Проблема дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то
У статті зреферовано основні підходи до розв’язання проблеми вживання дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то. Визначено чинники, що впливають на можливість/неможливість використання було/буде з предикативом на -но, -то. The article gives coverage of th...
Saved in:
| Published in: | Українська мова |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут української мови НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42845 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Проблема дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то / С. Харченко // Українська мова. — 2011. — № 2. — С. 44-56. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859482579918389248 |
|---|---|
| author | Харченко, С. |
| author_facet | Харченко, С. |
| citation_txt | Проблема дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то / С. Харченко // Українська мова. — 2011. — № 2. — С. 44-56. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Українська мова |
| description | У статті зреферовано основні підходи до розв’язання проблеми вживання дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то. Визначено чинники, що впливають на можливість/неможливість використання було/буде з предикативом на -но, -то.
The article gives coverage of the main approaches to the problem of the verbal linking component бути (to be) in the structure of sentences with predicative forms -но, -то (-no, -to). The factors influencing the possibility/impossibility of using the component було/буде with the predicative forms -но, -то (-no, -to) are determined.
|
| first_indexed | 2025-11-24T15:11:12Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 244
УДК 811.161.2’367
Свiтлана Харченко (Київ)
ПРОБЛЕМА ДIЄСЛIВНОГО ЗВ’ЯЗКОВОГО
КОМПОНЕНТА БУТИ У СТРУКТУРI РЕЧЕННЯ
З ПРЕДИКАТИВОМ НА +НО, +ТО
© С.В. ХАРЧЕНКО, 2011
У статті зреферовано основні підходи до розв’язання проблеми вживання дієслівного
зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то. Визна-
чено чинники, що впливають на можливість/неможливість використання було/буде з
предикативом на -но, -то.
Ключові слова: предикатив на -но, -то, дієслівна зв’язка, нормативність.
Час від часу в коло наукових зацікавлень мовознавців потрапляють
синтаксичні конструкції з предикативом на -но, -то, які вважа-
ють одним із національних синтаксичних ідентифікаторів української
мови. Ці предикативи розглядали як засіб експлікації головного члена
односкладного безособового речення [2; 13], як національний еквіва-
лент конструкцій з предикативними пасивними дієприкметниками та
як нормативну безсуб’єктну форму замість пасивних двокомпонент-
них синтаксичних конструкцій у правничій мові [34]. Особливо дис-
кусійним виявилося питання про можливість/неможливість уживан-
ня орудного суб’єктного у структурі речення з предикативом на -но,
-то [9; 24; 26; 38].
Мета цієї статті — з’ясувати нормативність уживання в структурі
речення зв’язкового компонента бути (у формах середнього роду од-
нини минулого часу і 3-ої особи однини майбутнього часу) з предика-
тивом на -но, -то, визначити чинники, що зумовлюють нормативні ас-
пекти їх використання.
У 1928 р. М. Сулима писав: «До синтаксичних явищ треба стави-
тися якнайуважніше та якнайобережніше, бо це ж — архітектура мов-
на. Нормування тих явищ — справа не короткого часу…» [35: 140]. Ця
думка стала ніби пророчою, адже донині низка питань українського
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 45
Проблема дiєслiвного зв’язкового компонента бути у структурi речення…на +но, +то
синтаксису потребує якнайуважнішого, щонайретельнішого і щонай-
глибшого опрацювання.
Серед проблем сучасного українського синтаксису, які потребу-
ють розв’язання, і проблема дієслівного зв’язкового компонента бути
в структурі речення з предикативом на -но, -то. Вона не нова в укра-
їнському мовознавстві. Навколо неї час від часу точаться дискусії, про-
те однозначно її досі не розв’язано.
У вивченні цієї проблеми сформувалися три основні підходи:
1. Категоричне заперечення можливості поєднання дієслівної
зв’язки бути з предикативною формою на -но, -то (М. Гладкий [6; 7],
П. Горецький [8], С. Дложевський [12], В. Сімович [31], С. Смеречин-
ський [33], М. Сулима [35; 36], І. Шаля [8] О. Матвієнко [23], М. За-
товканюк [16], Д. Вечорек [41] та інші).
2. Обмежене уживання дієслівної зв’язки бути з предикативом на
-но, -то, що залежить від семантичної структури речення, комуніка-
тивних намірів мовця тощо (С. Бевзенко [1], Л. Булаховський [3],
І. Петличний [28], В. Пугач [29] та інші).
3. Уживання дієслівної зв’язки бути з предикативом на -но, -то
незалежно від формально-граматичної та семантичної структури ре-
чення — нормативне (М. Грунський [11], О. Ізюмов [18], Г. Сабалдир
[11], О. Синявський [30], Г. Чирва [39] та інші).
Прихильники першого підходу, заперечуючи можливість уживан-
ня з предикативом на -но, -то форм минулого й майбутнього часу
зв’язкового компонента бути, вважали таке поєднання порушенням
синтаксичної норми української літературної мови.
М. Гладкий, узагальнюючи власні мовознавчі напрацювання, мов-
леннєву практику, досвід інших науковців, радив усім, хто користуєть-
ся українською мовою (а особливо письменникам), звернути особливу
увагу на «властиві українській мові безпідметові звороти з присудкови-
ми дієприслівниками на -но, -то», які досить поширені й улюблені в на-
родній мові, адже ці синтаксичні конструкції «справедливо вважають
за найвищий ступінь так званих «безсуб’єктних речень» цілої європей-
ської синтакси. Цінність їх є в тому, що вся увага наша скупчується на
присудку, на вираженій у нім дії, і психічна енергія не відвертається ані
на так званий «неправдивий підмет» речення, ані на «займенникові
слівця» дійсні (французьке «on», німецьке «man») чи уявлювані («они»
в російських конструкціях типу «человека убили») [6: 51]. Проте вва-
жав помилковим уживання цих структур із дієслівною зв’язкою було.
