Державне управління розвитком університету: теоретичний і прикладний аспекти
У статті розглядається проблема ідеї сучасного університету та її вплив на розвиток освіти. Автор зупиняється на питаннях розробки рекомендацій для державного управління галуззю вищої освіти в умовах сучасної глобальної кризи. Здійснюється спроба аналізу впливу Болонського процесу на університетські...
Saved in:
| Published in: | Світогляд - Філософія - Релігія |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40704 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Державне управління розвитком університету: теоретичний і прикладний аспекти / І. Медведєв, Л. Пшенична // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 252-258. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860101030591594496 |
|---|---|
| author | Медведєв, І. Пшенична, Л. |
| author_facet | Медведєв, І. Пшенична, Л. |
| citation_txt | Державне управління розвитком університету: теоретичний і прикладний аспекти / І. Медведєв, Л. Пшенична // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 252-258. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Світогляд - Філософія - Релігія |
| description | У статті розглядається проблема ідеї сучасного університету та її вплив на розвиток освіти. Автор зупиняється на питаннях розробки рекомендацій для державного управління галуззю вищої освіти в умовах сучасної глобальної кризи. Здійснюється спроба аналізу впливу Болонського процесу на університетські структури.
The paper considers the idea of a modern university and its influence on education. The author dwells on the issues of developing recommendations for public sector management of higher education in the current global crisis. The attempt is made to analyse the impact of the Bologna process on universities structure.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:28:53Z |
| format | Article |
| fulltext |
Світогляд – Філософія – Релігія
252
УДК 74.584.(2)
Ігор МЕДВЕДЄВ, Любов ПШЕНИЧНА©
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ
РОЗВИТКОМ УНІВЕРСИТЕТУ:
ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРИКЛАДНИЙ АСПЕКТИ
У статті розглядається проблема ідеї сучасного університету та її вплив
на розвиток освіти. Автор зупиняється на питаннях розробки рекомендацій для
державного управління галуззю вищої освіти в умовах сучасної глобальної кризи.
Здійснюється спроба аналізу впливу Болонського процесу на університетські
структури.
Ключові слова: філософсько-управлінський аспект, державне управління,
реалізація, ідея університету.
Постановка проблеми. У сучасних умовах полеміки про розви-
ток системи освіти, безумовно, не можна не звернути увагу на певну
зацікавленість до Болонської декларації, що містить у собі положення
Європейського простору вищої освіти, та зазначає важливість викорис-
тання й зміцнення інтелектуального, культурного, соціального, науко-
вого, науково-технічного потенціалу.
Сорбонська декларація від 25 травня 1998 р., що підкреслює прові-
дну роль університетів у розвитку європейського культурного простору,
просякла ідеологією “спільного шляху” і майже пропонує ідеальну
модель буття, яку педагогічна спільнота України сьогодні сприймає
майже безапеляційно. Більше того, Спільна декларація про гармонізацію
архітектури європейської системи вищої освіти міністрів чотирьох країн
(Великої Британії, Німеччини, Франції, Італії) підкреслює, що, маючи
на увазі потенціал Європи, вони насамперед наголошують на розвитку
університетів, які “продовжують відігравати переломну роль у такому
розвитку”. У сучасній українській управлінській і науковій практиці
відбувається скорочення фінансування наукової та навчальної діяль-
ності і “укрупнення” або ж “чистка” мережі навчальних закладів. Тобто
впроваджувати ідеї Болонської конвенції і говорити про них – це дещо
інше, ніж реальна ситуація по запровадженню збалансованих дій,
спрямованих на оптимізацію освітнього простору в межах держави.
Аналіз актуальних досліджень. За останні роки тільки на сто-
рінках наукових видань тему Болонського процесу розглядали такі авто-
ри, як І. О. Захарова, І. В. Шуляк, І. В. Удовиченко, П. І. Пушкаренко,
В. O. Цикін, Т. В. Гребенік. Це ще раз свідчить про актуальність даної
теми та про зацікавленість нею широкого кола як авторів, так і читачів.
Метою даного дослідження є визначення основних особливос-
тей ідеї сучасного українського університету засобами теоретичних
© Ігор Медведєв, Любов Пшенична, 2012
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
253
досліджень та розробка на їх основі практичних рекомендацій орга-
нам державного управління освітою, що опікуються університетами.
