Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка

The article contains a detailed biographic essay about folklore and ethnographic activity of outstanding journalist, writer, ethnologist, collector, art historian and public figure Vasyl Horlenko. He collaborated with famous contemporaries of his epoch, especially Mykola Kostomarov, Porfiriy Martyno...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Народна творчість та етнографія
Date:	2007
Main Author:	Козар Л.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України 2007
Subjects:	Дослідження з історії науки та культури
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43225
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка / Л. Козар // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 70-81. — Бібліогр.: 98 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-43225
record_format	dspace
spelling	Козар Л. 2013-04-21T18:02:33Z 2013-04-21T18:02:33Z 2007 Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка / Л. Козар // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 70-81. — Бібліогр.: 98 назв. — укр. 0130-6936 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43225 The article contains a detailed biographic essay about folklore and ethnographic activity of outstanding journalist, writer, ethnologist, collector, art historian and public figure Vasyl Horlenko. He collaborated with famous contemporaries of his epoch, especially Mykola Kostomarov, Porfiriy Martynovych and others. The investigator gives rich archive material, in particular ‘Kievskaya Starina’ publications. It proves that Horlenko had a powerful influence on Ukrainian cultural life at the end of the 19th century and the beginning of the 20th century. uk Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України Народна творчість та етнографія Дослідження з історії науки та культури Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка Folkloristic and Ethnographic Activity of Vasyl Horlenko Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка
spellingShingle	Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка Козар Л. Дослідження з історії науки та культури
title_short	Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка
title_full	Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка
title_fullStr	Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка
title_full_unstemmed	Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка
title_sort	фольклористично-етнографічна діяльність василя горленка
author	Козар Л.
author_facet	Козар Л.
topic	Дослідження з історії науки та культури
topic_facet	Дослідження з історії науки та культури
publishDate	2007
language	Ukrainian
container_title	Народна творчість та етнографія
publisher	Iнститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М.Т. Рильського НАН України
format	Article
title_alt	Folkloristic and Ethnographic Activity of Vasyl Horlenko
description	The article contains a detailed biographic essay about folklore and ethnographic activity of outstanding journalist, writer, ethnologist, collector, art historian and public figure Vasyl Horlenko. He collaborated with famous contemporaries of his epoch, especially Mykola Kostomarov, Porfiriy Martynovych and others. The investigator gives rich archive material, in particular ‘Kievskaya Starina’ publications. It proves that Horlenko had a powerful influence on Ukrainian cultural life at the end of the 19th century and the beginning of the 20th century.
issn	0130-6936
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/43225
citation_txt	Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка / Л. Козар // Народна творчість та етнографія. — 2007. — №. 3-4. — С. 70-81. — Бібліогр.: 98 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT kozarl folʹklorističnoetnografíčnadíâlʹnístʹvasilâgorlenka AT kozarl folkloristicandethnographicactivityofvasylhorlenko
first_indexed	2025-11-25T00:40:41Z
last_indexed	2025-11-25T00:40:41Z
_version_	1850502714080886784
fulltext	7777 0000 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 Кінець ХІX – початок ХХ ст. – це час на� дій, сподівань, позначений боротьбою за повер� нення Україні прав на її національну мову, літе� ратуру, освіту, разом з тим є періодом значних досягнень у розвитку національної культури. “Досить буде переглянути показний ряд томів “Киевской старины”, виданих за час тих важ� ких років, не менше показний ряд праць про Ук� раїну, її минувшину, язик, літературу, виданих ученими Потебнею, Антоновичем, Житець� ким, Сумцовим, Петровим, Дашкевичем, Голу� бєвим і многими іншими, щоб переконатися, що в тих роках ішла дуже жива і плідна праця коло самих фундаментів нового українського руху, який мусив вирости з часом”, – так характери� зував здобутки цього періоду І. Франко у пра� ці “З останніх десятиліть ХІX в.” 1 Важливим центром українознавства і єди� ним друкованим органом української думки у Східній Україні впродовж 25 років був щомі� сячний історико�етнографічний і літературно� художній журнал “Киевская старина”, що ви� ходив російською мовою у Києві у 1882 – 1907 роках (останній рік – українською мо� вою під назвою “Україна”). “Киевская стари� на” об’єднала кращі наукові та прогресивні си� ли того часу, “являючи собою справжнє науко� ве товариство” 2, яке видало 94 томи праць з історії, археології, географії, етнографії, фоль� клористики, літератури тощо. Із фольклорно� етнографічними дослідженнями та публікація� ми у журналі виступило понад 150 авторів, се� ред них такі діячі культури як І. Франко, В. Горленко, Б. Грінченко, В. Данилов, В. До� маницький, М. Драгоманов, М. Дикарев, О. Малинка, І. Манжура, П. Мартинович, В. Милодарович, В. Науменко, Т. Рильський, М. Сумцов, Д. Яворницький, Х. Ящуржин� ський, В. Ястребов та інші. Було опубліковано близько 2200 різних фольклорних праць 3. У даній статті ми зупинимося на діяльності В. Горленка в журналі “Киевская старина” та його ролі в історико�культурному житті Украї� ни кінця ХІX – початку ХХ ст., а також оха� рактеризуємо його фольклористично�етногра� фічну працю в контексті українського націо� нального відродження. Василь Петрович Горленко [псевдоніми і криптоніми – Глаголь, Черкасин, В. Г., Г. В., W, Г�ко та ін.; 1(13).01.1853; с. Ярошівка, те� пер Українське Талалаївського р�ну Чернігів� ської обл. – 14(27).04.1907, Петербург, по� хований у Ярошівці] ввійшов в історію націо� нальної культури як український громадський діяч, журналіст із талантом есеїста, літератур� ний критик та мистецтвознавець, фольклорист та етнограф, знавець і збирач національних старожитностей, “був одним із тих сподвиж� ників, які врятували нашу культуру від мороч� ного застою” 4, “жив Україною і для Украї� ни” 5. Впродовж життя він записував і публі� кував народні твори, зокрема думи та псалми, писав про них дослідження, 25 років співпра� цював із редакцією журналу “Киевская стари� на”, опублікувавши на її сторінках понад сот� ню праць, часто без підпису або під ініціалами (В. Г., Г. В., W тощо), відмовляючись від гро� шової винагороди. В. Горленко був першим публікатором про� зових творів Т. Шевченка в Україні – підготу� вав до друку повість “Музыкант”, уривки з повісті “Прогулка с удовольствием и не без морали”. Крім того, В. Горленко видав три власні книги – “Южнорусские очерки и пор� треты” (К., 1898), “Украинские были” (К., 1899), “Отблески” (С.