Чорнобиль: у вимірі постгуманізму

When people do not receive the truth from the official sources they create their own versions of the reality. In people’s eyes Chornobyl received new ecological status, new biblical depth, and new mystical aura. The city lost its original meaning and received a status of being a strange place, “zona...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнографія
Date:	2007
Main Author:	Бондаренко Г.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Subjects:	Ювілеї та пам’ятні дати
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43213
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Чорнобиль: у вимірі постгуманізму / Г. Бондаренко // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 121-126. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860178551958929408
author	Бондаренко Г.
author_facet	Бондаренко Г.
citation_txt	Чорнобиль: у вимірі постгуманізму / Г. Бондаренко // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 121-126. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Народна творчість та етнографія
description	When people do not receive the truth from the official sources they create their own versions of the reality. In people’s eyes Chornobyl received new ecological status, new biblical depth, and new mystical aura. The city lost its original meaning and received a status of being a strange place, “zona”, which lives according to its own rules. This article is an attempt to show the history and cultural life of Prypiat before the catastrophic events (primarily beginning of the twentieth century, with the accordance to the evidence from the ethnographical sources) and the influence the Chornobyl catastrophe had on the people who were relocated, their mentality, myth creation, folklore, life’s attitudes, etc., as well as the life of those who stayed in nearby villages despite the fear of the radiation.
first_indexed	2025-12-07T18:01:30Z
format	Article
fulltext	111122221111 ЮЮЮЮ вввв іііі лллл ееее їїїї тттт аааа пппп аааа мммм ’’’’ яяяя тттт нннн іііі дддд аааа тттт ииии ГГалина БОНДАРЕНКОалина БОНДАРЕНКО ×ÎÐÍÎÁÈËÜ: Ó ÂÈÌ²Ð² ÏÎÑÒÃÓÌÀÍ²ÇÌÓ ÏÀÌ’ßÒÍÅ ÑËÎÂÎ Цілорічна неприсутня присутність в житті кожного з нас Лідії Францівни сама по собі вже свідчить про те, як багато вона для нас значила. Маю насамперед на увазі покликану до життя її енергією і невситимою жадобою діяти кафедру фольклористики, усі члени якої почулись рік тому залишеними матір’ю діть� ми. Залишеними, зрозуміло, не напризволя� ще, оскільки кожен з нас вже був свідомим свого покликання і згідно з цим покликанням краще чи гірше жив. Але з�перед наших очей щезло безальтернативне краще. Уособлюване Лідією Францівною не лише в якості нашого фахового поводиря, а й на рівні товаришки, викладача, жінки. Кажуть, що першими Бог прибирає тих, з кого багато питав і так само багато навзамін одержав. Щоправда, як саме багато, знає лише Він. І, аби знали й ми, Він так боляче нас ранить. Щоби бодай у горі ми зрозуміли, що мали і що нерозумно розтринькували. На сварки, ду� шевну лінь, усілякі заздрісні затії, без яких ні� бито життя – не життя… Проте як сказати. Кожен з нас оступається, бува й падає… Опісля піднімається, щоб стати на ноги знов. Не обов’язково кращим, ніж був допіру. Про� те згадаймо – чи докоряла нам за це Лідія Францівна? Зауважувала, сварила – так. А от ставити на нас, грішних, довічне тавро винуватців – не ставила. Це, друзі, прекрасна душевна риса – вміти прощати. Не лише нам, а й життю, якому немає кращої дяки, ніж лю� бов. Терпляча, а точніше – многотерпелива. Вона любила казки. Очевидно, з дитинст� ва, хоч ми про цю залюбленість знаємо з уче� них її праць, її збирацтва, зрештою, з її видав� ничих