«Сімейне заручництво» як форма державного терору
Рец. на книгу: Т. Вронська. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин «ворогів народу в Україні (1917–1953 рр.). – К.: Ін-т історії України НАН України, 2009. – 486 с. – Бібліограф.: с. 458–478 ....
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Series: | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/41221 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | «Сімейне заручництво» як форма державного терору / Р. Подкур // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 1 (32). — С. 281-287. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-41221 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-412212025-02-23T20:23:24Z «Сімейне заручництво» як форма державного терору Подкур, Р. Рецензії Рец. на книгу: Т. Вронська. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин «ворогів народу в Україні (1917–1953 рр.). – К.: Ін-т історії України НАН України, 2009. – 486 с. – Бібліограф.: с. 458–478 . 2009 Article «Сімейне заручництво» як форма державного терору / Р. Подкур // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 1 (32). — С. 281-287. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0112 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/41221 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Подкур, Р. «Сімейне заручництво» як форма державного терору З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| description |
Рец. на книгу: Т. Вронська. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин «ворогів народу в Україні (1917–1953 рр.). – К.: Ін-т історії України НАН України, 2009. – 486 с. – Бібліограф.: с. 458–478 . |
| format |
Article |
| author |
Подкур, Р. |
| author_facet |
Подкур, Р. |
| author_sort |
Подкур, Р. |
| title |
«Сімейне заручництво» як форма державного терору |
| title_short |
«Сімейне заручництво» як форма державного терору |
| title_full |
«Сімейне заручництво» як форма державного терору |
| title_fullStr |
«Сімейне заручництво» як форма державного терору |
| title_full_unstemmed |
«Сімейне заручництво» як форма державного терору |
| title_sort |
«сімейне заручництво» як форма державного терору |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/41221 |
| citation_txt |
«Сімейне заручництво» як форма державного терору / Р. Подкур // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 1 (32). — С. 281-287. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| work_keys_str_mv |
AT podkurr símejnezaručnictvoâkformaderžavnogoteroru |
| first_indexed |
2025-11-25T05:33:02Z |
| last_indexed |
2025-11-25T05:33:02Z |
| _version_ |
1849739219401965568 |
| fulltext |
280 Олександр Потильчак
РЕЦЕНЗІЇ
Тамара Вронська.
Заручники тоталітарного режиму:
репресії проти родин
«ворогів народу» в Україні
(1917–1953 рр.). – К.: Ін-т історії
України НАН України, 2009. – 486 с. –
Бібліограф.: с. 458–478.
Роман Подкур
(Київ)
«Сімейне заручництво»
як форма державного терору
Проблема розгорнутого під час радянської доби широкомасш-
табного державного терору вже має доволі розлогу історіографію.
Зокрема, слід згадати виданий Головною редколегією науково-
документальної серії книг «Реабілітовані історією» бібліографіч-
ний покажчик, який містить понад 4,5 тис. позицій1, а також
1 Політичні репресії в Україні. (1917–1980-ті рр.): Бібліографічний покаж-
чик / Авт. вступ. статей: С. Білокінь, Р. Подкур, О. Рубльов; Упоряд.:
С. Калитко, О. Рубльов, Р. Подкур, Л. Шевченко. – К., 2007. – 456 с.
ду на перший чинник (репатріацію) почалося суттєве скорочення
мережі таборів, управлінь, відділів, відділень і груп у справах
військовополонених та інтернованих МВС–УМВС. У результаті,
чисельність контингенту поступово скоротилася до мінімуму та
поступово розпочалася ліквідація табірної мережі.
Однак табори ГУПВІ МВС СРСР, як і раніше, мали забезпечува-
ти широкомасштабну та ефективну трудову експлуатацію військо-
вополонених. Органи УПВІ–ВВІ МВС–УМВС УРСР в умовах репат-
ріації намагалися більш ефективно розпорядитися наявними трудо-
вими ресурсами. Відтак, саме в 1948–1950 рр. значно розширюєть-
ся мережа табірних установ особливого режиму, де утримувалися
військовополонені, затримані від репатріації з різних мотивів.
Розбудовуючи їх, органи ГУПВІ МВС СРСР продовжували застосо-
вуватися такі структурно-організаційні заходи, як організація
нових таборів і відділень, передислокація існуючих, реорганізація
окремих підрозділів, зміна лімітної чисельності контингенту та
штатної чисельності особового складу тощо.
Протягом 1948–1950 рр. табірна мережа на території УРСР
значною мірою виконувала функціональне навантаження транзит-
ної зони у ході репатріації військовополонених та інтернованих.
Відфільтровані на цьому шляху та затримані від репатріації бранці
війни, як правило, доправлялися у місцеві табори, а тому поступово
відсоток так званого «особливого контингенту» у загальній чисель-
ності військовополонених на території Української РСР зростав.