М. Сулима також не погоджується зі вживанням дієслівної
зв’язки бути (у формі середнього роду минулого та формі третьої осо-
би майбутнього часу) при предикативах 1 на -но, -то, але не пояснює,
чому він обрав саме таку позицію. Згодом дослідник подав деякі свої
1 Для позначення предикативів на -но, -то М. Сулима використовував терміни «при-
судок», «дієслівна форма-присудок» [36: 78–81]. Докладніше про термінологічне на-
йменування предикатива на -но, -то див. статтю Ю. Мелащенко [25].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 246
Харченко С.В.
міркування щодо цього: «Форми на -но, -то характеризують лише ми-
нулість; отже додаткове до них слівце було цілком зайве (бо й без було
форма, напр., сплюндровано означає минулу чинність). А слівце буде
просто недоречне й максимально дике при присудках на -но й -то» [36:
81]. Автор дуже негативно ставився до таких поєднань, вважаючи їх
«украй невдалою контамінацією українського безпідметового речення
з присудком на -но, -то і російських літературних зворотів типу письмо
написано (было, будет)» [36: 82].
С. Смеречинський зазначав, що для безособових речень на взірець
Під білою березою козаченька вбито не властиве при формах на -но,
-то «помічне дієслово» було, буде, вживання його — це «безсумнівні
впливи» інших мов [33: 12]. С. Дложевський доводив, що речення на
зразок Козаченька вбито в українській літературній мові перфектні і
не можуть у своєму складі мати дієвідмінних форм (було, буде), які
суперечать їх природі [12: 288].
Таке поєднання згадані автори трактували як відхилення від нор-
ми, оскільки семантика минулого часу закладена в предикативних
формах на -но, -то їхньою словотвірною структурою, адже ці форми
за походженням пасивні дієприкметники минулого часу. Уживання по-
ряд ще однієї граматичної форми зі значенням минулого часу вважали
за мовну надлишковість, оскільки семантично й граматично дієслівна
зв’язка було не навантажена. Поєднання дієслівної зв’язки буде з пре-
дикативною формою на -но, -то містить внутрішню логічну супереч-
ність, бо в одній синтаксичній конструкції поєднують різновекторні
граматичні форми — форми минулого і майбутнього часу 2.
Прихильники другого підходу фіксують вагання між уживанням /
невживанням було, буде з предикативом на -но, -то.
Зокрема, С. Бевзенко у своїй розвідці «Спостереження над син-
таксисом українських літописів ХVІІ ст.», порівнюючи українську
мову ХVІІ ст. із сучасною, зазначає: «…це «було» могло виконувати, як
і виконує в сучасній мові [виділення моє — С. Х.], ще й інші функції
[надавати відтінку передминулого часу], зокрема воно могло посилю-
вати повторюваність ознак безособової дії чи стану [1: 212].
Л. Булаховський констатує, що «пасивні звороти на -но, -то без
службового дієслова минулого часу (було) найбільш звичайні […] у ви-
падках із результативним значенням речення, з констатацією виконан-
ня дії (або з запереченням виконання)» [3: 36].
І. Петличний вважає, що предикатив на -но, -то з дієсловом-
зв’язкою і предикатив на -но, -то без дієслова-зв’язки неоднакові за
своєю роллю і значенням у реченні. Вивчаючи мову художніх творів
І. Франка на матеріалі безособових речень на -но, -то, автор окреслює
деякі чинники, критерії, за якими пропонує визначати доцільність/не-
2 Зауважимо, що 1951 року такий погляд назвуть націоналістичними намаганнями за-
консервувати безособові речення на -но, -то в їхньому первісному значенні [22: 66],
а 1953 року — намаганнями прищепити неправильне розуміння цих форм [15: 13]
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 47
Проблема дiєслiвного зв’язкового компонента бути у структурi речення…на +но, +то
доцільність уживання дієслівного зв’язкового компонента бути 3 в
структурі речення з предикативом на -но, -то. Його варто уникати,
якщо йдеться про здійснену в минулому дію, яка своїм результатом,
наслідком існує в теперішньому, тобто йдеться про перфектне значен-
ня предикативної форми на -но, -то; якщо в реченні виражено інтера-
тивну (повторювану) дію, що зменшує силу віднесення її в минуле і
наближає до такої дії, яка нібито існує в момент розповіді; якщо для
відтворення відповідних явищ життя автор не потребував поєднання
дієслівної зв’язки і предикатива на -но, -то; якщо в структурі речення
наявний відповідний темпоральний семантичний модифікатор [28:
27–29]. Дієслівна зв’язка було, на його думку, обов’язкова в структурі
головного члена безособового речення, якщо потрібно передати абсо-
лютно минулий час та якщо в автора є потреба увиразнити саме дію,
процес, а не ефект від неї і для підкреслення часового моменту, а буде
потрібне для перенесення дії в майбутнє [28: 28–29].
В. Пугач вважає, що актуалізацію бути зумовлено стилем автор-
ської розповіді, бажанням автора відсторонитися від зображуваних по-
дій та дійових осіб, а також наявністю дистанції між минулим і сучас-
ним [29: 18].
Цитовані джерела виявляють, що умов для потреби вживання
зв’язкового компонента було/буде обмежена кількість.
Прихильники третього підходу, як уже йшлося вище, обстоювали
нормативність цих конструкцій.
