Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше
Рецензія на книгу: Норман М. Наймарк. Геноциди Сталіна. Пер. з англ. В. Старка. – Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. – 135 с.
Збережено в:
| Дата: | 2011 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Назва видання: | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42208 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше / Ю. Шаповал // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2011. — № 1 (36). — С. 396-408. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-42208 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-422082025-02-23T20:28:40Z Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше Шаповал, Ю. Рецензії Рецензія на книгу: Норман М. Наймарк. Геноциди Сталіна. Пер. з англ. В. Старка. – Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. – 135 с. 2011 Article Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше / Ю. Шаповал // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2011. — № 1 (36). — С. 396-408. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. XXXX-0112 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42208 uk З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Рецензії Рецензії |
| spellingShingle |
Рецензії Рецензії Шаповал, Ю. Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| description |
Рецензія на книгу: Норман М. Наймарк. Геноциди Сталіна. Пер. з англ. В. Старка. – Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2011. – 135 с. |
| format |
Article |
| author |
Шаповал, Ю. |
| author_facet |
Шаповал, Ю. |
| author_sort |
Шаповал, Ю. |
| title |
Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше |
| title_short |
Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше |
| title_full |
Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше |
| title_fullStr |
Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше |
| title_full_unstemmed |
Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше |
| title_sort |
про книгу нормана наймарка, дослідження геноциду та інше |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2011 |
| topic_facet |
Рецензії |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42208 |
| citation_txt |
Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше / Ю. Шаповал // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2011. — № 1 (36). — С. 396-408. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. |
| series |
З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| work_keys_str_mv |
AT šapovalû proknigunormananajmarkadoslídžennâgenocidutaínše |
| first_indexed |
2025-11-25T05:34:45Z |
| last_indexed |
2025-11-25T05:34:45Z |
| _version_ |
1849739331323822080 |
| fulltext |
396 Олександр Пагіря
РЕЦЕНЗІЇ
Про книгу Нормана Наймарка,
дослідження геноциду та інше
Книжка професора Нормана Наймарка вийшла в США ми-
нулого року1. Ось чому її появу українською мовою цього року
можна вважати майже блискавичною реакцією українських
видавців на цю значущу публікацію. Сам Наймарк у передмові
до київського видання пише: «Питання геноциду, звісно, важ-
ливе для українців, і я сподіваюсь, що ця книжка допоможе їм
краще усвідомити його динаміку». Ті, хто читав згадану книгу,
мають усі підстави стверджувати, що сподівання Наймарка є
Норман М. Наймарк.
Геноциди Сталіна. Пер. з англ.
В. Старка. – Київ: Видавничий дім
«Києво-Могилянська академія»,
2011. – 135 с.
1 Див.: Norman M. Naimark. Stalin’s Genocides. – Princeton; NJ: Princeton
University Press, 2010. – 163 p.
Пагиря А. Противостояние и переговоры между УПА
и венгерскими оккупационными войсками на Волыни
и южном Полесье.
В статье на основе малоизвестных документов органов государствен-
ной безопасности УССР анализируются военно-политические отно-
шения командирами УПА и венгерских оккупационных войск на тер-
ритории Волыни и южного Полесья в 1943 г.
Ключевые слова: УПА, венгерские оккупационные войска, Волынь,
Полесье.
Pahyrya A. The encounter and negotiation of UPA and
Hungarian occupation troops in Volyn and Southern Polissya.
Based on the documents of state security of the UkSSR the author studies
military and political relationships of the commanders of UPA and Hun-
garian occupation troops in Volyn and Southern Polissya in 1943.
Key words: UPA, Hungarian occupation troops, Volyn, Polissya.
Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше 399398 Юрій Шаповал
Зупинюся на цьому моменті докладніше.
22 квітня 1935 р. на ім’я першого секретаря ЦК КП(б)У С. Ко-
сіора та другого секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева надійшов
лист від Управління народногосподарського обліку Держпла-
ну УСРР. У листі було зафіксовано офіційні, а тому, за радян-
ською традицією, далеко не повні відомості, відповідно до яких
Україна на початку 1934 р. втратила 4 млн 179 тис. сільського
населення3.
