Формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій часу та способу
У статті схарактеризовано взаємодію категорій часу та способу з формального та функціонально-семантичного поглядів. На основі формальних, семантичних і типологічних співвідношень категорій часу та способу встановлено часово-способові вияви дієслова. The interaction of the tense and mood categories w...
Saved in:
| Published in: | Українська мова |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут української мови НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42901 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій часу та способу / В. Барчук // Українська мова. — 2011. — № 4. — С. 77-84. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860004713739583488 |
|---|---|
| author | Барчук, В. |
| author_facet | Барчук, В. |
| citation_txt | Формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій часу та способу / В. Барчук // Українська мова. — 2011. — № 4. — С. 77-84. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Українська мова |
| description | У статті схарактеризовано взаємодію категорій часу та способу з формального та функціонально-семантичного поглядів. На основі формальних, семантичних і типологічних співвідношень категорій часу та способу встановлено часово-способові вияви дієслова.
The interaction of the tense and mood categories with formal and functional-semantic points of a view is characterized in this article. The categories of tense and mood demonstration of the verb are set on the base of formal, semantic, and typological correlation.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:38:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 4 77
УДК 811.161.2’37
Володимир Барчук (м. Iвано�Франкiвськ)
ФОРМАЛЬНА I ФУНКЦIОНАЛЬНО0
СЕМАНТИЧНА СПIВВIДНЕСЕНIСТЬ
КАТЕГОРIЙ ЧАСУ ТА СПОСОБУ
У статті схарактеризовано взаємодію категорій часу та способу з формального та
функціонально-семантичного поглядів. На основі формальних, семантичних і типологічних
співвідношень категорій часу та способу встановлено часово-способові вияви дієслова.
Ключові слова: час, спосіб, реальні / ірреальні дії, грамема.
© В.М. БАРЧУК, 2011
Особове дієслово (Vf) в українській мові традиційно трактують як
форму, що виражає категорію часу в опозиції часових / нечасових
форм. Із цього погляду всі фінітні дієслова можуть бути визначені як
часові / нечасові і за ознакою формальних показників, і за ознакою
функціонально-семантичної ролі. Зміст опозиції часових / нечасових
форм полягає у вираженні відношення мовця до відображення мовним
знаком онтологічного компонента об’єктивованого світу — часу. Оскіль-
ки мовець експлікує себе на предикатному рівні, то природа протистав-
лення відбиває вплив синтаксичної семантики (синтаксичної функції)
на систему морфологічних значень. Отже, у морфологічній системі діс-
тає відображення взаємозумовленість та пов’язаність компонентів (а
відповідно категорій) предикативного значення дієслівної грамеми —
темпоральності, персональності та модальності. Для категорії часу це
виявлено як грамемне вираження моменту дії: грамема виражає момент
здійснення дії — грамема не виражає моменту здійснення дії.
Предикативне значення граматичного центру речення може бути
виражене як трикомпонентне (темпоральність, персональність, модаль-
ність — Пишу), двокомпонентне (темпоральність, модальність — Світає
або персональність, модальність — Працюймо), однокомпонентне (мо-
дальність — Світало б). І. Вихованець пов’язує комплексність пред-
икативності речення із категоріями часу та модальності [5: 68-69].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 478
Барчук В.М.
Очевидно, що за умови вживання нечасової дієслівної форми предикат
постає як позбавлений власне дієслівних ознак (динамічної ознаки —
тривання), оскільки модальність, виявом якої є категорія способу, „спря-
мована на відображення ірреальних (суб’єктивних) відношень” [4: 95],
тобто не виражає власне дії — змісту дійовості, а відображає від ношення
мовця до вже вираженого грамемою дієслівного змісту, є зовнішньою, а
не внутрішньою ознакою дії. Насправді темпоральність як компонент
предикативного значення виявляє системно-структурне членування за
типом темпорального значення: внутрішню темпоральність у будь-якій
дієслівній формі виражає інтервал, зовнішню темпоральність позначає
час [1]. Отже, усі дієслівні форми виражають темпоральність як інтер-
вал, а час як зовнішня темпоральна ознака може функціонально не ви-
ражатися. У структурі предикативного значення темпоральність має два
вияви — інтервалу та часу, перший із яких є облігаторним, другий — фа-
культативним, зумовленим реалізацією категорії способу, яка послідов-
но виражена в тричленній типології (дійсний, умовний, наказовий). Од-
нак об’єктивно дієслівна грамема, ви конуючи первинну предикативну
функцію, постає як темпорально означена часова чи нечасова, модально
означена — як способова чи неспособова, адже спосіб є такою ж реаліза-
цією категорії модальності, як час категорії темпоральності; модальність
ірреальна виражена як спосіб, модальність реальна має неспособовий
(суб’єктивно неозначений) зміст [6: 42].
