Листування Олега Ольжича та документи про нього в Архіві ОУН у Києві
У статті подається огляд листування Олега Кандиби (О. Ольжича) та інших документів, в яких є інформація про нього, з Архіву ОУН у Києві. Публікується також лист одного з чільних діячів ОУН Якова Шумелди до керівника Організації державного відродження України (США) Зенона Городиського про обставини з...
Saved in:
| Published in: | Український археографічний щорічник |
|---|---|
| Date: | 2010 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2010
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40931 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Листування Олега Ольжича та документи про нього в Архіві ОУН у Києві / Ю. Черченко // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 627-640. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859605284332240896 |
|---|---|
| author | Черченко, Ю. |
| author_facet | Черченко, Ю. |
| citation_txt | Листування Олега Ольжича та документи про нього в Архіві ОУН у Києві / Ю. Черченко // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 627-640. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Український археографічний щорічник |
| description | У статті подається огляд листування Олега Кандиби (О. Ольжича) та інших документів, в яких є інформація про нього, з Архіву ОУН у Києві. Публікується також лист одного з чільних діячів ОУН Якова Шумелди до керівника Організації державного відродження України (США) Зенона Городиського про обставини загибелі Олега КандибиОльжича в німецькому концтаборі.
В статье представлен обзор переписки Олега Кандыбы-Ольжича и других документов, содержащих информацию о нем, из Архива ОУН в Киеве. Публикуется также письмо одного из видных деятелей ОУН Якова Шумелды к руководителю Организации государственного возрождения Украины (США) Зенону Городыскому об обстоятельствах гибели Олега Кандыбы-Ольжича в немецком концлагере.
This article presents a review of correspondence of Oleh Kandyba-Olzhych and other documents from the Archive of OUN in Kyiv. There is also the letter from one of the leaders of OUN Yakob Shumelda to Zenon Horodysky, the leader of the Organization of the State Rebirth of Ukraine (USA). This document contains information about the death of Oleh Kandyba-Olzhych in the German concentration camp.
|
| first_indexed | 2025-11-28T03:00:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
627
Листування Олега Ольжича та документи про нього...
Юрій ЧЕРЧЕНКО (Київ)
ЛИСТУВАННЯ ОЛЕГА ОЛЬЖИЧА
ТА ДОКУМЕНТИ ПРО НЬОГО В АРХІВІ ОУН У КИЄВІ
В Архіві ОУН у Києві зберігається низка документів відомого україн-
ського поета, вченого-археолога й одного з провідних діячів ОУН Олега Кан-
диби-Ольжича. Передусім йдеться про його листування з чільними діячами
ОУН. Листування Олега Ольжича є також у відділі рукописних фондів та
текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, де ство-
рено особовий фонд О. Ольжича. У цьому фонді знаходиться листування
Олега Ольжича з родиною, зокрема з батьком, відомим українським поетом
Олександром Олесем-Кандибою, та іншими особами. Серед них і лист това-
риша Ольжича і одного з його найближчих співробітників по Культурній
референтурі Олега Лащенка1.
Листування Олега Ольжича в Архіві ОУН у Києві налічує 30 документів:
28 документів – це листування з Головою ПУН Євгеном Коновальцем, крім
того лист організаційного референта ПУН Миколи Сціборського до Олега
Ольжича, датований 1 травня 1937 р.2, і лист фінансового референта ПУН
Омеляна Сеника до Олега Ольжича від 9 листопада 1937 р.3. Листування
Олега Ольжича з Євгеном Коновальцем охоплює період від вересня 1936 р.
до кінця 1937 р. Зміст цього листування пов’язаний з діяльністю очолюва-
ної Ольжичем культурної референтури ПУН. Принагідно слід зазначити,
що це листування ставить під сумнів усталене в історичній літературі твер-
дження про те, що Ольжич у 1937 р. очолив новостворену культурну рефе-
рентуру ПУН4. Напевно, рішення про створення такої референтури було
прийняте ще в 1936 р., адже вже з вересня 1936 р. Олег Ольжич практично
займається вирішенням різних проблем, пов’язаних з її діяльністю, а сам
термін “культурна референтура” з’являється вперше в його листі до Євгена
Коновальця від 14 грудня 1936 р.
1 Лисенко Н. Архів Олега Ольжича в Україні // Олег Ольжич. In memoriam: Спо-
гади, статті. – К., 2008. – С. 372–382.
2 Листування Олега Ольжича з Євгеном Коновальцем і Миколою Сціборським
планується опублікувати в журналі “Український історик”.
3 Цього листа опубліковано. Див.: Черченко Ю. Неопубліковані документи про
Олега Ольжича (1937–1941 рр.) // Історичний журнал. – 2007. – № 5. – С. 111–124.
4 Мірчук П. Нарис історії ОУН. – Мюнхен; Лондон; Нью-Йорк, 1968. – С. 482;
Маруняк В. Культурна Референтура ПУН в роках 1937–1942 // Український історик. –
628
Юрій ЧЕРЧЕНКО
Багато сюжетів цього листування пов’язано також з перебуванням Оль-
жича в Італії в 1937 р. Дізнаємося ми з листів і про деякі подробиці особисто-
го життя Олега Кандиби-Ольжича. Так, у листі до Є. Коновальця від 9 бе-
резня 1937 р. О. Ольжич пише: “Хочу повідомити Вас про одну обставину,
що відноситься до мого особистого життя. Я правдоподібно незабаром оже-
нюся. Це може статися в найближчих тижнях, або пізніше, в залежності від
того як складуться тут мої справи!” Очевидно, тут Ольжич пише про свої
стосунки зі студенткою Американської школи передісторичних дослідів
Етель Лессер, з якою він познайомився в археологічній експедиції.
Переважна більшість листів Олега Ольжича до Євгена Коновальця є
автографами, написаними чорнилом (крім двох листів, які надруковані на
машинці). Листи ж Є. Коновальця до О. Ольжича, навпаки, є машинопис-
ними або рукописними копіями. Відповідно можна зробити висновок, що
це листування походить з архіву Голови ПУН.
Крім названих вже документів, в Архіві ОУН у Києві є ще два автогра-
фи Олега Ольжича. Після вбивства Євгена Коновальця було організоване
спеціальне розслідування. Серед різних заходів у ході цього розслідування
всіх чільних діячів ОУН просили написати все, що вони знали про особу
Кіндрата Полуведька, про якого пізніше стало відомо як про агента НКВД.
Олег Ольжич також склав це вияснення. Документ, датований 1940-м ро-
ком, являє собою машинописний текст, підписаний Ольжичем. Другий авто-
граф – це напис, зроблений Ольжичем на полях листа Миколи Ґалаґана до
Омеляна Сеника від 9 липня 1941 р.5.
В Архіві ОУН у Києві зберігається і низка документів, в яких міститься
інформація про Олега Ольжича. По-перше, це листи провідних діячів ОУН,
які писалися за життя Олега Кандиби-Ольжича і в яких йшлося про нього.
