Рідкісні українські книги в бібліотечних фондах: пам’яткознавчий аспект
Проаналізовано українознавчий критерій визначення книжкових пам’яток – з метою забезпечення цим книгам у державних сховищах особливих умов зберігання як пам’яткам історії та культури, а також їх найповнішої фіксації у Державному реєстрі національного культурного надбання....
Saved in:
| Date: | 2007 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/409 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Рідкісні українські книги в бібліотечних фондах: пам'яткознавчий аспект / Г. Ковальчук // Бібл. вісн. — 2007. — N 5. — С. 29-36. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860121882933592064 |
|---|---|
| author | Ковальчук, Г. |
| author_facet | Ковальчук, Г. |
| citation_txt | Рідкісні українські книги в бібліотечних фондах: пам'яткознавчий аспект / Г. Ковальчук // Бібл. вісн. — 2007. — N 5. — С. 29-36. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | Проаналізовано українознавчий критерій визначення книжкових пам’яток – з метою забезпечення цим книгам у державних сховищах особливих умов зберігання як пам’яткам історії та культури, а також їх найповнішої фіксації у Державному реєстрі національного культурного надбання.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:39:27Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 5 29
ам’яткознавчий аспект передбачає роз-
гляд книги як пам’ятки історії та культу-
ри свого часу або книжкової пам’ятки.
Книжкові пам’ятки – це визнана на сьогодні кате-
горія серед інших видів рухомих пам’яток. Під ру-
хомими пам’ятками історії та культури розуміють
твори різних видів мистецтва, у т. ч. образотворчо-
го, декоративно-прикладного, а також докумен-
тальні пам’ятки: архівні документи (на будь-яких
матеріальних носіях), книжкові пам’ятки (руко-
писні книги, стародруки та рідкісні й цінні видан-
ня пізнішого часу) та ін. Рукописні книги, з огляду
на штучний спосіб їх виробництва, є безумовними
рідкостями, а отже цінними пам’ятками історії та
культури, тому надалі ми будемо вести мову тіль-
ки про друковані книги.
Серед критеріїв, які визначають, чи є та чи інша
книга книжковою пам’яткою, а отже, підлягає
довічному зберіганню та фіксації у Державному
реєстрі національного культурного надбання, тра-
диційно виділяють:
хронологічний (давність створення книги, це сто-
сується, насамперед, стародруків видань XV–XVIII
і початку ХІХ ст.);
історичний (значення книги для розвитку
суспільства, регіону, світу);
пов’язаний з цим критерій етапності (книга є
пам’яткою переломного періоду в житті країни,
його невід’ємною частиною);
унікальності (вирізняє книгу як єдину в своєму
роді, що збереглася в єдиному примірнику чи з
індивідуальними особливостями, які мають науко-
ве або історичне значення – з автографами, влас-
ницькими записами, додатковими вкладеннями чи
малюнками);
меморіальності (співвіднесеність книги з жит-
тям та працею видатних історичних особистостей
або наукових чи творчих колективів, а також з
пам’ятними місцями);
колекційності (характеризує книгу щодо її на-
лежності до колекцій, які мають властивості важ-
ливого історико-культурного об’єкта) та ін.
Пріоритетним для нашої держави ми вважаємо
також українознавчий критерій визначення книж-
кових пам’яток (видань українською мовою, де б
вони не були видані; книжок, виданих в Україні
будь-якою мовою; видань, які змістом стосуються
України; творів авторів-українців тощо. На нашу
думку, у відділах рідкісних книг великих бібліотек
потрібно зосереджувати всю україніку, випущену
до 1922 року. Така конкретна межа зумовлена, з
одного боку, закінченням періоду визвольних зма-
гань, видання якого апріорі є дуже рідкісними й
цінними, а з іншого – становленням системи кни-
говидання в Україні, її одержавленням, збільшен-
ням друкованої продукції, поступовою її ідео-
логізацією і, нарешті, бібліографічною фіксацією
Книжковою палатою. Таким чином, ми вважаємо
рідкісними і цінними всі українські стародруки
незважаючи на кількість збережених у конкретно-
му фонді примірників, а також усі українські та ук-
раїнознавчі видання ХІХ – початку ХХ ст., з огляду
на складний шлях розвитку українського книгови-
дання, переслідування української книги владою
тих держав, до складу яких входила Україна. Такий
підхід є історично справедливим щодо вітчизняної
книги, об’єктивним і дозволить фондохранителям
спростити експертизу та відбір книжок із основних
і резервних фондів до відповідних підрозділів
рідкісних книг й, водночас, до Державного реєстру
книжкових пам’яток (за цим критерієм).
Мусимо на початку зупинитися на розумінні
національної стародрукованої книги щодо України,
адже української мови в сучасному розумінні тоді
РІК УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ
Галина КОВАЛЬЧУК,
завідувачка відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ, д-р іст. наук
гäê³ñí³ óêðà¿íñüê³ êíèãè â á³áë³îòå÷íèõ ôîíäàõ:
ïàì’ÿòêîçíàâ÷èé àñïåêò
У статті розкривається українознавчий критерій визначення книжкових пам’яток – з метою забезпечення цим книгам у дер-
жавних сховищах особливих умов зберігання як пам’яткам історії та культури, а також їх найповнішої фіксації у Державному
реєстрі національного культурного надбання.
К л ю ч о в і с л о в а: українська книга, рідкісні та цінні книги, книжкові пам’ятки, Державний реєстр національного куль-
турного надбання.
П
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 5
гê óêðà¿íñüêî¿ êíèãè
30
ще не було, як і держави Україна також. Найбільш
поширене уявлення – українськими вважаються ки-
риличні стародруки, видані на території сучасної
України. Але з історії книги добре відомо, що в ук-
раїнських землях одночасно активно друкували
книжки латинським шрифтом – польською, ла-
тинською мовами, зокрема, твори з природознав-
ства, техніки, сільського господарства, медицини.
