Меценатство – родинна традиція Лизогубів
Saved in:
| Published in: | Скарбниця української культури |
|---|---|
| Date: | 2007 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2007
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42773 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Меценатство – родинна традиція Лизогубів / Т. Тимошенко // Скарбниця української культури: Зб. наук. пр. — Чернігів, 2007. — Вип. 8. — С. 278-280. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860062822093815808 |
|---|---|
| author | Тимошенко, Т. |
| author_facet | Тимошенко, Т. |
| citation_txt | Меценатство – родинна традиція Лизогубів / Т. Тимошенко // Скарбниця української культури: Зб. наук. пр. — Чернігів, 2007. — Вип. 8. — С. 278-280. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Скарбниця української культури |
| first_indexed | 2025-12-07T17:05:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
278
Ò. ÒÈÌÎØÅÍÊÎ
Ìåöåíàòñòâî – ðîäèííà òðàäèö³ÿ Ëèçîãóá³â
Багатовікова історія українського народу містить чимало прикладів благодійності і в
більш ранньому періоді, але чи не найяскравіше це суспільне явище проявилося в ХІХ ст.
Той час подарував українству цілу плеяду відомих меценатів, серед яких помітно вирізнялися
Б. Ханенко, родини Терещенків і Симиренків, В. Тарновський, Г. Галаган, Є. Чикаленко.
Далеко не останніми у цьому переліку українських достойників були і представники
відомого роду Лизогубів.
Яків Лизогуб (р.н. невідомий – 1698), очоливши Чернігівський полк, не лишався
осторонь культурного життя міста. Свідченням того є виявлена ним ініціатива стосовно
Катерининської церкви – чудової архітектурної пам’ятки древнього міста [1, 2]. Я. Лизогуб
долучився також до будівництва і подальшого утримання одного з кращих зразків цивільної
архітектури в Україні другої половини XVII ст. – будинку полкової канцелярії.
Продовжив справу батька син Юхим (р.н. невідомий – 1704), який відзначившись
у Кримських походах 1687 і 1689 рр., став згодом чернігівським полковником [2, 406].
За військові подвиги йому були подаровані декілька населених пунктів у Седнівській
і Городнянській сотнях. Зусиллями Ю. Лизогуба і його нащадків непримітний Седнів
перетворився на ошатне й затишне містечко, де окрім головного будинку, в якому мешкали
Лизогуби, було споруджено неповторну кам’яницю з романтичною баштою, альтанку-
ротонду, кам’яний місток, грот та декілька інших споруд [1, 2].
Після того, як Седнів дістався у спадок Іллі Лизогубу (1787–1861), полковнику
Кавалергардського полку, учаснику Бородинської битви, він перетворився на осередок
духовності і демократизму. Чарівність природи і гостинність господарів приваблювали
багатьох відомих людей. У 1846–1847 рр. Ілля та Андрій Лизогуби приймали Т. Шевченка,
який вважав їх не тільки меценатами, але й побратимами у мистецтві. На нашу думку,
підстави для цього були, адже брати без сторонньої допомоги розписали церкви у Седневі
і Куликівці [3, 51]. До того ж, вони чудово грали на різних інструментах, співали, складали
думи. А. Лизогуб був одним із небагатьох, хто не залишив поета у біді, коли того віддали у
солдати. Седнівський поміщик таємно допомагав Т. Шевченку грошима, передавав фарби,
папір, пензлі. Про це дізнаємося з листів опального поета до А. Лизогуба [4, 259]. За такі
дії останнього було суворо попереджено шефом жандармів графом О. Орловим. Окрім
Т. Шевченка у Лизогубів бували художник Л. Жемчужников, письменник Л. Глібов і багато
інших діячів культури.
Обидва брати – Ілля та Андрій – щедро володіли такими людськими чеснотами, як
порядність, уміння співчувати, нестримне бажання надати матеріальну і моральну підтримку
нужденним. Свідченням того, що саме такі духовні цінності в родині Лизогубів були явищем
не випадковим, стали життя і діяльність двох синів А. Лизогуба – Дмитра і Федора.