Пб., 1905), в яких, за словами рецензентів, “всі статі обвіяні лю� бов’ю до рідного краю і його минувшини” 6. Не випадково такий авторитетний вчений як М. Сумцов один із перших високо оцінив фольклорно�етнографічну спадщину В. Гор� ленка в своєму історіографічному дослідженні “Діячі українського фольклора” (Х., 1910) та статті про нього, вміщеній у газеті “Южный край” (№ 9084), наголосивши, що праці Лідія КОЗАР ÔÎËÜÊËÎÐÈÑÒÈ×ÍÎ-ÅÒÍÎÃÐÀÔ²×ÍÀ Ä²ßËÜÍ²ÑÒÜ ÂÀÑÈËß ÃÎÐËÅÍÊÀ 7777 1111 ДДДД оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя зззз іііі сссс тттт оооо рррр іііі їїїї нннн аааа уууу кккк ииии тттт аааа кккк уууу лллл ьььь тттт уууу рррр ииии В. Горленка “проникнуты любовью к народно� му слову и народным певцам” 7. Перші оцінки діяльності В. Горленка з’яви� лися ще за життя вченого у рецензіях на його праці 8 та дослідженні професора М. Сперан� ського “О малоруской песне” (1904), в якому він зарахував його до числа “энергичных соби� рателей дум”. Д. Дорошенко назвав В. Гор� ленка одним з “найкращих українських етног� рафів”, який, “не обмежуючись теоретичним, книжним ізученням української народної сло� весности, зробив цілий ряд етнографічних по� дорожів по ліво� й правобережній Україні” 9. Більш детальне вивчення творчого доробку В. Горленка в Україні починається в 20�х ро� ках ХХ ст. З’являються публікації О. Дорош� кевича 10, Є. Рудинської 11, К. Грушевської 12, А. Степовича 13, в яких особливу увагу зверне� но на епістолярну спадщину В. Горленка. У 1928 році були опубліковані нариси І. Житецького “Киевская старина” сорок ро� ків тому” (“За сто літ”, кн. 3, с. 125–145), в яких йдеться про співпрацю В. Горленка з ре� дакцією “Киевской старины”, і зокрема зазна� чається, що з “нього був великий знавець по� бутової старовини (мистецтва, письменства) і свідомий талановитий етнограф” (с. 136). Окремі публікації, присвячені В. Горленку, з’явилися в Україні у 1960–1970�х ро� ках 14.Серед них нашу увагу привернула стаття В. Шевчука “Шукач “перлів многоцінних” (Фольклорист і етнограф Василь Горленко)”, в якій автор першим із сучасних дослідників зробив спробу простежити і узагальнити роль фольклорно�етнографічних зацікавлень у жит� ті і діяльності В. Горленка, наголосивши, що “він був одним із тих гарячих ентузіастів наро� дознавства, які силою свого запалу робили все, щоб врятувати від забуття українську на� родну літературу” 15. Про народознавчі зацікавлення В. Горлен� ка згадують у своїх дослідженнях А. Іоаніді 16 та Б. Кирдан 17. Із середини 80�х років ХХ ст. з’являється чимало публікацій, які висвітлю� ють різні грані творчої діяльності В. Горлен� ка, – Є. Мітельмана 18, В. Шевчука 19, С. Бі� локоня 20, І. Забіяки 21, П. Ротача 22, В. Оп� ришко 23 та ін. Таким чином, багатогранна творча спадщи� на В. Горленка – журналіста, письменника, фольклориста, етнографа, колекціонера�мис� тецтвознавця, громадського діяча – помітне явище в історії національної культури кінця ХІХ – початку ХХ ст. Дослідники характе� ризують його як “українського європейця” 24, який посідав “окреме місце серед етнографів і фольклористів, мистецтвознавців і критиків, знавців історії України та її старожитнос� тей” 25, духовно ніколи не поривав зв’язків з Україною 26. “Доля Василя Горленка як вчено� го й критика була завжди примхливою: то йо� го забували без достатніх на те причин, то нав� коло його постаті спалахували суперечки. Можливо, причиною цього було якесь особли� ве становище цієї людини в нашій культу� рі...”, – робить висновок В. Шевчук. Тому наше завдання вбачаємо у тому, щоб з’ясувати “це особливе становище” В. Горленка в істори� ко�культурному житті України, і зокрема в іс� торії української фольклористики кінця ХІХ – початку ХХ ст. Витоки його народознавчих зацікавлень слід шукати в родинному оточенні на Полтав� щині. Тут у селі Ярошівка Прилуцького пові� ту Полтавської губернії (тепер с. Українське Талалаївського району Чернігівської обл.) 1 січня (за іншими даними – 1 березня 27) 1853 року народився Василь Горленко. І. Бор� щак у дослідженні “Українець�європеєць Ва� силь Горленко” пише: “Родина була заможна, але вже тоді Горленки недбало господарювали; в маєтку не було порядку, як зрештою й в са� дибі, завжди повній родичів, гостей, похлібни� ків і похлібниць. Було то безжурне життя, ти� пове життя тодішнього лівобережного панства з захопленням української традиції й вживан� ням української мови, як не в панському ото� ченні, то у всякому разі в зносинах зі службою й селянами. Це там Василь Горленко придбав свій український акцент, що від нього вже ні� коли не міг позбавитися в своїй російщині” 28. Велику роль у формуванні українознавчих зацікавлень В. Горленка відіграли легенди і пе� рекази про його предків. Адже походив він із старовинного козацького роду Горленків, відо� мого в історії України, був праправнуком 7777 2222 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 Дмитра Горленка, прилуцького полковника у 1692–1708 роках, близького сподвижника Івана Мазепи. Цей же рід дав Лазаря Горлен� ка (помер у 1687 році), прилуцького полков� ника, добре знаного політичного діяча України часів Руїни, і Якима Горленка (помер бл. 1758 року), який був генеральним хорунжим та на� казним гетьманом під час успішного походу на Крим 1736 року (коли було взято Перекоп та кримську столицю – Бахчисарай), і навіть православного святого Йоасафата (1705–1754 роки), що був єпископом Білго� родським. Не випадково впродовж усього життя у кімнаті В. Горленка в с. Ярошівка ви� сіли портрети Мазепи, Дмитра Горленка, “святого Горленка” – преподобного Йоасафа� та. “Таке гіперестетичне становище Горлен� ка, – як писала К. Грушевська, – мусіло впливати й на його громадські погляди, зокре� ма на його відносини до рідної народности, її сучасности й минувшини” 29. Дитинство В. Горленка проходило у с. Ярошівка Прилуцького повіту, де він наро� дився, та на Миргородщині, звідки родом бу� ла його мати Марія Яківна Мамчич (1824–1894). Батько В. Горленка помер че� рез три місяці після його народження. Зберег� лися відомості про те, що в шестирічному