Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії

It is a common opinion that the national consciousness is being formed on the foundation of the union with the other members of your ethnic group as well as on the understanding of the differences between your ethnic group and others. Japanese national consciousness was born in the 18th–20th centuri...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнографія
Date:	2007
Main Author:	Катаока, Х.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Subjects:	Наука і сучасність
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43201
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії / Х. Катаока // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 70-75. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860023862475882496
author	Катаока, Х.
author_facet	Катаока, Х.
citation_txt	Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії / Х. Катаока // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 70-75. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнографія
description	It is a common opinion that the national consciousness is being formed on the foundation of the union with the other members of your ethnic group as well as on the understanding of the differences between your ethnic group and others. Japanese national consciousness was born in the 18th–20th centuries as a reaction on the fear of the influence of the Western countries. In the ethnocentric theories (specifically “kokugaku”), it was mainly the study of ancient Japan and its culture. Due to the active policy of the Meiji’s government (1868–1912), the conception of national consciousness was spread among the entire population. In Japanese language, the word nation for the long period of time meant only Japanese nation and was confused with the wider term, which meant any ethnic group.
first_indexed	2025-12-07T16:49:13Z
format	Article
fulltext	77770000 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 22//22000077ISSN 0130–6936 Вважається, що національна свідомість формується на основі відчуття ідентич� ності та єдності з членами власної групи (мовної, племінної, етнічної тощо), а та� кож на усвідомленні своїх відмінностей від членів інших груп. Національна свідомість японців зародилася у XVIII–XIX ст. у ви� гляді етноцентричних, ксенофобських учень, зокрема “кокугаку” (дослідження стародавньої Японії та її культури), як ре� акція на велику загрозу з боку західних кра� їн. Завдяки цілеспрямованим заходам уряду Мейдзі (1868–1912) усвідомлення націо� нальної приналежності вперше поширилось на весь народ. У японській мові слово “нація” деякий час вживалося на позначення винят� ково нації японської. Тому його часто плу� тають зі словом “нація”, яке вказує на ет� нічну групу взагалі. Найвизначніші японські дослідники фольклору та етнології Наукове дослідження фольклору та етноло� гії в Японії розпочалося 1914 року, коли Янагі� да Куніо видав книгу “Слова мисливця”. Тоді головним об`єктом досліджень були японські календарні свята і народне мистецтво. Поряд з ученням “кокугаку”, в цих студіях використову� валися численні праці європейських дослідни� ків, зокрема “Первісна культура” Едварда Тай� лора. У 1909 році в Японії стала відомою робо� та “Фольклорний довідник” 1 британського ет� нографа та фольклориста Джорджа Гомма (Ge� orge L. Gommе). В таких умовах Янагіда Куніо, на той час голова парламентської бібліотеки, до того ж висококваліфікований агроном, розпочав дослідження японського фольклору, називаючи це “вивченням рідної землі”. Янагіда Куніо (1875–1962), “батько” японської фольклористики та етнології, 1934 року висловив своє бачення того, в чому поля� гає відмінність між фольклористикою і етноло� гією в Японії 2. За його словами, фольклористи� ка – це наука, яка дає відповідь на питання “Якою саме країною є Японія?” 