Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин

У статті розкрито сучасні теоретико-концептуальні підходи до вивчення міжнародних режимів. Проаналізовано основні положення теорії міжнародних режимів під кутом зору двох парадигм: неолібералізму й неореалізму; визначено та охарактеризовано критерії, за якими міжнародний режим розглянуто як одну із...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
Дата:	2010
Автор:	Герасимчук, Т.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Теми:	Питання методології
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40647
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин / Т. Герасимчук // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 319-332. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860187516334768128
author	Герасимчук, Т.
author_facet	Герасимчук, Т.
citation_txt	Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин / Т. Герасимчук // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 319-332. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки
description	У статті розкрито сучасні теоретико-концептуальні підходи до вивчення міжнародних режимів. Проаналізовано основні положення теорії міжнародних режимів під кутом зору двох парадигм: неолібералізму й неореалізму; визначено та охарактеризовано критерії, за якими міжнародний режим розглянуто як одну із форм співпраці. В статье рассматриваются современные теоретико-концептуальные подходы в изучении международных режимов. Анализируются основные положения теории международных режимов с точки зрения неолиберализма и неореализма. Дана характеристика критериев анализа международного режима как одной из форм сотрудничества. This article reveals the modern theoretical and conceptual approaches to the study of international regimes. Analyzed the basic postulates of the theory of international regimes from the perspective of two paradigms: neoliberalism and neorealism; identified and characterized the criteria which defined the international regime as one of the forms of cooperation.
first_indexed	2025-12-07T18:04:59Z
format	Article
fulltext	Таміла Герасимчук КОЦЕПЦІЯ МІЖНАРОДНИХ РЕЖИМІВ У ТЕОРІЇ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН У статті розкрито сучасні теоретико-концептуальні підходи до вивчення міжнародних режимів. Проаналізовано основні положення теорії міжнародних режимів під кутом зору двох парадигм: неолібералізму й неореалізму; визначено та охарактеризовано критерії, за якими міжнарод - ний режим розглянуто як одну із форм співпраці. Ключові слова: міжнародні відносини, світова політика, міжнародний порядок, світовий порядок, міжнародний режим, міжнародні інститути, міжнародні актори, співпраця. Актуальність теми зумовлена змінами у системі міжнародних відносин, пов’язаних із формуванням поліцентричного світового порядку. Управляти світовими політичними процесами стає дедалі складніше. Складність полягає у тому, що регулювання повинно здійснюватись інститутами, що на цьому етапі розвитку міжнародних відносин не можуть ефективно виконувати свої функції. Процеси трансформації політичного світоустрою після розпаду біполярності донині не набули чітких меж настільки, щоб із впевненістю можна було сказати про функціональну і структурну стабіліза - цію нового міжнародного порядку. Навпаки, швидше йдеться про його дестабілізацію, пов’язану із формуванням багатополярності, переструктуру - ванням світового геополітичного простору. Перше десятиліття XXI ст. – період масштабних світоглядних зрушень у світі з моменту руйнування біполярності й розпаду СРСР. По-перше, провідні держави світу значно частіше і відвертіше почали використовувати силу й погрозу її застосування, хоча ще десять років тому здавалося, що із зникненням протистояння комунізму й лібералізму в міжнародних відно - синах запанує мир. По-друге, у світі з’явилися нові за своїми масштабами та глибиною загрози, головними з яких є процес поширення ядерної зброї та ЗМЗ, а також міжнародний тероризм. По-третє, у міжнародні відносини повернулася деідеологізація, що всупереч романтичним очікуванням кінця 1980 – початку 1990-х років, імовірно, ніколи не зникала. Протиборство комуністичних ідей і лібералізму в світі поступово згасає, але натомість загострюється протистояння традицій і традиційних цінностей більш фундаментального характеру: між західним способом життя і культурно- релігійними особливостями, зокрема ісламського світу. Особливу небезпеку в цьому конфлікті несе агресивне прагнення добре організованих сил у незахідних частинах світу в прямому розумінні силою зброї довести як мінімум конкурентоздатність незахідного способу життя і культурно- цивілізаційних цінностей. З одного боку, тероризм, компрометуючи іслам, відкрито погрожує співтовариству розвинутих держав і країн, що розвиваються. З іншого боку, розвинуті держави також, не завжди адекватно реагуючи на такі прояви, прагнуть військовою силою не лише приборкати тероризм, а й нав’язати всім незахідним країнам невластивий для них тип політичної самоорга - нізації, державно-адміністративного управління. У результаті неминуче провокується захисна «політико-імунна» реакція незахідних країн на силовий тиск Заходу, а закладений у цій природній реакції «енергетичний виплеск» перехоплюється терористами і