Південна група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні (1921 р.)
У статті й опублікованих документах Галузевого державного архіву Служби безпеки України досліджується участь Південної групи військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні у 1921 р. В статье и опубликованных документах Отраслевого государственного архива Службы безопасности Украины и...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42334 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Південна група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні (1921 р.) / В. Василенко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2011. — № 2 (37). — С. 94-125. — Бібліогр.: 84 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860183380418625536 |
|---|---|
| author | Василенко, В. |
| author_facet | Василенко, В. |
| citation_txt | Південна група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні (1921 р.) / В. Василенко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2011. — № 2 (37). — С. 94-125. — Бібліогр.: 84 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ |
| description | У статті й опублікованих документах Галузевого державного архіву Служби безпеки України досліджується участь Південної групи військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні у 1921 р.
В статье и опубликованных документах Отраслевого государственного архива Службы безопасности Украины исследуется участие Южной группы войск УНР в подготовке антибольшевистского восстания в Украине в 1921 г.
In this paper, and published documents of the Branch archive of Security service of Ukraine investigated the participation of Southern Group of Forces in the preparation of the UPR anti-Bolshevik uprising in Ukraine in 1921.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:03:28Z |
| format | Article |
| fulltext |
94 Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 95
Із-поміж сучасних вітчизняних істориків внесок Південної
(Першої) групи у загальноукраїнську повстанську справу най-
повніше відобразили у своїх працях С. Боган (у рамках дослід-
ження повстанського руху в Одеській губернії 1920–1923 рр.),
Д. Красносілецький і П. Стегній (у контексті висвітлення націо-
нально-визвольного повстанського руху на Правобережжі
1920–1924 і 1921–1923 рр.), а також Я. Файзулін (як складову
частину організації та проведення Другого зимового походу)1.
Дослідники вдало висвітлили ряд ключових питань: про засну-
вання, дислокацію, структуру й діяльність ШПГ, його стосунки
з Головною командою військ УНР і ППШ, організацію та прове-
дення Листопадового рейду Бессарабської групи, розгортання
повстанського руху на півдні України. Відомості про партизан-
ський рух у регіоні й організацію виступу Бессарабської групи
наведено також у монографіях з історії Молдавії З. Іванової й
А. Лазарєва2, публікаціях К. Завальнюка, Р. Коваля, І. Срібняка
та О. Янчука3.
1 Боган С.М. Повстанський рух в Одеській губернії у 1920–1923 рр.: Дис. …
канд. іст. наук. – Одеса, 2005; Красносілецький Д.П. Антибільшовиць-
кий рух селян в Правобережній частині УСРР у 1920–1924 рр.: Дис. …
канд. іст. наук. – Кам’янець-Подільський, 2007; Стегній П.А. Селянські
повстання в Правобережній частині УСРР у 1921–1923 рр. (на матеріа-
лах петлюрівського руху): Дис. … канд. іст. наук. – Кременчук, 2000;
Файзулін Я.М. Другий зимовий похід в контексті української національ-
но-визвольної боротьби 1917–1921 рр.: Дис. … канд. іст. наук. – К., 2008.
2 Иванова 3.М. Левобережные районы Молдавии в 1918–1924 гг. – Ки-
шинёв: Штиинца, 1979. – 215 с.; Лазарев А.М. Молдавская советская
государственность и бессарабский вопрос. – Кишинёв: Картя молдо-
веняскэ, 1974. – 909 с.
3 Завальнюк К.В. Провісники волі. Повстанський рух на Поділлі у персо-
наліях (20-ті роки ХХ ст.). – Літин: Літинська райдрукарня, 2005. –
352 с.; Коваль Р.М. Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії. – К.:
Правда Ярославичів, 1998. – 615 с.; Його ж. Отаман святих і страшних. –
К.: Просвіта, 2000. – 286 с.; Срібняк І.В. Діяльність Партизансько-по-
встанського штабу при Головній команді військ УНР у 1921 р. // Укр.
істор. журн. – 2001. – № 5. – С. 107–120; Янчук О.Б. Останній гайдамака
Одещини. – О.: [б.в.], 2001. – 56 с.; Його ж. Український військовий і
повстанський рух на Одещині у 1917–1923 рр. – Одеса: Видання Україн-
ського Чорноморського інституту ім. Ю. Липи, 1998. – 80 с.
В’ячеслав ВАСИЛЕНКО*
Південна група військ УНР
у підготовці антибільшовицького повстання
в Україні (1921 р.)
У статті й опублікованих документах Галузевого державного архі-
ву Служби безпеки України досліджується участь Південної гру-
пи військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в
Україні у 1921 р.
Ключові слова: УНР, Південна група військ, антибільшовицьке
повстання, Гулий-Гуленко.
Збройний виступ наприкінці жовтня – у листопаді 1921 р. з
територій Польщі й Румунії трьох нечисленних загонів Україн-
ської повстанської армії (УПА) у вітчизняну історію ввійшов
як Другий зимовий похід Армії УНР. Він готувався з кінця лю-
того, планувався у значно ширших масштабах спочатку на тра-
вень–червень, а згодом — на вересень 1921 р. і мав стати сигна-
лом до початку загального антибільшовицького повстання в
Україні, але, по суті, підвів риску під завершальним, повстансь-
ким, етапом Української революції 1917–1921 рр.
Другий зимовий похід пов’язують, насамперед, із рейдом з
території Польщі Волинської групи, 360 козаків і старшин якої
в ніч на 17 листопада 1921 р. було захоплено в полон під с. Малі
Миньки й 23 листопада того ж року розстріляно під містечком
Базар на Житомирщині. Переважна більшість наукових праць,
мемуарів та оприлюднених архівних документів про його
підготовку і проведення також висвітлює діяльність у люто-
му–листопаді 1921 р. в Польщі Партизансько-повстанського
штабу при Головній команді військ УНР (ППШ) й організацію
ним Листопадового рейду Волинської та Подільської груп УПА.
Водночас організацію з Румунії у червні–листопаді того ж року
штабом Південної групи військ УНР (ШПГ) повстанського руху
на півдні Правобережжя та участь у Другому зимовому поході
Бессарабської групи УПА досліджено менш ґрунтовно.
* Василенко В’ячеслав Миколайович — провідний науковий співробітник
ГДА СБ України.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 9796 В’ячеслав Василенко
Йосипа Пшоника8, начальника П’ятого повстанського району
полковника Семена Заболотного і начальника його штабу — емі-
сара ППШ Марка Китайського9, начальника штабу Наддніст-
рянської повстанської бригади — емісара ШПГ поручника Ми-
хайла Чеховича (отаман Гуляй-Біда)10 та Маркіяна Усатого — ку-
р’єра ШПГ до начальника Третього повстанського району отама-
на Гнибіди11. Зазначені документи становлять частину 29-том-
ної архівної кримінальної справи «Петлюрівські отамани», зібра-
ної в Москві обліково-статистичним відділом Головного управ-
ління державної безпеки НКВС СРСР у 1936 р. за наказом НКВС
№ 00242 з окремих справ 1920–1925 рр. провадження.
Фігуранти справи потрапили до рук чекістів у різний час і
за різних обставин. Так, М. Чеховича було заарештовано, оче-
видно, наприкінці листопада 1921 р. Про обставини затриман-
ня в його архівно-кримінальній справі не згадується, але відо-
мо, що свідчити він почав із 1 грудня12. Унаслідок чекістсько-
військової операції, проведеної в ніч на 24 січня (7 лютого)
1922 р. у с. Ферпатія Балтського повіту, було захоплено С. За-
болотного й М. Китайського13.
19 липня 1922 р. в Одесі органами ГПУ несподівано для пов-
станців був заарештований А. Гулий-Гуленко. Вправний конспі-
ратор завжди впевнено й невимушено почувався у ворожому
оточенні, але цього разу таки потрапив під пильне око чекіст-
ського агента. Слідчі довго й безрезультатно шукали антира-
дянські наміри в діях колишнього командувача Південної
групи після провалу Листопадового рейду та намагалися яки-
мось чином прив’язати до повстанської і шпигунської діяльнос-
ня 1922 р. потрапив на зберігання до ЦДАГО України (ф. 1, оп. 20,
спр. 1040) і став джерелом досліджень П. Стегнія і Я. Файзуліна.
8 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 16.
9 Там само, т. 17.
10 Там само, т. 18.
11 Там само, т. 15.
12 Там само, т. 18, арк. 4.
13 Там само, т. 17, арк. 62–62 зв.
Джерельною базою дисертацій, монографій і статей відпо-
відної тематики стали, зокрема, матеріали Центрального дер-
жавного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО Украї-
ни): фонди ЦК КП(б)У та ін.4 ; Центрального державного архіву
вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України):
фонди ВУЦВК, Раднаркому УСРР, Народного комісаріату закор-
донних справ УСРР, Військового міністерства УНР, Генерально-
го штабу Армії УНР, Канцелярії Директорії УНР, Партизансько-
повстанського штабу при Головній команді військ УНР, Пос-
тійної наради по боротьбі з бандитизмом при Раднаркомі УСРР,
ВУЧК та Міністерства закордонних справ УНР5, численні фонди
держархівів Вінницької та Одеської областей, а також опубліко-
вані збірники документів6.
