Олекса Горбач як діалектолог
Олекса Горбач – український мовознавець, відомий представник лінгвістичної школи діаспори. У статті проаналізовано праці вченого в галузі української діалектології. Зроблено висновок про актуальність його досліджень для теорії і практики ареальної лінгвістики. Olexa Gorbach is a Ukrainian linguist,...
Saved in:
| Published in: | Українська мова |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут української мови НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42848 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Олекса Горбач як діалектолог / Т. Шевченко // Українська мова. — 2011. — № 2. — С. 75-85. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859616392918073344 |
|---|---|
| author | Шевченко, Т. |
| author_facet | Шевченко, Т. |
| citation_txt | Олекса Горбач як діалектолог / Т. Шевченко // Українська мова. — 2011. — № 2. — С. 75-85. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Українська мова |
| description | Олекса Горбач – український мовознавець, відомий представник лінгвістичної школи діаспори. У статті проаналізовано праці вченого в галузі української діалектології. Зроблено висновок про актуальність його досліджень для теорії і практики ареальної лінгвістики.
Olexa Gorbach is a Ukrainian linguist, famous representative of the diaspora’s linguistic school. The scientist’s works in the field of Ukrainian dialectology are analyzed in the article. The conclusion about the timeliness of his research for the theory and practice of areal linguistics is made.
|
| first_indexed | 2025-11-28T21:16:06Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 75
УДК: 811.161.2’282’282.8(092)
Тарас Шевченко (м. Запорiжжя)
ОЛЕКСА ГОРБАЧ ЯК ДIАЛЕКТОЛОГ
© Т.Г. ШЕВЧЕНКО, 2011
Олекса Горбач – український мовознавець, відомий представник лінгвістичної школи
діаспори. У статті проаналізовано праці вченого в галузі української діалектології.
Зроблено висновок про актуальність його досліджень для теорії і практики ареаль-
ної лінгвістики.
Ключові слова: О. Горбач, діалектологія, говірка, лексика, фонетика, морфологія.
У сучасній діалектній лексикології обстоюється ідея системного
вивчення лексики. Останнім часом значно пожвавилося її зби-
рання і дослідження. Сюди треба долучити і накопичений лексичний
матеріал діалектологами діаспори, який лише тепер став набутком
українського мовознавства. До когорти відомих мовознавців діаспори
належить О. Горбач. У статті подаємо короткий аналіз зробленого до-
слідником у цій галузі.
У першому випуску “Вісника” у статті про Олексу Горбача ми за-
уважили про його широке коло мовознавчих інтересів [32; див. також,
25; 27; 30]. Серед цього кола наукових пошуків дослідника О. Горбача
значне місце посідала діалектологія. П’ятий том Зібраних статей [21]
під назвою “Діалектологія” за змістом містить тринадцять праць, хоч
у книзі їх сімнадцять, серед яких одна — „Der Wortsehatz der Ukraini-
schen sprachinsel Osturna in der Zips” — написана німецькою мовою.
Ця кількість статей теж є неповною, оскільки в цьому томі Зібраних
статей подається під загальною назвою стаття “Діалектологія” (з по-
силанням на другий том “Енциклопедії українознавства”), до якого
увійшли лише три статті автора — “Діялект”, “Діялектизми” і “Дія-
лектологія”, а ще двадцять дві статті вміщено в інших томах енцикло-
педії, зокрема, “Бачванська говірка”, “Бойківська говірка”, ”Гуцуль-
ські говірки”, “Лемківські говірки”, “Наддністрянські говірки”,
“Надсянські го вірки”, “Південно-волинські говірки”, “Пів денно-схід-
ні говірки”, “Південно-західні говірки”, “Північноукраїнські говірки”,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 276
Шевченко Т.Г.
“Під ляські говірки”, “Подільські говірки”, “По кут сько-бу ко винські
або покутські говірки”, “Поліські говірки”, “Польонізми”, “Поль-
ська мова на Україні”, “Російсько-українські мовні зв’язки”, “Ро-
сійська мова на Україні”, “Румунізми”, “Середньозакарпатські го-
вірки”, “Степові говірки”, “Словацько-українські мовні зв’язки”.
Кілька тут названих статей подано в “Енциклопедії українознавства”
без прізвища О. Горбача як автора.
Інші статті, присвячені питанням діалектології, що ввійшли до
п’ятого тому, є відбитками із таких наукових видань: Записки Науко-
вого Товариства ім. Шевченка. Збірник філологічної секції; Наукові
записки Українського Технічно-Господарського Інституту в Мюнхені;
журнал “Сучасність”; Матеріяли до Української Діялектології. Україн-
ський Вільний Університет; Науковий збірник Музею Української
Культури в Свиднику; тижневик “Християнський Голос” та ін. Звичай-
но, що це не всі праці з діалектології, над якими працював професор
О. Горбач, бо в „Українському діалектологічному збірнику” вміщено
статтю „З записів південногуцульської говірки с. Бродина пов. Радівці.
