Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть

The article deals with the main achievements of the development of the Ukrainian, Russian and Polish linguistic folklore studies. In the article the notion ‘the language of folklore’ is defined.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2007
Автор:	Данилюк, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Назва видання:	Народна творчість та етнографія
Теми:	Розвідки і матеріали
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43215
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть / Н. Данилюк // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 4-8. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43215
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-432152025-02-23T17:35:00Z Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть Linguistic Folklore Studies in the second half of the 20th century – at the beginning of the 21st century Данилюк, Н. Розвідки і матеріали The article deals with the main achievements of the development of the Ukrainian, Russian and Polish linguistic folklore studies. In the article the notion ‘the language of folklore’ is defined. 2007 Article Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть / Н. Данилюк // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 4-8. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43215 uk Народна творчість та етнографія application/pdf Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Розвідки і матеріали Розвідки і матеріали
spellingShingle	Розвідки і матеріали Розвідки і матеріали Данилюк, Н. Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть Народна творчість та етнографія
description	The article deals with the main achievements of the development of the Ukrainian, Russian and Polish linguistic folklore studies. In the article the notion ‘the language of folklore’ is defined.
format	Article
author	Данилюк, Н.
author_facet	Данилюк, Н.
author_sort	Данилюк, Н.
title	Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть
title_short	Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть
title_full	Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть
title_fullStr	Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть
title_full_unstemmed	Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть
title_sort	лінгвофольклористичні студії у другій половині хх - на початку ххі століть
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2007
topic_facet	Розвідки і матеріали
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43215
citation_txt	Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть / Н. Данилюк // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 4-8. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
series	Народна творчість та етнографія
work_keys_str_mv	AT danilûkn língvofolʹklorističnístudííudrugíjpoloviníhhnapočatkuhhístolítʹ AT danilûkn linguisticfolklorestudiesinthesecondhalfofthe20thcenturyatthebeginningofthe21stcentury
first_indexed	2025-11-24T05:31:36Z
last_indexed	2025-11-24T05:31:36Z
_version_	1849648529233936384
fulltext	4444 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 Ніна ДАНИЛЮК Ë²ÍÃÂÎÔÎËÜÊËÎÐÈÑÒÈ×Í² ÑÒÓÄ²¯ Ó ÄÐÓÃ²É ÏÎËÎÂÈÍ² ÕÕ – ÍÀ ÏÎ×ÀÒÊÓ ÕÕ² ÑÒÎË²ÒÜ Мова фольклору є одним із джерел творен� ня та розвитку літературної мови. Це худож� ньо�естетична система, в якій віками шліфува� лися словесні образи з властивими їм ознаками звукової, морфолого�словотвірної, лексико� семантичної, синтаксичної організації. У тра� диційних мовних образах – своєрідних лек� сичних константах – зафіксовано світогляд народу, відбито національний дух мови, специ� фічну національно�мовну картину світу. Мова народної поезії стала предметом вив� чення лише від середини ХХ ст. У славістиці, завдяки працям А. Євгеньєвої, Й. Оссовець� кого, Є. Артеменко, О. Хроленка, С. Нікіті� ної, Є. Бартмінського, Є. Сєроцюка, С. Єр� моленко та інших, сформувалася окрема га� лузь філології, яка виникла на межі фольклору, стилістики і мовознавства, – лінгвофолькло� ристика. Її підвалини закладали ще П. Жи� тецький, О. Потебня, Ф. Буслаєв, О. Весе� ловський