Святкування Маковія в селі Заворичі на Київщині

This article is written in a form of literary memoirs, where the author gives her childhood recollections of the celebration of the big religious holiday Makoviy in the village Zavorychy, by her family, particularly her grandparents.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Народна творчість та етнографія
Datum:	2007
1. Verfasser:	Шафранська, Г.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Schlagworte:	Регіональне народознавство
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43208
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Святкування Маковія в селі Заворичі на Київщині / Г. Шафранська // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 103-105. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43208
record_format	dspace
spelling	Шафранська, Г. 2013-04-21T11:38:00Z 2013-04-21T11:38:00Z 2007 Святкування Маковія в селі Заворичі на Київщині / Г. Шафранська // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 103-105. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43208 This article is written in a form of literary memoirs, where the author gives her childhood recollections of the celebration of the big religious holiday Makoviy in the village Zavorychy, by her family, particularly her grandparents. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Регіональне народознавство Святкування Маковія в селі Заворичі на Київщині The Celebration of the Makoviy in the Village Zavorychi (Kyivshchyna) Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Святкування Маковія в селі Заворичі на Київщині
spellingShingle	Святкування Маковія в селі Заворичі на Київщині Шафранська, Г. Регіональне народознавство
title_short	Святкування Маковія в селі Заворичі на Київщині
title_full	Святкування Маковія в селі Заворичі на Київщині
title_fullStr	Святкування Маковія в селі Заворичі на Київщині
title_full_unstemmed	Святкування Маковія в селі Заворичі на Київщині
title_sort	святкування маковія в селі заворичі на київщині
author	Шафранська, Г.
author_facet	Шафранська, Г.
topic	Регіональне народознавство
topic_facet	Регіональне народознавство
publishDate	2007
language	Ukrainian
container_title	Народна творчість та етнографія
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
format	Article
title_alt	The Celebration of the Makoviy in the Village Zavorychi (Kyivshchyna)
description	This article is written in a form of literary memoirs, where the author gives her childhood recollections of the celebration of the big religious holiday Makoviy in the village Zavorychy, by her family, particularly her grandparents.
issn	0130-6936
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43208
citation_txt	Святкування Маковія в селі Заворичі на Київщині / Г. Шафранська // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 103-105. — укр.
work_keys_str_mv	AT šafransʹkag svâtkuvannâmakovíâvselízavoričínakiívŝiní AT šafransʹkag thecelebrationofthemakoviyinthevillagezavorychikyivshchyna
first_indexed	2025-11-24T03:24:21Z
last_indexed	2025-11-24T03:24:21Z
_version_	1850837450774020096
fulltext	РРРР ееее гггг іііі оооо нннн аааа лллл ьььь нннн ееее нннн аааа рррр оооо дддд оооо зззз нннн аааа вввв сссс тттт вввв оооо 111100003333 ГГалина ШАалина ШАФРФРАНСЬКААНСЬКА ÑÂßÒÊÓÂÀÍÍß ÌÀÊÎÂ²ß Â ÑÅË² ÇÀÂÎÐÈ×² ÍÀ ÊÈ¯ÂÙÈÍ² ... Неначе живу, бачу перед собою бабу Па� раску, що прийшла на храмовий празник Мако� вія із сусіднього села в гості до родичів. Вона йде, легко ступаючи маленькими босими ногами по стежці, витоптаній від хвіртки до хати у гус� тому зеленому моріжку, з�під якого ми, діти, ще звечора повимітали деркачами геть усе сміття, навіть земляну пилюку вибрали до тверді. На бабі, як іній, біла свіжовикачана сороч� ка з довгими, шитими білим хмелем рукавами; зверху чорна сатинова, помітно вигоріла на сонці керсетка до вусів; така ж чорна, добре