Національномовна специфіка категоризації світу
У статті реалізовано системний підхід до вивчення національної специфіки мовної категоризації світу, який передбачає розгляд одиниць мови, передусім слова, у його зв’язку з реаліями життя народу, його історією, культурою, географічними умовами проживання, особливостями світосприйняття, менталітету,...
Saved in:
| Published in: | Українська мова |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут української мови НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42849 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Національномовна специфіка категоризації світу / Л. Савельєва // Українська мова. — 2011. — № 2. — С. 86-98. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859589533066067968 |
|---|---|
| author | Савельєва, Л. |
| author_facet | Савельєва, Л. |
| citation_txt | Національномовна специфіка категоризації світу / Л. Савельєва // Українська мова. — 2011. — № 2. — С. 86-98. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Українська мова |
| description | У статті реалізовано системний підхід до вивчення національної специфіки мовної категоризації світу, який передбачає розгляд одиниць мови, передусім слова, у його зв’язку з реаліями життя народу, його історією, культурою, географічними умовами проживання, особливостями світосприйняття, менталітету, життєвим досвідом. З цією метою до аналізу семантики слів на позначення особи за місцем її проживання, крім дефініцій тлумачних словників української мови, залучено відомості з аспектних лінгвістичних словників (синонімів, антонімів) та спеціальних етнолінгвістичних і лінгвокультурологічних джерел. Окрему увагу приділено методам виявлення етноконотацій в ідеографічній параметризації української лексики.
The article deals with the system approach to studying national language specificities that provides examination of a word in interrelation with life realities, history, culture, geographical conditions, features of world view, national mentality, life experience reflected in language. Such work demanded, except for the analysis of definitions of available explanatory dictionaries, attraction of data from aspect dictionaries (synonyms, antonyms) and special ethno linguistic and linguistic cultural source. The research has been carried on the basis of nouns-names of person according to the residence. The significant attention is given to the methods of research national language specificities of the world’s categorization.
|
| first_indexed | 2025-11-27T13:41:56Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 286
УДК 81'373.235
Любов Савельєва (м. Київ)
НАЦIОНАЛЬНОМОВНА
СПЕЦИФIКА КАТЕГОРИЗАЦIЇ СВIТУ
© Л. С. САВЕЛЬЄВА, 2011
У статті реалізовано системний підхід до вивчення національної специфіки мовної ка-
тегоризації світу, який передбачає розгляд одиниць мови, передусім слова, у його зв’язку
з реаліями життя народу, його історією, культурою, географічними умовами про-
живання, особливостями світосприйняття, менталітету, життєвим досвідом. З цією
метою до аналізу семантики слів на позначення особи за місцем її проживання, крім де-
фініцій тлумачних словників української мови, залучено відомості з аспектних лінг-
вістичних словників (синонімів, антонімів) та спеціальних етнолінгвістичних і лінгво-
культурологічних джерел. Окрему увагу приділено методам виявлення етноконотацій в
ідеографічній параметризації української лексики.
Ключові слова: категоризація світу, назви осіб за місцем проживання, епідигматичні
зв’язки номінацій.
Національна ідентичність виявлена не тільки в комунікативній по-
ведінці представників певної культури, але й у формах і категоріях
національної мови. Дослідження елементів національної самосвідомос-
ті, національних оцінок і переваг безпосередньо пов’язане з досліджен-
ням феномена мовної категоризації світу [3: 8]. Розроблення поняття
мовної категоризації має тривалу традицію, але ще не здобуло загаль-
ноприйнятої термінології й методики опису номінацій. Серед найбільш
відомих концепцій мовної категоризації світу згадаємо теорію родин-
ної схожості Л. Вітгенштейна, вчення про фреймову структуру подання
знань М. Мінського та теорію прототипів (Е. Рош, Дж. Лакофф та ін.).
Нам близька позиція А. Вежбицької, яка полемізує з представниками
теорії прототипів Л. Вітгенштейном, Е. Рош, Дж. Лакоффом, Р. Джекен-
доффом та іншими. Вона доходить висновку про хибність протистав-
лення в описі концептів тлумачення мінімальних компонентів їх зна-
чення опису через їх прототипи. А. Вежбицька підкреслює, що заклик
до використання прототипів поєднується із твердженням про існування
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 87
Нацiональномовна специфiка категоризацiї свiту
двох підходів до категоризації: «класичного» (пов’язаного з Аристоте-
лем) і «прототипного» (пов’язаного, зокрема, з іменами Е. Рош і Л. Віт-
генштейна). На думку вченої, ці підходи протиставляють для того, щоб
оголосити класичний підхід хибним, а прототипний істинним, проте
таке протиставлення мало що дає для розуміння змісту концепту як
особливої ментальної одиниці та особ ливостей його вербалізації в пев-
ній національній мові. «Прототипи не можуть «урятувати нас» від ре-
тельного лексикографічного дослідження, але вони можуть допомогти
нам побудувати кращі, глибші визначення, зорієнтовані на людську
концептуалізацію реальності, відбиту й утілену в мові» [6: 226].
