Наукова спадщина О.О. Русова в контексті актуальних проблем української етнології

У лютому виповнилося 160 років з дня народження відомого вченого, етнографа, статистика та громадського діяча Олександра Русова. This article is devoted to the famous scholar, ethnographer, civil activist Oleksandr Rusov. All his work was concentrated on the study of Ukrainian folk, their history, l...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Народна творчість та етнографія
Дата:	2007
Автор:	Скрипник, Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Теми:	До 160-річчя від дня народження О. Русова
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43193
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Наукова спадщина О. О. Русова в контексті актуальних проблем української етнології / Г. Скрипник // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 9-13. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860270194156371968
author	Скрипник, Г.
author_facet	Скрипник, Г.
citation_txt	Наукова спадщина О. О. Русова в контексті актуальних проблем української етнології / Г. Скрипник // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 9-13. — Бібліогр.: 25 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнографія
description	У лютому виповнилося 160 років з дня народження відомого вченого, етнографа, статистика та громадського діяча Олександра Русова. This article is devoted to the famous scholar, ethnographer, civil activist Oleksandr Rusov. All his work was concentrated on the study of Ukrainian folk, their history, life style and language. Among his most prominent works was the foundation of the statistics as the scholarly discipline and its use for the ethnographical studies. Special attention deserves his work “The Statistics of the Ukrainian Population of the European Russia”. His data on Ukrainian and Russian population in various regions at different historical times are very valuable for the contemporary scholars. He actively participated in Ukrainian cultural life: he was the organizer of the first Ukrainian plays on Kyiv stages, the editor of Prague edition of “Kobzar”, and participated in different social and cultural organizations.
first_indexed	2025-12-07T19:05:46Z
format	Article
fulltext	9999 ДДДД оооо 1111 6666 0000 �� рррр іііі чччч чччч яяяя вввв іііі дддд дддд нннн яяяя нннн аааа рррр оооо дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя ОООО .... ОООО .... РРРР уууу сссс оооо вввв аааа У лютому виповнилося 160 років з дня народження відомого вченого, етнографа, статистика та громадського діяча Олександра Русова. Етнічний росіянин за походженням, О. Русов проте, як місцем свого народження, так і всім життям та творчістю був пов’язаний з Україною 1, і, як слушно зазначали його су� часники, “симпатії до України на ґрунті близькості до її природи і народу, підсилені почуттям протесту проти історичних і сучас� них йому несправедливостей внутрішньої політики, перетворили його національну са� мосвідомість і запалили в ній вогонь ук� раїнського патріотизму. Цей благородний ве� ликорос за своїми поглядами і устремліннями був більш глибоким і переконаним українцем, чим багато хто з осіб корінного українського походження” 2. О. Русов народився у Києві і здобував освіту в рідному місті на історико�філологічно� му факультеті університету Святого Володи� мира 3. Отримавши диплом, він починає учи� телювати в одній із гімназій Києва. Філолог за освітою, О. Русов поєднував роботу вчителя латинської мови із вивченням музики та народ� ної пісенної творчості. Всі ці його захоплення “злилися в кінці�кінців у глибокий інтерес до українського народу, його мови, творчості, історії і побуту ...” 