Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр.

У статті розглянуті особливості генезису більшовицької концепції федералізму під впливом модернізації та Української революції 1917-1921 рр. Визначено ситуативний характер ідеї федерації в сприйнятті більшовицьких лідерів, окремо висвітлено генеалогію більшовицького дискурсу. В статье рассмотрены ос...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років
Datum:	2011
1. Verfasser:	Корольов, Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2011
Schlagworte:	Політична й соціальна історія
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40669
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр. / Г. Корольов // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 257-272. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859945758869946368
author	Корольов, Г.
author_facet	Корольов, Г.
citation_txt	Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр. / Г. Корольов // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 257-272. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років
description	У статті розглянуті особливості генезису більшовицької концепції федералізму під впливом модернізації та Української революції 1917-1921 рр. Визначено ситуативний характер ідеї федерації в сприйнятті більшовицьких лідерів, окремо висвітлено генеалогію більшовицького дискурсу. В статье рассмотрены особенности генезиса большевистской концепции федерализма под воздействием модернизации и Украинской революции 1917-1921 гг. Определенно ситуативный характер идеи федерации в восприятии большевистских лидеров, отдельно отражена генеалогия большевистского дискурса. In the article the features of genesis of bolshevist conception of federalism are considered under act of modernization and Ukrainian revolution 1917-1921 Certainly situation character of idea of federation in perception of bolshevist leaders, genealogy of bolshevist diskurs is separately reflected.
first_indexed	2025-12-07T16:14:05Z
format	Article
fulltext	Геннадій Корольов Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр. У статті розглянуті особливості генезису більшовицької концепції федералізму під впливом модернізації та Української революції 1917–1921 рр. Визначено ситуативний характер ідеї федерації в сприйнятті більшовицьких лідерів, окремо висвіт- лено генеалогію більшовицького дискурсу. В статье рассмотрены особенности генезиса большевист- ской концепции федерализма под воздействием модернизации и Украинской революции 1917–1921 гг. Определенно ситуатив- ный характер идеи федерации в восприятии большевистских лидеров, отдельно отражена генеалогия большевистского дискурса. In the article the features of genesis of bolshevist conception of federalism are considered under act of modernization and Ukrainian revolution 1917–1921 Certainly situation character of idea of federation in perception of bolshevist leaders, genealogy of bolshevist diskurs is separately reflected. Написати статтю мене спонукало дослідження американ- ського історика українського походження Романа Шпорлюка «Ленін, «Велика Росія» й Україна»1. В цій праці автор ставить перед українськими та російськими істориками, що займаються проблемами ХІХ — початку ХХ ст., історією розвитку національ- них проектів та генезисом модерних націй, питання, де і коли Володимир Ленін відкинув ідею «великоруської» нації і почав доводити, що великороси були окремою нацією, як і українці2? Очевидно, що Ленін прагнув зруйнувати імперію в Росії, і натомість створити «державу-націю», а не національну державу. По суті аналогічний історичний шлях пройшли США від часу Війни за незалежність, збудувавши державу, засновану на ідеях Просвітництва (Томас Джефферсон, Бенджамін Франклін) і моделі «держави-нації» (функціонуючи на доктрині народного суверенітету), як легітимної відповіді на абсолютизм та докт- рину «божественного права». Йосип Сталін навпаки використав розуміння Леніним інтер- націоналізму в бік централізації влади і держави, яка згодом виявилася у постанні тоталітарного режиму (і не тільки у спробі створити «радянський народ»). Фактично федералізм у сталінському поданні став формою майбутнього формування національної держави з СРСР зі своїм власним народом. І тут природно свою «допомогу» більшовикам надав Михайло Грушев- ський, який деконструюючи імперський наратив і створивши український національний наратив3 — посприяв, щоб соціальні гасла відіграли головну роль в розвитку