поношена, рясна й довга спідниця, з�під якої низько випущені широкі поділки, зубцьовані, в “човниках” із “заячими вушками”; на голові чорна хустка тонкої шерсті, з торочками, зав’язана вузлом на тімениці. В руках у неї бі� лий вузлик з гостинцями для нас (маківники, мабуть) і букет квітів і трав для посвячення: пахучі оксамитові чорнобривці й повні жовто� гарячі гвоздики, червона рута й жовта пижма, духмяні васильки й холодна м’ята, запашний канупер і любисток, шовкова трава й одбірні корончасті маківки та ще якісь кругловиді світ� лушки, що тільки в неї, мабуть, і були. Позаду йдуть дідова сестра Лукера з Мостищ та Лисавета, бабина сестра, що живе на сусідньому кутку. Ця, як завжди, з цікавою та доречною примовкою: “Хоч мене в гості не звуть, та я знаю, де живуть! То ще й веду вам гостей з усіх волостей!”. І справді, за ними тягнуться в двір ще кіль� ка старців�калік, що невідомо як дізналися про свято й посходилися звідусіль на храм, з торба� ми, у латаних� перелатаних кохтинах�піджач� ках. Це наша баба Уляна привела їх до себе обі� дати по відправі святкової літургії. Бо дідова ха� та стояла поблизу – через цвинтар од церкви. Дід починає кропити всі кутки в хаті, йде до хліва покропити й худібку, щоб – усе росло, було живим і здоровим. У хаті й навіть надво� рі стоять райські пахощі. То дід розворушив васильки, щойно посвячені в церкві, з яких він зробив собі кропильце. А баба дає нам довгий настільник у коро� пову луску з червоними смужками на кінцях (сама вона його й ткала) і велить нам стелити отам за хатою у вишнячку, під калиною. А то в хаті за столом усі не помістяться, бо ж тільки своєї сім’ї – тринадцять душ! Усі сідають на траві навколо столу. Діти збуджено�радісно розставляють миски з молочними галушками по�чернігівськи, налисники з сиром, які так уп� ріли в печі, поки баба була в церкві, що просто самі тануть у роті. Мама розливає в миски вишневий кисіль. А дід тим часом наповнює чарки. По непомітному бабиному знаку очима, я виношу із хати – за хату в решеті спечені з нового врожаю маковійні пиріжки з маком та дрібненько покришеними яблуками і розкла� даю їх купками перед гостями. Їдять усі лож� ками із спільної миски, кому до якої ближче. Та баба Лисавета була б не вона, якби їла мовчки, як усі, раз�по�раз не примовляючи: “Не зівай, Химко, на те й ярмарок!” А баба Уляна пригощає усім, що Бог послав та вона сама дістала і встигла наготувати, невідомо звідки, коли і як. Втім, чому невідомо? Уся сім’я знає, що бо� рошна дала баба Лукера на гостинець, коли храмували в неї на Петра. А цукру, дріжджів та ще й ванильки в тісто купила в Києві, куди їз� дила перед празником. Зібрала в городі сякого� такого бур’яну: кріпчику, петрушки, кілька мо� лодих бурячків, пару десятків гарних молодень� ких картоплин, огірочків. Та ще й кілька букетів зв’язала з красолі, нечесаної баришні, малень� ких жоржинок, яскравих і різнокольорових, як китайські паперові іграшки�кульки. І хоч копій� чаний цей товар, та все ж мала чим гостей одбу� ти не гірше, як люди. Ще й дітям гостинців ку� пила. Бо таки було за що одарювати їх. Молоко вранці однесли на молочарню. Телятко на По� півку вивели і прип’яли, щоб паслося. Курей по� годували. Кролям нарвали лопуцьок, лопухів, щоб не стрибали так несамовито у клітці, витрі� щивши очі і косуючи ними на всі боки. І в хаті поприбирали, позамітали... “Молодці, дітки”, – стримано похвалила баба Уляна і дала по бублику. Взявши гости� нець, ми не їмо відразу все, а залишаємо по половинці на вечір, щоб потім, як баба подо� 111100004444 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 22//22000077ISSN 0130–6936 їть Волю, поїсти з теплим, ще з шумовинням, молочком. О, тоді воно буде ще смачнішим! Але й не відходимо відразу, а стоїмо в очіку� ванні, не насмілюючись заглянути в кошик: чи нема там ще чогось. Повагавшись трохи, ба� ба виймає кульок, згорнутий із газети, і роз� дає ще по кілька смугастеньких цукерок�по� душечок. Решту ховає, щоб було чим пригос� тити коло церкви інших дітей, калік, сусідок, родичів. ...