4. Тож, такі тісні контакти із народною стихією дуже посприяли його долу� ченню до етнографії, до участі у роботі одного з перших етнографічних осередків в Україні – Південно�західного відділу Російського гео� графічного товариства 5. Сучасники науковця зазначають, що “Олександр Олександрович був глибоко відданий українським інтересам ще з молодих років і незмінно таким залишився ще до кінця життя. Ніякі перетрубації в його житті, зміни і віяння в урядових і суспільних сферах не змогли зрушити його з цієї точки зору” 6. Вже під час навчання в університеті О. Русов стає активним членом старої київської громади. Саме під впливом її членів – видатних діячів культурно�національного відродження другої половини ХІХ ст. (Володимира Антоновича, Олександра Кониського, Михайла Драгома� нова, Тадея Рильського, Миколи Лисенка, Михайла Старицького та інших) формувалася активна життєва позиція юнака, виник його інтерес до української народної культури. Як вже зазначалося, викладання в гімназії О. Ру� сов поєднує з етнографічними та статистични� ми студіями. У 1869–1870 рр. він бере актив� ну участь в етнографічних дослідженнях регіонів України, разом із М. Драгомановим, В. Антоновичем, М. Лисенком та М. Косто� маровим стає учасником очолюваної П. Чу� бинським етнографічної експедиції до Західної України, Білорусі, Молдови. Спів� працюючи зі створеним 1873 р. Південно� західним відділом Географічного товариства, Олександр Олександрович зацікавився коб� зарським мистецтвом, зокрема – творчістю відомого кобзаря Остапа Вересая, і підготував монографічне дослідження “Остап Вересай, один из последних кобзарей Молорусских”, за яке був премійований РГТ. У зазначеній роботі міститься ґрунтовний аналіз та зроб� лені цікаві спостереження не лише щодо твор� чості О. Вересая, а й наведено низку цікавих фактів з історії та етнографії сіл регіону – Кладьківки, Калюженців, Голінки, Соки� ринців тощо. До ранніх студій науковця нале� жить праця “Русские трактаты в конце ХVІІ – начале ХVІІІ веков и некоторые дан� ные о Днепре” (1876), яка не втратила акту� альності та є цінним етнологічним та ет� нолінгвістичним джерелом. В історії вітчизняної науки О. Русов відо� мий перш за все як основоположник статисти� ки. До його здобутків у цій сфері належить “розробка і проведення в життя нових методів статистичного дослідження, національна по� становка оціночних робіт, ряд статистичних описів окремих губерній, повітів, міст України, керівництво місцевими переписами населення і опрацювання їх результатів” 7. Плідною була його участь і в проведенні одноденного перепи� су населення Києва 1874 р. ГГанна СКРИПНИКанна СКРИПНИК ÍÀÓÊÎÂÀ ÑÏÀÄÙÈÍÀ Î. Î. ÐÓÑÎÂÀ Â ÊÎÍÒÅÊÑÒ² ÀÊÒÓÀËÜÍÈÕ ÏÐÎÁËÅÌ ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊÎ¯ ÅÒÍÎËÎÃ²¯ 11110000 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 22//22000077ISSN 0130–6936 Разом з П. Червінським та В. Варзаром О. Русов закладає основи земської статисти� ки на Чернігівщині. На запрошення Чернігівських земських зборів 1876 р. він ак� тивно співпрацює зі створеним при земській управі статистичним відділом 8, де було роз� роблено нову методику статистичних досліджень, котра передбачала передусім не� обхідність глибокого аналізу питань продук� тивності та прибутковості землі та земле� робської праці, а також ґрунтовну програму, за якою провадились основні дослідження місцевостей Чернігівського повіту. За спога� дами С. Русової, дружини Олександра Олександровича, чернігівське статистичне бюро помітно впливало не лише на еко� номічне, а й на культурне життя краю, “було тоді наче культурним центром Чернігова”, який ініціював громадський та інтелектуаль� но�мистецький розвиток. Здобутком діяль� ності чернігівських статистиків стало опублі� кування окремим виданням важливої факто� логічної праці “Материалы для описания зе� мельных угодий, собранные экспедиционным способом статистического отделения при Черниговской губернской земской управе” 9. Згодом, 1886 р., губернські земські збори ініціювали створення “Сводного описания гу� бернии” – узагальнюючої праці, яка б репре� зентувала якомога точніший облік виробни� чих сил, виробництва і споживання, тобто економічний баланс губернії. Була розробле� на й затверджена в 1886 р. програма, що