О. Синявський, поділяючи погляди своїх опонентів щодо часово-
го значення цих форм, уважав, що виражені ними присудки перебува-
ють у дуже близьких семантичних зв’язках з присудками, вираженими
дієслівними формами множини минулого часу, тому можуть уживати-
ся з допоміжним дієсловом було, набуваючи значення передминулого
часу [30: 202]. Він не надав розглядуваним формам особливого статусу,
а називав їх звичайними дієсловами минулого часу, що також можуть
мати в умовному способі значення майбутнього часу.
Поєднання дієслівної зв’язки було/буде з предикативом на -но,
-то О. Синявський пояснює занепадом часовості в цих формах,
який фіксує, крім того, жива мова [30: 203]. Однак він указує і на те,
що «в діловій мові частенько було вживається у цих реченнях без
потреби і безпідставно, тобто там, де присудки на -но, -то визнача-
ють просто минулий час і нема потреби на передминулий відтінок,
як от напр: «після довгих дебатів було винесено резолюцію», де до-
сить сказати «після довгих дебатів винесено резолюцію» [30: 202–
203]. Науковець застерігає від безпідставного надуживання з пре-
дикативом на -но, -то зв’язкового компонента було, а критерієм
визначення доцільності, умотивованості такого поєднання називає
граматичний.
3 І. Петличний називає дієслівну зв’язку бути допоміжним дієсловом.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 248
Харченко С.В.
Потрібно наголосити на тому, що О. Курило змінювала свої погля-
ди на можливість/неможливість поєднання дієслівної зв’язки бути з
предикативом на -но, -то. У третьому виданні книги «Уваги до сучас-
ної української літературної мови» авторка поділяє думку В. Сімовича
про те, що українській мові невластиві «звороти з пасивними дієпри-
слівниками та з помічними дієсловами було, буде» [21: 53]. Однак за
кілька років у «Збірнику секції граматики української мови» О. Кури-
ло публікує велику за обсягом й опрацьованим матеріалом розвідку
«Про українські безпідметові конструкції з присудковими дієприслів-
никами на -но, -то», у якій докладно із семантико-синтаксичного по-
гляду розглядає ці конструкції. Вона пише: «В сучасній літературній
мові безпідметові конструкції з присудковими дієприслівниками на
-но, -то широкого собі здобули застосування без зв’язки було і з зв’яз-
кою було, при чім значення обох цих конструкцій загалом роз-
різнене” [виділення моє — С. Х.]. І далі: «Присудковий дієприслівник
з зв’язкою буде вживається на означення завершеності чинности (чи
наслідку її) в майбутньому. Зв’язка буде буває при присудкових діє-
прислівниках доконаного виду з прямим предметом або без нього, в
незалежному й залежному реченні. В народній мові ці конструкції ма-
ють незначне застосування. Ширше вживає конструкції з буде, вихо-
дячи з відповідних потреб, сучасне красне письменство, преса, канце-
лярська мова» [20: 14–15]. Отже, О. Курило вважає можливим
уживання зв’язкового компонента бути з предикативом на -но, -то,
проте не визначає умови такого вживання, не конкретизує контексти
їх використання.
Протягом 20-х–початку 30-х рр. ХХ ст. дискусії щодо вживання з
предикативними формами на -но, -то дієслівної зв’язки бути у фор-
мах минулого і майбутнього часу відбивали об’єктивний стан розвитку
мови. Однак після 3 травня 1933 року, коли колегія НКО заслухала
звіт комісії з перевірки роботи на мовному фронті в справі граматич-
ній, цю проблему почали тлумачити однобоко.
У підручниках, навчальних посібниках поєднання зв’язкового
компонента бути і предикативної форми на -но, -то визнане пере-
важно нормативним (наприклад: у «Курсі сучасної української літе-
ратурної мови» (Т. ІІ. Синтаксис, 1951) за ред. Л. Булаховського;
«Курсі сучасної української літературної мови. Ч. ІІ. Синтаксис»
Б. Кулика; «Українській мові» І. Ющука; «Сучасній українській ді-
ловій мові» М. Зубкова та ін.) [19; 22; 17; 40], хоч багато авторів це
питання оминає.
У згаданому «Курсі…» за редакцією Л. Булаховського констато-
вано: «Коли є потреба показати абсолютно минулий час, при формі
на -но, -то вживається допоміжне дієслово було; особливо яскраво
втрата реального часового значення безособовою формою на -но,
-то виявляється в тому, що при наявності допоміжного дієслова
буде все речення набирає значення перфектного майбутнього часу…»
[22: 65].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 49
Проблема дiєслiвного зв’язкового компонента бути у структурi речення…на +но, +то
Б. Кулик стверджує: «Для того, щоб підкреслити минулий (май-
бутній) час дії, вираженої безособовою дієслівною формою на -но, -то,
до неї додається допоміжне дієслово було (буде)» 4 [19: 95].
В академічному теоретичному курсі «Сучасна українська літера-
турна мова. Синтаксис» (1972) це питання оминули, хоч серед наведе-
них прикладів знаходимо: Враз було вбито всі хлоп’ячі мрії [виділення
моє — С. Х.] [37: 251]. Те ж спостерігаємо в монографії М. Жовтобрюха
«Українська літературна мова» [14: 212–213].
Натомість автори посібника «Синтаксис сучасної української
мови: Проблемні питання» стверджують, що проблема часового зна-
чення цих форм, а отже, можливості/неможливості вживати дієслівну
зв’язку при них розв’язана. Вони вважають, що потрібно розмежовувати
морфологічний і синтаксичний часи цих форм [32: 206]. З морфологіч-
ного погляду розрізняють минулий перфектний, минулий аористний і
майбутній, а зі синтаксичного — теперішній, минулий та май бутній. В
обох випадках маркером такого протиставлення є дієслівна зв’язка
бути у формі минулого часу середнього роду або у формі 3-ої особи
однини майбутнього часу.
