Семантико-стилістичні особливості народнопісенних звертань
У статті розглянуто групи звертань за семантикою, специфічними засобами вираження і стилістичними функціями у текстах українських народних пісень різних жанрів. The article studies forms of addresses grouped on the basis of their semantics, specific means of expression and stylistic functions in the...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Українська мова |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут української мови НАН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42896 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Семантико-стилістичні особливості народнопісенних звертань / Н. Данилюк // Українська мова. — 2011. — № 4. — С. 32-39. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859468339720486912 |
|---|---|
| author | Данилюк, Н. |
| author_facet | Данилюк, Н. |
| citation_txt | Семантико-стилістичні особливості народнопісенних звертань / Н. Данилюк // Українська мова. — 2011. — № 4. — С. 32-39. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Українська мова |
| description | У статті розглянуто групи звертань за семантикою, специфічними засобами вираження і стилістичними функціями у текстах українських народних пісень різних жанрів.
The article studies forms of addresses grouped on the basis of their semantics, specific means of expression and stylistic functions in the Ukrainian folk songs texts of various genres.
|
| first_indexed | 2025-11-24T07:34:02Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 432
УДК 811.
Нiна Данилюк (м. Луцьк)
СЕМАНТИКО0СТИЛIСТИЧНI ОСОБЛИВОСТI
НАРОДНОПIСЕННИХ ЗВЕРТАНЬ
© Н. О. ДАНИЛЮК, 2011
У статті розглянуто групи звертань за семантикою, специфічними засобами вира-
ження і стилістичними функціями у текстах українських народних пісень різних
жанрів.
Ключові слова: звертання, семантика, засіб вираження, прикладка, стилістична
функція, народнопісенний текст.
Лексичний склад української народної пісні, граматичну будову та ви-
разові засоби вивчали О.О. Потебня, В.С. Ващенко, В.А. Чабаненко,
А.П. Коваль, К.Ф. Шульжук, Л.І. Мацько, С.Я. Єр моленко та ін ші до-
слідники. Вони писали про те, що експресивні якості ключових слів у на-
родній поезії посилюються внаслідок використання їх у складі звертань,
прикладкових сполучень, різноманітних повторів, паралельних кон-
струкцій. Звертання як особливу семантико-синтаксичну одиницю до-
сліджував у кандидатській дисертації К.Ф. Шульжук [27]. Вивченню
фольклорних звертань у школі ми присвятили окрему статтю [4].
Мета розгляду нашої статті — докладніший аналіз особливостей
семантики й образного потенціалу звертань у текстах українських на-
родних пісень різних жанрів.
Як відомо, звертання традиційно кваліфікують як слова або спо-
лучення слів, що називають особу чи предмет, до яких апелює мовець.
В народнопоетичній творчості звертання не лише називають певний
об’єкт адресування, але й передають емоції мовця, створюючи ефект
безпосереднього спілкування, напр.: Та спасибі тобі, моя ненько, Що
будила мене раненько [7: 100]; Товаришу, рідний брате, Виклич мені дів-
ча з хати [25: 186].
Підтри муємо думку К.Ф. Шульжука та інших дослідників про
наявність своєрідного семантико-граматичного зв’язку звертання, ви-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 4 33
Семантико$стилiстичнi особливостi народнопiсенних звертань
раженого кличною формою відмінка, із членами речення [27: 3, 20].
Зазначимо, що в українській народній поезії звертання найчастіше
оформлено за допомогою іменників, субстантивованих прикметників,
займенників у кличному, рідше — в називному відмінках однини та
множини, напр.: Годі, годі, соколоньку, По полю літати, Прихилися,
мій миленький, Щось маю казати [24: 32]. Варто зауважити, що клич-
ний відмінок, який І. Качуровський вважав граматичною категорією,
котра перебуває „під загрозою зникнення” (до таких ще віднесено дав-
ньоминулий час і двоїну) [10: 100–101], органічно притаманний укра-
їнським пісенним текстам і має переважне вживання.