ініціатив. Але чи часто ми замислює� мось над чародійною силою наших захоплень. Скільки раз повні вогню очі нашої товаришки пробігали рядки: “Жила була…”. І ось тепер ця формула долучила її до себе… Жила�була Лідія Францівна. Непосидю� ча, стожильна, яка не шкодувала себе ні в ро� боті, ні в звичайній буденщині. Дружина, ма� ти, бабця, помічник кільком десяткам тих, хто без неї в науку, може, і не прийшов би. Що її до цього спонукало? Гадаю, жага причетності. До якомога більшого числа форм і виявів доб� ра. Яким повниться і річка її долі – народно� пісенний Дунай. Він омивав її душу і, не ви� ключено, й зараз хлюпочеться у цій душі. І ку� ди її несе. Куди? Щасливих тобі небесних доріг, дорога под� руго! Молися за нас, грішних!.. В.о. зав.кафедри фольклористики Інс� титуту філології КНУ д�р філол. н., проф. Н. Малинська Мало хто із шанувальників творчості фан� тастів братів Стругацьких міг передбачити, що вживані ними у романі “Пікнік на узбіччі” сло� ва “сталкер” (англ. stalker – ловчий, мисли� вець, < stalk – підкрадатися) , “зона” – в ро� зумінні – територія, небезпечна для життя, будуть невдовзі позначати реалії українського життя. І що стосуватимуться вони непримітно� го поліського містечка, назва якого походить від назви бур’яну з різким запахом полину� чорнобилю. Сьогоднішній напівмертвий Чор� нобиль – символ епохи суспільних ілюзій, тра� гедії народу, що жив цими ілюзіями, сподіваю� чись на світле майбутнє. Катастрофа на ЧАЕС призвела до розвалу системи соціаліз� му і, перетворивши супердержаву на фантом, назавжди з’єднала поняття “СРСР–Чорно� биль”. Назва міста стала вироком системі, от� руйний дух якої досі відчутний у його просто� рі. Продовжують діяти принципи “недоправ� ди”, напівправди: ніхто не знає, якою є реаль� на ситуація з об’єктом “Укриття”, чи ховають у Чорнобилі відходи виробництва ядерного па� лива з країн Європи? 111122222222 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ ISSN 0130–6936 22//22000077 Не знаючи правди, народ продукує свої версії. Чорнобиль став початком нового еколо� гічного світогляду, іншого, ніж до катастрофи, світосприйняття і способу життя. Його образ став багатогранним, набув біблійної глибини (“і затрубив третій ангел, і упала зірка по� лин” – багато хто вважає найбільш істинним саме цей образ), певної містичної зловісності. Втрата містом свого сакрального центру, свого призначення як “граду”, загорожі від Лісу, Пустелі, чужого простору, перетворює його на небезпечну територію – зону, що живе за ли� ше їй відомими законами. Разом з тим, співіс� нування і взаємодія у сучасному Чорнобилі природного і техногенно�антропогенного фак� торів ( біля реактора, кладовищ техніки гуля� ють лосі, табуни коней, подвір’я садиб зарос� тають лісом, тут живуть самосели, науковці які займаються дослідженням наслідків аварії) створює нову постурбаністичну реальність, що знаходить відповідні культурно�філософські інтерпретації. Матеріали віртуальних щоденників (лайф� журналів) інтернет�спільнот, зацікавлених Чорнобилем, свідчать про існування мінімум декількох поглядів на дану проблему: фаталіз� му, приреченості, нехтування уроками (“все вже минулося!”), бажання виїхати за межі кра� їни. До 26 квітня 1986 року в Україні більше знали про Прип’ять – радянський проект “міста�саду” (початок будівництва – 1970 ро� ку) з розвинутою соціальною інфраструкту� рою: десятками дитсадків, кінотеатрами, мага� зинами, кафе, готелями, планувалося спору� дження палацу спорту, навіть власної телевежі. Для демонстрації радянського способу життя сюди привозили туристів та офіційні делегації з усіх країн світу. Історією Чорнобилю тоді мало хто ціка� вився, хіба що прихильники хасидизму, бо в кінці XVIII – на