Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського

У статті проаналізовано унікальні матеріали до історії мистецького життя у середовищі княжих еліт Волині, збережені в листах князя Олександра Заславського 1616–1628 рр., наведено відомості до історії архітектури, скульптури, малярства, декоративно-ужиткового мистецтва, широкого спектру мистецьких вз...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Український археографічний щорічник
Date:	2010
Main Author:	Александрович, В.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2010
Subjects:	Історичні статті
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40914
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського / В. Александрович // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 169-214. — Бібліогр.: 142 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859593966909915136
author	Александрович, В.
author_facet	Александрович, В.
citation_txt	Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського / В. Александрович // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 169-214. — Бібліогр.: 142 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Український археографічний щорічник
description	У статті проаналізовано унікальні матеріали до історії мистецького життя у середовищі княжих еліт Волині, збережені в листах князя Олександра Заславського 1616–1628 рр., наведено відомості до історії архітектури, скульптури, малярства, декоративно-ужиткового мистецтва, широкого спектру мистецьких взаємозв’язків регіону. В статье проанализированы уникальные материалы по истории художественной жизни в среде княжеских элит Волыни, сохраненные в письмах князя Александра Заславского 1616–1628 гг., приведены известия по истории архитектуры, скульптуры, живописи, декоративно-прикладного искусства, широкого спектра художественных взаимосвязей региона. The article analyses unique materials on stories of the artistic environment of the princely elite in Volhynia which were preserved in the letters of Prince Oleksandr Zaslavsky from the years of 1616–1628. The author provides information on the history of architecture, sculpture, painting, arts, crafts, and a wide spectrum of artistic relations in the region.
first_indexed	2025-11-27T19:26:50Z
format	Article
fulltext	169 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ (Львів) МИСТЕЦЬКІ КЛОПОТИ КНЯЗЯ ОЛЕКСАНДРА ЗАСЛАВСЬКОГО Джерельна база студій над історією українського мистецтва переломного для нього періоду становлення від останніх десятиліть XVI ст. традиції Нової доби національної історії волею обставин виявилася досить обмеженою. Від самих початків її вивчення на теренах українського Правобережжя від середини XIX ст. у ній, відповідно до фонду доступних писемних матері- алів та практикованих напрямів їх опрацювання (на нинішніх уявленнях про відповідне коло проблем це заважило ніяк не менше), на перший план законо- мірно виходили насамперед відомості з актових книг міських та ґродських урядів, органів державної влади, рідкісних фондів поодиноких інституцій на зразок Ставропігійського братства при Успенській церкві у Львові, цер- ковних фондів, приватних архівів, як унікальний в українській історії архів князів Сангушків, утім, з обширним пластом джерельних матеріалів по інших українських родах, зокрема Острозьких і Заславських. За самим характером та складом опрацьовані досі комплекси відомостей окреслювали найперше професійне середовище виконавців, його історію та внутрішні взаємозв’яз- ки, зрідка торкалися контактів із замовниками, певних конкретних робіт, пропонували описи світських та церковних споруд і їхнього внутрішнього облаштування. Ці, здебільшого випадкові з походження, перекази хоча й стосувалися найважливіших сторін традиції, все ж неминуче описували її доволі однобічно. Документальні матеріали до мистецьких аспектів історії лише цілком принагідно відкладалися на сторінках актових книг. Не багаті ними також родинні архіви, у складі яких домінують джерела офіційного та приватного походження. Водночас опрацьовані досі нечисленні джерела послідовно перекону- ють, що будь-які мистецькі ініціативи на різних щаблях тогочасного суспіль- ства ретельно фіксувалися насамперед через нотування грошових затрат на них. Їх неодмінно супроводжувала докладна фінансова документація, із за- значеного часу збережена, однак, хіба у виняткових випадках1. Так само 1 З-поміж упроваджених до наукового обігу новіших конкретних прикладів мож- на навести видатки на спорудження кам’яниці Захновичів на Вірменській вулиці у Львові чи пізніші, уже з другої половини століття – Крехівського монастиря, церкви в Заболот- цях поблизу Перемишля та перебудову П’ятницької церкви у Дрогобичі: Замостяник І. Матеріали до історії спорудження Захновичівської кам’яниці на вулиці Вірменській у 170 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ обов’язковим був документальний супровід організації роботи – найчасті- ше через умови поміж замовниками та виконавцями2. Не належали, звичай- но, до рідкісних і писемно засвідчені контакти поміж ними у процесі само- го ходу конкретних робіт, хоча їхніх слідів нині, природно, так само небага- то. Мала своє відображення також широка й різнорідна активність на мис- тецькій ниві тодішніх українських еліт як одних із найзасібніших потенцій- них ініціаторів та рушіїв мистецького процесу. Однак виняткова фрагмен- тарність тодішніх родових архівів, розпорошеність відповідних матеріалів через вимирання більшості українських родів, майнова та політична насам- перед видова специфікація й зорієнтованість комплексу джерел по них3, своєрідний офіційний характер самої джерельної бази та скромний нинішній стан її вивчення зумовили актуальну малодоступність культурних та мис- тецьких сторін повсякденного життя й суспільної активності українських еліт. Ця сторона прикладення їхніх зусиль надалі залишається одним із мало осмислених аспектів національної культурної традиції й нерідко виявляєть- ся зовсім неприсутньою у її сприйнятті. Львові // Записки Наукового товариства імені Шевченка (далі – ЗНТШ). – Львів, 2008. – Т. 255: Праці Комісії архітектури і містобудування. – C. 437–448; Александрович В. Нововіднайдені джерельні матеріали до історії українського дерев’яного церковного будівництва другої половини XVII століття // Там само. – Львів, 2005. – Т. 249: Праці Комісії архітектури та містобудування. – С. 535–560; його ж. Унікальне джерельне свідчення 1683 року про перебудову дрогобицької церкви Св. Параскеви П’ятниці // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2006. – Вип. 9. – С. 461–466. Доказом того, що така практика охоплювала справді усі верстви суспільства, може, наприклад, слугувати датований 1626 р. докладний реєстр видатків на направу дому перемишльського міщанина Яроша Тарнавського: Archiwum Państwowe w Przemyślu. – Zesp. 129: Akta miasta Przemyśla. – Sygn. 235. – S. 702. 2 Уявлення про актуальну доступність відповідного різновиду джерел дають, зокре- ма, поодинокі контракти на малярські роботи, віднайдені при систематичному опра- цюванні львівських архівних фондів: Александрович В. Львівські контракти на малярські роботи кінця XVI – XVII століття // Україна модерна. – Львів, 2000. – № 4–5. – С. 343–373. 3 Не останню роль в актуальному складі фонду писемних джерел до історії україн- ського мистецтва відіграло й те, що поточна фінансова документація за самим своїм призначенням з часом, втрачаючи практичне значення, здебільшого сприймалася як позбавлена вартості, внаслідок чого нищилася. Яскраві приклади такого сприйняття пропонують новіші “архівні” нотатки на відповідних документальних матеріалах, як, наприклад, поквитуваннях окремих витрат 1720-х – 1740-х рр. монастиря францисканців у Шумську на Тернопільщині, “na nic nie zdatnych”: Rewski Z. “Tu kwitków in nro 36 podartych na nic nie zdatnych” // Życie krzemienieckie. – 1938. – Nr 21–22. – S. 516. Кон- тракт Загорівського монастиря з малярем Томашем Зєнкевичем на виконання восьми образів до двох вівтарів у каплицях монастирської церкви зберіг таку показову пізнішу нотатку: “Tu zawierają się różne kwity listy autora bardzo mało potrzebne dla klasztoru Zahorowskiego”: Александрович В. Матеріали до історії мистецького оздоблення загорів- ської монастирської церкви у другій половині XVIII століття // Волинська ікона: дослі- дження та реставрація: Наук. зб. – Луцьк, 2005. – Вип. 12: Мат-ли XII міжнар. наук. конф., м. Луцьк, 27–28 жовтня 2005 р. – С. 125. 171 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського При цьому уже давно стало очевидним, хоча належних висновків з цьо- го все ще так і не зроблено, що сучасний стан осмислення історичного про- цесу в Україні визначається не лише втратами значного масиву історичних джерел, до чого відкликаються постійно. Не менш виразно його характери- зує – може, навіть насамперед – достатньо скромне використання можливо- стей доступного корпусу документальних матеріалів. Серед наявного фон- ду писемних джерел існують досить відомі не залучені чи мало залучені до наукового обігу комплекси документів, опрацювання яких здатне наблизи- ти до значно докладнішого уявлення про мистецьке життя у його якнай- ширшому, “повсякденному” відображенні. Одним із найяскравіших конкрет- них прикладів такого невикористання є неприсутність у дотеперішній науко- вій традиції унікального для української історії першої третини XVII ст. джерела, яким виявляється копіярій листів брацлавського воєводи, а на- прикінці життя – київського воєводи, князя Олександра Заславського за 1616– 1628 рр., збережений у складі родинного архіву князів Сангушків (Держав- ний архів у Кракові, відділ на Вавелі, архів Сангушків). До наукового обігу листи введено при публікації опису збірки ще 1902 р.4, проте донедавна вони майже не використовувалися5. Цей комплекс сприймається одиноким явищем серед доступної нині епістолярної спадщини. Більшість листів адре- совано до численної служби – урядників князівських маєтків, а також осіб, з якими князя єднали певні інтереси, визначені відповідним колом вима- гань і потреб. Власне на такій основі поміж кореспонденції й відклався єди- ний в Україні “систематичний” з походження комплекс відомостей до різних аспектів мистецького процесу без аналогів серед доступних джерел до історії мистецького життя відповідного часу. Упровадження до літератури поодиноких переказів із цього комплексу розпочав автор цих рядків6. Сергій Юрченко опублікував вписаний до одного з томів контракт 1626 р. зі знаним чинним в Україні італійським архітекто- ром Якопо Мадленою на спорудження Луцької брами в Дубні та навів деякі інші свідчення того ж джерела стосовно будівельних робіт7. Однак публіка- 4 Gorczak B. Katalog rękopisów Archiwum XX. Sanguszków w Sławucie. – Sławuta, 1902. 5 Показовою є відсутність відкликання до них у підсумковому для цього кола про- блем дослідженні: Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). – К., 1993. 6 Александрович В. Павло Богуш // Александрович В. Львівські малярі кінця ХVI століття. – Львів, 1998. – С. 117, приміт. 131; його ж. Образотворче і декоративно- ужиткове мистецтво // Історія української культури: У 5 т. – К., 2001. – Т. 2: Українська культура XIII – першої половини XVII століття. – С. 677, 699; його ж. Інвентарі замків у Старому й Новому Заславі з XVII століття // Україна в Центрально-Східній Європі (до кінця XVIII ст.). – К., 2005. – Вип. 5. – С. 537–538; його ж. Українське портретне маляр- ство XVI–XVIII століть. Наближення до історії // Український портрет XVI–XVIII століть / Автори-укладачі Г. Бєлікова, Л. Членова. – К., 2005. – С. 55. 7 Юрченко С. Про час будівництва Луцької брами в Дубні // ЗНТШ. – Львів, 2001. – Т. 241: Праці Комісії архітектури та містобудування. – С. 511–516. При публікації 172 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ ція має численні помилки у відчитанні окремих листів, деякі з них насправді стосуються не брами в Дубні, а об’єктів в інших маєтностях князя (див. далі). Наталія Яковенко вдалася до зазначених листів, підкресливши “уні- кальний характер” самого зібрання, “якому, здається, немає аналогів у збе- реженій епістолярній спадщині Речі Посполитої”8, й опублікувала з нього текст контракту з будівничим Валентином Мочиґембою на спорудження “кам’яниці”, потрактувавши, однак, документ як “пародійну мініатюру” (нібито мало йтися про влаштування “княжого склепу” розмірами 4×0,5 м)9; принагідно використано відомості також деяких інших листів10. Ці нечисленні звернення ніяк не відповідають винятковому значенню княжого епістолярного комплексу як справді єдиного свого роду джерела до багатьох аспектів історичного процесу на українських землях у першій третині XVII ст. Унікальність збірки безперечна, й чи не найкрасномовні- ший доказ цього пропонують численні й різнорідні перекази про мистецькі зацікавлення князя без аналогів поміж джерелами до історії української куль- тури свого часу. Вони дають змогу хоча б якоюсь мірою наблизитися до надто скромно відображеного архівними матеріалами повсякденного аспекту мистецького життя на прикладі окресленого кола уподобань одного із впли- вових українських магнатів першої третини XVII ст. Листи, природно, фіксу- ють лише поодинокі моменти розгалуженого історичного явища як його випадково вцілілі фрагменти. Проте, незважаючи на неминучу обмеженість, вони пропонують унікальний комплекс відомостей щодо мистецького про- цесу в Україні на одному з важливих етапів багатовікової еволюції націо- нальної традиції. Окремі з них цілком чи частково присвячені певним мис- тецьким справам та інтересам, інші стосуються лише вибраних їх аспектів, частина тільки принагідно торкається цього кола проблем чи взагалі має з ними досить відділений зв’язок, відзначаючи факти, осіб й ситуації, що да- ють змогу докладніше з’ясувати ту чи іншу сторону княжих мистецьких клопотів. Оскільки здебільшого йдеться про добре відомі кореспондентам справи, нерідко важлива інформація залишається поза текстом, й поодинокі особистості та перекази не завжди вдається достатньо переконливо інтерпре- документів автор подав відкликання до сиґнатури “75 II–75 III”, “об’єднавши” у ній номери двох наступних справ відповідного епістолярного комплексу. Опубліковані документи походять з третього тому листів із сиґнатурою “75 III” (див. далі). 8 Яковенко Н. Жарти зі смертю (пародійна мініатюра князя Олександра Заслав- ського на тлі його конфесійної ідентичності) // Україна: культурна спадщина, націо- нальна свідомість, державність: Зб. наук. пр. – Вип. 13. – Львів, 2006–2007. – С. 268. 9 Там само. – С. 269. 10 Там само. – С. 268–281. Вказану публікацію уже доводилося відзначати як при- клад очевидної “надексплуатації” джерел: Александрович В. Мистецькі сюжети холм- ського літопису князя Данила Романовича: нотатки до відчитання, сприйняття та інтер- претації джерела // Український археографічний щорічник. Нова серія. – К., 2009. – Вип. 13–14. – С. 43, прим. 35. Докладніше про сам текст контракту та запропоноване у наведеній статті його трактування див. далі. 173 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського тувати – така робота виходить далеко поза “вузьке” завдання вивчення са- мих листів під оглядом історії мистецької культури. Найбільший пласт відомостей стосується архітектури та будівництва в широкому спектрі конкретних виявів. Їх розпочинає написаний у Шкліні неподалік від Луцька 24 липня 1616 р. лист до якогось пана Voіaіa зі згад- кою: “Posyłam teraz sługę me[g]o pana Damockie[g]o, prosząc w[asz]m[ość], abyś mu, w[asz]m[ość], miesca tamte vkazać rozkazał azali na kilka izdeb mogło by się drzewa obrać iakie[g]o”11. Очевидно, йшлося про дерево з княжих лісів для будівельних робіт на терені певної резиденції, однак конкретніших вка- зівок сам лаконічний текст не зберіг. Так випадковим збігом обставин мис- тецькі сюжети княжої кореспонденції відкриває повідомлення, яке стосується чи не найважливішого для епохи, але майже безслідно втраченого кола про- фесійної активності, визначеного неподільним домінуванням дерев’яного будівництва, поза церковним його напрямом (утім, здебільшого репрезен- тованим новішими об’єктами) все ще мало сприйнятого як окреме повно- цінне самостійне явище історії. Того ж року в листі від 7 грудня з Ярослава з’являється прізвище чинно- го на той час на українському Правобережжі знаного ченця бернардинсько- го ордену, архітектора Бернарда Авелідеса12. Текст переконує, що князь мав з ним різнорідні інтереси, проте, як відомі обом справи, самі вони не на- звані. З огляду історії архітектури привертає увагу коротка нотатка стосов- но проекту фронтонів до каплиці у незазначеній місцевості: “Jakom w[asz]m[ość] sam mowiłi prossył abyś mi w[asz]m[ość] mowił wymalowawszy jakie sczyty maią być, tu przysłał, tak i teraz proszę, żebym wiedział y mensurę ich do swey kaplicze”13. До якої саме будівлі призначався зазначений проект – джерело не подає. Проте є підстави здогадуватися, що йшлося про заслав- ський монастир бернардинів, оскільки 16 червня 1623 р. князь писав до його пріора: “Strony tego szczytu zapomniałem w[asz]m[ości] posłac pieniędzy, ale piszę do Michla”14. Тому видається досить вірогідним, що замовлений про- ект фронтону призначався саме для заславського монастиря. Для маловідо- мої тогочасної практики архітектурного проектування цікавим є окреслен- ня виготовлення проекту поняттям малювання відповідного об’єкта. Хоча аналізоване джерело водночас пропонує різнорідні приклади виконання будівельних робіт не лише на підставі креслень (див. далі). Викладений контекст доводить тісні контакти з бернардином: очевид- но, той певний час належав до архітекторів, яких князь використовував ак- тивніше. Це підтверджують і два інших звернення до нього з кінця січня та 11 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 31. 12 Постать Б. Авелідеса відома мало. Вперше віднотований від 1600 р. як уповно- важений монастиря при спорудженні львівського костьолу ордену: Łoziński W. Sztuka lwowska w XVI i XVII wieku. Architektura i rzeźba. – Lwów, 1901. – S. 57. 13 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 95. 14 Ibidem. – Rkps 75 III. – S. 249. 