Звернімося для рельєфнішого визначення співвідношення спосо-
бу та часу до таких модифікацій предиката, як дієслівні складені при-
судки. У прикладах: Я мушу працювати, Я мусив працювати, Я був му-
сив працювати, Я муситиму працювати вираження одного з варіантів
імператива (повинність, змушеність) не викликає заперечень, отже,
тут ірреальний спосіб із повною парадигмою часових значень. Вихо-
дить, що заперечення часового значення грамем ірреального способу
зумовлене не функціональним навантаженням, а формальною струк-
турою грамеми.
Традиційно здійснюють т. зв. формалізоване протиставлення зна-
чень часу і способу. Однак об’єктивно такого протиставлення немає.
Форми часу, як і форми способу, є виявами семантико-функціональної
структури дієслівної грамеми. Обидва граматичні значення консолідо-
вано виражені дієслівною грамемою, виявляють як функціонально-
семантичну єдність, так і функціонально-семантичну диференційова-
ність. Єдність реалізована взаємозумовленою функцією морфем:
суфікс теперішнього часу -й- разом із особовим закінченням (отже, в
інкорпорацію функціонально-семантичної єдності введена категорія
особи) виражає часове значення реального (т. зв. дійсного) способу:
читаю, читаєш, читає, читаємо, читаєте, читають; суфікс теперіш-
нього часу -й- разом із префіксом доконаного виду про- виражає зна-
чення майбутнього часу ірреального способу: прочитаю, прочитаєш,
прочитає, прочитаємо, прочитаєте, прочитають; особова форма із су-
фіксом наказового способу -й- (відбулася нейтралізація часової функ-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 4 79
Формальна i… спiввiднесенiсть категорiй часу та способу
ції?) та особовими закінченнями виражає нечасове значення ірреаль-
ного способу: читай, читаймо, читайте, а також аналітичні форми хай
читаю, хай читає, хай читають.
І. Вихованець вважає, що через тричленне трактування категорії
способу, до якої входять грамеми дійсного, умовного та наказового
способу, створене парадоксальне становище щодо категорії часу, яка
„в такому випадку займає якесь „подвійне” граматичне положення,
маючи ознаки автономної і неавтономної одиниці: з одного боку, вона
членується на грамеми теперішнього, минулого і майбутнього часу, з
другого — сама входить у ролі підпорядкованої одиниці (грамеми) в
категорію способу” [4: 95]. Однак, на нашу думку, тут проблема по-
двійної зорієнтованості часу, ймовірніше, інтерпретаційна, ніж типо-
логічна. Категорії часу і способу є самостійними (чи автономними) не
через те, що „перша розташована на площині об’єктивних (реальних)
відношень, друга — на площині суб’єктивних (ірреальних) відношень”
[Там само], оскільки і та, і та виражають обидва типи відношень, а
тому, що для способової системи диференційними є критерії реаль-
ності / ірреальності, а релятивним часовості / нечасовості. Отже, на
першому рівні членування фінітні грамеми ділимо на реальні / ірре-
альні та на часові / нечасові. На цьому рівні критерії є загальними
(накладеними), оскільки всі дії, що виражені дієслівними фінітними
грамемами, охоплені цими значеннями; на другому рівні, визначаючи
способове значення, що виражає фінітна грамема (не часу, не способу,
не інтервалу і под., а синтетична дієслівна грамема), диференціюємо
форми реальні часові, ірреальні часові, ірреальні нечасові (з відсут-
ньою часовою парадигмою) (про це далі). За інваріантним категорій-
ним значенням модальна категорія способу є симетричною двокомпо-
нентною: грамеми реального способу, грамеми ірреального способу,
або грамеми неозначено-способові, грамеми означено-способові. За
цією ознакою час не входить та не може входити як підпорядкована
грамема до категорії способу.
