Гавриїл Костельник та ОУН: проблема стосунків (1941–1948 рр.)
На основі маловідомих архівних документів досліджуються стосунки богослова та громадського діяча Г. Костельника з ОУН у 1941–1948 рр. Автор доводить, що загибель Г. Костельника слід розглядати в контексті протиборства радянських силових структур та українського націоналістичного підпілля у Західній...
Saved in:
| Published in: | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/41472 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Гавриїл Костельник та ОУН: проблема стосунків (1941–1948 рр.) / О. Пагіря // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 2 (33). — С. 387-416. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860020153025036288 |
|---|---|
| author | Пагіря, О. |
| author_facet | Пагіря, О. |
| citation_txt | Гавриїл Костельник та ОУН: проблема стосунків (1941–1948 рр.) / О. Пагіря // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 2 (33). — С. 387-416. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| description | На основі маловідомих архівних документів досліджуються стосунки богослова та громадського діяча Г. Костельника з ОУН у 1941–1948 рр. Автор доводить, що загибель Г. Костельника слід розглядати в контексті протиборства радянських силових структур та українського націоналістичного підпілля у Західній Україні в післявоєнний період.
На основе малоизвестных архивных документов исследуются отношения богослова и общественного деятеля Г. Костельника с ОУН в 1941–1948 гг. Автор доказывает, что гибель Г. Костельника следует рассматривать в контексте противоборства советских силовых структур и украинского националистического подполья в Западной Украине в послевоенный период.
Based on the unknown archival documents, the present article shed the light on the interaction of Havryil Kostelnyk, a theologian and public figure, and the leaders of OUN in 1941–1948. The author proved the death of Havryil Kostelnyk should be viewed in the context of struggle between Soviet secret service and Ukrainian nationalistic underground of Western Ukraine in after war period.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:47:07Z |
| format | Article |
| fulltext |
387
Олександр Пагіря*
(Київ)
Гавриїл Костельник та ОУН:
проблема стосунків (1941–1948 рр.)
На основі маловідомих архівних документів досліджуються сто-
сунки богослова та громадського діяча Г. Костельника з ОУН
у 1941–1948 рр. Автор доводить, що загибель Г. Костельника
слід розглядати в контексті протиборства радянських сило-
вих структур та українського націоналістичного підпілля у За-
хідній Україні в післявоєнний період.
Ключові слова: Українська греко-католицька церква, ОУН, Гавриїл
Костельник, духівництво, органи держбезпеки.
Постать голови «Ініціативної групи» з «возз’єднання»
Української греко-католицької церкви (УГКЦ) із Російською
православною церквою (РПЦ), відомого богослова, письмен-
ника, філософа, публіциста, філолога, літературознавця, істо-
рика, протопресвітера Гавриїла Костельника залишається
на сьогодні однією з найзагадковіших та найсуперечливіших
в історії України першої половини ХХ ст. У науковому обігу
досі побутує чимало створених у радянський період міфів
стосовно його життя та діяльності. Водночас украй полярні
та упереджені оцінки Г. Костельника в контексті його діяль-
ності на посаді голови «Ініціативної групи» з «возз’єднання»
греко-католицької та православної церков не дають можли-
вості витворити об’єктивний образ цієї надзвичайно складної
і неоднозначної постаті в українській історії.
Протягом останніх десяти років фігура Г. Костельника
привертає все більшу увагу істориків, журналістів, релігієз-
навців, публіцистів, філологів, філософів і літературознавців.
Поглибленому вивченню різних аспектів його багатогранної
творчої діяльності та життєвого шляху було присвячено
міжнародну наукову конференцію«Гавриїл Костельник на
тлі доби: пошук істини», що відбулася в листопаді 2004 р. в
* Пагіря О.М. — головний спеціаліст центру вивчення документів з
історії визвольного руху Галузевого державного архіву Служби без-
пеки України.
388 Олександр Пагіря
Новому Саді (Сербія)1. На сьогодні в Україні опубліковано
частину творчої спадщини2, написано декілька дисертацій3
та монографій4, десятки наукових статей, які висвітлюють
різноманітні етапи життя та релігійно-філософські погляди
отця Гавриїла Костельника. Однак значна історіографічна
спадщина не відповіла на конкретні питання, пов’язані з
убивством протопресвітера 20 вересня 1948 р. у Львові. Ця
проблема довгий час була однією із найбільш контроверсійних
у біографії цього діяча5.
Автор статті поставив за мету висвітлити об’єктивні пере-
думови та обставини трагічної загибелі Г. Костельника, роз-
глянувши дану проблему крізь призму його стосунків з ОУН
протягом 1941–1948 рр. Джерельною базою дослідження
стали документи Галузевого державного архіву Служби безпе-
1 Гавриїл Костельник на тлі доби: пошук істини: Зб. наук. праць. –
Вип. 8 / Львівський національний університет ім. Івана Франка,
кафедра української літератури ім. академіка Михайла Возняка,
Новосадський університет. – Львів; Ужгород: Ґражда, 2007. – 526 с.
2 Див.: Костельник Гавриїл. Ultra posse: Вибрані твори (серія «Ucraini-
ca ad fontes», кн. ІІІ) / Упор. та передм. О. Гірняк. – Ужгород:
Ґражда, 2008. – 400 с.
3 Вежель Л. Гавриїл Костельник як журналіст і літературний критик:
Дис. … канд. філолог. наук (спец.: 10.01.08 – журналістика) / Київ.
нац. ун-тет ім. Тараса Шевченка. – К., 2001. – 190 с.; Мадей Й.
Концепція української греко-католицької церкви Г. Костельника в
контексті історії уніатських церков: Дис. … канд. іст. наук (спец.:
09.00.11 – релігієзнавство) / Львів. нац. ун-тет ім. Івана Франка. –
Львів, 2001. – 187 с.; Мірчук І. Філософські погляди Гавриїла Кос-
тельника: Дис. … канд. філософ. наук (спец.: 09.00.05 – історія філо-
софії) / Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. –
Львів, 2002. – 138 с.
4 Кашуба М., Мірчук І. Гавриїл Костельник: філософські погляди. –
Дрогобич, 2002. – 140 с.; Вежель Л. Філософсько-естетична та жур-
налістська діяльність Гавриїла Костельника у руслі духовних про-
цесів України першої половини ХХ ст. – К., 2004. – 333 с.; Кома-
риця М. Українська «католицька критика». – Львів, 2007.
5 Див.: Волошин Ю. Гавриїл Костельник: три листи до московського
патріарха // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. – К., 2001. – № 2. –
С. 416–428.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 389
ки України (далі — ГДА СБ України), які тривалий час
були закритими для дослідників. Саме матеріали радянських
органів державної безпеки можуть дати вичерпну відповідь
на порушені питання і тим самим припинити дискусію щодо
обставин львівського вбивства, яка довгий час точиться в
історіографії та публіцистиці. Водночас введення до наукового
обігу документів радянського таємного діловодства стосовно
постаті Г. Костельника дасть можливість під новим кутом
зору поглянути на життя та долю цієї непересічної постаті в
історії УГКЦ першої половини ХХ ст.
На кінець 1930-х – початок 1940-х рр. Гавриїл Костельник
зажив у Західній Україні слави як один із найбільш автори-
тетних та освічених священиків Української греко-католиць-
кої церкви, який користувався особистою довірою митрополи-
та УГКЦ Андрея Шептицького. Професор греко-католицької
богословської академії у Львові, автор численних філософсь-
ких творів і релігійних трактатів, літературознавчих та мово-
знавчих досліджень, праць з історії християнської церкви,
Г. Костельник був водночас переконаним прихильником ук-
раїнської національної ідеї та одним із найбільш ерудованих
інтелектуалів у середовищі УГКЦ.
Організація українських націоналістів (ОУН), яка розгор-
нула активну діяльність на західноукраїнських землях у між-
воєнний період, після окупації Польщі військами Німеччини
та СРСР у вересні 1939 р. поступово стала утверджуватися
як провідна політична сила українського визвольного руху,
що ставила за мету відновлення національної державності.
Після приходу радянської влади у Західну Україну у краї
розпочалися масштабні репресії проти членів українських
політичних партій міжвоєнного періоду, національно свідо-
мої інтелігенції, греко-католицького кліру та учасників виз-
вольного руху. Водночас радянська влада, убачаючи загрозу
в існування УГКЦ, розпочала активний пошук шляхів її
ліквідації. Прикладом цього, зокрема, слугує спроба органів
держбезпеки залучити до співпраці у справі розколу Україн-
ської греко-католицької церкви та її подальшої ліквідації
доктора Гавриїла Костельника, відомого на той час антизахід-
390 Олександр Пагіря
ними поглядами6. Однак розігрування «родинної карти» та осо-
бистих амбіцій Г. Костельника не дали бажаного для радянсь-
ких спецслужб результату. Вирішальним фактором, який впли-
нув на рішення Г. Костельника, була особистість А. Шептиць-
кого, який залишався незмінним головою УГКЦ. До того ж,
великий вплив на його свідомість справили масштабні реп-
ресії, відтак він тоді відмовився від співпраці з «органами».
