Cover Image

Створення Української установи довіри в Німецькій імперії: політика урядових кіл Німеччини та українська політична еміграція (1938–1945)

У публікації розглядається роль урядових кіл Німеччини у створенні Української установи довіри в Німецькій імперії та позиція української еміграції. В публикации рассматривается роль правительственных кругов Германии в создании Украинского учреждения доверия в Немецкой империи и позиция украинской э...

Full description

Saved in:
Bibliographic Details
Published in:Український археографічний щорічник
Date:2010
Main Author: Бурім, Д.
Format: Article
Language:Ukrainian
Published: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2010
Subjects:
Публікації джерел
Online Access:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40929
Tags: Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:Створення Української установи довіри в Німецькій імперії: політика урядових кіл Німеччини та українська політична еміграція (1938–1945) / Д. Бурім // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 591-618. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1859973740258918400
author Бурім, Д.
author_facet Бурім, Д.
citation_txt Створення Української установи довіри в Німецькій імперії: політика урядових кіл Німеччини та українська політична еміграція (1938–1945) / Д. Бурім // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 591-618. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.
collection DSpace DC
container_title Український археографічний щорічник
description У публікації розглядається роль урядових кіл Німеччини у створенні Української установи довіри в Німецькій імперії та позиція української еміграції. В публикации рассматривается роль правительственных кругов Германии в создании Украинского учреждения доверия в Немецкой империи и позиция украинской эмиграции. A role of the German Governmental circles in a creation of the Ukrainian Trust institution in German Empire and a position of the Ukrainian émigrés are analyzed in the article.
first_indexed 2025-12-07T16:22:11Z
format Article
fulltext 591 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... Дмитро БУРІМ (Київ) СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ УСТАНОВИ ДОВІРИ В НІМЕЦЬКІЙ ІМПЕРІЇ: ПОЛІТИКА УРЯДОВИХ КІЛ НІМЕЧЧИНИ ТА УКРАЇНСЬКА ПОЛІТИЧНА ЕМІГРАЦІЯ (1938–1945) Українська установа довіри в Німецькій імперії1 розпочала свою діяльність 1 грудня 1938 р. та діяла до падіння Третього рейху – до весни 1945 р. Про створення установи довіри повідомила Українська пресова служ- ба в Берліні: “З днем 1-го грудня біжучого року розпочав свої чинності «Комі- саріат для українських справ в Німецькій державі» («Ukrainische Vertrauens- stelle im Dritten Reiche»). Приміщення Комісаріату є: Berlin W 30, Bayerischer Platz 32 (тел. 262518). На чолі Комісаріату стоїть доктор Микола Сушко”3. Установа довіри мала завдання “заступати інтереси бездержавних україн- ців, що мешкають у німецькій державі, влекшувати зносини українців з дер- жавними урядами, спрямовувати куди слід старання в таких справах як паспорти, дозволи на побут, дозволи на працю та порадою бути помічним кожному українцеві в його персональних справах”4. Історія Української установи довіри в Німеччині дотепер не була об’єк- том спеціального дослідження. Щоправда, деякі автори, вивчаючи суміжні проблеми, торкались у своїх роботах певних питань історії заснування та діяльності цієї установи5. 1 Офіційна назва установи німецькою мовою: “Ukrainische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche”. У статті використовується назва “Українська установа довіри в Німецькій імперії” (у літературі можна зустріти: “Українська установа довір’я”, “Украї- нське бюро довіри”, “Українська служба довіри”, “Комісаріат для українських справ у Німецькій державі”). 2 Бюро Української установи довіри в Берліні з 20 жовтня 1941 р. знаходилось за адресою: Berlin SO 36, Marianenplatz 14. 3 Оснування Комісаріату для українських справ у Німецькій державі // Україн- ська пресова служба. Українське видання. Заступництво на Німеччину. – Берлін, 1938. – Ч. 16/38. – 12 грудня. Див. також: ЦДАВО України. – Ф. 4465. – Оп. 1. – Спр. 126. – Арк. 38. 4 Там само. Див. також: Ukrainischer Pressedienst in Deutschland. – 1938. – Nr. 16/38; Діло. – 1938. – Ч. 280 (15.081). – 16 грудня. 5 Кентій А. В. Нариси історії Організації українських націоналістів (1929–1941 рр.). – К., 1998. – 200 с.; Косик В. Україна і Німеччина у другій світовій війні. – Париж; Нью- Йорк; Львів, 1993. – 659 с.; Кривець Н. В. Українсько-німецькі відносини: політика, 592 Дмитро БУРІМ У публікації здійснено спробу розглянути роль німецьких урядових кіл у створенні Української установи довіри у Німеччині та позицію україн- ської політичної еміграції. По Першій світовій війні на території Німеччини в таборах військово- полонених (Раштат, Вецляр, Зальцведель) перебувало – за різними оцінка- ми – близько 100000 українців, переважна більшість з яких повернулася в Україну6. У 1920-ті – 1930-ті рр. після поразки українських визвольних зма- гань (1917–1921), за підрахунками сучасних українських дослідників, у Німеччині проживало приблизно 15.000 українців (крім того, тимчасова еко- номічна еміграція з Західної України)7 . Чисельність української еміграції суттєво збільшилась внаслідок окупації Угорщиною Карпатської України та викликаної нею нової хвилі емігрантів-українців до Третього рейху8. З вибухом Другої світової війни в 1939 р. почалась масова еміграція українців на Захід, спершу до окупованої німцями Польщі, а з Польщі – до Німеч- дипломатія, економіка. 1918–1933. – К., 2008. – 322 с.; Кучерук О. С. Рико Ярий – загад- ка ОУН. – Львів, 2005. – 212 с.; Українці в Берліні (1918–1945): Пропам’ятний збірник доповідей і спогадів з життя і діяльності українців у Берліні з нагоди З’їзду 5-го вересня 1981 року в Шератон готелі в Торонто, Канада / Ред. В. Верига. – Торонто, 1996. – 256 с.; Пропам’ятна книга Данціґерів. Історичні нариси та спомини колишніх студентів Політехніки Вільного Міста Данціґу. 1921–1945. – Філадельфія; Торонто; Нью-Йорк, 1979. – 218 с.; Яріш В. Українська Установа Довір’я в Німеччині. Офіційно: Ukrainische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche // Українці в Берліні (1918–1945): Пропам’ятний збірник... – С. 184–187; Романишин П. Історія української еміграції та українська католицька церква в Німеччині // Там само. – С. 208–225; Скиба Р. Українське Національне Об’єднання (УНО) в Німеччині. До ґенези постання УНО // Там само. – С. 177–183; Каменецький І. Українське питання в німецькій зовнішній політиці між двома світовими війнами // Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С. 851–882; Євген Коновалець та його доба. – 1020 с.; Кубійович В. Мемуари. Роздуми. Вибрані листи / Упор. О. Шаблій. – Париж; Львів, 2000. – Т. ІІ. – 1024 с.; його ж. Українці в Генеральній Губернії. 1939–1941. Історія Українського Центрального Комітету. – Чикаго, 1975. – 664 с.; Енциклопедія українознавства: У 10 т. / Гол. ред. В. Кубійович. – Париж; Нью-Йорк, 1954–1989; Dodenhoeft, Bettina Laßt mich nach Rußland heim: russische Emigranten in Deutschland von 1918 bis 1945. – Frankfurt am Main; Berlin; Bern; New York; Paris; Wien, 1993. – 338 s. 6 Срібняк І. В. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914–1920 рр.). – К., 1999. – 296 с.; Трощинський В. П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як істо- ричне і соціально-політичне явище. – К., 1994. – 260 с.; Трощинський В. П., Шевчен- ко А. А. Українці в світі. – К., 1999. – 352 с. 7 Трощинський В. П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі...; Трощин- ський В. П., Шевченко А. А. Українці в світі. 8 Карпатська Україна в боротьбі: Збірник. – Відень, 1939. – 234 с.; Kotowski Albert S. “Ukrainisches Piemont”? Die Karpatenukraine am Vorabend des Zweiten Weltkrieges // Jahrbücher für Geschichte Osteuropas. – 2001. – H. 1. – S. 67–95; Zlepko Dmytro. Die Ent- stehung der polnisch-ungarischen Grenze (Oktober 1938 bis 15. März 1939). Vergangen- heitsbewältigung oder Großmachtpolitik in Ostmitteleuropa. – München, 1980. – 207 S. 593 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... чини9. Українська еміграція до Німеччини знову посилилася по окупації німцями Франції та Бельгії, де у міжвоєнний період жили та працювали емігранти з України. Найбільший наплив українців до Німеччини почався після того, як у 1941–1942 рр. німецька армія окупувала українські землі, які знаходились у складі СРСР. За статистикою Української установи довіри в Берліні, в 1943 р. лише із Західної України на праці в Німеччині було 800000 молодих людей. Ця статистика не охоплює великої маси робітників, приве- зених зі східноукраїнських земель10. О. д-р Петро Вергун, голова Греко-католицької церкви в Німеччині пе- ріоду Другої світової війни, у своєму “Життєписі”, написаному в 1956 р., зазначав, що було “разом усіх один і пів (1,5) мільйона лишень українців- католиків в Німеччині”11. Голова Української установи довіри д-р Микола Сушко писав: “Лишень у границях Німеччини, включно з Австрією та Чехословаччиною, за виклю- ченням Польщі, принайменше 2 мільйони українців жили в 1944 році”12. Українська Енциклопедія українознавства подає, що після закінчення Дру- гої світової війни в Німеччині було 2–3 мільйони українців. У самому Берліні в тому часі жило приблизно 25000 українців13. Інформація щодо кількості українців в імперії напередодні та в роки Другої світової війни важлива для нас передусім з огляду на те, що ми можемо оцінити обсяг роботи Української установи довіри у Німеччині. Питання організації установ, які б контролювали та регламентували життя та діяльність емігрантів у рейху, виникло ще в середині 1930-х рр.14. Утворення установ довіри – Російської, Кавказької та Української – для без- державних емігрантів, які перебували на території Німеччини, однак не були підданими імперії, доцільно розглядати у загальному руслі уніфікаційних 9 Книш З. Перед походом на Схід: Спогади й матеріали до діяння Організації Українських націоналістів у 1939–1941 роках. – Торонто, 1958. – І част. – 188 с.; ІІ част. – 192 с.; Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії. 1939–1941. Історія Українського Центрального Комітету. – 664 с.; Паньківський К. Від держави до Комітету. – Нью-Йорк; Торонто, 1957. – 160 с.; його ж. Від Комітету до Державного центру (1944–1948). – Нью-Йорк; Торонто, 1968. – 288 с.; його ж. Роки німецької окупації (1941–1944). – Нью-Йорк; Торонто, 1965. – 480 с. 10 Романишин П. Історія української еміграції... – С. 212. 11 Wehrhun Peter. “Curriculum Vitae” – Lebenslauf (Abschrift). Geschrieben am 1956 in U.D.S.S.R. und geschikt am Abt Emmanuel N. Neufelder nach Niederalteich in Bauern. – S. 5–6. (Original beglaubigt mit dem Siegel). Цит. за: Романишин П. Історія української еміграції... – С. 208–225. 12 Dr. N. Suschko: “Die Ukrainer in Deutschland während des 2. Weltkrieges” – Augsburg, 1979. Цит. за: Романишин П. Історія української еміграції... – С. 212. 13 Енциклопедія українознавства. – С. 634–635. Див. також: Романишин П. Історія української еміграції... – С. 212. 14 Ці процеси доцільно розглядати в рамках втілення у життя загальної політичної концепції – “Gleichschaltung” – підпорядкування всіх сфер життя Німеччини інтересам націонал-соціалістичного режиму. 