малих/неісторичних нації Східної Європи, які так і не створили своїх «держав-націй». А вже у 1990-х рр. ці нації опинилися перед вибором — будувати «національні держави» в умовах глобалізації чи інтегруватися до більш успішного міждержавного союзу. Метою статті є висвітлення генезису більшовицької концеп- ції федералізму в контексті модернізаційних процесів та явищ національного визволення в період Української революції 1917–1921 рр. Нове розуміння сутності більшовицького полі- тичного проекту та концепції інтернаціональної федерації, висвітлення спроб їх втілення й реінкарнація імперії в анти- колоніальній парадигмі, генеалогія більшовицької концепції федералізму — завдання цієї статті. Революційний і післяреволюційний період розкриває напря- ми розвитку українського визвольного руху з позицій анти- колоніального дискурсу. Доведено, що останній виходить з абсолютизації сили і влади: акцент робиться на гнобленні, проявах терору, втраті культурних засад4. Німецький філософ Карл Маркс, осмислюючи реакційний переворот Луї Бонапарта у Франції в 1851 р., зазначав: «Люди самі творять свою історію, але вони її роблять не так, як їм надумається, при обставинах, 258 Геннадій Корольов які не самі вони вибрали, а які безпосередньо є в наявності, були дані їм і перейшли від минулого. Традиції всіх мертвих поколінь тяжіють, як кошмар, над розумами живих. І якраз тоді, коли люди неначе лише тим і зайняті, що переробляють себе і що оточує й створюють щось ще небувале, якраз у такі епохи революційних криз вони боязливо удаються до заклинань, викликаючи до себе на допомогу духів минулого, запозичують у них імена, бойові гасла, костюми, щоб в цьому освяченому старовиною вбранні, на цій запозиченій мові розіграти нову сцену світової історії»5. Цей погляд Маркса окреслює сутність європейської історії початку ХХ ст., сприяючи переорієнтації історичного дискурсу. Саме ідеологічна сила, витворена на ідеях основоположника комунізму, певною мірою змінила хід історії Заходу, перед цим змінивши історичну карту колишньої імперії Романових і визна- чивши перспективи нової цивілізації. Основною особливістю модернізації Росії було те, що починаючи з XVI ст. і завершу- ючи Жовтневою революцією, уся російська історія проходила на революційному фоні: найчастіше революційні зрушення відбувалися на глибині, але періодично випліскувалися на поверхню6. Більшовизм в історії був по суті реінкарнацією імперської влади, модерним самодержавством. Російський філософ Микола Бердяєв цілком слушно відзначав, що «більшо- визм є третє явище російської великодержавності, російського імперіалізму, — першим явищем було московське царство, другим явищем петровська імперія»7. Феномен більшовизму завжди перебував і перебуває в науко- вому фокусі істориків, політологів і соціологів. Він був явищем російської історії, в якому синтетично поєдналися модернізація й цивілізація, революція та реакція. Більшовизм — успішний суспільний проект, котрий розширив і змінив геополітичний погляд Росії, сприяв швидкому розвитку модернізаційних про- цесів, залишаючи наголос на особливій історичній ролі своєї батьківщини. Ленінізм був ідейно переробленим марксизмом, котрий адаптований до конкретних умов недостатньо індустрі- 259Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції ально розвиненої Росії з переважно сільським населенням, до умов імперської Росії8. Тому ленінізм варто інтерпретувати як ідеологічну доктрину більшовизму. В основу ленінської інтер- претації марксизму було покладено утилітарний підхід до вирі- шення питання самоорганізації суспільства, його інтеграції в державний організм9. Це сприяло піднесенню більшовизму до нового стрибка у формуванні гібридного ідеалу суспільства, де общинний соціалізм підносився до рівня державного соціа- лізму, де перша особа в державі перебирала на себе функції патріархального батька, а локальне общинне самоуправління підводилося до рівня демократії. Природі більшовизму була притаманна глибока двознач- ність, котра яскраво відбилася в політичному шляху Володи- мира Леніна. Визначний британський історик Арнольд Тойнбі, осмислюючи роль лідера більшовиків, писав: «Яку мету він (Ленін — авт.) ставив перед собою: продовжити роботу Петра Великого чи знищити її наслідки? Перенісши столицю Росії з ексцентричної фортеці Петра в центр країни, Ленін начебто оголосив себе послідовником протопопа Авакума та старовірів і слов’янофілів. У цій ролі він виступає як один з пророків «Святої Русі», втілюючи