Весілля”[22] та 2003 року (Львів) видано “Діалектологічні студії. 3” /
Збірник пам’яті Ярослави Закревської/, де опубліковано дві праці вче-
ного: “Словник говірки села Негостина (Румунія)” [23] (упорядкува-
ла Н. Хобзей з рукописної картотеки О. Гор бача відповідно до поперед-
ніх лексикографічних праць, виконаних дослідником) і “Словник
північнопідляської говірки села Добровода близько Гайнівки (Поль-
ща)”, упорядкований Н. Хобзей і О. Тріль [24]. Отже, ми в огляді діа-
лектологічного доробоку О. Горбача опираємося на зазначені вище
праці.
Анна-Галя Горбач згадує: “Протягом добрих 10 років… ми з покій-
ним чоловіком Олексою і дітьми відвідували ті частини Румунії, де
ще до сьогодні існують українські поселення: у середній та південній
Буковині, на Мараморощині, у Дунайській Дельті, навіть у горис то-
лі систій частині північно-східного Банату біля Лугожа. Туди-бо в
ХIХ ст. переселив був якийсь мадярський граф наших людей із семи
сіл Закарпаття, бо мав тут великі лісові посілості…
У Бродині та довкола неї вдалося чоловікові записати багатю-
щий матеріал, який опублікував у 8-му томі своїх “Зібраних праць”
1997 року. До збірника увійшли ще записи з буковинських Милешів-
ців, що розташувалися на буковинських долах між Радівцями та Суча-
вою. Матеріал цих трьох говірок (с. Бродини, с. Поляни, с. Милешівці —
вставка наша — Т.Ш.) йому вдалося опрацювати ще перед відходом з
життя. Однак між записами залишилося ще чимало неопрацьованого”
[4: 420].
О. Горбач досліджував фонетику, морфологію, словотвір, синтак-
сис, наголос, лексику, антропоніми окремих говірок в Україні, а також
говірки компактного проживання українців за кордоном. Оскільки в
Україну радянської доби в’їзд ученому не дозволяли, тому він спосте-
рігав за вільним мовленням колишніх мешканців України, які з різних
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 77
Олекса Горбач як дiалектолог
обставин опинилися в еміграції. „Трагедія долі полягала в тому, — пи-
сала про О. Горбача Я. Закревська, — що від початку своєї наукової ді-
яльності учений силою обставин був позбавлений можливості вести
польові дослідження в Україні, особисто обстежувати основні масиви
української діалектної території. Тому й зосередив основну свою увагу
на периферійних говорах української мови, проводячи власні дослі-
дження на Берестейщині, Холмщині і Підляшші, Мараморощині, пів-
денній Буковині, Східній Словаччині, а також на території колишньої
Югославії (Бача-Срім)” [27: 46–47]. Дослідникові доводилося розшу-
кувати інформаторів, які мешкали в різних країнах Європи й Америки
і були вихідцями з одного населеного пункту в Україні. Іноді автор, ви-
вчаючи фонетику, морфологію, лексику говірки села, опирається на
письмові й усні відповіді інформаторів за спеціальним питальником.
Так, говірку села Остромичі він досліджує на матеріалі мовлення ко-
лишнього мешканця цього села Романа Мартинюка, 1900 року наро-
дження, який з 1945 по 1969 рік проживав у Геттінгені (Західна Німеч-
чина), а говірки Теребовельщини оперті на записи й усні відповіді за
питальником від уродженців цієї місцевості: с. Дарахів (інформатор
М. Гумницький), с. Залав’є (доктор В. Палідвор, редактор І. Дурбак),
с. Ілавче (С. Борачок), с. Романівка (Т. Артимишин), с. Слобідка
(Є. Шепартицька), с. Струсів (магістер Г. Ракоча-Білінська), с. Янів
(П. Турчиневич) тощо.
Вивчаючи мовні особливості говірок, О. Горбач завжди порівню-
вав їх із суміжними й несуміжними говірками, матеріали яких теж за-
писував від інформаторів за спеціально укладеним питальником. Іноді
дослідник чітко визначає коло суміжних населених пунктів і часовий
відрізок, які обрав для вивчення: “…Спостереження над говіркою на-
шого родинного села Романів і сусідніх: Підгородища, Коцирів, Сели-
ща, Підярків, Підсоснів, Миколаїв, Городиславичі, Дзвенигород, Від-
ники, Гаї — стосуються 1920-х і 1930-х рр. та закінчилися 1943 р., як не
враховувати листовних запитникових контактів з мовцями у справі
лексики в 1960-х рр.” [7: 3].
Визначаючи діалектний тип говірки, автор називає й дослідників,
праці яких подавали відомості або ґрунтовно описували мовний ареал.
Використовує О. Горбач не лише спеціальні праці з діалектології, але й
історичну, етнографічну й довідкову літературу в українських і зару-
біжних виданнях. Усе, про що пише професор О. Горбач, викликає жва-
вий інтерес і зацікавлення, бо його аналіз досліджуваного матеріалу і
висновки несподівані, вражають оригінальністю трактування мовних
фактів і вільним, незаангажованим летом думки. Він добре обізнаний
із теорією і практикою української та зарубіжної діалектології, а це до-
зволяє йому не тільки вільно оперувати науковим і методичним на-
бутком, але й зробити свій внесок у теоретичну й практичну діалекто-
логію. Зокрема, застосувавши традиційну методику і структурні рівні
дослідження, він вводить у свої пошуки відомості з діалектної антро-
понімії й акцентології разом із фонетикою, морфологією і лексикою,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 278
Шевченко Т.Г.