початку ХХ ст. тут знахо� дився його головний центр, заснований Мена� хемом Наумом Тверським (Чорнобильським). Це вже після вибуху на ЧАЕС відомостями з історичних джерел зарясніли газетні статті. Кожен може тепер дізнатися, що перша згад� ка про місто відноситься до 1193 року, і що в період французької буржуазної революції 1789–1794 рр., за зв’язок з особами королів� ської крові, була страчена мешканка Чорноби� ля полька Розалія Любомирська�Ходкевич. За даними 1884 року, у Чорнобилі проживало 3098 православних, значну частину яких скла� дали старообрядці, 154 поляки, 6559 євреїв. У місті були 3 православні церкви, костел, 3 церковно�приходські школи, 5 синагог. Пра� цював водяний млин, три цегляні та сім шкіро� обробних заводів, казенний винний склад, лі� карня, аптека, тричі на рік у місті проводилися великі ярмарки, на які приїздили мешканці навколишніх сіл. Своєрідність містечкової культури, що обумовлювалася змішанням фольклору, звича� їв, увагою до віросповідних та побутових від� мінностей життя, сплавом характерів, частково зберігалася і в радянський час. У містечку вже не було жодної синагоги, був закритий костел, діяла лише одна православна церква. На по� чатку 60�х рр. окремі епізоди з життя дорево� люційного Чорнобиля, характери людей, опи� саних К. Паустовським у творі “Перше опові� дання”, дуже схожі з сюжетами, зафіксовани� ми тут етнографом Л. Артюх у 60–70�х роках ХХ ст. Колись мене дуже потішила її розпо� відь про першотравневу демонстрацію горо� дян, які бадьоро проходили повз трибуни у ритмі маршу “Прощання слов’янки”, що плав� но переходив у мелодію танцю “Сім сóрок”. Музиканти духового оркестру М. Ганапольсь� кого грали на похоронах і на танцях, а до офі� 111122223333 ЮЮЮЮ вввв іііі лллл ееее їїїї тттт аааа пппп аааа мммм ’’’’ яяяя тттт нннн іііі дддд аааа тттт ииии ційної події пристосовувались як уміли. Сього� дні ця історія видається дещо символічною: за� мість поважної урочистості партійного свята – фарс, такий собі світ навиворіт, де Прометей приносить людям вогонь для їхнього ж зни� щення. Бронзовий пам’ятник герою грецьких міфів біля кінотеатру в Прип’яті повинен був надати міському простору певного емоційного забарвлення, символізуючи перемогу людини над природою, “приборкання атому”, як тоді писали. Ніхто не передбачав, що атом збунту� ється і ціна уявної перемоги буде непомірною. Герой�богоборець за власний вчинок відповів сам. Духовність завжди відповідальна і має авторство, бездуховність ховається за колек� тивною ідеологією, шукає винуватого. Науко� во�технічний потенціал суспільства при слаб� кості його морально�духовної сторони завжди повертається проти самого суспільства. Ди� кун, що грається атомним брязкальцем – об� раз СРСР у зарубіжних ЗМІ того часу, – ви� явився не таким абстрактним, як здавався ко� лись оптимістам від ідеології. За втручання у таємниці природи без належної відповідально� сті доводиться потерпати всім. Сьогодні вже оприлюднені цифри про матеріальні збитки від катастрофи. Радіоактивного забруднення за� знало 53 тисячі 454 квадратних км. території, 2 тисячі 293 населені пункти, у яких прожива� ло 2 мільйони 326 тисяч осіб (у тому числі, більше 610 тисяч дітей). На 1 січня 2006 року в Україні 2 594 071 особа мала статус постра� ждалої внаслідок катастрофи на Чорнобиль� ській АЕС. Втім ніхто не наважується підра� хувати моральні збитки. Як може почувати себе людина, що за до� бу чи дві раптом позбулася всього, що було їй дорогим – рідної оселі, землі, саду, домашніх тварин, звичного способу життя? Я все життя будувала хату, сама без чолові� ка, він з війни не прийшов, а вони дали мені компенсацію – грошей на коробку сірників? Я все життя була сама собі господинею, а тепер