Останнім часом спостерігаємо тенденцію до осмислення теоретич-
них аспектів досліджуваної проблематики, розмежування суміжних по-
нять, подання чіткіших визначень, але є випадки, коли власне дослі-
дження мовної категоризації світу фактично підмінюється описом
мовної картини світу з позицій системи мови. Такі дослідження «мо-
жуть дати дуже важливу інформацію про національний характер і мен-
талітет, але вони повинні підкріплюватися екстралінгвістичними чин-
никами, співвідноситися з даними інших галузей знання національної
специфіки» [15: 216]. Ці теоретичні засади стали вихідними в роз в’я-
занні основних теоретичних питань нашого дослідження, а саме: для
виявлення національномовної специфіки категоризації світу розгляда-
ємо слово у взаємозв’язку з реаліями життя, історією, культурою, гео-
графічними умовами, особливостями світосприйняття, національного
менталітету, життєвим досвідом українського народу, відбитими в сис-
темі української мови, зокрема, в реалізованій у ній ідеографічній (по-
няттєвій) параметризації лексики. Це стало можливим насамперед
тому, що до аналізу лексико-семантичної групи іменників-назв осіб за
місцем проживання, крім дефініцій 11-томного тлумачного «Словника
української мови» (Далі СУМ) [21], були залучені відомості з лінгвіс-
тичних аспектних словників (синонімів, антонімів), а також спеціаль-
них етнолінгвістичних та лінгвокультурологічних джерел. Зокрема, ви-
вчення матеріалів говірок відіграло значну роль у з’ясуванні зв’язку
досліджуваних назв із позамовною дійсністю. Думки щодо перспектив-
ності в лінгвокультурологічних дослідженнях саме такого підходу зна-
ходимо у В. В. Лєснової: «характерною рисою діалектного мовлення є
те, що воно з усіх форм існування мови найближче до конкретної, ре-
ально функціонуючої системи мови, найбільше пов’язане з реальним
світом, з онтологічною сутністю номінативної діяльності мовців» [18:
31]. За допомогою аналізу дефініцій тлумачного словника встановлено
поняттєву класифікацію, властиву сучасному українському загаль но-
вжи ваному лексикону, яка й стала точкою відліку для нашого дослі-
дження. Опрацьовані діалектні матеріали дали можливість встановити,
що система номінацій особи за місцем проживання тут має ширший
спектр аспектуалізації концепту «місце проживання», ніж у загально-
вживаному літературному лексиконі, змодельованому в [21]. До такого
спектру в семантиці діалектних номінацій особи ввійшли дрібніші
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 288
Савельєва Л.С.
природні локуси та мікросередовища, які можуть бути заселені особами,
зокрема й міфічними персонажами (курчувей — такий, що живе або хо-
вається в корчах [1 І: 350]; полюх — житель полів, не поліщук [1 ІІ: 68]).
Загальна поняттєва класифікація назв особи за місцем проживання,
укладена за всіма зібраними матеріалами, модифікується залежно від
походження тієї чи тієї номінації з певного регіону України, її належнос-
ті до певного функціонального стилю мови тощо. У пошуках національ-
номовної специфіки категоризації світу ми намагалися йти не від наяв-
них стереотипів до їхніх ілюстрацій у словниках чи мовознавчих працях,
а навпаки — від лінгвістичного аналізу номінацій до куль турно-фі ло-
соф ських узагальнень. Ми поділяємо думки тих учених, які під час до-
сліджень національномовної специфіки категори зації світу рекоменду-
ють ураховувати досягнення в галузі лексичної семантики, практичні
здобутки й інструментарій лексикографії, лінгвокультурології, лінгвіс-
тичної генетики, етимології, використовують досвід когнітивних дослі-
джень у цьому напрямі, не оминають питань прихованої граматики і
мовних універсалій, а також психолінгвістики й логіки [3: 8].
Наукова концепція пропонованого дослідження ґрунтується на
теоретичних і практичних здобутках формалізованого опису лексичної
семантики слів, викладених у низці колективних монографій співро-
бітників відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту мо-
вознавства ім. О.О. Потебні НАН України [14; 16]. У цих працях за-
пропоновано формалізовану процедуру семантичної класифікації
лексики, описано системні відношення між лексичними одиницями в
межах одного семантичного поля і між семантичними полями та за-
пропоновано алгоритми семантичної класифікації слів різних лексико-
семантичних груп і розрядів для укладання за допомогою комп’ютера
тезаурусу української мови. Ці дослідження виявилися важливими з
огляду на те, що вони спрямовані на вивчення лексичного значення
слова як органічного елемента системи мови і базуються на встанов-
ленні тематичних груп за екстралінгвальними класифікаційними кри-
теріями. Враховано також теоретичний і практичний досвід, описаний
у працях українських і зарубіжних дослідників, дотичних до аналізо-
ваної проблематики: І.О. Голубовської, Н.Ф. Клименко, О.О. Борискі-
ної, О.О. Кретова, Т.В. Булигіної, О.Д. Шмельова, Ю.М. Караулова та
інших [2; 3; 4; 6; 8; 11; 12; 15; 19; 25].
Метою будь-якої категоризації є пояснення нового через уже ві-
доме та структурування картин світу за допомогою узагальнень, тобто
побудова таксономічних ієрархічних структур. Реальний шлях побу-
дови такої класифікації вчені вбачають у виділенні та зіставленні мно-
жин і підмножин різного ступеня узагальнення на основі поступового
звуження та конкретизації змістових елементів слова [2]. Отже, мовна
концептуалізація, категоризація та класифікація понять полягає в
окресленні семантичного кола споріднених слів за «принципом ро-
динної схожості» Л. Вітгенштейна та встановленні їх глибинного уза-
гальнювального репрезентанта — основного значення певного слова, ре-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 89
Нацiональномовна специфiка категоризацiї свiту
алізованого в його вживанні. Цей глибинний узагальнювальний
репрезентант науковці позначають різними термінами: Д.М. Шмельов
називає його інтегральною семою, В.Г. Гак — архісемою, Е.В. Кузнецова
— категорійно-лексичною семою. Далі у викладі будемо використову-
вати термін інтегральна сема, з огляду на об’єднувальну роль, яку
вона може відігравати в побудові гіперо-гіпонімічних комплексів, а
також у формуванні синонімічних рядів. Визначення семантичних
ознак — диференційних та інтегральних сем — виявляє їхній тісний
зв’язок із позамовною дійсністю. Підкреслимо, що для виявлення на-
ціональномовної специфіки категоризації світу, номінації його об’єктів
і явищ важливими є якраз диференційні, а не інтегральні семи спільних
понять. У досліджуваній лексико-семантичній групі слів інтегральною
є сема назва особи за місцем проживання, зміст якої виражає слово
жителі, що включає узагальнені категорійні семи істота — реалізатор
у дефініціях «той, хто» (тобто будь-яка істота) і місце — реалізатор
«десь» (тобто в будь-якому місці, будь-де в просторі). Своєю чергою,
за диференційними семами цю лексико-семантичну групу можна по-
ділити на підгрупи, які в сукупності й подають відображення в лекси-
коні української мови специфічної класифікації навколишньої дій-
сності за умовами, характером, якістю осіб, що її населяють.