віці В. Горленко зустрічався з Т. Шевченком у славнозвісній Качанівці, і в одному з листів до В. Тарновського від 28 вересня 1859 року Кобзар просив передати “любому невеличко� му Горленяткові” гравюри й прохання Т. Шев� ченка дотримати його обіцянку 30. Судячи з творчого доробку В. Горленка, можна ствер� джувати, що Кобзар не помилився у його мис� тецтвознавчій долі. Першою школою В. Горленка була Пол� тавська чоловіча гімназія, в якій свого часу навчалися такі видатні українські культурні ді� ячі, як М. Драгоманов, М. Старицький, Л. Глібов, В. Самійленко, і в якій “треба шука� ти коріння [його – Л. К.] високої духовності і патріотизму 31. Далі навчався у Ніжинській гімназії та лі� цеї князя Безбородька, в Сорбонському уні� верситеті в Парижі, де пройшов школу фран� цузького теоретика і мистецтвознавця І. Тена, французької класичної літератури, здобувши ім’я “європейського українця”. На початку 1880 року В. Горленко приїз� дить до Петербурга, де бере активну участь у таких російських виданнях як “Голос”, “Мол� ва”, “Русское обозрение”, “Отечественные записки” тощо. Із часу заснування українсько� го журналу “Киевская старина” (1882) В. Горленко стає його активним співробітни� ком. Саме в цьому журналі він найкраще реа� лізувався як фольклорист у публікаціях “Бан� дурист Иван Крюковский” (1882), “Три псальмы” (1883), “Вариант песни о правде” (1883), “Кобзари и лирники” (1884), “Труды этнографическо�статистической экспедиции Чубинского в сравнении с другими подобны� ми” (1884), “Сто семь лет южно�русской эт� нографии” (1884), “Две поездки с Н. И. Кос� томаровым” (1886), “Украинские легенды в французском журнале” (1888); рецензіях на “Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия” Н. Петрова (К., 1884), на “Угро�русския народныя песни, собранныя г. де Волланом” (С.Пб., 1886), на збірку М. Янчука “Малорусская свадьба в Корниц� ком приходе...” (М., 1886), на літературні твори Панаса Мирного (1883), Я. Щоголєва (1884), М. Костомарова (1884), І. Франка (1885), Д. Мордовцева (1885), І. Карпенка� Карого (1887), І. Манжури (1889), Г. Квіт� ки�Основ’яненка (1889), М. Кропивницько� го (1893) та ін. Крім того, В. Горленко писав передмови до фольклорних записів П. Мартиновича “Из народных преданий о Гетьманщине, Запоро� жье и Черноморье” (1885, без підпису), Ісає� вича “Малорусские народные игры окрестнос� тей Переяслава” (1886) та некрологи на по� шану кобзарів Крюковського (1885) та О. Вересая (1890), фольклористів П. Лука� шевича (1889), О. Гаврилова (1889) та ін. Більшість праць написані на матеріалах етног� рафічних експедицій, які В. Горленко здійсню� вав “по стопам П. Куліша”, “збіраючи матері� ял для своїх “Записок о Южной Руси” 32. “І саме Куліш із своїм артистичним аристокра� тизмом мусів бути його справжнім учителем і проводником на українськім ґрунті – хоч зна� 7777 3333 ДДДД оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя зззз іііі сссс тттт оооо рррр іііі їїїї нннн аааа уууу кккк ииии тттт аааа кккк уууу лллл ьььь тттт уууу рррр ииии йомим з ним особисто він і не був”, 33 – писа� ла К. Грушевська. Справжню школу українства В. Горленко пройшов у Петербурзі, познайомившись у 1881 році з М. Костомаровим, із яким згодом здійснив дві етнографічні подорожі Україною, які описав у статті “Две поездки с Н. И. Кос� томаровым” (1886). Дві останні етнографічні поїздки вже хво� рого М. Костомарова (у 1883–1884 роках), здійснені за рік до смерті (1885), яскраво зас� відчують його талант збирача народної твор� чості, який не міг не передатися його друзям, і зокрема В. Горленку. Як відзначала К. Гру� шевська, “думка Горленка про розшуки кобза� рів могла бувати наслідком розмов із старим корифеєм українознавства – автором стількох записів дум” 34. Не випадково свою першу працю, яку В. Горленко опублікував в “Киев� ской старине” (1882, № 12), було присвячено саме постаті кобзаря Івана Крюковського, від якого він записав 9 дум у Лохвиці Полтав� ської губернії і опублікував у статті в такому порядку: 1) Олексій Попович, 2) Вітчим, 3) Соколи, 4) Про сестру і брата, 5) Про вдо� ву та синів, 6) Про озовських братів, 7) Са� мійло Кішка, 8) Хведор Безрідний, 9) Іван Коновченко. К. Грушевська, аналізуючи ці за� писи, відзначала цінність рідкісних записів дум – “Соколи” та “Самійло Кішка”, а також коментарів до них, зокрема вказівок “про ра� йонове дослідження дум”. Уже в цій першій публікації російською мо� вою проявився глибокий патріотизм В. Горлен� ка – зберегти від забуття народну історичну поезію, запалити інших на пошуки і збереження національних святинь, зібрати відомості про но� сіїв цих святинь – кобзарів, лірників, банду� ристів. Це підтверджують і уривки з його лис� тів до П. Мартиновича, який 28 квітня 1885 року повідомив В. Горленка про те, що він пер� ший, ще 1876 року, здійснив запис народного епосу від І. Крюковського: “Я не думал ставить себе в заслугу запись дум от Крюковского и, отдав их в печать, желал сделать только пользу людям занимающимся народной поэзией”; “[...] Уверяю Вас, что я действовал только из любви к родной поэзии и науке. За свою ста� тью, как и за все последующия, я никогда не получал никакой платы [...]”; “Мне казалось что исторические думы и песни имеют для нау� ки такую важность, что перед этим отходит на второй план вопрос о том, кто их нашел” 35 (8 березня 1885 року); “Кто бы не отыскал и не спас эти сокровища, каждый год исчезаю� щие, – лишь бы они были спасены!” 36(5 чер� вня 1885 року) Так, у 1883 році на сторінках “Киевской старины” (№ 2, с. 467–476) він публікує три псалми, записані від кобзаря І. Крюковського (“Ой горе, горе на сім світі жити”), лірників Гната Шмиголя (“Ой хто в мирі являється”) та Порфирія (“Ой зійшли мої літа...”), наголошуючи в передмові, що псалми “представляют не малый интерес в вопросе вза� имодействия старой школьной церковной науки и народнаго творчества” “в деле изучения форм народной поэзии” (с. 468). У кінці передмови закликає збирачів зверну� ти увагу на такий жанр народної творчості як псалми, – “Печатая, на первый раз, три псаль� мы неизвестные по сборникам, мы желали бы побудить гг. собирателей к обнародованию и других неизвестных произведений этого рода и к записыванию их от лирников...” (с. 468). Згодом у восьмому номері “Киевской ста� рины” за 1883 рік публікує варіант пісні про правду, записаний від лірника в Роменському повіті Полтавської губернії (с. 769–770). У 1884 році на сторінках “Киевской старины” (№ 1, 12) з’являється найбільша етнографічна праця В. Горленка – “Кобзари и лирники” (с. 21–47; 639–657), в якій, за оцінкою К. Грушевської, “було зроблено дуже багато для дослідження еволюції сього своєрідного громадського феномену, яким являються думи на тлі своїх