По-друге, це знову ж таки листи друзів і співробітників Ольжича, які писали-
ся вже після війни і в яких йшлося про вшанування його пам’яті та з’ясову-
валися обставини арешту і загибелі Олега Ольжича. До останніх належить
і лист Якова Шумелди до Зенона Городиського від 23 березня 1989 р., текст
якого подається нижче.
Обставини загибелі Олега Ольжича й досі викликають запитання в істо-
риків. Після арешту 25 травня 1944 р. Олега Ольжича доправили до німець-
кого концтабору Заксенхаузен, де він за два тижні (9 червня) загинув, не
витримавши нелюдських тортур, вчинених гестапівцями. Після війни Андрій
Мельник головним винуватцем смерті Ольжича назвав гестапівця Вольфа:
“Винен в смерти Ольжича тодішній референт українських справ в царстві
Гімлера «оберреґірунґсрат» Вольф…”6.
1985. – Т. 22. – Ч. 1–4. – С. 75; Гасюк Б. О. Ольжич-Кардаш революціонер, державник,
християнин // Олег Ольжич. In memoriam: Спогади, статті. – С. 347.
5 Див.: Черченко Ю. Неопубліковані документи про Олега Ольжича…
6 Організація українських націоналістів. 1929–1954: Збірник. – На чужині, 1955. –
С. 32.
629
Листування Олега Ольжича та документи про нього...
Арешт Олега Ольжича можна пояснити тим, що в кінці 1943 р. – січні
1944 р. німці провели повальні арешти серед відомих їм членів ОУН Андрія
Мельника. Був заарештований і сам полковник Мельник. Арешти відбува-
лися не тільки в Німеччині – 29 вересня 1943 р. був заарештований в Італії
Євген Онацький і до 19 жовтня 1944 р. він перебував у тюрмах і концтабо-
рах Італії і Німеччини. У Франції арештували Олексу Бойківа. Тому арешт
Олега Ольжича, який після арешту Голови Проводу українських націо-
налістів (ПУН) полковника Мельника фактично залишився біля керма органі-
зації, не виглядав нелогічним. Так само гестапівці полювали за Ярославом
Гайвасом, Теофілом Бак-Бойчуком і Яковом Шумелдою, які створили Тим-
часове керівництво ОУН після арешту Ольжича і яким вдавалося уникати
арешту.
Але якщо сам факт арешту Ольжича не видається дивним, то головні
запитання обумовлені двома наступними обставинами. По-перше, чому він
приїхав до Львова і з’явився на конспіративній квартирі літературознавця
Романа Маланчука, за якою стежило гестапо, про що було вже відомо. Ро-
ман Маланчук разом з дружиною також були того дня заарештовані й відправ-
лені до концтабору. По-друге, в Заксенхаузені та інших німецьких концта-
борах і тюрмах знаходилась у 1944 р. більша частина провідного активу
ОУН Андрія Мельника і Степана Бандери, сотні людей. Але, крім Ольжича,
таким жахливим тортурам майже нікого не піддавали. Про що хотіли гес-
тапівці у нього дізнатись?
Одразу після закінчення Другої світової війни Ярослав Гайвас провів
слідство у справі закатування Олега Кандиби-Ольжича. На жаль, в Архіві
ОУН у Києві нам не вдалося розшукати слідів цього розслідування і знаємо
про нього ми тільки з листів Якова Шумелди.
Яків Шумелда в декількох своїх опублікованих статтях-спогадах згаду-
вав про діяльність Олега Ольжича. У першу чергу слід назвати статтю Яко-
ва Шумелди в газеті “Українське слово” під промовистим заголовком “За
що загинув Олег Ольжич-Кандиба”7. Також про Ольжича він писав у своїй
публікації про Похідні групи ОУН в цитованому вже нами збірнику до
25-ліття ОУН8. Андрій Мельник призначив Олега Ольжича керівником ОУН
на Наддніпрянщині, і тому відповідно вся ця робота велася під керівниц-
твом останнього. Але ця стаття Я. Шумелди описує головним чином події
1941 р.
Детально причини й обставини загибелі Олега Кандиби-Ольжича Яків
Шумелда розглянув у своїй статті “Легенда про книжку та всипу”9. У цій
7 Шумелда Я. За що загинув Олег Ольжич-Кандиба // Українське слово. – 1952. –
Ч. 551–553. – 30 трав. – 13 черв.
8 Його ж. Похід ОУН на Схід // Організація українських націоналістів. 1929–
1954: Збірник. – На чужині, 1955. – С. 247–279.
9 Його ж. Легенда про книжку та всипу // Самостійна Україна. – 1966. – Ч. 5–6. –
С. 12–15.
630
Юрій ЧЕРЧЕНКО
статті він писав: “На одній зустрічі, яку я мав з Ольжичем в останніх днях
жовтня 1943 р. у Львові, він висунув думку про те, що треба написати доку-
ментальну працю про німецьку політику в Україні. Така праця була б для
інформації Заходу, а головно, щоби протиставитися большевицькій пропа-
ганді, яка представляла весь український визвольний рух як німецьку аґенту-
ру і цей погляд прищіплювала західним аліянтам”10. Олег Ольжич доручив
підготувати цю книгу Якову Шумелді. Книга, яка отримала назву “Револю-
ція рве кайдани”, була написана до кінця березня 1944 р. Було виготовлено
три машинописні копії, а рукопис знищено. “Один примірник був призначе-
ний «на Схід», другий «для висилки на Захід», а третій для друку на місці”11.
Яків Шумелда передав Олегу Ольжичу всі три примірники книги, а той, у
свою чергу, віддав їх зв’язковим. У кінці квітня в Перемишлі була арешто-
вана головна зв’язкова Ольжича Ґена (Євгенія Зілинська). У неї були вилу-
чені матриці книги, які вона везла з Кракова до Львова, а також машинопис
з правками Ольжича і Шумелди. Очевидно, що це був той машинопис, що
передбачалося друкувати “на місці”.
Яків Шумелда зазначав, що хоч ця книга нацистам ніяк не могла сподоба-
тись, все ж таки вона навряд чи була головною причиною загибелі О. Ольжи-
ча. До того ж, стиль написання роботи був не схожий на тексти самого Оль-
жича і правки були зроблені різними почерками – це мусило наштовхнути
гестапівців на думку про інше авторство. “Ольжича ім’я було вже так обтя-
жене його всією протинімецькою роботою протягом попередніх років, що
навіть, коли б він був дійсним автором вище згаданої праці, це не могло вже
мати на його долю жадного впливу”12. У цій статті Шумелда нагадує, що
Ольжич загинув саме в ті дні, коли західні союзники готували десант в Євро-
пу, і нацистів могли цікавити його англосаксонські зв’язки. “Під оглядом
цих зв’язків цікавим, і здається неприпадковим, є теж та обставина, що май-
же всі члени ПУН, які перед другою світовою війною відвідували Америку,
були так чи інакше знищені під час війни13. Був це лише збіг обставин чи
може щось інше?”14
Тему обставин і причин загибелі Олега Ольжича Яків Шумелда також
розглянув у своїй статті в “Українському історику”15. Тут він знову наголо-
шує на американських зв’язках Ольжича. “Смерть д-ра Олега Кандиби
спліталася, як ми припускали, з днями десантів західних аліянтів у Нор-
10 Там само. – С. 13.