Звертання у лінгвістичній літературі прийнято поділяти на дві
групи: власне звертання (до особи) та риторичні звертання (стосують-
ся тварин, рос лин, явищ природи, абстрактних понять і под.). Аналіз
показує, що в народній пісні пе реважає перший різновид. У ліричних
текстах вокативи найчастіше стосуються дівчини та хлопця і створю-
ють враження безпосередньої розмови: Ой виходьте, дівчата, Та в сей
вечір на вулицю; Ой виходьте, парубойки, На високу гірку [18: 35]; Ой
бувай же ми, Аннусю, здорова. Бо ми випала на Вкраїну дорога [16: 88];
Ой на ж тобі, товаришко, на рукавця полотенечка [25: 92].
Дівчину називають такі слова-апелятиви та їхні форми: дівчино,
дів чинонько, дівчино-дівчинонько, дівча, дівко; поетичні замінники-імена,
ввічливо-звертальні слова: панночко, красная панно, товаришко; тради-
ційні означення: мила, люба, чорнобрива, вислови метафоричного пла-
ну: серце, голубко, зозулько, комашко та ін.: Ой ти, дівчино, Ти, сірая
вутко! Та сідай же, серце, На човничок хутко! [17: 142]; Мандруй, дівча,
на мандрівку [19: 380]. До парубка звертаються: хлопче, молодче, козаче,
чумаче, козаченьку, панонько і под. Поетичними синонімами виступа-
ють імена, субстантивовані означення милий (миленький, милесенький),
любий, чорнобривий, метафоричні замінники серце (серденько), кохання,
соколю, соболю, голубку, зелений барвінку і под.: Прибудь, прибудь, мій
миленький, з далекого краю [14: 42]; Ти мій прекрасний соколю, Куди ж
ми підем з тобою [18: 115]; Ой любку, любку, моє серденько [16: 79].
Іменники-звертання набувають голубливого звучання завдяки
су фіксам зменшення, посилюють експресивні можливості внаслідок
вико ристання постійних епітетів: Молодая Софієчко, повечеряй же з
нами [18: 92]; Ой Василю гарний, не ходи до Галки [24: 331]; присвій-
них займенників моя, мій: Ой устань же, мій милий голубку [16: 120],
або ж поєднанням кількох засобів: Ой так, моя мила, коханая, чорно-
брива, Я з тобою жить не буду, повік тебе не забуду [25: 186].
Як правило, звертання до хлопця і дівчини в народній пісні виступа-
ють позитивно оцінними, набагато рідше — виявляють негативну оцін-
ність, закладену в семантиці апелятивів (заволоко, нелюбе, нечупаро, во-
роже, вражий сину тощо), або ж / та передану означеннями (поганий,
нехороший, тяжкий, лихий та ін.): Ой відсуньсі, нелюбе, від мене, Ой є ще в
мене краща від тебе [16: 123]; Через гору та в долину Не ходи до мене,
вражий сину [24: 49]; Піди собі од мене ти, тяжкий вороже [25: 256].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 434
Данилюк Н.О.
Велику групу становлять апелятиви — назви осіб за родинними
стосунками: матінко, батеньку, свекорко, свекрушенько, братіку, се-
стрице, діверко, зовице, дитиночко, донько, синочку і под. На першому
місці за частотою і варіантністю форм — звертання до матері: мамо, моя
мамо, рідная матіночко, ненько, матінко-голубонько, матінко-любко,
любцю та ін.: Мати ж моя рідненькая, Мати ж моя рідномила,
Нащо ж мене породила? [7: 347]. „Ставлення до матері було мірилом
людяності. Чи не тому знаходимо таке різнобарв’я варіантів звер-
тань у народнопоетичній традиції українців..., — пише С.К. Богдан. —
Скажімо, на Поліссі поширене звертання мати. А ще — матюнко, ма-
тьонко... Вважається, що форми матусю, матінко, матусенько часто
вживані на Черкащині, Київщині, неня, ненька — на Закарпатті...
Звертання „мамко” — одне з найпоширеніших у коломийках...” [1:
124–125].
Високий ступінь наснаги містять своєрідні емоційні вигуки,
що виступають у формі звертань до матусі та передають заклик до
порятунку, допо моги, особливо у випадках розгубленості, розпачу.