морфологією і словотвором, синтаксисом говірки (чи говору), та, до-
лучаючи аналіз гідронімів і топонімів, досягає цим цілісного та повно-
го опису мовного матеріалу.
Якщо під час опису фонетики і морфології автор дотримується
вивчення мовлення означеної говірки, то антропоніми розглядає, залу-
чаючи матеріал із суміжних населених пунктів. Так, серед прізвищ і
прізвиськ с. Романів подаються також відомості з нас. п.п. Відники, Гаї,
Германів (тепер Тарасівка), Дзвенигород, Коцирів, Лагодів, Миколаїв,
Підберізці, Підгородища, Підсоснів, Підярків та ін., записані від
інформаторів-мешканців цих сіл. Розширює О. Горбач і просторову ко-
ординату дослідження лексики рідного села, долучаючи аналіз слово-
вживання суміжних сіл — Гребенці, Подусільна, Ожидів. Він виявляє
„різниці сусідніх говіркових комплексів” і зауважує, що „600-річне пе-
ребування цеї землі під потужним впливом польської мовної стихії за-
лишило не затертий слід в нашій говірці; всі західні лексичні позичен-
ня (численні німецькі, почасти італійські й французькі) пройшли крізь
польський фільтр, що позначився бодай у наголосі. Вплив польщини
помітний особливо по підльвівських селах” [7: 19]. Польські запози-
чення в говірці переважно „церковно-релігійної ділянки” лексики, а
також низки виразів з побуту та обрядово-релігійного життя євреїв,
які невеликими родинами мешкали у кожному селі.
Тривале сусідське проживання українців з євреями, де в кожному
селі мешкало по 2-5 родин, а особливо багато їх було в Миколаєві і
Підгородищах, поширило у мовленні носіїв говірки низку виразів з
ідиш, зокрема побутового й обрядово-релігійного життя — рáбін,
хáйдер, гой, шáбесгой, ґáлах, пейс, мáца, пурім та ін. Слабко позначився
вплив румунських запозичень з покутсько-гуцульських говірок —
румиґáти, ґáз да, куля стра. Церковнослов’янська лексика тут загаль-
ного галицького поширення — причáстіє, навечéріє, Зачáтіє, Бого-
явлéніє, Воведéніє тощо. Найбільш потужним виявився у говірці вплив
польської мови, і була це переважно церковно-релігійна лексика —
ко с’ ц’ýлок, кóс’ц’ул, криж, оплáток, кумýн’ійа, н’ішпóри, бíскуп тощо.
Характерною ознакою наукових розвідок О. Горбача є широке
опертя на увесь спектр наукової літератури, в якій згадується, бодай
побіжно, досліджуваний ним об’єкт. Так, у статті „Говірка Комарна й
Комарнянщина” [19] він називає праці дослідників, що розглядали пи-
тання „про окремі гнізда та варіянти наддністрянських говірок” у фахо-
вих монографіях з діалектології. Перелік імен (Я. Головацький, І. Верх-
ратський, І. Зілинський, Я. Янув, К. Дейна, Я. Рудницький, П. Приступа,
Я. Пура, Д. Бандрівський, К. Кисілевський, О. Горбач, Г. Шило, Я. За-
кревська, М. Онишкевич, Ф. Жилко, С. Бевзенко) переконує не лише
про обізнаність автора з науковою літературою, але й сумлінне ставлен-
ня до вивчення означеної проблеми.
Автора цікавлять наддністрянські говірки, хоч „дослідів над цим
найобширнішим і найважливішим центральним говірковим масивом
Галичини проведено вже чимало” [11: 147]. Досліджуючи їх, він робить
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 79
Олекса Горбач як дiалектолог
опертя на письмові й усні відповіді за власним питальником, в якому
взято до уваги переважно лексику й „називництво”, менше морфоло-
гію й синтаксис, що зібрані в еміграції протягом 1961 — 1965 рр. від
„уродженців” Теребовельщини і Комарнянщини. Для порівняння, за
цим же питальником було зібрано тоді ж на еміграції відповіді з су-
міжних і віддалених населених пунктів Галичини, Буковини, Волині й
Східного Поділля. Здобуті матеріали, а також праці відомих діалекто-
логів, які досліджували окремі говірки цього масиву, дали можливість
встановити не лише межу, а й зарахувати їх до північно-східної групи
наддністрянських або опільських говірок. Неоднорідність наддністрян-
ських говірок О. Горбач пов’язує з особливістю їх формування ще у
давнину (ХІV — ХVІ ст.) внаслідок „експансії діялектних процесів по-
кутсько-буковинських та надсянських на територію за хідного масиву
подільських говірок. У випадку північно-східнього наддністрянського
гнізда (в тому й Теребовельщини) йдеться про експансію південно-
волинських фонетичних процесів”[11: 148].
