Зі степів Оренбурзьких – на Вкраїну
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Скарбниця української культури |
|---|---|
| Дата: | 2006 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2006
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42115 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Зі степів Оренбурзьких – на Вкраїну / Т. Демченко, С. Кулінська // Скарбниця української культури: Зб. наук. пр. — Чернігів, 2006. — Вип. 7. — С. 110-118. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860248417704345600 |
|---|---|
| author | Демченко, Т. Кулінська, С. |
| author_facet | Демченко, Т. Кулінська, С. |
| citation_txt | Зі степів Оренбурзьких – на Вкраїну / Т. Демченко, С. Кулінська // Скарбниця української культури: Зб. наук. пр. — Чернігів, 2006. — Вип. 7. — С. 110-118. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Скарбниця української культури |
| first_indexed | 2025-12-07T18:39:53Z |
| format | Article |
| fulltext |
110 111
Ò. ÄÅÌ×ÅÍÊÎ, Ñ. ÊÓ˲ÍÑÜÊÀ
dz ñòåï³â Îðåíáóðçüêèõ – íà Âêðà¿íó
Чергова кругла дата, пов’язана з початком Української національно-демократичної
революції, яка буде відзначатися наступного року, – непоганий привід для звернення до
з’ясування її численних аспектів. Найпривабливішим і завжди актуальним є вивчення
дійових осіб цієї грандіозної історичної драми. Указ Президента України від 16 травня
2005 р. націлює на пожвавлення роботи в цьому напрямку1. Далеко не всі постаті з тих, хто,
засукавши рукава, долаючи всі труднощі, долучився до будівництва своєї держави, відомі
поіменно, не кажучи вже про наукову розробку їхніх біографій.
Вивчаючи листи до відомого діяча національно-визвольного руху І. Шрага, зібрані в
його особовому фонді в Чернігівському історичному музеї імені В.В. Тарновського, автори
даних рядків просто не могли не звернути увагу на підпис одного з адресантів – Яким
Самотній. Надто літературно він виглядав, щоб бути справжнім прізвищем та й листи
викликали інтерес, не в останню чергу, і гарною українською мовою. От тільки встановити,
хто ховався за цим псевдонімом, довго не щастило. Тільки знайомство з публікацією
Р. Танани у “Дзвоні” дало змогу виявити, що цікаві у багатьох відношеннях листи були
написані Якимом Павловичем Єрмолаєвим – уродженцем Канева, “одним з улюблених учнів
В. Гнилосирова”, самобутнім поетом, який багато записав у Книзі вражень, що зберігається
у Музеї Кобзаря2. Друкувався Я. Самотній у місцевій газеті “Каневская неделя”, “Раді”.
Два його вірші були вміщені у “Літературно-науковому вістнику”3. Із статті п. Танани
дізнаємося, що Я. Самотній дружив з братами Григорієм та Олексієм Вараввами4. Останній,
до речі, відомий як Олексій Кобець – український письменник, автор одного з кращих творів
про Першу світову війну: “Записки полоненого”.
Коли і за яких обставин Я. Самотній познайомився з І. Шрагом, сказати важко. Можна
припустити, що це відбулося у 1913 р., бо у фонді Шрага зберігаються три числа “російсько-
української щотижньової газети-журналу “Каневская неделя” за той рік: 22 березня, 29
березня і 28 квітня – у кожному з них є публікація Я. Самотнього. Це вірші і непідписана
стаття, яка цілком може йому належати, бо й тематика його, і стиль досить схожий на стиль
листів. Цікаво, що на двох примірниках є жартiвливий напис: “Для ХІІ тома моїх писаннів”.
Ймовірно, його зробив Я. Самотній5. І. Шраг умів приваблювати людей, це відзначали всі,
з ким він спілкувався, і опинившись далеко за межами України, канівчанин став слати йому
листи.
Наявні листи не дають підстави твердити, що у 1915 р. він перебував під наглядом
поліції. Можливо, Я. Єрмолаєва дійсно вислали з Київської губернії у 1913 р., але потім
його статус змінився на краще. Причина полягала у тому, що Оренбург стрімко розвивався:
якщо згідно з переписом 1897 р. у місті було 72,4 тис. мешканців, то на 1 січня 1914 р.