В.В. Жайворонок слушно наголошував, що „в екстремальних ситуа-
ціях вона (людина — Н.Д.) до кінця життя звертається до матері (як і
до Бога, Господа), наприклад: „ой мамо (нене)!”, „мамо (мати, нене,
ненеч ко) моя!”, „мамо (мамочко) моя рідна!”, „матусю (неню) моя до-
рогесенька!” або просто „мамо!”, „нене (ненечко)!” [6: 356]: Ой ма-
монько моя рідная, Моя доля нещасливая [8]; Ой устань, ненько, про-
будись, (2) На дитя своє подивись! [7: 263] .
До батька у пісенних текстах мовлять: батечку, батеньку мій,
тато, татойко, ненько, мої рідні тато, батеньку-голубоньку тощо: Ба-
теньку мій та ріднесенький! Снився мені сон дивнесенький [2: 126]; Ти
ж мій батенько, дороге насіннячко, Де тебе взяти, де тебе посіяти?
[15: 166]. Звернемо увагу на властиву українцям форму „множини по-
шани та ввічливості”(вислів І. Качуровського), як-от: Нащо ж мене від-
даєте, Мої рідні тато? (2) Хто вам буде замітати Щораночку хату?
[18: 91]. За звичаєвим етикетом, словами мати, батько та їхніми фор-
мами називають також свекруху і свекра, тещу і тестя, про що йдеться
у таких рядках: Ой назву я та свекорка Та батеньком. А він мені та ба-
теньком Та й не буде, Тільки мому серденьку Жалкіш буде [7: 105]. Од-
нак у пісенних текстах може бути використано займенник ти й діє-
слівна форма другої особи однини, напевне, передусім для передачі
близьких стосунків: Ходит тещейка по двору, За нев зятейко посполу:
„Ти, тещейко, матінко моя, Що ж ти ми подаруєш?”[2: 326].
Звертання до дітей, синів, дочок, братів і сестер в усній словесності
емоційно забарвлені, переважно супроводжуються голубливістю та ніж-
ністю: люба дитиночко, діти дрібненькії; моя доню, дочки-голубочки, дочки
ж мої пави; сини-соловейки, сини-соколи, братику ріднесенький, сестрице-
перепілко та ін.: „Ой синоньку-лебединоньку, Бери, синоньку, всю роди-
ноньку [2: 247], „Сестро моя дорогая, Не йди заміж молодая” [2: 154].
Свекруха зазвичай називає невістку дочкою, молода жінка свою зовицю
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 4 35
Семантико$стилiстичнi особливостi народнопiсенних звертань
— сестрою, а дівера — братом, напр.: Ой одчини ж, невістонько, Ой одчи-
ни ж, донечко [18: 60]; Зовичко-сестричко, порятуй мене, молоденьку [3
ІІІ: 308]. Частина цих номенів (зовиця, дівер, ятрівка) уже вийшли з ак-
тивного вжитку. Виявлено демінутивні варіанти на зразок свекрушенько,
свекрушино, напр.: Ой бодай свекрушенька вік провікувала [8] Приби-
райся, свекру шино, прибирайся, молодої невісточки сподівайся [20 IV:
105]. Оскільки в піснях традиційно протиставлено невістку та свекруху,
демінутив невісточко в устах чоловікової матері може звучати з негатив-
ним забарвленням: Ой з-за гори вітер повіває, А свекруха невісточку лає:
— Ой невісточко, моя невдашечко, Не вдалася спекти, ні зварити, Ні до
мого сина говорити [15: 153]. Побутують також згрубілі утворення (све-
крушисько, свекрушище), як-от: Вари, вари, свекрушище, вареники з си-
ром [22 II: 70] із контекстуально зумовленим змістом.
