дж. Хея під час
перебування у Лондоні значною мірою сприяла успіху місії У. Рейда.
Американський посол справив на королеву неабияке враження і навіть
обмінявся із нею фотокартками з автографами25.
Після закінчення офіційних заходів, пов’язаних із ювілеєм королеви, Дж.
Хей взявся за виконання поставлених завдань. Насамперед це стосувалося
непорозумінь у морському полюванні в Беринговому морі. Ця проблема
мала місце ще за часів президентства Гровера Клівленда (1893-1897 рр.)26.
Суперечка полягала у несанкціонованому полюванні на морських котиків,
які кожного літа припливали до Прібиловських і Командорських островів на
Півночі Тихого океану, що належали Сполученим Штатам й Росії. Оскільки
ця галузь була досить прибуткова, то приваблювала інші держави, зокрема
Канаду. Саме цей факт і викликав невдоволення Вашингтона27.
Для урегулювання протиріч США на основі акта Конгресу від травня
1895 р. ініціювали створення комісії з чотирьох зацікавлених держав –
Японії, Росії, США й Великої Британії. Перші дві підтримали цю ідею, але
Уайтхолл не поспішав погоджуватись. Уряд Великої Британії розумів, що
Канада, як обвинувачувана сторона, не матиме права голосу й одразу буде
позбавлена тієї вигоди, яку отримувала з полювання28. Із приходом до влади
У. Мак-Кінлі цю проблему знову було винесено на порядок денний.
1897 року Вашингтон запропонував скликати міжнародну конференцію.
У процесі її проведення планувалось утвердити низку законопроектів, що
регламентували б суперечливі питання: об’єм дозволеного вилову, форми й
засоби полювання, а також визначення для полювання території. Цього разу
Сполучені Штати одночасно діяли на кількох «фронтах». Так, державний
секретар Джон Шерман (1897–1898 рр.) вів переговори із послом Великої
Британії у США Джуліаном Паунсфотом, який перебував у Вашингтоні, а
Хею було доручено відновити переговори із Форін оффісом. Американський
посол наполягав на укладенні хоча б тимчасової угоди, розраховуючи на
прийняття у майбутньому стабільнішого рішення. Також Дж. Хей звертав
увагу на необхідність скликання конференції для урегулювання морського
полювання у наступному сезоні. Ситуація загострювалася через
невизначеність рішення Великої Британії. За цих умов уряд Мак-Кінлі
відправив до Лондона колишнього державного секретаря Б. Гаррісона
(1889-1893) генерала Джона Фостера. У травні 1897 р. його призначено
головою Спеціальної місії у Лондоні29.
Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. 111
Фостер мав доповідати Вашингтону про перебіг подій у Лондоні
стосовно проблеми на Командорських островах. Хей прагнув домогтися
згоди від Великої Британії на скликання конференції. У серпні 1897 р. після
тривалих переговорів лорд Солсбері погодився на зустріч експертів від
Сполучених Штатів, Канади та Великої Британії. Проте і на цей раз
представники Великої Британії не з’явились. Згодом у своєму листі
Г. Адамсу Хей згадував: «Солсбері зауважив, що він пожартував, коли
погодився на участь у конференції»30. Американський посол розпочав
довготривалі переговори з представниками Канади, що продовжувалися
навіть за часи його перебування на посаді державного секретаря.
Незважаючи на те, що бажаного результату в переговорах з Великою
Британією так і не було досягнуто, зусилля Хея не були марними. У вересні
1897 р. все ж таки відбулася міжнародна конференція, на якій підписано
Угоду про охорону морських котиків – одну із перших угод у міжнародній
співпраці з охорони довкілля.
Наступним завданням на шляху порозуміння із Великою Британією
стало розв’язання проблеми біметалізму. Довготривале існування цього
виду металевого грошового обігу було особливістю грошової системи
Сполучених Штатів Америки. Проте наприкінці ХІХ ст. більшість країн
світу усвідомили переваги монометалізму. Стало зрозуміло, що біметалізм
не відповідає вимогам розвинутого суспільства, суперечить природі грошей
як єдиного товару та загального еквіваленту, а золоті монети завдяки високій
вартості мають меншу вагу на відміну від срібла і тому зручніші для
використання. Саме тому на Паризькій мирній конференції 1867 р. золото
було визнано єдиною формою світових грошей. Незважаючи на це,
прихильникам біметалізму в США все ж вдалося частково відновити
чеканку срібла, а згодом домогтися його закупівлі казначейством. Лише
наприкінці 1893 р. адміністрація Г. Клівленда скасувала закон Шермана про
державну закупівлю срібла, але перемога прибічників цього металу на з’їзді
демократичної партії 1896 року створила додаткові труднощі для золота.