воно здолало 100-тисячний рубіж6. Водночас тут постійно не вистачало кваліфікованих
робітників7, відтак, можна припустити, що існував ще більший дефіцит освічених людей.
Саме цією обставиною можна пояснити швидку кар’єру українця у віддаленій губернії.
На початку 1917 р., як ми бачимо, він уже редагував міську газету. На жаль, у єдиному
виявленому нами адміністративно-територіальному довіднику Оренбурзької області бракує
покажчика дореволюційних назв населених пунктів, які свого часу були перейменовані
у Первомайське, Октябрьське і тому подібні “оригінальні” назви. Відтак, простежити,
де жив, про який повіт писав Я. Самотній у перших листах до І. Шрага не пощастило8.
110 111
Уже оприлюднені документи, які частково підтверджують інформацію автора листів про
достатньо розвинуті українські настрої у військовому середовищі Оренбурзької губернії у
1917 р., зокрема, існування української громади у Троїцькому повіті9.
Прикро, але у статті Р. Танани відсутні дані про дату народження, а коли і де скінчив
свій земний шлях автор даних листів, можна лише гадати. Із наукової статті ще радянських
часів видно, що громадянська війна у цьому регіоні набрала особливо запеклих форм.
Я. Єрмолаєв був відомою у місті особою, відігравав не останню роль у місцевому осередку
партії есерів, і дуже, на жаль, ймовірно, що загинув ще в роки громадянської війни від рук або
козаків отамана Дутова, або більшовиків10. В усякому разі, додому він так і не повернувся.
Щоправда, ми знайшли у нещодавно виданому збірнику документів і матеріалів інформацію
про віче у Каневі: “Вчора Генеральним Секретаріатом одержана з г. Каніва (Київської губ.)
така телеграмма: “Ми, мешканці г. Каніва, українці, росіяне, поляки і євреї на вічі 4 липня
урочисто святкували оголошення другого Універсалу Центральної Української Ради і
ухвалили:
1) Ми, українці, росіяне, поляки і євреї г. Каніва визнаємо Центральну Українську
Раду, яко володаря, як вищу краєву владу, як тимчасове правительство на Україні.
2) Щиро вітаючи Центральну Українську Раду, ми радіємо здобутку революційним
українським народом волі для себе і инших народів на Україні і певні, що загально-
російські Установчі Збори затвердять демократичну федеративну республіку в Росії і
широку національно-теріторіальну автономію на Україні.
Підписали виборні для підпису резолюції: від українців – Ярмолаїв, від росіян
– Шемяков, від поляків – Рачинський, від євреїв – Рудяков.”, передруковану із газети
“Народна воля” від 21 (08) липня 1917 р.11, але ідентифікувати згаданого у документі
Ярмолаїва з автором пропонованих листів важко. У Я. Єрмолаєва було декілька братів.
Очевидно, із “Казахстану” до рідного Канева він так і не повернувся12.
Листи цікаві своїми виразно українськими настроями, що співзвучні з відчуттями
Т.Шевченка, який 20 грудня 1847 р. писав з Орської фортеці М. Лазаревському: “Так мені
тепер тяжко, так тяжко, що якби не надія хоч коли-небудь побачить свою безталанную
країну, то благав би господа о смерті”13. З іншого боку, вони відрізняються діловим
характером і свідчать про вростання молодого діяча у ґрунт далекого краю. Зацікавленість
його тамтешнім земським життям, а особливо побутом земляків – українців непідробно
щира. Він у принципі задоволений навіть матеріальними умовами, от тільки туга за рідним
краєм… Як бути з нею?
Листи друкуються згідно з оригіналами, які зберігаються у фондах Чернігівського
історичного музею імені В.В. Тарновського – Інв. No Ал – 603/176/1–5. Дати, за винятком
одного листа, проставлені автором. Мова текстів збережена повністю, в окремих випадках
замість літер російської абетки упорядники виставляли українські: наприклад, “е” замість
“э”. Коли авторська пунктуація утруднювала розуміння змісту, виставлялися розділові знаки
згідно з сучасними правилами.