У пропонованій публікації висвітлюється діяльність ШПГ,
спрямована на підготовку в регіоні загального антибільшовиць-
кого повстання й організацію збройного виступу українських
військ із території Румунії. Статтю підготовлено на основі доку-
ментів Галузевого державного архіву Служби безпеки України
(ГДА СБ України): слідчих і судових матеріалів стосовно коман-
дувача Південної групи генерал-хорунжого Андрія Гулого-Гу-
ленка7, начальника Першого повстанського району полковника
4 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі —
ЦДАГО України), ф. 1, 5.
5 Центральний державний архів вищих органів влади та управління
України (далі — ЦДАВО України), ф. 1, 2, 4, 1075, 1078, 1429, 2297, 3204,
3361, 3696.
6 Документы внешней политики СССР. – Москва: Госполитиздат, 1960. –
Т. 4: 19 марта – 31 декабря 1921 г. – 836 с.; Пограничные войска СССР:
1918–1928 гг.: Сб. док. – Москва: Наука, 1973. – 927 с.; Советское стро-
ительство в левобережных районах Молдавии 1921–1924: Сб. док. и
мат. – Кишинёв: Ин-т истории Академии наук МССР, Центральный гос.
архив МССР, Одесский обл. гос. архив УССР, 1977. – 377 с.; Розвідка і
контррозвідка України 1917–1921 рр.: Зб. док. і мат. – К.: Ін-т СБ Украї-
ни, 1995. – 167 с.
7 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі — ГДА СБ
України), ф. 5, спр. 66646, т. 12–14. Зазначені томи є у списку джерел
дисертації Т. Плазової, а протокол допиту А. Гулого-Гуленка від 9 серп-
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 9998 В’ячеслав Василенко
й привівши до управління міліції Бульварного району м. Киє-
ва17. Дещо пізніше, 12 лютого 1925 р., неподалік від Ямполя під
час нелегального перетину ру-
мунсько-радянського кордону
було затримано Й. Пшоника18. За
їх показаннями до повернення в
Україну першого спонукало ба-
жання амністуватися, а друго-
го — встановити контакт з Ю. Тю-
тюнником19 . Чекістів пояснення
М. Усатого та Й. Пшоника не над-
то переконали, навіть попри те,
що обидва були вже виснажені
багаторічною боротьбою і поне-
віряннями на чужині, а під час
затримання спротиву не чинили.
Очевидна безвихідь станови-
ща заарештованих та застосуван-
ня до них засобів фізичного й
психологічного впливу спонука-
ли їх не лише на потрібні слідству
зізнання, але й на пропозиції про
використання в оперативній ро-
боті, зокрема від М. Чеховича —
у грудні 1921 р., М. Китайсько-
го — у березні 1922 р., А. Гулого-
Гуленка — у липні 1922 р. та
М. Усатого — у грудні 1924 р.20
Проте відомостей про оперативне й ідеологічне використан-
ня цих осіб у слідчих справах немає. Припустити це можна лише
стосовно М. Чеховича за відсутністю в його справі судового
17 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 15, арк. 123–124.
18 Там само, т. 16, арк. 1–2.
19 Там само, т. 15, арк. 17; т. 16, арк. 5–6.
20 Там само, ф. 5, спр. 66646, т. 18, арк. 1, 4; т. 17, арк. 63–68; т. 13, арк. 150–
151 зв.; т. 15, арк. 47.
Й. ПШОНИК.
Фотографія з посвідчення,
виданого йому 11 жовтня 1923 р.
дирекцією поліції та загальної
безпеки міністерства внутрішніх
справ Румунії. Документ надавав
власникові тимчасовий дозвіл на
проживання у цій країні.
ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646,
т. 28, конверт 4, арк. 1.
Оригінал.
ті дві його ризиковані нелегальні подорожі у травні й червні–
липні 1922 р. територією радянської України. А. Гулий-Гуленко,
певно, не лукавив, пояснюючи їх винятково бажанням особис-
то поспостерігати за останніми змінами у житті народу та з’я-
сувати можливість повернення на Батьківщину за амністією,
оголошеною інтернованим за кордоном військовослужбовцям
Армії УНР. Генерал був популярним серед війська та еміграції,
відчував особисту відпові-
дальність за життя підлег-
лих. Перспектив продов-
ження антибільшовицької
боротьби він уже не бачив,
а тому після повернення до
Румунії мав наміри виїха-
ти на постійне проживан-
ня до Аргентини та влаш-
туватися на роботу за спе-
ціальністю лісівника14. І
він справді оминав холод-
ноярські стежки, де влітку
1922 р. ще жеврів вогонь
повстанського руху15. У хо-
ді слідства, щоправда, було
встановлено й іншу при-
чину появи А. Гулого-Гу-
ленка в радянській Украї-
ні — прагнення вивести за
кордон свого 14-річного
сина Віктора, котрий про-
живав у сестри16.
4 грудня 1924 р. пиль-
ність і наполегливість виявив І. Скуратівський — колишній ам-
ністований колега М. Усатого, упізнавши того просто на вулиці
14 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 23.
15 Там само, т. 14, арк. 21, 42.
16 Там само, т. 13, арк. 151, 157 зв.
А. ГУЛИЙ-ГУЛЕНКО.
На правий нижній кут фотокартки нанесено
його власноручний засвідчувальний напис
від 21 липня 1922 р.
ГДА СБ України, КСС, т. 1, арк. 4.
Оригінал.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 101100 В’ячеслав Василенко
Правобережжя. Партизани повинні були руйнувати комунікації
червоних23. Українське військове командування готувало нас-
туп по всьому фронту і розраховувало на подальше злиття з
повстанцями, але ворог випередив та змусив Армію УНР пе-
рейти до тяжких оборонних боїв, під час яких значних втрат
зазнала й новосформована бригада. Стабілізувати фронт так і
не вдалося.
Незважаючи на відхід 21 листопада української армії за де-
маркаційну лінію по р. Збруч і початок її інтернування, того ж
таки дня за наказом військового командування для з’єднання
з повстанцями в тил червоних прорвався нашвидку сформова-
ний А. Гулим-Гуленком мобільний підрозділ у складі 365 доб-
ровольців при 50 кулеметах. За зміненим оперативним завдан-
ням загін мав провести активні операції у глибокому тилу,
об’єднати повстанців Правобережжя та спільними зусиллями
надати допомогу Армії УНР у випадку відновлення нею фронту.
На початку грудня до цього відділу приєдналися повстанські
загони отаманів Цвітковського, С. Гризла й П. Дерещука. Об’єд-
нане формування у складі 3000 піхотинців і 600 кавалеристів
рейдувало в Уманському, Гайсинському, Звенигородському й
Таращанському повітах, беручи участь у боях із частинами чер-
воних 41-ї, 45-ї, 47-ї піхотних дивізій, Першим кінним корпу-
сом та кінною бригадою Г. Котовського24.
У середині грудня гонець сповістив учасників рейду про
остаточне інтернування в Польщі Армії УНР. А. Гулий-Гуленко
дав розпорядження про розпорошення свого формування. Біль-
шість повстанців вирішило залишитися в Україні. Радянсько-
румунський кордон у районі Рибниці перетнуло лише два не-
численних кавалерійських загони на чолі з полковником Сір-
ком та поручником М. Чеховичем. А. Гулий-Гуленко перебував
у складі першого загону (350 вершників), але відстав від нього
внаслідок тяжкого поранення в останньому бою. Надалі за під-
робленими документами він потрапив до лікарні у с. Слобозія
за 15 верст на південь від Тирасполя, а після одужання, напри-
23 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 10–11, 88.
24 Там само, арк. 10–11, 88 зв.
рішення та стосовно А. Гулого-Гуленка, якому на той час, при-
наймні, було збережене життя — його засудили до 10 років поз-
бавлення волі. Утім, більшовицька державна машина була не-
щадною навіть до скорених ворогів, і надалі убачаючи в них
потенційну небезпеку. Відтак невідворотна смертна кара для
них могла хіба що лише затриматися у часі. Й. Пшоник і С. За-
болотний власні послуги щодо співпраці з каральними органам
не пропонували. Останньому 5 березня 1922 р. навіть вдалося
втекти зі слідчого ізолятора ВУЧК у Харкові, після чого завдан-
ня його негайного розшуку було поставлене всім підрозділам
ЧК в Україні21.
