Реформування чи руйнування
Cтаттю підготовлено на основі виступу академіка В.Локтєва на Загальних зборах НАН України.
Gespeichert in:
| Datum: | 2008 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2008
|
| Schriftenreihe: | Україна. Наука і культура |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40870 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Реформування чи руйнування / В. Локтєв // Україна. Наука і культура. — 2008. — Вип 34. — С. 44-48. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40870 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-408702025-02-09T14:39:20Z Реформування чи руйнування Локтєв, В. Суспільство Cтаттю підготовлено на основі виступу академіка В.Локтєва на Загальних зборах НАН України. 2008 Article Реформування чи руйнування / В. Локтєв // Україна. Наука і культура. — 2008. — Вип 34. — С. 44-48. — укp. 0206-8001 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40870 uk Україна. Наука і культура application/pdf Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Суспільство Суспільство |
| spellingShingle |
Суспільство Суспільство Локтєв, В. Реформування чи руйнування Україна. Наука і культура |
| description |
Cтаттю підготовлено на основі виступу академіка В.Локтєва на Загальних зборах НАН України. |
| format |
Article |
| author |
Локтєв, В. |
| author_facet |
Локтєв, В. |
| author_sort |
Локтєв, В. |
| title |
Реформування чи руйнування |
| title_short |
Реформування чи руйнування |
| title_full |
Реформування чи руйнування |
| title_fullStr |
Реформування чи руйнування |
| title_full_unstemmed |
Реформування чи руйнування |
| title_sort |
реформування чи руйнування |
| publisher |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Суспільство |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40870 |
| citation_txt |
Реформування чи руйнування / В. Локтєв // Україна. Наука і культура. — 2008. — Вип 34. — С. 44-48. — укp. |
| series |
Україна. Наука і культура |
| work_keys_str_mv |
AT loktêvv reformuvannâčirujnuvannâ |
| first_indexed |
2025-11-26T23:22:39Z |
| last_indexed |
2025-11-26T23:22:39Z |
| _version_ |
1849897109988311040 |
| fulltext |
Âàäèì ËÎÊÒªÂ,
àêàäåì³ê-ñåêðåòàð ³ää³ëåííÿ ô³çèêè
³ àñòðîíî쳿 ÍÀÍ Óêðà¿íè,
àêàäåì³ê ÍÀÍ Óêðà¿íè
РЕФОРМУВАННЯ
ЧИ РУЙНУВАННЯ?
Хотів би торкнутися загальних пи�
тань науки і її існування в Україні, які
мене і, впевнений, нас усіх взагалі
хвилюють найбільше.
Маю на увазі ту жорстку, а інко�
ли навіть жорстоку критику, яка роз�
горнулась у засобах масової інфор�
мації, причому не тільки наших, а й
закордонних, і логіку або наміри якої,
чесно кажучи, дуже важко зрозуміти.
Те, що відбувається і, як завжди, на�
було максимуму напередодні Загаль�
них зборів Академії, не може спо�
кійно сприйматися науковою
спільнотою, особливо в частині про�
позицій, що видаються за прогре�
сивні реформи або необхідні пере�
творення.
Хотів би висловитись саме з цьо�
го приводу.
Здається, у нас так ведеться з
часів жовтневої революції, а, може, й
більш ранніх, що коли справа дохо�
дить до перетворень, то спочатку
треба обов’язково все зруйнувати,
переділити, замінити — навіть те, що
створене багатьма поколіннями і чу�
дово себе зарекомендувало.
Нехай мене пробачать представ�
ники решти наук, але нещодавно
оприлюднені дані західної статисти�
ки. Вони свідчать, що якщо відстежу�
вати ззовні наукову продукцію, яка
виходить з України за її межі, то 39%
цієї продукції стосується фізичних
досліджень. Лазерна фізика, напів�
провідникова електроніка, фізика ме�
талів і сплавів, низькі температури,
оптична і радіоастрономія, фізичне
матеріалознавство тощо були і поки
що залишаються напрямами, резуль�
татами яких ми можемо пишатися,
хоч наші вчені отримували їх в умо�
вах багаторічної міжнародної ізоляції
радянських часів. Тепер, коли прак�
тично всі «ящики» стали відкритими,
держава мала б з користю для себе
використати створені технології,
сприяти їх патентуванню, впровад�
женню та широкому використанню,
або хоча б створити такі умови, щоб
це успішно робив приватний бізнес.