1 Указ Президента України “Про увічнення пам’яті видатних діячів Української Народної Республіки та
Західно-Української Народної Республіки” // Українське слово. – 2005. – 25–31 травня. – С. 2.
2 Танана Р. “І світ ясний, невечірній тихенько засяє …” // Дзвін. – 2001. – No 5–6. – С. 127.
3 Ясінський Б. Літературно-науковий Вістник: Покажчик змісту: Т. 1 – 109 (1898–1932).– Київ. – Нью-Йорк,
2000. – С. 124.
4 Танана Р. Назв. праця. – С. 129.
5 Державний архів Чернігівської області. – Ф. 1081. – Оп. 1. – Спр. 77. – Арк. 5.
6 Рашин А.Г. Динамика численности и процессы формирования городского населения России в ХIХ – начале
ХХ в. // Исторические записки. – М., 1950. – Вып. 34. – С. 50, 52.
7 Дудар Е.И. Борьба за установление и упрочение Советской власти в Оренбурге (Март 1917 – июль 1918 гг.).
112 113
– Оренбург, 1967. – С. 8.
8 См.: Оренбургская область. Административно-территориальное деление: по состоянию на 1 сентября 1960 г.
– Оренбург, 1960. – 335 с.
9 Сергійчик В. Українська соборність: Відродження українства в 1917–1920 роках. – К., 1999. – С. 269–271.
10 Дудар Е.И. Указ. соч. – С. 50.
11 Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року: Док. і матеріали /
Упоряд.: В. Верстюк (керівник) та ін. – К., 2003. – С. 528.
12 Танана Р. Назв. праця. – С. 133.
13 Шевченко Т. Твори в п’яти томах. – К., 1979. – Т. 5. – С. 257
112 113
Ëèñòè ßêèìà Ñàìîòíüîãî äî ²ëë³ Øðàãà
No 1
2 – IV –1915 р.
Христос Воскрес,
дорогий
Ілля Людвиговичу!1
Не знаю, як і дякувати Вам за Ваші пеклування про мене.
Справи кооперації – кредітової, позичково-ощадної, потребительної і сільсько-
господарської – я знаю дуже добре. Доведеться хиба тілько витратити днів 2–3 на те, щоб
продивитись, як вести книжки.
Коли є змога, то ради Бога допоможіть перейти в Чернигів – я не знаю, як буду радий
і вдячний Вам до могили.
Тут за короткий час можна роз’учитись балакати по-людські. Повірите, як дістав оце
сьогодні перше число “Теплої Роси”2, то мало не скакав од радости.
Зараз я тут одержую 150 карб. на місяць, але, коли б місце було в Чернигові, то пішов
би 125, бо певен, що та матерьяльна втрата, яку я понесу, вознаградилась би моральною
заспокоєнністю і духовними придбаннями, яких, безперечно, знайду в Чернигові.
Тут є земське видання “Валуйский Земский Листок”3, де доводиться працювати і
мені, як співробітникові. В одному з останніх чисел була надрукована моя статья: “Чем
заменить для населения казенки?”4, в котрій я пропонував думку використовувати, до
заведення сітки народних домів, помешкання земських шкіл. Ця статья була передрукована
багатьма земськими виданнями і між иншим “Листком объявлений Козелецкого Уездного
Земства” (21 марта, ч. 12).
Наше земство на чергових зборах цього року буде розглядати матеріяльний бік
моєї пропозіції, а надзвичайні збори 26 березня ухвалили її і поклали ввійти в зносини з
Міністерством освіти про дозвіл одкривати в помешканнях шкіл “народні клуби”.
Міське земське видання – єдина світла пляма тутешнього мого життя – все таки
почуваєш себе живим і здатним до життя.
З великим хвилюванням жду Вашої звістки.