Виклад основного матеріалу. Аналізуючи переважну більшість
публікацій, присвячених нашій проблемі, можна переконатися в тому,
що основна маса вчених або ж педагогів-практиків сприймають Болон-
ську декларацію як майже незаперечний закон, певну “біблію” для ме-
неджерів від освіти в Україні. Здається, що першочерговим завданням
для освітян України повинно стати насамперед переналаштовування
на болонські стандарти, виняткова і повна суб’єктивна істинність та
зрозумілість навчальних планів, вільне пересування студентів і виклада-
чів по Європі, що, у свою чергу, буде наближати нас до “відкритості й
прозорості” освіти в Україні. Інколи складається враження, що власне
українського досвіду розвитку системи освіти замало, і вчитися можна
і треба тільки у Сорбоні чи Болоньї. На тлі цього в Європі підсилюється
криза освіти, зокрема вищої. І як не дивно, саме Болонська декларація
підкреслює та констатує цю кризу, майже прогнозує її. Ми ж, на пре-
великий жаль, цього попередження не помітили. Більше того, ми,
забуваючи Т. Г. Шевченка, цураємося свого, власного, національного,
патріотичного, і стримано дивимося на прояви “псевдопроектів” та нау-
кової суєти”. Відповідей на питання конкретного українського сього-
дення ми не знаходимо ні в США, ні в Європі, ні в Російській Федерації.
Отож, а чи не можемо ми знайти ці відповіді у власній історії та управ-
лінській практиці, в українській етнофілософії та колосальному досвіді
українського народу?
Порівняно з трьохсотлітньою історією вищої освіти в Європі можна
говорити, що на території сучасної України навчальні заклади відповід-
ного рівня мають ту ж саму часову ретроспективу. Наприклад, Острозь-
ка академія (Греко-слов’яно-латинська колегія) – з’явилася в м. Острозі
(нині Рівненська обл.) у 1576 році як перший навчальний заклад фак-
тично вищого рівня. Засновником та меценатом її був В. Острозький.
В академії у той час викладали слов’янську, грецьку, латинську мову,
граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію, музику та
астрономію. Навчання в академії тривало понад 8 років. Першим рек-
тором академії був Г. Смотрицький. І за навчальними програмами, і
за рівнем викладання даний навчальний заклад, безумовно, можна
було порівняти з вищими навчальними закладами того ж рівня та типу
в Європі. Острозька академія проіснувала до 1640 року. У її стінах
працювали такі видатні діячі свого часу, як Д. Наливайко, В. Малю-
шицький [2].
У контексті історичного порівняння зупинимося на феномені
виникнення Київської академії. Початок її покладено в 1615 році за-
снуванням Київської братської школи. Як і у випадку з Острозькою
Світогляд – Філософія – Релігія
254
академією, визначне значення для заснування навчального закладу
мала роль мецената. Київська академія з’явилася як школа при Богоя-
вленському монастирі, на землі, відписаній Галшкою Гулевичівною.
Засновником і організатором школи був Ісайя Копинський. Від початку,
з 1615 року, опіку над школою взяло Богоявленське братство, і вона
почала називатися Братською. У 1632 р. до Братської школи приєдну-
ється Лаврська школа, заснована Петром Могилою, і таким чином був
утворений Києво-Могилянський колегіум. Гадяцькою угодою 1658 р.
колегіум визнано академією. У 1701 році цей статус підтвердив росій-
ський уряд. За змістом і організацією навчання цей навчальний заклад
прирівнювався до інших вищих навчальних закладів Польщі. Основу
навчального процесу в Братській школі складали “сім вільних мис-
тецтв”: граматика, риторика (або поетика), діалектика, арифметика,
геометрія, астрономія, музика. Велике значення надавалося вивченню
мов, зокрема грецької. Навчання тривало 8 років, а з 1869 р. (вже в ду-
ховній академії) – 2. Також в академії вивчали українську літературну,
церковнослов’янську, латинську, грецьку мови, а з XVII ст. староєв-
ропейську, німецьку, французьку мови; філософію, історію, геогра-
фію, вищу математику, економіку, медицину тощо. Кількість слухачів у
XVII ст. досягла 2 тисяч. Очолював навчальний заклад ректор, посада
якого була виборною. Ректорами у різний час були: Іов Борецький,
Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Лазар Баранович, Іоаникій
Галятовський, Феофан Прокопович, Іосаф Крюковський та ін. [2].
Серед випускників перших українських навчальних закладів вищо-
го рівня можна згадати таких: Д. Наливайко, митрополити І. Борець-
кий, І. Копинський, письменники Є. Плетецький, М. Смотрицький,
гетьман П. Сагайдачний (Острозька академія); І. Виговський, І. Са-
мойлович, Д. Туптало-Ростовський, П. Орлик, П. Полуботок, С. Палій,
С. Величко, Г. Сковорода, М. Бантиш-Каменський, М. Берлицький,
М. Маркевич, П. Гулак-Артемовський, М. Березовський, І. Зарудний,
брати І. та В. Григоровичі-Барські (Києво-Могилянська академія) та ін.