Крім того, у цьому посібнику зазначено, що такі речення мають
шестичленну парадигму: три форми синтаксичного індикатива (тепе-
рішній, минулий, майбутній часи) і три форми ірреальних способів
(умовний простий, бажальний і спонукальний) [Там само]. Зауважи-
мо, що у фактичному матеріалі, який автор опрацювала (а це понад
3000 синтаксичних конструкцій з текстів наукового, художнього і пу-
бліцистичного стилів), виявлено тільки декілька синтаксичних кон-
струкцій з предикативом на -но, -то, які презентують синтаксичний
ірреальний спосіб. Це конструкції, що мають значення умовного спо-
собу: Навпаки, він [Марко Іваненко] узяв участь у замаху на члена
Центрального Комітету Компартії, якого було б убито, коли б я не
став на перешкоді цьому надзвичайно злочинному актові (В. Винни-
ченко); Незважаючи на посилений інтерес до проблеми іменних буттє-
вих і квантитативних речень (див. праці Н. Д. Арутюнової, Є. М. Ши-
ряєва та ін.), поза увагою лінгвістів залишився всебічний, поглиблений,
комплексний аналіз ґенітивних та ґенітивно-квантитативних речень,
при якому було б враховано співвідношення компонентів граматичної
і семантичної структур, засобів вираження граматичних значень, особ-
ливості парадигматичних видозмін, співвідношення об’єктивної та
4 У багатьох працях з українського синтаксису майже впродовж усього ХХ ст. бути
кваліфікували як допоміжне дієслово [3; 19; 20; 29], а М. Сулима взагалі не надавав
йому жодного статусу і називав «словом», «формою», «додатковим вставним» [36:
82–83]. Не можна погодитися з такою його кваліфікацією на тій підставі, що воно,
крім граматичної, мало б виконувати ще й семантичну функцію: на допоміжну части-
ну припадають вираження модально-часових значень і модифікація лексичного зна-
чення основної частини [5: 223]. Компонент бути як елемент складеного дієслівного
головного члена односкладних речень виконує суто граматичну функцію і не має се-
мантичного навантаження.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 250
Харченко С.В.
суб’єктивної модальності, комунікативних реалізацій і варіантів тощо
(Л. Рабанюк). Такі підходи і покладено в основу цього дослідження, адже
праці, де було б детально і в той же час вичерпно описано, проаналі-
зовано, обґрунтовано численні звернення класика до текстів Святого
Письма, у вітчизняній науці про Достоєвського поки що не існує (О. Ма-
щенко).
Модальні модифікації предикативів на -но, -то заперечує В. Горя-
ний, який вважає, що реченням зі значенням результативного стану
особи чи предмета з головним членом у формі на -но, -то притаманні
лише часові граматичні модифікації [10: 62–63]
Про троє часових значень предикативних форм на -но, -то гово-
рить і О. Болюх: «Кожна незмінна предикативна дієприкметникова
форма вживається у трьох часових значеннях: у значенні минулого пер-
фектного часу, минулого аористичного й майбутнього (зроблено — зро-
били; було зроблено — зробили; буде зроблено — зроблять)» [2: 46]. Вона
вважає, що їх потрібно розглядати як аналітичні морфологічні форми.
На сучасному етапі розвитку мовознавчої думки форми на -но,
-то кваліфікують «як предикативні форми зі значенням результатив-
ного стану, що є наслідком виконаної дії» [4: 290], і зараховують до ка-
тегорії результатива. Іншими словами, основне значення речень із
предикативом на -но, -то — репрезентувати а) стан не як процес, а як
результат, наслідок дії в минулому (аористність), б) наявність резуль-
тату в момент мовлення (перфектність) або в) як повторюваність дії в
минулому (імперфектність). Отже, у цих формах можна констатувати
послаблення або й нейтралізацію їхнього первинного часового зна-
чення.
Редуковане часове значення синтаксичних конструкцій з предика-
тивом на -но, -то деякою мірою компенсовує дієслівна зв’язка бути у
формах минулого (було) або майбутнього (буде) часу. Однак уживан-
ня зв’язкового компонента бути з предикативом на -но, -то має деякі
семантичні застереження.
Щоб з’ясувати продуктивність синтаксичних конструкцій з пре-
дикативом на -но, -то і дієслівною зв’язкою бути і без неї в сучасному
писемному мовленні, ми проаналізували понад 3000 тисяч речень із
текстів наукового (монографії, автореферати дисертацій, підручники,
навчальні посібники), художнього і публіцистичного (дописи в газе-
тах) стилів. Джерела, з яких виписано речення для аналізу, охоплюють
різні регіони України. Автори — чоловіки та жінки.
Опрацювавши зібраний матеріал, констатуємо, що в текстах нау-
кового стилю переважають синтаксичні конструкції, у яких предика-
тив на -но, -то використано без дієслівної зв’язки було. Напр.: в авто-
рефератах філологічного, економічного, технічного, медичного та
ветеринарного спрямування на 100 речень лише в 10 із предикативом
на -но, -то вжита дієслівна зв’язка було; в авторефератах гуманітарно-
го (історичні, психологічні, педагогічні науки) спрямування частот-
ність вживання було вища і досягає 15.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 51
Проблема дiєслiвного зв’язкового компонента бути у структурi речення…на +но, +то
Показовим щодо цього є видання «Національна академія наук
України. 1918–2008: до 90-річчя від дня заснування» (автори: Они-
щенко О.С., Попович М.В., Богданов В.Л., Барановська Н.П., Бахон-
ський О.В., Букало В.П.), яке редагували доктори філологічних наук,
професори К.Г. Городенська і С.Я. Єрмоленко. Загальна кількість кон-
струкцій з предикативом на -но, -то — 1580, серед них 1475 речень
(93,35 %), у яких головний член без зв’язкового компонента було/
буде, і лише 105 синтаксичних конструкцій (6,65%), де головний член
речення — містить зв’язковий компонент було/буде.