Президент У. Мак-Кінлі – прихильник біметалізму – опинився у складній
ситуації: він отримав перемогу під прапором єдиного обігу золота, а тому
мав задекларувати це у відповідних актах. Разом із тим глава держави
сподівався на збереження традиційного підходу31. Саме за цих непростих
умов перед послом США постала складна проблема порозуміння з урядом
Великої Британії.
За рішенням Конгресу від 3 березня 1897 р. до Європи була направлена
комісія у складі сенатора Е. Волкотта, колишнього віце-президента А.
Стівенсона та полковника Ч. Пейна для підписання міжнародної угоди щодо
біметалізму. Напередодні їхнього візиту Мак-Кінлі доручив Дж. Хею
зібрати інформацію про ставлення до цієї проблеми впливових політичних
112 Михайло Бур’ян, Тетяна Богданова
і громадських діячів Великої Британії. Президент покладав надію на те, що
посол підготує підґрунтя для взаємних домовленостей. Однак його
сподівання не виправдались: 20 травня 1897 р. У. Мак-Кінлі отримав звіт,
згідно з яким серед усієї політичної верхівки лише А. Бальфур (до речі,
майбутній прем’єр-міністр Великої Британії. - М.Б., Т.Б.) був не проти
срібла. Усі інші, у тому числі й міністр колоній Дж. Чемберлен, виявилися
прихильниками золотого стандарту. Незважаючи на це, президент не
відмовився від ідеї уникнути реформи будь-що. Спочатку представники
комісії відвідали Францію.
Улітку 1897 р. комісія Волкотта прибула до Лондона32. Там її, як з’ясу ва -
лося остаточно, зовсім не чекали. Незважаючи на те, що Хею все ж таки
вда ло ся організувати знайомство та безпосереднє спілкування пред став -
ників Сполучених Штатів із впливовими політичними й громадськими
діяча ми Великої Британії (серед яких відзначилися прем’єр-міністр
Р. А. Солсбері, міністр фінансів М. Хікс-Біч, міністр військово-морських
сил Г. Ф. Гошен, впливовий банкір і фінансист Ч. Ротшильд та ін.)33,
бажаного порозуміння досягнуто не було. Стосовно цього у листі Адамсу
від 20 жовтня 1897 р. Хей зауважив: «Перебування комісії у Лондоні не має
сенсу. Ставлення Уайтхоллу до біметалізму вельми негативне, що, з мого
погляду, частково пов’язано із нерозв’язаністю проблеми у Беринговому
морі. Велика Британія знає, що вона не права, а тому намагається уникнути
будь-якого союзу з нами, аби звільнити себе від відповідальності»34. Через
три роки, коли Хей займатиме уже посаду державного секретаря, уряд
Сполучених Штатів все ж буде змушений прийняти рішення про необхід -
ність єдиного золотого стандарту.
Загалом Дж. Хею вдалося успішно розв’язати усі порушені перед ним
завдання, згідно з планом, затвердженим ще до його відправки до Лондона.
Проте вже на початку 1898 р. відбулася подія, що змусила Хея відкоригувати
свої плани та перейти до вирішення тепер уже не економічних, а політичних
питань. Розпочалась іспансько-американська війна.
Як сказано вище, у другій половині 90-х років ХІХ ст. Сполучені Штати
значно активізували експансію в Тихоокеанському регіоні, ініціаторами якої
виступили впливові фінансисти з Уолл-Стріт і підприємці. Як зазначалося
в одному з офіційних американських видань, а саме в «Огляді світової
торгівлі за 1898 р.», «індустрія Сполучених Штатів досягла того рівня, коли
вона майже без ускладнень уже може забезпечувати своїми товарами значну
частину світу»35. Монополії, що охопили промисловість, транспорт, банків -
ську справу, почали визначати характер та напрям не лише внутрішньої, а
й зовнішньої політики36. Головну увагу американських монополістів
привернув і Китай як потенційний ринок збуту промислових виробів,
джерело сировини і вигідний об’єкт інвестування капіталу. У ділових колах
Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. 113
США «Цинська імперія почала займати провідне місце у мріях про майбутні
ринки для американської продукції»37. Проте, через слабкість військово-
морських сил Вашингтона спочатку було необхідно оволодіти важливою
військово-стратегічною базою на шляху до Піднебесної. Таким опорним
пунктом і мали стати Філіппінські острови, що на той час належали Іспанії.