174 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ лютого наступного року15. У першому з них повідомляється про знищення “ogniem i mieczem… pohańskym” маєтностей й водночас вміщено прохання про протекцію у “jey m[ość] panny starszey”16 – виразне свідчення, що князя єднали з ним не лише інтереси професії, й підтвердження їхніх тісніших стосунків. Водночас з Б. Авелідесом фіксується також прізвище будівничого Мо- чиґемби, який мав виконувати певні роботи у не названій в самому тексті резиденції. Оскільки вказано призначені на відповідні роботи чималі суми, хоча й окреслені не зовсім виразно (спершу згадано 300 зол., а далі 950), лист, безперечно, стосується значнішого обсягу робіт. Такий висновок, зі свого боку, підтверджує й сам зміст, наголошуючи на певних першочерго- вих для замовника “мурах”. Отже, відзначено більший обсяг будівництва, спорудження й інших об’єктів та почерговість їх виконання. Лист адресова- но заславському плебанові, що дає підстави здогадуватися про роботи влас- не у Заславі – нинішньому Ізяславі Хмельницької обл. Оскільки їх конкрет- но не окреслено й немає натяку на сакральний об’єкт, йдеться про світське будівництво, насамперед, очевидно, у місцевому замку. Показовим є також використання плебана як княжого уповноваженого для нагляду за будівель- ними роботами й посередника при розрахунках із майстрами. Безсумнівно, мається на увазі померлий перед 14 жовтня 1625 р. заславський плебан Єжи Зайончковський17. У наступному листі князь написав до нього: “Kazałem Wiktorzyńcowi aby dał 300 zł[otych] w[asz]m[ości] do reku na murowanie, ktore w[asz]m[ość] panu Moczygębie oddać masz, proszę w[asz]m[ość] abyś w[asz]m[ość] sam the pracę dla mnie podiąć raczył żeby sporo the mury tam szły gdzie ja chce conaprzedzey. The dziewięć set i piędziesiąt zł[otych] w[asz]m[ość] do reku oddać. W[asz]m[ość] też proszę abyś w[asz]m[ość] dozierał, żeby nie sobolnym sztichem iako mowią tha robotha szła. Jeżeli by Wiktorzyniec pieniedzy nie skończywszy kontraktu w Ostrogu nie wziął, tedy* p[an] Moczygeba niech bedzie te[g]o pewien, że ja przyjachawszy da P[an] Bog nadaley za niedziel trzy i wiecei dam pieniedzy niżeli to na robothe do reku w[asz]m[ości], a w[asz]m[ości] the pracę, ktorą podeymuiesz, oddziaływać będę”18. З’ясовуючи окремі незрозумілі висловлювання, запропоновану інтер- претацію підтверджує переданий, згідно з нотаткою на полі, через пана Коз- мовського наступний лист до самого Мочиґемби, який, окрім того, докладні- ше описує інший аспект його обов’язків у Заславі, здатний істотно розши- рити уявлення про професійні можливості майстра. “Panie Moczygeba. Jakom z w[asz]m[ością] postanowił strony tamtego murowania, takiem kazał dać do 15 Ibidem. – Rkps 75 I. – S. 138, 152. 16 Ibidem. – S. 138. 17 Ibidem. – Rkps 75 IV. – S. 96. У тексті названий лише на прізвище, ім’я зберіг інший лист князя: ibidem. – Rkps 75 III. – S. 304. * Далі одне слово не прочитано. 18 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 193. 175 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського reku x[iędza] plebanowych teraz zł[otych] 300. Z tym się w[asz]m[ości] deklaruiąc, będzies li w[asz]m[ość] mogł mieć rzemieśników tak wiele, żeby co ich kilka za niedziel kilka zrobieło, tedym ja gothow za niedziel trzy nadaliey przyjachawszy i wszystkie dać pieniądze zł[otych] 950. A żebyś mi w[asz]m[ość] conaprędzey thu robote wystawił. Będziesli w[asz]m[ość] mogł rozseżać zaraz przy tey że robocie i mur około miasta, tedybym na ś[więty] Jan mogł dać tysiecy ze dwa aby cokolkwiek muru staneło od stawku zakonnicze[g]o wziąwszy kołtrynę od basty zamkowey, o czim się rozmowim, gdy da Bog za niedziel trzy będę w Zasławiu. O czym proszę niech wiem napisawszy list, day w[asz]m[ość] p[anu] Kozmowskiemu, a j[ego] m[ość] go niech odsyła do mnie do Sklynia, s ktorym iasły mnie nie zastaną, nech mnie tam czekaią. Proszę* doyrzy w[asz]m[ość] są aby pod sznur i na moc parkany cieśle na walie robili z podporami, kłodkami dębowymi i pobiciem i bojnicami, ktore niech będą wpuszczeni łokci kilka za parkan, a tak gęsto, żeby z pułchaku proste[g]o dostrzelił, o cym w[asz]m[ość] doszedszy do p[ana] Kozmowskiego, z nym się rozmowi”19. З наведеного вид- но, що йшлося про певну роботу, на яку князь розпорядився видати через плебана 300 зол. й перепитував, чи майстер спроможний забезпечити до- статню кількість мулярів й закінчити її за декілька тижнів. У такому разі із планованим через три тижні приїздом обіцяно виплатити сповна умовлену за відповідну роботу суму – згаданих вже у попередньому листі до плебана 950 зол., аби тільки якнайшвидше завершити роботу. Водночас князь про- понував зайнятися спорудженням міського муру на відтинку від замкової вежі20 з боку ставу монастиря бернардинів, обіцяючи за нього наступні 2000 зол., про що передбачалося досягнути домовленості під час очікуваного перебування у Заславі. Замовник просив також інформувати листовно про хід самого будівництва, доручаючи Мочиґембі нагляд й за спорудженням паркану на валу. Його мали ставити під шнур і міцним з підпорами, дубови- ми колодками і побиттям, з бійницями, які належалося винести на декілька ліктів поперед парканом для забезпечення перехресного обстрілу з рушниць простору перед бійницями, аби унеможливити доступ до стін. При цьому виникає ще одна причетна особа, очевидно, хтось із заславських урядників – Козмовський. З ним будівничому належало “розмовитися” про споруджен- ня укріплень як із повіреним, обізнаним у таких справах. Наведені відомості зображають Мочиґембу зайнятим у Старому Заславі наближеним до князя у відповідний час архітектором, що виконував чима- лий обсяг робіт зі спорудження Старозаславського замку й міських укріп- лень. Здатність забезпечити цей обсяг у короткому терміні, зібравши необ- хідну кількість мулярів, дає підстави бачити в ньому вмілого організатора не лише з чималим практичним досвідом, а й із широкими контактами у * Перед цим словом скреслено: Jes. 19 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 193. 20 Інвентар замку 1622 р. відзначає в його ансамблі лише одну вежу: Александро- вич В. Інвентарі замків у Старому й Новому Заславі... – С. 547. 176 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ професійному середовищі. Показовим є також використання його як фахів- ця для консультацій з питань оборонного будівництва. З цими новими матеріалами варто вдатися до контракту, що його опублі- кувала Н. Яковенко як “пародійну мініатюру”. Сумніви щодо ідентичності будівничого Мочиґемби обох наведених листів з названим у контракті Ва- лентином Мочиґембою, підрядженим на спорудження “кам’янички” дов- жиною 90 і шириною 12 ліктів, навряд чи можливі. Варто навести текст контракту ще раз, тим більше, що перша публікація пропонує не зовсім корек- тний виклад змісту з чималою кількістю дрібних відхилень від рукопису – всього їх встановлено сорок чотири. Поряд з поодинокими неістотними різно- читаннями, як, наприклад, відтворення окремих фрагментів тексту з малої чи великої літери та поодиноких літер (втім, здебільшого цілком виразних у їх графічному накресленні – відмінності публікації виводяться не від об’єк- тивних труднощів прочитання, а від недостатньо уважного читання: відсутно- сті тих спеціальних зусиль, яких потребує опанування історичного тексту), не бракує й помилкових інтерпретацій деяких слів, які нерідко істотно спо- творюють опублікований документ і роблять його незрозумілим: “Stało się pewne postanowienie miedzy* mną, Alexandrem etc[eterae], i miedzy mną, Walentym Moczygęba, a to w then sposob, iż ja, Moczygęba, podiałem się x[ię]ciu j[eg]o m[ości]* wystawić kamienickę wzdłuż na łokci dziewięćdziesiąt, a wszerz na łok[ci] 12 moią wszystką materią i rzemieśnikiem moim4* z stelą, z posacką, z pobiciem, ze wszystkim zgoła proc pieców, okien, drzwy, stołów i ław, co są5* ks[ią]żę jego m[o]ść ma dać robyc6. A w they kamienici ma być kownata na łok[ci] 10 wzdłuż, z niey izba na łok[ci] 15, z tey7 sień8* na łok[ci] 9, z sieni izba na łok[ci] 12 wszerz i wzdłuż, z9* tey izby druga izba także na łok[ci] 12, z tey izby trzecia izba na łok[ci] 12, potym kownata na łok[ci] 12. W pierszey kownacie, która iest na łok[ci] 10, ma być komin w rogu dostateczny10, w izbie piec i komin, w sieniach komin, także w tych trzech izbach, co po 12 łokci, kominy i piece. W ostatniey kownacie seu bascie11 okrągłey komin przestrony12, mają być merle albo sczyti wywiedzione13 tak od zamku, jako14* i od stawu chędogie, * У Н. Яковенко: między. Тут і надалі наведено різночитання за публікацією: Яко- венко Н. Жарти зі смертю… – С. 269. sposyb. * JM. 4* Далі закреслено: z połapem (у Н. Яковенко: połąpem). 5* sam. 6* robić. 7* tą. 8* sieć. 9* Z. 10* dostatoczny. 11* baście. 12* przestrowy. 13* wywiedziono. 14* iakoż. 177 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського żeby daszky* w nich zakrite były, riny mają być za zamek wypusczone. Do te[g]o ma n[a]prowadzyc4 Moczygeba mur, iako staynia iest wysoka od stajniey5* aż do muru, gdzie te pokoje będą, który ma być nie niższy na łok[ci] 2. A ja zaś, Alex[ander]6* etc., mam dac na te wszystkie robothe7”21. Запис пропонує лише частину контракту без звичного в таких випадках прикінцевого опису умов оплати, до яких відсилає, зокрема, опублікований контракт з Я. Мадленою на спорудження Луцької брами в Дубні (див. далі): копія уривається якраз на вступній формулі цієї частини умови. Проте при його впровадженні до наукового обігу це залишено без уваги. У зацитовано- му тексті з винятковою для епохи докладністю, що не має аналогів серед відомих досі джерел аналогічного характеру (пор. наведений далі зазначе- ний контракт на спорудження дубенської брами) щодо походження та при- значення, поза всяким сумнівом, описано конкретну будівлю, яку мав звес- ти умовлений ремісник, – із окресленням розмірів її приміщень, певних де- талей облаштування, зокрема печей і коминів і навіть елементів оздоблен- ня, як “merle… chędogie” (мерлони), накриті дашками, та ринви. Винятко- вий інтерес становить прикінцеве уточнення стосовно спорудження муру від стайні, рівновисокого з нею, до муру, при якому мали бути зведені умов- лені й описані в контракті “покої”, спорудження вежі від ставу. Сукупність перелічених елементів не лише вказує на цілком конкретну архітектурну ситуацію, а й дає змогу за іншим джерелом переконливо ідентифікувати саму будівлю. Отож опублікований інвентар замку в Старому Заславі, укла- дений 15 липня 1622 р., серед іншого, подає таку позицію: “Kamienica nowo murowana. W ktorey pokoiow piecz z oknami sklannemi, piecami chędogiemi, kominami murowanemi”. Додатково занотовано також: “Ten dom wszystek nowo gontami pobity”22, що, у поєднанні з відзначенням його новомурова- ним, здатне вказати на недавнє завершення відповідного об’єкта замкового ансамблю. Привертає увагу також тотожність в обох випадках кількості са- мих приміщень. Хоча інвентар пропонує вкрай лаконічний виклад, навряд чи випадало б сумніватися, що описана в ньому споруда зведена саме за опублікованим контрактом із В. Мочиґембою. Ще один аргумент на користь такої ідентифікації подає згадана перед тим в інвентарі мурована стайня23 та спорудження зазначеної вежі на березі ставу й входження її до комплексу “кам’яниці”. duszki. [nie?]. * wypyszczone. Далі закреслено: A ja mam dać za to. 4* naprowadzić. В оригіналі далі закреслено: Pan. 5* stajniej. 6* Aleks[ander]. 7* ref. 21 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 622. 22 Александрович В. Інвентарі замків у Старому й Новому Заславі... – С. 548. 23 Там само. – С. 547. 178 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ Робіт В. Мочиґемби стосуються також два листи князя до “кума” – у ньому випадає вбачати когось із заславських урядників з Полонного – від 29 квітня та 6 травня 1623 р. стосовно направи дому в ансамблі Заславського замку. “Moy drogi panie kumie. Posyłam w[asz]m[ości] zl[otych] 1000 na naprawę domu zasławskie[g]o w zamku, proszę, przyłoż w[asz]m[ość] starania. Jeżeli sie bedzie zdało podmurować posyłam czego chciał Moczygęba, ale by go trzeba dozirać żeby nie tak niecnotliwie robił iako owe pokoie. Jeżeli się też bedzie w[asz]m[ości] zdało z cieślą żeby na dembowych stendarach sub lit iudicio waszmościów. A proszę w[asz]m[ości] barzo aby się około tego zakrzątnąć co naprędzey. Wiesz w[asz]m[osci] sam przyczyny y respekty moie”24. Cправа отри- мала продовження у наступному листі від 22 травня: “Gożdzi też tu kupią, tylko potrzeba abyś mi w[asz]m[ość] dał znać porozumiawszy się z cieślą wiele tam tego potrzebuie. Pisz do Czudnowa żeby tam o grunty się starali, ale wątpi żeby to tak prętko mogło być. Pownikiem (?) gruntów z Tureiska, których tam mam po dostatku, poślę, jodłowe grunty y iuz wyschły, bo rok cały leżą. Mur ten Moczygęba niech tak muruie, żeby tylko pod ten drewniany dom, a prosze barzo doirzy w[asz]m[ość], aby była ściana zupilna od miasta y żeby grunt brał dobry, żeby nie tak murował iako owę kamienicę”25. Він з’ясовує, що йшлося про будинок в ансамблі замку. З прикінцевої нотатки видно, що В. Мочиґемба мав допровадити мур до зазначеного будинку. На завершення йому знову пригадали пам’ятне для замовника мурування кам’яниці. Замковий інвентар 1622 р., відповідно до вжитої термінології, підказує, що йдеться про один з описаних у ньому будинків, проте лаконічність самої згадки та інвентарю ускладнює ідентифікацію самої будівлі. Першою з них ліворуч від входу названий “dom wielgy s pokoiamy roznemy”26. “Покої” здатні вказати, що саме їх мав “niecnotliwie” мурувати Мочиґемба. Водночас лако- нічне відсилання до текстів підказує роботи при іншій споруді замкового ансамблю. Можливо, мався на увазі описаний далі господарського призна- чення будинок, щодо якого в інвентарі віднотовано: “Ten dom z gruntu pilno naprawy potrzebuie”27. Його стосується й наступна лаконічна нотатка в листі до того ж адресата: “Do tego proszę oznaymi mi w[asz]m[ość] iżeli iuż w[asz]m[ość] z cieślą umyślił tamten dom naprawać, gdyż bym rad żeby to iakonaypredzey odprawiono”28. Очевидно, тих же робіт стосується й звер- нення до Міхля від 26 червня стосовно деталей оплати ремісникам, яким його так само зобов’язано до нагляду за роботами: “Piszę list do p[ana] Gumowskie[g]o abyć legumin przysłał tylko ty napisz iakich potrzeba, iakimi postanowiono z ciesla y mularzami a proszę cię abyś tu tey roboty doglądał”29. 24 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 209. 25 Ibidem. – S. 229. 26 Александрович В. Інвентарі замків у Старому й Новому Заславі… – С. 544. 27 Там само. – С. 546. 28 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 216. 29 Ibidem. – S. 228. 179 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського На тлі наведених відомостей прийняте у викладі Н. Яковенко “жарту- вання” виявляється очевидним, делікатно кажучи, “курйозом”, основаним на послідовному ігноруванні вимови як самого документа, так і його шир- шого історичного контексту. Не зайве наголосити, що текст вписано до чи- малої прикінцевої “архівної” частини тому30, яка зберігає документальні записи різнорідного характеру й походження. Варто також нагадати, що кон- тракт з архітектором на спорудження Луцької брами в Дубні (див. далі) впи- саний до іншого тому аналогічним способом. Підпавши під вплив надпере- більшеної пародійності31 (не кажучи про її прийнятність у залученому сенсі) й відкинувши усі логічні в зазначеній ситуації міркування, авторка навіть не перевела у сучасні вказаних у контракті розмірів і повністю знехтувала викладеними в його тексті реаліями умовленої будівлі з докладно описаним внутрішнім розплануванням, печами, коминами, мерлонами, незбагненним способом перетворивши її на “княжий склеп” “розміром (sic!) приблизно 0,5×4 м”32. Не випадало б доводити, що насправді угода з В. Мочиґембою поза всяким сумнівом стосується “кам’яниці” в ансамблі замку у Старому Заславі й разом із наведеними листами є рідкісним уже тепер звичайним “рядовим” джерелом. Заславський контракт виявляється єдиним упрова- дженим досі до наукового обігу. Заславська “кам’яниця” наголошує на забу- тій особливості тогочасного замкового розпланування, яке з усією очевидні- стю постає з досі мало залучених до наукового обігу давніх інвентарів. Отож тогочасні замкові ансамблі насамперед нерегулярні, виступають конгломе- ратами різночасових об’єктів – що, зокрема, красномовно засвідчують як неодноразово цитований опис Заславського замку 1622 р., так і публіковані матеріали до історії його спорудження. Зрештою, такий вільний плануваль- ний уклад виявляється ширшою історичною закономірністю тогочасного будівництва, відображеною чималим комплексом писемних джерел. Поки не віднайдено інших відомостей про самого В. Мочиґембу, проте це – не “пародійна”, як “зовсім переконано” видалося Н. Яковенко, а цілком конкретна історична постать, до того ж, – із вірогідними пов’язаннями у львівському середовищі. Такий висновок підказано фактом існування львівського будівничого Себастьяна Мочиґемби, відзначеного серед членів місцевого мулярського цеху упродовж 1582–1586 рр.33. Відсутність підтвер- дження їхніх родинних стосунків не здатна підважити запропонованої мож- ливості, тим більше – з огляду на загальновідому активність на Волині львівських будівничих34, підтверджену публікованими тут листами зайня- 30 Ibidem. – Rkps 75 I. – S. 609–737. 31 Показово, що авторка відкликалася до ряду позицій “пародійної” літератури й зовсім обійшла увагою архітектуру: Яковенко Н. Жарти зі смертю… – С. 269. 32 Там само. 33 Kowalczuk M. Cech budowniczy we Lwowie za czasów polskich (do roku 1772). – Lwów, 1927. – S. 63, 68. 34 Низку таких відомостей розпочинають згадки про будівельні роботи, які прова- див у Луцькому замку Лукас із Пряшева (1541): Łoziński W. Sztuka lwowska... – S. 23–24. 