Власне, і нові архівні відкриття за останні 10–15 років, і нові
дискусії, породжені згаданими відкриттями, а також певними
політичними імпульсами, стосуються наведених цифр. А вони
підтверджують — саме Україна зазнала найбільших втрат від
голоду початку 1930-х рр., який охопив багато народів тодіш-
нього Радянського Союзу (за офіційним визнанням сучасних
російських керівників, в СРСР померло 7 млн людей). Проблема
полягає в поясненні, чому так сталося і чи стояла за цим якась
спеціальна антиукраїнська політика?
Спочатку про нові архівні відкриття. Цікаво, що вони не бу-
ли детерміновані винятково політичною кон’юнктурою, але
вона їм значно сприяла. Ні в часи президентства Л. Кравчука
(1991–1994 рр.), ні в часи Л. Кучми (1994–2004 рр.) не було оп-
рилюднено стільки недоступних раніше документів, як у період
перебування при владі В. Ющенка (2005–2010 рр.). Втім, тради-
ція дослідження трагедії голоду в Україні почала складатися і
закріплюватися до запровадження інституту президентства,
ще в період існування Компартії України. У 1990 р. вийшов дру-
ком збірник документів «Голод 1932–1933 років в Україні очи-
ма істориків, мовою документів»4. У другій його частині вперше
були надруковані унікальні і принципово важливі партійні до-
кументи, що стосувалися Голодомору.
Проте саме в період президентства В. Ющенка ця проблема
(ціною вдалих і не дуже вдалих зусиль) була виведена на дер-
3 Див.: Лозицький В. Смертний вирок народу. Сталінізм і трагедія україн-
ського селянства // День. – 2008. – 25 жовтня.
4 Див.: «Голод 1932–1933 років в Україні очима істориків, мовою доку-
ментів». – К.: Політвидав України, 1990.
виправданими. Це ґрунтовна, фахова праця, яка, щоправда, за
формою і змістом більше схожа, як точно зазначив професор
Олександр Мотиль, на есей та на аргументацію в полеміці, ніж
на оригінальне наукове дослідження2. До речі, сам Наймарк під
час презентації видання в Києво-Могилянській академії в
травні 2011 р. погоджувався з такою оцінкою і зізнавався, що
прагнув, насамперед, «кодифікувати» і співвіднести сутності
положень сучасного наукового «геноцидного» дискурсу.
Це не принижує ваги рецензованої праці, яка містить тверд-
ження, що, вочевидь, підкріплюють деякі ніби «канонічні» по-
стулати. Наприклад, Наймарк обстоює тезу про те, що не слід
аж так брати на віру версію про СРСР як свого роду імперію,
адже якщо, наприклад, від розкуркулення постраждали більш-
менш однаково і росіяни, і представники інших національнос-
тей, то Голодомор і спеціальні «національні операції» були
спрямовані проти українців, поляків, кримських татар, інших
неросіян. Все це, зокрема, засвідчує особливу жорстокість і де-
структивність політики СРСР щодо представників неросійсь-
ких національностей.
Тепер щодо назви книги. У ній ідеться не про один геноцид,
здійснений сталінською/комуністичною системою. Ми знахо-
димо тут жахливу панораму подій, пов’язаних із «розкуркулен-
ням»», голодом початку 1930-х рр., вже згаданими безжальни-
ми кампаніями проти неросійських народів, які почалися
1934 р. й закінчилися лише під час війни СРСР із нацистською
Німеччиною, масовими антилюдяними акціями в період «єжов-
щини» 1937–1938 рр., репресіями, що тривали аж до середини
1941 р.
Проте для мене в книзі ключовими видалися проблеми,
пов’язані з Голодомором в Україні початку 1930-х рр. Наймарк
констатує, що завдяки опублікованим у Росії та Україні джере-
лам ми знаємо набагато більше
«про безпосередні причини та наслідки голоду, ніж про мотиви
Сталіна — вони залишаються, на жаль, невловимими».
2 Див.: Holodomor Studies, 2 – № 2 (Summer–Autumn 2010). – Р. 265.
Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше 401400 Юрій Шаповал
лом для подальших досліджень і, здається, ще ніколи не вико-
ристовувались науковцями.