мушу жити з чужою людиною? Вони казали, за три дні вернетесь назад, я повірила і собаку за� лишила, хай ми грішні, а Боже створіння чим винувате? “Яке благо зробити мені для людей, що їм подарувати?” – запитав якось багатий хасид у чорнобильського цадика. “Подаруй їм вуха – відповів мудрець, – бо всі хочуть, щоб їх хоч би вислухали”. Біль і смуток скривдже� них довелося бачити науковцям, журналістам, що цікавилися життям переселенців із зони від� чуження. “Вони” – ті, що постачали на будів� ництво станції неякісний бетон і зуміли оберну� ти всі прижиттєві заощадження української се� лянки на вартість коробки сірників, – шкоду� вали для людей навіть своє уваги. Але “вони” і зараз при владі й не гребують розіграти в полі� тиці чорнобильську карту. Групи соціально�психологічної допомоги постраждалим чорнобильцям в Україні було створено лише на початку 90�х років, та й то з ініціативи ЮНЕСКО. “У результаті дослі� дження серед підлітків�непереселенців (конт� рольної групи) і переселенців наприкінці 90�х років вималювалася така картина: дітям кон� трольної групи бачився у майбутньому лише позитив – вступ до вузу, весілля, велика сім’я тощо, тривалість життя не менше 95 років. А підлітки�чорнобильці ділили життя на до і після аварії. Майбутнє їм видавалося безра� дісним, а себе діти бачили хворими і відміряли свій вік 65�річною позначкою”1. Дослідження, що проводилися упродовж п’яти років (з 1986 року) групою науковців на предмет формуван� ня образу екологічної катастрофи, виявив тіс� ний зв’язок цього образу з Чорнобильською катастрофою (інформанти враховували відда� леність населених пунктів від Чорнобиля, фі� нансову можливість уникнути контактів із предметами, продуктами із зони) і наявність світоглядних установок типу: “...тут ми нікому не потрібні, треба розраховувати тільки на се� бе ( варіант – виїхати)” 2. Діти, у яких забрали малу батьківщину, огородивши її колючим дротом, повертаються у рідні місця привидами. “Діти�привиди” – назва соціально� го проекту Сер� гія Абрамчука та Віталія Школя� рева, які дітьми стали свідками к а т а с т р о ф и . У жовтні 2005 року з їхньої іні� ціативи худож� ники з Мінська, Москви, Берліна р о з м а л ю в а л и стіни будинків у 111122224444 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ ISSN 0130–6936 22//22000077 Прип’яті для увічнення катастрофи. Навіть чі твори приголомшили учасників бойових дій. Страшненькі мальовані дітки – єдині мешкан� ці мертвого тепер міста, що мало стати містом із населенням у 80 тисяч. Якщо не брати до уваги авторів інтернет�проекту “Прип’ять.com” – сталкерів, що водять по зоні туристів. Місце найбільшої в історії людства техно� генної катастрофи стало місцем відпочинку. По� їздка в зону коштує від 40 до 60 доларів, обід у Чорнобилі – 12 доларів. Шукачі гострих від� чуттів потрапляють у час, що зупинився, закон� сервований “совок”: портрети вождів у порож� ніх шкільних кабінетах, пластмасові іграшки дитсадка, старі радянські меблі. “Людський час”, як напише у своїх інтернет�щоденниках один з таких мандрівників у часі, – його ще на� зивають “часом напіврозпаду”, бо час природ� ній, Божий, плине по�іншому. Вулиці гомінких колись сіл поросли кущами, природа повільно гоїть рани, заповнюючи усілякою живністю ко� лишній культурний простір. Утім, коли заходиш у знівечену мародерами оселю, де тепер живуть птахи чи кажани, і бачиш на підлозі уламки чу� жого життя – листи, листівки, дитячі іграшки, паперові ікони, старі вишивки, потоптані ногами байдужих зайд, то виникає сумнів щодо куль� турного рівня людини. Експедицію супрово� джує автоматник, і то не через дикого звіра, який розплодився у зоні, а через лихих людей, яких можна зустріти ненароком у якомусь доб� ротному