У календарно-обрядових піснях, зокрема в колядках і щедрівках,
знаходимо чимало звертань до господаря, господині, виражених за допо-
могою одиниць пан господар, хазяїне, господарю, господаренько, гос по да-
рю-соколю, господар-виноград; красна паня, панонька господиненька, пані
бабуня і под. До складу низки висловів уходять лексеми пан, пані, що,
згідно з поясненням у „Словарі української мови”, „додається до прізви-
ща, імені, родинної назви, службового титулу та ін. із ввічливості..; число
множина, особливо, коли слово використано у вигляді звертання, буде:
панóве... Друзі, панове молодиї” [20 ІІІ: 91], напр.: Hej weczor dobry pane
hospodaru od tebe… [28: 80]; Добрий вечір тобі, пане-господарю [8]; Пан
господар, уставай з постелі, Уставай з постелі, застеляй столи... [9: 265].
В історичних та обрядових текстах часто використано звертальні струк-
тури пане-брате, пане-товаришу, пане свате, пане куме як шанобливі
форми у спілкуванні з чоловіками: Czy ne baczyw pane brate meji diwczy-
nonki [28: 77]; Ой чим же вас, пани брати, Буду привітати? [24: 195].
Апелятиви до Бога, Божої Матері, святих знаходимо у тих текстах
пісенного фольклору, в яких ідеться про складні почуття й переживан-
ня ліричних героїв, поганий фізичний стан, важкі умови життя: Свя-
тий Боже, святий кріпкий, Ще й святий безсмертний, Заболіла го-
ловонька, Мабуть треба вмерти [24: 385]; Ой Боже, Боже, коли той
вечір буде, Коли про мене наговоряться люде! [25: 269]. Номени цієї
групи частотні в календарно- й родинно-обрядових текстах, пов’язаних
із важливими подіями, напр.: Пречистая й маці, Приступи ‘д нашої
хаці (2), Весільє зачінаці [12: 234]; Святий Юре, Григоре, пуйди до
Бога по ключі, Пуйди до Бога по ключі, ой одомкни зимліцу, Ой одомкни
зимліцу, ой ви пусть, випусть травицю [26: 372]. Інколи у цій позиції
виступають слова мати, батько, що засвідчує особливо пошанівне
ставлення українців до батьків, підкреслене в обрядових дійствах: —
Благослови, мати, Весну закликати! Весну закликати, Зиму проводжа-
ти! [7: 53]; Благословіть, мамо й тату, косу розплітати [8].
Функції риторичних звертань у фольклорі найчастіше виконують
наз ви: 1) світил, явищ природи (зоря, місяць, вітер, дощ і под.): Ой
ти, місяцю-зоре, Освіти на все поле: Ой там моя дівчинонька Та й
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 436
Данилюк Н.О.
пшени ченьку поле [22 І: 228]; 2) географічних об’єктів (ліс, гай, луг,
байрак, поле, степ, гора, ріка та ін.): Да не шуми, луже, дібровою дуже.
Не завдавай серцю жалю [25: 37]; Дунаю! Дунаю-море, Настуню-зоре,
Дунаю! [16: 37]; 3) рос лин (дерево, калина, дуб, тополя, верба і под.):
Рости, рости, дерево, Тонке та високе, Кучерявеє [17: 161]; Ой дубе,
дубе кучерявий [16: 113]; Ой яворе, явороньку зеле ненький! [18: 59];
4) птахів і тварин (голуб, сокіл, ворон, галочка, пташечка, кінь, воли
та ін.), напр.: Бийся ж ти, коню, Та бийся, вороний, Аж до тихого Ду-
наю [24: 319]; 5) предметів побуту (ворота, двері, столи): Кланяюсь
вам, ворота, що стояла хлопців рота... [2: 112 ]; 6) частин тіла люди-
ни (очі, брови, руки, ноги): Ручки ж мої біленькії! Чом не робите? [ 22
II: 68]; 7) абстрактних понять (доля, пісня, думка тощо): Ой доле ж
моя, Доле ж моя злая... [22 І: 169]. Звертання такого типу сприяють
персоніфікації явищ навколишньої дійсності, надзвичайно поши реній в
образній системі усної словесності.