Досвід стосунків із радянською владою та жорстокі реп-
ресії сталінського режиму у Західній Україні протягом 1939–
1941 рр. сформували у Г. Костельника стійкі антирадянські
погляди. Він сповідував їх протягом усього свого подальшого
життя, навіть у той період, коли очолював «Ініціативну гру-
пу» з «возз’єднання» греко-католицької та православної цер-
ков. Адже жертвою масштабних репресій став рідний син
отця — Богдан Костельник, який був заарештований у січні
1941 р. за участь в ОУН і розстріляний у червні 1941 р. перед
відступом більшовиків зі Львова.
Після відступу радянських військ із Західної України
Г. Костельник став активним учасником суспільно-політич-
них процесів, які відбувалися у Львові з проголошенням
тут 30 червня 1941 р. заходами ОУН(б) Акту про відновлен-
ня Української держави. Зокрема, він був одним з учасників
зібрання поблизу будинку «Просвіти», де ухвалювався істо-
ричний документ. Як одного із найбільш освічених та автори-
тетних греко-католицьких священиків його залучили до ро-
боти надпартійного загальнонаціонального координаційного
органу — Українського національного комітету (УНК), до
складу якого входили представники від українських полі-
тичних партій, громадських організацій, інтелігенції та греко-
католицького кліру7. 6 липня 1941 р. доктор Г. Костельник
разом з іншими ієрархами УГКЦ підписав звернення до ук-
раїнського народу, де вітав відновлення 30 червня 1941 р.
6 Петрук О. Гавриїл Костельник і радянська влада (1939–1941) //
Гавриїл Костельник на тлі доби: пошук істини. – С. 182–195.
7 Паньківський К. Від держави до комітету (літо 1941 р. у Львові). –
Нью-Йорк; Торонто, 1970. – С. 41.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 391
національної державності та створення уряду (державного
правління) на чолі зі Я. Стецьком, закликавши до об’єднан-
ня всіх творчих сил задля розбудови незалежної держави8.
Того ж дня він увійшов до складу Ради сеньйорів і до листо-
пада 1941 р. був членом президії Української національної
ради, очолюваної К. Левицьким9 .
Г. Костельник був добре знайомий із членами проводу
ОУН(б) — Р. Шухевичем та М. Лебедем, які були його учня-
ми в міжвоєнний період, і з якими він підтримував контак-
ти до 1945 р. Останні визнавали Г. Костельника як одного з
авторитетних діячів церкви, прихильника української на-
ціональної ідеї, і намагались улітку 1941 р. залучити його
до державотворчих заходів ОУН(б). Підтвердженням цього,
зокрема, слугують численні довідки на Г. Костельника, підго-
товлені в післявоєнний період у МДБ УРСР. В одній із них
зазначалося:
«По своим политическим взглядам Костельник украинский
националист, на протяжении 10 лет являлся редактором украин-
ской националистической газеты “Нива”, издаваемой в г. Львове
до 1939 года, автор ряда книг и многих статей антисоветского
содержания […]. Установлено, что Костельник был лично зна-
ком и до 1945 года поддерживал связь с членами центрально-
го бандеровского “провода” ОУН — Романом Шухевичем, Ни-
колаем Лебедем и другими руководящими деятелями оунов-
ского подполья […]. В 1941 году, после захвата немцами г. Льво-
ва, Костельник присутствовал на совещании интеллигенции
г. Львова, созванном центральным “проводом” ОУН. На этом
совещании он, в числе других лиц, подписал антисоветское,
профашистское воззвание»10.
14 серпня 1941 р., у першій, після звільнення Львова від
більшовиків, публікації Гавриїл Костельник написав:
8 Ліквідація УГКЦ (1939–1946): Документи радянських органів дер-
жавної безпеки. – Т. 1 / Упор.: С. Кокін, Н. Сердюк, С. Сердюк, за
заг. ред. В. Сергійчука. – К.: ПП Сергійчук М.І., 2006. – С. 406.
9 Паньківський К. Від держави до комітету (літо 1941 р. у Львові). –
С. 73; ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 7, т. 2, арк. 182–
183.
10 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1951 р.), спр. 8, т. 1, арк. 94–95.
392 Олександр Пагіря
«У християнській релігії […] душа стає заповнена найчисті-
шими ідеалами, яких навіть смерть не може перемогти […].
Провидіння так повело історію, що саме українському народові
припало зазнати найбільших мук та страждань на тому непри-
родно революційному шляху — під большевиками. По визво-
ленні з того пекла на землі, що його большевики називали
“раєм”, ми ще й не опам’яталися як слід, бо це й не легко […].
Від тисячі років наш народ не переходив такого великого дос-
віду, такого “переорання” життя, таких великих змін, як в ос-
танніх двадцятьох роках за большевиків […]. За св. Володимира
Великого Україна хрестилася водою; за большевиків — хрести-
лася кров’ю»11.
Роки Другої світової війни стали важким випробуван-
ням для Г. Костельника та його родини. У 1943 р. два його
сини — Іреній та Зиновій — пішли добровольцями в дивізію
ваффен-СС «Галичина», однак не брали участі в боях на фрон-
ті і у 1945 р. потрапили в англійську зону окупації, звідки
перебралися до Великобританії. У травні 1944 р. до Югос-
лавії виїхала його донька Христина.
Після повернення радянської влади у Західну Україну
та смерті митрополита УГКЦ А. Шептицького (1 листопада
1944 р.), сталінський режим активізував зусилля щодо оста-
точної ліквідації Української греко-католицької церкви. До
Москви 18 грудня 1944 р. виїхала делегація УГКЦ у складі
архімандрита Климентія Шептицького, ієромонаха Г. Будзи-
новського, отців Г. Костельника та І. Котіва з метою проде-
монструвати лояльність до радянської влади та з’ясувати
питання подальшого існування греко-католицької церкви в
умовах СРСР. 26 грудня 1944 р. вони були прийняті представ-
ником Ради у справах релігійних культів при РНК СРСР
Ю. Садовським та офіцерами НКДБ СРСР П. Федотовим,
О. Леонтьєвим і П. Судоплатовим. Предметом бесіди стала
суспільно-політична та релігійна ситуація у Західній Украї-
ні. Описуючи всю складність становища у західному регіо-
ні, представники греко-католицького духівництва намага-
11 Костельник Г. Тризуб з хрестом // Українські щоденні вісті. –
1941. – Ч. 34. – 14 серпня. – С. 1–2.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 393
лися переконати радянських співрозмовників у недоцільності
проведення масових репресій проти мирного населення, пред-
ставників кліру, інтелігенції та учасників національно-виз-
вольного руху. Водночас, офіційно засуджуючи діяльність
ОУН та УПА у Західній Україні, вони погодилися виступити
посередниками на переговорах між представниками радянсь-
кої влади та українського націоналістичного підпілля з метою
припинення збройної боротьби12.
Наприкінці січня 1945 р. на виконання взятої на себе
місії Г. Костельник разом з іншими представниками вищого
греко-католицького духівництва провели у соборі Св. Юра
таємну зустріч із керівником бюро проводу ОУН Р. Шухеви-
чем та членом проводу — М. Лебедем, на якій їм було запро-
поновано провести раунд переговорів між проводом ОУН і
радянською владою щодо припинення збройної боротьби.
Р. Шухевич виступив за необхідність організації таких пере-
мовин, розглядаючи їх як можливість легалізації частини
учасників націоналістичного підпілля та вояків УПА, споді-
ваючись зберегти кадри, необхідні для продовження виз-
вольної боротьби. Водночас М. Лебедь категорично відкинув
саму можливість подібних переговорів13. Урешті-решт у
12 Ліквідація УГКЦ (1939–1946): Документи радянських органів дер-
жавної безпеки. – Т. 1. – С. 277–285.
13 Там само. – С. 397–404. Під час розмов з представниками проводу
ОУН Г. Костельник сумнівався у доцільності проведення перегово-
рів оунівського підпілля з радянською владою щодо припинення зброй-
ної боротьби, убачаючи у цьому особисту відповідальність за долю
українського визвольного руху. Органи НКДБ визначали позицію
доктора Г. Костельника з цього питання як найбільш хитку серед
греко-католицького духівництва, яке брало участь у переговорах.
Зокрема, у цей час було зафіксовано висловлювання Г. Костельни-
ка: «Я зараз розгубився і не знаю, чи ми маємо право тепер підтри-
мувати різноголосся у проводі – поглиблювати тріщину, чи не зро-
бимо ми цим самим зло своєму народу. З іншої сторони, я боюсь,
щоб не вийшло так, що ми домовимось із Москвою і цим самим
своїми руками похоронимо своє дітище – дорогу для України спра-
ву національної революції […]» (див.: Ліквідація УГКЦ (1939–1946):
Документи радянських органів державної безпеки. – Т. 1. – С. 401).