283282
люцією. Згодом постановою РНК від 20 грудня 1917 р. — ВНК.
Паралельно діяв Комітет по боротьбі з погромами та контрреволю-
цією (т. зв. «75-та кімната Смольного») на чолі з В. Бонч-Бруєви-
чем. На місцях при військово-революційних комітетах працювали
штаби по боротьбі з контрреволюцією.
В Україні у грудні 1917 р. було організовано Харківський над-
звичайний штаб по боротьбі з контрреволюцією, який очолив
С. Петриківський. Дещо пізніше його реорганізували у Харківсь-
кий губернський головний штаб, із 27 лютого 1918 р. — отримав
назву Головний штаб Донецької республіки по боротьбі з контр-
революцією. Водночас, при народному комісарі по боротьбі з кон-
трреволюцією В. Антонові-Овсієнку діяла Харківська надзвичай-
на комісія, яка займалася виявленням контрреволюціонерів і вела
слідство в їх справах3.
До речі, діяльність В. Антонова-Овсієнка, як борця з контрре-
волюцією, була відома й за межами України. Так, розбираючи
конфлікт «між працею і капіталом», харківськими підприємця-
ми та робітниками, він заарештував 15 промисловців, вимагаючи
від них 1 млн. руб. для виплати робітникам. Акція В. Антонова-
Овсієнка, без сумніву, сподобалася В. Леніну, який у телеграмі
від 29 грудня 1917 р. писав:
«Схвалюю і вітаю арешт мільйонерів-саботажників у вагоні 1 і 2
класу. Раджу послати їх на півроку на примусові роботи в копальні»4 .
Маємо чи не один із перших прикладів заручництва як засобу пси-
хологічного тиску при вирішенні локальної проблеми.
Створення відповідних структур стало наслідком усвідомленої
політики насильства, що її проводили більшовики. Автор рецензо-
ваної праці, аналізуючи постанови вищих партійних та державних
органів, ініціативи лідерів РКП(б)–ВКП(б), переконливо доводить,
що цілеспрямований державний терор стосовно окремих соціальних
груп населення став головним інструментом більшовицької «соці-
альної хірургії» при творенні нової «радянської спільності людей».
Настанови на здійснення тотального насильства видавалися
безпосередньо партійним керівництвом. Так, у липні 1918 р. В. Ле-
3 Маймескулов Л.Н., Рогожин А.И., Сташис В.В. Всеукраинская чрезвы-
чайная комиссия (1918–1922). – Харьков: Основа, 1990. – С. 33–34.
4 Ленін В.І. Телеграма В. О. Антонову-Овсієнку // Ленін В.І. Повне зібран-
ня творів. – Т. 50. – С. 21–22.
покажчик Національної парламентської бібліотеки, що презентує
більше 4 тис. монографій, статей, збірників документів, спогадів,
матеріалів конференцій тощо2.
Поява монографічної праці Т. Вронської «Заручники тоталі-
тарного режиму: репресії проти родин «ворогів народу» в Україні
(1917–1953 рр.)» свідчить не лише про широке виявлення та опри-
люднення невідомих архівних документів, накопичення дослід-
ницького досвіду у вивченні політичних репресій радянської доби.
У розлогій історіографії та невичерпних архівних тенетах автор
виокремила цілком новий напрям досліджень у глобальній темі
державного терору радянської доби. Із тексту монографії стають
зрозумілими науково-дослідницькі перспективи не лише для вче-
них-істориків.
Так, широке поле конкретних досліджень фахівців з історії
держави і права — це проблема формування правової та норматив-
ної бази заходів із репресування членів сімей «ворогів народу»
протягом 1917–1953 рр., їх подальшої соціалізації у радянському
суспільстві та в умовах незалежної України, діяльність комісій
щодо створення проекту кримінального кодексу тощо. Психоло-
ги можуть спрямувати науковий погляд на поведінку жінок та
дітей — членів сімей «ворогів народу» — в екстремальній ситу-
ації арешту, тюрми, спецпоселення, табору, дитячого будинку,
звільнення та адаптації у суспільстві. Окреслено напрям дослід-
жень і для соціологів — це ставлення радянського суспільства до
«ворогів народу», членів їх сімей, амністованих, реабілітованих,
«асоціалів» тощо. Практика доводить, що міждисциплінарні студії
дають найбільш вагомі результати. Тож сподіватимемося на широ-
ку палітру майбутніх наукових досліджень із проблеми сімейного
заручництва в умовах державного терору в Україні.