Розглядаючи мовні явища говірок, автор не оминає питань, які ви-
кликають дискусію, оскільки по-різному трактуються дослідниками-
діалектологами. Так, генеза реалізації [а] під наголосом в [е], [и], а не
під наголосом в [и], [і] після палатальних приголосних та після [ч],
[дж], [ш], [ж] у наддністрянських говірках, на його думку, неясна, хоч
сліди її сягають ХІІІ чи ХІV ст. Подібне явище фіксується в пам’ятках
з північноукраїнським перебігом ненаголошеного [а] в [е] (на місці
праслов’янського носового ę ), що, безперечно, має генетичний зв’язок,
а це свідчить про те, що його висліди треба шукати лише в галицько-
буковинських пам’ятках. О.Курило пов’язувала це явище з польським
впливом „українщених панщизняків” ХІV–ХVІІ ст. Однак її рецен-
зент, польський славіст В. Курашкевич зауважив, що „польська діалект-
на вимова [p’eta, p’yśc = ріętа, ріęśс „п’ята , п’ястук”] виникла в ХVI ст.
і не могла вплинути на українську діалектну вимову”. Пізніше і К. Дей-
на вважав появу цього явища польським впливом. О. Горбач за пе ре-
чував, бо, власне, польська мова виконувала тут гальмуючу роль,
оскільки цей перехід в українських говорах спостерігається там, де „всі
польські говірки мають [а], [’а] (ж’еба, ч’ес, пйитий, т’игну — zaba, czas,
piąty, ciągnę), а польські лексичні запозичення або через її по се ред-
ництво, зберігають по всій Наддністрянщині [а] — (шафа, шуф л’ада,
капус’н’ак та ін.) [11: 150].
Опис південноволинської говірки с. Ступно О. Горбач здійснює
на основі записів мовлення мешканця цього села Івана Маковея в
1958 — 1973 рр., який з 1945 р. проживав у Німеччині [16]. Зважаю-
чи на перерваний контакт з родинною говіркою, автор фонетичні,
морфологічні та синтаксичні явища розглядає побіжно, зосередивши
увагу на лексиці говірки, опитування якої здійснене за авторським
питальником, що включає близько 1500 питань. Насамперед подає
історію села, зазначає, що риси і межі південноволинських говірок
визначалися не завжди однаково. Говірка села, за Горбачем, „належить
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 280
Шевченко Т.Г.
до середущого гнізда південно-волинських”. Автор уважав, що Ф. Жил-
ко в доданій карті („Нариси з діалектології української мови”, 1955 р.)
звузив межі цих говорів, і лише карта „Нарисів...” (1966) „поширює
смугу волинсько-поліських говірок на північ по кордон із БССР та
р. Мухавець... Жилкові поправки зумовлені й проведеними новими
ізо глосами на підставі зібраних для діалектологічного атласу даних”
[16: Х–ХІ]. Однак ці „поправки” О. Горбач вважає тільки наближен-
ням до діалектних меж, що вже визначали у своїх працях В. Ганцов,
І. Зі лин ський, І. Варченко, Л. Бова-Ковальчук та ін., хоч і є резуль-
татом нових даних. До лексичного словника додається невелика роз-
відка з оно мастики, зокрема топонімії (частини села, хутори, поля,
ліси, горби, води), антропонімії (чоловічі й жіночі імена, прізвища і
прізвиська), зоонімії (назви собак).
Вивчення говірки с. Остромичі колишнього повіту Кобринь під-
водить автора дослідження до наслідків картографування мовних реа-
лій цього регіону в діалектологічному атласі білоруської мови. Аналіз
лексичних карт (карти № 226–338) в атласі переконує його, що укра-
їнські мовні риси „тут свідомо пофальшовані, бо подані з білоруською
фонетикою — з аканням і дзеканням”, що „цей атлас реалізує тут анти-
наукову концепцію „третьої, поліської, групи” говірок білоруської
мови, а під якими розуміється, очевидно, українські західньо-поліські.
Підклад цеї теорії, само собою, політичний: всупереч протестам укра-
їнців Кобринщини в 1939 р. їх територію включено до БРСР (тим, хто
протестував, причіплено наличку „українських буржуазних націона-
лістів” з усіма наслідками того закиду в тоталітарній державі!)... Теоре-
тично обґрунтувати таке адміністративно-політичне рішення Москви
діалектологічними „аргументами” доручено московському філологові
Р.І. Аванесову, який всупереч усім дотеперішнім виводам мовознавців
(включно з білорусом Ю. Карським) створив з українських західнопо-
ліських говорів „поліську групу говірок біло рущини” [15: 11–12].
Про наслідки картографування західнополіських говірок у діа-
лектологічному атласі білоруської мови О. Горбач писав ще в 1964 ро-
ці: „Характер наших поліських говірок затерто особливо при карто-
графуванні: на всіх бо мапах не застосовано фонетики, себто
українські говіркові форми подавано лиш у білоруському звучанні,
зокрема при лексиці (при фонетиці картографа цікавив виключно
даний один картографований звук слова!). У висліді у неознайомле-
ного користувача атласом постане враження про наші поліські говір-
ки хіба лиш як про якийсь трішки відмінний білоруський діалект”
[6: 107]. Автор справедливо зазначає, що в цьому атласі не лише не
враховано картографування західнополіських говірок Є. Карським,
О. Соболевським і Московською діалектологічною комісією, але й
ніяк не показано української основи цих говірок на території БРСР.