будинку. Все, що складало хоч наймен� шу цінність, від кольорового металу до рушника чи ікони, із зони вивезено. Звірі зони – окрема тема. Ні колючий дріт, ні близькість реактора не захищають їх від бра� коньєрів. Полюють на кабанів, лосів, навіть на коней Пржевальського, яких завезли сюди з Асканії�Нової, кількість їх зменшується. Уже 1988 році в зону відчуження поверну� лося 1200 осіб, як правило, це люди пенсійно� го віку, яких повернув сюди сум за рідними місцями. “Там все не так”, – кажуть ті, кого називають самоселами, хоча вони тутешні й живуть на землі, де споконвіку жили їхні пред� ки. У самому Чорнобилі все більше будинків світять увечері вікнами й звичним уже став на� пис на воротях чи стіні будинку “Тут живе гос� подар дому”. В окремих селах зони живуть по 3–5 людей, вони щодня провідують одне од� ного, домовляються поховати за звичаєм того, хто помре першим. 111122225555 ЮЮЮЮ вввв іііі лллл ееее їїїї тттт аааа пппп аааа мммм ’’’’ яяяя тттт нннн іііі дддд аааа тттт ииии У великому селі Шепеличі, біля колишньої пристані живе дід Сава Ображей зі своєю ба� бою. Двох їхніх синів убили тут у зоні, бомжі замордували дідового коня. Десять кілометрів до Чорнобиля він долає на велосипеді – купи� ти хліба, крупи. До діда навідуються науковці, туристи. Був навіть президент, подарував теле� візор, пральну машину, рушницю, поросят і по� обіцяв приїхати до старих на золоте весілля. Ображеї закололи кабана і наготували різних страв. У гості приїхали науковці й Ліна Костен� ко, від президента зачитали телеграму. Поча� стувались, і дід Сава тихим голосом співав рек� рутську пісню “...моя матушка придьот, вона мої чорні кудрі у платочок собєрьот” і плакав. Колеги, які були присутні при зустрічі Обра� жеїв із президентом, кажуть, що звертаючись до нього, дід Сава казав: “Синок”. Може, ді� дові й не пояснили правил етикету, та у цьому весь характер поліщуків: кожного, хто входить на подвір’я, вважають дорогим гостем. Багатолюдно у зоні лише на гробки. Пом’янути рідню з’їжджаються у села, та най� більше – до Чорнобиля, бо окремі села навіки зникли з земної поверхні, наприклад, Копачі, загорнуті землею по димарі, щоб хоч трохи вгасити невидимий вогонь. Єврейське та пра� вославне кладовище Чорнобиля об’єднані в одне, колишні сусіди, знайомі мають можли� вість побачити одне одного, розпитатись про життя. Безіменні свіжі могили на кладовищі – ще одна особливість зони, люди, що ховають� ся тут від життя, або шукають легкої наживи, часто знаходять смерть. До останніх намагаю� ться достукатися всіма можливими засобами: “Евгений Самойлов: 30.04.2007. Гробки. Есть “вещи”, некие “действия”, которые каж� дый православный христианин обязан делать. В том числе, поминать ВСЕХ усопших после Пасхи. В первую неделю после Светлого Вос� кресенья принято посещать могилы усопших, т. н. “гробки”. ЗОНА эту неделю открыта, как и ворота в рай... Я хочу предостеречь каж� дого, кто захочет воспользоваться этим “ок� ном” для посещения зоны в целях мародерства (бизнеса): “Каждого из вас и всех близких ждет родовое проклятье в семи коленах... Помните: эти места были родовым гнездом целого славянского племени!” 3 Зона має свій фольклор і свою міфологію. Після вибуху на ЧАЕС раптом почали згаду� вати, що в 1970 році при проведенні буді� вельних робіт, могили чорнобильских цади� ків, у тому числі ребе Менахема, були знесе� ні й заасфальтовані. Віруючі євреї пов’язали дві події в одну. Зараз віднайдені й відновле� ні могили цадиків і щороку представники за� рубіжних общин чорнобильских хасидів здій� снюють паломництво в Чорнобиль, до могили ребе Менахема та інших цадиків. Періодично з’являються чутки про падіння однієї зі стін саркофагу, або пройде чутка, що вовки, які