Три болючі втрати українського народознавства Словаччини

This article is dedicated to the memory of three Ukrainian-Slovak cultural activists, scholars who played a great role in the development of the Ukrainian studies abroad: Mykhailo Molnar (who was Slovakian-Ukrainian literary critic and folklorist of the after-War period), Pavlo Markovych (famous pai...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Народна творчість та етнографія
Datum:	2007
1. Verfasser:	Мушинка М.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Schlagworte:	Народознавство Словаччини
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43202
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Три болючі втрати українського народознавства Словаччини / М. Мушинка // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 76-79. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859803019651055616
author	Мушинка М.
author_facet	Мушинка М.
citation_txt	Три болючі втрати українського народознавства Словаччини / М. Мушинка // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 76-79. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнографія
description	This article is dedicated to the memory of three Ukrainian-Slovak cultural activists, scholars who played a great role in the development of the Ukrainian studies abroad: Mykhailo Molnar (who was Slovakian-Ukrainian literary critic and folklorist of the after-War period), Pavlo Markovych (famous painter and folk art researcher), Vikentiy Fedor (musician, pedagogue, and the organizer of the amateur folk music groups).
first_indexed	2025-12-07T15:14:00Z
format	Article
fulltext	77776666 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 22//22000077ISSN 0130–6936 Наприкінці жовтня та на початку листопада минулого року українське народознавство в Сло� ваччині зазнало найбільших втрат за останнє де� сятиріччя. 26 жовтня в Братиславі помер найак� тивніший словацький україніст післявоєнного пе� ріоду – Михайло Мольнар. Основою його на� укових зацікавлень було літературознавство, але вагомим є його внесок в українську етнологію та фольклористику. 6 листопада у Пряшеві помер український художник, найвизначніший дослідник україн� ського прикладного й декоративного мистецтва Словаччини Павло Маркович. Того ж дня в ко� шицькій лікарні віддав Богові душу музичний пе� дагог, музикант і визначний організатор народної художньої самодіяльності українців Словаччини Вікентій Федор. Імена всіх трьох відомі далеко за межами Словаччини, тому варто згадати їх “незлим тихим словом” на сторінках “Народної творчості та етнографії”. Михайло Мольнар народився 4 листопада 1930 р. в родині робітника�залізничника в с. Велика Ченґава (нині Боржавське) в Закар� патській Україні, однак майже все його життя було пов’язане зі Словаччиною. Після закін! чення середньої школи він вступив на славіс! тичне відділення Карлового університету в Празі (спеціальність – україністика, керівник – Іван Панькевич), який успішно закінчив у 1955 р. і був прийнятий на роботу в Інститут лі! тератури Словацької академії наук в Братисла! ві. Там він працював до виходу на пенсію в 1991 році, пройшовши всі щаблі наукової кар’єри – від асистента до заступника директора. Він досліджував, у першу чергу, чесько�словацько� українські взаємини в галузі історії, літерату� рознавства, етнології та фольклористики. Вже у 1956 р. він став головним організатором вели� кої міжнародної конференції про ці взаємини, присвяченої століттю з дня народження Івана Франка, що відбулася в Пряшеві. Її матеріали, видані у двох томах (кожен понад шістсот сто! рінок) словацькою та українською мовами, за� початкували серію “З історії чехословацько� українських взаємин”, у якій за його редакці! єю вийшло сім наступних книжок. У жовтні 1956 р. М. Мольнара було направ� лено в наукову аспірантуру до Києва. Під час навчання в аспірантурі він зав’язав тісні стосунки з найвизначнішими діячами української культу� ри: Максимом Рильським, Павлом Тичиною, Олександром Корнійчуком, Володимиром Со� сюрою, Євгеном Кирилюком (який був керівни� ком його кандидатської дисертації). Всі стали йо� го особистими друзями. Листування М. Моль� нара з ними є вагомим внеском у словацьке укра� їнознавство. Під час навчання в Києві М. Мольнар зібрав багатий матеріал, який разом з