394 Олександр Пагіря
лютому 1945 р. на засіданні проводу ОУН було прийнято
рішення про відхилення пропозиції щодо можливості припи-
нення збройної боротьби проти радянського режиму. Проте
член бюро проводу ОУН Д. Маївський («Тарас») за власною
ініціативою та зі згоди керівника підпілля Р. Шухевича та
референта СБ проводу ОУН М. Арсенича («Михайло») 28
лютого – 1 березня 1945 р. провів переговори з опергрупою
НКДБ на чолі полковником С. Каріним-Даниленком, які, утім,
не принесли очікуваного результату для жодної сторони14.
На початку 1945 р. відбулися перші арешти греко-като-
лицького духівництва. 8 квітня 1945 р. у львівській газеті
«Вільна Україна» вийшла стаття Володимира Росовича (літе-
ратурний псевдонім письменника Ярослава Галана) «З ме-
чем чи з хрестом», яка започаткувала гостру атаку на греко-
католицьку церкву та особу митрополита Андрея Шептиць-
кого. Таким чином, розпочалася масштабна кампанія сталін-
ського режиму з насильницької ліквідації УГКЦ у Західній
Україні. 11 квітня 1945 р. у Львові був заарештований весь
єпископат на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Після цього
почалися масові репресії проти греко-католицьких священи-
ків в єпархіях за звинуваченням у співпраці з Німеччиною
та українським націоналістичним підпіллям.
Обезголовивши УГКЦ, радянські органи державної без-
пеки розпочали організацію руху за її ліквідацію. При цьо-
му було реанімовано довоєнну ідею створення комітету з
«возз’єднання» УГКЦ з РПЦ, а кандидатуру Г. Костельни-
ка визначено як його можливого керівника15. 28 травня
1945 р. останній очолив т. зв. «Центральну ініціативну групу
з возз’єднання греко-католицької церкви з Російською право-
славною церквою». У 1945–1946 рр. Г. Костельник разом з
іншими двома членами «Ініціативної групи» — священиками
А. Пельвецьким та М. Мельником — здійснив велику роботу
14 ГДА СБ України, ф. 6, спр. 33286 фп, т. 1, арк. 241–253.
15 Сердюк Н. Репресії органів НКВС-НКДБ щодо УГКЦ // Ліквідація
УГКЦ (1939–1946): Документи радянських органів державної без-
пеки. – Т. 1. – С. 23.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 395
з переведення греко-католицьких ієреїв у православ’я. Лише
протягом 1945 р. вони ініціювали 30 зібрань з представни-
ками греко-католицького духівництва у Львівській,
Станіславській та Тернопільській областях. 8–10 березня
1946 р. у Львові «Ініціативна група» провела неканонічний
церковний собор, який прийняв рішення про ліквідацію Бе-
рестейської унії та розрив із Ватиканом, підпорядкувавши
УГКЦ юрисдикції Російської православної церкви16.
На нашу думку, існувало декілька обставин, які змуси-
ли Г. Костельника піти на співпрацю з більшовиками у
здійсненні ними заходів з ліквідації УГКЦ. І першою слід
визнати особистісну, що корінилася в особливостях психо-
логії, характеру та вдачі Г. Костельника як релігійного дія-
ча. Як справедливо зазначав із цього приводу професор
Я. Дашкевич:
«Г. Костельник був глибоко віруючою людиною, але віру цю
[…] моделював за власним містичним переконанням та уявлен-
ням про персональне велике і високе післанництво […]. Віра в
місію, яку йому треба здійснити, єднаючи церкву зі Сходом, не
була засобом шантажу, але тою нав’язливою й маніакальною
(враховуючи хворобливу амбіційність цієї особистості) ідеєю»17.
Радянські спецслужби використали кар’єристські схиль-
ності священика для досягнення власної мети. Вважаючи
себе видатною історичною постаттю, Г. Костельник вірив у
необхідність здійснення великої історичної місії, що пов’язу-
валася ним із долею УГКЦ. Тривалий час, перебуваючи у
тіні митрополита А. Шептицького та інших ієрархів, він не
мав змоги реалізувати свої погляди щодо перетворення греко-
католицької церкви. Однак помилковим було б вважати, що
в той час «східні» погляди Г. Костельника ґрунтувалися на
ідеї про необхідність злиття Української греко-католицької
16 Див.: Боцюрків Б. Українська греко-католицька церква і Радянська
держава (1939–1950) / Пер. з англ. Н. Кочан, за ред. О. Турія. –
Львів: Вид-во Укр. католицького ун-ту, 2005. – 268 с.
17 Дашкевич Я. Гавриїл Костельник – постать складна чи ускладнена?
// Гавриїл Костельник на тлі доби: пошук істини. – С. 293.
396 Олександр Пагіря
церкви з Російською православною церквою. У численних
працях, написаних в міжвоєнний період, він лише наголо-
шував на потребі збереженні східної обрядовості та культу в
УГКЦ, різко виступаючи проти запровадження латинізацій-
них запозичень18. Будучи прихильником розриву стосунків
із римським престолом, Г. Костельник до 1945 р. жодного
разу не виступав за об’єднання УГКЦ з Московським патріар-
хатом, а радше підтримував ідею створення в Україні єдиної
автокефальної православної церкви. Радянська влада макси-
мально використала «восточництво» Г. Костельника для реа-
лізації власного плану насильницької ліквідації УГКЦ та
підпорядкування її цілковито одержавленій та повністю
підконтрольній кремлівському режиму Російській право-
славній церкві.
Іншим важливим фактором, який вплинув на вибір Г. Кос-
тельника навесні 1945 р., була усвідомлена ним необхідність
уберегти греко-католицьких священнослужителів від масо-
вих репресій, переслідувань та депортацій в умовах масш-
табного наступу сталінського режиму на УГКЦ. Розуміючи
невідворотність радянської влади, він, ідучи на співпрацю з
більшовиками, сподівався таким чином не допустити оста-
точного знищення греко-католицького кліру. Підтверджен-
ням цього, зокрема, слугують радянські таємні документи:
«В отдельных беседах с националистически настроенной ин-
теллигенцией Костельник заявил, что воссоединением униат-
ской церкви с православной он преследует цель сохранения
духовенства от репрессий органами советской власти»19.
Водночас Г. Костельник через власні амбіційні схильності
вважав, що зможе переграти радянський режим у боротьбі
за греко-католицьку церкву та реалізувати своє бачення май-
бутнього УГКЦ, абсолютно не усвідомлюючи того, що бук-
вально кожен його крок та висловлювання пильно контролю-
валися органами державної безпеки. Останні постійно вдава-
18 Див.: Мадей Н. Концепція Української греко-католицької церкви
Г. Костельника // Там само. – С. 175–182.
19 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 7, т. 2, арк. 204.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 397
лися до шантажу та психологічного тиску на Г. Костельни-
ка, намагаючись максимально використати його при реалі-
зації планів остаточної ліквідації УГКЦ. Інколи Г. Костель-
ник, не усвідомлюючи приреченості, під час розмов зі спе-
ціально підісланими до нього агентами, надзвичайно відверто
і неприховано висловлювався на адресу радянського режиму,
що фіксувалося спецслужбами. Так, в одному із документів
МДБ УРСР зазначалося:
«В процессе разработки Костельника получены агентурные
данные, свидетельствующие о том, что он остаётся на враждеб-
ных позициях в отношении советского государства, и имеет
стремление к созданию в западных областях Украины своей
т. н. “Модернизированной православной церкви” с сохранением
униатских обрядностей. Являясь всесторонне развитым челове-
ком, Костельник думал подчинить своему влиянию епископат
западных областей УССР и значительную часть бывшего униат-
ского духовенства, воссоединившегося с православием, через
которых и пытается организовать церковную политику в жела-
тельном ему направлении»20.
Згідно з документами радянських спецслужб, Г. Костель-
ник, незважаючи на співпрацю з більшовиками, не був офі-
ційним агентом органів держбезпеки. Так, в одному зі спецпо-
відомлень республіканського МДБ на адресу МДБ СРСР за
січень 1948 р. зазначалося:
«Вербовка Костельника в тот период времени не вызыва-
лась необходимостью по той причине, что его деятельность
как председателя инициативной группы направлялась нами
через имеющуюся агентуру из числа членов инициативной груп-
пы и нашего оперработника, встречавшегося с ним под видом
представителя уполномоченного Совета религиозных культов»21.
Таким чином, уся діяльність Г. Костельника на посаді
голови «Ініціативної групи» від початку до кінця пильно
контролювалася радянськими органами держбезпеки. Водно-
час, ідучи на відкриту співпрацю з владою у справі ліквідації
УГКЦ, Г. Костельник, за справедливим визначенням профе-
20 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 7, т. 2, арк. 160.
21 Там само, арк. 159.
398 Олександр Пагіря
сора Я. Дашкевича, виконував роль «добровільного колабо-
ранта дуже високого рангу»22.