Тому безумовно, що видані друкарнями на ук-
раїнських землях книги є українськими, незалежно
від того, якою мовою вони надруковані. Часто в
одній друкарні випускалися твори автора, який пи-
сав, скажімо, церковнослов’янською чи «простою
руською» (староукраїнською) або польською мо-
вою. Наприклад, у Києво-Печерській друкарні
вийшли такі видання українського політичного,
церковного й культурного діяча XVIІ ст. Лазара Ба-
рановича: «Меч духовний» (1666), «Apollo chrzeњci-
aсski opiewa їywoty њwiкtych...» та «Ї ywoty њwiк-
tych...» (1670), «Lutnia Apollinowa...» (1671), «Тру-
бы словес проповідних на нарочитыя дни...» та
«Трубы на дни нарочитыя» (1674), «Плач о прстав-
леніі Алексея Михайловича» (1676). Так само
різними мовами написані й видані його твори в
Новгород-Сіверській та Чернігівській друкарнях 1.
Подібна картина й щодо видань Іоаникія Галятовсь-
кого, Петра Могили, Мелетія Смотрицького та ін.
Такими були реалії тогочасного книгописання та
книговидання, так розвивалася вітчизняна культу-
ра, унормовувалася писемність церковнослов’янсь-
кою, «простою руською», латинською і польською
мовами. Якщо в перші десятиріччя після запрова-
дження постійного книгодрукування в українських
землях переважали книги церковнослов’янською
мовою, релігійні за змістом, то вже до середини
XVIІ ст., за підрахунками Я. Д. Ісаєвича 2, значну
частку видавничої продукції складали книжки, ви-
дані польською, латинською мовами – 201 видання,
або 54,9 % загальної кількості видань, і 41 видання
(11,2 %) українською «простою» мовою. Щоправда,
за обсягом і тиражами видань безумовну першість
тримали церковнослов’янські друки – 75,8 %.
Виходячи з викладеного, мусимо ще раз наголо-
сити на нагальній потребі звернути пильну увагу в
бібліотеках, а також у музеях і архівах, на польсь-
ко- та латиномовні українські стародруки, невеликі
за обсягом – брошурки, видані, як правило, малими
накладами, а отже на сьогодні, не виключено, дуже
рідкісні. Світські за змістом, скромно видані, вони
становлять значну цінність для повноти українсь-
кого бібліографічного репертуару, для повноцінної
картини історії культури України. Наразі добре
відомо, що в радянські часи, з огляду на хронічний
нестаток площ, «не пріоритетність», бо тематика
цих книжок була далекою від проблем соціалістич-
ного будівництва, масиви польськомовних та лати-
номовних видань, у т. ч. виданих в Україні, у вели-
ких бібліотеках передавали до обмінно-резервних
фондів, оскільки обробити їх завжди не вистачало
часу. Що робили з такими книжками в невеликих
масових бібліотеках, якщо вони туди випадково
потрапляли, теж зрозуміло: списували з обліку як
застарілі чи такі, що не користуються попитом. Та-
ким чином, цілком імовірно, що були чи існують
досі друки, не відбиті в загальних бібліографіях,
тобто унікальні книжки, збережені в одному-двох
примірниках у світі. Так, у відділі стародруків і
рідкісних видань НБУВ введено в обіг унікальний
примірник луцького видання XVIІІ ст., не за-
реєстрованого ні в польській бібліографії К. Ест-
райхера, ні в бібліографії українських стародруків
Я. П. Запаска та Я. Д. Ісаєвича 3.
У зв’язку з цим слушною видається пропозиція
академіка НАН України, директора Інституту ук-
раїнознавства ім. І. П. Крип’якевича НАНУ Яросла-
ва Дмитровича Ісаєвича щодо підготовки нового,
доповненого видання «Каталогу українських ста-
родруків». Це дуже важливе, перспективне завдан-
ня, яке потребує не тільки додавання кількох, вияв-
лених останніми роками, стародруків чи інформації
про час їх видання. Треба створити сучасну елект-
ронну пошукову базу (де будуть указані всі фондо-
утримувачі тих чи інших примірників) з доповнени-
ми й виправленими описами видань, із передачею
повних назв, складу видання, вказівкою на варіанти
друку, що дозволить фондохранителям на місцях
правильно атрибутувати те чи інше видання у фонді.
На пильну увагу вітчизняних книгознавців заслу-
говують і видання, що вийшли поза межами Ук-
раїни, але були призначені для українських читачів,
наприклад, книги, надруковані Швайпольтом
Фіолем у Кракові на початку 90-х років ХV століття,
в церковнослов’янській мові яких значна кількість
українізмів. Такий підхід добре відомий у світі.1 Див.: Запаско Я. П., Ісаєвич Я. Д. Пам’ятки книжко-
вого мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Ук-
раїні. Книга перша. – Львів, 1981 (№ 516, 517, 524, 555,
603, 611 – кириличним шрифтом, № 526, 537, 538, 539,
540, 593, 594, 614, 615 – польською мовою).
2 Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання: витоки, роз-
виток, проблеми. – Львів, 2002. – С. 391.
3 Ціборовська-Римарович І. О. Рідкісне видання
XVIII століття друкарні Луцького домініканського мо-
настиря в фондах Національної бібліотеки України
імені В. І. Вернадського // Наукові праці НБУВ. – 2003.
– Вип. 10. – С. 149–156.
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 5
гäê³ñí³ óêðà¿íñüê³ êíèãè â á³áë³îòå÷íèõ ôîíäàõ: ïàì’ÿòêîçíàâ÷èé àñïåêò
31
Зокрема, ні в кого не викликає заперечення визнан-
ня білоруськими друків Франциска Скорини, хоча
його видання буди випущені в Празі та Вільно, або
те, що видані у Венеції в першій половині XVI ст.
для потреб сербської громади книжки вважаються
сербськими тощо. Гадаємо, і про це свого часу пи-
сав ще проф. С. І. Маслов, що стародруки друка-
рень Замостя, Перемишля тощо, які випускалися
для української громади (там були етнічні поселен-
ня українців), також слід зараховувати до українсь-
ких видань – безумовно, після бодай поверхового
ознайомлення зі змістом та мовою книжок.