умов існування” 37. На початку статті В. Горленко наголошує на важливості пошуків варіантів уже відомих дум: “Поиски за историческими песнями дадут, быть может, немного новых открытий, за то многое уяснят, по свежим следам, для физиологии этого исчезающего явления. […] Процесс совершив� шихся в этих песнях изменений, самые их облом� ки помогут уяснить то, что исчезло” 38. Зміст праці складають кілька оповідей про знайомство В. Горленка із кобзарями – 7777 4444 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 Є. Перепелицею, П. Братицею, Хв. Башею, про особливості опублікованих від них записів, а також згадки про недруковані його записи і знайомства з кобзарями та мужиками, розду� ми з приводу побутування історичного епосу та псалмів. Публікуючи варіанти записаних дум, В. Горленко висловлює також власні теоретичні міркування та наводить асоціативні порівняння фольклорних текстів. Так, стосовно думи “Про вдову і синів” В. Горленко зауважує, що це вже восьмий запис тексту, крім того, він вказує ще й на дев’ятий варіант, записаний ним від лірника Вакуленка з Прилук, з якого він наводить пара� лелі у примітках до варіанту Є. Перепелиці. Порівнює також дану думу із піснею про вдову, яку він записав від старої жінки в с. Тамарівці Пирятинського повіту. В. Горленко подає опо� відь про думу “Коновченко”, записану від коб� заря Є. Перепелиці, зауважуючи популярність даної думи серед народу. Уся публікація В. Горленка “Кобзари и лирники” пронизана наскрізною думкою�роз� думом про повагу до кобзарів та лірників, про таємницю збереження їхньої творчості впро� довж кількох століть – “...эти нищие, убогие люди, могикане исчезнувшаго, стараго строя жизни, как�то инстинктивно внушают почте� ние к себе в народе, который как�бы чует в них отблеск чего�то высшаго” 39. К. Грушевська відзначила одне з найцінні� ших теоретичних спостережень В. Горленка у даній праці – “спостереження над районовим розподілом кобзарського епосу, що він відчув уже з приводу деяких варіянтів Крюковського, і деякі нові відомості про кобзарську техніку ус� ної консервації дум” 40: “Записавши от Баши и четыре остальныя его думы, я еще более убе� дился в справедливости наблюдения, сделанна� го раньше: что в последнее время, – а это вре� мя, может быть, надо считать с начала этого ве� ка, если не ранее, – думы удерживались в па� мяти кобзарей по районам. Иначе сказать, бы� ли как�бы известныя школы кобзарей, которыя удерживали в памяти и передавали ученикам известные циклы думы. Большее накопление материалов поможет впоследствии определить даже границы таких районов” 41. Проте на цьому дослідження В. Горленком кобзарського епосу закінчуються, оскільки праця “Кобзари и лирники” була його остан� ньою роботою про кобзарство. Далі рік за роком на сторінках “Киевской старины” знаходимо низку фольклористич� но�етнографічних праць, рецензій, нарисів, некрологів, спогадів про визначних культур� них діячів України, зокрема фольклористів та кобзарів, які засвідчують багатогранність за� цікавлень автора та його небайдужість до проблем українознавства. Так, у 1884 році В. Горленко опублікував невеличкі дослід� ження “Труды этнографическо�статистичес� кой экспедиции” Чубинского в сравнении с другими подобными” (№ 2, с. 349–351) та “Сто семь лет южнорусской этнографии” (№ 3, с. 505–507), у яких висловлює влас� ні погляди стосовно таких фундаментальних праць, як “Труды” П. Чубинського та “Опи� сание свадебных украинских простонародных обрядов...” Г. Калиновського. Він вважає, що “Труды...” П. Чубинського “по богатству данных могут быть поставлены в параллель только с двумя памятниками европейской эт� нографической литературы: “Lud polski” Кольберга и “Bibliotheca della tradizioni popo� lari” Питрэ” 42. Особливу цінність працям П. Чубинського, за словами В. Горленка, на� дає та обставина, що у всіх томах видання, крім збірника пісень, збирач виявився нова� тором, особливо у третьому томі (“Сказки”, 296 N), куди ввійшли ще ніде не опублікова� ні казки. В. Горленко відзначає велику чи� сельність весільних (1943 №) та побутових (1884 №) пісень у зібранні П. Чубинського, чого не було у жодному українському пісен� ному збірнику, вказує на новизну зібраних матеріалів з народного, звичаєвого права, з української етнографії та побуту. У статті “Сто семь лет южнорусской этног� рафии” (1884, № 3, с. 505–507) йдеться про працю Г. Калиновського “Описание свадеб� ных украинских простонародных обрядов…”, що вийшла 1777 року у Петербурзі, яку В. Горленко відносить до перших праць з ук� раїнської етнографії і також до перших літера� турних праць про Україну. 7777 5555 ДДДД оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя зззз іііі сссс тттт оооо рррр іііі їїїї нннн аааа уууу кккк ииии тттт аааа кккк уууу лллл ьььь тттт уууу рррр ииии В. Горленко уважно спостерігав не тільки за розвитком української етнографії, але та� кож за виходом літературознавчих та мистец� твознавчих праць. Так, на появу в друці “Очерков истории украинской литературы ХІХ ст.” (К., 1884) М. Петрова В. Горленко одразу ж відгукнувся на сторінках “Киевской старины” (1884, № 12, с. 664–672), наголо� сивши на тому, що праця професора Петрова заслуговує на особливу увагу “как первое са� мостоятельное изследование, посвященное судьбам малорусской литературы” 43. Разом з тим В. Горленко висловив ряд слушних зауважень із приводу висвітлення кон� цепції розвитку української літератури як наці� ональної, її зв’язків із народною творчістю та її місця серед інших літератур, зокрема російсько� українських літературних взаємин. Він ставить кілька актуальних питань до книги Петрова, на які вона мала б дати відповіді, але не дає: “В ка� кой же мере применен составителем историчес� кий метод к его труду? Исследованы�ли все факторы, влиявшие на образование и развитие письменной украинской литературы, прослеже� на�ли ея двойственная роль: помощницы лите� ратуры общерусской и создательницы самосто� ятельнаго литературно�национального ти� па?” 44. Сучасні літературознавці відзначили слушність даних питань, вказуючи на те, що де� які з них сьогодні вже переросли у глобальні культурологічні проблеми, і справедливо вва� жають, що дана рецензія В. Горленка стане ко� рисною для вивчення не лише історії проблеми, але й методики і методології 45. Не залишилися поза увагою В. Горленка такі фольклорні видання, як “Угро�русския на� родныя песни, собранныя г. де Волланом” (С.