Проблема спілкування як діяльності
У статті розглядається спілкування як самостійний вид людської діяльності. При цьому аналізуються сутнісні характеристики, структурні компоненти, технологія мовної комунікативної діяльності. In this paper we consider communication as a separate species of human activity. At the same time we analyzed...
Saved in:
| Published in: | Світогляд - Філософія - Релігія |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40687 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Проблема спілкування як діяльності / С. Ніколаєнко, Св. Ніколаєнко // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 85-93. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859751576629936128 |
|---|---|
| author | Ніколаєнко, С. Ніколаєнко, Св. |
| author_facet | Ніколаєнко, С. Ніколаєнко, Св. |
| citation_txt | Проблема спілкування як діяльності / С. Ніколаєнко, Св. Ніколаєнко // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 85-93. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Світогляд - Філософія - Релігія |
| description | У статті розглядається спілкування як самостійний вид людської діяльності. При цьому аналізуються сутнісні характеристики, структурні компоненти, технологія мовної комунікативної діяльності.
In this paper we consider communication as a separate species of human activity. At the same time we analyzed the essential characteristics, structural components, the technology of voice communication activities.
|
| first_indexed | 2025-12-02T00:02:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
85
УДК 159.99
Сергій НІКОЛАЄНКО, Світлана НІКОЛАЄНКО©
ПРОБЛЕМА СПІЛКУВАННЯ ЯК ДІЯЛЬНОСТІ
У статті розглядається спілкування як самостійний вид людської діяльності.
При цьому аналізуються сутнісні характеристики, структурні компоненти, техно-
логія мовної комунікативної діяльності.
Ключові слова: діяльність, спілкування, комунікативна діяльність, мовна
комунікативна діяльність.
Постановка проблеми. Проблема спілкування є однією з най-
важливіших і складних у психології. Спілкування являє собою про-
цес взаємодії особистостей і соціальних груп, в якому передається й
засвоюється соціальний досвід, відбувається зміна структури й сут-
ності взаємодіючих суб’єктів, формується різноманітність людських ін-
дивідуальностей, здійснюється соціалізація особистості (І. О. Зимня,
О. О. Леонтьєв, М. С. Каган).
Аналіз актуальних досліджень. Спілкування є предметом вивчен-
ня багатьох наук. Для зручності аналізу дослідники як самостійні підхо-
ди до спілкування виділяють логіко-гносеологічний, функціонально-
лінгвістичний, комплексно-сполучний і загальнопсихологічний підходи
(Л. П. Буєва, Н. П. Ерастов, М. С. Каган, О. О. Леонтьєв, Б. Ф. Ломів
та ін.).
У логіко-гносеологічному плані спілкування розглядається як осо-
бливий вид пізнавально-практичної діяльності людей, спрямованої на
адекватне відбиття дійсності, здійснюване за певних умов з певними
цілями й за допомогою певних засобів (О. М. Леонтьєв, М. І. Лісіна,
В. М. Соковнін).
Основним засобом спілкування є мова. Тому вивчення її змісту,
форм, видів, можливостей і норм становить найважливішу проблему
теорії спілкування. Ці аспекти спілкування є предметом вивчення у
функціонально-лінгвістичному підході до спілкування (М. П. Єрастов,
І. О. Зимня, О. О. Леонтьєв).
Психологічний аналіз спілкування починається там, де викорис-
товуються психологічні методи дослідження, а спостережувані факти
фіксуються у термінах психології як науки й розглядаються в зіставленні
з уже відомими психологічними закономірностями.
У практиці наукового аналізу широке розповсюдження одержали
різні варіанти сполучень психологічного підходу до спілкування з під-
ходами до нього з боку інших наук (соціології, філософії, фізіології, ме-
дицини, педагогіки та ін.). Комплексні підходи утворюють єдиний сплав
або комплекс психологічних і непсихологічних концепцій (наприклад,
© Сергій Ніколаєнко, Світлана Ніколаєнко, 2012
Світогляд – Філософія – Релігія
86
соціально-психологічна й психолінгвістична теорії спілкування), інші
залишаються звичайними сполученнями (наприклад, психофізіологічна
й медико-психологічна теорія спілкування).