М. Китайського, Й. Пшоника та М. Усатого за результатами
слідства було засуджено до розстрілу як «невиправних ворогів
радянської влади». С. Заболотний загинув від руки агента ГПУ
в ніч на 4 липня 1922 р. в с. Берізки Чечельницькі неподалік
від Ольгополя. Так стверджує дослідник К. Завальнюк на під-
ставі документів, віднайдених ним у Державному архіві Він-
ницької області22.
Про підготовку в Україні загального антибільшовицького
повстання і діяльність Південної групи всі зазначені особи були
змушені свідчити багато й докладно. З їхніх слів постала цілісна
картина подій, творцями й очевидцями яких вони були.
Так, ще наприкінці жовтня 1920 р., в умовах проголошення
перемир’я між поляками й більшовиками, Головний отаман
С. Петлюра й командування Армії УНР покладали великі споді-
вання на можливість виправлення важкого становища на
фронті за рахунок максимального використання надзвичайно-
го піднесення на території України антибільшовицького пов-
станського руху. Із цією метою для прориву фронту та з’єднан-
ня з повстанцями готувалася мобільна бригада, яку мав очоли-
ти досвідчений організатор партизанського руху А. Гулий-Гу-
ленко. Завданням його підрозділу було об’єднати в одночасній
активній боротьбі у ворожому тилу всі повстанські загони
21 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 17, арк. 21–28.
22 Завальнюк К.В. Провісники волі. Повстанський рух на Поділлі у персо-
наліях (20-ті роки ХХ ст.). – С. 46–48.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 103102 В’ячеслав Василенко
переговорів у травні 1921 р. з генералом А. Нісселем румунсь-
кий генштаб зобов’язався в контакті з польським та французь-
ким військовими командуваннями надавати підтримку ППШ
в організації на території України антибільшовицького пов-
стання. Водночас до Варшави було відкликано польського війсь-
кового аташе в Румунії майора Гурка, який, після одержання
інструкцій, повернувся до Бухареста і провів низку зустрічей
із відповідальними представниками румунського військового
командуванням щодо організації у цій країні ШПГ27.
Переговори щодо розгортання в Румунії діяльності ШПГ
проводилися в Бухаресті у червні – на початку липня 1921 р.
за участі голови військової секції місії УНР генерала С. Дельвіга
й командувача Південної групи А. Гулого-Гуленка. У червні ос-
танній досяг домовленості з генералом Горським про органі-
зацію вздовж кордону по р. Дністер контрольно-перепускних
пунктів для переправи агентів, літератури та зброї. Тоді ж, після
ухвалення домовленості вищою військовою радою при військо-
вому міністрі Румунії, А. Гулий-Гуленко узгодив організацію
цих пунктів із командувачами дислокованих на Буковині та
Бессарабії 3-го й 4-го румунських корпусів — генералами За-
деком та Ружицьким28.
У зоні відповідальності 3-го корпусу було засновано три
контрольно-перепускних пункти: у с. Криуляни навпроти при-
дністровського міста Дубоссари на чолі з сотником Є. Гулієм, у
с. Вадулці-Води з начальником поручником Стратієнком та у
с. Кіцкани на чолі з поручником Топором. Ще три пункти було
відкрито на терені 4-го корпусу. Один із них — у с. Атаки, нав-
проти Могилева-Подільського з радянського боку. Його на-
чальником став поручник Потапчук. Пункт у с. Нападове, що
за 15 верст вище придністровського міста Рибниця, очолив сот-
ник Грішний, а у с. Резіна навпроти Рибниці — сотник І. Нога-
Новицький. Із метою координації роботи всіх пунктів і підтри-
мання стосунків зі штабом 3-го корпусу в м. Кишинів було зас-
новано інформбюро на чолі з підполковником Чорненком. Для
27 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 90 зв., 120 зв.
28 Там само, арк. 14, 91.
кінці січня 1921 р., перейшов по кризі через Дністер, опинившись
на румунській території. Про досвід вдалої взаємодії підрозділу
регулярної армії з повстанцями на антибільшовицькому фрон-
ті було поінформовано Надзвичайну дипломатичну місію УНР
в Румунії, а також військове командування цієї країни25.
У квітні 1921 р. через місію УНР у Бухаресті А. Гулого-Гулен-
ка було викликано в Польщу, де він перебував до початку черв-
ня. Упродовж цього часу він зустрівся з С. Петлюрою і Ю. Тю-
тюнником, дізнавшись від них про планування в Україні анти-
більшовицького виступу й призначення командувачем Півден-
ної групи. Безперечно, доповідь А. Гулого-Гуленка про резуль-
тати грудневого рейду зміцнили віру Державного центру УНР
у можливість підняти загальне повстання й успішно проводити
спільні операції армійських і партизанських підрозділів. Разом
із начальником ППШ Ю. Тютюнником і головою військової
секції Надзвичайної дипломатичної місії УНР у Польщі генера-
лом В. Зелінським А. Гулий-Гуленко брав активну участь у та-
ємних переговорах про підтримку майбутнього повстання з
начальником польського генштабу генералом К. Сосновським
і начальником другого відділу генштабу майором Чернецьким,
а також з уповноваженим французького уряду в Польщі генера-
лом А. Нісселем. Під час цих перемовин було досягнуто домов-
леностей про організацію на території Польщі й фінансування
через 2-й відділ польського генштабу українського повстансь-
кого центру; створення прикордонних контрольно-перепуск-
них пунктів для агентів на шляху до України та у зворотному
напрямі; про використання інтернованих козаків і старшин як
емісарів та агентів, забезпечення їх необхідними документами
і правом на безкоштовне пересування залізницею; про відпу-
щення з таборів на час повстання всіх інтернованих козаків і
старшин Армії УНР і забезпечення їх необхідною для боротьби
з більшовиками зброєю та спорядженням26.
Французи й поляки виступили посередниками в налагод-
женні відповідної співпраці українців із румунами. Унаслідок
25 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 11–12, 89–90.
26 Там само, арк. 12–13, 90–90 зв.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 105104 В’ячеслав Василенко
частину Миколаївського й Херсонського повітів Херсонської
губернії; другий обіймав терени Вознесенського, Миколаївсь-
кого та Херсонського повітів Херсонської губернії; третій район
об’єднував Криворізький повіт Херсонської та правобережні
частини Верхньодніпровського й Катеринославського (окрім
міста Катеринослава) повітів Катеринославської губерній; чет-
вертий включав землі Єлисаветградського, Олександрійського
й правобережну частину Кременчуцького повітів Херсонської
губернії, Чигиринського, а також південної частини Черкасько-
го й Звенигородського повітів Київської губернії, а п’ятий ра-
йон охоплював Ольгопільський та Балтський повіти Поділь-
ської губернії, а також південь Гайсинського й Брацлавського
повітів Подільської та Уманського повіту Київської губерній33.
Діяльність ШПГ та його фінансування велися через уповно-
важеного румунського військового командування в Бессарабії
капітана Мардареску (у слідчих документах він проходить пе-
реважно як Мардарій). Він же був начальником інформбюро
штабу військ у Бессарабії. Стосунки з міністрами іноземних і
внутрішніх справ Румунії та інформування їх про роботу штабу
були прерогативою голови місії УНР у Бухаресті К. Мацієвича.
Кур’єрами за посередництва місії, а також поштою і телеграфом
підтримувався зв’язок ШПГ зі ставкою Головного отамана в
польському Тарнові34.
У Кишиневі штаб розташовувався за адресою: вул. Пирого-
ва, 52. Його основними завданнями були забезпечення районів
керівними кадрами, боєприпасами й агітаційною літературою;
координація діяльності повстанських загонів на місцях і пере-
дача їм розпоряджень ППШ; забезпечення зв’язку ППШ із ру-
мунським військовим командуванням та підготовка ударної
групи, яка в потрібний час повинна була вирушити з Бессарабії
на підтримку загального антибільшовицького повстання35.
Направлення відповідальних співробітників до України й
пов’язані з цим облік явок, передача шифрів та інших умовних
33 ЦДАВО України, ф. 1078, оп. 2, спр. 204, арк. 1.
34 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 15; т. 17, арк. 17.
35 Там само, арк. 15, 153; т. 16, арк. 25.
комунікації зі штабом 4-го корпусу в м. Яси утворено сектор
інформбюро на чолі з сотником Долинюком29.
Наприкінці червня А. Гулий-Гуленко повернувся до Буха-
реста й заснував повстанський штаб Південної групи. Началь-
ником його було призначено прибулого з Польщі полковника
Стефаніва, помічником — керівника інформбюро підполковни-
ка Чорненка, начальником цивільного управління — колиш-
нього земського діяча Поплавського, також викликаного А. Гу-
лим-Гуленком із Польщі. Після заснування штаб переїхав до
Кишинева під виглядом співробітників інформбюро30.