Як засвідчують розглянуті приклади, стилістично ви разними стають
звертання, поширені прикладками, як-от: Ой ти, Івасю, серце моє! Спо-
добалося личко твоє [17: 32]; Чорнушко-душко, вставай раненько, Вми-
вай личенько... [17: 17]; Не плач, мила, не плач, черлена калино [7: 347];
O moja ź ty diwczynonko, źytni kolosoczku [28: 78]. Прикладкові сполучен-
ня — це виразні структури художнього син таксису пісні, в яких виявля-
ються такі його риси, як прагнення до економності, стислості вислову.
Поєднання кількох прикладково-епітетних звертань до дівчини і паруб-
ка, жінки та чоловіка передає різноманітні відтінки змісту, пов’язані зі
ставленням до цих осіб, як-от: Ой дівчино гожа. Ти — повная рожа [13:
17]; Устань, милий, устань, червоная роже [25: 256]; — Чоловіче мій,
Голубчику мій, Дружино моя, Порадо моя! [17: 98].
С.Я. Єрмоленко звернула увагу на те, що прикладки у піснях часто
виконують функцію образних означень. Дослідниця писала: „Типова
ознака народнопісенної мови — функціонування епітетів у формі імен-
ників-прикладок. Вони утворюють словесні комплекси, близькі до пар-
них дієслівних та іменникових формул. Порівняно з прикметниковими
означеннями-епітетами, вони становлять своєрідні фразеологізми, в яких
іменникове означення конденсує широкий конкретно-чут тєвий образ,
часто побудований на порівнянні, зіставленні, ототожненні”[5: 85].
У складі звертань прикладки характеризують людину за такими
параметрами: 1) національністю, місцем проживання, родинними сто-
сунками, майновим станом і под.: хлопці-запорожці, Романку-козаче,
пани-ляшки, братику-наміснику та ін.: Хлопці-запорожці, куди йде-
те? [8]; 2) ставленням та емоційною оцінкою: господаре-соколю,
батеньку-голубоньку, пораднице-мати, дівчино-рибчино, серце-чу ма-
че, голубче і под.: Господаре-соколю, Не ходи по полю [Там само]. При-
кладки, що стосуються людини, створюють особливий ліризм мовлення
у пісенних текстах. Інші тематичні групи прикладок позначають: 1) ро до -
видові, образні озна ки рослин і тварин (клен-дерево; коню, братічок):
Ой ти, коню мій гніде сенький, Ти мій братічок ріднесенький [22 ІІ: 66];
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 4 37
Семантико$стилiстичнi особливостi народнопiсенних звертань
3) атрибути назв конкретних предметів (нагайко-дротянко): Нагайко-
дротянко, чом шумиш? [8]; 4) атрибути абстрактних номенів (смерть-
мати, розкіш-воля) та ін.: Ой смерть моя, смерть-мати, Хочеш мене
прийняти? Прийми ж мене з рученьками, Зостаюсь я з діточ ками [17:
124].
Звертання, виражені поетичними синонімами-замінниками слів-
понять дівчина, хлопець, мати, батько тощо, кваліфікують по-різному.
Н.Д. Арутюнова називає їх номінативними метафорами, напр.: Вийди
до мене, моє серденько; Серденько, рибонько, дорогий кришталю [22
І: 224] і под. У „Сучасній українській літературній мові” (1973) вони
потрактовані як епітетні звертання. А.П. Коваль називає їх метафорич-
ними словами, які становлять собою прикладку до пропущеного звер-
тання, зазначаючи: „Звертання у фольклорі супроводжуються звичай-
но метафоричними словами типу серденько, золото, соколе, лебедоньку
та ін.” [11: 252]. На нашу думку, подібні вислови слід кваліфікувати
по-різному, залежно від контексту. Напр., лексеми золото, кришталь,
серце (сердечко, серденько), душка, розмова кохана (кохання) можуть
виконувати функцію художнього означення із загальним змістом ‘ми-
лий’, ‘любий’, ‘дорогий’ у висловах, в яких вони виступають приклад-
ками типу Глянь, подивися здалеку на мене, Козаченьку, моє сердечко