180 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ тість на службі ще декількох майстрів львівського середовища (див. далі), виразну львівську зорієнтованість княжих мистецьких інтересів й найак- тивніші різнорідні львівські контакти самого князя (див. далі). Очевидно, В. Мочиґемба належить до майстрів, усе життя яких пройшло при дворах “провінційних” магнатів без докладнішого відображення у скромному вже нині фонді документів епохи. Тому особа нововідкритого майстра здатна додати істотний штрих до поки надто мало сприйнятої ширшої картини ук- раїнської будівельної традиції тієї переломної доби. Як видається, за нею стоять важливі не зауважені досі тенденції мистецького процесу, відкриття й осмислення яких зможе наблизити до віднайдення ще навіть не зауваже- них важливих його сторін. Наступний лист до заславських міщан так само стосується коротко зга- даних у розглянутих текстах міських укріплень, докладніше – спорудження брами, а також житлового будівництва в самому місті: “Mieszczanom moim zasławskim. Dobrze to sami pamiętacie, iżem ia wam przychod od bramy dla tego darował, żeście się byli podięli bramę zbudować, a to wieże, że i dotąd nic nie robicie, przeto wam koniecznie rozkazuię, abyście się z sobą porachowawszy o tym dochodzie, z panem Kozmowskim się porozumieli, do ktoregom ia pisał i wolą swoią oznaymił, ktory co wam imieniem moim rozkaże, rozkazuie koniecznie aby to tak było. Wszak na swoy pożytek nic a nic nie biorę, any na was wyciągą, cokolwiek czynię, to dla wasze[g]o dobre[g]o czynię. Vpominałem was o owe wasze kominy, o drabiny także y o ossoby i dotąd nie widzę aby tho moie vpomnienie co pożytku miało, dla czego obym pisałem do p[ana] Kozmowskiego, od ktore[g]o rozkazania me[g]o nie wymuię nikogo a nikogo, ani chrześcijanina, ani Żyda i trzeba, żebym to dostał da P[an] Bog wrociwszy się do was za niedziel trzy nadaliey”35. Принагідно згаданий уже знаний нам Козмовський вияв- ляється урядником (надалі відзначено його двір, який слід було приготувати на княжий приїзд36). Нагадування “o owe wasze kominy, o drabiny także y o ossoby” стосується забезпечення перед пожежами, що при масовій дерев’я- ній забудові було актуальним не тільки у XVII, але – не менше – ще й у наступному столітті37. Наведений лист важливий ще одним істотним для розуміння аналізованого джерела свідченням зі згадкою про листування князя Автор не мав інших прикладів, і наступні такі факти впроваджено до наукового обігу вже за новіших часів. Найважливіші з них пов’язані з постатями осілого в Острозі Петра Сперендіо та Якопо Мадлени як будівничого Луцької брами в Дубні: Александрович В. Мистецьке середовище Острога епохи Академії (1570-і – 1630-і рр.) // Острозька давнина. – Львів, 1995. – Т. 1. – С. 60; Юрченко С. Про час будівництва… – С. 511–516. 35 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 194. 36 Ibidem. – Rkps 75 IV. – S. 468. 37 Для прикладу див. аналогічне розпорядження королевича Якуба Собєського (1724) про запровадження коминів у будинках міщан Золочева на Львівщині задля за- безпечення від займання, приводом для якого стало декілька пожеж у місті: Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (надалі – AGAD). – Zesp.: Archiwum Aleksandra Czołowskiego. – Sygn. 407. – S. 188. 181 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського зі своїм урядником Козмовським щодо спорудження брами та міської забу- дови. Оскільки в копіярії чогось такого не виявлено, воно або велося перед тим, коли написано найраніші збережені листи, або ж, що видається вірогід- нішим, до вцілілих книг не потрапила уся кореспонденція з відповідного приводу. Окрім відомостей щодо мурованого будівництва, віднайдено також окре- мі побіжні перекази щодо мало вже тепер знаного, проте однозначно домі- нуючого тоді дерев’яного. Зіставлення дат так само переконує у практично безперервному веденні таких робіт. До наведеного листа 1616 р. стосовно дерева для декількох “ізб” у незазначеній резиденції додається датований 20 грудня 1621 р. інший до “пана Шуцького” з розпорядженням: “Dai m[o]ś[ć] do budowania zamku Sulżyńskie[g]o drzewa z pusczey Czartoryskiey pułtory kopy, a na wały do młyna szesńioro drzewa. Gdy więcey potrzeba będzie, tedy do mnie napiszesz w[asz]m[ość] abym się z w[asz]m[ością] porozumiał”38. Він сто- сується будівництва резиденції в Сульжині неподалік від Заслава (нині – Шепетівський район Житомирської області). Цікавою є нотатка про при- значення дерева також на вали до млина, яку слід розглядати унікальним переказом про окремі укріплення цього господарського об’єкта. Наскільки випадає здогадуватися із наведеного контексту, млин мав примикати до ре- зиденції й перебував у єдиному комплексі з нею39. 4 квітня 1623 р. в листі до іншого урядника – Міхля князь повідомляв: “Pisałeś do mnie strony tamtego dworu waskowskie[g]o iako go stawiać. Jużem ia tam Jakuba mularza posłał z dostateczną informatią”40. Йшлося про спору- дження двору у Васьківцях поблизу Заслава, про який немає інших відомо- стей. Наведений текст не дає змоги ідентифікувати вказаного муляра Якуба. Однак майстер з таким ім’ям фігурує у цілій низці пізніших листів. Так, 22 травня 1623 р. князь писав до згаданого Щуцького: “Żeście mi oznaymili* o mularzu dziękuię bardzo. Iam z panem Jakubem ogułem kontrakt uczynił, nie powinienem mu ia dać żadnych stryążków, tylko pieniądze, wapno, kamień y 38 APKW AS. – Rkps 75 II. – S. 48. 39 Правдоподібно, розташування млина при замкові відображає ширшу планувальну практику, оскільки таку саму ситуацію засвідчує також опис замку в Острозі: Описи Острожчини другої половини XVI – першої половини XVII століття / Упор. В. Атама- ненко. – К.; Острог; Нью-Йорк, 2004. – С. 296. Пор. також опис замку Радивилів в Олиці на Волині 1681 р. та резиденції спадкоємців гетьмана Івана Виговського в Руді на Львівщині 1687 р.: Інвентарі Олицького замку XVII–XVIII століть / Зібрав і підгот. до друку В. Александрович. – Луцьк, 2007. – С. 59; Центральний державний історичний архів України, м. Львів (надалі – ЦДІАЛ України). – Ф. 7: Жидачівський ґродський суд. – Оп. 1. – Спр. 51. – С. 738. 40 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 157. oznajmił. Тут і надалі наведено прочитання з публікації: Юрченко С. Про час будівництва… – С. 514–515. Слово відсутнє. * stryczków [?]. Четверта і п’ята літери виправлені. 182 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ cegłę, ani go żywić, tylko ieżeli przydzie* do burgrabiego albo też do was, nie godzi się go wygnać i chleba mu nie żałować. Tego też trzeba doirzeć żeby fondament brał aż do samego czlcu, bo tam trzeba prowadzić mur nie na szkapie4 (sic!), alie5* prosto, iest iego interciza. Bo ieżeli mi tak bedzie murował iako w Zasławiu, że przez mur woda ciecze iak przez rzeszoto, wolię6* ię7* zanie- cha[ć]8* y to trzeba wiedzieć panu Jakubowi ieżeli obaczę9* że on do ś[więtego] Jana nie włoży10* mi w robotę tych pieniedzy, ktore wział, tedy ia bedę musiał drugiego mularza przyiąć, proszę żeby tego doirzeć, żeby na moc murował, nie na oko. Strony żelaza na tych woziech ktore z11* leguminami12* przydą poslię go13* tylko że mi nie piszecie14* ztamtąd wiele go potrzeba, to naigorsze15* do was. Tarcic ile16* bedzie potrzeba dodać, zgodzą się potym do innych robot, bo nie iuż się17* totą18* basztą19* te roboty dokończą.[...]. Pił tu do tarcia tarcic żadną miarą dostać nie może, bo tamte mieysca lisowe y spustoszeli gdzie ie robiono20* ”41. Як свідчить наведений текст, стосунки між замовником та ви- конавцем не завжди укладалися найкраще й князь не був задоволений із заславських “мурів”. Проте майстер все ж достосувався до вимог, бо кон- тракту з ним, попри наведену погрозу, не розірвано. Цікавою є вказівка на умови, за яких він мав працювати, – на власному вікті, що відповідає домо- вленостям опублікованого контракту на спорудження брами в Дубні, де про віктування, правда, не згадано (див. вище). Далі ім’я цього Якуба постає у листі до того ж адресата з липня: “Jeżeliby Jakub potrzebował na murowanie pieniędzy, dawać mi znać, a ia nie omieszkam pieniedzmi. A wy pisz, w[asz]- m[ość], dostatecznie o tym murowaniu iako prowadzi”42. Тут знову виникає * przyjdzie. fondamenta. * calcu. 4* szkarpie. 5* ale. 6* nolia [?]. 7* ia. 8* zaniecha. 9* obarze. 10* niewłoży. 11* Слово відсутнє. 12* degumunami. 13* posbigą. 14* niepiszecie. 15* najgorsza. 16* też. 17* są. 18* to ta. 19* baszta. 20* Речення відсутнє без зазначення скорочення. 41 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 236–237. 42 Ibidem. – S. 296. 183 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського наполягання на докладному інформуванні про перебіг робіт, що виявляєть- ся сталою вимогою замовника. 27 липня він писав до “всечесного отця Маль- хера”, як можна здогадуватися, – ґвардіана заславських бернардинів: “Koło* tamtey baszty od miasta robota rospoczęta z wielkim niebespieczeństwem była by, gdyby nie dokończono już* te trwogi, za się pod te czasi kamień wozyć iescze4* nie bespieczny. Zaczym przychodzy5* mi pilnie żądać w[asz]m[ość]6, abyś, w[asz]m[ość]7, swego kamienia y wapna vżyczyć raczył, a ia tylesz, ieśli nie wiecey z wielkiem8* podziękowaniem oddam w[asz]m[ości]9* y odwdzięczę tę vczynność10* w[asz]m[ości]11* ”43. Небезпека виникала через татарський напад44, тому князь навіть вирішив просити готових матеріалів, які на той час не використовувалися, від заславських бернардинів, аби якнайскоріше закінчити мур. Водночас він звертався до Щуцького: “Pisze mi w[asz]m[ość] zaś strony murów ieżeli nie wieksza, a zda mi sie, że wieksza tedy nie mnieysza miała być ta basta. Zaś mi w[asz]m[ość] pierwey był napisał, iż nie barzo ią dobrze murowano, dlatego pieniędzy nie przysłał był y do samego pana Jakuba pisałem abym12* do tego, żem się sam tam spodziewał być, alisz tu diabeł nagodzył sprawy, dla ktorych dotąt mieskać musialem (sic!). Pieniądze na te mury vkazuiąc tamte, ktore zostały po niebosczyku xiędzem Jerzem, iednako sie razem co komu będzie należało, odda. Piszę o tym do pana Trzecieskiego iako tesz do exekutora, * Слово відсутнє. Tamtey. * Слово відсутнє. 4* ieszcze. 5* przychodzi. 6* Cлово відсутнє. 7* IM. 8* wielkim. 9* IM. 10* uczyną. 11* […]. У примітці зазначено: “Далі також не стосується теми”. Текст у публікації завершує денна дата. 43 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 303. С. Юрченко (Про час будівництва… – С. 512, 515) безпідставно відніс цей документ до будівництва Луцької брами в Дубні: скупо накреслений контекст ведення робіт за умов татарського нападу однозначно вка- зує на заславську ситуацію (див. далі). 44 Дещо докладніше сам набіг князь описав на початку наступного листа. “Wierzyć mie się nie chce tym nowinom, ktore są od pana Chomentowskiego, a to dlatego, iż pisze, że pod Ostroszkiem w przesly piątek miał chan z skoszem leżeć, co mi przyechał posłaniec z Czudnowa, ktory właśnie tego dnia wyieżdżał, any namniey tam o tym słychać nie było, a Czudnów od Ostroszka mil tilko kilka. Do tego ieszcze powiedział, iż w Zasławiu iarmark stanowił się, a strzesz Boże by to prawda była. Żaden by się w niebespieczećstwo nie podawał” (APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 304). Згаданий лист до Тжечеського скопійовано раніше: Ibidem. – S. 303. 12* Cлово виправлене. 184 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ bo stąd ie dosiłać pod takie czasi w drodzie niebiespieczno”45. Як видно з наве- деного тексту, постійно траплялися клопоти з майстром Якубом щодо якості виконання робіт. Вказаний лист до нього у копіярії знову ж таки відсутній. Зазначений Якуб лише раз віднотований із прізвищем, та й то не в са- мих листах, а у вписаному наприкінці тому контракті на спорудження Луць- кої брами в Дубні, що його, як зазначалося, опублікував С. Юрченко. “Stało się pewne postanowienie z iedney strony miedzy mną, Alexandrem z Ostroga Zasławskym* w[oiewodą] b[racławskim], a z drugiey miedzy panem Jakubem Medleni. Iż ia4 mam dodać kamienia y wapna co potrzeba, także y cegły, do tego tatarów do roboty, a pieniedzy mam dać panu Jakubowi na rzemieśnika y na wszytką robotę5* z[łotych] trzy tysiace polskich. A pan Jakub powiniem zmurować basztę z brąmą6* z przyjazdu od Lucka, ktora ma bydź sama w sobie wewnątrz szeroka łokci trzynaście, a wzdłuż łokci dwadzieścia7* y ieden, mur w fundamen- ciech8* ma bydź hruby9* na pułpięta łokcia i ma mi ią wystawić10* ze wszytkim11, na kratę do zapusczania ma też urobić. Ja zaś teraz12 zaraz powinienem mu dać z[łotych] tysiąc, a drugą ratę na ś[więty]13* Jan przyszły z[łotych] tysiąc, a trzeci tysiąc potym zaś. I na tosmy14* miedzy się dali tę intercizę. Dat[um]15* w Dubnie d[ie] 24 april[i]s16* 1623. Pan Jakub Medleni ręką swą m[anu] p[ropriae]17”46. Окрім наведеного контракту з В. Мочиґембою, це єдиний зразок побіжно згаданих в окремих цитованих листах домовленостей з будівничими й вод- ночас конкретний приклад тих принагідно відзначених у наведеному листі від 2 травня 1623 р. умов, на яких князь винаймав майстрів для споруджен- ня окремих об’єктів. 45 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 304. Zasławskim. Тут і надалі різночитання за текстом публікації: Юрченко С. Про час будівництва… – С. 514. woiewodą. * bracławskim. 4* Слово відсутнє. 5* robotą. 6* Два останніх слова відсутні. 7* dwudzieścia. 8* fundamentach. 9* gruby. 10* Два останніх слова переставлено місцями. 11* wszystkim. 12* Замість трьох останніх слів: Jagoż wraz. 13* S. (sic!). 14* toż my. 15* Dat. 16* aprilo. 17* Скорочення двох останніх слів відсутнє. Сім останніх слів написано іншим чор- нилом і почерком. Вірогідна копія автографа майстра. 46 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 701. 185 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського Наведений контракт дає змогу з’ясувати особу одного з княжих будів- ничих – знаного від кінця XVI ст. у Львові досить мало поки дослідженого архітектора італійського походження Якопо Мадлени47. У листуванні його ім’я виникає лише зрідка, проте зібрані матеріали переконують, що він три- валий час перебував на службі й був пов’язаний із князем практично упро- довж усього українського періоду своєї біографії. А Луцька брама в Дубні як конкретний задокументований приклад професійного доробку пропонує рідкісний, хоча – побачимо – не єдиний його авторський об’єкт з-поміж за- свідчених “архітектурних клопотів” князя О. Заславського. Браму передбачалося спорудити того ж року, й контракт, очевидно, укла- дено незадовго до початку робіт48, проте докладніших відомостей про їхній перебіг не виявлено. Небагато таких матеріалів і в аналізованому комплексі джерел. Брами стосується також лист з Дубна від 15 вересня до Бартніцько- го: “Je mi pilna potrzeba do sklepienia baszty, którąm* zmurował, tarcic. Proszę abyśmi ich w[asz]m[ość]* przysłał gdyż stamtąd więc4* ich5* zawsze6* do Dubna posyłano, ieślibyś w[asz]m[ość]7* na ten czas8* gotowych nie miał, tedy iako naprędzey9* kasz10* w[asz]m[ość]11* natrzeć, a tu przynamniey s kopę12* posyłay w[asz]m[ość]13”49. 23 вересня князь писав до С. Радогоського “Pan Jakub Medleni naiał14 był górników tamtych do roboty dubieńskiej15* że się mu tam zlę16* barzo17* stawili. 47 Стислі відомості про нього з львівських архівних матеріалів навів: Łoziński W. Sztuka lwowska… – S. 82; Kowalczuk M. Cech budowniczy we Lwowie… – S. 21. 48 Рідкісний приклад докладніше зафіксованої звичної для тогочасної практики хронології робіт у межах року зберегли матеріали про видатки на будівництво у Крехів- ському монастирі зі зламу 60-х – 70-х років XVII ст.: Александрович В. Нововіднайдені джерельні матеріали... – С. 535–560. * którą mi. Тут і надалі різночитання за публікацією: Юрченко С. Про час будів- ництва… – С. 515. się im. * Слово відсутнє. 4* wręc. 5* iusz. 6* zawise. 7* im. 8* im natenczas. 9* nayprędzey. 10* Слово пропущене. 11* im. 12* Два останніх слова написано разом. 13* im. 49 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 372. 14* kazał. Тут і надалі різночитання за текстом публікації: Юрченко С. Про час будів- ництва… – С. 516. 15* Dubieńskiey. Перед цим словом закреслено: zamku. 16* zle. 17* bardzo. 186 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ Proszę w[asz]m[ość]* abyś w[asz]m[ość] mm[ość pan]* sprawiedliwość vczynić4* raczył”50. З останнього листа видно, що, попри очевидну заці- кавленість замовника, не обходилося без труднощів. Втім, звично, як ви- дається, для самого Я. Мадлени, він, зі свого боку, теж додавав клопотів. Це доводить адресований йому лист князя від 19 жовтня: “Panie Jakubie. Już to dwakro iestem oszukany od was. Pierwey dałem wszystkie pieniądze na murowanie zasławskiego5* muru. Tegości6* nie dokońc zyli spełna pieniądze wziąwszy. Teraz zaś za basztą wzięliście także pieniądze wszystkie, a tey niedokończywszy tu się nie vkazuiecie7. Zaczym iako iusz komin się w niej obalił, boie się by się y sklepienie wszystko nie obaliło8. Przeto resolvuulcie9* mi się, czy będziecie kończyli tę robotę, gdyż bym ia znalazł tęn sposób, żebym mógł na was szkody swej powetować. Zatym was Panu Bogu poruczam”51. Отже, як і в Заславі, майстер виявився не лише не обов’язковим, а й, коли вірити князеві, – відвер- то непорядним. 28 серпня 1623 р. у листі до Данецького поміж інших справ з’явилася нотатка: “Trzeba będzie myślić, da Bog, o drzewie na kościoł, ktory ia tam chce mieć koniecznie, żeby się te seymiki odprawowały swoym tribem et cum honore iako y w innych woiewodztwach”52. Йшлося про спорудження костьолу у Вінниці, де відбувалися сеймики Брацлавського воєводства, на чолі якого князь стояв від 1613 р., задля надання їм прийнятої на той час при сеймику- ванні звичної (“iako y w innych woiewodztwach”) релігійної оправи, очевид- но, раніше не забезпеченої у такий спосіб (передбачені релігійні відправи до того мали відбуватися на похідних вівтарях). Поряд з такими важливішими, доводилося залагоджувати й скромніші справи, одне зі свідчень яких зберіг лист до якогось пана Злотолінського (дерманського урядника?) від 19 січня 1626 р.: “Iż się barzo oszarpał manaster Dermańsky a pretkiey potrzebuie naprawy, zaczym prosze w[asz]m[ość] abyś w[asz]m[ość] viednał rzemieśników na robienie gontów, po ktore tam poddany dermańsczy przyiadą”53. Розпорядження стосується направи дахів, матеріали для якої слід було приготувати заздалегідь. Укладений через рік інвентар * im. mu. * im. 4* uczynić. 50 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 378. 5* Zasławskiego. Тут і надалі різночитання за публікацією: Юрченко С. Про час будівництва… – С. 516. 6* Tegościć. 7* wkazuiecie. 8* Два останніх слова написано разом. 