матеріалами, здо� бутими в чехословацьких архівах і книгозбірнях, став основою його тривалих досліджень. Канди� датська дисертація М. Мольнара “Тарас Шев� ченко у чехів і словаків” (Пряшів, 1961) є і досі неперевершеною працею на цю тему. Вона ви� кликала майже два десятки позитивних рецензій у пресі. Аналогічно з його наступною книжкою “Словаки і українці” (Пряшів, 1965), що, крім ґрунтовної вступної розвідки, містить серію до того часу невідомих документів про взаємини двох братніх народів у різних сферах. На цю пра� цю посилається бібліографічний довідник “Сло� вацько�українські літературні взаємини до 1945 року” (Мартин, 1970), який був своєрід� ним дороговказом дослідження цих взаємин. В Україні М. Мольнар знайшов і свою жит� тєву подругу львів’янку Марію Мундяк, яка на той час також була аспіранткою Київського уні� верситету й орієнтувалася на франкознавство та вивчення українсько�чесько�словцьких літера� турних зв’язків. Разом вони видали кілька цінних праць. На жаль, її життя обірвалося дуже рано, в розквіті творчих сил. Друга дружина М. Моль� нара – письменниця, редактор та перекладач Лариса Нагорна, уродженка Чернігівщини, та� кож була його вірною помічницею, зокрема при редагуванні робіт чоловіка. Кілька цінних праць М. Мольнар присвя� тив українському фольклору. Першим висту� пом у пресі був його коментар до розділу “Ук� раїнські народні пісні” у збірнику “Пісні на� родів СРСР” (Прага, 1951; чеською мовою). Під час навчання в Празі він сам уклав пісен� Микола МУШИНКАМикола МУШИНКА ÒÐÈ ÁÎËÞ×² ÂÒÐÀÒÈ ÓÊÐÀ¯ÍÑÜÊÎÃÎ ÍÀÐÎÄÎÇÍÀÂÑÒÂÀ ÑËÎÂÀ××ÈÍÈ НННН аааа рррр оооо дддд оооо зззз нннн аааа вввв сссс тттт вввв оооо СССС лллл оооо вввв аааа чччч чччч ииии нннн ииии 77777777 ник “Україна в піснях” (Ukrajina v pisnich”, Прага, 1954), що містить 65 пісень з нотами в оригіналі та в чеському перекладі зі вступною статтею упорядника про ґенезу української пісні, аналіз та історію її записів (головним чи� ном, чеськими любителями українського фоль� клору). Пісенник було присвячено 140�річчю з дня народження Т. Шевченка, тому М. Моль� нар ввів у нього 22 пісні на слова Т. Шевчен� ка та три народні пісні про Шевченка. Решта 40 текстів та мелодій – це найпопулярніші піс� ні, записані протягом 150 років. Окремі розді� ли становлять коломийки та частівки. До кож� ної пісні долучено точну паспортизацію, а за потреби – дуже важливі коментарі. Для чехів книжка М. Мольнара (видана тиражем 3200 примірників) мала величезне значення. Вона стала репертуарним збірником для колективів художньої самодіяльності та для індивідуаль� них виконавців. Появу книжки позитивно зус� тріли не лише чеські любителі фольклору, але й такі українські рецензенти як Г. Нудьга, Д. Павличко, М. Колесса, М. Щоголь, С. Масляк, Г. Коновалов та інші. Під час навчання в Києві М. Мольнар упо� рядкував і видав антологію народної та літератур� ної творчості українців Чехословаччини “Лас� тівка з Пряшівщини” (Київ, 1960), передмову до якої написав Максим Рильський. Розділ фольклору в ній відкривається піснею “Співа� ночки мої”, за якою йде балада, рекрутська піс� ня, веснянка та ліричні пісні. Розділ літературної творчості містить вірші В. Ґренджі�Донського, Ф. Лазорика, І. Мацинського, М. Шмайди, І. Жака, С. Макари, Ю. Бачі, Й. Шелепця та кількох інших поетів. Проза представлена опові� даннями Ф. Іванчова, А. Куська, І. Прокіпчака, М. Шмайди, Ю. Боролича, Ф. Лазорика та В. Поповича; драматургія – п’єсою Є. Бісс�Ка� пишовської “Барліг”. Про кожного з авторів подано коротку біог� рафічну довідку. В українському літературоз� навстві це був перший збірник, який знайомив читачів України з літературними стремліннями найбільш західної гілки українського народу. Для самих авторів визнання їхніх творів у столиці Ук� раїни було надзвичайним поштовхом і заохочен� ням до дальшої творчості. Майже всі вони в май� бутньому видали по кілька книжок. Сам М. Мольнар брав активну участь у їх виданні як упорядник, автор передмов або рецензент. У книжці “Людвік Куба про Україну” (Ки� їв, 1963) М. Мольнар подав яскравий портрет чеського етномузиколога, композитора та худож� ника, захопленого українським народом та його пісенністю. В книзі наведено десятки його запи� сів українських пісень з мелодіями та інших доку� ментів про українсько�чеські взаємини. М. Мольнар серією