3. В основі йо� го теорії лежить поняття єдиного японського фольклору, причому тоді дослідник принципово не вживав слова “фольклор”, хоча й був добре обізнаний із визначними на той час працями у цій сфері: “Золотою гілкою” Фрезера, “Релігі� єю семітів” Робертсона Сміта, “Первісною культурою” Едварда Тайлора, “Обрядами пе� реходу” Арнольда ван Геннепа тощо. А в 1921–1923 роках Янагіда Куніо як представ� ник Японії у Лізі Націй жив у Європі, мав на� году подорожувати її країнами і навіть зустрі� чався із Джеймсом Фрезером. Але проголоше� на ним “окремішність”, “національність” япон� ського фольклору унеможливлювала порівнян� ня його з іншими культурами. Для Янагіди Ку� ніо це був критичний час, коли саме проведення “європейських” паралелей загрожувало “Новій Японії XX ст.” втратою національної ідентич� ності. Таку концепцію логічно пояснювати того� часною ситуацією в Японії, коли по закінченні самурайської доби багато японців відмовилось від власної традиційної культури, обравши ета� лоном культуру Європи, Заходу. Перебуваючи в такому сумному стані, японська культура по� требувала професійних досліджень, збереження Хіросі КАХіросі КАТТААОКАОКА ÑÓ×ÀÑÍÈÉ ÑÒÀÍ ÂÈÂ×ÅÍÍß ÔÎËÜÊËÎÐÓ ÒÀ ÅÒÍÎËÎÃ²¯ Â ßÏÎÍ²¯ Andriy Dyminsky devoted his life to collecting folklore, his personal recordings are bigger than archives of most collectors from the 19th century, but unfortunately his name was unfairly forgotten and his contem! poraries often underestimated him. This article gives some biographical information about Dyminsky’s life, financial crisis through which he lived, describes works written about him (for instance, M.Levchenko’s arti! cles) and his collections (during his life he collected approximately 3000 songs, 700 prosaic texts, wrote some articles and essays, some of which were lost during the Civil War). At the same time the author of this article concentrates her attention mainly on the correspondence between A.Dyminsky and a lawyer, profes! sor of the criminal law in Kyiv University O.Kistyakivsky. Additionally she publishes the letters themselves, which give an idea about A.Dyminsky’s life and attitudes toward village life style, and lives of certain peo! ple, as well as his understanding of the villagers’ layout and traditions. 77771111 НННН аааа уууу кккк аааа іііі сссс уууу чччч аааа сссс нннн іііі сссс тттт ьььь та виведення її на світовий рівень як культури самостійної і оригінальної. Янагіда Куніо обій� шов майже всі села Японії (!), спостерігаючи за народним побутом і збираючи матеріали для вивчення народної творчості та сільського спо� собу життя. Виходячи з цих спостережень, дос� лідник створив гіпотезу на основі власного тер� міна “дзьомін” (“звичайний японець”), який позначав представників “типової” японської культури. Для підтвердження своєї гіпотези Янагіда Куніо збирав матеріали у звичайних се� лян, виокремлюючи типові елементи, що могли б описати “дзьомін” як типових людей та пояс� нити їхнє життя. З цією ж метою сучасні фоль� клористи досліджують давній японський побут, процес становлення автентичної японської куль� тури, хоча слово “дзьомін” вони вже не вжива� ють. Таким чином, японська фольклористика – це дослідження Японії для самих японців, і ця тенденція триває досі. Фольклористика і етнологія другої полови� ни XIX ст. вивчала базову народну культуру, успадковану з давніх часів. Вона спиралася на ідею, описану в теорії Едварда Тайлора, яка стверджує, що сучасна культура – це залишки (survivals) давньої культури і цивілізації 4. Про� те Янагіда, беручи за основу бажання звичай� них людей поліпшити побутові умови життя, вважав, що об’єктом вивчення фольклористики мають бути не тільки особливості культури да� ного покоління (горизонтальний вимір часу і простору), але також історичні зміни побуту на� роду (вертикальний вимір часу) 5. Вважається, що вчений взявся за формування фольклори� стики із різних причин: по�перше, він розглядав її як антитезу до наявної класичної історичної науки, яка вивчала побут простого народу; по� друге, як розділ етнології, що стоїть на засадах еволюціонізму; по�третє, як протест проти руху за “поліпшення життя регіонів”, а насправді від� кидання традиційної культури, руху, що уособ� лював внутрішню політику того часу 6. Спочатку японська фольклористика прова� дила класифікацію та порівняння зібраних з усієї Японії матеріалів, відтак за допомогою порівняльного методу проводився опис істо� ричних змін фольклору в масштабі всієї Япо� нії. Янагіда Куніо критикував історичний під� хід, який використовував лише літературу та історичні хроніки. Він вважав, що крім цих джерел слід звернути увагу також на багату фольклорну традицію. Зібравши різноманітні