Остаточного узгодження з вищим військовим командуван-
ням Румунії щодо розгортання в Кишиневі діяльності ШПГ на
зразок ППШ у Львові й подальшого озброєння для виступу в
Україну інтернованих у румунських таборах вояків Армії УНР
було досягнуто в першій половині липня генералом С. Дельві-
гом. У цей час А. Гулому-Гуленку у військовому госпіталі в Буха-
ресті було зроблено операцію з вилучення з правого боку кулі,
що залишалася в його тілі після поранення наприкінці 1920 р.31
За встановленим планом підготовки загального антибіль-
шовицького повстання територію України було розподілено
на повстанські групи, райони, курінні підрайони й сотенні ді-
лянки. Правобережну Україну поділили на Південну й Північну
групи по п’ять районів у кожній. Межі Південної групи на сході
проходили вздовж Дніпра від Черкас до Херсона, на півдні —
узбережжям Чорного моря від Херсона до Акермана, на захо-
ді — уздовж Дністра від Акермана до с. Кам’янка і на півночі —
по лінії залізничних станцій Вапнярка–Цвіткове–Бобринська–
Сміла–Черкаси32.
Згідно зі складеною ППШ схемою розташування в Україні
партизанських загонів та повстанських організацій станом на
липень 1921 р., перший район Південної групи охоплював Одесь-
кий, Тираспольський, Ананьївський повіти повністю та західну
29 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13,арк. 91.
30 Там само, арк. 14–15, 91–91 зв.
31 Там само, арк. 91 зв.
32 Тамсамо, арк. 13–14, 153.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 107106 В’ячеслав Василенко
не повернувся. Й. Пшоник розповів про також невдалу спробу
незадовго до рейду організувати пункти переправи людей на
територію радянської України з метою ведення антибільшо-
вицької агітації39.
Окрім Одеського повстанкому в першому районі діяли й інші
підпільні організації, зокрема в
Тирасполі та Рибниці. Улітку–во-
сени 1921 р. їх було викрито й
ліквідовано. Активних парти-
занських акцій на території ра-
йону не спостерігалося. Джерела
повідомляють лише про оперу-
вання в Одеському повіті загону
отамана Чорновоза й рейди до
Ананьївського повіту повстанців
отаманів С. Заболотного та Я. Ко-
щового40.
Начальником Балтського ра-
йону було затверджено С. За-
болотного, котрий підтримував
зв’язки з обома повстанськими
штабами. Так, ШПГ направив у
його розпорядження начальни-
ком цивільного управління райо-
ну Нововирського, а також М. Че-
ховича, Онопрієнка та ін.41 За свід-
ченнями М. Чеховича, на радянсь-
кий бік Дністра він потрапив 23
липня спільно з Т. Марковським і
Нововирським. Причому останній виявився нездатним до вико-
нання покладених на нього відповідальних обов’язків і голов-
39 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 16, арк. 30–30 зв.
40 Там само, спр. 8839; ЦДАВО України, ф. 1, оп. 2 (д), спр. 10, арк. 9, 11;
Кучер О.О. Розгром збройної внутрішньої контрреволюції на Україні у
1921–1923 рр. – Х., 1971. – С. 145.
41 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 154.
С. ЗАБОЛОТНИЙ.
Фотографія зроблена, імовірно,
упродовж 24 січня – 5 березня
1922 р. під час перебування
його під слідством.
ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646,
т. 17, арк. 31 (конверт).
Оригінал.
знаків велися під повним контролем начальника штабу групи
полковника Стефаніва. Станом на 10 серпня в райони Південної
групи було направлено до 150 посланців. Понад 40 старшин ще
навесні вирушили туди з таборів інтернованих у Польщі. Чоти-
рьох із них, зокрема, було призначено начальниками районів.
Решту агентів та емісарів становили старшини й козаки з ру-
мунських таборів. До 80 агентів-інформаторів вирушило у зво-
ротному напрямі або вже повернулося. До серпня ще вдавалося
дотримуватися належної конспірації і провали агентів трапля-
лися нечасто та радше випадково. Надалі значну частину пос-
ланців було заарештовано, із багатьма втрачено зв’язок36.
У свідченнях А. Гулого-Гуленка зазначено дещо відмінну від
запропонованої ППШ нумерацію повстанських районів у складі
Південної групи: перший район подано як Одеський, другий —
як Балтський, третій — як Єлисаветградський, четвертий —
як Олександрійський і п’ятий — як Катеринославський37. У
зіставленні зі схемою ППШ помічаємо, що не третій, а другий
район може бути умовно Єлисаветградським; не п’ятий, а тре-
тій — Катеринославським; не другий, а п’ятий — Балтським;
лише перший та четвертий умовно виглядають як Одеський
та Олександрійський.
Начальником цивільного управління й виконувачем обо-
в’язків начальника Одеського району було призначено полков-
ника Й. Пшоника. Майже весь час із весни до листопада 1921 р.
він перебував у Кишиневі, а північніше від Акермана заснував
свій контрольно-перепускний пункт на чолі з сотником Іващен-
ком для переправлення власних емісарів. У розпорядження
Й. Пшоника було направлено співробітників ШПГ Топора, Че-
редниченка, Порайка, Савченка, Козака, Трубу та ін.38 Й. Пшо-
ник свідчив про особисту відправку через кордон лише одного
посланця. До провідного на теренах району Одеського повстан-
кому для зв’язку з професором Д. Бузьком (на той час уже аген-
том Одеської губЧК) вирушив Баковецький, котрий назад так і
36 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 14, 16, 91 зв., 153 зв.
37 Там само, арк. 14, 153 зв.–154.
38 Тамсамо, арк. 91, 131, 154.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 109108 В’ячеслав Василенко
бригади в дивізії Г. Котовського, загітованого С. Заболотним
на бік повстанців. Ці відомості зосереджено, зокрема, у пока-
заннях емісара ШПГ М. Чеховича, призначеного помічником ко-
мандира й начальником штабу Наддністрянської бригади.
Штаб бригади маневрував територіями Крутівської, Писа-
рівської та Молокішульської волостей. Окрім І. Кіршула й
М. Чеховича, до нього входили на-
чальник цивільного управління
Д. Дороганич, ад’ютант Т. Мар-
ковський, а також Гладковський,
Нововирський і Цетнер. Завдан-
ням бригади було при дотриманні
максимальної конспірації органі-
зовувати в кожному селі на тери-
торії прикордонних волостей
Балтського й Ольгопільського
повітів підпільні ланки, які мали
в будь-який момент підняти од-
носельців на повстання. Окрім
того, І. Кіршул мав певні зв’язки
з підрозділами Червоної армії, які
в потрібний момент могли б пе-
рейти на бік повстанців, зокрема
з командиром 24-го кавалерійсь-
кого полку Байлом. «Свої люди»
в підпільників були й у місцевих
органах більшовицької влади,
приміром викриті чекістами співробітник мобілізаційного
відділу Балтського повіту Платонов та воєнком Крутівської во-
лості Гайна45.
Наддністрянська бригада адміністративно підпорядковува-
лася штабу С. Заболотного, але оперативно — безпосередньо
ШПГ. Так, 23 вересня до Бессарабії відбув М. Чехович для інфор-
мування про стан готовності району й одержання розпоряд-
жень для бригади та С. Заболотного. Одним із завдань було ор-
45 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 18, арк. 20–21.
М. ЧЕХОВИЧ.
Фотокартка виготовлена до його
арешту, тобто не пізніше
1 грудня 1921 р.
ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646,
т. 18, арк. 8. Оригінал.
ним чином переховувався42. Про призначення начальником
п’ятого району отаман С. Заболотний дізнався у квітні 1921 р.
у с. Борщі від прибулого «для ведення політичної роботи»
емісара ППШ М. Янковського43.
На час запланованого на травень–червень збройного висту-
пу С. Заболотному пропонувалося розгорнути свої повстанські
сили в дивізію на теренах Балтського, Ольгопільского, Ямпіль-
ського й Брацлавського повітів. За відсутності належних зв’яз-
ків організаційна робота у двох останніх повітах отаманом не
проводилася. Під час арешту С. Заболотний свідчив, що чисель-
ність його загону завжди була несталою: від кількох десятків
осіб в особливо скрутні часи до 400 повстанців навесні 1921 р.
Але загін довгий час уникав розгрому й постійно поповнював-
ся завдяки підтримці місцевих селян та сільської інтелігенції44.
Наприкінці травня до С. Заболотного прибув ще один емі-
сар ППШ — М. Китайський, залишившись на посаді начальника
штабу п’ятого району. У липні його було направлено до Львова
для погодження з Ю. Тютюнником вимог Дієвої ради повстан-
ців щодо влаштування життя після перемоги над більшовика-
ми з питань власності на землю, робітничої праці, свободи тор-
гівлі та виборності влади. М. Китайський повернувся у вересні
з неконкретними розпорядженнями готуватися до повстання
й очікувати відповідного наказу.