11 Там само. – С. 14.
12 Там само. – С. 15.
13 У довоєнний час у США і Канаді побували Голова ПУН Євген Коновалець і
члени ПУН: Роман Сушко, Омелян Сеник, Микола Капустянський і Олег Ольжич. Після
війни в живих залишився тільки генерал Капустянський.
14 Шумелда Я. Легенда про книжку та всипу. – С. 15.
15 Його ж. Чому загинув д-р Олег Кандиба-Ольжич у концентраційному таборі? //
Український історик. – 1985. – Ч. 1–4 (85–88). – С. 81–90.
631
Листування Олега Ольжича та документи про нього...
мандії, що було смертельною загрозою для Райху. Ольжич був, побіч ген.
Миколи Капустянського, 64-літнього тоді члена ПУН, якого часто тягало
гестапо на допити, останнім ще живим членом ПУН, які в 1930-х роках
жили деякий час у країнах Нового світу. Ольжич був пов’язаний археологіч-
ною працею з Гарвардським університетом у 1930-х роках. Був він на лісті
тих, яких ґестапо підозрівало у прихильності, або зв’язках із західними аліян-
тами. Коли ж аліянти почали офензиву із заходу, перед урядом Райху мусіло
виринати марево українських партизанів. Плян масового повстання існував
у Військовому Штабі ПУН; але він був пов’язаний з десантом у південній
Европі”16.
Багато писав про загибель Олега Ольжича відомий дослідник його життя
та діяльності професор Любомир Винар. Він вважає, що книга “Революція
рве кайдани” могла бути однією з причин арешту і загибелі О. Ольжича.
Адже ще з довоєнного часу Ольжич і його культурна референтура перебра-
ли на себе практично всю видавничу діяльність ОУН, і тому нацисти припи-
сували авторство цієї книги саме Ольжичу17.
Цікавим видається і питання: чи залишився в німецьких або радянських
(тепер російських) архівах хоч би один з трьох примірників книги? Любо-
мир Винар покладав надію відшукати той примірник, який намагалися
опублікувати на Заході, адже відомо, що його планували передати представ-
нику ОУН у Скандинавії Богдану Кентржинському. “Наші намагання відшу-
кати копію манускрипту не були успішними. Можливо, що в архіві д[окто]-
ра Богдана Кентржинського, який в тому часі був представником ОУН у
Швеції і взагалі в Скандинавії, знаходиться одна копія загубленого маши-
нопису – оригіналу «Революція рве кайдани»”18.
Принагідно слід уточнити, що навесні 1944 р. Богдан Кентржинський
мешкав ще у Фінляндії, а до Швеції він перебрався майже нелегально у
вересні того ж року. У вересні 1943 р. в м. Гельсінкі вийшла у світ його
книга “Правда про Україну” (фінською мовою), де він змалював загарбницьку
політику радянського та німецького окупаційних режимів в Україні. Пізніше
після війни члени ОУН розповідали Богданові про те, що гестапівці на до-
питах намагалися дізнатися, яким чином Кентржинський діставав у Гельсінкі
інформації та ілюстративний матеріал для своєї книжки “Правда про Украї-
ну”. Цю книжку Кентржинський також згодом опублікував у Швеції, і по-
сол СРСР Олександра Коллонтай наказала скупити всі примірники по книж-
кових магазинах Стокгольма.
Припущення Любомира Винара про те, що в архіві Богдана Кентржин-
ського може зберігатися текст книги “Революція рве кайдани”, здається нам
16 Його ж. Чому загинув д-р Олег Кандиба-Ольжич у концентраційному таборі? //
Олег Ольжич. In memoriam: Спогади, статті. – С. 226.
17 Винар Л. Олег Кандиба-Ольжич: Дослідження та джерела. – Нью-Йорк; Ост-
рог; Львів, 2007. – С. 176.
18 Там само. – С. 182.
632
Юрій ЧЕРЧЕНКО
сумнівним. Богдан Кентржинський був професійним істориком, дійсним
членом НТШ і членом-кореспондентом УВАН, він не міг не розуміти цінності
такого матеріалу і за ті 25 років, що він прожив у Швеції, обов’язково б його
опублікував або хоча б згадав про цю книгу у своїх статтях. Тим більше, що
тривалий час разом з Олегом Штулем-Ждановичем Кентржинський був
співредактором газети “Українське слово” (Париж).
Досліджуючи життя Олега Ольжича, професор Любомир Винар листу-
вався з людьми, які знали Ольжича і працювали з ним. Частину цього листу-
вання він опублікував і зокрема лист Якова Шумелди до нього від 9 вересня
1985 р.19. Тому нам здається цікавим опублікувати лист Якова Шумелди до
одного з чільних діячів ОУН, представника ПУН у країнах Північної Амери-
ки, керівника Організації державного відродження України (ОДВУ) у США
доктора Зенона Городиського. Ці два листи написані на одну тему і фактич-
но доповнюють один одного.
Документ публікується без скорочень у повній відповідності до ори-
гіналу.
ДОКУМЕНТ
№ 1
Лист Якова Шумелди до Зенона Городиського від 23 березня 1989 р.
В[ельми]п[оважаний] пан[е] д[октор] Зенон Городиський1
Трентон, Н[ью]-Дж[ерсі] 23-тє березня 1989 р[оку].
Вельмишановний докторе!
Ваш телєфон і питання про збірник “Революція рве кайдани” (така була титульна
сторінка праці, про яку хочете згадати у своїй книзі про ВНР2). Біля Вас є дуже
достовірні джерела до вияснення цього питання: Я. Гайвас3, який негайно після
закінчення ІІ-ї світової війни вів слідство у справі закатування сл[аветного] п[ана]
Ольжича4 у концентраційному таборі Саксенгавзен, що пов’язана була з арештом
зв’язкової Ґени5, яка везла друковані матриці згаданої книги зі Львова до Кракова,
де приміщена була підпільна друкарня. В охорону Ґени втягнений був Мих[айло]
Нєдьв.*, якого Я. Гайвас перепитував, який ще живе і який кілька років тому розказу-
вав мені про всі подробиці арешту Ґени і його розмов на цю тему з Я[рославом] Г[ай-
васом], що закидав йому, що він (М[ихайло] Н[єдзвєський]) “угробив” Ольжича.