Цілком логічно, що Т. Вронська розпочала вивчення сімейного
заручництва, як форми більшовицької каральної практики, із
1917 р. Ідеться не лише про впровадження якобінського досвіду
на теренах колишньої Російської імперії через створення спеці-
альних каральних структур. Так, 21 листопада 1917 р., за пропози-
цією Ф. Дзержинського, при Петроградському військово-револю-
ційному комітеті була сформована Комісія по боротьбі з контррево-
2 Репресії в Україні (1917–1990 рр.). Науково-допоміжний бібліографічний
покажчик / Авт.-упор.: Є. Бабич, В. Патока; Авт. вступ. ст. С. Білокінь. –
К.: Смолоскип, 2007. – 519 с.
285284
кримінального злочину були непотрібні. Вище партійно-державне
керівництво від самого початку визначило, що члени сімей «воро-
гів народу» засуджуватимуться лише у позасудовому порядку.
Іншій категорії ЧСИР — дітям — Т. Вронська приділила дещо
менше уваги. Автор детально розглянула механізм відлучення
дітей від батьків, їх влаштування у дитячі приймальники-розпо-
дільники, «дитячі будинки особливого режиму наркомату освіти»
та колонії у рамках виконання оперативного наказу НКВС СРСР
№ 00486 «Об операции по репрессированию жён и детей изменни-
ков родины». Однак поза увагою залишилися проблеми функціону-
вання дитячих установ у структурі НКВС СРСР. На мою думку,
це пов’язане, по-перше, із масштабністю досліджуваної проблеми,
а, по-друге, зумовлюється певним браком матеріалів, які потребу-
ють негайного розсекречення, опрацювання і систематизації в ар-
хівах Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки
України.
Опрацювання документів галузевих державних архівів СБ
України та МВС України дасть можливість увести у науковий
обіг матеріали сформованого у 1935 р. у структурі адміністратив-
но-господарського управління НКВС СРСР відділу трудових коло-
ній для неповнолітніх. Наявність у його складі відділень постачан-
ня та збуту і фінансово-планового відділення свідчить про залучен-
ня дитячих виробничих майстерень до промислового виробництва,
тобто про дитячу експлуатацію. Так, державний виробничий план
дитячих трудових колоній у 1936 р. становив 135 млн. руб.6 Таким
чином, головний принцип сталінського ГУЛАГу — самоокуп-
ність — поширювався і на дитячі заклади.
Інформаційні можливості галузевих архівів СБ України та МВС
України в окресленому Т. Вронською напрямі свідчать про ши-
рокі наукові перспективи для майбутніх дослідників державного
терору радянської доби.
Безперечною новизною у вітчизняній історіографії стало дослід-
ження Т. Вронською історичних аспектів еволюції сталінської
репресивної політики стосовно родин «контрреволюціонерів».
Опрацювавши в Державному архіві Російської Федерації доку-
менти секретаріату НКВС–МВС СРСР, Верховного суду СРСР,
наркомату (міністерства) юстиції автор зуміла простежити ме-
6 Дети ГУЛАГа. 1918–1956 / Под ред. акад. А. Н. Яковлева. – Москва:
Международный фонд «Демократия», 2002. – С. 202.
нін перед відправкою на роботу в Україну прийняв групу ко-
муністів. Серед них був і призначений у грудні того року головою
Всеукраїнської надзвичайної комісії І. Шварц. Які вказівки да-
вав лідер російських більшовиків — достеменно невідомо. Однак,
власне, ставлення до окремих соціальних груп він висловив на-
ступним чином:
«Якщо для ствердження пролетарської диктатури в усьому світі
нам необхідно знищити всіх слуг царизму і капіталу, то ми перед
цим не зупинимося і з честю виконаємо завдання, покладене на
нас революцією»5.
Така готовність ліквідувати великі й чисельні соціальні групи
лише віталася лідерами більшовицької партії. Це означало, що за
певних умов (громадянська війна, економічна ситуація, державний
терор, агітаційно-масова робота) сформувався прошарок людей,
світогляд яких дозволяв здійснювати масштабні загальнодержавні
каральні акції. Для партійно-радянських чиновників, активістів,
співробітників правоохоронних органів постанови політбюро ЦК
ВКП(б), РНК СРСР та відомчі нормативні акти заміняли чинний
кримінальний кодекс. Принцип «революційної доцільності» пов-
ністю нівелював здобутки Конституції СРСР.
Механізм «революційної доцільності» Т. Вронська яскраво про-
демонструвала на долях дружин та дітей «ворогів народу». У ре-
зультаті прискіпливого аналізу архівно-кримінальних справ ЧСИР
(рос. абревіатура від «член семьи изменника родины») було вияв-
лено, що слідчі й не намагалися довести винуватість конкретної
особи у «контрреволюційній діяльності» — достатньо було лише
підтвердити факт родинних стосунків і спільного проживання.