в собі протест російської душі проти західної цивілізації»10. Ця думка пояснює феномен більшовизму крізь призму захід- них уявлень, сформованих шляхом винайдення Східної Євро- пи11, особливу увагу приділяючи ренесансу месіанської ідеї Росії, котра на противагу релігійному смислу отримала нову форму в межах марксизму як витвору Заходу. Більшовизм ґрунтувався на негативних елементах марксистської ідеології, які зробили її конгеніальною російському революційному духові12. Це дозволяє зрозуміти, чому в 1917 р. російський капіталізм західного зразка був переможений західною анти- капіталістичною доктриною. Таке пояснення підтверджується й метаморфозою, яку пережила марксистська філософія в росій- ській атмосфері. А. Тойнбі зазначив: «Марксизм перетворився на емоційну й інтелектуальну заміну православного христи- 260 Геннадій Корольов янства, де Маркс виступає в ролі Мойсея, а Ленін — як Месія, а зібрання їхніх творів визнано за Святе Письмо цієї нової атеїстичної церкви — церкви агресивної і войовничої»13. Погляд британського історика співзвучний з концепцією російського комунізму, яка викладена російським філосо- фом Бердяєвим14. Утім для останнього поява більшовизму була викликана розпадом традиційної цивілізації й входженням Росії зі світу «містичної влади землі» до капіталізму. А. Тойнбі ж пояснював феномен більшовизму взаємовпливами між русько- православною й західною цивілізацією, своєрідним результатом модернізації в Росії, історична роль якої полягала в її залученні до орбіт капіталістичного розвитку. Але європейські ідеї були прилаштовані російськими ідеологами до постімперської дійсності шляхом переакцентації з есхатологічної до комуніс- тичної ролі в світі: «…Правителі Росії з демонічною енергією трудяться, щоб забезпечити в Росії тріумф тієї самої цивілізації, яку ганьблять у всіх інших частинах світу. Немає сумніву, що вони мріють про створення нового суспільства, яке буде амери- канським матеріально і російським духовно, — хоча це дуже дивна мрія для державних діячів, яким матеріалістичне витлу- мачення історії уявляється єдино правильним і непогрішним, як Святе Письмо!»15. Аналіз сучасної української історіографії виявляє характерну рису — відсутність системних досліджень більшовизму в кон- тексті Української революції 1917–1921 рр., це своєю чергою призвело до певної інструменталізації та націєцентричного підходу осмислення його сутності на основі антимарксистських інтерпретацій. Ці риси історіографічного процесу формують дуже спрощений погляду на генезис більшовизму. Стратегія політичного курсу більшовиків була спрямована на здійснення соціальних трансформацій, що пояснює вибір мобілізаційних завдань режимом16. Очевидно, що відмінність політики більшовиків від програми українського революцій- ного руху полягала в тому, що перші намагалися не просто індустріалізувати суспільство та підірвати інституційний базис 261Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції соціальних груп і класів, успадкованих від імперської Росії, а розпочали боротьбу проти соціокультурних основ традиційного українського суспільства, котре було селянським за своєю суттю17. Декларативність реформ у Центральної Ради, застосу- вання реформаторської політики під час гетьманату Павла Скоропадського, відсутність реформ у Директорії УНР унемож- ливлювало нормальний розвиток суспільства, ставлячи його у залежність від зовнішніх чинників. Більшовизм апробував нові організаційні форми в політич- ній сфері, які полягали в синтезі раціональних та харизма- тичних орієнтирів дії, а поєднання цих несумісних елементів надало партії більшовиків в умовах Української революції 1917–1921 рр. статус «безособової харизми», тобто такої, що була характеристикою саме структури, а не індивідуальних якостей лідера18. Більшовизм, таким чином, будучи спробою реалізувати марксистську теорію розвитку, став алгоритмом знаходження ефективної відповіді периферійного, традицій- ного, переважно селянського суспільства на умови національ- ної залежності. Більшовизм вирізнився на тлі революційних процесів від інших російських й українських сил збалансо- ваним поєднанням харизматичної та раціональної орієнтації на противагу другорядному статусу останньої в межах уявлень традиційної цивілізації.19. РКП (б) повторювала імперську доктрину держави як понад- класової сили, яка керує всім суспільством, усіма соціальними верствами без винятку20. Вона мала бути абсолютним втіленням народної правди