К. Городенська двочленність категорії способу ґрунтує на проти-
ставленні бажаної / передбачуваної дії чи стану, виражених грамемами
наказового та умовного способу [6: 42], тобто в межах ірреального спо-
собу. Така позиція пов’язана з розмежуванням способових форм за
ознакою дія передбачувана / дія бажана [4: 96]. На основі семантики
бажаності запропоновано виділити ще дві грамеми: спонукального та
бажального способу [7: 257]. За такого підходу двочленна опозиція на
першому типологічному рівні постає як внутрішня у сфері ірреальнос-
ті, знімаючи протиставлення за ознакою реальні / ірреальні дії, яке й
виявляє категорію способу та визначає її інваріантний граматичний
зміст. Детермінація в межах наказового способу може бути більш ши-
рокою. Наприклад, Л. Бережан виокремлює дванадцять типів спону-
кальності: імператив, директив, ветатив, прохібітив, оптатив, пермісив,
когортатив, дезидератив, рекомендатив, юсив, ріквестив, дебітив [2].
Окрім того, інваріантність граматичної семантики передбачає як зміст
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 480
Барчук В.М.
асоціативних зв’язків грамем (тут асоціативність — форма організації
граматичної системи мови [12: 169]) опозицію не тільки +/+ (напри-
клад, рід чоловічий / жіночий), а й опозицію +/– (наприклад, рід
чоловічий-жіночий / середній, тобто ні той, ні той (польський термін
ніякий (nijaki)). Отже, інваріант способу визначений як реальність /
ірреальність (наприклад, виду через опозицію доконаність / недокона-
ність (результативність / нерезультативність), перехідності — перехід-
ні / неперехідні дієслова), тобто марковані видові грамеми / усі інші
грамеми за опозицією +/–.
З погляду категорії часу диференційним є критерій моменту здійс-
нення дії, а релятивним — способу здійснення дії. Тому система часо-
вих грамем у зв’язку зі способом виглядає так: часові реальні дії — ча-
сові ірреальні дії. Правда, можна навести аргумент, що будь-яка часова
форма виражає спосіб, але не кожна способова форма виражає час. Од-
нак формально способово маркованими є тільки форми ірреальних
способів, форма неозначено-способова (т. зв. дійсного способу) проти-
ставлена ірреальним способам за ознакою нульового вираження
суб’єктивної оцінки дії (способу) так само, як часові форми неспособо-
ві (дійсного способу) виступають маркованими щодо нечасових (без
повної часової парадигми) форм ірреальних способів. Це означає, що
способово-часова парадигма українського дієслова має функціонально-
семантичний зв’язок, однак самі категорії не мають визначеної взаємо-
залежності. Цей зв’язок дає змогу глибше осмислити природу як часу,
так і способу.
Для визначення змісту функціонально-семантичного зв’язку часу
та способу потрібно встановити зумовленість функції дієслівної гра-
меми як часової чи способової. З одного боку, спосіб охоплює всі діє-
слівні фінітні форми, з іншого — час не виявлений у формах ірреаль-
них. Проте так виглядає співвіднесення часу і способу у традиційному
трактуванні часово-способового значення фінітних дієслів.
Грамеми виражають те, що в них визначено морфемним складом
(синтетично чи аналітично). Однак ірреальні способові форми умож-
ливлюють вираження часового значення не лише формами майбут-
нього часу. Наприклад, у грамемі працюй дія іманентно співвіднесена
з моментом мовлення, оскільки граматично фіксує момент наказу
співрозмовникові — учасникові ситуації, тобто експлікує мовця. Ця
співвіднесеність більш однозначна, ніж у формах теперішнього часу,
тому момент мовлення унікально постає як виражений саме дієслів-
ною грамемою, чого не фіксують часові форми. Через це наказова
форма не може виражати іншого часу, крім теперішнього, а оскільки
немає протиставлення граматичного значення в межах співвідносних
форм, то її трактують як нечасову. Нейтралізація формальної часової
парадигми у формах наказового способу та їхня функціональна то-
тожність інфінітивові (як виразникові імператива) ексклюзивно ви-
водять особову форму в залежну синтаксичну позицію: Я наказую
тобі: працюй (наказую тобі працювати) — об’єктне значення.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 4 81
Формальна i… спiввiднесенiсть категорiй часу та способу
Наведені міркування свідчать, що оберненої залежності між часом
і способом немає, як і немає більш суб’єктивного чи об’єктивного в се-
мантиці реального чи ірреального способів: будь-яка дієслівна грамема
виражає інтенцію мовця в модельованій ситуації, але як окрема форма
є безвідносною щодо об’єктивності чи відповідності денотату, оскільки
це в грамемі не виражено: Сонце світить; Сонце, світи; Сонце світило
б. Так, денотативно речення Сонце світить може не співвідноситися з
реальною ситуацією, тобто на синтаксичному рівні семантика форми
виявиться ірреальною (з погляду денотативної ситуації), хоч
об’єктивною (з погляду онтологічного змісту та вираженого мовцем,
тобто з погляду референційної ситуації): Сонце світить навіть уночі.