Мої досліди, спостереження і моя пов’язаність з цим питанням привели мене
до поглядів, що їх я кількома наворотами висловив в моїх писаннях. Коли йде мова
про Я[рослава] Г[айваса], про це я ніколи не писав, він палкий революціонер по
своїй вдачі, дуже часто користувався дуже палкими словами, які інколи були дуже
терпкими. М. Нєдьв. зі своєю охороною Ґени, їдучи в тому самому поїзді на фалши-
ві документи на лінії Львів–Краків, не міг нічого Ґ[ені] помогти, коли облава
СД-Гештапо і когорт охорони залізничих шляхів окружили поїзд і шукаючи за яки-
19 Там само. – С. 182–187.
* Під цим словом рукою З. Городиського чорнилом написано: “Мих[айло]
Нєдзвєський”.
633
Листування Олега Ольжича та документи про нього...
мось “Генералом підпілля”6 попали на Ґену, знайшли її документи “не впорядку”,
арештували її і знайшли матрицю книги, яка після прочитання мусіла потрясти цілим
Берліном. Книга ставила “німецьких визволителів” на рівні горлорізів Й. В. Сталі-
на, а “брунатний імперіялізм” навіть більш нелюдським ніж “червоний імперіялізм”.
І в матриці знайшли СД-Гештапо копії десятків їхніх таємних розпоряджень, яких
тонусом було: “нищ і руйнуй місцеве населення і приготовляй вже підчас війни
землі, здобуті на Сході, для німецької колонізації і німецького життєвого простору”.
Вам відомою є теза, яку просовував у своїх писаннях д[окто]р Зинов[ій] Книш7,
“що сипала Ґена”. Я відкидав і відкидаю цю тезу з багатьох причин. Знаючи особи-
сто Ґену з передвоєнних років, я вивчив, що вона належить до тих людських типів,
які чим більше бити тим більший опір вони будуть ставити. Її “нареченим” у воєн-
них роках був сл[аветний] п[ан] Михайло Селешко8, який був людиною того самого
типу. Підчас війни він був у німецьких тюрмах і концтаборі Саксенгавзен. Сл[авет-
ний] п[ан] Костик Мельник9 бачив сл[аветну] п[ані] Ґену побиту до без-тями у Сак-
сенгавзен підчас конфронтації. Про цю конфронтацію він писав: “в неї залишилася
лише кров і покалічене тіло”. Чому били людину, яка “сипала”? Не мали для неї
пощади і ласки опришки Й. В. Сталіна. Піймавши її у тюрмі, засудили її на заслан-
ня у Казахстан. І з Казахстану переписувалася вона з її судженим Мих[айлом] Се-
л[ешком].
Опришкам і бандитам Й. В. Сталіна не подобався той перший розділ праці, де
точно описано як вони нищили Україну і українців. Його, в їхніх очах, не міг зрівно-
важити другий розділ про гітлєрівські звірства на Україні і копії десятків документів
уряду Гітлєра і Е. Коха Райхскомісаріяту України, що виповнювали з коментарями
головну частину праці. Між документами був один, що його ніяк не можу забути:
“заздрість, що під оглядом здібності мати і годувати дітей українські жінки мають
перевагу над німкенями та їх в майбутньому можна використати для скріпленого
розплодження панівної раси”.
Коли б я не працював над нічим інтелєктуально і скупчив всю свою увагу на
відтворення змісту книги, я може подав би Вам точний зміст поодиноких згаданих
трьох головних розділів. Вони є глибоко закопані у моїй пам’яті під томами статей
і праць, вражінь, переживань після складення тої праці. Я пригадую точно лише
деякі вислови, як “попали зі сталінського дощу під гітлєрівську ринву” … тощо.
Деякі народи Европи у Другій світовій війні були в тому вигідному положенні,
що вони у боротьбі з гітлєризмом могли опертися на СССР, зокрема тоді, коли він
для Франції не був загрозою у сталінській формі. Для поляків, угорців, українців і
багатьох інших народів одне лихо і прокляття не було ліпше за друге. Були вони
лише різних кольорів, але тої самої бандитсько-нищівної суті. Навіть співпрацюю-
чи з ким-небудь, вони планували як у майбутньому знищити союзника, щоби захо-
пити у свої лапи весь світ. Одним з головних завдань книги було документувати ті
позиції українського і інших підпільних рухів, бо ж зліва і [з]права питали: “Що ви
робите? Чому ідете з мотикою на сонце?”
Завданням деяких підпільних рухів було стояти на позиціях, що не давали без-
посередної перемоги. Перемога інколи приходить після довгих, неуспішних боїв і
періодів часу. Вона потребує лише чітких і ясних віх.
З розмови з Вами виніс я переконання, що Ви переконані, що один, одинокий
примірник праці везла сл[аветна] п[ані] Ґена до Берліну, можливо для посилки до
сл[аветного] п[ана] Богдана Кентржинського10 у Скандинавію. Ґену піймало
634
Юрій ЧЕРЧЕНКО
СД-Гештапо з друкованою матрицею книги. Ранійше, для процесу читання і необхід-
ного поширення було декілька примірників машинописей. Коли б заготовлено одну,
одиноку матрицю, вигляди знайти хоч один примірник праці були б нуль. Але при
декількох, вони є більші. Відкриття для публичного користування таємних архівів
СССР і УССР у найблищому часі може виявити одну або на[віть] дві копії праці…
Цінність цієї праці не для професійних політиків, але істориків. Політики мусять
кожночасно підтверджувати свій хист біжучою працею, а не тим, що було 50 років
тому. Польська приповідка каже: “цо било, а не єст не пішесє в реєстр…” І чомусь
під цим оглядом є незрозумілим чому Микола11 розійшовся з Ярославом Г[айва-
сом], з яким і О[легом] Шт[улем] мотали справи після смерті сл[аветного] п[ана]
А[ндрія] М[ельника]12. Виглядало, що це немов добра російська “тройка”, що бист-
ро тягне віз. Щоби не перешкоджати їй і не мати питань боротьби за владу, деякі
провідні друзі стали осторонь і ніколи вже до активної праці не вернули. Кожна
влада мусить підтвердити свою лєґітимність своєю здібністю і мозольною працею у
майструванні біжучих питань, а не шукання “візитових карт” у далекому минулому.
Біля Вас у Філядельфії є Батько13, який заміняв Я[рослава] Г[айваса] в періоді
арешту гештапом його дружини і матері, коли він мусів повністю укриватися і опі-
куватися Квіткою, малою донею, яка зараз є дружиною ам[ериканського] капітана,
а син Я[рослава] Г[айваса] пройшов крівавий шлях В’єтнаму (він народжений вже
в З[лучених] Д[ержавах] А[мерики]).
Це вияснення, яке обіцяв у тел[ефонній] розмові. Залишаюся з повагою: Яків
Шумелда* 14.
(Без прилоги).