Вони були надруковані в межах спільної польсько-українсь-
кої видавничої серії під назвою «Польща та Україна у тридця-
тих–сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів
спеціальних служб»7. Крім документів спецслужби почали ак-
тивно публікуватись джерела Центрального державного архі-
ву громадських об’єднань України (колишній партійний архів,
ЦДАГО України), Центрального державного архіву вищих ор-
ганів влади і управління України (ЦДАВОВУ України), Російсь-
кого державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ),
практично всіх обласних архівів України.
Разом із цим, тривало оприлюднення так званих людських
документів і матеріалів — записів або інтерв’ю сучасників і
свідків Голодомору, які розповідали про те, що бачили чи пере-
живали8. Колись це був «компромат», а нині — ще одне важли-
ве джерело для вивчення подій 1932–1933 рр.
леннями британських дипломатів // Всесвіт. – 1989. – № 11. – С. 153–
162; Упокорення голодом. Зб. док. – К.: Ін-т укр. археографії, 1993. –
С. 47–101; Isaijw W.W. Famine-genocide in Ukraine, 1932–1933. Western
Archives, Testimonies and New Research. – Toronto, 2003; Листи з
Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях іта-
лійських дипломатів, 1932–1933 роки. – Харків: Фоліо, 2007; Кудря-
ченко А.І. Голодомор в Україні 1932–1933 років та його суспільно-
політичні наслідки за оцінками документів політичного архіву МЗС
Німеччини // Голодомор в Україні: Одеська область. 1921–1923, 1932–
1933, 1946–1947. Дослідження, спогади, документи. – Одеса: Астро-
принт, 2007. – С. 20–27; Голодомор в Україні 1932–1933 років за
документами Політичного архіву Міністерства закордонних справ
Федеративної Республіки Німеччина. – К.: Нац. ін-т стратегічних дос-
ліджень, 2008, та ін.
7 Див.: Польща та Україна у тридцятих–сорокових роках ХХ століття.
Невідомі документи з архівів спеціальних служб. Т. 7: Голодомор в Ук-
раїні, 1932–1933. – Варшава; К.: Ін-т нац. пам’яті, 2008; Holodomor. The
Great Famine in Ukraine 1932–1933. Warsaw; Kiev: In-t Pamięnci Naro-
dowej, 2009.
8 Див., наприклад: Борисенко В. Свіча пам’яті. Усна історія про геноцид
українців у 1932–1933 роках. – К.: ВД «Стилос», 2007.
жавний і міжнародний рівень. Про Голодомор почало дискуту-
вати ширше коло дослідників різних країн (і не лише дослід-
ників), адже без всебічного розуміння цієї трагедії неможливе
розуміння багатьох подій ХХ ст.
В Україні до дослідження Голодомору В. Ющенко залучив
створений у травні 2006 р. Український інститут національної
пам’яті (УІНП), а також Службу безпеки України. Влітку 2006 р.
була розсекречена низка джерел Галузевого державного архіву
Служби безпеки України (ГДА СБ України). Вони стосувалися
голоду 1932–1933 рр., і доступ до них тривалий час був немож-
ливим. Частина цих документів і матеріалів наведена в науко-
во-документальній книзі «Розсекречена пам’ять: Голодомор
1932–1933 років в Україні в документах ГПУ–НКВД», що вида-
валася двічі5.
2008 р. процес розсекречення в ГДА СБ України було про-
довжено. Цього разу він охопив джерела, що переважно відби-
вають діяльність іноземних дипломатичних представництв в
УСРР. Йдеться про інформації, оцінки Голодомору польськи-
ми, німецькими, італійськими, турецькими, японськими дип-
ломатами. Ці матеріали різними каналами потрапляли до
чекістів, які пильно стежили за іноземними дипломатичними
представництвами. Ці документальні свідчення з наявними
публікаціями документів іноземних дипломатів про голод по-
чатку 1930-х рр. у СРСР і УСРР6 є унікальним і важливим джере-
5 Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932–1933 років в Україні в доку-
ментах ГПУ–НКВД. – К.: ВД «Стилос», 2007; Розсекречена пам’ять. Го-
лодомор 1932–1933 років в Україні в документах ГПУ–НКВД. – К.: ВД
«Києво-Могилянська академія», 2008.
