Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово
У статті розглянуто регіональні й міжнародні аспекти проголошення незалежності Косово. Проаналізовано конфліктні аспекти косовської проблеми у регіональному й глобальному контекстах. В статье рассматриваются региональные и международные аспекты провозглашения независимости Косово. Проанализировано к...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40637 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово / Ш. Ш. Гахраманова // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 179-190. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859765109335785472 |
|---|---|
| author | Гахраманова, Ш.Ш. |
| author_facet | Гахраманова, Ш.Ш. |
| citation_txt | Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово / Ш. Ш. Гахраманова // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 179-190. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки |
| description | У статті розглянуто регіональні й міжнародні аспекти проголошення незалежності Косово. Проаналізовано конфліктні аспекти косовської проблеми у регіональному й глобальному контекстах.
В статье рассматриваются региональные и международные аспекты провозглашения независимости Косово. Проанализировано конфликтные аспекты косовской проблемы в региональном и глобальном контекстах.
The article presents the regional and international aspects of Kosovo Independents. Special attention is to the conflict of Kosovo in the regional and global context.
|
| first_indexed | 2025-12-02T05:22:27Z |
| format | Article |
| fulltext |
Шахла Шахі Гахраманова
РЕГІОНАЛЬНІ Й ГЛОБАЛЬНІ НАСЛІДКИ
НЕЗАЛЕЖНОСТІ КОСОВО
У статті розглянуто регіональні й міжнародні аспекти проголошення
незалежності Косово. Проаналізовано конфліктні аспекти косовської
проблеми у регіональному й глобальному контекстах.
Ключові слова: Косово, ООН, США, ЄС, Сербія, конфлікт, міжнародні
відносини.
Період «холодної війни» в історії міжнародних відносин позначився, з
одного боку, глобальним протистоянням наддержав, з іншого, відносною
стабільністю зон впливу й територіальних меж національних держав.
Натомість сучасні міжнародні відносини перебувають у стані перманентної
нестабільності, наслідками якої є суперечливі одночасні тенденції, пов’язані
з інтеграцією регіональних ринків й структур і послабленням і дезінтег -
рацією національних держав, глобалізацією міжнародних відносин і локалі -
зацією регіональних інтеграційних угруповань1.
Отже, розглянемо особливості впливу проголошення незалежності
Косово на загострення проблем сучасних міжнародних відносин у регіо -
нальному й глобальному вимірах. Заради цього стисло з’ясуємо позицію
США, ЄС, Росії та інших впливових гравців щодо косовської проблеми,
проаналізуємо тенденції визнання незалежності Косово та актуальні
перспективи розв’язання цієї проблеми.
День проголошення албанською громадою незалежності Косово від
Сербії вже увійшов до хронології історії міжнародних відносин як супереч -
лива подія. Зіткнення різних позицій та інтересів посприяло фіксації
діаметральних підходів, що наразі домінують у сучасній історіографії
зазначеної проблеми.
«Демонізація» сербів, яка відбулася під час трагічного розпаду колиш -
ньої Югославії, посприяла утвердженню в громадській думці багатьох
впливових держав, включно зі Сполученими Штатами Америки та багатьма
країнами Європейського Союзу, стереотипу «ображених» албанців. ФРН,
наприклад, визначаючи свою позицію щодо косовського питання, керува -
лася мотивами пам’яті про етнічні чистки доби Другої світової війни. Інші
оцінки балканської трагедії склалися в історіографії слов’янських країн.
Зрозуміло, що в сербській історіографії досі домінує патріотичне
ставлення до косовської проблеми. Наприклад, М.Вулевич наголошує на
безперечних сербських політично-правових правах на Косово та Метохію2.
Аналогічна точка зору залишається домінуючою у сучасній російській
історіографії косовської проблеми. Відомі дослідниці балканських проблем
Є.Гуськова та Є.Пономарьова у своїх монографіях доводять, що на боці
Сербії в її претензіях на Косово не лише історія, а й міжнародне право3.
Натомість в українській історіографії складаються різні точки зору щодо
витоків і наслідків косовської проблеми. Співробітник Інституту історії
України НАН України А.Мартинов звертає увагу на неоднозначну позицію
Європейського Союзу щодо розпаду Югославії й проблем урегулювання
балканських конфліктів4. Своєю чергою В. Дівак пов’язує косовську
проблему з репресивним курсом режиму С.Мілошевича щодо місцевих
албанців5.