і, одночасно, науковою істиною в останній інстанції21. Російський учений О. Ахіезер, інтерпретуючи більшовизм як «партію нового типу», зазначав: «На відміну від партії в ліберальному сенсі, яка завойовує свій вплив у діалозі, партія нового типу, для того щоб стати правлячою, повинна бути монологічною, бути реальним втілення вищої Правди, бути зберігачем цінностей землі»22. Така сутність достатньо вдало інтегрувалася до революцій- ної дійсності, стаючи транслятором раціональних і зрозумілих 262 Геннадій Корольов гасел, котрі визначали «соціальну енергетику мас»23. Україн- ський історик О. Реєнт моделює підхід до розгляду більшо- визму як державницької ідеології, спрямованої на забезпечення відтворення суспільства, його інтеграцію, на боротьбу із соці- альним розпадом, дезорієнтацію, а в кінцевому підсумку — з національною катастрофою з позиції «руської ідеї», що була зафіксована в культурному досвіді історії24. Час «збирання каміння» для більшовиків, тобто ознак, що залишилися від традиційного суспільства й минулого, вимагав від них реставрації імперії в нових формах з метою стриму- вання полінаціонального організму. Більшовики не змогли відмовитися від виконання імперського проекту, що спочатку розглядався ними в світовому масштабі, а потім був локалізо- ваний до кордонів, які співпадали з кордонами Російської імперії. Легітимним шляхом «збирання земель» став проект утворення соціалістичної федерації. Фактично Росія продовжу- вала й поглиблювала імперську модель модернізації. Амери- канський соціолог Еммануїл Валерстайн вказував, що «з трьох великих багатонаціональних імперій, що існували в Європі за часів Першої світової війни — Австро-Угорської, Оттоманської й Російської, — лише останній належало вижити, принаймні, до 1991 року... перший марксистсько-ленінський режим став російським імперським режимом, спадкоємцем царської імпе- рії»25. Більшовицька концепція національності засновувалась на лінійних та позитивістських уявленнях про природу нації в умовах капіталізму. Згодом цей підхід обумовив підхід до визначення національної приналежності на основі принципу народження і спадковості. Закономірно, що це наклало відбиток на розуміння націй, які походили від раніше існуючих етнічних, релігійних і мовних спільнот26. Саме такий дискурс дозволяє стверджувати, що за деякими ідеологічними і політичними причинами Ленін і більшовики сприяли процесам націєтво- рення в неросійських народів і народностей27. Федералізм як відголос «довгого ХІХ ст.» рівнозначно впли- вав на ідеологічні доктрини й характер російського революцій- 263Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції ного руху. Закономірно, що більшовики в потрібній мірі спові- дували концепцію федералізму. Це формувало різко негативну позицію провідників Української революції. Розгортання укра- їнсько-більшовицької війни на в кінці 1917 — початку 1918 рр. визначило ситуативну переорієнтацію Михайла Грушевського з російськофільських на пронімецькі позиції, що своєю чергою дозволило йому заявити про неможливість українських полі- тичних діячів залишатися на позиціях автономізму в рамках Російської республіки, при цьому він залишався переконаним федералістом. Голова Центральної Ради звинувачував більшо- виків у деформації реальної сутності федералізму та його надмірній революційній політизації: «Не знаю, як витримає й переживе федералістична ідея сей тяжкий удар, який задають їй Леніни і Троцькі називаючи себе федералістами. Дуже трудно буде комусь, принаймні який час називати себе федералістом, коли федералістами Леніни і Троцькі вважають себе, а під сим «федералізмом» лежить в дійсности самий поганий, терорис- тичний централізм»28. Першим фактом встановлення федеративного зв’язку УНР із РСФРР був відомий ультиматум Раднаркому Центральній Раді в грудні 1917 р., у якому однозначно формулюється вимога з боку Росії про федеративні стосунки, що на практиці стало певним способом «схиляння до дії». У «Маніфесті до україн- ського народу з ультимативними вимогами до Української ради», написаному В. Леніним 3 (16) грудня 1917 р., більшо- вицький уряд оголошував про визнання ним УНР і її права «на повне відокремлення від Росії або вступу в договір з Російською республікою на федеративних і тому подібних взаєминах між ними»29. Більшовики використали популярну федералістську ідею для політичної дезорієнтації новоутворених держав на теренах колишньої імперії. Федералізм став прикриттям реаль- них планів більшовиків щодо України, фактично він був новою формою централістської політики. В уявленні лідерів більшо- вицької партії він виступав формою відновлення російського впливу й вдалим шляхом реанімації імперського організму. 