З глибокою пошаною, безмірно вдячний Яким Самотній
Інв. No АЛ – 603/176/4
No 2
Дорогий Ілля Людвигович!5
Дуже і дуже дякую, що не забуваєте мене. Живеться тут мені хоч і добре з боку
забезпеченности грошової, але ні я, ні дружина, ні діти ще й досі не можемо зжитись з
кліматом. Виявляється, що тут дуже поширена малярія, хоча, здавалось би, їй тут не повинно
б мать притулку – степ, єдина річка, одсутність болот. А проте всі ми хоруєм на неї.
В повіті довелося бути тілько єдиний раз, але вдалося винести коштовні
спостереження.
Наші люде, роскидані оазисами проміж башкирів, ногаїв, татар, киргизів та кацапів,
все ж міцно зберігають свої етнографічні окромности: хатки білені, з молоденькими
садками та городами, мова майже скрізь не попсована. Навіть одежа і та носить національні
риси хоча по декуди попадаються городські вбрання і на дівчатах, і на парубках.
114 115
Доводиться частенько
балакати в управі з тавричанами,
херсонцями, киянами та
полтавцями, були, правда, катери-
нославці і харківці. Всі вони, не
дивлячись на добру земельну і
скарбову забезпеченність, сумують
за рідним краєм і я, наприклад,
помітив, що майже всі вони лічать
себе тут гостями, бо такі фрази, як:
“Ех, коли б Бог дав війна вщухла,
я б неодмінно поїхав би додому!
Хоч на один день, а поїхав би
подивиться, бо вже 12 років як
виїхав, а й разу не був”, – можна
почути од кожного.
Національна свідомість
мало поширена, але посеред
учительства маю двох знайомих,
котрі працюють над собою в цім
напрямі і заохочують і селянську
молодь, котра відноситься до них
за це з великою повагою. Говорили
мені ці знайомі, що вони знають ще
кілька учителів та учительок, котрі
дуже цікавляться національною
справою і знайомляться з рідною
літературою, але, на превеликий
жаль, мені не випало якось
познайомитись з ними.
З літератури я поширив
тут кілька примірників історії
Гр. Коваленка6 (були у мене зайві), головним же чином я старався, щоб земство виписало
нашу літературу в свої бібліотеки в тих селах, де наші люде. Складаю вже катальога, куди
ввійшло доволі багато наших книжок.
Дуже радісно констатувати велику жадобу до культури посеред наших людей
– вона в кілька разів вище від руха в цім напрямі кацапів. Кождий хутір має хоч яку небудь
школу і майже 9/10 прохань про відкриття шкіл та бібліотек подаються в земство нашими
колонистами.
Дуже жалкую, що не маю часу попоїздити в повіті, бо мої колеги (завідуючі шкільною
та позашкільною освітою) росіяне і ставляться до національних питань негативно, хоча
другий з них і йде на деякі компроміси, щодо поширення по бібліотекам рідної літератури.
Я тут багато працюю в міській газеті (їх є 3), пишу по земськім питанням та фельєтони
на біжучі міські і загальнодержавні справи. Статьї по земськім питанням підписую власним
прізвищем, а фельєтони – прибраним “Безнадежный”.
Разом з цим листом посилаю Вам число нашої газети “Ор[енбургская] Жизнь”7, де
поміщена моя статья про “Подготовку дошкольников в земствах”.
З Київа нічого не маю, хоча й писав туди. Ваші поради щодо літератури і підтримання
114 115
Петроградського Т-ва8 постараюсь виконати як найширше.
Роботи у нас тепер сила – крім бігунів9, ми дуже отягчені працею по
“продовольственной” операції та постачі в військо скоту і мяса.
На днях ми (я, редактор “Ор[енбургской] Ж[изни]”, завід[уючий] позашкільною
освітою і 2 співробітники) подали губернаторові устав “Общества друзей літератури і
іскусства”, щоб згуртувати коло себе весь живий елемент міста і [в] повітах.
Буду надсилати Вам, дорогий Ілля Людвигович, нашу газету. Ще раз дуже дякую, що
не забуваєте мене!
Вітаю Вашу семью!
З глибокою повагою Ваш Яким Самотній
Інв. No АЛ – 603/176/3
No 310
8 – І – 1916 р.