У кожному з цих підходів є своя специфіка, свої проблеми. Але в
цілому ці підходи спираються на загальнопсихологічний аналіз спілку-
вання як явища психічної активності. Тому подальшого психологічного
вивчення потребує проблема співвідношення категорій діяльності й
спілкування з загально-психологічної точки зору.
Метою даного дослідження є уточнення специфічних особливо-
стей спілкування як мовної комунікативної діяльності в контексті ка-
тегорії діяльності.
Виклад основного матеріалу. У психології відсутнє загально-
прийняте визначення спілкування. Як правило, даються описові ви-
значення, що вказує на основні функції або сторони спілкування. Так,
Б. Д. Паригін відзначає, що спілкування – це “складний і багатогранний
процес, що може виступати в той саме час і як процес взаємодії індиві-
дів, і як інформаційний процес, і як ставлення людей одне до одного, і
як процес взаємовпливу один на іншого, і як процес співпереживання
й взаємного розуміння один одного” [9, с. 178].
Людське спілкування може розглядатися не тільки як акт усвідом-
леного, раціонально оформленого мовного обміну інформацією, але й
як безпосереднього емоційного контакту між людьми. Воно різноманіт-
не як за змістом, так і за формою прояву. Спілкування може варіюватися
від високих рівнів духовного взаємопроникнення партнерів до самих
згорнутих і фрагментарних контактів [11].
У процесі аналізу проблеми спілкування визначені такі аспекти її
вивчення: 1) інформаційно-комунікативний (спілкування розглядається
як вид особистісної комунікації, в ході якої здійснюється обмін інфор-
мацією); 2) інтеракційний (спілкування аналізується як взаємодія інди-
відів у процесі кооперації); 3) гносеологічний (людина розглядається
як суб’єкт і об’єкт соціального пізнання); 4) аксіологічний (спілкування
вивчається як обмін цінностями); 5) нормативний (виявляються місце
й роль спілкування в процесі нормативного регулювання поведінки
індивідів); 6) семіотичний (спілкування описується, з одного боку, як
специфічна знакова система, а з другого боку – як посередник у функ-
ціонуванні різних знакових систем); 7) соціально-практичний (спілку-
вання розглядається як обмін діяльністю, здібностями, уміннями й
навичками) [4].
У різних визначеннях спілкування розглядається не тільки як “про-
цес”, як “умова здійснення різних форм життєдіяльності людини”, як
“засіб досягнення різних цілей і задоволення різних потреб”, але й як
“самостійна комунікативна діяльність”. При цьому виділення певних
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
87
аспектів спілкування залежить від вихідних теоретичних позицій ав-
торів і конкретних дослідницьких завдань. Так, В. М. Соковнін тра-
ктує спілкування як складний і багатогранний процес, що виступає
як: 1) взаємодія людей; 2) атрибут інших видів людської діяльності;
3) інформаційний процес; 4) ставлення людей один до одного; 5) взає-
мовплив людей; 6) взаємне переживання; 7) взаємне розуміння; 8) вид
самостійної людської діяльності [10].
Опосередкованість людської діяльності спілкуванням має зага-
льний характер. Це знайшло своє відбиття в принципі “єдності спілку-
вання й діяльності”, що у вітчизняній психології є одним з основних
і загальновизнаних (Г. М. Андрєєва, М. С. Каган, Б. Ф. Ломов, В. М. Со-
ковнін та ін.).
Не зупиняючись на обговоренні неоднозначності інтерпретації
спілкування як самостійної категорії (Б. Ф. Ломів) або як діяльності
(О. О. Леонтьєв), підкреслимо тільки основне для даного розгляду
положення – нерозривність зв’язку діяльності й спілкування.