Проте, хоч як прикро це визна�
вати, сталося прямо протилежне —
високотехнологічне виробництво за�
непало, а без необхідного фінансу�
44
вання наука, яка його підживлювала,
стала як галузь професійної діяль�
ності фактично мало кому потрібною,
втратила престиж. Скажу більше,
діяльність відповідальної за розвиток
фундаментальних і прикладних до�
сліджень в нашій країні організації —
Національної академії наук — суп�
роводжується такими звинувачення�
ми, начебто над нею, а фактично —
над тисячами відданих своєму покли�
канню її працівників розпочався
відкритий судовий процес, у якому,
крім відповідача і прокурорів, інших
учасників немає. Продовжуючи ана�
логію, зізнаюсь, що виступити в укра�
їнських, особливо популярних, ЗМІ з
адвокатською стосовно НАН України
статтею практично неможливо.
Науку, тобто — науковців, звину�
вачують у всьому, навіть у Чорно�
бильській трагедії. З цього приводу
можу лише нагадати вислів визначного
російського фізика�експериментатора,
Нобелівського лауреата Жореса
Алфьорова: «Так стверджувати — це
все одно, що звинувачувати великих
письменників — Гоголя, Шевченка та
інших у тому, що Російська імперія
майже суцільно була неписьменною».
Від себе можу додати: лазерні
технології, в розробці яких вагомий
внесок належить київському Інститу�
ту фізики, набагато активніше засто�
совуються за кордоном, скажімо, в
США, ніж в Україні. Існують й інші
приклади, коли наші вчені, будучи
першими в тому чи іншому питанні,
без необхідної підтримки відставали в
його подальшому вивченні, втрачаючи
пріоритетні позиції.
Хотів би запевнити читача, що я
далекий від думки, буцімто в
Національній академії все ідеально і
не потребує коригування. Напевно, а
скоріше за все, беперечно, вона, як і
будь�яка організація, що працює в
реальних умовах, має недоліки. Крім
того, як велика і багатопрофільна
установа, Академія певною мірою
страждає від бюрократизму. Раніше
на неї покладалися не тільки наукові
завдання, вона обслуговувала також
політичні, економічні та оборонні
програми, тому централізована
підтримка була належною.
Разом з тим державні органи не
могли допустити повної незалежності
Академії і так чи інакше намагалися
впливати на неї, насамперед нав’язу�
ючи їй або окремих представників
владних структур, що спосте�
рігається й досі, або носіїв «правиль�
ної» ідеології. Проте навіть за радян�
ських часів було відомо, що Академія
наук може демонструвати тверду не�
поступливість і неприпустиму не�
слухняність, а вибори до неї є яскра�
вим прикладом справді вільних
виборів.
Так історично склалося, що на
відміну від переважної більшості
західних Академій, які, власне, нічим
не керують, наша Академія — це пе�
редусім наукові інститути. При цьому
можу з упевненістю стверджувати,
що в своїх галузях знань вони нале�
жать до числа найкращих установ у
нашій країні і, за окремими винятка�
ми, добре відомі в світі.
Справді, інститути та лабораторії
створювалися під видатних учених,
наукові школи, перспективні або
важливі проблеми та напрями. В цьо�
му історичному процесі Академія
росла як єдиний і взаємозв’язаний
45
організм. І якщо реформою назвати
лише те, щоб одну частину Академії,
як пропонується, пустити на «вільні
хліба», інакше кажучи, вивести з НАН
України, а решту, включаючи персо�
нал, майно, кудись передати (на�
приклад до Міністерства освіти і на�
уки), то це не реформа, а, вибачте,
«беспредел». Такі дії зруйнують те,
що є, а освіті нічого не додадуть,
адже й так практично всі відомі фа�
хівці викладають у вищих навчальних
закладах. Понад те, всі проблеми —
збереження людей, наукових шкіл,
приміщень, обладнання — залишать�
ся, а науковий потенціал не тільки не
примножиться, а й може зникнути.
Такий підхід до реформування
Академії наук далеко не новий і має
своє пояснення.