З Новим Роком,
Дорогий Ілля Людвикович!11
Пробачьте, що довго мовчав – наприкінці листопада заслаб і пролежав щось з дві
неділі, а до того весь час довелося готувати доклади черговому земському зібранню. Тепер
йдуть роботи по виконанню постанов зібрання. Справа моя з мобилізацією стоїть кепсько
– губернатор одповів, що мене не можна увільнити од військової служби ні як секретаря
громадської прийомочної комисії, ні як діловода “воєнно-промишленного комітету”12, бо це
привилегия виключно техничних сил, котрі працюють на армію і не можуть бути заміненими.
Так, що тепер лишилась єдина надія на невроз сердечний, геморой та знаємство з лікарями.
В березні певно потягнуть (я з 1902 р.). Не знаю, що буде, а поки що терпляче жду.
На святках, згуртувавши міську молодь, дав дві вистави п’єси “Мартин Боруля”13
– 26го в великій (щось за 25 мешканців14) слободі Уразово з чистим українським населенням,
а 28го – у Валуйках.
Перша вистава давалась на користь незаможних вояк, діти котрих виховуються в
Уразівськім земськім комерційним училищі (середня школа, преобразована з земської
реальної), а друга теж дітям, [які] виховуються в міській жіночій гимназії.
Вистави пройшли з надзвичайним матеріальним і моральним успіхом. Потроху
розворушуються тутешні “землячки” і гуртуються біля вистав. В склад їх входять: урядники
міських інституцій, земські служащі, приказчики і ремісники. Спершу їх зацікавлює тілько
участь в виставах, але вже й тепер деякі намагаються балакать про-між себе по-українські
і просять літературу. Мені удалось настояти, щоб в міську земську публичну книгозбірню
було винесено всього Карпенка15, Кропивницького16 та дрібних видань ріжних драматичних
творів. Учора одержав листа з Київа од Василя Пилиповича17, що книжки вислані.
Були в мене гості з Каніва – мати та сестра. Росказують, що Канів і весь правий беріг
Дніпра окопано, а через Дніпр в Канів проложено два містки – перекидний та плавучий.
Дорогий Ілля Людвикович! Може якому-небудь земству треба інструктора
позашкільної осьвіти – з цією справою я знайомий теоретично дуже добре, а практично ще
краще, бо майже все своє свідоме життя отдавав цій справі в тій чи иншій формі. Особливо я
дуже добре міг би поставити народні гуртки театральних вистав і самоосьвіти. Будьте добрі,
якщо буде треба, майте мене на увазі.
Бажаю Вам з семейством всього найкращого!
З глибокою пошаною, вічно вдячний Яким Самотній.
Інв. No АЛ – 603/176/5
116 117
No 4
9 квітня 1916 р.18
Христос Воскрес!
Дорогий Ілля Людвигович!
Ще з 15 січня с/р я перейшов на посаду секретаря оренбурзької повітової земської
управи. Сімья ж моя поки що живе у Валуйках. По недоумству почтарів, а найголовніше
земських курьєрів, дві повістки на Вашого заказного листа валялись чомусь в валуйській
земській управі. Сьогодні я приїхав у Валуйки і випадково довідався на почті, що мені є
лист. Од всієї душі дякую Вас, дорогий Ілля Людвигович, за турботи. Посаду інструктора по
кооперації я зайняв би з радістю, але зараз мушу вже служити в Оренбурзі.