пе� редбачала, крім статистичних, етнографічні, антропологічні та економічні дослідження. Однак, нових розвідок проведено не було, а асигновані 1897 р. кошти були використані на підготовку та опублікування матеріалу, який на той час вже було зібрано в різних устано� вах, переважно у вигляді описів окремих повітів. Опубліковане таким чином “Описа� ние Черниговской губернии, проведенное по поручению губернского земства членам импе� раторского Русского географического обще� ства А. А. Русовым” було своєрідним моно� графічним описом, доповненим карто� графічним матеріалом та серією таблиць. В ньому йдеться про історію утворення губернії, її заселення та історичні долі її землеробсько� го населення. Простежується динаміка соціального складу мешканців за даними 1764, 1782, 1851, 1858, 1878, 1894 рр. У дослідженні подається характеристика те� риторії губернії, її топографічний профіль. Аналізується, за даними народної словес� ності, гідрографія. Наводяться фенологічні та метеорологічні відомості, описуються кліма� тичні особливості, вміщено географічний на� рис. З етнографічного погляду особливо цікаві розділи, в яких йдеться про землероб� ство та тваринництво. В них зібрано багато відомостей, що стосуються складу ґрунтів, класифікуються земельні наділи за функціо� нальним призначенням, характеризуються типи приватного землеволодіння привілейова� них суспільних прошарків та простолюду (дворян, казни, духівництва, купців, євреїв, міщан, козаків і селян). Також у праці розгля� даються системи польового землекористуван� ня та “кормових площ” (луки та вигони), за даними переписів простежуються кількісні характеристики скотарства в цілому та опи� сується середня забезпеченість селянських господарств худобою. Безперечну цінність складають і додатки, які містять статистичні відомості про динаміку земельного майна та картографічний матеріал. Деякі з репрезенто� ваних карт (зокрема, “карта поширення зви� чайних землеробських знарядь”) є надзви� чайно важливим джерелом для створюваного в ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України історико�етнографічного атласу “Сільсько� господарські знаряддя українців”. Впродовж 10 років (1882–1892) дослід� ник очолював оціночно�статистичну роботу в Херсонській, Харківській і Полтавській гу� берніях, а з 1899 по 1902 рр. обіймав посаду завідувача статистичного бюро Полтавського губернського земства, де проводив описи по� вітів і міст та організовував подвірний пере� пис у губернії. Серед наукової спадщини О. Русова однією із найвагоміших праць є малопомічена сучасними дослідниками розвідка “Статисти� ка украинского населения Европейской Рос� сии”. Це, власне, перша робота етносоціо� логічного характеру, в якій, за матеріалами пе� репису 1897 р., зроблено аналіз етнічної та ет� нодемографічної структури населення підро� сійських земель України кін. ХІХ ст. У ній ав� тор обґрунтував свої концептуальні підходи та критерії визначення компактності українсько� 11111111 ДДДД оооо 1111 6666 0000 �� рррр іііі чччч чччч яяяя вввв іііі дддд дддд нннн яяяя нннн аааа рррр оооо дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя ОООО .... ОООО .... РРРР уууу сссс оооо вввв аааа го етнічного населення, а відтак – етнічних меж нації. За визначеними ним принципами територіально�державного розмежування, до українських етнічних земель О. Русов відно� сив ті території, де українці складали абсолют� ну більшість 10. А щодо показників етнічної належності, то основним з них дослідник вва� жав рідну мову, в той час, коли інші, окрім мо� ви, великої ваги надавали самосвідомості та віросповіданню. Послуговуючись статистичними даними перепису, автор окреслює межі розселення ук� раїнців, зазначаючи, що територія України протягається на північ від Чорного моря і до� сягає 52–53° північної широти, охоплюючи зокрема землі між Білостоком і Більським у Гродненській губернії, а далі в східному на� прямку має кордони з містами