Архів ОУН у Києві, фонд Зенона Городиського. Машинопис, оригінал. (Фонд
ще не описаний, тому детальнішої інформації не подаємо. На першій сторінці вгорі
над текстом рукою Зенона Городиського червоним чорнилом написано: “Справа
збірника «Революція рве кайдани»”. З лівого боку аркуша на полі тим же почерком
чорним чорнилом написано: “Інж[енер] Нагірняк їхав разом в поїзді як арештували
Ґену”).
КОМЕНТАРІ
1. Городиський Зенон (псевдонім – Уманський) – громадсько-політичний діяч,
правник. Народився 26 квітня 1915 р. в с. Семиківці на Покутті. Закінчив у Львові
Малу семінарію та українську класичну гімназію. Далі вчився на юридичному фа-
культеті Львівського університету, де здобув ступінь магістра права. Правничі студії
продовжував в Українському вільному університеті в Празі та закінчив їх ступенем
доктора прав у 1943 р. Перед війною працював адвокатом. Під час Другої світової
війни був помічником члена ПУН Осипа Бойдуника. Влітку 1941 р. в лавах Буко-
винського куреня дійшов до Києва, згодом у Полтаві був заарештований гестапо.
У кінці війни мешкав у Німеччині. З 1951 р. жив у США, де закінчив Рутгерський
університет, працював у Прінстонському університеті. Городиський був керівником
Організації державного відродження України (ОДВУ), одним із співзасновників
Комітету українських політичних партій і організацій (КУППО), секретарем Україн-
ської Національної Ради, першим заступником Голови ПУН і представником ПУН
у країнах Північної Америки.
* Ім’я та прізвище написані від руки кульковою ручкою.
635
Листування Олега Ольжича та документи про нього...
2. ВНР – Всеукраїнська Національна Рада. Йдеться про книгу Зенона Го-
родиського: Городиський З. Українська Національна Рада: Історичний нарис. – К.,
1993. – 143 с.
3. Гайвас Ярослав (псевдоніми – Андрух, Бистрий, Камінь, Рудий) – політич-
ний діяч, член ОУН. З 1937 р. – член Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїн-
ських землях (КЕ ОУН на ЗУЗ). З 1939 р. – в еміграції, з верес. 1940 – провідник
Крайової екзекутиви ОУН Андрія Мельника у Генерал-губернаторстві. Учасник
Похідних груп ОУН, у вересні 1941 р. прибув до Києва. Після арешту О. Ольжича
разом з Т. Бак-Бойчуком і Яковом Шумелдою керував ОУН. З 1945 р. – член Прово-
ду українських націоналістів (ПУН). З 1950 р. жив у США, був виконавчим секре-
тарем Українського конгресового комітету Америки (УККА). Учасник І Конгресу
українців в Росії 22–24 жовтня 1993 р.
4. Кандиба-Ольжич Олег (псевдоніми – Кардаш, Свєнціцький; 1907–1944) –
поет, археолог, журналіст, політичний діяч. Син поета Олександра Олеся (Канди-
би). Народився в Житомирі. З 1923 р. в еміграції в Німеччині, а згодом ЧСР. Закін-
чив Карловий університет у Празі і захистив докторат (1929) на тему: “Неолітична
мальована кераміка Галичини”. Відтак працював в археологічному відділі чеського
Національного музею (1926–1932) і асистентом на кафедрі археології Українського
вільного університету. У 1938 р. Ольжич їде до США, де став одним із співзаснов-
ників Українського наукового інституту Америки. За редакцією д-ра О. Кандиби в
Празі у 1939 р. вийшов збірник наукових праць цього інституту. З 1929 р. член ОУН,
працював у Тереновому Проводі ОУН у Чехо-Словаччині, з 1937 р. – член ПУН,
очолив новостворену (1936) культурну референтуру. Притягнув до співпраці з ОУН
Леоніда Мосендза, Уласа Самчука, Олену Телігу та ін. відомих укр. діячів науки і
культури. Під час подій 1938–1939 рр. в Карпатській Україні Ольжич знаходився в
Хусті, де за дорученням ПУН координував всю ідейно-виховну роботу серед січо-
виків і місцевого населення, редагував літературно-мистецький журнал “Говерля”.
Після початку радянсько-німецької війни Ольжич у складі Похідних груп ОУН при-
їжджає до Києва, де керує організаційними справами, бере участь у створенні
УНРади під проводом проф. Величківського. У цей час він був заступником Голови
ПУН і провідником Центрального керівництва ОУН на Наддніпрянщині. 25 травня
1944 р. Ольжич був заарештований у Львові; 9 червня 1944 р. його закатували гес-
тапівці в концтаборі Заксенгаузен. (Детальніше див.: Кучерук О. О. Ольжич. 1907–
1944. – К., 2007).
5. Ґена, тобто Євгенія Зілинська – член ОУН, наречена Михайла Селешка. Була
секретарем і зв’язковою Олега Ольжича. Після звільнення з концтабору повернула-
ся до Західної України, де була заарештована працівниками НКВД і вислана за од-
ними даними в Сибір, за іншими – до Казахстану.
6. Йдеться про польський рух опору.
7. Книш Зиновій (псевдоніми – Ренс, Голіят, Ю. Мохнацький; 1906–1999) –
політичний діяч, історик, журналіст. Народився в Коломиї 16 червня 1906 р. в учи-
тельській родині. Отримав освіту в початковій народній школі ім. Т. Шевченка і
українській гімназії. Успішно завершив студії у Львівському університеті, отримав-
ши ступінь магістра у 1929 р., а в 1930-му – доктора права і політичних наук.
З юнацьких років брав активну участь в українському суспільному житті. У 1922 р.
він стає членом УВО, у 1924 р. – членом Окружної команди Української військової
організації (УВО) в Коломиї, а згодом – членом Бойової референтури. Вперше його
636
Юрій ЧЕРЧЕНКО
було заарештовано польською поліцією 12 березня 1929 р., і три місяці він провів у
в’язниці. Навесні 1930 р. був призначений бойовим референтом Крайової команди
УВО, брав участь у роботі Першої конференції ОУН на ЗУЗ 24–25 лютого 1930 р.,
де було створено Крайову екзекутиву ОУН. У червні 1930 р. в Празі брав участь у
роботі конференції Проводу українських націоналістів (ПУН) з представниками
Крайової екзекутиви ОУН і Крайової команди УВО, на якій обговорювалося роз-
межування завдань ОУН і УВО. 30 липня 1930 р. брав участь в експропріаційній
акції – нападі на поштовий віз під Бібркою (Львівська обл.). Восени 1931 р. знову
був заарештований і засуджений до 8 років тюрми. У червні 1936 р. його було звільне-
но за амністією, працював секретарем дирекції “Центросоюзу” у Львові. У липні
1939 р. був знову заарештований і вийшов на свободу після окупації Польщі. Після
розколу ОУН став на боці А. Мельника. З 1940 р. – член Проводу і секретаріату
ПУН (Краків), бере безпосередню участь в організації Похідних груп ОУН. У 1940–
1941 рр. – начальник канцелярії Українського центрального комітету (УЦК). У 1941–
1942 рр. – секретар дирекції “Народної торгівлі” (Львів), посадник повітів у Калу-
ші (1942), Золочеві (1943–1944). У травні 1944 р. переїжджає до Австрії, а в 1946 р. –
до Франції, був провідником ОУН у Західній Європі, секретарем світського відділу
греко-католицької місії для українців Західної Європи і створеної при ній Суспіль-
ної служби. З 1949 р. – у Канаді. Обіймав посади першого заступника Голови ПУН
і генерального судді ОУН. Автор 50 великих праць і низки статей та брошур на
історичну тематику. Головна тема досліджень: історія УВО і ОУН. Помер 14 листо-
пада 1999 р. у Торонто (Канада).