9* resolvuicie. 51 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 497. 52 Ibidem. – S. 353. 53 Ibidem. – Rkps 75 IV. – S. 154. 187 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського монастиря згадує про відновлені дахи, проте, як видно з тексту, на той час їх мала лише частина монастирських будівель54. На початку 1626 р. (11 січня) в кореспонденції до батька, волинського воєводи, князя Януша Заславського, вперше постає справа будівництва мо- настирського костьолу бернардинів у Дубні. Ці відомості мають винятко- вий характер, оскільки джерел з епохи про спорудження костьолу досі не було й література користувалася надто лаконічними пізніми переказами, згідно з якими його 1614 р. заснував князь Я. Острозький, а фундаменти існуючого храму закладено 1627 р., правдоподібно, вівтарну частину закін- чено 1629 р., спорудження монастиря розпочато 1642 р., а 1658 р. посвячено костьол й завершено весь ансамбль55. Листування князя О. Заславського пропонує зовсім виняткові для епохи докладні джерельні відомості до “пе- редісторії” спорудження конкретного об’єкта на теренах Волині й України загалом. Як видно зі згаданого першого листа, ансамбль справді зведено з ініціативи князя Я. Острозького, при якому, однак, лише закладено наріжний камінь. “Jaśnie oświecone xiążę, panie oycze y dobrodzieiu moy m[iłoś]ciwy. Skoro tu przyiachał adm[odum] reuere[ndu]s p[ate]r* minister, tedy posyłam, prosząc do siebie je[go] m]ość] xiędza suffragana, bez którego nie mogło się nic czynić. I tak per compo[sitio]nem vstąmpiła kościoł per cominit[i]onem* mieysca tamtego. A oicowie swoie dali. I tak na tym mieyscu klasztor będzie iako wola była niebosczykowska i kamień pierwszy założył j[eg]o mość. Co się tycze murowania komu to zlecić bedziesz raczył w[asza] x[iążęca] m[ość], ten niech zawiaduie, lubo też sami oycowie. O kwit ten ma bydź od oycow według mego rozumienia, bo samiście w[asz]m[ość] przy w[asza] x[iążęca] m[ość] panu y dobrodziejowi moim naznaczyl z Latowiża po zł[otych] 2000, zaczym iak rozumiem iż od nich samych kwitu potrzeba, na ktorych się to obraca. I sam bym ia, panie y dobrodzieiu moy, nie lenił się doyrzec, ale y słabe zdrowie, dla ktorego widzę (ieżeli tę zimę przetrwam) muszę z Polskiey daley do Czeplic iakich iachać y zaś trybunał ten przeszkodą. I teraz musze się kazać wieść do Lwowa, abym dostateczną iusz raczył radę czego sie o zdrowiu moie spodziewać”56. Не зовсім зрозуміле вміщене на початку відкликання до якоїсь заміни, наскільки мож- на здогадуватися, – між монастирем та місцевою парафією стосовно місця, 54 Луц В. Інвентарні описи Дерманського монастиря XVI–XVII століття в науково- му доробку Володимира Вуйцика // Волинська ікона: дослідження та реставрація. – Луцьк, 2003. – Вип. 10: Мат-ли Х міжнар. наук. конф., м. Луцьк, 17–19 вересня 2003 р. – С. 165–166; Описи Острожчини… – С. 329–330. 55 Bohdziewicz P. Kościół i klasztor oo. Bernardynów w Dubnie // Tenże. Studia z dziejów sztuki polskiej w okresie baroku i rokoka (Towarzystwo Naukowe Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego. Rozprawy wydziału historyczno-filologicznego. – T. 37). – Lublin, 1973. – S. 138, 156–157. * Всечесний отець (латин.). Через домовленість (латин.). * Розподіл (латин.). 56 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 159. 188 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ де, згідно з волею князя Я. Острозького, мав постати монастир. З’ясування цієї ситуації у деталях потребує додаткових відомостей: лаконічна монас- тирська хроніка загально віднотовує під 1614 та 1625 рр. лише сам факт заміни ґрунту між парафіяльним костьолом та монастирем57. З огляду зви- чаєвої практики цікавою є справа догляду за будівництвом: його мала вести особа, вибір якої припав князеві Я. Заславському, або ж самі монахи. 3 лю- того князь знову написав батькові зі Львова обширного листа у справі спо- рудження монастирського комплексу. Текст вказує на виразний конфлікт між ним та настоятелем дубенських бернардинів Мальхером, щодо якого вжито немало достатньо гострих формулювань. Як видно з початкових фраз, ко- респонденти вже встигли обмінятися листами про дубенського настоятеля, проте докладнішого їх сліду копіярій не зберіг. Звинувачення у “наймилішій забаві” розкидатися чужими грішми та зауваження, що “kożdemu snadnie przybywa inuentii do budynków kiedy go nie kosztuią ale cudzemi pieniądzmi dogadza swemu humorowi”, наголошують на очевидному розладнанні сто- сунків. Причину пояснює істотне розходження у поглядах на майбутній мо- настир. Якщо настоятель замахнувся на чималий комплекс, то князь аргу- ментовано обстоював іншу позицію: “niewiem co potym strukturę tam budować wielką w mieście, gdzie barzo malo katolików”, підкреслював непотрібність монументального в’їзду, наголошував на труднощах стягнення для будови коштів з огляду на уже існуючі бернардинські монастирі на Волині, зокрема і в ближчій околиці Дубна, й доводив, що “wiele ich tam mieszkać nie może”. При цьому він відкликався до авторитету провінціала, який, перебуваючи в місті, вказав на доцільність невеликого вигідно організованого монастиря, відсилаючи до досвіду новоспорудженого римського. Стосовно намірів ксьондза Мальхера при наявних можливостях, відкликаючись до суми, яку батько записав на будову, князь не без сарказму зазначив: “Podobno to x[ią]dz Malcher rozumi, że to będą dawali na każdy rok po 2 tysiąca zł[otych] a do skoncze- nia świata”, виражаючи намір вдатися з цього приводу до властей провінції. Практичний вихід запропоновано в залученні “пана Амвросія”, який мав би прибути до Дубна й опрацювати модель будівлі стосовно реалій місця. Це винятково важлива вказівка як на розуміння самого будівництва, так і на спосіб його провадження. Останній момент повторено й у згадці про “свою” модель, яку вже мав дубенський настоятель. Як побачимо далі, роботи й справді мали вестися за спровадженою моделлю. Привертає увагу також звернуте до батька прохання “ужичити” “пана Амвросія”. Отже, останній на той час був зайнятий у князя Я. Заславського. Щодо настоятеля та його запитів, то природно, що за описаних стосунків постали й підозри стосовно розтрати призначених на будівництво грошей. Показовим є також висловле- не побажання щодо першості у спорудженні помешкання для Бога перед житлом для людей і недоцільності одночасного ведення будівництва костьолу 57 Bohdziewicz P. Kościół i klasztor oo. Bernardynów… – S. 157. 189 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського й монастиря. “Jaśnie oświecone xiąże panie oycze, dobrodzieiu moy. Jakom tylko wziął list od w[aszey] x[iążęcey] m[ości] p[ana] y dobrodzieia mego strony oyca Malchra, zaraz odpisałem do w[aszey] x[iążęcey] m[ości], niewim co za przyczyna, że dotąd nie doszedł. Pytano iednego iaka by zabawa była namilsza na świecie, powiedział yz szafować, alie lecz przydał cudzemi pieniądzmi. Tak sie może rzecz słusznie y o murowaniu. Iż nie tylko oycu Malchrowi, alie y kożdemu snadnie przybywa inuentii do budynków kiedy go nie kosztuie ale cudzemi pieniądzmi dogadza swemu humorowi. Niewiem co potym strukturę tam budować wielką w mieście, gdzie barzo malo katolików. Do tego* w fortecę do sąd nie kożdego puszczą y do kościoła, zaczym nie może być tak wielki viazd, klasztor nie iest fundowany y funduszu żadnego nie mogą mieć bernardini, tylko poki buduią, per mod[um] elemosinae, a tuż zakonnicy luccy, tuż Sokal, Krzemieniec, tuż Międzyrzec, Zasław, Lachowce, Konstantinów, zaczym y o elemozine trudno, wiele ich tam mieszkać nie może. Kiedy był ociec prouinciał w Dubnie, tedy sam opatrował to, iż tam trzeba compediosa[m] monastertiu[m]4 y barzo chwalił w Rzymie nowy u ś[więtego] Isiodora zakonu swego y barzo niewielki plac ukazał, a wszytkie comnioditales5* tam są w tak mały[m] miescu. Kamienia wielka moc, cegieł także y wapna, pewnie y do kelni nie wyrobią przez lato. Podobno to x[ią]dz Malcher rozumi, że to będą dawali na każdy rok po 2 tysiąca zł[otych] a do skonczenia świata. Niemasz tu oyca prowinciała, był tu ociec definitor, alie odiachał do Husiatyna, skoro przyiedzie, będę mowił z nim. Nalepiey tak by, dobrodzieiu moy, użycz tu p[ana] Ambrożego żeby doiachał y żeby miesce obaczył, potym żeby według miesca uczynił modelusz, ażeby to w compe[n]diosu[m]6* było. Strony tych pieniędzy, co wziął niedawno zł[otych] 2000, nie wim na co się tak prętko rozeszli, bo się ta teraz nic nie może robić zimą. A i tego trzeba przestrzegać, żeby naipirwey sa[m] kościoł murowano, nie razem zaczynaiąc grunty y na kościoł, y na klasztor, aby pręcey mieszkanie było P[anu] Bogu, aniż ludziom. Napiszę zaraz y do x[ię]dza Malchra, aby x[ią]dz Malcher nie zawodził się na wielkie sumpty, do tego aby ten wielebny swoy modelusz, ktory w[aszey] x[iążęcey] m[ości] okazował, żeby go tu przywiozł, bom go ia nie widział”58. У відповідно гострому тоні щодо адресата написано й наступний лист зі Львова від 14 березня того ж року до самого дубенського настоятеля, як видно, справді не позбавленого “будівельних” (і не лише будівельних) амбіцій. Ідея спровадження для ведення робіт майстра Амвросія о. Мальхе- ру явно не припала до душі (за його інформацією той “nie iest dobry”, а відкликання до пошуків доброго шевця мало б довести, що й розтратник із * Слово написане над закресленим: kąd. Cлово виправлене. * З пожертвувань (латин.). 4* Невеликий монастир (латин.). 5* Cлово виправлене. 6* Cлово виправлене. 58 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 165. 190 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ претензіями), й він мав намір сам взятися за будівництво. Князь відреагував гостро: “p[an] Ambroży, wiek swoy na tym strawił, sameś sie tego nigdy nie uczył”, а крім того відкликався до волі свого батька як опікуна спадку князя Я. Острозького, вичитавши адресата й відверто давши зрозуміти, що заміри того неприйнятні й не можуть бути реалізовані: “Admod[um] re[ueren]de pater Malcher. Wziąlem list w[asz]m[ości], w ktorym mi w[asz]m[ość] piszesz, żeby lepiey nie brać p[ana] Ambrożego do mistrzowania około klasztoru dubieńskiego, ale żeby to w[asz]m[ości] samemu poruczyć, a to dlia tego, że w[asz]m[ości] ktoś powiedział, że p[an] Ambroży nie iest dobry do tego kiedy sobie y obuwie daie robić, co kilka złotych kosztuie, tedy się każe pytać o dobry[m] szewcu, pogotowiu mistrza trzeba gdzie by miesięcami, a nieiedny[m] murować, p[an] Ambroży, wiek swoy na tym strawił, a w[asz]m[ość]eś sie tego nigdy nie uczył. Czytałem w[asz]m[ości] list x[ię]cia j[ego] mości, ktory do mnie pisał, y z tego w[asz]m[ość] mogłeś zrozumieć wolię x[ię]cia j[ego] mości, według ktorey słuszna rzecz iest y powinna, żebyś się w[asz]m[ość] sprawował, owo rozumiecz wielkość klasztoru y x[ię]ciu j[ego] mości y wszatkim się nie podoba, co właśnie pałac pański, nie ubogi klasztor zakonników w[asz]m[ość] chciał założyć”59. Наведений переказ очевидного конфлікту з дубенським настоятелем описує досить своєрідну ситуацію, спровоковану безперечними амбіціями ченця, схильного впадати в незрозумілу самостійність, доходячи до очевид- ного ігнорування патронів і їхньої позиції. Йдеться, звичайно, не лише про окрему конкретну історичну ситуацію. Перед нами яскрава демонстрація того, що церковна історія латинської спільноти в Україні не виглядала суціль- ною християнською ідилією, як її звично “витеоретизовувала” послідовно адоративна історіографія, а була сповнена неуникненних у повсякденному житті протиріч і конфліктів, часто достатньо гострих і нерідко відверто про- вокованих церковною стороною в особі поодиноких її представників. На цьому варто наголосити окремо, оскільки листування зберегло й інші ана- логічні приклади (див. далі). За ними стоїть практично не враховане досі ширше явище – одна з не тільки недооцінених, а й все ще навіть не зауваже- них істотних складових тієї своєрідної історичної ситуації, якою позначена українська дійсність першої половини XVII ст. Матеріали до спорудження монастиря дубенських бернардинів продов- жує лист до львівського патриція Миколая Барча від 8 лютого 1627 р., відо- мості якого вказують на зовсім новий ракурс справи. Як можна здогадуватися, амбіції дубенського настоятеля мали відступити перед логікою та авто- ритетним натиском князя О. Заславського. Могла при цьому відіграти роль й інтервенція до властей провінції, які, перед перспективою глибшого кон- флікту у середовищі еліт, природно, не підтримали свого надто “неспокій- ного” підлеглого. На замір вдатися до такого заходу князь вказав у наведе- ному листі до батька від 3 січня. Переважила ідея взорування на римському 59 Ibidem. – S. 185. 191 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського монастирі, яку підказав при відвіданні Дубна провінціал. Князь писав до львівського патриція: “Wiedząc, że w[asz]m[ość] masz syna swego w Rzymie, ktory sie ma iuż wrocić do nas, proszę barzo w[asz]m[ość], abyś to w[asz]m[ość] gwoli mnie vczynić raczył, a napisał do niego, aby trzy modelusz (ktory tam za staraniem pana Robertego ma być urobiony) klasztoru nowego ś[więtego] Isidora w Rzymie, tu przywiozł ssobą, bo to może doiść prędzey ręku moich, a ia zasłużę w[asz]m[ości] te łaskę y wszystkich koszt, ktoryby się podiął, oddam”60. Як вид- но з наведеного тексту, під враженням від розповіді провінціала князь вчи- нив старання для спровадження з Рима моделі хваленого новоспоруджено- го тамтешнього костьолу святого Ісидора. Посередником виступав “pan Roberty”, у якому слід вбачати львівського купця флорентійського похо- дження, власника знаної кам’яниці на Ринку Роберта Бандінеллі61. Князь просив М. Барча, аби його син, повертаючись з Рима, привіз уже готову на той час модель. Цей лист не просто доводить, що дубенський костьол бернардинів мав бути споруджений за зразком римського костьолу святого Ісидора. Його зна- чення не окреслюється так само ще одним рідкісним конкретним прикла- дом перенесення на український ґрунт римського архітектурного досвіду. Водночас це ще й виняткове свідчення зовсім не знаного дотепер на україн- ському матеріалі аспекту тогочасної будівельної традиції. Опрацьовані досі джерела (втім, звичайно пізніші) незмінно акцентували на використанні креслень у поточній професійній практиці при спорудженні певних буді- вель. Листування князя О. Заславського показує, що поряд із ними, принаймні на початку XVII ст. (проте це часове окреслення визначають винятково кон- кретні використані джерела), практикувалося також застосування моделей. Оскільки метою залучення архітектора Амвросія, про яке уже йшлося, теж виявляється прагнення, аби він “uczynił modelusz” майбутнього монастиря й дубенський настоятель так само мав якийсь, як його окреслив князь, “wielebny swoy modelusz”, очевидно, це була звична, загальнозастосовувана норма. Тим більше, що аналізоване листування доводить звернення до неї не лише в церковному будівництві, а й у випадку набагато скромніших об’єктів (див. далі). І тільки через малочисельність писемних джерел до історії тогочасної архітектури та їхній цілком випадковий характер (як і ак- туальний стан опрацювання) досі таку практику в Україні, наскільки відо- мо, не було засвідчено. Показово водночас, що про плани чи креслення костьолу та монастиря взагалі не йдеться. Найправдоподібніше, їх не було зовсім – спорудження мало вестися власне за моделлю. Не випадало б сум- ніватися, що ці перекази зберегли свідчення про істотний аспект ширшої будівельної активності, досі фактично не відомий зовсім. Вони доводять 60 Ibidem. – S. 424. 61 Окремі відомості про нього див.: Charewiczowa Ł. Czarna kamienica i jej mieszkańcy (Biblioteka lwowska. – T. XXXV). – Lwów, 1935. – S. 14–15. 192 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ зведення дубенського монастиря бернардинів за адаптованою, безперечно, моделлю римського монастиря цього ордену. Наведені матеріали не лише дають винятковий в історії будівництва на українських землях конкретний приклад задокументованого перенесення римського архітектурного зразка на український ґрунт62, а й у загальних рисах один-єдиний раз описують механізм такого перенесення. Скромний фонд доступних для використання джерел робить ці перекази відкриттям виняткового значення для історії то- гочасного українського будівництва. Вказівки про спорудження монастиря на цьому уриваються, проте є очевидним, що воно могло розпочатися що- найраніше 1627 р. після привезення з Рима необхідної для цього взірцевої моделі. З-поміж окремих аспектів значення публікованих матеріалів слід виді- лити нові важливі штрихи до біографії знаного львівського будівничого іта- лійського походження А. Прихильного. Впроваджені до наукового обігу факти стосувалися майже виключно його діяльності у Львові й не виводили географію професійних зацікавлень майстра поза найближчі Старе Село та Жовкву63. Копіярій князя О. Заславського вперше показує ширшу активність львівського мистця поза межами міста, подаючи його одним з представників середовища, систематично зайнятих при дворах княжих еліт Волині. З його сторінок А. Прихильний постає цінованим майстром з чималим авторите- том серед замовників та потенційними професійними можливостями. Най- яскравішим віднайденим прикладом його професійної активності є намір князя О. Заславського доручити йому спорядження моделі майбутнього дубенського монастиря бернардинів відповідно до ситуації на місці – вираз- не свідчення того, наскільки відповідальні самостійні професійні завдання здатний був вирішувати львівський майстер. Це дає важливий аргумент для виведення мистця з тіні Павла Римлянина, в орбіті якого він незмінно ви- ступає у львівській традиції, й підстави добачати в ньому одного з визначні- ших представників львівських архітекторів італійського походження. Привертають увагу також декілька свідчень до історії будівництва збе- реженої до нашого часу синагоги в Острозі (місті, яке князь успадкував після свого сина Францішка: до нього воно перейшло зі смертю князя Я. Ост- розького). Першим серед них є розпорядження князя острозьким жидам, яким він, згідно з волею покійного князя Я. Острозького, наказав збудувати в місті муровану синагогу: “Alexander et[ceterae]. Iż kożdemu miastu siła należy, iako od nieprz[yjacie]la postronnego, też y wnętrznego, gdyż złość ludzka 62 Досі єдиний такий приклад давав фасад львівського костьолу босих кармеліток – одне з численних по всій Європі наслідувань фасаду римського костьолу святої Сусан- ни Карло Мадерна (1606): Mańkowski T. Lwowskie kościoły barokowe (Prace sekcji historii sztuki i kultury Towarzystwa Naukowego we Lwowie. – T. 2. – Zesz. 2). – Lwów, 1932. – S. 46–47. 