та ін. Цей напрямок американські вчені, зокрема Р. де В. Ренвік та Г. Хеніґсволд у своїй роботі “A proposal for the study of folk–linguistics” (Лос�Анджелес, 1966), поз� начали терміном “фольклорна лінгвістика”. О. Хроленко підкреслював, що “лінгво� фольклористи вивчають мову усної народної творчості як необхідну базу народнопоетичної творчості і як засіб осягнення етнічної мен� тальності й традиційних культурних смис� лів” [15, 79]. Таким чином, наголошувалося на тісному зв’язку лінгвофольклористики з етно� лінгвістикою та лінгвокультурологією. Зазначимо, що поняття “мова фольклору” різні дослідники трактують неоднаково. Фольклористи розуміють її як сукупність пое� тичних формул і правил їх поєднання, так зва� ну “поетичну граматику” (А. Лорд), або як єдність сюжетотворчих мотивів (Б. Путілов). “Лінгвісти, – підкреслювала С. Нікітіна, – розглядають мову фольклору як наддіалектну художню форму мови, яка реалізується у фольклорних текстах, і говорять про фонетику, морфологію і лексику цієї мови” [10; 53]. С. Єрмоленко писала, що поняттям “мова фольклору” “об’єднується мова різних фоль� клорних жанрів, у яких закладено естетичне сприймання народного слова, його емоційно� експресивний зміст” [3, 282]. Зарубіжні мовознавці цим терміном поз� начають широке коло явищ. Американські вчені М. Ліч та Дж. Фрайд у словнику “Stan� dard Dictionary of Folklore, Mythology and Le� gend” (Нью�Йорк, 1979) розрізняють два терміни? “мова фольклору” і “мовлення фоль� клору”. Як компоненти першого, розгляда� ються одиниці фонетики і фонології, морфоло� гії, синтаксису, лексики, жести, міміка тощо. Складниками мовлення є звуки, морфеми, словосполучення, загальна лексика, назви рос� лин, тварин, власні імена та прізвища людей, словник соціально обмежених груп, звуконас� лідування, жести, міміка, графічні символи, світлові сигнали тощо. Тобто, до власне мов� них елементів долучається широкий спектр позамовних комунікативних засобів. У слов’янознавстві мову народної поетичної творчості розглядають як складову загальнона� родної мови, визначаючи її фонетико�евфонічні, морфолого�словотвірні, лексичні, синтаксичні, стилістичні елементи. При цьому беруться до уваги специфіка семантики та форми мовних одиниць, їх “стереоскопічність”, особливості фольклорної норми, яка у багатьох випадках відрізняється від літературної. У славістиці, зокрема у русистиці, значно більше праць, присвячених вивченню мовної системи усної словесності, ніж в українському мовознавстві. Ці дослідження та висновки, з огляду на спільність багатьох рис мови фоль� клору, можна екстраполювати й на українську народну поезію. Так, у книзі А. Євгеньєвої “Очерки по языку русской устной поэзии (в записях ХVII–XX веков)” (1964) розглядаються особливості російської словесності крізь приз� му їх художніх, виразових функцій. Особливу увагу авторка звернула на постійні епітети і си� нонімічні сполуки. На основі праць Ф. Бусла� єва, О. Потебні, О. Веселовського, В. Жир� мунського дослідниця визначила їх структур� но�семантичні ознаки, зумовлені фольклор� 5555 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии ною традицією. Вона зауважила, що засвоєн� ня традиції полягає не в механічному викорис� танні форми, а в оволодінні принципами ху� дожньої виразності, які дають великі можли� вості вибору і творення мовних засобів. Слуш� ною є думка, що “без вивчення мови народної поетичної творчості не можна вирішити і бага� тьох питань в галузі науки про мову художньої літератури, не можна правильно зрозуміти й висвітлити проблему народності творчості того чи іншого письменника...” [2, 3]. Синтаксис російської народної поезії роз� глядали, зокрема, Є. Артеменко, Б. Калашни� ков та ін. У праці “Синтаксический строй рус� ской народной лирической песни в аспекте ее художественной организации” (1977) Є. Ар� теменко проаналізувала явище синтаксичного і психологічного паралелізму в усній поезії, роз� гортання і згортання синтаксичних конструк� цій, повторів, паратаксису. Вона показала тіс� ний зв’язок мелодико�поетичної організації лі� ричних пісень та