На особливу увагу заслуговують також видання
гражданським шрифтом, що був запроваджений у
Росії в 1708–1710 рр., а в українських друкарнях
поступово застосовується від 1764 р. Адже на сьо-
годні стародруками, або виданнями ручного друку
(Hand Press Book 4) вважаються видання до 1830 р.
включно (раніше до 1800 р.). Доведено, що літера-
турні та видавничі процеси першої чверті чи навіть
третини ХІХ ст. є природним продовженням і за-
вершенням відповідних процесів XVIІІ ст. 5 Поча-
ток нового етапу припадає на середину 20-х – по-
чаток 30-х рр., коли відбулися принципові зрушен-
ня у сфері видавничої справи: професіоналізація
видавничої та письменницької праці, розширення
книжкового репертуару, значне зростання тиражів.
Але найголовніше те, що відбулися кардинальні
зміни в поліграфічному та паперовому вироб-
ництві: перехід від ручного до машинного способу
друкування та виробництва паперу.
Для України цей період ознаменувався, зокрема,
відкриттям друкарні при заснованому 1804 р.
Харківському університеті, коли його фундатором
В. Каразіним було придбано 4 верстати, матриці
для 12 кириличних і трьох латинських шрифтів,
цифр, математичних і календарних знаків, нот 6.
Більша частина виданих університетською друкар-
нею книжок – це, безумовно, наукові видання та
навчальні посібники. З 1812 р. у Харкові починають
виходити перші на території України журнали: ча-
сопис «Харьковский еженедельник», надалі «Харь-
ковский Демокрит» (1816), «Украинский вестник»
(1816), «Украинский журнал» (1823) та ін.; загалом
за першу половину ХІХ ст. 12 періодичних видань.
Вони були російськомовними, хоча переважала тут
українська тематика 7. За перше десятиліття діяль-
ності в Харківському університеті було випущено
більше 200 книжок, тобто понад 20 книг на рік 8. Не-
має сумнівів, що всі збережені досі примірники цих
видань є на сьогодні книжковими пам’ятками. За-
гальнобібліотечне поняття «зайво дублетні» до та-
ких книжок застосовуватися не повинно.
На початку ХІХ ст. найбільша на той час в Україні
друкарня Києво-Печерської лаври, як і раніше, дру-
кувала в основному релігійні тексти церковно-
слов’янською мовою, та ще й в русифікованому
варіанті. При ній діяла друкарня Київської духовної
академії, що видавала релігійні та світські книжки
російською мовою гражданським шрифтом.
Зміцнення технічної бази друкарні Києво-Печерсь-
кої лаври, розширення тематики книжок було
пов’язано з діяльністю видатного вченого, бібліо-
графа, митрополита Київського Євгенія (Бол-
ховітінова), який здійснював контроль за
діяльністю лаврської друкарні в 1821–1837 рр. Мит-
рополит Євгеній виписував потрібне для друкарні
обладнання, матеріали, шрифти з Москви, навіть із
Лейпцига, а надалі налагодив відливання шрифтів і
виготовлення друкарського обладнання безпосе-
редньо в Києві. На клопотання митрополита
Євгенія Синод дозволив лаврській друкарні випус-
кати книжки, різні за змістом, і навіть виконувати за
плату замовлення приватних осіб. Гражданським
шрифтом видавали підручники для початкового
навчання, календарі, пізніше – періодичні видання.
Бібліографічну монографію Є. В. Рукавіциної про
відповідну діяльність Є. Болховітінова, з покажчи-
ком (за архівними матеріалами) усіх випущених
друкарнею Лаври в цей період видань, як і окремі
публікації на цю тему, готує до друку Національна
бібліотека України імені В. І. Вернадського.
Крім лаврської, гражданським шрифтом випус-
кають бланки і різну урядову літературу друкарня
губернського правління, власне, як і в інших губер-
нських містах – Харкові, Чернігові, Житомирі та
ін. Таку літературу ніколи особливо не збирали в
бібліотеках, і це наразі дуже рідкісні видання. Не-
зважаючи на те що всі стародруковані видання є
визнаною категорією книжкових пам’яток, серед
них є також більш і менш цінні. І цінність може
становити зміст, значення книги для історії, ху-
дожнє оформлення, а також і рідкісність того чи
іншого примірника. Крім того, для уявлення про
4 Машиночитаемая каталогизация старопечатной кни-
ги / РНБ, Консорциум европейских научных библиотек.
– СПб., 2000. – 120 с.
5 Формирование, сохранение и использование едино-
го фонда книжных памятников страны: Метод. реко-
мендации. – М., 1997. – С. 11.
6 Петров С. О.Книги гражданського друку, видані на Ук-
раїні: XVIII – перша половина ХІХ ст. – К., 1971. – С. 16.
7 Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання: витоки, роз-
виток, проблеми. – Львів, 2002. – С. 396.
8 Книга і друкарство на Україні. – К.; Х., 1965. –
С. 114.
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 5
гê óêðà¿íñüêî¿ êíèãè
32
книжкову культуру певної доби потрібно зберегти
в автентичному вигляді звичайну і для того часу
масову літературу, а не лише раритети.
Проте є книжки, значення яких для історії культу-
ри важко переоцінити. Нову українську літературу
й, відповідно, книговидання українською мовою,
прийнято починати з першого видання «Енеїди»
І. П. Котляревського, що була видана Максимом
Пампурою 1798 р. в Петербурзі. Хоча українська
народно-розмовна мова вживалася інколи в друко-
ваних книжках, але це були або окремі вкраплення
в іншомовних виданнях, або лише передмови та
післямови в книжках, надрукованих т. зв. книжною
мовою, що відрізнялася від живої розмовної. Ви-
дання «Енеїди» було першою ластівкою в розвитку
українського за мовою та змістом книговидання, це
дуже цінна книжкова пам’ятка, в якій поєдналися
кілька критеріїв рідкісності та цінності – і час вихо-
ду (це ще стародрук), і місце видання української
книжки – Петербург, і зміст її, мова, певна контра-
фактність виходу – без дозволу І. П. Котляревсько-
го, і її зовнішній вигляд, характерний для книжок
гражданського друку загалом. Додаткову цінність
тому чи іншому примірнику можуть надати влас-
ницькі записи. Наприклад, у НБУВ зберігаються
примірники першого видання «Енеїди» з автогра-
фами Л. Глібова, Б. Грінченка тощо.