Підсумовуючи аналіз мотивів участі Г. Костельника та
його спільників у створенні та діяльності «Ініціативної
групи», слід навести думку відомого канадського дослідни-
ка історії церкви професора Б. Боцюрківа:
«Незалежно від того, що керувало Костельником та його со-
ратниками — страх, розрахунок, чи все це разом, — одне є
певним: обравши те, що вважали меншим злом, вони тим са-
мим надали радянському режимові можливість створити вра-
ження “добровільности самоліквідації” УГКЦ і возз’єднання
більшости духовенства з Руською православною церквою. Поп-
ри все, члени ініціативної групи були сповнені рішучости зберег-
ти в церкві, що “возз’єдналася”, її національний характер і док-
ласти, по можливости, всіх зусиль, щоб не перервати тяглість
її історичного розвитку. Майбутнє мало стати свідком, наскільки
вдалим були їхні зусилля для збереження того, що можна було
зберегти, в умовах, коли влада робила все, щоб інтегрувати
галицький “П’ємонт” у російську радянську імперію»23.
Активна участь Г. Костельника у переведенні греко-ка-
толицького духівництва у православ’я та його діяльність на
посаді голови «Ініціативної групи» у 1945–1946 рр. приверну-
ли увагу українського націоналістичного підпілля, яке у про-
пагандистських виданнях різко засудило практику переходів
священиків у православ’я і закликало їх саботувати діяль-
ність «Ініціативної групи». Так, у випущеній у липні 1945 р.
листівці «Українці — греко-католики!» ОУН чітко висловила
позицію стосовно режисованого з Москви процесу насиль-
ницького «возз’єднання» церков:
«Українці греко-католики добре знають, що сьогоднішній боль-
шевицький наступ на їх українську самостійну церкву — це по
суті наступ на український народ, на українську визвольну спра-
ву, на українську національну культуру, на національну само-
22 Дашкевич Я. Гавриїл Костельник – постать складна чи ускладне-
на? – С. 294.
23 Боцюрків Б. Українська греко-католицька церква і Радянська дер-
жава (1939–1950). – С. 164.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 399
стійницьку душу українця, це черговий наступ на вільну і воле-
любну українську людину, що не була і ніколи не буде нікчем-
ним рабом вельможних диктаторів-тиранів […]. Хай не дума-
ють костельники та мельники, що якщо вони в ім’я збереження
своєї нужденної шкури хочуть заганяти українські народні маси
на шлях національної зради та морального розкладу, ми, ук-
раїнські повстанці-революціонери, будемо мовчати і спокійно
приглядатися до їхньої каїнової роботи […] ми заявляємо всім
костельникам і мельникам, що ми є проти цієї акції, бо вважаємо
її суто політичною акцією, зверненою своїм вістрям проти україн-
ського народу і його визвольних змагань»24.
За даними В. Кука, існувала спеціальна інструкція про-
воду ОУН, видана у 1945 р., яка конкретизувала ставлення
українського націоналістичного підпілля до процесу «возз’єд-
нання» церков. Документ визначав дії радянської влади як
насильство, яке суперечило поняттям свободи совісті та релі-
гійних переконань. В інструкції провід ОУН закликав греко-
католицьке духівництво не переходити у православ’я і далі
продовжувати діяльність у греко-католицьких приходах. Тут
також містилася вказівка для членів підпілля ОУН зривати
заходи радянської влади з «возз’єднання» греко-католицької
та православної церков25. Таким чином, націоналістичне
підпілля стало на позиції захисту та збереження греко-като-
лицької церкви у Західній Україні, спрямовуючим зусилля
проти заходів більшовицького режиму з її насильницької
ліквідації. Однак у 1945–1946 рр. ОУН так і не вдалося орга-
нізувати ефективного опору процесам переходів греко-като-
лицьких священиків у православ’я, а дії підпілля мали неско-
ординований та несистематичний характер і тому не могли
суттєвим чином вплинути на церковно-релігійну ситуацію у
Західній Україні.
У квітні 1945 р. за завданням заступника крайового рефе-
рента СБ Львівщини Б. Прокопіва («Степан», «Антон») для
виконання терористичного акту проти Г. Костельника до
Львова прибули оунівці В. Ординець («Вуйко») та Й. Паньків
24 ГДА СБ України, ф. 13, спр. 376, т. 84, арк. 20.
25 Там само, ф. 6, спр. 51895 фп, т. 1, арк. 276–277.
400 Олександр Пагіря
(«Ґонта»). 25 квітня вони зустрілися у соборі Св. Юра з
о. Й. Кладочним, а 9 травня — з архімандритом К. Шептиць-
ким. Під час розмови з останнім представники ОУН намага-
лися дізнатися, що саме провід ОУН та командування УПА
можуть зробити для того, аби вберегти Українську греко-
католицьку церкву від остаточного розгрому радянською
владою. Водночас архімандритові було повідомлено про
рішення проводу ОУН вбити Г. Костельника за співпрацю з
більшовиками. К. Шептицький різко заперечив проти про-
позиції оунівців ліквідувати Г. Костельника, заявивши, що
це може спровокувати нову, більш масштабну, хвилю репре-
сій проти священиків та ієрархів греко-католицької церкви.
Він наполегливо прохав представників проводу ОУН відмо-
витися від здійснення замаху на Г. Костельника та членів
«Ініціативної групи». Зважаючи на великий авторитет та
вплив К. Шептицького, В. Ординець і Й. Паньків пообіцяли
не чіпати Г. Костельника і передали зміст розмов заступнико-
ві референта СБ Львівського краю Б. Прокопіву. Проте оунів-
ська розвідка продовжувала збирати дані про діяльність
Г. Костельника на посаді голови «Ініціативної групи» з «воз-
з’єднання» греко-католицької та православної церков26. Орга-
ни НКДБ, дізнавшись про спробу націоналістичного підпілля
здійснити замах на Г. Костельника, відреагували оперативно,
й 30 травня 1945 р. у Львові Й. Паньків був заарештований.
Згодом схопили також і В. Ординця27.
Побоюючись погроз із боку ОУН на адресу членів «Ініціа-
тивної групи», кілька греко-католицьких священиків, які
перейшли у православ’я, за вказівкою радянських спецслужб
11 серпня 1945 р. написали лист, в якому різко засудили
будь-які спроби підпілля вдатися до терору проти учасників
«Ініціативної групи» та її голови Г. Костельника:
«Якщо б здійснився планований імпровізований замах, то це
був би такий злочин, якого ще не було на Україні. Це був би
здійснений невідповідний вчинок, який би самим суворим спо-
26 ГДА СБ України, ф. 13, спр. 372, т. 33, арк. 49–50.
27 Там само, арк. 52.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 401
собом засудила б історія і в даний час потягла б за собою
погані наслідки як для греко-католиків і православних […].
Смерть Костельника кинула б темну і зловіщу тінь на самих
організаторів злочину та ще більшою ганьбою заплямила б весь
український народ»28.
Представники греко-католицького духівництва, які пе-
ребували в еміграції і були тісно пов’язані із Закордонним
центром (ЗЦ) ОУН у Західній Німеччині, усвідомлювали
загрозу діяльності «Ініціативної групи» на чолі з Г. Костель-
ником у Західній Україні для подальшої долі УГКЦ. Розумі-
ючи, що головним завданням радянської влади є остаточна
ліквідація греко-католицької церкви, вони спробували пев-
ним чином вплинути на ситуацію, використавши для цього
підпільні канали ОУН. У жовтні 1945 р. в Україну за завдан-
ням апостольського адміністратора греко-католицької церкви
у Західній Німеччині єпископа Воєковського та з метою здо-
буття інформації про становище УГКЦ виїхав емісар ЗЦ ОУН
на псевдо «Дон», який отримав завдання зв’язатися у Львові
з отцем І. Котівим, архімандритом К. Шептицьким та докто-
ром Г. Костельником. Від перших двох «Дон» мав отримати
детальні відомості про становище УГКЦ у краї та релігійну
літературу, видану Г. Костельником у справі переходу україн-
ських греко-католиків у православ’я. Водночас він мав зустрі-
тися із самим Г. Костельником і з’ясувати причини, які спо-
нукали його створити «Ініціативну групу» та цілі, які він
переслідує. Під час розмови з останнім «Дон» повинен був
поінформувати Г. Костельника, що все західноукраїнське
суспільство, представники УГКЦ за кордоном та ОУН різко
засуджують цю його діяльність. Емісар Закордонного центру
ОУН мав схилити отця до розриву з православною церквою
та змусити виїхати за кордон, де йому гарантувалися прис-
тойні умови життя та особиста безпека29.
Прибувши у Західну Україну, «Дон» доручив заступнико-
ві керівника карпатського крайового проводу ОУН З. Терша-
28 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 7, т. 2, арк. 54–55.
29 Там само, т. 1, арк. 328.