8. Селешко Михайло (псевдоніми – Ешкіс, Турок, Тиктор, Роман, Обережний;
1901–1981) – політичний діяч, журналіст, інженер. Народився в селі Витвиця (те-
пер Долинський р-н Івано-Франківської обл.) у 1901 р. 17-літнім гімназистом всту-
пив до Української Галицької Армії. Влітку 1919 р. захворів на тиф і з цієї причини
не відступив з частинами УГА за Збруч, а переховувався у Галичині. Згодом повер-
нувся до Долинської гімназії, яку закінчив 1922 р. Там же у гімназії він вступив до
Української військової організації. У 1922 р. українські політичні партії Галичини
бойкотували вибори до польського сойму. Селешко як член УВО брав активну участь
у цьому бойкоті, за що був заарештований. Після втечі з в’язниці він нелегально
перейшов кордон у Карпатах і втік до Чехо-Словацької Республіки. Там у 1927 р.
закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах за фахом інженер хімік-
технолог, але вже через конфлікт з чеською поліцією (був затриманий при нелегаль-
ному траспортуванні зброї) йому того ж року довелося знову втікати – тепер уже до
Німеччини. Мешкає в Берліні, дописує до львівських часописів “Діло” та “Новий
час”, працює секретарем Комітету допомоги втікачам з України. У 1929 р. вступає
до ОУН. У березні 1931 р. Селешко стає особистим секретарем Голови ПУН Євге-
на Коновальця, а після його вбивства – секретарем Андрія Мельника. У 1940 р.
його обирають секретарем головної управи Українського національного об’єднан-
ня Німеччини, працює він і в Українській пресовій службі в Берліні. У січні 1944 р.
його було заарештовано разом з іншими членами ОУН, і майже рік він провів у
німецькій тюрмі у Потсдамі. Після війни (у 1948 р.) Селешко переїжджає до Кана-
ди, де також бере активну участь в українському громадсько-політичному житті:
був секретарем Української стрілецької громади, членом Крайової екзекутиви Ук-
раїнського національного об’єднання Канади, секретарем Крайового комітету
Українського визвольного фонду Канади. Опублікував низку статей в націоналістич-
637
Листування Олега Ольжича та документи про нього...
них виданнях, автор двох книг спогадів: Селешко М. Вінниця. – Нью-Йорк; Торон-
то; Лондон; Сідней, 1991. – 211 с.; його ж. У кігтях ґестапо. – К., 1996. – 224 с.
Помер Михайло Селешко у 1981 р. в Торонто.
9. Мельник Кость (псевдонім – Горський; 1907–1984) – український політич-
ний діяч. Народився в с. Береги коло Самбора. Вчився в Самборі, у львівській Полі-
техніці, згодом переїхав до Праги. Був активним діячем в Українській студентській
академічній громаді і в Центральному союзі українських студентів (ЦЕСУС). Член
ОУН, один з найближчих співробітників і товаришів Олега Ольжича, фактично був
адміністратором Культурної референтури. Разом з Ольжичем брав активну участь у
Похідних групах ОУН. У 1944 р. разом з іншими членами ОУН був заарештований
і перебував у концтаборі Заксенгаузен. Після закінчення війни деякий час жив у
Німеччині, згодом переїхав до США. (Детальніше див.: Бажанський М. Кость Мель-
ник – людина високого пориву // Самостійна Україна. – Рік ХХХVІ. – 1984. – Ч. 1
(411). – С. 64–67).
10. Кентржинський Богдан (псевдоніми – Доктор, Кент, Орловський, В. Сівер-
ський, Шапара; 1919–1969) – політичний діяч, журналіст, історик. Народився в
м. Рівному 22 лютого 1919 р. в родині вчителів дворянського походження. Його
мати була вислана на поселення до Казахстану. У 1936 р. закінчив рівненську гімна-
зію ім. Пекарського і того ж року вступив на гуманістичний відділ Варшавського
університету, а з 1937 р. одночасно слухав лекції і у Високій школі журналістики
також у Варшаві. У 1938–1941 рр. Б. Кентржинський слухає лекції в університетах
Франкфурта-на-Майні, Осло і Берліна. У цей час він активно працює в Українсько-
му національному об’єднанні (УНО) в Німеччині. Членом ОУН Кентржинський став
наприкінці 1930-х рр. Після розколу ОУН залишився серед прибічників полковника
Андрія Мельника. У липні 1941 р. Головою ПУН призначений уповноваженим ОУН
на Фінляндію. У липні–вересні 1941 р. Б. Кентржинський перебував у Фінляндії,
а з січня 1942 р. постійно жив у Гельсінкі. У квітні 1942 р. він зареєстрував у Дер-
жавному інформаційному бюро Фінляндії створення Українського інформаційного
бюро для Фінляндії і Скандинавії (УІФС), яке видавало бюлетень фінською, німець-
кою і шведською мовами, а також готувало матеріали для української преси. Влітку
цього року Кентржинський починає видавати часопис “Українець у Фінляндії”.
Завдяки діяльності УІФС у фінській пресі протягом 1942–1944 рр. з’явилося при-
близно 800 статей, присвячених Україні і українській тематиці. У 1944 р. переїжджає
до Швеції, співпрацює з газ. “Dagens Nyheter”, а у 1948 р. дістав роботу кореспон-
дента лондонського “Daily Telegraph”. З часом він засновує в Стокгольмі Україн-
ське інформаційне бюро на Скандинавію (УІБ), співробітниками якого були Ю. Бо-
рис і Б. Залуга, створює і очолює Український академічний клуб у Стокгольмі (лис-
топ. 1949 р.). З 1949 р. Кентржинський був представником Виконного органу (ВО)
УНРади у Скандинавії. У ці ж роки він стає членом Проводу ОУН. У 1949–1950 рр.
Б. Кентржинський слухає лекції в Стокгольмському університеті; у 1951 р. захищає
докторську дисертацію в Українському вільному університеті в Мюнхені на тему:
“Союз Карла ХІІ з Мазепою в освітленні найновішої шведської історіографії”. 1957 р.