594 Дмитро БУРІМ процесів, які відбувалися в Німеччині після приходу до влади НСДАП у 1933 р. Ці установи призначалися перш за все для виконання контрольно- адміністративних функцій, реєстрації, прямого та непрямого поліцейського нагляду та регулювання життя й діяльності безпідданих в імперії. Питання контролю за емігрантами набуло більш конкретного змісту напередодні Другої світової війни. Еміграційне законодавство уточнювалось й протягом воєнних років. З літа 1936 р. розпочала діяльність Російська установа довіри15. Тоді було зліквідовано стару приватну Російську установу довіри та засновано державну інституцію Російської установи довіри, яку очолив колишній ге- нерал російської армії Василь Біскупський16. 1 вересня 1938 р. існуюче до того часу грузинське консультаційне бюро в Берліні (Georgische Beratungsstelle, Berlin, Keitstraße 19/20) було пере- творено на Кавказьку установу довіри17. Керівником Установи був затвердже- ний д-р Володимир Ахметелі, колишній грузинський посол в Берліні18. Через комплекс об’єктивних та суб’єктивних факторів німецькі урядові структури лише влітку–восени 1938 р. безпосередньо почали організацію Української установи довіри. Щодо керівника установи, то ситуація довгий час залишалася остаточно не з’ясованою. Як найбільш вірогідний кандидат на цю посаду німецькою стороною розглядався д-р Микола Сушко. До компетенції Української установи довіри у Німеччині належали не всі українці, що перебували на території Третього рейху. Українськими емі- грантами вважалися лише ті українці, які прибули до Німеччини до 22 черв- ня 1941 р., тобто до початку війни проти Радянського Союзу. Вони мали зареєструватися в Українській установі довіри та могли користуватися по- слугами цієї установи. Щодо цілей та призначення установи, то, за положенням від грудня 1938 р., в Українській установі довіри мали реєструватися всі українці, які перебували на теренах імперії. Український емігрант тієї доби Василь Яріш так харак- теризував Українську установу довіри в Німеччині: “На перший погляд ви- глядало, що ця інституція була українська, бо лише українці в ній працюва- ли, але, в суті речі, це була установа, яку заснував, фінансував і контролю- 15 Детально див.: Dodenhoeft, Bettina Laßt mich nach Rußland heim: russische Emigranten in Deutschland... (2. 3. Die russische Vertrauensstelle. – S. 36–55). 16 Біскупський Василь, народився 1879 р. у Санкт-Петербурзі. Генерал російської армії. В еміграції у Німеччині. Перебував у доволі близьких особистих стосунках з ко- лишнім гетьманом генералом П. Скоропадським. Належав до групи правих монархістів у Мюнхені, яка на початку 1920-х рр. активно співпрацювала з націонал-соціалістами. (Werner Günter. Die Geschichte der russisch-orthodoxen Kirche in Deutschland in den Jahren 1920–1950. – Sigmaringen, 1982. – S. 11. Цит. за: Dodenhoeft, Bettina Laßt mich nach Rußland heim: russische Emigranten in Deutschland... – S. 45). 17 Bundesarchiv Berlin. – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). – Nr. 3061 (Звіт Таємної державної поліції за 1938 р.). – Bl. 231. 18 Ibidem. – Nr. 3060 (Звіт Таємної державної поліції за 1938 рік). – Bl. 116. 595 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... вав німецький уряд... Основним завданням У.У.Д. (Української установт дові- ри. – Д. Б.) було ведення точного обліку українців, які перебували в Німеч- чині в характері цивільних робітників”19. Щодо компетенції та того кола питань, якими займалася Українська уста- нова довіри в Німеччині, то важливу інформацію подає нам у своїх спогадах “Українська Установа Довір’я в Німеччині. Офіційно: Ukrainische Vertrauens- stelle im Deutschen Reiche” свідок тогочасних подій Василь Яріш: “Основ- ним завданням У.У.Д. було ведення точного обліку українців, які перебува- ли в Німеччині в характері цивільних робітників. У зв’язку з тим, кожний українець чи українка, що працювали в Німеччині, повинні зголоситися та постаратися про виказку від Української Установи Довір’я. Ця виказка (по- свідчення. – Д. Б.) була визнана офіційним особистим документом даної особи. Для одержання виказки У.УД. треба було виповнити відповідний формуляр, відповісти на запити, поставлені в ньому, і власноручно підписа- ти цей формуляр. До виповненого й підписаного формуляра треба було залу- чити дві завірені і підписані фотографії апліката і все це передати або пере- слати до бюро У.У.Д. Виказка Української Установи Довір’я була зеленої краски, подавала ім’я й прізвище, особисті дані і знімок власника. Ці інфор- мації були завірені печаткою У.У.Д. і підписом урядовця. Виказка У.У.Д. була визнана урядовими чинниками, наприклад: Урядом Праці, Прохарчування тощо. Бувало, що виказки У.У.Д. захищали наших робітників перед сваво- лею німецьких працедавців”20. І далі: “Українська Установа Довір’я мала також право видавати виказки полоненим воякам-українцям, коли переводже- но їх у стан цивільних робітників. Це торкалося виключно українців з польської армії, але до українських полонених із сов’єтської армії Україн- ська Установа Довір’я не мала жадного доступу (Українські робітники, при- везені із східноукраїнських земель на примусові роботи до Німеччини, пере- бували в спеціальних таборах та їхніми долями займалися інші відомства Німеччини)”21. Дві найбільші українські громадські організації емігрантів – монархіст- сько-гетьманська Українська громада та націоналістичне Українське націо- нальне об’єднання (УНО), – які отримали від німецького уряду право на легальну діяльність в імперії, перебували у стані конкурентної боротьби за вплив на українське емігрантське середовище в Німеччині та за право бути єдиним репрезентантом української національної справи перед німецькою владою22. Напередодні та в роки Другої світової війни Українське націо- 19 Яріш В. Українська Установа Довір’я в Німеччині... – С. 184–187. 20 Там само. 21 Там само. 22 У звіті таємної державної поліції за 1938 р. повідомлялося, що в майбутньому буде дозволено існування лише двом з існуючих на той час у Німеччині українським емігрантським організаціям, а саме УНО та гетьманському руху з Громадою. Підготовчу роботу з ліквідації решти організацій вже було розпочато. (Bundesarchiv Berlin. – R 58 596 Дмитро БУРІМ нальне об’єднання стає найбільш масовою та впливовою громадсько-полі- тичною організацією українських емігрантів в імперії23. Щоправда, до кінця війни український гетьманський рух в еміграції на чолі з колишнім гетьма- ном П. Скоропадським, Українська громада в Німеччині, маючи певну постій- ну підтримку в українському емігрантському середовищі та з боку зацікавле- них німецьких державних, урядових та партійних структур – передусім мі- ністерства закордонних справ та зовнішньополітичного відомства НСДАП – продовжував активно діяти, зберігаючи певну кількість членів та симпа- тиків. У звіті Таємної державної поліції за вересень 1938 р. зазначалось, що для того, “щоб позбутися існуючих в українському емігрантському середо- вищі протиріч, в кінці вересня цього року було розпочато роботу із заснування Української установи довіри. Бюро Установи знаходиться за адресою: Berlin, Bayerischer Platz 3. Кому буде довірено керівництво Установою – ще оста- точно не вирішено. Як найбільш вірогідний кандидат розглядається д-р Микола Сушко, який працював як Kurkommissar in Bad Hall / Oberösterreich. Сушко є українцем з походження, дістав, щоправда, вже багато років тому, австрійське громадянство та є таким чином підданим імперії (Reichsdeut- scher). Він є членом НСДАП. При пануючій роздробленості в середовищі української еміграції він є одним з небагатьох кандидатів, які здатні очоли- ти установу, до того ж він є в політичному відношенні повністю незаангажо- ваний (курсив наш. – Д. Б.)”24. Reichssicherheitshauptamt (RSHA). – Nr. 3061 (Звіт Таємної державної поліції за 1938 р.). – Bl. 229). 23 “У 1940 році створено 15 нових філій та 130 гуртків, а число членів зросло до 13.260 осіб. В 1941 році створено Обласні Управи в таких містах: в Данцігу – на Східну і Західну Прусію; в Катовицях – на Горішній Шлеськ; в Празі – на Протекторат; в Нільвінген – для Західної Мархії та Люксембургу; в Райхенбергу – на Саксонію і Суде- ти; в Ганновері – на Ганновер, Шлезвіг-Гольштайн, Ольденбург-Вестфалію, та в Бреславі – на Долішній Шлеськ. На кінець 1941 року УНО зросло до 36.042 членів, зорганізова- них у 1.200 гуртках, 61 філіях та в 7-ох Обласних Управах. Зріст членства тривав до половини січня 1942 р. За половину січня 1942 р. вписалося 3.639 нових членів... В загальному – УНО осягнуло майже 40 тисяч членів. В другій половині цього ж місяця прийшло зарядження від німецького уряду, яке зобов’язувало Головну Управу УНО не приймати в члени УНО т. зв. цивільних робітників з Генеральної Губернії. Могли бути членами УНО лише ті українці, які прибули до Німеччини до 1-го вересня 1939 року, тобто до вибуху ІІ-гої світової війни, або ті, що прибули після 1-го вересня з інших країн Європи, за виїмком Польщі. Ті клітини, що складалися з цивільних робітників, мали бути розв’язані. Це обмеження сильно відбилося на дальшому розвиткові УНО в Німеччині. Цього ж місяця (червень 1942 року) новим зарядженням урядових чинників привернено Головній Управі УНО право організаційної праці серед українців, які при- були до Німеччини перед вибухом німецько-совєтської війни, ц. є. перед 22-гим червня 1941 року”. Детально див.: Скиба Р. Українське Національне Об’єднання (УНО) в Німеч- чині. – С. 177–183 (С. 179–180). 24 Bundesarchiv Berlin. – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). – Nr. 3060 (Звіт Таємної державної поліції за 1938 рік). – Bl. 116. 597 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... У жовтні 1938 р. Таємна державна поліція повідомляла, що “протисто- яння між УНО та гетьманським рухом триває й далі. Протиріччя останнім часом загострилися через можливе в майбутньому заснування Української установи довіри, а саме тому, що обидві партії намагаються поставити на чолі цієї установи свого кандидата (курсив наш. – Д. Б.). Щодо доктора Миколи Сушка, кандидатура якого розглядалася на посаду голови Україн- ської установи довіри, останнім часом з’явилися певні сумніви. Передусім вказують на те, що М. Сушко є нібито членом УНО та підтримує дуже тісні стосунки з Організацією українських націоналістів”25. Влітку – восени 1938 р. з боку відповідних німецьких державних струк- тур – міністерства закордонних справ, Головного управління імперської безпеки, міністерства внутрішніх справ, зовнішньополітичного відомства НСДАП та ін. – активно здійснювалися заходи у справі організації Україн- ської установи довіри у Німеччині. При цьому одним з ключових питань, навколо якого точилися дискусії між головними дійовими структурами оз- наченого процесу, було питання вибору кандидата на посаду голови Украї- нської установи довіри. Питання щодо кандидатури на посаду голови Української установи до- віри у Німеччині вирішувалось головним чином представниками кількох відомств, а саме міністерства закордонних справ, зовнішньополітичного відомства НСДАП, верховного головнокомандування, міністерства пропа- ганди та Головного управління імперської безпеки. Координували та органі- зовували роботу в цій справі Головне управління імперської безпеки та, як його підрозділ, Таємна державна поліція, оскільки питання еміграційної політики й контролю над бездержавними мешканцями у Третьому рейху знаходилися у компетенції саме цих структур26. Висування, захист та підтримка або заперечення тієї чи іншої кандидатури, представника тієї чи іншої української емігрантської громадсько-політичної організації або партійно-політичного руху можна розглядати вже як наслідок ставлення у конкретний момент часу та за конкретних обставин певної провідної структу- ри імперії до того чи іншого українського партійно-політичного напрямку. Тут передусім йдеться про дві головні українські політичні сили в імперії – гетьманський та націоналістичний рухи. Так, Головне управління імперської безпеки, в тому числі й гестапо, та верховне головнокомандування разом з контррозвідкою віддавали перевагу співпраці з українськими націоналіста- ми – Організацією українських націоналістів та Українським національним 25 Ibidem. – Nr. 3060 (Звіт Таємної державної поліції за жовтень 1938 року від 8 листопада 1938 року). – Bl. 60. 