Отож, скуштувавши все, що було “на столі”, Лисавета зневажливо кидає: “Ет, що це за храмування? От за моєї молодості, бува� ло, ішли зрання з корогвами, хрестами, ікона� ми, рушниками і букетами до криниці. Воно, власне, й не криниця, а просто маленьке дже� рельце в полі. Трохи розкопане і загороджене цямринням, з цеберком та кружечкою на ньо� му. І вода там ніколи не пересихала, і біля того джерельця завжди було навіть болітце з пле� сом чистої води. Це урочище по сей день так і зветься – Криниця. Там церковка була неве� личка для служби. Батюшка святив воду, люди брали її в глечики чи в графинчики, як були, і несли додому, щоб потім, як у кого щось ста� неться, не дай Бог, хвороби чи іншої напасті на сім’ю, покропити нею чи попити. А коло кри� ниці народу – яблуку ніде було впасти. Тут і кобзарі розказують про старовину, про Мару� сю Богуславку та пана Коньовського, і лірни� ки крутять ручку і співають усе церковні псал� ми про Лазаря та про святу Варвару...”. І одразу ж почала: Ой, якої ж благодаті Є ти, наша мати, Варваре прекрасна! Побачивши, що ніхто її не підтримав (на� бридло вже, наслухалися псалмів коло церк� ви), вона замовкла. Та ненадовго. Окинувши критичним поглядом гостей, трохи захмеліла Лисавета продовжила: “А люде хіба так були одягнуті? На кожній молодиці сорочка – од� на одної краща. Ото Франциха з Мишенчи� хою, було, як вирядяться і прийдуть до церк� ви, так уже й священика не чуєш, а очі второ� плюєш у них. Мишенчиха висока і штивна. Спідниця на ній “меньона”, до лєнточок і внизу до щіточки. А як поворухнеться, то во� на так і міниться то світлішим, то темнішим буряковим цвітом. Керсетка чорна плисова щільно обтягує поперек. Франциха трохи нижча і круглішенька. На ній сорочка вишита коханською гладдю, рукав густо зашитий дрібненькими зірочками. Голова запнута шовковою вишневою хусткою, з�під якої на лобі виглядують манюсінькі зубчики чушки, одягнутої на високий гуголь волосся. Стоїть пишна, й через губу не плюне! Або дівчата Корховенкові, бувало, як ідуть, так аж землю пеленами метуть. У них поділки в сорочках широкі, вишиті або мере� жані та ще й зубцьовані. Вони так довго зро� ду носили сорочки. У вінках та лєнтах. Ото понанизують на нитку цвіт рожі – і червоної, і білої, і рожевої, й жовтої. І поки не пов’яне, – так гарно! Та ще й у руках букети із свічками. Отець Костянтин проповідь читає про братів Маковіїв * , як вони ворога побили, так аж мороз поза шкурою піде... А по обіді, бувало, кругом пісні по кутках. То на Старинцях Роман Микитась із своєю Фросиною як ушкварять у дві скрипки! А то хлопці Зотовичі, бувало, як затягнуть: “Ой, у полі озеречко...”, так аж у Леску чути. І ото всі вже прислухаються: “А хто ж то витягує? На� че, Іван... А може, що й Олексій... Ні, таки Іван!” Або Кабачок, було, як візьме гармошку, то Уляна Харланка тут вже й пританцьовує, гупаючи об голу тверду землю на “п’ятачку” босими п’ятами та припляскуючи широкими, як у качки, ступнями, ще й приспівує до гар� мошки: Ой, так та не так, Та не по�козацьки... Та що там розказувать, як нема чого слу� хать!” Обірвавши спогади і якось ніби сердито махнувши рукою, по хвилі баба Лисавета тихо і спроквола, наче із далекого обрію своєї без� таланної молодості, затягує, як вона сама ка� же, про себе: Як задумав братко пир гуляти... Слова промовляє не самі по собі, бездуш� но, окремо. Вони просто пливуть з душі, ма� люючи образи. І ніхто не помічає ні її широко * Маковій – релігійне свято на честь біблійних героїв, братів Маккавеїв, які першими підняли повстання про� ти панування в Іудеї римлян�язичників, а здобувши пе� ремогу, спорудили в Єрусалимі на Храмовій горі новий вівтар Єдиному Богу. У нас слово Маккавеї фонетично трансформувалося у більш