[13: 243]; Марусина-серденько Все по світлоньки ходить [14: 31]. Якщо
відбувається заміна лексем дівчина, хлопець, вони набирають характеру
метафори із семантикою ‘кохана’, ‘коханий’: Через річеньку, через боло-
то Подай рученьку, моє золото [22 І: 39]; Куди їдеш-од’їжджаєш, Лю-
бая розмово? [21: 255]. У СУМі виявляємо різне ремаркування цих
одиниць: більшість подано як розмовні або народнопоетичні, деякі —
мають дві позначки: розмовне і переносне, або не мають жодної, напр.:
серце — „часто у сполуч. із займ. моє, а також із сл. козаче, дівчинонь-
ко і т. ін., розм. Ласкаве звертання до кого-небудь” [СУМ ІХ: 148]; ко-
хання — „Особа, що викликає таке почуття; кохана людина” [СУМ ІV:
313]; розмова — „нар.-поет. Уживається як пестлива назва любої, ко-
ханої людини або як звертання до неї [СУМ VIII: 747]; золото — „пе-
рен., розм. Про щось дуже цінне, гарне або про кого-небудь, вартого,
гідного поваги” [СУМ III: 682]; кришталь — „нар.-поет. Пестливе звер-
тання до коханої, дорогої людини” [СУМ IV: 355]. Одиниці, в яких на-
явні обидва компоненти зіставлення, оформлені у вигляді типових
порівняльних конструкцій зі сполучниками (інколи опущеними), ква-
ліфікують як порівняння, напр.: Ой ти ж мені обіцявся Любити, як
душу [22 І: 317]; Хлопці, бо хлопці, як соколи! [21: 573]; Якщо ж зістав-
ні компоненти присутні, однак немає формальних засобів порівняння,
але спостерігаємо своєрідне уточнення опорного слова-поняття, то це
свідчить про перехід порівняння в метафору, який ще не завершено.
Тому вислови на зразок Дівчино, сіра утко, чи сватати хутко? [23:
134]; Дівчата-голубочки, Дайте скибку хліба; Вийди, дівчино, вийди,
рибчино, поговорим з тобою [14: 13, 82]; Козаченьку-барвіночку, хоч у
неділечку (сватати — Н.Д.) [15: 133]; Гей, Вкраїно, гей, Вкраїно, Наша
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 438
Данилюк Н.О.
рідна мати, За [що] маєш, сиротино, Отак пропа дати? [24: 189], з на-
шого погляду, слід вважати синкретичними метафорично-порівняльно-
епітетними образами. У тих випадках, коли назви сокіл, орел, рожа, ка-
лина та ін. заміщують виражений імпліцитно зіставлюваний компонент,
набуваючи рис ототожнення, їх розглядаємо як метафори з художньо-
атрибутивним змістом, приміром: За ним (козаком — Н.Д.) іде дівчи-
нонька: „Вернися, соколе!” [22 ІІ: 279]. Містячи елемент порівняльно-
метафоричного ототожнення, вони все ж не заміщують означувану
лексему, а вказують на усталену в свідомості мовців якість, напр.: Моя
ненько, голубонько, Устань рано у суботоньку Та змий мені головоньку
[2: 63] — ‘мила’, ‘люба’.
Нерідко подібні одиниці нагромаджено в контексті для створення
особливої емоційно-експресивної наснаженості, приміром: — Пані, пані
моя, пані влюбленая, Не ревнивая моя, не осудливая, Моя душечко,
моя кішечко, Моє серденько, моя втішечко! Моя, моя, моя, моя, моя
віжлива! Моя пнночко, моя дівочко, Моя непорочная білозірочко! Моя
голубочка, моя горличка! Моя райськая, моя пташечка! [14: 152].
Вибір звертань із прикладками у народній пісні досить часто зу-
мовлений римуванням. Так вибудувано, зокрема, багатий синоніміч-
ними формами, емоційно наснажений текст: Ой матінко-зірко, Як у
строку гірко, Куди хилять, то й хилюся, Бо я всіх боюся. Ой матінко-
зоре, Яке в строку горе: Ні доїсти, ні допити, Ні сісти спочити!. Ой
матінко-вишня, Чи я у вас лишня, Що ви мене туди дали, Де я непри-
вишна? Ой матінко-пава, Тепер я пропала, Що ви мене туди дали, Де я
не бувала [7: 366]. Вжиті в багатьох варіантах, образні апелятиви за-
свідчують високий рівень майстерності творців народних пісень.