їх синтаксичного ладу, описа� ла мовну природу композиційних блоків у вір� шованому фольклорі. Словник і фразеологія російської пісні ста� ли предметом вивчення О. Хроленка. У посіб� нику для студентів “Лексика русской народ� ной поэзии” (1976), статтях “Границы слова в фольклорном тексте” (1986), “Семантика на� роднопесенного слова в аспекте эволюции” (1987), “Своеобразие фольклорного слова” (1991), “Семантика фольклорного слова” (1992) та інших учений розглядав ключові слова, епітети зі значенням кольору в плані їх семантики та форми. Він прийшов до виснов� ку про ускладненість змісту народнопоетично� го слова в рамках традиційної форми, необхід� ність розширити межі лексеми у фольклорно� му тексті до так званої “епічної лексеми”, яка може складатися із двох і більше цільноофор� млених слів типу синє море, чисте поле, жар�птиця і под. У статті “Как найти и опи� сать фразеологизмы в тексте русской народ� ной лирической песни (К вопросу о методоло� гии лингвофольклористики)” (1984) О. Хро� ленко запропонував методику опрацювання усталених зв’язків ключових слів для їх лекси� кографічного опису. Вона передбачає врахову� вання парадигматичних зв’язків (варіантних форм, слів�замінників) та синтагматичних (постійних епітетів, порівнянь, асоціацій, син� таксичних паралелізмів, мовних блоків тощо). Такий підхід, на думку вченого, дасть можли� вість виявити найбільш стійкі фразеологічні сполуки пісенної мови. У праці “Фольклорный мир в алфавитном порядке” (2000) він уточ� нив параметри словникової статті: “Лексиког� рафічний портрет” слова для нас складається із семи структурних частин: (1) ідентифікую� ча; (2) парадигматична; (3) синтагматична; (4) парадигматично�синтагматична; (5) сло� вотвірна; (6) функціональна; (7) додатково� інформаційна” [16, 123]. Відомо, що курська школа дослідників активно працює над ство� ренням комплексного словника мови усної ро� сійської поезії. Це засвідчують матеріали збір� ника “Фольклорная лексикография” (1994) та результати роботи над створенням частот� них словників мови народного епосу і ліричних пісень (вже опубліковано понад 20 словни� ків). Важливим є напрацювання сучасного по� нятійного апарату лексикологічних та лекси� кографічних досліджень у сфері народної пое� зії, здійснюване Є. Артеменко, О. Хроленком у названих публікаціях, а також І. Климас у монографії “Об’єкт фольклорної лексикології” (2001). Зокрема, доцільним вважаємо розме� жування Іриною Климас термінів “фольклорна лексика” і “лексика фольклору”, “фольклорне слово” і “фольклоризм” [5, 9]. Лексикою фольклору вона пропонує означати всю сукуп� ність лексичних одиниць, які фіксуються у текстах усної словесності; фольклорною лек� сикою – лише ті слова, які не використову� ються за межами народної поезії. Фолькло� ризмами автор вважає ті елементи, які пода� ються словниками літературної мови зі спеці� альними ремарками “народнопоетичне”, “фольклорне”. Фольклорні слова побутують лише в уснопоетичних творах, але їх межі мо� жуть бути ширші, аніж у літературній мові (“епічні лексеми”, формули). Проблема укладання словника фольклор� ної мови привернула також увагу С. Нікітіної. Її вона висвітлює у ряді статей: “О словаре русского песенного фольклора” (1975), “Се� мантические категории в словаре языка фоль� клора” (1988), “Устная народная культура и языковое сознание” (1993), “Тезаурус языка в машинном ракурсе” (1994) та ін. У доповіді “Словарь языка фольклора. Принципы пос� троения и структура” (1988), представленій 6666 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 на Х Міжнародному з’їзді славістів, автор на� голошувала, що трактує термін “мова фоль� клору” у лінгвістичному значенні, розглядаю� чи як одиниці словника лексеми і нерозкладні за змістом словосполучення – фольклорні іді� оми” [9, 288]. Предметом словника мови на� родної поезії має стати структура семантично� го поля фольклорного слова, система його ус� талених парадигматичних і синтагматичних зв’язків у певній сукупності текстів. На думку С. Нікітіної, слід укладати словники текстів одного жанру, що дасть можливість простежи� ти фольклорну