Тільки окремі карти з фонетики виявляють її, і тоді українські мовні
риси збігаються з давнішими, що їх визначали К. Михальчук, І. Зілин-
ський та ін. Далеко не всі дані належним чином картографуються, бо
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 81
Олекса Горбач як дiалектолог
багато „збілорущених записів і невірних”, поверхової інформації та
введено акаючі й дзекаючі форми у тих говірках, де їх не було в давні-
ших записах і немає тепер. Історичні карти в атласі є не скрізь пере-
конливими. В еміграційних публікаціях авторові „доводилося огляда-
ти і етнографічно-діялектологічні „великобілоруські” мапи проф. Яна
Станкевіча з претенсіями навіть на південне Підляшшя, північну Во-
линь та Чернігівщину; подібно в видаванім ним таки періо дику „Веда”
його претенсії сягають через сіверян, що їх він уважає білорусами, до
Тмутаракані і Донщини” [6: 108].
Пізніше, в 1990 р., у статті „На українській Берестейщині”
О. Горбач відгукнувся на створення Українського культурно-гро мад-
ського об’єднання, в якій пише: „Берестейщина була в 1920 — 1939 рр.
у складі Польщі, а від 1939/1944 рр. у складі Білоруської ССР; мовно —
це терен наших західно-поліських говірок і такою з мовного погляду
уважали її всі об’єктивні дослідники, почавши від К. Михальчука чи
білоруса Є. Карського. Але царська адміністрація ХІХ ст. рішила була
тут інакше: на терені Гродненської (і Мінської) губерній — а туди на-
лежала й українська Берестейщина, — живуть білоруси, а „малороси”
щойно на терені Житомирсько-Волинської губернії. За таким принци-
пом проведено 1939 р. й межу адміністративну УССР і БССР, себто
причислено Західне Полісся до БССР, щоб компенсувати українським
коштом білорусам їхню Смоленщину, прилучену у 1920-х роках до
РСФСР” [20: 52].
Що погляди О. Горбача на фальшування українських мовних рис і
виділення на їх основі третьої, поліської, групи говорів у діалекто-
логічному атласі білоруської мови на терені Берестейщини мають нау-
кове підґрунтя, засвідчує, зокрема, фонетичний нарис „Гаворкі Заход-
няга Палесся” і додаток до монографії „Тексты”, де й аналіз фонетики
і, власне, тексти засвідчують їх україномовний характер [28: 116–127].
Автор фонетичного нарису, на жаль, замовчує те, що досліджувані го-
вірки мають тісний зв’язок з українськими. На час появи монографії
Ф. Клімчука в науковій літературі вже були нові дослідження біло-
руських діалектологів брестського ареалу, в яких вони не заперечува-
ли про його належність до української діалектної території [2; 26]. Що
ці говірки є продовженням української діалектної території „підтвер-
джують дані атласу білоруської мови, на картах якого південний захід
Брестщини виділяється великою кількістю ізоглос (приблизно ліні-
єю: — на південь від Пружан — на північ від Пінська — на захід від
Столина), що далі продовжується на картах ІІ тому Атласу української
мови” [29: 88; порівн. 1: карти №137, 143, 164, 165, 218, 226, 268, 295,
325, 326, 336, 356; зведені карти № 391, 392, 393].
Досліджує О. Горбач лексику українських північно-доб ру джан-
ських говірок сс. Муругиль і Верхній Дунавець, розташованих у дельті
Дунаю, предки яких „прийшли од Дніпра”. Обидві говірки південно-
східного (степового) діалекту, хоч не бракує тут перехідних північних
та волинсько-подільських говірок, що, ймовірно, є наслідком складних
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 282
Шевченко Т.Г.
переселенських рухів. Говірки, поступово асимілюючись, втрачають
українські мовні риси і набувають численних запозичень з румунської
мови. У п’ятому томі Зібраних статей подано лише короткий опис фо-
нетики, морфології, синтаксису, словотвору, місцеві назви та антропо-
німи. Словники лексики автором не включено до Зібраних статей, бо у
Наукових записках Українського Технічно-Господарського Інституту в
Мюнхені опис говірки с. Верхній Дунавець подається на сорок одній
сторінці, а в Зібраних статтях лише на восьми, за винятком сорок чет-
вертої сторінки, на якій німецькою мовою подано її анотацію [9]. До-
слідження с. Муругиль у зібраних статтях [21] подано на чотирьох сто-
рінках із двадцяти чотирьох загального тексту [12].
У квітні 1969 р. О. Горбачу „відкрилася можливість поїхати на
Пряшівщину”. Тут, послуговуючись магнітофоном і власним лек-
сичним питальником, здійснює записи в сс. Красний Брід, Дара,
Кечківці, Курів, Великий Липник, Остурня й Бежовці. Опис двох
подано у Зібраних статтях [14: 1093-94; 17]. Структура статті про го-
вірку с. Красний Брід є традиційною для досліджень автора з діалект-
ної лексики. Вражає також список використаних джерел та й, власне,
обізнаність автора з широким колом питань, які він розглядає у дослі-
дженні. Зокрема, діалектолог звертає увагу на відсутність надзви чайно
важливих досліджень з місцевої гідронімії й топонімії для з’ясування
історії заселення „протоукраїнського населення на південь від Карпат...