402 Олександр Пагіря
ковцю («Федір», «Чигирин») зібрати необхідні для закордон-
ного проводу матеріали про становище греко-католицької
церкви та підготувати зустріч з Г. Костельником. За допомо-
гою зв’язкових З. Тершаковця «Дон» зумів зв’язатися зі свя-
щеником І. Котівим, отримавши від нього дві книги Г. Кос-
тельника. Однак будь-які спроби організувати зустріч з остан-
нім успіхом не увінчалися, оскільки Г. Костельник категорич-
но відмовлявся від зустрічі.
Отримавши детальну інформацію про становище УГКЦ
у Західній Україні, «Дон», як емісар ЗЦ ОУН, заборонив
українському націоналістичному підпіллю проводити у краї
будь-які силові акції проти тих греко-католицьких священи-
ків, які погодилися перейти у православ’я. При цьому особли-
во категорично заборонялося здійснювати ліквідацію самого
Г. Костельника30. Виконавши свою місію в Україні, емісар
ЗЦ ОУН повернувся до Мюнхена, де 30 січня 1946 р. зустрівся
з С. Бандерою, повідомивши йому про результати поїздки.
Останній схвалив дії «Дона» у справі недопущення проявів
терору ОУН проти представників греко-католицького духів-
ництва, які перейшли у православ’я. У лютому 1946 р. «Дон»
передав усі зібрані ним матеріали єпископам Воєковському
та Малиновському. На початку березня того року вони отри-
мали завдання від глави греко-католицької церкви в Європі
єпископа І. Бучка, який на той час перебував у Римі, за
будь-яку ціну зв’язатися з Г. Костельником, переконати його
припинити діяльність на користь більшовиків у справі
ліквідації УГКЦ та виїхати за кордон. У разі відмови пропону-
валося вивезти його силоміць31.
Представники вищого греко-католицького духівництва,
які перебували в еміграції, намагалися не допустити прове-
дення церковного собору, який за радянським сценарієм мав
відбутися у Львові. Однак усі їх зусилля та заходи ОУН не
дали результату, оскільки емісар Закордонних частин (ЗЧ)
ОУН тільки у квітні 1946 р. зміг прибути в Україну, а дири-
30 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 7, т. 1, арк. 329.
31 Там само.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 403
гований радянськими спецслужбами «львівський псевдосо-
бор», який схвалив «доленосні» для УГКЦ рішення щодо її
ліквідації та підпорядкування Московському патріархатові,
відбувся 8–10 березня 1946 р.
У квітні 1946 р. із Мюнхена у Західну Україну для реалі-
зації поставленого завдання щодо виведення Г. Костельника
за кордон за дорученням віце-президента УГВР о. І. Гриньоха
(«Герасимівський») прибув інший емісар ЗЧ ОУН — Т. Мороз
(«Славко»). Він вийшов на зв'язок з організаційним референ-
том карпатського крайового проводу З. Тершаковцем («Фе-
дір», «Чигирин») і доручив йому організувати вивезення Г. Ко-
стельника у Західну Німеччину. З. Тершаковець намагався
за допомогою підпільної мережі ОУН у Львові викрасти прото-
пресвітера та вивезти його через Польщу до Мюнхена. Однак
після декількох невдалих спроб він переконався, що того
добре охороняють співробітники МДБ. Утім, Т. Мороз зумів
зустрітися з Г. Костельником у Львові, але на пропозицію
щодо виїзду за кордон останній відповів категоричною від-
мовою. При черговій спробі вийти на контакт із Г. Костель-
ником та силоміць вивезти його із СРСР на початку серпня
1946 р. Т. Мороз («Славко») був заарештований радянськими
органами держбезпеки, і під час слідства розповів про плани
Закордонних частин ОУН щодо Г. Костельника32. Аналогічні
переговори з Г. Костельником про виїзд за кордон за завдан-
ням керівника референтури СБ дрогобицького обласного про-
воду ОУН Є. Пришляка («Ярема», «Чорнота») у 1946 р. прово-
див греко-католицький священик Й. Кладочний, який теж
був заарештований співробітниками УМДБ по Львівській
області33.
Таким чином, усі зусилля закордонного проводу ОУН,
українського націоналістичного підпілля у краї та греко-
католицького духівництва в еміграції у 1945–1946 рр. мир-
ним шляхом змусити Г. Костельника припинити співпрацю
32 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 7, т. 2, арк. 20–21;
ф. 6, спр. 75183 фп, т. 3, арк. 35.
33 Там само, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 8, т. 1, арк. 142.
404 Олександр Пагіря
з радянської владою у справі ліквідації УГКЦ та виїхати за
кордон зазнали фіаско. Цьому завадили обмежені можливості
самої підпільної організації, пильний контроль за Г. Костель-
ником із боку радянських органів державної безпеки та,
найголовніше, небажання самого протопресвітера діяти в
інтересах збереження УГКЦ.
Через очевидну невдачу протидії заходам більшовицької
влади у проведенні насильницького «возз’єднання» церков,
українське націоналістичне підпілля, яке продовжувало
чинити збройний опір радянському режимові у Західній
Україні, стало більш радикально підходити до проблеми
навернення у православ’я греко-католицьких священиків,
розглядаючи їх як пряму агентуру МДБ. Підпільна мережа
ОУН у Галичині після проведення Львівського церковного
собору отримала вказівку збирати інформацію про кількість
тих, хто перейшов у православ’я. На початку липня 1946 р.
останні почали отримувати від українських повстанців таємні
листи з ультимативними вимогами виїхати із сільських при-
ходів до районних центрів та під загрозою смерті відкликати
заяви про участь в «Ініціативній групі». Такі листи викли-
кали неоднозначну реакцію у середовищі духівництва. Деякі
душпастирі підкорилися вимозі, тоді, як інші вважали, що
їх «навернення» відбулося «під примусом» і тому не може
вважатися правдивим. Священики, які прагматично дивили-
ся на стан речей, уважали формальне «возз’єднання» більш
прийнятним, аніж реальну перспективу повного винищення
парафіяльного духівництва в Галичині у результаті радянсь-
ких репресій34.
Додаткове світло на стосунки між Г. Костельником та
українським націоналістичним підпіллям у 1946 р. та моти-
ви, якими керувався він і його соратники під час «возз’єднав-
чої кампанії», пролив документ ОУН «До т. зв. “возз’єднан-
ня” церков», датований 28–30 листопада 1946 р. і написаний
десь на Дрогобиччині35. Він став підсумком декількох зустрі-
34 ГДА СБ України, ф. 13, спр. 376, т. 84, арк. 33.
35 Там само, арк. 31–35.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 405
чей оунівців з одним священиком, який перейшов у право-
слав’я і фігурував у джерелі під псевдонімом «о. Ікона».
Зустрічі відбулися після того, як підпілля ОУН надіслало
наказ усім духовним особам, що перейшли у РПЦ, зректися
відступництва від греко-католицької церкви під загрозою
«екзекутивних заходів». У вересні 1946 р. «о. Ікона» написав
лист-звернення «до українських повстанців», в якому навів
мотиви та аргументацію членів «Ініціативної групи» у прове-
денні ними кампанії з «возз’єднання церков». Під час кількох
зустрічей із повстанцями у жовтні 1946 р. «отцеві Іконі»
так і не вдалося переконати представників українського на-
ціоналістичного підпілля у доцільності проведення «возз’єд-
нання», тому він пропонував зустрітися для подальшого обго-
ворення цього питання з «о. Автором», доктором богослов’я,
який шукав можливості для зв’язку з підпіллям ОУН.
Підпільники погодилися зустрітись з «о. Автором», однак
не як офіційні представники ОУН, а як приватні особи. Гаран-
туючи особисту безпеку «о. Автору», оунівці зазначили, що
це ніяк не може змінити позиції організації стосовно пред-
ставників навернутого у православ’я греко-католицького ду-
хівництва. Однак зустріч членів ОУН з «о. Автором» так і
не відбулася через хворобу останнього. Він лише зміг передати
через «о. Ікону» «послання до повстанців», в якому навів
передісторію, передумови та обставини проведення Львівсько-
го церковного собору, історію діяльності «Ініціативної групи»,
мотиви вимушеного переходу значної частини греко-като-
лицьких священиків у православну віру. Водночас автор
виступив проти практики поширення підпіллям ОУН ульти-
матумів навернутим у православ’я священикам, уважаючи
їх заходом запізнілим і непопулярним у суспільстві, а також
таким, що може призвести до нового конфлікту у церковно-
релігійній сфері36.
Аналізуючи стиль листа, особливості мови та текстуаль-
ного викладу матеріалу, а також беручи до уваги свідчення
голови Закордонного представництва УГВР М. Лебедя, який
36 ГДА СБ України, ф. 13, спр. 376, т. 84, арк. 31–33.
406 Олександр Пагіря
був ознайомлений зі спеціальною запискою дрогобицького
обласного проводу ОУН стосовно розшифровки криптонімів
у документі, професор Б. Боцюрків вважає, що під псевдо-
німом «о. Автор» виступав протопресвітер Г. Костельник, а
«о. Ікона» був довіреною особою іншого члена «ініціативної
групи» — М. Мельника37.