Склад повітової управи тут випадковий, бо взагалі громадянство мало розуміло
значіннє земства, але для секретаря тут широке поле діяльности. Властиво секретарь тут
керує всією справою, до його прислухаються, йому не перечать. На земських зборах він
повинен обстоювати всі пропозиції управи і давати всі пояснення до докладів. Працювати
тут дуже цікаво. 14 березня одбулися надзвичайні збори, котрі провів уже я. Головним
питаннєм на зборах була шкільна сітка. Мій попередник ввів у сітку всі церковні школи
повіту і крім того наробив багато помилок, і департамент народної освіти повернув сітку
для того, щоб виправити помилку. Передивляючись сітку, я помітив, що всі церковні школи,
без вийнятку, заведені в сітку. Довелося не тільки виправити помилки, а й виключити з сітки,
на підстави анкетних відомостей, які збірались моїм попередником, аж 186 шкіл і лишити
тілько 42, котрі більш-менш одповідають вимогам, які взагалі ставляться до правильно
з’организованих шкіл. Попи підняли такий гвалт, що Боже мій. Міський єпископ ударився
до Синоду19 та до попів – членів державної думи20 і наслідком його прохань була получена
напередодні зборів телеграма, щоб не ставити сітки на розгляд. Мені довелося повернути
справу трохи в інший бік – просити зібраннє дати ассігновку на обслідованнє тих 42 шкіл,
які лишаються в сітці і таким чином одкласти розгляд сітки надалі, але, я певен, що з цих 42
шкіл, після обслідування внесемо не більше 6–10. Так що попи тілько нашкодили собі.
Губернатор тут зовсім не знає своїх прав щодо земства і до мене чинив тут всякі
беззаконства. Потроху я збиваю йому ходу і він мусить згожуватися з тим, проти чого перше
палко протестував.
На цих зборах я провів доклад про увільнен[н]я од мобилізації управи секретаря,
бухгалтера, повітового агронома, інженера та техніка. Прохання вже пішло в головний
комітет по одсрочкам. Хоча предсідатель обіцяв, коли прохання це лишиться без всяких
наслідків, одвоювати все таки мене у міському комітеті. Тут дуже добре поставлена
позашкільна освіта – в повіті ще з прошлого року одкрито 32 бібліотеки, котрі об’єднують
всю працю земства в позашкільній освіті – тут і сцена, і зала для вечорниць, на котрих вчать
дівчат вишивати, а хлопців плести з соломи і грати на гитарі, тут і школа для дорослих і
читання. Справи йдуть дуже добре – народ задоволений.
Оазисами по повіту роскинуті села наших українців, переважно полтавців, херсонців
та тавричан, хоча попадаються і села киян, катеринославців та харьківців. В бібліотеки цих
сіл я ввів нашу літературу, і оце на святках завідуючий шкільною (завідуючий позашкільною
ще не прибув) освітою побуває у Київі і закупе книжки по моєму спискові, а також закупе і
“наглядні пособія” для шкіл в Лукьяновському народному домі21.
Все добре для мене, одно кепсько, що нема кватир. Сюди наїхала сила німців-
колонистів, людей багатих, котрі забрали всі кватирі. Тому сімья моя мусить жити у Валуйках
і хиба з кінця травня переїде до Оренбурга. Платять мені 2400 р. на рік і два рази (перед
Різдвом та Великоднем) по пів місячному окладові. Через кожді 5 років прибавка 16 % до
116 117
підвищення оклада в 11⁄2 рази. За земські збори платять 25 рублів на день. З матеріального
боку добре, хоча на все стоїть така дорожнеча, що на мою сімью це якраз вщерть.
Зараз тут организується кооператив “Самопомощь” і мене вибрали в агитаційну
секцію, котра буде складати плакати, оголошення і агитувати в міській пресі. Тут є аж
дві газети – “Ор[енбургское] Слово”22 і “Ор[енбургская] Жизнь”. Я також вхожу в склад
редакції “Ор[енбургской] Жизни”. Людей тут дуже мало, котрі б могли приймати участь
в громадському житті, а особливо в газетах. Кожна свіжа людина конче потрібна і за неї
хватаються.
Не знаю, чи удасться мені влаштувати справу з кватирою, а коли ні, то погано буде.
Старший синок (8 років) готується вже до школи і лишати його далеко од себе не хоті-
лося б.
Од всієї душі дякую Вас, дорогий Ілля Людвигович, за турботи. Всім своїм єством
я рвуся на Вкраїну, але поки що мушу попрацювати на татар та башкирів в далекому
Оренбурзі, хоча і в цім закутку найшов своїх і що зможу зроблю для них, принаймні заведу
по бібліотеках українську літературу.
Бажаю доброго здоровья і сил для праці на рідній ниві.