Національно-визвольне повстання на Кубі, що тривало з 1895р. до
1898 р., та філіппінське повстання 1896 р. створювали для Сполучених
Штатів сприятливий момент. Офіційно підтримавши боротьбу народів цих
держав проти іспанського колоніального гніту, Вашингтон насправді
сподівався використати її у власних цілях. Джон Хей опинився в непростій
ситуації. З одного боку, він, як колишній секретар американського посоль -
ства у Мадриді, що мав добрі стосунки з іспанськими високопосадовцями,
був проти воєнних дій. З іншого, він мав виконувати накази Вашингтона,
який розумів, що активні воєнні дії можуть викликати невдоволення
європейських країн. За цих умов Джону Хею було доручено знайти
порозуміння з правлячими колами цих країн, і насамперед із британським
істеблішментом. У той час, коли керівництво Іспанії спрямувало свою увагу
на Кубу, Білий Дім скерував свою діяльність на вирішення долі Гавайських
і Філіппінських островів.
Ще за президентства Гровера Клівленда, який виступав за освоєння
внутрішнього ринку й був проти експансії у тихоокеанському регіоні,
торгово-промислові кола намагалися переконати уряд у необхідності
оволодіння Гавайськими островами. З приходом до влади Мак-Кінлі -
прямого ставленика Рокфеллера - їх бажання почали стрімко здійснюватися.
Улітку 1897 р. був підготовлений проект анексії Гаваїв, а наступного –ця
територія вже належала США. Проте найбільшу увагу Вашингтона
привертали Філіппіни як форпост на шляху до Китаю. Заступник міністра
фінансів США зазначав, що «Філіппіни займають сприятливе положення не
лише відносно тієї чи іншої країни Сходу, а відносно всього Сходу в
цілому...»38.
Готуючися до воєнних дій на території іспанської колонії, Сполучені
Штати розраховували на підтримку з боку Великої Британії, що напередодні
іспано-американської війни вже пішла назустріч Вашингтона у розв’язанні
конфлікту з Венесуелою. І хоча цей «акт доброї волі» Уайтхоллу не знімав
об’єктивних суперечок між обома країнами, це було свідченням прагнення
сторін до пом’якшення напружених відносин і співпраці у боротьбі проти
інших держав. Британський уряд схилявся до визнання переважаючого
впливу США у Карибському басейні та надання їм підтримки проти Іспанії
за умови відповідної допомоги проти Росії у справах Далекого Сходу39. Ці
політичні обставини Дж. Хей мав врахувати при побудові діалогу із
Лондоном.
114 Михайло Бур’ян, Тетяна Богданова
Після тривалих переговорів зі Спрінгом Райсом та лордом Солсбері
американський посол інформував Білий Дім про відсутність заперечень
щодо початку бойових дій з боку Сполучених Штатів. І хоча він розумів,
що Уайтхолл надає підтримку виключно із власних міркувань, він заспоко -
ював себе думкою про те, що «Велика Британія єдина з європейських країн,
яка не виступає принаймні відкрито ворожо проти США»40.
Приводом до бойових дій став вибух 15 лютого 1898 р. в Гавані амери -
канського броненосця «Мен». Користуючися моментом, уряд Мак-Кінлі
оголосив війну Іспанії. Через свої тісні зв’язки із торгово-промисловими
колами Хей, як і більшість бізнесменів, непокоївся, що війна не покращить
економіки, яка щойно почала відновлюватися після довготривалої економіч -
ної депресії 1893 р. Тим не менш, проаналізувавши ситуацію, що склалася
на Кубі, та усвідомивши, що війна неминуча, голова американського
посольства приступив до виконання вказівок свого керівництва41.