На чолі трьох передбачуваних ще навесні 1921 р. повстансь-
ких бригад дивізії полковника С. Заболотного мали стати ота-
мани І. Кіршул, К. Солтис і Дорошенко (Лихо). Однак останній
вирушив зі своїми повстанцями на північ і надовго втратив
контакт із С. Заболотним. Підпорядковані ж йому К. Солтис,
Я. Кощовий, С. Коваленко (Залізняк), І. Дерев’яга й інші місцеві
отамани в умовах постійного ворожого переслідування на тво-
рення потужного військового підрозділу не спромоглися. Відо-
мо лише про сформовану у серпні Наддністрянську повстансь-
ку бригаду отамана І. Кіршула — колишнього командира кав-
42 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 18, арк. 6, 19.
43 Там само, т. 17, арк. 3.
44 Там само, арк. 3–4.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 111110 В’ячеслав Василенко
дував територіями Криворізького, Миколаївського, Єлисавет-
градського й Нікопольського повітів Херсонської губернії, тоб-
то відразу трьома повстанськими районами — другим, третім
і четвертим. За показаннями повстанця М. Пушеля, на початку
липня 1921 р. загін отамана Іванова налічував до 55 осіб, кожен
з яких мав гвинтівку, револьвер, шашку і 2–4 бомби. З-поміж
них — 20–25 вершників. Бійці мали 4 тачанки по 3 коня, 4 куле-
мета, 2 з яких були несправними, і загалом близько 40 коней.
Загін оперував на той час у районі селищ Новий Буг та Велика
Олександрівка на Єлисаветградщині50. У селах Вознесенського
повіту діяли осередки підпільної повстанської організації ота-
мана А. Шока, які з весни 1921 р. готували місцеве населення
до повстання з метою відновлення УНР. За більшовицькими
зведеннями, провідник мав загін у складі 150 кіннотників і 50
піхотинців при 6 кулеметах і доброму обмундируванні. Піхота
пересувалася на бричках. Партизани нерідко використовували
документи загону боротьби з дезертирами і контрреволюцією
або ударної продгрупи51.
До Олександрійського району начальником було відправле-
но І. Деркача, а в його розпорядження — Ільченка, Паненка, Со-
логуба, Вінницького, Новицького та ін.52 За свідченнями вже зга-
дуваного Р. Савеленка, станом на кінець травня 1921 р. загін на-
чальника району отамана І. Деркача налічував 400 піхотинців.
На той час спільно з ним оперували відділи отаманів Л. Завго-
роднього у складі 120 кавалеристів та Грінченка — 35 вершників
і 10 піших вояків при 4 тачанках і 3 кулеметах «Максим»53. На
території району також діяли потужні Єлисаветградський і Хо-
лодноярський повстанкоми, рейдували загони отаманів Голого,
Хмари, Гупала, Залізняка й інші партизанські формування.
Для організації Катеринославського району начальником
було направлено отамана Гнибіду, а в його розпорядження —
50 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 7294, арк. 8–9, 71–72, 129–129 зв.
51 Там само, спр. 8915; ЦДАВО України, ф. 1, оп. 2 (д), спр. 10, арк. 2–3.
52 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 153 зв.
53 Там само, спр. 10003.
ганізувати переправу через кордон тисячі гвинтівок і сотні
кулеметів, про закупівлю яких А. Гулий-Гуленко нібито домо-
вився з румунами. За показаннями М. Чеховича, у середині жов-
тня він повернувся назад, заставши повний занепад організації
внаслідок невдалої спроби І. Кіршула підняти в регіоні повстан-
ня й арешту підпільників у селах Красненьке, Домниця, Ков-
басне. Під час арешту самого М. Чеховича всі одержані у ШПГ
інструкції, документи й паролі потрапили до рук чекістів46.
Начальником Єлисаветградського району було призначено
сотника Нестеренка, а вже до нього направлено Вербицького,
Синюка, Скрипку, Недайкашу та ін.47 Відомо, що загін начальни-
ка району отамана Нестеренка (Орла) оперував в Єлисаветград-
ському повіті Херсонської та Чигиринському повіті Київської
губерній. Орел тримався крайньої півночі свого району на межі
з лісистим Холодним Яром і підтримував зв’язки з повстанцями
отаманів І. Деркача, Л. Завгороднього й Грінченка. За показан-
нями репресованого повстанця Р. Савеленка, наприкінці трав-
ня 1921 р. загін Орла налічував 10 кавалеристів і 28 піхотинців
та мав на озброєнні гвинтівки й нагани з достатньою кількістю
патронів, проте жодного кулемета. Начальником штабу в пов-
станців був Отаманенко48.
В умовах постійного переслідування голий південний степ
міг бути місцем лише тимчасової дислокації повстанців. Із-по-
між формувань, що здійснювали стрімкі рейди територією дру-
гого району, слід виділити загони отаманів Л. Завгороднього,
Іванова (І. Тишаніна) й А. Шока.
Так, за чекістськими донесеннями, у Миколаївському повіті
за підтримки місцевого населення певний час оперували пов-
станці холодноярського отамана Л. Завгороднього. Його мо-
більне формування налічувало 85 вершників і 15 піших вояків
при двох кулеметних тачанках49. А загін отамана Іванова рей-
46 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 8839.
47 Там само, спр. 66646, т. 13, арк. 153 зв.
48 Там само, ф. 5, спр. 10003.
49 ЦДАВО України, ф. 3204, оп. 1, спр. 49, арк. 4.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 113112 В’ячеслав Василенко
контактували з начальниками районів, надаючи їм необхідну
оперативну інформацію59.
Зокрема, у липні–вересні 1921 р. за підтримку повстансь-
кої організації отамана А. Шока масовим репресіям було підда-
но жителів німецьких колоній Вознесенського повіту, а у грудні
1921 – січні 1922 рр. за тривалі тісні стосунки з емісаром ППШ
М. Яновським — колоністів хутора Грекове Балтського повіту60.
За показаннями А. Гулого-Гуленка, німці-колоністи виходили
також на контакт із метрополією через німецьке консульство
в Румунії та представника німецького командування в ППШ
Пауля Зейгордта61.
Наприкінці серпня 1921 р. А. Гулий-Гуленко виїхав до Поль-
щі, зустрівся з Ю. Тютюнником у Львові та з С. Петлюрою в Тар-
нові, доповів їм про стан справ у Південній групі. 31 серпня, за
розпорядженням Головного отамана, у м. Каліш відбулася вій-
ськова нарада за участі командувачів шести інтернованих ди-
візій, керівників генштабу і повстанських штабів у Польщі й
Румунії. Ішлося про стан готовності військових частин, ППШ і
ШПГ до загального повстання, про нестачу коштів, зброї та спо-
рядження, а також про труднощі у стосунках повстанських шта-
бів із польським і румунським військовими командуваннями
та сподівання на більш плідну співпрацю62.
За розробленим на нараді планом, очолювані досвідченими
інструкторами ППШ партизанські загони після одержання на-
казу мали розпочати на всій території України одночасні пов-
станські операції з роззброєння частин Червоної армії та руй-
нування їх комунікацій. Водночас із територій Польщі й Румунії
планувався збройний виступ усіх інтернованих підрозділів
Армії УНР, яким належало стати ядром потужних повстансь-
ких формувань63 .
59 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 154 зв.
60 Там само, спр. 8915, 8906.
61 Там само, спр. 66646, т. 13, арк. 154 зв.
62 Там само, арк. 92–92 зв.
63 Там само, арк. 17, 122 зв.–123 зв.
керівником цивільного управління члена УСДРП Скляра, а та-
кож Нетребу, Ковальчука, Дейнецького та ін.54 На теренах райо-
ну, зокрема, діяли очолювана емісаром ППШ доктором Геліє-
вим повстанська Організація Катеринославщини, Північної
Таврії і Східної Херсонщини, а також їй підпорядкована Під-
пільна організація повстанських куренів на чолі з емісарами
ППШ П. Кимлачем і П. Семеньком55. Окрім повстанців отамана
Іванова, за більшовицькими зведеннями, у Верхньодніпровсь-
кому повіті оперували загони Петренка, Вернигори, Ріпи, Ма-
русі Никифорової, Ревуна і Коваленка56; у Катеринославсько-
му — Нагибенного і Коневця; у Нікопольському повіті — Піску-
на, Левченка, Панченка, Горєлова57.
Для забезпечення зв’язку зі своїми емісарами Гнибідою і
Скляром в липні–серпні й жовтні–листопаді 1921 р. ШПГ двічі
направляв до Софіївської волості Катеринославського повіту
кур’єра — інтернованого сотника Армії УНР М. Усатого. За свід-
ченнями останнього, обидві подорожі за незалежних від нього
обставин не призвели до встановлення необхідного контакту.
Під час першої подорожі М. Усатий довідався про переслідуван-
ня, а під час останньої — про ліквідацію більшовиками повстан-
ської організації отамана Гнибіди58.