Як відзначає Г. М. Андрєєва, характер цього зв’язку інтерпретуєть-
ся щонайменше потрійно: 1) як дві сторони соціального буття людини;
2) як сторона діяльності; 3) як вид діяльності. При цьому усередині
третьої точки зору розрізняються два різновиди: у першому різновиді
спілкування розуміють як комунікативну діяльність або діяльність спіл-
кування, що виступає самостійно на певному етапі онтогенезу; у дру-
гому – спілкування в загальному плані розуміють як один із видів
діяльності (мається на увазі насамперед мовна діяльність), і щодо неї
виявляються всі елементи, властиві діяльності взагалі (потреби, мотиви,
мета, дії, операції та ін.) [2].
Справедливо підкреслюючи важливість “найголовнішого – безсум-
нівного зв’язку між діяльністю й спілкуванням”, сама Г. М. Андрєєва
пропонує “найбільш широке розуміння зв’язку спілкування й діяльно-
сті, коли спілкування розглядається і як сторона спільної діяльності
(оскільки сама діяльність не тільки праця, але й спілкування у процесі
праці), і як її своєрідний дериват” [2, с. 92]. Таке широке розуміння
зв’язку спілкування й діяльності відповідає, на думку авторки, широко-
му розумінню самого спілкування “як найважливішої умови присвоєння
індивідом досягнень історичного розвитку людства чи то на мікрорівні,
у безпосередньому оточенні, чи то на макрорівні, у всій системі соціаль-
них зв’язків” [2, с. 92–93].
Таким чином, всі наявні визначення спілкування, з погляду завдань
нашого дослідження, можуть бути умовно поділені на два класи: 1) спіл-
кування як самостійний вид людської діяльності; 2) спілкування як не
діяльність (процес, засіб, умова здійснення інших людських діяльно-
стей).
Світогляд – Філософія – Релігія
88
Розглянемо проблему спілкування в контексті категорії предметної
діяльності. У вітчизняній психології широке розповсюдження й визнан-
ня одержало трактування спілкування як діяльності. Спілкування розг-
лядається як один із “видів діяльності”, як “діяльність спілкування”,
“комунікативна діяльність” тощо.
У цьому зв’язку на процеси спілкування дослідниками поширю-
ються теоретичні схеми, що сформувалися при вивченні предметно-
практичної діяльності або деяких інших її форм.
У результаті морфологічного аналізу діяльності М. С. Каган запро-
понував розрізняти такі види діяльності: перетворювальну, пізнаваль-
ну, ціннісно-орієнтаційну, комунікативну діяльність (спілкування) [4].
Своєрідність спілкування як особливого виду людської діяльності, за
М.С. Каганом, полягає в наступному: “Спілкування – це практична
діяльність, тому що контакти між людьми припускають втілення пе-
реданої інформації в тій або іншій системі знаків, які її матеріалізу-
ють, об’єктивують, щоб передати реципієнтам” [4, с. 84]. При цьому
акт спілкування відбувається тоді, “коли людина, що вступає в кон-
такт з іншою людиною, бачить у ній собі подібну й собі рівну, тобто
суб’єкта, і тому розраховує на активний зворотний зв’язок, на обмін
інформацією, а не на однобічне її відправлення або зняття її з об’єкта”
[4, с. 82].
М.С. Каган справедливо стверджує, “що діяльність людини не
слід зводити до її предметної діяльності, і тоді спілкування природно
впишеться в різнобічні прояви людської діяльності” [4, с. 82].
Б. Г. Ананьєв розглядає спілкування поряд з працею й пізнанням як
три основні види людської діяльності [1, с. 322]. Автор пише: “Пізнання
й спілкування є … основними формами діяльності індивідуальної лю-
дини із самого початку формування її особистості, за допомогою яких
здійснюється соціальна детермінація багатьох сторін її психічного ро-
звитку” [1, с. 171].
О. М. Леонтьєв вважає спілкування й працю двома основними
видами людської діяльності. Він відзначає: “Спілкування … з самого
початку має характерну для людської діяльності структуру опосеред-
кованого процесу, але в ранніх, зародкових своїх формах воно опосе-
редковано не словом, а предметом” [6, с. 368].