63 Łoziński W. Sztuka lwowska… – S. 76, 78. Біля цього слова на правому полі тим же почерком позначено: “żydom ostroskym”. 193 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського siła sposobów wynaidzie uszkodzenia drugich, a vspomożenia siebie samych, zaczym y miast spalenia bywaią. A iż budynki drewniane są iakby stosy pieknie do ognia ułożone, struktury zaś wielkie (strzeż Boże ognia) y wszystkiemu miastu upadek przynieść mogą. Vpatruiąc to, x[ią]że je[g]o mość ś[więtey] pamięci pan krakowsky* rozkazał był żydom ostrogskim murować bożnicę aby non immineret kiedy periculum toti ciuitati. Przeto też roskazanie x[ięcia] j[eg]o m[oś]ci ś[więtey] pamięci pomniąc y onę ad effectum4 chcąc przywieść, żydom ostrogskim syna mego x[ię]cia Franciszka5* nie tylko żebym dozwolił, ale y rozkazuię, aby bożnicę zmurowali, gdyż niedaleko będąc ściany mieyskiey nie tylko może być ozdobą, ale też y obroną miastu. Działo się w Ostrogu d[ie] 19 apr[ilis] 1623”64. У тій же справі докладно через місяць князь писав до белзь- кого воєводи Рафала Лещинського65, племінника своєї мачухи Маріанни з Лещинських66, одного з опікунів острозької маєтності, принагідно змальо- вуючи порушення своїх власницьких прав та “сваволю” місцевих єзуїтів і плебана: “Żydzi ostrożscy byłi v mnie, opowiedaiąc nieznośne krywdy swe, ktore znoszą tak od oyców jezuitów przesz ich studenty, iako też y od x[iędza] plebana tamecznego, ktory iako tam wlasł na tą plebanią niewiem, bo do podawania tak nałezy syn moy, iako y x[iężna] jey m[ość] p[ani] woiewodzina wileńska6, chybabyś w[asz]m]ość], moy m[iłościwy] pan iako zapisany opiekum onego też tam podać raczył, czego ia dowiedziawszy się, uczyniłem protestatią v xiąg consistorskich kiedy kredą wydano według prawa duchowne[g]o. Tenże miły x[iądz] pleban gwałtem y puł wsi wziął świeszczennikowi, ktora zdawna od niebosczyka p[ana] woiewody kiiowskiego7 y za niebosczyka x[ięcia] pana krakowskiego trzymał. Teraz świeżo na okopiscze żydowskie naszli, kamienie wszystkie potłukli, iuż im niedość w krolewskich mieściech broić ale y w szlacheczkich broią y tak czy cupiditas norendi8, czyli też elatio9 sama do tego przyszła, że nie dość krzywdzie żywych, nie dość znencaią się nad niemi, ale też * Краківський каштелян князь Я. Острозький. Не загрожувала (латин.). * Небезпека усьому місту (латин.). 4* До завершення (латин.). 5* Очевидне часове зміщення, оскільки княжича, як побачимо далі, на той час уже не було серед живих. 64 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 193. 65 Urzędnicy województwa bełskiego i ziemi chełmskiej XIV–XVIII wieku. Spisy / Opracowali Henryk Gmiterek i Ryszard Szczygieł; pod red. Antoniego Gąsiorowskiego (Urzędnicy dawnej Rzeczypispolitej XII–XVIII wieku. Spisy / Pod red. Antoniego Gąsiorowskiego. – T. 3: Ziemie ruskie. – Zesz. 2). – Kórnik, 1992. – S. 72. 66 Dworaczek W. Genealogia. Tablice. – Warszawa, 1958. – Tabl. 119. 6* Анна Алоїза (†1654), донька князя Олександра Острозького, вдова литовського гетьмана й віленського воєводи Яна Кароля Хоткевича. 7* Князя Василя Костянтина Острозького (†1608). 8* Звичайна жадібність (латин.). 9* Гординя (латин.). 194 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ y umarli w pokoiu wysiedzieś się nie mogą, lubo też y poganin powiedział, że terra mortuis propriae. Znowu zaś nouu[m] wynaleźli figmentu[m], bożnicy murować zakazali, skąd y ozdoba miastu y quod murus** obrona, powiedaiąc, iż bez dozwolenia biskupiego to bydz nie może. W miastach je[g]o k[rolewskiey] m[ości] tak iest, ale w szlacheczkich vnde hoc4, w ktorych y meczety y niewiem co tylko wolno mi mieć iako w swoim własnym. Więc sami p[at]res venerandi5 na swoie mury z gruntu syna mego kamień biorą, a na potrzebę mieyską zabraniaią, ktorych niedały tam wpuścić, bo braniem kamienia, boie się, aby waszey possessey nie vzurpowali. Ciż żydzi powiedzieli mi, że byli v w[asz]m[ości], me[g]o m[iłościwego] pana, że ten respons odnieśli, że w[asz]m]ość] im powiedzieć raczył, iż nie maią listu odemnie. Ja jestem oddalony od wszystkiego pożytku. Stamtąd niewiem żadne[g]o, co bym kolwiek chciał począć inane et irrite6* byłoby, bo by mi zadano incompetenssy isstes7, abym dogodził prośbie ich, a to proszę w[asz]m[ość] mego m[iłościwego] pana, abyś w[asz]m[ość] iako ten, ktoremu to incumbit ex officiis tutoris8, tym rzeczom zabiegać raczył, bo się boie, że potym y z większę trudnością y strzeż boże nie bez złego bydź by musiało. Oddaie się zatym z[…]. Z Dubna, d[ie] 19 mai 1626”67. Лист насамперед вказує на очевидний конфлікт князя як з острозькими єзуїтами, так і плебаном. Дійшло навіть до опротестування перед луцьким консисторським судом правомірності появи останнього на посаді. Згаданий “miły x[iądz] pleban”, як його названо в листі, не лише провадив “війну” з жидами, а й, порушуючи надання князя В. К. Острозького, актуальне і за його сина Януша, відібрав в одного з острозьких священиків півсела68. Явне обурення викликало також пошкодження надгробків на жидівському цвин- тарі. Пряме ущемлення власницьких прав вбачалося й у забороні будувати синагогу буз дозволу єпископа. Князь не без очевидного роздратування на- голосив, що в його місті діє лише його воля й такий дозвіл не є правомірним, виразно підкресливши різницю правового статусу королівських і шляхет- ських міст. Оскільки синагога при мурах покликана була служити обороні міста, її спорудження потрактовано міською потребою та вигодою, з указів- * Земля померлих є їх власною (латин.). Новий вимисел (латин.). * Для цих мурів (латин.). 4* Звідкіля б це (латин.). 5* Шановані отці (латин.). 6* Пустоту і озлобленість (латин.). 7* Нерозуміння (латин.). 8* Лежить на обов’язку з уряду уповноваженого (латин.). 67 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 247. 68 З острозьких священиків як власник сіл зафіксований Ігнатій Наливайко: Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576–1636). – К., 1990. – С. 103–104. Укладений 1620 р. інвентар частини острозької маєтності – власності спадкоємців кня- зя Олександра Острозького подає у священичому володінні села Карпилівка і Плоске: Описи Острожчини… – С. 229, 230. 195 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського кою, що єзуїти протиправно беруть камінь зі спадкового ґрунту сина князя на власну будову і в цьому полягає небезпека майбутнього можливого узур- пування власності. Заходи коло спорудження мурованої синагоги в Острозі, правдоподібно, є частиною ширших починань юдейських спільнот Волині, оскільки з того ж 1626 р. походить королівський дозвіл на зведення мурова- ної синагоги в Луцьку, так само при міських мурах69. Наведені матеріали дають ще один яскравий приклад конфлікту князя О. Заславського у католицькому церковному середовищі – цього разу з ост- розькими єзуїтами та ксьондзом. Їхня поведінка створювала неспокійну ситуацію в місті й порушувала права поодиноких його мешканців і всієї жидівської спільноти. Не тільки через них, а й прямо войовничо настроєні ультракатолицькі сили безцеремонно зазіхали на волю самого власника, його авторитет та права, вторгалися в його безпосередні інтереси. Саме це й ста- ло підставою обурення князя й такої гострої реакції на зазначені дії. Серед листування віднайшлися також унікальні за характером матеріа- ли стосовно будівельних інтересів князя у Львові. 31 липня 1626 р. він пи- сав до вже знаного з попередніх листів Амвросія – А. Прихильного70: “Moy łaskawy panie Ambroży. Proszę w[asz]m[ość] abyś w[asz]m]ość] pilnie tamtę robotę odprawował, i wdzięcznością, y nagrodą bedziesz się w[asz]m]ość] contentował odemnie. Proszę oto w[asz]m[ość], żebyś w[asz]m[ość] fundamenta też na piece i na kuminy w kożdey izbie zakładał, a ia niechcę mieć nigdzie ściany, gdzie pieca i kominy będą, ale tam chcę mieć całowity mur, na ktorym się ściana bendzie zaś spirała, bo mi się to dało znać kiedy to do drewnianey ściany kominy się przymurywaią. Proszę w[asz]m[ość], rozmów się w[asz]m[ość] z x[się]dzem Lachowskim, przyiacielem moim, i s panem Philipkowiczęm iako wiele drzewa iest i na iak wiele pokoiów, iak wiele ieszcze pieniądzy potrzeba na drzewo, wiele na tarcice, wiele na łaty, wiele na gunty, wiele na gwoździe guntowe, żebym ia nieomieszkiwał, iakosz nieomieszkiwam robocie. Proszę tedy, mui drogi panie Ambroży, prypilnui w[asz]m[ość], bo ia w w[asz]m[ości] mam nadzieię, że da Bog pretko stanie tęn budynek, kiedy się w[asz]m[ość] około niego zachodzisz. Posłałem perwey panu Grzeskowi z Zasławia zł[otych] 800 tam iż było co talarów było czerwonych złotych odeszło, zaś to przecię było siedmset złotych i kilkadziesiąt złotych. Z Jakubowic posłałem zł[otych] 500, s tych pieniędzy dał w[asz]m[ośńi] zł[otych] 400. To się przy nim ostało złotych dziewietset bez czegoś, co się utraciła na pieniądzach. Proszę tedy abyś w[asz]m[ość] mi napisał wszystko dostatecznie na wiele mi pokoiów iest drzewa za te zł[ote] 800 i kilkadziesiąt, co* kupował pan Grzesko y wiele potrzeba ieszcze posłać”71. 69 Публікацію тексту див.: Sprawozdania Komisyi do Badania Historii Sztuki w Polsce. – Kraków, 1891. – T. 4. – Szp. LXXXVII–LXXXIX. 70 Найбільше відомостей про нього зібрав: Јoziсski W. Sztuka lwowska… – S. 78. * Слово написано поверх закресленого. 71 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 301. 196 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ Лист насамперед свідчить про давні й тісні стосунки князя зі знаним львівським будівничим й цілковиту довіру до нього. О. Заславський міг “успадкувати” його від Я. Острозького, оскільки сам майстер у 1610 р. свідчив про якусь умову з Я. Острозьким на докладніше не окреслені робо- ти у сусідньому зі Львовом Старому Селі, для яких його челядь готувала матеріал у каменоломнях72. З наведеного в листі переліку матеріалів скла- дається враження, ніби йшлося по спорудження дерев’яної резиденції. Про- те пізніші відомості, як побачимо, заперечують таку можливість. Водночас у тексті з’являється ім’я чергового ксьондза з-поміж “приятелів”, залучено- го до відповідних робіт, що підтверджує уже запропонований висновок про регулярне втягнення ксьондзів до реалізації зазначеного аспекту княжих інте- ресів. 1 вересня 1626 р. князь писав до свого урядовця Хрустецького сто- совно спровадження будівельних матеріалів для львівської резиденції з не- далекого Старого Села, до чого мали бути залучені піддані підльвівських сіл Сокільник (у найближчій околиці міста на території Пустомитівського району) і Коропужа (на території Городоцького району): “Panie Chrusteczky. Według potrzeby tak z Sokolnik, iako y z Koropuża poddanych, skoro się obrobią, posyłaycie po cegłę, wapno y tarcice do p[ana] Karłocego, a do mego folwarku we Łwowie zwieść to każcie”73. Про те ж йдеться і в одночасно надісланому листі згаданому управителеві старосільського маєтку Дмитрові Карлочію74. Обіцяючи йому винагороду за вірну службу з повноліттям сина Олександра Домініка, 16 січня 1627 р. князь писав: “bo wiem, iako w[asz]m[ość] dobrze a moge rzecz lepiei ni[żel]i drudzi wielkie maiętności trzymaiąc służysz y poczty stawisz wyśmienite, na którym i teraz usczerbek odniosłeś za 600 wozów kamienia. Dziękuje barzo dla drzewa, wolę stąd posłać cieśle tak dla spuszczania y wyro- bienia. Niesmiem molestować z tym w[asz]m[ość], żebyś mi w[asz]m[ość] te łaske 72 Łoziński W. Sztuka lwowska… – S. 76. Автор закладав, що А. Прихильний “niewątpliwie był czynnym około budowy zamku”. Метричні книги місцевого парафіяль- ного костьолу натомість упродовж 1609–1616 рр. постійно фіксують маловідомого львівського будівничого Вільгельма Флєґа: AGAD. – Zesp. 302: Księgi metrykalne wyznania rzymskokatolickiego archidiecezji lwowskiej. – Sygn. 1261. – S. 7–11, 13–16 (записана його дружина Катерина). В. Лозінський (Sztuka lwowska… – S. 80, 82) мав про нього нотатки 1616 та 1619 рр. і вбачав у ньому свояка будівничого замку Крижтопор Лорен- цо Сенеса: Ibidem. – S. 80, przyp. 4. М. Ковальчук віднотував його прийняття до цеху 1613 р. і смерть 1630 р.: Kowalczuk M. Cech budowniczy we Lwowie… – S. 32, 73. 73 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 321. 74 Ibidem. – S. 322. Окремі відомості про Д. Карлочія див.: Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. – С. 93. У листах князя О. Заславського починаючи від 1616 р. (APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 326) збереглися поодинокі докладніші перекази до його біографії. Проте, за одним наведеним винятком, усі вони пізніші, окрім листа від 26 квітня 1623 р. (Ibidem. – Rkps 75 III. – S. 197) датуються 1626–1628 рр.: іbidem. – Rkps 75 IV. – S. 321–322, 395, 425, 592, 720–721. У метричних книгах парафіяльного костьолу в Старому Селі Д. Карлочій віднотований упродовж 1618–1628 рр.: AGAD. – Zesp. 302. – Sygn. 1261. – S. 20, 26, 30, 32, 35, 37. 197 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського pokazał, a zaś nie lituiąc pracy swey chciał wziąć dozor tamte[g]o budynku na się, zatym pieniądze posłał wielebyś w[asz]m[ość] kazał porozumiawszy się z panem Ambrożym na zawarcie tamte[g]o dworu. Wiem, zeby to prędko staneło. A ia bym te łaske y pracę odsługować umiał w[asz]m[ości]”75. Привертає до себе увагу делікатність, із якою князь “нав’язує” довіреному управителеві нагляд за будовою, певний у його здатності проконтролювати роботи, що на них, очевидно, йому вельми залежало. Якісь не вказані у короткому листі старання коло будови мав й інший ксьондз – Любоцький: “Dziąkuię, że się w[asz]m[ość] starasz tam o tym folwarku, proszę staray się w[asz]m[ość] y dałey. Barzo to dobrze, że podwody obrocili się dla wożenia matery y koropuskim także kazać, bo teraz nie wywożą do Sanu ani po soł ieżdzą, a proszę doirzey w[asz]m[ość], żeby iako narychliey nawieziono potrzeby materiy”76. Проте най- важливіші відомості про львівське будівництво, природно, зберігає корес- понденція з самим архітектором. У першому з листів князь писав: “Moy łaskawy panie Ambroży. Dziękuie w[asz]m[ości], iż w[asz]m[ość] staranie czynić podiołeś się o tamtym budynku moim, nagradzać w[asz]m[ość] winien ostaię. Żeby przygotowali kamienia, cegły y teraz posyłam cztyry cugi koni. Proszą żebym miał wiadomości od w[asz]m[ości], resztę w[asz]m[ość] rozumiesz trzeba ieszcze przygotować, bo możesz w[asz]m[ość]* wiącey albo mniey iuż naznaczywszy wielkość murów, a zrozumiawszy też wielie niż czego przywiezioną za się staram o kielnarze, ale y ta u nas trudno, iednakże azali pięciu tam poszlie, bo radbym żeby dziesięć kielnarzów robiło, żeby się moglo zawrzeć na zyme da Bog. Drzwi, okna, żelaza, zamki y wszytkie potrzeby tako się robić, także kraty w rudzie, a wszytko według miary od w[asz]m[ości] dany. Poszle też tam po Wielkiey Nocy tatar 20 dla roboty. Prosze też, abyś w[asz]m[ość] prywety tak postawił, żeby dom nie był smrodliwy trzeba by aż do wody brać cembrować. A cembrowine trzeba by gładką, żeby się nie zostawało nic na niey. Już to w[asz]m[ości] poruczam umiejętności. Modeliusz ten barzo dobry, którym tu ostawił u siebie, dlatego bo posadzkę dam robić dębowo do wszytkich pokoiów y do sały ktom y nieciężka będzie y nie będzie prochu z niey. Oddaie się zatym łasce w[asz]m[ości]. Z Dubna, d[ie] 13 marty 1627”77. Зі знаних сталих сюжетів привертає увагу прохання про надсилання докладної інформації стосовно ведення робіт. Князь, як вид- но, так само входив у деталі будівництва й теж давав свої практичні поради. Показовим є також плановане використання на будові татар. Найцікавішим у згаданому листі, безперечно, виявляється ще одна вказівка на виконання робіт за розробленою й апробованою моделлю. Причому в даному конкрет- ному випадку її автором, очевидно, мав бути А. Прихильний. Вона явно за- 75 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 395. 76 Ibidem. – S. 484. Далі одне слово не прочитане. Далі одне слово не прочитане. Над цим закреслене слово не прочитано. 77 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 484. 198 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ ступала сприймані звичними для будівельної практики креслення, оскільки князь затримав її у себе для виготовлення дубової підлоги. Серед листів зберігся й контракт зі столяром з Міхновичів (нині – Міхнів Ізяславського району Хмельницької області) на цю підлогу: “Stało się postanowienie między jaśnie oświecon[y]m xiążęciem je[g]o m[ością a stolarzem Senkowiczem z Miechnowicz takie. Powinien stolarz urobić x[ię]ciu je[g]o m[ości] do dworu lwowskie[g]o posadzki dembowe z suchiey dembiny wszystkie[g]o kop siedm- dziesiąt. Ta posadzka ma bydz wzdłuż na łokieć, a wszerz na pułłokcia y ma bydź wszpuntowana pokładaiąc. Xiąże je[g]o m[ość] obiecuie mu zapłacić od kożdey kopy po złotemu, a leguminami y za wszystkie robote x[iąże] je[g]o m[ość] kazać że mu dać żyta mac 4, pszenicy maca iedna, grochu pułmacy, jagieł pułmacy, słodu mac 3, połcie 2, sadło iedne, serow kopa iedna, masła faska iedna, soli beczkę. Te robotę obiecuie się stolarz wszastko oddać na Boże Narodzenie da Bog przyszłe tego roku. Dla lepszey pewności daie stolarz x[ię]ciu je[g]o m[ości] te intercize z podpisem reki swey. Działo się w Dubnie d[ie] 30 marca a[nn]o VII. Daniel Senkowicz stolarz. Ad r[ati]onem dał mu x[iąże] je[g]o m[ość] zł[otych] 30”78. Як видно з наведеного лаконічного опису, підлога мала бути укладена із дощок розмірами приблизно 0,5×0,25 м. На відміну від інших контрактів, знаних з цього комплексу джерел, цього разу передбачалося, окрім оплати грішми, надати майстрові також чималий набір різних “лєґумін”. До будови виявився втягнутим навіть руський воєвода Ян Данилович, від якого 19 травня 1627 р. князь просив балок з його буського староства: “Iż buduie albo muruię dworek na przedmieściu lwowskim, gdzie zaraz będę w[asz]m[ość] mego m[o]ściwego pana nawiedział y prossywał do siebie, prosze o drzewa w[asz]m[ość] mego m[ościwego] pana, to iest 100 tramów, bo ich nigdzie dostać nie mogę, a starostwo w[asz]m[ości], mego m[ościwego] pana, buskie ma dość tego. Przoz pana Torosa Torosowicza starałem sie kupić z starostwa jawo- rowskiego, nie mogłem dostać”79. Сам запис стосується перекриття й підво- дить до прикінцевої стадії робіт. Проте перед серединою червня з будинком щось сталося, бо, очевидно, саме цієї не знаної нам ситуації стосується лист від 16 червня до “Sławka” із зверненням: “proś w[asz]m[ość] pana Karłoczego, żeby ratował tamten budynek iako by mogł”80. Через що виникла необхідність “порятування” й чому князь вдавався не безпосередньо до самого Д. Карло- чія – невідомо. 