Союзниками українців у боротьбі з більшовицькою владою
були німці-колоністи, що проживали на теренах Південної гру-
пи. Вони мали свою повстанську організацію з центром у Ки-
шиневі. Її повноважними представниками в колоніях, зокрема,
були доктор Флемер, Ляцер, Реміх, Генцельман. За посередниц-
тва вповноваженого з морських справ УНР у Румунії адмірала
Остроградського організація встановила тісні стосунки з
Південною групою. Через своїх агентів на місцях колоністи
54 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 154.
55 Там само, спр. 5356.
56 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 642, арк. 18.
57 Там само, ф. 3204, оп. 1, спр. 28, арк. 23–24.
58 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 15, арк. 90–93.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 115114 В’ячеслав Василенко
Найбільшою військовою одиницею в Румунії була інтернована
в Брашові 2-га кулеметна бригада полковника Порохівського
у складі 800 старшин і козаків, яка й мала стати ядром, а її ко-
мандир повинен був очолити рейд Південної групи70 .
Згідно з надісланим у першій половині жовтня таємним на-
казом ППШ, А. Гулому-Гуленку пропонувалося вирушити зі своїм
штабом до місця передбачуваної надалі дислокації штабу по-
встанської армії — на Уманщину й Звенигородщину — та очіку-
вати там приходу з Польщі направленої в його розпорядження
Запорізької дивізії. Виступ Української повстанської армії з
Польщі Ю. Тютюнник планував після 15 жовтня. На той час пе-
редбачалося, що всі військові частини одержать необхідну зброю
і спорядження та будуть готові до маршу. Частини, дислоковані
в Румунії, озброєнням мали забезпечити румуни, а решту
військового майна передбачалося отримати з Польщі від ППШ71.
Про одержання відповідного наказу А. Гулий-Гуленко спо-
вістив генерала С. Дельвіга, посла К. Мацієвича й начальника
бюро румунського генштабу полковника Паладу. Останній за-
певнив, що розпорядження про видачу Південній групі УПА
необхідної зброї вже надіслане в Яси командувачу 4-го корпу-
су. Окрім того, наказ А. Гулого-Гуленка організувати нечислен-
ний загін та здійснити відволікаючий наступ на Тирасполь і в
разі успіху взяти під контроль Одещину одержав Й. Пшоник.
Для створення загону в його розпорядження ШПГ направив
досвідчених кадрових офіцерів Дідученка, Пукалова й Батуріна,
а також надав кошти в розмірі 89 тис. леїв72. Забезпечити пер-
винну підтримку виступу Бессарабського загону було доручено
Наддністрянській бригаді І. Кіршула73.
У ніч проти 17 жовтня румунсько-радянський кордон у райо-
ні с. Криуляни таємно перетнув ШПГ у складі 18 чол. при руш-
69 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 92 зв.
70 Там само, т. 17, арк. 19.
71 Там само, т. 13, арк. 93.
72 Там само, т. 13, арк. 93; т. 16, арк. 24–24 зв.
73 Там само, т. 18, арк. 6–7.
Південна група мала виступити форсованим маршем із Ру-
мунії в напрямі м. Звенигородка–ст. Бобринська та шукати зв’я-
зок із Північною групою, яка, перетнувши польсько-радянсь-
кий кордон поблизу Рівного, на той час повинна була дістатися
району Сквира–Біла Церква. Із Польщі в околиці Рибниці для
підсилення Південної групи мала вирушити Запорізька диві-
зія, ведучи наступальні дії в напрямі Балта–Умань64 .
Місцем попередньої дислокації штабу УПА було обрано те-
риторію Уманського й Звенигородського повітів. Командувачу
Ю. Тютюннику на час повстання надавалися диктаторські пов-
новаження. На теренах повстанських груп до приходу регулярної
армії тимчасова влада доручалася повстанкомам. Захоплених
військовополонених Північна група мала надсилати до Польщі,
а Південна — до Румунії. Повстання вирішено було розпочати
після завершення всіх приготувань та озброєння частин. Остан-
нє залежало, головним чином, від поляків і, частково, румунів65.
Після наради А. Гулий-Гуленко одержав у Тарнові кошти на
потреби Південної групи (40 млн радянських руб., 60 млн ук-
раїнських крб, 300 тис. польських марок та 100 тис. румунських
леїв) і виїхав до Румунії через Львів66. На думку Ю. Тютюнника,
на організаційні витрати ШПГ одержував від С. Петлюри в п’ять
разів більше коштів, ніж ППШ, тоді як масштаб роботи остан-
нього був у п’ять разів більшим67. У рапорті Головному отама-
нові, підготовленому за його резолюцією від 22 серпня 1921 р.,
Ю. Тютюнник обґрунтовував необхідність обмежити в коштах
утримання штабу А. Гулого-Гуленка в Румунії68.
Упродовж вересня А. Гулий-Гуленко відвідував табори ін-
тернованих у Румунії, в яких перебувало на той час близько
4 тис. українців: козаків і старшин Армії УНР; вояків, мобілізо-
ваних адміралом П. Вранґелем; махновців і цивільних осіб69.
64 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 17, 92 зв., 122 зв.–123 зв.
65 Там само, арк. 17, 122 зв.–123 зв., 129.
66 Там само, спр. 66646, т. 13, арк. 92 зв.
67 Там само, ф. 13, спр. 439, т. 2.
68 Там само, ф. 5, спр. 66646, т. 22, арк. 44–44 зв.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 117116 В’ячеслав Василенко
Польща фактично зірвала виконання головного пункту таєм-
них домовленостей із Державним центром УНР про своєчасне
спорядження й озброєння всіх інтернованих на її території ук-
раїнських підрозділів. Ця країна зовсім не прагнула вступати у
відкритий прикордонний конфлікт і, безперечно, цінувала ціл-
ком прийнятні для неї умови Ризького мирного договору з
РСФРР та УСРР від 18 березня 1921 р. Зусиллями українців поля-
ки й румуни помітно активізували диверсійну й розвідувальну
діяльність на території сусідньої ворожої держави, але зброй-
ний виступ УПА ненадійні союзники намагалися подати не інак-
ше, як акції, підготовлені та проведені самими українцями.
Замість потужної Північної групи УПА з Польщі в Україну
пізньої осені вирушили погано озброєні й споряджені Волинсь-
кий та Подільський загони. Так, задуманий як кінний, Поділь-
ський загін підполковника М. Палія формувався в м. Копичинці
із козаків 4-ї Київської дивізії УНР у кількості до 700 чол., на
озброєнні мав 200 рушниць, 10 тис. набоїв до них, а також 5
кулеметів, 4 стрічки з набоями, 12 — без набоїв і лише 12 коней.
Загін перетнув польсько-радянський кордон (р. Збруч) у ніч на
26 жовтня і впродовж місяця пройшов Україною з боями 150 км.
Не одержавши змоги з’єднатися з головними силами Ю. Тю-
тюнника, Подільський загін був змушений 25 листопада під
тиском Червоної армії перейти кордон у зворотному напрямку,
де його роззброїли та знову інтернували поляки78.
Волинський загін формувався в районі станцій Москвин–
Костопіль під керівництвом генерал-хорунжого В. Янченка зі
старшин і козаків 3-ї, 4-ї та 6-ї дивізій Армії УНР, зведених у
Київську дивізію, до складу якої входило дві піхотних і гармат-
на бригади, кінна й технічна сотні, а також польова варта —
усього до 900 чол. Із них 35% узагалі не мали взуття, 50% —
верхнього одягу. Відчутно не вистачало білизни. Заходи, ужиті
ППШ для поліпшення ситуації з обмундируванням, виявилися
78 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 22, арк. 37–38; Кульчицький Ю. Шаблі
з плугів. Український повстанський рух у визвольних змаганнях. – Л.,
2000. – С. 194–196; Срібняк І. Діяльність Партизансько-повстанського
штабу при Головній команді військ УНР у 1921 р. – С. 117.
ницях в уніформі бійців Червоної армії та вирушив до Умансь-
кого повіту за маршрутом Криуляни–Окна–Борщі–Піщана–Го-
лованівськ–Тальне. Із керівництва штабу в Кишиневі залишив-
ся лише очільник цивільного управління Поплавський. Обо-
в’язки начальника інформбюро за відсутності підполковника
Чорненка було доручено виконувати сотникові Василюку74.
Перебуваючи поблизу станції Борщі, А. Гулий-Гуленко від-
правив гінців до керівників районів: хорунжого Вінницького й
сотника Сологуба — до отамана Деркача у с. Цибулів, сотника
Ковальчука й підхорунжого Дейнецького — до отамана Гнибі-
ди в район станцій Зелена–П’ятихатки, поручника Онопрієнка
до отамана Заболотного у с. Круті, поручника Скрипку — до
отамана Нестеренка в район Єлисаветграда та поручника Дей-
негу до отамана Лиха в Таращу. Ще сімох посланців команду-
вач направив з-під Голованівська по явках до м. Тальне, куди
мали надходити накази штабу Української повстанської армії.