Натомість речення — Сонце, світи, звертаюсь до яскравого світила —
об’єктивно відображає подвійно дійсний денотат: сонце світить і вод-
ночас мовець наказує йому світити. Збігаються денотат і референт в
реченні Сонце світило б, якби не хмари, оскільки відображає реальний
факт (дві каузально поєднані ситуації) — сонце не світить, небо в хма-
рах — і модельовану мовцем ситуацію — світило б, якби. Намагання
визначати граматичні категорії на грамемному (морфологічному) рів-
ні через вихід на синтаксичний рівень завжди приховує небезпеку руй-
нування базового принципу граматичного моделювання — універсаль-
ності граматичної форми та узагальненості (навіть всезагальності)
граматичного значення; граматична форма має сенс як спосіб відтво-
рення через узагальнене граматичне значення (формальну модель —
мовну форму) конкретного (контекстного, мовленнєвого) значення. З
іншого боку, абсолютизація форми є невиправданою, оскільки граматич-
на категорія не виражена як набір грамем, навіть більше, не є сформована
як формально грамемна; тому може бути виявлена як функціонально-
гра мемна: наприклад, реальне та часове (відповідне об’єктивній де-
нотативній ситуації) значення грамеми наказового способу в наведено-
му прикладі. Порушення формальної відповідності (пряма, первинна
функція граматичної форми та пряме значення грамеми) у вживанні
граматичної форми ускладнить її семантику, однак збагатить змістом.
О. Потебня вказував на цей шлях трансформації граматичної системи
як наслідок розвитку швидкості та багатства думки [10: 47-48].
Як було зазначено, імператив у формі грамемно вираженого нака-
зового способу (працюй) формально відбиває теперішній час; подібно
умовний спосіб формально виражений як минулий (працював би) [11:
378], оскільки зумовленість гіпотетичної дії може бути виражена щодо
дії, яка вже не відбулася і причина нереалізованості якої може тракту-
ватися як зумовлена іншою дією, тобто дія апріорі минула. Відповідно,
ні в теперішньому, ні в майбутньому грамемно зумовленість не вира-
жена. У теперішньому умова постає як неймовірна, оскільки оцінка
здійснюваної дії унеможливлює її нереалізованість із двох причин: по-
перше, вона не може бути оцінена щодо нереалізованості, по-друге,
вона вже здійснюється. Отже, треба мати на увазі, що умова передба-
чає нереалізованість дії через визначену причину. Ця причина —
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 482
Барчук В.М.
об’єктивний факт, виражений як інша дія. Отож, умовна грамема по-
стає як дериват бінарної предикативної конструкції: нереалізована дія
та дія, що зумовила її нереалізованість, виражена через антиномію:
Приїхав би (якщо б зміг): приїхав би означає не приїхав, якщо б зміг
означає не зміг. Трансформація ірреальної умовної структури (вира-
ження стверджувальної модальності) породжує каузальну структуру:
не приїхав (бо не зміг). Цілком очевидно, причина і умова перебувають
у генетичному зв’язку і відрізняються способом вираження: пряме ві-
дображення події (причина), непряме відображення події (умова). Як
бачимо, і причина, і умова мають один суб’єктивний зміст — оцінку дії
мовцем. При цьому причина нібито формально перебуває у сфері дій-
сного способу, а умова недійсного. Природа причини, що виражена
формально дійсним способом, та природа умови, формально вираже-
ної як ірреальна дія, однакові — суб’єктивне відображення мовцем че-
рез оцінку реалізації дії. Грамемно не виражена спеціалізованими фор-
мами причина також ірреальна; вербалізується причина дієслівними
предикатами у формі дійсного способу. Вказівка на причину ґрунту-
ється на експліцитно чи імпліцитно вираженому запереченні, а запере-
чення орієнтує на дію, що не відбулася, отже, апріорі ірреальну. Це
означає, що заперечена дія належить до ірреального способу. А всі за-
перечні форми дієслова часові. Варто додати, що категорія заперечен-
ня реалізована як актуалізований мовцем нездійснений факт, тобто за-
перечення має завжди предикатну (формально придієслівну) природу.