фольклорні дані та порівнявши їх, можна з’ясувати, як вони змінювались із плином ча� су 7. Такі зміни Янагіда називав історією, а розділ науки, що використовував описаний ви� ще метод, – фольклористикою 8. Методоло� гія, створена ним на основі праць Джорджа Гомма (George L. Gomme) ще довго була осно� воположною для японської фольклористики 9. Проте Ямагучі Асатаро (1891–1987) 10, 11, Вакаморі Таро (1915–1977) 12 та інші дослід� ники критикували її за недооцінку місцевих фольклорних особливостей. Фукуда Аджіо (1941) запропонував “принцип роздільного порівняння”, вказавши, що порівняння фольк� лору слід проводити не в загальнояпонському масштабі, а в рамках сільських чи релігійних общин. Цей метод був запропонований ученим під неабияким впливом структурно�функціо� нальної антропології. Фукуда розглядає фоль� клор у рамках сільської спільноти та розкриває їхній взаємозв’язок, аби довести, що фольклор і спільнота існують як єдине ціле. Порівнюючи попередній підхід у фольклористиці, який пе� редбачав дослідження історії в масштабах усь� ого народу, з підходом Фукуди, можна поміти� ти, що останній прагне до більш емпіричного висвітлення історії маленьких сільських об� щин 13. Ця методологія, разом із “локальною фольклористикою”, запропонованою його су� часником Міятою Нобору (1936–2000), ста� ли новим етапом розвитку японської фолькло� ристики після праць Янагіди 14. Ми високо оцінюємо досягнення Янагіди Куніо як засновника японської фольклористи� ки, проте слід зауважити, що через деякі вла� стиві йому погляди та особливості методів дос� лідження частина народного фольклору не бу� ла розглянута (наприклад, та, що стосується еросу). Янагіда навмисне не брав до уваги лю� дей без сталого місця проживання, людей, не зайнятих у рисовому сільському господарстві; не досліджував він і фольклор, що виходив за межі Японії; не цікавився проблемами дискри� мінованих меншин, одностатевих зв’язків то� що. Зате про ці категорії у своїх численних но� ваторських працях багато писав Міямото Цу� неїті (1907–1981) 15. У сучасних історичних роботах, наприклад Аміно Йошіхіко (1928–2004) 16, вищевказані явища дослід� жуються досить широко. 77772222 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 22//22000077ISSN 0130–6936 Дослідницькі організації та новітні тенденції Перша спілка етнологів виникла в Японії у 1934 році. На противагу фольклористиці, японська етнологія вбачала своє головне зав� дання в комплексних дослідженнях поход� ження та розвитку культури людства, вивчен� ні національних культур інших народів у всіх аспектах політики, економіки, законів, релігії, мови тощо. З ініціативи Янагіди Куніо після Другої світової війни кілька разів скликалися загальні наукові конференції, у яких брали участь ант� ропологи, фольклористи, етнологи, археологи, історики, релігієзнавці. На жаль, традиція проведення таких конференцій виявилася не� тривалою. Культурна антропологія у кожній країні має свої особливості розвитку. У Великобрита� нії домінує соціальна антропологія, у США – комплексна культурна антропологія, в Японії – екологічна антропологія. Проте з пожвав� ленням міжнародного наукового обміну відбу� ваються структурні перетворення у кожній на� уковій галузі, що призводить до поступового нівелювання регіональних відмінностей у цій науці. Сучасна японська антропологія продов� жує шукати відповіді на питання про механіз� ми пристосування людини до навколишнього середовища, про еволюцію людства тощо. У Токійському університеті та Університе� ті Торіцу (тепер Столичний університет То� кіо) прижилася британська традиція соціаль� ної антропології. Це пов’язано з тим, що На� кане Тіе (1926) вивчав у Великобританії соці� альну антропологію і, повернувшись, був за� прошений викладачем у вищеназвані універ� ситети. У районі Кансай діє Інститут гумані� тарних досліджень при Кіотському універси� теті, провідним науковцем якого є Умесао Та� дао (1920), учень еколога Іманісі Кіндзі (1902–1992). Під керівництвом Тадао про� ведено багато досліджень у різних районах Азії та Африки. 