Книжки, видані в Російській імперії за межами
України, мали загальноукраїнське значення.
Своєрідними центрами українського книговидання
в ХІХ ст. були Петербург і Москва. Саме у Петер-
бурзі вийшов уперше «Кобзар» Тараса Шевченка
(1840), значення якого на сучасників важко пере-
оцінити. Він об’єктивно сприяв пробудженню свідо-
мості українського народу. В Петербурзі вийшли та-
кож поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» (1841), «Га-
малія» (1844), альманах «Ластівка» Є. Гребінки
(1841) та ін. У Москві було видано збірки українсь-
ких народних пісень, зібрані М. Максимовичем,
повісті Г. Квітки-Основ’яненка, «Москаль-
чарівник» І. Котляревського. Незважаючи на місце
видання це наші, українські книжкові пам’ятки, які
відіграли важливу роль у розвитку вітчизняної літе-
ратури та культури загалом і є не менш цінними й
дотепер. Вони заслуговують на особливі умови
зберігання і потребують більш прискіпливої уваги
за їхнім станом, ніж це може бути реально організо-
вано в загальних фондах і при книговидачі у вели-
ких читальних залах. Категорично неприпустимо
ксерокопіювати їх, як це безжалісно намагаються
робити деякі читачі. Якщо читачеві потрібен власне
текст твору, треба завжди пропонувати йому заміни-
ти при книговидачі першодрук на сучасне переви-
дання. Оригінал такої цінної пам’ятки може бути ви-
даний лише дослідникові на нетривалий час, тільки
в спеціально облаштованому читальному залі в при-
сутності співробітника. За необхідності скопіювати
текст чи його початкову сторінку (для ілюстрування
при перевиданні) виготовляється фото, бажано циф-
рове, що може використовуватися при подальшому
обслуговуванні читачів неодноразово. Те саме, без
сумніву, стосується й інших книжкових пам’яток.
Безумовними книжковими пам’ятками є й дру-
ки, видані в першій половині ХІХ ст. на теренах
самої Україні. Зокрема, випущені в Харкові в 30-х
роках, після послаблення цензури, «Запорожская
старина» І. Срезневського, п’єси І. Котляревського
«Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», посмер-
тне повне видання «Енеїди», твори Г. Квітки-Ос-
нов’яненка, П. Гулака-Артемовського, перші ук-
раїнські альманахи: «Украинский альманах»
(1831), «Украинский сборник» (1838), «Сніп»
(1841), «Молодик» (1843).
Видатною подією в культурному житті всієї
Російської імперії було відкриття 1834 р. у Києві
університету, з яким нерозривно пов’язаний даль-
ший розвиток гражданського книгодрукування. Ос-
новну частину продукції складають підручники та
навчальні посібники. Це така література, що досить
активно використовується читачами, а значить,
зберігається погано. І за змістом, і за кількістю збе-
режених примірників видання університету станов-
лять безперечну цінність. Зокрема, видання першо-
го ректора університету М. Максимовича. Він же
почав видавати науково-літературний журнал «Ки-
евлянин» (1840). З відкриттям університету значно
поглиблюється вивчення історії та археології. Вели-
ку роль тут зіграла «Комісія для розбору давніх
актів», створена в Києві 1843 р. Вже в 40-х–50-х
роках ХІХ ст. ця археографічна комісія зібрала та
опублікувала ряд важливих історичних документів,
видала 4 томи «Памятников» з історії України
XVI–XVIII ст., 3 томи «Летописи» С. Величка, «Ле-
топись» Г. Грабянки та ін. Активну участь у роботі
комісії брав Т. Шевченко як художник і записувач
народних пісень, казок, легенд. Це все дуже цінні
книжкові пам’ятки нашого народу.
У Західній Україні, як відомо, до 40-х років ХІХ ст.
не було жодної друкарні, яка б мала гражданський
шрифт. Книжок старослов’янською мовою чи іно-
земними мовами видавалося, зокрема у Львові, не-
мало, проте, за виразом Франка, там і згадки не бу-
ло про життя народу 9. Перша книжка українською
мовою західноукраїнських авторів, підготовлена
9 Франко І. Твори в двадцяти томах: Т. XVI. – С. 40.
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 5
гäê³ñí³ óêðà¿íñüê³ êíèãè â á³áë³îòå÷íèõ ôîíäàõ: ïàì’ÿòêîçíàâ÷èé àñïåêò
33
т. зв. «Руською трійцею» – М. Шашкевичем, І. Ваги-
левичем, Я. Головацьким, – «Русалка Дністровая»
вийшла 1837 р. у Буді, бо у Львові цензура її заборо-
нила, і вона для Західної України мала таке саме зна-
чення, як «Енеїда» для України Східної. Вважаєть-
ся, що з 1000 примірників 900 було конфісковано.
Пожвавлення національного книговидання було
пов’язане з активізацією культурного життя в Росії в
кінці 50-х – на поч. 60-х рр. XIX ст. Революційна си-
туація 1859–1860 рр. не тільки спричинила скасу-
вання кріпацтва, але й принесла деякі полегшення
для суспільної думки і для розвитку національних
культур, зокрема української. Початок нової доби
засвідчило видання Пантелеймоном Кулішем у
1856–1857 рр. фольклорно-історичного збірника
«Записки о Южной Руси» (надрукованого т. зв.
кулішівкою – розробленим ним фонетичним право-
писом, яким до певної міри ми користуємось і сьо-
годні) і заснування ним і Д. Каменецьким 1857 р.