спрямовується в русло масштаб - ного протистояння із західними країнами. Особлива політична та ідеологічна обережність полягає в тому, що ниніш - нє протистояння проти волі його учасників може набути форм антагонізму між демократією і регіональними (місцевими) традиціями, різними світовими релігіями, демократією й природнім прагненням величезної частини незахідного світу жити за усталеним укладом, проду мано і поступово змінюючи його, але не дозволяючи йому бути повністю зруйнованим. Саме тому проблема забезпечення стабільності у міжнародних відноси - нах, розвиток співпраці між державами, їх приєднання до міжнародних угод та участь у різних об’єднаннях стає предметом дослідження у наукових працях істориків, міжнародників, політологів, філософів та інших учених. Учені-міжнародники ведуть дискусію щодо подальшого облаштування нового світоустрою, ролі традиційних і нетрадиційних акторів у міжна - родній політиці, пошуку нових механізмів співпраці між ними. Мірою зростання кількості формальних і неформальних інститутів на міжнародній арені на порядок денний сучасних міжнародних досліджень постають питання про їх взаємодію. Яскравим прикладом такої взаємодії є непрості відносини між сучасними регіональними і глобальними режимами вільної торгівлі. Прагнення людства знайти в нових умовах міцний фундамент для розбудови спільного майбутнього, а фахівців запропонувати адекватні моделі стабілізації міжнародних відносин, породжує особливий інтерес до вивчення міжнародних інститутів і міжнародних режимів, що є важливими механізмами забезпечення світового порядку. Мета цієї наукової розвідки полягає у вивченні сучасних теоретико- концептуальних підходів до аналізу міжнародних режимів. Для досягнення поставленої мети автором визначено такі завдання: – розкрити основні підходи вчених до вивчення міжнародних режимів; – визначити основні тенденції й правила взаємодії міжнародних акторів; – проаналізувати міжнародний режим як одну із форм співпраці. 320 Таміла Герасимчук У сучасних геополітичних умовах особливої актуальності набуває проблема формування дієвих правил, норм, отже і поведінки суб’єктів згідно зі встановленими правилами. Відповідь на ці та інші актуальні проблеми сучасності дають різноманітні теорії міжнародних відносин. У науці про міжнародні відносини існувало й існує чимало концепцій, автори яких прагнули і прагнуть пояснити основні тенденції та правила взаємодії міжнародних акторів. Часто думки вчених сходяться на тому, що вагоме місце у забезпеченні й функціонуванні міжнародного порядку надається правилам, що визначають поведінку міжнародних акторів. Однак щодо того, якою мірою ці правила визначають міжнародний порядок, як вони формуються, які чинники їх визначають, точиться дискусія, в основі якої досить таки суперечливі думки вчених. Найчастіше міжнародні відносини аналізують, виходячи з двох осново - положних парадигм: реалізму/неореалізму та лібералізму/неолібералізму, що здавна конкурують між собою й змагаються у постійній дискусії про природу і зміст міжнародних відносин, визначальні чинники їх розвитку, роль сили, між народного права і моралі. На основі цих двох парадигм сформувалося безліч теорій і концепцій, в яких полемізують неореалісти з неолібералістами. Однак, з нашого погляду, і в одних, і в інших простежується інтерес до теорії міжнародних режимів, висунутої прихильниками неоліберальних підходів у результаті тривалої дискусії. У центрі уваги теорії «міжнародних режимів» знаходиться проблема співпраці між акторами, а також пошук шляхів взаємодії між ними, вироблення таких норм і правил, які забез - печили б стійкість системи міжнародних відносин. Незважаючи на появу в останнє десятиліття наукових праць, особливо західних учених, присвячених дослідженням міжнародних режимів і міжнародних інститутів, рано стверджувати, що вивчення міжнародних режимів стало одним із важливих напрямів дослідження міжнародних відносин. З одного боку це пояснюється тим, що лише незначна кількість дослідників займається цією проблемою, з іншого – визначається досить динамічною трансформацією міжнародної системи, пов’язаної з руйнацією біполярної системи, становленням однополярного світу і поступового переходу до багатополярного, контури якого нині вже очевидні. Вивчення міжнародних режимів стає досить поширеним у дослідженні міжнародних відносин у західній (передусім, американській) науці з 1990-х років. Предметом дослідження є, з одного боку – правила, що визначають міжнародну політику, а з іншого – міжнародні актори (у тому числі й міжнародні організації), які ці правила підтримують та імплементують. Власне у дослідженні міжнародних інститутів і режимів більшість учених- міжнародників убачає шлях до розуміння того, як функціонує вся система міжнародних відносин, як формується світовий порядок. Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин 321 Прикладом є полеміка щодо ролі «великої вісімки» (G8) у сучасній системі міжнародних відносин, її впливу на новий світовий порядок. Якщо одні вбачають в G8 центральний міжнародний інститут, «глобальний управлінський центр»1 (М.А. Хрустальов), «ядро світосистемного регулю - вання»2 (В.