Упродовж здійсненого дослідження застосовано різні методи ана-
лізу лексичного значення слова: метод компонентного аналізу, метод
ступінчастої ідентифікації Е.В. Кузнецової, зіставлення з перекладни-
ми еквівалентами в інших мовах; дослідження ареальної диференціа-
ції назв, порівняння наукової та мовної картин світу, співвіднесення
параметричної структури назв, пов’язаних кореляціями синонімії, ан -
тонімії тощо. Ми дотримуємося думки Д.М. Шмельова про те, що при
вивченні семантичної структури слова необхідно, крім лінійних (син-
тагматичних) та ієрархічних (парадигматичних) кореляцій, досліджу-
вати також його дериваційно-асоціативні (епідигматичні) зв’яз ки, які
вчений називає «третім виміром лексичного значення слова» [25: 191].
Вивчення епідигматичних зв’язків дає можливість встановити спів-
відношення іменників-назв осіб за місцем проживання з іншими
лексико-семантичними групами у системі мови, зокрема з такими, як
власні назви місць проживання, найменування типів природних і
штучних об’єктів, ознак характеристики особи за певним місцем про-
живання, за її відношенням до нього тощо.
Аналіз фактичного матеріалу показав, що в СУМі наявна невелика
група назв жителів, що утворені від власних назв місць проживання. У
моделі загальновживаного лексикону, реалізованій у СУМі, передусім
подано ті назви, що є значущими для україномовної категоризації світу.
У цій моделі номінування свого, властивого умовам проживання україн-
ців, поєднується з означенням відомого чужого: назви планет (землянин),
материків (африканці), островів чи груп островів (меланезійці, корсикан-
ці), елементів рельєфу, зокрема гір — гірських систем (карпатці), терито-
рій, етнокультурно маркованих регіонів України (подоляни, галичани,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 290
Савельєва Л.С.
волиняки/волиняни, сибіряки, кубанці), сторін, частин світу (європейці,
азійці/азіати), адміністративних одиниць (держав — українці, мексикан-
ці, міст — кияни, одесити, миколаївці, віденці, варшав’яни). Українські но-
мінації, мотивовані власними назвами адміністративно-територіальних
одиниць, цілком закономірно не мають відповідників в інших мовах сві-
ту. Породжувальна модель таких номінацій могла б згенерувати величез-
ну кількість слів, яку важко було б охопити якимсь словником, адже в
одній тільки Україні адміністративних одиниць понад 40 тисяч (за дани-
ми Держкомстату України від 20.02.2007). Для порівняння, держав у сві-
ті на сьогодні існує всього 262. Ці одиниці відображають адміністратив-
ний устрій тієї чи тієї держави, який створюється на базі врахування її
ретроспективного соціально-економічного розвитку, національних особ-
ливостей, а також об’єктивної необхідності максимального наближення
апарату управління до населення; кожна держава будує свій ад мі ні -
ст ративно-територіальний устрій, виходячи з особливостей власного ме-
ханізму управління. Попри те, що назви цієї групи звичайно не виявля-
ють додаткових відтінків значень (крім можливого в окремих випадках
відтінку зневаги, насмішки), варіюються вони досить часто. Так, напри-
клад, у «Малорусько-німецькому словарі» Є. Желехівського-С. Не діль-
ського, який широко фіксує не лише літературні, а й діалектні номінації,
подано такі паралельні варіанти назв жителів Волині, як воленюк, во лú-
нець, волиняк, волинянин. Три останні, як засвідчують новітні українські
словники, збереглися в мові й до сьогодні, див., наприклад, третє видан-
ня «Великого тлумачного словника сучасної української мови» [7]. Що-
правда, номінація волиняни має ширшу, ніж інші назви, семантичну пара-
дигму. Крім найменування жителя або уродженця сучасної Волині, вона
називає так і представника давнього східнослов’янського племені, яке
жило у верхів’ях Західного Бугу і правих приток верхньої Прип’яті.
Дослідження національномовної специфіки номінацій, утворених від
назв типів природних об’єктів, доцільно здійснювати методом порівняння
наукової та мовної картин світу. Образ реальності, відображений у мові,
суттєво відрізняється від того, який створює наукова картина світу. Понят-
тя про сукупність географічних об’єктів у реальній дійсності формують
природничі науки, воно й відбиває реальні закономірності природи
(М. Планк). У такій науковій мовній картині світу природні географічні
об’єкти класифікують за їхніми фізичними властивостями, ос новними з
яких є їх просторові характеристики (зокрема, площа та об’єм), а додат-
ковими — інші фізичні характеристики: освітленість території, темпера-
тура повітря, тип клімату тощо. Фактичний матеріал засвідчив, що нау-
кова класифікація природних об’єктів точно відбивається у семантичній
структурі назв жителів цих об’єктів і характеризує самих жителів: при-
родні середовища — поле (полюх); типи природних зон — тайга (тайго-
вик), степ (степовик, степняк); типи рельєфу — гори (горець, горянин,
гірняк); типи території — помор’я (поморяни), побережжя (побережа-
нин). Ці назви мають узагальнювальний репрезентативний характер,
оскільки містять інформацію про тип природного об’єкта, що дає підста-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 91
Нацiональномовна специфiка категоризацiї свiту
ви виділяти в їхній семантичній структурі додаткові оцінні параметри.