друкарні в Петербурзі. Тут були віддруковані дво-
томник Г. Квітки-Основ’яненка, альманах «Хата»,
«Кобзар» Шевченка, виданий 1860 р. на кошти П. Си-
миренка накладом 6050 прим. Ця друкарня прийма-
ла замовлення і інших видавців, хоча насамперед
випускала підготовлені та фінансовані П. Кулішем
друки. Великий вплив на сучасників, як і на нас-
тупні покоління, мав український за тематикою
місячник «Основа», що виходив у 1861–1862 рр. в
Петербурзі у тій же друкарні Куліша українською та
російською мовами, за редакцією В. Білозерського
та П. Куліша, накладом близько двох тисяч
примірників. «Основа» об’єднала кращі сили ук-
раїнської культури того часу і безперечно справила
позитивний вплив на її подальший розвиток. Дру-
карня П. Куліша започаткувала також видання пер-
шої серії українських книжок «Сільська бібліотека»,
в якій протягом 1860–1862 рр. вийшло 39 назв неве-
ликих брошур, переважно белетристичних творів, у
першу чергу самого Куліша та його дружини Ганни
Барвінок. Це ті перлини, з яких складається скарб-
ниця вітчизняної культури, без яких уявити собі
національне відродження неможливо. Саме з видан-
нями друкарні П. Куліша і з «Основою» пов’язано
створення й широке застосування першого ук-
раїнського фонетичного правопису (т. зв. правопис
«Основи»), що призвело до визнання в Україні мови
Тараса Шевченка і Марка Вовчка як зразка та осно-
ви літературної національної мови 10.
Поява в Україні недільних шкіл зумовила видан-
ня численних Букварів та інших підручників для
початкового навчання: «Граматка» П. Куліша (Пе-
тербург, 1867), «Буквар южнорусскій» Т. Шевченка
(1861), «Українська абетка» М. Гатцука (Москва,
1861) та ін. Відомо, що букварі погано зберігають-
ся з часом, вони «зачитуються» дітьми й поступово
знищуються, тим більше потрібно зберегти ці доро-
гоцінні пам’ятки, яким уже майже півтора століття.
Поступовий видавничий рух української книги
перервали жорстокі репресії. Їхній ініціатор –
міністр внутрішніх справ Росії П. Валуєв – став ви-
разником позиції тодішніх російських урядових кіл,
переляканих розвитком національних рухів у
Польщі й Україні. У відповідь на подання про дру-
кування українського перекладу Євангелія, підго-
товленого Пилипом Морачевським, міністр заборо-
нив не лише це видання, але й будь-які книги ук-
раїнською мовою, крім художньої літератури. У
відповідному циркулярі 1863 р. він вказав мотив:
«ніякої окремої малоросійської мови не було, немає
і бути не може» 11. Відтоді кількість українських ви-
дань в Росії різко зменшується: якщо 1862 р. у
Російській імперії вийшло друком 40 українських
книжок, то впродовж 1863 р. – 15, а наступними ро-
ками публікувалися лише окремі книги, зокрема
фольклорні збірники і два різні видання Кобзаря
1867 р. у Петербурзі. У Києві наукові видання дру-
кувалися в цей час тільки російською мовою. 1864 р.
по всій Росії було видано 12 українських книг і бро-
шур, у 1865 – 5, у 1866 – жодної, у кожному з трьох
наступних років по 2 книги, а в 1870 – 5 12. Отже, за
7 років після цензурного циркуляру вийшло стільки
ж книжок, як в одному 1862. Як видання, так і роз-
повсюдження українських книжок серед читачів ма-
ло переважно випадковий, кустарний характер, було
пов’язане із значними труднощами. Видані в Петер-
бурзі чи в Києві книжки не могли потрапити на по-
лиці книжкових магазинів, їх доводилося продавати
за допомогою студентів і семінаристів на базарах і
ярмарках в різних містах, пересилати приватним
особам. Як тоді, так і тим більше зараз, українські
книжечки тієї доби є дуже рідкісними зразками
вітчизняної книжкової культури.
У середині 70-х років на Наддніпрянщині дещо
пожвавилося видання художньої і науково-популяр-
ної літератури. Головне місце в цей період, як і
раніше, в Україні через цензурні перепони посідає
книга фольклорно-етнографічного змісту, переваж-
но збірники народнопоетичних творів, але поступо-
во зростає питома вага наукової книги. Особливо
10 Книга і друкарство на Україні. – К.; Х., 1965. –
С. 130–131.
11 Міщук Р. С. Валуєвський циркуляр 1863 // УЛЕ. –
1988. – Т. 1. – С. 267.
12 Книга і друкарство на Україні. – К.; Х., 1965. – С. 134.
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 5
гê óêðà¿íñüêî¿ êíèãè
34
слід відзначити «Архив Юго-Западной России» –
10 томів (з 1859 по 1870). Діяльні члени «Київської
громади» – М. Лисенко, М. Драгоманов, М. Ста-
рицький – активізують роботу в галузі української
культури, що знаходить своє яскраве відбиття в
книзі. Видається низка оригінальних художніх
творів, а також перекладів. У 1872–1873 рр. частка
українських видань у Києві становила 4 %, а вже в
1874–1875 рр. – 23 %. Особливо жваво розвивалося
видання масової науково-популярної літератури ме-
дичного та природничого змісту. В Києві у цей час
працювало вже 10 друкарень, 20 книжкових мага-
зинів, 8 бібліотек 13. Відкриваються нові друкарні в
інших повітових містах. І раптом т. зв. «Емський
указ» імператора Олександра ІІ від 30 травня 1876 р.,
що забороняв видання будь-яких книг українською
мовою, крім історичних документів, етнографічних
матеріалів і дозволеної цензурою художньої літера-
тури. Заборонялися також театральні вистави та
тексти до нот українською мовою. Своєрідною
відповіддю на Емський указ стало заснування
М. Драгомановим за дорученням Київської громади
Вільної української друкарні в Женеві. Найвідоміші
женевські видання – збірники «Громада» (т. 1–5,
1878–1882) і однойменний журнал (1881), твори са-
мого Михайла Драгоманова і Сергія Подолинсько-
го, мініатюрного формату «Кобзар» 1878 р. Драго-
манівські видання нелегальними каналами переси-
лалися в Україну, але поліцейський контроль був
достатньо дієвим, так що це надзвичайно рідкісні і,
безумовно, дуже цінні книжки.