М. І. Лісіна використовує поняття “спілкування” як синонім понят-
тя “комунікативна діяльність” [7]. Аналізуючи спілкування з позицій
категорії діяльності, В. М. Соковнін відзначає, що “комунікація є одним
з видів людської діяльності, що сприяє задоволенню матеріальних і
духовних потреб людей” [10, с. 63].
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
89
І. О. Зимня аналізує і спілкування, і діяльність у контексті катего-
рії взаємодії. При цьому спілкування визначається авторкою як “специ-
фічна форма взаємодії людей у процесі реалізації їхньої суспільно-
комунікативної діяльності” [3, с. 143]. У цьому визначенні важливими
є такі моменти: 1) “взаємодія” виступає як загальна категорія, в межах
якої визначаються такі, більш часткові категорії, як “діяльність” і “спіл-
кування”; 2) суспільно-комунікативна діяльність трактується як форма
соціального буття людини; 3) реалізація суспільно-комунікативної дія-
льності може здійснюватися різними засобами (вербальними, кінетич-
ними, образотворчими, символічними та ін.); 4) вербальне спілкування є
основною формою соціальної взаємодії людей у процесі реалізації їхньої
суспільно-комунікативної діяльності; 5) вербальне спілкування реалізу-
ється мовною діяльністю партнерів по спілкуванню; 6) у безпосередньо
усному спілкуванні мовна діяльність реалізується у формах говоріння
й слухання; 7) в опосередкованому письмовому спілкуванні мовна дія-
льність реалізується у формах читання й листування. При цьому автор
визначає мовну діяльність як “активний, цілеспрямований, опосеред-
кований мовою засіб (спосіб) взаємодії людей з метою обміну інформа-
цією. Мовна діяльність може бути “вплетена” в інші форми діяльності
людини, але вона може бути й самостійною діяльністю з метою задо-
волення тієї або іншої потреби” [3, с. 146–147].
О. О. Леонтьєв визначає діяльність спілкування як “цілеспрямовані
й мотивовані процеси, які забезпечують взаємодію людей у колектив-
ній діяльності, які реалізують суспільні й особистісні, психологічні
відносини й специфічні засоби, що використовують насамперед мову”
[5, с. 124].
Характеризуючи істотні ознаки діяльності спілкування, О. О. Леон-
тьєв відзначає, що характерними рисами спілкування як діяльності є,
по-перше, його інтенціональність як наявність специфічної мети, са-
мостійної або підпорядкованої іншим цілям; наявність специфічного
мотиву; по-друге, його результативність як міра збігу досягнутого ре-
зультату з наміченою метою; по-третє, нормативність, що виражається
насамперед у факті обов’язкового соціального контролю за протікан-
ням і результатами акту спілкування.
Аналізуючи генезис діяльності спілкування, О. О. Леонтьєв відзна-
чає, що вона виникає як самостійна діяльність на відносно пізньому
етапі історичного розвитку спілкування, а саме тоді, коли стає можли-
вим здійснення мовної дії, не обов’язково “вплетеної” у взаємодію, і
не безпосередньо колективного спілкування.
Згідно з О. О. Леонтьєвим про діяльність спілкування стосовно до
мовного спілкування доцільно говорити, коли ми стикаємося з мовними
Світогляд – Філософія – Релігія
90
діями, що мають самостійну мету (підпорядковану загальній меті діяль-
ності) і самостійну мотивацію, що не збігається з домінуючою моти-
вацією немовної діяльності. Автор підкреслює, що мовна діяльність
є спеціалізованим вживанням мовлення для спілкування, окремим
випадком діяльності спілкування.
В. М. Соковнін також відзначає: “З позицій теорії діяльності …
необхідно розглядати не тільки мовну комунікацію, але й усе людське
спілкування. Спілкування постає як один із найбільш динамічних суспі-
льних процесів і має іманентно-діяльнісний характер. Мовна діяльність,
як реалізована система цілеспрямованих мовних дій, є найважливішою
структурною частиною комунікативної діяльності” [10, с. 64].