Загалом в історіографії склалася думка про закономірність не лише
розпаду Югославії, а й внутрішніх і зовнішніх причин, що спровокували
цей процес. Із нашого погляду, наприкінці ХХ ст. на Балканах парадок -
сально «зустрілися» дві епохи: доба Модерну, для якої властиво створення
власної національної держави для кожної нації, та доба Постмодерну, коли
не лише національний суверенітет, а й стабільність та ефективність
державного механізму стають сумнівними через тенденції інтеграції й
глобалізації. Тому за канвою конкретних історичних подій, що спричинили
розпад Югославії, треба бачити провідні тенденції нашого часу.
«Націоналізм, - зазначав англійський дослідник Е.Гелнер, - це політич -
ний принцип, згідно з яким політична й національна одиниці мають
збігатися»6. На початку ХХІ ст. цей принцип повною мірою реалізувався на
Балканах. Однак він суперечить наднаціональним принципам і підходам,
що домінують в Європейському Союзу. Саме ця колізія є гальмами на шляху
вступу більшості колишніх югославських республік (за винятком Словенії,
яка стала членом ЄС 1 травня 2004 р.) до об’єднаної Європи.
Звичайно, можна сперечатися, чи вважати косовський конфлікт логічним
продовженням громадянських війн, що терзали колишню Югославію,
починаючи з 1990-х років. Відомий сербський історик Сіма Чіркович слуш -
но вбачає політико-правові передумови розпаду Соціалістичної Федератив -
ної Республіки Югославії у нормах Конституції 1974 р., що перетворила
Сербію на «федеральну» державу з автономними провінціями Воєводина й
Косово7. Упродовж 1990-х років албанці Косово наполегливо домагалися
зміни статусу автономії на статус республіки, що давав право виходу зі
складу СФРЮ. Відмова Косово надати такий статус стала приводом для
Словенії та Хорватії у червні 1991 р. проголосити свою незалежність. Отже,
у Косово процес розпаду Югославії політично розпочався, тут він
формально і завершився8.
Хоча, на нашу думку, цей висновок є суперечливим. Адже, незалежно
від того, скільки світових держав визнали незалежність Косово, принаймні
180 Шахла Шахі Гахраманова
доки Сербія не визнала незалежності свого колишнього краю, остаточно
легітимізувати наслідки однобічного проголошення косовської державності
неможливо9.
Своєю чергою США, послідовно підтримуючи незалежність Косово,
домагаються тим самим глобального визнання свого домінування в
однополярній системі міжнародних відносин. Зважаючи на це,
американський аналітик міжнародних відносин З.Бжезинський зазначає, що
«операції проти Іраку 1991 року та в Косово 1999 року переконливо
продемонстрували лідерство Америки у воєнному застосуванні високих
технологій та її здатність відносно безкарно наносити удари по інших
країнах»10. Унаслідок цього «ситуація в Косово на думку прихильників
створення європейських збройних сил, - як зазначає Г.Кіссінджер, -
продемонструвала велику невідповідність воєнних можливостей держав по
обидва боки Атлантики»11.
Окрім цього глобального виміру, наслідки косовської проблеми мають
пролонговане значення для Сербії та всього балканського регіону.
Напередодні косовської 1999 р. операції НАТО ствердилася думка про
потребу «покарати» сербів за спроби зберегти або відтворити «Велику
Сербію». Унаслідок цього утворилася специфічна аргументація етичного
обґрунтування геополітичних інтересів12. У березні-червні 1999 р. воєнна
операція НАТО проти Сербії та Чорногорії отримала назву «гуманітарної
інтервенції». Це поняття суттєво розширило уявлення про допустимі межі
правового підходу до воєнних дій.
Прийнята у червні 1999 р. резолюція Ради Безпеки ООН №1244
встановила міжнародно-правові рамки для «перехідного» статусу Косово.
Оскільки цей документ був наслідком непростого дипломатичного
компромісу між постійними членами Ради Безпеки ООН, насамперед, між
Росією, США і Китаєм, відкривалися широкі можливості для його
протилежного за смислом тлумачення. Росія й Сербія звертали увагу на
положення резолюції про визнання адміністративних повноважень Белграда
та його вплив на міжнародну миротворчу місію «КФОР»13.
Натомість американці та косовські албанці наголошували на положенні
зазначеної резолюції, що зобов’язувало (правда без чіткого встановлення
часових обмежень) визначити остаточний статус Косово. Отже, упродовж
літа 1999 р. і до літа 2007 р. відбувалося дипломатичне перетягування
канату навколо косовської проблеми. Тим паче, що вона була відтіснена з
пріоритетів міжнародної політики іншими подіями, такими, як терорис -
тична атака США 11 вересня 2001 р. (гарячі голови спочатку навіть хотіли
покласти відповідальність за це на сербські спецслужби), потім початком
«антитерористичної операції» НАТО в Афганістані та від березня 2003 р.
стартом війни США проти іракського режиму Саддама Хусейна.
Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово 181
Утім, навіть на фоні цих безперечно глобальних за своїм значенням
міжнародних подій, проблема Косово залишалася на порядку денному
світової політики. Адже у ній наче віддзеркалились усі суперечливі інтереси
різних суб’єктів сучасної системи міжнародних відносин.
Передусім США хотіли, вирішивши косовське питання на своїх умовах,
не лише підтвердити своє глобальне лідерство, а й забезпечити контроль
над комунікаціями та стратегією розвитку Європейського Союзу. Своєю
чергою Європейський Союз, в загальних рисах підтримуючи американсь -
кий сценарій вирішення косовського питання, був готовий продемонстру -
вати тим самим свою лояльність до євроатлантичного партнерства,
підірваного суперечностями між країнами «старої» й «нової» Європи
навколо підтримки дій США в Іраку.
Інші впливові світові гравці також мали у Косово власний інтерес. Китай
не міг тривалий час пробачити США удару по своєму посольству в Белграді
8 травня 1999 р. Окрім того, у Пекіні за косовською проблемою вбачали
прецедент для власних неприємностей із Тибетом і Сінцзяном. Російська
Федерація також мала аналогічні до китайських проблеми з внутрішнім
кавказьким сепаратизмом, але водночас Кремль хотів, підтримуючи Сербію,
зберегти свій вплив на глобальному цивілізаційному перехресті, яким є
Балкани.
Натомість інтереси ісламського світу на Балканах є суперечливими, адже
такими є й відносини між мусульманськими державами. «Ісламський
виклик, – зазначав С.Гантінгтон, – полягає у переконливому культурному,
соціальному й політичному відродженні ісламу в мусульманському світі й
супроводжується відкиданням західних цінностей та інституцій»14. У цьому
контексті радикальні ісламські угруповання розглядають Боснію й Косово
як європейський плацдарм для створення глобального халіфату.
Водночас триває конкуренція за визначення лідера ісламського світу. Й
підтримка боснійських мусульман, а згодом косовських албанців у цьому
процесі мала суттєве значення. Однак провідні країни «Організації
ісламська конференція» – Туреччина, Іран, Саудівська Аравія, Індонезія,
Малайзія – так і не спромоглися виробити спільну «ісламську» позицію
щодо Балкан загалом, та Косово зокрема. Особливо гостро виглядає на
Балканах суперечка між проатлантичною Туреччиною та Іраном. Оскільки
косовські албанці за віросповіданням є сунітами, вплив шиїтського Ірану
на них апріорі був обмежений. Окрім того, на відміну від досить поширених
ісламістських настроїв, притаманних під час розпалу боснійської війни
(1992-1995) боснійським мусульманам, албанці Косово відразу зробили
ставку на США. Тому інформаційний супровід процесу підтримки албанців
Косово здійснювався на основі риторики навколо світської секуляризованої
ідеї прав людини, а не «джихаду» проти православних сербів.
182 Шахла Шахі Гахраманова
Така парадигма символічного виміру косовського конфлікту давала
можливість США одночасно спробувати розв’язати на Балканах кілька
стратегічних проблем. По-перше, послабити позиції Європейського Союзу,
створивши на тривалий час в його (за висловом У.Черчілля періоду Першої
світової війни) «м’якій брюшині» зону контрольованого конфлікту та
посилити аргументи на користь продовження військово-політичної
присутності США в Європі, а, по-друге, шляхом підтримки мусульман у
Косово спробувати поліпшити імідж США в ісламському світі, погіршений
війнами в Афганістані та Іраку.
Черговим поштовхом для актуалізації косовської проблеми стали
внутрішньополітичні процеси, які відбувалися у Сербії. 21 січня 2007 р. на
виборах до Скупщини перемогли радикальні націоналісти. «Сербська
радикальна партія» отримала понад 28% голосів виборців. «Демократична
партія Сербії» на чолі з президентом Б.Тадичем здобула 22,7% голосів, а
партія «Нова Сербія» тодішнього прем’єра-міністра В.Коштуниці назбирала
понад 16% голосів15. Однак націоналісти Т.Ніколича не змогли відправити
у відставку ані президента Б.Тадича, ані прем’єр-міністра В.Коштуницю.
Однак навіть «проєвропейська» влада Сербії відхилила у лютому 2007 р.
план представника ООН у Косово М.Ахтісаарі, що передбачав поетапне
надання Косово незалежності, починаючи з легітимізації прапора, гімну,
надання членства Косово в ООН.
11 лютого 2007 р. колишній командувач «Армії визволення Косово» Агім
Чеку організував у Приштіні збройну демонстрацію на підтримку негайного
проголошення незалежності. Натомість В.Коштуниця пропонував надати
Косово статус «контрольованої автономії», але ця пропозиція не влаштувала
ані радикальних сербських політиків, ані тим паче албанців Косово. На
цьому етапі США знову ініціювали прискорення процесу надання незалеж -
ності Косово.