Стосовно Дмитра Лизогуба (1849–1879) – відомого революціонера-народника
зауважимо, що його меценатство мало досить специфічне спрямування, адже на його кошти
утримувалась організація “Земля і воля”, терористична діяльність якої далеко не завжди мала
схвальну оцінку. І все ж потрібно наголосити на щирості, з якою Д. Лизогуб витрачав власні
кошти, сподіваючись, що саме такі дії найбільш ефективні в боротьбі з царизмом. Зокрема,
він вів переговори з Г. Лопатіним, розробляючи план звільнення М. Чернишевського, для
здійснення задуму погодився дати 5 тис. крб. На фінансування “Землі і волі” Д. Лизогуб
279
витратив 150 тис. крб., частина з яких була використана для організації повстання селян
у Київській губернії, здійснення терористичних актів проти царя та урядовців. Навіть
перебуваючи під арештом, він передав з Одеської в’язниці доручення своєму управителю
видати народнику О. Михайлову кілька тисяч карбованців для продовження боротьби [5,
6].
Зовсім інше спрямування мала благодійність молодшого брата – Федора Лизогуба,
який після навчання у французькому коледжі здобув агрономічну освіту і зосередив
свої зусилля на зміцненні власного господарства: у другій половині 90-х рр. ХІХ ст. він
володів майже 2 тис. десятин землі у Городнянському повіті Чернігівської і Лохвицькому –
Полтавської губерній [6, 496]. Заповзятливий поміщик був власником заводу з виробництва
цегли і клінкерної тротуарної плитки.
В 1888 р. він обраний предводителем дворянства Городнянського повіту, був гласним
повітового земського зібрання. В 1898 р. його обрали гласним Чернігівського губернського
земського зібрання, в якому він активно працював, входив до складу проектної та училищної
комісій [7, 119].
Опікуючись проблемами освітян краю, Ф. Лизогуб неодноразово надавав допомогу
закладам освіти. Як попечитель Довжицької школи у жовтні 1888 р. виступив з доповіддю на
зборах повітового земства. Суть проблеми зводилась до того, що школа не могла вмістити всіх
бажаючих навчатись. Постало питання про необхідність прибудови додаткової навчальної
кімнати. З огляду на це Ф. Лизогуб просив земців надати школі матеріальну допомогу для
проведення реконструкції закладу. Прохання задовольнили, але грошова допомога була
незначною і становила лише 50 крб. Решту коштів надав Лизогуб [8, 52].
У подальшому Ф. Лизогуб неодноразово ініціював благодійні заходи, підкріплюючи
власні душевні пориви відчутними матеріальними внесками. Так, у 1893 р. на зборах
Чернігівського губернського дворянського зібрання він запропонував створити допоміжну
дворянську касу з метою підтримки землевласників у випадку стихійного лиха. Для реалізації
задуму вніс 1000 крб. власних коштів, що знайшло підтримку місцевого дворянства і
цілковите схвалення губернських чиновників [9, 56].
Свідченням того, що доброчинна діяльність була для Федора Андрійовича природною,
а відтак невід’ємною частиною його духовно наповненого життя, стала допомога
Новозибківському сільськогосподарському училищу та опікування дитячими притулками в
Чернігівській губернії [9, 56].
Доброчинність Ф. Лизогуба набула нових, виразніших відтінків, коли у грудні 1901 р.
його обрали головою Полтавської губернської земської управи. Опікуючись соціально-
економічними проблемами краю, він зарекомендував себе як прихильник національних
традицій. Завдяки його безпосередньому впливу архітектором В. Кричевським у 1906 р.
був збудований новий будинок губернського земства, що став першим зразком нового
архітектурного стилю – українського модерну [10, 110]. Варто додати, що архітектурно-
художній образ цієї споруди став видатним досягненням українського мистецтва початку
ХХ ст.