О. О. Леонтьєв виділяє таку систему критеріїв, за якими відбуваєть-
ся класифікація видів діяльності спілкування: 1) орієнтованість діяль-
ності спілкування; 2) психологічна динаміка діяльності спілкування;
3) семіотична спеціалізація діяльності спілкування; 4) ступінь опосеред-
кованості діяльності спілкування. За критерієм орієнтованості автор ро-
зрізняє соціально-орієнтоване й особистісно-орієнтоване спілкування
[5, с. 121–132].
За критерієм психологічної динаміки спілкування автор виділяє
можливі зміни в партнера по спілкуванню в когнітивній, ціннісно-
мотиваційній, процесуально-діяльнісній сферах.
За критерієм семіотичної спеціалізації спілкування розрізняються
матеріальне, значеннєве й знакове спілкування. При цьому усереди-
ні знакового спілкування розрізняється мовне (вербальне) і немовне
(невербальне) спілкування.
За критерієм ступеня опосредкованості спілкування автором виок-
ремлюються різні види соціальних “дистанцій”, що відділяють комуні-
катора від реципієнта. Перші два критерії характеризують домовне
орієнтування й планування спілкування, а останні два – процеси спіл-
кування й використовувані в цьому процесі засоби.
Спираючись на концепцію діяльності О. М. Леонтьєва і його підхід
до спілкування як діяльності, М. І. Лісіна визначила такі основні струк-
турні компоненти комунікативної діяльності: 1) предмет спілкування –
це інша людина, партнер по спілкуванню як суб’єкт; 2) потреба в спіл-
куванні, яка міститься в прагненні людини до пізнання й оцінки інших
людей, а через них і з їхньою допомогою – до самопізнання, до самоо-
цінки; 3) комунікативні мотиви – це те, заради чого реалізується спілку-
вання; 4) дії спілкування – це одиниці комунікативної діяльності,
цілісний акт, адресований іншій людині; 5) завдання спілкування – це та
мета, на досягнення якої в конкретній комунікативній ситуації спрямо-
вані різноманітні дії в процесі спілкування; 6) засоби спілкування – це ті
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
91
операції, за допомогою яких виконуються дії спілкування; 7) продукт
спілкування – це утворення матеріального й духовного характеру, що
постають як результат спілкування [7].
Процес комунікативної діяльності будується як “система сполуче-
них актів”. Кожний такий “сполучений акт” – це взаємодія двох суб’єк-
тів, двох наділених здатностями до ініціативного спілкування людей.
На думку Б. Ф. Ломова, у цьому проявляється діалогічність комуніка-
тивної діяльності, а діалог може розглядатися як спосіб організації
“сполучених актів”. Таким чином, діалог – це реальна одиниця комуні-
кативної діяльності. У свою чергу, елементарними одиницями діалогу
є дії висловлення й слухання [8, с. 249].
Однак у практиці комунікативної діяльності особистість відіграє
роль не просто суб’єкта спілкування, але й суб’єкта-організатора кому-
нікативної діяльності іншого суб’єкта. Таким суб’єктом може стати
окрема особистість, мала група або велика група. Спілкування особис-
тості як суб’єкта-організатора з іншою людиною визначається як мі-
жособистісний рівень комунікативної діяльності, а спілкування з малою
групою – як індивідуально-груповий рівень комунікативної діяльно-
сті, спілкування з великою групою – як індивідуально-масовий рівень
комунікативної діяльності. У єдності цих трьох рівнів і розгортається
комунікативна діяльність особистості. Ця єдність забезпечується тим,
що всі рівні комунікативної взаємодії ґрунтуються на єдиному особисті-
сно-діяльнісному організаційно-методологічному підході до соціальної
практики особистості.
Діяльнісний підхід стосовно комунікативної технології означає
насамперед трактування її процесів як організацію й керування форму-
ванням системи соціальних позицій, поглядів, оцінок тощо. Це досяга-
ється в трьох основних комунікативних формах: а) монологічній, де
переважають комунікативні дії висловлення особистості як суб’єкта –
організатора дій слухання інших суб’єктів – учасників спілкування;
б) діалогічній, в якій суб’єкти взаємодіють і взаємно активні, взаємно
ініціативні; в) полілогічній, де організується багатобічне спілкування,
що найчастіше має характер своєрідної боротьби за оволодіння комуні-
кативною ініціативою й пов’язане з прагненням максимально ефекти-
вної її реалізації [8, с. 249].