1974 року у місті Осака був створений Етнологічний музей, який став дос� лідницькою базою для культурної антрополо� гії в Японії. Антропологія у Кіотському уні� верситеті, яка розвивалася під впливом еколо� га Іманісі Кіндзі, активно співпрацювала з приматологією, тому в його дослідженнях брало участь чимало науковців із технічною освітою. Така співпраця була результативною для екологічного аспекту антропології, адже наголос робився на вивченні навколишнього середовища, техніки, еволюції тощо. Сасакі Коумеї (1928), представник нау� кової школи Кіотського університету, очолю� ваної Умесао Тадао, висунув культурологічну теорію лаурінових лісів (evergreen broadleaf fo� rest // laurel forest). Він займається досліджен� нями такого типу ведення сільського госпо� дарства, за якого рис засівають на попередньо випаленій ділянці лісу. Висунута ним культу� рологічна теорія стверджує, що багато проце� сів характерні не лише для Японії, але й усієї Євразії. Також провадяться дослідження рай� ону Східнокитайського моря як культурного осередку, порівняльні дослідження народно� стей, які заселяють Південний Китай і Пів� денно�Східну Азію тощо. Починаючи з 70�х років XX ст. постко� лоніальні країни, які були головним об`єктом дослідження культурної антропології, почали стрімко розвиватися. З виникненням у сус� пільстві нових проблем потроху змінювався і характер етнологічних досліджень. Починаю� чи з 80�х років особливого значення набуває прикладна антропологія, покликана дати від� повідь на соціальні запити, що стосуються розвитку медицини, енергетики, туризму, за� бруднення навколишнього середовища. Швидкий розвиток прикладної антропології спричинився до її розгалуження. Крім того, під впливом монографії Едварда Саїда “Орі� єнталізм” та постмодерністських течій перед культурними антропологами постала пробле� ма, яка стосується основ цієї науки: “Що значить “описувати” іншу, чужу культуру?”; ведуться дискусії з приводу політичного ас� пекту антропології, її методології, ідейної ба� зи (культурологічна відносність, соціальний структуралізм тощо). У сучасній культурній антропології активі� зувалися дослідження у сфері туристичної ан� тропології, оскільки постали такі дилеми: роз� виток туризму і збереження традиційної куль� тури; потреба освоювати навколишнє середо� вище і руйнування його через розвиток тури� стичної галузі. Науку, що вивчає явища, які супроводжують розвиток суспільства з пози� ції культурної антропології, називають “ант� ропологією розвитку” 17. У цій науковій сфері 77773333 НННН аааа уууу кккк аааа іііі сссс уууу чччч аааа сссс нннн іііі сссс тттт ьььь розрізняють два напрями, що відрізняються за своєю позицією щодо суспільства. Тради� ційні дослідження, які здійснюються з точки зору “суб’єкта розвитку”, наприклад, уряду, міжнародних та громадських організацій, на� зивають “прикладною антропологією”. У зв’язку з намаганням використати цю науку як інструмент соціального впливу, її ще нази� вають “прикладною антропологією для соці� ального розвитку” 18. На противагу цьому нейтральні щодо “суб’єкта розвитку” дослідження “груп�об`єк� тів розвитку” та “цільових груп”, які зосеред� жуються на вивченні явищ розвитку і намага� ються впроваджувати отримані знання, нази� вають “прикладною антропологією соціально� го розвитку” 19. Зрештою термін “етнологія” фактично вийшов із наукового обігу. У квітні 2004 року “Асоціація етнології в Японії” була переймено� вана на “Асоціацію культурної антропології в Японії”. Довідкові матеріали Осередки етнології в Японії. Напрямки досліджень Національний музей етнологі 20 (засновано 1974 року, відкрито для відвідування 1977 ро� ку) – це науково�дослідний музей, у якому працюють близько 70 академічних дослідни� ків, які спеціалізуються з етнології та зі спорід� нених галузей науки: соціології, лінгвістики, археології, мистецтва. Музей нараховує при� близно 250 тис. експонатів з усього світу, з них постійно експонується близько 12 тис. Музей володіє потужними фондами електронних, ау� діо�візуальних і друкованих матеріалів. Одним із головних завдань музею є просвітницька функція, а саме надання широкому загалу точ� ної та актуальної інформації про світові соціу� ми. Це має сприяти взаєморозумінню народів із різними культурними традиціями, що існу� ють поруч у сучасному світі. Японською мо� вою Національний музей етнології називаєть� ся Minpaku. Як міжуніверситетський центр Minpaku служить осередком академічної взаємодії між дослідниками різних академічних установ Японії й координує