Концепції модального та предикативного змісту заперечення оперті на
граматичному аспекті трактування цієї категорії (пор.: [3: 64-75]).
Заперечні форми з погляду способу формально тотожні ірреаль-
ним способам за ознакою маркованості грамем („категорія заперечен-
ня на відміну від полярної їй категорії ствердження має визначену сис-
тему засобів вираження…” [8: 3]), а семантико-функціонально — формам
майбутнього часу: в обох випадках актуалізована одна із можливих гі-
потетичних дій: не читає (не пише, не малює, не лежить, не йде, не ке-
рує, не царює); читатиме (прочитає, буде читати) (писатиме, малю-
ватиме, лежатиме, йтиме, керуватиме, царюватиме). Імовірність
майбутніх дій, як і ймовірність заперечених дій, може бути виражена
як Vf1-Vfn. Форми гіпотетичного майбутнього цілком узгоджуються з
формами умовного способу, а умовний (за граматичною природою ми-
нулий) синтаксично може бути виражений майбутніми формами через
спільну способову природу — ірреальність дій: приїду (якщо зможу). У
поліпредикативних конструкціях грамеми майбутнього виступають як
спеціалізовані засоби вираження умови. На нашу думку, поняття ірре-
альної модальності граматично виражає сферу нездійснених дій, які,
однак, можуть бути або не бути реалізованими. Отже, це поняття
об’єднує всю сферу модальних грамем на першому типологічному рів-
ні. В. Плунгян стверджує, що „значення ірреальної модальності опису-
ють ірреальні ситуації, тобто такі, які не були здійснені, не здійсню-
ються, не можуть чи не повинні здійснитися в реальному світі; іншими
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 4 83
Формальна i… спiввiднесенiсть категорiй часу та способу
словами, модальні показники цього типу описують якийсь „альтерна-
тивний світ”, який наявний у свідомості мовця в момент висловлен-
ня” [9: 427]. Застереження викликає теза „не повинні здійснитися”,
оскільки, наприклад, можливість та необхідність (змушеність) є ірре-
альними виявами модальності, які й визначають, з погляду мовця, по-
тенцію реалізації відповідних дій. На ці значення В. Плунгян вказує
як на ірреальну модальність, тісно пов’язану із запереченням: „необ-
хідність може бути представлена через комбінацію можливості й запе-
речення” [9: 428].
Отже, функціонально-семантичний зв’язок між часом і способом
не постає як залежність чи обмеження; т. зв. обмеженість часових зна-
чень в ірреальних способах є за формального підходу інтерпретаційно
зумовленою, однак з погляду грамемної структури та семантико-
функціонального погляду не має жодних обмежень. Так, з погляду
форми, семантики та функцій, на основі яких концептуально ґрунту-
ється морфологія, система часово-способових форм виглядає так: ми-
нулий реальний (дійсний), минулий ірреальний (умовний), минулий
ірреальний (заперечний); теперішній реальний (дійсний), теперішній
ірреальний (заперечний), теперішній ірреальний (наказовий); майбут-
ній ірреальний стверджувальний, майбутній ірреальний заперечний.
Названі часово-способові грамеми дають змогу рельєфніше осмислити
інваріантне способове значення в зіставленні дії дійсні / дії реальні.
Минулий умовний заперечний через подвійну ірреальність (умова +
заперечення) референційно виражає дійсну дію — не кохала б = коха-
ла, а умова визначає ситуацію, за якої б дія не відбулася (Якби була
знала, була б не кохала). Тобто реальність і дійсність дії — різні понят-
тя. Теперішній заперечний наказовий у подвійній ірреальності (імпе-
ратив + заперечення) також референційно виражає дійсну дію: не пра-
цюй = працює, а імператив виявляє інтенцію експлікованого мовця
щодо дійсної дії. Наведені рівності відображають референційний зміст,
а не граматичне значення грамем, сигналізуючи про небезпеку їх сплу-
тування під час визначення категорії способу, як, зрештою, будь-яких
граматичних категорій. Ірреальний майбутній визначає сфера тільки
недійсних дій, у якій функціонують відповідно лише грамеми ірреаль-
ного способу. Отже, власне способовий характер має значення реаль-
ності, яке виражає зміст як дійсних, так і недійсних дій.