Отже, за структурою народнопісенні звертання — це окремі лек-
семи або групи слів, оформлених у вигляді словосполучення чи вока-
тивного речення. До їх складу, як показують спостереження, можуть
входити постійні епітети, поетичні синоніми з метафоричним значен-
ням, займенники, прикладки. Зосереджені у повторах, такі форми
отримують більше смислове навантаження і набувають додаткових
емоційно-експресивних відтінків. Звертальні конструкції в україн-
ській пісні позначені яскравою образністю, створеною, насамперед, за
рахунок лексичного значення їхніх компонентів.
1. Богдан С.К. Мовний етикет українців: традиції і сучасність / С.К. Богдан. — К. : Рідна
мова, 1998. — 475 с.
2. Весільні пісні / [упоряд., авт. вступ. ст. М.М. Шубравська]. — К. : Дніпро, 1988. —
475 с. ; іл.
3. Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней
губерниях... Б.Д. Гринченко / Б.Д. Грінченко. — Чернигов : [б. и.], 1895 — 1899.
4. Данилюк Н.О. Вивчення народнопісенних звертань на уроках української мови (8
клас) / Н.О. Данилюк // Дивослово. — 1997. — № 9. — С. 48–51.
5. Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова / С.Я. Єрмоленко. — К. : Наук. думка,
1987. — 247 с.
6. Жайворонок В. Знаки української етнокультури: словник-довідник / Віталій Жайво-
ронок. — К.: Довіра, 2006. — 703 с.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 4 39
Семантико$стилiстичнi особливостi народнопiсенних звертань
7. Закувала зозуленька : антологія укра їнської народної творчості. Пісні, прислів’я, за-
гадки, скоромовки / [упоряд., авт. передм. та приміт. Н.С. Шумада]. — К. : Дніпро,
1987. — 392 с. ; іл.
8. Записи автора 1998–2002 рр. від Т.М. Данилюк, 1932 р. н., жительки м. Луцька
Волинської обл. (архів автора). ).
9. Календарно-обрядові пісні / [упоряд., авт. вст. ст. та приміт. О.Ю. Чебанюк]. — К. :
Дніпро, 1987. — 392 с. ; іл.
10. Качуровський І. Основи аналізи мовних форм (стилістика) / Ігор Качуровський. —
Мюнхен; Ніжин [б. в.], 1994. — 134 с.
11. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови / А.П. Коваль: підруч.
для філол. ф-тів ун-тів. — [3-є вид., доп. і перероб.]. — К: Вища школа, 1987. — 351 с.
12. Музичний фольклор з Полісся у записах Ф. Ко лесси та К. Мошинського. — К. :
Муз. Україна, 1995. — 432 с.; нот.
13. Народні перлини / [упоряд., авт. вст. ст. М. Стельмах]. — К. : Дніпро, 1975. — 391 с.
14. Народні пісні в записах Миколи Гоголя / [упоряд., авт. передм. і приміт. О.І. Дей]. —
К.: Муз. Україна, 1985. — 202 с.
15. Народні пісні в записах Івана Манжури / [упоряд., авт. вст. ст. та приміт. Л.С. Каши-
ріна]. — К. : Дніпро, 1974. — 351 с.
16. Народні пісні в записах Івана Франка / [упоряд., авт. вст. ст. і приміт. О.І. Дей]. — К.
: Муз. Україна, 1981. — 334 с.
17. Народні пісні з голосу Дніпрової Чайки та в її записах / [упоряд., авт. вст. ст. та при-
міт. О.І. Дей та В.Г. Зінчук]. — К. : Муз. Україна, 1974. — 215 с.
18. Пісні з Волині / [упоряд., авт. приміт. та вст. ст. О.Ф. Ошуркевича]. — К. : Муз. Укра-
їна, 1970. — 333 с.