Головним завданням Дж. Хея стало отримання військової та фінансової
допомоги від Великої Британії для реалізації намірів Білого Дому42. І йому
це певною мірою вдалося. Не дарма у листі від 15 квітня 1898 р.,
адресованому сенатору Лоджу, він зазначав, що завдяки зміцненню
американо-англійських відносин можна буде на час війни «позичити»
британський флот43. Американський посол добре усвідомлював, що напруга
між США та Іспанією забезпечить слушний привід пом’якшити громадське
невдоволення його співвітчизників Великою Британією, якщо остання
підтримає намагання Вашингтона вирішити ситуацію на Кубі з вигодою для
себе44. Ще одним вагомим аргументом на користь англо-американського
зближення була поява на горизонті такого небезпечного супротивника, як
Німеччина, що також претендувала на Філіппіни.
Саме тому під час перебування в Лондоні Дж. Хей постійно закликав до
зміцнення союзу між двома державами. 21 квітня 1898 р. він виступив з
промовою «Співпраця у благодіянні», яка принесла йому загальне визнан -
ня45. Через два місяці у своєму виступі перед американською громадою у
Лондоні він навів кілька важливих аргументів на користь англо-амери -
канського зближення, серед яких одне із перших місць займала ідея про
«єдність англо-саксонських націй»46. При цьому, як зазначав біограф Хея
Лоренцо Сірз, головним мотивом діяльності майбутнього державного
секретаря було прагнення «зберегти те цінне у взаємовідносинах Вашинг -
тона та Лондона, що вже було у наявності, та добиватися більшого,
наскільки це буде можливо»47.
У червні 1897 р. Хей отримав доручення від Мак-Кінлі зустрітися зі
щойно призначеним послом США в Іспанії генералом С. Вудфордом, який
зупинився у Лондоні на шляху до Мадрида. Становище Вудфорда було
особливим: разом із донесеннями у державний департамент той доповідав
Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. 115
безпосередньо президенту. Після спілкування із Хеєм він у доповідній
записці на ім’я Мак-Кінлі зазначив непохитну віру останнього у те, що
іспано-американська війна, по-перше, сприятиме послабленню протиріч
між двома державами, а по-друге, може також стати чудовою нагодою для
піднесення авторитету США на міжнародній арені48. Цей звіт повідомляв
також і про відсутність заперечень з боку Великої Британії стосовно
експансіоністських планів Білого Дому. За цих умов покращення відносин
із Великою Британією, хоча й тимчасове, полегшило реалізацію планів
Білого Дому у встановленні контролю над головними тихоокеанськими
військово-морськими базами та, відповідно сприяло втручанню у вирішення
долі Цинської імперії.
Отже, перебування Джона Хея на посаді посла Сполучених Штатів
співпало з дебютом Вашингтона на міжнародній арені та відзначилося
встановленням «особливих відносин» із Великою Британією. Досягнення
порозуміння відносно полювання у Беринговому морі, прийняття єдиного
золотого грошового стандарту, надання фінансової допомоги Вашингтона
протягом усієї іспано-американської війни з боку Лондона, усе це сприяло
узгодженню дій обох держав. Хоча мотиви, що спонукали до такого
зближення, були різними.
Велика Британія, «блискуча ізоляція» якої ставала дедалі небезпечнішою
через швидке зростання торгово-промислового потенціалу конкурентів,
потребувала союзника у реалізації власних зовнішньополітичних планів.
США, що швидко набували військової та економічної могутності, не
збиралися обмежувати себе будь-якими офіційними угодами з Уайтхоллом,
і, якщо йшли на деякі поступки, то робили це, сповідуючи кожна свої
інтереси. Так, захоплення військово-морських баз у Тихому океані надало
б американському капіталу ключі від дверей Далекого Сходу. Саме з цим
завданням і довелося мати справу Дж. Хею, якому згодом судилося очолити
державний департамент США.
Загалом, розвиток англо-американського діалогу в досліджуваний період
урешті-решт сприяв послабленню позицій Великої Британії та подальшому
становленню Сполучених Штатів як світового лідера.
1 Аварин В. Борьба за Тихий океан, агрессия США и Англии, их противоречия и осво-
бодительная борьба народов. – М., 1952; Зубок Л.И. Очерки истории США (1877-1918).
– М., 1956; Иноземцев Н.Н. Внешняя политика США в эпоху империализма. – М., 1960;
Согрин В.В. Политическая история США, 17-20 вв. – М., 2001; Coolidge A. The United
States as a World Power. – New York, 1923.