6 Див. наприклад: Graziosi A. (ред.). «‘Lettres de Char’kov’. La famine en
Ukraine et dans le Caucase du Nord á travers les rapports des diplomates
italiens, 1932–1934 », Cahiers du monde russe et soviétique, 1–2 (1989);
Id. (ред.). Lettere da Kharkov. La carestia in Ucraina e nel Caucaso del Nord
nei rapporti dei diplomatici italiani, 1932–1933. – Torino, 1991; Luciuk L.Y.,
Kordan B.S. (ред.). The Foreign Office and the famine: British documents on
Ukraine and the Great Famine of 1932–1933. – Kingston; Ontario; New York,
1988; Zlepko D. (ред.). Der ukrainische Hunger-Holocaust. – Sonnenbühl:
Verlag Helmut Wild, 1988; Україна. Голод 1932–1933 років: за повідом-
Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше 403402 Юрій Шаповал
Верта, переконали його в тому, що український випадок «ви-
разно особливий, і на запитання «Чи був Голодомор геноци-
дом?» єдино можливою відповіддю є «так»10.
Отже, недаремно в 1983 р. британський журналіст Малколм
Маґґерідж, який писав для Manchester Gardian і їздив «голод-
ними» регіонами СРСР, на запитання «Де Ви бачили найгірший
голод?» відповів: «Безсумнівно, в Україні»11. І додавав: «[…] Це
був один з найбільших злочинів наших часів, не менший, ніж
єврейська катастрофа, чи вірменська масакра»12.
Наймарк також не має щодо цього сумнівів. Недарма він так
багато уваги приділяє тексту фахівця, який ще в 1953 р. у праці
«Радянський геноцид в Україні» характеризував Голодомор як
«класичний приклад радянського геноциду, найдовшого і ши-
рокомасштабного експерименту з русифікації, а саме — зни-
щення української нації»13. Йдеться про батька поняття «гено-
цид» — польського правника Рафаеля Лемкіна та його текст
«Радянський геноцид в Україні». Цей текст Лемкіна, що збері-
гається у відділі рукописів Нью-Йоркської публічної бібліоте-
ки, в 2009 р. зусиллями професора Романа Сербина був вида-
ний в Україні англійською та іншими мовами. Лемкін зосере-
див увагу на чотирьох формах нищення української нації: а) ни-
щення української інтелігенції, б)нищення українських церков,
в)нищення незалежних селян, зберігачів української культу-
ри, мови тощо, г)перемішування населення, щоб розрідити
українську етнічну групу. Саме ці особливості сталінської полі-
тики щодо української нації надавали українському геноцидові
своєрідну характеристику.
Професор Наймарк у своїй книзі ігнорує цей комплекс поло-
жень Лемкіна, натомість обстоює думку про те, що походження
терміна «геноцид» із праць Лемкіна та роботи над «Конвен-
10 Ніколя Верт. Жнива геноциду // Критика. – 2009. – № 3–4. – С. 7.
11 Малколм Маґґерідж і голод в Україні 1932–1933 років // Голод в Ук-
раїні. Вибрані статті. – Луцьк: ВМА «Терен», 2006.– С. 145.
12 Там само. – C. 149.
13 Рафаель Лемкін: радянський геноцид в Україні (стаття 28 мовами). –
К.: Майстерня книги, 2009. – С. 62.
Якщо сказати коротко, розсекречені та надруковані архівні
джерела, інші оприлюднені матеріали дозволили, насамперед,
відбити українську специфіку голоду, особливості упокорення
сталінською державою саме України. Ця специфіка полягала,
зокрема, і у більш жорсткому контролі режиму за ситуацією в
УСРР, і в більш жорсткій міграційній політиці, і в тому, що полі-
тика нещадної хлібозаготівлі була пов’язана зі зміною акцентів
у національній політиці. У зв’язку із цим, німецький дослідник
професор Ґергард Зімон написав:
«Поруч із “війною” проти селянства тут велася війна проти ук-
раїнської національної самосвідомості»9.
При цьому недовіра Сталіна поширювалася не лише на се-
лян, а й на всю партійну організацію України. Це вельми вираз-
но показує оприлюднений лише в 2000 р. лист Сталіна Кагано-
вичу від 11 серпня 1932 р. Відома нині (але до кінця 1980-х рр. —
таємна) партійно-державна постанова від 14 грудня 1932 р.