Ще на початку своєї появи (ХІІ–ХІІ століття) університети, напри-
клад, у Болоньї (Італія) існували як суспільна форма, заклад, що виконує
насамперед функцію легітимізації науковців та знання. Легітимізація
[лат. Legitimus, законний] – визнання або підтвердження законності
будь-якого права, повноваження (наприклад у праві західних країн –
посвідчення особи, визнання законності прав та ін. [5].
Під легітимізацією ми розуміємо те тільки юридичне визнання уні-
верситету як Universitas (у тогочасній Болоньї студентська організація –
universitas, тобто корпорація, гільдія, що отримала від міста хартію, яка
давала студентській громаді права певного стану середньовічного міста.
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
255
На думку М. В. Поповича, термін universitas належить до римського
права і означає корпоративну форму власності: середньовічні європей-
ські університети використовували римські правові поняття, але, на ду-
мку даного автора, навчальна корпорація ближча за своєю сутністю до
варварського братства, як і цехова. Школярі – це немов би ремісничі
учні, бакалаври – підмайстри, магістри – майстри, доктори – старші
майстри. Тогочасні університети складалися з чотирьох факультетів:
одного підготовчого (вільних мистецтв, де викладалися сім шляхетних
наук, тобто тривіум і квадривіум) та трьох вищих – медицина, право,
теологія. За рівнем вільних мистецтв на першому місці стояла Паризька
Сорбонна, право найкращих фахівців мало у Болоньї, медицина – в
Салерно, а взагалі – за правилами учнівства – для завершення навчання,
вже після отримання ступеня магістра у своєму університеті, “годилося”
повчитися в кількох поважних навчальних закладах [3].
Думка М. В. Поповича частково збігається з поглядами Олександра
Койре, який говорить, що у формі університетів набувала суспільної
значущості або легітимізації наука, наукове знання (espiste, scientia),
хоча це й відбувалося у світоглядному горизонті теології. Тобто з са-
мого початку університет слугував за суспільну форму легітимізації не
тільки стану людей, яким церква довіряла місію викладання та навчання
щодо істин одкровення та знань, але й науки як системи раціональних
доведень, публічних обґрунтувань тощо. Вивільнення університету з-під
опіки церкви, зміна теологічної схоластики на світську освіту простежу-
ється в ХХІ столітті в поглядах українських і російських вчених, коли
йдеться не про середньовічний, а новочасовий термін Просвітництва
(в значенні освіти у Новий час). На початку доби Модерну трансформу-
ється зміст легітимної функції університету щодо національної культури.
Саме тому можна розглядати постать відомого просвітителя і ар-
хімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили як одного з фунда-
торів університетського руху в Європі. Незважаючи на те, що він був
ревнителем православ’я, саме його заслугою стало те, що за допомогою
козаків вдалося відстояти у греко-католиків київські святині – Софійсь-
кий собор, Києво-Печерську лавру. Разом з тим цей діяч вів пропа-
ганду нових віянь в українській культурі, дякуючи йому, була заснована
Києво-Могилянська академія. Спочатку це була школа при Києво-
Печерській лаврі, яка через рік була об’єднана з Київською братською
школою і названа Києво-Могилянською колегією (з 1701 р. – Київська
академія). Цей навчальний заклад, зберігаючи національні традиції шкіл
України, прийняв програму і методи західноєвропейських університетів.
Викладання велося переважно латинською мовою. Вивчалися “сім віль-
них мистецтв” (наук): граматика, риторика, поетика, філософія, мате-
матика, астрономія і музика; курс навчання в академії тривав 12 років.
Світогляд – Філософія – Релігія
256
Київський колегіум при його створенні мав сім класів (шкіл) – під-
готовчий (елементарні), три молодших (нижчих) і три старших (вищих).
У підготовчому і нижчих класах вивчалися насамперед церковно-
слов’янська, книжкова українська, а також польська, латинська і грецька
мови. Пізніше в програму стало входити вивчення західноєвропейських
мов. У старших класах вивчалися поетика, риторика, філософія та бо-
гослов’я. Крім цього, в колегіумі викладалися арифметика, геометрія,
астрономія, музика. Учні одержували також глибокі систематичні знан-
ня і з інших предметів, зокрема історії та географії. Деякі з них, зокрема
курси поетики, риторики і філософії читалися, як уже зазначалося,
латинською мовою.