зараз дошкуляють жителям Луганщини, при� йшли туди із зони 4. У зоні вірять, що вся ра� діація уже спливла з Десни вниз по Дніпру і спокійно їдять рибу, спійману в Десні. Розпо� відають, що на замовлення якогось “новоук� раїнця” на свіжу рибу, її йому наловили у ставках біля реактора. Ходять чутки, що ар� хеологи розкопали старе городище і сподіва� ються знайти скарб. Нереальність зони робить реальними всі почуті історії. Життя багатьох людей прине� сені в жертву мирному атому, втрати є і тепер. Відповідь на питання про причини того, що 111122226666 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ ISSN 0130–6936 22//22000077 сталося, очевидна, хоч про неї, окрім богосло� вів та духовенства, не говорить ніхто. В осно� ві чорнобильської трагедії лежить антропо� генний фактор. Глобальні наслідки людської діяльності стосовно довкілля є наслідком роз� риву людини з Богом, варварського ставлен� ня до природи. В чорнобильське літо я була в експедиції на Рівненщині. Бабуся прала білизну у воді, що пі� сля дощу натекла з даху. “Не робіть так, радіа� ція”, – застерегла я її, – “як ця “реакція” є у дощі, то є вона і в річці, і в колодязі” – відпові� ла жінка. Як вже Бог дасть так і буде, чого бо� ятись, але знайте, найстрашніша “реакція” та, що всередині людини”. Після аварії на ЧАЕС багато хто вперше переступив поріг храму, щоб по�новому оцінити сенс буття, знайти вихід з періоду напіврозпаду, зі страхів про генні мута� ції та швидкої смерті у дорозі до Бога. У Чор� нобилі діє Свято�Ільїнський православний храм. Настоятель храму отець Микола Яку� шин, сам родом з цих місць, в одному з інтерв’ю розповідав, що дозиметричні виміри всередині храму одразу після вибуху і в перші дні після нього показали несподівано низький фон радіа� ції. З чудотворним образом Миколая угодника (XVII ст.) із Іллінської церкви люди в зоні ви� ходили проти пожежі й вогонь зупинявся. Існу� ють перекази, що Святий сам боронив церкву від злодіїв у покинутому місті; ті признавались, що, потрапивши до церкви, не змогли нічого ви� нести. З ініціативи громадської організації “Со� юз Чорнобиля” і за благословенням митрополи� та Володимира (Сабодана) була написана ікона “Чорнобильський Спас”, яка надала особливо� го духовного значення самій трагедії та христи� янському подвигу людей, що не пошкодували життя заради ближнього. Не знаходячи під� тримки у влади, народ шукає її у Бога. Чорно� бильці розкидані по всьому світу. В одному з православних храмів Фінляндії (храм Казан� ської ікони Богородиці м. Ярвенпяя,) з’явилася ікона “Христос утішає чорнобильських дітей”, історія якої невідома 5. Чонобильці мають тепер і свого небесного патрона – святителя Феодо� сія Чернігівського. За переказом, напередодні катастрофи мешканка Чернігова бачила видін� ня: Святий молився Богу, і “чорна хмара” мина� ла місто. Потому виявилося, що на Чернігів (всього за 60 км. від реактора) не впала жодна радіоактивна пляма. У силу молитви вірить і ба� ба Франя, із села Ситівка, що живе одна на 15 км. (про неї розповів людям етнограф Олек� сій Доля), яка не може на Паску піти до церк� ви, то робить так, як її навчила мати: “Я ставлю паску на стіл на дворі і як буде Божа молитва облітати світом, то і на мою паску впаде”. У зо� ні є ще 4 церкви, та жодна з них не діє, а уні� кальну церкву Воскресіння Христового 1760 р. мешканці села Товстий ліс спалили на гробки у 1996 р. разом з частиною древнього села. Колишні чорнобильські діти, діти з Прип’яті створюють в Інтернеті співтовариства про Чорнобиль (http://forum.pripyat.com/), бо їм бракує повітря рідної землі, відчуття зв’язку із своїми витоками, яке вони створюють вірту� ально, шукаючи однокласників, старі фото. Ді� ти, які знають про Чорнобиль з підручників, за� хоплено грають у комп’ютерну гру “S.T.A.L.K.E.R. Тінь Чорнобиля”, яка побила всі рекорди продажу. Автори гри наполягають на її толерантності, хоча чи може трагедія світо� вого масштабу бути розіграною віртуально? 