Пінськ, Мо� зир, Річиця, Новгород�Сіверський, Курськ, Новохоперськ. О. Русов слушно зауважує, що українські етнічні поселення “скрізь дотримуються кор� донів поширення цього народу у північній півкулі”, сягаючи 55° північної широти, “які і тисячі років тому назад зайняті були ук� раїнським народом біля Карпат і Придні� пров’я”. Позиція автора майже цілком збіга� ється з межами етнічної території, окреслени� ми відомим вітчизняним етногеографом Сте� паном Рудницьким, який зазначав, що на по� чатку ХХ ст. “територія, заселена переважно українським населенням, простягається між 43° і 54° північної широти, 21° і 44° східної довготи, займаючи таким чином широку і дов� гу смугу Східної Європи, площею майже 850 тис. кв. кілометрів” 11. Схоже визначення етнічних меж українського народу знаходимо й у поетичному, надзвичайному переконливо� му описі видатного дослідника, росіянина М. Надєждіна, який вважав, що Україна про� стяглася “под благодатною сенью южного не� ба, по широкому ковру степей, окаймлённых струями Дуная и Дона, хребтами Кавказа и Карпат, волнами Каспия”. Загалом О. Русов виокремлював 8 губерній, що налічували 84 повіти з переважним відсотком українського населення та 10 губерній, до яких входили 22 повіти, в яких більше 50 % сільського насе� лення складали українці. Ця територія (без інших суміжних областей в окремих повітах, де була відносна більшість українців, за підра� хунками дослідника, нараховувала 575 тис км 12. О. Русов, зважаючи на дане опитування щодо визначення респондентами своєї рідної мови, ідентифікує українцями 22 380 551 чо� ловік (з них 11 243 940 чоловіків і 11 135 356 жінок). Мешканцями міст українського по� ходження названо всього 1 256 387 чоловік або 5,6 % 13. Щодо процентного співвідно� шення між етнічними українцями та росіяна� ми, то в основних губерніях розподіл був та� кий: Подільська – 96,1 %, Волинська – 95,1 %, Полтавська – 93,1 %, Київська – 92,9 %, Харківська – 81,7 %, Катерино� славська – 79,3 %, Херсонська – 70,9 %, Бесарабська – 60,6 %, Чернігівська – 70,2 %, Таврійська – 59,6 %, Кубанська – 52,3 %, Ставропольська – 39,8 %, Воро� нежська – 36,3 %, Астраханська – 24,5 %, Донська – 29,5 % тощо. Наведені автором таблиці статистичних даних засвідчують існування цілих етнічних українських масивів у губерніях та повітах, що згодом, внаслідок державного розмежування України та Росії у 1918 – на поч. 20�х рр. ХХ ст., відійшли до Росії. Зокрема, у 1763 р. в окремих повітах Воронезької губернії питома вага українців відносно всього населення була дуже високою: у Хоперському – 80,82 %; у Середському – 73,7 %; у Павловському – 57,39 % 14. Схожий високий відсоток ук� раїнців на землях Слобожанщини зафіксовано і Всеросійським переписом 1897 р., за яким у Харківській губернії українці складали 80,6 %, а у Воронезькій – майже половину – 43,4 % 15. Причому в окремих повітах Воро� незької губернії, за даними того ж перепису, українцями була абсолютна більшість населен� ня. В Острогозькому повіті, наприклад, ук� раїнці становили 90,3 % всього населення; у Бирючинському – 70,5 %, у Богучарсько� му – 81,8 %; у Валуйському – 51,1 %. Знач� на їх кількість мешкала в повітах Курщини: у Гайворонському – 59,4 %, у Путивльсько� му – 52,6 %, у Ново�Оскольському – 51,1 % 16 тощо. Проте російським урядом свідомо не визна� чався національний склад селищ Слобожанщи� ни, в результаті чого чимало українців було за� раховано до Воронезької та Курської губерній Росії. У цих губерніях, не зважаючи на 11112222 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 22//22000077ISSN 0130–6936 відсутність умов для повноцінного культурно� національного розвитку в складі Російської імперії, українство зберегло свою етнічну са� мосвідомість та успадковані від предків національні традиції аж до початку ХХ ст. Саме тому після розвалу імперії на теренах Сло� божанщини поширюється український культур� но�національний та державницький рух, розви� вається процес українізації, відбуваються ук� раїнські з’їзди, на