Б. Кувалдін), то для інших G8 – взагалі не є міжнародний інститут. Полемізувати можна і щодо «великої двадцятки» (G20), що в останні кілька років, особливо в умовах глобальної фінансово-економічної кризи 2008–2010 рр., дедалі частіше заявляє про себе на міжнародній арені, впливає на вироблення певних правил взаємодії, насамперед у галузі світової економіки та фінансів, але не є інституцією. Таких прикладів можна навести чимало. Це ще раз підтверджує актуальність дослідження проблеми міжнародних режимів і спонукає вчених-міжнародників до пошуку нової методології та підходів до аналізу цих феноменів міжнародної взаємодії. Генезис теорії міжнародних режимів пов’язаний з вічною дискусією про природу й закономірності міжнародних відносин. Зміст цієї дискусії розкривав ще Т. Гоббс. Його концепція «природного стану» й «суспільного договору» включала і міжнародний аспект. Стверджуючи, що укладення «суспільного договору» і створення на його основі держави долає «війну всіх проти всіх», учений водночас звертає увагу на те, що «природний стан» зберігається у відносинах між державами. Так як і в міжособистісних стосунках, «природний стан» у міжнародних відносинах означає постійну ворожнечу і взаємні підозри, що неминуче призводить до відкритих конфліктів. Вони часто стають причинами війн, тому «природний стан» не дає гарантій стабільності й безпеки ані в першому, ані в другому випадку. «Природний стан» міг би бути подоланий через створення центра над - національної влади у вигляді світового уряду, що стоїть над державами. Однак сам Т.Гоббс не вірив у таку перспективу. Він, як і інші представники політичного реалізму, уважав, що міждержавні конфлікти і війни практично неможливо подолати, тому кожна окрема держава має забезпечувати власну безпеку самостійно. Кожна держава повинна виробляти свою політику, що виходить з егоїстичних (національних. – Т.Г.) інтересів, спираючися на свій силовий потенціал3. Протилежний підхід, що можна визначити як ліберальний або неолібе - ральний, виходив і виходить із можливості подолати «природний стан» у міжнародних відносинах. Ця можливість могла б бути реалізована через обмеження національно-державного суверенітету й появу наднаціональних інститутів з перспективою набуття ними функції світового уряду. Такі думки вчених знайшли практичне втілення лише у другій половині ХХ ст. Зі створенням ООН і динамічним процесом формування міжнарод - них організацій, що розпочався після Другої світової війни і триває донині, у центрі уваги вчених-міжнародників знаходилися переважно формальні 322 Таміла Герасимчук міжурядові міжнародні організації, правила і закономірності їх функціо ну - вання, а також взаємодія між ними і з державами-членами, їх роль як суб’єктів міжнародних відносин. Разом з тим, ще у 1970-ті роки позначилася прогресуюча невідповідність формальних міжнародних організацій швидко - плинним змінам середовища міжнародних відносин. Дослідники звернули увагу й на те, що резолюції ООН практично не мали ніякого впливу на розвиток досить масштабного конфлікту того періоду – війни у В’єтнамі, а рішення США про скасування жорсткої прив’язки долара до золота поклало кінець десятиліттям передбачуваності у валютно-кредитних відносинах під егідою МВФ. Як результат усвідомлення певною частиною політиків і дослідників міжнародних відносин у США невідповідності існуючих між - на родних організацій тим змінам, що відбувалися в середовищі міжна - родних відносин, а особливо, інтересам правлячої еліти США, у 70-х роках ХХ ст. і зародилася концепція «міжнародних режимів». Зацікавленість міжнародними організаціями, як формальними, так і неформальними, залишається й після розпаду Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин в умовах формування нової «постмодерної міжнародної системи»4, процес трансформації якої нині ще не завершився. Міжнародні організації володіють інтелектуальними та інформаційними ресурсами, відіграють вирішальну роль у наданні фінансової допомоги, є головними генераторами миротворчих операцій, програм боротьби проти бідності, інфекційних хвороб і програм забезпечення стійкого розвитку людства, дедалі активніше втягуються у розв’язання внутрішніх проблем суверенних держав. В умовах переструктурування світового геополітичного простору, послаблення традиційної ролі держави у міжнародних відносинах, міжнародні організації та й загалом наднаціональні структури відіграють дедалі вагомішу роль. Тому досить актуальним є вивчення принципів і правил, на основі яких формується світова політика і розвиваються стосунки між різними суб’єктами міжнародних відносин, встановлюються міжнародні режими, власне відбувається процес інституціоналізації прийнятих правил. Стрімкі зміни у світі спонукали одних фахівців до пошуку шляхів зміцнення формальних організацій і вдосконалення їх механізмів, а інші дійшли висновку про необхідність перегляду попередніх уявлень про роль формальних організацій і багатосторонніх угод у системі міжнародних відносин, про «дисперсію центрів влади», неефективність колективних дій держав у світовому масштабі. Власне такі думки і дали поштовх появі й розвитку нового напряму в міжнародних дослідженнях – вивченню міжна - род них режимів, під якими розуміються правила, норми, принципи і процедури, що структурують очікування міжнародних акторів один щодо одного. Ці думки об’єднуються у теорії «міжнародних режимів», яка є синтезом двох вищезазначених підходів (неолібералізму та неореалізму). Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин 323 Хоча багато дослідників пов’язують теорію міжнародних режимів з неолібералізмом, але його джерела варто шукати у традиційному англійсь кому реалізмі 60-х років ХХ ст. На відміну від свого попередника Т.Гоббса англійсь - кі реалісти 1960-х років зовсім не вважали «природний стан» нездоланним. Навпаки, з їхнього погляду, держави можуть досягати консен сусу щодо проблем, які їх цікавлять. З метою регулювання відносин між державами потрібна не сила або наднаціональний центр влади, а згода на взаємоприйнятні норми і принципи поведінки. Кожна держава егоїстична й турбується перед - усім про свої власні інтереси. Однак держава – це «розумний егоїст», який визнає наявність інтересів у інших держав. Згода держав на правила поведінки у тій чи іншій сфері, з того чи іншого питання і дотримання таких правил на практиці отримала у перспективі назву «міжнародний режим». До наукового обігу термін «міжнародний режим» увів відомий амери - кансь кий учений, державний діяч Джон Руґґі. Невдовзі цей термін сприйняли політологи-міжнародники і правники, тому що він уможлив - лював інтерпретацію особливостей розвитку тих зв’язків, що складалися між суб’єктами міжнародних відносин та забезпечували співробітництво між державами. Уперше концепція міжнародних режимів сформульована у 1980-х роках в англо-саксонському світі в одному з випусків журналу International Organization під загальною редакцією професора Стенфордського універси - тету С. Краснера, відомого американського політолога-міжнародника. На основі його підходу дано класичне визначення цього терміну: «Міжнародні режими – принципи, норми, правила, формалізовані або неформального характеру угоди і процедури прийняття рішень, що управляють особливою сферою міжнародних відносин і навколо яких сходяться очікування акторів у визначеній сфері»5. Прихильниками концепції міжнародних режимів є А. Етціоні6, Р. Кео - хейн7, С. Краснер8, Ф. Лара9, Дж. Міршаймер10, Дж. Руґґі11, О. Янг12 та ін. Їх єднає те, що вони акцентують увагу на факті масового вторгнення у міжнародні відносини нових впливових нетрадиційних акторів – міжурядо - вих і неурядових міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, приватних осіб тощо. Маючи все вагоміший вплив на характер та еволюцію міжнародної політики, нові актори, так само як і держави, зацікавлені в регулюванні міжнародного життя. Тому з’являються правила (у тому числі й неписані), що регулюють, або покликані регулювати як взаємодію держав, так і недержавних учасників міжнародних відносин у сфері світової торгів - лі, фінансів, інформації, атомної енергетики, екології, прав людини тощо. Американський учений Дж. Руґґі розглядає міжнародний режим як «соціальний інститут, в якому проходить конвергенція неузгоджених прагнень держав у різних галузях»13. Отже, міжнародний режим фактично 324 Таміла Герасимчук є міжнародним інститутом, тобто сукупністю норм, правил, механізмів, установ, що забезпечують співпрацю в тій чи іншій сфері міжнародних відносин і закріплюють усталені правила взаємодії міжнародних акторів. Міжнародні режими виконують регулювальну функцію у певних межах, що визначаються нормами та правилами, мають вагомий вплив на розв’язання міжнародних проблем зокрема, та еволюцію міжнародних відносин загалом. З погляду вченого, виникнення і перетворення міжнародних режимів вира - жає конкретний спосіб інтернаціоналізації політичної влади. Приєдну ючись до «режиму», держави певною мірою поступаються своїм суверені тетом і національними інтересами на користь створення умов для довготривалої співпраці. Тим самим вони встановлюють інституціональні й нормативні основи світової політики або ж регіонального міжнародного порядку. Причому, якщо принципи і норми представляють собою власне характе - ристики режиму, то договори і процедури прийняття рішень щодо самостій - ності можуть змінюватися у рамках одного і того ж режиму. Французький учений Ф. Лара визначає міжнародний режим як «сукуп - ність принципів, норм, правил і процедур, що діють у певній сфері суспіль - ного життя, які добровільно й вільно приймають держави та інші суб’єкти, що взаємодіють на міжнародній арені»14. На відміну від Дж. Руґґі, Ф.Лара вважає, що міжнародні режими спрямовані на «розв’язання загальної проблеми на рівні, який не вимагає створення міжнародної організації. Відповідно режим має нижчий рівень інституціоналізації, як міжнародні організації: відсутній постійний секретаріат, офіційна штаб-квартира, внутрішній регламент»15. З такою точкою зору не погоджується Дж. Руґґі, уважаючи, що саме співвідношення міжнародного режиму і міжнародної організації є визна - чальним і стверджує, що міжнародні організації є найбільш розвинутою формою міжнародного режиму16. З погляду авторки статті, такий підхід повніше розкриває суть міжнародного режиму, тому що міжнародний режим може розвиватися і «зміцнюватися», інституціоналізуючись і саме так трансформуючись у міжнародну організацію, як це було у разі пере - творення 1995 року НБСЄ в ОБСЄ. Це яскравий приклад інституціоналізації міжнародного режиму. Інший приклад, функціонування системи ГАТТ та її інституціоналізація в СОТ. Отже, міжнародна організація формується у процесі інституціоналізації