264 Геннадій Корольов Фактично український федералізм став «заручником» росій- ської революції. Його апогей, що виявився в проведені З’їзду народів Росії у вересні 1917 р., а також артикуляція ідеї про Центральну Раду як центр федеративної перебудови колишньої імперії, зазнав фіаско. Сучасник революції Петро Стебницький, аналізуючи роль більшовиків у встановленні диктатури проле- таріату в Росії, писав, що його лідери будують федерацію рад робітничих, солдатських та селянських депутатів30. Федералізм більшовиків був формою нового етапу «збиран- ня земель» після проголошення революцією права на самовиз- начення нації. При цьому федералістська ідея не вписувалася в межі класичного марксизму. Основоположники останнього були противниками федералістської форми держави. Це визнавав більшовицький лідер В. Ленін, вказуючи, що К. Маркс був «принциповим ворогом федералізму...»31. Саме він неодноразово висловлювався проти федерації й децентралізації, розглядаючи їх як нові форми феодального партикуляризму, як гальмо роз- витку виробничих сил і робітничого руху. Маркс вважав, що для економічного прогресу суспільства й розгортання робочого руху більш прийнятними є крупні централізовані унітарні держави, організовані на основі широкого місцевого самоуправління. Синтез марксових ідей у 1891 р. виклав Фрідріх Енгельс: «Здається, для пролетаріату придатна лише форма єдиної і неділимої республіки. Федеральна республіка є ще й тепер загалом, і в цілому необхідністю на гігантській території Спо- лучених Штатів, хоча на їхньому сході вона вже стає перешко- дою. Вона була б кроком вперед в Англії, де на двох островах живе чотири нації... Вона давно вже зробилася перешкодою в маленькій Швейцарії»32. Розвиток революційного процесу на теренах колишньої імпе- рії Романових вимагав від більшовиків ситуативного відходу від базових політичних принципів марксизму. У найбільш чіт- кій формі лідер більшовиків В. Ленін виклав свій погляд на фе- дерацію і федералізм в листі до керівника революційного руху на Кавказі Степана Шаумяна, написаному в 1913 р. Виступаючи 265Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції проти погляду С. Шаумяна, що право націй на самовизначення означає не лише право на відділення, але й право на федератив- ний зв’язок, більшовик писав, що право на самовизначення не означає права на федерацію, що остання є союзом держав, що вимагає загальної згоди. І далі Ленін зазначав: «Ми за демокра- тичний централізм, безумовно. Ми проти федерації. Ми за яко- бінців проти жирондистів... Ми в принципі проти федерації — вона послаблює економічний зв’язок, вона непридатний тип для однієї держави»33. Зміст листа повністю суперечив майбутній політиці більшо- виків під час та після революції. Більшовизм був ідеологією для влади, орієнтованої на збереження цієї ж влади. Федералізм у рецепції більшовиків був лише принципом чи моделлю спів- існування народів, що не мав значення в силу вирішальної ролі боротьби класів у поступі людства. Такий ракурс на більшо- вицькі підстави федералістської ідеї дозволяє усвідомити вели- чезні деформації федералізму, як концепції й суспільної практи- ки, в радянській історії. Фактично Радянський Союз юридично й конституційно за зовнішньої форми був демократичною федерацією, а в реальності за аналізом внутрішнього стану — авторитарною централістською державою. Федералізм був для більшовицької партії й В. Леніна лише тео- рією розбудови великих держав. Для них федерація ставала лише своєрідним містком до світової соціалістичної революції, модел- лю нового суспільного порядку. Такі інтенції базувалися на конк- ретно-історичних орієнтаціях більшовизму. Комуністичні лідери будували нову дійсність й нову багатонаціональну спільноту, кот- ра нібито об’єднана однією ціллю. Природно, що за такого підхо- ду федерація мала бути витворена в умовах диктатури пролетаріату. Остаточно федералізм, як форма державного устрою радян- ської Росії, був закріплений у січні 1918 р. ІІІ Всеросійським з’їздом рад у «Декларації прав трудящих і експлуатованого народу». З цього приводу В. Ленін пафосно зазначав, втілюючи в життя модель соціалістичної федерації: «...