У текстах наукового стилю переважають синтаксичні конструкції
з предикативом на -но, -то, якщо йдеться про результативність дослі-
дження. Проте іноді трапляються й такі, що містять у своїй структурі
дієслівну зв’язку бути у формі середнього роду однини минулого часу.
Напр.: Іншим компонентом ЖСД [жанрово-стилістичної домінанти]
досліджуваного жанру є стереотипні формулювання (кліше), які набу-
вають в ДЛ [ділових листах] обома мовами широкого вжитку. Було ви-
явлено наступні тематичні групи кліше: 1) пропозиція; 2) прохання;
3) претензія, жаль з приводу рекламації; 4) вибачення (І. Шаргай);
Проаналізувавши тексти, було створено картотеку з різними тем-
поральними ситуаціями (близько 7 тис. карток), а також словник
темпоральної лексики (в скороченому вигляді подається в самій робо-
ті) (О. Бондар); Єдність у підході Пастернака до своєї власної твор-
чості і своєї перекладацької діяльності і зумовили той збіг творчих
принципів Пастернака-поета і Пастернака-перекладача, який було
встановлено в результаті дослідження (Ж. Кононова) Результати
дослідження було викладено на Міжнародній конференції […] (О. Меж-
ов). Конструкції з було переважно легко трансформуються в безособо-
ві речення з головним членом у формі минулого часу множини або в
таких конструкціях можна опустити дієслівну зв’язку було без зміни
їхнього змісту.
Не поодинокі випадки, коли в першому реченні автор ви-
користовує предикатив на -но, -то з дієслівною зв’язкою було, а в
наступному немає цієї дієслівної зв’язки. Припускаємо, що в такий
спосіб він прагне увиразнити черговість, послідовність подій,
процесів, результатів тощо. Напр.: За аналогією для першої серії
дослідів було сформовано чотири групи корів по п’ять голів у кожній:
1 -3 групи — дослідні, 4 група — контрольна; для другої серії дослідів
сформовано дві групи корів: дослідна — 15 голів, контрольна — 5
(А. Ревунець); На підставі того, що речення в комунікативному плані
є висловленням, особливість якого — орієнтація на учасників мовлення,
було застосовано і семантико-прагматичні критерії, за допомогою
яких встановлено, що у функціональному аспекті феномен відокрем-
лення, виділення напівпредикативної дієприслівникової конструкції
мовець свідомо використовує для розв’язання комплексу завдань […]
(О. Кульбабська); Розв’язавши рівняння Рейнольдса та проінте-
грувавши отриманий вираз для розподілу тиску у вальниці, було
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 252
Харченко С.В.
отримано вирази для коефіцієнтів жорсткості та демпфірування
Cij та Kij (i,j = �r,τ�) в системі координат Orτ; через їх громіздкість
вирази тут не наведено (П. Олійник).
Зафіксовано також контексти, у яких уживання дієслівної зв’язки
було з предикативом на -но, -то нормативне. Напр.: Як було вже за-
значено, мовець ставить такі запитання, маючи на це певні підстави,
орієнтуючись на вже відомі йому факти щодо цієї ситуації (С. Гедз); Як
було з’ясовано у попередньому параграфі, теорія державного управ-
ління має найтісніші зв’язки з юридичними науками, насамперед з нау-
кою адміністративного права (З підруч.); Як уже було зазначено, в
1919 р. М.С. Грушевський емігрує за кордон (З підруч.). У таких контек-
стах було виконує не лише зв’язкову (граматичну) функцію, а й уви-
разнює значення буттєвості, адже йдеться про деякий часовий відти-
нок і маємо вказівку на протяжність дії. Звичайно, ці контексти можна
трансформувати в конструкції без зв’язкового компонента бути у фор-
мі минулого часу, але тоді функцію увиразнення буттєвості, протистав-
лення минулої дії теперішній виконуватимуть слова вище чи раніше
або словосполучення на зразок у попередньому розділі/параграфі,
напр.: Як уже зазначено вище.., Як вказано у попередньому розділі...
Інакше це речення втрачає одну зі своїх диференційних, іманентних
ознак — відносне змістове завершення.
У підручниках і навчальних посібниках спостерігаємо співвід-
ношення на користь поєднання з предикативом на -но, -то дієслів-
ної зв’язки було/буде: У цей період переважно силами науковців
Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за ре-
зультатами досліджень цих актуальних проблем було видано низку
ґрунтовних колективних та індивідуальних монографій (З підруч.);
Доречно зазначити, що це було здійснено задовго до дня, коли голлан-
дець ван Дреббель спорудив в Англії перший загальновідомий підвод-
ний човен (З посіб.); 1 вересня 1880 р. Михайло Грушевський мав роз-
почати навчання в Першій Тифліській гімназії за державний кошт,
так званого «Економічного пансіонера», що було надано йому як си-
нові діяча шкільництва (З посіб.).
У текстах художнього стилю співвідношення синтаксичних кон-
струкцій із предикативом на -но, -то і дієслівною зв’язкою було/
буде і без неї дещо інше. Продуктивність уживання зв’язкового ком-
понента було зростає: на 100 речень з предикативом на -но, -то без
дієслівної зв’язки в середньому трапляється 30 речень з дієслівною
зв’язкою було. Те саме спостерігаємо й у текстах публіцистичного
стилю. Напр.: У прорив було введено ударні війська 2-го Українського
фронту, і вони, громлячи ворога, знищуючи його резерви, що зустріча-
лись на шляху, незабаром вийшли до міста Васлуй і, оволодівши ним,
швидко просувались на південь (О. Гончар); Знадвору через вузькі, але
високі вікна, в олов’яні рами яких встановлено було скляні круглі
шибки, сюди вливалось багато світла, все в палаті сяяло й блищало
[…] (С. Скляренко); За час існування політичної комунікації сформу-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 53
Проблема дiєслiвного зв’язкового компонента бути у структурi речення…на +но, +то
вався словник політичної термінології, центральними поняттями
якого є невелика кількість власне політичних понять. Переважну біль-
шість слів, що утворюють глосарій політичних термінів, було запо-
зичено з інших сфер (О. Фоменко).