За створення і поширення масової української
книги в кінці ХІХ ст. взялася молода українська
інтелігенція, дуже нечисленна, але щиро віддана
справі. Особливо великими щодо цього були заслу-
ги Бориса Грінченка. Разом із дружиною Марією
Загірною він розпочав друкування в Чернігові дос-
тупних для широких кіл читачів творів літератури
(красного письменства) і освітніх книжечок, у яких
наукові знання, щоб обійти цензуру, викладалися в
художній формі. За 8 років було видано 50 назв, що
на той час було величезним досягненням для ук-
раїнського книговидання. В Харкові засновано ви-
давництво, на книжках якого було позначено «ви-
дано Вс. І. Гуртом». Книжки готували Гнат Хотке-
вич і його однодумці – всі гуртом. Стабільно пра-
цювало київське видавництво «Вік», яке створили
визначні громадські та культурні діячі Олександр
Кониський, Василь Доманицький, Сергій Єфре-
мов, Олександр Лотоцький 14. У зв’язку з відзначен-
ням 1898 р. сторіччя першого видання Енеїди Кот-
ляревського тут було підготовлено і видано три-
томну фундаментальну антологію української літе-
ратури ХІХ віку, яку так і назвали: «Вік».
Велике значення мала поява в Україні нових друка-
рень, серед них сучасно обладнаних, зокрема С. Ку-
льженка у Києві та Є. Фесенка в Одесі. Найбільше
нотне видавництво і друкарня нот діяли в Києві при
нотній книгарні Л. Ідзиковського. Поява друкарень у
провінційних містах створювала умови для розгор-
тання і там видавничої діяльності. Сьогодні ма-
ленькі, копійчані тогочасні книжечки коштують на
антикварному ринку від 100 гривень. Але
найціннішим є їхнє історико-культурне значення
для національного пробудження народу. Ілюстрова-
них видань було ще мало, загалом книжки були до-
сить скромними. Тим більшої уваги заслуговують
тогочасні ілюстровані видання, наприклад «Казки»
Г.-Х. Андерсена в перекладі М. Старицького з
ілюстраціями М. Мурашка. Видатною пам’яткою
тогочасного книжкового мистецтва є альбом «Из ук-
раинской старины», де поєднані кольорові акварелі
С. Васильківського та легкі віньєточні малюнки
М. Самокиша і текст-пояснення Д. Яворницького.
Безумовно, не всі українські твори, підготовлені
в ХІХ ст. – на початку ХХ ст., побачили світ. На-
приклад, лише в 1918 р. вперше було опубліковано
за єдиним, конфіскованим цензурою рукописом,
«Книги битія українського народу», підготовлені
членами Кирило-Мефодіївського братства 15.
Цілком імовірно, що в Санкт-Петербурзі, в ма-
теріалах дореволюційних цензурних установ,
зберігаються невідомі широкому загалу твори ук-
раїнських авторів – як рукописи, так і примірники
заборонених друків.
У радянський час у багатьох великих бібліотеках
СРСР були утворені значні колекції нелегальних і
заборонених дореволюційних видань, із викривле-
ними часто вихідними даними. Не виключено, що
бібліотекарі на місцях, не маючи відповідної підго-
товки й досвіду, не можуть їх правильно атрибуту-
вати. Іноді підказкою щодо нелегальності (контра-
фактності) виходу тієї чи іншої книги є бібліотечні
цензурні помітки на зразок: «К выдаче не подле-
жит», «Не выдавать!», «Запрещенная» тощо. Знов-
таки, всі такі примірники є книжковими пам’ятка-
ми своєї доби, вони якнайкраще характеризують
цю епоху, книговидання і книгорозповсюдження то-
го часу. Допомогу бібліотекарям у розпізнаванні не-
легальних і заборонених дореволюційних видань
може надати «Сводный каталог русской нелегаль-
13 Там само. – С. 138.
14 Єфремов С. На світанку українських видавництв
(«Вік») // Бібліологічні вісті. – 1925. – № 1–2. – С. 109–111.
15 Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання: витоки, роз-
виток, проблеми. – Львів, 2002. – С. 397–398.
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 5
гäê³ñí³ óêðà¿íñüê³ êíèãè â á³áë³îòå÷íèõ ôîíäàõ: ïàì’ÿòêîçíàâ÷èé àñïåêò
35
ной и запрещенной печати ХІХ века» в дев’яти час-
тинах, виданий у 70-х роках ХХ ст., доповнений та
перевиданий 1981 р. Він містить відомості про 2260
книг і 110 періодичних видань, розкрито авторів ба-
гатьох анонімних видань, встановлено вихідні дані,
відсутні у книгах. Проте така кількість зареєстрова-
них видань зовсім не виключає існування інших, у
т. ч. українських, які залишилися не відомими укла-
дачам зведеного каталогу, бо з накладу могли лиши-
тися поодинокі примірники, відсутні в московських
бібліотеках у зв’язку з ареалом розповсюдження,
через політичні причини тощо. Певною ознакою
нелегальності виходу того чи іншого видання є
відсутність на ньому цензурного дозволу.
Назвати всі дореволюційні українські книжкові
пам’ятки неможливо в одній статті. Повного ук-
раїнського бібліографічного репертуару досі не
існує, хоча значні напрацювання в цій ділянці ос-
танніми роками з’явилися. Це й каталоги україно-
мовної книги з фондів Національної бібліотеки Ук-
раїни імені В. І. Вернадського та з фондів бібліотек
системи Міністерства культури; це й ряд випусків
Львівською науковою бібліотекою ім. В. Стефаника
картотеки українського бібліографічного репертуа-
ру, підготовленої нашими попередниками – бібліо-
графами першої половини ХХ ст. на чолі з Ю. О. Ме-
женком; це й випуски бібліографічного покажчика
С. Й. та С. С. Петрових «Книга в Україні»
(1861–1917), що видаються НБУВ. Проблема поля-
гає у тому, що багатьох видань, випущених в Україні
чи українською мовою до початку бібліографічної
реєстрації Книжковою палатою України, вже не
існує, принаймні в державних фондах. Кожна така
пам’ятка є доволі рідкісною і однозначно цінною. І
чим більший час буде віддаляти нас від тієї доби,
тим ціннішими будуть ставати ці книги, і тим біль-
ше зусиль треба буде докладати до їх фізичного збе-
реження і, водночас, до їх популяризації – за допо-
могою новітніх способів поцифровування.