Отже, назви, утворені від типів природних об’єктів, відображають особ-
ливості національного світосприйняття, включають найбільш важливі
складники географії світу, що слугують особі для орієнтації в ньому. По-
рівняно з відтопонімними утвореннями ці назви мають ширший спектр
позначуваних об’єктів, оскільки включають назви за макролокусами
(косміти — жителі космосу) та мікролокусами і середовищами, які мо-
жуть бути заселені людьми (курчувей, полюх та ін.). Кількість таких но-
мінацій зростає з розширенням меж комунікативної діяльності носіїв
певної мови, а також зі збільшенням обсягу їхніх знань про світ поза
межами конкретного місця їх проживання. Так, в українській мові
з’явилася назва тропіканка, мотивована загальною назвою природного
поясу, як наслідок демонстрації по телебаченню багатосерійного бра-
зильського серіалу з однойменною назвою. Однак деякі з таких назв по-
дають широку семантичну парадигму, яка виявляє спектр відношень
людини до певного природного об’єкта, зв’язку з ним, відбитих в україн-
ській мові. Наприклад, найменування лісовик стосується не лише люди-
ни, яка живе в лісі, але й тієї, яка займається лісовим промислом, полю-
ванням, працює в галузі лісівництва, а також міфічного персонажа, що
заселяє ліс.
До розгляду номінацій, утворених від назв типів штучних об’єктів,
доцільно залучати екстралінгвальну інформацію, адже, на відміну від
природних, штучні об’єкти довкілля людини створює вона сама, а отже,
залежно від змін у державному устрої, виробничій сфері життя су-
спільства вони постійно трансформуються і змінюють свої назви. Про
значущість для україномовної моделі світу назв, утворених від типів
адміністративних одиниць, свідчить їхнє широке розгалуження, наяв-
ність багатьох варіантів різного ступеня вживаності у сучасній мові,
що зафіксоване, наприклад, у СУМі: місто (містянин, міщук, міщух,
міщанин, городянин, горожанин), село (селянин, селюк, селюх, сільчак,
односелець, односільчанин), хутір (хуторянин, хуторянець), передміс-
тя (передмістянин), селище (селищанин). До адміністративних оди-
ниць, що зафіксовані в СУМі, належить і церковно-адміністративний
поділ території України: парафія; старий поділ Козаччини включав па-
ланку, полк, сотню, курінь; у Київській Русі були такі назви поселень,
як слобода і слобідка (слобідський); у дореволюційній Росії — повіт (по-
вітовий); заст. поселення (поселенець, поселянин). Не менш цікавими
виявилися номінації, утворені від назв типів жител — келія (келійник),
скит (скитник), печера (печерник), затвор (затворник). За даними [7]
було відтворено класифікацію жител та її реалізацію в назвах жителів:
житло (житель), хата (безхатько, безхатченко, безхатник), помеш-
кання, мешкання (мешканець), обитація (обиталець), оселя (оселенець,
оселець), куток (кучани), притулок (безпритульний), захист (беззахис-
ний), вогнище [10] (огнищанин), підзамча (підзамчанин, підзамчанка)
тощо. Існує широке розгалуження назв жителів, що не мають постій-
ного місця проживання. Крім загальновідомих назв, зафіксованих у
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 292
Савельєва Л.С.
СУМі, безпритульний, беззахисний, бурлака, вуличник, лайдак, ски-
тальник, зайда, прийда, приходько, перекотиполе, покотиполе, летун,
літун, наявні такі назви, засвідчені в діалектних джерелах, як збродень,
бродяга, приблуда [5: 38], безкровий [24 І: 73], бейвений, блудний [24 І:
76], блудящий [24 І: 91], канюка [24 ІІ: 148], галайда, блукач, бездомний
[24 І: 216], у словнику Б. Грінченка подані прибиш та а в словнику
Л.О. Ставицької зареєстрована значна кількість жаргонних назв, зде-
більшого скалькованих з російських зразків, напр., бич, бичкомер, бомж,
бомжа, бомжак, бомжара, бомженя, бомжиха, бомжиця [22].
Лексико-семантична група іменників-назв осіб за місцем прожи-
вання в системі української мови тісно пов’язана з окремими розрядами
прикметників і дієслів. У дієслів цей зв’язок визначається наявністю в
семантичній структурі семи «жити», яка в назвах жителів є третім склад-
ником ономасіологічної (поняттєвої) структури (за М. Докулілом) —
так звана ономасіологічна зв’язка, яка увиразнює відношення ономасіо-
логічного базису (істота) до ономасіологічної ознаки (місце). Сюди
відносимо: назви дій, пов’язані зі зміною місця проживання: висилати
(виселенець), засилати (засланець), погоріти (погорілець); назви дій, по-
в’язані з появою місця проживання: оселитися (оселенець); назви дій з
ознакою тимчасовості проживання: коморити, коморувати (комірник),
стояти (постоялець); часто змінювати місце проживання: кочувати,
перекочовувати (кочівник), літати (літун) та інші.