Я глибоко пере- конаний, що довкола революційної Росії все більше і більше 266 Геннадій Корольов групуватимуться окремі різні федерації вільних націй. Абсо- лютно добровільно, без брехні і заліза, зростатиме ця федерація, і вона непохитна»34. Радянська федерація розроблялася В. Лені- ним і більшовиками як шлях до повної єдності різних «націй трудящих». У березні 1918 р. лідер більшовицької партії від- значав: «...Федерація націй, як перехід до свідомої й тіснішої єдності трудящих, котрі навчилися добровільно підніматися вище за національну ворожнечу»35. У більшовицькій партійній програмі 1919 р. думка Леніна отримала реальні обриси. Зокрема вказувалося, що в «цілях подолання недовір’я з боку мас трудящих пригноблюваних країн до пролетаріату держав, що пригноблювали ці країни, партія висуває як одну з перехідних форм на шляху до повної єдності федеральне об’єднання держав, організованих за радян- ським типом». Соціалістичну федерацію Ленін початково моделював на договірній основі між національними державами, котрі виникли в процесі революції. Однак історичні реалії виявилися іншими, призвівши до кардинальної переоцінки політичних завдань. Нові «держави-нації», які мали стати частинами майбутньої федерації, стали на заваді щодо її побудови. Парадокс у цій ситуації полягав у вмінні більшовизму продукувати потрібні ідеї, враховуючи конкретну перспективу. В кінцевому підсумку, перемога більшовизму в Росії призвела до формування соці- алістичної федерації на теренах колишньої імперії. З часом со- ціалістичний союз республік, як модель співжиття націй, почав сповідувати ідейні настанови імперської історії. Принцип «коло- вороту», який на російському просторі окреслював М. Драгома- нов, виявився в циклічному повторі російських ідеологічних постулатів ХІХ ст. вже в новій якості. Постання тоталітарної імперії було закономірним результатом розвитку російської історії. Якщо визначати український контекст розвитку більшовиць- кої концепції федералізму, то є очевидним факт цілеспрямо- ваного курсу на включення соціалістичної і радянської України 267Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції до складу великого федеративного союзу на постімперському просторі Росії. Фактично крапку у виборі форми державних відносин поставили рішення Всеукраїнського з’їзду Рад, що відбувався у Харкові 16–20 травня 1920 р. За його підсумками було ухвалено знакову резолюцію «Про державні взаємини між УСРР і РСФРР». У тексті цього рішення зазначалося, що «УСРР зберігаючи свою самостійну державну конституцію, є член Всеросійської соціалістичної федеративної радянської республіки»36. Тобто УСРР, зберігаючи певну державність, стає частиною Всеросійської федерації. Більшовики відмовилися від практики організації держави за конфедеративним прин- ципом, планомірно підводячи основи для унітарної форми. Федералістський принцип залишався в політичній доктрині більшовизму більше за інерцією революції, коли були очевид- ними факти розвитку національного руху багатьох народів колишньої імперії Романових. Декларуючи федералістські гасла, більшовики прагнули відродити Росію в колишніх кор- донах. Відомий теоретик федералізму Денієл Елейзер зазначав: «У XX столітті (початок цього процесу належить Жовтневій революції в Росії) деякі тоталітарні режими, прагнучи укріпити свою владу, скористалися тим, що вони називали федералізмом, надавши мінімально необхідний рівень культурної автономії етнічним групам, що проживають на їх території»37. І тільки досить обережно можна стверджувати про щирість більшови- ків щодо розбудови дійсно рівноправного федеративного союзу держав. Напевно, що рядові члени цієї партії сповідували такі принципи та ідеали, але в умовах російського історичного процесу такий правовий варіант розвитку виявися фікцією. Більшовицький досвід конструювання соціалістичної феде- рації викликав переорієнтацію історичного дискурсу, котрий направлений на з’ясування питання, чи є дійсні підстави роз- глядати подібні конструкції в рамках тоталітарних і модерні- заційних систем як федералістські. Тому під час створення конституції федералізм як політичне та юридичне поняття не мав ніякого державотворчого смислу. Федералізм фігурував у 268 Геннадій Корольов назві радянської держави. Він сприймався як принцип «спів- існування націй». Однак на практиці став головним способом відновлення централізму влади, що в підсумку виражалося но- вим постанням імперії. Ще з часів Просвітництва склалося, що за своєю суттю федералізм виражається як засіб зміцнення демократичного республіканізму, що передбачав механізм