Зрозуміло, що видання 1914–1921 рр., тобто часів
війн і революцій, збереглися ще гірше. Йдеться не
лише про книги, але й про періодику, листівки та
плакати. Кожна влада намагалася ідеологічно
підкріпити свою політику, а друковане слово було
тоді єдиним масовим засобом комунікації. Тому всі
видання цього періоду є дуже важливими докумен-
тальними пам’ятками доби. І незважаючи на став-
лення до тих чи інших партій чи політичних течій
завдання бібліотекарів і архівістів найповніше збе-
регти всі пам’ятки історії. Досить того, що радянсь-
ка влада нищила видання ворожих їй партій, і добре,
якщо хоч одиничні примірники виживали у спец-
сховищах, але більшість їх зникла назавжди.
Бібліотечна та архівна справа лише зароджувалися,
переживали період становлення, віднаходили важкі
шляхи комплектування та обліку фондів. При за-
лишковому принципі фінансування завжди не вис-
тачало спеціалістів, достатніх площ для фондів. Годі
й дивуватися, що ми в жодній установі не маємо
повноцінного бібліографічного репертуару тієї до-
би. Особливо це стосується видань часів Централь-
ної ради та Української Народної Республіки, Геть-
манату, Директорії, які надалі активно знищувалися
радянською владою. Вихід із ситуації – це не тільки
дбайливо зберігати, обліковувати наявні пам’ятки у
різних книгосховищах для узагальнення інформації
і створення єдиного розподіленого банку даних ук-
раїнських видань у державних сховищах (що й має
здійснити Державний реєстр національного куль-
турного надбання та його невід’ємна частина
«Книжкові пам’ятки України»), а й, можливо, шука-
ти приватних колекціонерів, бібліофілів, які незва-
жаючи на загрозу політичних переслідувань змогли
зібрати видання доби «визвольних змагань». Мова
не йде про «реквізицію» цих видань, а насамперед
про опрацювання їх de visu, укладання бібліо-
графічних описів із зазначенням, з дозволу влас-
ників, тієї чи іншої колекції. В ідеалі, безперечно,
було б доцільно доукомплектувати державні фонди
відсутніми примірниками, зробити їх таким чином
доступними для спеціалістів. На жаль, відомі непо-
одинокі факти, коли спадкоємці колекціонера, для
якого збирання книжок становило сенс життя, без-
глуздо розпорошують бібліофільські зібрання, роз-
продаючи раритети і викидаючи на смітник те, що
їм видається не вартим уваги. Там можуть бути
унікальні видання, відсутні у державних фондах.
Тому потрібна розумна політика бібліотекарів і, най-
болючіше, наявність відповідних площ, щоби ор-
ганізувати передачу і забезпечити належні умови
цілісного зберігання в державних фондах, як істори-
ко-культурної книжкової пам’ятки, колишньої при-
ватної колекції бібліофіла, котрий, як правило, наба-
гато краще знав видавничий репертуар тієї чи іншої
доби, ніж відповідальні посадовці. Гадаємо, що всі
бібліофіли рано чи пізно замислюються над подаль-
шою долею своїх книжкових скарбів і розуміють,
що природа книжки, на відміну від інших пам’яток,
складається не тільки з матеріального предмета –
видання, але й зі змісту надрукованого в ньому текс-
ту. Випадки, коли в державних установах, м’яко ка-
жучи, недбайливо ставилися до колишньої приват-
ної бібліотеки, розпорошували її і навіть гадки не за-
лишали про її збирача, також добре відомі, і це
відлякує потенційних дарувальників, а значних
коштів, щоби придбати колекцію, у державних
ISSN 1029-7200. Бібліотечний вісник. 2007. № 5
гê óêðà¿íñüêî¿ êíèãè
36
бібліотек, на жаль, немає. Сказане стосується не
тільки видань названого періоду, але й будь-яких
книжкових пам’яток.
Якщо ми визнаємо книжковими пам’ятками всі
українські видання до 1922 р., то, з огляду на
історію та специфіку подальшого книговидання й
книгорозповсюдження, серед видань, що вийшли
до кінця 1945 р., українські книжкові пам’ятки слід
визначати шляхом експертизи. Видань випускало-
ся дедалі більше й більше, їх загальний рівень,
відверто кажучи, не дуже високий, тому визнати їх
усіх книжковими пам’ятками уявляється неможли-
вим і недоцільним. Але значна частина з них на
сьогодні є рідкісними й цінними, оскільки, знову,
з’являється цензура – вже радянська, яка не тільки
забороняла до виходу певні підготовлені тексти,
але й знищувала вже випущені книжки, як прави-
ло, з ідеологічних чи політичних мотивів. Суть екс-
пертизи – визначити, наскільки те чи інше видання
за своїм значенням для історії та культури України
є чи було вагомим, значущим. Це можуть бути аб-
солютні різні за тематикою видання, не тільки ху-
дожні твори, хоча про них відомо найбільше. У
кожній сфері в 20-х роках XX ст. існували, так би
мовити, піонерські видання, дуже важливі для цієї
галузі. Наприклад, для розвитку книгознавства (і
не тільки українського), яке тоді бурхливо розвива-
лося, дуже важливими були видання Українського
наукового інституту книгознавства (УНІК) у Києві.
За 8 років плідної діяльності тут було видано 25 ви-
пусків журналу «Бібліологічні вісті», який мав
своїх кореспондентів, дописувачів і передплат-
ників далеко за межами України, 4 томи «Трудів
УНІК» (1-й – з історії української книги; 2-й –
дослідження проблем читання; 3-й – бібліографія з
літературознавства; 4-й – бібліографія української
періодики за 100 років, з 1816 по 1916, підготовле-
на співробітником УНІК В. А. Ігнатієнком), 6 ви-
пусків «Науково-популярної бібліотеки книгознав-
ства», випуск «Українські бібліологи», присвяче-
ний 25-річчю наукової діяльності С. І. Маслова, а
також десятки окремих книгознавчих розвідок.