вимагала не лише виконання за будь-яку ціну хлібозаготівель-
них планів, а й «правильного проведення українізації» (de fac-
to), припинення «українізації» в Україні й поза її межами, в ре-
гіонах, де компактно мешкали українці. Вся провина за голод
покладалася на латентних «петлюрівців» і «українських націо-
налістів», яких почали шукати й активно нищити в усіх сферах
суспільства. Виявилося, що українці ніби самі собі організували
голод і самі себе з’їли. Неслушність і абсурдність таких оцінок
стають ще більш очевидними після публікацій останніх років.
Французький дослідник професор Ніколя Верт у 2009 р.
написав, що раніше, готуючи статтю для «Чорної книги кому-
нізму», він підкреслював, що українське селянство було голов-
ною жертвою голоду 1932–1933 рр. Після нових публікацій він
дійшов висновку, що, по суті, це був останній епізод зіткнення
між більшовицькою державою і селянством, розпочатого в
1918–1922 рр. Нові свідчення та нові аргументи, за словами
9 Gerhard Simon. Die Große Hungersnot in der Ukraine. Holodomor als Völk-
ersmord — Tatsachen und Kontroversen. // Europäische Rundschau, 2008 –
Nummer 1 – S. 89.
Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше 405404 Юрій Шаповал
зіставляти з нацизмом, а СРСР — із гітлерівською Німеччиною,
то чому тоді не можна зіставляти Голодомор і Голокост?
Наймарк вважає за потрібне приділяти окрему увагу україн-
сько-російським взаєминам не лише в минулому, а й нині. На
його думку,
«росіяни та українці не мають слушних історичних чи політич-
них причин захищати репутацію та злочини Сталіна».
Разом з тим, сам Наймарк підкреслює, що по війні СРСР спра-
вив потужний політичний вплив на формулювання конвенції
про геноцид. Внаслідок лобіювання, переважно з боку СРСР,
«Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання
за нього», прийнята ООН у грудні 1948 р., обмежила визначен-
ня геноциду расовими, релігійними, національними та етнічни-
ми групами. Виключення соціальних та політичних груп із фор-
мулювання цієї дефініції ускладнило визнання Голодомору в
Україні геноцидом. Наймарк переконаний: виключення со-
ціальних і політичних груп не заслуговує на беззаперечне виз-
нання. Проте Норман Наймарк ігнорував той факт, що давня
поведінка сталінських дипломатів стала своєрідною матрицею
для нинішніх російських дипломатів.
Як відомо, теза про Голодомор як геноцид стала головним
подразником російсько-українських взаємин у 2004–2010 рр.
Часом вони набували такої політично карикатурної форми, як
ноти міністерств закордонних справ про минуле. Російська
дипломатія загалом успішно організувала протидію спробам
України добитися визнання Голодомору геноцидом на міжна-
родному рівні. У 2008 р. міністр закордонних справ Росії Сергій
Лавров у листі до колег з інших країн (крім України), заклика-
ючи не підтримувати ініціативи Києва щодо комеморації жертв
Голодомору, стверджував:
«Мета українського керівництва є очевидною: притягнути
Російську Федерацію до відповідальності за голод та розпалити
ворожнечу між братськими народами України та Росії»14.
14 Цит. за: Онишків Ю. Палки в колеса. Росія на усіх фронтах блокує виз-
нання Голодомору геноцидом // Главред. – 2008. – № 46. – С. 24.
цією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього»
1948 р. не усуває можливості застосовувати цей термін для
ідентифікації політичних та соціальних груп як жертв геноци-
ду. Лемкін від початку мав це на увазі у своїх працях 1930-х рр.
У первісних проектах зазначеної конвенції ООН також є згад-
ки про політичні й соціальні групи як центральні у визначенні
геноциду.