яких звучать думки про приєднання згаданих територій до України 17. Ось, наприклад, фрагмент звернення учасників національного з’їзду Валуйського та Остро� гозького повітів: “Український з’їзд частини Вороніжчини і селянський з’їзд Острогозького повіту на Вороніжчині, визнаючи себе ук� раїнцями, робить заяву Центральній Раді і Російському Тимчасовому Правительству, що поділення України і невизнання Слобожанщини є шлях контрреволюційний, протестує і дома� гається, аби українська частина Слобожанщини була прилучена до автономної України”. Записка голови української “мирової” де� легації С. Шелухіна про “мирові” переговори з Росією у 1918 р. є красномовною ілюст� рацією явищ, про які мовилось раніше. Автор пише, що “російська делегація у своїм проекті одступила на захід в різних місцях на 125–150–200 верст од української етно� графічної межі [...] Вона спропонувала таку державну межу, що нею одрізує до Росії навіть 5 повітів Волині”. Відтак при визна� ченні кордонів України в 1917–1925 рр. (за умови відвертого диктату з боку Росії) до складу України не потрапили периферійні те� риторії (Стародубщина, ряд районів Воро� нежчини, Курщини, Білгородщини тощо), які за статистичними даними, наведеними у зга� даній розвідці О. Русова, належать до її істо� ричних етнічних меж. Дослідник також стверджував, що “Курська губернія повинна бути поділена на дві частини – українську і великоруську” 18. Не маючи жодних умов для культурно� національного розвитку, зазнаючи пересліду� вань та фізичних репресій, українці в зазначе� них регіонах були зросійщені і кількість їх ка� тастрофічно зменшилася. За даними перепису 1979 р., українців налічувалося у Воронезькій області 5,4 %, у Білгородській – 4,8 %, у Курській – 1,4 % 19. Отже, на визначенні північно�східних та східних кордонів України з Росією позначилися як пряма військова агресія Росії проти України, так і різноплановий дипломатичний тиск та довільне, тенденційне трактування історичних та етнодемографічних реалій російським урядом, внаслідок чого, як справедливо зазначає профе� сор В. Наулко, “мільйони компактно розселених українців залишилися поза Україною – у суміж� них регіонах Кубані, Північного Кавказу, При� азов’я, Центрально�Чорноземного регіону то� що” 20. На українських землях, які відійшли до Росії (Північна Слобожанщина, частина Рос� товської області (Таганрозький і Шахтинський округи), західна Кубань (Краснодарський край), за даними перепису 1926 р., українців на� раховувалося 3 млн. 357 тис. чоловік, що склада� ло 66 % всього населення цих земель. Наведе� ний О. Русовим статистичний матеріал акту� алізується у контексті сучасних безпідставних за� яв з елементами територіальних претензій до Ук� раїни з боку російського політичного істебліш� менту. Всі ці заяви спростовуються об’єктивними статистичними працями дослідника та інших вітчизняних вчених. Зокрема, за підрахунками В. Кубійовича, велика суцільна неросійська тери� торія, що відійшла до Росії від України, склала площу 114300 км 2: “Вона включена до Росії навіть без прав автономної республіки чи авто� номної області; у ній українці не мають жодних національних прав, немає українських шкіл [...] української преси і книжок, а приплив ук� раїнського друкованого слова і взагалі культур� них зв’язків з УРСР – утруднений” 21. Аналізована тут розвідка О. Русова містить також цікаві статистичні відомості та їх аналіз щодо показників освіченості українців. Дослідник, зокрема, зазначає, що “на місці старої культури княжих часів в Київській та Волинській губерніях – біля самого вогнища освіти – Київського університету, а також в Харківській та Херсонській губернії показник грамотності українців нижчий загального по� казника для даної губернії: на стільки чужі університети Київський, Харківський, Одесь� кий українському населенню” 22. Автор це по� яснює тим, що національним меншинам дозво� лено мати школи з рідною мовою викладання, “тоді коли відкриття школи з викладанням на рідній