Кентржинський захищає ґабілітаційну дисертацію в Українському вільному універси-
теті в Мюнхені на тему: “Карл Х Ґустав і східньоевропейська криза 1654–1655 рр.”
і з цього року аж до смерті працює професором університету в Стокгольмі. Внесок
Б. Кентржинського у розвиток української історичної науки високо оцінили його
колеги – він був обраний членом НТШ та членом-кореспондентом УВАН.
638
Юрій ЧЕРЧЕНКО
11. Очевидно, йдеться про Миколу Плав’юка. Плав’юк Микола Васильович
(псевдоніми – Гайовий, Ковальчук, Коваленко, Юнак, Безіменний; нар. 1927) – гро-
мадсько-політичний і державний діяч, публіцист. Народився в с. Русові (Снятин-
ський р-н Івано-Франківської обл.) в селянській сім’ї. Навчався у Снятинській
гімназії, а з вересня 1941 р. – у Снятинській державній торговельній школі. Тоді ж
вступив до лав юнацтва ОУН під проводом А. Мельника, згодом став повітовим
провідником юнацтва, а опісля – орг. референтом для зв’язку з поодинокими місцево-
стями у повітовій екзекутиві. У 1943 р. почалися арешти членів ОУН і М. Плав’юк
змушений був переїхати до м. Косова, де він очолив оселю Виховної спільноти укр.
молоді (ВСУМ). У 1944 р. був заарештований німцями, але йому вдалося звільни-
тись з тюрми, і він вступив до повстанського загону. Згодом цей загін увійшов до
формування УПА-Захід, але С. Касіяна та М. Плав’юка бандерівці арештували і зби-
ралися розстріляти як мельниківців. Тому вони втекли з табору і перебралися на
Закарпаття, а далі до Відня. Навесні 1945 р. М. Плав’юк з наказу ОУН вступає до
Другої дивізії УНА під командуванням полк. А. Долуда і через орг. зв’язки допома-
гає десяткам укр. старшин і вояків не потрапити до таборів військовополонених і
оминути насильницьку репатріацію до СРСР. Після закінчення війни переїжджає
до Мюнхена, закінчує укр. середню школу в таборі ДП Карлсфель та вступає до
університету. М. Плав’юк був членом Української студентської громади в Мюнхені,
членом студ. т-ва “Січ”. Бере активну участь у роботі “Пласту” в Німеччині (нале-
жав до куреня “Лісові чорти”), був одним з організаторів студ. т-ва “Зарево”, орг.
референтом проводу Центрального союзу укр. студентів (ЦЕСУС). У липні 1949 р.
отримує диплом Мюнхенського університету Людвіга Максиміліана за фахом еко-
номіст. Наприкінці 1949 р. М. Плав’юк разом із сім’єю переїхав до Канади. Тут він
у 1954 р. закінчує торговельний факультет ун-ту Конкордія в м. Монреаль, працює
в м’ясній індустрії, проходить шлях від звичайного робітника до президента фірми
“Essex Packers”. З 1950 р. працює у філії УНО в Монреалі. 1956 р. він став Прези-
дентом УНО Канади. У 1967 р. М. Плав’юка було обрано Генеральним секретарем
СКВУ, у 1973 р. – екзекутивним Віце-президентом СКВУ, а в 1978 р. – Президентом
СКВУ. У 1964 р. на V Великому Зборі українських націоналістів (ВЗУН) він стає
членом ПУН, а у травні 1979 р. на ІХ ВЗУН М. Плав’юка обирають Головою Про-
воду ОУН. На Х сесії УНРади в липні 1989 р. М. Плав’юк був обраний Віце-прези-
дентом УНР в екзилі, а в грудні 1989 р. став Президентом УНР в екзилі. У 1992 р.
Надзвичайна сесія УНРади прийняла рішення про передачу повноважень Держав-
ного центру (ДЦ) УНР в екзилі органам державної влади незалежної України.
24 серпня 1992 р. під час проведення Всесвітнього форуму українців у Маріїнсько-
му палаці в Києві керівництво ДЦ УНР в екзилі на чолі з Президентом УНР в екзилі
М. Плав’юком передало владні регалії УНР Президентові України Л. Кравчуку на
підтвердження того, що Українська держава є правонаступницею УНР. 18 травня
1993 р. М. Плав’юк отримав громадянство України. У 1993 р. ОУН зареєстрована
Міністерством юстиції України як громадська організація. Під керівництвом Голо-
ви ОУН М. Плав’юка в Україні відбулися ХІІ (1993), ХІІІ (1994), ХІV (1997),
ХV (2000), ХVІ (2003), ХVІІ (2006) ВЗУН. У 1997 р. Президент України нагородив
М. Плав’юка орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.
12. Мельник Андрій (псевдоніми – Євген, Артишок, Василь Артищук, Дирек-
тор, Професор, полковник Кримінальник; 1890–1964) – військовий і політичний
діяч. Народився 12 грудня 1890 р. у с. Воля Якубова (Дрогобицький р-н, Львівська
639
Листування Олега Ольжича та документи про нього...
обл.). Його батько – Атанас Мельник, свідомий активіст національного руху, мати –
Марія Коваль. Вчився у гімназіях в Самборі, Дрогобичі і Стрию. З 1914 р. – учас-
ник Першої світової війни, сотник Легіону УСС, перебував у російському полоні. У
1917 р. у Києві разом з Євгеном Коновальцем брав участь у створенні формації
Січових Стрільців. У 1919 р. був призначений начальником штабу Дієвої Армії УНР.
Разом з Є. Коновальцем 1922 р. бере участь у створенні УВО. Наприкінці 1922 р.
призначений першим крайовим командантом УВО на західноукраїнських землях.
1924 р. його заарештовано у справі О. Басараб, і чотири роки провів у в’язниці.
Після виходу з в’язниці як розконспірований діяч ОУН відійшов від нелегальної
діяльності – працює за фахом інспектором лісів і дібров Греко-католицької митро-
полії Андрея Шептицького. Крім того, займається легальною громадською робо-
тою: входить до правління видавничої спілки “Діло”, очолює головну раду като-
лицької організації української молоді “Орли”, входить до комбатантської органі-
зації “Молода громада”, головує в Товаристві українських інженерів тощо. Після
вбивства Є. Коновальця (22 травня 1938) перебирає керівництво ОУН і Українсько-
го Націоналістичного Руху (з 11 жовтня 1938 р.). У серпні 1939 р. ІІ ВЗУН одно-
стайно затвердили А. Мельника Головою ПУН і ОУН. У січні 1944 р. заарештова-
ний німцями, разом з іншими членами ОУН перебував у концтаборі Заксенгаузен.
Після закінчення війни мешкав у Люксембурзі. На ІІІ ВЗУН (1947) його обрали
довічним Головою ОУН (детальніше див.: Кучерук О. Андрій Мельник. – К., 2005).