Отже, обидві сторони (ОУН та Г. Костельник) шукали
можливостей для проведення переговорів щодо суспільно-
політичного та церковно-релігійного становища у Західній
Україні в післявоєнні роки й урегулювання відносин між
собою. Однак ряд факторів (некомпетентність представників
ОУН, які брали участь у переговорах з «о. Іконою», стан
здоров’я протопресвітера Г. Костельника, заходи органів
НКДБ/МДБ з охорони останнього та радикалізм націона-
лістичного підпілля) завадили нав’язати конструктивні кон-
такти між сторонами для досягнення взаєморозуміння та
проведення переговорів. Невдача у налагодженні такого
зв’язку, на нашу думку, і визначила в майбутньому долю
Г. Костельника.
На початку 1946 р. із зізнань заарештованих оунівців
радянським органам державної безпеки стало відомо про
підготовку націоналістичним підпіллям у Західній Україні
замаху на Г. Костельника. У зв’язку з цим за прямою вказів-
кою міністра держбезпеки УРСР генерал-лейтенанта С. Сав-
ченка управління МДБ по Львівській області вжило комп-
лекс оперативних заходів для посилення охорони (у тому
числі негласної) протопресвітера. Для цього залучалося 16
осіб, які здійснювали постійний нагляд за місцем проживання
Г. Костельника у Львові по вул. Краківській та у Преображен-
ській церкві, де він щодня проводив богослужіння. Його
також супроводжували під час виїздів у місто. Окрім цього,
було проведено ретельну перевірку всіх жителів будинку, де
мешкав Г. Костельник, у результаті підозрілих осіб виселили,
а замість них у звільнених помешканнях розмістилися співро-
37 Боцюрків Б. Українська греко-католицька церква і Радянська дер-
жава (1939–1950). – С. 161.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 407
бітники УМДБ — охоронці протопресвітера. Прислуга та
двірник у будинку Г. Костельника перебували на оператив-
ному зв’язку з радянськими органами безпеки і мали зброю.
Водночас поблизу був встановлений спеціальний міліцейсь-
кий пост для постійного нагляду за протопресвітером. Свого
часу навіть пропонувалося під приводом лікування вивезти
Г. Костельника в якесь інше місто України, однак згодом
від цього плану відмовилися38.
Після невдалих спроб Закордонних частин ОУН та ук-
раїнського націоналістичного підпілля у краї вивезти Г. Кос-
тельника за кордон та його відмови припинити співпрацю з
більшовиками у справі ліквідації Української греко-като-
лицької церкви у Західній Україні, львівський крайовий
провід ОУН на чолі з Ф. Тершаковцем («Федір», «Русич»)
наприкінці 1946 р. за діяльність на посаді голови «Ініціатив-
ної групи» виніс протопресвітеру Г. Костельнику смертний
вирок. Декілька разів ОУН в анонімних листах попереджала
його про це, пропонуючи негайно припинити будь-яку
діяльність на користь радянської влади та Російської право-
славної церкви, однак Г. Костельник злегковажив погроза-
ми підпілля, навіть не повідомляючи про ці листи органи
держбезпеки39.
Після винесення Г. Костельникові львівським проводом
ОУН смертного вироку останню спробу вивезти його за кордон
здійснив емісар проводу ОУН Квітковський, який направив
до нього двох своїх людей із відповідною пропозицією. Однак
колишній голова «Ініціативної групи» вкотре відповів відмо-
вою. Дізнавшись про підготовку львівським проводом замаху
на Г. Костельника, Квітковський категорично заборонив
Ф. Тершаковцю здійснювати його до видання спеціальної
вказівки проводу ОУН40.
Після проведення Львівського церковного собору та при-
пинення діяльності «Ініціативної групи» увага радянських
38 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 8, т. 2, арк. 2–3.
39 Там само, т. 1, арк. 142.
40 Там само, арк. 66.
408 Олександр Пагіря
органів держбезпеки щодо охорони Г. Костельника послаби-
лася, а в 1947 р. у зв’язку із залученням оперативних співро-
бітників УМДБ по Львівській області до оперативно-розшу-
кових заходів і військово-чекістських операцій із ліквідації
українського націоналістичного підпілля на території області
охорона Г. Костельника у Львові взагалі була пущена на само-
плив і належним чином не здійснювалася. Наприкінці 1946 р.
міліцейський пост, встановлений поблизу його будинку, був
знятий, а охоронці вже більше не супроводжували прото-
пресвітера під час його виходів із дому до церкви і назад.
Особливо стан справ з охороною Г. Костельника погіршився
у 1948 р.41
Спираючись на секретні документи радянських спецслужб
спробуємо відтворити морально-психологічний стан Г. Кос-
тельника та його погляди на радянську дійсність у 1946–
1948 рр. Після завершення роботи «Ініціативної групи» він
відійшов від активного релігійно-політичного життя і пос-
тупово почав піддавати сумніву щирість намірів радянської
влади у розвитку релігійного життя у СРСР, усвідомлюючи
справжню суть «возз’єднавчого процесу» УГКЦ і РПЦ. Так,
радянська агентура зафіксувала висловлювання Г. Костельни-
ка, в якому він зазначав, що для «радянської влади важливий
факт об’єднання церков, а не розвиток майбутнього церкви
в Радянському Союзі»42. У 1948 р. він дедалі більше розчарову-
ється в релігійній політиці радянської влади. Ось деякі з вис-
ловлювань Г. Костельника, зафіксовані таємними агентами:
«Серед більшості греко-католицького духівництва існує думка,
що православ’я тимчасове, а згодом наступить безбожжя. Тому
багато священиків пішли на цивільну службу. Адже радянський
уряд не став віруючим, а тому йому довіряти не можна […]. Усіх
церков не відкривають і законів радянських не змінюють […].
На папері радянська влада нічого не робить, тільки на словах
дає поблажки церкві й, потрібно вважати, з огляду на ситуацію
міжнародного характеру […]. Візьми комуністи всюди верх і тоді
до церкви може різко змінитися ставлення»; «Спочатку відірва-
41 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 8, т. 2, арк. 4–5.
42 Там само, спр. 7, т. 2, арк. 25.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 409
ли нас від католицької церкви, а потім будуть проводити без-
божжя. Адже ні Ст[алін], ніхто, не вірують і дивляться на право-
слав’я з політичної точки зору, а це небезпечно […]»43.
У період 1947–1948 рр. Г. Костельник таємно написав два
релігійних трактати — «Сучасність та християнство», а та-
кож «Сучасний священик і культура», в яких різко висту-
пив проти ідеології марксизму та філософії матеріалізму,
протиставляючи їх християнським поглядам44.
Водночас Г. Костельник продовжував глибоко переживати
за долю рідного народу та становище краю, критикуючи захо-
ди із радянізації Західної України. Ось одне з його висловлю-
вань, зафіксоване під час перебування у Москві в липні 1948 р.:
«[…] Ми зараз в Галичині дуже боїмося, як би наша молодь не
підняла повстання проти встановленого у нас порядку, як у
церковному, так і у громадянському відношенні. Адже, коли
уявиш собі, що відбувається в нашій місцевості, серце кров’ю
обливається. Наш народ не хоче сприймати колгоспний устрій.
На спроби введення його насильницьким шляхом він відпові-
дає вбивством різних радянських службовців і тих селян, які
стоять за колгоспний устрій […]. У нашого народу існує через
колгоспний устрій велика ненависть до всього того, що по-
в’язано з Москвою […]. Тому уніатство залишається на своє-
му становищі (тобто нічого не робить для вкорінення східного
обряду), так як будь-які спроби змінити що-небудь викликали
б повстання, як протест узагалі проти радянського ладу; а
розмови про майбутню війну ще більше підігрівають антира-
дянські настрої […]»45.
Радянські органи держбезпеки під час реалізації чергових
агентурно-оперативних заходів із розробки Г. Костельника
все частіше відстежували в його поведінці та розмовах проя-
ви антирадянських настроїв, убачаючи у цьому загрозу. Як
зазначалося в одному з оперативних документів,
«имеющиеся сигналы агентуры в отношении поведения б[ыв-
шего] председателя инициативной группы по воссоединению
43 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 7, т. 2, арк. 213.
44 Там само, арк. 214.
45 Там само, арк. 215.
410 Олександр Пагіря
униатов с православием Костельника свидетельствуют о его
двурушничестве в деле воссоединения и националистичес-
ких проявлениях»46.
Більше того, спецслужби почали підозрювати Г. Костель-
ника у прихильності до українського націоналістичного
підпілля. Так, під час однієї зі своїх розмов він заявив:
«[…] Український народ давно хотів жити самостійно, але його
століттями поневолювали поляки, потім стали поневолювати
німці. Тепер росіяни також тримають Україну під гнітом та полі-
тичним контролем. Україна — союзна республіка, а прищеп-
люється все російське, тобто русифікується. Це викликає цілком
природний протест, який іноді виливається в партизанський
рух проти насилля росіян […]. Тому на Україні до цих пір існу-
ють банди бандерівців, тобто українських партизанів […]»47.