мові українців вважається чомусь дер� жавним злочином, внаслідок чого вони займа� 11113333 ДДДД оооо 1111 6666 0000 �� рррр іііі чччч чччч яяяя вввв іііі дддд дддд нннн яяяя нннн аааа рррр оооо дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя ОООО .... ОООО .... РРРР уууу сссс оооо вввв аааа ють останнє місце по грамотності в ряду всіх народів європейської Росії” 23. На його думку, “оновлення півдня Росії, заселеного ук� раїнським народом, нерозривно поєднувалося з націоналізацією в українському дусі просві� ти, управління, суду, церкви і всього побуту. Без цього […] немислимий прогрес ук� раїнського народу” 24. Сучасники високо поціновували благо� родні душевні якості дослідника, його різно� сторонні інтереси та щире прагнення служити народу, серед якого дослідник жив: “... всеце� ло и органически А. А. Русов примыкал ко всякой общественной работе в сфере украин� ских интересов, где бы и в каких бы формах эта работа не предъявляла свои требования. Член старой Киевской громады 70�х годов, участник и организатор первых украинских спектаклей в Киеве, редактор пражского из� дания “Кобзаря” Т. Шевченко, составитель популярно�научных брошюр на украинском языке [...], горячий участник всех украинских общественных собраний, член “Союза авто� номистов�федералистов” от украинцев, со� трудник украинских периодических изданий, участник академической комиссии по пере� смотру украинского перевода Евангелия и т.д. – всюду Русов вносил свой пыл, свою непосредственность, горячее сердце и безза� ветную веру в национальное возрождение родного края ...” 25. Життя і діяльність О. Русова, як і інших чільних діячів старої київської громади, було викликом долі й історії. Завдяки просвітни� цькій праці О. Русова, В. Антоновича, Хв. Вовка, П. Чубинського та інших подвиж� ників української науки цієї доби, український народ не розчинився в національній стихії сусідніх народів і племен, а зумів піднятися з історичного забуття і, порвавши пута неволі, стати на шлях державного самоствердження. 1 Дорошенко Д. Мої спогади про Ол. Ол. Русова (Окремий відбиток). – С. 3–23. 2 Смуток П. Памяти А. Русова // Украинская жизнь. – 1915. – № 10. – С. 11 3 Енциклопедія українознавства. – Л., 1998. – Т. 7. – С. 2649–2650. 4 Смуток П. Зазнач. праця. – С. 11. 5 Грицковян Я. Олександр Русов // Украинский ка� лендарь: 1985. – Варшава, 1985. – С. 109–111. 6 Жебуньов Л. Памяти А. А. Русова // Украинская жизнь. – 1915. – № 10. – С. 21. 7 Там само. – С. 10. 8 Шевченко В. Олександр Русов і Чернігівщина // Сіверянський літопис. – 1995. – № 2. – С. 50–53. 9 Материалы для описания земельных угодий, соб� ранные экспедиционным способом статистического от� деления при Черниговской губернской земской упра� ве. – К., 1877. – Т. 1: Черниговский уезд; Т. 2: Бор� зенский уезд. 10 Русов А. Статистика украинского населения евро� пейской России // Украинский народ в его прошлом и настоящем. – С.Пб., 1916. – С. 394. 11 Рудницкий С. Очерк географии Украины // Укра� инский народ в его прошлом и настоящем. – С.Пб., 1916. – Т. 2. – С. 361. 12 Русов А. Зазнач. праця. – С. 395. 13 Там само. – С. 384. 14 Махнова Г. Чисельність і склад українського насе� лення Росії в 60�х роках ХVІІІ ст. // Український істо� ричний журнал. – 1965. – № 2. – С. 115. 15 Русов А. Зазнач. праця. – С. 387, 390. 16 Русов А. Там само. – С. 390. 17 Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон Ук� раїни. – Тернопіль, 1996. 18 Русов А. Зазнач. праця. – С. 382. 19 Наулко В., Чорна Н. Динаміка чисельності і розміщення українців у світі (ХVІІІ–ХХ ст.) // На� родна творчість та етнографія. – 1990. – № 5. – С. 3–16; Наулко В. Український етнос у часі й про� сторі // Берегиня. – 1992. – № 1. – С. 25. 20 Наулко В. Український етнос у часі і просторі // Берегиня. – 1992. – № 1. – С. 16. 21 Кубійович В. Зміни національних відносин в Ук� раїні у ХХ столітті // Народна творчість та етно� графія. – 1996. – № 1. – С. 52. 22 Русов А. Зазнач. праця. – С. 405. 