Надзвичайно низька продуктивність зв’язкового компонента буде
з предикативом на -но, -то у текстах наукового стилю. Так, виявлено
тільки один випадок його вживання — у згаданому виданні, присвяче-
ному 90-річчю Національної академії наук України: У найближчій пер-
спективі основну увагу науковців буде зосереджено на виявленні моле-
кулярних механізмів адаптації клітин до гіпоксії на рівні експресії
окремо вибраних генів, вивченні особливостей експресії генів у клітинах
злоякісних пухлин для пошуку шляхів пригнічення їх росту, дослідженні
особливостей експресії деяких вибраних генів для з’ясування молекуляр-
них механізмів патогенезу та розроблення способів лікування атеро-
склерозу (с. 416–417). Це дає підставу висловити припущення, що по-
єднання предикатива на -но, -то з буде не є іманентною рисою
наукового стилю.
В опрацьованому матеріалі з текстів художнього і публіцистично-
го стилів виявлено 35 речень, у яких складений головний член — пре-
дикатив на -но, -то з буде. Напр.: — Передай, що за годину її буде зни-
щено, — наказував Козаков посильному, — а поки що хай хлопці
перекурять і поп’ють холодної води, якщо вона в них є (О. Гончар); Якщо
місія потім виділить грант особистим знайомим співробітника, його
буде проведено до внутрішньої каси і співробітник зберігає право допо-
магати своїм іншим знайомим, якщо ні — то два роки не можна зверта-
тися до внутрішньої каси (Є. Кононенко); Це, звісно, було небезпечно:
якщо, не дай Боже, у неї що-небудь пропаде з кімнати, — мою цікавість
буде покарано (І. Роздобудько); Губа. […] Це визначатиме, що у все-
світньому статистичному реєстрі його вписано буде 35–51-м, що ну-
мер його трудової книжки, особистого телефону, аеромотора, кімнати
і навіть зуб щітки буде 35–51 (М. Куліш); Чиновники не тільки возили
її, а й повчали: […] А далі вже все буде зроблено, як скаже імператор
(В. Скляренко); Комбат попередив, що тільки-но в готелі зав’яжеться
бій і кулеметний вогонь противника буде зорганізовано, з фронту го-
тель атакують ще кілька штурмових груп (О. Гончар); Тобто змінами
до урядової постанови № 884 буде уніфіковано видачу земельних ак-
тів (З газ.); Де буде виділено таку ділянку на території України,
остаточно ще не вирішено (З газ.); Крім того, кожен пункт буде за-
безпечено радіозв’язком (З газ.). У наведених реченнях дієслівна
зв’язка буде маркує головний член за граматичною ознакою, а саме
вказує на майбутній час. Крім того, тенденція до поєднання буде з
предикативом на -но, -то помітна в контекстах на суспільно-політичну
тематику (це характерно як для жанрів публіцистичного стилю, так і
для жанрів художнього стилю).
Проаналізований матеріал дав змогу зробити такі основні ви-
сновки:
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 254
Харченко С.В.
1. Упродовж майже ста років в українському мовознавстві не до-
сягнуто єдиного погляду на проблему вживання/невживання дієслів-
ної зв’язки було/буде в структурі речень з предикативом на -но, -то.
2. Уживання цих зв’язкових форм на сьогодні не внормоване, не
кодифіковане в граматичних описах української літературної мови.
3. Для синтаксичних конструкцій з предикативом на -но, -то в
українській мові типовою й надалі залишається перфектна та аористна
семантика.
4. В українському писемному мовленні, незалежно від його сти-
льової належності, кількісно (і досить істотно) переважають синтак-
сичні конструкції, у яких предикатив на -но, -то вживають без дієслів-
ного зв’язкового компонента було.
5. Серед синтаксичних конструкцій, головний член яких вираже-
ний дієслівною зв’язкою було і предикативом на -но, -то, переважа-
ють ті, у яких зв’язковий компонент має факультативний характер.
6. Використання синтаксичних конструкцій, у яких предикатив на
-но, -то ужитий із дієслівною зв’язкою було чи без неї, в авторських
текстах не зумовлене ні регіональними, ні віковими, ні гендерними або
професійними чинниками. Їх вживання залежить від суб’єктивного
сприйняття вихідного дієслова.
Отже, спираючись на конструктивні міркування попередників і на
власні спостереження, подаємо кілька рекомендацій:
1. Перевагу потрібно надавати синтаксичним конструкціям, у яких
предикатив на -но, -то вживаємо без дієслівного зв’язкового компо-
нента було.
2. До комунікативних ситуацій, де використано дієслівного
зв’язкового компонента було/буде з предикативом на -но, -то семан-
тично й граматично зумовлене, зараховуємо такі:
— якщо на початку речення постає потреба щось минуле проти-
ставити теперішньому, увиразнити буттєвість;
— якщо мовець прагне дистанціювати минуле від теперішнього,
посилити часове віддалення певної інформації від моменту мовлення
чи відносно основної, поданої в реченні інформації;
— якщо наявна вказівка на протяжність дії;
— якщо мовець свідомо/підсвідомо бажає в майбутньому дистан-
ціюватися від імовірної дії, то у відповідь на поставлене завдання (до-
кір, покарання за те, що чогось не виконали) відповідатиме Буде зро-
блено (виконано, підготовлено);
— якщо мовцеві важливо закцентувати саме на майбутній бажа-
ній, передбачуваній, прогнозованій чи уявній дії, факті тощо, а не на
виконавцеві дії.