2 Dennett T. John Hay. From Poetry to Politics. – New York, 1934; Thayer W. R. The Life
and Letters of John Hay. 2 vols. – Boston and New York, 1916; Haralson E.L., Hollander J. En-
cyclopedia of American Poetry: The Nineteenth Century. – London, 1998.
116 Михайло Бур’ян, Тетяна Богданова
3 Sears L. John Hay. Author & Statesman. – New York, 1915. - S. 5-10.
4 Ibid. - S. 23.
5 Dennett T. Op. cit. - С. 74.
6 Clymer K.J. John Hay. The Gentleman as Diplomat. – Michigan, 1975. - S. 31.
7 Sears L. John Hay. Author & Statesman. - S. 23-25.
8 Thayer W.R. American Statesman. John Hay. In two volumes. - Vol.1. – Boston & New
York, 1915. – S. 91.
9 Sears L. John Hay. Author & Statesman. - S. 36-40.
10 Thayer W.R. American Statesman… - S. 332.
11 Dennett T. Op. cit. - S. 186.
12 Thayer W.R. American Statesman… - S. 351.
13 Clymer K.J. Op. cit. - S. 44.
14 Sears L. John Hay. Author & Statesman. - S. 59.
15 Clymer K.J. Op. cit. - S. 87.
16 Ibid. - P. 58-59.
17 Аварин В. Указ. соч. - С. 15.
18 Sears L. Op. cit. - S. 79.
19 Dennett T. Op. cit. - S. 182.
20 Sears L. John Hay. Author & Statesman., - S. 75.
21 Dennett T. Op. cit. - S. 181
22 Фурсенко А.А. Борьба за раздел Китая и американская доктрина «открытых две-
рей», 1895-1900. – М.-Л., 1956. - С. 129-130.
23 Dennett T. Op. cit. - S. 186.
24 Ibid. - S. 192-193.
25 Sears L. John Hay. Author & Statesman. - S. 76.
26 Clymer K.J. Op. cit. - S. 107.
27 Dennett T. Op. cit.- S. 183.
28 Ibid. - S. 185.
29 Ibid. - S. 186.
30 Letters of John Hay and Extracts From Diary. - Vol. 3. – Washington, 1908. - С. 96.
31 Rhodes J. The McKinley and Roosevelt Administrations, 1897-1909. – Canada.: The
MacMillan Company, 1922. - С. 36
32 Dennett T. Op. cit. - S. 183.
33 Sears L. M. John Hay in London, 1897-1898// Ohio Historical Society, 7 april, 2008. –
Vol. 65. - Р. 359.
34 Letters of John Hay… - С. 100.
35 Горелик С. Б. Политика США в Маньчжурии в 1898-1903 гг. и доктрина «открытых
дверей». – М., 1960. - С. 12.
Посол США у Великій Британії Джон Хей і розвиток англо-американських відносин у 1897-1898 рр. 117
36 Там само. - С. 11
37 История дипломатии. Том ІІ. Дипломатия в новое время (1871-1914). – М., 1963. -
С. 388.
38 Фурсенко А.А. Указ. Соч. - С. 115.
39 История дипломатии. – Том ІІ. – С. 391-393.
40 Sears L. M. John Hay in London. - Р. 367.
41 Clymer K.J. Op. cit. - S. 116.
42 Ibid. - S. 117.
43 Dennett T. Op. cit. - S. 190.
44 Clymer K.J. Op. cit. - S. 116-117
45 Dennett T. Op. cit. - S. 189
46 Clymer K.J. Op. cit. - S. 121.
47 Sears L. John Hay. Author & Statesman. - С. 78.
48 Clymer K.J. Op. cit. - S. 117.
Статья посвящена проблеме формирования англо-американских отно-
шений в конце ХІХ в. В частности исследована деятельность посла США
в Великобритании Джона Хэя и его роль в установлении взаимопонимания
между двумя странами.
Ключевые слова: Джон Хай, внешняя политика, США, Белый Дом,
Уайтхолл, Дальний Восток, международные отношения.
This article is devoted to the problem of forming English-American Relations
at the end of 19th centuries. Especially, to explore the role of ambassador of USA
in Great Britain John Hay contribution to the case of establishment friend rela-
tions between two countries.
Key words: John Hay, foreign policy of USA, White House, Whitehall, Far
East, Foreign relations.
118 Михайло Бур’ян, Тетяна Богданова
|