26 “Головне управління імперської безпеки є відповідальним за контроль над ук- раїнськими групами в імперії” (Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ). – Ф. 13: Друковані видання. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 188–189. З листа начальника поліції безпеки та СД від 17 жовтня 1940 р. керівникові штабу зовніш- ньополітичного відомства НСДАП А. Шиккеданцу). 598 Дмитро БУРІМ об’єднанням – отже, підтримували кандидатуру від націоналістичного та- бору на посаду голови Української установи довіри. Щодо зовнішньополі- тичного відомства НСДАП, то ця структура, співпрацюючи з усіма украї- нськими національними партійно-політичними напрямками і течіями, як в еміграції, так і в краї, виділяла все ж таки більш виважений, більш передба- чуваний та більш лояльний до Німеччини український гетьмансько-монар- хістський рух на чолі з колишнім гетьманом П. Скоропадським. Треба зазна- чити, що ставлення зовнішньополітичного відомства НСДАП до української еміграції, українсько-польських стосунків, “українського питання” в СРСР та в Східній Європі взагалі в 1930-ті рр. та напередодні Другої світової війни, хоча й не виходило поза рамки загальноприйнятої стратегії здобуття “жит- тєвого простору” на Сході та німецької східної політики, однак мало свої певні відмінні риси, саме у питанні майбутнього національних регіонів СРСР та зокрема щодо України27. У німецькій історіографії існує чимала кількість досліджень, присвяче- них історії Німеччини 1933–1945 рр., автори яких доводять полікратичний характер влади у Третьому рейху, заперечуючи тим самим існування єдино- го владного центру імперії, виділяючи при цьому кілька постійно конкурую- чих між собою провідних державних структур. А саме, НСДАП та зовніш- ньополітичне відомство НСДАП; міністерство закордонних справ; верхов- не головнокомандування та абвер; Головне управління імперської безпеки; міністерство пропаганди та ін., які реально визначали магістральні шляхи розвитку всередині країни та її політику на міжнародній арені28. Спробуємо відтворити у хронологічному порядку події тих часів, захо- ди відповідних державно-політичних структур Німеччини у справі органі- зації Української установи довіри та контролю за її діяльністю, активність партійно-політичних об’єднань української еміграції. 27 Детально про позицію Альфреда Розенберга в “українському питанні” див.: Rosenberg Alfred. Der Mythos des 20. Jahrhunderts. – München, 1941; Der Zukunftsweg einer deutschen Außenpolitik. – München, 1927; Großdeutschland, Traum und Tragödie, Rosenbergs Kritik am Hitlerismus. – München, 1969; Kampf um die Macht – Blut und Ehre. Reden und Aufsätze 1931–1932. – München, 1943; Letzte Aufzeichnungen. – Göttingen, 1955; Rosenberg Alfred. Das politische Tagebuch / Hrsg. von Seraphin Gans-Günter. – Göttingen; Berlin, 1956; Jerabek Blanka. Das Schulwesen und die Schulpolitik im Reichskommissariat Ukraine (1941–1944). Im Lichte deutscher Dokumente. – München, 1991. 28 Детально див.: Dodenhoeft, Bettina Laßt mich nach Rußland heim: russische Emigranten in Deutschland... – S. 46–47; Bollmus Reinhard. Das Amt Rosenberg und seine Gegner. – Stuttgert, 1970. – S. 236; Huettenberger Peter. Nationalsotzialistische Polykratie // Geschichte und Gesellschaft. – 1976. – Nr. 2. – S. 417–442; Hillgruber Andreas. Endlich genug über Nationalsozialismus und Zweiten Weltkrieg. – Düsseldorf, 1982. – S. 28; Hildebrand Klaus. Monokratie oder Polykratie? // Nationalsozialistische Diktatur / Hrsg. von Bracher Dietrich; Funke Manfred; Jacobsen Hans-Adolf. – Bonn, 1986. – S. 73–96; Graml Germann. Wer bestimmte die Außenpolitik des Dritten Reiches? // Demokratie und Diktatur / Hrsg. von Manfred Funke u. a. – 1987. – S. 223–236; та ін. 599 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... 29 вересня 1938 р. начальник поліції безпеки звернувся листовно до зовнішньополітичного відомства НСДАП із проханням погодитися з канди- датурою д-ра М. Сушка на посаду голови Української установи довіри, оскільки д-р М. Сушко, за даними поліції, був відповідною кандидатурою на цю посаду29. 3 жовтня, відповідаючи на цей лист начальника поліції безпеки, керів- ник штабу зовнішньополітичного відомства НСДАП А. Шиккеданц висло- вив великі сумніви з приводу кандидатури д-ра М. Сушка на посаду керів- ника Української служби довіри в Німеччині, оскільки, за їхніми даними, М. Сушко перебував у тісному зв’язку з Організацією українських націо- налістів (ОУН) та був нібито родичем Романа Сушка, одного з керівників групи Коновальця у Польщі. Через що, на думку АПА НСДАП30, могли ви- никнути великі політичні ускладнення у польсько-українських питаннях31. З самого початку можна казати, так би мовити, про два табори – безпе- речно, умовно – у справі організації Української установи довіри в Німеч- чині. А саме, з одного боку, Головне управління імперської безпеки, армія, верховне головнокомандування, й, з іншого боку, міністерство закордонних справ і зовнішньополітичне відомство НСДАП. Можна говорити про наяв- ність певного протистояння військового міністерства, верховного головно- командування, яке вважало військове відомство провідним в усіх питаннях, що стосувалися східної політики Німеччини, з одного боку, та зовнішньо- політичного відомства НСДАП, що ні в якому разі не бажало поступитися своїми позиціями у сфері зовнішньої політики, зокрема на Сході Європи, при частковій підтримці міністерства закордонних справ, з другого, – про- тистояння, яке в даному випадку виявилося у принциповому розходженні позицій вищезазначених відомств у справі кандидатури на посаду голови Української установи довіри. “Обережну” позицію міністерства закордонних справ стосовно канди- датури д-ра М. Сушка та реакції на це польської сторони можна пояснити бажанням німців зберегти ті двосторонні польсько-німецькі стосунки, які існували протягом другої половини 1930-х рр., тобто після підписання польсько-німецького договору про ненапад від 26 січня 1934 р. Треба взяти до уваги і той факт, що влітку–восени 1938 р., тобто коли в черговий раз виникло та обговорювалось питання організації Української установи дові- ри та німецької політики щодо українських емігрантів в імперії в цілому й польської реакції на ці заходи, в Німеччині ще не було прийнято остаточно- го рішення стосовно Польщі (або його не хотіли розголошувати), її майбут- нього, тоді ще існували плани мирного вирішення польсько-німецьких спірних питань, розглядалась можливість залучення польської держави та 29 ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 225. 30 “Außenpolitisches Amt der Nationalsozialistischen Deutschen Arbeiterpartei”; “APA der NSDAP”; “АПА НСДАП”. У тексті використовується назва “Зовнішньополітичне відомство НСДАП” та АПА. 31 ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 225. 600 Дмитро БУРІМ її збройних сил до спільних дій на Сході Європи. Попереду була також і згода Німеччини на окупацію угорськими військами Карпатської України, проти існування якої активно виступала Польща, та на встановлення спільно- го польсько-угорського кордону (що було також узгоджено з Німеччиною)32. У листопаді 1938 р. “розходження в думках щодо того, яку особу упов- новажити до керівництва Української установи довіри, змогли подолати. Після того як Міністерство закордонних справ відізвало свої сумніви проти кандидата, якого висувало верховне головнокомандування німецьких зброй- них сил, тепер доктору М. Сушкові довірено керівництво установою”33. 12 грудня 1938 р. начальник поліції безпеки надіслав лист-відповідь на протест зовнішньополітичного відомства НСДАП у справі призначення д-ра М. Сушка на посаду керівника Української установи довіри, який зов- нішньополітичне відомство НСДАП заявило у листі від 8 грудня 1938 р.34. У листі вказувалось на те, що зовнішньополітичне відомство НСДАП про- тестувало проти призначення д-ра М. Сушка, керуючись політичними мірку- ваннями, що призначення д-ра Миколи Сушка на посаду керівника Україн- ської установи довіри означало би “політичну тотожність імперії (рейху) з українських питань з групою Ярого–Коновальця”35. Керівництво зовнішньополітичного відомства НСДАП закликало до більш обережного ставлення до Організації українських націоналістів (гру- пи Коновальця–Ярого) та співпраці з нею німецьких міністерств та відомств. Зовнішньополітичне відомство висловило свою принципову позицію: не зосереджуватись на підтримці будь-якої однієї української партійно-політич- ної сили, а співпрацювати з усіма напрямками, які можуть стати у пригоді в майбутньому з огляду на можливі військові дії на Сході36. Після проведення слідчих заходів у справі приналежності д-ра М. Суш- ка до українського націоналістичного руху та Організації українських на- ціоналістів зокрема Таємна державна поліція повідомила, що доказів сто- совно перебування д-ра Миколи Сушка в групі Ярого–Коновальця або в Організації українських націоналістів немає. Отримавши незаперечливу відповідь від польських дипломатів стосовно кандидатури д-ра М. Сушка, змінило свою позицію на позитивну щодо цієї кандидатури й міністерство закордонних справ, яке, посилаючись на можливі протести та ускладнення з боку польської сторони в разі призначення на посаду голови Української установи довіри члена ОУН, спочатку приєдналося до протесту зовніш- ньополітичного відомства НСДАП37. 32 Карпатська Україна в боротьбі...; Kotowski Albert S. “Ukrainisches Piemont”? – S. 67–95; Zlepko Dmytro. Die Entstehung der polnisch-ungarischen Grenze... 33 Bundesarchiv Berlin. – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). – Nr. 3060 (Звіт Таємної державної поліції за листопад 1938 року від 8 грудня 1938 року). – Bl. 90. 34 ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 220. 35 Там само. – Арк. 209–211. 36 Там само. 37 Там само. 601 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... 15 грудня 1938 р. керівник штабу зовнішньополітичного відомства НСДАП А. Шиккеданц у черговий раз листовно звернувся до начальника поліції безпеки з протестом проти призначення д-ра М. Сушка38. 