Співвідношення іменників-назв осіб за місцем проживання з при-
кметниковими назвами жителів має цікаву специфіку. Для прикметни-
кових назв жителів характерне те, що, по-перше, тут немає розмежуван-
ня на категорії особа/неособа (це відбивається в семантичній структурі
прикметникових назв жителів: увагу акцентовано на категорійному
значенні «ознака», а не «особа»), а, по-друге, неможливе їх утворення
від топонімів (для української мови не властиві назви жителів типу ки-
ївський). В.О. Горпинич зауважує, що «окремі групи топонімів (додамо,
й інших твірних одиниць) мають таку морфемну структуру, через яку
не можуть безпосередньо взаємодіяти з катойконімними суфіксами і
водночас із певних причин не можуть усікатися. За таких умов слово-
творчий акт реалізується шляхом заміни іменникових основ прикмет-
никовими» [9]. Цікавим виявився розгляд прикметникових назв жите-
лів, утворених від назв природних об’єктів. Такі назви можна класифі-
кувати за різними ознаками: за типом природного об’єкта — степовий,
тайговий, тундровий, пустельний, острівний, болотний, болотяний, бо-
ровий, лісовий, водний, водяний, глибоководний, прісноводний, морський,
озерний, річковий, таласохтонний, луговий, садовий, деревний, рослин-
ний, скельний, повітряний, пісочний, піщаний; за типом житла: печерний,
кімнатний, акваріумний, домовий, домашній; за типом поселення/місце-
вості — міський, селянський, хутірський, посадський, столичний, слобід-
ський, повітовий, удільний, санаторний, чорносошний, скарбовий; за лока-
лізацією у певній частині простору (за просторовими відношеннями) —
полярний, низовий, прибережний, околишній, довколишній, зовнішній,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 93
Нацiональномовна специфiка категоризацiї свiту
задворовий, закордонний, заграничний, зарубіжний, заморський, зарічний,
підкірний, підколодний, підкореневий, підкоровий, наземний, підводний; за
походженням — корінний, єдинокровний, місцевий, одногніздний, нетутеш-
ній, сторонський, тамтешній, чужий; за часом проживання в певному
місці — віковий, віковічний, сторічний, довго живучий, довговічний, старо-
давній, старовинний, старожитній, сторічний, споконвічний, не вмирущий,
недовговічний, тогочасний, тодішній, теперішній, сучасний, цьогосвітній;
за способом проживання: осілий/неосілий, кочовий, бродячий, походющий,
безквартирний, самітний, відлюдний, відлюдькуватий, мирський, світ-
ський, суспільний, братерський, братній [7]. Значна кількість цих назв
субстантивувалася. Одержані матеріали можна зіставити з класифікаці-
єю ознак, що характеризують особу за певним місцем проживання чи
відношенням до нього. Ознаки, що характеризують особу за відношен-
ням до місця проживання, такі: просторові відношення (поряд — сусід, в
одному місці з кимсь — односелець); локалізація особи в певній частині
простору (вишняни — жителі верхньої частини села; низини — люди, які
мешкають у нижньому кінці села); тривалість проживання в певному
місці (давно — старожил, нещодавно — новосел, новоселець). До ознак,
що характеризують особу за певним місцем проживання, належать: свій/
чужий (свій — земляк, чужий — чужак, чужинець, чужоземець, іноземець);
походження (корінний, переселенець, іммігрант, прибиш, зайда, приходь-
ко, приходень); особливості поведінки, стосунків із людьми (відлюдок,
відлюдько, відлюдник); наявність власного житла (безпритульний, квар-
тирант, комірник, приймак); рід діяльності (булочник) [1 І].
Окремого розгляду вимагає слово булочник, яке належить до назв-
прізвиськ (регіональний етнонім, за визначенням К.В. Ухмиліної [23]),
поширених в українській мові, але спеціально ще недостатньо дослі-
джених вітчизняними науковцями. Для такого типу назв важливою є
позиція мовця. Так, наприклад, жителів Волині називали булочниками
тільки жителі Полісся, оскільки поліщуки рідко пекли булки через низь-
ку врожайність пшениці в їхніх краях. В.А. Никоновим зафіксовані
назви-прізвиська, якими прозивали людей із різних місць і областей —
колишніх губерній, зокрема такі: чернігівців здавна називали каганцями;
уродженців Київської губернії — труболетами; Харківської — чемодан-
никами; жителів Полтавщини сусіди-чернігівці називали галушками; у
колишній Херсонській губернії жителів одного села прозвали голопу-
зівцями, а іншого — пробийголовами; на Гуцульщині жителів с. Річка
звали облупикобила, мешканців с. Головці там же — сідлайпес (прізвись-
ка жителі дали один одному за худих, погано годованих коней), а жите-
лів с. Бервинкова — загубипідкова (через погані дороги) та ін. [17: 6–7]
К.В. Ухмиліна, дослідивши назви і прізвиська російського населення
Горьківської області, виявила ознаки, що покладені в основу таких но-
мінацій: походження, місце проживання, географічне положення, при-
родні умови, соціальний статус у минулому, рід занять, національність,
особливості говору, релігійну належність, особливості місцевого побу-
ту, вдачі мешканців [23].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 294
Савельєва Л.С.