міжнародного режиму, є вищою формою міжнародної взаємодії, в основі якої лежать інтереси, що є спільними для її членів, а також вироблені правила, принципи, норми, процедури прийняття рішень, їх імплементація. Відомий американський учений політолог-міжнародник А. Етціоні роз - гля дає режим у глобальному контексті й зазначає, що «новий режим глобаль - ного управління виковується на крові – жертв терористичних актів і самих Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин 325 терористів. Нова світова держава стала набувати характеру імперії – форми управління, в якій обмежена група найбільш могутніх держав нав’язує (різними способами) вигідну для них політику більшості держав світу»17. Проаналізувавши основні теоретико-концептуальні підходи до міжна род - них режимів, можна зазначити, що більшість учених розглядають правила і норми як основу міжнародного режиму. Це ж стверджує і американський вчений О.Янг, зазначаючи, що «ядром будь-якого режиму є сукупність правил і норм»18. Процедури прийняття рішень виступають як регулятори, за допомогою яких коригується поведінка суб’єктів міжнарод них відносин. Лавиноподібне зростання «режимних» досліджень привело до такої поліваріантності дефініцій у термінологічному апараті теорії міжнародних відносин, що впродовж 1980–1990-х років не припинялися спроби її спрощення і систематизації. Одним із способів на шляху подолання цієї поліваріантності термінологічного апарату вважалося запровадження поняття «міжнародні інститути». Дж. Міршаймер дав вдале визначення міжнародних інститутів як «набору правил, що визначають способи здійс - нення відносин співпраці й конкуренції між державами»19. «Норми», «правила» і «процедури прийняття рішень» – ключові атрибути міжнарод - них режимів – об’єднувалися віднині у термін «правила». У цьому визна - ченні не згадуються формальні міжнародні організації, через те, що функціонування неформальних інститутів не пов’язано з ними, а окремі міжнародні організації (наприклад, ООН) охоплюють кілька інститутів водночас. Хоча міжнародні інститути часто і мають формальне вираження у вигляді міжнародних організацій, але держави-члени визначають свою поведінку не з думкою штаб-квартир, а в будь-якому разі з правилами, що лежать в основі інститутів. Виходячи з вищезазначеного, Р. Кеохейн визначив інститути, в рамках яких він бачив формальні організації, режими і неформальні інститути, як «сукупність стійких і взаємопов’язаних правил, що визначають ролі акторів і структурують їх діяльність та очікування»20. Невдовзі терміни «режими» та «інститути» стали взаємозамінними. Отже, обидві наведені точки зору стикаються з проблемою визначення ролі вироблених правил у регулюванні поведінки міжнародних акторів. Так, наприклад, Дж.Міршаймер не вважає за необхідне враховувати ефектив - ність правил і акцентує увагу на сам факт впливу існуючих правил на поведінку міжнародних акторів. Однак неможливо не брати до уваги той факт, що кожний актор сам визначає міру застосовування цих правил. Міжнародна практика свідчить, що впливові держави можуть ігнорувати ці правила, або виробляти їх «під себе». Проаналізувавши основні підходи дослідників, можна дати таке визна - чення: міжнародний режим є специфічною організаційною формою міжна - род них відносин, що являє собою сукупність норм і правил поведінки 326 Таміла Герасимчук міжнародних акторів, а також процедур прийняття рішень, що склада - ються у різних аспектах міжнародної співпраці. Основні положення теорії міжнародних режимів зводяться до наступного. 1. Міжнародні режими виникають як результат узгодження інтересів, цілей і цінностей різноманітних акторів. Згідно з найпоширенішою точкою зору, міжнародний режим не передбачає створення міжнародної організації або будь-якої установи (наприклад, постійного секретаріату, офіційної штаб- квартири), де фіксувалися б певні правила поведінки міжнародних акторів. Як приклад можна навести режим нерозповсюдження зброї масового знищення, сукупність договорів у сфері нерозповсюдження ядерної зброї, режими морського судноплавства, Економічний і валютний союз країн- членів Європейського Союзу, режим захисту прав людини тощо. Однак з іншого боку в процесі інституціоналізації міжнародних режимів виникають міжнародні організації. 2. Режими полегшують співпрацю через функції, що вони виконують для держав. Російський учений В.Петровський зазначає, що режими пом’якшують наслідки міжнародної анархії для держав, спонукаючи до децентралізованого виконання угод. Окрім того, режими розглядають як засіб отримання більш повної інформації кожної сторони про поведінку інших. Уважається, що вони мінімізують негативні наслідки співпраці і долають перепони на її шляху21. Отже, з одного боку, режими зменшують невпевненість держав та їх побоювання щодо того, що інші актори (як традиційні, так і нетрадиційні) можуть порушити співпрацю, а з іншого, зменшують схильність держав до таких порушень. 