колективні дослідження та індивідуальні проекти, що здійснюються спів� робітниками Minpaku. Значна кількість етнологічних і антрополо� гічних ресурсів музею сприяє започаткуванню різноманітних проектів, а також допомагає впроваджувати результати наукових пошуків у життя суспільства. Об’єднавшись із Націо� нальним інститутом гуманітарних наук, Націо� нальний музей етнології істотно змінив суть своєї дослідницької роботи. Було визначено чотири головні напрями наукових проектів: Соціокультурна множинність (2004 – ) Створення дружніх просторів: соціокуль� турні виміри (2004–2007) Зарубіжна антропологія (2004–2006) Історія в антропологічній перспективі (2004– ) Взаємовідносини між Євразією і Японією: взаємодія і протистояння. (2004–2009) Культурна антропологія в соціальній прак� тиці (2004– ) Візуальна документація традиційних при� кладних мистецтв: виклики і перспективи (2005–2008) Основні напрями розвитку прикладної ан� тропології в Японії (2004–2007) Антропологічне вивчення реакції та проти� дії стихійним лихам(2004–2007) Соціальне використання антропології (2004) Нові напрями в науках про людину (2004– ) Текстологія: людина і текст в історично� порівняльній перспективі (2004–2008) Практика створення нового музеєзнавства (2004–2008) Культурна ідентичність і публічна сфера (2004). Існують об’єднані та індивідуальні проек� ти, пов’язані з тематикою досліджень музею. Це дає змогу визначати стратегії пошуків і ви� користовувати їх результати на користь сус� пільства. Цими проектами музей сподівається також сприяти подальшому розвитку етноло� гічного і антропологічного напрямів, щоб зрештою розширити виміри гуманітарних і суспільних наук. Об’єднані Проекти Досліджень Ці проекти здійснюються спільно вченими музею та інших наукових установ. 77774444 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 22//22000077ISSN 0130–6936 Список тем досліджень: Уроки імперії інків: вчіться на явищі імперії (2004–2006) Вивчення процесів модернізації в Індонезії (2004–2006) Хто “тубільний”?: порівняльне вивчення соціо�історичного тла меншини / тубільні наро� ди (2004–2006) Етнографічне знання у постсоціалістичних умовах, переосмислення позиції: розвиток мультиполярної антропології як дисципліни (2004–2006) Соціокультурні виміри плюралістичних суспільств (2004–2006) Антропологічна оцінка у сприянні соціаль� ному розвитку (2004–2006) Антропологічні аспекти вивчення стихій� них лих Напрями розвитку текстології (2004–2006) Про реконструкцію порівняння як антро� пологічний метод (2004–2006) Етнічні та біологічні аспекти одомашнення тварин (2004–2006) Трансформація системи охорони здоров’я в умовах глобалізації (2004–2006) Прикладний аспект медичної антропології в охороні здоров’я, медицині та репродукції (2004–2006). При Національному музеї етнології діє університет із правом присуджувати науковий ступінь (Sokendai) Університет, що має відповідний науковий рівень для провадження наукових робіт, засно� ваний у 1988 році і є першою в Японії устано� вою, що пропонує спеціальні програми. Двад� цять відділів у шести школах пропонують кур� си з різних наукових галузей, як�от культурна антропологія, історія, природничі та інформа� ційні напрями. Дослідження здійснюються у 18 міжуніверситетських установах, що розта� шовані в різних областях Японії. Університет сприяє інноваційним міжнародним перспекти� вам в академічній науці, і тому існують відпо� відні вимоги до студентів та дослідників. Два відділи для навчання докторантів – відділ регіональних досліджень і відділ порів� няльних досліджень – пропонують курси в Національному музеї етнології, після яких на� дається вищий науковий ступінь. Програми для аспірантів, запропоновані Minpaku, іде� ально поєднують теоретично�наукове навчан� ня з практикою. Учасники цих програм мають вільний доступ до багатих фондів та бібліотеки Музею. Обов’язковою умовою є проведення польових досліджень, а також залучення об� числювальної техніки для обробки зібраних даних. Оскільки Дослідний інститут музею виконує функцію міжуніверситетського осе� редку, він забезпечує всім студентам можли� вість брати участь у наукових зустрічах із дос� лідниками з японських освітніх і дослідних ус� танов, що мають іншу спеціалізацію. Відділ регіональних досліджень Відділ регіональних досліджень