78 Ibidem. – S. 534. 79 Ibidem. – S. 472. Очевидні клопоти князя зі спровадженням необхідної дереви- ни на будову виглядають, звичайно, досить несподівано, проте ситуацію описано цілком виразно. Втім, тут може критися якась притаманна тодішній дійсності глибша причина, оскільки знаний львівський маляр Федір Сенькович, наприклад, після спалення в по- жежі Краківського передмістя 1623 р. його садиби “старався дерева” для будівництва у Рогатині та на Яворівщині: ЦДІАЛ. – Ф. 52. – Оп. 2. – Спр. 397. – С. 384. 80 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 592. 199 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського Найпізніший із листів до історії львівської резиденції від 31 січня 1628 р. скерований саме до нього. Він стриманіший у виразах, проте засвідчує знані звичні стосунки: “Panie Karłocy. Będąc u mnie od xiężny jej m[o]ści paniey y dobrodzieyki mei sługa x[iężny] jei m[o]ści p[an] Radlińsky powiedział mi iż w[asz]m[ość] masz jusz roskazanie od x[iężny] jei m[o]ści żebyś w[asz]m[ość] dał według potrzeby materyiey do tamtego budowania mego. Proszę tedy w[asz]m[ość], moy drogi p[anie] Karłocy, żebyś mi w[asz]m[ość] tę laskę pokazał, a kilka fur kazał uczynić wszytkiey włości starosielskiey, także pilno proszę w[asz]m[ość], abyś w[asz]m[ość] w Tuchli kazał narobić gontów porozumiawszy się z panem Ambrożym wiele ich trzeba bedzie ażeby spore byli, także żeby się mogli y drzewa stamtąd przygotować co będzie potrzeba, do pokrycia tamtego budowania gdyż mi to x[iężna] jei m[o]ść dobrodzieyka moia obiecała, a ia tesz te chęć y łaskę w[asz]m[ości] zadziaływać za każdą okasią winien ostane. Zgoła proszę w[asz]m[ość] doirzay w[asz]m[ość] tamtego budynku, ktory ia w[asz]- m[ości] poruczam. Wiem, że wsyzstko porządniey y prędziey stanie”81. Наведені матеріали ілюструють не відомий досі напрям діяльності зна- ного львівського будівничого А. Прихильного й водночас виявляються най- ранішим віднайденим обширнішим свідченням про численні магнатські та шляхетські “дворики”, які дедалі активніше заповнювали львівські передмі- стя. Вони становлять винятковий інтерес, оскільки таких докладних відо- мостей про відповідний аспект тогочасного будівництва дотепер не було, як і не було аналогічних переказів про магнатські двори серед тодішньої львів- ської забудови82. Останнім з архітектурного блоку “клопотів” є розпорядження оренда- торам чуднівського маєтку на Житомирщині від 3 травня 1627 р., аби “na murowanie kościoła czudnowskiego x[iędzowi] plebanowi dali czudnowskiemu zł[otych] tysiąc, a to na raty przed wszystkimi inszemi by naprzednieyszemi y nadawnieyszemi kwitami memi do was danemi”83. Наведений текст виявляєть- ся єдиним свідченням щодо спорудження чуднівського парафіяльного кос- тьолу з відповідного часу. Обширний комплекс різноманітних повідомлень до поодиноких аспектів архітектури та будівництва з листування князя О. Заславського 1616–1628 рр. не просто надає немало нових матеріалів до історії конкретних існуючих нині споруд та втрачених будівель і цілих архітектурних ансамблів, які по- 81 Ibidem. – S. 720–771. У тексті йдеться про Тухольську волость у Карпатах. Її пізніший, 1652 р., інвентар див.: AGAD. – Zesp. 354: Archiwum Radziwiłłów. – Dz. XXX. – Sygn. 4395. У листі від 24 листопада 1617 р. князь дякував тухольському управителеві Богуцькому за форель, “które iż żenie barzo zasmakowały, proszę abyś w[asz]m[ość] z łasky swey nasz tu nimi obesłać raczył”: APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 353. 82 Див., напр., новіше дослідження, у якому такий матеріал з відповідного часу фактично відсутній: Долинська М. Історична топографія Львова XIV–XIX ст. – Львів, 2006. 83 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 535. 200 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ стали у сфері відповідного напряму інтересів одного з впливових україн- ських магнатів першої третини XVII ст. Цитоване листування як відобра- ження окремих сторін усе ще надто скромно сприйнятої й осмисленої шир- шої будівельної практики пропонує унікальні для свого часу відомості з її організації та ведення, актуального стану і загальнішого контексту, стосунків між замовниками й виконавцями, певних особливостей самого будівництва та його сприйняття й організації в обширних маєтностях волинського маг- ната. Воно виявляється рідкісним для епохи переказом про комплекс відпо- відно до їх характеру здебільшого безслідно зниклих аспектів цього напря- му тогочасної дійсності й єдиним систематичним джерелом до їхнього сприй- няття та можливого нині відтворення. Водночас наведені листи подають й окремі важливі свідчення щодо ширшого контексту історичного процесу, які виходять далеко поза проблематику власне будівництва. Вони не тільки яскраво показують його якнайтісніші пов’язання у тогочасній дійсності, а й утверджують зазначений напрям активності як невід’ємну важливу складо- ву самої цієї дійсності. Іншої надто скромно сприйнятої сторони тодішнього життя стосується датований 28 квітня 1623 р. лист з Полонного до вже згаданого пана Хомен- товського: “Mnie wielce łaskawy panie Chomentowski. Przyniesiono mi tę kartkę z Lublina, którą w[asz]m[ości] przesyłam, gdzie mi piszą, że pilna potrzeba tamtey delineatiey Suraża. Zlecił był to memu burgrabiemu pan Skrukowsky, lecz iż ten tego nie umie, a w[asz]m[ość] dał to Pan Bog umieć, czegom y sąm doznał w Inderlandzie. Proszę bardzo aby to w[asz]m[ość] uczynił tam ziachawszy, gdyż to tam do Ostroga należy, a iako naiprędzey mi w[asz]m[ość] posyłay, gdyż siła należy na tym barzo do spraw syna mego”84. Водночас відіслано прохання до пана Славка: “proszę abyś w[asz]m[ośći] dobieżał do Suraża do pana Chomen- towkie[g]o y tam delineatią te[g]o Suraża według tey kartki, którą posyłam, uczynił z je[g]o m[o]ścia panem Chomentowskym, bo pilno barzo trzeba tego, a co napredzey odsyłaycie mnie”85. Як можна здогадуватися, зазначений план Сура- жа – знаної маєтності поблизу Острога – потрібен був для судового розгля- ду на засіданні Коронного трибуналу в Любліні. Хоментовський, який мав його виконати, перебував з князем у Нідерландах і там показав, що йому, як сказано, “dał to Pan Bog umieć”. Наведений переказ про виконання плану суразького маєтку належить до виняткових ранніх свідчень до історії карто- графії на Волині. У літературі за львівськими архівними матеріалами досі відзначено декілька таких прикладів починаючи від 1556 р.86. Один з них стосується аналогічної ситуації й вказує на ілюмінований “контерфект міста”, який райці 1598 р. брали з собою до Варшави для процесу з вірменами87. 84 Ibidem. – Rkps 75 III. – S. 207. 85 Ibidem. – S. 207–208. 86 Aleksandrowycz W. Augustyn Pensel – lwowski malarz pochodzenia polskiego z XVI wieku // Przegląd Wschodni. – 1992/1993. – T. 2. – Zesz. 1(5). – S. 19. 87 Ibidem. – Passim. 201 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського Звідсіля суразький епізод випадає сприймати свідченням ширшої практики, мало зафіксованої писемними джерелами епохи. Такий висновок підтвер- джує й реєстр майнових документів дубенського архіву князя О. Заславського від 18 березня 1628 р., який серед майна покійного князя Юрія Заславського відзначає таку позицію: “Mappy dwie strony Karasina”88. У ній випадає вба- чати аналогічні матеріали, споряджені для судового процесу за карасинську маєтність (нині село Маневицького району Волинської області), й важли- вий доказ більшого їх побутування на місцевому ґрунті. На відміну від будівництва, скульптуру у копіярії репрезентує виключ- но один-єдиний факт, безпосередньо пов’язаний зі ще одним аспектом за- славських будівельних інтересів князя, який, однак, не отримав докладні- шого відображення серед збереженого листування. 8 січня 1622 р. князь писав із Заслава до скульптора, пригадуючи йому давнішу домовленість: “Moy łaskawy panie Bernacie. Pomni w[asz]m[ość] postanowienie swoie iakoś w[asz]m[ość] stanowił ze mną, gdyż mł ołtarz tamten miał robić, żeś w[asz]m[ość] miał mi go sam na podwodach moich zawieść. Tesz iż podwody tam z rybami posyłam, kazałem aby ołtarz tamten nazad mi go do Zasławia odwieźli. Proszę, jedź w[asz]m[ość] przy nim aby w drodze szkody iakiei nie popadł”89. Хоча на- ведений текст називає лише ім’я майстра й загально вказує на призначення вівтаря до Заслава, можна здогадуватися про його скерування назагал скром- ніше знаному львівському скульпторові Бернардові Дікембошу90. Принаймні нині не вдається вказати інше ім’я чинного тоді на українському Правобе- режжі мистця, придатне для співвіднесення із зазначеним фактом. Для шир- шого контексту традиції показовим є зобов’язання майстра самому завезти умовлену роботу на належне місце й прохання, щоби він неодмінно супро- водив вівтар, наглядаючи, аби з ним нічого не трапилося при перевезенні. Цей епізод вочевидь перегукується з уже віднотованим у літературі львівським походженням майстрів, які 1621 р. виставили головний вівтар парафіяльного костьолу в Острозі91. Разом обидва доступних нині факти вказують на активне залучення львівських майстрів до скульптурних робіт на відповідному терені, виступають найранішими прикладами їхньої актив- ності на Волині. Водночас те ж острозьке джерело називає й осілого в неда- лекому Тучині (нині Рівненський район Рівненської обл.) сницаря-німця Якуба, який у 1619–1620 рр. робив для острозького костьолу один з бокових 88 APKW AS. – Sygn. 56. – S. 49. 89 Ibidem. – Rkps 75 IV. – S. 88. 90 У документах майстер нотується від 1614 р.: Gębarowicz M. Studia nad dziejami kultury artystycznej późnego Renesansu w Polsce (Prace wydziału filologiczno-filozoficznego Towarzystwa Naukowego w Toruniu. – T. 13. – Zesz. 2). – Toruń, 1962. – S. 434–436. Вос- таннє він зафіксований свідком при укладенні контракту орґанмайстра Альберта Отти на орґан для костьолу в Олиці (1632). Його син Андрій 1660 р. згадував, що батько виїхав “на Україну”, де його сліди загубилися: ЦДІАЛ України. – Ф. 52: Маґістрат міста Львова. – Оп. 2. – Спр. 41. – С. 264–265; Спр. 148. – С. 389; Спр. 398. – С. 641. 91 Александрович В. Мистецьке середовище Острога... – С. 62. 202 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ вівтарів та лавки й для їх закінчення навіть переїхав до Острога, де невдовзі помер92. Поряд зі скульптурою зі сторінок копіярію постає й немало поширене тоді, проте скромно вже нині відоме мистецьке столярство93. Окрім наведе- ного контракту на виконання оздобної підлоги до львівської резиденції, про столяра йдеться у датованому 9 вересня 1622 р. листі до уже знаного нам декілька разів відзначеного Славка: “Proszę was, oznaimicie mi ieżeli iuż przyiachał ze Łwowa stolar czy nie. A ieżeliby przyiachał, aby nie prożnował, ale tamtych rzeczy, ktore rospoczął, aby dokończał, a odprawiwszy to niechay ławki iakie piąkne do kaplice”94. Він стосується когось із львівських майстрів, уже давніше зайнятих при князеві, й, очевидно, тієї ж каплиці, до якої мав про- ектувати фронтони Б. Авелідес (див. вище). Різнорідним є комплекс відомостей щодо різних аспектів малярських зацікавлень князя О. Заславського. Насамперед привертають увагу стосун- ки з малярами й низка рідкісних для епохи вказівок на їхні конкретні праці – саме такі перекази й відкривають фонд відповідних джерел. Перший з та- ких листів скерований до маляра, зайнятого на княжій службі. Адресат мав на той час перебувати або ж постійно мешкати у Львові, оскільки його, згідно з нотаткою на полі, відсилали до Львова “Przez x[iędza] Szymona z Lwowa z zamku mans[ionarza]”. Як можна здогадуватися, одержувачем був Стані- слав Славко95 – вихованець краківського малярського цеху, зять покійного уже тоді знаного львівського вірменського маляра П. Богуша96. Коли 14 жовтня 1615 р. його дружина в острозькому міському уряді за відсутності чоловіка надала йому доручення на продаж своєї частки батьківського дому у Львові братові, маляреві Шимонові Богушовичу, самого майстра при цьо- му згадано як “sławnego Stanisława Sławka na ten czas w Zasławiu mieszkaiącego”97. Якийсь Станіслав Славко без додаткових відомостей відно- 92 Там само. 93 Чи не єдине на українському матеріалі послідовне наголошення на ньому як окремому істотному самостійному напрямові традиції запропоновано: Gębarowicz M. Szkice z historii sztuki XVII w. (Prace wydziału filologiczno-filozoficznego Towarzystwa Naukowego w Toruniu. – T. 16. – Zesz. 3). – Toruń, 1966. – S. 84–127. 94 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 550. 95 Найдокладніші відомості про нього коротко викладено: Александрович В. Пав- ло Богуш. – С. 117, прим. 131. Пор.: його ж. Українське портретне малярство... – С. 55. 96 Про нього див.: його ж. Павло Богуш. – С. 89–126. 97 Там само. – С. 117, прим. 131. До наукового обігу за відповідним записом без викладу конкретної ситуації ім’я майстра впроваджено: Rastawecki E. Słownik malarzów polskich. – Warszawa, 1857. – T. 3. – S. 391. С. Славко засвідчений у Львові також 8 січня цього ж року, коли разом з братом дружини Яном опротестував урядове вицінення кам’я- ниці Богушовичів на вимогу Ш. Богушовича: ЦДІАЛ України. – Ф. 52. – Оп. 2. – Спр. 32. – С. 843–844. Як один зі спадкоємців зазначеного будинку він вписаний у міській податковій книзі й 1613 р.: там само. – Спр. 773. – С. 160. Згадане доручення дружини пов’язане із врегулюванням спадкових справ нащадків П. Богуша: вона продала братові припалу на неї частину батьківського дому на вулиці Вірменській у Львові. 203 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського тований у місті й 1628 р.98. Очевидно, він ідентичний і зі сталим адресатом князя, який у листах постійно фігурує лише з прізвищем. Зазначений лист є одним з небагатьох свідчень тієї епохи про сприйняття конкретних зразків малярства. Листування пропонує декілька таких прикладів, що виявляється майже винятковим для тодішньої мистецької культури99. “Dziękuje w[asz]- m[ośći] za przysłanie tych dwuch retraktów je[g]o m[ości] x[ię]dza officiała, me[g]o m[iłościwego] pana, tudziesz i pana doctora D[omi]nika. Odpuść w[asz]m[o]ść, a nie mow z Apellesem: “Ne sutor vltra crepidam”* w rzemieślie w[asz]m[ości] indicium czynię. Je[g]o m[o]ść x[ią]dz officiał z twarzy bardzo otyłąney malowany, a pan doctor ostro, alie obadwa areaj maią dobry że ieli kto zna dobrze pozna. Że w[asz]m[ość] piszesz będą gothowe poczekam ieszcze tydzień, a pośle i pieniądze i po tamte* obrazy”100. Моделями, як можна здога- дуватися, були тодішній львівський офіціал, ксьондз Томаш Піравський і патрицій Павло Домінік Гепнер101, очевидно, – львівський “приятель” кня- зя, доктор медицини102. Замовник виявив властиву йому, як видно з цього та 98 Александрович В. Павло Богуш. – С. 117, прим. 131. 99 З-поза кола мистецьких клопотів князя О. Заславського з цього приводу можна навести лише декілька поодиноких прикладів. До них належить насамперед знаний – до літератури його впроваджено ще 1931 р. – факт сприйняття люблінського посмерт- ного портрета князя Яна Кароля Корецького (1633): Riabinin J. Murarze, rzeźbiarze, malarze lubelscy w pierwszej połowie XVII w. // Biuletyn naukowy, wydawany przez Zakład Architektury i Historii Sztuki Politechniki Warszawskiej. – 1931. – Nr 1. – S. 80. Проте, як виявилося, запис потрактовано зовсім “вільно”: Александрович В. Люблінський посмер- тний портрет князя Кароля (Яна Кароля) Корецького з 1633 року. Унікальний епізод з історії українського портретного малярства XVII століття // Ukraina: teksty i konteksty. Księga Jubileuszowa dedykowana profesorowi Stefanowi Kozakowi w siedemdziesiątą rocznicę urodzin. – Warszawa, 2007. – S. 151–162. Можна навести також відбирання най- вдалішого з-поміж декількох портретів померлого наприкінці 1647 р. брацлавського воєводи Олександра Домініка Казановського, що їх з пам’яті мав виконати львівський маляр Іван Городецький. Осілий у Львові його колега французького походження Ян Дзіані (Жан Крезваллє), теж знайомий з покійним, повинен був вибрати “найподібніший” для використання під час похорону: його ж. Українське портретне малярство… – С. 57. Найяскравіший з епохи приклад винятково прискіпливої уваги портретованого до сво- го зображення зберегла історія про те, як переймався шляхтич Порадовський (мабуть, з-поміж клієнтури коронного хорунжого Олександра Конєцпольського), чи “potrafił podług komplekcyi” бродівський маляр Федір, виконуючи його портрет, призначений у подарунок сестрі, що мешкала в околицях Язлівця на Поділлі (1659): його ж. Маляр- ський осередок у Бродах // Дзвін. – 1990. – № 3. – С. 116. * Нехай швець не судить вище чобота (латин.). Доказ (латин.). Дві останні літери у слові виправлено. * Далі закреслено: pieniądze. 100 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 27. Без докладнішого викладу ситуації документ зацитовано: Александрович В. Павло Богуш. – С. 117, прим. 131. 101 Без докладнішої аргументації ідентифікацію моделей використано: його ж. Українське портретне малярство… – С. 55. 