17 грудня 1938 р. відбулася телефонна розмова між А. Шиккеданцем (зовнішньополітичне відомство НСДАП, керівник штабу А. Розенберга) та адміралом В. Канарісом (верховне головнокомандування, керівник Абверу) стосовно Української установи довіри в Берліні, під час якої адмірал В. Кана- ріс повідомив, що він не може погодитися з відмовою АПА стосовно при- значення М. Сушка, не повідомивши про це фюрера. Додав, що вся робота протягом трьох років здійснювалась зі згоди високих інстанцій. Та що він досяг згоди з цього приводу з гестапо, а також й два дні тому з міністром закордонних справ фон Ріббентропом39. Розслідування в справі приналежності (або неприналежності) д-ра М. Сушка до Організації українських націоналістів було проведено восени 1938 р. Після чого, у грудні 1938 р., вже після офіційного відкриття Україн- ської установи довіри, зовнішньополітичне відомство НСДАП ініціювало нове додаткове слідство в цій справі та виступило з пропозицією зняти д-ра М. Сушка з посади голови УУД. 21 грудня 1938 р. у рейхсляйтера Розенберга (зовнішньополітичне відом- ство НСДАП) відбулася нарада, в якій взяли участь представники верховно- го головнокомандування, зокрема Абверу, адмірал В. Канаріс, підполковник Е. Лахузен та майор Е. Штольце, в ході якої було обговорено комплекс пи- тань, пов’язаних з Українською установою довіри та призначенням голови цієї установи40. Адмірал В. Канаріс ще раз запевнив, що доктор М. Сушко не був співро- бітником групи Коновальця–Ярого або ОУН. Це встановлено точно з боку верховного головнокомандування та гестапо41. Рейхсляйтер А. Розенберг вказав на політичний бік справи та зазначив, що було би “політично вкрай помилковим спиратися тільки на одну групу емігрантів, саме на групу Коновальця–Ярого або ОУН та побороти всі інші групи...”42. На засіданні було прийнято таке рішення: “Виходячи з тієї думки, що названий д-р Микола Сушко не був і не є співробітником групи Коновальця– Ярого або ОУН, зовнішньополітичне відомство НСДАП погоджується з його призначенням при тій умові, що йому будуть надані в якості помічників по одному представнику від групи Скоропадського та групи Коновальця–Яро- го або ОУН”43. При цьому зазначалося, що Українська установа довіри є 38 Там само. – Арк. 220. 39 Там само. – Арк. 208–209. 40 Там само. – Арк. 225–227. 41 Там само. – Арк. 226. 42 Там само. 43 Там само. – Арк. 225–227. 602 Дмитро БУРІМ цілком неполітичною установою, яка служить лише для реєстрації та еко- номічного забезпечення емігрантів та є відповідальною за дотримання по- рядку серед українських емігрантів. Також було вирішено призначити по одному раднику для українського довіреного від групи П. Скоропадського та УНО44. 8 лютого 1939 р. співробітник зовнішньополітичного відомства НСДАП А. Шиккеданц у листі до начальника поліції безпеки зазначив, що його струк- тура більше не має заперечень проти призначення д-ра М. Сушка керівни- ком Української установи довіри, що було підтвердженням позиції АПА, яку це відомство висловило в листі до Таємної державної поліції від 21 грудня 1938 р.45. Д-р М. Сушко став до активної діяльності із самого початку існування Української установи довіри, хоча дискусія навколо його особи та слідство ще тривали, а остаточне затвердження відбулося лише 14 лютого 1939 р. 18 лютого 1939 р. начальник Таємної державної поліції Г. Мюллер, відпо- відаючи на лист А. Шиккеданца від 8 лютого 1939 р., повідомив, що отри- мавши лист з позитивною відповіддю від зовнішньополітичного відомства НСДАП від 8 лютого 1939 р., 14 лютого 1939 р. він остаточно затвердив д-ра М. Сушка на посаді керівника Української установи довіри та домовився з ним стосовно його діяльності та повноважень46. Координаційна та організаційна робота у справі заснування й діяльності Української установи довіри в Німеччині здійснювалась Таємною держав- ною поліцією (Гестапо) та Головним управлінням імперської безпеки (РСХА). Це було питання внутрішньої політики імперії. Інші установи та відомства – армія, міністерство закордонних справ, зовнішньополітичне відомство НСДАП, міністерство пропаганди тощо – мали свої відомчі інте- реси при вирішенні цієї справи та були запрошені до співпраці. Дискусія, що розгорнулася навколо кандидатури д-ра Миколи Сушка на посаду голови Української установи довіри в Німеччині як в українському емігрантському середовищі, так і серед представників зацікавлених відомств імперії, потребує до себе уваги. Звинувачення М. Сушка у приналежності до Організації українських націоналістів, перевірки, розслідування з ініціа- тиви та на запити керівників зовнішньополітичного відомства НСДАП та міністерства закордонних справ, з українського боку підтримувались керів- ництвом українського гетьманського руху. Слід зазначити, що в кожного були свої інтереси, свої цілі та свої “вигоди”, які в даному випадку збігалися. Однак німецька сторона постійно зберігала за собою провідну роль, роль лідера, залишаючи українську на другорядних, підпорядкованих позиціях. Гетьманці, хоча і запевняли німецьку сторону в тому, що вони погодяться на 44 Там само. – Арк. 183–186. 45 Там само. – Арк. 179. 46 Там само. – Арк. 178. 603 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... будь-яку кандидатуру на посаду керівника Української установи довіри, аби це була людина безпартійна, компетентна та авторитетна серед українців- емігрантів у Німеччині, припускаємо, все ж таки розглядали це призначен- ня д-ра М. Сушка як певну поразку в боротьбі за лідерство. Керівники центральної організації Української громади у Берліні та її філій у Празі й Відні, гетьман П. Скоропадський особисто, не могли пого- дитися з певною втратою своїх позицій в українському емігрантському се- редовищі та з тим фактом, що на посаду голови Української установи дові- ри в Німеччині було затверджено людину, що не належала до гетьманського руху. Це виявилося у бойкоті Української установи довіри з боку гетьман- ського руху; відмові співпрацювати; блокуванні заходів з реєстрації членів Української громади, що її, за вимогою німецької влади, намагалася здійснити Українська установа довіри; у багаторазових зверненнях керівників Україн- ського гетьманського руху до німецьких владних структур з проханнями встановити справедливість та забезпечити рівні права для діяльності, які були надані законом, – передусім, право репрезентувати на рівних з УНО інтереси українців у Третьому рейху. У звіті Таємної державної поліції за квітень–червень 1939 р. між іншим зазначалося, що протиріччя та взаємні звинувачення між Українським націо- нальним об’єднанням та гетьманським рухом продовжуються з не меншою гостротою. Більше того, протиріччя стали, здається, ще гострішими після утворення Української установи довіри та призначення д-ра М. Сушка голо- вою цієї установи. Гетьманський рух не бажав співпрацювати з Українською установою довіри та не дозволяв своїм членам реєструватися в ній, оскіль- ки голова Української установи довіри був, на їхню думку, членом УНО та представляв нібито лише інтереси УНО. Всі попередні спроби примирити конфліктуючі сторони можна розглядати як ті, що зазнали поразки47. Рішення про створення Української (як і Російської та Кавказької) установи довіри у Німеччині доцільно розглядати як складову частину загаль- ної політики Третього рейху стосовно емігрантів в імперії. У 1930-ті рр., особливо напередодні Другої світової війни, і пізніше, протягом воєнних років, імперським урядом та відповідними структурами Німеччини було за- тверджено низку законів та підзаконних актів, що регулювали життя та діяльність емігрантів, зокрема емігрантів-українців. Одним з ключових доку- ментів у справі емігрантів в імперії, який, до речі, збігається за часом (слід вказати, що не тільки за часом, але і за змістом та метою) з утворенням Української установи довіри в Німеччині, була постанова, затверджена на початку 1939 р. про необхідність “виведення” з емігрантських організацій (кавказьких, російських, українських тощо) тих членів, які на той момент уже отримали німецьке громадянство. Паралельно з цим “кожному німець- 47 Bundesarchiv Berlin. – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). – Nr. 3062 (Звіт Таємної державної поліції за квітень–червень 1939 р. від 3 червня 1939 р.). – Bl. 160. 604 Дмитро БУРІМ кому підданому української національності надавалась можливість вступи- ти до складу українського клубу (СУН), який об’єднував представників української меншини в Німеччині”48. У щорічному звіті Таємної державної поліції за 1938 р., між іншим, повідомлялось, що “з причин внутрішньо- та зовнішньополітичних – подіб- но до того як це було зроблено стосовно російської еміграції – було прийня- то рішення про вихід підданих рейху співвітчизників (“reichsdeutscher Volksgenossen”) з українських емігрантських організацій. Ці співвітчизни- ки збираються як представники української меншини в “Клубі Українців” (СУН)”49. З ініціативи Головного управління імперської безпеки, Таємної держав- ної поліції та міністерства внутрішніх справ було прийняте рішення вивес- ти з емігрантських організацій, які об’єднували бездержавних росіян, україн- ців та інших, підданих імперії, в тому числі емігрантів, які мають німецьке громадянство50. Це рішення німецької влади йшло в загальному руслі німець- кої політики щодо еміграції в імперії та української еміграції зокрема. Мета заходу полягала в тому, щоб провести чітку межу між особами без піддан- ства, бездержавними емігрантами та громадянами імперії й тим самим відме- жуватися від діяльності емігрантських громадсько-політичних організацій та об’єднань і поставити їх у другорядне, підпорядковане становище. Це рішення, яке йшло в загальному руслі уніфікаційних процесів в імперії, що відбувалися протягом 1930-х рр., водночас мало на меті упорядкування еміграційного життя в Німеччині напередодні Другої світової війни. Розпад Чехо-Словаччини та окупація Угорщиною Карпатської України призвели до нової хвилі української еміграції до рейху51, що викликало до- даткове навантаження на Українську установу довіри52. Постала нагальна потреба розширення структур установи та організації філій УУД в Австрії та Протектораті Богемії й Моравії. Було засновано філію Української уста- нови довіри у Відні, керівником якої став Химинець53. Початок Другої світо- вої війни викликав нову хвилю переселення великої кількості українців з Західної України, яка була окупована радянською армією, до рейху, що у свою чергу зумовило заснування нових структурних одиниць Української установи довіри. Окрім центрального бюро в Берліні, діяли філії Україн- 48 ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 175–176. 49 Bundesarchiv Berlin. – R 58 Reichssicherheitshauptamt (RSHA). – Nr. 3061 (Звіт Таємної державної поліції за 1938 р.). – Bl. 228–231. 50 Ibidem. – Nr. 1031. – Bl. 29–30, 34–39. 51 Ibidem. – Nr. 3062 (Звіт Таємної державної поліції за січень–березень 1939 р., складений 3 квітня 1939 р.). – Bl. 101–102. 52 Ibidem. – Nr. 3062 (Звіт Таємної державної поліції за квітень–червень 1939 р. від 3 червня 1939 р.). – Bl. 162. 53 Ibidem. – Nr. 3062 (Звіт Таємної державної поліції за другий квартал 1939 р. про нелегальний комуністичний та марксистський рух у Німеччині). – Bl. 34 RS. 605 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... ської установи довіри у Відні, Празі та Лодзі. До того ж, було організовано наявність кількох так званих “мужів довір’я” у Діршау, Каліші, Торні, Бром- берзі, Білостоці та Білітці54. Доцільним було б розрізняти завдання й цілі Української установи дов- іри в Німеччині, як їх бачили німецькі владні структури, що її організовува- ли, та як на все це дивилися українські емігранти – поодинокі та організо- вані у союзи й товариства – які надії та сподівання пов’язували вони із засну- ванням та діяльністю цієї установи. Тобто, розглядаючи результати діяльності цієї установи, слід звернути увагу на те, як оцінювали діяльність Україн- ської установи довіри у Німеччині німецька та українська сторони, чи справ- дилися їхні надії, чи досягли вони поставлених цілей. У листі начальника поліції безпеки та СД від 17 жовтня 1940 р. керівни- кові штабу зовнішньополітичного відомства НСДАП Арно Шиккеданцу сто- совно української еміграції та Української установи довіри у Німеччині, розповідаючи про свою розмову з гетьманом П. Скоропадським, протягом якої останній пообіцяв переглянути свої позиції та ставлення до Україн- ської установи довіри, начальник поліції безпеки писав: “...