вивчає культури Азії, Африки, Європи, обох Америк і Океанії. Навчання зазвичай продовжується тривалими польовими дослідженнями у специ� фічному аспекті регіональної культури на вибір студента, з акцентом на поглибленому описі й аналізі разом із традиційними етнологічними підходами, з особливою увагою до місцевого історичного і сучасного культурного контексту. Відділ порівняльних досліджень Програма Відділу порівняльних досліджень пропонується студентам, зацікавленим у по� рівняльному і міжкультурному вивченні соці� альних систем, технології, навколишнього се� редовища, релігії, мистецтва та інших аспектів культури. Передбачається, що студенти у сво� їх дослідженнях приділятимуть значну увагу міжкультурним аспектам обраної теми, а та� кож розвиватимуть теоретичні інтерпретації порівняльних даних. Щоб досягти цієї мети, йде пошук нових шляхів досліджень, що об’єд� нують інформаційні технології та міждисциплі� нарні підходи з традиційними методами. Опис курсу Теза і вимоги семінару У програмах для доктора філософії, запро� понованих у Національному музеї етнології, вимагається, щоб усі студенти завершили ди� сертацію на основі їхньої власної роботи у “польових умовах”. У перший рік потрібно, щоб студенти відві� дали серію семінарів, що готуватимуть їх для 77775555 НННН аааа уууу кккк аааа іііі сссс уууу чччч аааа сссс нннн іііі сссс тттт ьььь роботи “у полі”. Ця серія починається із семі� нару планування дослідження, де потрібно, щоб кожен студент представив власний попе� редній план дослідження своєї теми. Завершу� ється це тематичними лекційними серіями, де викладачі почергово читають лекції з відібра� них тем. Наприкінці навчального року на семі� нарі пропозицій потрібно, щоб студенти пред� ставили свої пропозиції завершального дослід� ження для дисертації. На другий рік студенти починають інтен� сивну роботу “у полі” під керівництвом науко� вих керівників. Робота “у полі”, можливо, три� ватиме й подальші роки. Між подорожами “в поле” індивідуальне керівництво залишається за науковими керівниками. Також потрібно, щоб студенти відвідали серію семінарів для представлення в тезах поточного стану дослід� ження і, пізніше, частини доказів, які вони пропонують в дисертації. Всі студенти і профе� сори даної спеціалізації відвідують ці семінари, де обговорюють результати, щоб допомогти студентам посилити їхню доказову частину. Науковий ступінь тих, хто завершив про� грами, – Bungaku Hakase (еквівалент доктора філології), або, коли це більш відповідно, Ga� kujutsu Hakase (еквівалент доктора філософії). Робота курсу Для того, щоб ознайомити студентів із ос� танніми науковими досягненнями в обраній сфері і допомогти розвинути здатність розгля� дати їх критично, музей пропонує кілька інтен� сивних курсів щороку. 1 George Laurence Gomme. The Handbook of Folklo� re. – London, 1890. 2 Янагіда Куніо. Мінкан деншо рон (Теоретичне по� няття японського фольклору). – Токіо, 1934. 3 Мінзокугаку дзітен (Енциклопедія японського фольклору), ред. – К. Янагіда. – Токіо, 1994 (1�е ви� дання –1951). – С. 584. 4 Tylor E. Primitive culture. –N. Y., 1889 (reprinted in 1977). –Vol. 1. 5 “Дюсюцу ришохо” (Порівняльна теорія) // Ніхон мінзокугаку (Японський фольклор). – Токіо, 1969. – № 60. 6 Мінзокугаку дзітен (Енциклопедія японського фольклору), ред. – К. Янагіда. – Токіо, 1994 (1�е ви� дання – 1951). –С. 582–593. 7 Янагіда Куніо. Кагю ко (Про равлика). – Токіо, 1930. 8 Янагіда Куніо. Мінкан деншо рон (Теоретичне по� няття японського фольклору). – Токіо, 1934. 9 ’Дюсюцу ришохо’ (Порівняльна теорія) // Ніхон мінзокугаку (Японський фольклор). – Токіо, 1969. – № 60. 10 Ямагучі Асатаро�шу, дзен 4 кан (Збірник праць у 4 т. Ямагучі Асатаро). – Токіо, 1973. – Т. 1. 11 Ямагучі Асатаро то Мінкан деншо рон (Ямагучі Асатаро та теоретичне поняття японського фолькло� ру) // Ніхон мінзокугаку (Японський фольклор). – То� кіо, 1975. –№ 100. 12 Вакаморі Таро. Ніхон мінзокугаку рон (Вивчення японського фольклору). – Toкіо, 1947; Рекіші то мінзо� кугаку (Історія та фольклор). – Токіо, 1951. 13 Фукуда Аджіо. Ніхон мінзокугаку гайзетцу (Тео� ретичне поняття японського фольклору). – Токіо, 1984. – С. 35–36; Янагіда Куніо но хоухоу то тіхоші кенкю (Теорія Янагіди Куніо та вивчення локальної фольклористики) // Тіхоші кенкю (Вивчення локальної фольклористики). – 1974. – № 127; Мінзокугаку ні океру хікаку но якуварі (Роль методу порівняння у фольклорі) // Ніхон мінзокугаку (Японський фольк� лор). – Токіо, 1974. – № 49. 