1. Бевзенко С. П. Спостереження над синтаксисом українських літописів ХVІІ ст. /
С. П. Бевзенко // Наук. зап. Ужгородського ун-ту. — Ужгород, 1954. — Т. 9. — С. 165–
244.
2. Болюх О. В. Власне семантична і формально-граматична інтерпретація безособових
речень / О. В. Болюх // Мовознавство. — 1992. — № 3. — С. 44–49.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 55
Проблема дiєслiвного зв’язкового компонента бути у структурi речення…на +но, +то
3. Булаховський Л. А. З історичних коментарів до української літературної мови. Уваги
до старовинних засобів синтаксичного оформлення присудків та їх еквівалентів /
Л. А. Булаховський // Наукові записки : Філологічний збірник № 2. — К. : КДУ,
1948. — Т. 7. — Вип. 3. — С. 25–50.
4. Вихованець І. Теоретична морфологія української мови : академ. граматика укр. мови /
Іван Вихованець, Катерина Городенська ; [за ред. І. Вихованця]. — К. : Унів. вид-во
«Пульсари», 2004. — 400 с.
5. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підруч. / І. Р. Вихованець. —
К. : Либідь, 1993. — 368 с.
6. Гладкий М. Мова нашого сучасного українського письменства / Микола Гладкий. —
Х. ; К. : Держ. вид-во України, 1930. — 160 с.
7. Гладкий М. Стабілізація української мови / Микола Гладкий // Життя й революція. —
1927. — № 4. — Т. ІІ. — С. 70–78.
8. Горецький П., Шаля І. Українська мова : практично-теоретичний курс / Петро Горець-
кий, Іван Шаля. — 7-е вид. — К. : Книгоспілка, 1929. — 335 с.
9. Городенська К. Г. Із найновіших рекомендацій щодо складних уживань в українській
мові / К. Г. Городенська, Н. І. Кочукова, Г. М. Куцак — К. ; Слов'янськ, 2006. — 83 с.
10. Горяний В. Д. Синтаксис односкладних речень : посіб. для вчителів / В. Д. Горяний. —
К. : Рад. шк., 1984. — 128 с.
11. Грунський М. Українська мова / Микола Грунський, Григорій Сабалдир. — К., 1927. —
268 с.
12. Дложевський С. Дещо про природу речень типу «козаченька вбито» української літера-
турної мови / Сергій Дложевський // Сб. статей в честь акад. А. И. Соболевского. —
Ленинград, 1928. — С. 284–292.
13. Дудик П. С. Із синтаксису простого речення : навч. посіб. / П. С. Дудик. — Вінниця :
ВДПУ, 1999. — 297 с.
14. Жовтобрюх М. А. Українська літературна мова : монографія / М. А. Жовтобрюх. — К.:
Наук. думка, 1984. — 255 с.
15. Завгородня Н. Ф. Про пасивність конструкцій з -но, -то / Н. Ф. Завгородня // Укра-
їнська мова в школі. — 1953. — № 5. — С. 13–16.
16. Затовканюк М. До характеристики українських конструкцій типу «козаченька вбито» /
Микола Затовканюк // Slavia. Časopis pro slovanskou filologie. — Praha, 1984. — R. 53. —
Č. 1. — S. 1–11.
17. Зубков М. Сучасна українська ділова мова : підруч. для вищих навч. закладів / Мико-
ла Зубков. — 7-е вид., виправлене. — Донецьк : СПД ФО Сердюк В. І., 2005. — 448 с.
18. Ізюмов О. Техніка української мови / Овсій Ізюмов. — К., 1926. — 165 с.
19. Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови : підруч. для факультетів
мови і літератури педагогічних інститутів. Ч. ІІ. Синтаксис / Б. М. Кулик. — Видан-
ня друге, перероблене і доповнене. — К. : Рад. шк., 1965. — 283 с.
20. Курило О. Про українські безособові конструкції з присудковими дієприслівника-
ми на -но, -то / Олена Курило // Зб. секції граматики української мови. — 1930. —
Кн. 1. — С. 3–30.
21. Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови / Олена Курило. — К.:
Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. — 303 с.
22. Курс сучасної української літературної мови / [за ред. Л. А. Булаховського]. — К.:
Рад. шк., 1951. — Т. ІІ: Синтаксис. — 408 с.
23. Матвієнко О. Пасивні присудки на -но, -то і -ний, -тий в українській мові (Матеріали
до проблеми: граматичний рід і активний та пасивний стан) / Оникій Матвієнко //
Мовознавство. — 1936. — № 7. — С. 21–49.
24. Межов О. Орудний відмінок як морфологічний варіант суб’єктної синтаксеми /
Олександр Межов // «Наукові записки» Вінницького державного педагогічного
університету ім. Михайла Коцюбинського : зб. наук. праць. Серія : Філологія / [відп.
ред. Н. Л. Іваницька]. — Вінниця : ВДПУ, 2000. — Вип. 2. — С. 93–98.
25. Мелащенко Ю. Б. Предикативні форми на -но, -то у лінгвістичній термінології /
Ю. Б. Мелащенко // Українська термінологія і сучасність : зб. наук. праць. — К.:
КНЕУ, 2001. — Вип. 4. — С. 261–264.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 256
Харченко С.В.
26. Непийвода Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-
стилістичний аспект) / Н. Ф. Непийвода. — К. : Міжнародна фінансова агенція,
1997. — 303с.