Комунікативна діяльність (діяльність спілкування) може бути та-
кож розглянута як процес послідовного розгортання дій, кожна з яких
спрямована на вирішення конкретного завдання й може бути реалізо-
вана як деякий “крок” у напрямку до кінцевої мети спілкування. Тому
комунікативна діяльність як процес являє собою систему елементарних
актів.
Світогляд – Філософія – Релігія
92
На думку В. М. Соковніна, процес спілкування як діяльності має
таку структуру: 1) програмування мети спілкування й шляхів її досяг-
нення; 2) вербальну й невербальну комунікацію, що виконує програму;
3) контроль над протіканням власної комунікативної поведінки; 4) коре-
кцію власної комунікативної поведінки; 5) контроль за комунікативними
вчинками інших осіб, що беруть участь у даному акті спілкування;
6) звірення результатів акту комунікації з програмою; 7) корегування
програми для подальших комунікативних актів [10, с. 63].
Процес комунікативної діяльності може бути поданий також у ви-
гляді наступного ланцюга взаємозалежних комунікативних дій: 1) вхід
суб’єкта спілкування в комунікативну ситуацію; 2) оцінка суб’єктом
спілкування характеру комунікативної ситуації (сприятлива, несприя-
тлива тощо); 3) орієнтація в комунікативній ситуації; 4) вибір іншого
суб’єкта як партнера для можливої взаємодії; 5) постановка комунікати-
вного завдання, виходячи з особливостей ситуації спілкування; 6) підхід
до суб’єкта взаємодії; 7) підлаштування до суб’єкта-партнера по взає-
модії; 8) привернення суб’єктом-ініціатором уваги суб’єкта-партнера;
9) оцінка емоційно-психологічного стану суб’єкта-партнера й виявлення
ступеня його готовності до вступу у взаємодію; 10) налаштування
суб’єкта-ініціатора на емоційно-психологічний стан суб’єкта-партнера;
11) вирівнювання емоційно-психологічних станів суб’єктів спілкування,
формування загального емоційного стану спілкування; 12) комуніка-
тивний вплив суб’єкта-ініціатора спілкування на суб’єкта-партнера;
13) оцінка суб’єктом-ініціатором реакції суб’єкта-партнера на вплив;
14) стимулювання “відповідного ходу” суб’єкта-партнера; 15) “відпо-
відний хід” суб’єкта-партнера по спілкуванню. З ланцюга названих вище
комунікативних дій і організується акт діяльності спілкування [11].
Варто підкреслити, що для виникнення акту спілкування потрібна
ініціатива. Суб’єкт спілкування, що бере цю ініціативу на себе, назива-
ється “суб’єкт-ініціатор”, а суб’єкт, що цю ініціативу приймає, визнача-
ється як “суб’єкт-партнер”. Отже, кожний акт визначається: а) суб’єк-
том – ініціатором спілкування; б) суб’єктом, якому адресована ініціа-
тива; в) нормами, за якими організується спілкування; г) цілями, які
переслідують учасники спілкування; д) ситуацією, в якій відбувається
взаємодія.
Висновки. Таким чином, людське спілкування в межах діяльнісно-
го підходу трактується як самостійний вид людської діяльності. У цьому
зв’язку на процеси спілкування можуть поширюватися теоретичні
схеми, які вже сформувалися при вивченні різних форм предметно-
практичної діяльності. Формою комунікативної діяльності є мовна
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
93
комунікація. Мовна комунікативна діяльність характеризується інтен-
ціональністю, результативністю, нормативністю. Основними структур-
ними компонентами мовної комунікативної діяльності є: предмет
спілкування, потреба в спілкуванні, комунікативні мотиви, дії спілку-
вання, завдання спілкування, засоби спілкування, продукт спілкування.