та час його приходу сюди належить ще й досі до спірних і ще неви-
світлених остаточно” [17: ІІ]. Говірка с. Красний Брід досліджуєть-
ся не ізольовано, а в безпосередніх зв’я зках із суміжними й несуміжни-
ми українськими говірками. Це дало можливість встановити, що
„жмутки фонетико-морфологічних і лексичних ізоглос ділять Лемків-
щину на говірки західні (надпопрадські), середущі по рр. Яселку й
Ондаву на сході. Східною межею лемківських говірок уважають лінію
рр. Ослави (чи Солинки) та Удави — Лабірця — до бойківських та
середущо-закарпатських. Експансія південнолемківських говірок на
терен середущо-закарпатських створила між рр. Цірохою й Лабірцем
смугу перехідних. Говірка Красного Броду належить до східнього гніз-
да південнолемківських, куди засягають деякі бойківські риси”
[17:ІV].
Викликає сумнів, на перший погляд, те, що подається визначена
кількість запозичень у говірці — з мадярської понад дев’яносто, з поль-
ської сягає вісімдесяти, а з румунської мови понад двадцять. Автор
спирається не лише на власні спостереження над запозиченою лекси-
кою, але й залучає праці діалектних лексикологів, що, зрештою, знімає
будь-які сумніви щодо необ’єктивності тверджень дослідника [17: Х,
ХVII, ХХ]. Коли ж він не знаходить у науковій літературі „порівняль-
них зведень лексики південнолемківських говірок зі східнословацьки-
ми”, то й не визначає кількісний склад словакізмів у говірці [17: Х].
Короткі історичні, етнографічні відомості й діалектні риси подано
про лемківську говірку с. Остурня. Остурняни — греко-католики, „рус-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 83
Олекса Горбач як дiалектолог
наки”; перед спольщенням чи пословаченням їх досі охороняла своя
церква [14: 1093]. Від інших суміжних лемківських говірок остуряни
виразно відрізняються „мішаниною українських давніх і польських ґу-
ральських рис, включно зі звуком [рж] на місці давнього м’якого [р]
(напр., пржі „при”) та з мазураканням (себто з вимовою [ц], [дз], [с],
[з] замість [ч], [дж], [ш], [ж], напр., цас „час”, медза „межа” [Там само].
Місцева влада Остурні „на бажання батьків” вилучила викладання в
школі української мови як предмета в 1960 р.; словацькою вона стала
ще 1939 р. Пісенний фольклор тут часто польський і словацький, а
українські весільні пісні мають паралелі з польської мови.
До п’ятого тому подано двадцять п’ять статей, написаних для
„Енциклопедії Українознавства”. Це словникові статті про окремі го-
вірки або групи говорів, чи про чужі говірки і мови на терені Украї-
ни, які містять важливу інформацію про розселення, формування,
зв’язки з суміжними говорами та мовами, описи характерних мовних
рис говорів та наукову літературу.
Під назвою „Українська діалектологія після Ф. Жилка” вміщено
негативну рецензію на збірник текстів „Говори української мови” (К.,
1977, 589 с.). Насамперед звернено увагу авторського колективу на не-
дотримання ними вимог, які виголошені в доповіді Н.П. Прилипко, з
основних засад укладання хрестоматії діалектних текстів [31]. Частина
зауважень є слушними і суттєвими, що спрямовані на високий фахо-
вий рівень вимог до такого типу видань. Інші — є часто-густо відобра-
женням часово-просторової координати української колоніальної дій-
сності. Автор рецензії переймається, що в Хрестоматії “тематика
записуваних розповідей охоплює в основному весільні й похоронні
звичаї, обрібку поля, конопель, льону, ткацтво…, дуже рідко казки й пе-
рекази… Про голод 1932 — 33 років і вимерлі села, про криваву єжов-
щину, само собою, ні слова” [18: 113].
Українські бачвансько-срімські говірки в Югославії О. Горбач
вважає „перехідно-мішаними східнословацько-українськими”, запи-
си лексики яких здійснив ще 1953 р., а пізніше, 1967 р., за його спе-
ціально укладеним питальником. Утворилися бачвансько-срім ські
говірки шляхом переселення у Войводину в села Руський Керестур,
Коцура, Новий Сад поселенців з Карпат. „звідси йшло і дальше роз-
селювання бачванців... Говірку керестурців переймали й нові присе-
ленці з Карпат... Нові асимільовані лемківські примішки, напевно,
ще скріпили український мовний елемент у бачванській говірці як і
почуття національної відрубності від словаків” [13: 309]. Визначено
найхарактерніші говіркові відмінності в лексиці, наприклад, „горобець”
тащок (сс. Беркасове, Коцура), врабец (с. Петровці); „картопля”
кромплі (сс. Беркасове, Коцура), бандурка (с. Петровці); „вівчар”
югас (сс. Беркасове, Петровці), овчар/ чабан (с. Коцура); „білка” ви-
вирка (сс. Беркасове, Коцура), бліца (с. Пет ровці); „Чумацький
Шлях” кумова слама (с. Беркасове), млєчна драга (с. Коцура) тощо.