помилка в погля- дах гетьмана Скоропадського полягала в тому, що він в Українській уста- нові довіри бачив політичну установу, тоді як вона є суто адміністративною установою, яка реєструє українців за завданням мого відомства, надає їм роботу, дозвіл на місце проживання та паспорт й допомагає їм у різноманіт- них особистих питаннях”55. Далі публікуємо документи, які розкривають роль урядових кіл Німеч- чини та позицію української політичної еміграції у справі створення Україн- ської установи довіри в Німецькій імперії. Джерела зберігаються у фондах Галузевого державного архіву Служби безпеки України. Тексти архівних документів подані російською мовою. Це завірені переклади з німецько- мовних оригіналів, зроблені свого часу співробітниками органів безпеки. Оригінали у справі відсутні. 54 Від Головної управи УНО // Український вісник (Берлін). – 1943. – Ч. 21 (120). – 17 жовтня. – С. 4; Адреси Українських установ довіри: “1) Ukrainische Vertrauensstelle im Deutschen Reiche, Berlin SO 36, Marianenplatz 14; 2) Stützpunkt Wien der Ukrainischen Vertrauensstelle, Wien VII, Karl Schweighofergasse 3; 3) Stützpunkt Prag der Ukrainischen Vertrauensstelle, Prag III, Schwerinstraße 6; 4) Stützpunkt Litzmannstadt der Ukrainischen Vertrauensstelle, Adolf-Hitlerstraße 92”. Адреси “мужів довір’я” (Anschriften der Vertrauensleute): “Emil Rusin, Dirschau, Friedrichstraße 7; Wladymir Illiuk, Kalisch, Richterstraße 1; Thomas Sypnewski, Torn, Nürnbergerstraße 30; Iwan Nawalkowskyj, Bromberg, Hanfstraße 16; Wasyl Risnyk, Bialistock, Roonstraße 10; Iwan Melnyk, Bielitz, Rotenturmstraße 9a”. 55 ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 191. 606 Дмитро БУРІМ ДОКУМЕНТИ № 1 Доповідна записка щодо наради в Таємній державній поліції від 7 жовтня 1938 р. у справі утворення Української установи довіри в Німеччині за участю представників Гестапо, міністерства закордонних справ, головного командування (Абверу), зовнішньополітичного відомства НСДАП та міністерства пропаганди Строго доверительно. Доклад о совещании в гестапо от 7 октября 1938 года. Присутствовали: Штандартенфюрер Мюллер от гестапо, председатель. Правительственный советник Геллер, от гестапо. Криминальный советник Шредер, от гестапо. Старший правительственный советник доктор Ветц, от главного управления полиции безопасности. Капитан Е. Дэринг от верховного главнокомандования, тайный советник Шлип от министерства иностранных дел, советник посольства, майор Гейденхаген от министерства иностранных дел, Штукненберг от министерства пропаганды, члены партии Геральд Зиберт и Эйхен Дюрксен от внешнеполитического ведомства. Штандартенфюрер Мюллер открывает заседание с кратким обращением к при- сутствующим, в котором он говорит о том, что было бы желательно выяснить во- прос русской эмиграции, вопрос украинского доверенного ведомства и т. д. и еди- ного соглашения между ведомствами. Планом предусмотрено проводить периодически совещания, следующее со- стоится приблизительно через 8 дней. Первым делом штандартенфюрер Мюллер коснулся вопроса украинского доверенного ведомства (фертрауенсштелле), руко- водителем которого был предусмотрен доктор Сушко. Против его назначения име- ются возражения потому, что он, якобы, родственник полковника Романа Сушко из группы Коновальца. Этот вопрос, однако, выяснен и установлено верховным глав- нокомандованием, что это предположение необоснованно. После этого штандар- тенфюрер Мюллер обратился к представителям АПА (внешнеполитического ве- домства) с просьбой высказаться по этому вопросу. Тогда партийный товарищ Дюр- ксен заявил следующее: Основное отношение внешнеполитического ведомства к вопросу украинского доверенного ведомства вкратце следующее: Существенная задача украинского доверенного ведомства состоит в обеспече- нии украинцев, вышедших из находящихся под властью большевиков областей. При организации и проведении работы украинского фертрауенсштелле следует избегать всего того, что могло бы затронуть в вопросе польско-украинских отношений. Поэто- му необходимо, чтобы руководство украинской фертрауенсштелле было доверено лич- ности, которая в данном вопросе была бы вне всякого подозрения. Ведь если дове- ренный и будет заниматься лишь чисто административно-полицейскими делами, все- таки политические последствия неизбежны, это надо тщательно обдумать заранее. На замечания капитана Дэринга, что доверенный не имеет никаких политиче- ских заданий, Дюрксен еще раз напомнил, что он говорил лишь о политических последствиях, которые обязательно возникнут. 607 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... Затем выступил тайный советник Шлип и прочитал актовую запись польского советника князя Любомирского, в котором высказывается мнение против назначе- ния доктора Сушко на пост украинского доверенного ввиду того, что он принадле- жит к группе Коновальца. Копия этой записи будет передана участникам этого сове- щания. Партийный товарищ Зиберт обращает внимание на то, что этим сообщением подтверждаются сомнения АПА. Тогда капитан Дэринг заметил, что с поляками можно будет войти в соглашение. Штандартенфюрер Мюллер и капитан Дэринг стараются поддержать кандидатуру доктора Сушко как германского подданного и партийного товарища. Капитан Дэринг разъясняет, что в сущности имеются три группы украинцев: группа Скоропадского, группы Петлюры и Коновальца. Из всех групп верховное главнокомандование признало группу Коновальца-Ярого. Со Ско- ропадским велось очень много переговоров, но его материальные требования не- исчислимы и для немецких ведомств неприемлемы. Он, между прочим, называл Скоропадского “мертвым человеком” и уверял, что молодежь клонит к группе Ко- новальца. Тайный сотрудник Шлип сообщил, что министерство иностранных дел платит Скоропадскому ежемесячный почетный оклад в 1000 марок, так как Скоро- падский заявил, что у него 20.000 марок долгов. Было решено выплатить ему эту сумму, чтобы он не занимался вновь политикой. Из этих соображений ему сейчас выплачивают не больше 1000 марок в месяц Ссылаясь на польское заявление, партийный товарищ Мюллер заметил, что это является явным доказательством того, что украинцы вновь обратились к поля- кам, чтобы препятствовать кандидатуре доктора Сушко. Следовало бы объяснить полякам, что это именно Германия отвлекла группу Коновальца от Польши и на- правила ее против большевизма. Капитан Дэринг добавил к этому, что группа Ко- новальца дала верховному главнокомандованию обязательство ничего не предпри- нимать в Польше, а работать исключительно против большевизма. На это ответил тайный советник Шлип, что, по его мнению, группа Коновальца никогда не отка- жется от работы против Польши, ввиду того, что ее члены большей частью проис- ходят из украинских областей Польши. Он считает такого рода обещание более или менее иллюзией. После этого штандартенфюрер Мюллер коснулся вопроса кавказских эмигран- тов. Был обсужден вопрос о том, что если грузинским эмигрантам дать доверенно- го, то и остальные представители кавказских народностей заявят претензии на дове- ренного. Но ввиду того, что по данным криминального советника Шредера в Герма- нии проживает лишь 120 грузинов, 80 армян и 40 азербайджанцев, было недопус- тимым для каждой из этих небольших групп создавать доверенное учреждение. Поэтому было решено создать общее кавказское доверенное учреждение, против которого не возражало ни одно ведомство. Первоначально руководителем грузин- ского доверенного ведомства был князь Абхази. Сейчас он является заместителем руководителя бывшего посланника Ахметели. Советник посольства майор Гейденхаген выразил сомнение по отношению к личности посланника Ахметели, потому что тот социал-демократ. Абхази, он уве- ряет, что его отвергает вся грузинская эмиграция. На это ответил капитан Дэринг, что Ахметели еще в 1923 году вышел из грузинской социал-демократической партии и что верховное главнокомандование считает его вполне благонадежным. После долгих пререканий среди грузинской эмиграции верховное главнокомандование 608 Дмитро БУРІМ окончательно остановилось на личности Хайдар-Бамата, который был уже испы- тан, как превосходно придерживающийся указанной линии. Для работы Хайдар- Бамата выбрали тот же путь маскировки, он должен официально заявлять, что он работает на деньги японцев. На это ответил партийный товарищ Дюрксен, что ему стало известно от приехавших из Франции эмигрантов, что Хайдар-Бамат, правда, сначала и придерживался японской версии, но несколько месяцев тому назад стал открыто говорить, что он работает на немецкие средства. Капитан Дэринг называет это замечание интригой Хайдар-Бамата враждебной грузинской группе. Но он впро- чем подтверждает, что разногласия между отдельными кавказскими группами очень крупны. Все же следовало бы попытаться достигнуть соглашения /федерации/ авто- ритетным путем. Это вполне возможно, ведь раньше, к примеру, в Германии никто не допустил бы мысли объединения Баварии, Пруссии, Саксонии и т. д. в одно госу- дарство. Представитель главного отдела полиции безопасности – доктор Ветц заявил, что учреждения отдельных доверенных не в интересах государственной полиции, так как в связи с этим приплыв бесподданных лиц в Германии примет еще больший объем. После того штандартенфюрер Мюллер еще раз резюмировал все поднятые вопросы и настоял на том, что сначала следует выяснить вопрос об утверждении доктора Сушко в качестве руководителя украинского доверенного ведомства, а за- тем выяснить вопросы кавказского доверенного. Сегодняшнее совещание является лишь предварительным. Партийный товарищ Зиберт просит, соответственно полученному от АПА за- данию, мнения компетентных ведомств зафиксировать по возможности письменно, чтобы на следующее совещание представители АПА могли бы явиться с опреде- ленными указаниями. Штандартенфюрер Мюллер возражает против переписки, так как таковая уже велась относительно этих вопросов довольно обширно. Тогда Зиберт просит пере- слать ведомствам по крайней мере установленные пока факты. Капитан Дэринг заявил, что верховное главнокомандование проводит это со- гласно распоряжения фюрера, в то время как гестапо является исполнительным органом. Далее Дэринг выразил сожаление по поводу того, что заместитель фюре- ра не присутствует. Его присутствие препятствовало бы различным учреждениям, как, например, руководителям гитлеровской молодежи, НСКОВ и другим, вмеши- ваться в эти политические дела и помешать единому направлению. Партийный то- варищ Зиберт заметил, что штандартенфюреру Мюллеру должно быть хорошо из- вестно, что АПА вполне разделяет его желание. Тут капитан Дэринг с вежливостью обратился лично к Зиберту /при приветствии оказалось, что Дэринг и Зиберт 21 год тому назад, когда-то имели очень веское совместное приключение на войне/ и по- ставил вопрос в таком смысле, почему АПА вообще “освещает” этот вопрос. Ведь в этих делах верховное главнокомандование является ведущим и, кроме того, на это имеется распоряжение кабинета. Зиберт ответил, что внешнеполити- ческое ведомство, конечно, занимается и политическими вопросами, а партийный товарищ Дюрксен добавил, что, насколько ему известно, у них имеются указания заниматься вопросами восточной политики, но он не имеет права распространять- ся относительно объема этого указания. Внешнеполитическое ведомство занимает- ся, в конце концов, так же как и другие ведомства. 