102 Князь немало хворів й нерідко вдавався до львівських лікарів, про що писав у попередньому листі з того ж дня: “iż często nawiedza P[an] Bog złem zdrowiem recurs 204 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ інших листів (див. далі), прискіпливість при сприйнятті подібності. При- вертає увагу сама поява зазначених портретів в одній із княжих резиденцій. На тлі цілковитої відсутності подібних оригінальних зразків вона сприй- мається важливим свідченням про поширення портретного малярства у сере- довищі не лише тогочасних еліт, а й скромнішого за становищем прошарку суспільства. Заслуговує наголошення й “приятельський” тон листа з відси- ланням до гуманістичної традиції у згадці про Апеллеса, – це змальовує радше не зовсім сподіваний, відповідно до звичних досі уявлень, стосунок князя до зайнятого при його дворі майстра. У прикінцевій частині тексту вміщено очевидний натяк й на інші домовлені роботи. Лист до сестри з Ярослава від 7 грудня того ж року зберіг рідкісний переказ поширеної практики взаємного обміну портретами й, можливо, – іншими картинами: “Obrazy posłał bym zaraz, ale xiądz bakalarz odiechał wczora do Ostroga, a u niego tem regestrzyk, ktorycheś w[asz]m[ość] kazała przysłać sobie alie zaraz wyprawie the wszystkie do w[asz]m[ości] moj m[ościwej] paniey. Proste daj mi się w[asz]m[ość], moia droga pani siostro, wymalować i pana proś w[asz]m[ość], a ia też wyobrażenie swoie poślie w[asz]m[ości], przynamniej zeydzie straszyć dzieci kiedy się będą napierały cze[g]o”103. Образи “з реєстри- ку”, правдоподібно, слід сприймати якимись картинами, що їх сестра хотіла випозичити. Оскільки перелік знаходився у “бакалавра”, можливо, йшлося не про картини з ярославської резиденції, а якісь інші, що їх слід було відібра- ти з-поміж більшого числа. Окрім резиденції, це, вірогідно, могли бути та- кож картини з ярославської єзуїтської колегії. Особливий інтерес здатне викликати прохання “дати відмалюватися” разом з чоловіком – рідкісний переказ стосованої за відповідних обставин тогочасної термінології. Зовсім винятковою є ремарка стосовно “способу використання” портрета, який князь пропонував “взамін”: “przynamniej zeydzie straszyć dzieci kiedy się będą napierały cze[g]o”. Лаконічно описаний тут обмін портретами виявляється важливим доповненням до знаної практики аристократичного середовища, найранішим джерельним свідченням про яку є згадка в листі коронного гетьма- на й канцлера Яна Замойського до віленського воєводи, князя Миколая Криш- тофа Радивила про призначені для нього портрети князів Януша та Костянти- на Острозьких, які мав намалювати не названий замойський маляр (1593)104. nigdzie tilko do Lwowa iako do Padwie polskiej, gdzie tak wiele Galenów, Hipokratesów, Dyaskorydów”. Див.: APKW AS. – Rkps 75 II. – S. 26. Пор., відповідно, фрагмент з листа до батька від 11 січня 1626 р.: “teraz musze się kazać wieść do Lwowa, abym dostateczną swą raczył radę czego sie o zdrowiu moie spodziewać”. Див.: Іbidem. – Rkps 75 IV. – S. 159. 103 Ibidem. – Rkps 75 I. – S. 95. До наукового обігу частково впроваджено: Алексан- дрович В. С. Образотворче і декоративно-ужиткове мистецтво // Історія української куль- тури. – Т. 2. – С. 677. Пор.: його ж. Українське портретне малярство… – С. 55. 104 Archiwum domu Radziwiłłów (Listy ks. M. K. Radziwiłła – Jana Zamojskiego – Lwa Sapiehy) (Wydawnictwa Komisyi Historycznej Akademii Umiejętności w Krakowie. – T. 27: Scriptores Rerum Polonicarum, t. 8). – Kraków, 1885. – S. 128. 205 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського Зайнятий у зазначений час при заславському дворі осілий у Львові С. Славко – не єдиний львівський майстер, до послуг якого вдавався князь. 8 грудня 1616 р. із Заслава скеровано листа до іншого: “Moj łaskawy p[anie] Szwankowsky, z[…]. Obras niebosczyka x[iędza] Marcina posyłam w[asz]m[ości] nazad, prosząc abyś go w[asz]m[ość] poprawił, bo nie iest na twarzy bynamniey podobny tiskis (?) w brzuchu, posyłam w[asz]m[ości] i pieniądze za nie[g]o złot[ych] osm”105. Адресат – один з двох чинних тоді у Львові братів Шванков- ських, Ян або Данієль (сини знаного ініціатора створення наприкінці XVI ст. львівського цеху малярів-католиків Яна Шванковського-старшого)106. Пока- зово, що цього разу замовник навіть повернув портрет, домагаючись ви- правлень, оскільки, на його думку, модель не подібна на обличчі й вдалася лише “черевом”. Текст зберіг також одну з нечисленних для того часу вка- зівок на ціну: маляреві належалося за роботу 8 золотих, що відповідає звич- ному виціненню подібних робіт, знаному насамперед за львівськими дже- релами107. Серед листування віднайшлося також не відоме досі ім’я острозького маляра, яке виявляється істотним поповненням випадково збережених відо- мостей по мистців цього важливого осередку мистецького життя Волині відповідного часу108. Це лише реґест листа “do malarza Heliasza do Ostroga aby z farbami iakonaipredzy przybiegał” від 27 грудня 1621 р.109. Причину та- кої потреби, як і виразного поспіху, пояснюють подальші листи стосовно загибелі юного княжича Францішка: він випав з дверей недобудованої части- ни замку110 ввечері 20 грудня111. Отже, острозького маляра закликано для 105 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 56. 106 Про них див.: Александрович В. Малярське середовище Львова наприкінці XVI століття й утворення цеху малярів-католиків // Львів: місто – суспільство – культура. – Львів, 2007. – Т. 6: Львів і Краків: діалог міст в історичній ретроспективі / Під ред. О. Аркуші, М. Мудрого. – С. 93. 107 Див.: його ж. Портретная живопись во Львове в последней четверти ХVI в. // Памятники культуры. Новые открытия: Ежегодник 1990. – М., 1992. – С. 237. 108 Скромні відомості про тогочасних острозьких малярів наведено: його ж. Мис- тецьке середовище Острога... – С. 63–64. 109 APKW AS. – Rkps 75 II. – S. 66. 110 Ibidem. – S. 48–50. Найдокладніший опис самого випадку: “Przyjechałem do niescześliwey oyczyzny iego, do ktorey niesłychanie rad iechał. Tamże ieszcze nie wszystek gdzie mieszkąm budynek iest zawarty y drzwi są z iedney komnaty, ktore od zięmi są tak wysokie iak nainysza kamięnica. Zaraz przyjachawszy, rzekłem że nie szedszy do tey komnaty, dla Boga, drzwi te kłutką zamknicie (bo tak zawsze bywało i nawet bez mey wiadomości ie odbili, bom ie był y zabić kazał) rzekła zaraz, bo Franciszek rad biega, strzeż Boże, żeby nie spadł. Posłała po kłodkę, rozumieli my, że się już to stało. Szliśmy do wieczerzy, po wieczerzy wstał, nie postrzegłem iako wyszedł (gdyż aby kościższa y na paznogieć, od niego nie odchodził y v stolu mu siedzieć nie kazał) niewyszło kilka pacierzy krykną albo raczey sąm że do mnie przydzie, powiadaiąc, yż dziecię tam tędy wypadło. Znaleziono dziecie moie kochane umarłe”: Ibidem. – S. 51. 111 Денну дату подає лист до ґвардіана сокальських бернардинів з проханням відпра- вити належні на річницю служби: APKW AS. – Rkps 75 II. – S. 734. Втім, усі листи з 206 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ якихось робіт, пов’язаних із похоронною церемонією. Очевидно, на той час під рукою не було ремісника, здатного їх виконати. Навряд чи йшлося про портрет – його поспішали намалювати, поки не зміняться риси зовнішності небіжчика. На таку практику виразно вказує згадана історія з люблінським посмертним портретом князя К. Корецького112. Тому, судячи з люблінської ситуації, портрета “ad vivum” це запрошення навряд чи могло стосуватися: уже минуло ніби достатньо часу для того, аби риси обличчя покійного змі- нилися113. До львівських малярів, чинних в орбіті княжих інтересів, належить та- кож згаданий Я. Дзіані. Опрацьовані досі документи фіксували майстра у місті щойно від 1625 р.114. Листування князя О. Заславського не лише відсу- нуло першу згадку про нього на два роки, а й переконує, що на той час він уже був знаним й цінованим майстром зі сталим колом замовників. 23 черв- ня 1623 р. князь писав до нього з Любліна: “Moy łaskawy panie Dziani. Masz mi w[asz]m[ość] vystawić obraz je[g]o m[o]ści pana woiewody trockiego, także y samey jey m[o]ści. Do tego proszę, abyś mi w[asz]m]ość] ieszcze obraz wymalował niebosczyka oyca Antonina, prowinciała dominikańskiego, ktorego ad vivum* retrakt iest u** Wilczka, sąsiada mego115. Do tego też piszę. Ktore rzeczy gdy w[asz]m[ość] wygotuiesz, proszę prześli mi w[asz]m[ość] za kwitem napisawszy co za to poidzie, a ia zaraz pieniądze oddam”116. Йшлося насампе- ред про портрети троцького (тракайського) воєводи Олександра Хоткевича (1560–1626) та його другої, від 1609 р., дружини Катерини, доньки знаного приводу самого трагічного випадку писані власне від наступного дня. У літературі смерть княжича відносять до 1622 р.: Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca XIV wieku. – Warszawa, 1895. – S. 605. Автор мав у своєму розпорядженні згадку про нього з 1621 р. і з наступного року – вже як про померлого. Конкретних дат текст не подає: Іbidem. – S. 603. Пор.: Dworaczek W. Genealogia. – T. 165; Яковенко Н. М. Українська шляхта... – С. 279; Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX – початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль: Історико-генеалогічне дослідження. – Львів, 2000. – С. 236. 112 Александрович В. Люблінський посмертний портрет… – С. 155. 113 Принагідно відзначимо посередню вказівку на існування якогось портрета кня- жича Францішка в позиції заславського замкового інвентарю 1622 р., яка називає “Xiążąt młodych zmarłych obrazów 5”: Його ж. Інвентарі замків у Старому й Новому Заславі… – С. 546. Як можна здогадуватися, повинно було йтися про зображення померлих на той час синів князя О. Заславського Кароля та Францішка. 114 Його ж. Західноєвропейські малярі на західноукраїнських землях наприкінці ХVI – у першій половині ХVII ст. // Збірник праць і матеріалів на пошану Лариси Іванівни Крушельницької. – Львів, 1998. – С. 316. * За життя [мальований] (латин.). ** Cлово виправлене. 115 Тобто в кам’яниці М. Вільчека у Львові, який мешкав у сусідній кам’яниці з кам’яницею Лоренцовичівською, що належала князеві О. Заславському. Див.: APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 326. 116 Ibidem. – Rkps 75 III. – S. 247. 207 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського львівського патриція грецького походження Костянтина Корнякта117. Показо- во, що князь звертається до маляра за портретами певних осіб із середови- ща еліт, не вдаючись до самих моделей. Іншу очевидну інтригу визначає причетність львівського маляра до виконання портрета литовського достой- ника і львівського зятя. У Львові зазначені портрети, природно, мали знахо- дитися у резиденції родини – знаній корняктівській кам’яниці. Чи не вказує це свідчення, що маляр мав якісь стосунки з нащадками грецького купця, і чи не мали бути замовлені портрети копіями оригіналів родинної збірки? Докладнішим за вимовою є переказ про портрет покійного провінціала до- мініканців Антоніна, оригінал якого мав М. Вільчек, львівський “сусід”. Йдеться про спорядження копії, проте, звично для того часу, саме це понят- тя не фігурує. У справі копіювання портрета провінціала домініканців князь написав і до М. Вільчека: “Moy łaskawy panie Wilczku. Pisałem do pana Dzianego żeby mi wymalował obraz nieboscyka o[i]ca Antoniego, ktorego obraz słyszą barzo piękny w[asz]m[ość] mas wymalowany. Zaczym piszę abym to mogł z laską w[asz]m[ość], aby w[asz]m[ość] tego obrazu nie bronił panu Dzianiemu ażby wybrał retrakt zadziaływać tą łaskę w[asz]m[ości] mam usilnie”118. Окрім рідкісної ситуації копіювання портрета119, привертає увагу виняткова для доступного комплексу джерел до історії тогочасної мистецької культури висока характеристика оригіналу (“barzo piękny”), як і вжите окреслення самого поняття копіювання – аби маляр “wybrał retrakt”. Я. Дзіані, очевид- но, замінив померлого на той час Шванковського120 в репрезентуванні інтере- сів князя у львівському середовищі. Втім, листування виразно показує, що замовлення могли водночас виконувати й декілька майстрів. Принаймні саме така картина постає з аналізу складу будівничих, залучених до реалізації архітектурних інтересів. Наведені матеріали зберегли й показові факти до історії ширших контактів майстрів львівського малярського осередку121. 117 Rodzina. Herbarz szlachty polskiej. – Warszawa, 1905. – T. 2. – S. 212; Dworaczek W. Genealogia. – Tabl. 166. 118 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 247. 119 Ще один такий приклад на львівському ґрунті зберегло віддавна знане, проте помилково трактоване свідчення у судовому процесі 1671 р. між львівськими малярами Матвієм Домарацьким та Павлом Вощиловичем, за яким у М. Домарацького, що на той час винаймав помешкання у кам’яниці Боїмів на Ринку, знаходився “portret jego mości pana Boima roboty Szolcowej” – очевидно, протопласта львівських Боїмів Георгія робо- ти Юзефа Шольц Вольфовича: Александрович В. Матвій Домарацький, маляр львівський і комарненський // Пам’ятки України: історія та культура. – 2005. – Ч. 1. – С. 44. 120 Я. Шванковський-молодший помер перед 17 лютого 1617 р., а його брат Данієль – між 2 жовтня 1623 та 31 січня 1624 рр.: Його ж. Малярське середовище… – С. 93, прим. 101, 102. Якщо запропонований здогад слушний, для князя працював Я. Шванковський. 121 Давніший підсумок відомостей на цю тему див.: Його ж. Зі студій над писем- ними джерелами до історії українського мистецтва. Малярі у мистецьких взаємозв’яз- ках західноукраїнських земель XVI–XVII століть // ЗНТШ. – Львів, 1998. – Т. 236: Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. – С. 516–540. 208 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ Водночас це ще й унікальні перекази до історії формування портретної галереї князя О. Заславського, що у декількох моментах конкретизують її склад. Цитований інвентар замку у Старому Заславі 1622 р. лише загально називає “Conterfetow po pas 34”, “Xiążąt młodych zmarłych obrazów 5”, “Konterfetów na tablicach 2”, “Obrazow krolewskich xiążecych 45”122. Наведе- ні листи здатні, очевидно, підказати моделі декількох з-поміж перших 34-х позицій. Найважливіше для історії української культури відкриття, яке по- стає за цими скромними у вимові свідченнями, полягає у тому, що, попри очікування на підставі звичних досі уявлень, заславська портретна галерея формувалася, виявляється, не лише з королівських портретів, зображень членів родини та осіб відповідного суспільного стану. До неї, як видно, вхо- дили зображення ширшого кола знайомих з-поміж духовенства і навіть, що на актуальному етапі уявлень про побутування тогочасної портретної іконо- графії сприймається найнесподіванішим, – львівського патриціату. Моделі цього суспільного кола у княжій резиденції мають цілком винятковий харак- тер на тлі опублікованих досі джерел про склад замкових портретних гале- рей української аристократії. Відсутність ширших переказів до теми уне- можливлює ствердження, наскільки засвідчені виразно своєрідні елементи портретних інтересів вписувалися до загального контексту епохи, а наскільки здатні виступати відображенням власних, приватних зацікавлень. Незалеж- но від цього, вони окреслюють зовсім не доступне досі дослідникам явище. Водночас вказано також декілька неприсутніх у дотеперішній літературі львівських моделей, які збагачують загальний образ малознаного процесу еволюції портретного жанру на місцевому ґрунті 1610-х – 1620-х рр.123. Обов’язки Я. Дзіані не обмежувалися портретами. 13 березня 1627 р. князь писав до нього з Дубна: “Mnie wielce łaskawy panie Ciani. Służby me oddaie w łaskie w[asz]m[ości]. Pomnie, iżem prosił w[asz]m[ość] o wymalowanie ś[więtey] Barbary, patronki moiey, także tesz y drugi obraz, któryś mi w[asz]m[ość] ukazał abyś go w[asz]m[ość] dla mnie dokończył. Proszę barzo w[asz]m[ość] abyś mi ie w[asz]m[ość] przez tego posłańca odesłać raczył, a napisał, co za nie, a ia zaraz pieniądze odesłie. Przytym też prosze abyś mi w[asz]m[ość] dla robienia na grob papieru marmurowego na wodzie przysłał farb i napisał co za nie, a ia 122 Його ж. Інвентарі замків у Старому й Новому Заславі… – С. 546, 550. 123 Про початковий етап львівського портретного малярства в останній чверті XVI ст. див.: Його ж. Портретная живопись… – С. 235–250. Портретна спадщина перших деся- тиліть XVII ст. вивчена мало. Коротко про неї див.: Його ж. Українське портретне ма- лярство… – С. 52; його ж. Образотворче і декоративно-ужиткове мистецтво. – С. 673, 675. Про тогочасні львівські портрети найдокладніше писав Мечислав Гембарович (Portret XVI–XVIII wieku we Lwowie. – Wrocław; Warszawa; Kraków, 1969. – S. 27–53), проте він зосередився насамперед на ідентифікації моделей та їхніх біографіях й мало торкався історично-мистецької проблематики, нерідко приймав за оригінали пізніші копії, а то й вочевидь сумнівні пам’ятки. Див., зокрема: Александрович В. С. Портрет- ная живопись… – С. 245–246. 209 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського zaraz w[asz]m[ości] odeszle. A prosze żeby iuż tarte byłi żeby ie tylko rospusczać. Tu także pęzli rozmaitych s szczetini proszę, bo tu ich niemam, zapłacę s podziękowaniem w[asz]m[ości], do ktorego łaski oddaie się powtore z służbami memi. Z Dubna, d[ie] 13 marty 1627. Farby maią bydz te: Indicha funt 1. Bramrot puł funta. Cinobru funtów 2. Auripigmentu funtów 2. Raisgiela funtów 2. Laki funt 1. A proszę żeby byli te farby tarte u w[asz]m[ości] żeby z aquawitą tarte byli miasto wody. Ten posłaniec poczeka tam u w[asz]m[ości], tylko proszę, żeby mieliusieńko tarte były żeby w wodzie nadwo nie padali farby. Przyszli mi też w[asz]m[ość] proszę muszli pięć złota, a pięć srebra, kilka pęzlików do farb i do tego złoto”124. Отже, Я. Дзіані, окрім портретів, виконував для князя також релігійні картини, хоча з них конкретно засвідчено лише образ святої Варва- ри. Тому є всі підстави вбачати у французькому майстрові одного з тих мистців, які більше працювали над княжими замовленнями. Як підказує цитований запис, Я. Дзіані, окрім власного фаху, водночас також торгував фарбами. Про це збереглася єдина вже посмертна згадка й у львівських до- кументах125. Лист як раннє для біографії майстра джерело підказує, що він вів таку торгівлю від початків своєї активності на львівському ґрунті. Останній з відзначених в аналізованому джерельному комплексі малярів засвідчений принагідно у листі бурмистрові і райцям Опатова, власності сина князя О. Заславського: на скаргу міщанки, вдови Барща, дружини маля- ра, він 30 червня 1626 р. наполягав, аби уряд повернув їй взяті “муніменти”126. Малярські інтереси князя О. Заславського, природно, виражалися не лише через стосунки з майстрами. У зв’язку з портретами вже йшлося про практику обміну картинами та їх спровадження. Вона, звичайно, функціо- нувала не лише в родинному колі та на рівні особистих знайомих. Конкрет- ний приклад іншого змісту зберіг датований 27 червня 1618 р. лист до зна- ного львівського купця італійського походження, контакти з яким відзначе- но уже давніше127, – А. Масарі: “Mnie wielce łask[awy] p[anie] Antoni Massary. Bądąc we Lwowie, prosyłem w[asz]m[ość] aby mi w[asz]m[ość] łaskę swoię w thym pokazać raczył, a rzeczy niektore z Venetiey przysłać mi rozkazał iakoż z łasky swey obiecałeś mi to w[asz]m[ość]. A ia pieniądze z wielką chęcią i podzię- kowaniem w[asz]m[ości] oddam. Naprzod proszę przysłać mi w[asz]m[ość] każ cudnie malowane obraz ś[więtey] Ceciliey. Zaś obraz zupelny* dzisieysze[g]o x[ię]cia weneckie[g]o w ubiorze x[iążę]cim”128 – парадний цілофігурний пор- 124 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 482–483. 