Спостережено материнські лексеми у бачванських говірках. Щоб
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 284
Шевченко Т.Г.
краще показати перехідно-мішаний характер бачвансько-срімських
говірок, виокремлено насамперед історико-фонетичні зміни в лекси-
ці, здійснено порівняльний аналіз нових записів лексики за Словар-
цем В. Гнатюка, окреслено іншомовні запозичення з угорської, ні-
мецької, сербо-хорватської й української мов та подано основний
склад лексики. Запозичення з української мови здійснюється лише
через мову інтелігенції, зокрема духовенства й учительства, яка на-
вчалася українській літературній мові в її галицькому чи закарпат-
ському варіанті.
Підсумовуючи зроблене О. Горбачем в галузі діалектології, вважа-
ємо, що 1) фактичний матеріал статей з діалектології не лише став здо-
бутком українського мовознавства, але й певною мірою доповнює дані
Атласу української мови і слугуватиме для укладання карт Лексично-
го атласу української мови; 2) розширює базу даних для висвітлення
глибинних процесів у контактних зонах міждіалектної та міжмовної
взаємодії і, зокрема, мовних рис інтерферентного походження; 3) роз-
криває значення ономастикону для досліджень з діалектології.
1. Атлас української мови. Том другий. Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміж-
ні землі. — К.: Наук. думка, 1988. — 520 с.
2. Войтович Н.Т. Ненаголошений вокалізм брестсько-пінських говірок // ХІІ Респу-
бліканська діалектологічна нарада. Тези доповідей. — К., 1965. — С. 60–62.
3. Горбач А.-Г. З історії передруків Олекси Горбача. // Пам’ятки України. Історія та
культура. Науковий часопис. 2001. — С. 122–123.
4. Горбач А.-Г. ...У пошуках за українськими говірками в Румунії // Діалектологічні
студії 3. Збірник памяті Ярослави Закревської. — Львів, 2003. — С. 419–421.
5. Горбач О. Великдень у бачванських українців // тижн. Християнський голос. Чч. 16-
20. — Мюнхен, 1962. — С. 691–695.
6. Горбач О. Західньо-поліські говірки в діялектологічнім атласі Білоруси // Сучас-
ність. Ч. 7. — С. 107–109.
7. Горбач О. Північно-наддністрянська говірка й діалектний словник с. Романів Львів-
ської обл..// Наукові записки Українського Технічно-Господарського Інституту в
Мюнхені. — Мюнхен, 1965. — Т. VII (Х). — С. 3–24.
8. Горбач О. Прізвища й особливості їх наголосу в наддністрянській говірці села Рома-
нів Львівської області // Studia z filologii Polskiej I słowiańskie. — Warszawa, 1965. —
Tom V. — Str. 205–212.
9. Горбач О. Діалектний словник Північно-Добруджанської говірки с. Верхній Дуна-
вець біля Тульчі // Наукові записки Українського Технічно-Господарського Інсти-
туту в Мюнхені. — Мюнхен, 1968. — Т. ХV /ХVІІІ. — С. 3–44.
10. Горбач О. Народні пісні з с Бродина, повіт Радівці (Південна Буковина). 1. Гу-
цульське село Бродина і його говірка // Наукові записки Українського Технічно-
Господарського Інституту в Мюнхені. — Мюнхен, 1968. — Т. 14/17.— С. 3–31.
11. Горбач О. Говірки Теребовельщини // Наукові записки Українського Технічно-
Господарського Інституту в Мюнхені. — Мюнхен, 1969. — Т. 19.— С. 147–181.
12. Горбач О. Діалектичний словник Північно-Добруджанської говірки с. Муругиль над
Дунаєм // Записки Наукового Товариства Шевченка. Т. 185. Збірник Філологічної
Секції. — Нью-Йорк–Париж–Торонто, 1969. — Т. 34. — С. 59–83.
13. Горбач О. Лексика говірки бачвансько-срімських українців // Науковий збірник
Музею Української Культури в Свиднику, нр. 4, кн. 1. — Пряшів, 1969. — С. 309–349.
14. Горбач О. Остурня — український острівець на Спіші під Татрами // тижн. Христи-
янський голос. — Мюнхен, 1970. — Ч. 1-2. — С. 1093–1094.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 85
Олекса Горбач як дiалектолог
15. Горбач О. Західньо-поліська говірка села Остромичі кол. повіту Коб ринь // Науко-
ві записки Українського Технічно-Господарського Інституту в Мюнхені. Т. 25. —
Мюнхен, 1973. — С. 3–64.
16. Горбач О. Південно волинська говірка й діалектний словник села Ступно, кол. по-
віту Здовбунів // Матеріяли до української діалектології. — Мюнхен, 1973. —
С. VІІ–ХХХ.
17. Горбач О. Південно лемківська говірка й діалектний словник села Красний Брід
бл. Меджилаборець (Пряшівщина) // Матеріяли до української діалектології,
в. 2. Український Вільний Університет. — Мюнхен, 1973. — С. І – ХХХІІ.