Не забувайте, дорогий Ілля Людвигович, мене, закинутого в далекий край.
Вічно вдячний Яким Самотній
Адреса: Оренбургъ, повітова земська управа, мені.
Інв. No АЛ – 603/176/2
No 5
1917 року квітня 4 дня23
Оренбург
Високоповажний і дорогий Ілля Людвигович!
Ви можете уявити собі, що зі мною діється в цей час. Настрій, не дивлячись на такі
величні події, препоганий. Газети приносять звістки про кипучу працю на Україні, про
заходи коло будівлі будучини нашого краю, а я, навкруги самотний, тілько здалека мушу
переживати все це. Правда, я й тут не сижу згорнувши руки – з перших же днів революції
я майже весь час отдаю громадській праці – од третього елементу24 я вибраний за члена
губернського харчового комитету, що виділився з громадського, од газети “Ор[енбургская]
Жизнь”, де працюю як редактор, вибраний в члени городського громадського комитету, а
од повіту мене вибрали в товариші голови повітового громадського комитету. Роботи, як і
сами знаєте, дуже багато, особливо по складанню волостних комитетів. Доводиться щодня
розбіратися в справах, що виникають на місцях. Земська праця, за винятком хиба тілько
шкіл та лікарень, вся перейшла до нашого комитету. Українців дуже мало у нас в місті, та
й тих доводиться розшукувати удень з ліхтарем. Посеред міського охвицерства є кілька
чоловік, але вони розбились на ріжні партії і тим дуже надщербили свою цілість. На днях
для них та салдат думаю прочитати в театрі реферата на тему: “Національна справа”, тілько
за браком часу, повірите, не можу гаразд підготовитись і все одсовую надалі. Освітлювати
буду це питаннє, як соціалист-революціонер. Наш програм щодо цього питання ставить
такі завдання: “демократическая республика с широкой автономией областей, общин,
как городских, так и сельских; возможно более широкое применение федеративных
отношений между отдельными национальностями, признание за ними безусловного права
на самоопределение”. В міському комитетові с.-р., котрий звязав майже півтори губернії
(частину Тургайської області25), я вибраний в презідіум товаришом голови. Головою вибрали
старого лікаря, засланого сюди, після тюрьми, за севастопольське повстання чорноморців26.
118 119
Повітовий комитет розіслав велику силу відозв до мешканців, але на жаль не всі зберіглись.
Посилаю Вам те, що в мене задержалось.
Працюю багато, але… Думками і душею я на Вкраїні. Прямо летів би туди, тілько
не маю посади, на яку б перейти. Мене страшенно тягне до Київа. Сьогодня пишу листа
д. Степаненкові27 (в книгарню) прошу його прислати мені адреси “Нової Ради”28 та инших
видань, що з’явились в останній час. З Москви “Промінь”29 чомусь дуже несправно виходе, і
“Укр[аинская] Жизнь”30 не одержав ще в цьому році ні жодного числа. Сижу без літератури.
З паски в міському театрі виставляє укр[аїнська] трупа Сагатовського31 (тип Гаркуна-
Задунайського)32, але окремі сили є дуже добрі. Коли можна Вам, дорогий Ілля Людвигович,
допомогти мені переїхати до Київа або в Чернигів, то будьте ласкаві допоможіть.
З глибокою повагою Яким Самотній.
Інв. No АЛ – 603/176/1
1 Зверху на тексті рукою І. Шрага написано: “Одп. 20 квітня”.
2 “Тепла Роса” – український хліборобський і спільно-товаристський (кооперативний) журнал, виходив у
1915 р. у Москві.
3 Як тепер називається населений пункт Валуйки встановити не вдалося.
4 У зв’язку із запровадженням у 1914 р. “сухого закону” в Росії земські діячі чимало зусиль доклали для
пропаганди тверезості.
5 Лист не датований, зате у лівому верхньому кутку маленьке фото. Ймовірно, це і є Яким Самотній.
6 Коваленко Григорій Олексійович (1868–1937) – український письменник, етнограф, художник та історик.
7 Докладних відомостей про цю газету не вдалося відшукати.