1 Гарнець О. Про психічне здоров’я ніхто не думав // Голос України. – 24.05.2007. 2 Моляко А. Формирование образа экологической катастрофы на примере чернобыльской атомной ава� рии // Вопросы психологии. http://www.mytests.ru/artic� les/675.html 3 http://ura�inform.com/ru/society/2006/04/08/pri� pyat/ 4 http://pripyat.com.ua/index.php/category/sluhi�pro� chernobyil/ 5 http://wattruska.livejournal.com/72661.html When people do not receive the truth from the official sources they create their own versions of the reali! ty. In people’s eyes Chornobyl received new ecological status, new biblical depth, and new mystical aura. The city lost its original meaning and received a status of being a strange place, “zona”, which lives accord! ing to its own rules. This article is an attempt to show the history and cultural life of Prypiat before the cat! astrophic events (primarily beginning of the twentieth century, with the accordance to the evidence from the ethnographical sources) and the influence the Chornobyl catastrophe had on the people who were relocated, their mentality, myth creation, folklore, life’s attitudes, etc., as well as the life of those who stayed in nearby villages despite the fear of the radiation.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43213
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0130-6936
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:01:30Z
publishDate	2007
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
record_format	dspace
spelling	Бондаренко Г. 2013-04-21T11:48:29Z 2013-04-21T11:48:29Z 2007 Чорнобиль: у вимірі постгуманізму / Г. Бондаренко // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 2. — С. 121-126. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43213 When people do not receive the truth from the official sources they create their own versions of the reality. In people’s eyes Chornobyl received new ecological status, new biblical depth, and new mystical aura. The city lost its original meaning and received a status of being a strange place, “zona”, which lives according to its own rules. This article is an attempt to show the history and cultural life of Prypiat before the catastrophic events (primarily beginning of the twentieth century, with the accordance to the evidence from the ethnographical sources) and the influence the Chornobyl catastrophe had on the people who were relocated, their mentality, myth creation, folklore, life’s attitudes, etc., as well as the life of those who stayed in nearby villages despite the fear of the radiation. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Ювілеї та пам’ятні дати Чорнобиль: у вимірі постгуманізму Chornobyl in the Post-Humanistic Approach Article published earlier
spellingShingle	Чорнобиль: у вимірі постгуманізму Бондаренко Г. Ювілеї та пам’ятні дати
title	Чорнобиль: у вимірі постгуманізму
title_alt	Chornobyl in the Post-Humanistic Approach
title_full	Чорнобиль: у вимірі постгуманізму
title_fullStr	Чорнобиль: у вимірі постгуманізму
title_full_unstemmed	Чорнобиль: у вимірі постгуманізму
title_short	Чорнобиль: у вимірі постгуманізму
title_sort	чорнобиль: у вимірі постгуманізму
topic	Ювілеї та пам’ятні дати
topic_facet	Ювілеї та пам’ятні дати
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43213
work_keys_str_mv	AT bondarenkog čornobilʹuvimírípostgumanízmu AT bondarenkog chornobylintheposthumanisticapproach

Чорнобиль: у вимірі постгуманізму

Institution

Similar Items