3. Найчастіше держави створюють міжнародні режими через пого джен - ня низки принципів, норм і правил, яких вони домовилися дотримуватися у політичній сфері при прийнятті рішень зі спірних питань. Більше того, зазвичай, держави встановлюють процедурні норми для подальшого розвит - ку і адаптації правил режиму відповідно до змін, що відбуваються у системі міжнародних відносин. При цьому держави, формуючи режим або приєдну - ючись до нього, зобов’язуються дотримуватися визначених обмежень щодо використання своїх суверенних прав (наприклад, права за власною волею підвищувати чи знижувати тарифи) в обмін на те, що інші зроблять це ж саме. Зазвичай, такі обміни, з яких і беруть початок міжнародні режими, приносять вигоди, але водночас і покладають великі обов’язки на ті держави, що приєдналися до них (часто також і на аутсайдерів режиму). 4. Принципи й норми створюють нормативну основу режимів, а правила і процедури прийняття рішень визначають поведінку міжнародних акторів, сприяють рівноправному інформаційному обміну, у такий спосіб, вплива - ючи на якість передбачуваності міжнародної політики. Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин 327 Такі положення теорії міжнародних режимів під кутом зору неолібе - ралізму були піддані критиці з боку їх опонентів – неореалістів. Думки опонентів можна звести до таких основних положень. 1. Неореалісти вказують на те, що власне існування того чи іншого режиму пов’язано із сукупністю передуючих рішень, що прийняті держа - вами з метою співпраці. Іншими словами, не режим стимулює співпрацю, а співпраця лежить в основі встановлення режиму. Отже, стан і можливості співпраці є результатом попередніх домовленостей між учасниками міжнародного режиму. 2. Якщо правила розподілу вигод від співпраці, що існували до вста - новлення режиму, або в його межах, не враховують вихідного становища (тобто того, що існувало до встановлення цього режиму) сильніших держав і не сприяють його збереженню або зміцненню, то ніякі вигоди від співпраці не пробудять їх до згоди на створення режиму або дотримання правил режиму, якщо він установлений раніше. 3. З погляду неореалістів, ця теорія виявляє неувагу до проблем влади і сили у міжнародних відносинах. Вони вважають, що основу режимів становить саме розподіл сили у міжнародному масштабі. Діючі у рамках режиму правила і норми існують до того часу, допоки зберігається певний баланс сил, а вони трансформуються разом з його зміною. Аналізуючи основні положення теорії міжнародного режиму в підходах неолібералістів і неореалістів, варто зазначити, що їхні думки сходяться на тому, що створення міжнародних режимів не приводить автоматично до поглиблення і розширення співпраці у міжнародних відносинах. З погляду авторки, для цього потрібні зусилля держав, їх політична воля та узгоджені інтереси, спільні цінності. Така співпраця у межах режиму має давати більше вигод, аніж утрат, не порушувати вихідного стану та ієрархії у системі міжнародних відносин. Міжнародний режим може бути ефективний лише тоді, коли він формується на основі балансу сил і на ґрунті балансу інтересів. Поза всяким сумнівом, міжнародний режим є однією із форм співпраці. Об’єктивною умовою співпраці загалом є наявність «певного масиву спільних інтересів»22. Для оцінки стану процесу співпраці доцільно виокре - мити основні критерії, на основі яких і буде вирізнятися міжнародний режим як особлива форма міжнародної співпраці. Тому важливим елемен - том дебатів про міжнародні режими є дискусія про критерії їх ефективного функціонування і відмежування від інших форм співпраці. Було запропо - новано два критерії: ефективність співпраці у певній галузі та її стійкість23. З погляду авторки, доцільно враховувати і такі критерії, як динамічність, відповідність цілей можливостям та інтересам, інформатизація й механізми вирішення непорозумінь. Проаналізуємо їх. 328 Таміла Герасимчук 1. Ефективність співпраці визначається на основі того, якою мірою учасники керуються принципами, правилами і процедурами, або наскільки вони їх враховують; як реагують на їх порушення; наскільки можливо уникнути примусу для забезпечення дотримання таких правил; чи дає можливість участь у режимній угоді всім або більшості її членів досягати вигод у такий спосіб, щоб при цьому жоден із них не був у програші. Тобто співпраця передує встановленню режиму в тому чи іншому аспекті міжнародних відносин. 2. Стійкість режиму випливає з ефективності й пов’язується з його здатністю існувати, незважаючи на зміни розстановки сил на міжнародній арені. 3. Динамічність може визначатися за кількісними та якісними пара - метрами. Йдеться про збільшення чисельності членів, що прийняли певні правила (наприклад, у торгівлі, екології, захисті прав людини тощо), розширення меж і галузей співпраці, вплив режиму на процес вироблення міжнародної політики. 4. Відповідність цілей можливостям та інтересам сторін, а також чи може участь у режимі дати кожному з учасників стільки вигод і переваг, щоб компенсувати витрати. 5. Інформатизація є важливим критерієм, тому що держави з відмінними інформаційними можливостями не можуть ефективно й динамічно розви - вати відносини у межах того чи іншого режиму. Функціонування режиму включає обмін інформацією між його членами, а також їх згоду на те, що стосується норм і принципів, які визначають режим. Держави пильно сте - жать за кількістю та якістю інформації, що передається ними одна одній, так само як і принципів, що визначають режим, тому що одні з них прагнуть зберегти своє відносне становище у міжнародній ієрархії, а інші – покра - щити його. Інакше кажучи, одні хочуть зберегти існуючий баланс сил, тоді як інші бажають змінити його. Йдеться не обов’язково про баланс із військо - вою складовою, він може визначатися економічною могутністю, фінансо - вими, інформаційними, технологічними можливостями тощо. Головне, що його зміна може потягнути за собою втрати, що будуть нести держави, і змінити відносні вигоди, які можуть виходити з існування режиму. Тому учасникам міжнародних відносин буває складно добитися один від одного повного дотримання навіть узгоджених принципів і правил функціонування режимів, що знижує їх ефективність у розвитку співробітництва. 