При цьому мовна комунікативна діяльність будується як система “спо-
лучених актів”, в якій необхідно розрізняти позиції суб’єкта-ініціатора
й суб’єкта-партнера. Комунікативна технологія в мовній комунікатив-
ній діяльності реалізується в монологічній, діалогічній і полілогічній
формах.
Література
1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. – М. : Высшая шко-
ла, 1969. – 384 с.
2. Андреева Г. М. Социальная психология : учебник / Г. М. Андреева. – [2-е изд.,
доп. и перераб.]. – Москва : Изд-во МГУ, 1988. – 432 с.
3. Зимняя И. А. Психологические аспекты организации устного пропагандистс-
кого общения и формирование социалистической личности / И. А. Зимняя //
Прикладные проблемы социальной психологии. – М. : Наука, 1983. – С. 146–147.
4. Каган М. С. Мир общения : Проблема межсубъектных отношений / М. С. Ка-
ган. – М. : Политиздат, 1988. – 319 с.
5. Леонтьев А. А. Деятельность и общение / А. А. Леонтьев // Вопросы психоло-
гии. – 1979. – № 1. – С. 121–132.
6. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики / А. Н. Леонтьев. – [4-е изд.]. – М. :
Изд-во МГУ, 1981. – 584 с.
7. Лисина М. И. Генезис форм общения у детей / М. И. Лисина // Принцип развития
в психологии. – М. : Наука, 1978. – С. 268–294.
8. Ломов Б. Ф. Общение как проблема общей психологии / Б. Ф. Ломов // Методо-
логические проблемы социальной психологии. – М. : Наука, 1975. – С. 124–135.
9. Парыгин Б. Д. Основы социально-психологической теории / Б. Д. Парыгин. –
М. : Мысль, 1971. – 352 с.
10. Соковнин В. М. О природе человеческого общения: oпыт философского анализа /
В. М. Соковнин. – [Изд. 2-е, испр. и доп.]. – Фрунзе : Мектеп, 1974. – 146 с.
11. Станкин М. И. Психология общения : курс лекций / М. И. Станкин. – М. : Москов-
ский психолого-социальный институт ; Воронеж : Издательство НПО “МОДЭК”,
2000. – 304 с.
Отримано 01.02.2012
Summary
Nikolaienko Sergii, Nikolaienko Svitlana. The problem of communication
as activity.
In this paper we consider communication as a separate species of human
activity. At the same time we analyzed the essential characteristics, structural
components, the technology of voice communication activities.
Keywords: activities: communication, communicative activities, communica-
tive language activities.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40687 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0108 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T00:02:59Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ніколаєнко, С. Ніколаєнко, Св. 2013-01-24T16:31:20Z 2013-01-24T16:31:20Z 2012 Проблема спілкування як діяльності / С. Ніколаєнко, Св. Ніколаєнко // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 85-93. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. XXXX-0108 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40687 159.99 У статті розглядається спілкування як самостійний вид людської діяльності. При цьому аналізуються сутнісні характеристики, структурні компоненти, технологія мовної комунікативної діяльності. In this paper we consider communication as a separate species of human activity. At the same time we analyzed the essential characteristics, structural components, the technology of voice communication activities. uk Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України Світогляд - Філософія - Релігія Філософія Проблема спілкування як діяльності The problem of communication as activity Article published earlier |
| spellingShingle | Проблема спілкування як діяльності Ніколаєнко, С. Ніколаєнко, Св. Філософія |
| title | Проблема спілкування як діяльності |
| title_alt | The problem of communication as activity |
| title_full | Проблема спілкування як діяльності |
| title_fullStr | Проблема спілкування як діяльності |
| title_full_unstemmed | Проблема спілкування як діяльності |
| title_short | Проблема спілкування як діяльності |
| title_sort | проблема спілкування як діяльності |
| topic | Філософія |
| topic_facet | Філософія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40687 |
| work_keys_str_mv | AT níkolaênkos problemaspílkuvannââkdíâlʹností AT níkolaênkosv problemaspílkuvannââkdíâlʹností AT níkolaênkos theproblemofcommunicationasactivity AT níkolaênkosv theproblemofcommunicationasactivity |