27. Олексієнко Л. А. Трансформаційний аналіз пасивних конструкцій / Л. А. Олексієнко //
Структурно-математична лінгвістика : республ. міжвідомчий зб. : серія «Питання
мовознавства». — К., 1965. — С. 30–40.
28. Петличний І. З. Безособові речення на -но, -то в мові художньої прози І. Франка /
І. З. Петличний // Питання українського мовознавства. — Л. : Львівський держав-
ний ун-т імені Івана Франка, 1960. — Кн. 4. — С. 21–37.
29. Пугач В. М. Історія формування та функціонування предикативних форм на -но, -то
в українській мові : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец.
10.02.01 «Українська мова» / В. М. Пугач. — К., 1996. — 20 с.
30. Синявський О. Норми української літературної мови / Олекса Синявський. — Харків ;
К., 1931. — 367 с.
31. Сімович В. Праці : у 2 тт. / [упоряд., передм. Л. О. Ткач]. — Чернівці : Книги-ХХІ,
2005. — До 125-річчя від дня народження.
Т. 1 : Мовознавство. Українська мова і правопис. Культура мови. Мова українських
письменників. Історія мовознавства. Персоналії. Рецензії. — Чернівці : Книги-ХХІ,
2005. — 520 с.
32. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання : навч. посіб. /
І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. — К. : Вища шк., 1994. — 670 с.
33. Смеричинський С. Нариси з української синтакси (у зв’язку з фразеологією та
стилістикою) / Сергій Смеричинський. — Харків : Рад. шк., 1932. — 283 с.
34. Стельникович Г. Про пасивні конструкції в українській правничій мові / Ган-
на Стельникович // «Наукові записки» Вінницького державного педагогічного
університету ім. Михайла Коцюбинського : зб. наук. праць. Серія : Філологія / [відп.
ред. Н. Л. Іваницька]. — Вінниця : ВДПУ, 2000. — Вип. 2. — С. 103–106.
35. Сулима М. Проблема літературної норми в українській мові / Микола Сулима //
Шлях освіти. — 1928. — № 4. — С. 132–143.
36. Сулима М. Українська фраза / Микола Сулима. — Харків : Рух, 1928. — 97 с.
37. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / [за заг. ред. акад. АН УРСР
О. К. Білодіда]. — К. : Наук. думка, 1972. — 515 с.
38. Харченко С. Речення з предикативними формами на -но, -то з погляду синтаксичної
норми: ретроспективний аналіз дискусійних питань / Світлана Харченко // Мово-
знавчий вісник: зб. наук. пр. на пошану професора Катерини Городенської з нагоди її
60-річчя / [відп. ред. Г. І. Мартинова]. — Черкаси, 2009. — Вип. 8. — С. 268–276.
39. Чирва Г. М. Синтаксическая структура безличных предложений украинского язы-
ка: на материале литературы 50–70-х гг. ХХ в. : автореф. дис. на соискание учен.
степени канд. филол. наук : спец. 10.02.02 «Украинский язык» / Г. М. Чирва. — К.,
1977. — 20 с.
40. Ющук І. П. Українська мова / І. П. Ющук. — К. : Либідь, 2005. — 640 с.
41. Wieczorek D. Ukrainski pierfiekt na -no, -to na fonie polskiego pierfekta. — Wrocław:
Wyd-wo Uniwersytetu Wrocławskiego, 1994. — 115 s.
Svitlana Kharchenko (Kyiv)
THE PROBLEM OF THE VERBAL LINKING COMPONENT БУТИ (TO BE)
IN THE STRUCTURE OF SENTENCES WITH PREDICATIVE FORMS -НО, -ТО
The article gives coverage of the main approaches to the problem of the verbal linking com-
ponent бути (to be) in the structure of sentences with predicative forms -но, -то (-no,
-to). The factors influencing the possibility/impossibility of using the component було/
буде with the predicative forms -но, -то (-no, -to) are determined.
Key words: predicative forms -но, -то (-no, -to), linking verb, normality.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-42845 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1682-3540 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T15:11:12Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Харченко, С. 2013-04-08T16:23:24Z 2013-04-08T16:23:24Z 2011 Проблема дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то / С. Харченко // Українська мова. — 2011. — № 2. — С. 44-56. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42845 811.161.2’367 У статті зреферовано основні підходи до розв’язання проблеми вживання дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то. Визначено чинники, що впливають на можливість/неможливість використання було/буде з предикативом на -но, -то. The article gives coverage of the main approaches to the problem of the verbal linking component бути (to be) in the structure of sentences with predicative forms -но, -то (-no, -to). The factors influencing the possibility/impossibility of using the component було/буде with the predicative forms -но, -то (-no, -to) are determined. uk Iнститут української мови НАН України Українська мова Дослідження Проблема дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то The problem of the verbal linking component бути (to be) in the structure of sentences with predicative forms -но, -то Article published earlier |
| spellingShingle | Проблема дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то Харченко, С. Дослідження |
| title | Проблема дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то |
| title_alt | The problem of the verbal linking component бути (to be) in the structure of sentences with predicative forms -но, -то |
| title_full | Проблема дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то |
| title_fullStr | Проблема дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то |
| title_full_unstemmed | Проблема дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то |
| title_short | Проблема дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то |
| title_sort | проблема дієслівного зв’язкового компонента бути у структурі речення з предикативом на -но, -то |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42845 |
| work_keys_str_mv | AT harčenkos problemadíêslívnogozvâzkovogokomponentabutiustrukturírečennâzpredikativomnanoto AT harčenkos theproblemoftheverballinkingcomponentbutitobeinthestructureofsentenceswithpredicativeformsnoto |