6. Учасники режиму повинні бути готовими приймати та виконувати встановлені режимом норми і правила, а також розв’язувати протиріччя, які завжди існують. Щоб вони не привели до неефективності або недієвості режиму, необхідно мати адекватний механізм вирішення непорозумінь й поточного узгодження позицій сторін. Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин 329 Отже, проаналізувавши основні теоретико-концептуальні підходи вчених до міжнародних режимів, зазначимо, що за останнє десятиліття погляди на проблематику регулювання міжнародних відносин зазнали суттєвих змін, що в основному було пов’язано з переструктуруванням системи міжнародних відносин. Геополітичні зміни цього періоду призвели до інтенсифікації дискусії навколо проблеми регулювання міжнародних відносин. Практика звернулася до теорії, до пошуку нових критеріїв інтерпретації та оцінок подій, що відбувалися. Теорія міжнародних режимів бере свій початок з 1970-х років, а сформувалася лише в 1990-х роках в умовах геополітичних змін у світі. Теоретичні надбання щодо міжнародних режимів належать в основному західним ученим-міжнародникам. Певною мірою міжнародні режими вивчають російські вчені, чого не можна сказати про вітчизняну теорію міжнародних відносин, що й досі переживає період становлення. У працях американських учених термін «міжнародний режим» трак - тується як сукупність узгоджених норм, принципів і процедур для регулю - вання будь-якої сфери міжнародних відносин, або як спосіб регулювання наддержавних та міждержавних відносин через прийняття правил і процедур, а також створення відповідних інститутів. В умовах співпраці, зв’язків та угод, що з неї випливають, міжнародні режими виконують функцію регулювання у межах своєї компетенції і можуть мати вагомий вплив на розв’язання конкретних проблем, світову політику та еволюцію міжнародних відносин. Як прихильники теорії міжнародних режимів – неоліберали, так і їхні опоненти – неореалісти, погоджуються з основними положеннями теорії міжнародних режимів, розглядають режими як одну із форм співпраці, але ці положення й надалі залишаються предметом наукової дискусії між ними. Існують і емпіричні підтвердження висновку про здатність режимів полег - шувати міжнародну співпрацю. Загалом теорія міжнародних режимів збагатила аналіз міжнародної співпраці. При цьому в останні роки з’явилися нові тенденції, що звіль - няють аналіз міжнародних режимів від надто механістичного підходу. З одного боку, саме поняття міжнародного режиму дедалі поступається місцем дефініції міжнародних інститутів, що розширює можливості аналізу формування правил співпраці між державами, надаючи такому аналізу системний характер. Співвідношення міжнародного режиму і міжнародної організації є визначальним, а міжнародні організації є найрозвинутішою формою міжнародного режиму. З іншого боку, вимальовується новий напрям, що акцентує увагу не стільки на стратегіях держав і владних відносинах у міжнародній системі, скільки на взаємодії та взаємозалежності всіх міжнародних акторів, зацікавлених у розвитку співпраці. 330 Таміла Герасимчук Отже, міжнародний режим – одна із форм співпраці в окремо взятій галузі, його функціонування опирається на консенсус і відмову від механізмів примусу. Критеріями ефективного функціонування міжнародних режимів і виокремлення їх серед інших форм співпраці є: її ефективність у визначеній галузі, стійкість, динамічність, відповідність цілей можливостям та інтересам, інформатизація й механізми вирішення непорозумінь. Процеси формування режимів та визначення критеріїв їх ефективного функціонування потребують подальшого вивчення і вдосконалення. 1 Марк Хрусталев. Международные аспекты социально-политической стабильности // Международые процессы. – Том 6. – № 2 (17). – http://www.intertrends.ru/seventeenth/ 005.htm 2 Прорыв к свободе: О перестройке двадцать лет спустя (критический анализ): Сб. 3 Мировая политика и междунардные отношения. – СПб., 2009. – С. 108. 4 Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Україна в постмодерній системі міжнародних від - но син // Науковий вісник Дипломатичної академії України. Випуск 5. – К., 2001. – С. 145. 5 Krasner S. D. International Regimes. – Ithaca, New York, 1983; Haggard S. and Sim- mons B. A. Theories of international regimes // International Organization. – 1987. – Vol. 41. – № 3. – P. 491 – 518. 6 Амитай Этциони. «...Новый режим глобального управления выковывался на крови …» // Международные процессы. – Том 7. – Номер 1 (19). – Январь – апрель 2009. – http://www.intertrends.ru/seventeenth/005.htm 7 Keohane R. O. Neoliberal institutionalism: A perspective on world politics // Keohane R.O. (ed.). International Institutions and State Power: Essays in International Relations The- ory. Boulder, 1989. – P. 16. 