Таким чином, наприкінці жовтня до пункту призначення при-
були четверо: генерал А. Гулий-Гуленко, полковник Стефанів,
підполковник Чорненко й поручник Козак. Під виглядом ра-
дянських службовців вони подорожували населеними пункта-
ми Уманщини в очікуванні наказів ППШ і звісток із районів,
явками користувалися лише для виходу на зв’язок75 .
2 листопада Ю. Тютюнник у доповіді Головному отаманові
про стан готовності до збройного виступу Волинської групи
зазначав між іншим про відсутність донесень від командувача
Першої повстанської групи А. Гулого-Гуленка76 . За показання-
ми ж останнього, очікуваний наказ про оголошення повстання
він одержав лише наприкінці листопада, а відомості про виступ
Ю. Тютюнника, М. Палія та В. Нельговського — уже після їх
розгрому, тож з’єднатися з ними не міг. Обіцяної військової
підтримки та зброї з Польщі ШПГ так і не дочекався77.
74 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 10, 93–93 зв.
75 Там само, т. 13, арк. 93–93 зв.
76 Там само, т. 22, арк. 37–38.
77 Там само, т. 13, арк. 17.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 119118 В’ячеслав Василенко
40 коней і 120–130 гвинтівок. Озброївшись, загін тепер уже мав
змогу вести запланований наступ на Тирасполь. За розпоряд-
женням ШПГ, під час усього рейду його учасники поширювали
антибільшовицькі відозви німецькою мовою, адресовані міс-
цевим німцям-колоністам. Бій за Тирасполь тривав п’ять го-
дин. Повстанцям удалося оволодіти фортецею кінця XVIII ст. й
половиною міста, але під тиском переважаючих сил ворога
вони були змушені відступити82.
Таким чином, рейд Бессарабського загону Української пов-
станської армії, розпочавшись під ранок, завершився надвечір
19 листопада 1921 р. Й. Пшоник свідчив загалом про незначні
втрати серед своїх підлеглих: двоє загиблих і двоє поранених
під час бою у с. Паркани, троє загиблих і стільки ж поранених
при наступі на Тирасполь та двоє поранених румунськими при-
кордонниками під час переправи через Дністер у зворотному
напрямі. Обстріл румунами Бессарабського загону було здійс-
нено, очевидно, для імітації бодай якогось перешкоджання по-
рушенню кордону, а подальше, щоправда невиконане, розпо-
рядження з Кишинева про повернення повстанців на терито-
рію УСРР було підготовлене для запобігання прикордонному
конфлікту. За відсутності на той час у штабі командувача групи
Й. Пшоник про результати рейду поінформував рапортом його
заступника Поплавського83.
Із настанням морозів і за інших украй несприятливих обста-
вин А. Гулий-Гуленко віддав по Південній групі наказ: підготов-
ку до повстання до особливого розпорядження припинити. У
супроводі найближчого оточення 28 грудня 1921 р. він перет-
нув кордон, перейшовши по кризі через Дністер північніше
Рибниці, і вирушив до Кишинева, де від Поплавського одержав
докладну інформацію про розгром Волинського й невдалий
рейд Бессарабського загонів, а також наказ Ю. Отмарштейна
(Отмарштайна) про припинення організації повстання та не-
обхідність негайної ліквідації старих явок по групі у зв’язку з
їх розкриттям. Командувач групи, на відміну від Й. Пшоника,
82 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 16, арк. 25 зв. – 26, 30.
83 Там само, арк. 25 зв. – 26; т. 13, арк. 18.
недостатніми. На озброєнні загін мав 430 рушниць і 74 тис.
набоїв до них, 34 кулемета з набоями та стрічками, 300 шабель,
150 пік, 600 ручних гранат і вибухівку79.
Румуни також фактично зірвали наступ зі своєї території
Південної групи УПА під проводом полковника Порохівського.
Лише відділу полковника Й. Пшоника вдалося організувати й
здійснити відволікаючий рейд із Бессарабії. За його свідчення-
ми, загін формувався впродовж двох із половиною тижнів у
містах Кишинів і Бендери шляхом «вербування українських
біженців». Після одержання запізнілого наказу про початок
повстання, 18 листопада всіх майбутніх учасників рейду було
зібрано в Бендерах. Цього ж дня з великими труднощами на
особистих контактах із капітанами Мардареску і Станеску від
румунів було одержано мінімальну кількість зброї і дозвіл на
переправу через Дністер80.
Таким чином, у ніч на 19 листопада на ділянці Гурабикуло-
ве–Красногорка, що на північ від Бендер і Тирасполя, румунсь-
ко-радянський кордон перетнули 187 козаків і старшин Бесса-
рабського загону під керівництвом полковника Й. Пшоника. На
озброєнні вони мали 16 гвинтівок, 20 револьверів, 70 гранат і
певну кількість ракет. Виступ здійснювався з наміром підняти
повстання в першому районі за відсутності певних відомостей
про розгром основних сил УПА81.
Повстанці без бою зайняли с. Красногорку, де здобули пер-
ші трофеї — залишені прикордонною охороною 35 гвинтівок і
3 тис. патронів до них. Надалі загін рухався вздовж Дністра на
південь двома частинами, які очолювали капітан Новицький
та хорунжий Козак. За попередніми агентурними донесення-
ми, у с. Паркани (нині с. Бичок) учасників рейду мав очікувати
місцевий повстанський загін, але зустріли частини охорони
кордону у складі кавалерійського ескадрону, піхотної роти й
кулеметного взводу. У результаті двогодинного бою червоно-
армійці відступили, залишивши повстанцям 5 кулеметів, понад
79 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 22, арк. 37–38.
80 Там само, т. 13, арк. 17–18; т. 16, арк. 24 зв. – 25.
81 Там само, т. 13, арк. 18; т. 16, арк. 25–25 зв.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 121120 В’ячеслав Василенко
№ 1
Витяг із протоколу допиту
заарештованого Й. Пшоника
про організацію і проведення з території Румунії
Листопадового рейду Бессарабського загону УПА
31 березня 1924 р.
Протокол допроса
1924 года. Марта 31 дня. Я, пом[ощник]
уполномоченного КРО ГПУ УССР Шерстов, допросил гр-на Пшоника
Иосифа Петровича, который показал:
Вопр[ос]: Расскажите подробности организации налёта на Тирасполь,
участников его, участие в налёте Румправительства, Вашу роль
в организации налёта и в самом налёте и подробности и цель
налёта.
Отв[ет]: В двадцатых числах октября 1921 г. я был вызван в штаб Гу-
лого-Гуленко, находившийся в то время в Кишинёве, из Шабо,
где я лечился. Вызван я был через жителя г. Шабо. По приезде в
Кишинёв я от Гулого получил распоряжение организовать отряд
из украинских беженцев с целью похода на территорию УССР
для поддержки похода Тютюнника. Отряд должен был отвлечь
внимание Красной Армии на юг и тем дать возможность Тютюн-
нику свободнее оперировать. Получив это приказание, я, совме-
стно с приданными мне из штаба Дедученко (офицер царской
армии, затем сотрудник польской контрразведки), Пукаловым
(полковник царской армии) и Батуриным (сведений подробных
о нём не знаю) приступили к вербовке беженцев в отряд. Сред-
ства на организацию отряда я получил от Гулого-Гуленко. Он же
средства имел от ликвидации ценных бумаг, привезённых им
из Польши, или в миссии УНР в Румынии. Всего от него я получил
89.000 лей. Оружие для отряда должен был достать Гулый-Гулен-
ко, но ничего он не достал, почему — не знаю. Знаю, что день-
ги, предназначенные для закупки оружия, им были на что-то
израсходованы, но на что — не знаю. Формирование проходило,
конечно, с ведома румынских властей, но официального разре-
шения на формирование отряда от них не было. Просто румы-
ны закрывали глаза, делая вид, что ничего не знают.
під час слідства зазначав, що до Румунії повернулося лише 85
учасників Листопадового рейду, а інші загинули чи потрапили
в полон. Реакцією Румунії на радянські ноти протесту з приво-
ду підтримки нею антибільшовицьких повстанських органі-
зацій був негайний розпуск ШПГ у Кишиневі. Остаточну лік-
відацію штабу було проведено в лютому 1922 р. при місії УНР
у Бухаресті84.
До суб’єктивних факторів невдалої організації загального
антибільшовицького повстання в Україні можна віднести, зок-
рема, згубне для справи протистояння у вищому політичному
й військовому керівництві УНР, прорахунки повстанських
штабів в організаційній діяльності та конспірації, втрату доро-
гоцінного часу й недостатню поінформованість населення про
початок виступу. Але об’єктивно після втрати державності
навіть за уникнення всіх згаданих перешкод українцям було б
украй важко гідно протистояти більш могутньому й досвідче-
ному ворогові, та ще й за відсутності надійних союзників. Не-
належна організація і несвоєчасний початок збройного виступу
УПА стали результатом ухилення Польщі й Румунії від вико-
нання головного пункту таємних союзницьких зобов’язань
перед владою УНР — озброєння та спорядження на час пов-
стання всіх інтернованих військовослужбовців. Саме тому поп-
ри довготривалу підготовку цей виступ не становив справж-
ньої загрози радянській владі, а українські повстанці змушені
були до пізньої осені наодинці протистояти більшовицькій
репресивній машині.