10 червня 2007 р. албанську столицю Тирану відвідав президент США
Джордж Буш молодший. Президент Албанії Салі Беріша зажадав амери кан -
ської підтримки в процесі визнання неминучості проголошення незалеж -
ності Косово. 17 листопада 2007 р. в Косово відбулися парламен тські й
муніципальні вибори. Перемогла «Демократична партія» Х.Тачі. Активність
албанських виборців була незначною, а сербська громада вибори бойкоту -
вала. Однак рівень підтримки ідеї незалежності серед албанців був високим.
3 лютого 2008 р. в другому турі виборів президента Сербії Б.Тадич
переміг націоналіста Т.Ніколича. Відразу після інавгурації Б. Тадича 17 лю -
того 2008 р. албанці Косово проголосили створення незалежної держави.
Отже, на політичній карті Європи з’явилася нова незалежна держава –
Косово з площею території 10,887 км. кв. та населенням 1,8 млн. осіб. Щодо
етнополітичного складу – це 88% албанців і лише 7% етнічних сербів16.
Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово 183
Тим часом у Белграді розгромили посольство Словенії, що головувала в
ЄС і першою підтримала визнання незалежності Косово. Протестуючи
проти визнання незалежності Косово, Сербія також відкликала послів для
консультацій із США, Великої Британії, Франції, Туреччини. Війська НАТО
після того, як на сербсько-косовському кордоні були спалені прикордонні
застави, взяли цю територію під посилену охорону. Європейський Союз
зазначав, що визнання незалежності Косово відповідно до плану М.Ахті -
саарі не передбачає поділу цього краю на сербську та албанську частини.
25 лютого 2008 р. Белград відвідав тодішній перший віце-прем’єр-міністр
російського уряду та без п’яти хвилин президент Д.Медвєдєв. Він підписав
угоду про участь Сербії у російському газовому проекті «Півден ний потік».
Тим самим Росія не просто зафіксувала свій стратегічний інте рес щодо Сер -
бії, а й повернулася до активної геополітичної гри на Балканах. Натомість
адмі ні страція Дж.Буша молодшого, визначаючи стратегію виз нан ня незалеж -
ності Косово, спочатку вирішила домогтися цього рішення від ключових
держав Євросоюзу, потім від балканських і центральноєвро пейських сусідів
Сербії, далі від більшості держав-членів «Організації ісламська конфе -
ренція» та союзних США країн Азії, Африки й Латинської Америки.
8 березня 2008 р., визнавши обмеженість політичних заходів, спрямо -
ваних на забезпечення дипломатичного скасування незалежності Косово, у
відставку пішов прем’єр-міністр В.Коштуниця. Сполучені Штати Америки
в Раді Безпеки ООН наклали вето на пропозицію Росії повернути Косово у
статус-кво, передбачене положеннями резолюції Ради Безпеки ООН №1244.
Після цього 20 березня 2008 р. сусідні з Сербією країни – Болгарія,
Угорщина та Хорватія визнали незалежність Косово.
Намагаючися розв’язати гостру внутрішньополітичну кризу, викликану
здобуттям незалежності Косово, 11 травня 2008 р. політична еліта Сербії
провела позачергові вибори до Скупщини. До політичного процесу повер -
ну лася «Соціалістична партія Сербії», дискредитована після усунення
навесні 2000 р. від влади С.Мілошевича. 23 червня 2008 р. «Сербська
соціалістична партія» ввійшла до правлячої демократичної коаліції на чолі
з прем’єр-міністром В.Цветновичем.
Утім, 25 червня 2008 р. набула чинності Конституція Косово. Цю країну
було проголошено парламентсько-президентською республікою. Гарантува -
лися права національних меншин. Обмежувалося право на створення влас -
них збройних сил і Косово заборонялось об’єднуватися з Албанією. Про -
ковт нув ши цю гірку пігулку, сербські політики зайнялися налагодженням
відносин з Європейським Союзом. У липні 2008 р. до Гаазького міжнарод -
ного трибуналу передано колишнього політичного лідера бос нійсь ких
сербів Р.Караджича, який від 1995 р. переховувався інкогніто в Белграді.
Після цього Євросоюз більш лояльно почав ставитися до Сербії.
184 Шахла Шахі Гахраманова
Водночас балканська проблематика «відгукнулася» на Кавказі. 8-12 серп-
ня 2008 р. стався російсько-грузинський збройний конфлікт. Поширеною є
думка про те, що російсько-грузинська війна стала відповіддю Росії на
«прецедент Косово»17. Справді, можна погодитися з думкою про те, що у
такий спосіб Кремль установив контроль над кавказьким відгалуженням
«санітарного кордону» і показав рішучість Росії обстоювати свої інтереси,
навіть силою зброї.