На думку Наймарка, Голодомор в Україні слід вважати ак-
том геноциду. Існує достатня — а може й вирішальна — сума
доказів, які вказують на те, що Сталін та його оточення знали,
що масовий голод у СРСР у 1932–1933 рр. завдав особливо дош-
кульного удару Україні, і були готові спостерігати, як гинуть
мільйони українських селян. Вони не доклали жодних зусиль,
щоб надати допомогу, не дали змоги селянам самостійно шу-
кати їжу в містах чи деінде в СРСР і відмовлялися послабити
умови хлібозаготівлі, аж поки не стало надто пізно. Наймарк
підкреслює:
«Ворожість Сталіна до українців та їхніх спроб зберегти
особливу форму самоврядування, а також роздратування опо-
ром проти колективізації з боку українських селян ще більше
загострювали голодомор».
Наймарк дійшов висновку, що провина Сталіна в масовому
вбивстві подібна до вини Гітлера. Важко собі уявити акти ге-
ноциду 1930-х рр. без Сталіна — так само, як неможливо в
історії уявити Голокост без Гітлера:
«З низки причин Голокост слід визнати найстрашнішим ви-
падком геноциду нашої доби. Тим не менш, не можна ігнорува-
ти паралелі між Сталіним і Гітлером, нацизмом і сталінізмом —
їх просто надто багато. Обидва були диктаторами. Обидва вби-
ли величезну кількість людей на європейському континенті.
Обидва вигублювали людей в ім’я трансформативного бачення
утопії. Обидва руйнували свої країни й суспільства і винищили
в них та за їхніми межами колосальну кількість людей. Обид-
ва — врешті — були народовбивцями».
Звернімо особливу увагу на це твердження. Воно, як ви-
дається, здатне (навіть всупереч його авторові) підкріпити
твердження про унікальність Голокосту. Якщо нацизм можна
Про книгу Нормана Наймарка, дослідження геноциду та інше 407406 Юрій Шаповал
«Враховуючи “український фактор”, належить добирати до-
кументи з таким розрахунком, щоб вони доводили універсаль-
ний характер хлібозаготівлі 1932 р., здійснюваної одними й
тими ж методами в кризових районах (Україна, Північний Кав-
каз, Нижня Волга). […] Причому добирати їх слід у такий спосіб,
щоб було видно трагедію всього радянського селянства».
Тобто збірника ще немає, документи ще не підібрані, але вже
«осмислені» — жодних українських акцентів.
Це є добрий приклад для західних дослідників — не треба
аж так захищати Росію. Вона захищає себе в різний спосіб, а
дехто з російських дослідників повчає українських. Навіть та-
кий авторитетний вчений, як Віктор Кондрашин, писав про те,
що в Україні часів В. Ющенка
«через політичну кон’юнктуру з’явилася теорія, що розділила
трагедію всього радянського селянства в 1932–1933 рр. на “ге-
ноцид голодомором в Україні” і голод у решті регіонів колиш-
нього СРСР, в тому числі в Росії»15.
Зрозуміло, Кондрашин за те, щоб не роз’єднувати, а «об’єдну-
вати Росію і Україну […]»16.
Проте виникає запитання, до якого саме об’єднання заклик
і як можна єднатися на підставі наперед визначеної схеми, що
нівелює специфіку трагедії голоду в різних регіонах СРСР? Над-
руковані останніми роками в Україні документи підтверджу-
ють специфіку української ситуації. Бачити і розуміти це не
означає принижувати чи ігнорувати тодішню ситуацію в інших
регіонах СРСР.
Аналіз сучасної української історіографії засвідчує, що дос-
лідження українського, всесоюзного і міжнародного вимірів
Голодомору поки що не склались у цілісну картину. Наприклад,
відсутні серйозні компаративні студії, що дозволяють детально
порівняти ситуації в УСРР і Росії, в УСРР і Казахстані. «За кад-
ром» по суті залишається і описання перспективи виконавців,
15 Кондрашин В. Голод 1932–1933 годов: трагедия российской деревни. –
Москва: РОССПЭН; Фонд Первого Президента России Б. Н. Ельцина,
2008. – С. 6.
16 Там же.
I тут саме час сказати ще раз про українське керівництво.