609 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... Тогда вмешался штандартенфюрер Мюллер и просил, чтобы верховное глав- нокомандование и АПА решили этот вопрос на совместном совещании. Когда речь зашла о том, что на следующем совещании придется заниматься вопросами русских организаций и отдельных лиц, капитан Дэринг заговорил о Со- лоневиче. Он заметил, что относительно Солоневича в АПА имеется довольно много материала, который он с позволения председателя на следующем заседании согла- сен представить. На этом заседании он хотел бы лишь заметить, что один очень благонадежный, не занимающийся политикой русский ему недавно передал, что Солоневич на вопрос – почему он работает вместе с Мюллер-Закоменьским, отве- тил с улыбкой: “Не он меня использует для своих целей, а я его для своих”. Кроме того, капитан Дэринг поднял еще вопрос о закрытии РСНД ввиду того, что она действует под лозунгом “единой и нераздельной Руси”. Солоневич тоже является последователем этого направления. Далее он выра- зился о том, что существует приказ о разгроме России, поэтому следовало бы все, противоречащее этому, отстранить. Берлин, 7 октября 1938 г. Зл.-Дк І Р. ГДА СБУ. – Ф. № 13: Друковані видання. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 221–225. Ма- шинопис. Завірений переклад з німецької мови на російську. № 2 Матеріал стосовно призначення голови Української установи довіри в Німеччині, підготовлений для фюрера в апараті зовнішньополітичного відомства НСДАП Материал для фюрера относительно назначения украинского фертрауенсштелле в Германии. По особым соображениям Верховное Главнокомандование предложило назна- чить доктора Николая Сушко, 1909 года рождения, уроженца города Вены, руково- дителем украинского фертрауенсштелле в Германии. Против этого назначения за- протестовало внешнеполитическое ведомство НСДАП. Оно настаивало на том, что украинское доверенное ведомство, также как и русское и кавказское, должно зани- маться обработкой эмигрантов из занятых большевиками областей. Для этой дея- тельности доктор Сушко является неподходящим кандидатом, так как он в течение нескольких лет находится в связи с, так называемой, группой Коновальца или ОУН, развивавшей свою антипольскую деятельность, главным образом, в Галиции. По- сле того, как министерство внешних дел и другие ведомства сначала согласились с этим назначением, министерство внешних дел на основании переговоров с польским советником посольства – князем Любомирским, изменило свою точку зрения. Главнокомандование войсками (отдел Абвер-контрразведка) настаивало на сво- ем предложении, основываясь на решении Министерского Совета от 24 октября 1933 года, на основании которого ему предоставлена вся подготовительная полити- ческая работа на востоке (см. приложение № 1), по нашему мнению, решение под- готовительной политической работы на востоке не заимствовано. Оно считает группу Ярого–Коновальца единственно подходящей и поэтому должно настаивать на на- значении доктора Сушко руководителем украинского доверенного ведомства. Через некоторое время Министерство внешних дел вновь изменило свою точ- ку зрения и отказалось от своих сомнений относительно назначения доктора Суш- 610 Дмитро БУРІМ ко. Тогда гестапо сообщило, что оно назначило доктора Сушко руководителем ук- раинской фертрауенсштелле в Германии, полагая, что и внешнеполитическое ведом- ство НСДАП даст свое согласие. В этом же письме гестапо сообщило, что по их сведениям доказательств относительно пребывания доктора Николая Сушко в группе Ярого–Коновальца или в Организации украинских националистов не имеется. Здесь получается явное противоречие, так как главное командование войсками по осо- бым соображениям, а именно, на основании связей доктора Сушко с группой Яро- го–Коновальца, настаивало на его назначении. Кроме того, польский прокурор на процессе по делу украинских национали- стов назвал доктора Сушко представителем группы Ярого–Коновальца или ОУН в Австрии, как это видно из украинской газеты “Діло” от 20 ноября 1935 года (прило- жение № 2). После покушения на Коновальца голландские газеты писали о том, что Коновалец незадолго до своей кончины разговаривал по телефону из Роттердама именно с этим же Сушко, находившимся в Вене. Внешнеполитическое ведомство НСДАП протестовало против назначения доктора Сушко до тех пор, пока не поступило от заместителя фюрера указание от- стаивать его точку зрения в этом вопросе. Внешнеполитическое ведомство НСДАП руководствовалось следующей поли- тической точкой зрения: Назначение доктора Николая Сушко на пост руководителя украинской фертра- уенсштелле в Германии означало бы политическую тождественность империи /Рей- ха/ по украинским вопросам с группой Ярого–Коновальца. Так, по крайней мере, смотрели бы на это не только все украинские эмигранты, но и за границей, ведь и в Риме, например, тщательно наблюдают за каждым шагом Германии в украинских вопросах. Группа Ярого–Коновальца – одна из украинских организаций, выступив- ших против поляков. Она основывается почти исключительно в занятых поляками областях Украины. С политической идеологией эта группа пока никогда не выступала. Она огра- ничивалась мелкими террористическими мерами против украинских политиков в Галиции, причем ее сотрудничество с польской тайной полицией оставалось до- вольно неясным. Она с самого начала своего возникновения находилась в некото- рой связи с Москвой и, надо полагать, поддерживалась оттуда. В последнее время, получив поддержку со стороны немецкого имперского Военного министерства, она стала развиваться в группу просто-напросто связистов и агентов. Как таковая она, должно быть, оказывала соответствующему министерству ценные услуги. Политическое предпочтение этой организации перед другими группами эми- грантов Внешнеполитическому ведомству кажется не только необоснованным, но прямо-таки ошибочным. К тому же, на основании еще ранее существовавших тре- ний и разногласий между галичанскими и настоящими русскими группами Вели- кой Украины, как раз галичанская группа эмигрантов может ожидать особые пре- пятствия. Но при освещении всех украинских вопросов отношение к Польше явля- ется существенным. Назначение члена группы Ярого–Коновальца с самого начала оценивалось как антипольское решение всего украинского вопроса, почему же польско-украинский вопрос выдвинулся вперед, большевистски-украинский ока- зался на заднем плане. Следует при этом учесть, что группа Ярого–Коновальца в Галиции является отнюдь не единственной украинской национальной организаци- ей, с которой в таком случае приходилось бы работать. 611 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... Сотрудничество группы Ярого–Коновальца с имперским военным министер- ством, отделом контрразведки заволочено некоторым туманом. Однако господин Ярый в Закарпатской Украине выступает в роли посланника и ссылается на свои особенно близкие отношения с немецким генеральным штабом и руководящими немецкими ведомствами. Ярому предоставили возможность передать Закарпатс- кой Украине материал на тысячу мундиров как подарок, чтобы и таким образом создать видимость, будто бы группа Ярого–Коновальца является избранной поли- тической боевой группой Германии /приложение № 3/. Не соответствует также дей- ствительности, что ОУН или группа Ярого–Коновальца составляет сплоченное един- ство. Против Германии все чаще поднимаются противоречия и нападения, как это нам уже удалось проследить в печати этой группы. Берлин, 13 декабря 1938 года. ГДА СБУ. – Ф. № 13. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 209–213. Машинопис. Завірений переклад з німецької мови на російську. № 3 Повідомлення про телефонну розмову представника зовнішньополітичного відомства НСДАП з керівником військової розвідки адміралом Ф. В. Канарісом стосовно Української установи довіри в Німеччині від 17 грудня 1938 р. Сообщение № 2 относительно украинского доверенного ведомства (фертрау- енсштелле) в Германии, телефонный разговор с адмиралом Канарисом от 17 декаб- ря 1938 года. Адмирал Канарис сообщил по телефону, что он с нашим отказом относитель- но назначения Сушко согласиться не может, не доложив об этом сразу же фюреру. Вся работа в этой области в течение трех лет проводится с согласием высших ин- станций. Он по этому поводу достиг соглашения с гестапо, а также и два дня тому назад с министром иностранных дел фон Риббентропом, который в этой области дал ему некоторые указания. Если Сушко не будет назначен, весь их план нарушит- ся и он будет вынужден просить снять с него возложенную на него обязанность. Я ответил адмиралу Канарису, что нам относительно этой трехлетней работы ничего неизвестно и что мы еще раньше протестовали бы против политического выдвижения члена группы Ярого–Коновальца, так как здесь речь идет не о воен- ных, а о политических делах. Тогда адмирал Канарис вновь подчеркнул, что эта работа проводилась с согла- сием высших инстанций и что он не откажется от своей точки зрения. В этом слу- чае, значит, подготовительная работа и крупные денежные средства израсходованы напрасно. Я ответил, что против его военных дел и приготовлений, с нашей стороны, возражений никогда не было, но назначение касается политической области, что может привести к последствиям, не касающимся военного сектора. Адмирал Канарис все же настаивает на своем мнении и просит нас подверг- нуть нашу точку зрения пересмотру. Я обещал ему доложить рейхсляйтеру о нашем с ним разговоре. ГДА СБУ – Ф. № 13. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 208–209. Машинопис. Завірений переклад з німецької мови на російську. 