30 січня 1948 р. органи державної безпеки провели слід-
чий допит Г. Костельника за звинуваченням у співпраці з
органами поліції та СД в роки німецької окупації, під час
яких протопресвітер відкинув будь-які закиди у співпраці з
нацистами48.
Незважаючи на те, що радянські спецслужби мали достат-
ньо компрометуючого матеріалу для того, щоби заарештувати
Г. Костельника, ця акція відкладалася до моменту проведення
ним заходів із ліквідації греко-католицької церкви у Закарпат-
ті. Як зазначалося з цього приводу у документах МДБ УРСР:
«Наличие компрометирующих материалов на Костельника
даёт нам возможность подвергнуть его аресту. Однако, учиты-
вая его авторитет среди бывшего униатского духовенства и
возможности использования в дальнейшем для проведения
нашей политики в церковной жизни западных областей Украины
и ликвидации греко-католической церкви в Закарпатской облас-
ти, считаем целесообразным провести его разработку […]»49.
Безсумнівно, що після ліквідації греко-католицької цер-
кви у Закарпатті, радянські органи держбезпеки втратили б
46 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 7, т. 2, арк. 225.
47 Там само, арк. 213.
48 Там само, арк. 161–198.
49 Там само, арк. 161.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 411
інтерес до Г. Костельника і його, напевно б, заарештували
за «антирадянську діяльність». Аналізуючи матеріали спец-
служб, стає цілком очевидним, що подія, яка трапилася 20
вересня 1948 р. у Львові (вбивство Г. Костельника), стала
цілковитою несподіванкою для «чекістів».
На початку вересня 1948 р. була поширена листівка ОУН
за підписом члена президії УГВР, керівника підпільної греко-
католицької церкви у Західній Україні отця М. Хмільовсько-
го («Аксіос»), в якій різко засуджувалася діяльність колиш-
нього голови «Ініціативної групи» з «возз’єднання» УГКЦ з
РПЦ Г. Костельника. Тут також містилося звернення ОУН
до колишніх греко-католицьких священиків, які перейшли
у православ’я, із закликом припинити служіння у церквах
та переходити на роботу до школи. Це стало знаком підго-
товки українським націоналістичним підпіллям замаху на
Г. Костельника50. 20 вересня 1948 р. о 10 год. 20 хв. на
вул. Краківській у Львові в 10–12 м від свого будинку під
час повернення із богослужіння у Преображенській церкві
протопресвітер Г. Костельник був убитий двома пострілами
із пістолета в потилицю. Виконавець замаху віком 22–23
років при невдалій спробі втекти від переслідування покінчив
життя самогубством. За три дні у Львові відбувся похорон
Г. Костельника за участю сорока представників від право-
славного духовенства на чолі з архієпископом Макарієм та
50 тис. населення.
Відразу ж після цієї події у радянських органів держбез-
пеки виникли три версії щодо замовників убивства: 1) Вати-
кан; 2) ОУН; 3) польське підпілля. Тривалий час співробіт-
ники МДБ не могли встановити особу вбивці. Під час слідства
з’явилося навіть припущення, що ним міг бути рідний син
протопресвітера — Іреній Костельник, який начебто повер-
нувся з-за кордону, аби помститися батькові за переведення
греко-католицької церкви у православ’я. У результаті трива-
лої роботи перша й третя версії були відкинуті. 24 вересня
1948 р. у Львові відбулася інструктивна нарада оперативної
50 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 8, т. 1, арк. 146.
412 Олександр Пагіря
групи УМДБ по Львівській області з розкриття злочину за
участі заступників міністра державної безпеки УРСР генерал-
майорів Дроздова й Попереки та начальника обласного управ-
ління генерал-лейтенанта Вороніна, за результатами якої було
накреслено основні напрями подальшої роботи та сформовано
спеціальну оперативну групу на чолі із заступником началь-
ника відділу «О» МДБ УРСР майором Богдановим. До опера-
тивно-розшукових заходів залучалися всі оперативні підроз-
діли УМДБ по Львівській області, а також вся агентура, яка
діяла в місті. Сприяння у встановленні особи вбивці мали
надати всі силові відомства УРСР51.
26 вересня 1948 р. слідчим удалося встановити, що вбив-
цею Г. Костельника був Василь Паньків («Яремко», «Яво-
ренко») — особистий секретар керівника львівського крайо-
вого проводу ОУН З. Тершаковця («Федір», «Чигирин»). За
результатами патолого-анатомічного дослідження було вста-
новлено, що він хворів на хронічну гонорею52. Це підтверд-
жувало тезу про те, що саме хронічно хворих та невиліков-
них учасників підпілля ОУН його керівники використову-
вали для виконання замахів на представників партійно-ра-
дянської влади.
У ході попереднього слідства було встановлено, що у день
вбивства, 20 вересня 1948 р., поблизу Преображенської церк-
ви, де проводив богослужіння Г. Костельник, перебувала
спеціальна група ОУН у складі трьох осіб з автомобілем. Під
час служби група очікувала у пивній навпроти церкви, де
чергував оунівець Роман. Планувалося, що після закінчення
літургії В. Паньків застрелить Г. Костельника поблизу його
будинку і втече зі Львова на машині. Однак несподіване
переслідування після теракту завершилося самогубством
убивці за 400 м від місця загибелі Г. Костельника53.
Якихось конкретних даних про співучасників теракту
встановити не вдалося. Згодом, у 1950 р., із матеріалів до-
51 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 8, т. 1, арк. 51–69.
52 Там само, арк. 145.
53 Там само, арк. 148–149.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 413
питів організаторів і виконавців убивства 24 жовтня 1949 р.
у Львові радянського письменника Я. Галана слідчим МДБ
УРСР стало відомо про причетність свого часу до збору інфор-
мації про Г. Костельника Олександра та Дениса Лукашевичів.
Завдання з’ясувати щоденний графік протопресвітера останні
отримали від керівника жовківського надрайонного прово-
ду ОУН Р. Щепанського («Буй-Тур»), який був головним
організатором замаху на Я. Галана у 1949 р.54
Після подій 20 вересня 1948 р. підпілля ОУН поширило
листівку з повідомленням про вбивство бойовиком ОУН у
Львові протопресвітера Г. Костельника. Зазначалося, що
«своєю зрадою священики, які перейшли у православ’я, по-
гіршили становище українців на міжнародній арені, відкинув-
ши Папу від українців, як впливову особу в політичних колах
Європи та Америки».
У листівці містилися погрози на адресу колишнього члена
«Ініціативної групи» єпископа А. Пельвецького та інших гре-
ко-католицьких священиків, що перейшли у російське право-
слав’я. Наприкінці пропагандисти ОУН закликали україн-
ське населення не слухати розпоряджень православних єпис-
копів та надавати матеріальну допомогу священикам, які
не перейшли у православ’я55.
На жаль, на сьогодні не виявлено достатньо матеріалів,
які б висвітлювали основні етапи та деталі підготовки замаху
на Г. Костельника. Однак із наявних документів зрозуміло,
що його організацією займався львівський крайовий провід
ОУН на чолі з З. Тершаковцем, який наприкінці 1946 р. виніс
смертний вирок протопресвітеру за його діяльність на поса-
ді голови «Ініціативної групи» з «возз’єднання» греко-като-
лицької та православної церков. З огляду на заборону проводу
ОУН вирок щодо Г. Костельника не виконувався аж до верес-
ня 1948 р. Достеменно невідомо, що саме послужило стиму-
лом для активізації заходів ОУН з ліквідації цього діяча,
але очевидно, що його вбивство розцінювалося як початок
54 ГДА СБ України, ф. 13, спр. 372, т. 93, арк. 26.
55 Там само, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 8, т. 1, арк. 205.
414 Олександр Пагіря
наступу українського націоналістичного підпілля проти най-
одіозніших прорадянських колабораціоністів у Західній
Україні.
Не до кінця з’ясованим на сьогодні залишається питан-
ня причетності до організації теракту у Львові проводу ОУН.