За рівнем викладання, обсягом і глибиною одержуваних знань
колегіум був близький до польських католицьких і західноєвропейських
університетів та академій. У ньому викладали кращі педагогічні сили,
видатні вчені й громадські діячі.
Разом із юридичною легітимацією студентської та викладацької
громади як суспільного стану набуває суспільного визнання stadium
gtntral – загальна освіта [3].
На думку Олександра Койре, у формі університетів набували су-
спільної значущості та визнання або ж тієї самої легітимізації наука,
наукове знання (episteme, scientia), хоча й у світоглядному горизонті
теології. Отже, з самого початку університет слугував як форма легіти-
мізації не тільки стану людей, яким церква довіряла місію викладання
щодо істин одкровення та знань, але й науки як системи раціональних
доведень, публічних обґрунтувань тощо. Вивільнення університету з-під
опіки церкви, заміна теологічної схоластики на світську освіту в Новий
час, на початку доби Модерну трансформує й зміст легітимуючої функ-
ції університету щодо національної культури.
Отож, можна зробити висновок, що відкритість європейських уні-
верситетів 300 років тому реалізовувалась і в Україні. Однак, щодо тези
про мобільність студентів у сучасній “Європі [5] знань” та про її доці-
льність у сучасному конкурентному середовищі можна посперечатися.
Так у вже згадуваній нами Спільній декларації про гармонізацію архі-
тектури європейської системи вищої освіти міністрів чотирьох країн
(Великої Британії, Німеччини, Франції, Італії) йдеться про те, що
“сьогодні багато хто з наших студентів закінчує своє навчання, не
одержуючи вигоди від часткового навчання поза національними кордо-
нами”. Зверніть увагу, що про проблему говорять не українські чино-
вники від освіти, а ті, хто здійснює безпосереднє державне управління
галуззю освіти в провідних країнах Європи.
Збірник наукових праць. 2012. Випуск 2
257
Григорій Ситник у своїй праці “Національні цінності як основа
прогресивного розвитку особистості, суспільства і держави” [4] підкрес-
лює, що національні цінності України в загальному вигляді – це цінності
європейської держави, яка володіє унікальним за масштабами, змістом,
якістю та самобутністю матеріальним і духовним потенціалом, надзви-
чайно багатим спектром соціально-економічних, політичних, культур-
них, національно-етичних та демографічних ознак, поєднання яких є
тим, що, мабуть, і називають українським менталітетом [4].
Національні цінності в житті суспільства відіграють роль особли-
вих інтегруючих, соціалізуючих, комунікативних засад, виступають у
формі ціннісних настанов, орієнтацій, соціально-політичних ідеалів,
ідей [4].
На сучасному етапі розвитку науки залишаються невизначени-
ми проблеми інтеграції університетської спільноти України “Європа
знань”, яка повинна стати незамінним чинником соціального та гумані-
тарного розвитку. Саме ці завдання в ідеалі й повинні сконсолідувати
суспільство та дати можливість громадянам Європи збагачуватися через
розвиток “компетенцій” для протистояння викликам нового тисячоліття.
Саме “компетенції” стали в сучасній методології освіти певним синоні-
мом ще вчора беззаперечних “знань, умінь та навичок”. Але чи відпові-
дає термін “компетенція” всім тим нагальним потребам, що викликає
системна кризова ситуація у світі перед особистістю? Чи не стануть
закордонні “вади” “пороком для пророків”? Дані питання можуть розг-
лядатися в площині будь-якої науки. Зрозуміло єдине: відповісти на
нього не можна в короткостроковому часовому відрізку. Відповідь мож-
на знайти тільки в майбутньому. Від науковців, педагогів, працівників
державного управління в освіті залежить лише те, наскільки це май-
бутнє ми можемо наблизити.
Висновки. Отже, можна зробити висновки, що започаткування
університетської освіти на території сучасної України має ті ж самі
часові межі (250–300 років), що й у Європі. Цікавим є те, що найкращі
студенти вищезгаданих навчальних закладів, як і всі інші європейські
студенти, мали можливість навчатися і навчалися в декількох країнах,
а відтак і в декількох університетах. Це свідчить про те, що відкри-
тість і прозорість системи вищої освіти в Україні мають досить серйозні
традиції. Ідея українського університету не може бути реалізована без
підтримки державно управлінських структур усіх рівнів.
Напрямками подальших досліджень може бути розробка концепції
сучасного університету як корпоративної структури, яка повинна ста-
ти за сучасних умов існування системи освіти основною ланкою гума-
нітарного розвитку держави.
Світогляд – Філософія – Релігія
258
Література
1. Берман Гарольд Дж. Западная традиция права: Эпоха формирования / Д. Г. Бер-
ман. – М. : 1994. – С. 137–139.