Сподіваюсь, ви мене зрозумієте,
якщо я наведу одну цитату з деякими
скороченнями:
«Історія Академії наук ще не
написана — вона не усвідомлена
суспільством. Воно не знає участі
Академії у світовій культурі, не
усвідомлює значення своєї Академії
в цьому напрямі роботи. І величез�
на творча праця, яка лишила свій
слід не тільки в історії нашої
Вітчизни, але й у історії людської
думки, належить Академії наук.
Упродовж майже двох століть
Академія неухильно трималася тих
самих традицій, які не змінювалися,
незважаючи на жодні зовнішні і внут�
рішні обставини, навіть у ті періоди,
коли Академія була в тяжкому стані,
а двічі — на краю загибелі, і точилися
вперті розмови про її закриття.
Здавалося б, її існування зале�
жало від дрібних подій — сходжен�
ня на престол Єлизавети Петрів�
ни і в епоху наполеонівських війн.
Обидва періоди не наставали рап�
тово, а готувалися через громад�
ську думку. Тоді установи Академії
завмирали, а кількість працівників
різко зменшувалася.
Впродовж усього існування Ака�
демії частина суспільства ставилася
до неї майже вороже, але завжди
були люди, в тому числі серед правля�
чих осіб, які чітко усвідомлювали зна�
чення і завдання Академії. Багатьом
же витрати на Академію видавались
непотрібними розкошами.
Академія завжди потребувала
коштів, і для виправдання її існування
чи витрат на неї в урядових колах по�
бутувала тенденція переробити
втілену в життя творчу справу чи
то на різновид навчального закладу, чи
на казенну установу — зібрання май�
стерень і техніків, а то й на зібрання
придворних учених на кшталт при�
дворного оркестру чи театру.
Але життя в Академії жевріло,
а традиції зберігалися. Одна з них —
незмінна традиція високих ідеалів
життя і діяльності — давала змогу
виходити їй неушкодженою з вип�
робувань і виживати, і ця традиція
безперечно постане як вияв істо�
ричного процесу, коли ми займемося
науковою історією Академії наук».
Ці слова, здається, написані в
наш час і про теперешню українську
ситуацію. Проте це не так: належать
вони нашому видатному співвітчиз�
нику, першому голові�президенту
Української академії наук Володими�
ру Івановичу Вернадському і стосу�
ються осмислення ним періоду
1918–1919 років, коли Академія
тільки�но розгортала свою роботу, і
46 ÂÀÄÈÌ ËÎÊÒªÂ
велися палкі дискусії про її місце і
статус.
З його слів яскраво видно, що
академічна спільнота завжди викли�
кала нерозуміння з боку суспільства
та його керівництва своєю неза�
лежністю, своїм, якщо хочете, вільно�
думством, критичним ставленням до
будь�яких спроб втручатись у твор�
чий процес або впливати на
об’єктивні висновки досліджень.
Як я вже зазначав, в Академії є
що змінювати, але треба зберігати
при цьому дух Академії, її самов�
рядність, академічну свободу, зокре�
ма у виборі наукових напрямів та ви�
могливої оцінки результатів. Принцип
«не нашкодь» має бути визначальним
при впровадженні будь�яких змін або
реформ.
Сказане, безперечно, зовсім не
означає, що держава не може заявля�
ти про свої науково�технічні пріори�
тети та вимагати першочергової ува�
ги з боку Академії саме до них.
І може, і повинна! Але в першу
чергу вона, її вище керівництво має
глибоко усвідомити роль науки в
суспільстві взагалі і роль Національ�
ної академії наук в Україні зокрема.
Без цього сподіватися на істотні
зміни в науковій, а також у нерозрив�
но зв’язаній з нею освітній сфері не
варто.
Суворі критики, а багато з них є
працівниками академічних установ,
кажуть, що держава не контролює,
на що і як витрачаються кошти, як
розподіляються і яка від них віддача.
Але відомо, що наукова робота, яка
насправді замовлена державою, ви�
конується (не може не виконува�
тись!) на максимально високому
рівні. При цьому під час її виконання
на перші ролі завжди виходять люди
високого дослідницького й орга�
нізаційного таланту, до того ж з дер�
жавним мисленням. За прикладами
далеко ходити не треба — досить зга�
дати Сергія Павловича Корольова,
Ігоря Васильовича Курчатова, Євгена
Оскаровича Патона, Ігоря Євгенови�
ча Тамма, Михайла Кузьмовича
Янгеля, багатьох інших.