Долучився Ф. Лизогуб і до спорудження в Полтаві пам’ятника І. Котляревському, за
його ініціативи і матеріальної підтримки видавалися твори митця. Ф. Лизогуб матеріально
підтримував школу художнього промислу ім. М. Гоголя у Миргороді, якою керував
О. Сластьон [11, 116]. Декілька музеїв, що з’явилися на території краю, були створені і
функціонували за матеріальної підтримки голови губернської земської управи. Все це дає
підстави стверджувати, що за сприяння Ф. Лизогуба Полтава і Миргород перетворилися на
початку ХХ ст. у центри української культури.
Вартий уваги і той факт, що незважаючи на постійну зайнятість справами Полтавського
280
земства, він не забував про земляків. Зокрема, до 90-річчя від дня народження Т. Шевченка
на кошти добродійника у Седневі був встановлений бюст поета. А кількома роками раніше,
ще у “чернігівський період”, за сприяння Ф. Лизогуба там же була відкрита телеграфна
станція [12, 7].
Узагальнюючи, зазначимо, що благочинна діяльність представників роду Лизогубів
з роками стала для них родинною традицією. Активна благодійність Лизогубів, яка була
життєдайним джерелом для вітчизняної науки, культури та освіти, ставить їх в один
ряд українських достойників, що не шкодували духовних і матеріальних зусиль задля
майбутнього свого народу.
1 Карнабед А. Трагедия Д. Лизогуба и усадьбы Лизогубов в Чернигове // Черниговский полдень. – 1995. – № 27
(10 авг.). – С. 2.
2 Гідкова І., Шуст Р. Довідник з історії України. – К., 2001. – 1135 с.
3 Липкович Я. Життя і смерть Д. Лизогуба // Наука і суспільство. – 1986. – № 8. – С. 49–55.
4 Шевченко Т. Твори в п’яти томах. – Т. 5: Вибрані листи. – К., 1979. – 320 с.
5 Мельник С. Сторінки життя Дмитра Лизогуба // Чернігівські відомості. – 1993. – № 20 (7 травня). – С. 6.
6 Модзалевский В. Малороссийский родословник. – Т. 3. – К., 1908. – 496 с.
7 Земский сборник Черниговской губернии. – 1898. – № 10. – 119 с.
8 Земский сборник Черниговской губернии. – 1895. – № 7. – 243 с.
9 Самохіна Н. Родина Лизогубів та її внесок у розвиток культури // Скарбниця української культури: Зб. наук.
праць. – Вип. 7. – Чернігів, 2006. – С. 42–58.
10 Павловский И. Полтавцы. Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. – Полтава,
1914. – 176 с.
11 Уряди України ХХ ст. – К., 2001. – 606 с.
12 Черниговские губернские ведомости. – № 1235. – Часть неофициальная.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-42773 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1996-1502 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:05:36Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Тимошенко, Т. 2013-04-05T20:04:54Z 2013-04-05T20:04:54Z 2007 Меценатство – родинна традиція Лизогубів / Т. Тимошенко // Скарбниця української культури: Зб. наук. пр. — Чернігів, 2007. — Вип. 8. — С. 278-280. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1996-1502 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42773 uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Скарбниця української культури Меценатство – родинна традиція Лизогубів Article published earlier |
| spellingShingle | Меценатство – родинна традиція Лизогубів Тимошенко, Т. |
| title | Меценатство – родинна традиція Лизогубів |
| title_full | Меценатство – родинна традиція Лизогубів |
| title_fullStr | Меценатство – родинна традиція Лизогубів |
| title_full_unstemmed | Меценатство – родинна традиція Лизогубів |
| title_short | Меценатство – родинна традиція Лизогубів |
| title_sort | меценатство – родинна традиція лизогубів |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42773 |
| work_keys_str_mv | AT timošenkot mecenatstvorodinnatradicíâlizogubív |