статей відкрив україн� ському читачеві майже забуту постать чеського етнолога та історика Франтішека Ржегоржа (1857–1899), який 17 років прожив у Західній Україні. Тут він зібрав багатющий етнографічний матеріал, який досі становить основу галицьких фондів Національного музею в Празі. Найваж� ливіші його праці М. Мольнар підготував до друку в перекладі українською мовою. На жаль, вони і досі залишаються в рукописі. Проте основним об’єктом наукових зацікав� лень М. Мольнара була українська література, з якою він знайомив переважно чеського та сло� вацького читача. Українській літературі він присвячував цілі номери провідних чеських, словацьких та україн� ських часописів: “Praha – Moskva” (1954, ч. 8), “Slovenské pohl’ady” (1956, ч. 11), “Дукля” (1968, ч. 6). Його перу належать сотні газетних та журнальних статей, якими він пропагував ук� раїнську літературу в Чехословаччині, а чеську та словацьку – в Україні. Майже кожна стаття М. Мольнара приносила щось нове, невідоме. Мабуть, немає в українській літературі письмен� ника, про якого б він не писав. Крім Т. Шевчен� ка та І. Франка, він писав про Г. Сковороду, І. Котляревського, Лесю Українку, О. Кобилян� ську. З новітньої літератури це були окремі стат� ті про О. Корнійчука, М. Рильського, П. Тичи� ну, В. Сосюру, Ю. Яновського, В. Минка, О. Олеся, О. Вишню, Л. Первомайського, А. Малишка, М. Бажана, Д. Павличка , Р. Іва� ничука, Л. Костенко, І. Драча та багатьох інших. З чеських інтелектуалів, його перу належать роз� відки про А. Черного, В. Ганку, З. Неєдлого, із словацьких – про Л. Штура, Л. Новоместсько� го, Я. Коллара, Я. Понічана тощо. Кращі роз� відки М. Мольнара уміщені в книзі “Зустрічі культур” (Пряшів, 1980), яка є своєрідним під� сумком його літературного доробку від початку 50�х до кінця 70�х років. Чималий внесок М. Мольнар зробив у дос� лідження літератури закарпатських та пряшів� ських українців. Крім згадуваної вже “Ластівки 77778888 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 22//22000077ISSN 0130–6936 з Пряшівщини”, світ побачила ціла серія книжок окремих письменників у його упорядкуванні: В. Гренджі�Донського, Ф. Лазорика, Марка Бараболі, Марії Дуфанець та інших. Творчість М. Мольнара була продуктом до� би, в якій він жив. На відміну від деяких інших україністів Чехословаччини (О. Зілинського, М. Неврлого, В. Жидлицького) він не брався за “табуїзовані” теми (розстріляне відродження”, література української політичної еміграції, укра� їнські дисиденти тощо). Однак, спираючись на конкретні факти, він уникав політичного баласту при оцінці того чи іншого літературного явища, внаслідок чого його праці не втратили актуаль� ності у наш час. Вповні заслужено в 1992 р. він став лауреа� том Премії І. Франка. Попри те, що з другої половини 90�х років, коли зникли політичні обмеження для літератур� ного процесу, М. Мольнар вже не брав активної участі в українознавчих дослідженнях, його нау� ковий доробок увійшлов до золотого фонду укра� їністики Словаччини. Павло Маркович народився 19 листопада 1924 р. в селі Чертіжне біля Меджилабірців. У 1949 р. закінчив Російську гімназію в Гумен� ному і продовжував вивчати образотворче мис� тецтво на педагогічному факультеті Братиславсь� кого університету. Там його вчителями були ви� значні художники: Д. Миллий, П. Міхалідес, Ґ. Малий, Є. Легоцький, Й. Відра та інші. Від 1953 до 1960 року працював учителем образо� творчого виховання у Середній педагогічній шко! лі в Пряшеві, від 1960�го до відходу на пенсію в 1991 р. його доля була пов’язана з кафедрою об� разотворчого виховання педагогічного факульте� ту Університету ім. Шафарика у Пряшеві. Там він пройшов усі щаблі науково�педагогіної кар’єри – від асистента до доцента. Одинадцять років (1975–1986) він був завідувачем кафедри, на якій виховав цілу генерацію художників та учителів образотворчого мистецтва. Сам П. Маркович був непересічним худож� ником. Свої картини, на яких переважала рідна карпатська природа, він виставляв на численних персональних і колективних виставках у Словач� чині та за кордоном: Україні, Чехії, країнах За� хідної Європи, США та Канаді. Однак найбільше його прославили дві книж� ки: про народні вишивки та писанки. Його книж� ка “Українські народні хрестикові вишивки Східної Словаччини” (Пряшів, 1964) побудо� вана на матеріалах