картину світу, а потім намага� тися об’єднати їх через отримані зв’язки і зна� чення. Таким шляхом можна було б прийти до створення машинного тезаурусу мови фоль� клору, підготовка якого ведеться в Інституті мовознавства РАН. Корисними були б також семантичний і частотний словники. Лексиког� рафічний опис однієї з тематичних груп “Дом” представлено у монографії С. Нікітіної та О. Кукушкіної “Дом в свадебных причитани� ях и духовных стихах (опыт тезаурусного опи� сания)” (2000). Тут названо 30 опорних слів, семантична експлікація яких реалізується че� рез вказівку на їхніх синтагматичних та пара� дигматичних партнерів у межах міфопоетичної та народноправославної картин світу [11]. Мова фольклору стала предметом вивчення багатьох східноєвропейських славістів: Є. Бар� тмінського та Є. Сєроцюка – у польській лін� гвістиці; О. Зілинського – у чеській; П. Бро� зовича – у сербській; X. Щробака – у болгар� ській; Л. Кузьмича, А. Малюка – у білорусь� кій тощо. Вчені розглядали формульність фоль� клорних текстів, їх експресивно�виразові засо� би, зв’язок із діалектами та літературною мо� вою. Зокрема, відзначимо дослідження Є. Бар� тмінського “O j?zyku folkloru” (Вроцлав; Вар� шава; Краків; Гданськ, 1973), у якому аналізу� валися особливості мови народної поезії, пов’язані з усною формою побутування (еліп� сис, контамінація, формула, повтор, діалогіза� ція), фонетичні варіанти, словотвірні дублети, лексичні поетизми в їх опозиціях та ін. Порівняльні студії уснопоетичної мови здійснювали В. Вересаєв (російської та серб� ської), О. Свиридов (східнослов’янської та британської), Л. Малаш (української та поль� ської) й ін. Зв’язки українського та російсько� го фольклору і літературного стандарту дос� ліджувала Л. Бублейник у працях “Проблемы контрастивной лексикологии: украинский и русский языки” (1996), “Типологічні співвід� ношення в лексиці української та російської мов” (1996), “Особливості художнього мов� лення” (2000). Щодо словників фольклору, то принагідно назвемо “Słownik folkloru polskiego” (за ред. І. Крижанівського), який побачив світ 1965 ро� ку у Варшаві. У виданні “Восточнославянский фольклор: Словарь научной и народной терми� нологии” за редакцією К. Кабашникова (1993) розглядаються основні теми, сюжети, образи української, білоруської та російської словес� ності, звертається увага на засоби поетики. На різницю між словником фольклору та словни� ком мови фольклору слушно вказував М. Тол� стой. Завданням першого має бути системати� зація всього змісту фольклорних текстів, тобто сюжетів та їх елементів, мотивів, персонажів, реалій і т. д. Другий, на його думку, “міг би бу� ти побудований за тим же принципом, що й словник мови письменника, тобто містити тлу� мачення всіх слів, які використовуються у фоль� клорних творах, зі спеціальною увагою до їх специфічно фольклорної семантики або форми, відмінної від загальномовної норми” [19, 19]. Українська лінгвофольклористика має дав� ні традиції, започатковані І. Срезневським, П. Житецьким, М. Костомаровим, О. Потеб� нею, М. Сумцовим та ін. У другій половині ХХ ст. її представляють такі імена, як Л. Рак, О. Назарук, П. Мишуренко, Р. Волощук, К. Шульжук, С. Єрмоленко, В. Чабаненко, Т. Воробйова, Н. Журавльова, С. Савицький, Г. Сагач та багато інших. Проте й досі ще не сформовано окремої лінгвофольклористичної школи, не створено банку даних народнопое� тичних текстів, не ведеться системна робота над укладанням словників мови усної словес� ності, хоч українським науковцям також нале� жить значна кількість праць у цій галузі. Так, Л. Рак та О. Назарук у 60�х роках XХ ст. досліджували мовні особливості укра� їнських народних дум, зокрема явище гіпербо� лізації, сталі епітети, здрібнілі форми, тавтоло� гічні вислови, порівняння, паралелізми, склад� ні слова, прикладки [13, 12]. Питання словот� вору іменників зі значенням зменшення в лі� ричних піснях, прикметникової та дієслівної синонімії розглянуто у працях Р. Волощук. 