За умов жаркого протистояння Росії та Заходу 9 вересня 2008 р. Скуп -
щина Республіки Сербія одночасно ратифікувала Угоду про стабілізацію та
асоціацію з Європейським Союзом та угоду з «Газпромом» про участь у
будівництві газопроводу «Південний потік». Однак після цього настав
черговий етап дипломатичного загострення, пов’язаний з «тріумфальним»
визнанням незалежності Косово сусідніми балканськими державами.
10 жовтня 2008 р. Сербія відкликала послів із Македонії та Чорногорії,
які також визнали незалежність Косово. На думку керівника Центру з
досліджень сучасних балканських криз Інституту слов’янознавства РАН
Є. Гуськової, зробили вони це під тиском США. Уже 13 жовтня 2008 р. в
Чорногорії місцеві серби вимагали проведення референдуму з приводу
незалежності Косово. Однак ситуація до кривавого загострення так і не
дійшла. Для більшості македонців і чорногорців за умов світової еконо -
мічної кризи більш нагальними були проблеми економічного виживання.
Водночас Сербія вирішила звернутися до Міжнародного суду.
15 жовтня 2008 р. на прохання прем’єр-міністра Косово Хашима Тачі
британський експерт з проблем міжнародного права Майкл Вуд дав згоду
представляти інтереси Косово в міжнародному суді в Гаазі. На початку
грудня 2008 р. в Косово було розгорнуто цивільну місію Євросоюзу. Тим
самим Брюссель показав, що проголошення незалежності Косово
незворотне.
Однак держави, що самі є учасниками непростих відносин з різними
рухами та угрупованнями і ставлять собі за мету здобуття незалежності,
зайняли таку ж послідовну позицію щодо невизнання легітимності
проголошення незалежності Косово. Зокрема різко проти визнання
незалежності Косово виступили Іспанія (має проблему з басками), Греція
(сперечається з турками на Кіпрі), Словаччина (має проблеми з угорською
меншиною), Румунія (має проблеми з угорцями в Трансільванії та
придністровську проблему). Не збираються визнавати незалежність Косово
Індія (через внутрішній сепаратизм, зокрема у Кашмірі), Китай. Унаслідок
такого розколу світової спільноти Косово перетворилося на постійний
дипломатичний «нарив».
На початку 2009 р. стало відомо, що брендигове агентство групи
«Saatchi&Saatchi» уклало контракт на розробку пропозицій щодо форму -
Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово 185
вання нового іміджу Косово у світі. Зокрема Європейський Союз закликає
албанські власті Косово зайнятися проблемою поліпшення соціального
становища місцевої ромської етнічної меншини.
17 січня 2009 р. Панама стала 51-ю країною, що визнала незалежність
Косово. 20 квітня 2010 р. Саудівська Аравія – 58-ю країною, яка визнала
незалежність Косово. 20 березня 2009 р. Бахрейн визнав незалежність
Косово. Це було дуже важливо, оскільки відкрило Косово шлях до авуарів
нафтодобувних держав Перської затоки. США грали м’язами, домагаючись
потрібного для себе рішення з косовського питання. Визнаючи непересічну
роль президента США Б.Клінтона на шляху до незалежності Косово,
албанці відкрили йому в Приштіні прижиттєвий пам’ятник18.
20 березня 2010 р. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун доповів Раді
Безпеки ООН про перешкоди, що власті Косово чинять місії ООН у краї.
Показовою та оптимістичною стала подія, що відбулася 19 березня 2009 р.,
коли Сербія та Чорногорія нормалізували відносини, розірвані внаслідок
визнання Чорногорією незалежності Косово. Водночас 24 березня 2009 р.
міністерство закордонних справ Сербії висловило вдячність Сирії,
Азербайджану, Єгипту, що в «Організації ісламська конференція» висло -
вили особливу позицію щодо невизнання незалежності Косово.
За цих обставин ключове значення все ще мала позиція США. 2 квітня
2009 р. Албанія стала членом НАТО. Це можна було розглядати як додаткову
гарантію недопущення створення «Великої Албанії» поза контролю США
та Північноатлантичного альянсу. 21 травня 2009 р. Віце-президент США
Джозеф Байден відвідав Приштіну. Сполучені Штати рішуче підтримали
подальший процес визнання незалежності Косово19. За ситуацією потрібно
було дуже ретельно слідкувати, адже 28 травня 2009 р. президент Косово
Фатмір Сейдіу скасував візит до Македонії. Ця країна так і не врегулювала
суперечку з Грецією щодо самої назви держави «Македонія», окрім того,
гострими залишалися стосунками з етнічними албанцями, які мешкають на
македонсько-косовському кордоні та мріють про створення «Великої
Албанії».