23 Там само. – С. 406. 24 Жебуньов Л. Памяти А. А. Русова. – С. 21. 25 Смуток П. Памяти А. Русова // Украинская жизнь. – 1915. – № 10. – С. 12. This article is devoted to the famous scholar, ethnographer, civil activist Oleksandr Rusov. All his work was concentrated on the study of Ukrainian folk, their history, life style and language. Among his most prominent works was the foundation of the statistics as the scholarly discipline and its use for the ethnographical studies. Special attention deserves his work “The Statistics of the Ukrainian Population of the European Russia”. His data on Ukrainian and Russian population in various regions at different his! torical times are very valuable for the contemporary scholars. He actively participated in Ukrainian cultur! al life: he was the organizer of the first Ukrainian plays on Kyiv stages, the editor of Prague edition of “Kobzar”, and participated in different social and cultural organizations.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43193
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T19:05:46Z
publishDate	2007
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Скрипник, Г. 2013-04-21T09:31:05Z 2013-04-21T09:31:05Z 2007 Наукова спадщина О. О. Русова в контексті актуальних проблем української етнології / Г. Скрипник // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 9-13. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43193 У лютому виповнилося 160 років з дня народження відомого вченого, етнографа, статистика та громадського діяча Олександра Русова. This article is devoted to the famous scholar, ethnographer, civil activist Oleksandr Rusov. All his work was concentrated on the study of Ukrainian folk, their history, life style and language. Among his most prominent works was the foundation of the statistics as the scholarly discipline and its use for the ethnographical studies. Special attention deserves his work “The Statistics of the Ukrainian Population of the European Russia”. His data on Ukrainian and Russian population in various regions at different historical times are very valuable for the contemporary scholars. He actively participated in Ukrainian cultural life: he was the organizer of the first Ukrainian plays on Kyiv stages, the editor of Prague edition of “Kobzar”, and participated in different social and cultural organizations. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія До 160-річчя від дня народження О. Русова Наукова спадщина О.О. Русова в контексті актуальних проблем української етнології The Scholarly Heritage of O. Rusov in the Context of the Current Ukrainian Ethnology Problems Article published earlier
spellingShingle	Наукова спадщина О.О. Русова в контексті актуальних проблем української етнології Скрипник, Г. До 160-річчя від дня народження О. Русова
title	Наукова спадщина О.О. Русова в контексті актуальних проблем української етнології
title_alt	The Scholarly Heritage of O. Rusov in the Context of the Current Ukrainian Ethnology Problems
title_full	Наукова спадщина О.О. Русова в контексті актуальних проблем української етнології
title_fullStr	Наукова спадщина О.О. Русова в контексті актуальних проблем української етнології
title_full_unstemmed	Наукова спадщина О.О. Русова в контексті актуальних проблем української етнології
title_short	Наукова спадщина О.О. Русова в контексті актуальних проблем української етнології
title_sort	наукова спадщина о.о. русова в контексті актуальних проблем української етнології
topic	До 160-річчя від дня народження О. Русова
topic_facet	До 160-річчя від дня народження О. Русова
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43193
work_keys_str_mv	AT skripnikg naukovaspadŝinaoorusovavkontekstíaktualʹnihproblemukraínsʹkoíetnologíí AT skripnikg thescholarlyheritageoforusovinthecontextofthecurrentukrainianethnologyproblems

Наукова спадщина О.О. Русова в контексті актуальних проблем української етнології

Репозитарії

Схожі ресурси