7777 РРРР оооо зззз вввв іііі дддд кккк ииии іііі мммм аааа тттт ееее рррр іііі аааа лллл ииии П. Мишуренко з’ясовував функціонування складних слів у мові фольклору, Б. Ключков� ський – прикладки і сполучення неприкладко� вого характеру, К. Шульжук – звертання, В. Чабаненко – засоби експресивності то� що [1: 6, 7, 17, 18]. У 70�ті роки з’явилося ряд статей С. Єрмо� ленко з проблем народнопоетичної мови: “Ес� тетична природа слова в народній пісні” (1976), “Скарбниця народного слова” (1982), “Народнопісенний паралелізм і слова� символи” (1983) та ін. Поетичний словник ук� раїнської народної пісні, словотворення, лек� сико�семантичне варіювання, поетичну фразе� ологію, синтаксис, семантико�синтаксичний паралелізм дослідниця проаналізувала у книзі “Фольклор і літературна мова” (1987). У пра� ці “Нариси з української словесності (стиліс� тика та культура мови)” (1999) цілий розділ “Спочатку була пісня” присвячено мовности� лістичним особливостям народної поезії різних жанрів, їх основим мовним образам, варіатив� ності уснопісенного тексту. Народнопоетичну мову у 80–90�х роках вивчали також Н. Журавльова (стилістичні особливості форм іменників), Й. Савицький (загальні назви осіб), Г. Аркушин (діалектні явища, власні наз� ви), Г. Сагач (експресивний словотвір) та ін� ші [4, 14 та ін.]. Підкреслюючи специфіку народнопоетичних висловів, А. Коваль у підручнику “Практична стилістика сучасної української мови” (1987) морфолого�словотвірні та синтаксичні засоби на� родної поезії винесла в окремі параграфи. У кінці ХХ – на початку ХХІ ст., з огля� ду на підвищений інтерес до етнолінгвістичних аспектів української мови, спостерігається по� силена увага до вивчення мови фольклорних текстів. Зокрема, про стилістичні семантико� структурні особливості замовлянь писали О. Остроушко, В. Баденкова, Н. Брильова, С. Степанов, Г. Таранюк; лексико�синтаксич� ну структуру казок – С. Лавриненко, О. Бон� дар, К. Данильчук; антропонімію коломи� йок – Н. Колесник; лексико�граматичні якос� ті дум – М. Ландер, Н. Василькова; семанти� ко�синтаксичну будову загадок – А. Мойсі� єнко та ін. Слов’янські міфологеми в україн� ському фольклорі досліджував Ю. Карпенко; емоційно�експресивні засоби українських пі� сень – В. Горбань, О. Данильченко, О. Книш; художні означення – О. Слюсаре� ва; народнопоетичні фразеологізми – Н. Ба� бич; лексеми�концепти в усній словесності – М. В. Скаб та М. С. Скаб. Більшість праць увійшла до збірника “Мова та стиль україн� ського фольклору” (1996) [8]. Помітним явищем стала поява спеціальних дисертаційних досліджень, присвячених мові ук� раїнських народних пісень і балад, таких авторів, як Н. Колесник (“Особові імена в українських народних обрядових піснях” (1998)), З. Ва� силько (“Символізація значення слова в україн� ському фольклорному мовленні (на матеріалі фа� уноназв у казках, піснях і пареміях)” (2003)), І. Круть (“Лексика календарно�обрядової поезії: структурно�семантичний та стилістичний аспек� ти” (2004)), В. Галайчука (“Лексичні одиниці мікросистеми “Рослини” в українських фоль� клорних текстах” (2004)), О. Молодичук (“Лексико�фразеологічні засоби образності в українській народній баладі” (2004)), О. Слю� саревої (“Епітетика українських весільно�обря� дових пісень (структурно�семантичний і функці� ональний аспекти)” (2006)) та ін. О. Сімович у монографії “Поетична симво� ліка української народної творчості: лінгвіс� тичний аспект” (1999), що представляє ре� зультати дисертаційної праці, детально розгля� нула фітосимволи�дендроніми калина, рожа, шипшина, береза, тополя, черемшина, виш� ня, сосна, ялина, вільха, терен, явір, дуб, клен, горіх, проаналізувала шляхи трансфор� мації семантики слів, які стали образними кон� стантами в українській мові. Частину дисертацій присвячено особливос� тям фольклорних текстів різних жанрів, зокре� ма Н. Алатирєвої “Номінативна ланка в сере� довищі обрядового гіпертексту” (2002), О. Хомик “Український вербальний оберег: семантика і структура” (2005), Т. Жук “Лек� сичний та синтаксичний повтор в українській народній творчості (на матеріалі українських народних казок)” (2005) та ін. Про використання народнопоетичних оди� ниць ідеться у дисертаційних студіях художніх текстів. Так, Л. Шулінова розглядала