18 червня 2009 р. російський представник в ООН В.Чуркін наголосив
на недопустимості ліквідації місії ООН у Косово. У жовтні 2009 р. скандал
викликало прибуття делегації Косово на засідання Генеральної Асамблеї
ООН з нагоди 65-ліття створення цієї універсальної міжнародної організації.
Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун закликав відкласти суперечку щодо
статусу Косово заради розблокування регіональної економічної співпраці.
Нарешті 29 червня 2009 р. Косово стало 186 членом Міжнародного
валютного фонду20. Водночас МВФ висував жорсткі вимоги отримання
кредиту Сербії, що підсилювалися політичним тиском з боку США та
Європейського Союзу на Белград.
186 Шахла Шахі Гахраманова
10 липня 2009 р. до Косово прибув посол США Уїльям Діл21. Він став
координатором процесу всебічної американської підтримки властей Косово.
Однак Белград не збирався складати дипломатичну зброю. 10 жовтня 2009
р. до Міжнародного Суду ООН надійшов позов Сербії з приводу визначення
законності одноосібного проголошення албанцями незалежності Косово.
До 17 квітня 2009 р. до Міжнародного Суду надходили письмові свідчення
всіх зацікавлених у цій справі сторін. Упродовж 1-11 грудня 2009 р.
відбулися закриті дебати сторін. Однак суд прийняв рішення оприлюднити
свій вердикт не раніше листопада 2010 р.22.
Свою підтримку Сербії демонструвала й Росія. 20 жовтня 2009 р. з
нагоди святкування 65-ліття визволення Белграда від фашистів сербську
столицю відвідав російський президент Д.Медвєдєв. Росія надала Сербії
кредит на 1 млрд. дол. Це стало вагомим фактором для стабілізації
внутрішнього економічного становища в Сербії в умовах світової
економічної кризи та жорсткої позиції МВФ щодо кредитування Белграда.
Утім, тримав і процес внутрішньополітичної легітимації властей Косово.
15 листопада 2009 р. в Косово відбулися перші загальні вибори. Участь у
них взяли 35 албанських, 23 сербських та 7 боснякських партій. Однак це
лише засвідчило початковий етап формування місцевої політично-партійної
системи та її декоративний характер. Фактично в країні існує однопартійна
система «ветеранів» «Армії визволення Косово».
7 грудня 2009 р. Європейський Союз підписав торговельну угоду із
Сербією. Воєводина набула конституційних прав широкої автономії у складі
Сербії. Громадяни Сербії отримали безвізовий режим з Європейським
Союзом. Це засвідчило гнучкість сербської дипломатії та її спроможність
одночасно грати та вигравати на кількох геополітичних шахівницях. Однак
було зрозуміло, що Сербія не вступить в ЄС і НАТО, якщо не визнає
незалежності Косово.
23 січня 2010 р. Росія й Сербія виступили проти албанського плану
розв’язання проблеми «північного Косово», тобто скасування сербської
автономії в містечку Косовська Мітровиця, що є найбільшим сербським
анклавом у Косово. Радикальна частина албанців Косово продовжувала
наполягати на остаточній «оксамитовій» етнічній чистці сербського насе -
лення Косово.
18 березня 2010 р. Міжнародні сили КФОР у Косово, незважаючи на опір
Белграда, передали повноваження з охорони Меморіального комплексу
сербських героїв Косовської битви 1389 р. косовській поліції. Оскільки того
ж дня президент Словенії Берут Пахор переконував президента Сербії
Бориса Тадича взяти участь у саміті Євросоюзу разом із представниками
Косово це було малоймовірно23. Однак 20 березня 2010 р. в словенському
курортному містечку Брдо-код-Краня формально відбувся саміт балкансь -
Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово 187
ких країн. Однак комісар Європейського Союзу з питань розширення та
політики європейського сусідства Стефан Фюле залишив його після
скандалу із сербською делегацією щодо статусу делегації Косово24.
Зважаючи на черговий виток напруження навколо Косово, 22-27 березня
2010 р. контингент «КФОР» провів навчання у Косово. Командувач контин -
гентом німецький генерал Маркус Бентнер завданням навчань визначив
демонстрацію спроможності місії ЄС у забезпеченні верховенства закону
та правопорядку «EULEX» та Косовської поліцейської служби «розгортати
свої сили швидко та ефективно, де й коли це буде потрібно». З 1 лютого
2010 р. контингент у Косово скорочено до 10700 військових25.