8 Очевидно, йдеться про засноване у 1898 р. у Санкт-Петербурзі (з 1914 р. – Петроград) Благодійне Товариство
видання загальнокорисних і дешевих книг на чолі з Д. Мордовцевим (Мордовцем).
9 Бігуни – очевидно, йдеться про дезертирів.
10 На листі помітка, зроблена рукою І. Шрага: “Одп. 9 березоля”.
11 Так у тексті. У інших листах звернення – Ілля Людвигович.
12 Військово-промислові комітети – громадські огранізації, засновані у Росії у 1915 р. з метою мобілізації
промисловості для воєнних потреб.
13 “Мартин Боруля” – одна з найпопулярніших комедій І. Каренка-Карого.
14 Можливо, тут помилка, і в тексті листа має бути 250.
15 Йдеться, ймовірно, про Карпенка-Карого [справжнє прізвище – Тобілевич] Івана Карповича (1845–1907)
– видатного українського драматурга, актора і режисера.
16 Кропивницький Марко Лукич (1840–1910) – видатний український драматург, актор, режисер, композитор.
17 Василь Пилипович – Степаненко. Див. примітку No 27.
18 Рукою І. Шрага зверху написано: “Одп. 15 серпня”.
19 Синод – Святійший синод. – у 1721–1917 рр. один з вищих державних органів Росії, який керував справами
православної церкви.
20 Державна дума – у 1906–1917 рр. законодорадчий представницький орган Росії. У листі йдеться про ІV
Думу (15 листопада 1912 – 27 лютого 1917 рр.).
21 Лук’янівський народний дім – заснований у 1897 р. у Києві на Лук’янівці Товариством тверезості. У 1902 р.
перебрався до нового приміщення.
22 Відомості про газету відсутні.
23 Рукою І. Шрага написано: “Одп. 23 квітня”.
24 Третім елементом називали земців.
25 Тургайська область – адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії, її центр знаходився в
Оренбурзі.
26 Очевидно, йдеться про повстання у Севастополі 11–15 листопада 1905 р., яке очолив лейтенант П. Шмідт.
27 Степаненко Василь Пилипович – завідувач “Українською книгарнею” у Києві.
28 “Нова Рада” – щоденна газета, офіційний орган Української партії соціалістів-федералістів, виходила у
Києві з березня 1917 по січень 1919 р. як продовження забороненої у 1914 р. газети “Рада”.
29 “Промінь” – тижневик літератури, мистецтва і громадського життя, який виходив у Москві (1916–
1917 рр.).
30 “Украинская Жизнь” – журнал, який виходив у Москві російською мовою. Його редагував С. Петлюра.
31 Сагатовський Іван Лукич (1882–1951) – український актор, режисер і театральний діяч.
32 Гаркун-Задунайський – герой однойменного оповідання В. Винниченка.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-42115 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1996-1502 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:39:53Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Демченко, Т. Кулінська, С. 2013-03-08T19:50:29Z 2013-03-08T19:50:29Z 2006 Зі степів Оренбурзьких – на Вкраїну / Т. Демченко, С. Кулінська // Скарбниця української культури: Зб. наук. пр. — Чернігів, 2006. — Вип. 7. — С. 110-118. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 1996-1502 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42115 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Скарбниця української культури Зі степів Оренбурзьких – на Вкраїну Article published earlier |
| spellingShingle | Зі степів Оренбурзьких – на Вкраїну Демченко, Т. Кулінська, С. |
| title | Зі степів Оренбурзьких – на Вкраїну |
| title_full | Зі степів Оренбурзьких – на Вкраїну |
| title_fullStr | Зі степів Оренбурзьких – на Вкраїну |
| title_full_unstemmed | Зі степів Оренбурзьких – на Вкраїну |
| title_short | Зі степів Оренбурзьких – на Вкраїну |
| title_sort | зі степів оренбурзьких – на вкраїну |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42115 |
| work_keys_str_mv | AT demčenkot zístepívorenburzʹkihnavkraínu AT kulínsʹkas zístepívorenburzʹkihnavkraínu |