легке для вимови і зрозуміле народові – Маковій. ТТТТ рррр ииии бббб уууу нннн аааа мммм оооо лллл оооо дддд оооо гггг оооо дддд оооо сссс лллл іііі дддд нннн ииии кккк аааа 111100005555 This article is written in a form of literary memoirs, where the author gives her childhood recollections of the celebration of the big religious holiday Makoviy in the village Zavorychy, by her family, particularly her grandparents. Надія КОВАЛЬЧУКНадія КОВАЛЬЧУК ÒÐÀÍÑÔÎÐÌÀÖ²ß ÕÐÈÑÒÈßÍÑÜÊÈÕ ÓßÂËÅÍÜ Ó ÒÐÀÄÈÖ²ÉÍ²É ÊÀËÅÍÄÀÐÍ²É ÎÁÐßÄÎÂÎÑÒ² (³ñòîðèêî-åòíîãðàô³÷íå äîñë³äæåííÿ íà ìàòåð³àëàõ Âîëèíñüêîãî Ïîë³ññÿ) розкритого, майже зовсім беззубого рота, ні напруженого від висоти голосу обличчя, ніби вона стала безтілесною, а тільки кожен бачить перед собою ту бідолашну сестру, про яку спі� вається в пісні. І ось уже її сріблястий спів під� хоплює знизу моя баба Уляна: По багату сестру коней послав, Ой а бідная сестра пішки пішла... Між ними непомітно і м’яко вплітається мамине меццо�сопрано, з’єднуючи голоси у гармонійний акорд: Що багата сестра на порозі... Та коли до жіночого тріо долучається окса� митовий дідів баритон: Ой а бідная сестра ще в дорозі... Лисаветин голос уже тремтить, з очей ви� кочуються і хутко течуть по її худих, порізаних зморшками щоках важкі сльозини. Та й цього ніхто не помічає. І вона подавлює клубок у горлі й продовжує виводити, щоб не обірвати пісню і не зіпсувати її, не зворушити отого ди� вовижного настрою, що мимоволі напливає на людей під час хорового співу, зливаючи їх в єдине ціле. А на повторі уже всі, не виключа� ючи й дітей, одностайно і з великим болем ви� дихають із самої душі: Ой а бідная сестра ще в дорозі. О, бабуні! Мої рідні і дорогі бабусі! Де ви тепер? Чи всі ви там разом, за одним столом? Раюєте, мабуть. Бо як не ви, то хто ж тоді там! Увесь комплекс пам’яток матеріальної куль� тури, усна народна творчість переконливо свід� чать про взаємодію в українській культурі кіль� кох світоглядів. Не зайве, мабуть, нагадати, що у вступних зауваженнях до студії “Про пожерт� вування власної дитини”, опублікованої 1889 року, видатний український учений М. Драгома� нов писав: “Найновіші досліди тої (народної – Н. К.) словесності відкрили лише, що так назва� на “народня душа”, або “національний дух”, не щось стале, а рухається, стикається з іншими і зміняється, розвивається” 1. Інакше кажучи, притаманні українцям вірування, що випливають зі світоглядних засад наших пращурів, трима� ються, власне, на уявленнях про будову світу, рух часу та природну циклічність. Таким чином, ці вірування, набуті емпіричним досвідом кож� ного наступного покоління, на противагу надна� ціональним світовим релігіям, як слушно заува� жив дослідник слов’янського світогляду М. По� пович, є віруваннями суто етнічними 2. Нині, ко� ли людство стоїть на порозі нового витка зміни системи цінностей в умовах глобалізації, особли� во гостро постає проблема збереження націо� нальної самобутності і насамперед переосмис� лення вже набутого досвіду. Щоправда, на ґрун� ті загальнолюдських цінностей. Спробуємо торкнутися такого складного процесу як мінливість, що її зазнала слов’янська культура на стику двох релігійних систем – язич� ницької та християнської. Найперше відзначимо: трансформаційні зрушення у народних традиціях стосувалися безпосередньо обрядової сфери. Ці нашарування історичної минувшини найповніше зберегла саме календарна обрядовість. Як відомо, в основі релігійної системи зав� жди лежить культ божества, чиє викликання і пошанування й становить сутність календарно� го свята, де воно, як зазначає В. Топо� ров, –„часовий відрізок, якому притаманний особливий зв’язок зі сферою сакрального, яка передбачає максимальну причетність до цієї сфери усіх, хто бере участь у святі, що відзнача� ється як певне інституціалізоване дійство” 3.

Святкування Маковія в селі Заворичі на Київщині

Institution

Ähnliche Einträge