Невдала організація і провал Другого зимового походу Армії
УНР похитнули віру населення в дієздатність закордонного
Державного центру, позбавили ще не скорене українське пов-
станство подальшої військової підтримки, призвели до значно-
го скорочення фінансової допомоги з боку Варшави С. Петлюрі
та неможливості здійснювати ним будь-які самостійні полі-
тичні кроки, а також прискорили розформування таборів для
інтернованих українських військовослужбовців на території
Польщі й Румунії.
84 ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 13, арк. 18–19, 93 зв. – 94 зв.
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 123122 В’ячеслав Василенко
бой с эскадроном кавалерии и ротой пехоты и взводом пуле-
мётной части Кр[асной] Армии. Бой продолжался около двух ча-
сов, мы оттеснили красные части и вошли в Парканы. В этом
бою с нашей стороны два человека было убито и два ранено. В
Парканах мы захватили 5 пулемётов, много винтовок (120–130),
штук 40 лошадей и патроны. Из Паркан мы начали наступать на
Тирасполь. В Тирасполе нами была занята крепость и половина
города. Всего бой под Тирасполем продолжался часов пять. Поте-
ри наши были: убитых — три человека и раненых — три. Затем
под давлением красных частей на левое крыло нашего отряда,
мы начали отходить к румынской границе. Переходили границу
мы частично вплавь, частично на досках. При переходе через
реку два человека из отряда были ранены румынами, которые
обстреляли наш отряд. Причины обстрела я не знаю.
Отряд весь собрался в Бендерах и вечером 19 ноября был
получен из Кишинёва приказ перебросить весь отряд на тер-
риторию УССР, очевидно, в целях предотвращения конфликта.
Приказ этот приведён в исполнение не был и местные румын-
ские власти дали возможность отряду рассосаться. О результатах
нашего похода я рапортом донёс зам. Гулого-Гуленко — Поплав-
скому, находившемуся в то время в Кишинёве, но ответа ника-
кого не получил […].
ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 16, арк. 24–26 зв.
Оригінал. Рукопис.
№ 2
Записка т.в.о. начальника СОУ — начальника особливого
відділу ВУЧК К. Зонова і т.в.о. начальника відділу
боротьби з бандитизмом СОУ ВУЧК Степанковського,
надіслана по прямому проводу начальнику СОУ ВЧК
В. Менжинському та через особливий відділ КВО
Ю. Євдокимову
23 листопада 1921 р.
Повідомляється про відбиття наступу з території Румунії на Тирас-
поль «банди петлюрівського полковника Й. Пшоника» та загрозливу
оперативну обстановку в регіоні (фотокопія).
Недели за две с половиной отряд, численностью до 200 че-
ловек, был сформирован. Он был разбит на две части: одна часть
была в Кишинёве, другая — в Бендерах. Оружия в это время в
отряде не было. В день выступления, после переговоров Деду-
ченко с капитаном Станеску — к[оманди]ром компании грани-
черов, мы получили на пикете (румынском) 16 винтовок, 70 гра-
нат. До двадцати револьверов имелось частным образом у участ-
ников отряда, а ракеты нами были куплены в Кишинёве. Вече-
ром 17-го и утром 18-го ноября часть отряда, находившаяся в
Кишинёве, была перевезена в Бендеры, так что днём 18-го нояб-
ря отряд полностью был в Бендерах.
Разрешение на переход границы должен был достать также
Гулый, но он его не достал, и мне лично пришлось вести пере-
говоры с капитаном Мардарием — начальником информбюро
штаба войск Бессарабии. Переговоры у нас велись в плоскости
переброски отряда на территорию УССР. Мардареску говорил,
что переговоры нужно было вести раньше с центральными ру-
мынскими властями, но так как это сделано не было, а время
для переговоров также не было, он обещал это устроить само-
стоятельно, для чего обещал дать распоряжение одному из ко-
мандиров румынских рот, расположенных на границе. Офици-
альных бумаг он мне также не давал, а все переговоры велись
на словах. Цель перехода отряда он знал. Распоряжение дейст-
вительно им сделано было, и в ночь на 19 ноября мы перешли
на участке Гурабыкулово–Красногорка. Численность перешед-
шего отряда была 187 человек при 16 винтовках, 70 гранатах,
до двадцати револьверов и ракеты. В состав отряда входили
исключительно укр[анские] беженцы. Находился отряд под мо-
им командованием. Разбит он был на две части. Одной из них
командовал капитан Новицкий, а другой — хорунжий Козак.
По переходе границы отрядом была занята Красногорка,
пограничная охрана ушла до нашего появления. В Красногорке
мы достали 35 винтовок и до 3000 патронов. Из Красногорки
мы направились в Парканы. По дороге, как мы думали, нас дол-
жен был встретить отряд, якобы сформированный в Парканах
из местных жителей. Сведения эти были получены Дедученко
от его агентов. Отряда такого в действительности не оказалось,
и на рассвете мы приблизились к Парканам. У Парканах был
Південна група військ УНР у підготовці ... повстання в Україні ... 125124 В’ячеслав Василенко
Василенко В. Южная группа войск УНР в подготовке
антибольшевистского восстания в Украине (1921 г.).
В статье и опубликованных документах Отраслевого государственно-
го архива Службы безопасности Украины исследуется участие
Южной группы войск УНР в подготовке антибольшевистского вос-
стания в Украине в 1921 г.
Ключевые слова: УНР, Южная группа войск, антибольшевистское вос-
стание, Гулый-Гуленко.
Vasilenko V. Southern Group of Forces in the preparation of the
UPR anti-Bolshevik uprising in Ukraine (1921).
In this paper, and published documents of the Branch archive of Security
service of Ukraine investigated the participation of Southern Group of
Forces in the preparation of the UPR anti-Bolshevik uprising in Ukraine
in 1921.
Key words: NRA, Southern Group of Forces, anti-Bolshevik uprising, Guly-
Gulenko.
ГДА СБ України, ф. 5, спр. 66646, т. 29, конверт 3, арк. 4.
Оригінал. Машинопис.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-42334 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0112 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:03:28Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Василенко, В. 2013-03-19T15:54:36Z 2013-03-19T15:54:36Z 2011 Південна група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні (1921 р.) / В. Василенко // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2011. — № 2 (37). — С. 94-125. — Бібліогр.: 84 назв. — укр. XXXX-0112 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42334 У статті й опублікованих документах Галузевого державного архіву Служби безпеки України досліджується участь Південної групи військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні у 1921 р. В статье и опубликованных документах Отраслевого государственного архива Службы безопасности Украины исследуется участие Южной группы войск УНР в подготовке антибольшевистского восстания в Украине в 1921 г. In this paper, and published documents of the Branch archive of Security service of Ukraine investigated the participation of Southern Group of Forces in the preparation of the UPR anti-Bolshevik uprising in Ukraine in 1921. uk Інститут історії України НАН України З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ Державний терор радянської доби Південна група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні (1921 р.) Южная группа войск УНР в подготовке антибольшевистского восстания в Украине (1921 г.) Southern Group of Forces in the preparation of the UPR anti-Bolshevik uprising in Ukraine (1921) Article published earlier |
| spellingShingle | Південна група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні (1921 р.) Василенко, В. Державний терор радянської доби |
| title | Південна група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні (1921 р.) |
| title_alt | Южная группа войск УНР в подготовке антибольшевистского восстания в Украине (1921 г.) Southern Group of Forces in the preparation of the UPR anti-Bolshevik uprising in Ukraine (1921) |
| title_full | Південна група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні (1921 р.) |
| title_fullStr | Південна група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні (1921 р.) |
| title_full_unstemmed | Південна група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні (1921 р.) |
| title_short | Південна група військ УНР у підготовці антибільшовицького повстання в Україні (1921 р.) |
| title_sort | південна група військ унр у підготовці антибільшовицького повстання в україні (1921 р.) |
| topic | Державний терор радянської доби |
| topic_facet | Державний терор радянської доби |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42334 |
| work_keys_str_mv | AT vasilenkov pívdennagrupavíisʹkunrupídgotovcíantibílʹšovicʹkogopovstannâvukraíní1921r AT vasilenkov ûžnaâgruppavoiskunrvpodgotovkeantibolʹševistskogovosstaniâvukraine1921g AT vasilenkov southerngroupofforcesinthepreparationoftheuprantibolshevikuprisinginukraine1921 |