тради� ційні кольороназви у творах Лесі Українки, І. Коломієць – флоролексеми в українській поезії другої половини ХХ ст., О. Таран – ус� талені символи природи в О. Олеся, Л. Шу� 8888 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 това – постійні епітети в поезії 20–30�х років ХХ ст., А. Василенко – міфологеми у літера� турі ХІХ ст. тощо. Отже, у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. мова усної народної словесності стала об’єктом вивчення лінгвофольклористики. Уточнено зміст поняття “мова фольклору” як мови фольклорних текстів із властивими особ� ливостями фонетичної, лексичної, граматичної організації. Робота над укладанням словників мови російської поезії зосереджена у двох ос� новних центрах: Москві (С. Нікітіна) та Кур� ську (О. Хроленко). Попри значну кількість публікацій, в ук� раїнському мовознавстві досі не створено лінгвофольклористичних осередків. Незва� жаючи на ряд видань, потребують глибшого дослідження тематичне багатство лексики і фразеології, великі морфолого�словотвірні можливості, специфіка синтаксичних оди� ниць, структура текстів різних жанрів. Ціка� ві результати міг би виявити ґендерний підхід до відображення мовної картини світу в “чо� ловічих” жанрах усної поезії – козацьких, чумацьких, заробітчанських та інших піснях, а також “жіночих” – родинно�побутових, піснях про кохання тощо. Не з’ясованим за� лишається питання про місце уснопоетичної мови в межах сучасної української літератур� ної мови. Назріла потреба у створенні слов� ників мови народної поезії українців. 1. Волощук Р. Прикметникова синоніміка в системі стилістичних засобів українського фольклору // Вопро� сы лексики и грамматики славянских языков: Сб. тр. – Днепропетровск, 1981. – С. 56 – 82. 2. Евгеньева А. Очерки по языку русской устной по� эзии (в записях XVII–XIX вв.). – М.; Л., 1963. 3. Єрмоленко С. Нариси з української словесності: Стилістика та культура мови. – К., 1999. 4. Журавлева Н. Стилистическая маркированность форм имен существительных в языке украинского фольклора (на материале лирических песен): Автореф. дис... канд. филол. наук: 10.02.02. – Х., 1986. 5. Климас И. Объект фольклорной лексикологии. – Курск, 2001. 6. Ключковський Б. Прикладка і сполучення неприк� ладкового характеру // Укр. мова і літ. в школі. – 1976. – № 12. – С. 20 – 29. 7. Мишуренко П. До питання про складні слова у мові українського фольклору // Питання словотвору і граматичної структури української мови: Зб. наук. ст. / Відп. ред. Баранник Д. Х. – Дніпропетровськ, 1976. – С. 58 – 63. 8. Мова та стиль українського фольклору: Зб. наук. праць. – К., 1996. 9. Никитина С. Словарь языка фольклора. Прин� ципы построения и структура // История, культура, эт� нография и фольклор славянских народов. – М., 1983. – С. 288–295. 10. Никитина С. Устная народная культура и языко� вое сознание. – М., 1993. 11. Никитина С., Кукушкина Е. Дом в свадебных причитаниях и духовных стихах (опыт тезаурусного описания). – М., 2000. 12. Назарук А. Язык украинских исторических дум: Автореф. дис… канд. филол. наук: 10.02.02. – К., 1969. 13. Рак Л. Мовні засоби гіперболізації в українських народних думах // Укр. мова і літ. в школі. – 1961. – № 4. – С. 27–34. 14. Савицкий С. Словообразование нарицательных названий лиц в украинском фольклоре: Автореф. дис… канд. филол. наук: 10.02.02. – К., 1990. 15. Хроленко А. Лингвокультуроведение. – Курск, 2001. 16. Хроленко А. Фольклорный мир в алфавитном по� рядке // Etnolingwistyka. – Lublin, 2000. – Nr. 12. – S. 121–138. 17. Чабаненко В. Основи мовної експресії. – К., 1984. 18. Шульжук К. Обращения в украинских народных песнях: Автореф. дис… канд. филол. наук: 10.02.02. – К., 1969. 19. Этнолингвистический словарь славянских древ� ностей. Проект словаря. Предварительные материа� лы. – М., 1984. The article deals with the main achievements of the development of the Ukrainian, Russian and Polish linguistic folklore studies. In the article the notion ‘the language of folklore’ is defined.

Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ - на початку ХХІ століть

Репозитарії

Схожі ресурси