Пб., 1885) та “Малорусская свадьба в Корницком приходе… Составил Н. Янчук” (М., 1886), на які він відгукнувся на сторінках “Киевской старины” (1886, № 3, с. 168–172; № 10, с. 369–372). Він привітав видання М. Янчука, в якому етнограф зробив спробу детального фольклорно�етнографічно� го обстеження невеликої окремо взятої терито� рії. Порівнявши записи весільних обрядів у збірниках М. Янчука і П. Чубинського, В. Горленко робить висновок, що колективне зібрання “Трудов...” П. Чубинського, “пред� ставляя в общем несравненно большее богатс� тво, не дает все таки такой законченной карти� ны, которая рисует явление в данной местнос� ти во всей его полноте и “как на ладони” 46. Значний внесок в історію української фольклористики В. Горленко зробив своїми виступами про кобзарів та фольклористів І. Кравченка�Крюковського 47, М. Костома� рова 48, П. Лукашевича 49, О. Гаврилова 50, О. Вересая 51, писаними на вшанування їхньої пам’яті: “чувству[я] себя обязанным занести в историческую и этнографическую южно�рус� скую хронику еще одну утрату в области отхо� дящей в вечность старины” 52. Так, він один із перших опублікував автобіографічні відомості про кобзаря Крюковського та збирача народ� ної творчості О. Гаврилова, відзначаючи, зок� рема, що “варианты Крюковского […] вполне оригинальны и все хорошаго качества”, 53 а в “записях [Гаврилова – Л. К.] есть уники, т. е. такия песни, которыя никогда и никем не бы� ли записаны” 54. Основним у діяльності кожного із україн� ських культурних діячів В. Горленко вважав збереження уснопоетичних народних зразків. Тому й вірить він, що “слава [...] не вмре, не поляже!” про кобзаря І. Крюковського за те, що він “сберег среди горькой своей жизни, за часть исчезающаго сокровища народной поэ� зии!” 55. Про П. Лукашевича також наголо� шував, що “право на признательную память дает ему подвиг его молодости, спасший от забвения несколько сокровищ народнаго твор� чества” 56. Крім розглянутих публікацій фольклорис� тично�етнографічного характеру, В. Горленко опублікував на сторінках “Киевской старины” ще близько сотні праць з проблем україноз� навства, щоб “запалити [...] інших на пошуки і збереження національних святинь” 57. У полі зору дослідника були твори Панаса Мирно� го 58, І. Франка 59, М. Кропивницького 60, І. Карпенка�Карого 61, І. Манжури 62 та бага� тьох інших письменників�сучасників. Він та� кож опублікував нові матеріали про І. Котля� ревського 63, П. Куліша 64, робив постійні ог� ляди літератури 65, ознайомив читачів із при� 7777 6666 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 ватними колекціями старовини В. Тарновсько� го, К. Скаржинської 66, а його праця про авто� ра “Історії Русів” 67 зайняла важливе місце се� ред визначних історичних досліджень. Не ви� падково П. Мартинович у листі до В. Горлен� ка від 2 вересня 1886 року писав: “Ваши ста� тьи в Киевской старине я всегда читаю иногда по нескольку раз и нахожу в них очень много прекрасного” (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології (надалі – ІМ� ФЕ), ф. 11 – 3 , од. зб. 47). У працях В. Горленка “Южнорусские очерки и портреты” (К., 1898) та “Украин� ские были” (К., 1898) також знаходимо, за словами рецензентів, “факти з історії відрод� ження української самосвідомости” 68, зокре� ма статті, присвячені українській фольклорис� тиці, – “Крестьянская ярмарка”, “Последние кобзари”, “Две поездки с Н. И. Костомаро� вым”, “Захолустье” тощо. Серед них і праця “Заветы деревни”, що становить рецензію�есе на перший випуск “Этнографических материа� лов…” (Чернігів, 1895) Б. Грінченка, у якій автор подав його ґрунтовний аналіз за окреми� ми розділами, звернувши увагу на психологію народних творів. Він відніс його до високоцін� них пам’яток старовинних “заветов деревни”, що не менш важливі, ніж писемні літописи й акти. Тут же В. Горленко висловив свої мірку� вання щодо народної творчості взагалі та по� рівняльного методу її дослідження: “Под предлогом изыскания взаимнодействия народ� ностей, заимствований и влияний, господа фольклористы превратили свои работы чуть не в простую библиографию, в научную гимнас� тику, чуждую живой стороны предмета, его духовной сущности. […] Сравнительный ме� тод – одна статистика и генеалогия. А в на� родных произведениях так много данных пси� хологии, так много интереснаго для крити� ки” 69. На думку В. Горленка, найбільшої по� ваги заслуговують “добросовестные собирате� ли народных призведений, спасающие их от забвения, записывая из уст народа” 70. Захопившись фольклорними виданнями Б. Грінченка, В. Горленко надіслав йому ко� лекцію уснопоетичних зразків, яка складалася із власних записів, зібрань П. Лукашевича, Ф. Ромашкевича та інших. У третьому томі “Этнографических материалов…” Б. Грінчен� ка (Чернігів, 1899) було вміщено 7 записів В. Горленка, 45 зразків П. Лукашевича і 174 – Ф. Ромашкевича. Записи В. Горленка зроблені в с. Ярошівка на Полтавщині. Це, в основному, соціально�побутові, родинно�по� бутові та жартівливі пісні, серед яких зустріча� ються поодинокі оригінальні зразки, що не ма� ють варіантів у попередніх виданнях, як от “Ой лечу, лечу через вишнів сад” (№ 1688). До четвертого видання Б. Грінченка “Из уст народа” (Чернігів, 1900) ввійшло 14 записів В. Горленка – приказки, оповіді про явища природи, прикмети та повір’я, легенди та соці� ально�побутові казки, більшість з яких не ма� ють паралелей в інших фольклорних виданнях. Поодинокі зразки псалмів та пісень, записа� ні В. Горленком на Полтавщині, зберігаються в рукописних фондах ІМФЕ (ф. 28 � 3 , од. зб. 312; ф. 1 – к. 2 , од. зб. 36; ф. 28 � 3 , од. зб. 38 – всього 25 аркушів). Їх перегляд засвід� чує, що він не тільки записував, а й досліджу� вав дані тексти. Так, до кожного зразка подано вказівки на їх паралелі у виданнях М. Макси� мовича, П. Чубинського, А. Метлинського та ін. Інколи зустрічаються коментування такого типу: “У Чубинського є кінець, але мій варіант дуже відмітний від Чубинського” (ф. 28 – 3, од. зб. 312). Таким чином, дані тексти виявили� ся варіантами вже відомих записів, і тому В. Горленко не поспішав віддавати їх до друку. Окремі записи дум В. Горленка зберігалися в архіві П. Мартиновича, які К. Грушевська опублікувала у двотомному виданні “Україн� ських народних дум” (1927, 1931). Там було вміщено 23 варіанти дум, записаних В. Гор� ленком у 1880–1885 роках від кобзарів М. Кулика, І. Крюковського, Є. Перепелиці, Хв. Баші, Вакуленка, З. Кузьменка (Соку� ра). Аналізуючи дані записи дум, К. Грушев� ська, зокрема, відзначала, що “тексти Горлен� ко записав докладно, без скорочень, і вони своїм виглядом викликають повне довір’я до своєї точности”, і вважала В. Горленка одним із “першорядних записувачів” 71. Про особливе місце В. Горленка в культур� ному житті України свідчить і його епістолярна 7777 7777 ДДДД оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя зззз іііі сссс тттт оооо рррр іііі їїїї нннн аааа уууу кккк ииии тттт аааа кккк уууу лллл ьььь тттт уууу рррр ииии спадщина, яку останнім часом ретельно дослід� жує І. Забіяка 