власних досліджень, проведе� них в українських селах Словаччини, зокрема у його рідному селі Чертіжному, де народна ви� шивка набула значного розвитку. Її палкою про� пагувальницею була місцева учителька Анна Остапчук (1901–1992), уродженка Тернопіль� щини, яка прищепила любов до вишивання не лише дівчатам, але й хлопцям. Одним із них був її учень П. Маркович. У своїй книжці він подав кольорові зразки 309 вишивок (малюнків та фо� тографій) із 80 сіл. Біля кожної вишивки вказа� но село, ім’я вишивальниці та частину одягу, з якої її знято. В окремому додатку подано тринад� цять фотографій рушників, хустин, подушок, со� рочок, чепців та інших частин одягу з народними вишивками. До двомовної українсько�словацької книжки долучено резюме англійською, німець� кою та французькою мовами. У вступній статті П. Маркович подав деталь� ні описи різних технік вишивання з малюнками, народними назвами та географічним поширенням кожної техніки. Праця П. Марковича стала сво� єрідним підручником вишивання, зокрема, для молодих дівчат, які вже не мали від кого навчити� ся вишивати і вчилися із книжки П. Марковича, перецмаючи з неї не лише різні техніки вишиван� ня, але й численні зразки. Книжка швидко стала бібліографічним раритетом. Подібна доля спіткала другу монографію Павла Марковича – “Українські писанки Схід� ної Словаччини” (Пряшів, 1972). Вона стала настільки популярною, що найвизначніше авс� трійське видавництво образотворчої літерату� ри – Вільгельма Бравмюллера – видало її в пе� рекладі англійською мовою зі зміненою назвою “Русинські писанки Східної Словаччини” – Rusyn easter eggs from Eastern Slovakia (Wien 1987. Editor P. Magocsi). Змінену назву праці П. Маґочі зробив без відома і згоди автора, чим той був дуже невдоволений і своє незадоволення висловив у пресі. Ця книжка, яка містить деталь� ний опис різних технік оздоблювання писанок та понад сотню конкретних зразків, стала підручни� ком писанкарства і дала поштовх до відновлення цього старовинного виду народного образотвор� чого мистецтва. Перу П. Марковича також належать де� сятки наукових та науково�популярних статей про народне мистецтво українців Словаччини, НННН аааа рррр оооо дддд оооо зззз нннн аааа вввв сссс тттт вввв оооо СССС лллл оооо вввв аааа чччч чччч ииии нннн ииии 77779999 опублікованих переважно у пряшівській укра� їнській пресі. Він був співзасновником етнографічної ек� спозиції Музею української культури в Свид� нику, до фондів якого передав 1700 писанок із своєї колекції, кілька сотень вишивок та цілі комплекти одягу. Довгі роки він збирав матеріали про художнє оформлення рукописних книг українців Словач� чини XVI–XVIII ст. На жаль, видати друком ці матеріали він так і не встиг. Вікентій Федор народився 26 травня 1954 р. в родині сільських учителів�українців у Бардієві. Батьки – великі любителі фолькло� ру – від раннього дитинства спрямували його до музики. Основи музичної освіти він здобув у музичних школах Бардієва, Пряшева та в музичній консерваторії в Кошице. У 1975 р. він вступив на філософський факультет Пря� шівського університету (спеціальність – осві! та і виховання дорослих), де в 1983 р. здобув звання доктора (Ph. D.), а в 1991–1994 рр. на педагогічному факультеті того ж універси� тету – педагогічну кваліфікацію учителя му� зичного виховання. Він грав на кількох музич� них інструментах, однак справжнім віртуозом був у грі на скрипці. Разом із двома старшими братами і сестрою він створив музичну капелу “Мелодія”, яка була однією з найпопулярніших українських капел Пряшівщини і проіснувала понад 15 років. Був членом ряду інших самодіяльних колективів, а з 1980 до 1983 р. – методистом відділу народної самодіяльності Культурного союзу українських трудящих у Пряшеві. З 1983 до 1990 р. В. Федор був керівником кращого самодіяльного ансамблю у східній Сло� ваччині “Шаришан”, у репертуарі якого були, поряд зі словацькими, українські пісні й танці. З “Шаришаном” В. Федор побував в Україні, Чехії, Польщі, Угорщині, Болгарії, Румунії, Франції, Італії, Швейцарії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Греції, Хорватії та навіть в африкансько� му Тунісі. Тричі він їздив зі своїм ансамблем на гастролі до США і Канади. В усіх країнах “Ша� ришан” репрезентував і українську культуру. Більшість обробок народних пісень в