За свідченнями зв’язкової Д. Гусяк, провідник ОУН на ук-
раїнських землях Р. Шухевич підписав наказ про ліквіда-
цію Г. Костельника56, однак зазначеного документа в архівах
поки що не виявлено. Цьому також суперечить лист самого
Р. Шухевича до провідника ЗЧ ОУН С. Бандери від травня
1949 р., в якому він повідомляв про вбивство у Львові теро-
ристом ОУН Г. Костельника, абсолютно не згадуючи про
деталі підготовки акції57. Очевидно, що автор листа не воло-
дів інформацією про організацію замаху і не ухвалив жод-
них рішень щодо вбивства Г. Костельника. Це також підтвер-
джували свідчення провідника ОУН у 1950–1954 рр. В. Кука,
які він дав на допиті у 1954 р. З них випливає, що провід
організації не ухвалював жодних рішень і не давав вказівок
щодо ліквідації Г. Костельника. Ініціатива у здійсненні зама-
ху проти протопресвітера, за даними В. Кука, повністю вихо-
дила від підпілля ОУН на Львівщині58. Для кращого розумін-
ня процесу прийняття рішень в ОУН щодо практики здійснен-
ня терористичних актів в післявоєнні роки слід також навести
наступні свідчення В. Кука:
«Терор до 1950 р. вважався в Організації українських націо-
налістів необхідною умовою боротьби проти радянської влади
і розглядався як продовження і як одна із форм збройної діяль-
ності антирадянського націоналістичного підпілля […]. У силу
цих загальних установок та пануючих у націоналістичному
підпіллі поглядів здійснення терактів та вбивств було тоді звич-
ною справою. Тому вказівку на здійснення того чи іншого теро-
ристичного акту над працівниками партійно-радянського акти-
ву або співробітниками органів МДБ міг дати керівник тієї чи
56 Роман Шухевич у документах радянських органів державної без-
пеки (1940–1950). – Т. ІІ. – К., 2007. – С. 450.
57 ГДА СБ України, ф. 2, оп. 101 (1954 р.), спр. 4, арк. 53.
58 Там само, ф. 6, спр. 51895 фп, т. 1, арк. 277.
Гавриїл Костельник та ОУН ... 1941-1948 рр. 415
іншої ланки Організації українських націоналістів, зокрема,
районний провідник ОУН. Його вказівки учасниками націоналіс-
тичного підпілля беззаперечно виконувалися»59.
На думку В. Кука, помилка проводу ОУН полягала в тому,
що після вбивства Г. Костельника у Львові він офіційно не
засудив ці дії членів підпілля, поставивши себе в таке стано-
вище, за якого фактично виправдовував терористичні засоби
у боротьбі за збереження УКГЦ60.
Убивство Г. Костельника не принесло українському націо-
налістичному підпіллю очікуваного морально-психологічного
ефекту. Переважна більшість громадськості Львова засудила
цей терористичний акт. Існувала також значна частина лю-
дей, які вбачали у вбивстві справедливе покарання за активну
участь Г. Костельника у ліквідації УГКЦ, розглядаючи те-
ракт як прояв сили підпілля. Натомість для радянських ор-
ганів держбезпеки вбивство Г. Костельника стало одним із
приводів для початку нового масштабного наступу проти гре-
ко-католицької церкви та підпілля ОУН у Західній Україні.
Зокрема, органи МДБ у Львові протягом 20 вересня – 20 жовт-
ня 1948 р. заарештували 132 члена та симпатика ОУН, а в
області розпочалася масштабна операція з очищення її від
«націоналістичних елементів»61. У результаті масштабної
військово-чекістської операції 4 листопада 1948 р. в лісі поб-
лизу с. Великий Любінь Городоцького району Львівської
області загинув керівник львівського крайового проводу ОУН
З. Тершаковець («Федір», «Русич»)62.
Підсумовуючи, можна зазначити, що стосунки між Г. Кос-
тельником та ОУН у 1941–1948 рр. змінювалися залежно
59 ГДА СБ України, ф. 6, спр. 51895 фп, т. 1, арк. 184.
60 Там само, арк. 278.
61 ГДА СБ України, ф. 3, оп. 145 (1952 р.), спр. 8, т. 1, арк. 49–50.
62 Там само, ф. 13, спр. 376, т. 47, арк. 83; Мороз В. Повідомлення
про смерть Зиновія Тершаковця // Український визвольний рух /
Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр дос-
ліджень визвольного руху. – Зб. 4: Боротьба народів Центрально-
Східної Європи проти тоталітарних режимів у ХХ ст. – Львів, 2005. –
С. 28–34.
416 Олександр Пагіря
від суспільно-політичних обставин та різних факторів. Над-
мірна політизація проблеми вбивства Г. Костельника приз-
водить до викривлення реальної історичної картини. На нашу
думку, його загибель слід розглядати в контексті протиборст-
ва радянських силових структур та українського націоналіс-
тичного підпілля у Західній Україні в післявоєнний період.
Трагізм долі колишнього голови «Ініціативної групи» з «воз-
з’єднання» греко-католицької та православної церков поляга-
ла в тому, що він, пішовши на поводу у радянської влади і
здійснивши ліквідацію УГКЦ, став заручником цього конф-
лікту і був убитий підпіллям ОУН за співпрацю з режимом.
Тільки зважений та позбавлений упередженості погляд на
постать Г. Костельника в контексті досліджуваної епохи та
його відносини з ОУН дасть можливість відтворити хід подій,
пов’язаних із наслідками Львівського церковного собору та
процесами насильницької ліквідації УГКЦ у Західній Україні.
Александр Пагиря. Гавриил Костельник и ОУН: проблема
отношений (1941–1948 гг.)
На основе малоизвестных архивных документов исследуются отноше-
ния богослова и общественного деятеля Г. Костельника с ОУН в
1941–1948 гг. Автор доказывает, что гибель Г. Костельника следует
рассматривать в контексте противоборства советских силовых
структур и украинского националистического подполья в Западной
Украине в послевоенный период.
Ключевые слова: Украинская греко-католическая церковь, ОУН, Гав-
риил Костельник, духовенство, органы госбезопасности.
Оleksander Pahirya. Havryil Kostelnyk and the OUN: the
problem of interaction (1941–948).
Based on the unknown archival documents, the present article shed the
light on the interaction of Havryil Kostelnyk, a theologian and public
figure, and the leaders of OUN in 1941–1948. The author proved the
death of Havryil Kostelnyk should be viewed in the context of strug-
gle between Soviet secret service and Ukrainian nationalistic under-
ground of Western Ukraine in after war period.
Key words: Ukrainian Greek-Catholic Church, the OUN, Havryil Kostel-
nyk, clergy, state security service.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-41472 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0112 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:47:07Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пагіря, О. 2013-02-26T20:51:57Z 2013-02-26T20:51:57Z 2009 Гавриїл Костельник та ОУН: проблема стосунків (1941–1948 рр.) / О. Пагіря // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2009. — № 2 (33). — С. 387-416. — Бібліогр.: 62 назв. — укр. XXXX-0112 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/41472 На основі маловідомих архівних документів досліджуються стосунки богослова та громадського діяча Г. Костельника з ОУН у 1941–1948 рр. Автор доводить, що загибель Г. Костельника слід розглядати в контексті протиборства радянських силових структур та українського націоналістичного підпілля у Західній Україні в післявоєнний період. На основе малоизвестных архивных документов исследуются отношения богослова и общественного деятеля Г. Костельника с ОУН в 1941–1948 гг. Автор доказывает, что гибель Г. Костельника следует рассматривать в контексте противоборства советских силовых структур и украинского националистического подполья в Западной Украине в послевоенный период. Based on the unknown archival documents, the present article shed the light on the interaction of Havryil Kostelnyk, a theologian and public figure, and the leaders of OUN in 1941–1948. The author proved the death of Havryil Kostelnyk should be viewed in the context of struggle between Soviet secret service and Ukrainian nationalistic underground of Western Ukraine in after war period. uk Інститут історії України НАН України З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Особа у контексті історії Гавриїл Костельник та ОУН: проблема стосунків (1941–1948 рр.) Гавриил Костельник и ОУН: проблема отношений (1941–1948 гг.) Havryil Kostelnyk and the OUN: the problem of interaction (1941–1948) Article published earlier |
| spellingShingle | Гавриїл Костельник та ОУН: проблема стосунків (1941–1948 рр.) Пагіря, О. Особа у контексті історії |
| title | Гавриїл Костельник та ОУН: проблема стосунків (1941–1948 рр.) |
| title_alt | Гавриил Костельник и ОУН: проблема отношений (1941–1948 гг.) Havryil Kostelnyk and the OUN: the problem of interaction (1941–1948) |
| title_full | Гавриїл Костельник та ОУН: проблема стосунків (1941–1948 рр.) |
| title_fullStr | Гавриїл Костельник та ОУН: проблема стосунків (1941–1948 рр.) |
| title_full_unstemmed | Гавриїл Костельник та ОУН: проблема стосунків (1941–1948 рр.) |
| title_short | Гавриїл Костельник та ОУН: проблема стосунків (1941–1948 рр.) |
| title_sort | гавриїл костельник та оун: проблема стосунків (1941–1948 рр.) |
| topic | Особа у контексті історії |
| topic_facet | Особа у контексті історії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/41472 |
| work_keys_str_mv | AT pagírâo gavriílkostelʹniktaounproblemastosunkív19411948rr AT pagírâo gavriilkostelʹnikiounproblemaotnošenii19411948gg AT pagírâo havryilkostelnykandtheountheproblemofinteraction19411948 |