Система способово-часових дієслів має такий перелік грамем: ре-
альний минулий, реальний теперішній; ірреальний минулий, ірреаль-
ний теперішній, ірреальний майбутній. Як бачимо, не час, а спосіб ви-
являє обмеженість щодо реалізації в часових виявах — у майбутньому
часі не відображено реальних дій.
1. Барчук В. Морфологічний час як вияв лінійної темпоральності // Українознавчі сту-
дії. — Івано-Франківськ, 2005-2006. — № 6-7. — С. 38-47.
2. Бережан Л.В. Категорія спонукальності в сучасній українській мові: автореф. дис...
канд. філол. наук. — Івано-Франківськ, 1997. — 16 с.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2011, № 484
Барчук В.М.
3. Бондаренко В.Н. Отрицание как логико-грамматическая категория. — М.: Наука,
1983. — 212 с.
4. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. — К.: Наук. думка,
1988. — 256 с.
5. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К.: Либідь, 1993. — 368 с.
6. Городенська К.Г. Онтологічні параметри граматичних категорій способу та часу //
Мовознавство. — 1997. — №1. — С. 39-42.
7. Городенська К. Дієслово // Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія
української мови. — К.: Пульсари, 2004. — С. 217-297.
8. Озерова Н.Г. Средства выражения отрицания в русском и украинском языке. — К.:
Наук. думка, 1978. — 118 с.
9. Плунгян В.А. Введение в грамматическую семантику: грамматические значения и
граммматические системы языков мира. — М.: РГГУ, 2011. — 672 с.
10. Потебня А.А. Из записок по русской грамматике.– М.: Просвещение, 1977. — Т. 4. —
406 с.
11. Русанівський В.М. Дієслово // Сучасна українська літературна мова (за заг. ред І.К.
Бі лодіда). — К.: Наук. думка, 1969. — С. 296-429.
12. Соссюр, Фердинанд де. Курс загальної лінгвістики / Пер. з фр. А. Корнійчук, К. Ти-
щенко. — К.: Основи, 1998. — 324 с.
Volodymyr Barchuk (Ivano-Frankivsk)
FORMAL AND FUNCTIONAL-SEMANTIC CORRELATION
OF CATEGORIES OF TENS AND METHOD
The interaction of the tense and mood categories with formal and functional-semantic
points of a view is characterized in this article. The categories of tense and mood
demonstration of the verb are set on the base of formal, semantic, and typological
correlation.
Keywords: tense, mood, real / unreal activities, grammeme.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-42901 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1682-3540 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:38:16Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Iнститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Барчук, В. 2013-04-09T19:27:35Z 2013-04-09T19:27:35Z 2011 Формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій часу та способу / В. Барчук // Українська мова. — 2011. — № 4. — С. 77-84. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42901 811.161.2’37 У статті схарактеризовано взаємодію категорій часу та способу з формального та функціонально-семантичного поглядів. На основі формальних, семантичних і типологічних співвідношень категорій часу та способу встановлено часово-способові вияви дієслова. The interaction of the tense and mood categories with formal and functional-semantic points of a view is characterized in this article. The categories of tense and mood demonstration of the verb are set on the base of formal, semantic, and typological correlation. uk Iнститут української мови НАН України Українська мова Дослідження Формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій часу та способу Formal and functional-semantic correlation of categories of tens and method Article published earlier |
| spellingShingle | Формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій часу та способу Барчук, В. Дослідження |
| title | Формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій часу та способу |
| title_alt | Formal and functional-semantic correlation of categories of tens and method |
| title_full | Формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій часу та способу |
| title_fullStr | Формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій часу та способу |
| title_full_unstemmed | Формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій часу та способу |
| title_short | Формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій часу та способу |
| title_sort | формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій часу та способу |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/42901 |
| work_keys_str_mv | AT barčukv formalʹnaífunkcíonalʹnosemantičnaspívvídnesenístʹkategoríičasutasposobu AT barčukv formalandfunctionalsemanticcorrelationofcategoriesoftensandmethod |