Дехто переконаний, що проблему дослідження голоду ініцію-
вали якісь «українські націоналісти» під політичним «омофо-
ром» 3-го Президента України Віктора Ющенка. Як я вже ка-
зав, це неправда. Як неправда і те, що існувало «державне за-
мовлення» на тему Голодомору і спеціальне «нагнітання» ан-
тиросійських настроїв і стереотипів. Насправді цього не було
в чистому вигляді. Понад те, (невдалі) спроби В. Ющенка про-
вести закон про відповідальність за заперечення Голодомору
поглибили амбівалентне ставлення суспільства та серйозних
дослідників до проблеми голоду 1932–1933 рр. З іншого боку,
роздратування російських політиків і деяких російських дос-
лідників спробами вказати на українську специфіку голоду
сприяло нагнітанню антиукраїнських настроїв у Росії.
І не лише в Росії. Деякі західні дослідники заговорили навіть
про «змагання жертв», про те, що Україна прагнула «затіни-
ти» Голодомором Голокост etc. Вони дають суперечливі оцінки,
«захищають» Росію. На думку Наймарка, першим важливим
кроком до поліпшення відносин між Україною й Росією має ста-
ти сприяння — як у Москві, так і в Києві — інтенсивним дос-
лідженням та відкритим обговоренням голоду 1932–1933 рр.,
щоб таким чином
«покласти кінець непорозумінням щодо цих подій і створити
належний контекст для прощення. Росіяни та українці не ма-
ють слушних історичних чи політичних причин захищати репу-
тацію та злочини Сталіна».
Так вважає професор Наймарк. А як вважають росіяни?
У січні 2007 р. керівник Федерального архівного агентства
Росії В. Козлов надіслав лист у зв’язку з підготовкою збірника
документів «Голод в СССР. 1932–1933 гг.», зазначивши, що в
роботі, крім російських, візьмуть участь архівні органи Республі-
ки Білорусь і Казахстану. У доданій до листа пояснювальній за-
писці містилася наперед визначена «концепція теми збірника»:
голод був викликаний потребами форсованої індустріалізації.
Серед рекомендацій, як саме добирати документи для пуб-
лікації, була така:
408 Юрій Шаповал
IN MEMORIAM
ТРОНЬКО ПЕТРО ТИМОФІЙОВИЧ
(12.07.1915 — 12.09.2011)
12 вересня на 97 році життя відійшов у вічність славний
син українського народу, великий патріот, Герой України,
державний і громадський діяч, академік НАН України, док-
тор історичних наук, професор, лауреат Державної премії
СРСР, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач
відділу регіональних проблем історії України Інституту історії
України НАН України, голова Головної редколегії науково-
документальної серії книг «Реабілітовані історією», голова
правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних па-
м’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара,
голова Національної спілки краєзнавців України, член ред-
колегії журналу «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ» Петро
Тимофійович Тронько. У потойбічність вирушив видатний
український вчений, досвідчений організатор краєзнавчого
руху, подвижник збереження історико-культурної спадщи-
ни України, який до останніх днів служив українському на-
родові і зробив значний внесок у розбудову нашої держави.
участь самих українців у «буксирних», «рейдових» бригадах,
«штурмових декадах», які відбирали у людей хліб, а також у
партійно-державних і каральних органах. Тим часом, розумін-
ня цього є засадничим для критики «віктимного» дискурсу, що
зображує українців лише у вигляді жертв. Разом з тим, відомо,
що в багатьох випадках геноцидів члени віктимізованої групи
також були серед виконавців.
Цілком очевидно, що інтеграція Голодомору в європейську
і світову культуру пам’яті неможлива без порівняння його із
втратами інших народів сталінського СРСР, а також з Голокос-
том. Лише так можна знайти відповідь на запитання, чи не «за-
тіняє» Україна «своїм» Голодомором.
Відповідь на це запитання дає своєю книжкою і Наймарк.
Він переконаний:
«[…] Якщо відверто розібратися з геноцидною політикою
голоду в Україні, це дасть чимало вагомих соціальних, політич-
них та психологічних переваг[…]».
Це правда. І у зв’язку із цим, хотів би щиро побажати авторо-
ві більше уваги звертати на публікації українських дослідників.
Це таки має значення, якими б авторитетними чи ерудовани-
ми в питаннях нашої історії не були його західні колеги.
Поза сумнівом, у цієї книжки будуть не лише прибічники, а
й критики. І це нормально. Значить, буде полеміка, буде рух до
осмислення складних питань історії минулого століття.
Юрій ШАПОВАЛ,
професор, доктор історичних наук
|