Відчуття необхідності своєї ро�
боти рідній країні, своєму народові —
це, повірте, не пафос і не декларація,
а важлива умова подолання деяких
негативних явищ. Впевнений, що
зацікавленість держави в науці, її
розвитку та її здобутках є внутріш�
ньою потребою для багатьох моло�
дих науковців України, стимулом у
їхній роботі.
Але більшість з них мають сім’ї,
виховують і навчають дітей, їм не�
обхідні кошти для нормального життя,
і головне — житло. А втім, це не все.
Крім гідної платні за свою високо�
кваліфіковану працю, вони просять
допомогти їм створити необхідні для
роботи умови: придбати фахову літе�
ратуру (хоча б основні журнали), су�
часне обладнання, встановити Інтер�
нет. Безперечно, переважна біль�
шість науковців з великою радістю
працювали б в Україні, але вимушені
виїжджати для того, щоб залишитись
в улюбленій справі, удосконалюва�
тись професійно. Врешті решт, вони
просто заробляють гроші роботою,
яку можуть виконувати на світовому
рівні, бо інші за кордоном не влашто�
вуються.
Треба пам’ятати, що, втрачаючи
найбільше наше багатство — талано�
ÐÅÔÎÐÌÓÂÀÍÍß ×È ÐÓÉÍÓÂÀÍÍß? 47
виту, освічену, конкурентоспроможну
в найпередовіших і найсучасніших на�
прямах людського розвитку молодь, ми
розбазарюємо свій національний гено�
фонд, такий потрібний для нашого
майбутнього. Хіба проблема катас�
трофічного відтоку з країни такої
кількості кваліфікованих молодих
кадрів, який набув більше рис еваку�
ації, ніж еміграції, не є такою, яку б
треба було обговорити на одному з
засідань Ради національної безпеки
України?
Академія надзвичайно занепо�
коєна цією ситуацією, оскільки без
молодого поповнення катастрофічно
старіють і поступово зникають на�
укові школи, студентам немає в кого
вчитися і куди йти працювати. Навіть
гірше: за цих умов починає визрівати
інша хвороба — невміння підтримати
найперспективніші напрями та ділян�
ки науки. Зусиллями самої Академії
перелічені проблеми розв’язати не�
можливо.
Фундаментальна наука, поза
всяким сумнівом, інтернаціональна,
але в кожній країні найціннішим
національним надбанням вважаються
її носії — науковці, досвідчені і мо�
лоді. Гадаю, вони мають право на ша�
нобливе до них ставлення керівниц�
тва держави і суспільства в цілому.
Тому ще раз дозволю собі проциту�
вати Жореса Алфьорова. Він любить
згадувати Наполеона, котрий у кри�
тичні моменти битви командував:
«Ослів і вчених усередину!», рятуючи
найперше транспортні засоби та ро�
зумні голови. Наша історія також
знає щось подібне: освічених людей
не посилали на фронт в часи війни з
фашистами.
Завершуючи, дозволю собі за�
очно звернутись до керівників нашої
країни. Шановні панове, коли вас і
ваших колег лякають, що Національ�
на академія наук — це монстр, що
виріс і зміцнів в період тоталітаризму,
будь ласка, не вірте! Вся вона від
Львова до Харкова і від Києва до
Сімферополя, а також від філологів з
філософами і до ядерників з астроно�
мами — це загалом приблизно 30 ти�
сяч людей, або населення невеликого
міста. У відносних одиницях — це
всього одна особа з кожних 1500,
котрі мешкають в Україні.
Але це — мозок нашої нації!
Як свідчать фізіологи, його над�
звичайно легко знищити або зробити
цілковито некреативним будь�яким
необережним рухом, навіть дуже
легким струсом. У зв’язку з цим хочу
нагадати застереження видатного
радянського фізика�теоретика Арка�
дія Бенедиктовича Мігдала: «Суспіль�
ство, що не цінує тренований мозок,
приречене».
Сьогодні ми всі мусимо усвідоми�
ти небезпеку стати таким прирече�
ним суспільством.
Ñòàòòþ ï³äãîòîâëåíî íà îñíîâ³ âèñòóïó àêàäåì³êà Â.Ëîêòºâà íà Çàãàëüíèõ çáîðàõ ÍÀÍ Óêðà¿íè.
48 ÂÀÄÈÌ ËÎÊÒªÂ
6
|