Оскільки до семантики номінацій особи за місцем проживання
входить сема, що несе інформацію про те, в якому місці перебування
(місці проживання), відстані (дистанції) знаходяться суб’єкти комуні-
кації, можна стверджувати, що для більшості розглянутих номінацій
реалізація в семантиці опозиції «свій — чужий» залежить від того,
який простір охоплений поняттям «свій», і на якій відстані (дистанції)
починається простір, належний поняттю «чужий». Зауважимо, що пе-
редавана словом інформація будується не як відповідь на питання, «на
якій відстані перебуває своя чи чужа особа», а як повідомлення про те,
в якому місці така особа знаходиться. Як показало дослідження при-
ступного нам матеріалу, світ «своїх» передусім пов’язаний із рідною
землею, за межами цього світу починається світ «чужих». Останнім ча-
сом простежується динаміка змісту поняття «чужий» залежно від
суб’єктивних уявлень мовців, а також загальної ситуації: у певних ко-
мунікативних ситуаціях відбувається протиставлення «своїх» як зем-
лян, а «чужих» як прибульців. У виборі номінації і способі творення
оцінних назв, крім суб’єктивних уявлень мовців, важливою є також по-
зиція (думка) мовця (пригадаймо вищеподаних булочників). Отже, фі-
гура мовця організовує простір висловлення, вона є тим орієнтиром,
щодо якого в акті комунікації ведеться відлік часу та простору, стосов-
но себе мовець і визначає світ «своїх» і «чужих». При цьому, істотною
є не тільки вказівка на зіставлювані суб’єкти комунікації, але й на про-
стори і локуси, в яких вони проживають. Вказана відмінність у семан-
тиці зумовлює специфіку вживання цих слів. Важливою є думка
О.О. Селіванової про те, що аксіологічність «свого» і «чужого» не є
жорстко бінарною і завжди позитивною для «свого» і негативною для
«чужого», а залежить від різновиду посесивних відношень й етичних
настанов українського народу [20: 34]. Оцінка іншої особи і надання їй
того чи того статусу відбуваються через комунікативну поведінку, в
якій особистість заявляє про себе і своє місце: я хочу бути «своїм» чи я
маніфестую, що я «чужий». У чистому вигляді компонент «свій», виді-
люваний у значеннях таких слів, як земляк, кровник, кровний, чисто-
кровний; компонент «чужий» характерний для семантики таких слів,
як чужий, чужинець, чужоземець, іноземець, чужоселець, чужосторо-
нець, чужак, зайда, приходько, прибиш, приходець, прибулець, захожий,
захіський, зайшлий та ін. Якщо домінування здійснюється з огляду на
походження особи, важливою є опозиція «корінний житель (мешка-
нець) — переселенець». Корінний житель країни або місцевості — або-
риген, тубілець, туземець, автохтон, місцевий. Переселенців українці
класифікують залежно від причин, що сприяли переселенню: переселе-
нець за власним бажанням — іммігрант; примусово переселений (на-
приклад, за політичні переконання) — виселенець, вигнанець; змушений
переселитись, тікаючи від стихійного лиха, надзвичайних подій тощо —
біженець. Для опозиції «корінний житель — переселенець» важливою
є позиція мовця. Можливі два варіанти розгортання такої комуніка-
тивної ситуації: 1) мовець заявляє про себе і своє місце (я «свій» чи я
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 95
Нацiональномовна специфiка категоризацiї свiту
«чужий»), тоді номінація відбувається на основі опозиції «наш: не-
наш»: порівняймо такі діалектні назви, як наш — наський; не-наш — не-
наський; 2) мовець відіграє роль спостерігача, при цьому не підкреслює
«своїм» чи «чужим» він є. У такому разі номінація здійснюється за до-
помогою опозиції «тут — там»: тут, у цій місцевості — тутешній; там
— тамтешній.
В інших випадках номінування відбувається за локалізацією особи
в певній частині простору. Залежно від неї до комунікативної ситуації
вводиться фігура спостерігача, яка дозволяє диференціювати різні ас-
пекти просторових відношень: суб’єктні (орієнтація щодо мовця та слу-
хача) чи об’єктні (орієнтація щодо предметів об’єктивної дійсності).
Номінація особи за локалізацією в певній частині простору можлива:
а) за просторовими відношеннями відстані (поряд — сусід; в одному
місці з кимсь — односелець, одностаничник, співмешканець, спів квар-
тирант, співжилець, співвітчизник); б) за просторовими відношення-
ми напряму, де можливі опозиції «вище — нижче» (вище — вишняни;
нижче — низини), та номінація за напрямом щодо сторін світу (північа-
ни, південці, західники, западенці, східняки). Назви особи за місцем про-
живання, утворені від назв сторін світу, містять у своїй семантиці оцін-
ний компонент, у якому відбивається сприйняття мовцем «сходу» чи
«заходу»: якщо південці і північани — нейтральні назви, то східняк, над-
дніпрянець і западенець, галичанин для українського розмовного мов-
лення мають оцінні конотації, не фіксовані загальномовними словни-
ками. Наявність таких етноконотацій у цих назвах виразно демонструє
хоча б такий контекст їх уживання з матеріалів комп’ютерного фонду
нової лексики, створюваному у відділі структурно-математичної лінг-
вістики Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України: Мен-
тальність галичанина і наддніпрянця, їхні звичаї і традиції мали спільні
корені, але крони розгалузилися настільки, що збоку виглядає на дві різні
культури (Пост-поступ, 2007, №6, с.27).
Лексико-семантична група іменників-назв осіб за місцем прожи-
вання тісно пов’язана з етнонімами. Проблема розмежування етнонімів
та назв жителів є актуальною, проте досі не знайшла однозначного ви-
рішення у фаховій літературі. В.А. Никонов критикує спробу роз в’язати
цю проблему шляхом зарахування етнонімів до власних назв, а назв
жителів — до загальних, зауважуючи, що теорія власних назв ще не роз-
роблена і не встановлена межа між загальною і власною назвою, тому
не мають сенсу розмірковування, з якого боку невідомої межі перебува-
ють етноніми [18: 6]. Семантичну близькість цих двох груп засвідчує
наявність у дефініціях етнонімів семи «населення», яка є одним із ви-
дових ідентифікаторів для назв жителів, утворених від назв територій,
островів, держав (наприклад, австралійці — корінне населення Австралії),
областей і міст. Пропонуємо розмежування назв жителів та етнонімів
здійснювати на підставі наявності в дефініціях останніх семи «народ» у
таких реалізаціях: народ / група народів / один з народів / загальна на-
зва народів / назва народу / народи / група народів / народонаселення
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 296
Савельєва Л.С.
/ загальна назва групи споріднених народів. Виходимо з міркувань, що
одне зі значень поняття народ (населення держави, жителі країни), збі-
гається зі значенням катойконімів, утворених від назв держав, тому в
дефініціях (наприклад, греки — народ, що становить основне населен-
ня Греції) реалізується його інше значення (форма національної та ет-
нічної єдності), що вказує на належність пояснюваного слова до етноні-
мів, утворених від назв держав.
В умовах глобалізації світу багатонаціональні за своїм складом
держави прагнуть до консолідації різних народів в єдину націю. За та-
ких умов політична ідеологія здійснює втручання в мову. Наприклад,
за радянських часів у тлумачних словниках російської мови слово ро-
сіяни мало кілька значень (етнонім і назва жителів). Наприклад,
«Словник російської мови» С.І. Ожегова подавав його так: «1. То же,
что русские (устар., обычно высок.). 2. Общее название населения Рос-
сии». Водночас у СУМі слову росіяни відповідає значення «схід но сло-
в’ян ський народ; основне населення Росії, представлене і в інших краї-
нах; представники цього народу», за яким кваліфікуємо його як
етнонім. Ідея консолідації в єдину націю всіх народів, що населяють
Росію вимагає однозначного тлумачення слова росіяни як «загальної
назви всіх жителів Росії, незалежно від етнічної належності» (рос.