72, і яку ще К. Грушевська вва� жала “дуже важливим документом в історії на� шої етнографії” 73. Сьогодні встановлено, що В. Горленко листувався із 127 кореспондента� ми 74. Серед них такі відомі культурні діячі, як В. Антонович, Д. Багалій, Ганна Барвінок, Б. Грінченко, І. Житецький, Є. Ківлицький, М. Костомаров, П. Куліш, О. Лазаревський, О. Лашкевич, Ф. Лебединцев, О. Левицький, П. Мартинович, Панас Мирний, В. Наумен� ко, М. Петров, О. Пипін, Б. Познанський, І. Рудченко, Д. Яворницький, французький письменник Д. Рош. Найбільше листів було написано на ім’я О. Лазаревського (62 п. в.), О. Левицького (62 п. в.), П. Мартиновича (126 п. в.), Панаса Мирного (85 п. в.) та Д. Роша (180 п. в.). Ці листи вже були в полі зору таких дослідників, як К. Грушевська 75, Є. Рудинська 76, І. Борщак 77, І. Забіяка 78, які відзначали, що “публічна діяльність [В. Гор� ленка – Л. К.] має фольклорно�етнографіч� ний, історико�краєзнавчий зміст, для виражен� ня якого він здійснював неодноразові експеди� ції (екскурсії) по Київській, Полтавській та Чернігівській губерніях” 79. Серед дослідників існує думка, що це В. Горленко заохотив П. Мартиновича до ет� нографії. У некролозі Д. Дорошенка читаємо: “Він же [Горленко – Л. К.] навернув до ет� нографічних студій і талантовитого україн� ського художника П. Мартиновича” 80. Те са� ме повторює і Є. Рудинська: “Навернув до ет� нографічних студій молодих діячів, зокрема Мартиновича” 81. Проте листування В. Гор� ленка з П. Мартиновичем, як вже відзначала К. Грушевська, доводить, що “се Мартинович “розкривав очі Горленкові” на прикмети на� роднього українського мистецтва [...] і він же впливав на його етнографічні погляди” 82. Цей вплив завершився тим, що В. Горленко вирі� шив залишити етнографію, оскільки його ро� бота не відповідала методичним вимогам П. Мартиновича. “Дело в том, – признавався він у листі від 10 липня 1887 року П. Марти� новичу, – что я невольно сравнивал свое по� верхностное и дилетантское отношение к делу с вашим, всесторонним и глубоким. Я видел ясно, что с таким легким знанием народнаго быта и жизни нечего и соваться там, где дело захватывает всего человека” (Інститут літера� тури, ф. 102, № 20). Таким чином, в українській фольклористи� ці В. Горленко одним із перших замислився над проблемами дилетанства, він навіть відіс� лав П. Мартиновичу всі власні записи як по� рівняльний апарат для майбутнього видання фольклорного збірника П. Мартиновича. Дослідники по�різному оцінювали такий від� хід В. Горленка від етнографії. І. Забіяка вва� жає, що “це не була зовсім правильна думка, а тим більше рішення”, що “справа в надмірній самокритиці В. Горленка, який далі її і не пі� шов” 83. На думку К. Грушевської, “відречен� ня Горленка від етнографічної роботи немов символізувало новий етап в історії самої етног� рафії, і етап безумовно позитивний, поступо� вий: перевагу спеціяльного збирацтва над ди� летанством” 84. Проте В. Горленко не переста� вав цікавитися народною культурою впродовж всього життя, про що свідчить його подальше листування з П. Мартиновичем, О. Гаврило� вим, О. Лазаревським, Б. Грінченком, О. Ле� вицьким, Панасом Мирним та іншими куль� турними діячами. Дослідники також наголо� шували на тому, що місце етнографічних заці� кавлень в його житті було велике і міцне, що “любов до народнього побуту та мистецтва не покидала Горленка ніколи” 85. Проживаючи часто у Петербурзі, В. Гор� ленко духовно не поривав з Україною, зізнаю� чись у листі до збирача народної творчості О. Гаврилова, що “лише тут, на півночі, відчу� ваєш всю необхідність напруження всіх наших інтелектуальних сил для врятування нашої на� родності” 86. “Общерусская жизнь” росте й росте в широчінь, – наголошував В. Горлен� ко, – усмоктуючи в себе багато дорогоцінно� го, що нам належить, і якщо ми не будемо жи� ти для захисту духовного капіталу нашої бать� ківщини, то про неї залишаться тільки приєм� ні спогади!” 87. Працюючи у Петербурзькій бібліотеці, В. Горленко знаходить багато відомостей з по� ля української культури, про що він із захоп� ленням повідомляє О. Лазаревському у листі 7777 8888 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 від 10 березня 1888 року: “Тут на кожному кроці наштовхуєшся на невідкладність укла� дання і видання південноруської історичної та іншої бібліографії. Поки не буде в нас такої – не буде й школи південноруських дослід� жень” 88. Як бачимо з іншого листа В. Горлен� ка до О. Лазаревського, він мріяв “завоювати у свідомості російського суспільства визнан� ня [...] самостійних творчих сил” української інтелігенції, щоб “з нами рахувалися” 89. Тому з таким ентузіазмом продовжує шукати зраз� ки національної культури, популяризуючи їх у своїх статтях. Так, у січні 1888 року В. Гор� ленко їде до Березані, де розпродавалося май� но етнографа П. Лукашевича, і привозить звідти його етнографічні записи, які згодом пе� редає Б. Грінченкові для публікації. Він також турбується про збереження фоль� клорних записів лікаря і етнографа О. Гаврило� ва, який помер у 1888 році, і за матеріалами, на� даними йому П. Мартиновичем, вміщує некро� лог в “Киевской старине” (1889, № 1, с. 246–247), підписуючись також його прізви� щем. Відгукується на вихід фольклорних ви� дань М. Янчука, Б. Грінченка, підтримує пора� дами П. Мартиновича. “Большое спасибо Вам, многоуважаемый Борис Дмитриевич за “Лите� ратуру украинского фольклора”, – писав В. Горленко Б. Грінченку у листі від 1 червня 1901 року .– Но удивительно как могли Вы составить этот указатель вдали от больших библиотек?” (Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ІІІ, 36111.) Повідомляє П. Мартиновича про фольклорні збірники Б. Грінченка, зазначаючи, що вони ніяк не перегукуються з його матеріа� лами: “...все ваши записи совершенно ориги� нальны и подобных им в Черниговском сборни� ке нет” (ІМФЕ, ф. 11–3, од. зб. 176). Турбу� ється про видання фольклорного доробку П. Мартиновича, заспокоює його стосовно втрати частини записів: “...