612 Дмитро БУРІМ № 4 Доповідна записка стосовно наради у рейхсляйтера А. Розенберга за участі штабсляйтера А. Шиккеданца, адмірала В. Канаріса, підполковника Е. Лахузена та майора Е. Штольце від 21 грудня 1938 р. у справі призначення голови Української установи довіри Материал относительно назначения украинского доверенного от 21 декабря 1938 года. Совещание у рейхсляйтера Розенберга в присутствии штабсляйтера Шикке- данца, адмирала Канариса, подполковника Лахузена и майора Штольце от 21 де- кабря 1938 года. Адмирал Канарис объясняет рейхсляйтеру способ работы, проведенной вер- ховным главнокомандованием с группой Коновальца–Ярого или ОУН. Он заявляет, что соглашение с этой группой достигнуто на основании совещания с министер- ством иностранных дел и соглашения с японцами. Сама работа заключается в обу- чении военного дела. Для административного объединения всех здешних украинских эмигрантов, после долгих совещаний с министерством иностранных дел и гестапо, последова- ло создание украинского доверенного ведомства (фертрауенсштелле), руководите- лем которого со стороны верховного главнокомандования выдвинута кандидатура некоего доктора Николая Сушко. Адмирал Канарис еще раз уверяет, что этот док- тор Н. Сушко не был сотрудником группы Коновальца–Ярого или ОУН. Это точно установлено со стороны верховного главнокомандования и гестапо. В противоре- чащих этому слухах речь идет, очевидно, о другом украинце однофамильце. Штабсляйтер Шиккеданц заявляет, что у АПА, однако, имеются противореча- щие сведения, именно в ответ на замечание майора Штольце – не со стороны гет- манцев. Рейхсляйтер Розенберг указывает на политическую сторону всего этого дела. Не касаясь военного обучения и подготовки, обязан указать на возможные полити- ческие последствия. Было бы политически крайне ошибочно опираться только на одну группу эмигрантов, именно на группу Коновальца–Ярого или ОУН и побо- роть все остальные группы. Рейхсляйтер Розенберг напоминает о деле украинского полковника Полтавца-Остряницы, арестованного отделом контрразведки на осно- вании данных из кругов группы Коновальца–Ярого или ОУН и посаженного в конц- лагерь. Лишь по ходатайству АПА он был освобожден. Розенберг заявляет, что ко- нечно, было бы невозможно использовать сотрудничество группы Коновальца–Ярого или ОУН с отделом контрразведки для ликвидации других нежелательных конку- рентов. Адмирал Канарис заявил, что это случилось при его предшественнике и что за это он не отвечает. Его стремление издавна направлено на дружественное сотруд- ничество с партией и всеми политическими учреждениями. Адмирал Канарис счи- тает, что согласиться с (кандидатом) ОУН – это, по его мнению, можно сравнить с соглашением Генлейна, достигнутым в свое время в борьбе за Судетскую область между различными учреждениями. Рейхсляйтер Розенберг находит это сравнение неподходящим, так как Генлейн действовал в своей стране. Он указывает на то, что группа Коновальца–Ярого или ОУН, главным образом, опирается на Галицию, а что касается политического влия- ния в Великой Украине, то она наткнется на большие затруднения. Ведь при всей 613 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... военной подготовке не следует выпускать из виду и политическую цель, чтобы до- стигнуть ее всяким путем и при возможно благоприятных условиях. Адмирал Кана- рис признает, что политическую цель верховное главнокомандование не приняло во внимание. Конечно, политическая цель может быть намечена лишь в Берлине. Тогда рейхсляйтер Розенберг разъяснил адмиралу Канарису, что при преследо- вании военной цели в сотрудничестве верховного главнокомандования с группой Коновальца–Ярого или ОУН одновременно необходимо также наметить и полити- ческую цель по отношению к Украине. Группа Коновальца–Ярого или ОУН пока еще не развивала никакой полити- ческой идеологии. Она более или менее осталась организацией с ограниченными военными задачами, а по отношению к ней две другие эмигрантские организации находятся в гораздо выгоднейшем политическом положении. Это группа Левицко- го, опирающаяся на Варшаву, и группа Скоропадского. Группа Левицкого пока еще целиком плывет в польском течении. Она получи- ла преимущество политической традиции в борьбе социал-революционного анар- хистского направления за независимую Украину против прежнего царизма. Она опирается, главным образом, на Советскую Украину. То же самое можно сказать и относительно группы Скоропадского, которая имеет развитую идеологию и может указать на политические события в связи с независимостью Украины. Элементы традиции остаются. Даже в том случае, если не принимать во внимание в будущем личность самого бывшего гетмана. За Скоропадским, кроме того, стоят сильные группы украинских эмигрантов в США, Канаде, Южной Америке, из числа кото- рых в случае переворота на Украине может пополняться отсутствующая интелли- генция. Этой группой не следует пренебрегать в случае политического выступле- ния против коммунизма, равно и как против еврейства. Адмирал Канарис полностью соглашается с этими размышлениями, и он ни- сколько не желает односторонней политической связи (рейха/империи) с одной лишь группой, в данном случае с Коновальцем–Ярым или ОУН. Он сейчас же думает непосредственно вступить в связь с гетманом Скоропадским, чтобы поддерживать в известной степени и эту группу. Подполковник Лахузен показывает рейхсляйтеру Розенбергу список украинс- ких политических групп, среди которых, к изумлению рейхсляйтера, группа Скоро- падского названа монархически-великорусской. Адмирал Канарис говорит еще о том, что группа Коновальца–Ярого или ОУН ему передала листовки и воззвания против коммунизма на украинском языке, выра- ботанные ею же. Он обещал рейхсляйтеру Розенбергу передать несколько экземп- ляров. Возвращаясь к вопросу украинского доверенного после вторичного заявления адмирала Канариса о том, что, по его данным, названный доктор Н. Сушко не принад- лежит к группе Коновальца–Ярого или ОУН, было принято следующее решение: Исходя из предпосылки, что названный доктор Николай Сушко не являлся и не является сотрудником группы Коновальца-Ярого или ОУН, внешнеполитическое ведомство НСДАП соглашается с его назначением при том условии, что ему дают- ся в помощники по одному представителю из группы Скоропадского и группы Ко- новальца–Ярого или ОУН. Этот круг со временем может быть и расширен. Доктор Николай Сушко выдвигается как германец, чтобы этим соблюдалась нейтральная линия по отношению ко всем украинским группам. 614 Дмитро БУРІМ В заключении адмирал Канарис заявил, что удовлетворит просьбу нашего от- дела – свести счеты с большевизмом и передать в использование нашему ведомству все радиотелеграфные сведения, поскольку таковые не касаются чисто военных дел. ГДА СБУ. – Ф. № 13. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 225–227. Машинопис. Завірений переклад з німецької мови на російську. № 5 Доповідна записка стосовно українського довіреного – доктора Миколи Сушка. Телефонна розмова начальника штабу зовнішньополітичного відомства НСДАП А. Шиккеданца з керівником абверу адміралом В. Канарісом від 28 грудня 1938 р. Заметка относительно украинского доверенного – доктора Николая Сушко – телефонный разговор с адмиралом Канарисом от 28 декабря 1938 года. 28 декабря 1938 года звонил адмирал Канарис и сообщил мне (Арно Шикке- данцу. – Д. Б.), что он мое письмо от 23 декабря относительно украинского дове- ренного ведомства (фертрауенсштелле) и о назначении доктора Николая Сушко по- лучил. Он оживленно возражал против высказанного в этом письме мнения, что относительно членства названного доктора Сушко в ОУН нами вновь начато рас- следование при помощи гестапо. По мнению его спутников, которых он выслушал каждого в отдельности, совещание кончилось тем, что внешнеполитическое ведом- ство НСДАП согласилось с назначением доктора Сушко на основании доводов адми- рала Канариса. Следствие может затянуться на недели и месяцы, дело об убийстве Коновальца при этом вновь будет развернуто, и все дело будет заторможено до бес- конечности. Но он уже доложил генерал-полковнику Кейтелю, что достигнуто пол- ное соглашение, и теперь, к сожалению, ему придется докладывать, что это не так. Я ответил адмиралу Канарису, что действительно, во время самого совещания это оформление, правда, не было подтверждено, но что я во время разговора вста- вил заметку, что мы получили сведения, говорящие противоположное о докторе Николае Сушко. Он, может быть, помнит, что майор Штольце тут же бросил заме- чание “о приверженцах гетмана Скоропадского”, что я, однако, отрицал. Дело, как таковое, осталось неизвестным, и его теперь надо бы окончательно решить. Адмирал Канарис возражал против этого и настаивал на том, что он, дескать, неоднократно заявлял, что дело ими расследовано тщательным образом и что во всех этих утверждениях нет ни атома истины. Тут вышла путаница с человеком-однофамильцем. Он как М-доверенный с та- кой длительной затяжкой дела не может согласиться и он задумывается над тем, не лучше ли ему выпутаться со всего этого дела. Я ему ответил, что мы также не ожидали такого оборота дела, наоборот, мы думали, что контроль может быть проведен в короткий срок и пройдет без всяких затруднений. На это адмирал Канарис ответил, что он говорил также с штандартенфюрером Мюллером от гестапо и что он отправленное нами в гестапо письмо прочел. Штан- дартенфюрер Мюллер был также удивлен по поводу проведения этого дела, тем более, что адмирал Канарис к тому времени уже успел сообщить группенфюреру Гейдриху, что мы достигли полного соглашения. Во всем этом деле напрасно под- нято много пыли допрашиванием целого ряда лиц, что ни к чему не приводит, так 615 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... как оно им уже расследовано, получается лишь заторможение дела. Он себе пред- ставить не может, что рейхсляйтер дал свое согласие на это дело. В этом убеждении мне, к сожалению, пришлось его разочаровать, на чем наш разговор и кончился. ГДА СБУ. – Ф. № 13. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 217–218. Машинопис. Завірений переклад з німецької мови на російську. № 6 Лист начальника поліції безпеки керівникові штабу (штабсляйтеру) зовнішньополітичного відомства НСДАП А. Шиккеданцу Начальник полиции безопасности С – ІІІІ /11 А/ – 251/38 г. Берлин СВ 11, 13.1.39. Принц Альбрехт штрассе 8. Секретно Внешнеполитическому департаменту НСДАП для вручения господину руко- водителю штаба Шиккеданцу или заместителю. Берлин В 35 Маргаретенштрассе 17 Содержание: Украинский доверенный. По делу: Ваше письмо от 21.12 – 4214/4216/38 – от 22.12.38 г. – 4218/38 и от 23.12.1938 г. – 4219/38 Приложений: нет. Ссылаясь на вышеприведенные письма, сообщаю, что я приказал отделению управления государственной полиции в Вене допрашивать доктора Павла Кашин- ского и названных им свидетелей относительно того, что им известно о докторе Сушко и его членстве в организации ОУН или по поводу его деятельности в группе Коновальца–Ярого. По протоколам допросов оказывается, что только один доктор Кашинский дал показания о деятельности доктора Сушко в Организации украинских национали- стов (ОУН). Затем он утверждает, что доктор Николай Сушко не состоял членом или сотрудником группы Коновальца–Ярого. Кашинский лишь полагает, что док- тор Сушко был членом ОУН. В противоположность показаниям доктора Кашинского, свидетели Грыцовый и Мацилинский заявили, что они не помнят, присутствовал ли доктор Николай Сушко на конституционном собрании ОУН. Им, а также и свидетелю Сысаку неизвестно, состоял ли Сушко членом ОУН и принимал ли он участие в деятельности этой орга- низации в качестве секретаря. Во время следствия свидетель Мацилинский был допрошен по вопросу: роль доктора Сушко в связи с убийством польского министра внутренних дел Перацко- го. Мацилинский того мнения, что Сушко никаким образом не участвовал при под- готовке или проведении покушения. Это показание подтверждается находящимся в здешних актах письмом министерства иностранных дел от 30 ноября 1935 г. – IV по. 7719 §, в котором говорится, что член ОУН Роман Сушко во время покуше- ния имел литовский паспорт на имя “Мыколы Мельнычука”. Очевидно, на основа- 616 Дмитро БУРІМ нии имени “Мыкола” в паспорте получилось недоразумение, доктора Николая Сушко перепутали с Романом Сушко. Между прочим, доктор Николай Сушко на допросе заявил, что он узнал, будто Роман Сушко раньше часто пользовался кличкой “Мыкола”. Предположение, что Коновалец незадолго до отъезда из Берлина имел теле- фонный разговор с доктором Николаем Сушко, также оказалось неправильным. Показанием Барановского ясно подтверждается, что Коновалец имел телефонный