Символічним можна вважати крок Європейського Союзу, що 22 березня
2010 р. виділив Сербії 70 млн. євро на відновлення мосту, зруйнованого
1999 ро ку в м. Нові-Саді під час воєнної операції НАТО26. Акт доброї волі у
відпо відь зробила й Скупщина Сербії, що 30 березня 2010 р. висловила виба -
чення за знищення боснійських мусульман у Сребрениці 1995 року. Однак
головний муфтій Сербії Маумер Зукорлич назвав цей крок «недостатнім»27.
На Вашингтонській конференції з питань ядерної безпеки 14 квітня 2010 р.
Сполучені Штати знову закликали Сербію розпочати переговори про виз -
нан ня незалежності Косово28. Посол США в Косово У.Діл підкреслив, що
«Косово та Сербія можуть вести переговори з нагальних питань як незалеж -
ні держави, але це буде можливо, якщо Белград визнає статус краю»29.
Справжній дипломатичний прорив відбувся 16 квітня 2010 р. у м. Печі,
де відбулася зустріч президентів Сербії Б.Тадича, Хорватії І.Йосиповича та
Угорщини Л.Шойома. Сторони погодились, аби після вступу Хорватії до ЄС,
орієнтовно 2012 року Сербія набула статус кандидата на вступ 2014 року30. До
того часу територією Сербії йтиме газопровід «Південний потік», що
пов’яже сербські інтереси з енергетичною стратегію Європейського Союзу.
У сучасному дискурсі навколо косовської проблеми домінує думка про
безпосередній зв’язок між перспективою вступу Сербії до Євросоюзу та
встановлення нормальних міждержавних відносин між Белградом та
Приштіною31. Ця тенденція теоретично може бути підтвердженням
слушності історичної місії Європейського Союзу, що спрогнозував ще
У.Черчілль: «Імперії майбутнього, - цитує Е.Тоффлер У.Черчілля, - будуть
імперіями розуму»32.
Зважаючи на цю тенденцію, посол Сербії в Україні Душан Лазич
констатує, що «косовське питання треба вирішувати політичними методами
та шляхом переговорів. Наш уряд цю гостру політичну проблему перевів у
правову»33. Це дає підстави вважати, що прорив у розв’язанні регіональних
і глобальних проблем, що актуалізувалися внаслідок проголошення неза -
леж ності Косово може бути досягнутий лише в разі визнання Сербією
незалежності Косово. Соціологічні опитування громадської думки в Сербії
188 Шахла Шахі Гахраманова
засвідчують, що така тенденція може стати реальністю. Дедалі більше
сербів уважають, що сербська історична колиска в Косово може бути
повернута мирним шляхом лише в разі входження Сербії та Косово до
Європейського Союзу. Однак у такому разі існує потенційна загроза того,
що замість європеїзації Балкан відбудеться «балканізація» Європейського
Союзу. Критичними у цьому сенсі стануть 2010-2014 р., коли відбудеться
побудова газопроводу «Північний потік», що не лише зміцнить позиції Росії
на Балканах, а й стимулюватиме народи цього регіону до стабілізації
стосунків заради отримання прибутків. Отже, Косово й Сербія стануть
критично важливими державами для безпечного постачання енергоносіїв
для об’єднаної Європи. Завдяки цьому Європейський Союз може дати
остаточну відповідь на історичні балканські проблеми.
1 Глобалізація і сучасний міжнародний процес. – К., 2009. – С.53.
2 Вулевич М. Косово и Метохия: очерк политико-правовой истории и современное по-
ложение. – К., 1999.
3 Гуськова Е.Ю. История югославского кризиса (1990-2000). – М., 2001; Пономарёва
Е.Г. Политическое развитие постюгославского пространства (внешние и внутренние
факторы). – М., 2007.
4 Мартинов А.Ю. Еволюція балканської політики Європейського Союзу (1989-2009)
// Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки. – Вип.18 – 2009. – С.107-122.
5 Дівак В. Косово, боротьба за незалежність: історія питання та його наслідки //
Політичний менеджмент. – 2008. - №3. – С.111-121.
6 Гелнер Е. Нації та націоналізм. Пер. з англ. – К., 2003. – С.29.
7 Чиркович С. История сербов. – М., 2009. – С.372.
8 Calic Marie-Janine. Kosovo: der jüngste Staat in Europa // Aus Politik und Zeitgeschichte.
– 2008. - №32. – 4 August 2008. – S.33.
9 International Crisis Group. Kosovo. – Spring 24 March 1998. – P.6.
10 Бжезинский З. Выбор. Мировое господство или глобальное лидерство. – М., 2004.
– С.23.
11 Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика. – М., 2002. – С.49.
12 Richard Ned Lebow. The Tragic Vision of Politics: Ethics, Interests and Orders. – New
York. – 2004. – p.44.