2. Ілюстрована енциклопедія історії України : в 3-х т. / авт. тексту О. Кучерук ; іл. та
худож. оформ. Л. та С. Голембовських, С. Білостоцького. – Вид. переробле-
не, доповнене. – К. : Спалах, 2004. – Т. 1: (від найдавнішого часу до кінця
XVIII ст.). – 216 с.
3. Попович М. В. Нарис історії культури України / М. В. Попович. – К. : АртЕк,
1999. – 728 с.
4. Ситник Г. Національні цінності як основа прогресивного розвитку особистості,
суспільства і держави / Г. Ситник // Вісник Національної академії державного
управління при Президентові України. – 2004. – № 2. – С. 329–337.
5. Словарь иностранных слов. – 7-е изд., перераб. – М. : Русский язык, 1980. – 624 с.
Отримано 01.02.2012
Summary
Medvedev Igor, Pshenychna Ljubov. Public administration of the univer-
sities’ development: theoretical and applied aspects.
The paper considers the idea of a modern university and its influence on
education. The author dwells on the issues of developing recommendations for pub-
lic sector management of higher education in the current global crisis. The attempt
is made to analyse the impact of the Bologna process on universities structure.
Keywords: philosophical-management aspect, state-management, realization,
idea of university.
УДК 130.2
Artur PASTUSZEK©
ART – AESTHETIC AND CRITICAL POTENTIAL
OF INNOVATIVENESS
The article presents point of view on the modern art as the field for innovations of
the artists. The author critically describes main features of the modern art, investigates
its background, analyse its main techniques and finds the place of “the new” in the art.
Keywords: modern art, innovations, novelty, aesthetics.
Problem statement. For the modern man “the new” has become in-
triguing not only because of expansive (and compulsive) character of cog-
nition but also in the context of existing aesthetization processes. It is not
known if the desire for “the new” originally contributed to the modification
of aesthetic criteria, or aesthetic perspective prejudged of innovativeness
charm – what is important is that the criterion of originality, apart from
strengthening of creation of newer and newer class of objects dynamics,
has led to distancing oneself towards something which is traditional and
routine generating a critical potential of a discourse.
© Artur Pastuszek, 2012
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40704 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0108 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:28:53Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Медведєв, І. Пшенична, Л. 2013-01-24T17:56:30Z 2013-01-24T17:56:30Z 2012 Державне управління розвитком університету: теоретичний і прикладний аспекти / І. Медведєв, Л. Пшенична // Світогляд - Філософія - Релігія: Зб. наук. пр. — Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2012. — Вип. 2. — С. 252-258. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0108 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40704 74.584.(2) У статті розглядається проблема ідеї сучасного університету та її вплив на розвиток освіти. Автор зупиняється на питаннях розробки рекомендацій для державного управління галуззю вищої освіти в умовах сучасної глобальної кризи. Здійснюється спроба аналізу впливу Болонського процесу на університетські структури. The paper considers the idea of a modern university and its influence on education. The author dwells on the issues of developing recommendations for public sector management of higher education in the current global crisis. The attempt is made to analyse the impact of the Bologna process on universities structure. uk Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України Світогляд - Філософія - Релігія Культурологія Державне управління розвитком університету: теоретичний і прикладний аспекти Public administration of the universities’ development: theoretical and applied aspects Article published earlier |
| spellingShingle | Державне управління розвитком університету: теоретичний і прикладний аспекти Медведєв, І. Пшенична, Л. Культурологія |
| title | Державне управління розвитком університету: теоретичний і прикладний аспекти |
| title_alt | Public administration of the universities’ development: theoretical and applied aspects |
| title_full | Державне управління розвитком університету: теоретичний і прикладний аспекти |
| title_fullStr | Державне управління розвитком університету: теоретичний і прикладний аспекти |
| title_full_unstemmed | Державне управління розвитком університету: теоретичний і прикладний аспекти |
| title_short | Державне управління розвитком університету: теоретичний і прикладний аспекти |
| title_sort | державне управління розвитком університету: теоретичний і прикладний аспекти |
| topic | Культурологія |
| topic_facet | Культурологія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40704 |
| work_keys_str_mv | AT medvedêví deržavneupravlínnârozvitkomuníversitetuteoretičniiíprikladniiaspekti AT pšeničnal deržavneupravlínnârozvitkomuníversitetuteoretičniiíprikladniiaspekti AT medvedêví publicadministrationoftheuniversitiesdevelopmenttheoreticalandappliedaspects AT pšeničnal publicadministrationoftheuniversitiesdevelopmenttheoreticalandappliedaspects |