разговор с Романом Сушко. Кроме того, расследованием, произведенным тайной государственной полицией по делу убийства Коновальца, уже в свое время ясно доказано, что Коновалец имел телефонный разговор не с доктором Николаем Суш- ко, а с бывшим украинским полковником Романом Сушко. Барановский заявил до- полнительно, что он убежден, что доктор Николай Сушко никогда не находился в отношениях с Коновальцем и никогда не был членом или функционером ОУН. Наконец, в присланном сюда 19 октября 1938 года защитном заявлении доктор Сушко уже в то время старался опровергнуть имеющиеся здесь показания доктора Кашинского и под присягой подтвердил, что он не был ни представителем руковод- ства ОУН, ни секретарем этой организации. Доктор Сушко полагает, что Кашинс- кий и Сысак дали показания против него по личным мотивам. Ему оба они уже несколько лет знакомы. Сысака в свое время пришлось выключить из украинского студенческого общества “Сичь” из-за неколлегиального поведения. Кашинский во время безработицы был взят доктором Сушко на службу в качестве домашнего учите- ля, так как супруга Сушко, урожденная немка, пожелала научиться украинскому языку; неправильные показания Кашинского доктору Сушко кажутся непонятными. Относительно заметки в газете “Дило” от 20 ноября 1935 года, назвавшей док- тора Николая Сушко со слов прокурора в деле Перацкого представителем ОУН – см. письмо от 22 декабря 1938 года – доктор Сушко еще 19 октября 1938 года за- явил тайной государственной полиции следующее: “Приведение статьи из газеты «Дило» как доказательства моей якобы деятель- ности в ОУН является абсурдом не только для юриста, но и для всякого здравомыс- лящего человека. Я никогда не был знаком ни с Сеныком, ни с Сцыборским и не знаю этих гос- под и сегодня. Если эти господа действительно показали, что я имел какие-либо дела с ОУН, то эти показания ложны. Далее я должен указать на то, что эта «статья» газеты «Дило» содержит лишь выдержку копии польского обвинительного акта. Газета «Дило» сама комментарий к этому не дает. Очень странно, что круги, пользующиеся этой выдержкой как «доказатель- ством», не считают нужным воспользоваться и той выдержкой газетной статьи, в которой говорится о ходе всего процесса, а не только об обвинительной речи. Из этой статьи именно видно, что защитники, попросившие предоставить им возмож- ность познакомиться с обвинительным актом Сеныка, не были удостоены ответа. А когда защитники высказали сомнение относительно правдивости «архива» Се- ныка и подтвердили, что этот «разоблачающий материал» является фальсификаци- ей, прокурор ответил ледяным молчанием. Я не имею права критиковать польское правосудие 1935 года, но я не могу согласиться с тем, что меня связывают с этим процессом. Я, к сожалению, не был тогда в состоянии и не могу и сегодня потребо- вать от польского прокурора ответа. Не было и надобности отвечать на эти нападки 617 Створення Української установи довіри в Німецькій імперії... на меня, так как защитники подсудимых и без того достаточно выяснили правдопо- добность всего материала. Этим для меня дело считалось законченным. Возвращаясь еще раз к моей деятельности секретарем ОУН, я должен заме- тить, что мне кажется подозрительным, что будто бы Роман Сушко, между прочим, работал также под кличкой Мыкола (Николай). Так, по крайней мере, написано в обвинительном акте, согласно выдержки «Дило». Я считаю вполне возможным, что меня спутали с Романом Сушко. Не было бы лишним, если бы Ваш департамент обратился бы к Роману Сушко с запросом, был ли он в это время «секретарем» ОУН. Роман Сушко в то время, насколько мне известно, находился в Австрии. Я еще раз повторяю, что я никогда не был ни «секретарем» ОУН и ни в какой- либо другой периферийной организации не работал. Наконец, я обращаю Ваше внимание на то, что я германский подданный и бес- прерывно, начиная с 1932 года, являюсь членом НСДАП – движения Гитлера в Ав- стрии. Этими фактами мои политические цели и мое мировоззрение совершенно ясно и точно обрисованы”. Романа Сушко допрашивать сейчас невозможно, так как он находится в Аме- рике. Доктор Сушко согласен – если это окажется нужным – назвать еще свидете- лей, готовых опровергать показания Кашинского относительно его сотрудничества в ОУН. Однако, на основании вышеизложенного я полагаю, что от дальнейших рас- следований можно отказаться, тем более, что показания главного свидетеля Кашин- ского не пользуются слишком хорошей репутацией и крайне сомнительны. Поэтому я попросил бы Вашего срочного сообщения о том, являются ли Ваши сомнения относительно назначения доктора Сушко руководителем бюро украин- ского доверенного теперь разрешенными или остаются еще не ясными. Письмом от 21 декабря 1938 года Вы сообщаете, что на основании соглашения с главным командованием армии Вы ставите назначение доктора Сушко в зависи- мость от того обстоятельства, что ему следовало бы дать по одному сотруднику как с гетманской группы, так и со стороны группы Коновальца или УНО. Я считаю создание особого штаба советников ненужным. Поскольку работой украинского доверенного затрагиваются вопросы украинской эмиграции, руково- дитель – доверенный сам может решить эти вопросы путем переговоров с предста- вителями – председателями соответствующей группы. Чтобы группа Скоропадского и УНО убедились в том, что бюро украинского доверенного является вполне неполитическим учреждением, служащим лишь ре- гистрации и экономическому обеспечению украинских эмигрантов и являющимся ответственным за соблюдение порядка среди украинских эмигрантов, я намерен назначить по одному советнику для украинского доверенного, взятых из группы Скоропадского и УНО. Такими сотрудниками могут быть не руководители отдель- ных эмигрантских движений, а члены или сочувствующие, не занимавшиеся и не занимающиеся руководящей эмигрантской политикой, но готовые и способные доб- росовестно исполнять возложенные на них обязанности. Прошу также Вашего согласия на это. Главному командованию армии я переслал копию этого письма. /Подпись/ ГДА СБУ. – Ф. № 13. – Спр. 372. – Т. 34. – Арк. 183–186. Машинопис. Переклад з німецької мови на російську. 618 Дмитро БУРІМ Дмитро Бурім (Київ). Створення Української установи довіри в Німецькій імперії: політика урядових кіл Німеччини та українська політична еміграція (1938–1945). У публікації розглядається роль урядових кіл Німеччини у створенні Української установи довіри в Німецькій імперії та позиція української еміграції. Ключові слова: Українська установа довіри в Німеччині, Україна, Німеччина, ук- раїнська еміграція, Українська Громада в Німеччині, Українське національне об’єднан- ня в Німеччині. Дмитрий Бурим (Киев). Создание Украинского учреждения доверия в Немец- кой империи: политика правительственных кругов Германии и украинская по- литическая эмиграция (1938–1945). В публикации рассматривается роль правительственных кругов Германии в созда- нии Украинского учреждения доверия в Немецкой империи и позиция украинской эмиг- рации. Ключевые слова: Украинское учреждение доверия в Германии, Украина, Германия, украинская эмиграция, Украинская Громада в Германии, Украинское национальное объединение. Dmytro Burim (Kyiv). A Creation of the Ukrainian Trust Institution in the German Empire: A Policy of German Governmantal Circles and Ukrainian Political Émigrés (1938–1945). A role of the German Governmental circles in a creation of the Ukrainian Trust institution in German Empire and a position of the Ukrainian émigrés are analyzed in the article. Key words: the Ukrainian Trust institution in Germany, Ukraine, Germany, Ukrainian émigrés, Ukrainian Hromada in Germany, Ukrainian National Union in Germany.
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40929
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn XXXX-0011
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T16:22:11Z
publishDate 2010
publisher Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
record_format dspace
spelling Бурім, Д.
2013-01-29T20:37:20Z
2013-01-29T20:37:20Z
2010
Створення Української установи довіри в Німецькій імперії: політика урядових кіл Німеччини та українська політична еміграція (1938–1945) / Д. Бурім // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 591-618. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.
XXXX-0011
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40929
У публікації розглядається роль урядових кіл Німеччини у створенні Української установи довіри в Німецькій імперії та позиція української еміграції.
В публикации рассматривается роль правительственных кругов Германии в создании Украинского учреждения доверия в Немецкой империи и позиция украинской эмиграции.
A role of the German Governmental circles in a creation of the Ukrainian Trust institution in German Empire and a position of the Ukrainian émigrés are analyzed in the article.
uk
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
Український археографічний щорічник
Публікації джерел
Створення Української установи довіри в Німецькій імперії: політика урядових кіл Німеччини та українська політична еміграція (1938–1945)
Создание Украинского учреждения доверия в Немецкой империи: политика правительственных кругов Германии и украинская политическая эмиграция (1938–1945)
A Creation of the Ukrainian Trust Institution in the German Empire: A Policy of German Governmantal Circles and Ukrainian Political Émigrés (1938–1945)
Article
published earlier
spellingShingle Створення Української установи довіри в Німецькій імперії: політика урядових кіл Німеччини та українська політична еміграція (1938–1945)
Бурім, Д.
Публікації джерел
title Створення Української установи довіри в Німецькій імперії: політика урядових кіл Німеччини та українська політична еміграція (1938–1945)
title_alt Создание Украинского учреждения доверия в Немецкой империи: политика правительственных кругов Германии и украинская политическая эмиграция (1938–1945)
A Creation of the Ukrainian Trust Institution in the German Empire: A Policy of German Governmantal Circles and Ukrainian Political Émigrés (1938–1945)
title_full Створення Української установи довіри в Німецькій імперії: політика урядових кіл Німеччини та українська політична еміграція (1938–1945)
title_fullStr Створення Української установи довіри в Німецькій імперії: політика урядових кіл Німеччини та українська політична еміграція (1938–1945)
title_full_unstemmed Створення Української установи довіри в Німецькій імперії: політика урядових кіл Німеччини та українська політична еміграція (1938–1945)
title_short Створення Української установи довіри в Німецькій імперії: політика урядових кіл Німеччини та українська політична еміграція (1938–1945)
title_sort створення української установи довіри в німецькій імперії: політика урядових кіл німеччини та українська політична еміграція (1938–1945)
topic Публікації джерел
topic_facet Публікації джерел
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40929
work_keys_str_mv AT burímd stvorennâukraínsʹkoíustanovidovírivnímecʹkíiímperíípolítikaurâdovihkílnímeččinitaukraínsʹkapolítičnaemígracíâ19381945
AT burímd sozdanieukrainskogoučreždeniâdoveriâvnemeckoiimperiipolitikapravitelʹstvennyhkrugovgermaniiiukrainskaâpolitičeskaâémigraciâ19381945
AT burímd acreationoftheukrainiantrustinstitutioninthegermanempireapolicyofgermangovernmantalcirclesandukrainianpoliticalemigres19381945

Similar Items