13 Noel Malcolm. Kosovo. A short history. – New York, 1999.
14 Гантінгтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку. – Львів, 2006.
– С.118.
15 Голос України – 2007. – 23 січня. – С.4.
16 [Електронний ресурс. Режим доступу] www.cia.gov./world/kocovo
Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово 189
17 Киридон А.М., Троян С.С. Російсько-грузинський конфлікт серпня 2008 року:
історико-політологічний аналіз. – Київ – Рівне, 2009. – С.69.
18 Известия. – 2009. – 15 октября. – С.4.
19 [Електронний ресурс. Режим доступу] http://www.whitehouse.gov/search/site/Kosovo
20 [Електронний ресурс] Becomes the International Monetary Funds 186th Member. Press
Release No09/240 http://www.imf.org/externa/np/sec/pr/2009/pr09240.htm
21 [Електронний ресурс. Режим доступу] http://www.state.gov/r/pa/ei/blog/126822.htm
22 [Електронний ресурс. Режим доступу] http://www.mid.ru/Brp_4.nsf/arh/
FAFD72303422B4AOC3257706003A609D?Open Document
23 [Електронний ресурс. Режим доступу] http://www.rian.ru/world/20100318/ 2151650html
24 [Електронний ресурс. Режим доступу] http:www.rian.ru/world/20100320/ 215506384.html
25 [Електронний ресурс. Режим доступу] www.rian.ru/world/20100322/215751409.html
26 [Електронний ресурс. Режим доступу] www.izvestia.ru/news/news235934
27 [Електронний ресурс. Режим доступу] www.rian.ru/world/20100401/217653136.html
28 [Електронний ресурс. Режим доступу] www.rian.ru/world/20100414/222296626.html
29 [Електронний ресурс. Режим доступу] www.utro.ru/news/2010/04/14/887721.shtml
30 [Електронний ресурс. Режим доступу] http://www.balkaninsight.com/en/main/
news/27409
31 Franz-Lothar Altmann. Serbia’s EU Membership and the Kosovo Issue // Wolfgang
Petritsch, Goran Slivanovic, Christophe Solioz. Serbia Matters: Domestic Reforms and European
Integration. – Baden-Baden: Nomos, 2009 – http://www.web.mac.com/dushan.pavlovic/works/
Academic_files/2009_s_m_contents.pdf
32 Тоффлер Е. Нова парадигма влади. Знання. Багатство. Сила. – К., 2003. – С.29.
33 Лазич Д. Інтеграційний досвід Сербії // День – 2010. – 14 квітня. – С.3.
В статье рассматриваются региональные и международные аспекты
провозглашения независимости Косово. Проанализировано конфликтные
аспекты косовской проблемы в региональном и глобальном контекстах.
Ключевые слова: Косово, ООН, СЩА, ЕС, Сербия, конфликт, между -
народные отношения.
The article presents the regional and international aspects of Kosovo In-
dependents. Special attention is to the conflict of Kosovo in the regional and
global context.
Key words: Kosovo, UNO, USA, EU, Serbia, conflict, international rela-
tionship.
190 Шахла Шахі Гахраманова
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40637 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0020 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T05:22:27Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гахраманова, Ш.Ш. 2013-01-20T19:27:04Z 2013-01-20T19:27:04Z 2010 Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово / Ш. Ш. Гахраманова // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 179-190. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. XXXX-0020 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40637 У статті розглянуто регіональні й міжнародні аспекти проголошення незалежності Косово. Проаналізовано конфліктні аспекти косовської проблеми у регіональному й глобальному контекстах. В статье рассматриваются региональные и международные аспекты провозглашения независимости Косово. Проанализировано конфликтные аспекты косовской проблемы в региональном и глобальном контекстах. The article presents the regional and international aspects of Kosovo Independents. Special attention is to the conflict of Kosovo in the regional and global context. uk Інститут історії України НАН України Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово Regional and global implications of the Kosovo’s independence Article published earlier |
| spellingShingle | Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово Гахраманова, Ш.Ш. Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин |
| title | Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово |
| title_alt | Regional and global implications of the Kosovo’s independence |
| title_full | Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово |
| title_fullStr | Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово |
| title_full_unstemmed | Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово |
| title_short | Регіональні й глобальні наслідки незалежності Косово |
| title_sort | регіональні й глобальні наслідки незалежності косово |
| topic | Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин |
| topic_facet | Проблеми всесвітньої історії і міжнародних відносин |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40637 |
| work_keys_str_mv | AT gahramanovašš regíonalʹníiglobalʹnínaslídkinezaležnostíkosovo AT gahramanovašš regionalandglobalimplicationsofthekosovosindependence |