8 Krasner S. D. Op. cit. – P. 491 – 518. 9 Ф.Лара Международная защита прав человека и Совет Европы //Европейская интег - ра ция: современное состояние и перспективы: Сб. науч. ст. – Минск, 2001. – С. 183. 10 Mearsheimer J.J. The false promise of international institutions // International Security. 1994/95. – Vol. 19. – № 3. – P. 5 – 49. 11 Ruggie J. G. Constructing the World Polity. Essays on International Institutionalization. 3rd ed. L., N. Y., 2002. – P. 89. 12 Введение в теорию международных отношений и внешней политики. – СПб., 2001. С. 83 – 84. 13 Ruggie J. G. Op. cit. – P. 89. 14 Ф.Лара Указ. соч. – С. 183. 15 Там само. 16 Ruggie J. G. Op. cit. – P. 67. 17 Амитай Этциони. – Указ. соч. Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин 331 18 Введение в теорию международных отношений и внешней политики. – С. 83 – 84. 19 Mearsheimer J.J. Op. cit. – P. 5 – 49. 20 Keohane R. O. Op. cit. – P. 16. 21 В.Петровский. От империи – к открытому миру. О внешней политике России пе- реходного периода. – М., 2007. – 208 с. 22 Современная мировая политика: Прикладной анализ. – М., 2009. – С.118. 23 Сафонов М. Западные исследования международных институтов // Международ - ные процессы. – 2003. – № 1. – http://www.intertrends.ru/seventeenth/005.htm В статье рассматриваются современные теоретико-концептуальные подходы в изучении международных режимов. Анализируются основные положения теории международных режимов с точки зрения неолиберализма и неореализма. Дана характеристика критериев анализа международного режима как одной из форм сотрудничества. Ключевые слова: международные отношения, мировая политика, меж- дународный порядок, мировой порядок, международный режим, междуна- родные институты, международные актеры, сотрудничество. This article reveals the modern theoretical and conceptual approaches to the study of international regimes. Analyzed the basic postulates of the theory of international regimes from the perspective of two paradigms: neoliberalism and neorealism; identified and characterized the criteria which defined the international regime as one of the forms of cooperation. Key words: international relations, world politics, international order, world order, international regimes, international institutions, international actors, co- operation. 332 Таміла Герасимчук
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40647
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0020
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:04:59Z
publishDate	2010
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Герасимчук, Т. 2013-01-20T20:04:02Z 2013-01-20T20:04:02Z 2010 Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин / Т. Герасимчук // Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки і знахідки: міжвід. зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 19. — С. 319-332. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. XXXX-0020 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40647 У статті розкрито сучасні теоретико-концептуальні підходи до вивчення міжнародних режимів. Проаналізовано основні положення теорії міжнародних режимів під кутом зору двох парадигм: неолібералізму й неореалізму; визначено та охарактеризовано критерії, за якими міжнародний режим розглянуто як одну із форм співпраці. В статье рассматриваются современные теоретико-концептуальные подходы в изучении международных режимов. Анализируются основные положения теории международных режимов с точки зрения неолиберализма и неореализма. Дана характеристика критериев анализа международного режима как одной из форм сотрудничества. This article reveals the modern theoretical and conceptual approaches to the study of international regimes. Analyzed the basic postulates of the theory of international regimes from the perspective of two paradigms: neoliberalism and neorealism; identified and characterized the criteria which defined the international regime as one of the forms of cooperation. uk Інститут історії України НАН України Міжнародні зв’язки України: наукові пошуки та знахідки Питання методології Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин The concept of international regimes in the international relations theory Article published earlier
spellingShingle	Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин Герасимчук, Т. Питання методології
title	Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин
title_alt	The concept of international regimes in the international relations theory
title_full	Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин
title_fullStr	Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин
title_full_unstemmed	Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин
title_short	Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин
title_sort	концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин
topic	Питання методології
topic_facet	Питання методології
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40647
work_keys_str_mv	AT gerasimčukt koncepcíâmížnarodnihrežimívuteoríímížnarodnihvídnosin AT gerasimčukt theconceptofinternationalregimesintheinternationalrelationstheory

Концепція міжнародних режимів у теорії міжнародних відносин

Репозитарії

Схожі ресурси