русские+нерусские; пор. також рос. русскоязычные/нерусскоязычные
(иноязычные). Натомість, на позначення народу, що становить основ-
не, корінне населення Росії, у сучасній російській мові використову-
ють застаріле рос. русские, яке на українську дехто перекладає як русь-
кі. Згадаємо принагідно, що в українській мові слово руські (руський)
має два значення: 1) Прикм. до Русь. 2) іст., зах. Український. Помил-
ковість використання слова руські у значенні відповідника російської
назви русские доводимо тим, що, по-перше, абсурдним буде викорис-
тання слова зі значенням український (див. 2 знач. слова руський) на
позначення рос. русский; по-друге, вживання прикметникових назв
жителів і народів суперечить нормам української мови; по-третє, в
українській мові відповідником до рос. русские є росіяни. Відомо,
що населення Київської Русі мало назву русичі, яка також двозначна:
1) Народонаселення давньої Русі. 2) Те саме, що русини (стара назва
українського населення Буковини, Галичини, Закарпатської України,
Словаччини і Воєводини). За аналогією до русичі постали назви києви-
чі, москвичі, псковичі, костромичі. Поряд із застарілим рос. русские в
сучасній російській мові функціонують розмовні рос. псковские, та-
мошние та ін. Очевидно, що перенесення норм російської мови на укра-
їнську є не тільки небажаним, але й недоцільним.
Прагнення до консолідації різних народів у єдину націю в Україні
має свою специфіку. Спроби зарахувати до українців усіх жителів
України були започатковані відміною вказівки на національність у їх-
ніх паспортах та записом в Конституції України, що приймалася «від
імені Українського народу — громадян України всіх національностей».
Проте в сучасному українському суспільстві етнічні українці не ста-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 2 97
Нацiональномовна специфiка категоризацiї свiту
новлять сукупності, однорідної за своїми ознаками, передусім за своїм
ставленням до української державності. Крім тих, що настроєні патріо-
тично, усвідомлюють себе «Українським народом» незалежної Україн-
ської держави, є й ті, хто ототожнює себе зі старшим братом», тужить
за радянськими часами. Це явище викликало появу в мові значної
кількості нових назв (українчук, україноїд, україноросіянин (пор. з
нейтральним терміном україноканадець), недоукраїнець, суржикої-
нець), які означають «скоріше моральний статус громадянина, неусві-
домлення якого виражали номінації зі значеннями «людина без зв’язків
зі своїм родом» (безрода, безрідник), «той, хто втратив зв’язок із бать-
ківщиною, своїм народом» (літун, летун, перекотиполе, апатрид,
манкурт, мамлюк, яничар, непатріот, придуманий Остапом Вишнею
оказіоналізм чухраїнець від чухра «обрубані гілки»+[укра]їнець, за-
фіксований Г.Б. Мінчак у мові сучасних українських ЗМІ оказіона-
лізм шовінофренік з шовін[іст]+[шиз]офренік чи оказіоналізм О. Яро-
вого якоїзволитенаціональності)» [13: 111].
Отже, застосування описаного в нашій статті системного підходу
до вивчення національномовної специфіки категоризації світу умож-
ливило з’ясування зв’язку досліджуваних назв із позамовною дійсніс-
тю, а вивчення епідигматичних зв’язків номінацій унаявнило співвід-
ношення іменників-назв осіб за місцем проживання з іншими
лексико-семантичними групами в системі сучасної української мови.
Дослідження довело, що мікросистема номінативних одиниць, які
характеризують особу за місцем проживання, для української мови є
етнокультурно маркованою, національно специфічною. На її форму-
вання впливають, крім лінгвальних, такі позалінгвальні чинники, як
природні, соціально-економічні та політичні умови життя етносу, ет-
нопсихологічні настанови, традиції, морально-етичні обмеження, при-
йняті в культурі того чи того народу та ін. Розглянуті номінативні оди-
ниці виконують переважно ідентифікувальну роль — функцію
встановлення зв’язку, відповідності між іменем і його референтом у
конкретних комунікативних ситуаціях. Часто семантика таких номіна-
цій, крім сигніфікативного та денотативного, містить ще й прагматич-
ний шар, який дає можливість з’ясувати ставлення мовця до позначе-
ної ним особи. Так, виявлено активну, діяльнісну роль мовців у процесі
мовної категоризації світу й означення виділених понять.
1. Аркушин Г. В. Словник західнополіських говірок. — Луцьк: Ред.-вид. відд. „Вежа”
Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. — Т. 1–2.
2. Белоусова А. С. К построению лексико-семантической классификации слов в связи с за-
дачами толковой лексикографии (имена лиц) // Словарные категории: Сб. статей / АН
СССР. Ин-т русского языка. Отв. ред. Ю.Н. Караулов. — М.: Наука, 1988. — С. 92–96.
3. Борискина О. О., Кретов А. А. Теория языковой категоризации: национальное язы-
ковое сознание сквозь призму криптокласса / О. О. Борискина, А. А. Кретов. — Во-
ронеж: Воронеж. гос. университет, 2003. — 211 с.
4. Булыгина Т. В., Шмелёв А. Д. Языковая концептуализация мира / на материале рус-
ской грамматики / Т. В. Булыгина, А. Д. Шмелёв. — М.: Школа «Языки русской
культуры», 1977. — 576 с.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 298
Савельєва Л.С.
5. Ващенко В. С. Словник полтавських говорів. — Харків, 1960. — 170 с.
6. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. — М., 1996. — 325 с.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) /
Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. — 1736 с.