розділення властей, формування влади на засаді принципу «стримування й проти- ваг». На цій основі більшовизмом первинно було витворено федерацію, котра вкладається у вищезазначені параметри, однак його закономірна трансформація в тоталітарний режим, невід’ємною рисою якого стало неприйняття розділення влас- тей і диктаторська суть, не дозволяє більшовицькій державі бути достовірно федералістською. При цьому виявляється, що дія федералізму, який був фікцією, додає певного роду інституційну силу місцевим етнічно-територіальним інтересам, дозволяючи їм зберігатися хоч би в обмеженому вигляді. Істо- ричний дискурс більшовизму дозволив визначити українську історичну перспективу в «короткому ХХ ст.» Поза сумнівом також, що федералізм, як парадигма істо- ричної перспективи й суспільна практика, втілюється в консти- туціях та інститутах, структурах і функціях, але кінець кінцем мають значення саме взаємовідношення, котрі складаються в середині певної ідеологічної системи. Більшовизм виявися тріумфатором на тілі федералізму, обґрунтованого українською політичною думкою «довгого ХІХ ст.». Його перемога в Укра- їнській революції 1917–921 рр. ознаменувала виникнення нової цивілізації38. Нове суспільство відображало закономірний і вірогідний розвиток модерних явищ політичного облаштування держави, в основі якої лежав інтерес класу. Федералізм був вдало прилаштований до комуністичної державності, у майбут- ньому, зігравши ключову роль у появі міфу про єдиний «радян- ський народ». При цьому роль нації девальвувалася на рівні структур держави, суперечачи самій природі влади та історич- ній суті й досвіду українського федералізму. 269Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1 Szporluk Roman, Lenin, «Great Russia», and Ukraine // Harvard Ukrainian Studies, Vol. 28. — nos. 1–4, 2006. — P. 611–626. 2 Ibid. — р. 617. 3 Див.: Плохій С. Великий переділ. Незвичайна історія Михайла Грушевського. — К., 2011. — 599 с. 4 Нагорна Л. Реінкарнація імперії у наукових дискурсах: криза територіальних типологізацій чи геополітичний синдром? // Регіо- нальна історія Україна. — Вип. 4. — К., 2010. — С. 108. 5 Маркс К. 18 брюмера Луи Бонапарта // Електронний ресурс: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Article/marx_18.php. Дата відвідування: 10.10.2011. 6 Бродель Ф. Грамматика цивилизаций. — Москва, 2009. — С. 515. 7 Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. — Москва, 1990. — С. 99. 8 Бродель Ф. Указ. соч. — С. 524. 9 Реєнт О. П. Більшовизм і українська революція 1917–1921 рр. Спроба визначення характеру і динаміка соціальних процесів // Реєнт О.П. Перечитуючи написане. — К., 2005. — С. 18. 10 Тойнбі А. Дослідження історії. — Т. 1. — К., 1995. — С. 208. 11 Вулф Л. Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідо- мості епохи Просвітництва — К., 2009. — 592 с. 12 Тойнбі А. Вказ. праця. — С. 208. 13 Там само. 14 Див.: Бердяев Н.А. Указ. соч. 15 Тойнбі А. Вказ. праця. — С. 209. 16 Кутуєв П. Час і суспільна модернізація: випадок ленінізму // Кутуєв П. Подорож на Захід: переОРІЄНТація сучасного соціологіч- ного дискурсу. — К., 2009. — С. 195. 17 Про селянську природу українського народу/модерної нації писали практично всі українські інтелектуали ХІХ — початку ХХ ст. Найбільш показовими у цьому відношенні є народницькі підходи М. Грушевського, який у своїй політичній публіцистиці приділяв 270 Геннадій Корольов значну увагу цій сутності українського суспільства і обґрунтовував його соціалістичні орієнтації: Грушевський М. Українська партія соціалістів-революціонерів та її завдання // Борітеся — поборете! — Відень, 1920. — № 1. — С. 1–54; Його ж. На село! // Борітеся — поборете! — Відень, 1920. — № 4. — С. 1 — 24; Його ж. Панської України не збудувати! // Громадський Голос. Львів. — 17 листопада 1923. — Ч. 41. — С. 1–4. 18 Кутуєв П. Вказ. праця. — С. 195–196. 19 Там само. — С. 196. 20 Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. — К., 1999. — С. 397. 21 Реєнт О. П. Більшовизм і українська революція 1917–1921 рр. Спроба визначення характеру і динаміка соціальних процесів. — С. 23. 22 Ахиезер А.С. Россия: критика исторического опыта (Социкуль- турная динамика России). — Т. 1. — Новосибирск, 1997. — С. 375. 23 Там же. — С. 377. 24 Реєнт О. Україна ХІХ–ХХ століть. Роздуми і студії історика. — С. 341. 25 Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века. — Москва, 2003. — С. 20. 