я потерял также 9 / 10 из того, что мог получить от жизни. Конеч� но, я об этом всем тоскую, но тоской ничему не поможешь. Будем делать, что еще можем, но не будем отчаиваться […]. Из записей Ваших пропало, собственно говоря, чрезвычайно мало, а сохранились драгоценности, каких […] нет ни у кого. Все сохранившееся касается Вашей ро� дины и народа, которые Вы горячо любите. Спася это сокровище, Вы не имеете права за� рывать его в землю и несмотря на маленькие потери и пропуски обязаны обнародовать” (ІМФЕ, ф. 11–3, од. зб. 176). П. Мартинович завжди прислухався до по� рад побратима, довіряв йому і дякував за щи� рість і увагу, як видно з його листа від 21 лип� ня 1887 року: “Спасибо Вам и за Ваше внима� ние и отношение ко мне. Я только знаю, что пока я и умру, то никогда и ни от кого не полу� чал и не получу таких писем, как от Вас полу� чил. В моей жизни я не встречал никого, чьи бы мысли, высказанные по поводу чего нибудь в письмах или в статьях мне так нравились, та� кое производили на меня впечатление и так своеобразно трогали меня как то, что я читал в Ваших статьях” (ІМФЕ, ф. 11–3, од. зб. 47). Проживаючи останні роки в Петербурзі і друкуючись у російських періодичних виданнях, В. Горленко не припиняв турбуватись про укра� їнську культуру і поруч із оглядами творів росій� ських і зарубіжних письменників друкував мате� ріали, присвячені Т. Шевченку, М. Гоголю, І. Котляревському, Г. Квітці�Основ’яненку, ми� нувшині України 90, брав активну участь у підго� товці до видання повного зібрання творів П. Ку� ліша 91, зізнаючись у листі до Панаса Мирного, що “не написав жодного слова, супротивного [власним – Л. К.] переконанням і нечесного” 92. В. Горленко мав наміри написати нариси про гайдамаччину, зробити “велике розкішне видання про Малоросію у розумінні речових і духовних її пам’ятників” 93, мріяв про повер� нення в Україну та 14 (27) квітня 1907 року несподівано помер на 52�му році життя. Похо� вано його в рідному селі Ярошівка (тепер Ук� раїнське Талалаївського району Чернігівської області) поруч із могилами батька і матері на козацькому кладовищі. Василю Горленку належить почесне місце в історико�культурному житті України кінця ХІХ – початку ХХ ст. поруч із такими гро� мадськими і культурними діячами, як Б. Грін� ченко, Т. Зіньківський, М. Дикарев, В. Дома� ницький, для яких “національна справа стала головним рушієм усієї праці [...] на терені літе� 7777 9999 ДДДД оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя зззз іііі сссс тттт оооо рррр іііі їїїї нннн аааа уууу кккк ииии тттт аааа кккк уууу лллл ьььь тттт уууу рррр ииии ратури, мистецтва, етнографії і загалом захис� ту твердження духовності свого народу” 94. Їх фольклористично�етнографічна діяльність ма� ла виразне громадське спрямування і була під� порядкована єдиній меті – боротьбі за націо� нальне відродження України. Національна ідея знайшла своє відобра� ження в усіх публікаціях В. Горленка, незва� жаючи на те, що писав він їх, як І. Житецький та О. Потебня, мовою іншого народу. “Треба потужно перейнятися інтересами своєї нації, щоб і в таких формах угледіти яскраву україн� ську творчість української душі” 95 – так із за� хопленням писав про В. Горленка дослідник С. Білокінь. Його дослідження кобзарських традицій були глибокими і тривалими і нале� жать “до найцінніших наукових тез у досліді кобзарства” 96. Збирацька робота В. Горленка, як і П. Мартиновича, за оцінками дослідни� ків 97, “являється взірцем для инших подібних робіт, що підготовляють ґрунт для дальших те� оретичних дослідів” і “зв’язується з тою ро� мантичною течією, що винесла на собі перші початки інтересу до дум на початку століття і в дійсності зберегла для нас сю поезію” 98, зами� каючи собою романтичний період збирацтва в сфері думового епосу і репрезентуючи найці� кавішу форму цієї роботи. Записи В. Горленка важливі для визначення кобзарських шкіл, а також додають чимало нових варіантів, допов� нень до історії обробки певних тем у кобзар� сько�лірницькому осередкові. В. Горленко один із перших в українській фольклористиці намагався порушити пробле� ми дилетанства, усвідомлюючи народну твор� чість, зокрема кобзарство і лірництво, як гро� мадський феномен, як частку народного духу, що ставить простого селянина на несподівану висоту і примушує освідченого інтелігента вчитися в нього поезії та мудрості. Він висту� пав проти поверховості та ідеалізації у вивчен� ні кобзарства, прагнув дослідити його корені та психологію. Можна подивуватися, як неод� норазово наголошували дослідники, з тієї са� мовідданості, з якою “сей витончений “естет” поринав у грубу і навіть огидну обстановку жебрацького життя, щоб наблизитись до коб� зарів і зберегти від забуття цінний етнографіч� ний матеріал. Подивуватися і продовжити йо� го справу на терені національної фольклорис� тичної науки. 1 Франко І. Зібр. тв.: У 50т. – К., 1984. – Т. 41. – С. 491. 2 Енциклопедія українознавства. – Л., 1994. – Т. З. – С. 1000. 3 Іоаніді А. Великий науковий доробок (Дослідження та публікації фольклору на сторінках “Киевской стари� ны” // Народна творчість та етнографія (НТЕ). – 1968. – № 3. – С. 32. 4 Шевчук В. Доля і недоля Василя Горленка // Доро� га в тисячу років. – К., 1990. – С. 281. 5 Опришко В. Горленко і сучасність // Матеріали на� уково�практичної конференції, присвяченої 150�річчю від дня народження В. П. Горленка. – К., 2004. – Вип. 1. – С. 34. 6 Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка (ЗНТШ). – 1898. – Т. 25. – С. 30. 7 Сумцов М. Діячі українського фольклора. – Х., 1910. – С. 116–117. 8 Літературно�науковий вісник (ЛНВ). – 1898. – Т. З. – Кн. 9. – С. 155–156; Записки Наукового то� вариства імені Т. Шевченка. – 1898. – Т. 25. – С. 28–30. 9 Україна. – 1907. – Т. 2. – С. 215. 10 Дорошевич О. Естет і поміщик // Життя й револю� ція. – 1925. – Кн. 11. – С. 61–66. 11 Рудинська Є. Листи Василя Горленка до Панаса Мирного. 1883–1905. – К., 1928; В. Горленко // За� писки історико�філологічного відділу. – 1927. – Кн. 12. – С. 304–318. 12 Грушевська К. З етнографічної праці 1880�х років (До листування П. Мартиновича і В. Горленка) // На� уковий збірник за рік 1929. Записки історичної секції Всеукраїнської академії наук. – К., 1929. – Т. 32. – С. 136–201; Грушевська К. Українські народні ду� ми. – К., 1927. – Т. 1. – С. 113–123. 13 Степович А. З листування В. П. Горленка // За� писки історико�філологічного відділу. – 1929. – Кн. 23. – С. 268–270. 14 Ротач П. Дослідник, колекціонер // Колгоспник Талалаївщини. – 1961. – 25 лютого; В. Горленко // Укр. календар. – 1973. – С. 151–153. Шевчук В. Майстер кришталевих тонів // Літературна Україна. – 1967. – 15 серпня; Його ж. Шукач “перлів многоцін� них”. (Фольклорист і етнограф Василь Горленко) // НТЕ. – 1971. – № 3. – С. 78–82; Ступак Ю. Виз� начний мистецький критик // Деснянська правда. – 1971. – 20 жовтня. 15 НТЕ. – 1971. – № 3. – С. 82. 16 Іоаніді А. Великий науковий доробок (Досліджен� ня та публікації фольклору на сторінках “Киевской ста� рины”) // НТЕ. – 1968. – № 3. – С. 32–38. 17 Кирдан Б. Собиратели народной поэзии. – М., 1974. – С. 138–146, 233. 18 До проблеми “М. Горький і українська література” (З листування В. Горленка з Б. Грінченком) / Вступ, публікація і коментарі Є. Мітельмана // Радянське літе� ратурознавство. – 1985. – № 4. – С. 63–66. 