13. Бак-Бойчук Теофіл (псевдонім – Батько) – громадсько-політичний діяч. У
1940 р. обласний провідник ОУН на Лемківщині (Сянок). У 1941 р. учасник По-
хідних груп ОУН, організаційний референт Центрального проводу ОУН. Після війни
жив у Німеччині, згодом в еміграції у США, один з керівників Організації держав-
ного відродження України ім. Олега Ольжича (ОДВУ).
14 Шумелда Яків (псевдоніми – Вербовий, Дедаль, Дидалевський, Дубовий,
Кім, Лукаш, Святославський; 1914–1993) – політичний і культурний діяч, політо-
лог, правник і економіст. Народився 13 вересня 1914 р. в с. Бушковичі на Посянні.
Студентський діяч у Празі й Берліні, провідний діяч ОУН (чл. ПУН), учасник По-
хідних груп ОУН, член управи м. Києва (1941). З 1943 р. очолював референтуру
виховання ПУН. Після арешту Ольжича разом з Я. Гайвасом і Т. Бак-Бойчуком
здійснював керівництво ОУН. У 1946–1948 рр. виконував обов’язки ділового керів-
ника ПУН і його Генерального секретаря. В еміграції у Німеччині був доцентом
Української високої економічної школи в Мюнхені, де викладав політичну еконо-
мію і економіку промисловості. Далі переїхав до США, працював професором ви-
соких шкіл у Сан-Франциско. Автор праць “Від Маркса до Маленкова” (1955), “Зміни
в СССР після смерти Сталіна” (1957), “Стратегія та тактика українського визволь-
ного руху” (1966), “На половині дороги” (1985), численних статей з політологічної,
економічної тематики, історії українського націоналізму. Помер 3 лютого 1993 р. в
Сан-Франциско.
640
Юрій ЧЕРЧЕНКО
Юрій Черченко (Київ). Листування Олега Ольжича та документи про нього в
Архіві ОУН у Києві.
У статті подається огляд листування Олега Кандиби (О. Ольжича) та інших доку-
ментів, в яких є інформація про нього, з Архіву ОУН у Києві. Публікується також лист
одного з чільних діячів ОУН Якова Шумелди до керівника Організації державного відро-
дження України (США) Зенона Городиського про обставини загибелі Олега Кандиби-
Ольжича в німецькому концтаборі.
Ключові слова: листування, Архів ОУН у Києві, Олег Кандиба-Ольжич, концтабір.
Юрий Черченко (Киев). Переписка Олега Ольжича и документы о нем в Архи-
ве ОУН в Киеве.
В статье представлен обзор переписки Олега Кандыбы-Ольжича и других доку-
ментов, содержащих информацию о нем, из Архива ОУН в Киеве. Публикуется также
письмо одного из видных деятелей ОУН Якова Шумелды к руководителю Организации
государственного возрождения Украины (США) Зенону Городыскому об обстоятель-
ствах гибели Олега Кандыбы-Ольжича в немецком концлагере.
Ключевые слова: переписка, Архив ОУН в Киеве, Олег Кандыба-Ольжич, конц-
лагерь.
Yurii Cherchenko (Kyiv). Correspondence of Oleh Olzhych and Documents about
His Activity in the Archive of the Organization of Ukrainian Nationalists in Kyiv.
This article presents a review of correspondence of Oleh Kandyba-Olzhych and other
documents from the Archive of OUN in Kyiv. There is also the letter from one of the leaders
of OUN Yakob Shumelda to Zenon Horodysky, the leader of the Organization of the State
Rebirth of Ukraine (USA). This document contains information about the death of Oleh
Kandyba-Olzhych in the German concentration camp.
Key words: correspondence, Archive OUN in Kyiv, Oleh Kandyba-Olzhych, concentration
camp.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-40931 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0011 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T03:00:31Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Черченко, Ю. 2013-01-29T20:43:11Z 2013-01-29T20:43:11Z 2010 Листування Олега Ольжича та документи про нього в Архіві ОУН у Києві / Ю. Черченко // Український археографічний щорічник. — К., 2010. — Вип. 15. — С. 627-640. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. XXXX-0011 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40931 У статті подається огляд листування Олега Кандиби (О. Ольжича) та інших документів, в яких є інформація про нього, з Архіву ОУН у Києві. Публікується також лист одного з чільних діячів ОУН Якова Шумелди до керівника Організації державного відродження України (США) Зенона Городиського про обставини загибелі Олега КандибиОльжича в німецькому концтаборі. В статье представлен обзор переписки Олега Кандыбы-Ольжича и других документов, содержащих информацию о нем, из Архива ОУН в Киеве. Публикуется также письмо одного из видных деятелей ОУН Якова Шумелды к руководителю Организации государственного возрождения Украины (США) Зенону Городыскому об обстоятельствах гибели Олега Кандыбы-Ольжича в немецком концлагере. This article presents a review of correspondence of Oleh Kandyba-Olzhych and other documents from the Archive of OUN in Kyiv. There is also the letter from one of the leaders of OUN Yakob Shumelda to Zenon Horodysky, the leader of the Organization of the State Rebirth of Ukraine (USA). This document contains information about the death of Oleh Kandyba-Olzhych in the German concentration camp. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Український археографічний щорічник Публікації джерел Листування Олега Ольжича та документи про нього в Архіві ОУН у Києві Переписка Олега Ольжича и документы о нем в Архиве ОУН в Киеве Correspondence of Oleh Olzhych and Documents about His Activity in the Archive of the Organization of Ukrainian Nationalists in Kyiv Article published earlier |
| spellingShingle | Листування Олега Ольжича та документи про нього в Архіві ОУН у Києві Черченко, Ю. Публікації джерел |
| title | Листування Олега Ольжича та документи про нього в Архіві ОУН у Києві |
| title_alt | Переписка Олега Ольжича и документы о нем в Архиве ОУН в Киеве Correspondence of Oleh Olzhych and Documents about His Activity in the Archive of the Organization of Ukrainian Nationalists in Kyiv |
| title_full | Листування Олега Ольжича та документи про нього в Архіві ОУН у Києві |
| title_fullStr | Листування Олега Ольжича та документи про нього в Архіві ОУН у Києві |
| title_full_unstemmed | Листування Олега Ольжича та документи про нього в Архіві ОУН у Києві |
| title_short | Листування Олега Ольжича та документи про нього в Архіві ОУН у Києві |
| title_sort | листування олега ольжича та документи про нього в архіві оун у києві |
| topic | Публікації джерел |
| topic_facet | Публікації джерел |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/40931 |
| work_keys_str_mv | AT čerčenkoû listuvannâolegaolʹžičatadokumentipronʹogovarhívíounukiêví AT čerčenkoû perepiskaolegaolʹžičaidokumentyonemvarhiveounvkieve AT čerčenkoû correspondenceofoleholzhychanddocumentsabouthisactivityinthearchiveoftheorganizationofukrainiannationalistsinkyiv |