125 ЦДІАЛ України. – Ф. 52. – Оп. 2. – Спр. 61. – С. 1038 (запис стосується вдови). Найдокладніше про майстра див.: Александрович В. Західноєвропейські малярі... – С. 316–317. 126 APKW AS. – Rkps 75 III. – S. 263. 127 10 жовтня 1617 р. він писав до А. Массарі у справі придбання вина: APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 313. * Далі закреслено: malow. 128 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 401. 210 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ трет дожа. Мистецькими сюжетами прохання князя не вичерпалися, й він додав ще декілька уже цілком купецьких інтересів. “Przy tym proszę każ mi w[asz]m[ość] przysłać driakwie funt a mitridatu* funt, bo się te[g]o ziela v mnie rozchodzy. Okulary prawdzywe[g]o krysztalu di montagnia proszę każ mi w[asz]m[ość] dwoie pryzsłać żeby były czyste i niemałe w okręgłości sweyo liat 40 i o liat 50. Tudzicz też wydałem we Włoszech tablice krysztalowe robione iako pułarkusza papieru krysztalowe, przez ktore littera wydatnieysza i wietsza się okazuie. Zaczym mniezsze fastidiu[m]* w ręce tablice taką, niż na nosie okulary maiąc czytaniu fastidiu[m] bywa. Proszę abyś mi w[asz]m[ość] dwie takie w Moranie rozkazał z krzsytalu morańskie[g]o żeby iedna była z ciensze[g]o, a druga z grube[g]o oprawuią to pospolicie w rogi i z rękoieścią. Robią też w Vene- tiey zegarki okrągłe że sespoł skorzane bywaią, cztery kwatera pułgodzyna, trzy kwateri i cała godzyna, a tak to w iednym miescu okrągło urobią, dogadzaiąc skłem, ze zewnątrz płaskate czynią i tak niewiele okrągłości one cztery zaimuią. Proszę w[asz]m[ość] abyś mi w[asz]m[ość] i takich parę przywieść kazał, a proszyć, aby dobrey roboty kupowano ieden z białymi balasykami, a drugi z czarnemi. Proszę każ mi też w[asz]m[ość] przysłać lagę muszkateły białey gorzkawey. Te wszystkie rzeczy z wielkym podziękowaniem będą odemnie zapłacone w[asz]m[ości] i the łaskę w[asz]m[ośći] zasługować y winien zostanę do skorey. Niemogłem pisać do w[asz]m[ości], bo p[an] doctor pretko ztąd odiachał, alem chłopcu rozkazał aby tamte malmaziie wziął od w[asz]m[ości] prosząc w[asz]m[ość] abyś w[asz]m[ość] ią w[asz]m[ość] wydał zapieczęto- wawszy”129. Тут привертають увагу рідкісні для свого часу матеріали щодо “окулярів” та відповідного забезпечення читацьких зацікавлень, як і прина- гідна вказівка на перебування князя в Італії. Інші інтереси покликаний був підтримати львівський сусід М. Барч. 13 червня 1617 р. князь писав йому: “Angielskiej ceny żeby właśnie angielska była prosze przyśli mi w[asz]m[ość] pułmisków tuzinów 6, talerzów także tuzinów”130. Водночас в іншому листі від 17 вересня того ж року він звертав- ся: “Moj drogi panie Mikołaju, proszę barzo nawiedz mię w[asz]m[ość] tu we Zwiniacy, a proszę przywiez w[asz]m[ość] co złotego dobrego łańcuszków dla dzieci. Tudzież też proszę w[asz]m[ość] żebyś mi w[asz]m[ość] rostruchan iaki przywiozł żeby była casa vislosa (?) et non dol gran prezzo4* w upominku to na weselie do je[g]o w[iel]m[ożności] p[ana] bracławskie[g]o. Wiem, że w[asz]- m[ość] potrafisz w to. A ja pieniądze odeślie przez w[asz]m[ość] zaraz od z[…]”131. Своєрідний аспект відповідного кола предметів необхідності пов’яза- ний із годинниками – очевидною княжою пристрастю. Внаслідок цього в * Зілля, здатне протидіяти отруті. Гірського (італ.). * Неприємність (латин.). 129 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 401. 130 Ibidem. – S. 251. 4* (?) і недорога (італ.). 131 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 302. 211 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського копіярії відклалися виняткові матеріали до історії годинникарства. Один з таких прикладів зберіг цитований лист до А. Массарі. Декілька з них адре- совано до Загорівського монастиря неподалік від Луцька, оскільки один з тамтешніх ченців знався на годинникарстві й умів направляти годинники. Князь писав до архімандрита, просячи “позичити”132 монаха: “Wielebny oycze archymedryto zahorowsky, służby me etc[eterae]. Masz w[asz]m[ość] w manastyrze swoim oyca, ktory zegarmistrzostwo rozumie. Proszę barzo w[asz]m[ość] aby go w[asz]m[ość] tu na kilka dni posłać raczył. Tę łaskę odsłużę w[asz]m[ości] etc[eterae]”133. Окремо 21 червня 1618 р. він звертався і до самого ченця: “Wielebny oycze, służby[…]. Pisałem do oyca archymedrity w[asz]m[ość] prosząc aby mi w[asz]m[ość] ozyczył na dni kilka i w[asz]m[ość] same[g]o proszę, abyś się w[asz]m[ość] tey pracey nie zbraniał, ktorą ja nagrodzę w[asz]m[ości], a proszę weź w[asz]m[ość] z sobą instrumenta do naprawiania zegara, ktory nie jest subtelny, ale srzedny”134. Як переконує лист від 15 липня 1622 р., певний час у Заславі навіть мешкав винайнятий годинникар: “Wielebny oicze archimandryta. Powiadał mi ociec Kitaiczycz, iż tam iest zigarmistrz, ktory się u mnie był naiął w Zasławiu, ktory iż tam podobno zaszedł dla roboty. Posyłam tedy do w[asz]m[ości] zegarek, abyś go w[asz]m[ość] mu oddał, ktory aby naprawił, a jako naiprędzey, a z tego zygarka minuta wypadła, tilko o to proszę, aby go nie zepsował. A ieżeliby nie mogł go naprawić, tedy żeby go nie poruszał aby go gorzey nie zepsował”135. Годинникові механізми не відзначалися, однак, надійністю й псувалися постійно. 11 березня 1626 р. князь писав до свого урядовця Квятковського: “jeżeli mi naprawił zegarek ktory zegarmistrz, albo ten, co z Auszpurku nowy, albo zaś drugi iaki, przywieź mi do Poloney”136. Водночас вказано і на два значних європейських центри виробництва годинників: до відзначеної у кореспонденції з А. Массарі Вене- ції долучено ще Ауґсбурґ. Годинникарські клопоти виявляються сталою те- мою листування й відображають один з малознаних аспектів тогочасної повсякденної культури. Окремою темою виступають книжкові інтереси князя. Найдавніший з таких листів, правда, без конкретних відомостей, адресовано, судячи зі звер- тання, до знаного замойського книгаря Йогана Поліціуса137: “Moy łask[awy] 132 Така практика позичання існувала в ремісничому середовищі – до неї привер- нув увагу випадок, зафіксований в міських актах Бродів 1659 р., коли згаданий маляр Федір позичив “хлопця” від сідляра: Александрович В. Малярський осередок… – С. 116. 133 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 390. До наукового обігу впроваджено: Александро- вич В. Образотворче і декоративно-ужитове мистецтво. – С. 699. 134 APKW AS. – Rkps 75 I. – S. 390–391. 135 Ibidem. – Rkps 75 II. – S. 474. Згаданий “отець Китайчич” – знаний волинський церковний діяч Афанасій Китайчич, який наприкінці життя виїхав до Московської держа- ви. Про нього див.: Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. – С. 95. 136 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 196. 137 Про нього див.: Robotycka B. Policjusz (Politianus) Jan // Polski Słownik Biograficzny. – Wrocław etc., 1982. – T. 27/2. – Zesz. 113. – S. 304–305. 212 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ p[anie] Policiusie. Prosyłem w[asz]m[ości] o niektóre rzeczy i regestryk dałem w[asz]m[ości]. Piszę i teraz abym doznał w tym łasky w[asz]m[ości] ażeby, mi w[asz]m[ość] przysłał tu za tą okazyią. Jeżeli w[asz]m[ość] nie mogł dostać wszystkych xiąg, tedy tych, ktorycheś w[asz]m[ość] dostał, proszę przysły mi w[asz]m[ość]”138. Листування наводить також приклад випозичання книг. Він стосується добромильського видання “Хроніки” Яна Длуґоша 1615 р.139. Відповідне прохання 22 грудня 1621 р. скероване до ґвардіана монастиря францисканців у Межирічі: “Dla zabawy też mey przysli mi m[o]ś[ć] proszę z biblioteki Długosza wszystkiego, ktory u mnie y pierwiey za żywota niebosczy- kowskie[g]o bywał”140. Відкликання до покійного князя Я. Острозького підка- зує, що йшлося, вірогідно, не про примірник межиріцької монастирської бібліотеки, а, очевидно, книгу покійного на той час князя, яка перейшла до Межиріцького монастиря. Показово, що князь О. Заславський не мав влас- ного примірника і, як видно, неодноразово випозичав книгу, хоча видання вийшло в друкарні Яна Щенсного Гербурта, одруженого з його сестрою Єлизаветою, на замовлення Й. Поліціуса, з яким він підтримував стосунки. Ще раз князь нагадував ґвардіанові про книгу 26 грудня 1621 р., просячи про неї, подібно до попереднього листа, для “забави” задля розради після загибелі сина. Контекст підказує, що адресат мав привезти її, їдучи на похо- рон княжича: “O Długosza tego proszę wielie w[asz]m[ość] racz go w[asz]m[ość] z sobą wziąć dla mey w tym frasunku wielkim zabawy”141. На тему книжок князь мав окремі клопоти, про що свідчить лист від 2 липня 1625 р: “Moy łaskawy panie Klosowicz. Proszę barzo, przestrzeż w[asz]m[ość] tego p[ana] bibliopolę aby raczey komu inszemu do introligowania dawał ksiągi, nie temu introligatorowi. Posyłam Żywoty śś[więtych] obaczysz w[asz]m[ość], bom naznaczył, iako psuie xiągi. Jam iż napisał imię swoie na nich, muszę ich już mieć, y tak dwie księgi zepsował, bo i drugie musiał także zepsować. Tamte xięgi, ktore tam introligowano, proszę przyślej mi ie w[asz]- m[ość], a proszę kup mi tam w[asz]m[ość] Concordantias Biblioru[m] antwerp- skiego druku apud Moretu[m], ktore niedawno wyszli, inszego druku niechcę, tylko z Muretowego officium. Jeżeli też iest u v[aszmości] p[ana] bibliopoli List anonymi, pisany ad quonda[m] magnatem, prosze weź go w[asz]m[ość], zapłaci ten moy posłaniec”142. Текст вказує на конкретні замовлення (згаданого “Ли- 138 APKW AS. – Rkps 75 II. – S. 104. 139 Długosz J. Historia Polonica… – Dobromil, 1615. Подається за: Запаско Я., Ісає- вич Я. Пам’ятки книжкового мистецтва: Каталог стародруків, виданих на Україні. – Львів, 1981. – Кн. перша: 1574–1700. – С. 101. 140 APKW AS. – Rkps 75 II. – S. 52. 141 Ibidem. – S. 65. 142 APKW AS. – Rkps 75 IV. – S. 44. Кореспондент до книг звично теж мав ще й “додаткові обов’язки”, про що свідчить продовження наведеного листа: “Powiadano mi, że tam w ktoregoś w lochu soboli 12 par diwnie cudnych, ieżeli ich w[asz]m[ość] widział, proszę oznaymiy mi w[asz]m[ość], bo tak powiadano, iż za 12 par 3000 zł[otych] sam dał, nie wiem co to tam takiego”: Ibidem. – Passim. 213 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського ста” ідентифікувати не вдалося) й наголошує на смаках князя – він дома- гається видання неодмінно зі знаної антверпенської друкарні Бальтазара Моретуса. Заслуговує уваги й вказівка на власноручний екслібрис, як і ви- конання його ще перед оправленням. Описуючи окремі сторони мистецьких та навколомистецьких інтересів князя О. Заславського, його листування 1616–1628 рр. пропонує, поряд із назагал звичними, й виняткові відомості про мистецьке життя як при дворі одного з впливових волинських магнатів першої третини XVII ст., так і в колі його інтересів, контактів у професійному середовищі, мистецькій куль- турі українських земель загалом. З огляду на поточний і приватний харак- тер, ці перекази здебільшого стосуються тих сторін мистецького процесу, що рідко опинялися у полі уваги головного фонду джерел до історії відпо- відного часу. Тому комплекс кореспонденції князя О. Заславського зберіг немало унікальних фактів, здатних істотно розширити вироблені досі уяв- лення про окремі аспекти мистецького життя в Україні на одному з важли- вих етапів його історичної еволюції, а навіть вказати поодинокі не заува- жені досі його сторони. Ці факти істотно розширюють не лише конкретику уявлень з ряду менше знаних виявів мистецької культури, а й сприйняття тих сторін її ширшого контексту, які мало привертали увагу дослідників або ж взагалі перебували поза їхньою увагою. Водночас проаналізовані матеріали дають вимовний приклад того, на- скільки важливі відомості до історії мистецької традиції усе ще залишають- ся поза увагою дослідників. За очевидного обмеження фонду впровадже- них до наукового обігу документальних свідчень й актуальної відсутності у надто скромно розбудованих наукових колах виразнішого інтересу до дже- рельного аспекту студій над історією мистецької культури розглянуті листи пропонують комплекс виняткових свідчень до мистецького процесу в середо- вищі княжих еліт Волині. Наведені факти з історії будівництва, волинських контактів львівських архітекторів італійського походження, поодиноких пам’яток архітектури, склад та шляхи формування портретної галереї князя О. Заславського, зайнятість в його оточенні поодиноких львівських мистців, годинникарські та книжкові “пристрасті” або відображають зовсім не відомі сторони традиції, або ж дають змогу відтворити значно ширшу картину там, де досі випадало користуватися скупими поодинокими прикладами. Внаслі- док виразної львівської зорієнтованості мистецьких інтересів князя вони пропонують також важливі штрихи до виняткової ролі Львова як найбіль- шого для відповідного регіону мистецького й культурного осередку у тодіш- ньому мистецькому житті. Попри скромність, викладені матеріали збага- чують вимовними доповненнями впроваджений досі до наукового обігу комплекс джерел до різних аспектів історії мистецької культури одного з найактивніших періодів її творення в Україні. 214 Володимир АЛЕКСАНДРОВИЧ Володимир Александрович (Львів). Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського. У статті проаналізовано унікальні матеріали до історії мистецького життя у сере- довищі княжих еліт Волині, збережені в листах князя Олександра Заславського 1616– 1628 рр., наведено відомості до історії архітектури, скульптури, малярства, декоратив- но-ужиткового мистецтва, широкого спектру мистецьких взаємозв’язків регіону. Ключові слова: князь Олександр Заславський, Волинь, мистецтво. Владимир Александрович (Львов). Художественные заботы князя Александра Заславского. В статье проанализированы уникальные материалы по истории художественной жизни в среде княжеских элит Волыни, сохраненные в письмах князя Александра Заславского 1616–1628 гг., приведены известия по истории архитектуры, скульптуры, живописи, декоративно-прикладного искусства, широкого спектра художественных вза- имосвязей региона. Ключевые слова: князь Александр Заславский, Волынь, искусство. Volodymyr Aleksandrovych (Lviv). Art Efforts of Prince Oleksandr Zaslavsky. The article analyses unique materials on stories of the artistic environment of the princely elite in Volhynia which were preserved in the letters of Prince Oleksandr Zaslavsky from the years of 1616–1628. The author provides information on the history of architecture, sculpture, painting, arts, crafts, and a wide spectrum of artistic relations in the region. Key words: Prince Oleksandr Zaslavsky, Volhynia, art.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40914
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0011
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-27T19:26:50Z
publishDate	2010
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	Александрович, В. 2013-01-29T19:35:22Z 2013-01-29T19:35:22Z 2010 Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського / В. Александрович // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 169-214. — Бібліогр.: 142 назв. — укр. XXXX-0011 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40914 У статті проаналізовано унікальні матеріали до історії мистецького життя у середовищі княжих еліт Волині, збережені в листах князя Олександра Заславського 1616–1628 рр., наведено відомості до історії архітектури, скульптури, малярства, декоративно-ужиткового мистецтва, широкого спектру мистецьких взаємозв’язків регіону. В статье проанализированы уникальные материалы по истории художественной жизни в среде княжеских элит Волыни, сохраненные в письмах князя Александра Заславского 1616–1628 гг., приведены известия по истории архитектуры, скульптуры, живописи, декоративно-прикладного искусства, широкого спектра художественных взаимосвязей региона. The article analyses unique materials on stories of the artistic environment of the princely elite in Volhynia which were preserved in the letters of Prince Oleksandr Zaslavsky from the years of 1616–1628. The author provides information on the history of architecture, sculpture, painting, arts, crafts, and a wide spectrum of artistic relations in the region. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Український археографічний щорічник Історичні статті Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського Художественные заботы князя Александра Заславского Art Efforts of Prince Oleksandr Zaslavsky Article published earlier
spellingShingle	Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського Александрович, В. Історичні статті
title	Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського
title_alt	Художественные заботы князя Александра Заславского Art Efforts of Prince Oleksandr Zaslavsky
title_full	Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського
title_fullStr	Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського
title_full_unstemmed	Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського
title_short	Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського
title_sort	мистецькі клопоти князя олександра заславського
topic	Історичні статті
topic_facet	Історичні статті
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40914
work_keys_str_mv	AT aleksandrovičv mistecʹkíklopotiknâzâoleksandrazaslavsʹkogo AT aleksandrovičv hudožestvennyezabotyknâzâaleksandrazaslavskogo AT aleksandrovičv arteffortsofprinceoleksandrzaslavsky

Мистецькі клопоти князя Олександра Заславського

Institution

Similar Items