8888 0000 ННААРРООДДННАА ТТВВООРРЧЧІІССТТЬЬ ТТАА ЕЕТТННООГГРРААФФІІЯЯ 3/2007ISSN 0130�6936 19 Шевчук В. Доля й недоля Василя Горленка // До� рога в тисячу років. – К., 1990. – С. 281–295; Вален� тин Малецький (псевд. В. Шевчука). Житейські і творчі стежки Василя Горленка // Наука і культура. – К., 1988. – Вип. 22. – С. 396–403. 20 Білокінь С. Борг перед Василем Горленком // Сло� во і час. – 1993. – № 1. – С. 12–14. 21 Забіяка І. Дорога майже в сто років // В. Горленко. Південно�руські образи та портрети / Репринтне від� творення видання 1898 року – К., 1993; Василь Гор� ленко і “Киевская старина” // Академія пам’яті профе� сора В. Антоновича. – К., 1994. – С. 202–206; “За� лишаюсь глибоко відданим – В. Горленко”. Листи Ва� силя Горленка до Ганни Барвінок // Хроніка 2000. Наш край. – 1993. – № 1, 2. – С. 73–82; Епістолярна спадщина Василя Горленка. Монографія. – К., 2002; Василь Горленко – журналіст, науковець, людина // Матеріали науково�практичної конференції, присвяче� ної 150�річчю від дня народження В. П. Горленка. – К., 2004. – Вип. 1. – С. 4–12. 22 Ротач П. Ярошівський працелюб // Світло рідної хати. – Талалаївка, 1989. – С. 16–22; Його ж. Василь Горленко гідний нашої пам’яті // Трибуна хлібороба. – 18 листопада; “Рідні палестини” Василя Горленка // І слово, і доля, і пам’ять... Статті. Дослідження. Спога� ди. – Полтава, 2000. – С. 38–48; Українство Василя Горленка // Матеріали наук.�практ. конференції, прис� вяченої 150�річчю від дня народження В .П. Горлен� ка. – К., 2004. – Вип. 1. – С. 13–21. 23 Опришко В. Горленко і сучасність // Матеріали на� ук.�практ. конференції, присвяченої 150�річчю від дня народження В. П. Горленко. – К., 2004. – Вип. 1. – С. 28–35. 24 Білокінь С. Борг перед Василем Горленком // Сло� во і час. – 1993. – № 1. – С. 12. 25 Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горленка. Монографія. – К., 2002. – С. 5. 26 Там само. – С. 126. 27 Там само. – С. 32. 28 Борщак І. Українець�європеєць Василь Горленко (1853–1907). З невиданих документів із ілюстрація� ми // Україна (Париж). – 1953. – Ч. 10. – С. 860. 29 Збірка В. Горленка // Грушевська К. Українські народні думи. – С. 114. 30 Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 6 т. – К., 1964. – Т. 6. – С. 236. 31 Забіяка І. Василь Горленко – журналіст, науко� вець, людина // Матеріали наук.�практ. конференції, присвяченої 150�річчю від дня народження В. П. Гор� ленка. – К., 2004. – Вип. 1. – С. 5. 32 Україна. – 1907. – Т. 2. – С. 215. 33 Грушевська К. Українські народні думи. – С. 114. 34 Там само. – С. 115. 35 Науковий збірник за рік 1929. Записи історичної секції ВУАН. – К., 1929. – Т. 32. – С. 154. 36 Там само. – С. 159. 37 Грушевська К. Українські народні думи. – С. 119. 38 Киевская старина. – 1884. – № 1. – С. 21. 39 Там само. – С. 42. 40 Грушевська К. Українські народні думи. – С. СХХІ. 41 Киевская старина. – 1884. – № 12. – С. 646. 42 Там само. – № 2. – С. 350. 43 Там само. – С. 664. 44 Там само. 45 Забіяка Г. Василь Горленко – журналіст, науко� вець, людина // Матеріали науково�практичної конфе� ренції – К., 2004. – Вип. 1. – С. 8. 46 Киевская старина. – 1886. – № 10. – С. 370. 47 Там само. – 1885. – № 8. – С. 740–743. 48 Там само. – 1886. – № 1. – С. 111–123. 49 Там само. – 1889. – № 1. – С. 245–246. 50 Там само. – С. 246–247. 51 Там само. – 1890. – № 7. – С. 132–134. 52 Там само. – 1885. – № 8. – С. 740. 53 Там само. 54 Там само. – 1889. – № 1. – С. 247. 55 Там само. – 1885. – № 8. – С. 743. 56 Там само. – 1889. – № 1. – С. 246. 57 Забіяка І. Василь Горленко і “Киевская старина” // Академія пам’яті професора Антоновича. – К., 1994. – С. 205. 58 Киевская старина. – 1883. – № 6. – С. 366–370. 59 Там само. – 1885. – № 2. – С. 369–376. 60 Там само. – 1893. – № 3. – С. 560–566. 61 Там само. – 1887. – № 2. – С. 342–345. 62 Там само. – 1889. – № 9. – С. 788–790. 63 Там само. – 1883. – № 5. – С. 146–154. 64 Там само. – 1888. – № 9. – С. 78–80. 65 Там само. – 1883. – № 5. – С. 353–370; № 11. – С. 484–493. 66 Там само. – 1885. – № 2. – С. 369–376. 67 Там само. – 1893. – № 1. – С. 41–76. 68 Літературно�науковий вісник. – 1898. – Т. 3. – Кн. 9. – С. 155. 69 Южнорусские очерки и портреты. – К., 1898. – С. 212–213. 70 Там само. – С. 214. 71 Грушевська К. Українські народні думи. – С. 116. 72 Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горлен� ка… 73 Грушевська К. З етнографічної праці 1880�х ро� ків... – С. 138. 74 Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горлен� ка. – С. 8. 75 Грушевська К. З етнографічної праці 1880�х ро� ків... – С. 136–201. 76 Рудинська Є. Листи Василя Горленка до Панаса Мирного. 1883–1905. – К., 1928. 77 Борщак І. Дені Рош (1868–1951) // Україна. – 1951. – Ч. 6. – С. 477–479; Його ж. Українець�євро� пеєць Василь Горленко (1853–1907) // Україна. – 1953. – Ч. 10. – С. 857–861. 78 Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горлен� ка. – С. 8. 79 Там само. – С. 125. 80 Україна. – 1907. – Кн. 5. – С. 125. 81 Рудинська Є. Листи Василя Горленка до Панаса Мирного. – К., 1928. – С. 5. 82 Грушевська К. З етнографічної праці 1880�х ро� ків... – С. 150. 83 Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горлен� ка. – С. 44. 8888 1111 ДДДД оооо сссс лллл іііі дддд жжжж ееее нннн нннн яяяя зззз іііі сссс тттт оооо рррр іііі їїїї нннн аааа уууу кккк ииии тттт аааа кккк уууу лллл ьььь тттт уууу рррр ииии 84 Грушевська К. З етнографічної праці 1880�х ро� ків... – С. 151. 85 Там само. – С. 150. 86 Із листа В. Горленка до О. Гаврилова 29 лютого 1888 року // Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горленка. – С. 51. 87 Там само. 88 Там само. 89 Там само. – С. 72. 90 Горленко В. Отблески. Заметки по словесности и искусству. – С.Пб., 1905. 91 Забіяка І. Епістолярна спадщина Василя Горлен� ка. – С. 177–192. 92 Там само. – С. 119. 93 Там само. – С. 115. 94 Ротач П. Українство Василя Горленка // Матеріа� ли науково�практичної конференції. – К., 2004. – Вип. 1. – С. 19. 95 Білокінь С. Борг перед Василем Горленком // Сло� во і час. – 1993. – № 1. – С. 13. 96 Грушевська К. Українські народні думи. – С. 115. 97 Там само. – С. 130. 98 Шевчук В. Шукач “перлів многоцінних” (Фоль� клорист і етнограф Василь Горленко) // НТЕ. – 1971. – № 3. – С. 79. The article contains a detailed biographic essay about folklore and ethnographic activity of outstanding journalist, writer, ethnologist, collector, art historian and public figure Vasyl Horlenko. He collaborated with famous contemporaries of his epoch, especially Mykola Kostomarov, Porfiriy Martynovych and others. The investigator gives rich archive material, in par8 ticular ‘Kievskaya Starina’ publications. It proves that Horlenko had a powerful influence on Ukrainian cultural life at the end of the 19th century and the beginning of the 20th century.

Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка

Institution

Similar Items