19. Пісні Явдохи Зуїхи / [зап. Г. Танцюра; упоряд., авт. передм. та приміт. В.А. Юзвенко,
М.Г. Ясько; ред. та упоряд. нот. матер. З.І. Василенко]. — К. : Наук. думка , 1965. —
812 с.; нот.
20. Словарь української мови / [зібр. ред. журн. „Кіевская Старина”, упоряд. з дод. влас-
ного матеріалу Борис Грін ченко] : в 4 тт. — К., 1907–1909.
21. Українські народні ліричні пісні / [упоряд. М.М. Гордійчук, А.М. Кінько, М.П. Стель-
мах; ред. М.Т. Рильський]. — К. : Вид-во АН УРСР, 1960. — 687 с.
22. Українські народні пісні / [ред. М.Т. Риль ський, К.Г. Гуслистий] : у 2 кн. — К. : Мис-
тецтво, 1955. — Кн. 1. — 484 с.; Кн. 2. — 416 с.
23. Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських / [упоряд. та авт.
приміт. А.Ю. Ясенчук]. — К. : Наук. думка, 1978. — 326 с.
24. Українські народні пісні, наспівані Д. Явор ницьким. Пісні та думи з архіву вченого
/ [упоряд., авт. вст. ст., приміт. та комент. М.М. Олійник-Шубравська]. — К. : Муз.
Україна, 1990. — 453 с.
25. Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича / [упоряд., авт. передм. і
приміт. О.І. Дей]. — К. : Наук. думка, 1983. — 528 с.
26. Холмщина і Підляшшя : історико-етнографічне дослідження / [ред. кол. В. Борисен-
ко (відп. ред) та ін.]. — К. : Родовід, 1997. — 384 с.
27. Шульжук К.Ф. Обращения в украинских народних песнях: автореф. дис. на соиск.
науч. степ. канд. филол. наук: спец. 10.02.02 „Языки народов СРСР. Украинский
язык ”/ К.Ф. Шульжук. — К., 1969. — 21 с.
28. Kolberg O. Dziela wszyskie. T. 36. Wolyn‘ / Oskar Kolberg. — Krakow, 1964. — 450 s.
Nina Danylyuk (Lutsk)
SEMANTIC AND STYLISTIC PECULIAR FEATURES OF THE FOLK SONGS
FORMS OF ADDRESSES
The article studies forms of addresses grouped on the basis of their semantics, specific means
of expression and stylistic functions in the Ukrainian folk songs texts of various genres.
Key words and phrases: form of address, means of expression, apposition, stylistic function,
folk song text.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-42896 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1682-3540 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-24T07:34:02Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Данилюк, Н. 2013-04-09T19:14:38Z 2013-04-09T19:14:38Z 2011 Семантико-стилістичні особливості народнопісенних звертань / Н. Данилюк // Українська мова. — 2011. — № 4. — С. 32-39. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42896 811 У статті розглянуто групи звертань за семантикою, специфічними засобами вираження і стилістичними функціями у текстах українських народних пісень різних жанрів. The article studies forms of addresses grouped on the basis of their semantics, specific means of expression and stylistic functions in the Ukrainian folk songs texts of various genres. uk Iнститут української мови НАН України Українська мова Дослідження Семантико-стилістичні особливості народнопісенних звертань Semantic and stylistic peculiar features of the folk songs forms of addresses Article published earlier |
| spellingShingle | Семантико-стилістичні особливості народнопісенних звертань Данилюк, Н. Дослідження |
| title | Семантико-стилістичні особливості народнопісенних звертань |
| title_alt | Semantic and stylistic peculiar features of the folk songs forms of addresses |
| title_full | Семантико-стилістичні особливості народнопісенних звертань |
| title_fullStr | Семантико-стилістичні особливості народнопісенних звертань |
| title_full_unstemmed | Семантико-стилістичні особливості народнопісенних звертань |
| title_short | Семантико-стилістичні особливості народнопісенних звертань |
| title_sort | семантико-стилістичні особливості народнопісенних звертань |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42896 |
| work_keys_str_mv | AT danilûkn semantikostilístičníosoblivostínarodnopísennihzvertanʹ AT danilûkn semanticandstylisticpeculiarfeaturesofthefolksongsformsofaddresses |