14 Міята Нобору. Тіхоші кенкю то мінзокугаку (Ви� вчення локальної фольклористики та фольклор) // Ші� тьо (Течія). – 1967. – № 100. 15 Міямото Цунеїті�шу, дзен 48 кан (Збірник праць у 48 т. Міямото Цунеїті). –Токіо, 1983. 16 Аміно Йошіхіко. Ігьо но окен (Химерне імператор� ство). –Токіо, 1986. 17 Сузукі Мотої. Кайхатцу дзінруйгаку но чосен (Виклик антропології розвитку) // Мінпаку�цушін (ін� формація Музею етнології). – Ocaкa, 2006. – № 112. – P. 2–3. 18 Секіне Хісао. Цунагу – кайхатцу дзісен ні океру дзінруйгакуша но якуварі (Антропологічна роль у прак� тиці розвитку) // Мінпаку�цушін (інформація Музею етнології). – Ocaкa, 2006. – № 112. –4–7. 19 Кайхатцу дзінруйгаку во манабу хіто но тамені (До вивчення антропології розвитку), ред. – Кікуті Кіо� ко. – Кіото, 2001. 20 http://www.minpaku.ac.jp/education/university/lecture/ It is a common opinion that the national consciousness is being formed on the foundation of the union with the other members of your ethnic group as well as on the understanding of the differences between your ethnic group and others. Japanese national consciousness was born in the 18th–20th centuries as a reaction on the fear of the influence of the Western countries. In the ethnocentric theories (specifically “kokugaku”), it was mainly the study of ancient Japan and its culture. Due to the active policy of the Meiji’s government (1868–1912), the conception of national consciousness was spread among the entire population. In Japanese language, the word nnaattiioonn for the long period of time meant only JJaappaanneessee nnaattiioonn and was confused with the wider term, which meant any ethnic group.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43201
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T16:49:13Z
publishDate	2007
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Катаока, Х. 2013-04-21T11:22:43Z 2013-04-21T11:22:43Z 2007 Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії / Х. Катаока // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 70-75. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43201 It is a common opinion that the national consciousness is being formed on the foundation of the union with the other members of your ethnic group as well as on the understanding of the differences between your ethnic group and others. Japanese national consciousness was born in the 18th–20th centuries as a reaction on the fear of the influence of the Western countries. In the ethnocentric theories (specifically “kokugaku”), it was mainly the study of ancient Japan and its culture. Due to the active policy of the Meiji’s government (1868–1912), the conception of national consciousness was spread among the entire population. In Japanese language, the word nation for the long period of time meant only Japanese nation and was confused with the wider term, which meant any ethnic group. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Наука і сучасність Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії A Contemporary State of the Folkloristic and Ethnological Studies in Japan Article published earlier
spellingShingle	Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії Катаока, Х. Наука і сучасність
title	Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії
title_alt	A Contemporary State of the Folkloristic and Ethnological Studies in Japan
title_full	Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії
title_fullStr	Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії
title_full_unstemmed	Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії
title_short	Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії
title_sort	сучасний стан вивчення фольклору та етнології в японії
topic	Наука і сучасність
topic_facet	Наука і сучасність
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43201
work_keys_str_mv	AT kataokah sučasniistanvivčennâfolʹklorutaetnologíívâponíí AT kataokah acontemporarystateofthefolkloristicandethnologicalstudiesinjapan

Сучасний стан вивчення фольклору та етнології в Японії

Institution

Similar Items