репертуарі ансамблю належала йому. В “Шаришані” він знайшов і свою життєву подругу – танцюристку Емілію, з якою виховав троє дітей – майбутніх музикантів. Донька Емілія вже зараз успішно виступає на сцені. У 1990 р. В. Федор перейшов на педагогічну роботу. Головна художня школа ім. М. Вілеца в Бардієві під його 10�річним керуванням стала од� нією з кращих у Східнословацькому краї та пер� шою в Бардіївському окрузі здобула статус при� ватної школи. При ній успішно діяв колектив “Черговчан”, дитячий колектив “Віночок”, хор “Радість”, духовий оркестр тощо. Школа влаш� товувала фестивалі “Бардіївська музична весна”, “Бардіївська музична осінь” та багато учнівських концертів. Успіхи В. Федора були терном в оці деяким політичним керівникам району і його в 1999 році зняли з посади директора без наведення причи� ни. Мабуть, головною причиною його звільнення була українська національність. У 2004 році В. Федора, на вимогу педаго� гічного персоналу, було поновлено на посаді директора музичної школи в Бардієві, оскіль� ки за п’ять років його відсутності школа стра� шенно занепала. У короткий час В. Федор від� новив її діяльність. Довгі роки він був членом підготовчих комі� тетів українських фольклорних фестивалів у Свиднику, Бардієві, Снині і Камйонці. Співпра� цював з багатьма колективами народної самоді� яльності. Часто виступав по радіо та на телеба� ченні. Він записав кілька успішних компакт�дис� ків. Два роки тому Словацький авторський охо� ронний союз в Братиславі (членом якого був В. Федор) зареєстрував 233 його музичні об� робки, що передавалися в телерадіо ефірі. Такою кількістю обробок може похвалитися не кожен професіональний композитор. Смерть В. Федора була трагічною несподі� ванкою. Він не проснувся від наркозу після опе� рації на зламаній руці, вмерши на 52 році життя. This article is dedicated to the memory of three Ukrainian!Slovak cultural activists, scholars who played a great role in the development of the Ukrainian studies abroad !Mykhailo Molnar (who was Slovakian! Ukrainian literary critic and folklorist of the after!War period), Pavlo Markovych (famous painter and folk art researcher), Vikentiy Fedor (musician, pedagogue, and the organizer of the amateur folk music groups).
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43202
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:14:00Z
publishDate	2007
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Мушинка М. 2013-04-21T11:24:35Z 2013-04-21T11:24:35Z 2007 Три болючі втрати українського народознавства Словаччини / М. Мушинка // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 76-79. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43202 This article is dedicated to the memory of three Ukrainian-Slovak cultural activists, scholars who played a great role in the development of the Ukrainian studies abroad: Mykhailo Molnar (who was Slovakian-Ukrainian literary critic and folklorist of the after-War period), Pavlo Markovych (famous painter and folk art researcher), Vikentiy Fedor (musician, pedagogue, and the organizer of the amateur folk music groups). uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Народознавство Словаччини Три болючі втрати українського народознавства Словаччини Three Painful Losses for Ukrainian Folk Studies of Slovachchyna Article published earlier
spellingShingle	Три болючі втрати українського народознавства Словаччини Мушинка М. Народознавство Словаччини
title	Три болючі втрати українського народознавства Словаччини
title_alt	Three Painful Losses for Ukrainian Folk Studies of Slovachchyna
title_full	Три болючі втрати українського народознавства Словаччини
title_fullStr	Три болючі втрати українського народознавства Словаччини
title_full_unstemmed	Три болючі втрати українського народознавства Словаччини
title_short	Три болючі втрати українського народознавства Словаччини
title_sort	три болючі втрати українського народознавства словаччини
topic	Народознавство Словаччини
topic_facet	Народознавство Словаччини
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43202
work_keys_str_mv	AT mušinkam tribolûčívtratiukraínsʹkogonarodoznavstvaslovaččini AT mušinkam threepainfullossesforukrainianfolkstudiesofslovachchyna

Три болючі втрати українського народознавства Словаччини

Institution

Ähnliche Einträge