На допитах абсолютна більшість жінок стверджували про помилко-
вість арешту чоловіків та власну непричетність до інкримінованих
їм злочинів. Вони заперечували навіть факти розмов на політичні
теми у колі друзів чи знайомих. Окрім упевнених висновків співро-
бітників органів держбезпеки про «контрреволюційні злочини»
підслідних, жодних інших «доказів» у справах не було.
У звинувачувальному вироку дружинам «ворогів народу»
інкримінувалося «проживання спільно з чоловіком», «обізнаність
із контрреволюційною діяльністю чоловіка» та «недонесення орга-
нам державної безпеки». Відтак, конкретні докази щодо здійснення
5 Мельгунов С.П. Красный террор в России 1918–1923. – Москва, 1990. –
С. 43.
287286
одного з репресивних періодів — 1 грудня 1934 р., коли, скористав-
шись загибеллю С. Кірова було прийнято надзвичайно суворі зміни
до Кримінально-процесуального кодексу СРСР щодо термінів роз-
слідування справ про терор, перебіг судового засідання, негайне
виконання вироків авторка пропонує перенести на 8 червня 1934 р.
Адже саме у цей день було запроваджено принципові зміни до
чинних кримінальних кодексів СРСР і союзних республік щодо
встановлення карної відповідальності широкого кола членів сімей
військовослужбовців. Сім’я офіційно ставала заручницею режиму.
Відтоді й з’явилися специфічні абревіатури та усталені вирази
ЧСИР, ЖИР (рос. «член семьи изменника родины», «жена измен-
ника родины»), «діти ворогів народу» тощо. Така новація цілком
вмотивована і свідчить про ретельну підготовку Й. Сталіна до зазда-
легідь запланованої чергової «соціальної чистки» радянського сус-
пільства. Убивство ж С. Кірова стало лише приводом для розгор-
тання репресій.
Важливо, що подібні монографічні дослідження мають не
тільки наукову цінність. Опрацьований великий масив архівних
документів партійно-радянських структур, органів державної без-
пеки, міліції, прокуратури переконливо доводить асоціальність,
антигуманність, аморальність більшовицької системи. Загибель
сотень тисяч громадян радянської України, маргіналізація широ-
ких верств населення не дають підстав стверджувати про «ефек-
тивність менеджменту Сталіна». У громадськості з’явилися нові
аргументи для широкої дискусії з прихильниками держави «з
керованою демократією».
ханізм ухвалення підзаконних актів та відомчих директив про
встановлення кримінальної відповідальності членів родин «ворогів
народу», проявити позицію В. Молотова, М. Єжова, Л. Берії, А. Ви-
шинського у процесі формування юридичного підґрунтя для реп-
ресування дружин і дітей «контрреволюціонерів» та «зрадників».
У монографії аналізується робота двох (1934–1937 рр. та 1946–
1947 рр.) комісій щодо підготовки проектів нових кримінальних
кодексів. На засіданнях активно обговорювалася проблема санкцій
для членів родин «зрадників батьківщини». Через листування
партійно-державної верхівки СРСР з керівництвом зацікавлених
наркоматів та установ Т. Вронській удалося розкрити концепту-
альну позицію радянських лідерів щодо ставлення до жінок і ді-
тей — членів сімей «ворогів народу».
Цікавим видається розгляд автором проблеми сімейного заруч-
ництва через призму депортацій родин членів ОУН та УПА, як
форми «упокорення та радянізації» Західної України у 1939 – на
початку 1950-х рр. Депортації із західноукраїнського регіону де-
тально описані у вітчизняній історіографії. Окремі вчені, серед
іншого, згадували і про сімейне заручництво. Однак ґрунтовна
інтерпретація депортацій членів сімей ОУН та УПА як різновиду
сімейного заручництва з історичним аналізом механізму підготовки
та практичної реалізації постанов вищих органів влади й управлін-
ня СРСР, вочевидь, здійснена вперше.
Широке застосування більшовицьким режимом сімейного за-
ручництва, на думку автора, доводить його ефективність в умовах
функціонування сталінської деспотії, прикритої формальною «ра-
дянською демократією». Через сім’ю/родину режим намагався:
— упокорити окремі соціальні та національні групи населення;
— дезорієнтувати особистість, яка замість спротиву режиму зму-
шена була думати про стратегії виживання сім’ї;
— здійснити колонізацію нових територій Радянського Союзу
(наявність сім’ї змушувала спецпоселенця налагоджувати
життя у визначених державною нових місцях поселення).
Слід також зауважити новацію, запропоновану автором щодо
періодизації державного терору у СРСР7. Традиційний початок
7 Вронська Т.В. Заручники тоталітарного режиму: репресії проти родин
«ворогів народу» в Україні (1917–1953 рр.). – К.: Ін-т історії України
НАН України, 2009. – С. 451–454.
|