Для історії вітчизняного книгознавства кожне з цих
видань є дуже цінним і становить своєрідну істори-
ко-культурну пам’ятку. Так само і в інших галузях
молодої української науки можна визначити найва-
гоміші видання, які слід обов’язково зберегти для
реконструкції послідовного розвитку тієї чи іншої
галузі знань. Насамперед йдеться про академічні
видання, які надалі, у зв’язку з розпочатою в 30-х
роках «чисткою» кадрів, нищилися. Безумовно,
бібліотекар не може бути спеціалістом з усіх галу-
зей знань, тому для експертизи тієї чи іншої книж-
ки чи масиву однотипних видань потрібно залуча-
ти спеціалістів.
Отже, значна частина видань 30-х років XX ст.
була знищена, і це штучно зробило вцілілі
примірники рідкісними, проте не всі вони є цінни-
ми, бо щоб набути статусу книжкової пам’ятки,
необхідно поєднання цих двох компонентів –
рідкісності та цінності. Мабуть, правильно вчини-
ли ті бібліотеки, котрі на початку 90-х років ХХ ст.,
коли розкривалися «спецсховища», зберегли їх як
колекційну книжкову пам’ятку реабілітованої
літератури. Адже сьогодні молодий бібліотекар,
який не має належного досвіду і відповідних
знань, не може визначити, чи є книжковою пам’ят-
кою, наприклад, примірник масового видання
«Кобзаря» Т. Шевченка 20-х років, адже це вже не
прижиттєве видання. Підказкою може бути наявна
чи вирізана передмова акад. С. О. Єфремова, зав-
дяки чому після процесу над СВУ були заборонені
всі публікації Єфремова, в т. ч. і вступні статті до
літературних праць інших письменників. Таких
прикладів можна навести багато. Зокрема, нещо-
давно дослідниця із США українського походжен-
ня, перебуваючи в Києві на стажуванні, подарува-
ла відділу стародруків і рідкісних видань НБУВ
куплений нею на Андріївському узвозі примірник
вибраних праць М. В. Гоголя українською мовою
за 1935 рік. Інформацію про цей переклад у дос-
тупній літературі ми не знайшли: можливо, репре-
сованим був хтось із перекладачів. З огляду на це
ми з вдячністю прийняли цей дарунок, який пося-
де своє місце в колекції рідкісних видань відділу.
Надзвичайно рідкісними є й видання періоду Ве-
ликої Вітчизняної війни, знов-таки, не тільки кни-
ги, але й листівки, газети тощо. Причому, книжко-
вими пам’ятками можуть бути видання, випущені
в окупованій фашистами Україні, в радянському
тилу, в еміграції. Зокрема, пам’яткою такого роду
ми вважаємо одержаний нами від відомого істори-
ка Ігоря Шевченка для колекції рідкісних видань
примірник видання українською мовою сатирич-
ного твору Д. Оруела «Колгосп тварин» (переклад
І. Чернятинського з видання 1945 р., видавництво
«Прометей»).
Теоретично книжковими пам’ятками можуть бу-
ти визнані й певні видання та примірники пізнішо-
го часу, що також має визначати експертиза. Саме
безстроковість зберігання книжкових пам’яток
дозволяє поставитись навіть до багатотиражного
документа як до пам’ятки історії та культури, особ-
ливо якщо вона містить додаткові артефактні по-
значки: автографи видатних особистостей, чудові
мистецькі екслібриси, додаткові вкладення тощо.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-409 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1029-7200 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:39:27Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського |
| record_format | dspace |
| spelling | Ковальчук, Г. 2008-04-21T11:50:43Z 2008-04-21T11:50:43Z 2007 Рідкісні українські книги в бібліотечних фондах: пам'яткознавчий аспект / Г. Ковальчук // Бібл. вісн. — 2007. — N 5. — С. 29-36. — укp. 1029-7200 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/409 In the article Ukrainian studi of local lore criterion of definition of the book leaflets are considered with the purpose of the ensuring of special conditions of preservatoin to these books as the leaflets of history and culture in the state depository, and also their fullest fixacion in the State register of the national cultural acquisition. Проаналізовано українознавчий критерій визначення книжкових пам’яток – з метою забезпечення цим книгам у державних сховищах особливих умов зберігання як пам’яткам історії та культури, а також їх найповнішої фіксації у Державному реєстрі національного культурного надбання. uk Національна бібліотека України ім.В.І.Вернадського Рік української книги Рідкісні українські книги в бібліотечних фондах: пам’яткознавчий аспект Rare Ukrainian books in library book stacks: monumental aspect Article published earlier |
| spellingShingle | Рідкісні українські книги в бібліотечних фондах: пам’яткознавчий аспект Ковальчук, Г. Рік української книги |
| title | Рідкісні українські книги в бібліотечних фондах: пам’яткознавчий аспект |
| title_alt | Rare Ukrainian books in library book stacks: monumental aspect |
| title_full | Рідкісні українські книги в бібліотечних фондах: пам’яткознавчий аспект |
| title_fullStr | Рідкісні українські книги в бібліотечних фондах: пам’яткознавчий аспект |
| title_full_unstemmed | Рідкісні українські книги в бібліотечних фондах: пам’яткознавчий аспект |
| title_short | Рідкісні українські книги в бібліотечних фондах: пам’яткознавчий аспект |
| title_sort | рідкісні українські книги в бібліотечних фондах: пам’яткознавчий аспект |
| topic | Рік української книги |
| topic_facet | Рік української книги |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/409 |
| work_keys_str_mv | AT kovalʹčukg rídkísníukraínsʹkíknigivbíblíotečnihfondahpamâtkoznavčiiaspekt AT kovalʹčukg rareukrainianbooksinlibrarybookstacksmonumentalaspect |