26 Суни Рональд. Диалектика империи: Россия и Советский Союз // Новая имперская история постсоветского пространства. / Ред. И. Гера- симов и др. — Казань, 2004. — С. 193. 27 Ця тема знайшла досить детальне відображення в американській історіографії, яка обрала за головний критерій факт розпаду СРСР внаслідок активізації національних почуттів населення радянських республік в кінці 1980-х р. Логіка розвитку СРСР пояснюється інтернаціональною та антиросійською природою комуністичної ідео- логії, яка навіть в умовах радянського імперського простору не змогла подолати внутрішній «націоналізм». Див.: Szporluk Roman, Lenin, «Great Russia», and Ukraine // Harvard Ukrainian Studies, Vol. 28. — nos. 1–4, 2006. — P. 611–626.; Суни Рональд. Диалектика империи: Россия и Советский Союз // Новая имперская история постсоветского пространства. / Ред. И. Герасимов и др. — Казань, 2004. — С. 163–196. 271Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 28 Грушевський М. На порозі нової України: Гадки і мрії. — К., 1991. — С. 78. 29 Ленин В.И. Собрание сочинений. — Т. 26. — Москва, 1961. — С. 323. 30 Стебницький П. В пазурях доктринерства // Стебницький П. Вибрані твори. — К., 2009. — С. 54. 31 Ленин В.И. Собрание сочинений. — Т. 20. — Москва, 1961. — С. 411. 32 Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. XVI. — Ч. II. — С. 110. 33 Ленин В.И. Собрание сочинений,. — Т. 19. — Москва, 1961. — С. 453. 34 Там же. — Т. 26. — С. 434, 436. 35 Ленин В. И. Собрание сочинений. — Т. 27. — Москва, 1962. — С. 130. 36 Резолюції Всеукраїнських з’їздів Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. — Харків, 1932. — С. 73. 37 Элейзер Д. Дж. Сравнительный федерализм // Електронний ре- сурс: http://www.gumer.info /bibliotek_Buks/Polit/Hrestom/55.php. Дата відвідування: 06.09.2011. 38 Реєнт О. П. Більшовизм і українська революція 1917–1921 рр… — С. 36. 272 Геннадій Корольов
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40669
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0081
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:14:05Z
publishDate	2011
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Корольов, Г. 2013-01-22T14:20:40Z 2013-01-22T14:20:40Z 2011 Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр. / Г. Корольов // Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років. — К.: Інститут історії України НАН України, 2011. — Вип. 6. — С. 257-272. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. XXXX-0081 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40669 У статті розглянуті особливості генезису більшовицької концепції федералізму під впливом модернізації та Української революції 1917-1921 рр. Визначено ситуативний характер ідеї федерації в сприйнятті більшовицьких лідерів, окремо висвітлено генеалогію більшовицького дискурсу. В статье рассмотрены особенности генезиса большевистской концепции федерализма под воздействием модернизации и Украинской революции 1917-1921 гг. Определенно ситуативный характер идеи федерации в восприятии большевистских лидеров, отдельно отражена генеалогия большевистского дискурса. In the article the features of genesis of bolshevist conception of federalism are considered under act of modernization and Ukrainian revolution 1917-1921 Certainly situation character of idea of federation in perception of bolshevist leaders, genealogy of bolshevist diskurs is separately reflected. uk Інститут історії України НАН України Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 років Політична й соціальна історія Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр. Article published earlier
spellingShingle	Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр. Корольов, Г. Політична й соціальна історія
title	Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр.
title_full	Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр.
title_fullStr	Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр.
title_full_unstemmed	Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр.
title_short	Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр.
title_sort	більшовицька концепція федералізму в контексті української революції 1917–1921 рр.
topic	Політична й соціальна історія
topic_facet	Політична й соціальна історія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40669
work_keys_str_mv	AT korolʹovg bílʹšovicʹkakoncepcíâfederalízmuvkontekstíukraínsʹkoírevolûcíí19171921rr

Більшовицька концепція федералізму в контексті Української революції 1917–1921 рр.

Institution

Ähnliche Einträge