8. Голубовська І. О. Етнічні особливості мовних картин світу / Київський нац. ун-т ім.
Т. Г. Шевченка. — 2-е вид, випр. і доп. — К., 2004. — 284 с.
9. Горпинич В. О. Назви жителів в українській мові. — К.: Вища школа, 1979. — 158 с.
10. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра,
2006. — 703 с.
11. Залевская А. А. Национально-культурная специфика картины мира и различные под-
ходы к её исследованию // Языковое сознание и образ мира. — М., 2000. — С. 39–54.
12. Караулов Ю.Н. Национальная специфика языка и ее отражение в нормативном сло-
варе / Ю. Н. Караулов // Сб. ст. — М., 1988. — 177 [1] с.
13. Карпіловська Є. А. Неузуальне словотворення: правила «гри без правил» // Вісник
Київського національного лінгвістичного університету. Серія Філологія. — 2005. —
Т. 8.– №1. — С. 106–117.
14. Клименко Н. Ф, Пещак М. М., Савченко І. Ф. Формалізовані основи семантичної
класифікації лексики. — К.: Наук. думка, 1982. — 312 с.
15. Корнилов О. А. Языковые картины мира как производные национальных менталите-
тов. 2-е изд., испр. и доп. — М.: ЧеРо, 2003. — 349 с.
16. Лексична семантика в системі «людина — машина» / М. М. Пещак, Н. Ф. Клименко,
Г. М. Ярун, Є. А. Карпіловська. — К.: Наук. думка, 1986. — 282 с.
17. Лєснова В. В. Номінація рис людини в українських східнослобожанських говірках. —
Луганськ: Альма-матер, 2004. — 193 с.
18. Никонов В. А. Этнонимия // Этнонимы. — М.: Наука, 1970. — С. 5–31.
19. Пищальникова В. А. Национальная специфика картины мира и ее репрезентация в
языке // Языковое сознание: содержание и функционирование. ХІІІ междунар. сим-
позиум по психолингвистике и теории коммуникации: Тез. докл. — М., 2000. — C.
189–190.
20. Селіванова О. О. Опозиція свій-чужий в етносвідомості (на матеріалі українських
паремій) // Мовознавство. — 2005. — № 1. — С. 26–34.
21. Словник української мови: В 11 тт. — К., 1971–1980.
22. Ставицька Л. О. Український жаргон. Словник: Містить близько 4070 слів і понад
700 стійких словосполучень. — К.: Критика, 2005. — 496 с.
23. Ухмылина Е. В. Названия и прозвища русского населения Горьковской области //
Никонов В. А. Этнонимы. — М.: Наука, 1970. — С. 254–264.
24. Чабаненко В. А. Словник говірок Нижньої Наддніпрянщини. — Запоріжжя, 1992. —
Т. 1–4.
25. Шмелев Д. Н. Проблемы семантического анализа лексики. — М.: КомКнига, 2006. —
280 с.
Lyubov Savelyeva (Kyiv)
NATIONAL LANGUAGE SPECIFICITIES OF THE WORLD’S CATEGORIZATION
The article deals with the system approach to studying national language specificities that
provides examination of a word in interrelation with life realities, history, culture, geograph-
ical conditions, features of world view, national mentality, life experience reflected in lan-
guage. Such work demanded, except for the analysis of definitions of available explanatory
dictionaries, attraction of data from aspect dictionaries (synonyms, antonyms) and special
ethno linguistic and linguistic cultural source. The research has been carried on the basis of
nouns-names of person according to the residence. The significant attention is given to the
methods of research national language specificities of the world’s categorization.
Key words: world’s categorization, nouns-names of person according to the residence, epi-
digmatic relations of nominations.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-42849 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1682-3540 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T13:41:56Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Савельєва, Л. 2013-04-08T16:59:34Z 2013-04-08T16:59:34Z 2011 Національномовна специфіка категоризації світу / Л. Савельєва // Українська мова. — 2011. — № 2. — С. 86-98. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42849 81'373.235 У статті реалізовано системний підхід до вивчення національної специфіки мовної категоризації світу, який передбачає розгляд одиниць мови, передусім слова, у його зв’язку з реаліями життя народу, його історією, культурою, географічними умовами проживання, особливостями світосприйняття, менталітету, життєвим досвідом. З цією метою до аналізу семантики слів на позначення особи за місцем її проживання, крім дефініцій тлумачних словників української мови, залучено відомості з аспектних лінгвістичних словників (синонімів, антонімів) та спеціальних етнолінгвістичних і лінгвокультурологічних джерел. Окрему увагу приділено методам виявлення етноконотацій в ідеографічній параметризації української лексики. The article deals with the system approach to studying national language specificities that provides examination of a word in interrelation with life realities, history, culture, geographical conditions, features of world view, national mentality, life experience reflected in language. Such work demanded, except for the analysis of definitions of available explanatory dictionaries, attraction of data from aspect dictionaries (synonyms, antonyms) and special ethno linguistic and linguistic cultural source. The research has been carried on the basis of nouns-names of person according to the residence. The significant attention is given to the methods of research national language specificities of the world’s categorization. uk Iнститут української мови НАН України Українська мова Дослідження Національномовна специфіка категоризації світу National language specificities of the world’s categorization Article published earlier |
| spellingShingle | Національномовна специфіка категоризації світу Савельєва, Л. Дослідження |
| title | Національномовна специфіка категоризації світу |
| title_alt | National language specificities of the world’s categorization |
| title_full | Національномовна специфіка категоризації світу |
| title_fullStr | Національномовна специфіка категоризації світу |
| title_full_unstemmed | Національномовна специфіка категоризації світу |
| title_short | Національномовна специфіка категоризації світу |
| title_sort | національномовна специфіка категоризації світу |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42849 |
| work_keys_str_mv | AT savelʹêval nacíonalʹnomovnaspecifíkakategorizacíísvítu AT savelʹêval nationallanguagespecificitiesoftheworldscategorization |