18. Горбач О. Українська діалектологія після Ф.Жилка // Сучасність, 1978. — Ч. 9. —
С. 110–113.
19. Горбач О. Говірка Комарна і Комарнянщина // Збірник історично-мемуарних, гео-
графічних і побутових матеріялів. НТШ: Український архів. Т. 43. — Нью-Йорк —
Париж — Сидней — Торонто, 1987. — Т. 43. — С. 315–327.
20. Горбач Олекса. На українській Берестейщині // Самостійна Україна, Чікаго, 1990.
Ч. 4, — С. 52–54.
21. Горбач Олекса. Діалектологія Зібрані статті. // Olexa Horbatsch. Dialektologie. Ge-
sammelte Aufsatze/ — 1992.
22. Горбач О. З записів південногуцульської говірки с. Бродина, пов. Радів ці. Весілля.//
Український діалектологічний збірник. Книга 3. Пам’яті Тетяни Назарової. — К.,
1997. — С. 302–309.
23. Горбач О. Словник говірки села Негостина (Румунія) (упорядник Н.Хобзей) //
Діалектологічні студії 3. Збірник пам’яті Ярослави Закревської. — Львів, 2003. —
С. 422–453.
24. Горбач О. Словник північно-підляської говірки села Добровода близько Гайнівки
(Польща) (упорядники Н. Хобзей, О. Тріль // Діалектологічні студії 3. Збірник
пам’яті Ярослави Закревської. — Львів, 2003. — С. 454–488.
25. Гриценко П.Ю. Професор Олекса Горбач і його видання пам’яток української мови //
Пам’ятки України. Історія та культура / Науковий часопис /, —2001. № 1-2, —
С. 118–121.
26. Груцо А.П. До питання про лексичні особливості поліських говірок // ХІІ Республі-
канська діалектологічна нарада. Тези доповідей. — К., !965, С. 326-333.
27. Закревська Я. Олекса Горбач. Життєписно-бібліографічний нарис.–Львів, 1995. —
121 с.
28. Клімчук Ф.Д. Гаворкі Заходняго Палесся. Фанетычны нарыс. — Мінськ, 1983. — 127 с.
29. Назарова Т.В. З вокалізму брестського ареалу // Праці ХІІ Республіканської діалек-
тологічної наради. — К.: Наук. думка, 1971. — С. 87–102.
30. Пам’ятки мови, мовознавства та літературознавства в публікаціях проф. Олекси
Горбача. Бібліографічний покажчик. Уклала Віра Карпенко // Пам’ятки України. Іс-
торія та культура. Науковий часопис. 2001. — С. 124–129.
31. Прилипко Н.П. Про укладання „Хрестоматії з діалектології української мови” // Пра-
ці ХІІІ Республіканської наради. — К.: Наук. думка, 1970. — С. 346–350.
32. Шевченко Т. Горбач Олекса // Вісник Запорізького осередку вивчення української
діаспори. — Запоріжжя, 2003. — Випуск 1. — С. 110–116.
Taras Shevchenko (Zaporizhzhya)
OLEXA GORBACH AS A DIALECTOLOGIST
Olexa Gorbach is a Ukrainian linguist, famous representative of the diaspora’s lllllllllinguis-
tic school. The scientist’s works in the field of Ukrainian dialectology are analyzed in the
article. The conclusion about the timeliness of his research for the theory and practice of ar-
eal linguistics is made.
Key words: O. Gorbach, dialectology, dialect, lexis, phonetics, morphology.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-42848 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1682-3540 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T21:16:06Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Шевченко, Т. 2013-04-08T16:48:26Z 2013-04-08T16:48:26Z 2011 Олекса Горбач як діалектолог / Т. Шевченко // Українська мова. — 2011. — № 2. — С. 75-85. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42848 811.161.2’282’282.8(092) Олекса Горбач – український мовознавець, відомий представник лінгвістичної школи діаспори. У статті проаналізовано праці вченого в галузі української діалектології. Зроблено висновок про актуальність його досліджень для теорії і практики ареальної лінгвістики. Olexa Gorbach is a Ukrainian linguist, famous representative of the diaspora’s linguistic school. The scientist’s works in the field of Ukrainian dialectology are analyzed in the article. The conclusion about the timeliness of his research for the theory and practice of areal linguistics is made. uk Iнститут української мови НАН України Українська мова Дослідження Олекса Горбач як діалектолог Olexa Gorbach as a dialectologist Article published earlier |
| spellingShingle | Олекса Горбач як діалектолог Шевченко, Т. Дослідження |
| title | Олекса Горбач як діалектолог |
| title_alt | Olexa Gorbach as a dialectologist |
| title_full | Олекса Горбач як діалектолог |
| title_fullStr | Олекса Горбач як діалектолог |
| title_full_unstemmed | Олекса Горбач як діалектолог |
| title_short | Олекса Горбач як діалектолог |
| title_sort | олекса горбач як діалектолог |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42848 |
| work_keys_str_mv | AT ševčenkot oleksagorbačâkdíalektolog AT ševčenkot olexagorbachasadialectologist |